Зміст
1. Вступ
2. Розділ І. Дослідження культуролого-педагогічнихтенденцій в загальній та військовій історії
3. Розділ ІІ. Культурологічне виховання як один з основнихвидів військового виховання
4. Розділ ІІІ. Методика культурологічного вихованнявоїнів
5. Висновки
6. Список літератури
Вступ. Актуальність дослідження
Процес розбудови та всебічного розвитку нашоїдержави на сучасному етапі вимагає детального перегляду та удосконаленняскладових системи національної освіти та виховання у тому числі ікультурологічного виховання військовослужбовців. Проблеми культурологічноговиховання воїнів армії та флоту вимагають перегляду методологічних підходів донього, розробки більш ефективних психолого-педагогічних засобів впливу наособистість з метою формування високого рівня її національної свідомості,морально-етичних якостей, розширення культурноосвітнього світоглядувійськовослужбовців.
Сьогодні в частинах і підрозділах Збройних СилУкраїни набутий певний досвід роботи щодо культурологічного виховання воїнів,але він ще недостатньо вивчений і узагальнений, слабо використовуєтьсяпередовсім досвід кращих частин і підрозділів, низький рівень інформаційногозабезпечення цієї роботи. Сьогодні гостро стоїть питання і про науковезабезпечення культурологічного виховання, розробку нових шляхів, напрямків,програм та досліджень з культурологічного виховання воїнів.
Різні аспекти культурологічного вихованнязнайшли своє відображення у працях таких науковців: Маслов В.С., Колодій І.С.,Варій М.І., Темко Г.Д., Стапхай А.С. та інш. Та незважаючи на значний обсяглітератури, проблема формування системи культурологічного виховання воїна вУкраїні залишається все ще не вивченою в достатній мірі. Потребує більшглибокого узагальнення історичний досвід, проблеми його трансформації всьогоденному практику, ідеологічні та психологічні основи культурологічноговиховання, пошук нових форм і методів виховання у Збройних Силах України тощо.Актуальність та практична потреба в розробці означених питань обумовили вибіртеми й спрямованість даної роботи.
Об’єкт дослідження — культурологічного виховання воїнів.
Предмет дослідження– джерела культури, методи та прийоми культурологічного виховання воїнів.
Мета дослідження –полягає в теоретичному обґрунтуванні культурологічного виховання якпедагогічної проблеми і у розробці методики культурологічного виховання воїнів.
Відповідно до мети дослідження було поставленотакі завдання:
1. На основі історико-педагогічного аналізу літературивиявити особливості та специфіку еволюційного розвитку культурно-педагогічнихтенденцій в загальній та військовій історії.
2. Проаналізувати та обґрунтувати культурологічневиховання як один з основних видів військового виховання.
3. Розробити практичні рекомендації командирам,виховникам спрямовані на оптимізацію і підвищення ефективностікультурологічного виховання.
В даній роботі робиться спроба об’єктивнопроаналізувати процес культурологічного виховання як складної педагогічноїсистеми в історичному контексті та розробити методику культурно-виховних іпросвітницьких заходів, спрямованих на підвищення, удосконалення цього процесу.
Розділ І. Дослідженнякультуролого-педагогічних тенденцій в загальній та військовій історії
В історії людстваіснували різні естетичні теорії та тенденції. Їх сучасний аналіз відкриваєвелику картину світового розвитку, всього людського життя.
Особливе місце тутзаймає античність, коли були поставлені майже всі проблеми, які потімрозроблялись чисельними філософськими школами і педагогічними напрямками.Античне виховання – перш за все естетичне виховання. В практиці і теоріївиховання Давньої Греції не існувало ніякого позаестетичного виховання, але йне існувало особливого естетичного виховання, окремого від морального,фізичного та інтелектуального. Тому зовсім неможливо відокремити моральні,політичні чи педагогічні теорії грецької філософії від естетичної теорії. Важковизначити, що містить більше естетики у Арістотеля – “Поетика” чи його “Політика”.Для Давньої Греції суспільне виховання неможливе без естетичного виховання, аестетичне виховання було основою і змістом суспільного виховання.
Антична теоріяестетичного виховання будувалась на загальнодержавних засадах. Керівникомвиховання була не сім’я, не якась група, а лише держава в цілому.
Вихований громадян –це основне багатство держави. Про це дуже влучно писав Арістотель: “Оскількидержава в цілому має на увазі одну кінцеву мету, то і турбота про це має бутитурботою державною, а не справою приватної ініціативи. Тепер кожний турбуєтьсяпро виховання своїх дітей по-своєму, кожний навчає їх по-своєму, як він захоче.Але те, що має на увазі загальний інтерес, має робитись загалом. На слід, крімтого, думати, що кожний громадянин належить державі, тому, що кожний з них єчасткою держави. А турбота про кожну частку, природньо, повинна мати на увазіпіклування про ціле, взяте загалом” [2. c. 125]. Арістотель виражає загальніпринципи давньогрецької системи виховання.
Естетичне вихованняв Давній Греції основою мало Музине виховання. Основою вчення про естетичноговиховання було вчення про музику як провідний засіб виховання в цілому.
Естетика еллінізмувже критично оцінює виховне значення музики. Прикладом цього є позиціїестетиків, стоїків та епікурійців. Так, скептик Секст Емпірій сумнівається інавіть відкидає виховну роль науки, мистецтва, музики.
Негативне ставленнядо музики висловлювали епікурієць Філодем і римський імператор Марк Аврелій,полководець Сципіон. Основним принципом виховання в Римі був практицизм, а томуідея гармонійно розвиненої особистості була посунена ідеєю практичноїкорисності.
Але їм протистоялиеклектичні теорії відродження естетичного виховання Плутарха, Цицерона,Квінтиліона, Варрона.
Поступово на першийплан замість музики у вихованні виходить риторика, красномовство. Але не булозагальної позиції щодо цього. Це свідчить про кризу практики й теоріїестетичного виховання в епоху еллінізму.
В середньовіччіпануючою ідеєю була християнська релігія, яка підкорила собі філософію і етику,педагогіку і естетику. З’явилась нова естетична доктрина, якій притаманніаскетизм, несприйняття почуттів. Мистецтво вже не є засобом виховання.Естетичне визнання набули лише ті види мистецтва, які відбивають духовне влюдині.
Але з часом прийшлаепоха Відродження як епоха перехідна. Тому специфічні риси її культури,естетичної і моральної свідомості в цілому визначаються цим перехіднимположенням Відродження в історії, педагогіці та культурі.
Виникає новерозуміння людини, природи і суспільства. Ідеальна людина тепер – цеуніверсальна розвинена людина. Ця особистість бачила еволюційність вже не врелігії, а собі, в своїй гідності. Універсальність, всебічність, гармонійність– це характерні риси ідеалу людини епохи Відродження.
Крім того, культураВідродження продовжує те, що було до неї: народну творчість, філософськийпантеїзм, розвинену сатиричність. В трактатах Відродження відсутня ідеяобов’язку [4. c. 20].
Віра в безмежніможливості людини, намагання її всебічного розвитку були водночас наслідкомнерозвиненості буржуазного суспільства. “Гуманістичні принципи всебічності,цільності зберігали свою всесвітньо-історичну значущість лише тому, що навіть всвоїй обмеженій аристократичній формі відбивали інтереси широкої демократії, боістинний розквіт людської особистості не був сумісним ні з тим, що відходять,феодальними, ні з тими, що народжуються, капіталістичними умовами життя”, — писав з цього приводу Л. Пинський [21. c. 8].
Одна з головнихособливостей ідеології Відродження – почуття самостійності особистості,переконання у високому значенні людської гідності. Ще Петрарка, один з першихгуманістів, писав: “Істинно вдячна людина не народжується з великою душею, алесама себе робить такою чудовими своїми ділами” [30. c. 31].
Відроджуючи почуттєверозуміння краси, естетика Відродження розуміла під нею гармонію духу й тілалюдини. Одним з найважливіших видів діяльності гуманістів було виховання. Ідеїестетичного виховання розвиваються в цілому ряді трактатів, в практиці життя. Внаочній формі ідею універсального виховання з великим естетичним змістомвиражає Франсуа Рабле в своєму романі “Гаргантюа і Пантагрюель”. Він нещаднокритикує систему релігійного виховання і дає апологію нової, світської освіти.В романі детально описується процес виховання Гаргантюа. Після того, як зганьбою були вигнані педагоги-схоласти, що його навчали, Гаргантюа навчався зановою системою. Він кілька годин щоденно читав літературу, грав у м’яча, вивчавматематику, займався музикою, виконував військові вправи, вивчав астрономію,ботаніку, біологію.
В основі вчень провиховання цієї епохи лежить ідеал індивідуальної волі. Гуманісти булипереконані, що прагнення добра закладене в самій природі людини. Тому вихованнямає ґрунтуватись на вільному розвитку цієї природи.
Значно підвищенийінтерес до ідей художнього виховання. Але й сам художник вже розумівся не якремісник, а як творець з вільною творчою фантазією. Мистецтво вже ставиться наодну дошку з наукою. Живопис – це “Наука живопису”, тісно пов’язана згеометрією і математикою. Це наближення науки та мистецтва є характерним дляестетичного виховання. “Те, що містить в собі найбільшу узагальненість ірізнобічність речей, має видаватись найкращим. Отже, живопис має бутипоставлений вище всілякої діяльності, бо він містить всі форми як існуючого,так й неіснуючого в природі”, — пише Леонардо да Вінчі [18. с. 12].
Виховна ідеямистецтва в тому, що воно робить людину господарем всіх речей. Але цепереконання в пануванні мистецтва над речами засноване у теоретиків Відродженняне на аналізі пізнавальних можливостей мистецтва, а на наївномуантропоморфізмі, на впевненості у величності й універсальності людини.
Але вже у XVстолітті в безмежному гуманізмі виникло два напрями: народно-демократичний інауковий, що ріднився з класикою, античністю. В XVI столітті ці течії всебільше готують підґрунтя для мистецтва класицизму XVII століття. Цей процес маєвіддзеркалення в теоріях естетичного виховання. Саме в цей час з’являєтьсятрактат Кастільона “Придворний”, в якому ідеал всебічно розвиненої людини, щобув висунений гуманістами, ототожнюється з уявленням про добре вихованогопридворного. Таким чином, криза гуманізму означає і кризу педагогічних вченьВідродження про естетичне виховання.
Всебічно розробилаці проблеми німецька класична естетика. В центрі уваги – виховання цілісної,гармонійно розвиненої людини. Без неї неможливе мистецтво. Це ідея Шиллера іГетте і Гегеля.
Шіллер говорив, щокраса “звертається одночасно до всіх здібностей людини й тому може бутисприйнятою та оціненою лише при умові повного і вільного використання всімасилами” [31. c. 58]. Таку ж думку розвивав Гетте, який стверджував, що “кожнемистецтво потребує цілу людину” [8. c.100]. Для В. Гумбольта “людина все більшнасолоджується, коли почуває себе в повному розквіті своїх сил і цілісностісвоєї особистості” [4. c.26]. За думкою Гегеля, цілісна. Вільнаіндивідуальність лежить “в підґрунті поняття краси”.
Але чи можлива втаких умовах, що існували, ця вільна, цілісна особистість, яка є основоюрозквіту мистецтва? На це питання Гетте, Шіллер і Гегель відповідали негативно.Вони показали, що дійсність виключала умови істинно естетичного вихованнялюдини, що реальне суспільне життя приводить до антагонізму, рефлексії й уявита інш.
В німецькійкласичній філософії та педагогіці виховні питання тісно пов’язані з проблемоюрозподілу праці.
Одним із перших цюпроблему поставив В. Гумбольдт в трактаті “Про межі діяльності держави”. Вінвисунув практичну програму виховання всебічно розвиненої особистості. Але цяпрограма була утопічною, бо автор вимагав від когось створити умови длявиховання цілісного людського характеру.
На спорідненихпринципах побудував свою теорію естетичного виховання поет і філософ, педагог іестет Фр. Шіллер. Свою теорію він виклав в спеціальній праці, яка вийшла в 1795році під назвою “Листи про естетичне виховання”.
Велику увагуприділив проблемам виховання І. Кант. В 1803 році вийшов курс його лекцій “Пропедагогіку”, написаний під впливом ідей французьких педагогів і філософів XVIII– XIX ст. і перш за все Руссо. Він пише: “Людина може стати людиною лише черезвиховання. Вона – та, що робить з неї виховання” [13. c.51].
Згідно з Кантом,мистецтво є діяльністю такої пізнавальної здібності людини, як сила судження.На його думку, естетичне уявлення має національний характер, естетичне не єпредметом зовнішнього інтересу чи засобом для якихось зовнішніх цілей. Воноволодіє метою не в чомусь іншому, а в самому собі.
Теорія й практикаестетичного виховання тісно пов’язана з історією соціалістичних і комуністичнихідей. Особливе місце вони займають у вчених утопічного соціалізму. Утопістичітко розподіляли “виховання” і “освіту”. Так, Сен-Симон вважав, що виховання“для суспільного добробуту важливіше за освіту”. До цих проблем зверталисьРетіф-де-ла-Бретон, Мореллі, Томас Мор, Р.Суен, Ш.Фур’є та інші. Теоріяутопістів висувала як мету виховання гармонію всіх здібностей людини, їхрівномірний розвиток. В сукупності суспільне виховання утопістів є вихованняместетичним.
Утопісти надаваливелике виховне значення театральним видовищам, святам, демократичним видаммистецтва. Суен вважав, що клас пролетаріїв має навчатись музиці таобразотворчому мистецтву. Фур’є надавав велике значення театру, і перш за всеопері: “Опера є… сукупністю всіх матеріальних проявів гармонії” [29. c.111].На основі театру Фур’є висував величезну програму художньої освіти всьогонароду. Передбачалось створення музично-драматичних шкіл і університетів,художні огляди і змагання, спів, танці, декламація, гра на музичних інструментах.
Велике значенняутопісти приділяли також образотворчому мистецтву, перш за все монументальному.В “Місті Сонця” Кампанеллі всі стіни громадських будинків були прикрашені такиммистецтвом.
Свою теоріюестетичного виховання створив письменник утопіст У. Морріс. Мистецтво єважливою умовою всього життя. Мистецтво “створюється народом і для народу, якщастя для творця й для споживача” [3. c.31].
Нову гуманістичнукультуру він бачив на основі культури класичної Греції. Але він підходив до цихпроблем з прогресивних сучасних позицій: “Всі стидаються вечірніх годин, щопроведені за низькою розваги біля повнозвучної “електроли”, цим вульгарнимосколком часу, який без попереднього товчка в гардеробі концертного залу подаєнам симфонію Бранса в майже незіпсованій природності оркестрового звучання.Люди стидаються й тих довгих годин пороку, коли вони, розташовувались передневеликим полотняним екраном, якому гра тіней надає масштаби реального світу,насолоджують свій зір стриманістю фізіономічних, мімічних і живописно-епічнихзбудників. Люди стидаються своєї готовності піддатись обману яскравихрепродукцій з картин Сезана й Ренуара, які розвішані по стінах квартир ідосягли такого рівня вульгарної досконалості, що повністю спирається між йогооригіналом та копією” [24. c.432]. Сучасна наука здійснює великий вплив намистецтво. Але в духовному житті з’являється нова тенденція – тенденція досинтезу наукової і художньої свідомості.
Цей синтез лежить воснові виникнення “філософського театру Б. Брехта”, “інтелектуального роману”Томаса Манна, інтелектуального кінематографа” Сергія Ейзенштейна та ін.
Таке мистецтвовиникло як засіб боротьби за звільнення людини, досягнення естетичної волінароду.
Так, естетичнапрограма театру Б. Брехта виникла як протест проти того, що культивував фашизм:засоби збудження масових інстинктів, емоційної екзальтації, як засіб боротьбиза звільнення інтелекту, відновлення громадянських прав розуму.
Теорія іронії ТомасаМанна і концепція “відродження” Бертольда Брехта є засобами інтелектуалізаціїмистецтва. Таке мистецтво, таким чином, виховує критичне й творче ставлення досвіту.
Прогресивна ходалюдства до змін в характері виховання набувала нової забарвленості. Всілякізміни суспільно-економічних функцій впливали на стан культурного життя, на підходидо художньо-естетичного виховання, на культурну політику держави.
Особливо важливоюланкою в системі національної військової педагогіки є козацька педагогіка.Козацька доба відіграла специфічну роль в її історії. В період козацькогоВідродження ( XVI – перша половина XVIII ст. ) активно розвивалась наука,економіка, культура, створювалась своя система виховання.
Українське козацтво– це явище військове, соціально-політичне, психолого-педагогічне, культурне.Діяльність козаків була дуже багатогранною: звитяжні воїни, захисники народу,дбайливі господарі, турботливі та мудрі вихователі, творці високого мистецтва.
Козаки належали донароду, культура якого постійно розвивалась. Як еліта нації вони розвинулилицарську духовність, створили неповторну систему навчання й виховання. Взагалікозацька доба стала вершиною національної культури, основними складовими якоїбули лицарська мораль, характер, національна свідомість, етичність і високашляхетність, естетика дій.
Емоційно-естетичнийпотенціал лицарської духовності став непохитним підмурком не лише козацької, ай усієї української національної системи освіти і виховання. Козацька елітабула справжньою аристократією національного духу.
Усе життя накозацьких хвилях проходило під знаком суверенності козацької особистості.Перевага інтересів козаків відчувалась на кожному кроці. На козацьку радуспершу йшли прості козаки, а потім старшина. Існувала приємна етикетнатрадиція: перед початком ради старшина кланявся січовикам, а ті відповідаливзаємним поклоном. Усі були без шапок – знак взаємної поваги. На радізверталися один до одного так: “Панове-товариші!”, “Панове-браття!”, “Панове”та ін. У звертаннях, взаємному поводженні існував досить відшліфованийкозацький етикет [15. c.9.].
Особливо яскраводуховне багатство козаків виявлялось в їх мові, бо володіли добірною народноюмовою, нерідко й науковими основами мови. Багато з них вивчали в академіях іколегіумах граматику, поетику, риторику. Широко розповсюджено було вмінняспілкуватись через призму смішного, комічного, глузливого.
Козацько-лицарськийетикет вимагав усталених шанобливих звертань січовиків один до одного, достаршини, до товариства: “пане-товаришу”, “братчику”, “пане отамане”,“братство” та ін. Зверталися лише на “Ви”, будь-які командирські окрики недопускалися. Кошовий з козаками поводився по-товариськи, називаючи їх“братиками, дітками, товаришами”. Наприклад: “Браття мої милі, отамани молодці,військо запорозьке низове, Дніпрове, як старий, так і молодий” і т.п.
Художність козацькоїдуші, її високий естетизм виявлявся і в будні, і в свята. “Будучи в душіпоетами і мрійниками, запорожці завжди вибирали наймальовничіші місця для своїхтимчасових і постійних жител, злізали на високі скелі, усамітнювалися в лісовійкущі, сходили на великі могили і з висоти пташиного лету милувалися ландшафтамиі віддавались тихим думам і високим роздумам. Будучи високими поцінувачамипісень, дум і рідної музики, запорожці любили послухати своїх боянів,сліпців-кобзарів, нерідко самі складали пісні й думи і самі бралися за кобзи,що були в них улюбленим музичним інструментом” [32. c.108].
Високі естетичнівимоги ставили вони до свого святкового одягу, до художнього оформлення своєїзброї, збруї коня.
Козаки створилибагатющий фольклор, початки художньої, професійної літератури і мистецтва.Козацька дівчина Маруся Чурай була й залишається поетесою пісняркою того часу.В багатьох країнах Європи поширилася пісня козака-поета Семена Климовського“Їхав козак за Дунай”. В усьому світі відомі геніальні композитори козацької доби:Д. Бортянський, А. Ведель, М. Березовський. Все це красномовно свідчить пробагатий естетичний світ козацтва, його естетичне виховання своїх членів.
Історія військовоїпедагогіки та культурологічного виховання воїнів на Україні неминуче пов’язаназ накопиченим досвідом та бойовими традиціями військ Української НародноїРеспубліки періоду української революції 1917 – 1920 років.
Кінець XIX – початокXX століття був ознаменований новим підйомом національно-визвольної боротьбиукраїнського народу. Центром її тоді стала Західна Галицька Україна, дезародився молодіжний стрілецький рух.
Напередодні першоїсвітової війни пройшло зростання національної свідомості народу, його прагненьдо незалежності і свободи, що викликали потребу в української молоді організуватисьу таємні громадсько-політичні гуртки, товариства для ознайомлення з військовоюсправою, підготовки до визволення України. Назву “Січ” стрілецьке товариствозапозичило від січового козацтва, і до нього входили старші юнаки та дівчата,дорослі люди, які поповнювалися за рахунок пластунів – членів дитячих тамолодіжних товариств.
Пластунськіорганізації об’єднували найбільш сміливу, активну частину учнів, мали своїприписи і вимоги до членів товариства ( добре навчатись, бути працьовитим,небайдужим до суспільних справ та ін. ) [25. c.67]. Основною метою цихорганізацій було фізичне, спортивне загартування дітей, військово-патріотичнета культурологічне виховання, підготовка їх до участі в діяльності товариства“Січ”. Пластуни навчались фізичним вправам, брали участь у спортивнихзмаганнях, влаштовували вечори, де читали реферати, співали пісні, випускалигазети та журнали на патріотичну та культурно-просвітницьку тематику, навчалисьрізному ремеслу: столярному, слюсарному, шевському, переплетінню книг тощо.
У такійгромадсько-корисній діяльності в учнів формувались патріотичні мотиви ( почуттялюбові до рідного краю, гордості за його минуле ), проходив фізичний тапрофесійний розвиток, розширювався їх культурно-пізнавальний світогляд. Зразкомдля наслідування якостей захисника Вітчизни для пластунів були січові стрільці,героїчна історія козацтва.
Досвід отриманийдітьми шкільного віку у пластунських організаціях, був хорошою базою дляпродовження ними громадської діяльності в організаціях “Січі”, “Соколу”.Незважаючи на те, що Австрія та Росія протидіяли створенню та розвитку січовогоруху на Україні, ці громадські організації мали чітку мету та завдання.Головною метою цих товариств була підготовка молоді до визволення шляхомзбройної боротьби всієї України, військово-спортивний розвиток своїх членів,культурологічного виховання їх на народних традиціях. Поряд з бойовоюпідготовкою січові стрільці навчали молодих галичан письму, залучали їх донадбань культури, в їх підрозділах діяли бібліотеки, стрілецький хор та ін.
З утворенням ЛегіонуУкраїнських Січових Стрільців було організовано військову школу, що складаласьіз кількох сотень і мала власне господарство.
Така система, умовита засоби навчання і виховання, починаючи з молодшого шкільного віку, сприялиуспішному розвиткові військової спрямованості, культурно-освітньої підготовки,початкової військово-професійної та емоційно-вольової готовності особистості дозахисту і визволення України.
В Збройних Силахспочатку Червоної гвардії, потім Червоної армії, згодом – Радянської Армії буласистема культурно-освітньої роботи з особовим складом підрозділів й частинкораблів.
Кожна військовачастина, починаючи з окремого батальйону ( дивізіону ), мала свій офіцерськийклуб. Його очолював начальник клубу. В залежності від умов дислокації та ін. вштаті клубу були кінорадіомеханік, бібліотекар, інструктор з культурно-масовоїроботи та ін.
Працювала великамережа офіцерських клубів та Будинків офіцерів. В них проводилась вже більшґрунтовна робота мистецьких студій, гуртків для офіцерів та членів їх сімей. Якправило, такі заклади були центрами культури в окремих гарнізонах чивійськово-морських базах.
В умовах спочаткусередніх, а потім і вищих військових навчальних закладів також проводилосьпевне естетичне виховання військовослужбовців, перш за все слухачів ікурсантів.
Добрий досвіднакопичили створені після ІІ світової війни суворовські училища. Спочатку вонистворювались для надання середньої освіти та підготовки до вступу у військовізаклади дітей тих, хто загинув у роки війни. Але потім ці навчальні закладизмінили цей характер.
В програміхудожньо-естетичного виховання був добре використаний досвід попередників –кадетських корпусів армії царської Росії. Суворовці за кілька років малинавчатися художнього читання, гри на одному з музичних інструментів, танців,загальнолюдського етикету, ораторській майстерності та ін. З цією метою всуворовських училищах працювали на штатних посадах спеціальні викладачі,керівники студій, гуртків та ін. Й досі в Збройних Силах України проходятьслужбу ті, хто колись навчався в суворовських училищах. Це, як правило,високоосвічені офіцери та генерали, які є взірцем для оточуючих та підлеглих упитаннях загальнолюдської та військової культури. Вони знають і полюбляютьмузику, літературу, театр, кіно, образотворче мистецтво, архітектуру та ін.Вміють поводитись в різних службових і неслужбових ситуаціях, можуть добревисловлюватись, прийняти активну участь в дискусії та ін.
Що стосуєтьсявійськових училищ, тут справа інша. Лише в окремих з них завдякиентузіастам-начальникам, політпрацівникам – була організована культурно-виховнаробота в основному на базі курсантських клубів. Викладання в навчальномупроцесі дисциплін культурологічного циклу, як правило, не проводилось. Лишеокремі викладачі-ентузіасти на заняттях з інших дисциплін ( військових,військово-спеціальних, суспільно-політичних, гуманітарних та ін. ) приділялиувагу питанням етикету, красномовства, культури та мистецтва.
В кінці 80-х роківбула створена на базі кафедри філософії кафедра культури та мистецтвВійськово-політичної академії в Москві. Ця кафедра викладала цілу низкунавчальних дисциплін культурологічного циклу для слухачів-офіцерів академії.Лише в 1990 році як експериментальна була створена перша у військових училищахЗбройних Сил Радянського Союзу кафедра культури Київського вищоговійськово-морського училища. Наступного року на основі її досвіду такі кафедрибули створені в інших військово-політичних училищах – Донецькому,Симферопольському, Новосибірському, Єкатиренбургському та ін. В них вжевикладались “Основи художньої культури”, “ораторське мистецтво”,“Культурно-виховна робота з військовослужбовцями” та ін.
В період з 1917 по1991 роки був зроблений значний внесок в культурологізацію суспільства вРадянському Союзі. Якщо не розглядати політичні помилки керівництва держави таправлячої партії і не скочуватись до політизації наукової проблеми, требавизначити ті тенденції культуролого-педагогічного розвитку, які реально малимісце того часу в державі. По-перше, освіта й культура, культурологічневиховання людей стали дійсно масовими. Загальнообов’язковою була задачаліквідації неписемності, підвищення як загальної, так і естетичної культурилюдей. Створювались нові заклади культури та освіти, клуби, Палаци та Будинкикультури, Палаци та Будинки молоді та піонерів, музичні та художні студії таін.
По-друге, культурнета естетичне виховання було дійсно доступним широкому загалу. Не була потрібноювисока платня за навчання дітей та дорослих в мистецьких школах і студіях,гуртках та ін., їх кількість постійно зростала.
По-третє, є причинипереводу культурно-естетичного виховання з елітарного, для обраних, дозагального, для всіх бажаючих, а також невеликих розмірів статей державногобюджету на культуру рівень естетичного виховання для більшості людей бувсереднім. Він дозволяв подолати бар’єр естетично-художньої безграмотності, алеякість культурологічного виховання мас людей не завжди була високою.
По-четверте, маламісце певна ізольованість митців, діячів мистецтв від їх закордонних колег. Цене давало можливості для гармонійного розвитку мистецтв, поширення зв’язків зіншими країнами світу, погано впливало на всебічність культурного розвитку йестетичного виховання людей.
Але в цілому умовикультурологічного виховання народу радянських часів були досить добрими.Завдяки цьому країна була визнана в світі як висококультурна стабільна держава,яка мала високі результати своїх представників на міжнародних конкурсах,виставках, симпозіумах, оглядах та ін.
Висновок: Таким чином, на різних етапах історичногорозвитку людства панували різні тенденції культурологічного виховання дітей ідорослих в залежності від соціально-економічної формації, панівної ідеології,рівня загальнокультурного розвитку та ін., — від повного відкидання культури тамистецтва до їх абсолютизації у вихованні. Процес культурологічного виховання увищій військовій школі базується на основі величезної праці наших попередників.Накопичений досвід і традиції культурологічного виховання воїнів козацької доби,періоду української революції 1917 – 1920 рр., радянського періоду мають в собібагато того, що необхідно пересічному військовому педагогу сьогодні длявиховання військовослужбовців в Збройних Силах України, розширення їхньогокультурно-освітнього світогляду, формуванні в них високих морально-бойовихякостей. Існує гостра необхідність у науковому аналізі, вивченні та поширеннівсього кращого, що було набуто у світовій педагогічній науці й практиці.
Розділ ІІ. Культурологічневиховання як один з основних видів військового виховання
Зацікавленістьтеоретиків і практиків культурологічного виховання і навчання офіцерів, впошуках оптимальних методів цієї роботи пояснюється певною залежністю бойовоїпідготовки підрозділів і частин від рівня їх культурологічних знань, навичок,вмінь, якостей та звичок і ефективності їх застосування увійськово-педагогічній діяльності.
При розглядікультурологічного виховання слід визначити суть та зміст даного терміну.
Культурологічневиховання воїнів, слухачів і курсантів – це цілеспрямований педагогічний процесозброєння і оволодіння історико-теоретичними знаннями, прикладними навичками вгалузі загальнолюдської та національної культури і мистецтв, формуванняестетичних і моральних якостей, поглядів і звичок, а також методичних вміньзастосовувати їх у військово-педагогічній діяльності в підрозділі, частині [28.c.532.].
Змісткультурологічного виховання вміщує в себе педагогічну практику переданівійськовослужбовцям й засвоєння ними відповідним чином і у відповіднійпослідовності естетичних, трудових, культурно-просвітніх та ін. знань, навичокта вмінь, а також формування у військовослужбовців високих загальнолюдських іспецифічних якостей і звичок, необхідних у сучасному бою.
Культурологічневиховання є одним з основних видів військового виховання, головна мета якогоформувати та розвивати культурноосвітній світогляд військовослужбовців, їхдуховний потенціал, ідеологічні засади в Збройних Силах України засобамиісторії, теорії та практики культури та мистецтва. Але даний вид виховання не єуніверсальним, самостійним, він здійснюється в тісному взаємозв’язку з іншимивидами виховання, такими як: трудове, правове, військово-патріотичне, фізичне,статеве та ін.
У відповідності доголовної мети культурологічного виховання накреслюються такі його завдання.
Першочерговимзавданням культурологічного виховання є забезпечення найсприятливіших умов дляпопуляризації та впровадження у життя військ української мови. Вона виражаєприродні, соціальні і національні особливості українців. Це – мовависокорозвиненої науки, літератури, мистецтва;
Другим за значеннямзавданням є розширення уявлень з історії України-Батьківщини, розвитокісторичного та етнографічного краєзнавства. Всебічне знання рідної історії,краєзнавства, національної символіки – це невичерпне джерело історичної пам’ятінароду, джерело духовності;
Третє завдання – цеусвідомлення єдності людини і природи, виховання шанобливого ставлення до неїяк годувальниці і головної обереги людського життя. Пізнання таємничої душіприроди є фундаментом національної духовності і культури, складовою частиноюнаціонального світосприйняття;
Наступним завданнямзакладів культури є робота по вивченні, збереженні та популяризації народногофольклору – усної та пісенної народної творчості, яка зберігає першовитокисамобутнього національного світосприймання, неповторного тлумачення явищприроди і людського життя;
Традиційнимзавданням залишається створення умов для розвитку національного мистецтва –пісенного, музичного, танцювального, декоративно-прикладного, насиченнямистецькими традиціями побуту і дозвілля військовослужбовців [16, c.121.].
Культурологічневиховання як розділ виховання взагалі ( у широкому сенсі ) будується іздійснюється на загальнопедагогічних принципах – принципах навчання і принципахвиховання. Але, враховуючи глибоку специфіку і повноту проблеми івіддзеркаленої нею практичної діяльності, пропонуємо специфічні принципикультурологічного виховання слухачів і курсантів вищого військового навчальногозакладу:
1. Принциптеоретичного обґрунтування виховного процесу: припускає вплив на особистість ( групу ) з метоюформування і розвитку культурологічних знань, навичок і вмінь, якостей і звичокз позицій сучасних світових наук, таких як:
― педагогічна етика, якавизначає модель, моральність вихователя і засобів раціональної педагогічновиправданої діяльності і поведінки;
― юрнаука права, якавизначає відповідно діючому законодавству права та обов’язки як вихователя –суб’єкта нашої системи, так і слухача або курсанта, навчальної групи, щовиховуються;
― логіка, як наука прозасоби доказів та спростувань, дає можливість науково- обґрунтоване теоретичнемоделювання педагогічної системи культурологічного виховання, вже на цьомуетапі виключає значну частину потенціальних помилок виховного процесу;
― психологія особистостіта групи – припускає діяльнісний підхід до обліку та практичного застосуваннязнань про індивідуальні особливості особистості слухача або курсанта, якостісоціального мікросередовища, приналежності до тієї або іншої соціальної групи зїї типовими особливостями та специфікою, військова та соціальна психологія даєможливість грамотно будувати виховання у конкретних умовах військової служби івизначених соціальних умовах;
― культурологія таестетика як теоретична наука про культуру з її прикладними аспектами і “наукапро прекрасне” озброюють педагога-вихователя ідеальним комплексом метивиховання і дають можливість педагогічно обґрунтовано здійснювати добірнеобхідних для цього методів, прийомів, засобів і форм виховання;
В процесі вихованняможуть широко застосовуватись теоретичні висновки і практичні рекомендації всіхбез винятку наук і галузей людських знань.
2. Принциппедагогічної компетентності суб’єкта – припускає високу психолого-педагогічну і професіональнукультурологічну підготовленість сукупного суб’єкта виховання, його методику ітехнологічну озброєність і активність. Класичне положення про те, що“вихователь сам повинен бути вихованим” виглядає недостатньо коректним, в томурозумінні, що вчитель, вихователь ( навіть якщо це сукупний педагог, сукупнийсуб’єкт ), повинен володіти значно більш високим рівнем спеціальних знань,навичок, вмінь, якостей і звичок, ніж заданий у настановчій меті виховногопроцесу.
3. Принципцілеспрямованості означаєнеможливість яких-небудь спроб виховного впливу і навіть його теоретичногомоделювання без чіткої, педагогічно зумовленої цільової постанови виховання.
Весь процес відпочатку й до кінця підпорядкований меті, з якої повинен корелювати кінцевийрезультат – якості і звички суб’єкту.
4. Принципаналітично-синтетичного підходу – припускає здатність поелементної розробки педагогічної системикультурологічного виховання і гармонійного включення цих елементів на умовахвзаємодії, взаємного зв’язку і впливу в складі системи. Серед найбільш важливихелементів цієї системи – методика культурологічного виховання як сукупністьвідповідних методів. Педагогічна система, мається на увазі, як єдине ціле,здатне гнучко, динамічно і ефективно змінювати свої елементи в залежності відзміни характеру, мети виховання і педагогічної ситуації.
5. Принципадекватності й системності методів.
В умовах конкретноїпедагогічної ситуації у військово-навчальному закладі, навчальній групі, зурахуванням індивідуальних психологічних особливостей особистості необхіднийякісний і кількісний відбір прийомів, засобів, методів і форм виховання, яківідповідні цій ситуації. В той же час ні один з методів виховання не єуніверсальним, ізольованим від інших, не дає бажаного педагогічного результатуі ефективна лише система виховних методів, яка припускає їх “дозування” зурахуванням особливостей соціального середовища, мети виховного впливу.
6. Принципестетизації – припускаєкультурологічне виховання на високих ідеалах світової художньої культури, наістинних естетичних зразках. Естетизація торкається як рівня педагогічного ікультурного розвитку суб’єкта ( сукупного суб’єкта ) виховання, так іестетичної забарвленості всієї педагогічної системи і її елементів: мети,методів, форм, прийомів, засобів [22. c.3.].
Процес культурологічноговиховання забезпечує виконання ряду функцій: виховної, мобілізуючої,розвиваючої, гедеоністичної та ін.
Виховна функціяпроцесу культурологічного виховання полягає у вихованні воїнів творами світовоїта національної культури, формуванні у них відповідних морально-етичних,бойових та ін. якостей потрібних воїнові.
Мобілізуюча функція.Зразки світової та національної культури та мистецтва, національно-бойовітрадиції впливають на згуртованість підрозділів, частин, сприяють формуваннюпочуття колективізму у військовослужбовців, готовності до виконання поставленихперед ними завдань
Розвиваюча функціякультурологічного виховання полягає у формуванні відповідногокультурноосвітнього світогляду, поглиблення їхніх знань у сфері культури тамистецтва, набуття певних практичних навичок та вмінь.
Гедеоністичнафункція полягає у задоволенні потреб військовослужбовців творами культури тамистецтва.
Культурологічневиховання як одна з основних частинок процесу загального виховання здійснюєтьсяна основі перевіреної на практиці системи методів виховання.
Метод військовоговиховання – це сукупність засобів і прийомів однорідного педагогічного впливуна воїнів з метою формування у них необхідних якостей для виконання військовогообов’язку [19. c. 54].
Основними методамивиховання ( в тому числі і культурологічного ) воїнів є такі методи:
― переконання;
― прикладу;
― вправ;
― змагання;
― критика і самокритика;
― заохочення;
― примусу.
В кожному методікультурологічного виховання об’єднуються засоби і прийоми за допомогою якихвирішуються характерні для даного методу виховні задачі.
Кожний із методіввиховання здійснює культурний вплив на формування багатьох сторін особистостівоїна, але ні один з методів не є універсальним і не вирішує всіх задачвиховання. Лише творчий підхід і правильне застосування всієї системи методіввиховання дає змогу вирішити ці задачі.
Одним із головнихметодів як культурологічного так і загального виховання є метод переконання.
Переконання – цеактивний вплив на розум, почуття та волю воїна, який має за мету допомогтилюдині зрозуміти суть ідей та вимог, в дусі яких він виховується, внутрішньопогодитися з цими ідеями, вимогами і у відповідності до них вирішувати всіпрактичні задачі [7. c.47.].
При переконаннівелику роль відіграє особиста впевненість вихователя, вміння пояснити воїнам,зацікавити їх. В процесі виховання потрібно використовувати широку гаму засобівта прийомів переконання, це такі як: пояснення, співставлення, власний досвід,бойові традиції, зразки світової культури.
Серед методіввиховання особливе місце займає приклад. Під методом прикладу прийнято розумітицілеспрямований і систематичний вплив вихователів на воїнів силою особистогоприкладу, а також всіма видами позитивного прикладу як зразка для наслідування,стимулу у змаганні і основі для формування високих моральних якостей. Виховнийвплив прикладу базується на здатності людей до наслідування, на потребі вивчати“запозичати” досвід інших, на силі змагання [20. c.97.].
Особливо великевиховне значення має особистий приклад начальника. Це пов’язано з тим, щопо-перше, особистий приклад вихователя є тією умовою, яка дає йому моральнеправо виховувати інших;
по-друге, особистийприклад любого начальника є основою його авторитету;
по-третє, особистийприклад надихає воїнів в трудовій обстановці, в бою [1. c.82].
Важливе значення у вихованні особового складумають приклади історичних постаттей, кращих спеціалістів, передового досвіду.
Вплив позитивного прикладу тим сильніший, чим глибше воїниусвідомлюють його цінність.
В процесі виховання командир намагається розвинути ізміцнити вольові якості характеру у свої підлеглих, сформувати у них привичкуправильного поводження. Цю засаду він вирішує, в основному, за допомогою методувправи. Сутність методу вправи у вихованні міститься, такій організації службиі всього життя воїнів, яка щоденно зміцнює їх свідомість, загартовує волю,розбиває почуття, дозволяє отримати позитивний соціальний досвід. Привичкиправильної поведінки.
Вправа у вихованні здійснюється опосередковано, через вирішенняповсякденних життєво необхідних задач. Усвідомлюваних воїнами. Щоб виробити увоїна сміливість, наполегливість, ініціативу, його потрібного систематичноставити в такі умови, в яких йому потрібно було б проявити ці якості.
Методом вправи формуються не тільки вольові і фізичніякості воїнів, але й різноманітні військово-професіональні, моральні, естетичніі гігієнічні правила, які більш стійкі і накладають відбиток на характер воїнів[5. с.43.].
Метод змагань. Суть цього методу в процесі виховання полягаєв застосуванні такої системи педагогічних впливів на воїнів, яка розвиває у нихдух товаристських змагань і здорового суперництва, рівняння на кращих унавчанні, службі, суспільній, спортивній, культурно-масовій діяльності,спонукає їх до співпраці, взаємодопомоги, згуртованості, забезпечуючи на ційоснові досягнення високих загальних результатів колективної діяльності.
В процесі змагання повніше розкриваються особистіможливості кожного воїна, його здібності, духовне багатство, моральні якості.Процес розвитку особистості і колективу відбувається інтенсивніше, зменшуючичас дозрівання і удосконалення воїнів, як фахівців своєї справи.
Метод змагань передбачає наявність суб’єктів (учасників) іоб’єктів (змісту правил) змагань; надання допомоги суб’єктом у визначенніоптимальних обов’язків, що спонукають їх працювати на високому рівні;встановлення критеріїв для об’єктивної оцінки результатів змагань, організаціюсистематичного контролю за ходом змагань, регулярне підведення підсумківзмагань, виявлення переможців і відстаючих, заохочення переможців. Активністьцього методу підвищується в результаті проведення різноманітних конкурсів,вікторин, змагань, які дозволяють воїнам проявляти свої здібності,демонструвати високий рівень теоретичних змагань і загального розвитку,практичних навиків і змагань.
В системі методів виховання значне місце займає методкритики і самокритики. Даний метод полягає у застосуванні системи впливів навоїнів з метою виховання у них високого почуття відповідальності за вчасне іякісне виконання учбових та інших завдань, наказів, суворе дотриманнявійськової дисципліни, норм моралі.
Успішне застосування методу критики і самокритики увихованні вимагає дотримання ряду умов до яких відноситься: поєднання свободикритики з відповідальністю того, хто критикує, за її зміст, гласність, об’єктивність,правдивість критики, її переконливість, поєднання критики “зверху” з розвиткомкритики “знизу”; врахування індивідуальних особливостей людини, її відношеннядо критики і реакція на неї … [23. с.204.].
Особливість критики і самокритики як методу виховання є нетільки виявлення, усунення та попередження негативних явищ і сторін в житті ідіяльності колективів і окремих військовослужбовців, але й створенняспецифічного психологічного стану, комплексу глибоких переживань: почуття вини,стиду, боязні втратити повагу колективу, товаришів, начальників, втратитиморальну довіру. Критику і самокритику можна назвати методом взаємовиховання. Увсіх без виключення воїнів вони формують почуття відповідальності,самокритичність, скромність, принциповість.
Одним із головних, досить тонко і сильнодіючих методіввиховання є метод заохочення.
Цей метод складає систему засобів і прийомів морального іматеріального стимулювання воїнів і військових колективів, що проявили високийрівень свідомості, натхнення, ініціативи, наполегливості у вихованнівійськового обов’язку і досягнення високих результатів в бойовій і гуманітарнійпідготовці, службі, суспільній роботі [6. с.267.].
Заохочення виконує оцінюючу і стимулюючу функції. В ньомувиражаються позитивна оцінка, суспільне виховання і схвалення успіхів вихованців,наполегливість та інші якості при вихованні службових обов’язків. Воно піднімаєвоїна в його власних очах, розвиває почуття особистої гідності, всиляє віру увласні сили, піднімає бадьорість духу, сприяє єднанню колективу, розвиткудисциплінованості, ініціативи, мобілізує внутрішні сили воїнів на подоланнятрудностей в ході служби. Заохочення допомагає воїну закріпити все тепозитивне, що є в його характері і поведінці, наполегливо бореться зі своїминедоліками.
В застосуванні заохочень дотримуються системи педагогічнихвимог (правил). До них відносяться: педагогічна доцільність заохочення,підпорядкування заохочень вирішенню головних задач, які стоять перед підрозділом;відповідність заохочень степені заслуг воїна, вчасність заохочення; дотриманнявідчуття міри при заохоченні; послідовність в застосуванні заохочень; правильнеформулювання мотивів заохочення.
Перш за все заохочення повинно бути педагогічно доречним,носити виховний характер, викликати позитивні зміни в діяльності воїна івійськового колективу, в їх якостях. Педагогічна доречність заохочень полягає ів тому, щоб з його допомогою спрямувати увагу, зусилля і енергію воїнів наголовне в житті частини, корабля, заохочувати їх за відмінні показники вбойовій та гуманітарній підготовках за зразкове несення бойового чергування,вартової служби, дисциплінованість, культурно-виховну діяльність.
Метод примусу. Примус як метод виховання є системоюдисциплінарно-педагогічних впливів на воїнів; які халатно відносяться довиховання службових обов’язків, порушують військову дисципліну і громадськийпорядок, з метою змусити їх виконувати військовий обов’язок та виправити своюповедінку [26. с.116.].
Застосовувати метод примусу слід після того, як всі іншізасоби впливу не дали бажаного результату або коли обставини вимагають негайнозмінити поведінку воїна, присікти соціально шкідливі дії, заставити його діятиу відповідності з громадськими інтересами.
Дисциплінарний статут наділяє командирів правами накладатина порушників статутного порядку дисциплінарні стягнення. Педагогічно вмілезастосування стягнень зміцнює дисципліну і виховує воїнів.
Накладання справедливого стягнення на одного воїнапопереджує проступки інших військовослужбовців. Безкарність порушниківвійськової дисципліни веде до безвідповідальності, розпущеності в поведінці,негативно відображається на житті і боєздатності всього військового колективу.Тому Дисциплінарний статут вимагає від начальників не залишати без впливу ніодного проступку. Але з цього не слідує те, що за кожне порушення автоматичноповинно слідувати стягнення. Не залишати проступки без впливу – значитьздійснювати вплив на воїнів, використовувати індивідуальні бесіди, зауваження,попередження, критику на зборах, в стінгазетах і радіогазетах та інше.
При визначенні виду і міри стягнення враховується: характерпроступку, обставини, при яких його було скоєно, попередня поведінка порушника,а також час знаходження його на службі і степінь знання порядку служби. Тількиврахувавши все це, можна правильно оцінити міру стягнення. За однаковепорушення дисципліни одному воїну достатньо зробити зауваження, другого требасерйозно попередити, а на третього накласти стягнення.
Із сказаного видно, що метод примусу, застосування стягненьвимагають від офіцерів-вихователів відповідального відношення, уваги,педагогічного такту, врахування індивідуальних особливостей підлеглих.
Між всіма методами культурологічного виховання існуєвзаємозв’язок. Успіх у виховній роботі досягається не захопленням якимось однимметодом, прийомом, а творчим застосуванням всіх методів, прийомів, засобів,форм виховання в їх логічному взаємозв’язку.
Висновок: таким чином, культурологічне вихованнявійськовослужбовців – це цілеспрямований педагогічний процес озброєння іоволодіння історико-теоретичними знаннями, прикладними навичками в галузізагальнолюдської та національної культури і мистецтв, формування естетичних іморальних якостей, поглядів і звичок, а також методичних вмінь застосовувати їху військово-педагогічній діяльності в підрозділі, частині.
Завдання культурологічного виховання воїнів базуються нагуманних ідеях, національних традиціях та використанні у виховному процесіздобутків світової та вітчизняної культури та мистецтва. Сам процес культурологічноговиховання здійснюється згідно таких принципів: теоретичного обґрунтуваннявиховного процесу; педагогічної компетентності суб’єкта; цілеспрямованості;аналітично-синтетичного підходу; адекватності й системності методів;естетизації.
Він забезпечує виконання таких функцій культурологічноговиховання: виховної, мобілізуючої, розвиваючої, гедоністичної та ін..
Культурологічне виховання, як військово-педагогічнадіяльність базується на таких методах виховання: переконання; прикладу; вправи;змагання; критики і самокритики, заохочення; примусу.
Принцип культурологічного виховання як розділ вихованняповинен базуватися на загально педагогічних принципах навчання і виховання, зтворчим підходом офіцерів-виховників до цієї проблеми, правильним застосуваннямтеоретичних знань на практиці та використанні досвіду передовиків.
Розділ ІІІ. Методика культурологічного виховання воїнів
Культурологічне виховання в умовах військовоїслужби має можливості вдосконалюватись багатьма, різними шляхами. Але одним знайважливіших є об’єднання синтезування навчалного процесу, культурно-виховноїроботи з військовослужбовцями, їх культурного саморозвитку в єдинуматеріально-економічну, соціально-психологічну, організаціцно-педагогічнусистему чи комплекс. Він передбачає навчальну діяльність з гуманітарнихдисциплін, інших дисциплін, які мають культурологічні аспекти, діяльність вгодини дозвілля, громадську діяльність, яка пов’язана з культурою тамстецтвом, також участь в роботі самодіяльних тврчих студій, об’єднань,гуртків.
Весь цей процес культурологічного виховання воїнів, якийсприяє формуванню у них високих моральних та бойових якостей, естетичних смаківі т. д., досягається на основі перевіреної на практиці системи методіввиховання. Саме творче застосування методів, прийомів та комплексний підхід допроблеми культурологічного виховання воїнів в проведенні різноманітнихкультурно-виховних та просвітницьких заходів в підрозділах та на базі клубучастини, дає змогу отримати вагомі результати в області культурологічноговиховання воїнів.
При розгляді проблеми культурологічного виховання слідзвернути увагу на діяльність клубів частин так, як саме тут відбуваєтьсяосновна маса заходів пов’язаних з історичним досвідом, мистецтвом, літературоюта культурою взагалі.
Поряд з діяльністю клубів, одним із основних осередків культурологічноговиховання воїнів у підрозділах є світлиця. Благоустрій та приємний вигляд цихкімнат, наявність в них навчальної і художньої літератури, газет і журналів,телевізора і радіо, настільних ігор та музикальних інструментів створюютьнеобхідні умови для організації розумного та інтересного дозвілля [10. с.115.].
Активісти підрозділу можуть на базі своєї світлиці проводитилітературні вечори та вікторини, обговорення спектаклів та кінофільмів, творівхудожньої літератури, ігри, конкурси і т. д… Вони використовують такі формиорганізації дозвілля як екскурсії і спектаклі за межами частини, репетиціїгуртків художньої самодіяльності і концертних виступів. Організація відпочинкув підрозділі дозволяє з максимальною ефективністю врахувати індивідуальніособливості воїнів, їх інтереси та потреби [11. с. 200.].
Враховуючи роль мистецтва в культурологічному вихованнівоїнів, можна виділити ряд принципів, використання яких в діяльності клубунеодмінно відіб’ється на її результатах: широта використання художніх творів,їх ретельний відбір, систематичність “зустрічей” з мистецтвом, рух від відомогодо невідомого. Знання цих принципів ї застосування їх у виховному процесідозволяє культ просвіт-працівникам більш ефективно використовувати традиційніформи і методи, активніше вести пошук нових [14. с. 117.].
Начальник клубу повинен продумати систему широкоговикористання творів мистецтва в різноманітних клубних заходах. Найбільшпопулярною і ефективною формою роботи, пов’язаної з мистецтвом, — є лекторіїкультури. Це може бути лекторій по кіномистецтву, музикальний лекторій,лекторій по живопису і т. д… Там, де немає можливості проводити подібнілекторії, доцільно проводити цикли лекцій по різноманітним видам мистецтва зурахуванням ювілейних дат, празників, запитів та інтересів воїнів.
Твори мистецтва можна використовувати і в інших заходах:тематичних вечорах, усних журналах, вечорах-портретах. Це можуть бути слайди,діафільми, фрагменти фільмів, музикальні твори, вірші … В усних журналахпитанням мистецтва може бути присвячена окрема сторінка (наприклад: “Новинимистецтва”, “Новини літератури”). В окремих випадках усний журнал може бутиповністю присвячений проблемами літератури та мистецтва.
Твори мистецтва можна широко використовувати в ході занятьз гуманітарної підготовки як для ілюстрації під час викладання матеріалу так ідля підсилення емоційного впливу на воїнів. Тут успішно можна використовуватирепродукції з картин видатних художників, музикальні записи, а також доречніпоетичні уривки.
Неможливо уявити собі культурологічне виховання воїнів безмузики. З стихією мелодії та ритму людина стикається всюди: в концертному заліі на спортивній арені, на дискотеці і в домашньому колі. А у військовій службі– в поході, в години дозвілля музика просто незамінна [12. с. 55.].
Форми пропаганди музики, музикального виховання воїнівможуть бути найрізноманітнішими, без яких неможливо говорити про високуефективність роботи, що проводиться.
Простішими з них є бесіди про музику і музикантів. Подібнабесіда передбачає музикальну розповідь про те – чи інше явище музики, що невимагає глибокого і всебічного його осмислення. Темами таких бесід можуть бути:“Історія створення військових оркестрів”, “Музика в житті запорізьких козаків”,“Пісні Українських Січових Стрільців” і т. д… [12. с. 56.]. До проведеннятаких бесід слід залучати воїнів, які мають музикальну підготовку.
В підрозділах, де служать випускники музикальних училищ,можна організовувати музичний лекторій. Робота такого лекторію планується потематичному принципу і передбачає читання лекцій, об’єднаних єдиним задумом аботемою. В процесі читання лекцій демонструються 7 – 8 уривків із найвідомішихтворів композиторів. Підібрати музикальні твори офіцерами-виховникамидопомагають клуб і бібліотека.
Музична вікторина – одна із поширених форм організаціїдозвілля воїнів. Частіше вікторина застосовується як засіб активізаціївідпочинку.
Зміст запитань вікторини – найрізноманітніший: історіявітчизняної та зарубіжної музики, проблеми сучасної музики (напрямки, ансамблі,виконавці), запитання, пов’язані з музичними інструментами, фільмами та ін.[10. с. 128.].
Слід розглянути також і свято стройової пісні, пісні, якіпризначені для певної стройової виправки особового складу, так і для вихованняу воїнів любої до військової служби [11. с. 212.].
Перед командирами і культпрацівниками постає задача відборухороших стройових пісень, постійного їх обновлення, збагачення стройовогорепертуару.
Особливе місце у культурологічному вихованні воїнів займаєкнига.
Пропаганда книги – задача не тільки бібліотеки. Активнуроль тут можуть і повинні відігравати офіцери-виховники на базі світлицьпідрозділів, бібліотечні активісти, книголюби. Прививання любові до книги – засібвпливу на духовний світ воїнів за допомогою художнього слова. Головне тут міститьсяу формуванні морально-естетичних та бойових якостей, розширення культурногокругозору. І чим досконаліші форми та методи, чим правильніший їх відбір вкожному конкретному випадку, тим успішніше використовуються виховні можливостілітератури.
Найбільш розповсюдженою формою є проведення читацькоїконференції. Її готують завчасно, ретельно визначають питанні для обговорення,оформлюють книжку виставку, складають список рецензії, відгуків на книгу.
Популярною формою організації дозвілля є також літературнийвечір, присвячений, як правило, творчості одного письменника (наприклад: “Б. Лепкийв нашому житті”, “Творчість М. Коцюбинського” і т. д.) [10. с.60.].
Значне місце у проведенні літературного вечора займаєчитання уривків із різноманітних творів, ось чому до участі в організації і проведеннітаких заходів зазвичай залучають учасників художньої самодіяльності.
Справжньою окрасою культурологічного виховання воїнів євечори, які проводяться як в підрозділах так і в клубі частини. Їх особливістьє те, що на відміну від літературних вечорів, де розмова йде в основному протворчих шлях того чи іншого письменника, головною “діючою особою” тут виступаєпоезія – вірші одного або кількох авторів. В певному значенні, вечір поезії єсвоєрідним концертом одного жанру, прикрашеним емоційною насиченою розповіддюпро поета чи поетів.
Пропагандуючи літературні твори, використовуючи їх вкультурологічному вихованні, доцільно взяти на озброєння прозу, поезію,драматургію. Враховуючи важливість літератури на військово-патріотичну темувіддаючи їй пріоритет у справі виховання воїнів, слід постійно пам’ятати проважливість використання в роботі по культурологічному вихованню творів, в якихрозкривається проблема любові і дружби, служіння народу, особистого ставленнядо військового обов’язку … Тому, плануючи роботу по пропаганді книги, важливопродемонструвати поряд з військово-мемуарною літературою художні твори навійськово-патріотичну тему сучасних авторів.
У справі культурологічного виховання воїнів велику рольвідіграє самодіяльна художня творчість.
Організовуючи дозвілля великої маси воїнів самодіяльнахудожня творчість відіграє важливу роль у формуванні у них почуттяколективізму, військового товариства, в усвідомленні свого громадянськогообов’язку по захисту Батьківщини.
Воїн, який систематично займається в години дозвілляхудожньою самодіяльністю, все більше наближається за своїми інтересами до людейрозумової праці. Відбувається звичайний процес інтелектуалізації духовногосвіту воїнів, їх всебічний і гармонійний розвиток.
Художня самодіяльність двояко впливає на організаціюдозвілля: з однієї сторони, залучаючи воїнів в роботу гуртків, у творчудіяльність, вона заповняє їхній вільний час; з другої сторони, концертисамодіяльних артистів сприяють організації повноцінного дозвілля воїнів, які неберуть участі в самодіяльності.
В армії і на флоті зформувались і розвивається самодіяльнамузикальна, театральна, хореографічна, літературна, …, творчість, кіно – іфотолюбительство.
Враховуючи все це, з повним правом можна говорити, щозаняття художньою творчістю – не самоціль, а активний засіб культурологічноговиховання особового складу, підвищення якостей бойової та гуманітарноїпідготовок, зміцнення військової дисципліни, організації творчо насиченоговідпочинку воїнів.
Однією із популярних і поширених форм організації дозвілляє перегляд телепередач.
Телебачення займає важливе місце в культурно-виховній тапросвітницькій роботі. Об’єднуючи в собі можливості радіо і кіно, воно здійснюєактивну допомогу командирам і виховникам у культурологічному та військовомувихованнях особового складу.
Телебачення має можливість щоденно знайомити воїнів зостанніми подіями в країні та закордоном, з новинами науки і техніки,досягненнями літератури та мистецтва. У передвихідні та вихідні дні командири івиховники організовують перегляди передач лекторіїв культури, кіноподорожей,розважальних програм, кінопанорами і т. д..
Телебачення подає значну допомогу в естетичному вихованні,розширенні культурологічного кругозору воїнів. Уміле планування та організація роботидозволяє воїнам ніби пройти по залах музеїв, картинних галерей, зустрітися звідомими письменниками, композиторами, художниками, бути присутніми на концертахпрофесійних та самодіяльних колективів [11. с.120.]. Але перегляд навіть кращихтелепрограм – пасивна форма відпочинку. Ось чому заслуговує уваги досвід тихофіцерів-виховників, які вносять елементи творчості в процесі виховання, проявляютьініціативу, видумку.
Які ж форми роботи, пов’язані з переглядом телепередач,можна використовувати в культурологічному вихованні?
Найпростіша, класична форма, що не вимагає особливихзусиль, — перегляд розважальних програм. До числа найбільш популярних програм,відносяться: “КВК”, “Що? Де? Коли?”, “Мелорама” та ін. Від організаторівперегляду вимагається лише вчасно довести воїнам про майбутню передачу. Якщопісля перегляду такої програми вдається залучити воїнів до обговоренняпередачі, обміну думками та враження від переглянутої передачі зросте.
Саме обговорення передачі є найбільш активною та інтересноюформою використання телебачення в процесі культурологічного виховання. Якправильно обговорення організується після перегляду кінофільмів. Перевага тут єв тому, що: по0перше, для перегляду немає необхідності в організаціїкультпоходу – фільм демонструється в “домашніх” умовах”; по-друге, про фільморганізатори знають заздалегідь із телевізійних програм; по-третє, обговоренняфільму, спектаклю і т. д. можна організовувати зразу ж після перегляду.
Зазвичай розмова культпрацівника починається запитанням:“Чим сподобався фільм?” або “Що заінтересовує у фільмі?”. Поступово у бесідувтягуються все нові і нові телеглядачі, і фільм одержує своє друге “життя” воцінках та критиці воїнів [11. с.122.].
Широке використання художніх творів не звільняє начальникаклубу та інших виховників від їх ретельного відбору. Естетична всеядність,художня нерозбірливість ніколи ще не були доказом хорошого смаку. Вкультурологічному вихованні воїнів, які і у вихованні взагалі, помилкинедопустимі. Небажано, щоб поряд з кращими зразками кіномистецтва, музики,живопису воїнів сприймав неповноцінні в художньому відношенні твори. Ось чому,плануючи фільми на місяць, начальник клубу повинен керуватися строгимикритеріями оцінки художніх творів, вивчати відгуки про фільми в процесі іпропонувати військовій аудиторії краще, що створено кінематографом.
Організовуючи висновки репродукції, культпрацівникзнову-таки повинен керуватися принципом: краще менше, але краще [10. с.100].
Особливо важливий принцип відбору в роботі з музичнимитворами. Пропаганда вітчизняної і зарубіжної класики, народної пісні повиннадопомогти формуванню високих музичних смаків.
Бувають моменти, коли немає можливості уникнути зустрічі знеповноцінними в художньому відношення творами. В цьому випадку необхіднопоказати, що саме в даному творі добре, а що – погано. Адже вчитись можна і напоганому, важливо тільки пам’ятати, що зразок, на який ми рівняємо воїнів, бувпрекрасний і щоб зустрічі з кращими творами мистецтва не були рідкістю.
Неможна вести цю роботу епізодично, від випадку до випадку.Нерегулярність зустрічей з прекрасним породжує всеєдність, знижує естетичнийсмак. Тому важливо в частинах і підрозділах створювати своєрідний естетичний“клімат”, який би не дозволив воїну залишитися поза сферою впливу мистецтва.
Клуб військової частини у підрозділах мають всі можливостідля того, щоб вирішувати цю задачу. Поряд з постійно діючими формами пропагандимистецтва такими, як лекторії і школи культури, кіновечори і кінофестивалі,читацькі конференції і вечори поезії, лекції – концерти, клубні активістиповинні так продумати систему естетичного виховання воїнів, щоб в цій системіне було “пауз”, не заповнених впливом мистецтва. Допомогти цьому можутьвиставки репродукцій і художніх творів самостійних авторів, репродукції іестампи, прикрашаючи світлиці, солдатські їдальні і кафе.
Там де є можливість, необхідно запросити в гості артистів,художників, письменників, проводити екскурсії в картинні галереї, культпоходи втеатри і т. д. Воїни повинні постійно спілкуватися з мистецтвом; тільки так миможемо добитися потрібних результатів в культурологічному вихованні.
Спілкування з мистецтвом допомагає воїнам пізнавати всенові його грані, особливості і як наслідок, ширше розкривати естетичні сторонидійсності, знаходити красоту там де раніше про її існування воїн і непідозрівав. Так, в планах лекторів культури необхідно приділяти місце різнимвидам мистецтва. Це дозволить побачити одне і те ж явище, один і той же об’єктхудожнього відображення більш ясно, більш глибоко і всесторонньо [27. с.41].
Широке знайомство воїнів з масовими видами мистецтва (кіно,література, музика, живопис) веде до пізнання специфіки художнього образу втаких видах мистецтва як хореографія, архітектура, графіка. Шлях в невідоме, щопрокладається мистецтвом, веде до пізнання жанрів того чи іншого видумистецтва, сутності і особливості художнього методу і стилю [4. с.73].
Висновок: таким чином, культурологічне виховання стаєзначно успішнішим, якщо вихователь застосовує з цією метою засоби культури тамистецтва і спирається на глибоке знання індивідуальних особливостей кожноговоїна.
Враховуючи специфіку, межу і особливий характер напрямкувиховної роботи – виховання-культурологічного – дійовий результат даєзастосування різних видів мистецтва. Традиційні та інноваційні методи вихованнязасобами музики, літератури, театру, кіно та ін. дають позитивний результат заумов компетентного, доречного та системного застосування. Ці засоби формуютьстійкі культурологічні знання, навички, вміння, якості та звички, значнопідвищують загальнокультурний рівень воїнів та допомагають курсанту опануватиметодичні прийоми роботи з майбутніми підлеглими також засобами культури тамистецтва.
Висновки
Культурологічне виховання, як складовавиховання взагальному, було актуальним в різні періоди розвитку людства. Впершому розділі даної дипломної роботии проведено короткийісторико-педагогічний аналіз культурологічних тенденцій в загальній та військовійісторії.
Як свідчить історична практика військове навчання тавиховання воїнів найбільш успішним було в ті періоди, коли найповнішевраховували досвід героїчного минулого, національні традиції, етно-психологічніособливості народу, проводилось на відповідних морально-естетичних засадах звикористанням багатого арсеналу творів та цінностей культури.
В історичному аспекті особливої уваги заслуговуєкультурологічне виховання, що проводилось в Давній Греції та Римі. Античнасистема виховання залишила слід в історії військової педагогіки як провісницявисокої духовної культури, формування гармонійної людини, основними якостямиякої були духовність, моральна чистота і фізична досконалість.
У середньовіччі пануючою ідеологією була християнськаідеологія під впливом якої формувалася тогочасна культура, в основі якої лежалаестетична доктрина, якій притаманні схоластична, неприйняття почуттів,філософія аскетизму.
З часом прийшла епоха Відродження, якепоха перехідна. Основною особливістю цієї епохи було почуття самостійностіособистості, переконання у високому значенні людської гідності. Значногорозвитку набули наука та мистецтво.
Починаючи з епохи Відродження, процес культурологічноговиховання, набував різноманітного забарвлення, здійснювався під впливомсоціально-економічних явищ, постійної ідеології, але був спрямований навсебічний розвиток особистості.
Яскравим зразком вітчизняного культурологічного вихованнябула козацька педагогіка, що формувала в сім’ї, школі та громадському життікозака-лицаря. Мужнього громадянина, захисника рідної землі з яскраво вираженоюукраїнською національною самовідданістю, високим рівнем моральної поведінки. Цясистема культурологічного виховання базувалась на національних традиціях,містила в собі значний демократичний і гуманістичний характер.
Заслуговує уваги також розгляд культурологічного виховання,що склалося в українській армії доби визвольних змагань 1917 – 1921 р.р., якебуло засноване на передових традиціях і національних особливостях.
Значний крок в культурологічному вихованні був зроблений вперіод з 1990 по 1991 роки в Радянському Союзі. Хоч виховання і було наідеологічній основі, відповідало вимогам існуючого ладу, але все-таки требавизнати ті здобутки культуролого-педагогічного розвитку, які реально мали місцецього часу в державі. Освіта й культура набули масового характеру.
Таким чином, на різних етапах історичного розвитку людствапанували різні тенденції культурологічного виховання рівень та розвиток якихзалежав від педагогічної діяльності суб’єктів виховання.
Отже, в умовах Збройних Сил, культурологічне виховання є результатомвійськово-педагогічної діяльності суб’єктів виховання. Зміст його вміщує в себепедагогічну практику передачі військовослужбовцям й засвоєння ними відповіднимчином і у відповідній послідовності конкретних знань, навичок та вмінь, а такожформування у військовослужбовців високих загальнолюдських і специфічних якостейі звичок, необхідних в сучасному бою.
Культурологічне виховання, як результатвійськово-педагогічної діяльності, будується і здійснюється на таких загальнопедагогічних принципах: педагогічної компетентності суб’єкта,цілеспрямованості, аналітично-синтетичного підходу, адекватності і системностіметодів, естетизації.
Військово-педагогічна діяльність припускає застосування впроцесі культурологічного виховання багатьох засобів впливу, основними з якихє: переконливе слово, ясність, чіткість, культура мови, різні елементи іприйоми педагогічної техніки, різнобічні знання, навички й уміння, якіпередаються підлеглим, а також особисті якості офіцера як педагога, моральнийсклад, загальна і військово-педагогічна зрілість, широка ерудованість, культурай вихованість [17. с.5].
Серед великої множини форм методів та прийомів, щовикористовуються у вихованні, як загальному так і культурологічному, напрактиці найефективнішими виявилися методи; переконання; прикладу; змагання;вправи; заохочення; критики і самокритики та примусу. В клубі військовоїчастини, де в основному і здійснюється культурологічне виховання воїнів,проводяться різноманітні культурно-виховні та просвітницькі заходи, це такі як:лекторії, усні журнали вікторини, вечори запитань та відповідей, концерти,виставки, диспути і т. д… Важливий вклад в культурологічне вихованняздійснюється в різноманітних гуртках на базі клубу, при проведенні культпоходівза межі військових частин.
Аналіз літератури в дипломній роботі показує, що в рядідосліджень розглядаються як окремі прийоми, засоби і форми культурологічноговиховання, так і комплексне їх застосування. У практиці навчання і вихованнядістав застосування системний підхід, який характеризується не сумою, асинтезом педагогічних заходів, системою цілеспрямованих, узгоджених діянь, якіорганічно поєднують окремі якості особистості, формують їх цілісне вираження.
Таким чином, накопичений досвід і традиціїкультурологічного виховання мають у собі багато того, що необхідно військовомупедагогу сьогодні для виховання воїнів в Збройних Силах України, формуванні вних високих морально-бойових якостей, широкого культурно-освітнього світоглядуі т. д..
Аналізуючи проблему культурологічного виховання воїнів вУкраїні у період реформування Збройних Сил, концептуально нові підходи досистеми виховання воїнів в історико-культурологічному контексті слід зазначити,що зміцнення обороноздатності країни, підвищення рівня боєздатності військвимагає виховання військовослужбовця з високоморальною громадською позицією ташироким суспільним світоглядом, за допомогою надбань світової та вітчизняноїкультури, як спадкоємця і продовжувача прогресивних національних традицій.Попередній аналіз літератури з даної проблеми доводиться актуальність темидипломної роботи.
Використана література
1.Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности. – М.:, 1980. с.335.
2.Аристотель. Политика. Щит. За книгою: Шестаков В.П. Проблемы естетического воспитания (очерки истрории). – М.: Высшая школа, 1982.с.425.
3.Афанасьев В.Г. Человек в системе управления. – Вопросы философии, 1972. №8.с.45.
4.В. Гумбольдт. О границах деятельности государства, приложение к книге Р. Гайма.“Вильгельм фон Гумбольдт”. – М.: 1977. с.31.
5.Вдовюк В.И. Военно-педагогическая этика офицера. – М.:ВПА, 1981. с.40-56.
6.Виховна робота в Збройних Силах України:Навчально-методичний посібник. Л.В. Буковський, М.І. Козирєв. – Львів.: ВІ. ДУ“Львівська політехніка”, 1998. с.318.
7.Военная педагогика и психология. А.В. Барабанщиков, В.П.Давидов, Э.П. Утлик, Н.Ф. Феденко. – М.: Воениздат, 1986. – 240 с. –(Библиотека офицера).
8.Гете. Статьи и мысли об искустве. – М.: Наука, 1961. с.203.
9.Добролюбов Н.А. Дневник. // Собр. соч. – М.: Политиздат, 1981. Т.8. с.441.
10.Жарков А.Д. Организация культурно-просветительской работы: Учеб. Пособие длястудентов инстетутов культуры. – М.: Просвещение, 1989. с. 237.
11.Золотарьов О.В., Провязин В.В., Чернова И.В. Искуство и литература в работекультпросветучреждений армии и флота: Учеб. Пособие. – Львов.: ЛВВПУ, 1987.с.223.
12.Золотарёв О.В., Провозин В.В. Используя силу искуства. В помощь командиру иполитработнику. – Львов.: ЛВВПУ, 1987. с.70.
13.Кант. О педагогике // Хрестоматия по истории педагогики. – М.: 1960 Т.2. с.85.
14.Коган М.С. Человеческая деятельность (опыт системного анализа). – М.:Политиздат, 1974. с.328.
15.Кузь В.Г., Руденко Ю.Д., Губко О.Т. Українська козацька педагогікаі духовність. – Умань.: УДПІ, 1995. с.17.
16.Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.:Политиздат, 1975. с.304.
17.Лонов Б.Ф. Проблемы общения в психологии. – в кн.: Проблемы общения впсихологии. – М.: 1981. с.10.
18.Мастера искуства об искустве. – М.: Искуство, 1989. Т.1. с.31.
19.Основы военной психологии и педагогики: Учеб. Пособие. – 2-е изд., перероб. –М.: Воениздат, 1981. с.366.
20.Основы политического и воинского воспитания: Учебное пособие для политическойучёбы прапорщиков и мичманов. – М.: Воениздат, 1988. с. 216.
21.Пинский Л. Ренесанс и барокко // Мастера искуства об искустве. – М.: 1987, Т.1.с.26.
22.Профессиональная деятельность молодого учителя /социально-психологичныйаспект/. – М.: Педагогика, 1982. с.7.
23.Психология и педагогика высшей военной школы: Учеб. Пособие / В.И.Варваров,В.И. Вдобюк, В.П. Давидов и др. Под ред. А.В.Барабанщикова. – М.: Воениздат,1989. с.399.
24.Т. Манн. Сочинения. – М.: Наука, 1968. Т.9. с.638.
25.Темко Г.Д. Основи формування системи виховання воїна вУкраїні у період утвердження державності (світоглядно-філософський аналіз).Монографія. – К.: Варта, 1977. с.288.
26.Теорія та практика культурологічного виховання. В.С. Маслов. – К.: КВГІ, 1995.с.152.
27.Ушинский К.Д. Собр. соч.: В 10 Т. – М.: Просвещение, 1978.Т.2. с.63.
28.Философский словарь под ред. П.Т. Фролова. – М.: Политиздат, 1975. с.734.
29.Фурье. Сочинения. – М.: Просвещение, 1968, Т.3. с.442.
30.Шестаков В.П. Проблемы естетического воспитания. – М.: Высшая школа, 1962.с.50.
31.Шиллер Ф. Письма об эстетическом воспитании. – М.: Просвещение, 1977, Т.6.с.171.
32.Яворський Д.І. Історія запорізьких козаків у ЗТ. – К.:Наукова думка, 1990, Т.1. с.237.