Кримінально-правова характеристика вбивства з обтяжуючими обставинами скачать бесплатно на Диплом IQ

ЗМІСТ
ВСТУП
1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВБИВСТВА З ОБТЯЖУЮЧИМИ ОБСТАВИНАМИ
1.1 Вбивство з обтяжуючими обставинами як злочин найбільшоїсоціальної небезпеки
1.2 Історичний розвиток інституту вбивства з обтяжуючимиобставинами
2. ОСОБЛИВОСТІ КВАЛІФІКАЦІЇ ВБИВСТВА З ОБТЯЖУЮЧИМИ ОБСТАВИНАМИ
2.1 Об’єктивні ознаки вбивства з обтяжуючими обставинами
2.1.1 Об’єкт вбивства з обтяжуючими обставинами.
2.1.2 Об’єктивна сторона вбивства з обтяжуючими обставинами
2.2 Суб’єктивні ознаки вбивства з обтяжуючими обставинами
2.2.1 Суб’єкт вбивства з обтяжуючими обставинами
2.2.2 Суб’єктивна сторона умисного вбивства з обтяжуючимиобставинами
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП
Сучаснакриміногенна ситуація в Україні характеризується зростанням злочинності, в томучислі умисних посягань на життя людини.
ВУкраїні в 1972 р. було зареєстровано 1 577 вбивств, в 1992 р. – 3 679, а в 2000р. – 4 034 вбивства, при цьому значна частина цих злочинів залишиласьнерозкритою. Статистичні дані Верховного Суду України за 2009 рік нараховують 1,7тис. осіб, засуджених до позбавлення волі за умисне вбивство, а вже на першепівріччя 2010 року – 46 осіб, засуджених до довічного позбавлення волі заумисне вбивство за обтяжуючих обставин. [1] Відмічається зростання латентностіцих особливо тяжких злочинів.
Аналізструктури і динаміки вбивств дає підстави стверджувати, що в даний час умиснівбивства вчиняються з більшою жорстокістю і зухвалістю, та набуваютьнадзвичайно високого рівня організованості при підготовці до їх вчинення таукриття їх наслідків, що призводить до суттєвого спотворення розумінняфактичних обставин і подальшої хибної юридичної оцінки діяння, негативновпливаючи на призначення справедливого покарання.
Самеправова охорона людини від злочинних посягань на її життя і здоров’я, як нанайбільш важливі соціальні цінності, повинна бути забезпечена нормами Кримінальногокодексу України 2001 р. В розділі II КК більш чітко визначені ознаки злочинівпроти життя людини, а саме найтяжчий їх різновид – умисне вбивство приобтяжуючих обставинах, та встановлює більш суворіше покарання за ньогопорівняно з КК УРСР 1960р.
Законодавствомвсіх країн світу умисне вбивство віднесено до найбільш тяжких злочинів, а томупереважна більшість кримінальних кодексів започатковує Особливу частинунормами, що містять положення про відповідальність за умисне вбивство, тимсамим стверджуючи пріоритет загальнолюдських цінностей.
НаУкраїні цією проблематикою займались: Ю.В. Александров, П.П. Андрушко, М.І.Бажанов, В.І. Борисов, В.О. Глушков, В.Т.Дзюба, П.В. Кобзаренко, М.Й.Коржанський, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, В.О. Навроцький, В. М. Смітієнко,В.В. Сташис, С.А. Тарарухін, Є.В. Фесенко, С.Д. Шапченко, С.С. Яценко.
Об’єктомдослідження виступають кримінально-правові норми, що регламентують підставикваліфікації та міру відповідальності за навмисне вбивство.
Предметом,відповідно, можна назвати кваліфікуючі об’єктивні та суб’єктивні ознаки,внаслідок наявності яких діяння вважається вбивством з обтяжуючими обставинами.
Метоюдослідження є визначення юридичної природи умисних вбивств за обтяжуючихобставин; розробка критеріїв (підстав) класифікації обтяжуючих обставин цьогорізновиду вбивства за об’єктивними та суб’єктивними підставами.
Методологічнуоснову курсової роботи становить сукупність методів і прийомів науковогопізнання, з яких основними історичний, діалектичний, формально-логічний, системно-структурний,статистичний.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКАВБИВСТВА З ОБТЯЖУЮЧИМИ ОБСТАВИНАМИ

1.1 Вбивство зобтяжуючими обставинами як злочин найбільшої соціальної небезпеки

Життялюдини, згідно зі ст. З Конституції України, є найвищою соціальною цінністю.Кожна людина має невід’ємне право на життя, і ніхто не може свавільно позбавити її життя. [2] Тому охорона життя людини —найважливіше завдання кримінального права України. Серед злочинів проти особивбивство становить особливу небезпеку. Це найтяжчий злочин проти життя людини,тому рішуча боротьба з вбивствами є важливим завданням правоохоронних органів.
Дозмісту права людини на життя у контексті кримінального права входять: юридичневизначення початкового та кінцевого моментів життя людини (що зумовлюєвиникнення і самого права людини на життя); право вимагати від інших суб’єктіввчинення певних дій, спрямованих на забезпечення чи захист права на життя абоутримання від їх вчинення (тобто право вимагати від інших осіб утриматися відпротиправного позбавлення життя людини); право людини на самозахист свогожиття, тобто допустимість спричинення шкоди (в тому числі і позбавлення життя)в умовах необхідної оборони, крайньої необхідності (тобто захист свого життя іздоров’я та життя і здоров’я інших осіб від протиправних посягань незабороненими законом способами) або затримання злочинця; право людини вільнорозпоряджатися своїм життям, тобто питання евтаназії у кримінальному праві(«право на смерть»); проблема смертної кари. [3, с. 22]
Правона життя виникає з появою самого життя і втрачається зі смертю людини.Встановлено, що офіційний момент, з якого починається життя людини, незакріплюється у національному законодавстві. Саме тому є декілька точок зорущодо визначення цього моменту:
1. Життя людини починається з фізіологічних пологів. Початокфізіологічних пологів (патологія до уваги не береться, бо вона або юридичногозначення не має, або має зовсім іншу юридичну природу) — це якраз той момент,коли закінчився розвиток плоду, він дозрів для самостійного життя поза тіломматері, тобто з’являється нове життя, новий громадянин заявляє про себе. Зцього моменту кримінальний закон і повинен брати життя цього громадянина підсвою охорону. Посягання, які спрямовані на заподіяння смерті плода до початкуфізіологічних пологів, кваліфікуються як аборт (ст. 134 КК). Заподіяння смертіпід час пологів теж кваліфікується як вбивство і в тих випадках, коли пологибули визвано штучно, і плід був життєздатним (життєздатним визнається плідпісля 6 місяців вагітності). [4, c. 369]
2. Юридично життям людини є життя її мозку, і початок життя мозкуозначає початок життя людини. З правових позицій початкова межа життя людиниповинна пов’язуватися з появою сформованої маси мозкових клітин (народженнямголовного мозку), що робить плід життєздатним. Проаналізувавши медичні таюридичні аспекти щодо виникнення життя людини, зроблено висновок, що зюридичної точки зору початком життя людини є народження (формування) головногомозку, а саме: досягнення плодом повних 22 тижнів внутрішньоутробного розвитку.З цього моменту виникає право на життя і повинна починатися йогокримінально-правова охорона. [5, c. 204]
Життя– динамічний стан організму людини, який полягає у неперервностіпроцесів обміну матерією та енергією з оточуючим середовищем. Проявами життялюдини, зокрема, є: дихання, рух, збудливість, мислення і спілкування,харчування, виділення, розмноження, ріст. [6, c. 364]
Дляпоняття вбивства важливим є також визначення моменту закінчення життя, оскількинавмисні дії, які могли заподіяти смерть, щодо вмерлого (трупу) кваліфікуютьсяяк замах на вбивство. До недавнього часу у медичній науці і судовій практицінастання смерті пов’язувалось із діяльністю серця. Але розвиток медичної наукиі техніки надав можливість поновлювати дихання і роботу серця через навітьтривалий час (були випадки через 2-3 тижні і навіть через місяць) післянастання клінічної смерті. [7, c. 227] Тому тепер у медичній практиці настання смерті пов’язується не зроботою серця, а з незворотними процесами у головному мозку і центральнійнервовій системі, що отримало законодавче закріплення у ст. 15 ЗаконуУкраїни «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» від16 липня 1999 року.
Участині 1 ст. 115 КК дається поняття вбивства як умисного протиправногозаподіяння смерті іншій людині. Крім того, в ст. 119 КК передбаченавідповідальність за вбивство через необережність. [8] Тому загальне поняттявбивства може бути визначене як умисне або необережне протиправне заподіяннясмерті іншій людині.
Самогубство, тобто заподіяння смерті самому собі, як і готуваннядо самогубства та замах на самогубство, не єкримінально каранимидіяннями. Проте наявність прохання або згоди потерпілого на позбавлення йогожиття не звільняє того, хто це вчинив, від кримінальної відповідальності заумисне вбивство. В Україні медичним працівникам забороняється здійсненняеутаназії – навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого зметою припинення його страждань. [9, c.122]
Спричиненнясмерті, яке протиправним назвати не можна, поняттям вбивства не охоплюється.Наприклад, не є вбивством позбавлення життя людини в стані правомірноїнеобхідної оборони або під час війни. Але згода потерпілого на позбавлення йогожиття не є обставиною, що виключає протиправність вбивства. Так, зокрема,вбивство на прохання вбитого, вчинене з почуття жалю до нього, тягне за собоюкримінальну відповідальність на загальних підставах. [10, c. 446]
Недивлячись на високий ступінь суспільної небезпеки будь-якого протиправногопозбавлення життя людини, існує категорія злочинів, таких як умисне вбивство(ст. 115 КК України), яка є особливо небезпечною і потребує більш детальногорозгляду.
Згідноз судовою статистикою Верховного Суду України за 2009 рік до позбавлення волізасуджено за вчинення умисних вбивств — 1,7 тис. осіб, або 94 % [95,1 %] відусіх засуджених за цей злочин; бандитизму — 3 особи, або 100 % [100 %];розбійного нападу — 3,2 тис. осіб, або 79,7 % [74,2 %].
Виходячиз показників статистики 2009 року, кількість осіб, засуджених за вчиненняумисних вбивств, найбільша серед інших тяжких злочинів.
Статистиказа перше півріччя 2010 року надає такі факти: за вчинення злочинів проти життята здоров’я особи засуджено 5,9 тис осіб, що на 1,3 % більше, або 7,2 % [8,9 %]від загального числа засуджених. У тому числі засуджено: 858 осіб — за умисневбивство, що на 6,1 % більше, або 1,1 % [1,2 %]; 1,6 тис. осіб — за умиснетяжке тілесне ушкодження, що на 14,8 % менше, або 2 % [2,9 %]; 1,8 тис. осіб —за умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, що на 9,1 % більше, або 2,3 %[2,6 %].
ВерховнийСуд України у I півріччі 2010 р. перевірив вироки у кримінальних справахстосовно 64 осіб, засуджених до довічного позбавлення волі за умисне вбивствоза обтяжуючих обставин. Вироки залишено без змін стосовно 46 засуджених,стосовно 9 осіб скасовано. [1]
Длятого, щоб зрозуміти закономірність підйому або спаду злочинності в країні, уданому випадку – вчинення умисних вбивств, треба з’ясувати її причини та умови.
Причинизлочинності— це негативні явища,що породжують її, умови злочинності— це явища, які безпосередньо непороджують злочинності (наслідку), але у певний спосіб впливають на розвитокпричинного зв’язку, сприяючи або не перешкоджаючи породженню злочинності. Умовизлочинності, як правило, поділяють на об’єктивні та суб’єктивні. Такийрозподіл дає можливість у кожному конкретному випадку встановити умови впливуна поведінку людини як зовні, так і вплив внутрішніх особливостей індивіда найого вчинки. [11, c. 72]
Існуючерозмаїття поглядів на причини злочинності залежно від того, як визначаєтьсяпріоритетна причина злочинності, можна поділити на два основних напрями: соціологічнийі біологічний(біопсихологічний).
Сучасними представниками соціологічного напряму єнауковці-кримінологи Національної академії внутрішніх справ (НАВС) України.Вони вважають, що основні причини злочинності полягають насамперед у соціальнихумовах життя суспільства й тому недоцільно шукати причини злочинності укриміногенних якостях людей і генетичних факторах людської індивідуальності. Наїхню думку, причини злочинності містяться насамперед в економічних відносинахсуспільства, прорахунках і недоліках економічного планування, розбалансованостігосподарського механізму, у системі розподільчих відносин. Істотний вплив наможливість здійснення особою акту протиправної поведінки, а відповідно і назлочинність взагалі, справляє й соціально-моральний стан суспільства. [12, c. 81]
Представниками соціологічногонапряму є такожвчені-кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії. Вони вважають, щоєдиною причиною злочинності є ступінь розвитку соціальних суперечностей, якіпороджені розшаруванням суспільства на класи, що з необхідністю спричинилосяспочатку до появи небезпечних для суспільного устрою посягань, а потім (аборазом з цим) і виникнення особливої галузі права — кримінального, щопідтримується державою.
Водночас міжкласові суперечності не вичерпують спектра соціальнихсуперечностей. До них належать також міжрасові, міждержавні (або між групами іблоками держав), міжнаціональні, міжконфесійні, внутрішні класові, міжособистіта внутрішні особистісні суперечності, які впливають на стан злочинності та їїпоширення. [13, c. 684]
Умови і явища, що сприяють існуванню злочинності й визначають їїстан, вчені Санкт-Петербурзької академії МВС Росії поділяють на дві групи:зовнішні (об’єктивні) і внутрішні (суб’єктивні).
Зовнішніми (об’єктивними)є умови і явища, які повністю або майже повністю не залежать відволі індивіда. До них належать економічна ситуація в державі й регіоні;господарчі, фінансові, зовнішньоторговельні умови, що характерні для певноїдержави та її суб’єктів; безробіття; незаконна міграція; екологічні проблеми;урбанізація; житлово-комунальні проблеми та ін.
Внутрішніми (суб’єктивними)є умови і явища, що впливають на злочинність і пов’язані зіспособом життя людей. Здебільшого це пияцтво і алкоголізм. До цих умов належатьтакож наркоманія і проституція; пропаганда культу насилля, жорстокості тапорнографії у пресі, кіно- та відеопродукції; мілітаризація населення;корумпованість частини посадових осіб і працівників правоохоронних органів;недосконалість кримінального законодавства; недоліки в роботі правоохороннихорганів й існуючому порядку реєстрації та обліку злочинів та ін. [14, c. 77]
А. Зелінський є представником біопсихологічногонапрямувсучасній вітчизняній кримінології. Зелінський основною причиною злочинностівизнає суб’єктивні фактори: психічну неврівноваженість, негідні пристрасті,прагнення до влади, агресивність, користолюбство, бездуховність, безкультур’я,шкідливі звички, конформізм. Людські вади притаманні власне природі людини,вони існували й існуватимуть завжди. Разом з тим на стан психічного ісоматичного здоров’я населення держави впливає стан генофонду нації. Найбільшоїшкоди генофонду українського народу було завдано в період перебування України ускладі СРСР під час голодоморів, колективізації і знищення куркулів як класу.Значних втрат зазнала Україна і під час Великою вітчизняної війни. Усеперелічене істотно позначилось на психічному і моральному здоров’ї населенняУкраїни (біологічне спадкування). [15, c. 84]
Виходячи з викладеного, вчені-кримінологи як України, так і Росіїпри вирішенні проблеми детермінації злочинності надають перевагу теоріямсоціологічного напряму.
Підбиваючи підсумки, загальне поняття вбивства може бути визначенеяк умисне або необережне заподіяння смерті іншій людині, тобто позбавлення їїжиття. Об’єктом вбивства є життя людини. Початком життя при цьому слід вважатипочаток фізіологічних пологів. Посягання на плід людини до початку родовогопроцесу не є посяганням на життя, але може призвести до відповідальності занезаконне проведення аборту. Кінцевим моментом життя є біологічна смерть.Вбивство — це позбавлення життя іншої людини. Самогубство або замах на самогубствозлочином не вважається.
Умисневбивство несе в собі надзвичайну небезпеку, бо в більшості випадківсупроводжується іншими злочинами, такими як пограбування, розбій, зґвалтування,катування тощо. Як свідчить досвід, умисне вбивство часто вчинюється під часбійки, сварки, зі спонукань помсти чи ревнощів. [16, с. 100]
Злочинець,вбиваючи людину, забирає не тільки її життя, а й душевний спокій і здоров’яродичів, близьких, друзів жертви. Збільшення показників злочинності та їїбезкарності призводять саме до відчуття страху та невпевненості у майбутньому,породжують нездорову атмосферу у суспільстві.
Найнебезпечнішимиє умисні вбивства з обтяжуючими обставинами, якими є вбивство двох або більшеосіб; малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у станівагітності; заручника; вчинене з особливою жорстокістю; вчинене способом,небезпечним для життя багатьох осіб; з корисливих мотивів; з хуліганськихмотивів; особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особоюслужбового або громадського обов’язку; з метою приховати інший злочин абополегшити його вчинення; поєднане із зґвалтуванням або насильницькимзадоволенням статевої пристрасті неприродним способом; вчинене на замовлення; вчиненеза попередньою змовою групою осіб; вчинене особою, яка раніше вчинила умисневбивство. [8]
Аналіз структури і динаміки вбивств дає підстави стверджувати, щов даний час умисні вбивства вчиняються з більшою жорстокістю і зухвалістю, танабувають надзвичайно високого рівня організованості при підготовці до їхвчинення та укриття їх наслідків, що призводить до суттєвого спотвореннярозуміння фактичних обставин і подальшої хибної юридичної оцінки діяння,негативно впливаючи на призначення справедливого покарання. [17, с. 47]
Саме правова охорона людини від злочинних посягань на її життя іздоров’я, як на найбільш важливі соціальні цінності, повинна бути забезпеченанормами Кримінального кодексу України 2001 р.
1.2 Історичний розвиток інституту вбивства з обтяжуючимиобставинами
Ознакивбивства, особливо його різновиду умисного вбивства за обтяжуючих обставин,повинні бути визначені на нормативному рівні з урахуванням процесу історичногорозвитку, який відбувався в трьох історичних вимірах.
На часіснування Київської Русів літературних джерелах зазначено: «Найдавнішоюпам’яткою і вінцем національного права України періоду Київської Русі єюридичний збірник під назвою «Руська правда». [18,c. 65] Коротка редакція «Руської правди» складалася з Правди Ярослава іЯрославовичів (ХІ ст.) і мала три частини. Частиною першою ст. 1 передбачаласявідповідальність за умисне вбивство. Просторова редакція містила всю короткуредакцію та додатки до неї (ХІІ-ХІІІ ст.). В ній наводяться деякі ознакипомсти, а також йдеться про відшкодування збитків, завданих вбивством. [19, c. 54] На відповідальність завбивство впливали такі чинники: чи то був закінчений злочин, чи було вчиненозлочин однією особою, чи групою осіб, чи то було вбивство з умислом, чи вчиненевипадково, чи під час бійки, чи у стані сп’яніння. Найбільш суворавідповідальність у вигляді видання на «потік і пограбування» призначалася запідпали, конокрадство та розбій, пов’язані з вбивством. [20, с. 23]
Другиметапом історичного розвитку ознак умисного вбивства з обтяжуючими обставинамибула втрата державності на теренах України.
Післятатаро-монгольської навали на території України поступово почали діяти правовісистеми спочатку Литви та Польщі, а потім і Московії (Росії). Водночас триваловикористання звичаєвого та статутного права («Руська правда»). При цьому наземлях України, що перебували під впливом Литви та Польщі, залишався попереднійюридичний устрій, оскільки мав більш високий рівень розвитку. Така ситуаціятривала і після прийняття Литовських статутів 1529, 1566 та 1588 рр., які засвоїм техніко-юридичним рівнем випереджали чимало тогочаснихзахідно-європейських законів. [21, c. 47]
Наінших землях України, що відійшли до Польщі, мали чинність статути: 1347 р.,1420-1423 рр., 1505р., Збірник законів Польських, удосконалення якого після1782 р. завершилося прийняттям єдиного Збірника законів. Того часу в нормахкримінального права було сформульовано два підходи щодо визначення поняттязлочину: формальний та матеріальний, юридичні ознаки об’єктивного тасуб’єктивного характеру, відповідальність за скоєння злочину шляхомбездіяльності. Було також визначено ознаки наміру та необережності, віквідповідальності (16 років). [22, с. 55] Водночас мотив і мета злочину майже не впливали на мірупокарання. В цей період такі об’єктивні ознаки, як місце, час та спосібвчинення злочину, набувають юридичного значення, значна увага надаєтьсяпричинному зв’язку в злочині. Були сформульовані інститути кримінального права,зокрема: повторність злочинів, сукупність злочинів, наприклад вбивство завикрадення майна, що тягло за собою найбільш суворе покарання. Певним чиномокреслювався й інститут необхідної оборони при захисті особистих і майновихправ та державних інтересів (наприклад, вбивство державного злочинця).Подальшого розвитку набули норми, що встановлювали відповідальність задержавні, військові та службові злочини тощо. Проте найбільш тяжкими злочинамивважались злочини проти церкви, моралі та сім ї. [23,c. 211]
Доумисних вбивств належали такі види злочинів: вбивство батьків, вбивство одногоз подружжя іншим з подружжя, вбивство братом сестри, вбивство пана або вбивствопід час бандитського нападу. За них покарання у вигляді смертної каринасамперед призначалося з урахуванням соціального стану потерпілого (пан,близький родич), способу вчинення (вбивство під час бандитського нападу), вчому вбачаються ознаки впливу романо-германської системи (сім ї) права.
Правовоюпам’яткою цього періоду є «Права, за якими судиться малоросійський народ» (1743р.). Хоча цей документ не був прийнятий, але на нормативному рівні набувзакріплення поділ вбивств на умисні та необережні. В гл. 20 були передбаченівбивства за обтяжуючих обставин, до яких належали: вбивство пана, церковника,військового, вагітної жінки, близького родича, двох і більше осіб, під часрозбою, шляхом отруєння, із застосуванням зброї тощо. Тобто в цьому документі єознаки впливу кримінального законодавства європейських держав. [24, c. 114]
Починаючиз кінця ХVIII ст. відбулося знищення української державності, а отже, ізагального права як одного із джерел національного права України. Натомістьнабуло чинності московське законодавство, яке не мало нічого спільного зіслов’янським правом, оскільки в ньому, починаючи з ХІV ст. (Двінська Уставнаграмота, Судебники 1497 р. та 1550 р., Соборне уложення 1649 р.), почалидомінувати положення та принципи публічного права. Відповідно до цих документівза вбивство призначали смертну кару в її найбільш жорстоких проявах: стратачерез повішення, спалення, четвертування тощо. Артикулами воїнськими Петра І,які діяли паралельно із Соборним уложенням, передбачалися такі видикваліфікованих вбивств: вбивство за винагороду, шляхом отруєння, офіцера,керівника вбивства тощо. [25, c. 347] В «Уложенні про покарання уголовні та виправні» (1845 р.)були враховані принципи відповідальності за кваліфіковане вбивство, закріпленів кримінальних кодексах Європи, зокрема: Австрії (1803 р.), Бельгії (1867 р.),Греції (1833 р.), Німеччини (1871 р.), Іспанії (1850 р.), Франції (1810 р.).Проте визначалися обтяжуючі обставини по-різному.
З1903 р. російське Уголовне уложення повною мірою почало діяти на теренахУкраїни. До кваліфікованих видів вбивств були віднесені наведені вище та буливраховані способи вчинення так званих «побутових» вбивств та деякі суб’єктивніобставини. [26, c. 399]
Періодсоціалістичного права (1917-1990 р.) характеризується тим, що з 1917 р.по 1922 р. у боротьбі зі злочинними посяганнями на життя радянська владавикористовувала кримінальне законодавство Російської імперії. До прийняття КК1922 р. на Україні спостерігається зміщення акценту в законотворчому процесі вбік виконавчих органів, що було започатковано прийняттям відомчого акта«Керівні засади кримінального права РРФСР» від 12 грудня 1919 р., виданого НКЮРРФСР. [27, c. 97]
Слідзазначити, що охорона людини кримінально-правовими засобами була набагатослабшою порівняно з охороною соціалістичної власності. Так, за кримінальнимзаконодавством РФ відповідальність за умисне вбивство без обтяжуючих обставиндо прийняття КК 1995 р. передбачалася у вигляді позбавлення волі на строк до 10років, а за розкрадання в особливо великих розмірах — від 10 до 15 років, абопризначення смертної кари. Першим кодифікованим кримінально-правовим актом ставКримінальний Кодекс РРФСР 1922 р., який повністю був рецептований радянськимурядом України в 1922 р. За КК УРСР аналогічно КК РРФСР 1922 р. передбачаласявідповідальність як за умисне, так і за необережне вбивство. [28, c. 254]
Ст.142 (ст. 142 КК РРФСР) закріплювала відповідальність за умисне вбивство затаких обтяжуючих обставин: а) вчинене з користі, ревнощів (за відсутностінадзвичайного душевного хвилювання тощо); б) вбивство особою, яка відбулапокарання за умисне вбивство або особливо тяжке тілесне ушкодження; в) вчиненеспособом, небезпечним для життя багатьох людей, або з особливими стражданнямидля вбитого; г) з метою полегшити або приховати інший тяжкий злочин; д) особою,обов’язком якої було особисте піклування про вбитого; е) з використаннямбезпорадного стану вбитого. Покарання передбачалося у вигляді позбавлення воліне менше ніж 8, але не більше ніж 10 років. В подальшому застосовувався КК УРСР1927 р., який не мав суттєвого впливу на визначення обставин, що обтяжуютьвбивство. Проте деякі обставини, що містилися в ст. 138 КК 1922 р., редакційнобули змінені (п. «а», «б»). П. «б» ст. 138 КК 1927 р. було доповнено обставиною«тяжке тілесне ушкодження», а п. «ж» — «жінки, завідомо вагітної». Закримінальним законодавством радянських республік обтяжуючі обставини умисноговбивства визначалися майже однаково законодавством всіх союзних республік. Доних, зокрема, належали: вбивство з корисливих спонукань; вбивство особою, якаопікувалася вбитим; вбивство з використанням безпорадного стану потерпілого;особою, яка раніше притягувалася до відповідальності за умисне вбивство або тілеснеушкодження за певних обставин; способом, небезпечним для життя багатьох осіб,або особливо мученицьким способом для вбитого; з урахуванням родинних стосунківтощо. Такі види вбивств за КК Української РСР 1922 та 1927 рр. каралисяпозбавленням волі, а згодом — смертною карою. Водночас вбивство представникавлади або будь-яких осіб при вчиненні державних (контрреволюційних) злочинівкаралися виключно смертною карою. В 1959 р. ст. 138 КК була доповнена ч.2, якапередбачала відповідальність за вбивство військовослужбовцем як за вбивство заособливо обтяжуючих обставин. За цей злочин передбачалося застосування вищоїміри покарання — розстріл. На той час кількість обставин, що обтяжуваливбивство, було збільшено такими видами: п. «а» — «при розбійному нападі, зхуліганських або інших низьких спонукань»; п. «в» — «при зґвалтуванні»; п. «г»- «групою осіб»; п. «д» — «повторно або одночасно вбивство декількох осіб».Покарання за ці види вбивств передбачалися у вигляді позбавлення волі від 7 до15 років або смертної кари. [29, c. 366]
ККУкраїни 1960 р. (ст. 93) закріплював відповідальність за вбивство за такихобтяжуючих обставин: а) з корисливих мотивів; б) з хуліганських мотивів; в)вчинене при виконанні потерпілим службового або громадянського обов’язку; г)двох або більше осіб; д) жінки, яка завідомо для винного була вагітною; е)вчинене з особливою жорстокістю або способом, небезпечним для життя багатьохлюдей. [30] В подальшому ці обставини уточнювалися та доповнювалися. Зокрема,станом на 1958 р. їх було 7, 1959 р. — 9. Тобто радянський законодавець пішовшляхом розширення кола обставин, що обтяжують умисне вбивство. [31, c. 147]
Слідзауважити, що КК Української РСР 1922 р. і 1927 р. і російське кримінальнезаконодавство мали однакову кількість обтяжуючих вбивство обставин. Укримінальному законодавстві України були відсутні такі обтяжуючі обставини, яквбивства з кривавої помсти та з мотивів національної ворожнечі. [32, c. 573]
Такимчином, розгляд вбивства, вчиненого за обтяжуючих обставин, в історичному аспектідає підстави стверджувати, що цей злочин вчинявся лише умисно; законодавецьпоступово відмовився від принципу об’єктивного ставлення за вину; підставоювідповідальності визнав вину (умисну та необережну в радянський період);ознаками потерпілого почав визнавати не лише родинні ознаки«потерпілий-вбивця», а й соціальний та інший статус потерпілого;загально-небезпечний спосіб позбавлення життя потерпілого; мотив та метувчинення вбивства та певні ознаки суб’єкта цього злочину.

2. ОСОБЛИВОСТІ КВАЛІФІКАЦІЇВБИВСТВА З ОБТЯЖУЮЧИМИ ОБСТАВИНАМИ

2.1 Об’єктивні ознаки вбивства зобтяжуючими обставинами

2.1.1 Об’єкт вбивства зобтяжуючими обставинами.
Упроцедурі кваліфікації умовно виділяється чотири напрямки, які відповідаютьчотирьом елементам складу злочину. Розрізняються кваліфікації по об’єкту,суб’єкту, об’єктивній і суб’єктивній стороні злочину. Зміст кожного напрямкукваліфікації — встановлення тотожності діяння й обраного складу злочину повідповідному елементу. [33, c. 6]
Такийподіл носить умовний характер, з нього не випливає, що в дійсності кваліфікаціяздійснюється окремо по об’єкту, окремо по об’єктивній стороні тощо. Всіелементи настільки взаємозалежні, що частіше всього один елемент визначаєтьсячерез інший.
Кваліфікаціяпо об’єкту утворює головний напрям кримінально-правової оцінки. Якщо встановлена тотожність ознак діяння і складу по об’єкту, цеозначає, що визначене приблизне коло складів, серед яких можна продовжуватипошук потрібного складу за іншими ознаками. Кваліфікація по об’єкту полягає увстановленні відповідності суспільних відносин, на які вчинене посягання,відносинам, що охороняються конкретною кримінально-правовою нормою. Спочаткувстановлюються ті суспільні відносини, блага, цінності, яким заподіяна шкодавчиненим діянням, а потім з’ясовується, чи знаходяться дані об’єкти підохороною кримінального закону. [34, c. 48]
Виконанняцього завдання починається з ознайомлення зі змістом розділів Особливої частиниКК, у кожному з яких вказується перелік складів, що мають єдиний родовий об’єктзлочину. Встановивши тотожність об’єкта вчиненого посягання з родовим об’єктомзлочинів, передбачених законом, варто відібрати конкретні склади (склад), якімають загальний безпосередній об’єкт злочину, співпадаючий з тим видомсуспільних відносин, яким заподіяна шкода діянням, що кваліфікується. Об’єктпосягання встановлюється за допомогою різних доказів: показань свідків,потерпілих, обвинувачуваного, речових доказів; він визначається по характеру іспрямованості діяння, часто об’єкт визначається по предмету посягання. [35, c. 34]
ККУкраїни 2001 року в статті 1 визначив об’єкти кримінально-правової охорони,головним з яких визнав людину з її правами і свободами, що обумовленоКонституцією України (ст.ст.3, 27), міжнародними правовими документами з правлюдини. Такий підхід, в основі якого лежать індивідуальні права та свободилюдини і громадянина, обумовив відмову від деяких ідеологічних ознак визначенняпоняття об’єкта злочину як “соціалістичних суспільних відносин, якіохороняються радянським кримінальним правом ” (Б.С. Никифоров, М.Й. Коржанськийта інші вчені).
Українськікриміналісти, починаючи з 90-х років, в правовому розумінні більш правильновизначають, що об’єктом злочину повинні визнаватися не абстрактні суспільнівідносини, а конкретні цінності (П.С. Матишевський, Є.В. Фесенко). Виходячи зцього, основними структурними частинами цінностей, що охороняються законом,слід вважати суб’єктів відносин та ті блага, що їм належать, тобто те, щозадовольняє потреби людей, відповідає їх інтересам, цілям і намірам (П.С. Матишевський).Виходячи з того, що об’єкт злочину – це цінності (блага, законні інтереси), щоохороняються кримінальним законом та на які спрямоване злочинне діяння і якимвоно може заподіяти або заподіює шкоду, зроблено висновок: об’єктом вбивства єжиття людини як природне абсолютне право. [36, c. 30]
Родовимоб’єктом умисних вбивств з обтяжуючими обставинами виступають злочини протижиття та здоров’я особи, а безпосереднім – життя людини.
Стосовновбивства при обтяжуючих обставинах, об’єкт злочину, окрім вказаних вище ознак,має свої специфічні особливості, які притаманні саме потерпілому від злочину.Наприклад, вбивство двох або більше осіб, жінки, яка завідомо для винногоперебувала у стані вагітності, малолітньої дитини, заручника, особи чи їїблизького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадськогообов’язку. Юридичні ознаки, що характеризують потерпілих від цих злочинів,вимагають при кримінально правовій оцінці вчиненого врахувати їх як такі, щосуттєво збільшують ступінь тяжкості злочину, а тому не є рівнозначними здеякими іншими обтяжуючими обставинами. Таким чином, об’єкт злочинукваліфікованого вбивства повинен визначатись з урахуванням всіх ознак, якіхарактеризують потерпілого. [37, c. 28]
Длятого, щоб дати кримінально-правову кваліфікацію умисним вбивствам приобтяжуючих обставинах за об’єктивними підставами треба розкрити юридичний змістоб’єктивних кваліфікуючих обставин, відображаючи їх місце серед ознак об’єктута об’єктивної сторони складу кваліфікованого вбивства, що впливають накваліфікацію скоєного злочину і мають значення для визначення покарання. Цекваліфікуючі обставини з числа названих у ч. 2 ст. 115 КК, а саме умисневбивство: двох або більше осіб; малолітньої дитини; жінки, яка завідомо длявинного перебувала в стані вагітності; заручника; вчинене з особливоюжорстокістю; скоєне способом, небезпечним для життя багатьох осіб. [17, с. 92]
Так,розглядаючи питання про вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115) можназазначити, що такий різновид вбивства має місце, коли фактично позбавлено життядвох і більше осіб, як правило, в одному місці та без значного розриву в часі.Такі дії охоплюються єдиним умислом, а мотиви, з яких позбавляються життяокремі потерпілі – можуть бути різними, а тому мова йде про єдиний (одиничний)злочин, і множинність при цьому відсутня. В тих випадках, коли винний позбавивжиття кількох осіб в одному ж і тому місці, без значного розриву в часі, алейого дії не охоплювалися єдиним умислом, вчинене утворює декілька умиснихвбивств і кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК. У разі, якщо умисел винногобув спрямований на вбивство двох або більше осіб, але злочин не був доведенийдо кінця з причин, що не залежали від його волі, і всі потерпілі залишилисяживі, вчинене кваліфікується за ч. 2 або ч. 3 ст. 15 і п.1 ч. 2 ст. 115 КК, апри наявності інших обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115, — також іза іншим пунктами цієї статті. В тому випадку, коли намір вбити одну особузмінюється наміром вбити ще декількох осіб, які випадково опинилися на місціподії, вчинене кваліфікується за п. 5 ч. 2 чт. 115 КК. Враховуючи підвищенунебезпечність «безперервного» вчинення злочину, який розпочався і непризупиняється, а вчиняються із великою інтенсивністю і призводить до наступнихвбивств, все вчинене вимагає занадто складної кваліфікації, а також призначеннябільш суворого покарання. [38, c. 206]
Вбивствомалолітньої дитини (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України) є кваліфікуючою ознакою тому,що малолітня дитина (до 14 років) фактично знаходиться у безпорадному стані, неможе себе захистити та надати відповідний, належний опір особі, що посягає наїї життя. До того ж таке вбивство найчастіше вчиняється не тільки шляхом дії(удушення, нанесення ран, побоїв і т. ін.), а й при відсутності таких дій –шляхом бездіяльності, наприклад, невиконання обов’язків, які має виконувативинна особа, яка зобов’язана піклуватися та доглядати за потерпілим (залишеннябез їжі, допомоги, нагляду за хворою дитиною тощо). [33, c. 119]
Привбивстві жінки, яка завідомо для винного була у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст.115) винний зазіхає по суті на два життя – на життя потерпілої і плоду дитини.Стан вагітності жінки повинен мати місце на момент посягання на її життя. Строквагітності значення для кваліфікації не має. При вбивстві, що підлягаєкваліфікації за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК, стадії вчинення злочину значення немають. У разі, коли суб’єкт злочину, позбавляючи потерпілу життя, діяв з прямимумислом, але при цьому помилявся щодо стану вагітності, або особи потерпілої,вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 і п. 2 ч. 2 ст. 115 КК ч. 1 ст. 115 –в разі відсутності інших обтяжуючих обставин умисного вбивства. Таким же чиномслід вирішувати це питання в разі, коли інші особи, які повідомили винному проце, ввели його в оману для того, щоб уникнути розправи. Коли винний не знав провагітність потерпілої, яку позбавив життя, підстав для застосування п.2 ч.2ст.115 немає. [39, c. 248]
Умисневбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особоюслужбового або громадського обов’язкупередбачене п. 8 ч. 2 ст. 115 КК. Йдеться про ті випадки, коли злочин вчинено зметою не допустити чи припинити правомірну діяльність потерпілого у зв’язку звиконанням ним зазначеного обов’язку, змінити характер останньої, а також ізмотивів помсти за неї незалежно від часу, що минув з моменту виконанняпотерпілим своїх обов’язків до вбивства. Потерпілими при цьому можуть бутислужбові особи, інші працівники, що виконують службові або виробничі функції(рядовий службовець в установі, робітник, сторож тощо), особи, які виконувалигромадський обов’язок, а також близькі родичі зазначених осіб. Згідно з п. 11ст. 32 КПК близькі родичі —це батьки, один із подружжя, діти, ріднібрати і сестри, дід, баба, внуки.
Відповідальністьза даний злочин настає за умови, що потерпілий був позбавлений життя у зв’язкуз його законними діями. У випадках, коли вчиняється вбивство особи, пов’язане зїї діяльністю, що є протизаконною (наприклад, службова особа зловживає своїмслужбовим становищем або допускає перевищення влади), дії винного не можутькваліфікуватися за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК. [40, с. 55]
Вбивствозаручника (п. 3 ч. 2 ст. 115 КК України) характеризується тим, що потерпілийзахоплюється або утримується всупереч його волі, в результаті чого знаходитьсяв тяжкому психічному стані, не може чинити опір, не має реальної можливостізвільнитися без негативних наслідків і знаходиться в стані апатії. Такевбивство буде мати місце з моменту, коли потерпілий став заручником, і до моменту,коли він перестав ним бути. Суб’єкт цих злочинів (ст.ст.147, 349), має ті жознаки, що й особа, яка вчинила даний різновид вбивства. Потерпілим від такоговбивства можуть бути заручники, ознаки яких вказані в ст. 147 та 349 КК, заяких хочуть отримати викуп чи використати їх стан для того, щоб примуситиродичів затриманого, державні або інші установи, підприємства чи організації,фізичних або службових осіб виконати певні бажані для винних дії. [6, c. 304]
Отже,об’єктом умисного вбивства з обтяжуючими обставинами, як і будь-якого вбивства,є життя людини, проте зі специфічними особливостями особи потерпілого, які івиступають кваліфікуючими ознаками.
2.1.2 Об’єктивнасторона вбивства з обтяжуючими обставинами
Встановивширяд суміжних складів з безпосереднім об’єктом посягання, потрібно продовжитивибір конкретного складу за ознаками об’єктивної сторони — шляхом кваліфікаціїпо об’єктивній стороні.
Об’єктивнасторона – це сукупність ознак, передбачених у законі про кримінальнувідповідальність, які характеризують зовнішній прояв злочину та умови йоговчинення. [41, c. 188]
Дообов’язкових ознак відносять діяння (дію чи бездіяльність),суспільно-небезпечні наслідки і причинний зв’язок між ними. До факультативних –місце, час, обстановку, спосіб, засіб вчинення злочину. Останні не впливають накваліфікацію діяння за ч. 1 ст. 115 КК. Однак їх встановлення є обов’язковим,оскільки у ряді випадків вони мають значення для кваліфікації вбивства за ч. 2ст. 115 і для додаткової кваліфікації діяння за іншими статтями Особливоїчастини КК. [42, c. 111]
Вбивство може бути вчинено як шляхом дії (що буває в переважнійбільшості випадків), так і шляхом бездіяльності, коли особа може запобігтисмерті, але не робить цього умисно (наприклад, лікар, маючи намір позбавити життяхворого, не лікує його або мати з цією ж метою не годує немовля).
Для позбавлення людини життя може бути застосований як фізичний(удар ножем, здавлювання шиї, отруєння тощо), так і психічний вплив(спричинення психічної травми, що заподіяла смерть, підмова до самогубстваособи, яка не усвідомлює значення цього акту). [6, c. 309]
Іноді воля особи при вчиненні нею дії чи бездіяльності непроявляється. В таких випадках через наявність визначених обставин вчинена дія(бездіяльність), в якій відсутній прояв волі особи, втрачає свійкримінально-правовий характер. Тому тут відсутнє і саме діяння в якості ознакиоб’єктивної сторони злочину. До таких обставин відносяться непереборна сила(явища природи, хвороби, технічні механізми тощо), непереборний фізичний примус,психічний примус, який відповідає вимогам крайньої необхідності. [41, c. 200]
Суспільно небезпечні наслідки – це шкода, заподіяна злочиннимдіянням суспільним відносинам, які охороняються законом або реальна загрозазаподіяння такої шкоди. Значення суспільно небезпечного наслідку полягає втому, що він є однією з причин криміналізації діяння і ознакою, на підставіякої проводиться відмежування злочину від інших правопорушень. [43, c. 198]
Умисне вбивство належить до групи складів матеріального характеру,також воно завдає фізичну шкоду.
Причиннийзв’язок – це об’єктивно існуючий зв’язок між діянням і суспільно-небезпечниминаслідками, коли дія або бездіяльність викликає настання суспільно-небезпечногонаслідку. Виділяють чотири види причинно-наслідкових зв’язків: 1) прямий, колидіяння беззаперечно призводить до настання суспільно небезпечного наслідку; 2)випадковий – діяння не призводить до наступу суспільно-небезпечного наслідку івідповідальність не настає; 3) опосередкований має місце тоді, коли суб’єктзлочину для спричинення суспільно небезпечних наслідків застосовує різнімеханізми, пристосування, використовує поведінку людей і тварин; 4) необхіднийпричинний зв’язок за наявності особливих обставин з боку потерпілого, якіобумовлюють наступ більш суспільно небезпечного наслідку. [42, с. 112]
Причинний зв’язок між вбивством і наслідками має бути необхідним –смерть потерпілого є закономірним результатом умисного діяння винної особи, ане третіх осіб або будь-яких зовнішніх факторів. Якщо ж причинний зв’язокнаявний, а вина особи відсутня, то має місце казус (випадок) — невиннезаподіяння смерті потерпілому.
Процес розвитку причинного зв’язку припускає, що причина завжди вчасі передує наслідку. При цьому не має значення, як скоро після вчинення злочинноїдії настала смерть. [38, c. 369]
Факультативні ознаки суб’єктивної сторони є обов’язковими дляскладу злочину, якщо диспозиція статті передбачає ці ознаки. Тому, слідрозглянути їх детальніше.
Спосіб вчинення злочину – це способи та методи здійснення злочину,форма вчинення, виконання суспільно небезпечного діяння. [44, c. 37]
Смертьлюдині може бути заподіяна будь-якими способами: постріл із вогнепальної зброїабо нанесення удару холодною зброєю у життєво важливі органи; задушення;утоплення; повішення: отруєння; використання радіоактивних матеріалів,електричного струму, вибухових речовин, низької чи високої температур тощо.Способом заподіяння смерті людині може бути і психічний вплив (переляк), коливинний, наприклад, знаючи про невиліковну серцеву хворобу людини, вчиняє такідії з умислом на позбавлення її життя. У ряді випадків спосіб вчинення злочинубезпосередньо визначає підвищений ступінь суспільної небезпечності діяння йутворює кваліфікований склад злочину. [17]
Місцевчинення злочину – це територія чи інше місце, де відбулося суспільнонебезпечне діяння та настали його суспільно-небезпечні наслідки. Це може бутижитловий будинок, поле бою, військова частина, повітряне або морське судно,лікувальний заклад, місця позбавлення волі, учбовий заклад тощо.
Час вчинення злочину – це певний відрізок (проміжок) часу,протягом якого відбувається суспільно небезпечне діяння, і настають суспільнонебезпечні наслідки.
Засоби вчинення злочину – це ті предмети, речі, пристосуванняматеріального світу, за допомогою яких злочин було вчинено. Дуже часто привчиненні злочину використовують такі засоби: вогнепальна і холодна зброя, різніінструменти, автотранспортні засоби, отрута, підроблені документи, формапрацівника правоохоронних органів, вибухові речовини. [43, 200]
Обстановка вчинення злочину – це сукупність тих обставин, умов,при наявності яких злочин було вчинено. Наприклад, бойова обстановка, реальнанебезпека для життя. [45, c. 94]
Слід заздалегідь з’ясувати ознаки об’єктивної сторони кожного зіскладів даної групи, а потім перевірити їх відповідність ознакам діяння, щокваліфікується. Якщо тотожність встановлена, значить вчинене підлягаєкваліфікації по кримінально-правовій нормі, яка містить склад із зазначенимиоб’єктивними ознаками. Наприклад, з’ясувавши, що вбивство вчинене способом,небезпечним для життя багатьох осіб потрібно кваліфікувати вчинене по статті,яка передбачає вбивство, вчинене при обтяжуючих обставинах (п.5 ч. 2 ст. 115КК). [17, с. 101]
Згідно з п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від07.02.2003 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’яособи», умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю, якщовинний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливихфізичних (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур,мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу,радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чиморальних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжкихдушевних переживань, глумління тощо) страждань, а також якщо воно було поєднанеіз глумлінням над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпіломуосіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічнихчи моральних страждань. [46]
Загальним поняттям, що охоплює усі способи завдання особливихфізичних та психічних страждань, є поняття «насильницькі дії». [47, c. 144]
Слід зазначити, що вчинення злочину, зокрема вбивства, з особливоюжорстокістю в деяких випадках можливо як шляхом дії, так й шляхомбездіяльності.
Так, наприклад, особа з метою позбавити себе від турбот, перестаєгодувати паралізованого родича, з яким мешкає та про якого повинна турбуватися,усвідомлюючи при цьому, що потерпілий буде відчувати особливі страждання тамучення. У результаті зазначеного діяння настає смерть останнього, а виннаособа, відповідно, вчиняє саме вбивство з особливою жорстокістю. Потерпілий уданому випадку повільно вмираючи, не може не переживати особливі фізичні (черезнегативні зміни в організмі, пов’язані з голодом та спрагою) та психічні (черезвідчуття відчаю, безвихідності та страху неминучої смерті) страждання. [48, c. 594]
Співвідношення агресивності і жорстокості полягає в тому, що, якслушно зазначає П.Ю. Константинов, «агресивність – це властивість особистості,що полягає в заподіянні шкоди іншим людям, а жорстокість і особлива жорстокістьяк властивість особистості, що полягає у свідомому заподіянні шкоди іншиміндивідам у вигляді мучень і страждань або особливих мучень і страждань». [49,с. 152]
Досліджуючи проблеми слідчої та судової практики щодо вбивства,вчиненого способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 КК),на підставі практичної діяльності випливають наступні висновки: 1) такий злочинмає місце тоді, коли винний, умисно позбавляючи життя потерпілого,усвідомлював, що застосовує реальний і об’єктивний спосіб вбивства, небезпечнийдля життя не тільки однієї людини; 2) при цьому небезпека для життя інших людеймає бути реальною; 3) винний акцентує увагу не тільки на наслідках (смертьпевної особи), а й на самій можливості заподіяння смерті іншим особам; 4)заподіяння шкоди здоров’ю інших осіб під час цього вбивства додатковоїкваліфікації за сукупністю вбивства і заподіяння шкоди здоров’ю не потребує; 5)позбавлення життя кількох осіб в цих випадках слід кваліфікувати за п. 5 і п. 1ч. 2 ст. 115 КК; 6) якщо, вчиняючи цей різновид вбивства винний заподіяв знеобережності тяжкі тілесні ушкодження внаслідок відхилення дій, їх не вартокваліфікувати самостійно.
Фактичнепозбавлення життя тільки однієї людини не виключає застосування п. 5 ч. 2 ст.115 КК, якщо спосіб убивства був небезпечний для життя багатьох осіб. У тихвипадках, коли дії винного, спрямовані на вчинення злочину зазначеним способом,взагалі не призвели до його реалізації, відповідальність настає за замах навчинення злочину, що розглядається. [50, c. 394]
Напідставі розглянутих вище об’єктивних ознак складу злочину, стає очевидним, щооб’єкт і об’єктивна сторона є необхідними елементами будь-якого складу злочину,а щодо умисного вбивства з обтяжуючими обставинами, вони є кваліфікуючими ісуттєво впливають на вид і міру покарання.
Об’єктамиумисного вбивства з обтяжуючими обставинами виступають дві або більше особи;малолітня дитина; жінка, яка завідомо для винного перебувала в станівагітності; заручник; особа чи її близький родича у зв’язку з виконанням цієюособою службового або громадського обов’язку. Отже, саме специфічні особливостіоб’єкта, що притаманні потерпілому, суттєво збільшують тяжкість злочину і йогосуспільну небезпеку. [8]
Стосовновбивства при обтяжуючих обставинах ознаки об’єктивної сторони, яка включає всебе дію (бездіяльність), злочинні наслідки та причинний зв’язок між ними,мають певні специфічні ознаки, які впливають на відповідальність за ці злочини.Об’єктивна сторона вбивства при обтяжуючих обставинах полягає в позбавленніжиття іншої людини. Стосовно дії (бездіяльності) слід враховувати те, що їхсутність обумовлюється способом, яким потерпілий позбавляється життя. Підспособом цього злочину слід розуміти особливо небезпечне насильство (фізичнеабо психічне), змістом якого є реальна і об’єктивна загроза життю. Наслідком(шкодою) вбивства є насильницька біологічна смерть. Причинний зв’язок між дією(бездіяльністю) і злочинним наслідком – смертю потерпілого є третьоюобов’язковою ознакою об’єктивної сторони вбивства. При вбивстві та йогорізновидах причинний зв’язок може бути як прямим (безпосереднім), так иопосередкованим. За об’єктивною стороною обтяжуючими обставинами умисноговбивства є такі, що вчинені з особливою жорстокістю і способом, небезпечним дляжиття багатьох осіб.
Об’єктивніознаки складу злочину виконують розмежувальну функцію, тому мають великепрактичне значення при кваліфікації і особливо, коли справа стосуєтьсякваліфікованих вбивств, де кожна обтяжуюча обставина утворює різновид цьогозлочину.
2.2 Суб’єктивні ознаки вбивства з обтяжуючими обставинами

2.2.1 Суб’єкт вбивства з обтяжуючими обставинами
Суб’єктзлочину вбивства при обтяжуючих обставинах – це фізична осудна особа, якій домоменту вчинення злочину виповнилося 14 років, та яку характеризують специфічніпсихологічні та психіатричні ознаки: агресивність та насильницька мотивація.[42, 119]
Поняттяособи злочинця кримінологи НАВС України визначають як сукупність соціальнихвластивостей, ознак, зв’язків і відносин, що характеризують особу, яка порушуєкримінальний закон, і в поєднанні з іншими (неособистісними) умовами йобставинами призводять особу до антисуспільної поведінки.
К.Платонов запропонував динамічну функціональну структуру особи, яка складаєтьсяз чотирьох підструктур (груп властивостей, що різняться зумовленістю соціальнихабо біологічних факторів):
• соціальнозумовлені якості особи (спрямованість, моральні властивості, інтереси,схильності, мотиви, потреби);
• підструктурапідготовленості або досвіду (знання, навички, вміння, звички);
• особливостіокремих психічних процесів (сила й особливості здійснення інтелектуальних,вольових та емоційних процесів);
• біологічнозумовлені властивості особи (темперамент, органічні патологічні зміни івластивості, здібності, обдарованість). [11, c. 108]
Якщовиходити з положень вульгарного матеріалізму (все залежить тільки відзовнішнього середовища), то відповідно особа злочинця виникає тільки внаслідоквпливу зовнішнього середовища, і подолання злочинності залежить тільки відусунення відповідних соціальних факторів. У такому разі неможливо обґрунтувативідповідальність і заходи, спрямовані на коригування особистісниххарактеристик. Аналогічною буде ситуація, якщо виходити з тези про те, щозлочинна поведінка зумовлена тільки біологічними факторами. У таких випадкахособиста відповідальність втрачає будь-який сенс з таких міркувань: якщогенетичні або інші біологічні особливості особи однозначно визначають характерїї злочинної поведінки і позбавляють її можливості вибрати інший вид поведінки,таку особу не можна визнати суб’єктом злочину.
Виходячиз того, що визначення особи людини як біосоціальної системи високого рівняскладності є загальноприйнятим, більшість вчених-кримінологів визнають, щоособа злочинця органічно поєднує соціальне й біологічне, а головне питаннядискусії полягає в такому: що є визначальним в особі злочинця — соціальне чибіологічне і як вони співвідносяться. [12, c. 132]
Зпогляду представників соціологічного напряму суть відмінності злочинноїповедінки від правомірної полягає в її спрямованості, цілях і системі мотивів.Злочинцям притаманні потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, погляди зовсіміншого характеру, ніж законослухняних громадян. Вольові фізичні характеристикиможуть сприяти або перешкоджати вчиненню злочинів, проте за їх допомогоюнеможливо визначити чому саме вчинено злочин. Соціологісти не заперечуютьможливостей впливу на злочинну поведінку психічних аномалій особи. Але на їхдумку, власне психічні аномалії здебільшого не успадковуються, а набуваються,тобто мають соціально зумовлене походження внаслідок впливу умов у сім’ї, формвиховання, обстановки в колективі тощо. На їхню думку, у боротьбі зізлочинністю осіб, що мають психічні аномалії, необхідно вживати заходів якправового, так і медичного характеру.
Прихильники біологічного напрямувизначають, що генетично успадковуєтьсятемперамент, від якого значною мірою залежить характер людини, зокрема такайого особливість, як залежність поведінки від зовнішнього впливу. Саме за цієюознакою людей поділяють на екстравертів (велика залежність) та інтровертів(незначна залежність). Успадковує людина й інтелектуальні та інші здібності,талант, обдарованість. Багато людей народжуються із соматичними та психічнимизахворюваннями, які ускладнюють процес їх соціальної адаптації. Так, за данимисудово-психіатричної експертизи, 50—70 % вбивць і осіб, що вчинили насильницькізлочини, є особами із психічними аномаліями, які вчинили злочини в«межових станах». Успадковується також фізична організація індивіда,яка має велике, а іноді вирішальне значення для формування особи злочинця. Крімтого, життя дає приклади природженої схильності до вчинення злочинів — цевипадки вчинення злочинів неповнолітніми в ранньому віці, коли стверджувати провплив соціального середовища недоцільно. [14, c. 227]
А.Зелінський наводить також приклади підвищеної кримінальної активності середокремих національних груп (мігрантів з Кавказу, Середньої Азії, циган) натеренах колишнього СРСР, негрів та іммігрантів з країн Латинської Америки(особливо пуерторіканців) у США, що неможливо пояснити виключно соціальнимифакторами. Але ця тема залишається практично недослідженою через побоюваннязвинувачень у расизмі. [15, c. 152]
Заданими досліджень Ю. Антоняна і С. Бородіна, серед осіб, що вчинили вбивства,хуліганства, зґвалтування, крадіжки, пограбування та інші тяжкі злочини, понадполовину мають розлади психіки, які не позбавляють їх осудності. Вивченнямзлочинної поведінки осіб з психічними аномаліями займається судовапатопсихологія.
Надумку сучасного російського кримінолога Л. Балабанової, «психічні аномаліїспричинюються до виникнення і розвитку таких рис характеру, якподразнювальність, агресивність, жорстокість і водночас підвищують навіюваністьі послабляють контрольні механізми й вольові процеси. Вони перешкоджаютьнормальній соціалізації особи, засвоєнню нею суспільних цінностей, встановленнюнормальних зв’язків і відносин, заважають займатися певними видами діяльностіабо взагалі працювати, внаслідок чого підвищується ймовірність вчиненняпротиправних дій і ведення антисуспільного образу життя». [51, c. 76]
Запевних умов психічні аномалії зменшують опір до впливу ситуацій, у тому числіконфліктних; створюють перешкоди щодо розвитку соціально корисних рис особи,особливо щодо її адаптації до зовнішнього середовища; послаблюють механізмивнутрішнього контролю; звужують можливості вибору рішень і варіантів поведінки;полегшують реалізацію імпульсивних, випадкових, у тому числі протиправнихвчинків. Усе це негативно позначається на розвитку особи і може призвести дозлочинної поведінки. [14, c. 228]
Важливимаспектом дослідження проблеми особи злочинця є узагальнення і систематизація їївластивостей й якостей. Практичне значення мають категорія «типологіяособи злочинця» і класифікація злочинців.
Унауковій і навчальній літературі наводяться різні класифікації злочинців:
• засоціально-демографічними ознаками (стать, вік, освіта) — чоловіки, жінки,неповнолітні; різноманітні вікові категорії, у тому числі 18-24, 25-29, 30-49 іпонад 50 років; з початковою, середньою, вищою освітою;
• заознаками соціального становища і роду занять — робочі, службовці, працівники сільськогогосподарства, військовослужбовці, працівники сфери торгівлі, приватніпідприємці, студенти, фермери, безробітні, пенсіонери;
• заознаками місця проживання і тривалості проживання — житель міста, селищаміського типу, села; місцевий житель, мігрант, переселенець;
• заінтенсивністю і характером злочинної діяльності — повторність, рецидив(спеціальний або особливо небезпечний), у складі групи, організованогозлочинного угруповання;
• заданими про стан особи в момент вчинення злочину — у стані алкогольного,наркотичного сп’яніння, під час відбування покарання у виправно-трудовійустанові;
• завидами вчиненого злочину — злодії, грабіжники, вбивці, ґвалтівники, хулігани,хабарники тощо. [11, c. 110]
Укримінологічній літературі наводяться різні варіанти типології особи злочинця,що поділяються на групи залежно від критерію типологізації. Так, російськівчені-кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії розрізняють три групитипології:
1. злочинці диференціюютьсязалежно від характеру особистісно-мотиваційних властивостей, що виявляються увчиненому злочині. За цим критерієм розрізняють особливо небезпечних,насильницьких, корисливих, які вчинили злочини проти суспільного порядку,необережних;
2. злочинці розподіляються захарактером взаємодії криміногенної особи з різним ступенем вираження зфакторами ситуації вчинення злочину або залежно тільки від ступеня вираженнякриміногенних викривлень особи. Як приклад такої типології можна вважативаріант, запропонований для неповнолітніх злочинців, коли розрізняють дваосновних типи: криміногенний і випадковий. У свою чергу, криміногенний типподіляється на три підтипи: послідовно криміногенний; ситуаційно-криміногенний;ситуаційний;
3. критерієм типологізації єсоціальна спрямованість особи злочинця. Один з варіантів такої типології —розподіл злочинців за співвідношенням негативної й позитивної спрямованостіособи. Така типологія передбачає:
• професійнийтип — найнебезпечніший тип особи, до якого належать професійні злочинці йособливо небезпечні рецидивісти. Спрямованість особи деформована ірепрезентується у вигляді негативної спрямованості. Вирізняється правовимнігілізмом, низькою загальною і моральною культурою, антисуспільною установкою.Для цього типу характерний внутрішній потяг до вчинення повторних злочинів істворення власними зусиллями ситуацій, що сприяють вчиненню злочинів;
• звичнийтип — для особи характерна значна деформація структури соціальноїспрямованості, позитивний компонент слабкий, а соціально-психологічнівластивості нестійкі й суперечливі. Вирізняється низьким рівнемправосвідомості, відсутністю чітких меж між моральним і аморальним, поняттями«можна» та «не можна». Від професійного типу відрізняєтьсятим, що використовує життєві ситуації, але не активний у самостійному створеннітаких ситуацій. До цього типу належать особи, що вчиняють повторні злочини, утому числі й рецидивісти;
• нестійкийтип — для особи не характерні наявність стійких і значних деформацій структуриспрямованості особи. Компоненти негативної і позитивної спрямованості приблизнооднакові, що однаковою мірою може спричинити як до послаблення, так і допідсилення криміногенності. Між злочином і особою завжди є «привід»,особистісна інтерпретація якого може або призвести до вчинення злочину, або ні.До вчинення злочину така особа може вчиняти різні правопорушення або аморальнідії;
• необережнийтип — у соціальній спрямованості цього типу переважає позитивний компонент, анегативна спрямованість мінімальна. Для цієї особи характерне легковажнеставлення до соціальних норм, що регулюють поведінку в суспільстві. Можевчиняти, як правило, нетяжкі злочини як умисно, так і з необережності;
• випадковийтип — особа характеризується позитивною соціальною спрямованістю, бездеформації з боку негативного компонента, має стійкий рівень правосвідомості,злочини вчиняє виключно через тиск критичної життєвої ситуації. Це, як правило,злочинні дії, вчинені у стані сильного душевного хвилювання, що викликанийнеправомірними діями потерпілого, або з перевищенням меж необхідної оборони.
Пропонованітипології особи можна застосовувати до будь-якої категорії злочинців(корисливих, неповнолітніх тощо), тобто вони універсальні. [52, c. 264]
Задопомогою статистичного аналізу злочинності за особою злочинця можна створитиузагальнений кримінологічний портрет сучасних злочинців. Сучасний злочинець —це молода людина з низьким рівнем освіти і соціального статусу, як правило,неодружений або розлучений, що не займається суспільно корисною діяльністю,перебуває під час вчинення злочину в нетверезому стані, вчиняє злочин у складігрупи і раніше вже притягався до відповідальності. [11, c. 120]
Напідставі розглянутих ознак суб’єкта вбивства, а також класифікацій особизлочинця, випливають наступні спостереження.
Длякваліфікації вбивства з обтяжуючими обставинами мають значеннясоціально-демографічні ознаки вбивці, а саме вік. Згідно з ч. 2 ст. 22 ККУкраїни особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років,підлягають кримінальній відповідальності за умисне вбивство. [8] Стать і освіта значення немають, так само як і рід занять, соціальне становище, місце проживання.Інтенсивність і характер злочинної діяльності (повторність, рецидив, у складігрупи) тягнуть за собою обтяжуючи обставини. Якщо розглядати особу, що вчинилаумисне вбивство з обтяжуючими обставинами, за типологією, то ця особа єособливо небезпечною, насильницькою, криміногенного типу, негативноїспрямованості (професійний і звичний тип). Такі аспекти типології як,ситуаційні, нестійкого, необережного чи випадкового типу злочинці не можутьбути застосовані щодо суб’єкта вбивства з обтяжуючими обставинами, бо умисневбивство – це усвідомлення особою суспільно-небезпечного характеру свогодіяння, передбачення його суспільно-небезпечних наслідків (смерті потерпілого)і бажання їх настання.
Розібравшипитання про суб’єкта умисного вбивства з обтяжуючими обставинами, можна зробитивисновок, що це фізична осудна особа, якій до моменту вчинення злочинувиповнилося 14 років і основна відмітна риса такого суб’єкта полягає в його негативнійсоціальній спрямованості, носіями якої є властивості особи, що називаютьсясуспільною небезпечністю особи злочинця.
2.2.2 Суб’єктивна сторона умисного вбивства з обтяжуючимиобставинами
Суб’єктивнасторона складу злочину – це внутрішня сторона складу злочину, що характеризуєпсихічне ставлення особи по відношенню до вчиненого діяння та наслідків, яківоно викликає, а також характеристики мотиву та мети, які обумовили вчиненнязлочину, та емоційного стану, в якому перебувала особа під час його вчинення. [41, c. 221]
ККУкраїни у ст. 23 визначає поняття вини – «психічне ставлення особи довчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу абонеобережності». [8]
Законодавчевизначення прямого і непрямого умислу (ч. 2 і 3 ст. 24 КК України) свідчить, щовони мають багато спільного. Їх аналіз дає можливість виділити трирозпізнавальні ознаки, що характеризують психічне ставлення особи довчинюваного нею діяння і його наслідків. Це усвідомлення особою суспільненебезпечного характеру свого діяння, передбачення його суспільне небезпечнихнаслідків і бажання настання таких наслідків або свідоме їх допущення. Першідві — усвідомлення і передбачення становлять інтелектуальні ознаки умислу, абажання настання наслідків або свідоме їх допущення — його вольову ознаку. Привчиненні конкретних злочинів можливі два варіанта поєднання інтелектуальних івольових ознак. Таке їх співвідношення і лежить в основі розмежування в законіі на практиці умислу на прямий і непрямий. [43, c. 218]
Втеорії та судовій практиці прийнято виділяти інші види умислу, які маютьзначення для юридичної оцінки та кваліфікації деяких злочинів.
Зачасом виникнення і формування розрізняють умисел заздалегідь обдуманий і такий,що виник раптово. Залежно від спрямованості діяння і ступеня конкретизаціївинним наслідків, що передбачаються, намір прийнято розмежовувати на визначенийі невизначений. [45, c. 132]
Другаформа вини – це необережність, яка поділяється на злочинну самовпевненість ізлочинну недбалість. [44, c. 56]
Згідноз ч. 2 ст. 25 КК України злочинна самовпевненість має місце тоді, коли особапередбачала можливість настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння,але легковажно розраховувала на їх відвернення. А ч. 3 тієї ж статті визначаєзлочинну недбалість, яка має місце в тому випадку, якщо особа не передбачаламожливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повиннабула і могла їх передбачити. [53, c. 149]
Відзлочинної недбалості слід відрізняти невинне спричинення шкоди (казус), якиймає місце у випадках, коли особа не усвідомлює суспільно небезпечного характерувласної поведінки, не передбачає можливості настання суспільно небезпечних пнаслідків і при цьому не повинна була і не могла це ані усвідомлювати, аніпередбачати.
В абсолютнійбільшості випадків вчинений злочин характеризується однією формою вини. Однакіснують ситуації, коли вчинений умисний злочин спричинює наслідки, які невходили в обсяг умислу і характеризуються необережним ставленням винного до їх,настання. Це має місце в тих випадках, коли виникає необхідність посилитивідповідальність за умисні злочини, що спричиняють шкідливі наслідки, якимнадається кваліфікуюче значення. [54, с. 25]
Мотиві мета є факультативними ознаками суб’єктивної сторони складу злочину, протезалежно від законодавчого опису суб’єктивної сторони конкретних злочинів вониможуть виконувати роль обов’язкових та кваліфікуючих ознак.
Укримінальному праві під мотивом злочину прийнято розуміти усвідомлену спонуку,якою керується винний при вчиненні злочину. Виходячи з цього визначення, мотивповинен розглядатись як рушійна сила, стимул людської діяльності, те, щоштовхає особу на вчинення злочину.
Метазлочину – це уявлення особи про бажаний кінцевий результат власної діяльності,який формується у свідомості особи як ідеальний наслідок поведінки, до настанняякого прагне винний, вчиняючи злочин. [43, c. 219]
Умисневбивство може бути вчинене з прямимумислом, коли винний усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння(дії або бездіяльності), передбачає його суспільне небезпечні наслідки увигляді смерті іншої людини і бажає її настання, або з непрямим умислом — коливинний хоча і не бажає настання смерті іншої людини, але свідомо припускає їїнастання. [38, c. 371]
Питанняпро умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненогодіяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер ілокалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочиннихдій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Якщовинний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моментузаподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочинуяк умисного вбивства значення не має. [46]
Вбивство,яке було наслідком дії особи, котра хоча й не ставила собі за мету позбавленняжиття, але байдуже ставилася до такого наслідку, можливість якого вона свідомодопускала, має кваліфікуватися як умисне вбивство. Відповідальність за умиснеспричинення смерті настає і у випадках, коли винний, умисно завдаючи шкодупотерпілому, не передбачає конкретно, яка саме шкода матиме місце, допускаючиможливість будь-якої шкоди, в тому числі й смерті, яка фактично настає. [6, c. 401]
Умиснепоранення життєво важливих органів потерпілого, внаслідок чого сталася смерть,судова практика розцінює як свідчення умислу винного на позбавлення життя ікваліфікує такі дії як умисне вбивство.
Правильнакваліфікація умисного вбивства припускає ретельне дослідження мотиву та метивчинення злочину. Так, виходячи з мотиву та мети в деяких випадках здійснюютьрозмежування видів умисного вбивства за обтяжуючих обставин, відмежуваннякваліфікованого вбивства від простого вбивства та вбивства за пом’якшуючихобставин. Урахування мотиву та мети сприяє правильному визначенню ступенясуспільної небезпечності вчиненого вбивства й індивідуалізації покарання.Встановлення мотиву та мети вчиненого вбивства є важливим і в профілактичномуплані. [4, c. 357]
Уразі так званої помилкив особі потерпілого, тобто коли позбавляютьжиття людину, яку помилково сприйняли за іншу особу, котру мали намір вбити,винний підлягає відповідальності за умисне вбивство, а не за вбивство черезнеобережність. Неправильно також кваліфікувати ці дії за сукупністю злочинів якзамах на вбивство і вбивство з необережності.[14, c. 97]
Отже,особа, яка мала умисел на вбивство певної людини, але помилково вбила іншу,повинна відповідати за умисне вбивство.
Прианалізі суб’єктивної сторони вбивства може постати питання про відмежуванняумисного вбивства від умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинилосмерть потерпілого. Визначальним при його вирішенні, як зазначив ПленумВерховного Суду України, є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїхдій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а вразі заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смертьпотерпілого, ставлення винного до настання смерті характеризуєтьсянеобережністю. Вирішуючи це питання, суди повинні ретельно досліджувати докази,що мають значення для з’ясування змісту і спрямованості умислу винного. [46]
Відубивства, пов’язаного з помилкою в особі потерпілого, слід відрізняти випадкитак званого відхилення дії.
Суб’єктивнасторона вбивства при обтяжуючих обставинах характеризується умисною формоювини, мотивом і метою злочину. Ці різновиди вбивства можуть вчинятися як зпрямим так і з непрямим умислом. Виходячи з юридичної природи вбивства, суб’єктзлочину, вчиняючи умисне вбивство з прямим умислом, усвідомлює суспільно небезпечнийхарактер діяння (рухів, прийомів, створення певних обставин, обираючи час,місце, знаряддя тощо) як такого, що реально несе в собі причинно-обумовленийусвідомлений і передбачений наслідок – смерть потерпілого (інтелектуальниймомент). Стосовно вольового моменту, то суб’єкт вбивства бажає настання смертіабо свідомо припускає такий наслідок. Стосовно вбивства при обтяжуючихобставинах, має місце деяка специфіка щодо дії (бездіяльності), а такожзлочинних наслідків, які обумовлені мотивами та цілями цього злочину. [17, с.116]
Умисневбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК) характеризуєтьсянаступним: 1) винний, позбавляючи життя потерпілого, прагне одержати врезультаті вбивства матеріальні блага, або іншу матеріальну вигоду (у томучислі звільнитися від матеріальних витрат для себе, або для інших осіб, у чомувін з корисливих мотивів зацікавлений); 2) вчинюючи це вбивство, винна особазавжди діє з прямим умислом; 3) при вчиненні цього різновиду вбивства умиселвинної особи на заволодіння майном або правами на нього виникає до вчиненнявбивства; 4) для застосування п. 6 ч. 2 ст. 115 КК не має значення, чизаволодів винний майном на яке розраховував після вбивства потерпілого, чи ні;5) при вчиненні вбивства під час розбійного нападу, вимагання чи бандитизмуутворюється специфічна сукупність злочинів, яка в чинному законодавствіналежним чином не визначена. В зв’язку з цим автор пропонує доповнити ч. 2 ст.115 КК України такою обтяжуючою обставиною – вбивство, поєднане з розбоєм,вимаганням чи бандитизмом. [55, с. 67]
Розглядпитань про умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК)дозволяє зробити наступні висновки: 1) вбивство з хуліганських мотивіввчиняється в тих випадках, коли воно виявляється наслідком хуліганських дій; 2)якщо крім вбивства з хуліганських мотивів винна особа вчинила інші умисні дії,що має ознаки злочину «хуліганство», вчинене потрібно кваліфікувати засукупністю злочинів, передбачених п. 7 ч. 2 ст. 115 та відповідною частиноюст. 296 КК; 3) для відмежування хуліганських мотивів від ревнощів і помстинеобхідно враховувати різну природу цих мотивів. Якщо хуліганські мотивиспрямовані проти громадського порядку і характеризуються цинічним відношеннямвинного до потерпілого, то ревнощі і помста є мотивами, при яких відношення міжобвинуваченим і потерпілим, що передували вбивству, носять особистий характер;4) вбивство з хуліганських мотивів може бути вчинене як з прямим умислом, так із непрямим; 5) кваліфікація вбивства з хуліганських мотивів тільки за п. 7 ч. 2ст. 115 КК України можлива в тих випадках, коли мова йде не про хуліганство,яке поєднане з вбивством, а про вбивство з хуліганських мотивів. [33, c. 127]
Аналізуючиумисне вбивство, вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити йоговчинення, а так само поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволеннямстатевої пристрасті неприродним способом (п. п. 9, 10 ч. 2 ст. 115 КК) можназазначити наступне: 1) За п.п.9, 10 ч. 2 ст. 115 КК України та за статтями КК,що передбачають відповідальність за цей злочин, слід кваліфікувати дії, коливинний особисто вчинив злочин чи замах на нього та умисне вбивство з метою йогоприховання. Для застосування п.п.9, 10 ч. 2 ст. 115 КК України не має значення,чи був винний виконавцем або співучасником іншого злочину. Умисне вбивство,вчинене з метою приховати вчинений злочин або полегшити його вчинення, а таксамо поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевоїпристрасті неприродним способом, може бути вчинене як однією особою, так і запопередньою змовою групою осіб. У тих випадках, коли після вбивства з метоюполегшення вчинення іншого злочину винний не встигає вчинити цей інший злочин,відповідальність настає за вбивство при кваліфікуючих обставинах і запідготовку до іншого злочину. [17, с. 126]
Умисневбивство, вчинене на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК). Дослідження цьогопитання свідчить про те, що замовлення вбивства і виконання цього замовленнянагадують угоду. Є також випадки, коли замовлення має характер наказу чивказівки або коли використовується певний стан особи, який є вбивцею. Аналізслідчої та прокурорської практики свідчить про те, що переважна більшість цихвбивств вчиняється винною особою з метою одержання вигод, благ тощо, які йомубули обіцяні або малися на увазі при домовленості про вбивств. Замовникумисного вбивства залежно від конкретних обставин справи повинен визнаватисяабо підбурювачем або організатором злочину (якщо тільки він не є йогоспіввиконавцем). Його дії належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 27,п. 11 ч. 2 ст. 115 КК, а за наявності до того підстав — і за іншими пунктамицієї статті (наприклад, за п. 6 — якщо виконавець позбавив особу життя з метоюодержання вигод матеріального характеру, за п. 12 — коли вбивство булозамовлене групі осіб). Дії замовника умисного вбивства, який одночасно був іспіввиконавцем цього злочину, кваліфікуються за пунктами 11 і 12 ч. 2 ст. 115КК як умисне вбивство, вчинене на замовлення за попередньою змовою групою осіб,а за наявності до того підстав — і за іншими пунктами цієї статті.
Уразі, коли замовник, який не є співвиконавцем убивства, керувався корисливими,а виконавець — іншими мотивами, дії замовника кваліфікуються за відповідноючастиною ст. 27, пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115 КК. [56, с. 98]
Відповідальністьза п. 11 ч. 2 ст. 115 КК настає лише у випадках, коли замовляється саме умисневбивство особи, а не якийсь інший насильницький злочин щодо неї. Якщо замовникдоручив заподіяти потерпілому тілесні ушкодження, а виконавець умисно вбивпотерпілого, замовник несе відповідальність за співучасть у тому злочині, якийвін організував чи до вчинення якого схилив виконавця, а останній — за тойзлочин, який він фактично вчинив. У разі, коли виконавець погодився позбавитипотерпілого життя, але з причин, що не залежали від його волі, умисел навбивство до кінця не довів, дії замовника залежно від конкретних обставинсправи кваліфікуються як співучасть у готуванні до умисного вбивства назамовлення чи в замаху на вчинення цього злочину. [46]
Аналізуючипитання, пов’язані з умисним вбивством, вчиненим за попередньою змовою групоюосіб (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК), зазначається, що в слідчій та судовій практиціцей різновид вбивства характеризується саме якісною ознакою – наявністюпопередньої змови між учасниками вбивства, їх домовленістю щодо спільноговчинення злочину, яка відбулася до початку виконання дій, які відносяться дооб’єктивної сторони злочину.
Зацей злочин несуть відповідальність і ті особи, які хоча й не вчиняли дій, якимибезпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але будучи об’єднаними зіншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавленняпотерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважаланеобхідним для реалізації цього умислу. З урахуванням конкретних обставинсправи та змісту спільного умислу осіб, що вчиняють убивство за попередньоюзмовою, до таких дій належать: застосування на початку нападу насильства щодопотерпілого з метою приведення його у безпорадний стан з тим, щоб іншийспівучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть; подоланняопору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншимиспівучасниками; усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважаютьіншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це; наданняособі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретноїдопомоги під час учинення вбивства (у вигляді порад, передачі зброї тощо);ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкоюбезпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечитиреалізацію спільного умислу тощо.
Якщоучасники групи діяли узгоджено щодо кількох осіб, хоча кожен із них позбавивжиття одного потерпілого, дії кожного зі співучасників розглядаються як умисневбивство двох або більше осіб, вчинене за попередньою змовою, і кваліфікуютьсяза пунктами 1 і 12 ч. 2 ст. 115 КК. [57, c. 75]
Умисневбивство, вчинене організованою групою, також кваліфікується за п. 12 ч. 2 ст.115 КК. У разі, коли група осіб, яка вчинила за попередньою змовою умисневбивство, являла собою злочинну організацію, озброєну банду, терористичну групучи терористичну організацію, не передбачене законом воєнізоване або збройнеформування, організовану групу, створену з метою тероризування у виправних установахзасуджених чи нападу на адміністрацію цих установ, відповідальність учасниківгрупи настає за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК та відповідно за ч. 1 ст. 255, ст. 257,частинами 3 або 4 ст. 258, ч. 5 ст. 260, ст. 392 КК [46]
Отже,суб’єктивні ознаки складу злочину є не тільки обов’язковим елементом будь-якогоскладу злочину, а й значно впливають на кваліфікацію. Специфіка суб’єктавбивства з обтяжуючими обставинами полягає у зниженому віку настаннякримінальної відповідальності (з 14 років), а також у такій кваліфікуючийознаці (п. 13 ч. 2 ст. 115 КК) як умисне вбивство, вчинене особою, якараніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченогостаттями 116—118 КК.
Суб’єктивнасторона дозволяє відмежовувати тотожні злочини за об’єктивними ознаками таістотно впливає на ступінь тяжкості вчиненого злочину, ступінь суспільноїнебезпечності особи, а тим самим і на призначення покарання. [34, c. 49]
Ознакамисуб’єктивної сторони умисного вбивства з обтяжуючими обставинами є умисна формавини (як прямий, так і непрямий умисел), мотив і мета.
Заознаками суб’єктивної сторони умисні вбивства при обтяжуючих обставинахпідлягають наступній класифікації: умисне вбивство з корисливих мотивів; зхуліганських мотивів; з метою приховати інший злочин або полегшити йоговчинення; поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевоїпристрасті неприродним способом; вчинене на замовлення; вчинене за попередньоюзмовою групою осіб; з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості.

ВИСНОВКИ
Життяє одним з основних природних благ людини. Без нього всі інші блага, права тасвободи практично втрачають для людини свій сенс.
Нажиття особи посягає найтяжчий злочин – вбивство. Вбивством у кримінальномуправі називається умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. [8]
Умисневбивство з обтяжуючими обставинами є найнебезпечнішим злочином, бо несе в собізагрозу не тільки життю людини, як найбільшої соціальної цінності, а й усьомусуспільному порядку взагалі, захищати який покликані правоохоронні органи.Здебільшого цей вид вбивства супроводжується іншими злочинами, такими якпограбування, розбій, зґвалтування, катування тощо. Як свідчить досвід, умисневбивство часто вчинюється під час бійки, сварки, зі спонукань помсти чиревнощів.
Законодавствомвсіх країн світу умисне вбивство віднесено до найбільш тяжких злочинів, а томупереважна більшість кримінальних кодексів започатковує Особливу частинунормами, що містять положення про відповідальність за умисне вбивство, тимсамим стверджуючи пріоритет загальнолюдських цінностей. Адже свавільнепозбавлення життя людини на війні, внаслідок теракту, або в результаті злочинунадзвичайно тяжко сприймається родичами і близькими потерпілого,співробітниками по роботі, викликає негативне відношення громадськості, як довбивці, так і до певних політичних ситуацій і державних інституцій.
Процескваліфікації злочинів за своєю сутністю полягає в послідовному відмежуваннікожної ознаки вчиненого діяння від ознак інших суміжних злочинів. Практичнезначення при цьому відіграють всі ознаки складу злочину, які виконуютьрозмежувальну функцію. Особливе значення це має при кваліфікації кваліфікованихвбивств, де кожна обтяжуюча обставина утворює різновид цього злочину. [33, с.15]
Стосовновбивства при обтяжуючих обставинах постає вимога чіткого визначення всіхструктурних елементів складу злочину: об’єкта вбивства, об’єктивної ісуб’єктивної сторін злочину, та суб’єкта цього посягання.
Об’єктомвбивства є життя людини як природне абсолютне право. Стосовно вбивства приобтяжуючих обставинах об’єкт злочину має свої специфічні особливості, якіпритаманні саме потерпілому від злочину. Наприклад, вбивство двох або більшеосіб, чи жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності, абоособи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового абогромадського обов’язку, заручника. Юридичні ознаки, що характеризуютьпотерпілих від цих злочинів, вимагають при кримінально правовій оцінцівчиненого врахувати їх як такі, що суттєво збільшують ступінь тяжкості злочину,а тому не є рівнозначними з деякими іншими обтяжуючими обставинами. [17, с. 127]
Об’єктивнасторона вбивства при обтяжуючих обставинах полягає в позбавленні життя іншоїлюдини. Її характеризують три обов’язкові ознаки: дія (бездіяльність), злочиннийнаслідок та причинний зв’язок. Обтяжуючими обставинами за об’єктивною стороноює вбивство вчинене з особливою жорстокістю та способом, небезпечним для життябагатьох осіб.
Суб’єктивнасторона вбивства при обтяжуючих обставинах характеризується умисною формоювини, мотивом і метою злочину. Ці різновиди вбивства можуть вчинятися як зпрямим так і з непрямим умислом. Обтяжують умисне вбивство такі кваліфікуючіознаки як вбивство з корисливих і хуліганських мотивів; з метою приховати іншийзлочин або полегшити його вчинення; поєднане із зґвалтуванням або насильницькимзадоволенням статевої пристрасті неприродним способом; вчинене на замовлення;за попередньою змовою групою осіб
Суб’єктзлочину вбивства при обтяжуючих обставинах — фізична осудна особа, якій до моментувчинення злочину виповнилося 14 років. Кваліфікуючими ознаками за суб’єктом євбивство вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за виняткомвбивства, передбаченого статтями 116-118 Кримінального кодексу України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Статистика ВСУ за 2009 р. іперше півріччя 2010 р. // http: // www.scourt.gov.ua /
2. Конституція України від 28червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
3. Павленко Т.А. Концепція кримінально-правової охорони права людини нажиття в Україні: дис. … канд. юрид. наук:12.00.08 / Павленко Тетяна Анатоліївна; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. –Л., 2008. – 124 с.
4. Науково-практичний коментардо Кримінального кодексу України / за заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка,Є.В. Фесенка. 2-е вид., перероб. та доп. — К.: Декор, 2008. — 1428 с.
5. Павленко Т.А. Злочини протижиття та здоров’я особи у системі Особливої частини Кримінального кодексуУкраїни // Актуальні питання реформування правової системи України: III Міжнар.наук.-практ. конф. Луцьк, 2–3 черв. 2006 р.: У 2-х т. – Луцьк: РВВ “Вежа”Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2006. – Т.2. – С. 203–206.
6. Кримінальний кодекс України:Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.;За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”,2003. — 1196 с.
7. Павленко Т.А. Щодо об’єктазлочинів проти життя // Другі юридичні читання: Всеукр. наук. конф., Київ, 18трав. 2005 р. – К., 2005. – С. 226–229.
8. Кримінальний кодекс Українивід 05.04. 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. — № 25-26. — Ст. 131.
9. Котюк І.І., Правові таморально-етичні аспекти евтаназії та її альтернатив / І.І. Котюк, А.В. Мусієнко// Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. –2002. – № 2. – С. 121-124.
10. Павленко Т.А. Право людини ігромадянина на життя і здоров’я (кримінально-правовий аспект) / А.Т. Павленко // Актуальніпроблеми політики: Зб. наук. пр. Одеської національної юридичної академії. –О.: Фенікс, 2006. – Вип. 28. – С. 445–447.
11. Александров Ю.В.Кримінологія: Курс лекцій / Ю.В. Александров, А.П. Гель, Г.С. Семаков. – К.: МАУП, 2002. –295 с.
12. Іванов Ю.Ф. Кримінологія: навч. посіб. / Ю.Ф. Іванов., О.М. Джужа. — К.: вид.ПАЛИВОДА А.В., 2006. — 264 с.
13. Даньшин І. Співвідношеннякримінології і соціології / І. Даньшин // Вісник Академії правових наукУкраїни. — №2 (33)-3 (34). – Х., 2003. – С. 684-685.
14. Кримінологія: Загальна таОсоблива частини: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. закладів /І.М.Даньшин, В.В.Голіна, О.Г. Кальман, О.В. Лисодєд; За ред. І.М. Даньшина. –Х.: Право, 2003. – 348 c.
15. Зелінський А.Ф.Кримінологія: Навчальний посібник. / А.Ф. Зелінський. — X.: Рубікон, 2000. – 240 с.
16. ГрищукВ. Юридичний аналіз основного складуумисного вбивства за Кримінальним кодексом України 2001 року / В. Грищук // Науковий вісникЧернівецького ун-ту: Правознавство. – 2005. — № 161. – С. 98-105.
17. Короленко М.П. Кваліфікація і класифікаціяумисних вбивств при обтяжуючих обставинах: автореф. дис. … канд. юрид. наук:12.00.08 / Короленко Микола Павлович; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 2002.– 130 с.
18. Бочарников Д.М. Грушевський. Про історію створення такримінальне право «Руської Правди» // Право України. — 1996. — №11. —С.65-69.
19. Білецький Л. «Руська Правда»й історія її тексту. / Л. Білецький. За ред. Ю. Книша – Вінніпег.: ВУАН вКанаді, 1993. – 166 с.
20. Борисенок С. Карний зміст«потока» Руської Правди / С. Борисенок // Праці Комісії для виучування історіїзахідньо-руського та вкраїнського права УАН. — 1925. — № 1. — С. 6-31.
21. Захарченко П.П. Історіядержави та права України: Навч. посіб. для дист. навч. / П.П. Захарченко. — К.:Університет „Україна”, 2005. — 208 с.
22. Іванов В.М. Історія державиі права України: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2002. — 2003. — Ч. 2. — 224 с.
23. Хрестоматія з історіїдержави і права України: Навч. посіб. / А.С. Чайковський, О.Л. Копиленко таінші. — К.: Юрінком інтер, 2003. — 656с.
24. Права, за якими судитьсямалоросійський народ 1743р. / Упор. та автор нарису К.А. Вислобоков; відп. ред.Ю.С. Шемшученко;НАН України та ін. – К., 1997. – 268c.
25. Солодкин И.И. Очерки поистории русского уголовного права (первая четверть XIX в.) / И. И. Солодкин. – Л.,1961. – 398 с.
26. Остроумов С.С. Преступностьи ее причины в дореволюционной России / С.С. Остроумов. — М., 1980. – 422 с.
27. Бабій Б.М. Українськарадянська держава в період відбудови народного господарства (1921 — 1925) / Б.М. Бабій. — К., 1961.- 312 c.
28. Российское законодательствоХ-ХХ веков: В 9 т. – М.: Юрид. л-ра,1985. – Т.7. – 349 c.
29. Кузьминець О. Історіядержави і права України / О. Кузьминець, В. Калиновський, П. Дігтяр. – К.:Україна, 2000. – 429 с.
30. КримінальнийкодексУкраїни вiд 28 грудня 1960 р. // Відомості ВерховноїРади УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 14.
31. Вопросы уголовного права ипроцесса в практике Верховных Судов СССР и РСФСР. 1938-1978г.г. – М.: Юрид.лит-ра. – 1980. – 244 c.
32. Борьба с преступностью вУкраинской ССР / Автор очерка и состав, сб. док. юрид. наук, проф. П.П. Михайленко. — К., 1966. Т.1. 1917—1925 гг. — 831 с.
33. Коржанський М.Й.Кваліфікація злочинів: навч. посіб. / М.Й. Коржанський. – Вид.3-тє, доповн. тапереробл. – К.: Атіка, 2007. — 592 с.
34. Навроцький В.О. Складзлочину і його роль у процесі кримінально-правової кваліфікації / В.О.Навроцький // Правничий часопис Донецьк. ун-ту. – 2000. — № 1. — С. 47-51.
35. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / Ред. М.І. Мельник, В.А. Клименко.- К.: Юридична думка, 2004. — 656 с.
36. Короленко М.П. Об’єктзлочинів проти життя людини // М.П. Короленко. – Економіка, фінанси, право – К, 2001. — № 4. –С.29-31
37. КоржанськийМ.Й. Об’єкт і предмет злочину / М.Й. Коржанський. – Дніпропетровськ, 2005.– 252 с.
38. Науково — практичний коментарКримінального кодексу України. / Ред. М.Л. Мельника, М.І. Хавронюка. 3-те вид.перероблене та доповнене — К.: Атіка, 2003. – 1126 c.
39. Кримінальне право України:Особлива частина: Підручник / М. І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В. І. Борисов та ін.;За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — 2-е вид., перероб. ідоп. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 544 с
40. Мамчур В.М. Кримінальнавідповідальність за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку звиконанням цією особою службового або громадського обов’язку: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08/ Мамчур Віталій Миколайович; Київ. нац… ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2002. –97 с.
41. Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник длястудентів вищих навчальних закладів. — К.: Атіка, 2004. — 488 с.
42. Кримінальне право України:Загальна та Особлива частини: навч. посіб. / В.О. Кузнєцов, М.П. Стрельбицький,В.К. Гіжевський. -К.: Істина, 2005. – 542 c.
43. Нікулін С.І. Кримінальнеправо. Заг. част. / С.І Нікулін, Г.В. Чеботарьова — К., 2004. — 594 с.
44. Вереша Р.В. Кримінальне правоУкраїни. Загальна частина / Р.В. Вереша, І.К. Туркевич. – К.: Центр учбової літератури, 2007.- 208 с.
45. Іванов Ю.Ф. Кримінальнеправо України. Загальна частина: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц / Ю.Ф. Іванов. — К.: КНЕУ,2003. — 354с.
46. Про судову практику всправах про злочини проти життя та здоров’я особи: Постанова Пленуму ВерховногоСуду України від 07.02.2003 р., № 2 // Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 1 (35).
47. Ігнатов О. Насильство якспосіб вчинення злочину: поняття та сутність / О. Ігнатов // ФП. – 2010. — № 3. – С. 144-151.
48. Смілянський Я. Особливажорстокість як кваліфікуюча ознака умисного вбивства / Я. Смілянський // ФП. — 2009. — № 3. – С.591-596.
49. Константинов П.Ю. Влияние жестокости преступного поведения на квалификацию убийства:дис. … канд. юрид. наук:12.00.08 / Константинов Павел Юрьевич. – М., 2003. – 185 с.
50. Науково-практичний коментардо Кримінального кодексу України. — 4-те вид., переробл. та доповн. / Відп.ред. С.С. Яценко. – К.: А.С.К., 2005. — 848 с.
51. Балабанова Л.М. Судебнаяпатопсихология (вопросы определения нормы и отклонений) / Л.М. Балабанова. — Д.:Сталкер, 1998. – 150 c.
52. Медведєв В.С. Кримінальнапсихологія: Підручник / В.С. Медведєв. — К.: Атіка, 2004. — 368 с.
53. Грищук В.К. Вбивство черезнеобережність за Кримінальним кодексом України 2001 року / В.К. Грищук //Науковий вісник Ужгородського університету. Серія ПРАВО. – 2002. – Вип. 1. – С.147–153.
54. Шевчук А.В. Подвійна формавини за кримінальним законодавством України / А.В. Шевчук //Науковий вісник Чернівецького ун-ту: Правознавство. -2004. — № 273. С. 21-28.
55. Бережний С.Д. Відповідальність за умисне вбивство з корисливих мотивів закримінальним законодавством України: дис.… канд. юрид наук: 12.00.08/ С.Д. Бережний; КНУТШ. – К., 2009. – 82 с.
56. Костенко М. В. Криміналістична характеристика вбивств на замовлення: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09/ Костенко МаринаВолодимирівна; Нац. юр. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2003. – 113с.
57. Короленко М.П. Співучасть вумисних вбивствах та її вплив на кваліфікацію / М.П. Короленко // Правова держава. – 2001. – №3. – С. 74-80.

Похожие работы