–PAGE_BREAK–За відправну крапку для висновків про стилістичні якості латинських запозичень були взяті дані Словника польської мови під редакцією М.Шимчука. Уході дослідження встановлена стилістична неоднорідність латинізмів, що функціонують у сучасній польській мові. Більша частина латинських запозичень (близько 2000 слів) складають лексичні одиниці, що вживаються в письмово-книжних різновидах польської мови. Це, насамперед, латинізми-терміни, сугубо книжкові латинізми, латинізми-історизми, латинізми-архаїзми, а також група запозичень, що виражають різні абстрактні поняття.
До латинізмів-термінів відносяться спеціальні слова, обмежені сферою свого призначення, що позначається в згаданому вищі Словнику за допомогою спеціальних позначок (понад 60 різновидів), які вказують на сферу вживання, наприклад: grawitacja (fis), inseminacja (zootech) kmpresor (tecnn), pigment (biol, chem).
У своєму звичайному вживанні, тобто в межах конкретної термінологічної системи, терміни, безумовно, стилістично нейтральні. Однак із функціональної точки зору терміни не являю собою абсолютно ізольовану лексичну групу, деякі з них активно проникають у сучасну літературну мову. І саме тут, поза спеціальним контекстом, що є переважною сферою використання термінів (але не єдиною і не обов’язковою), терміни набувають стилістичного забарвлення [10, 167]. При цьому інтенсивність цього забарвлення може бути різноманітної: від чітко вираженого стилістичного забарвлення до такого, що наближається до нейтрального, оскільки „сила стилістичного ефекту назад-пропорційна об’єму спеціальної сфери вживання терміна”. Група латинізмів-термінів нараховує близько 1200 слів, тобто більш 50% книжкової лексики [21, 4].
Книжні латинізми (близько 150 лексичних одиниць) – слова, що відрізняються від інших книжних латинізмів чітко вираженим книжково-літературним забарвленням. Функціональна обмеженість слів цієї групи підтримується насамперед наявністю в більшої частини цих латинізмів споконвічних лексичних протилежних значень (слів або словосполучень) afirmacja – potwierdzenie, uznanie; diariusz – dziennik; konfidencja – pazjjazne stosunki; proweniencja – pochodzenie.
Як правило, ці латинізми активно використовуються в авторському мовленні, іноді свідомо стилістично ускладненій, що додає текстові певної піднесеності, урочистості або строгості і лаконізму звучання. Таким чином, лексика цієї групи латинізмів використовується з певними стилістичними настановами, наприклад:
„Dziennikarstwo to nie tilko profesja, to takze powolanie I wielki poltjcany obowiazek”(T.L.,1983).
Уживання сугубо книжкових латинізмів у звичайній розмовній мові надає їй деякого штучного, афективного забарвлення.
Близько 140 лексичних одиниць складають групу латинізмів-історизмів. Це слова на позначення різноманітних реалій, що зникли на сьогоднішній день або стали неактуальними в сучасному житті. Серед латинізмів-історизмів можна виділити слова, що характеризують історичне минуле польського народу (indygenat, regiment, serwitut), античний світ (birema, duumwir, karruka), середньовіччя (inkwizycja, majcrat, wasal). Усі латинізми-історизми, протипоставлені загальновживаній лексиці унаслідок властивої їм тимчасової приуроченості, мають яскраво виражене архаїчне стилістичне забарвлення, тому історизми більш часто вживаються в текстах художньої літератури, як правило, із визначеною стилістичною настановою – для створення історичного колориту конкретної епохи. У науково-історичних працях розглянуті латинізми вживаються як єдино можливі варіанти найменувань відповідних предметів, явищ (у сучасній мові вони синонімів не мають) і можуть розглядатися як терміни наукові [10, 168].
У сучасній польській мові деякі латинізми-історизми одержують нові, часто переносні значення, здобуваючи при цьому різне емоційно-експресивне забарвлення, наприклад:
„Ozenii sie, z jakas kolubryna” (SJPSz).
“Pani Wojanowa byja matrona starej daty”(Samozwaniec M. Moja wojna trzydziestoletnia. – W-wa:Czytelnik, 1965. – S.365).
Близько 80 лексичних одиниць складають групу латинізмів-архаїзмів. Це лексичні одиниці, що називають такі предмети і поняття, що є актуальними і на сьогоднішній день, але на позначення яких тепер використовуються інші слова. Так, слово kino витіснило з уживання слово il
uzjon, що використовувалося в період створення перших кінострічок, словосполучення budowa ciala (статура) замінило слово kompleksja і т.д.
Серед латинізмів-архаїзмів виділяється ряд слів, що за даними SJPSz зникли з мови як окремо значимі одиниці, але функціонують у складі визначених словосполучень[21, 5]. Зокрема слово bakcyi використовується, як правило, у розмовному сполучення poiknac bakcyla, zarazic sie bakcylem, що означає «дуже чимось зацікавитися, полюбити що-небудь», латинізм estymacja уживається тільки у сполученні teoria estymacji – „розділ математичної статистики” і т. ін.
Звичайно, латинізми-архаїзми мають у сучасній мові досить точні відповідники серед слів / словосполучень загальновживаної лексики, при порівнянні з якими їхня застарілість, незвичайність, а тим самим і стилістичне забарвлення виступає особливо чітко: ebominacja – odraza, wstret; admiracja – zachwyt, uwielbienie, atencja – szacunek.
Латинізми, що виражають різні абстрактні поняття (близько 500 лексичних одиниць), наприклад: anteriora, inkompatibilia, kolizja, konglowerat, reminischja також віднесені до розряду книжно-писемної лексики. Незважаючи на те, що в SJPSz ці слова не супроводжуються ніякими спеціальними позначками і, отже, можуть бути кваліфіковані як стилістично нейтральні, на нашу думку, неправомірно було б ставити їх в один ряд з такими лексичними одиницями як data, generacja, kolacja, konsekwencja, kontakt, minuta, notatka, regula, sens.
У зв’язку із цим особливо актуальною є думка тих лінгвістів, що вважають, що „звернення до інтуїції того, хто говорить, – цілком закономірний прийом лінгвістичного дослідження” [10, 169]. Саме інтуїція в сполученні з безпосереднім дослідженням функціонування цих латинізмів у різних текстах польської мови змушує включити групу латинізмів зазначеного типу до складу книжної лексики.
Разом із тим у ході дослідження встановлено, що значну частину латинізмів (близько 1500 слів) складають міжстильові лексичні одиниці, тобто такі, що можуть використовуватися в різних сферах і умовах спілкування, не привносячи у висловлення будь-якого стилістичного забарвлення. Цей факт заслуговує на особливу увагу, тому що заперечує існуючу думку про те, що запозичення з класичних мов – це завжди функціонально обмежені слова і свідчить про активну участь латинських запозичень в організації основного словникового фонду польської мови.
Окремі латинські запозичення (біля двох десятків слів) кваліфікуються в сучасній польській мові як розмовні – biceps, facet, wariat.
Ці латинізми не порушують норм літературної мови, але недоречні в суто діловому та науковому мовленні.
Таким чином, латинські запозичення поповнили собою різноманітні стилістичні розряди слів польської мови, збагатили її стилістичні ресурси.
Серед латинізмів, запозичених польською мовою можна назвати іменники та віддієслівні іменники: наїзд (пол. najazd); опінія (пол. opinia); розвій (пол. rozwуj); цегла (пол. cegіa); визиск (пол. wyzysk); усунення (пол. usunікcіе); змагатися (пол. zmagaж sie); п’явка (пол. pjawka); арена (пол. arena); наказ (пол. nakaz); скарбівня (пол. skarbnica); продукція (пол. produkcja); прихильник (пол. przechylny); догма (пол. dogmat); добробут (пол. dobrobyt); штука (пол. sztuka); воля (пол. wola); опіка (пол. opieka); викорінювати (пол. wykorzeniaж); хлоп (пол. chіop); правда (пол. prawda); консеквенція (пол. konsekwencia). – дієслова: занедбати (пол. zaniedbaж); запровадити (пол. zaprowadziж); зневажати (пол. zniewazaж); здобутися (пол. zdobyж sie); існувати (пол. istnieж); оздобити (пол. ozdobіж); застосувати (пол. zastosowaж); квилити (пол. kwiliж); квестія (пол. kwestia); рушати (пол. ruszaж); посувати (пол. posuwaж); потрактувати (пол. potraktowaж); зубожіти (пол. zuboћeж); заслонювати (пол. zaslаnіаж); заспокоїти (пол. zaspokаjаж); гноїти ( пол. gnoiж); остигнути (пол. ostуgn№ж); пхати (пол. pchaж); спочивати (пол. spoczywaж); виявляти (пол. wyjawiaж); висувати (пол. wysuwaж); гоїти (пол. goiж); громадити (пол. gromadziж);
Прикметники: викапаний (пол. wykapany); приватний (пол. prywatny); руховий (пол. ruchowy); конечний (пол. konieczny); клерикальний (пол. klerykalny); фіктивний (пол. fikcyiny); вихований (пол. wychowanу); активний (пол. aktywny); огидний (пол. ohydny); завзятий (пол. zawziкty).
Набагато рідше зустрічаємо полонізми – прислівники: слушно (пол. slusznie); та займенники: свій (пол. swуj).
Відбувається і запозичення власних назв у польську мову. Так, якщо розглянути назву держави Польщі, то теж маємо запозичення з латині. З перемогою демократичних сил Польщі над тоталітарним режимом з офіційної назви цієї держави – “Польська Народна Республіка” – було вилучено слово “народна”. В українських засобах масової інформації її назва спочатку використовувалась у двох варіантах: “Польська Республіка” та “Республіка Польща”. Утвердилось останнє формулювання, яке є неточним перекладом польської власної назви “Rzeczpospolita Polska”. Словосполучення “Rzeczpospolita Polska” складається з двох мовних компонентів, першим з яких є складна граматична словосполука (це калька з латинської “Respublicum” і перекладається українською як “республіка”), другим – прикметник, що означає “польська”. Згідно з правилом постпозиції у польській мові, дане словосполучення має перекладатися тільки як “Польська республіка”. Оскільки граматики польської мови та академічні словники фіксують відмінювання словосполучення “Rzeczpospolita Polska” за другою формою, то воно має перекладатися українською мовою не як “Республіка Польща”, а як “Республіка польська”, тобто за нормами української мови “Польська республіка”. Таке відмінювання вживається в польських офіційних документах, наприклад, у конституції країни: “Barwami Rzeczypospolitej Polskiej s№ kolory biaіy i czerwony”, та у засобах масової інформації. Часто викликає суперечності використання в українській мові історичної назви країни поляків “Річ Посполита”. Поняття “rzeczpospolita” (у давні часи писалось “rzecz pospolita”) виводиться із античного світу. Воно є дослівним перекладом з латинської respublica, що означає “справа народу”. Цей правничий термін став джерелом поняття “республіки” у сучасних мовах. З’явившись уперше поруч з уже існуючою назвою держави Regnum Poloniae (Королівство Польщі) у 60-х роках ХV ст., Rzeczpospolita (Річ Посполита) потрапляє у польські правничі документи як офіційна назва. Саме цей географічно-політичний термін “Річ Посполита” і вживається в українській мові для означення Польщі того часу. Польські історики і політологи, намагаючись упорядкувати періодизацію своєї історії, називають шляхетську Польщу “І Rzecz№pospolit№” (“І-ю Річчю Посполитою”), період 1918 – 1939 рр. – “ІІ Rzecz№pospolit№”, а період з 1989 р. – “ІІІ Rzecz№pospolit№”. З точки ж зору української мови це може викликати певні непорозуміння. Якщо в українській ментальності зафіксовано поняття “Річ Посполита” як Польща шляхетського періоду, то незрозумілим є переклад на зразок “Лєх Валенса вірою і правдою служив Речі Посполитій”. З відродженням незалежної польської держави у 1918 р. для неї приймається офіційна назва “Rzeczpospolita Polska”. Прикметник “Polska” необхідно було додати у зв’язку з тим, що на карті світу з’явилося багато нових республік, і було б незрозуміло, про яку з них йдеться: французьку, італійську чи польську. Звідси і переклад цієї назви іншими мовами, у тому числі українською – “Польська Республіка”, про що йшлося вище.
Дослідження частотності вживання латинізмів, що проводилося у відповідності до структури Частотного словника в окремих функціональних різновидах польської мови – у публіцистичному, науково-популярному і художньому стилі показало, що латинізми поряд зі споконвічними лексичними одиницями характеризуються різною частотністю вживання: від найнижчої до максимальної. У середньому до 60% від усього корпусу латинських запозичень узагалі не входять до Частотного словника і, як результат, характеризується дуже низькою частотністю вживання, тобто мають частотний показник (f) менший одиниці (на 100 тисяч слововживань).
За межами словника залишилася велика частина латинізмів-термінів, сугубо книжних слів, історизмів, архаїзмів і значна частина абстрактної лексики. Саме на тлі цих лексичних одиниць частотність уживання латинізмів, зареєстрованих словником, виявляється досить високою. У таблиці 1.2 (додаток 4) поданий аналіз частотності вживання латинізмів у публіцистичному, науковому та художньому стилях польської на основі дослідження вище згаданого Словника. Оскільки, як вказують укладачі словника, лексичні одиниці, що мають частотний показник, що дорівнює дев’яти або вище дев’яти, унаслідок високої частотності вживання в даному стилі, складають основу відповідного стилю, є характерними для цього стилю, часто використовуються, незалежно від тематики тексту, то участь латинізмів у таких списках становить особливий інтерес, тому що дозволяє судити про роль латинізмів в організації лексичної основи функціональних стилів мови. Кількісне і процентне відношення високого (f ≥ 50) і середньо частотного вживання латинізмів (50>f≥9) із загальним числом лексем у кожному зі стилів, а також із загальним числом високого і середньо частотного вживання слів у цих стилях ілюструє таблиця 1.2 (додаток 4).
У результаті порівняльного дослідження списків високо- і середньочастотних латинізмів (f ≥ 9) у трьох стилях (публіцистичному, науково-популярному і художньому) сучасної польської мови був виявлений загальний список частотних латинських запозичень, характерних для мови в цілому, що нараховують близько 200 слів. До сьогоднішнього дня встановлено, що найбільш уживані слова будь-якої сучасної мови займають до 75-80% тексту. Виходячи з того, що ці 75-80% – 2000 одиниць і складають своєрідне ядро словникового фонду польської мови, можна констатувати, що як мінімум 10% цих слів складають латинізми [22, 15].
Оскільки відповідно до поставлених задач укладачі словника прагнули виявить лексику, зрозумілу для пересічних людей, сам факт реєстрації латинізму в цьому словнику може розглядатися як критерій його освоєння носіями мови. У результаті дослідження матеріалів чотирьох томів словника встановлено, що в цілому словник містить близько 1000 латинізмів. Таким чином, можна зробити висновок, що вказана цифра визначає кількість латинських запозичень в індивідуальному словнику середньостатистичного поляка.
Активний словниковий запас сучасної людини не перевищує 4000-6000 слів, тому можна стверджувати, що латинізми складають п’яту частину загального словникового запасу сучасного носія польської мови.
Також наше дослідження присвячене вивченню словотворчої активності латинізмів у польській мові, виявленню основних мовних засобів і способів утворення нових слів на базі запозичень з латині. Активним у словотворчому відношенні ми вважаємо таке латинське запозичення, що виступає твірною основою принаймні для одного нового слова на ґрунті польської мови.
У результаті дослідження встановлено, що близько 80% латинізмів, що функціонують у сучасній польській літературній мові, виявили словотворчу активність. При цьому вони характеризуються різним ступенем словотворчої активності: близько 38% латинізмів дають по одному похідному слову, приблизно 17% утворять словотворчі гнізда, що включають крім мотивуючих (запозиченого) слова два компоненти; близько 15% латинізмів очолюють гнізда, до складу яких входять три нових слова; 4% запозичень мають словотворчі гнізда, що складаються з чотирьох нових слів, і 5% включають від п’яти до дев’яти (іноді більше) нових лексичних одиниць [9, 107]. Отримані дані свідчать про високу словотворчу активність латинізмів у польській мові. Можна говорити не про чисте запозичення лексики з латинської мови, а адаптацію запозичених лексем до лексичного складу сучасної польської мови.
Виявлено три основних способи словоутворення, у яких беруть участь латинізми: афіксація (серед афіксальних способів творення виділяється суфіксація та префіксація) і словоскладання[23, 69].
Суфіксальний словотвір є профілюючим способом створення нових слів, тому що основну частину похідної лексики складають саме слова, що виникли в результаті даного способу словотвору. Серед найбільш продуктивних суфіксальних моделей слід зазначити наступні:
„основа іменника + суф. – ista/-ysta” (bilansista, egoista)
„основа іменника ч.р. + суф. -ka” (projektantka, dyrygentka)
„основа іменника + суф. -osc” (inwazyjnosc, sensownosc).
Особливо цікавим представляється факт існування багаточисленних демінутивних рівнів від основ запозичених іменників, що творяться за допомогою суфіксів -ik, -ek,-k(a). Цей факт без сумнівів свідчить про освоєння цих латинізмів носіями мови [12, 78]. Наприклад: guscik, inteligencik, fetorek, marka, reguika.
Продуктивними є також моделі:
„основа дієслова + суф. – аnіе” (ayrygowanie, konfrontowanie)
„основа дієслова + суф. –ator” (inhalator, reanimator)
„основа іменника + суф. -yjny/-ijny” (konsultacyjny)
“основа іменника + суф.-owy” (atramentowy) та ін.
Менш продуктивними є моделі:
“основа іменника + суф. -arz” (efekt – efekciarz)
“основа іменника + суф. -nik” (kapelusz – kapelusznik)
“основа іменника + суф. -d(y)” (dyrektywa – dyrektywny).
Разом із тим значна кількість похідних слів являє собою результат префіксації. Наприклад: antycentrum, antydetonator, degradacja, dyshonor antyfeudalnj, antykolonialny.
Що ж стосується здатності латинізмів входити до складу складних слів, то вона, як свідчить практика, досить обмежена.
РОЗДІЛ 2. Особливості функціонування латинізмів у сучасній польській мові
2.1 Характеристика способів словотвору сучасної польської мови, у яких беруть участь латинізми
Як уже було сказано вище, на сучасному етапі розвитку польської мови продуктивними є такі способи словотворення, як афіксація та основоскладання. Серед афіксів на особливу увагу у сфері деривації заслуговують суфікси та префікси.
Суфіксальний словотвір є найпродуктивнішим способом створення нових слів, оскільки основну частину лексики складають саме слова, котрі виникли як результат даного способу творення слова.
Серед найбільш продуктивних суфіксальних моделей можна виділити такі:
основа іменника + суфікс- ista/ -уstа – bilansista, egoista
основа іменника + суфікс–kа – projektantka, dyrygentka
основа іменника +суфікс — osc – inwazyjnosc, sensownosc.
Поряд із згаданими моделями суфіксального словотворення варто підкреслити факт існування великої кількості запозичених демінутивів (слів зі зменшено-пестливим значенням), які утворилися за допомогою суфіксів -ik, -ek, -k(a).
Продуктивними також вважаються моделі :
основа дієслова + суф. –аnіе – dyrygowanie, konfrontowanie
основа дієслова + суф. –аtоr – inhalator, reanimator
основа іменника + суф. — yjny / -ijny – konsultacyjny
основа іменника+ суф.-owу–atramentowy.
Серед менш продуктивних моделей можна виділити такі :
основа іменника+ суф. –arz – efekt – efekciarz
основа іменникa+ суф. -nik. – kapelusz – kapelusz [2, 14].
Разом з тим велика кількість похідних лексем представляють собою результат префіксації.
Що ж до осново- та словоскладання, то можна сказати, що латинізми дуже рідко входять до складу складних слів у сучасній польській мові.
Аналіз латинізмів сучасної польської мови показав, що не зважаючи на тривалий та інтенсивний вплив латинської мови на польську, кількість латинізмів відносно невелика — 4,4 % від всього словникового запасу [9, 106]. Разом із тим семантичне багатство, стилістична різноманітність, досить високий процент вживання в окремих функціональних стилях і в загальнонародному мовленні, висока словотвірна активність дозволяють зробити висновок про значущу роль латинських запозичень в лексико-семантичній системі сучасної польської мови.
У результаті дослідження було встановлено, що близько 80% латинізмів, що функціонують у сучасній польській літературній мові, виявились словотворчоактивними. При цьому вони характеризуються різним ступенем словотвірної активності: близько 38% латинізмів дають по одному похідному слову, близько 17% створюють словотвірні гнізда, котрі включають крім запозиченого слова два компоненти; 15% латинізмів очолюють гнізда, до структури яких входять три нових слова; 4% запозичень мають гнізда з чотирьох нових слів, і 5% включають від п’яти до дев’яти нових лексичних одиниць[22, 28].
2.2 Адаптація афіксів латинського походження на ґрунті сучасної польської деривації
Серед афіксального способу творення можна виділити префіксацію та суфіксацію як способи творення, у яких беруть участь афікси (відповідно префікси та суфікси) латинського походження.
Серед префіксів найпоширенішими є префікси:
а-, аb-, аbs-, аu- – надають лексемам, до складу яких вони входять значення відділення, перебування в стороні.
Фактично вище наведені префікси – фонетичні варіанти одного й того ж префікса з однім значенням – „віддалення”.
Так, префікс а- використовується перед приголосними. Наприклад: amovere –віддаляти;
префікс аb- – перед голосними: aberare – відхилятися;
префікс аbs- уживається перед кількома приголосними:abstrahere–відволікати;
аu- вживається перед – f: auferre – відносити.
Префікс аd- має протилежне значення вище розглянутим префіксам. Приєднуючись до слова, цей префікс надає лексемі значення наближення, приєднання. Наприклад: adaptare –приладнати, пристосувати.
Кінцевий приголосний префікса -dперед приголосними с, f, l, n, р, г, s, t повністю асимілюються: ассumulare – накопичувати.
Префікси латинського походження соn-, со- означають зближення, спільне перебування: constituere – складати, встановлювати.
Префікс со- використовується перед голосними і перед -h: coartare –стискати, звужувати.
Соm-використовується перед b, p, е:
сomponere– складати, співставляти. Кінцевий n префікса соn- перед l, m, r повністю асимілюється: colligere –повідомляти;
Префікс de– надає слову значеннявіддалення, усунення, відсутність, пересування зверху вниз: dеtarmare – роззброювати; decebere –відходити, від’їзджати; declarate –заявляти, проголошувати, demittere –спускати, опускати.
Префікс dis— або його фонетичний варіант dі-означає розділення, роз’єднання. Префікс di – використовується перед приголосними b, g, l, m, n, r, v, s: dimovere – роздвигати. У решті випадків використовується dis-, причому s перед f асимілюється, а між голосними переходить в r: disjicere –розкидати.
Префікс е- ех- означає відділення, вилучення, скасування. Префікс е-використовується перед дзвінкими приголосними: emitere –висилати, виганяти. Префікс ех— використовується перед голосними та глухими приголосними c, p, q, s, t: exportare –відносити, вивозити. Кінцевий х в префіксі ех— перед f асимілюється: efferre –виносити.
Префікс іn- використовується при дієсловах для висловлення руху всередину або на предмет, а в іменниках зі значенням заперечення. Наприклад: instruere –вводити, вставляти, inklinacyja– надавати перевагу, схилятись до чогось, inkorporacyja– втілення,instygacyja–оскарження, interdykt–обіцянка, клятва.
Приголосний nв префіксі in— перед l, r асимілюється, а перед b, р, m переходить в m: illustrate— освітлювати, impedyment– перешкода, impensa
– ввести в розтрати, impet
– безліч, велика кількість.
Префікс inter- означає знаходження між предметами, протяжність, тривалість. Наприклад: interjicere– кидати (ставити) між; interrumpere– розривати, рушити; intervallum –проміжок, відстань, intercesyja– посередництво. Приголосний r в префіксі inter — перед і асимілюється: intellegere – сприймати, пізнавати.
Префікс оb- надає номінації значення „рух на зустріч”, „протидія”, „загромаджувати”; префікс obese- вносить значення„протидіяти”. Приголосний b в префіксі ob— перед с, f, р асимілюється. Наприклад: offirmare – робити міцним.
Префікс реr- означає в дієсловах рух за рахунок чогось, завершення, посилення, а в прикметниках – посилення якості: permanere –перебувати, продовжуватися; perlucere– просвічувати, бути прозорим;
– рrае-– означає в дієсловах передування, знаходження попереду, а в прикметниках – посилення якості предмета: praeciarus –дуже світлий;
– рrо-, prod— означає рух вперед, дію на користь будь-кого або замість когось: producere –виводити, відводити.
Префікс red- використовується перед голосними rе (red- – фонетичний варіант) означає рух назад, повторювання дій, протидію: r
eparare–виводити, виймати назад. Префікс red— використовується перед голосними.
– sе- означає відділення, усунення: separare– відділити, обособити.
– sub-, sus-, su— означає знаходження під будь-чим або всередині будь-чого: subscribere– підписувати. Кінцевій b в префіксі sub— перед с, f, g, m, р, r інколи асимілюється: succebere –виходити, проникати. У деяких випадках використовується префікс sus-. Префікс su— використовується перед сполученням sp-: suspicere– дивитися вверх, позирати.
Префікси trans-, trа-означають рух через будь-що: transportare –переносити, перевозити. Префікс trа- вживається перед d, j, і: traducere –переводити, пересувати.
Проаналізувавши словотворчі можливості латинських префіксів у сучасній польській мові, можна зробити висновок, що способом префіксації на сучасному етапі розвитку мови творяться головним чином дієслова, значно менше прикметники та іменники.
На увагу заслуговує також суфіксація як один із способів афіксального способу творення слів у сучасній польській мові.
У латинській мові суфіксальним способом творяться головним чином іменники та прикметники і в значно меншій кількості дієслова, на відміну від префіксації.
При суфіксальному способі творення в якості основи використовуються іменні основи (субстантивні та ад’єктивні) та дієслівні, серед яких словотвірними є основи інфекта і супіна.
При суфіксації на межі основи і суфікса нерідко відбуваються фонетичні зміни. Так, наприклад, кінцевий голосний основи або випадає перед голосним, або підпадає редукції.
У запозичених латинських словах кінцеві словотвірні елементи в кожній новій мові мають конкретні відповідники.
У латинській мові способом суфіксації утворюються: іменники, похідні від дієслівних основ, основ іменників, та основ прикметників.
продолжение
–PAGE_BREAK–Іменникові суфікси:
Найбільш продуктивними похідними основами при творенні іменників є дієслівні основи інфінітива і супіна.
1. Від дієслівної форми інфекту утворюються іменники з кінцевими словотвірними елементами:
-mentum ,- ium,- io,— antia,— entia.
Від основи інфекту + словотворчий суфікс -mentum утворюються іменники середнього роду другої відміни зі значенням дії або результату: ornamentum— прикраса. ( пол. оrnament). Як бачимо в процесі засвоєння латинських запозичень носіями польської мові відбувається адаптація запозичених слів, усікається кінцева частина суфікса.
Від відділеної основи інфекту додаванням словотворчого суфікса -ium утворюються іменники середнього роду другої відміни зі значенням дії, стану. Наприклад: stadium – вивчення.
Від основи інфекту + io (n) утворюються іменники жіночого роду третьої відміни зі значенням результату дії: ledio – fнабір, легіон.
Від основи інфекту + antia/ + entiaутворюються іменники жіночого роду першої відміни зі значенням якості або стану: ignorantia –знання.
Від дієслівної основи супіна, який закінчується на — t,- s утворюються іменники з кінцевими словотвірними елементами -tus / -sus, -tio / -sio, -tura / -sura, -tor / -sor, -torium.
Від основи супіну + tio (n) / + sio (n) утворюються іменники жіночого роду третьої відміни зі значенням дії: action – дія; diffusion –розповсюдження.
Від основи супіну + tus / + susутворюються іменники чоловічого роду четвертої відміни зі значенням дії: transitus –проходження, перехід; cursus –дія.
Від основи супіну + tura / +sura утворюються іменники жіночого роду першої відміни зі значенням дії або результату дії: cultura –обробляти; centura – критика суворе судження.
Від основи супіну + tor / + sor утворюються іменники чоловічого роду третьої відміни зі значенням дійової особи: doctor, oris mвчитель; defensor, oris mзахисник, заступник.
Від основи супіну + torium / + soriumутворюються іменники середнього роду другої відміни зі значенням місця дії: auditorium –аудиторія, зал судових засідань.
2. Від основ іменників утворюються іменники з кінцевими словотвірними елементами: — ina, — arius, — arium, — atus, — ista, — ulus, — olus, — culus, — ellus, — ullus.
Від основи іменника + -іnа утворюються іменники жіночого роду першої відміни зі значенням роду занять: medicina –лікарське мистецтво, медицина.
Від основи іменника + ariusутворюються іменники чоловічого роду другої відміни з назвою виду діяльності особи за родом діяльності: statuaries – скульптор.
Від основи іменника + ariumутворюються іменники середнього роду другої відміни зі значенням сховища: aerariumm –казначейство, державна казна.
Від основи іменника + tus утворюються іменники четвертої відміни зі значенням дійової особи: magistratus –сановник, представник влади.
Від основи іменника + istaутворюються іменники чоловічого роду першої відміни зі значенням дійової особи: citharista –кіфарист, той, хто грає на кіфарі.
Від основи іменника + ulus (a, um), + olus (a, um), + culus (a,um), + ellus (a,um), + ullus (a, um)утворюються іменники чоловічого роду другої відміни на -us, жіночого роду першої відміни на -а, середнього роду другої відміни на -um зі значенням зменшення:hortulus –садок; foliolum –листок; particular – частинка; opusculum –невеликий літературний твір; tabella – дощечка; homullus – чоловічок.
3. Від основ прикметників утворюються іменники, що закінчуються закінченнями – tudo,— tas.
Від основ прикметника + tudo утворюються іменники жіночого роду третьої відміни зі значенням якості: amplitude – величина.
Від основи прикметника + tas утворюються іменники жіночого роду третьої відміни зі значенням якості: universitas –цілість, сукупність.
Прикметникові суфікси:
Прикметники утворюються від основ іменників і дієслівних основ інфекта і супіна.
1. Від основ іменників утворюються прикметники із закінченнями: -anus, -inus, -arius, -icus, -alis, -aris, -osus.
Від основи іменника + anus, a, umутворюються прикметники першої і другої відмін зі значенням приналежності, властивості: urbanus –міський; Romanus – римський.
Від основи іменника + inus, a, umутворюються прикметники першої і другої відмін зі значенням властивості або приналежності: femininus – жіночий.
Від основи іменника + arius, a, umутворюються прикметники першої і другої відмін зі значенням властивості або приналежності: ordinaries –розташований за порядком.
Від основи іменника + icus, a, umутворюються прикметники зі значенням властивості або приналежності: metallicus –металічний.
Від основи іменника + aris, e утворюються прикметники третьої відміни зі значенням властивості або приналежності: militaris –воїнський, воєнний.
Від основи іменника +alis, e утворюються прикметники третьої відміни зі значенням властивості або приналежності: localis –місцевий.
Від основи іменника + osus, a, umутворюються прикметники першої та другої відмін зі значенням ознак вищого ступеня приналежності: bellicosus – войовничий.
2. Від дієслівних основ інфекту або супіну прикметники утворюються з кінцевими словотвірними елементами: -ilis, -bilis, -idus, -ivus.
Від основи інфекту + ilis, eутворюються прикметники третьої відміни зі значенням стану: fragilis –ламкий, крихкий.
Від основи інфекту + bilis, eутворюються прикметники третьої відміни зі значенням пасивної якості: stabilis –постійний, стійкий.
Від основи інфекту +idus, a, umутворюються прикметники першої, другої відміни зі значенням постійної якості: validus – здоровий.
Від основи супіну +tivus, a, um / + sivus, a, umутворюються прикметники першої та другої відміни зі значенням якості: activus –діяльний, діючий; passives – чутливий.
Отже, як бачимо, в процесі адаптації латинізмів мовцями на сучасному ґрунті польської мови відбувається залучення словотворчих формантів до утворення слів, пристосування слів латинського походження до власне польського мовлення. Так, може відбуватися усічення частини словотворчого засобу, частина префіксів або суфіксів нерідко асимілює в мовному потоці, що накладає свій відбиток на писемне мовлення.
Щодо словотворчої продуктивності латинських афіксів, то можна зробити висновок, що префіксальним способом творення активно творяться дієслова з різними відтінками значення (доконаності / недоконаності, наближення / віддалення тощо), які надають саме префікси в результаті словотворення. За допомогою ж суфіксів активно утворюються іменники та прикметники. Іменники та прикметники можуть утворюватися від різних твірних основ. Частіш за все – іменні основи та дієслівні основи. У процесі творення нових слів часто відбуваються певні фонетичні зміни всередині похідного слова, що ще раз свідчить про те, що слова латинського походження або слова, утворені за допомогою латинських афіксів, адаптуються до вимог сучасної польської мови.
продолжение
–PAGE_BREAK–Висновки
Отже, аналіз латинізмів у сучасній польській мові показав, що незважаючи на тривалий інтенсивний вплив латинської мови на польську, кількість латинізмів у сучасній польській мові відносно невелика – 4,4% загального словникового запасу. Разом із тим слід підкреслити той факт, що семантичне багатство, стилістична розмаїтість, досить висока частотність уживання в окремих функціональних стилях і в мові в цілому, висока словотворча активність дозволяють зробити висновок про значну роль латинських запозичень у лексико-семантичній системі сучасної польської мови.
У роботі розглядаються основні теоретичні питання, пов’язані з проблемою польсько-латинських мовних контактів, визначається ступінь впливу латинської мови на польську в процесі історії становлення й розвитку польської мови, розглядаються наслідки запозичення на сучасному ґрунті. Лексичним запозиченням ми вважаємо іншомовне слово, що проникло в систему мови реципієнта та зареєстроване його тлумачними словниками. Як латинське лексичне запозичення в польській мові розглядається будь-яке слово латинського походження (незалежно від шляхів його проникнення до польської мову), що функціонує як лексична одиниця в певній сфері людської діяльності на даному етапі розвитку мови реципієнта, і, отже, зафіксоване в SJPSz. Таке тлумачення латинізмів, безсумнівно, відповідає тому величезному впливові, що визначив латинську мову як показник формування всієї понятійної основи європейських мов, і одночасно сприяє більш повному виявленню результатів польсько-латинських контактів на рівні лексики.
Запозичення – це перехід елементів однієї мови в іншу як результат взаємодії мов. Запозичення – невід’ємна складова процесу функціонування та історичної зміни мови, один із основних джерел поповнення словникового запасу. Запозичені слова відображають факти етнічних контактів, соціальні, економічні і культурні зв’язки між мовними групами. При запозиченні значення слова часто змінюється, деколи слово набуває навіть нового значення, що не зафіксоване або маловживане в мові-носії.
Дана тема вивчалась і вивчається багатьма вченими, однак вона залишається актуальною і на сьогоднішній день. У даному дослідженні головна увага приділяється вивченню шляхів та методів запозичення, зроблений статистичний аналіз щодо частотності вживання латинізмів у різних функціональних стилях сучасної польської мови, аналізуються активні способи творення слів на ґрунті латинських запозичень та за допомогою латинських словотвірних формантів, вивчається рівень адаптованості латинізмів до загальнонародної польської мови.
Латинська мова, будучи провідною мовою Польщі в ХVстолітті, зробила значний внесок в поповнення словникового запасу країни. Польська мова надзвичайно насичена латинізмами, які вживаються в різних сферах життєдіяльності.
Разом із тим, у деяких випадках, запозичення до польської термінології відбувається без попереднього аналізу існуючих можливостей утворення термінів з використанням різних засобів польської мови. Запозичення не є однорідним явищем. Воно може відбуватись на різних мовних рівнях, і в залежності від цього, можна виділити окремі види і підвиди запозичень, які відрізняються характером матеріалу, який переноситься з однієї мови в іншу.
Утворення термінів з латинських слів, особливо коли вони будуються на основі коренів, яких не існує в польській мові, видається більш легким, порівняно зі створенням термінів із елементів рідної мови.
Асиміляція запозичень у польській мові – поетапний, багатоплановий процес, провідну роль у якому відіграє введення запозичення до лексико-семантичної системи мови.
Кожна мова запозичує чужоземні слова. Це об’єктивний процес, що проявляється більшою чи меншою мірою в кожній мові. Не оминає він і польської мови. Але його необхідно контролювати, щоб мова зберігала свою цілісність і не перетворилася на таку собі суміш різних мов. У польській мові сталою є традиція заміняти будь-які нові слова іншомовного походження польськими відповідниками. Скажімо, в галузі фізико-математичних наук ця традиція вже нараховує понад сотню років, і давно ніхто не дивується, що навіть такого поширеного в науковій літературі слова як інтегралтам нема, а є польський відповідник.
Успішно протистоять поляки і навалі слів-кальок в галузі новітніх інформаційних технологій, при комп’ютеризації всіх сфер виробництва й обслуговування. Наприклад, там повністю перекладено польською мовою основні програмні продукти.
Проблема запозичення латинських слів до польської термінології показує, що запозичення, як спосіб поповнення спеціальної лексики для найменування нових понять, диференціації і деталізації існуючих понять, заміни зворотів та усунення омонімії є позитивним явищем.
Латинізми у польській мові функціонують у різних функціональних стилях. Проведений аналіз показав, що найбільша кількість латинських запозичень зафіксована в художньому стилі. Це можна пояснити багатьма чинниками: латинізми використовуються авторами художніх творів з метою передачі колориту певної епохи, як засіб характеротворення, для створення певного емоційного забарвлення – піднесеності, урочистості тощо. Більшість подібних запозичених слів зустрічається в художніх творах на історичну тематику.
На другому місці за частотністю вживання латинських слів виступає науковий стиль. Цей факт легко пояснити запозиченням різноманітних термінів на ранньому етапі становлення мови. Більшість мов запозичила назви термінів із різних наукових сфер саме з латинської мови, чим пояснюється існування значної групи так званих інтернаціоналізмів на сучасному етапі існування різних мов світу.
Окрім запозичення з латинської мови цілих слів, а інколи навіть сполучень слів або й сталих виразів, відбувається запозичення окремих частин слів в якості словотворчих формантів. Афікси латинського походження адаптуються до сучасної системи словотвору польської мови й активно функціонуються для створення нових слів. Найбільш продуктивними у відношенні творення нових слів виступають суфікси і префікси латинського походження. Складні слова латинського походження в лексичній системі сучасної польської мови зустрічаються дуже рідко.
Отже, проведений аналіз дозволяє говорити про значну роль латинських запозичень у системі сучасної літературної польської мови.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Бодуэн де Куртенэ И. А. О древнепольском языке до XIV ст. – Лейпциг, 1870.
2. Брандт Р. Краткая фонетика и морфология польского языка. – М., 1894.
3. Дубровский П. Полный русско-польский словарь – Варшава, 1878.
4. Красный Ю. Польско-русский словарь. – Москва, 1931.
5. Красный Ю. Русско-польский словарь с краткими грамматическими указаниями, составленными Г. Каменским. – Москва, 1933.
6. Линский Г.Г., Учебник и грамматика польского языка. – СПБ, 1892.
7. Основні історичні етапи проникнення латинізмів у польську мову; наукова розробка проблеми латинських запозичень у польській лінгвістиці / Рукопис деп. у ИНИОН АН СРСР №20522 від 26.04.85. – Л., 1985.
8. Потоцкий Ф.А. Словарь польского и русского языка, ч. 1. – Лейпциг, 1873, ч. 2, 1876.
9. Про частотність латинських запозичень у сучасному польській загальнолітературній мові // Вісник Льон.ун-та / Історія. Мовознавство. Літературознавство. – 1986. – Вип.2. – С.105-106.
10. Функціонування латинізмів у сучасній польській загальнолітературній мові // Діалектика форми і змісти в мові і літературі: Тез.докл.усесоюз.конф. – Ленінград, червень 1986 р. – Тбілісі, 1986. – С.167-169.
11. BaudouindeCourtenayJ. Zaryshistorjijкzykapolskiego, 1922.
12. BenniТ., Јoњ J., NitschK., RozwadowskiJ., UіaszynH., Gramatykajezykapolskiego. – Krakуw, 1923.
13. KarіowiczJ. (и др.) Sіownikjкzykapolskiego, 8 vv. – Warszawa, 1900 –1927.
14. Kurcz I., Lewicki A., Maslowskij W., Sambor J., Worcnczak T. Slownictwo wspolczesnego jezjka polskiegc. Listj frekwencjjne. – W-wa: PAN, 1974-1976. T.1: Teksti popularno naukowe; T.2: Drobne wiadomosci prasowe; T.3: Publicjstjka; T.4: Proza artjstjczma.
15. LindeS. B. Sіownikjкzykapolskiego, 6 vv., wyd. 2. – Lwуw, 1854–1860.
16. Јos J., Gramatyka polska, 3 vv. – Lwуw, 1922–1927.
17. Јos J. Pisownia polska w przeszіoњжi i obecnie. – Krakуw, 1917.
18. ЈosJ. Pocz№tkipiњmiennictwapolskiego, Lwуw, 1922.
19. Nitsch K. Prуba ugrupowania gwar polskich. – Krakуw, 1910.
20. Nitsch K. Wybor polskich tekstуw gwarowych. – Lwуw, 1929.
21. Slownik jezjka polskiego: wzt/ Pod red. M.Szjmczaka. W-wa: PWN, 1978-1981.
22. Slownik jezjka polskiego / Pod red. W.Doroszewskiego. W-wa: WP, 1958-1968. !
23. SzoberS. Gramatykajezykapolskiego, wyd. 3. – Warszawa, 1931.
Ілюстративний матеріал
24. Henryk Sienkiewicz.Ogniem i Mieczem// www.franklang.ru
25. Польские пословицы // www.franklang.ru
ДОДАТКИ
Додаток 1
Латинізми-терміни
— ablaktacja– sposуbszczepieniaroњlin
— abominacja – obrzydzenie, wstrкt
— abrewiacja – skrуtwyrazulubgrupywyrazуwwpiњmie, np. A
.
D
.
— abrewiatura, abbreviatura
– systemskrуtуwstosowanychwstaroїytnychiњredniowiecznychpismachalbownotacjimuzycznej
— abrogacja– anulowanieustawy, przepisuprawnegolubwyroku
•
abrogowaж
—
absorbent– substancja pochіaniaj№ca w procesie absorpcji
— abstrakcjonizm– kierunekwsztucewspуіczesnej, ktуregopodstaw№ jestposіugiwaniesiк formamiplastycznymitworzonymiprzezfigurygeometryczne, kompozycjeplamipіaszczyzn
•
abstrakcjonistyczny
— adenotomia– chirurgicznewyciкciemigdaіkagardіowego
— adenowirus– wiruswystкpuj№cywwieluodmianach
—
adresografia– metoda drukowania adresуw na przesyіkach
— grawitacja –zjawiskowzajemnegoprzyci№ganiasiк ciaі materialnych
•
grawitacyjny
— pachydermia– patologicznezgrubienieskуrylubbіonyњluzowej
— palatografia– metodabadaс fonetycznychopartanaanalizieњladуwkontaktуwjкzykazpodniebieniemprzywymawianiugіosek
—
inseminacjazob. sztuczne zapіodnienie w zn. 2
•
inseminacyjny
•
inseminator
•
inseminowaж
— paleo-– pierwszyczіonwyrazуwzіoїonychwskazuj№cynaichzwi№zekznaczeniowyzdawnymiczasami, prehistori№
— paleoantropologia – naukazajmuj№casiк badaniembudowyirozwojuczіowiekaorazrasludуwzokresuprehistorycznego
paleoantropologiczny•
paleoantropolog
— paleoastronautyka– naukazajmuj№casiк teoriamiihipotezamizakіadaj№cymil№dowanienaZiemiwdalekiejprzeszіoњciwysіannikуwpozaziemskichcywilizacji
•
paleoastronautyczny
•
paleoastronautyk
— paleobiogeografia – naukabadaj№carozmieszczenieorganizmуwzwierzкcychiroњlinnychnapowierzchniZiemiwrуїnychokresachgeologicznych
•
paleobiogeograficzny
•
paleobiogeograf
— paleobiologia– kierunekwpaleontologiizajmuj№cysiк badaniemzwi№zkуwmiкdzybudow№ organizmуwkopalnychaichfunkcjami, sposobemїyciaiњrodowiskiem
•
paleobiologiczny
•
paleobiolog
— paleobotanika –naukazajmuj№casiк badaniemroњlinzminionychepokgeologicznych
•
продолжение
–PAGE_BREAK–