ЗАДАЧА 1
ШоферДубровський був зупинений групою громадян. Вони вказали на того, що лежав вкюветі важко пораненого чоловіка, збитого раніше проїжджаючою машиною, іпопросили відвезти його в лікарню. Дубровський, боячись, що він може бутизапідозрений в наїзді на цю людину, сказав, що піджене машину ближче допотерпілого. Сівши в машину, він виїхав з місця випадку. Потерпілий помер відрясної втрати крові.
Чи підлягає Дубровський кримінальній відповідальності?
Проаналізуйте дану ситуацію та дайте кримінально-правову характеристикувчиненому.
У чому полягає відмінність залишення у небезпеці від ненадання допомогиособі, яка перебуває в небезпечному для життя стані?
ДіїДубровського необхідно кваліфікувати за статтею 136 КК Ненадання допомогиособі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Відповідно до норми цієїстатті ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані,при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан особиналежним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження,караються штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян або арештом на строк до шести місяців.
Ненаданнядопомоги малолітньому, який завідомо перебуває в небезпечному для життя стані,при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан дитининалежним установам чи особам караються штрафом від п’ятисот до тисячінеоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шестимісяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.
Діяння,передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинилисмерть потерпілого, караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти роківабо позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
Отжепроведемо аналіз цієї статті.
Об’єктцього злочину аналогічний об’єктові злочину, передбаченого ст. 135.
Зоб’єктивної сторони злочин може набувати таких форм;
1)ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, приможливості надати таку допомогу, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження;2) неповідомлення належним установам чи особам про знаходження іншої особи внебезпечному для життя стані, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження.Обов’язковою ознакою злочину є причинний зв’язок між бездіяльністю винного інаслідками у вигляді настання тяжкого тілесного ушкодження [3].
Поняттяненадання допомоги є юридичним синонімом до поняття залишення без допомоги, прозміст якого, а також про зміст поняття небезпечний для життя стан див. коментардо ст. 135, а про поняття тяжкі тілесні ушкодження — ст. 121 і коментар до неї.
Підналежними установами та особами у ст. 136 розуміються установи, підприємства іорганізації та службові й інші особи, які зобов’язані за законом чи іншимнормативним актом, а також цивільно-правовим договором надавати допомогуособам, які перебувають в небезпечному для життя стані. Приблизний переліктаких установ і осіб наведено у коментарі до ст. 135. [5]
Обов’язокподавати невідкладну допомогу особам, які перебувають у загрозливому для їхжиття і здоров’я стані, закон загалом покладає на всіх громадян України,іноземних громадян та осіб без громадянства. Тому суб’єктом цього злочину єбудь-які осудні і такі, що досягли 16 років, особи, крім: 1) медичнихпрацівників; 2) службових осіб, на яких законом чи іншим нормативним актомпокладено обов’язок надавати допомогу особам, що перебувають в небезпечному дляжиття стані; 3) інших осіб, які зобов’язані за законом чи іншим нормативнимактом, а також цивільно-правовим до говором надавати допомогу вказаним особам.Відповідальність цих осіб за ненадання допомоги особі, яка перебуває внебезпечному для життя стані, настає, відповідно, за ст. 139, або за ст. ст.284, 364 чи 426, або за ст. 135.
Зсуб’єктивної сторони злочин характеризується непрямим умислом до бездіяльностіі необережністю до наслідків у вигляді тяжких тілесних ушкоджень. Ставленнявинної особи до бездіяльності, передбаченої ч. 2 ст. 136, характеризуєтьсятільки прямим умислом, а ставлення до наслідків, передбачених ч. З ст. 136, — тільки необережністю.
Кваліфікованимивидами злочину є: 1} ненадання допомоги малолітньому, який перебуває внебезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу; 2)неповідомлення належним установам чи особам про перебування дитини внебезпечному для життя стані (ч. 2 ст. 136). Про зміст поняття малолітній див.коментар до ст. 135. Дитиною визнається особа, яка не досягла 18-річного віку.
Особливокваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ч.ч. 1 і 2 ст. 136, є смертьпотерпілого.
Інавіть той факт, що Дубровський злякався того, що можуть подумати ніби він збивлюдину жодним чином не пом’якшують відповідальність, адже це було безпідставно.Оскільки було достатньо свідків за для того щоб встановити істину.
ЗАДАЧА 2
17січня 2006 року Соколов, Гуров і Войков, за попередньою змовою між собоюподзвонили підприємцю Левченко і домагалися від нього передати їм через тижденьо 17 годині 5 тис. доларів США під погрозою застосування насильства до йогодванадцятирічного сина. Наступного дня Левченко звернувся у правоохоронніоргани з цього приводу. Соколов, дізнавшись про те, що Шевченко звернувся доміліції, разом з Гуровим та Войковим зустрів Шевченка та попередив його про«необачність» відносно звернення до міліції і наказав принести 7 тис.доларів США 21 січня 2006 року. У зазначений термін при передачі грошей Соколов,Гуров та Волков були затримані працівниками міліції. Дії винних осіб буликваліфіковані слідчим за ч.2 ст.189 КК України, як вчинені за попередньоюзмовою групою осіб. Помічник прокурора дав письмову вказівку щодо зміникваліфікації дій винних за ч.З ст.189 КК України як вчинені організованоюгрупою.
1.Яке із зазначених рішень правомірно?
2.Що може вказувати на наявність такої кваліфікуючої ознаки як вчиненнявимагання організованою групою? Обґрунтуйте своє рішення.
3.Розкрийте об’єктивні та суб’єктивні ознаки складу злочину, який вчинилиСоколов, Гуров та Волков.
Стаття 18 Кримінального кодексу України встановлює, що вимога передачічужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру зпогрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав,свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майнаабо майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошеннявідомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці(вимагання), — караються обмеженням волі на строк до п’яти років абопозбавленням волі на той самий строк.
Вимагання, вчинене повторно; або за попередньою змовою групою осіб, абослужбовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозоювбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чизнищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому, — караєтьсяпозбавленням воді на строк від трьох до семи років.
Вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’яособи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах, — караєтьсяпозбавленням волі на строк від п’яти до десяти років із конфіскацією майна.
Вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, або вчиненеорганізованою групою, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження,- карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років зконфіскацією майна.
Такимчином, визначимо основні складові злочину, тобто об’єкт, об’єктивну сторону,суб’єкт та суб’єктивну сторону. Основним безпосереднім об’єктом вимагання єправо власності, а його додатковими обов’язковими об’єктами виступають психічната фізична недоторканість особи, й особиста свобода, здоров’я. Додатковимифакультативними об’єктами злочину можуть бути честь, гідність, право натаємницю приватного життя та інші права громадян.
Предметомзлочину може бути як майно, так і право на нього, а також будь-які діїмайнового характеру. Особливістю предмета вимагання є те, що ним може бути нетільки майно, яке на момент посягання знаходиться у потерпілого, а й майно, якеперебуває в цей момент у фактичному володінні винного (одержане ним у борг, назберігання, для ремонту тощо). Володіючи певною річчю, вимагач може зажадативід її власника не пред’являти претензій до її повернення. Відтак майно якпредмет вимагання відрізняється від предмета інших посягань на власність.Неможливо, наприклад, шляхом грабежу або в результаті розбою заволодіти чужиммайном, якщо воно на момент посягання вже знаходиться у винного. Предметомвимагання може бути також майно, якого немає у потерпілого в момент вимоги пройого передачу і надходження якого до нього лише передбачається [3].
Зоб’єктивної сторони вимагання характеризується двома взаємопов’язаними діями:1) пред’явленням майнової вимоги; 2) погрозою застосування насильства, знищенняабо пошкодження майна, заподіяння Іншої шкоди.
Вимогаяк ознака вимагання означає викладену в рішучій формі пропозицію винного допотерпілого (власника, особи, у віданні чи під охороною яких перебуває майно)про передачу майна, права на майно або вчинення останнім інших дій майновогохарактеру. Пред’явлена суб’єктом майнова вимога утворює ознаку об’єктивноїсторони цього злочину тільки за умови, що вона є завідомо протиправною. Привимаганні винна особа прагне заволодіти не належним їй майном чи правом на такемайно або бажає вчинення на її користь дій майнового характеру. Вимогазадовольнити законні майнові претензії не утворює складу вимагання, як неутворює його вимога вчинити інші, крім передбачених у ст. 189, дії.
Якщож винна особа, застосовуючи відповідні погрози, не керується умислом назаволодіння чужим майном, а має на меті примусити потерпілого припинитизайматися господарською діяльністю чи обмежити її або укласти яку-небудь угодучи не виконувати укладену угоду, виконання якої може заподіяти матеріальноїшкоди або обмежити законні права (інтереси) того, хто займається господарськоюдіяльністю, вчинене слід розглядати як протидію законній господарськійдіяльності і кваліфікувати за відповідною частиною ст.206.
Застосуванняпогроз без такого умислу з метою примусити потерпілого до. виконання чиневиконання цивільно-правового зобов’язання слід кваліфікувати за відповідноючастиною ст. 355. Але відповідальність за цією статтею може наставати лишетоді, коли особа примушується до виконання (невиконання) існуючогозобов’язання, що виникло з підстав, передбачених чинним законодавством.Предметом такого зобов’язання можуть бути гроші, майно, послуги, результатитворчості тощо. Вимога виконати (не виконувати) зобов’язання, що виникло зпідстав, не передбачених чинним законодавством, або неіснуючого зобов’язання,або зобов’язання з невизначеним предметом, а так само використання фактуіснуючого зобов’язання для заволодіння майном, правом на майно або для вчиненнядій майнового характеру, які ним не передбачені, кваліфікується як вимагання.
Щеоднією особливістю майнової вимоги при вимаганні є те, що при її пред’явленнівинний не вживає активних дій до безпосереднього заволодіння майном, а прагнезадовольнити своє домагання в результаті певних дій особи, до якої звернутотаку вимогу, — щоб та сама передала (віддала, вручила, надіслала, поклала вумовлене місце тощо) йому майно, право на майно або вчинила інші дії майновогохарактеру. У ряді випадків винний взагалі не може без певних дій потерпілогодосягти злочинного результату (зокрема, коли від останнього вимагається вчинититакі дії майнового характеру, Як, наприклад, виконання на користь винногопевної роботи).
Майновавимога визнається вимаганням за умови, що вона поєднана з психічнимнасильством. Пред’являючи до потерпілого майнові претензії, вимагач розуміє, щовони не будуть задоволені, якщо потерпілого до цього не примусити, неприсилювати робити певним чином.
Смислпогрози при вимаганні полягає у залякуванні особи, до якої пред’явлена вимога,з метою забезпечити вигідну для винного поведінку.
Погрозапри вимаганні повинна бути дійсною і реальною. При визначенні дійсності іреальності погрози необхідно виходити з суб’єктивного ставлення до неї винногоі суб’єктивного сприйняття її потерпілим [7].
Реальністьпогрози для вимагача не означає, що він дійсно має намір обов’язково їївиконувати. Достатньо, щоб винний вважав, що залякування, яке він застосовує,сприймається потерпілим як таке, що цілком може бути реалізоване і спроможнепримусити його робити певним чином. Реальність погрози для потерпілого означаєусвідомлення ним того, що небезпека заподіяння шкоди, якою погрожує винний,може стати дійсністю, якщо він проігнорує вимогу вимагача. Погроза привимаганні може бути виражена у будь-якій формі; усно чи письмово, безпосередньопотерпілому або через інших осіб, по телефону, за допомогою жестів, міміки,та/або іншими способами. Водночас, для того щоб мати бажану для вимагача дію,погроза повинна бути доведена до свідомості потерпілого.
Вокремих випадках при вимаганні погроза може і не висловлюватись у звичайномусмислі цього слова. Вимагач може обмежитись пред’явленням майнової вимоги, якщорозуміння об’єктивно існуючої погрози випливає із відносин між потерпілим івимагачем, які передували вимаганню, інших обставин, які дають підстави робитивисновок про можливе заподіяння шкоди. У таких випадках вимагач розраховує, щопотерпілому без пред’явлення погрози зрозуміло про можливе заподіяння йому абойого близьким певної шкоди, якщо він не виконає пред’явленої вимоги.
Погрозапри вимаганні може стосуватися як самого потерпілого, так і близьких йогородичів. Про поняття близьких родичів див. коментар до ст. ст. 115 та 154.
Ст.189 називає чотири види погроз; 1) погроза насильством; 2) погроза обмеженняправ, свобод або законних інтересів; 3) погроза знищенням чи пошкодженняммайна; 4) погроза розголошенння відомостей, які потерпілий чи його близькібажають зберегти в таємниці.
Заумов нашої задачі була застосована погроза насильством. Вона при вимаганніполягає у погрозі негайно або в майбутньому застосувати насильство допотерпілого або близьких його родичів.
Вимагачможе погрожувати застосуванням будь-якого насильства; нанесенням побоїв,мордуванням, заподіянням тілесних ушкоджень, позбавленням життя, зґвалтуваннямособи жіночої або чоловічої статі, насильницьким задоволенням статевоїпристрасті неприродним способом, позбавленням волі, іншими насильницькимидіями. Встановлення, яким саме насильством погрожував вимагач, є обов’язковим укожному випадку висловлення такої погрози, оскільки від характеру насильства,яке є змістом погрози, залежить правильна кваліфікація дій винних. Якщо виннаособа погрожувала потерпілому позб0вленням життя або заподіянням тяжкоготілесного ушкодження, її дії за відсутності інших кваліфікуючих ознак належитькваліфікувати за ч. 2 ст. 189.
Вимаганняслід вважати закінченим з моменту пред’явлення вимоги, поєднаної із вказанимипогрозами незалежно від досягнення винною особою поставленої мети [11].
Суб’єктомзлочину може бути осудна особа, яка на момент його вчинення досягла 14-річноговіку.
Суб’єктивнасторона вимагання характеризується прямим умислом. Вимагання — це корисливийзлочин. При його вчиненні винний має за мету незаконно одержати чуже майно,право на нього або добитися вчинення потерпілим інших дій майнового характеру.
Кваліфікованимиі особливо кваліфікованими видами злочину закон визнає вимагання: 1) вчиненеповторно або 2) за попередньою змовою групою осіб, або 3) службовою особою звикористанням свого службового становища, або 4) з погрозою вбивства чизаподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або 5) з пошкодженням чи знищенням майна(ч. 2 ст. 189, або 6) організованою групою (ч. 4 ст. 189); 7) що завдалозначної шкоди потерпілому (ч. 2 ст. 189), або 8) майнової шкоди у великих (ч. Зст. 189) чи 9) в особливо великих (ч. 4 ст. 189) розмірах; 10) поєднане знасильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи (ч. З ст. 189), або 11) іззаподіянням тяжкого тілесного ушкодження (ч. 4 ст. 189).
Заумовами завдання вимагання було вчинено за попередньою змовою групою осіб та зпогрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.
Вимагання,вчинене з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, означає,що винна особа, пред’являючи майнову вимогу, висловлює погрозу позбавити життячи нанести тяжкі. тілесні ушкодження потерпілому або його близьким родичам увипадку невиконання пред’явленої вимоги.
Погрозавбивством або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, висловлена в процесівимагання, повністю охоплюється ч. 2 ст. 189 і додаткової кваліфікації за ст.129 не потребує.
Оскількивимагання є закінченим з моменту пред’явлення майнової вимоги, такікваліфікуючі ознаки, як пошкодження чи знищення майна, завдання майнової шкодиу великому чи особливо великому розмірах, завдання значної шкоди потерпілому, атакож заподіяння тяжкого тілесного ушкодження мають місце лише у випадкуреального настання вказаних в законі наслідків. У зв’язку з цим не можутьрозглядатися як замах на злочин, передбачений ч. ч. 2, 3 чи ч. 4 ст. 189, діїособи, яка вчиняючи вимагання, ставила за мету настання таких наслідків, алецієї мети не досягла.
Вимаганняслід відрізняти від насильницького грабежу і розбою. При відмежуванні вимаганнявід грабежу чи розбою треба виходити з того, що при грабежі і розбої насильствоабо погроза його застосування спрямовані на заволодіння майном у момент їхзастосування. При цьому погроза являє собою такі дії чи висловлювання, яківиражають намір застосувати фізичне насильство негайно. Дії, що полягають унасильстві або а погрозі його застосування, спрямовані на одержання майна вмайбутньому, а також вимогу передати майно, поєднану з погрозою застосуватинасильство до потерпілого або до близьких йому осіб у майбутньому, слідкваліфікувати як вимагання.
Якщопогроза насильством або саме насильство були застосовані з метою заволодіннямайном потерпілого в момент нападу, але у зв’язку з відсутністю у нього майнавимога про передачу останнього винною особою була перенесена на майбутнє, діїтакої особи треба кваліфікувати залежно від характеру погроз чи насильства якрозбій або як замах на грабіж за відповідною частиною ст. 189 (якщо наступнідії являли собою вимагання).
Звизначеного вище робимо висновок, що правомірним є рішення яке булокваліфікованеслідчим за ч.2 ст.189 КК України, як вчинені за попередньою змовою групою осіб.
ЗАДАЧА 3
Степанові Архипенко пізно ввечері напали на Мельникову, яка поверталась з роботи черезсквер. Степанов застосував фізичне насильство до Мельникової, утримуючи її рукиі прикриваючи рот рукою, а Архипенко вчинив з потерпілою насильницький статевийакт. Мельникова побоялася розголосу факту її зґвалтування і не звернулася вміліцію із заявою. Увечері наступного дня Степанов і Архипенко знову зустрілиМельникову і вимагали у неї 300 грн., під погрозою повідомлення її нареченомупро зґвалтування. Після звертання Мельникової у правоохоронні органи, Степанові Архипенко були затримані і їм було пред’явлене обвинувачення у зґвалтуванні,вчиненому групою осіб (ч.З ст. 152 КК України) і вимаганні, вчиненому-запопередньою змовою групою осіб (ч.2 ст. 189 КК України). Адвокати Степанова таАрхипенка внесли клопотання про перекваліфікацію дій їх підзахисних, мотивуючице тим, що в статеві зносини з потерпілою вступав лише Архипенко. При цьомуадвокатом Степанова була надана медична довідка з поліклініки про те, що йогопідзахисний є імпотентом. Адвокат Архипенко, у зв’язку з цим, клопотався проперекваліфікацію дій підзахисного на ч.І ст. 152 КК України. Крім того, обидваадвоката внесли клопотання про кваліфікацію дій підзахисних за ч.2 ст. 15 і ст.189 КК України, мотивуючи це тим, що гроші обвинуваченим передані не були івони не досягли поставленої мети.
1.Чи підлягає клопотання адвокатів задоволенню і у якій його частині?
2.Дайте правильну кваліфікацію діям винних осіб. Обґрунтуйте своє рішення.
ДіїСтепанова і Архипенко необхідно кваліфікувати таким чином: спочатку здійсненнязґвалтування а потім вимагання, тобто наявні фактично два склади злочинів.
Стаття152 КК України визначає, що ґвалтування, тобто статеві зносини із застосуваннямфізичного насильства, погрози його застосування або з використаннямбезпорадного стану потерпілої особи, — карається позбавленням волг на строк відтрьох до п’яти років.
Зґвалтування,вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього — карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років,
Отже,основний безпосередній об’єкт злочину- статева свобода чи статеванедоторканість особи. Його додатковим факультативним об’єктом можуть бутиздоров’я, воля, честь І гідність особи, нормальний розвиток неповнолітніх.
Підстатевою свободою слід розуміти право повнолітньої і психічно нормальної особисамостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не допускати у сферістатевого спілкування будьякого примусу. Статева недоторканість — це абсолютназаборона вступати у природні статеві контакти з особою, яка в силу певнихобставин не є носієм статевої свободи, всупереч її справжньому волевиявленню.
Потерпілоювід злочину може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі.
Ст,152 не містить обмеження у тому плані, що згвалтуванням визнаються лишепозашлюбні статеві зносини. Тому потерпілою від цього злочину може бути й особа,яка перебуває з винним в офіційно зареєстрованому або фактичному шлюбі.Віктимна (провокуюча) поведінка потерпілого кримінальну відповідальність за ст.152 не виключає, однак може враховуватись при призначенні покарання.
Накваліфікацію діяння за ст. 152 не впливає моральний аспект характеристикипотерпілої особи (наприклад, вона веде безладне статеве життя), наявністьпопередніх статевих зносин з тим, хто Притягується до відповідальності за їїзґвалтування, а також досягнення нею шлюбного віку або статевої зрілості.
Зоб’єктивної сторони зґвалтування полягає у статевих зносинах, які поєднуютьсяіз: 1) застосуванням фізичного насильства; 2) погрозою його застосування (воляпотерпілої особи придушується) або 3) з використанням безпорадного станупотерпілої особи (ЇЇ воля ігнорується).
Підстатевими зносинами у ст. 152 слід розуміти природний (гетеросексуальний)статевий акт. Мається на увазі коїтус — сполучення чоловічих і жіночих статевихорганів, здатне, як правило, викликати вагітність. Злочин є закінченим змоменту початку статевого акту всупереч волі потерпілої особи. При цьому невимагається обов’язкової дефлорації (порушення цілісності дівочої пліви),еякуляції (закінчення статевого акту у фізіологічному розумінні) та оргазму.Для визначення факту наявності природного статевого акту призначаєтьсясудово-медична експертиза [3].
Іншіформи задоволення статевої пристрасті, крім статевого акту у природній формі,складу зґвалтування не утворюють і за наявності для цього підставкваліфікуються за ст. 153 або деякими іншими статтями Особливої частини КК.
Суб’єктомзлочину є осудна особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 14-річноговіку. При цьому стать безпосереднього виконавця злочину має бути протилежнастаті потерпілої особи, Співвиконавцем злочину, учасником груповогозґвалтування може бути особа, яка фізіологічно неспроможна вчинити природний статевийакт, а також особа однакової статі з потерпілим.
Суб’єктивнасторона зґвалтування характеризується прямих умислом. Винний усвідомлює, щовчиняє природний статевий акт із застосуванням фізичного насильства, погрозийого застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, ібажає це зробити. Мотиви, не впливаючи на кваліфікацію, можуть бути різними(задоволення статевої пристрасті, помста, бажання принизити потерпілу особу,прагнення сексуального самоствердження хуліганські спонукання тощо).
Зґвалтування,вчинене групою осіб, має місце тоді, коли група з двох або більше осібспіввиконавців діє узгоджено з метою вчинення насильницького статевого акту зоднією або декількома потерпілими особами. Група осіб відсутня, якщо декількасуб’єктів ґвалтують одну потерпілу особу, однак не узгоджують при цьому своїдії і не сприяють один одному.
Накваліфікацію зґвалтування групою осіб як закінченого злочину для всіхспіввиконавців не впливає те, чи вдалося кожному із ґвалтівників вчинитистатевий акт з потерпілою особою. Групове зґвалтування є закінченим злочином змоменту початку статевих зносин хоча б одним із його учасників.
Об’єктивнасторона коментованого складу злочину є складною, не вичерпується статевимизносинами і включає в себе дії (насильство та приведення у безпорадний стан),які можуть бути реалізовані й тими, хто природний статевий акт безпосередньо невчиняє. Тому як співвиконавство зґвалтування розглядаються і дії особи, яка невчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосувалафізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу особу до безпорадного стану зметою зґвалтування її іншою особою. Виконавцем групового зґвалтування виступаєі той, хто не здатен бути суб’єктом індивідуального зґвалтування (імпотент,жінка при зґвалтуванні особи жіночої статі тощо), однак може виконати частинуоб’єктивної сторони злочину. Дії учасників групового зґвалтування потрібно кваліфікуватилише за ч, 3 ст. 152 без посилання на ст. 27.
Відповідальністьучасника групового зґвалтування за ч… З ст. 152 виключається у разі, коли іншійого учасники через неосудність, недосягнення 14-річного віку або з іншихпередбачених законом підстав не були притягнуті до кримінальноївідповідальності. Проте, якщо вказаний учасник не усвідомлював і за обставинамисправи не міг усвідомлювати наявність вказаних обставин щодо інших учасниківгрупового зґвалтування, він несе відповідальність за ст. 15 і ч. З ст. 152відповідно до правил фактичної помилки.
Відзґвалтування, вчиненого групою осіб, потрібно відрізняти співучасть у цьомузлочині, яка не є співвиконавством. Наприклад, за ч. 5 ст. 27 і відповідноючастиною ст. 152 як пособництво у зґвалтуванні слід кваліфікувати дії осіб, якісприяють його вчиненню, наприклад, тим, що заманили жертву у місце посягання нанеї, придбали речовини, за допомогою яких потерпіла особа приводиться убезпорадний стан, тощо [11].
Післяскоєння зґвалтування цими ж особами, зазначеними в завданні був скоєний ще одинзлочин – вимагання. Ст. 189 КК України називає чотири види погроз; 1) погрозанасильством; 2) погроза обмеження прав, свобод або законних інтересів; 3)погроза знищенням чи пошкодженням майна; 4) погроза розголошення відомостей,які потерпілий чи його близькі бажають зберегти в таємниці.
Підвідомостями, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці,слід розуміти такі дійсні чи вигадаю дані про них, їхні дії та дії, вчиненіщодо них, розголошення яких з будь-яких міркувань є для них небажаним. Цеможуть бути як відомості, які ганьблять потерпілого чи його близьких родичів(наприклад, повідомлення, про непорядні вчинки), так і відомості, які непринижують особу (зокрема, повідомлення про якусь її хворобу) або їхрозголошення є суспільно корисним (скажімо, інформація про вчинений злочин).Головне при цьому, щоб погроза розголосити такі відомості спроможна булапримусити потерпілого виконати пред’явлену до нього вимогу. Погроза розголосититакі відомості — це погроза повідомити про них особам (або особі), яким вониневідомі, і чиє ознайомлення з ними небажане для потерпілого.
Реалізаціятаких погроз у процесі вимагання не охоплюється ст. 189. Якщо самі по собі такідії утворюють склад злочину (наприклад, передбаченого ст. ст. 163 чи 168), вонипідлягають окремій кваліфікації.
Оскількивимагання є закінченим з моменту пред’явлення майнової вимоги, такікваліфікуючі ознаки, як пошкодження чи знищення майна, завдання майнової шкодиу великому чи особливо великому розмірах, завдання значної шкоди потерпілому, атакож заподіяння тяжкого тілесного ушкодження мають місце лише у випадкуреального настання вказаних в законі наслідків. У зв’язку з цим не можутьрозглядатися як замах на злочин, передбачений ч. ч. 2, 3 чи ч. 4 ст. 189, діїособи, яка вчиняючи вимагання, ставила за мету настання таких наслідків, алецієї мети не досягла.
СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. КримінальнийКодекс України.
2. Кримінально-виконавчийКодекс України.
3. Науково-практичнийкоментар до Кримінального Кодексу України
4. Збірникнаукових праць Харківського Центру вивчення організованої злочинності. Випускперший. — Харків, 2000.
5. Кримінальнеправо України. Бажанов М.І. — К., 2004.
6. Кримінально-виконавчеправо України. – Х., Одисей, 2004.
7. Кримінально-виконавчеправо України: Курс лекцій. — Семаков Г. С, Гель А. П., Київ, 2000
8. Криминальноеправо Украины. Общая часть: Учеб. для вузов / под ред. М.И. Мельника, В.А.Клименко. — К.: Юрид. мысль, 2004. — 352с.
9. Михайленко П. П.Криминальне право, криминальный процесс и криминология Украины [Текст]: статьи,доклады, рецензии / П. П. Михайленко. — К.: Генезис, 1999- 520с.
10. Криминальноеправо Украины: учебник / Под ред. О. М. Омельчука. — К.: Научная мысль, 2004.- 297 с.
11. Фрис П. Л.Криминальне право Украины. Общая часть: учебник. — К.: Центр учебной л-ры, 2004. — 362с.