Лексика традиційної матеріальної культури у подільській говірці

Курсова робота з культурології
Лексика традиційної матеріальної культури у подільській говірці

Зміст
Вступ. Особливості історичного розвитку такультури Поділля
І. Історія створення і розвиткулегендарного міста Умань – частини колишнього Поділля
ІІ. Розповідь про носія інформаціїдосліджуваного регіону     
ІІІ. Характеристика мовної системиподільської говірки
1. Фонетичніознаки подільської говірки
2. Морфологічні особливості мовної системиподільської говірки
3. Особливості лексичного складу
4. Лексика подільської говірки за походженням
5. Словник побутової лексики подільської говірки
Висновки
Бібліографія

Вступ.Особливості історичного розвитку такультури Поділля
Українськамова єдина, на сучасному етапі в ній відсутні будь-які локальні чи регіональнівідмінності, але в народному мовленні можна простежити регіональні особливостімови, що пояснюється позалінгвальними чинниками. Самобутність українськогонароду, його мови зумовлена специфічністю його історичної долі, що включала,зокрема, драматичні сторінки міждержавного членування України на окремічастини. Це підсилювалося особливостями традиційної етнокультурної основи,котра навіть біля своїх витоків не була цілісною, а складалася з різнихетноплемінних об’єднань. Формування в їхніх межах окремих земель та іншихетнотериторіальних утворень заклало основу для історико-етнографічногорайонування. І цей процес сягає давнини: ще літописи вирізняли такі райони, якРустія, Галицька земля, Холмщина, пізніше — Червона Русь, Подол, Покуття, Сівера,Волинь, Чернігівщина, Переяславщина, а відтак і Вкраїна, Запоріжжя, Мала Русь.
ПеріодX—XIV ст.ст. характеризується дробленням давньоруської держави на окремі земліта князівства. Основною одиницею районування стала земля –територіально-політичне утворення, яке спочатку підлягало центральній владі, ав подальшому, зі здобуттям «княжого столу» поступово ставало незалежним.Основними з таких земель були Київщина, певною мірою Переяславщина, а такожЧернігівщина, Сіверщина, Галицька земля, Холмщина, Поділля, Волинь,Прикарпатська Русь, Брацлавщина.
Здобуттяокремими краями України статусу землі означало не тільки їхню певнусуверенність, а й специфічність культури та побуту їхнього населення, яке малосвої особливі закони та звичаї, національні права і переваги тощо, що, у своючергу, не могло не накласти відбиток на лексичну систему народу того чи іншогорегіону України.
Етнографита лінгвісти давно почали приділяти увагу вивченню специфіки певних регіонівУкраїни. Одним із перших, хто спробував зрозуміти регіональне багатоманіттяУкраїни і, отже, зональну специфіку української культури, був французькийтопограф Г. Левассер де Боплан. Він виділяв в Україні XVII ст. вісім регіонів:Волинь, Поділля, Покуття, Брацлавщину, Київщину, Сіверщину, Чернігівщину таУгорську Русь. Серед вітчизняних дослідників до цієї проблеми зверталися О. Шафонський, Я. Маркович.Деталізовану картину етнорегіонального розвитку України у першій половині ХІХст. подав лінгвіст П. Білецький-Носенко. У ХХ ст. Це питання розробляв М. Сумцов.
Регіональністьв історичному розвитку України позначилась і на розвиткові особливостейлексичної системи. На сучасному етапі розвитку українська літературна мовахарактеризується унормованістю, але українське, як і будь-яке інше, усненародне мовлення, зберігаючи спільність своєї фонетичної, граматичної ілексичної основи, характеризується більш-менш поширеними місцевимиособливостями, тобто в ньому виділяються територіальні, або місцеві, діалекти. Територіальнідіалекти сучасної української мови об’єднуються в три великі групи: північна,або подільська, південно-західна і південно-східна. Кожен діалект у свою чергуможе членуватися на дрібніші територіально виявлені мовні різновиди – говірки.
Об’єктомнашого дослідження стала подільська говірка як територіальний різновидпівденно-західної діалектної групи.
Предметдослідження – особливості номінування предметів традиційної матеріальноїкультури у подільській говірці, що є віддзеркаленням особливостей історичногорозвитку регіону колишнього Поділля, традицій і культури, економічногостановища регіону.
Подільськаговірка поширена на території колишнього Поділля. На сучасному етапі цютериторію можна окреслити так: південна частина Хмельницької і Вінницькоїобластей, частково східна частина Тернопільської області, південно-західнірайони Київської й західні райони Черкаської областей, а також північно-західначастина Кіровоградської, північ Миколаївської та північний захід Одеськоїобластей.
Якісторико-етнографічний регіон Поділля – етнотериторіальне утворення, котре заісторичною долею та етнічним обличчям його населення є самобутнім, щозафіксовано в історичних документах і відтворене в крайовій символіці, улюдській пам’яті й, звичайно, в особливостях лексичної системи.
Поділляяк окрема земля згадується у багатьох документах XIII – XIV ст. під різниминазвами: Подолля, Подоль, Подол — так позначали „нижню” частинуГалицько-Руського князівства, яка у більш ранні часи іменувалася ще „Руссю долішною”.Протягом наступних століть назва землі змінювалася, зберігаючи, втім, ключовепоняття „Подол”. Із 1434 р. Поділля втрачає свою самостійність і цілісність:одна його частина під назвою Подільського воєводства увійшла до складу РечіПосполитої, а друга — (Брацлавське воєводство) — до Великого князівстваЛитовського. Після першого розділу Польщі Подільське і Брацлавське воєводствавідійшли до Росії, перетворившись на області, потім — намісництва, а в 1797 р.— на Волинську та Подільську губернії. Такий стан зберігався до 1917 p., післяж громадянської війни Подільська губернія була скасована. На її території булистворені в 1932 р. Вінницька, а в 1937 р. Кам’янець-Подільська (з 1954 р. —Хмельницька) області Української РСР. Західні землі Поділля увійшли до складуПольщі і в 1939р. були возз’єднані з Україною, утворивши Тернопільську область.Як бачимо, нинішнє адміністративне утворення не зберегло традиційної назви «Поділля»,хоч вона і не зникла з народної пам’яті.
Сліднаголосити, що регіональна самосвідомість населення різних районів Поділля єнеоднозначною, що свідчить, зокрема, про зональність краю. Зазначені явища —результат постійних змін кордонів регіону, і тут є така закономірність: тіземлі, котрі весь час входили до складу власне Поділля, стали ядром формуваннявласне подільської культури і головним чинником збереження крайовоїсамосвідомості населення; і навпаки, землі, що час від часу відривалися відПоділля, набули якості перехідних зон до культур суміжних регіонів: волинської,галичанської, буковинської, наддніпрянської.
Отже,можна сказати, що Поділля – один із найцікавіших регіонів України, відомийсвоєю винятковою геополітичною роллю в житті Південно-Західної України.Місцерозташування на перехресті найважливіших торговельних шляхів та на межіміж християнським Заходом та мусульманським Сходом наводить на думку проподібність його історичної долі до долі всієї України, яка саме завдякиключовому геополітичному положенню в євро азійському просторі на декількастоліть опинилася в епіцентрі політичних змагань видатних держав Європи таАзії. Аналогічну модель історичного розвою демонструє й Поділля, на тереніякого впродовж ХП-ХVIIІ століть перетиналися політичні інтереси Литви, Польщі, ЗолотоїОрди, Туреччини, Росії. Усе це не могло не позначитися на культурі народу, якийзаселяв ці території. Населення Поділля зберігає певну етнічну специфіку, щонасамперед проявляється в місцевій говірці.

І. Історія створення і розвитку легендарногоміста Умань –частини колишнього Поділля
Цікаву історію має місто Умань Черкаської області – частинаколишнього регіону Поділля. Подільська говірка, яка зберігається в народномумовленні на території Уманського району дала матеріал для написання даноїроботи.
Територія сучасного Уманського і сусідніх районів, як і самоїУмані, була заселена в дуже далекі часи. Археологічні розвідки довели, що понадп’ять тисяч років тому тут були розташовані поселення трипільської культури, вдеяких із них жило не менше тридцяти тисяч мешканців. У межах міста теж єзалишки двох поселень цієї давньої цивілізації, а також і інших культур аж доХІ століття нашої ери.
Місто Умань починає свою історію з давніх часів. Перша згадка проУманщину є в літописі Супрасльського монастиря 1497 року. Географічнерозташування міста визначило його статус як місто-фортеці. У 1576 році бувстворений Уманський козацький полк.
У 1609 році Умань перейшла у володіння старости Брацлавського,Вінницького та Звенигородського – Валентина Олексія Калиновського. В Умані у1629 році була збудована неприступна фортеця із ровами і валами.
У червні 1648 року населення Умані скинуло польських управителів.З того часу Умань і Уманський полк відігравали велику роль унаціонально-визвольній війні українського народу. Полк за часів БогданаХмельницького – це не тільки військова, а й адміністративна одиниця. Це буводин з найбільших полків України. В 1648 році він нараховував 2949 козаків, якіділились на 14 сотень, в 1650 році в полку вже було 3472 козаки.
В 1674 році місто було повністю зруйноване турками і татарами,населення знищено (на той час в місті мешкало близько 20 тисяч чоловік).Частина населення, яка уціліла, переселилася на Лівобережжя.
1726-1832 рр. – місто належало польським магнатам Потоцьким. У1726р. Уманщина стає володінням Франциска Сілезія Потоцького. Щоб залучити сюдибільше людей, новосельцям давали привілеї. І знову завирувало життя. Уманьзнову у 1761р. перетворили в неприступну фортецю. Найміцнішимукріпленням-фортецею було Старе місто, з якого було два виходи: “Брамановоміська” в Нове місто, яке теж було укріплене, і “Раківська брама”.
З 1760 року в Умані було запроваджено магдебурзьке право. У цейчас Умань стає культурно-просвітительським містом. У 1764р. Потоцький заснувавтут католицький монастир і католицьку духовну базиліанську школу на 400 учнів.Цей період відображений двома пам’ятками архітектури: Базиліанським монастиремта міською ратушею.
Не можливо обійти увагою повстання 1768 року, що має назву“Коліївщина”. Свого апогею це повстання набуло саме в Умані.
“Коліївщина” була останнім вибухом народного гніву. Загонигайдамаків під проводом М.Залізняка і І.Гонти винищили польську шляхту, якаховалася у місті. Ця подія відома в народі під назвою „уманська різня”.Населення Уманщини після повстання значно зменшилось, так в Умані у 1797р. було1354 мешканця.
У 1795 році в Умань на постійне проживання переїхав власник міста– Щенсний Потоцький.
У 1796 році був закладений шедевр садово-паркового мистецтва –парк “Софіївка”. За замовленням Станіслава Фелікса Потоцького на честь своєїдружини Софії в Умані протягом 4 років будувався парк, який на сьогодні єперлиною серед парків Європи. Ідея створення парку належала самій Софії, якабула гречанкою, і взяла за основу міфи та легенди стародавньої Греції.Відкриття парку відбулося в 1800 р. і названий був „Софієвкою”. Велика площадендропарку вражає – 140 га. Майстри відтворили справжні твори мистецтв: крутіта пологі схили, різні за розміром та формою, звисле русло річки Кам’янки звіковими деревами по берегах. Серед майстрів виділився кріпак Зарембу, який бувсправжнім майстром своєї справи. Важкою працею кріпаків, які натягали великихвалунів та каміння, були створені штучні озера, гроти, водоспади. Майстри вдалопоєднали різні породи дерев і чагарників, пов’язавши їх із рельєфом таландшафтом. Після смерті Потоцького парк відійшов Софії. Будівництво паркуприпинилося після смерті Софії, а 1831 р цар Микола І конфіскував парк і змінивйого назву на «Царицин сад». На сьогоднішній день „Софіївка” –національний парк-музей України.
В 1839 році Умань стала центром військових поселень, містомвійськової адміністрації, чиновників, купців і попів.
У цей час почалась розбудова аристократичної частини міста іззабрукованими вулицями, кам’яними будинками. Місто в ті роки нагадувало “Київ вмініатюрі”.
Важливим історичним моментом у розвитку Умані є розвитокхасидизму. Рабин Нахман із Бреслава – правнук засновника хасидизму Цадика Бешта– останні роки життя працював в Умані, де і помер у 1811 році. Цадик Нахман буводним із найбільш впливових лідерів хасидизму і значно розвинув цей релігійнийі духовний рух.
Поховали його за заповітом на старовинному єврейському цвинтарі,де поховані жертви трагедії 1768 року. Він заповів своїм послідовникам, що,помолившись на його могилі, вони отримають духовне очищення і досконалість.
Після закінчення громадянської війни місто розвивалось як промисловийцентр великого сільськогосподарського району. Будуються нові промисловіпідприємства: будівельних матеріалів, легкої, харчової, текстильноїпромисловості. Відкриваються нові учбові та лікувальні заклади.
Під час Великої Вітчизняної війни Умань першого серпня 1941 рокуокупували німецько-фашистські війська. Окупанти спалили в місті близькоп’ятисот кращих будинків, зруйнували п’ять великих корпусівсільськогосподарського інституту, більшість шкільних будинків і медичнихзакладів, будинки пошти, телеграфу і телефонної станції, знищили міськубібліотеку, пограбували краєзнавчий музей і чудовий субтропічний сад-оранжереюв парку “Софіївка”, у самому парку вирубали багато вікових дерев, влаштувалисвоє кладовище.
Нині Умань є центром Уманського адміністративного районуЧеркаської області і відіграє роль міжрайонного центру західної частиниобласті. Міста-побратими Умані: Ботошань (Румунія), Девіс (США), Ланцет(Польща), Мілорд-Хейвен (Велика Британія).
В Умані народилися такі українські вчені, як М.Ф. Біляшівський,Й.І. Гіхман, Є.П. Дибан, Б.Г. Левитський.
У 1805 році в місті військову службу відбував І.П. Котляревський.Також Умань відвідували такі відомі російські та українські письменники, якО.С. Пушкін (у 20-х роках ХІХ ст.), О.М. Горький (1891), Леся Українка (1898).Тут пройшли дитячі та юнацькі роки українського поета М.П. Бажана.

ІІ. Розповідь про носія інформації досліджуваного регіону
КоноваленкоОксана Матвієвна – корінна мешканка Уманського регіону розповіла про історіюміста. Спираючись на особливості її мовлення нами була зроблена спробавизначити особливості подільської говірки.
ОксанаМатвієвна народилася в 1934 році у селянській родині. Коли їй виповнилося 13років, родина перебралася до міста Умань, у якому пані Коноваленко мешкає й по сьогоднішнійдень у Звенигородському передмісті. У пані Оксани – довге й цікаве життя,місцями з трагічним забарвленням. Важким випробовуванням для багатьох мешканцівУмані стала Велика вітчизняна війна. Фашисти розстріляли 12 тисяч жителівміста, серед яких був і батько Оксани Матвіївни, декілька тисяч вивезли напримусову роботу до Німеччини, а саме місто було майже вщент зруйновано.
Ухаті Оксани Матвіївни панує національний дух. У будинку безліч начиння,призначення якого й специфічні назви тлумачила господиня. Усі ці назвинадихнули на створення невеличкого словника побутової лексики, до якогозвернемося пізніше.

III. Характеристика мовної системи подільської говірки
 
1. Фонетичні ознаки подільської говірки
Уданій роботі досліджується народне мовлення корінних мешканців Умані якзбереження подільської говірки в південно-західній частині України. Приступаючидо вивчення особливостей лексичного складу подільської говірки, необхідно, першза все, визначитися із самими термінами говірка, діалект, бо ці поняття частоплутають або замінюють одне одним, у той час, коли вони позначають абсолютнорізні поняття. І.Г.Матвіяс під терміном говірка розуміє діалектичнумікросистему, яка характеризується єдністю всіх елементів фонетичного,акцентуаційного, морфологічного, синтаксичного, лексичного рівнів і охоплюєодин або кілька населених пунктів [, 5]. Група структурно споріднених ітериторіально суміжних мікросистем утворює, на думку дослідника, діалектичнусистему, що виражається терміном діалект, або говір [, 5]. Отже, подільськаговірка – діалектична мікросистема більш великого утворення –південно-західного діалекту.
Якчастині південно-західного діалекту, подільській говірці притаманні як спільніриси всієї південно-західної групи, так і індивідуальні особливості фонетичної,морфологічної, лексичної систем.
Першніж перейти до розгляду власне лексики на позначення традиційної матеріальноїкультури в подільській говірці, варто означити фонетичні ознаки, які накладаютьвідбиток на всю лексичну систему. Дослідивши мовлення мешканців Умані, можназробити певні узагальнення. Так, з фонетичного погляду для подільської говіркихарактерні такі специфічні риси:
– ненаголошений [о] більш-менш сильно зближується з [у], а нерідко йзовсім заступається [у]: (доу‌‌‌‌‌|рога, ду|‌рога,коу|рова, ку|рова, оу|б’ід, гоу|р′іх, коу|за);
– наявне вставне [л] після [б, п, в] замість [j]: (|жабл’ячий,|рибл’ячий, рип|л’ях, здо|роўл’а);
– уживається вставне [н] після [м] на місці [j]: (|памн’ат′,м|н’ати, |т′імн’а, |в’імн’а);
– звукосполука [вн] у мовленні мешканців Умані нерідко переходить у звукосполуку [мн]: (|рімний, рім|н’ати);
– у потоці мовлення звукосполука [ст] часто передається як [с’ц’]:(|гос’ц’і, гіс’ц’, с’ц’і|на, пу|с’ц’іт′);
– у звукосполуках [с’в’], [ц’в’] звичайно відбувається повнествердіння [в]: (с’|вато, с’ва|тий, ц’вах); а у сполуці [зв] перед [j] нерідко[в] втрачається: (зjа|зати, підла|зати);
– для подільської говірки характерною є вимова сполук [ир], [ил],[ер], [ел] на місці давньоруських звукосполучень РЪ, ЛЪ, РЬ, ЛЬ міжприголосними із слабкими зредукованими: (кир|вавий, гир|міти, гил|тати, сил′|заі кер|вавий, гел|тати);
– літні мешканці досліджуваного регіону звикли вимовлятизубно-губний [ф] на місці загальноприйнятої сполуки [хв]: (фіст, |филя,фа|тати);
– зафіксоване також і явище переходу м’яких зубних [д′], [н′]на кінці складу перед приголосними в [j]: (два|наjц’aт′, молоj|ц’і,маті|ноjка, |соне jко).
2. Морфологічні особливості мовної системи подільської говірки
Мовнасистема подільської говірки наряду з фонетичними особливостями характеризуєтьсяпевними відмінностями від загальнолітературної норми в морфологічній системі.Так, діалектологи підмітили той факт, що в східноподільських іпівденноподільських говірках іменники ІІІ відміни в родовому відмінку однининерідко мають паралельні закінчення –и, -і. Це явище простежується у мовленнінаселення досліджуваного регіону. Одночасно можуть уживатися в мовленні форми |соли і |солі, |слабости і|слабос’ц’і.
Вусному народному мовленні у формах першої особи однини теперішнього часучергування голосних [д] – [дж], [з] – [ж], [т] – [ч], [с] – [ш] звичайно немає(що суперечить літературним нормам): хо|д′у, во|з′у, кру|т′у,но|с′у. А в дієсловах другої дієвідміни в третій особі однинитеперішнього часу поряд із широко знаними формами з особовим закінченням –тзустрічаються й форми типу |ходе, |носе, |просе.
3. Особливості лексичного складу подільської говірки
Як ів будь-якій діалектній лексиці (а подільська говірка, як ми вже визначилисяраніше, — частина південно-західної діалектної групи), у лексиці подільськоїговірки можна виділити два типи відмінностей:
1) протиставні, або співвідносні, відмінності;
2) непротиставні, або неспіввідносні.
Непротиставнілексичні діалектні відмінності полягають, як зазначали дослідники, у наявностів певному діалекті слів, яких немає в інших діалектах, через те що вони немають відповідних предметів чи понять. Основна маса непротиставних лексичнихдіалектизмів – переважно термінологічна лексика, пов’язана зі спеціальнимигалузями господарства, специфікою географічного положення, матеріальноїкультури. У подільській говірці досліджуваного регіону така лексика непредставлена. Та й взагалі Уманський район не відрізняється якимись особливимигалузями господарства чи специфічною матеріальною культурою, як, наприкладрайони Закарпаття, де чітко простежуються непротиставна діалектна лексика.
Що ж стосуєтьсяпротиставних лексичних діалектних відмінностей, то вони полягають у тому, щодля позначення того ж самого предмета чи поняття в різних діалектах вживаютьсярізні слова або слова з фонетичними відмінностями.
Середпротиставних лексичних діалектних відмінностей можна виділити кількарізновидів.
Першийрізновид – власне лексичні, або словникові лексичні діалектні відмінності. Цетаке явище, коли в різних діалектах на позначення тієї самої речі, поняттявживаються зовсім різні слова. Наприклад, на позначення картоплі мешканціУманського району вживають слова бульба, бараболя; загальнолітературнаномінація кропи|ва передається такими варіантами, як кро|пива, коп|рива, жа|лива. Виникненнядіалектних слів цього різновиду звичайно зумовлюється поза лінгвістичнимичинниками.
Другийтип лексичних діалектних відмінностей – лексико семантичний. Цей типвідмінностей проявляється у словах, які в різних діалектах звучать однаково,але мають зовсім відмінне значення. Наприклад, у мовленні мешканцівдосліджуваної території гостинець – великий битий шлях, у той час, як улітературному мовленні й у південно-східній частині діалектів це слово означає„подарунок”.
Третійтип – лексико-словотвірні лексичні діалектні відмінності. Про цей типвідмінностей можна говорити, коли при спільній із відповідними словами іншихдіалектів чи літературної мови кореневій морфемі діалектне слово відрізняєтьсясловотвірними афіксами або порядком компонентів складних слів. Так, можутьзустрічатися різні суфікси в словах, однакових за лексичним значенням.Наприклад:
Подільська говірка :
Літературна мова:
|половин’ –
звидин’у|ки –
дригу|н’іти —
полум’я
зведенята
дрижати
 Словаможуть відрізнятися префіксами:

Подільська говірка:
Літературна мова:
нара|зу –
|нарушно –
удуріти —
зразу
зручно
здуріти
Спостерігаєтьсявідмінність за відсутності чи наявності афікса:
Подільська говірка:
Літературна мова:
|заморока –
на|сидячи –
уто|рік –
пій|мати –
|вітки –
|тільки —
морока
сидячи
торік
спіймати
звідки
стільки
Іостанній – четвертий тип різновиду лексичних діалектних відмінностей –лексико-фонетичний різновид. Під цим різновидом радимо розуміти лишеслова-діалектизми з особливим звуковим складом, спричиненим несистемнимифонетичними явищами, що мають індивідуальний характер. Докладно фонетичніособливості досліджуваного краю розглядалися вище, у розділі „Фонетичніособливості подільської говірки”.
4. Лексика подільської говірки за походженням
Засвоїм походженням діалектну лексику можна поділити на 2 основних типи. У їїскладі виділяються архаїчні елементи та інновації.
Діалектніслова-архаїзми являють собою спільнослов’янські чи спільносхіднослов’янськіслова, що зберігаються в українських діалектах до наших днів, не ставши, однак,при цьому надбанням словникового складу нової української літературної мови. Надіалектні слова такого типу особливо багаті південно-західні діалекти, зокремаподільська говірка.
Так,багато в мовленні населення Уманського регіону слів спільнослов’янськогопоходження, які кваліфікуються тепер як діалектизми, оскільки вони залишаютьсяпоза словником літературної української мови. Наприклад: вуй, уй, |вуйко – дядько (материнбрат); стрий, ст|рийко – дядько (батьків брат) (порівняймо зі ст.-сл.СТРЫИ); |вивірка – білка (пор. д.-рус. ВЕВЕРИЦА); літос’, літус’– торік, минулого літа (слова давньо-руського походження).
Оскільки,ознайомившись з історією розвитку колишньої території Поділля, ми побачили, щочастина території постійно перебувала під владою польських магнатів абоперебувала у складі Польщі, то цілком закономірним є той факт, що значний шарлексики подільської говірки становлять слова-запозичення – переважно полонізмита германізми.
Полонізми:
|варґа –
|варґи –
вар|ґатий –
кобіта –
стонга –
хлоп —
губа
борода, підборіддя
товстошиїй, з гладким підборіддям
дружина
стрічка
чолові, селянин
Германізми:
|вандри –
|анцуг –
|шустер –
|ташка –
ш|тимпиль –
|файний –
фриштико|вати –
мандри
костюм
швець
сумка
марка
гарний
снідати
5. Словник побутової лексики подільної говірки
Наоснові проведених досліджень мовлення населення Уманського регіону можназробити певні узагальнення щодо особливостей номінування предметів побуту, авідтак – лексики традиційної матеріальної культури у подільській говірці.Взявши за основу результати опитувань, ми зробили спробу укласти невеличкийсловни побутової лексики подільської говірки.
Словникпобутової лексики подільської говірки
Ба|няк –
ба|дя, баді|йа –
 
близню|ки, близ′|нята –
дер|кач, дра|пак(ч) –
|діжечка, ка|душка, це|берка –
кара|фін, кара|фінка, ка|рафка –
к|варта –
кіш, |кошик –
 
ков|ганка –
 
ко|новка, ма|нірка –
|корок –
к|риса (и) –
пік|на ді|жа –
пра|ник –
п|раска, пра|совня, у|тюг –
|ринка –
 
|ринка, |риночка, |горшчик, горш|чок
сі|кач –
с|катерка –
со|лом’я|ник –
со|лярочка, сі|ляр|ниця –
|тертка –
|тиква –
фі|ранка –
це|бер –
ча|ра –
чавунний горщик;
велике дерев’яне відро, яким витягають воду з криниці-журавля;
два зліплені докупи горщики з великим вухом угорі;
старий стертий віник;
хатня діжка для питної води;
графин;
металева посудина з вушком для пиття води;
сплетена з лози невелика посудина з дужкою вгорі для зберігання або перенесення чого-небудь;
дерев’яна ступка, у якій розтирали сало для засмаження страви;
бляшана посудина для олії;
пробка, якою закривають пляшку;
верхні краї миски, горщика;
хлібна діжа; широка низька діжа;
пряник;
праска;
глибока череп’яна посудина напівсферичної форми з широким отвором;
–горщик для кімнатних квітів;
знаряддя, яким січуть капусту, м’ясо;
скатерть;
кіш із соломи для зберігання зерна;
невелика посудина для солі, яку подають до столу;
кухонне начиння для подрібнювання овочів;
велика глиняна посудина з вузькою шийкою;
коротка занавіска на вікні;
дерев’яна помийниця, низька широка діжка;
сковорода

Висновки
Отже,дослідивши народне мовлення Уманського регіону, можна зробити певні висновкищодо особливостей подільської говірки. Подільська говірка входить до групипівденно-західного діалекту, тому для неї притаманні як спільні для всієїпівденно-західної групи риси, так і регіональні особливості. Легко помітитивзаємозв’язок історичного розвитку колишньої території Поділля й формуваннямовної системи подільської говірки. Спираючись на історичний розвиток регіону,можна пояснити значну кількість полонізмів та германізмів у лексичному складіподільської говірки.
Маєпевні особливості й фонетична та морфологічна система мови подільської говірки,що позначається на лексичному складі.
Особливостімовної системи, які збереглися з давніх часів на території колишнього Поділлязбереглися переважно в мовленні літніх людей. Однак, ці особливості наклаливідбиток на розвиток сучасного мовлення регіону. Загальнолітературні норми,поєднуючись із діалектними особливостями, утворюють особливий колоритлексичного складу подільської говірки.

Бібліографія
1. Бевзенко С.П. Українська діалектологія. – К.: Вища шк., 1980.
2. Жовтобрюх М.А. Українська літературна мова. – К.: Наук. думка,1984.
3. Жовтобрюх М.А., Русанівський В.М., Скляренко В.Г. Історіяукраїнської мови. Фонетика. – К., 1979.
4. ИсторияУкраинской ССР. – К., 1982. – Т.2.
5. Мартинова Г. До визначення подільсько-середньонаддніпрянськоїдіалектної межі // Український діалектологічний збірник. Кн. 3. – К.: Довіра,1997. – С.145 – 153.
6. Матвіяс І.Г. Деякі питання термінології в українськійдіалектології // Українська діалектна лексика. Збірник наукових праць. – К.:Наук. думка, 1987. – С. 3 – 9.