2.2. Аналіз закону України “Про зайнятість населення”.
Цій Закон визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю. Відповідно до Закону, зайнятість – це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі. До зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах:
а) працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;
б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;
в)обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об’єднаннях;
г) які проходять службу в Збройних Силах України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Прикордонних військах України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу; направлені на виконання оплачуваних громадських робіт;
е) які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;
зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;
ж) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.
На відміну від зайнятого населення Закон визначає протилежну групу – безробітних, як працездатних громадян працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу. Процедура надання такого статусу визначається положенням КМУ “Про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови подання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки”.
Після того, як громадянина визнано безробітним він має право на одержання матеріальної допомоги по безробіттю та безкоштовне сприяння державної служби зайнятості у пошуку підходящої роботи. До державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні можуть звертатися усі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час.
У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію. Для усунення розбіжностей трактування та з метою попередження суперечностей між державними службами зайнятості законодавець чітко визначає поняття “підходящої роботи”. Цьому питанню присвячена стаття 7: для громадян, які втратили роботу і заробіток, підходящою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій же місцевості, де він проживає. Заробітна плата при цьому повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузі відповідної області за минулий місяць.
При пропонуванні підходящої роботи враховується трудовий стаж громадянина за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття.
Для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки, або оплачувана робота (включаючи роботу тимчасового характеру), яка не потребує професійної підготовки, а для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, – робота за спеціальністю, що потребує попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації, а в разі неможливості її надання – інша оплачувана робота за спорідненою професією (спеціальністю).
Для громадян, які працювали не за професією (спеціальністю) понад шість місяців, підходящою вважається робота, яку вони виконували за останнім місцем роботи, а робота за основною професією (спеціальністю) може бути підходящою за умови попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації з урахуванням потреб ринку праці у цій професії (спеціальності).
У разі неможливості надання громадянинові роботи за професією (спеціальністю) протягом шести місяців безробіття підходящою вважається робота, яка потребує зміни професії (спеціальності) з урахуванням здібностей, здоров’я громадянина і колишнього досвіду, доступних для нього видів навчання та потреб ринку праці у цій професії (спеціальності).
При зміні громадянами професії (спеціальності) за направленням державної служби зайнятості підходящою вважається робота як за новою, так і за попередньою професією (спеціальністю) за останнім місцем роботи. За рішенням місцевих Рад народних депутатів, може встановлюватись транспортна доступність та інші критерії підходящої роботи, які посилюють соціальний захист населення.
Список использованной литературы:
1.Конституція України.
2. Кодекс законів про працю України.
3.Постанова Верховної Ради, від 01.03.91, N 804-XII,
Про порядок введення в дію Закону Української РСР ” Про зайнятість
населення ”
4. Закон, від 01.03.91, N 803-XII,
Про зайнятість населення
5. Постанова КМ, від 24.06.91, N 47,
Про затвердження положень щодо застосування Закону УРСР “Про зайнятість населення”
6. Закон, від 18.12.91, N 1993-XII,
Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР “Про зайнятість населення” та до Житлового кодексу Української РСР
7. Лист, від 10.07.92, N 01-8/811, Про деякі питання практики застосування статей 5 і 20 Закону України “Про зайнятість населення”
8. Постанова КМ, від 29.04.93, N 315, Про внесення змін і доповнень до деяких рішень Уряду України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР “Про зайнятість населення”
9. Закон, від 14.10.94, N 206/94-ВР,
Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про зайнятість населення”
10. Постанова Верховної Ради, від 12.12.96, N 603/96-ВР, Про проект Закону України про внесення змін до статті 22 Закону України “Про зайнятість населення”
11. Закон, від 21.11.97, N 665/97-ВР, Про внесення змін до Закону України “Про зайнятість населення”
12. Постанова КМ, від 27.04.98, N 578,
Про затвердження положень щодо застосування Закону України “Про зайнятість населення”
13. Постанова КМ, від 14.09.98, N 1435, «Про внесення змін і доповнень до положень про державну службу зайнятості та про інспекцію по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення»
Бесплатно скачать реферат “Правове регулювання зайнятості на Україні” в полном объеме