Відповідно до законодавства України зайнятість визначається як не заборонена законом діяльність громадян, зв’язана з задоволенням особистих і суспільних потреб, як правило, що приносить доход. З погляду економічних позицій суспільства зайнятість – це діяльність працездатного населення по створенню суспільного національного доходу чи продукту. Як економічна категорія зайнятість виражає виробничі відносини з приводу включення працівника (окремої соціальної групи) у конкретну організацію праці з метою задоволення попиту на робочу силу. Зайнятість показує, як працездатне населення забезпечене робочими місцями.
До зайнятого населення відносяться в першу чергу працівники по найму, а також особи, що самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців тобто суб’єктів підприємницької діяльності, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю і т.д. Під зайнятістю розуміється робота яка є корисною не тільки для конкретної особи, але і для суспільства в цілому, таких як навчання в загальноосвітньому і вищому навчальному закладах, служба в армії, зайнятість у домашнім господарстві, виховання дітей, відхід за хвора і старими, участь у роботі громадських організацій (не по найму) і ін.
Однак з погляду розвитку самого суспільства вирішальне значення має зайнятість у суспільному виробництві, що визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень якості життя населення в цілому і добробут окремих громадян.
У зайнятості як економічному явищі виділяють два аспекти: кількісний і якісний. За своїм змістом вони відповідають поняттям повної й ефективної зайнятості. Під повною зайнятістю розуміється надання всім бажаючим і здатним трудитися робочі місця в суспільному виробництві. Ефективна ж зайнятість означає такий розподіл трудових ресурсів у територіальному і галузевому розрізах, по сферам і видам діяльності, що дає можливість у кожен момент часу одержати найбільший приріст матеріальних і духовних благ.
При повній і ефективній зайнятості вирішуються дві задачі:
– створюється достатня кількість робочих місць;
– забезпечуються необхідною робочою силою підприємства й організації;
Перша задача відбиває інтереси населення, що проживає на визначеній території, друга – інтереси галузі, підприємств. Досягнення ефективної зайнятості – задача господарських одиниць, а повної зайнятості – задача держави. Оптимальне сполучення повної й ефективної зайнятості визначає раціональну зайнятість.
Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів по сферах застосування праці, за професіями, спеціальностям і т.д. Структурні види зайнятості виділяють по наступним ознаках:
1. По характері діяльності:
• робота на підприємствах усіх видів і громадських організацій;
• служба в армії;
• індивідуальна трудова діяльність;
• особисте підсобне господарство і т.д.
2. По приналежності зайнятих до визначеного класу і соціального шару:
• робітники;
• інженерно-технічні працівники і службовці;
• управлінський персонал;
• підприємці;
• селяни.
3. З обліком міжгалузевих і внутрішньогалузевих пропорцій у розподілі трудових ресурсів.
4. По територіальній ознаці:
• по регіонах;
• по областях;
• економічним районам і т.д.
5. За рівнем урбанізації.
6. За професійно – кваліфікаційним рівнями:
• рівень утворення;
• стаж роботи;
• ступінь механізації праці і т.д.
7. За віковою ознакою.
• неповнолітні
• повнолітні
8. За формами організації праці:
• співвідношення між зайнятими, охопленими індивідуальними і колективними формами організації праці.
9. За видах власності:
• приватний сектор
• комунальний
• держаний сектор.
Список использованной литературы:
Нормативно – правові акти:
1. Конституція України. – К. Преса України. – 1997. – 80с.
2. Закон України “Про зайнятість населення” від // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – N 14. – С.170 .
3. Кодекс законів про працю. К. – А.С.К. – 2002.
4. Постанова Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 р. “Про затвердження положення про організацію роботи щодо сприяння зайнятості населення в умовах масового вивільнення працівників” // Збірник законодавства про працю. К., – 2001. – 266с.
Література:
5. Абрамов О. В., Таврилина А. К. Гарантии для безработных. – М., 1998. – 112с.
6. Ананьев А. Новые процессы в занятости населения в условиях перехода к рыночной экономике // Вопросы экономики. – 1995. – №5.
7. Если тебе грозит безработица. Пособие для работающих и безработных / Волгин Н. А. Зуцина Л. А. – М. – Профиздат. 1993. – 96с.
8. Людина і праця. Довідник з правових питань / Козінцев І. П., Савенко Л. А. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 336с.
9. Киселев И. Я. Трудовое право России: Историко – трудовое наследие. Учебное пособие для вузов. – М. “Норма” – 2001. – 371с.
10. Мачерний С. Н. Основи економічної теорії. К. – Вентурі. – 1999. – 176с.
11. Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципи, проблеми и политика. Т.И. М.: Республика. – 1992. – 236с.
12. Общая теория занятости, процента и денег Дж.-М. Кейнс. М. – 1993. – 255с.
13. Прокопов Ф. Макроэкономическая динамика, занятость и безработица в переходной экономике // Человек и труд. – 1999. – № 2 – 3.
14. Права безработных граждан и правила их трудоустройства. – М., 1998. – 160с.
15. Право граждан на защиту от безработиці / Фурсова В. Б. – М.: – 1998. – 86с.
16. Правовые стандарты политической занятости. – М. Профиздат. 2000. – 112с.
17. Человек и труд. – 1996. – №1.
Бесплатно скачать реферат “Поняття безробіття та шляхи її вирішення в Україні” в полном объеме