План-конспект уроку
з методики викладання російської літератури
Краса рідної природи в ліриці С.О. Єсеніна“Відгомоніла золота діброва”(Урок – поетичний ринг)
Мета уроку: познайомити учнів із життям талітературною діяльністю С. Єсеніна; дати аналіз вірша «Відгомоніла золотадіброва»; працювати над розвитком навичок виразного читання з елементамикоментаря; формувати навички аргументованого, з опорою на текст, доведеннявласної точки зору; розвивати усне мовлення, творчу уяву учнів і сприятирозвитку образного мислення; виховувати всебічно розвинену людину, особистість,любов до природи, рідного дому, батьків та рідних, до Батьківщини.
Обладнання: портрет С. Єсеніна, картини І. Левітана«Золота осінь», А. Куїнджі «Березова діброва», виставкатворів поета, аудіозаписи.
Тип уроку: комбінований (виступи учнів; коментованечитання з елементами бесіди, евристична бесіда).
В душе каждого человека есть клапан,
отворяющийся только поэзией.
А. Блок
ХІД УРОКУ
I. Організаційний момент
II. Вступне слово вчителя
— Мабуть, немає людини, яка б була байдужою допоезії С. Єсеніна. Читаючи вірші поета, я пригадую пахучий запах сіна, тихізаводі з білими ліліями і жовтим лататтям… Але особливо подобалась Єсенінубіла береза. Цей образ невіддільний від російського пейзажу: вони стоять, яквеликі свічки, віддзеркалюючись у воді, в «лунных перьях серебра». Увірші «С добрым утром! » Єсенін створив новий образ берізки — уособленняюної, красивої дівчини. (Звучить аудіо-запис «Белая береза»)
У поезії Єсеніна ми бачимо природу у всі порироку: зимою в пуховому срібному наряді; весною і літом «в зеленой прическе»;восени — в золоті падаючого листя.
Як символ життя, краси, дівочої чистоти івірності залишиться в нашій пам’яті берізка у вірші «Ты запой мне тупесню, что прежде», присвяченому сестрі Шурі. Образи сестри і берізкизливаються в ньому.
Я навек за туманы и росы
Полюбил у березки стан
И ее золотистые косы,
И холщовый ее сарафан.
Оголошення теми та мети уроку
Робота над темою уроку1. Слово учителя з виступом «біографа»
— Сьогодні у нас урок — поетичний ринг. Мибудемо говорити про красу рідної природи в ліриці Єсеніна. Мета уроку — датианаліз вірша «Відгомоніла золота діброва» і на основі цього аналізуспробувати осмислити всю поетичну систему видатного поета, а також збагатитизнання про поетичні засоби художньої виразності, удосконалювати навички щодовиразного читання поезій.
Учні записують у зошит тему, епіграф уроку.
Звучить аудіозапис «Расеюшка моя».
«Біограф». С.Єсенін народився 3жовтня 1895 р. в с. Костянтиново Рязанської губернії в сім’ї селянина.
Навчався Єсенін у сільській церковно-учительськійшколі (1909 – 1912 рр) і в Московському університеті Шанявського (1913 – 1914рр), який не закінчив через матеріальні нестатки. Потрапивши в Петербург, вінзнайомиться з О. Блоком, С. Городецьким і М. Клюєвим. Поезії С. Єсеніна охочедрукують журнали, 1915р. виходить його перша збірка «Радуниця».
О. Блок був першим поетом, якого побачивдев’ятнадцятирічний Єсенін, і першим поетом, який справді сприяв творчомузростанню юнака. Єсеніна з Блоком ріднила велика любов до Вітчизни, до рідноїприроди, безмежна правдивість, щирість почуттів, відвертість сповідальнихвіршів.
Російська природа і селянський побут — основнатематика віршів С. Єсеніна.
Природа, село, батьківщина втілювали для ньогопочуття прекрасного, тому й називали Єсеніна співцем землі рязанської.
Єсенін майже не писав віршів для дітей, алейого твори доступні всім: і дорослим, і дітям.
Помер Сергій Єсенін 27 грудня 1925 р.
Учитель виразно читає вірш «Відгомонілазолота діброва» (на кожній парті повинен бути текст). 2. Бесіда за текстом
Учитель. Замислимося над художнім змістомвірша. Зверніть увагу на перший рядок. Адже ви знаєте, що в будь-якому віршіперший рядок одразу ж налаштовує на певний лад.
Які особливості ви тут побачили?
Учень. Образ діброви. Дерева — це нібивтілення душі самого поета, тим більше, що тут діброва «відгомоніла»- як людина.
Колір. Діброва золота — це свідчить, що листяна деревах вже зів’яло, і все ж це святковий колір, адже діброва не жовта, азолота.
Інверсія. Прямий порядок слів був би не такимпоетичним.
Учитель. Ми вже з вами з перших слів відчули,що перед нами не просто діброва, а поетичний опис стану самого поета. На цевказує і образ діброви, і метафора, й емоційно забарвлений колір, і поетичністьмови та інший порядок слів. Слова-антоніми «веселым и печально» прямовиражають емоцію.
А весь вірш веселий чи сумний?
Учень. Звичайно сумний, про веселе тількизгадується.
Учитель. Але невже це минуле згинуло? І Можнасказати, ці два слова при всій їх протилежності служать емоційним ключем.
Перечитайте другу строфу.
Які ви тут бачите ключові образи?
Пригадайте вірші Єсеніна. Де вонизустрічаються?
Учень. Образ домівки. Дім — це батьківщина,згадка про дитинство, матір, це те, що людина залишає, а потім за цим сумує.
Можна пригадати багато віршів С. Єсеніна, де єобраз дому. «Низкий дом с голубыми ставнями… » — там теж згадуєтьсядім, куди поспішає поет. І там є слова: «Полюбил я седых журавлей, их курлыканьев тощие дали». І загальний, настрій вірша подібний.
Учениця. «Письмо матери». Там матисумує за сином, який залишив рідну домівку.
У Єсеніна часто зустрічається й образподорожнього, «дух бродяжий», як назвав його поет у вірші «Нежалею, не зову, не плачу». Ось послухайте його.
Звучить грамзапис «Не жалею, не зову, неплачу».
Учениця. Є іще: «Брошу все. Отпущу себебороду и бродягой пойду по Руси». Але я не пам’ятаю, з якого вірша цірядки.
Учитель. Цей вірш називається «Неругайтесь. Такое дело… ». А пам’ятаєте це: «Не вернусь я в отчийдом, вечно странствующий странник. Об ушедшем над прудом пусть тоскуетконоплянник»? Отже, можна сказати, цей образ є наскрізним для багатьохвіршів Єсеніна, в яких поет висловлює свої думки про життя, про долю людини наземлі.
Учень. Поет усвідомлює, що життя дуже коротке,що людина тільки подорожній у світі. Але жаліти її не потрібно, тому що такповинно бути, це закон життя.
Дім — це щось міцне, адже людина помирає, адім залишається.
Життя ж – це дорога, а людина — мандрівник.
Учитель. Ви правильно зрозуміли головне. Тутмова йде про гармонію світу, про його красу. Попри те, що життя дуже коротке,поет любить життя і Батьківщину, гостро відчуває красу природи. До речі,відчуття гармонії виникає не тільки з того, що тут прямо говориться провзаємозв’язки людини і природи, але й із того, як намальована картина.
Образи складають єдність протилежностей.
Голуба річка і широкий місяць над нею — картинаспокійна, врівноважена.
Колір тут контрастний — голубий і золотий,красивий і яскравий. Це складає враження міцного, вічного. А поруч — динаміка іобраз подорожнього, дороги, часу… І все це разом дуже красиво.
А зараз розкажіть, як описано в третій — четвертійстрофах минуле й сучасне.
Учні зачитують третю — четверту строфи.
— Які образи допомагають їх побачити, яку рольвідіграє колір?
Учениця. Минуле й сучасне протиставлені однеодному. Про минуле говориться так: «души сиреневую цветь». А ми знаємо,що бузок – це весняні квіти, тож душа в юності цвіте, як бузок.
Минуле — зелена, світла, весела березовадіброва.
/>Сучасне- гола рівнина, самотність, сумні журавлі.
Сучасне намальовано золотим і червонимкольорами (в’янучими). Вони навіюють сумний настрій, нагадують про страждання.
Ґрона горобини багряніють, як вогнище.
Учень читає вірш «О красном вечерезадумалась дорога».
/>Учитель.А яке ставлення поета до минулого і сучасного?
Ось він декілька разів повторює «не жаль».Чи він насправді не шкодує за минулим? Згадайте вірш «Не жалею, не зову,не плачу». Там теж виникає це почуття.
Учень. Мабуть, це почуття виникає тому, що колилюдина говорить спокійно, трагедія відчувається ще сильніше.
Читання вірша «Закружилась листва золотая».
/>/>Учитель. Ахіба тон вірша спокійний? Якраз тон і говорить нам: не вірте словам! Словапромовляють: «Не жаль», — але вся музика вірша, контрасти образівпередають сум і жаль за минулим.
Визначте розмір вірша. Ми вже бачимо, щотрагізм наростає від першої до четвертої строфи. Порівняйте їх звучання. Скількиреальних наголосів у рядку? Чи є цезура (постійна пауза)?
Учень. У першій строфі немає цезури, а вчетвертій є.
В першій строфі три наголоси, а в четвертій — чотири.
Тому перша строфа звучить більш плавно, ачетверта напружено.
В першій строфі фрази займають по два рядки, ав четвертій кожний рядок — окреме речення.
Вірш написаний п’ятистопним ямбом.
Учитель. Всі спостереження ваші правильні. Кожнийновий рядок у четвертій строфі читається з більшим напруженням. А це посилюєтрагізм, який виражений у змісті поезії. Трагізм посилюється поступово, ікульмінація його — в четвертій і на початку п’ятої строфи. Останній рядоктретьої строфи закінчується словами «не жаль», а в четвертій — першідва рядки починаються з цих слів. Поет ніби заклинає себе не піддатисяпочуттям, не дати їм оволодіти собою.
Рядок «не жаль мне лет растраченныхнапрасно» і синтаксична, і цезурою ділиться на дві половини. Порівняйте їхзначення і звучання.
Учень. Ці частини контрастні за значенням. Другазаперечує те, що сказано в першій. Коли «напрасно», то значить вже «жаль».Звучать вони по-різному, у другій частині переважає звук р, якого не було впершій частині.
3. Словникова робота
Діброва — невеликий, частіше листяний, ліс.
Епітет — художнє означення, яке надає виразуобразності та емоційності.
Метафора — перенесення ознаки живого предметана неживий.
Цезура — постійна пауза.
Ландшафт — загальний вигляд місцевості,картина, яка відображає природу (пейзаж).
Гіпербола — перебільшення певних рис людини,властивостей предметів і явищ. 4. Робота з текстом
Завдання: виписати епітети, метафори,гіперболи.
Епітети: роща золотая, широким месяцем, голубымпрудом, юности веселой.
Метафори: отговорила роща, веселым языком,равнины голой, души сиреневую цветь, милым языком, журавли не жалеют, грезитконоплянник.
Гіперболи: горит костер рябины, не обгоряткисти.
Учитель. Епітети, метафори і гіперболидопомагають поетові красиво описати осінній пейзаж, прощання журавлів з ріднимикраями.
Звучить грамзапис «Отговорила рощазолотая».
Учитель. Ми знаємо, що природу у своїх творахописували не лише письменники, поети, а також і художники. Кого із художниківви можете назвати?
Учень. Левітан, Куїнджі, Саврасов, Шишкін,Полєнов.
Учитель. Ось перед вами картина Левітана «Золотаосінь». Хто із вас може усно описати, цю картину?.
Учитель. А тепер подивіться на картину нашоговідомого українського художника Архипа Івановича Куїнджі, яка має назву «Березовадіброва».
Опишіть усно цю картину…
Учитель. Дивовижна річ: суто російський,рязанський парубок, який, здавалося б, далеченько стоїть від українськоїментальності, все ж дуже гармонійно входить у наше світосприйняття. Маючи наувазі і сучасників Єсеніна і поетів наступних поколінь, Павло Тичина писав:«Сергій Єсенін! Кого поставити мені в один ряд з ним — таким високообдарованим,самобутнім співцем Росії? Тогочасна поетична думка України відчувала на собійого воістину земний, сонячний вплив. На підтвердження цього я назву співзвучнеім’я нашого улюбленого українського поета Володимира Сосюри. Проминули літа,але й у наші дні не згасла ваблива сила дзвінкого єсенінського слова. А сила цяне лише лірична. Нехай же наше молоде покоління вчиться в нього чистої, ясноїлюбові до своєї Батьківщини.
Д. Павличко назвав Єсеніна „метеоромросійської поезії“. „Здавалося, — писав він, — ніколи не проминелоскотне оп’яніння, яке залишали в серці інтимні вірші цього найвидатнішогоросійського лірика. Єсенін проходив через нашу душу, як нещасливе, але незабутнєперше кохання. Він зворушував безпощадною правдою своїх почувань, за якимивидно було трагедію скривдженої любові“, „і особливо дороге нам те, –визначає Д. Павличко, – що твори Єсеніна оспівували єдність людини з природою,нам дороге виховання людини в дусі пошани до природи, виховання, яке має таксамо патріотичний сенс“.
Вірші Єсеніна перекладав нашою „солов’їноюмовою“ Володимир Сосюра, гарні переклади зробили згодом ВолодимирКоломієць, Василь Юхимович, Леонід Вишеславський, Костянтин Житник.
Учні читають переклади К. Житника та В. Коломійця(див. додаток).
Учитель. Дмитро Павличко порівнював єсенінськіфарби із сучасною природною бідою, пов’язаною із забрудненням повітря, води.
Трагедія природи обертається і трагедієюлюдських душ, які теж забруднені і потребують єсенінської „блакиті“.
Учень читає вірш Д. Павличка „У хатіЄсеніна“.
V. Конкурс на кращого читця віршів С. Єсеніна
VI. Оцінювання та висновок
Учитель. З роками дедалі глибше розуміємо миєсенінську любов до отчого краю, його вболівання за долю рідної природи,турботу за збереження її краси. Про це гарно сказав Д. Павличко у вірші „УСергія Єсеніна“:
Тільки нині ми відкрили рису,
Де заліг твій невимовний біль,
Коли людство, як твою актрису,
Шарфом диму стис автомобіль.
Струп’ям нафти вкрились океани,
Трутизняним хмар’ям — небеса…
Лиш твоя береза рано встане,
Вмиє світ лише її роса.
Море знов зеленим листям бризне,
І поллється в душі нам блакить,
У твоїй любові до Вітчизни
Сто віків є чим на світі жить.
Додаток
***
Відгомоніла золота діброва
Беріз веселих словом шелестким.
І журавлі у небі вечоровім
Вже не жаліють більше ні за ким.
Кого жаліть? Та кожен — подорожній
В цім світі: зайде і полишить дім.
Про всіх, що зникли, марить дика рожа
З широким місяцем над ставом голубим.
Стою самотній на рівнині голій,
А журавлів односить вітер вдаль.
Я повен дум про юність смагночолу,
Хоча нічого, що пройшло, не жаль.
Не жаль тих літ, які на вітер кинув,
Не жаль душі бузкову рясновіть.
В саду пала багаття горобини.
Та не снага когось йому зігріть.
Не обгорять у горобини грона,
Від смаготи не пропаде трава.
Як дерево ласкаво листя ронить,
Так я роню смутні мої слова.
І якщо час із вітровієм в змові
Згребе у жмуток їх, як зайвий біль…
Скажіть ви так…, що золотій діброві
Відгомонілось любо серед піль.
(Переклад з російської
Володимира-Коломійця)
***
Відгомоніла золота діброва
Веселою говіркою беріз.
І журавлі в годину вечорову
Летять у вирій без жалю і сліз.
Кого жаліть? Усякий подорожній:
Прийшов, зайшов і знов полишив дім.
І вже за ним сумує дика рожа
З широким місяцем над ставом голубим.
Стою, дивлюсь на скошену рівнину,
А журавлів несе вітрами вдаль,
Я повен дум про юність чарівливу;
Хоча мені минулого не жаль.
Не жаль тих літ, що я на вітер кинув.
Не жаль душі бузкової суцвіть.
В саду горять багаття горобини.
Та їх вогнем нікого не зігріть.
Не обгорять на горобині грона,
Не пропаде від пожовті трава.
Як дерево тихенько листя ронить,
Так я роню сумні мої слова.
І вже як час розвіє, мов полову,
Оті слова, що людям я приніс,
Скажіть тоді, що золота діброва
Відгомоніла мовою беріз.
(Переклад з російської
Костянтина Житника)