Кримінально-процесуальне право України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ВОЛИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Кафедра кримінального права
та процесу

КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Курсова робота:
Студента юридичного
факультету
заочної форми навчання
Сарков О.Л.
Науковий керівник:
ст.вкл. Лесів А.В.

ЛУЦЬК – 2003

ПланВступ
1.  Поняття та призначенняКримінально-процесуального права.
1.1.  Значення та завданнякримінального процесу.
1.2.  Елементи кримінальногопроцесу.
1.3.  Стадії кримінального процесу.
2.  Наука кримінального процесу.
2.1.  Предмет науки кримінальногопроцесу.
2.2.  Методи наукикримінального-процесу.
3.  Кримінальний процес якнавчальна дисципліна та її зв’язок з іншими галузями права.
3.1.  Зв’язок кримінального процесуіз законодавством про судойустій, прокурорський нагляд, адвокатури.
3.2.  Зв’язок з кримінальнимправом, криміналістикою та експертологією.
3.3.  Зв’язок кримінального процесуз цивільними галузями права.
Висновки.
Література.
 

ВСТУП
Теперішній час визначає необхідністьпостановки юридичної науки в першу чергу на захист прав і свобод людини, честі,гідності і репутації добропорядних громадян. Без цього неможливо закластидуховну, моральну основу нашого майбутнього.
Саме Кримінально-процесуальне правоналежить до навчальних дисциплін, які посідають провідне місце у професійнійпідготовці юристів різної спеціалізації. В реальному житті практично кожномувипускникові юридичного закладу освіти так чи інакше доведеться зіткнутися зфактами злочинів. Тому глибоке вивчення кримінально-процесуального права татеорії кримінального процесу — одна з умов успішної праці на посадах слідчих,прокурорів, суддів, адвокатів, співробітників оперативних апаратів органіввнутрішніх справ та в інших сферах юридичної діяльності. Важливо й те, що самкримінальний процес дозволяє поглибити уявлення про істину, законність тасправедливість, вчить уважному і чуйному ставленню до людини, навіть якщо вонапереступила межу, дозволену законом.
Святая святих юридичної науки —захист і зміцнення принципу неприпустимості звуження існуючих прав і свободлюдини. Це компас юридичної науки й законодавчої практики. Ми зобов’язаніреальними справами забезпечувати крокування тільки в заданому напрямку. Данілюдям межі свободи варто відстоювати рішуче, мужньо і професійно. Справжнявелич держави полягає в добробуті й безпеці її громадян.
У нашій курсовійроботі ми поставили собі за мету: з одного боку, в лаконічній та доступнійформі викласти основи кримінально-процесуальної науки та процесуальногозаконодавства, з іншого — узагальнити досягнення юриспруденції та внестипропозиції щодо вдосконалення кримінально-процесуального права та практики його
Тема курсовоїроботи, була обрана саме для того, щоб допомогти тим хто пізнає азикримінально-процесуального права, та має намір поглибленого вивченнякримінально-процесуальної науки.
 
1. Поняття та призначення Кримінально-процесуального права
1.1.Значення та завдання кримінального процесу.
Термін «процес»походить від латинського «procedere» й означає рух, діяльність. Кримінальний процес — церегламентуюча реалізацію кримінального закону галузь права, а також заснованана ньому, втілена у форму правових відносин та здійснювана у встановленомузаконом порядку діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора та суду, атакож інших осіб, спрямована на швидке та повне розкриття злочинів, викриттявинних; встановлення об’єктивної істини, забезпечення правильного застосуваннязакону, захист суспільства та громадян від злочинних посягань та здійсненняправосуддя.
Як зазначають вчені процесуалісти, сутністькримінального процесу проявляється в його спрямованості на захист суспільногота державного устрою, прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб відзлочинних посягань. У цьому розумінні кримінальний процес має правоохороннийхарактер. Водночас, кримінальний процес — це активна діяльність з попередженнята викорінення злочинів[1].
Чинне законодавство зокрема ст. 1Кримінально-процесуального кодексу (в подальшому КПК) зазначає, що призначеннямКримінально-процесуального кодексу України є визначення порядку провадження укримінальних справах[2].
Зміст кримінального процесу становитьвтілена у форму правових відносин діяльність органів дізнання, досудовогослідства, прокуратури та суду, а також інших учасників процесу, спрямована навирішення названих завдань у галузі боротьби зі злочинністю.
Отже, Кримінальний процес це —єдність змісту і форми: змістом кримінального процесу єкримінально-процесуальна діяльність, а його формою — кримінально-процесуальнівідносини, встановлений законом порядок провадження процесуальних дій.
Кримінальнійпроцес не вичерпується системою дій органів дізнання, попереднього слідства,прокуратури та суду, спрямованих на вирішення завданькримінально-процесуального провадження які зазначенні у ст. 2 КПК, а саме:Завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних Інтересівфізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повнерозкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосуванняЗакону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий довідповідальності і жоден невинний не був покараний.
Аналізуючидану статтю необхідно сказати, що кримінальна-процесуальна діяльністьздійснюється органом дізнання, слідчим, прокурором та судом і має свої мету тазавдання.
В свою чергу мета — це уявнамодель бажаного результату, те, до чого прагнуть суб’єкти процесу. Метакримінального процесу — це захист прав та законних інтересів громадян,юридичних осіб і держави від злочинних посягань, забезпечення законності тасправедливості при здійсненні правосуддя.
На шляху до досягнення цієїмети суб’єкти процесу мають вирішити низку конкретних завдань. Завдання — цете, що має бути зроблено на тому чи іншому етапі процесу для досягнення йогомети.
Завдання кримінального процесусформульовані у ст. 2, 22, 23, 29 Кримінально-процесуального кодексу України.Ці завдання такі:
— швидке і повне розкриття злочинівта викриття винних;
— охорона прав, свобод і законнихінтересів громадян та юридичних осіб;
— встановлення об’єктивної істини;
— забезпечення правильногозастосування закону з тим, щоб кожен, хто вчинив злочин, був притягнутий довідповідальності і жоден невинний не був покараний;
— виявлення та усунення причин іумов, які сприяють вчиненню злочинів;
— відшкодуванняматеріальних збитків та іншої шкоди, завданих злочином.
Під розкриттям злочину мається наувазі встановлення особи, яка вчинила злочин, факт розкриття злочину впрактичній діяльності органів досудового розслідування формально ототожнюєтьсяз затриманням підозрюваного, його арештом чи притягненням особи якобвинувачуваного. Але слід мати на увазі, що вказані рішення можуть прийматисьтільки при одержанні такої несумнівної системи доказів, яка б беззаперечнопідтверджувала, що саме підозрюваний (обвинувачуваний) скоїв злочин, івиключала б можливість іншого твердження.
Викриття винних означає встановленнявсіх осіб, які причетні до вчиненого злочину, отримання неспростовних доказів,що підтверджують винність кожного з них, з’ясування і доведення за допомогоюдоказів усіх епізодів злочинної діяльності кожного із обвинувачуваного.
Встановлення об’єктивної істини — цедосягнення такого рівня певності знань, що без сумніву відповідає дійсності,повне. і всебічне дослідження всіх обставин справи, як тих, що викривають, такі тих, що виправдують обвинуваченого, а також тих, що пом’якшують або обтяжуютьйого відповідальність, встановлення всіх фактів, що належать до предметадоказування і необхідні для розв’язання справи по суті.
Істина — це повна і точнавідповідність суджень реальній дійсності.
Під істиною в кримінальному процесірозуміють відповідність висновків органів дізнання, слідчого, прокурора і судупро всі істотні обставини справи (подіто злочину, винність особи тощо) тому, щомало місце в дійсності.
У вирішенні питання встановленняоб’єктивної істини як зазначають науковці потрібно виходити з того, що кожнийзлочин— це діяння, яке в силу загального закону про взаємозв’язок івзаємозумовленість усіх предметів, фактів, явищ матеріального світудетерміновано навколишнім середовищем, обумовлено ним, відображається в ньому[3].
Кожному засобові вчинення злочинувідповідає відома сукупність слідів. Аналізуючи той або інший засіб учиненнязлочину, можна заздалегідь уявити собі, де і які сліди можуть бути залишені, інавпаки, відправляючись від окремих виявлених слідів, можна уявити собі засіб,яким зроблено злочин.
Необхідно відзначити, що діяльністьслідчого, органу дізнання, прокурора або суду не можна розглядати якзаволодіння готовими доказами. Цей процес містить у собі активну діяльність попошуку джерел інформації, закріпленню отриманих даних і їх дослідженню.Доведення не обмежується пізнанням істини для себе. Воно спрямовано на те, щобдовести встановлену істину до усіх. Уцьому розумінні сліди злочину вході розслідування не тільки збираються і досліджуються, а й процесуальнезакріплюються, перевіряються, пристосовуються до використання в судовомудоказуванні. Самі докази підтверджуються іншими допоміжними доказовими даними,що забезпечує використання як доказів лише достовірної інформації, а отжебезпомилковість висновків. Встановлення об’єктивної істини — основне завданняпопереднього слідства, дізнання і судового розгляду.
Забезпечення правильного застосування закону потребуєнасамперед встановити істину. Тільки встановивши істину, органи попередньогослідства, дізнання і правосуддя можуть забезпечити правильне застосуваннязакону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був би притягнутий довідповідальності і підданий справедливому покаранню і жодний невинний не був бизасуджений.
Правильне застосування закону означаєнасамперед правильне застосування норм кримінального права, включаючи висновокпро наявність чи відсутність складу злочину і правильну кваліфікацію дійобвинувачуваного, а також неухильне додержання норм Конституції України тасамого процесуального законодавства, безумовне дотримання принципівкримінального процесу і процесуальної форми. Нарешті правильне застосуваннязакону означає справедливість прийнятого рішення. Не може бути законного, аленесправедливого рішення, так як і справедливого рішення, прийнятого зпорушенням закону.
Виявлення та усунення причин і умов,які сприяють вчиненню злочинів, — одне з найважливіших та найскладніших завданькримінального процесу. Причини й умови, які сприяють вчиненню злочинів,— цеобставини об’єктивної дійсності та особливості інтелектуального, емоціональногота іншого стану особистості обвинуваченого і потерпілого, які обумовили,детермінували злочин і зробили можливим його вчинення.
Вони складаються із сукупностівзаємодіючих між собою обставин, до яких належать:
— особливості об’єктапосягання та наявність криміногенних факторів (делінквентна поведінка жертвитощо);
— антисуспільна установкаособистості обвинуваченого та причини її формування;
— конкретні життєві ситуації,які у взаємодії з внутрішніми якостями особистості обвинуваченого спричинилизлочин та сприяли його вчиненню.
Згідно зі ст. 23 КПК України припровадженні дізнання, попереднього слідства і судового розгляду кримінальноїсправи орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов’язані виявити причини йумови, які сприяли вчиненню злочину.
Завдання відшкодування матеріальнихзбитків та іншої шкоди, завданих злочином, покладається згідно зі ст. 29 КПКУкраїни на
орган дізнання, слідчого, прокурора ісуд, які зобов’язані визнати відповідну особу потерпілою, роз’яснити їй правона цивільний позов та вжити заходів щодо накладення арешту на майно і вкладиобвинувачуваного та відшкодування завданої потерпілому шкоди.
Охорона прав, свобод і законнихінтересів громадян та юридичних осіб — одне з найважливіших завданькримінального процесу в умовах правової держави. Згідно зі ст. З КонституціїУкраїни права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованістьдіяльності держави.
Права людини являють собою комплекссвобод і юридичних можливостей, що обумовлені фактом існування людини в суспільствіта одержали правове визначення і юридичне закріплення,
Свобода — це можливість людини робитивчинки, діяти або поводитись відповідно до своїх волевиявлень і робити все, щоне заборонено законом і не спричиняє шкоди правам і свободі інших людей. Основніправа і свободи людини закріплені в Конституції України (ст. З, 21 —64) та вміжнародних правових актах, ратифікованих Верховною Радою України.
Охорона прав, свобод і законнихінтересів громадян та юридичних осіб здійснюється органами дізнання, слідчим,прокурором, захисником і судом шляхом: дотримання законності в своїйдіяльності; недопущення безпідставного і незаконного втручання в гарантованіконституцією права і свободи; попередження та вжиття заходів щодо припиненняпорушень прав і свобод людини чи юридичної особи, ким би такі порушення невчинялись; відновлення існуючих прав і свобод у разі їх порушення тазабезпечення відшкодування завданої порушеннями моральної і матеріальної шкоди;надання юридичної допомоги громадянам у самостійному захисті свої прав ісвобод; повної реабілітації невинуватих осіб, незаконно притягнутих довідповідальності.
Людині гарантується судовий захистправ і свобод. Суди не вправі відмовити у судовому захисті прав та свободлюдини і громадянина, у прийнятті скарг на рішення, дії чи бездіяльністьпосадових і службових осіб. У постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від30.05.97 «Про посилення судового захисту прав та свобод людини ігромадянина» зазначається, що судам слід посилити вимогливість до якостідізнання і попереднього слідства в кримінальних справах. У стадії судовогорозгляду суди повинні з’ясовувати, чи було виконано під час попередньогорозслідування справи вимоги процесуального закону, чи не були порушені правапідозрюваного, обвинуваченого при затриманні, арешті, проведенні обшуку та чине були обмежені права потерпілого й інших учасників кримінального процесу. Судповинен реагувати на виявлені порушення закону і ставити питання пропритягнення винних у них посадових осіб до передбаченої законом відповідальності.
Навмисне порушення закону чинесумлінне виконання його, якщо це призвело до тяганини при розгляді справи йістотно обмежило права і законні інтереси громадян, слід розглядати якненалежне виконання суддею професійних обов’язків, яке тягне передбаченузаконом відповідальність.
1.2. Елементикримінального процесу.
Як зазначають науковці, уКримінальному процесі можна виділити три основних елементи:
1) кримінально-процесуальне право,тобто право, що регламентує кримінально-процесуальну діяльність;
2) засновану на законі та іншихнормах процесуального права діяльність органів дізнання, попереднього слідства,прокуратури і суду;
3) правовідносини учасниківпроцесу[4].
Необхідно задатися запитанню,Яким є зв’язок цих елементів? Це зв’язок змісту та форми.
Ми підтримуємо думку МіхеєнкаМ.М. який зазначав, що Кримінально-процесуальне право являє собою закріплену взаконі та забезпечену державним впливом типову модель діяльності органівдізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду по здійсненню правосуддя[5].
Кримінально-процесуальнеправо — галузь права, якою регулюються суспільні відносини у сфері правосуддя.Об’єктом кримінально-процесуального права є кримінально-процесуальні відносинипотерпілого й обвинуваченого з посадовими особами органів дізнання, досудовогослідства, прокуратури і суду, а також відносини між іншими учасникамикримінального процесу.
Як зазначає В.М. Тертишник,Кримінально-процесуальне право — система правових норм, що встановлюють типовумодель та визначають процесуальну форму діяльності органів дізнання,попереднього слідства, прокуратури та суду по встановленню об’єктивної істинита вирішенню інших задач судочинства, розгляду та розв’язанню кримінальнихсправ, здійсненню правосуддя, створюють необхідні юридичні гарантіївстановлення істини та захисту прав і свобод людини[6].
Системукримінально-процесуального права утворюють норми права загальної та особливоїчастини, в рамках яких можуть виділятись окремі процесуальні інститути. Дозагальної частини норми, якими визначаються задачі та принципи кримінальногопроцесу, статус окремих учасників процесу, загальні норми доказового права таінші норми, що визначають найбільш важливі процесуальні гарантії правосуддя.Особлива частина охоплює норми, якимирегулюютьсякримінально-процесуальні відносини на різних стадіях кримінального процесу[7].
Інститутикримінально-процесуального права — це сукупність взаємопов’язаних об’єктомправового регулювання певних процесуальних норм. Наприклад, інститут окремоїслідчої дії — це правові норми, що визначають умови її проведення, колоучасників та особливості їх статусу, процедуру провадження, порядокдокументування, відповідальність за порушення встановленої процедури.
Кримінально-процесуальнінорми — це встановлені державою загальнообов’язкові правила поведінки суб’єктівкримінально-процесуальних відносин, що забезпечуються системою державногопримусу та іншого впливу і мають своїм завданням ефективне здійсненнякримінального судочинства.
Норма кримінально-процесуальногоправа — це загальнообов’язкове правило поведінки учасників кримінальногосудочинства, а джерело кримінально-процесуального права — це форма юридичногозакріплення та вираження таких норм поведінки.
Основним джереломкримінально-процесуального права є Конституція України таКримінально-процесуальний кодекс України.
Норми кримінально-процесуальногокодексу України мають відповідати за суттю і змістом положенням КонституціїУкраїни, приводитись у відповідність з її нормами.
Кримінально-процесуальні відносиниявляють собою, як справедливо зазначає М. С. Строгович, правову формудіяльності органів дізнання, слідства, прокуратури та суду, а сама цядіяльність є змістом кримінально-процесуальних відносин[8].
Необхідно зазначити, щокримінально-процесуальні відносини — це, по-перше, правовідносини між органомдізнання, особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором та судом;по-друге, це правовідносини вказаних суб’єктів процесу з потерпілим,підозрюваним, обвинуваченим та іншими учасниками процесу, а такожправовідносини цих учасників процесу між собою.
Саме окремі напрямикримінально-процесуальної діяльності називаються кримінально-процесуальнимифункціями.
Функція — це характерний виддіяльності, роль, призначення. У кримінальному процесі є п’ясть основнихфункцій; 1) розслідування, 2) нагляд, 3) обвинувачення, 4) захист. 5)правосуддя.
Розслідування спрямоване навстановлення істини, нагляд — на додержання законності, обвинувачення — наприлюдне викриття обвинуваченого у вчиненні злочину. Захист — система дій,спрямованих на спростування обвинувачення, виявлення сумнівів щодообґрунтованості обвинувачення, даних, які вказують на невинність обвинуваченогоабо на пом’якшуючі його відповідальність обставини. функція правосуддяспрямована на всебічне вивчення всіх обставин справи, прилюдне дослідження всіхдоказів, доводів обвинувачення та захисту, встановлення об’єктивної істини,законне та справедливе вирішення справи по суті.
Кримінальний процес не зводитьсятільки до судового розгляду. Акту правосуддя передує попереднє розслідуваннякримінальних справ, у процесі якого закладаються передумови для винесення судомзаконного та справедливого вироку.
Усі дії учасників процесуздійснюються у визначеному законом порядку, з додержанням передбачених закономумов і послідовності, тобто згідно з процесуальною формою.
 
1.3.Стадії кримінального процесу.
Таким чином ми підійшли до стадійкримінального процесу. Що потрібно розуміти під поняттям стадії кримінальногопроцесу.
Як зазначаютьнауковці, це діяльність уповноважених державою органів здійснюється у певнійпослідовності і може бути поділена на певні частини, або етапи, які прийнятоіменувати стадіями кримінального процесу[9].
Стадії є відносно відокремленимичастинами кримінального процесу. Будучи самостійними, вони водночас перебуваютьу зв’язку з іншими стадіями і утворюючи єдину систему кримінального процесу.
Особливостями кожної стадії е:своєрідне коло завдань стадії;
певне коло учасників; специфічнийпроцесуальний порядок діяльності суб’єктів та їх правовідносин; зміст та формапідсумкових рішень, які приймаються на відповідному етапі процесуальногопровадження.
Кримінальнийпроцес складається з семи основних стадій та однієї виключної.
Основністадії:
1) порушення кримінальної справи;
2) досудове (попереднє) розслідування(дізнання та досудове слідство);
3) віддання до суду;
4) судовий розгляд;
5) апеляційне провадження;
6) касаційне провадження;
7) виконання вироку.
В роботі ми короткопроаналізуємо кожну із стадій. Так перша стадія — порушення кримінальної справипочинається з моменту надходження до органу дізнання, слідчого, прокурора абосуду вказаних в законі як приводи для порушення кримінальної справи заяви абоповідомлення про злочин, або з моменту безпосереднього виявлення ознак злочину.
Такі заяви або повідомлення,а також і безпосереднє виявлення ознак злочину є юридичними фактами, якіпороджують кримінально-процесуальні відносини. З їх наявністю пов’язанівиникнення кримінального процесу взагалі та початок його першої стадії —порушення кримінальної справи — зокрема.
У даній стадії процесукомпетентні органи у специфічній процесуальній формі за допомогою передбаченихпроцесуальних засобів (отримання пояснень, витребування матеріалів, провадженняоглядів тощо) з’ясовують наявність у подіях ознак злочину.
Стадія порушення кримінальноїсправи закінчується винесенням постанови про порушення кримінальної справи абопостанови про відмову в порушенні кримінальної справи. В останньому випадкукримінальний процес не знаходить продовження.
У разі порушення справикримінальний процес переходить до наступної стадії.
Друга стадія — попереднє(досудове) розслідування. Попереднє розслідування полягає у провадженніорганами дізнання та попереднього слідства передбачених законом слідчих таінших процесуальних дій, спрямованих на отримання доказів, попередження,припинення, швидке та повне розкриття злочину, всебічне дослідження обставинсправи та викриття винних, виявлення та усунення причин і умов, які сприяливчиненню злочину, відшкодування завданої злочином шкоди, забезпеченняневідворотності відповідальності осіб, які вчинили злочин, і правильнезастосування закону.
У цій стадії кримінального процесуособі, яка вчинила злочин, пред’являється обвинувачення і надається право матизахисника та захищатись самому всіма передбаченими законом засобами. Дообвинувачуваного можуть застосовуватись запобіжні заходи — застава, взяття підварту та інші. Прокурор здійснює нагляд за додержанням законності в діяльностіорганів досудового розслідування, санкціонує окремі рішення слідчого.
Основний зміст розслідуваннястановить діяльність зі збирання, дослідження, оцінки, перевірки тавикористання доказів (доказування), розкриття злочинів, забезпеченнявстановлення істини та захисту прав і свобод людини.
Підсумкові рішення, що приймаються уцій стадії кримінального процесу, можуть бути такими: закриття справи;складання обвинувального висновку та направлення справи до суду; направленнясправи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходівмедичного характеру.
Третя стадія — попередній розглядсправи суддею. Після закінчення розслідування справа з обвинувальним висновком,затвердженим прокурором, передається до суду, де вона вивчається і вирішуєтьсяпитання про можливість призначення справи до судового розгляду (відданняобвинуваченого до суду) та організації судового розгляду. Підсумковимирішеннями у даній стадії кримінального процесу є рішення про призначення справидо судового розгляду, про повернення справи на додаткове розслідування або прозакриття справи.
Четверта стадія — судовий розгляд. Цястадія передбачає розгляд у судовому засіданні із додержанням принципівгласності, змагальності, усності та безпосередності дослідження доказів і всіхінших принципів правосуддя, за активної участі всіх заінтересованих учасниківпроцесу, матеріалів кримінальної справи, дослідження всіх її обставин тарозв’язання справи по суті.
У цій стадії вирішується питання провинність або невинність обвинуваченого, виноситься вирок і призначається справедливепокарання особі, яка вчинила злочин. Саме у цій стадії реалізуються засадикримінального судочинства, згідно з якими правосуддя здійснюється тільки судом,ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину та підданий кримінальномупокаранню інакшеякза вироком суду та відповідно до закону.
Головнимиучасниками процесу у цій стадії є суд, прокурор, який підтримує обвинувачення,підсудний, захисник та потерпілий.
Завершується ця стадія або винесеннямвироку (обвинувального чи виправдувального), або закриттям справи, абонаправленням справи на додаткове розслідування.
П’ята стадія — апеляційне провадження— полягає у перегляді апеляційним судом (обласним та іншим прирівняним до ньогосудом), у зв’язку з поданою учасником процесу апеляцією, рішень суду першоїінстанції.
Апеляція може бути подана: на вироки,які не набрали законної сили, постановлені місцевим судом; на постанови прозастосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичногохарактеру, постановлені місцевим судом; на ухвали (постанови), постановленімісцевим судом, про закриття справи або направлення справи на додатковерозслідування; на окремі ухвали (постанови), постановлені місцевим судом; наінші постанови місцевих судів у випадках, передбачених законом.
Апеляція може бути поданапотерпілим, засудженим, його захисником, прокурором та іншими зазначеними в ст.348 КПК України особами протягом 15 діб з моменту проголошення вироку (ухваличи постанови) суду, а засудженим, який перебував під вартою,— протягом цього жстроку з моменту вручення йому копії вироку.
Шоста стадія — касаційнепровадження. Касаційне провадження — стадія кримінального процесу, в якій судкасаційної інстанції, а саме Касаційний суд України та Верховний суд України, заподанням прокурора або скаргою інших учасників процесу переглядає вироки,ухвали і постанови апеляційного суду, що не набули законної сили, постановленіним як судом першої інстанції, вироки і постанови апеляційного суду,постановлені ним в апеляційному порядку, а також вироки місцевих судів,військових судів гарнізонів та ухвали апеляційного суду, що набули законноїсили, постановлені щодо цих вироків; з’ясовує об’єктивну істину й вирішуєпитання про законність, обґрунтованість і справедливість вироку суду, виправляєдопущені помилки і порушення.
Касаційні скарги і подання навироки та судові рішення апеляційних судів можуть бути подані протягом одногомісяця з моменту проголошення вироку чи оголошення ухвали або постанови, якіоскаржуються, а засудженим, який перебуває під вартою,— в той самий строк змоменту вручення йому копії вироку чи постанови. Касаційні скарги і подання насудові рішення місцевих судів та на ухвали апеляційних судів, постановленихщодо цих вироків, можуть бути подані протягом шести місяців з моменту набранняними законної сили.
Сьома стадія — виконаннявироку — полягає в реалізації вироку, що набрав законної сили, та виконаннірішень суду.
До виключної стадії належитьперегляд судових рішень у порядку виключного провадження, а саме: відновленнясправ у зв’язку з нововиявленими обставинами; відновлення справи і провадженняв зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотногопорушення кримінально-процесуального закону, які суттєво вплинули направильність судового рішення.
Цю стадію прийнято називати виключноютому, що кримінальна справа перебуває в ній в особливій, виключній ситуації,коли переглядається законність та обґрунтованість вироку, ухвали або постановисуду, що набрали законної сили. Відбувається перегляд вироку, що виконується.
 

2.  Наука кримінального процесу
 
2.1. Предметнауки кримінального процесу.
 
Перш ніж перейти до питання предметунауки кримінального процесу ми вважаємо що потрібно визначити поняття. Так якзазначають науковці, наука кримінального процесу — це юридична наука, яка представляєсукупність правових ідей і уявлень щодо правосуддя, аналізує, розробляє ірозвиває теорію кримінального процесу, вивчає системукримінально-процесуального права, його окремі інститути і норми, аналізуєпрактику застосування процесуальних норм на різних стадіях кримінальногопроцесу, визначає та досліджує актуальні проблеми вдосконалення процесуальногоправа, теорії і практики кримінального процесу та вносить пропозиції ірекомендації щодо їх розв’язання, вивчає історичний шлях та тенденції розвиткукримінального процесу України і зарубіжних держав[10].
Саме предметом наукикримінального процесу є процесуальне право, засновані на ньому процесуальнадіяльність та процесуальні правовідносини, теорія й історія кримінальногопроцесу.
Кримінально-процесуальнанаука вивчає закономірності розвитку кримінального процесу, систему йогопринципів, ефективність процесуальної форми і процесуальних гарантійправосуддя, особливості статусу окремих учасників процесу та проблемивдосконалення їх правовідносин і процесуальної діяльності в цілому, проблемизабезпечення прав і свобод людини при здійсненні судочинства.
Необхідно зазначити, що особливезначення в кримінально-процесуальній науці має теорія доказів, яка досліджуєпоняття та джерела доказів, критерії їх допустимості, засоби збирання ідослідження доказів, особливості судового доказування. Без належногодоказування неможливе встановлення істини, а без істини неможливі ніправосуддя, ні справедливість. Саме цьому значне місце в наукових дослідженняхзаймають проблеми доказового права та практики його застосування, процесуальноїформи, методики і тактики провадження слідчих дій.
 
2.2. Методинауки кримінального процесу.
 
Методи науки кримінальногопроцесу представляють собою систему логічних і спеціальних пізнавальних засобівта прийомів, застосовуваних в необхідно доцільному порядку для проведеннядослідження. Вони включають загальнонаукові методи дослідження, застосовувані всуспільних науках. Після визначення можна і перейти до характеристики кожного зних.
Конкретно-соціологічний метод включає в себе методспостереження, вивчення юридичних актів та інших документів, опитування, комплексногосоціального дослідження, статистичного аналізу, соціального експерименту. Він єбазовим методом кожного емпіричного дослідження.
Спеціально-юридичний метод — метод обробки й аналізустану законодавства та практики його застосування, який включає описування нормправа, емпіричне дослідження практики, встановлення юридичних ознак правовихявищ, вироблення наукових понять і визначень, встановлення їх співвідношень міжсобою і з відомими теоретичними положеннями, їх пояснення.
Порівняльно-правовий метод — метод зіставленнядекількох правових систем, інститутів чи норм. Він дає змогу розширити баченняшляхів розв’язання досліджуваних проблем, забезпечити його повноту івсебічність, оптимізувати наукове дослідження.
Статистичний метод — метод емпіричного дослідження,який полягає в виявленні й аналізі кількісних показників тих чи інших явищ іфактів. Він включає в себе логічну обробку фактів (класифікацію) й аналіззалежностей (пошук зв’язків і перевірки гіпотез).
Історичний метод — метод розгляду явищ і фактіву тісному зв’язку з конкретними історичними обставинами та тенденціямирозвитку.
Формально-логічний метод — метод застосуваннялогічних законів для доведення тих чи інших умовиводів та тлумачення правовихнорм.
Необхіднонаголосити на тому, що у науковому дослідженні з необхідності виникає потреба вемпіричних знаннях — пізнання окремих емпіричних фактів і їх взаємозв’язків.Об’єкт, якому притаманна безмежна множина властивостей і відносин — зовнішніхпроявів своєї суті, відображається в багатьох фактах, які, будучи виявлені,входять в емпіричний базис науки. В гносеологічному плані факти представляютьсобою обґрунтоване знання, яке отримане шляхом описання окремих фрагментівдійсності в визначеному просторово-часовому інтервалі.
Факти, які входять в емпіричний базиснауки, поділяються на дві групи: нормативні матеріали (зміст правових норм,стан правотворчої діяльності) та практика застосування правових норм.
Як зазначає В.М. Тертишник, емпіричнепізнання включає як безпосереднє встановлення досліджуваних фактів, так ілогічну їх обробку — виявлення взаємозв’язків окремих сторін правових явищ,встановлення емпіричних закономірностей[11].Тут важливу роль відіграє статистичний метод.
Емпіричне знання слугує першоосновоюсистеми наукового дослідження для переходу до теоретичного знання — пізнанняглибинних якостей і закономірностей правничої діяльності, теоретичних законівнайвищої форми узагальнення.
У процесі теоретичного пізнанняз’ясовується зміст явищ і фактів, розкривається їх внутрішня сутність, єдністьі протиріччя, виявляються причинно-логічні зв’язки. Тут одержані на емпіричномурівні дані піддаються науковій обробці, аналізу, обміркуванню від конкретного доабстрактного і навпаки. Емпіричні дослідження можуть виконувати тут рольперевірки наукових гіпотез.
Умовно-наукове дослідження можнамоделювати за такою схемою. Найперше визначається проблема — протиріччя міжтеорією і емпірикою, законом і практикою, протиріччя в самих теоретичнихположеннях чи в законодавстві, недоліки практики застосування законодавства.Якщо в науці існують білі плями — ні теоретично, ні емпірично не дослідженіявища, ставиться завдання дослідження таких явищ. В юридичній науці проблемачасто представляє собою окрему задачу, яку слід вирішити. Вирішення проблемиможливе в єднанні теоретичних і емпіричних досліджень. Для його провадженнявисуваються наукові гіпотези.
Гіпотези —допущення, система умовиводів щодо причин явищ, уявні моделі шляхів розв’язанняпроблеми. При висуненні гіпотез використовуються емпіричні знання, індукція,аналогія, інтуїція, мислиме моделювання. З гіпотези за допомогою дедукціївиводяться можливі слідства. Безумовно, для їх перевірки знову застосовуютьсяметоди емпіричного дослідження.
Концепція — загальна ідея, головнийзадум, яким підкорено все дослідження, система взаємопов’язаних поглядів на течи інше явище.
Розрізняють емпіричну іконцептуальну перевіреність гіпотез і теоретичних положень взагалі. Емпіричнаперевіреність зводиться до зіставлення виведених з гіпотези наслідків ізфактичними даними емпіричних досліджень. Концептуальна перевіреність — аналізузгодження гіпотези з існуючими принципами і теоретичними положеннями юридичноїнауки. Якщо гіпотеза підтвердилась — вона стає елементом теоретичного знання.Якщо ні — вона видозмінюється і знову перевіряється, або ж відкидаєтьсявзагалі.
На наш погляд важливимфактором є те, що наука кримінального процесу досліджує розвиток процесуальноїтеорії і законодавства в нерозривному зв’язку з розвитком державності в цілому,вивчає досвід зарубіжних країн, історичну спадщину, досягнення правової думкилюдства. Вона спирається на узагальнення слідчої, судової, прокурорської таадвокатської практики і має своїм головним завданням сприянняполіпшеннюпрактичної діяльності, яке вирішується шляхом усунення виявлених недоліків,втілення передового досвіду, внесення наукових пропозицій і рекомендацій щодоудосконалення, законодавства і практики його застосування.
Таким чином провівши аналізтенденцій розвитку процесуальної науки дозволяє нам зробити висновок, щонайближчим часом будуть мати найбільшу актуальність дослідження таких проблем:удосконалення інституту безпосереднього виявлення злочину, зміцнення статусупроцесуальної самостійності і незалежності слідчого і суддів, теоріїіпрактики доказування, допустимості доказів, використання в доказуванні даних,здобутих оперативно-розшуковим шляхом та за допомогою сучаснихнауково-технічних методів і засобів, зміцнення гарантій істини і захисту правта свобод людини, зокрема захисту сфери приватного життя при провадженнідосудового слідства, забезпечення безпеки учасників кримінального процесу,участі захисника на досудовому слідстві, провадження слідчих дій. удосконаленняпровадження в справах приватного обвинувачення і по протокольній формі;розширення прав потерпілого і забезпечення відшкодування завданої йому злочиномматеріальної і моральної шкоди, удосконалення інституту повернення справи надодаткове розслідування, становлення суду присяжних, мирових суддів і спрощенняпроцесуальної форми судочинства, реалізації принципу змагальності вкримінальному процесі, забезпечення справедливості правосуддя, реабілітаціїневинуватих і відшкодування заподіяної їм шкоди.

3.  Кримінальний процес як навчальна дисципліна таїї зв’язок з іншими галузями права.
 
3.1. Зв’язоккримінального процесу із законодавством про судоустрій, прокурорський нагляд,адвокатури.
 
Необхідно зазначити, щокримінальний процес як навчальна дисципліна належить до фундаментальних,нормативних, обов’язкових, професійно орієнтованих юридичних дисциплін іпосідає провідне місце в професійній підготовці юристів. Навчальна дисципліна«Кримінальний процес» будується на базі процесуального права,практики його застосування і науки кримінального процесу. Вона вивчає чиннепроцесуальне законодавство, процесуальну діяльність і процесуальніправовідносини, теорію та історію кримінального процесу.
Як зазначають вчені, найбільшглибокі зв’язки кримінальний процес має з конституційним правом, законодавствомпро судоустрій, прокурорський нагляд і адвокатуру, кримінальним правом,цивільним трудовим, екологічним та цивільно-процесуальним правом, міжнароднимправом, а також експертологією, криміналістикою, оперативно-розшуковою діяльністю,судовою психологією і психіатрією, судовою медициною та кримінологією[12].
Конституція України визначилапріоритетні напрямки розвитку правової системи, основні соціальні цінності іголовні завдання та обов’язки держави. Згідно зі ст. З Конституції Українилюдина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпекавизнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їїгарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держававідповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав ісвобод людини є головним обов’язком держави в усіх сферах діяльності.
Ці фундаментальні положення,безумовно, стають принципами кримінального процесу, визначають його зміст іформу. Поряд із цими вихідними положеннями в ст. 129. 62, 63, 28—32, 55—59Конституції України сформульовані інші засади правосуддя взагалі і кримінальногосудочинства в тому числі.
Тісний взаємозв’язок існує міжкримінальним процесом та законодавством про судоустрій, прокурорський нагляд іадвокатуру, в якому закладено принципи організації і діяльності суду,адвокатури, прокуратури та органів попереднього розслідування, закладенігарантії незалежності і недоторканності суддів, як важливої умови їхоб’єктивності і неупередженості, закріплені гарантії діяльності адвоката, щодозволяють йому ефективно здійснювати повноваження захисника в кримінальному процесі.
Основні положення названогозаконодавства, які безпосередньо стосуються здійсненнякримінально-процесуальної діяльності, знаходять закріплення вКримінально-процесуальному кодексі України. З другого боку, аналізкримінально-процесуальної діяльності нерідко дає емпіричну базу для виробленнянаукових ідей, які втілюються як у кримінально-процесуальному законі, так і вокремих законодавчих актах щодо статусу суддів, прокуратури, адвокатів. Між КПКУкраїни та актами, що регламентують статус судових і правоохоронних органів, неповинно бути суперечностей.
3.2. Зв’язок з кримінальнимправом, криміналістикою та експертологією.
Кримінальний процес та кримінальнеправо це в свою чергу невід’ємні елементи кримінального законодавства.Кримінальне право визначає підстави кримінальної відповідальності, юридичнийсклад злочину та види покарань. Норми кримінального права не можуть бутиреалізовані без застосування норм кримінально-процесуального права.Кримінальне-процесуальне право визначає порядок встановлення підставкримінальної відповідальності по конкретних кримінальних справах та порядокпритягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальний процес є засобомреалізації норм кримінального права.
Зв’язок кримінального процесу зекспертологією проявляється в сфері вирішення завдання встановлення об’єктивноїістини. Для її досягнення нерідко виникає потреба в застосуванні спеціальнихзнань, досягнень природознавчих та інших наук. Найбільш ефективною формоювикористання спеціальних знань на досудовому слідстві є призначення судовихекспертиз. Експертиза значно поширює пізнавальні можливості слідства і суду,дозволяє використовувати під час розслідування чи судового розглядукримінальної справ весь арсенал сучасних науково-технічних засобів іспеціальних знань.
Експертиза — це дослідження длявирішення питань, що потребують спеціальних знань, компетентними особами,котрих називають експертами (від лат. слова «expertus» —досвідчений).
У Кримінально-процесуальному кодексіУкраїни (ст. 75—77, 196 — 205,. 310—312) містяться окремі норми, які утворюютьінститут судової експертизи. Цими нормами визначаються підстави, порядокпризначення і проведення експертиз.
Водночас порядок, умови, методологія,строки проведення судової експертизи, правила роботи з речовими доказами, правай обов’язки експертів регламентовані Законом України від 25 лютого 1994 р. «Про судову експертизу» тапідзаконними нормативними актами, які розвивають і конкретизують положенняінституту судової експертизи, визначені в Кримінально-процесуальному кодексіУкраїни.
Зв’язок кримінального процесу зкриміналістикою. Криміналістика — наука, яка вивчає засоби і методивстановлення істини, відправляючись від слідів злочину. Іншими словами, ценаука про злочини, сліди злочинів та їх взаємозв’язок.
Вона вивчає особливості окремихслідів, методику їх виявлення, збирання, фіксації та дослідження, розробляєрекомендації щодо провадження криміналістичної експертизи.
Головним завданням криміналістичноїекспертизи є ідентифікація, встановлення тотожності осіб та предметів і речовинза їхніми слідами. Відповідно об’єкти експертного дослідження поділяють наідентифіковані та ідентифікуючі. Поряд з цим за допомогою криміналістичноїекспертизи встановлюється групова належність об’єктів та вирішуютьсядіагностичні задачі.
Криміналістична експертиза,узагальнюючи і накопичуючи досягнення хімії, фізики, біології, медицини тазнання, здобуті фахівцями багатьох інших наук, стає все більш природничою,комплексною та універсальною, її методологія поповнюється досягненнями інших наукі найбільш пристосована до методики розслідування злочинів. Це робить їїнайпоширенішою експертизою в слідчій практиці.
Водночас слід зауважити, що всідосягнення криміналістики можуть застосовуватись тільки в рамкахкримінально-процесуального законодавства, з дотриманням процесуальної форми.Здобуті фактичні дані можуть бути використані в судовому доказуванні тільки,якщо вони відповідають встановленим процесуальним законом правилам допустимостідоказів. Зв’язок з міжнародним правом. У процесуальних нормах втілюютьсяміжнародні правові акти щодо захисту прав і свобод людини, правила поведінкипосадових осіб щодо затриманих та арештованих. Міжнародні угоди провзаємодопомогу держав у сфері кримінального судочинства, по суті, створюютьокремий інститут процесуального права України.
3.3.Зв’язок кримінального процесу з цивільними галузями права.
 
Зв’язки кримінального процесу зцивільним, трудовим, екологічним, земельним та цивільно-процесуальним правом.Держава гарантує захист усіх прав, свобод і законних інтересів людини. Якщо вході кримінального процесу в зв’язку з розслідуванням чи судовим розглядомсправи будуть встановлені порушення прав, свобод чи законних інтересівгромадян, слідчі і судові органи повинні вжити заходів для відновленняпорушених прав і свобод та відшкодування заподіяної людині шкоди.
Наприклад, якщо злочином заподіянамайнова шкода, то відповідно до законодавства про власність та цивільногоправа, керуючись цивільно-процесуальним законодавством, слідчий і суд вживаютьзаходи по відшкодуванню шкоди: надають право подання цивільного позову в рамкахкримінального судочинства, доказують фактичні обставини заподіяння шкоди і їїрозмір, накладають арешт на майно і вклади обвинувачуваного тощо. Якщозлочином, наприклад порушенням правил, що спричинили аварію морського судна чизалізничного транспорту, заподіяно ущерб навколишньому середовищу і правугромадян на здорове довкілля, слідчий і суд визначають характер і розмір шкоди,призначають екологічну експертизу і вживають заходів по відшкодуванню шкоди.
По суті, при розслідуванні чисудовому розгляді будь-яких справ, якщо будуть з’ясовані факти порушеннябудь-яких прав людини, передбачених чи то трудовим, земельним, екологічнимправом, правом власності чи законодавством про освіту або іншими законодавчимиактами, слідчий, прокурор і суд повинні вживати заходи з усунення негативнихнаслідків, відновлення порушених прав і відшкодування моральної і матеріальноїшкоди, керуючись відповідними нормами галузевого законодавства. Інститутцивільного позову став складовою частиною кримінально-процесуальногозаконодавства.
На наш погляд, необхідно, поглиблюючизв’язки кримінально-процесуального законодавства з цивільно-правовими галузямиправа, сформулювати в Кримінально-процесуальному кодексі України інститутзахисту прав і свобод фізичних та юридичних осіб, де передбачити як обов’язки звідшкодування шкоди і виконання вказівок слідчого і рішень суду з відповіднихпитань, так і механізми відновлення порушених прав і відшкодування шкоди.
Аналогічним чином у кримінальному і вадміністративному законодавстві повинні бути окремі глави, в яких сформульованіміри відповідальності за всі можливі навмисні чи з необережності (винні)порушення прав і свобод людини, що передбачені як конституційним, так іцивільним, трудовим, екологічним та іншим законодавством. Такий підхід дастьзмогу створити надійний механізм захисту прав, свобод і законних інтересівлюдини, включаючи засоби державного примусу, серед яких найбільш вагомі —кримінальна відповідальність. Оскільки остання застосовується в рамкахкримінального процесу, то це сприятиме зміцненню його зв’язків з іншимигалузями права та юридичними дисциплінами.
Також необхідно зазначити, щокримінальний процес тісно переплітається з оперативно-розшуковою діяльністю.Оперативно-розшукова діяльність — це система гласних та негласних (таємних)пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, здійснюванихуповноваженими для цього суб’єктами відповідно до закону та інших нормативнихактів, з використанням оперативних та оперативно-технічних засобів іспрямованих на вирішення завдань пошуку і фіксації фактичних даних пропротиправну діяльність окремих осіб та груп, розвідувальну та підривнудіяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припиненняправопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отриманняінформації в інтересах безпеки суспільства і держави.
Оперативно-розшукова діяльністьскладна й багатогранна. Вона включає в себе як гласні, так і негласні заходи.Безсумнівно, це діяльність пізнавальна, і має вона характер пошуку та фіксаціїфактичних даних. До того ж, боротьба зі злочинністю — лише одна з галузейзастосування оперативно-розшукових методів пошуку, отримання і фіксаціїінформації.
Взаємодіє кримінальний процес такожіз судовою психологією, судовою медициною та судовою психіатрією. Як зазначаютьнауковці, взаємодія кримінального процесу вбачається в тому, що судовапсихологія виконує функцію надання допомоги в забезпеченні найбільш ефективногоздійснення слідчих та інших процесуальних дій[13].
Вона розробляє, на основі спеціальнихзнань, пропозиції і рекомендації щодо встановлення психологічного контакту зучасниками, тактики проведення слідчих дій, організації судових дебатів,проголошення судових промов, наукової організації праці. Передбачена можливістьпроведення судово-психологічної експертизи, об’єктами дослідження якої єпсихічно здорові люди. Використання досягнень судової психології можливе тількиз дотриманням процесуальної форми. Кримінальний процес надає правову базу длязастосування методів і прийомів судової психології.
Судова медицина —галузь науки, яка вирішує питання з застосуванням спеціальних знань медичного,медико-біологічного та медико-криміналістичного характеру в сфері правосуддю.
Сьогодні судово-медична експертиза —одна з найбільш поширених у кримінальному процесі. В її рамках проводитьсяекспертизаживих людей, трупів, речових доказів та матеріалівкримінальної справи.
Окрім кримінально-процесуальногокодексу, діяльність судово-медичного експерта при проведенні експертизирегламентується також Положенням про бюро судово-медичної експертизи.
Використання досягнень судовоїмедицини і судової психіатрії в кримінальному процесі здійснюється здотриманням норм процесуального законодавства, одержана за допомогою судовоїмедицини чи судової психіатрії інформація може бути використана в доказуванні,якщо вона здобута законним шляхом з дотриманням процесуальної форми проведенняслідчих та інших процесуальних дій.
Підводячи підсумки, слід відзначити,що кримінальний процес є такою галуззю юриспруденції, в рамках якої широкозастосовуються практично всі юридичні науки. Широка ерудиція і глибокі юридичнізнання — необхідна передумова успішної кримінально-процесуальної діяльності.

Висновки
Підводячи підсумоквищевикладеного необхідно зазначити, згідно зі ст. 22 Конституції України приприйнятті нових законів або внесенні змін до чинного законодавства недопускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини. Длякримінального процесу це вихідне і визначальне положення означає можливістьрозвитку законодавства тільки в напрямку зміцнення гарантій прав і свободлюдини, недопустимість звуження прав учасників кримінального процесу.Особливого значення набувають проблеми забезпечення недоторканності особи,особистого життя, житла людини.
В даній курсовійроботі ми зробили спробу проаналізувати чинне законодавство та публікації науковцівякі займаються актуальними проблемами кримінально-процесуального права. Тому унашій роботі були висвітлені питання поняття та призначенняКримінально-процесуального права, значення та завдання кримінального процесу,елементи кримінального процесу, функції кримінального процесу, характеристикаосновних стадій кримінального процесу, наука кримінального процесу, предметнауки кримінального процесу, методи науки кримінального-процесу. Такожвисвітлено питання кримінального процесу як навчальної дисципліна та її зв’язокз іншими галузями права.
Дана курсоваробота, мала за мету допомогти тим хто пізнає ази кримінально-процесуальногоправа, та має намір поглибленого вивчення кримінально-процесуальної науки.

Література
1. Азаров Г.А. Деятельность следователя органов внетрених делпо доказыванию обстоятельств характеризующих личность обвиняемого. – Киев,НИиРИО КВШ МВД СССР. 1991. – С. 15-16.
2. Гальперин И.М. Квалификация преступлений.: закон, теория ипрактика // Соц. Законность 1989.№9 – С.36.
3. Декларация основных принцыпов правосудия для жертвпреступлений и злоупотреблений властью. Принята резолюцией 40/43 Генеральнойассамблеи ООН от 29 ноября 1985 года// Права человека и судопроизводство:Собраниемеждународных документов/ Составители: Ф. Куинн, А. Желлинский. –Варшава. Б.г. С. 229-232.
4. Державна програма боротьби із злочинністю // Голос України,1993. №1. – С.9.
5. Кожевникова Г.К. Реформа кримінально-процесуальногозаконодавства як елемент підвищення ефективності діяльності слідчого апарату // Науковийвісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – 2001. — №1.С.226-232.
6. Коляда П.В. Кримінально-процесуальний кодекс Українипотрібен слідчим // Юридичний вісник України. – 2001. — №9 –11с.
7. Конституція України К.1996.
8. Концепція розвитку судово-правової реформи України //Урядовий кур’єр. № 80-81. 1 червня 1993р.
9. Кримінальний кодекс України.: Науково практичний коментар(Н.Ф. Антонов, М.І. Бажанов, Ф.Г.Бурчук та інші.) – К., 1989. – С.116
10.  Кулик А.Г., Бобыр В.И. Общая тенденция преступности вУкраине в 1972-1993 гг. и прогноз на ближайшие годы // Бюлетеньзаконодавства і юридичної практики України. – 1994. – №2. – С.5-38.
11. Лисиченко В.К. Проблеми новації чинного-кримінальнопроцесуального законодавства України та етапи його розвитку // Концепціярозвитку законодавства України: Матеріали науково-практичної конференції. – К.,1996. – С.84.
12.  Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П., Кримінальний процесУкраїни: Підручник. – К.: Либідь, 1992. –413с.
13.  Михеєнко М.М. Нор В.Г. Кримінальний процес України:Підручник –2-ге видання перероблене і доповнене. – К., Либідь. 1999. –516с.
14. Маляренко В.Т. Окреміпитання давності притягнення до кримінальної відповідальності. – Коментарсудової практики з кримінальних справ// Бюлетень Законодавства і юридичноїпрактики України. – 1996. №6. – С. 11-17.
15.  МаляренкоВ.Т. До питання про запобіжні заходи в кримінальному процесі // ВісникВерховного Суду україни. – 2000. — №4. – С.41-44.
16. Мариупольский Л.А., Статкус В.Ф., Тульченко В.С. Обвинительноезаключение в советском уголовном процессе. – М., 1969.
17. Науково-практичнийкоментар Кримінально-процесуального кодексу України. За станом законодавства іпостанов Пленуму Верховного Суду України на 15 серпня 1997 р. К., Юрінком Інтер.,1997р. 622с.
18. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуальногокодексу України. (автори Міхеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я,  Під. Ред.В.Т. Нор та інш.) К., Юрінком. За станом на 1 серпня 1995 року. 640с.
19. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуальногокодексу України. – К.: А.С.К., 2002. – 1056с. (Нормативні документи такоментарі).
20. Никоненко М. Деякі питання презумпції не винуватості і праваособи на захист у кримінальному процесі // Право України. – 1999. — №4.
21. НовиковВ. Гарантії прав особи на компенсацію шкоди, заподіяної незаконнимобвинуваченням //Право україни. – 1998. — №11. –С.31-33.
22. Основні принципи незалежності судових органів // Правалюдини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій.– Амстердам-Київ, 1996. – С. 28-31.
23. Очередин В.Т. Допустимость и недопустимость по уголовнымделам доказательств. – Волгоград. 1998.- С.5-7.
24. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних тацивільних справах // Бюлетень законодавствства і юридичної практики України. –1995. — №1. –С.216.
25. Постанову ПленумуВерховного Суду України від 7 липня 1995 р. “Про застосування законодавства,яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист” //Право вісник. Додаток до журналу “Право України” – 1996. — №1 – С. 35-42.
26. Проект нового КПК України підготовлений робочою групоюКабанету Міністрів України станом на 1999р.
27. Радищев Н.А. О праве подсудимых отводить судей и выбиратьсебе защитника // Юридические произведения русских мыслителей. – М., 1979. –С.559.
28. Рощин В.Н. Процессуальное положение подозреваемого всоветском уголовном процессе, “Советское государство и право”, 1975, №9, стр.69-75.
29. Савицкий В.М. Государственное обвинение в суде. – М., 1971.– С.46.
30. Словник під ред. О.С. Мельничука. К. 1997. С. 450
31. Советский уголовний процесс / под.ред. Л.М. Карнеевой, П.А.Лупинской, И.В. Тиричева. – М., 1980. –С.16.
32. Советский Уголовный процесс( Под ред. Д.С. Карева) М. 1988 –С.242.
33. Соловьев А.Д.Всесторонность полнота и объективность предварительного расследования. – С.42.– К. Из-во МВД 1989 – 140с.
34. Стремовский И.В. Участники предварительного следствия.С.152-153. Учебное пособие. Изд-во. Ростовского ун-та.1995. 260с.
35. Стреновский В.А. Участники предварительного следствия вуголовном процессе РФ. С.34 М. Юр. лит. 1996. 160с. 
36. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. – М.,1968. – Т.1. – С.192.;
37. Строгович М.С. Уголовный процесс. – М., 1987. С.291-292.
38. Судова практика в цивільних і кримінальних справах(1990-1999 рр.). – К., 1999. – С. 288-290.
39. Тамербаев А.Т. Психологические основы расследованияпреступлений. – Одесса УВД.1989. –50с.
40. ТертышникВ.М. Процессуальные документы предварительного расследования. – Харьков, 1990.
41. ТертышникВ.М., Смоков С.М., Петренко А.В.  и др. Досудебное расследование: юридическиедокементы. – Харьков, 1999.
42. Треушников М.К. Доказательства и доказывание. – М., МГУ1992. –160с.
43.  Удалова Л. Деякі проблеми розвитку кримінально-процесуальногозаконодавства // Право України. – 2002. №6.
44.  Цветков П.П. Исследованиеличности обвиняемого. – Л., Изд-во. ЛГУ 1993 –150с.
45.  Чеканов В.Я. Привлечение в качестве обвиняемого ипред’явление обвинения. С.210. Учебное пособие Из-во.Саратовского ун-та 1990
46. Чельцов М.А. Советский уголовный процесс, М., Госюриздат,1957, стр.278;
47. Чельцов-БебутовМ.А. Уголовный процесс. – СПб., 1995.
48. Строгович М.С. Уголовный процесс, М., Госюриздат, МЮ СССР,1964, стр.304-305;
49. Чубарев В. Л. Опасность лиц совершающих преступные деяния. –К., 1993. – 144с.
50. ШадринВ.С. Обеспечение прав личности при расследовании преступлений. – Волгоград,1997.
51. Шейфер С.А. Предварительное следствие. Общие условия иосновные этапы производства. С.40. Учебное пособие. Изд-во.: Куйбешевскогоун-та. 1996. 83с.
52. Янович Ю.П. Захисник на попередньому слідстві. – Харків.1995.