Ліцензування важливий компонент системи регулювання туризму

Вступ
Тема: «Ліцензування – важливий компонент системи регулювання туризму». Об’єктом дослідження є сукупність туристичних підприємств які, підлягають ліцензуванню. Предметом вивчення даної проблеми є законодавчий пакет документів, що визначає необхідність дотримання правил ліцензування туристичної сфери діяльності в Україні. Дана тема є актуальною, у зв’язку з тим, що вона регулює та підвищує якість надання туристичних послуг, забезпечення захисту прав і інтересів громадян, сприяє охороні навколишнього середовища, зростанню рівня обслуговування.
У першому розділі даної курсової роботи описується, всі ліцензійні умови, які є необхідними для управління туристичною діяльністю або створення нового туристичного підприємства згідно Законодавчої бази України.
За допомогою другого розділу ми можемо прослідкувати, як проходить механізм ліцензування туристичних підприємств. Саме в цьому розділі розкриваються такі компоненти, що стосуються туристичної діяльності: які органи і служби регулюють систему ліцензування в Україні; які основні правила та порядок проходження ліцензування туристичних підприємств.
У третьому розділі відображено контроль за діяльністю туристичних підприємств. А саме: при яких умовах і на який термін видається ліцензія; основні причини через які ліцензія може бути анульована; органи і служби, що мають право припинити чи анулювати дію ліцензії.
В останньому розділі узагальнено інформацію про досвід зарубіжних туристичних підприємств, який відіграє значну роль для отримання ліцензії на проведення туристичної діяльності, як суб’єкти індустрії туризму повинні дотримуватись великої кількості законів і різних нормативних актів, здійснення порядку надання пільгових кредитів і встановлення податкових і митних пільг туроператорам і турагентам, що займається внутрішнім і в’їзним туризмом у країнах СНД, туристам в придбанні у європейських державах різноманітних речей, про пільги різного виду.
Розділ 1. Законодавча та нормативна база ліцензування туристичних підприємств України
Ліцензійні умови є нормативно-правовим актом, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження певного виду господарської діяльності. Суб’єкт господарювання зобов’язаний провадити певний вид господарської діяль­ності, що підлягає ліцензуванню, відповідно до встановлених для цього виду діяльно­сті ліцензійних умов.
У ліцензійні умови щодо видів господарської діяльності, для провадження яких необ­хідні спеціальні знання, включаються кваліфікаційні вимоги до працівників суб’єктів господарювання — юридичних осіб та (або) до фізичних осіб — суб’єктів підприємниць­кої діяльності. У разі якщо для провадження певних видів господарської діяльності, що підляга­ють ліцензуванню, необхідні особливі вимоги щодо будівель, приміщень, обладнання, інших технічних засобів, такі вимоги включаються до ліцензійних умов.
Ліцензійні умови та порядок контролю за їх додержанням затверджуються спіль­ним наказом спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування та органу лі­цензування. У разі якщо суб’єкт господарювання провадить вид господарської діяльності, за­значений в статті 9 цього Закону, не в повному обсязі, а частково або з окремих робіт, операцій, послуг, ліцензійні умови поширюються на суб’єкта господарювання в части­ні, що встановлює вимоги до провадження господарської діяльності, зазначеної в лі­цензії[7, с.487].
Ліцензійні умови та зміни до ліцензійних умов підлягають оприлюдненню у поряд­ку, встановленому законодавством, і набирають чинності через десять днів з дати дер­жавної реєстрації нормативно-правового акту, якщо в ньому не передбачений пізні­ший строк набрання чинності.
Основні терміни, що використані в ліцензійних умовах:
Портфель екскурсовода — комплекс інформаційних матеріалів (фото­графій, копій документів, географічних карт, схем, репродукцій з картин і т.п.), що використовуються екскурсоводом в ході екскурсії.
Екскурсія — туристична послуга, тривалістю до 24 годин, у супроводі гіда екскурсовода, за заздалегідь затвердженим маршрутом, для забезпечення задоволення духовних, естетичних, інформаційних потреб туристів.
Гід (екскурсовод) — особа, яка володіє фаховою інформацією про країни; (місцевість) перебування, визначні місця, об’єкти показу, а також мовою цієї країни чи мовою іноземних туристів, яких приймають, або загально зрозуміло для них мовою, надає екскурсійно-інформаційні, організаційні послуги учасни­кам туру в межах договору про надання туристичних послуг.
Керівник організованої групи дітей (вихователь) — особа, яка має стаж педагогічної чи виховної роботи з дітьми.
Контрольний текст екскурсії — технологічний документ, розроблений та затверджений керівником суб’єкту туристичної діяльності, що включає науко­вий, актуалізований зміст інформації, яка надається екскурсантам.
Похід — туристична послуга, що забезпечує задоволення оздоровчих і пізнавальних потреб туристів при активних способах пересування за туристичним маршрутом.
Програма-обслуговування туристів — перелік історико-культурних об’єктів, визначних місць, а також перелік туристичних послуг, що надаються туристам у визначених послідовності, часі, місці та умовах обслуговування.
Сервіс-характеристика засобу розміщення — стандартизований перелік послуг або матеріально-технічних засобів для їх надання.
Суб’єкт колективного засобу розміщення — юридична особа, яка на території України займається наданням готельних, сана­торно-курортних та інших послуг, пов’язаних з організацією приймання, розмі­щення і обслуговування громадян — споживачів туристичних і пов’язаних з ними послуг, яка володіє або користується на законних підставах майновим комп­лексом (комплексами), необхідним і достатнім для надання даних послуг.
Технологічна картаекскурсії — технологічний документ, складений та зат­верджений керівником суб’єкта туристичної діяльності, що визначає логічну по­слідовність перегляду історико-культурних об’єктів на туристичному маршруті.
Тур— туристична подорож (поїздка) за визначеним маршрутом у конкретні терміни, забезпечена комплексом туристичних послуг (бронювання, розміщен­ня, харчування, транспорт, рекреація, екскурсії тощо).
Туристична траса – затверджений суб’єктом туристичної діяльності відповідним чином оснащений маршрут туристичного походу.
Туристичний маршрут — попередньо намічений суб’єктом туристичної діяльності шлях туристичної подорожі (екскурсії, походу), що характеризується визначеним порядком пересування туристів через географічні пункти.
Туристичні послуги — послуги суб’єктів туристичної діяльності щодо розміщення, харчування, транспортного, інформаційно-рекламного обслуговуван­ня, а також послуги закладів культури, спорту, побуту, розваг тощо, спрямовані на задоволення потреб туристів.
Туристський ваучер (путівка) — документ, що підтверджує статус особи або групи осіб як туристів, оплату послуг чи її гарантію і є підставою для втри­мання туристом або групою туристів туристичних послуг.
Туроператор — суб’єкт туристичної діяльності, який здійснює заходи щодо формування, просування на ринку та реалізації свого туристичного продукту.
Турагент — суб’єкт туристичної діяльності, який здійснює заходи щодо просування та реалізації безпосередньо туристам туристичного продукту, сформованого туроператором, а також супутніх (додаткових) послуг, необхідних для реалізації туристичного продукту туроператора.
Суб’єкт туристичної діяльності при здійсненні іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму та екскурсійної діяльності повинен дотримуватися вимог:
Законів України:
«Про туризм»;
«Про ліцензування певних видів господарської діяльності»;
«Про підприємництво»;
«Про підприємства в Україні»;
«Про господарські товариства»;
«Про захист прав споживачів»;
«Про страхування»;
«Про рекламу»;
«Про зовнішньоекономічну діяльність»;
«Про аварійно-рятувальні служби».–PAGE_BREAK–
Декретів Кабінету Міністрів України: від 10.05.93 N 46-93 «Про стандартизацію і сертифікацію».
Постанов Кабінету Міністрів України:
— від 29.12.95 N 1$74 «Про Правила в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію»;
— від 28.01.97 N 79 «Про затвердження Порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України»;
— від 28,06.97 N 702 «Про Програму розвитку туризму до 2005 року»;
— від 17.09.97 N 1021 «Про вдосконалення Порядку надання медичної допо­моги Іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України»;
— від 02.03.98 N 263 «Про Положення про порядок організації направлення дітей на оздоровлення за кордон»;
— від 25.05.98 N 740 «Про порядок державної реєстрації суб’єктів Підприєм­ницької діяльності»;
— від 20.02.99 N 227 «Про запровадження нового порядку оформлення візо­вих документів для в’їзду в Україну».
Інших нормативно-правових актів, зокрема:
Положення про порядок видачі референсу суб’єктам туристичної діяль­ності України (затверджене наказом Міністерства закордонних справ України та Держкомтуризму від 25.12.96 N 164-09/61, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 30.12.96 за N761/1786);
Положення про пошуково-рятувальні служби суб’єктів туристичної діяль­ності, то спеціалізуються на організації туристичних подорожей з використан­ням активних форм пересування туристів (затверджене наказом Держкомту­ризму від 10.07.96 N 33, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 22.07.96 за N 370/1395);
наказ Державного комітету статистики України від 04.03.98 N 96 «Про зат­вердження форм державної статистичної звітності з питань туризму та інструкцій щодо їх заповнення», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19.03.98 за N182/2622;
наказ Міністерства освіти України від 06.04.99 N 96 «Про затвердження Правил проведення туристських подорожей з учнівською та студентською мо­лоддю України», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.05.99 за N 320/3613;
наказ Міністерства освіти України від 30.06.99 N 229 «Про затвердження тимчасового положення про дитячий оздоровчий заклад», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13,09.99 за N 616/3909;
наказ Державного комітету лісового господарства України від 09.09.99 N 83 «Про затвердження Правил організації полювання та надання послуг інозем­ним туристам-мисливцям», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19. 10.99 за N714/4007;
наказ Державного комітету України по стандартизації, метрології та сер­тифікації від 27.01 .99 N 37 «Про внесення доповнень до переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в України до Термінів введення обов’язкової сертифікації окремих видів продукції в Україні та затвердження Правил обов’яз­кової сертифікації готельних послуг та послуг громадського харчування, зареє­стрований в Міністерстві юстиції України 15.04.99 за N 234/3527.
Суб’єкт туристичної діяльності при здійсненні діяльності, пов’язаної з організацією іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму та екскурсійної діяльності, повинен дотримуватись таких вимог: вносити зміни до програми обслуговування туристів (не порушуючи основних умов туру, вказаних у заявці на туристичне обслуговування), а також збільшувати обумовлену вартість туру більш як на 5 відсотків лише за згодою тури­ста і за умови повідомлення його про це не пізніше за 20 днів до початку туру; розповсюджувати достовірну інформацію про туристичні послуги. Розривати договір (контракт) з туристом про надання туристичних послуг без відшкодування туристу збитків лише в разі виникнення форс-мажорних обставин, за яких надання послуг неможливе; при виконанні обов’язків туроператора встановлювати ціну на тури­стичні послуги, а також порядок і форму їх оплати, точно виконувати програму туристичного обслуговування та надавати своєчасну інформацію про всі аміни, що вносяться до програми; при виконанні обов’язків турагента отримувати від туроператорів інформацію про тур, наявність сертифікації готельних послуг та послуг харчування, програму туристичного обслуговування; дотримуватись вимог законодавства, що регулює трудові відносини правила та норми безпеки праці; дотримуватись вимог щодо безпеки життя і здоров ‘я туристів збереження його майна.
Суб’єкт туристичної діяльності зобов’язаний до початку туру ознайомити туристів з елементами ризику конкретної туристичної подорожі та засобами запобігання їм.
Надавати туристам у повному обсязі та у визначені терміни оплачені туристичні послуги у кількості та якості, обумовлених договором (контрак­том) з туристом та програмою туристського обслуговування. Нести Відповідальність за матеріальну та моральну шкоду, завдану туристам своїми діями та/або діями партнерів в організації туру.
Відшкодовувати відповідно до укладених із страховими компанія­ми угод збитки, завдані туристам у разі ненадання або надання в неповному обсязі чи неналежної якості туристичних послуг зі своєї вини чи з вини партнерів по організації обслуговування. Надавати туристам повну інформацію про програму обслуговуван­ий, їх права, обов’язки та правила поведінки, правила в’їзду до країни (місця) тимчасового перебування, дату і час початку (закінчення) подорожі, її тривалість; порядок зустрічі, проведення, супроводу туристів, екскурсійного обслуго­вування; правила проживання в засобах розміщення, пам’ятки природи, історії, культури та інші об’єкти туристичного показу; умови страхування, порядок відшкодування завданих збитків, умови відмови від послуг, митні правила, а та­кож правила перетинання державного кордону.
У визначені терміни подавати органу ліцензування або місцевим орга­нам виконавчої влади в галузі туризму (далі — місцеві органи) державну статис­тичну звітність про діяльність, пов’язану з наданням туристичних послуг, за формою та порядком, установленими наказом Державного комітету статисти­ки України від 04.03.98 N 96 «Про затвердження форм державної статистичної звітності з питань туризму та інструкцій щодо їх заповнення», зареєстрованим Міністерстві юстиції України 19.03.98 за N 182/2622. Незалежно від відомчої підпорядкованості повідомляти орган ліцензування про настання змін у туристичній діяльності.
У разі зміни протягом терміну дії ліцензії керівника суб’єкта турис­тичної діяльності (туристичного підрозділу), банківських реквізитів, номерів те­лефонів, іншої інформації, вказаної в заяві про видачу ліцензії, суб’єкт туристичної діяльності повинен у десятиденний термін письмово повідомити про це орган ліцензування для внесення відповідних змін до Державного реєстру суб’єктів туристичної діяльності.
У разі зміни найменування суб’єкта туристичної діяльності (якщо зміна найменування не пов’язана з реорганізацією) чи зміни відомостей, вказа­них у ліцензії, виданій фізичній особі — підприємцю, суб’єкт туристичної діяль­ності протягом десяти робочих днів повинен письмово повідомити про це орган ліцензування. Після перереєстрації в органі державної реєстрації суб’єкт туристичноїдіяльності має протягом десяти робочих днів подати до органу ліцензу­вання зайву про переоформлення ліцензії разом з ліцензією, що підлягає пере­оформленню; та відповідними документами або їх нотаріально засвідченими копіями, які підтверджують зазначені зміни. Не переоформлена в установлений строк ліцензія в недійсною.
У разі зміни місцезнаходження суб’єкт туристичної діяльності має протягом десяти робочих днів письмово повідомити про це орган ліцензування, а наданням колій документів, Що підтверджують зазначені зміни (договір орен­ди» «купівлі-продажу» тощо). Після внесення органом державної реєстрації відповідних змін щодо місцезнаходження суб’єкт туристичної діяльності повинен протягом десяти робочих днів подати до органу ліцензування колію свідоц­тва про державну реєстрацію з внесеними відповідними змінами та заяву про переоформлення ліцензії. Не переоформлена в установлений строк ліцензія є недійсною.
Суб’єкт туристичної діяльності на видному для туриста місці пови­нен розмістити такі документи:
копію ліцензії органу ліцензування;
копію свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта туристичної діяльності;
відомості про працівників суб’єкта туристичної діяльності (прізвище, ім’я, по батькові керівника, його заступника, головного бухгалтера, менеджерів);;
книгу відгуків та пропозицій громадян;;
Ліцензійні умови;
перелік номерні телефонів, факсів суб’єкте туристичної діяльності.
Документи, пов’язані з веденням діяльності суб’єкта туристичної діяльності, відповідно до вимог нормативних документ» Державного комітету архівів України, повинні зберігатися у суб’єкта туристичної діяльності не менше трьох років.
Суб’єкт туристичної діяльності повинен мати службове приміщення (офіс), що відповідає таким вимогам:
— має зовнішню рекламу із зазначенням найменування (логотипу), згідно з установчими документами суб’єкта туристичної діяльності;
— при вході в приміщення суб’єкта туристичної діяльності розміщується інформація про режим його роботи.
У разі планового закриття службового приміщення (офісу) (ремонт, санітарна обробка, зміна місцезнаходження, зупинення туристичної діяльності тощо) суб’єкт Туристичної діяльності не пізніше ніж за 5 днів повідомляв про це (споживачів туристичних послуг, з якими укладено угоди про надання туристич­них послуг, та вивішує відповідне оголошення при вході до службового приміщен­ня суб’єкта туристичної діяльності.    продолжение
–PAGE_BREAK–
У штаті суб’єкта туристичної діяльності (туристичного підрозділу) повинно налічуватися не менше 30 відсотків фахівців, які мають відповідну освіту з організації іноземного, внутрішнього туризму, екскурсійної діяльності, а стаж роботи в галузі туризму не менше 3 років. Керівник суб’єкта туристичної діяльності або туристичного підрозділу повинен мативищу освіту, а також відповідну освіту з організації іноземного, внут­рішнього туризму, екскурсійної діяльності або досвід роботи в галузі туризму не менше 3 років.
Суб’єкт туристичної діяльності зберігає рішення засновників(а) (протокол, наказ тощо) про призначення керівника суб’єкта туристичної діяльності Назва посади керівника суб’єкта туристичної діяльності повинна відпоюй-дати назві його посади в установчих документах. У суб’єкта туристичної діяльності зберігаються трудові угоди (при їх укладанні з працівниками), документи (колії) про освіту чи фахову підготовку працівників, трудові книжки.
Суб’єкт туристичної діяльності залучає до роботи з туристами гідів-перекладачів, екскурсоводів та інструкторів з активних видів туризму за умови наявності в них документів, що підтверджують їх фахову підготовку. Копії зазначених документів зберігаються у суб’єкта туристичної діяльності.
Суб’єкт туристичної діяльності забезпечує групу туристів кваліфікованим керівником із числа своїх штатних працівників або таких, що працюють за трудовою угодою. Суб’єкти туристичної діяльності при провадженні господарської діяль­ності в організації іноземного, внутрішнього туризму, екскурсійної діяльності нада­ють послуги у сфері активного туризму, організовують та проводять туристично-спортивні заходи (походи, подорожі, тури, експедиції, різні види змагань), за умови залучення до цього професійно підготовлених кадрів спортивного туризму.
Трудові угоди (контракти), що укладаються з фахівцями сфери актив­ного туризму, повинні містити умови організації їх роботи з урахуванням обо­в’язкового страхування їх життя та здоров’я.
Суб’єкт туристичної діяльності повинен розмістити на видному місті інформацію про тарифи та умови обслуговування ним туристів за кордоном і в Україні, рекламні, інформаційні, довідкові матеріали (довідники готелів, інших Засобів розміщення, підприємств харчування, розклади руху та тарифи на пе­ревезення різними видами транспорту тощо). Здійснюючи рекламу в засобах масової інформації, суб’єкт туристичної діяльності керується Законом України «Про рекламу» і несе відповідальність За порушення законодавства про рекламу. Суб’єкт туристичної діяльності вказує в рекламі своє повне найменуван­ня, адресу, зазначену в ліцензії, номери телефонів, номер і дату видачі чинної ліцензії та орган ліцензуванні.
Підставою для розміщення у рекламних оголошеннях інформації щодо суб’єкта туристичної діяльності, його можливостей у наданні туристичних по­слуг е наявність у нього ліцензії на провадження туристичної діяльності, а також укладених договорів з партнерами по організації таких послуг.
Суб’єкти туристичної діяльності (резиденти України) організовують надання туристичних послуг на підставі договору (контракту), який укладаєть­ся в письмовій формі і відповідає вимогам чинного законодавства України.
При організації іноземного та зарубіжного туризму між суб’єктами туристичної діяльності та іноземними партнерами потрібне укласти відповідні договори (контракти) у письмовій формі. Договори з іноземними партнерами (та додатки до них), укладені інозем­ною мовою, повинні бути перекладені на українську мову.
При реалізації туру туроператором, через турагента потрібно укласти відповідну угоду в письмовій формі. Відповідно до укладеної угоди туроператор розробляє програми та каль­куляції на кожен тур, які додаються до угоди. При реалізації послуг з розміщення на території України, суб’єкти ту­ристичної діяльності укладають договори із суб’єктами колективних засобів розміщення, які повинні надавати копію сертифіката відповідності готельних послуг та послуг харчування, сервіс-характеристику засобу розміщення для використання її туроператором у рекламі туристичних послуг.
Суб’єкти туристичної діяльності під час організації внутрішнього та зарубіжного туризму зобов’язані в письмовій формі укладати з туристом до­говір про надання туристичних послуг. При формуванні групи туристів суб’єкт туристичної діяльності повинен укладати договір окремо з кожним туристом. Якщо до складу групи входять неповнолітні діти, договір укладається між суб’єктом туристичної діяльності та їх батьками або опікунами.
Суб’єкти туристичної діяльності, які при провадженні господарської діяльності з організації іноземного, внутрішнього туризму, екскурсійної діяль­ності надають послуги у сфері активного туризму, повинні ознайомити туристів з елементами ризику і безпеки кожного конкретного туристичного походу та заходами щодо запобігання нещасним випадкам. В інформаційних матеріалах, які додаються до договору з туристом, має бути повідомлено про природні складнощі туристичної траси, необхідний рівень особи­стої фізичної підготовки туриста, особливості індивідуального спорядження.
Суб’єкт туристичної діяльності повинен забезпечувати страхування (медичне та від нещасного випадку) туристів, яким надає туристичні послуги.
Страхування туристів може здійснюватися шляхом укладення договору страхування безпосередньо між туристом та страховою організацією (далі страховик) або за участю суб’єкта туристичної діяльності, який забезпечує стра­хування туристів на підставі відповідної угоди зі страховиком. Угода мав бути укладена зі страховиком, який має відповідні ліцензії на право здійснення діяль­ності, пов’язаної з організацією медичного страхування та страхування від не­щасного випадку,
До відповідної угоди між страховиком та суб’єктом туристичної діяльності додаються копії таких документів:
— правила медичного страхування та страхування від нещасного випадку;
— страхові тарифи (завірені печаткою та підписом керівника страхової організації);
— договір страхування туриста ( далі страховий поліс);
— роз’яснення щодо порядку укладення та заповнення страхового полісу;
— форми звітності суб’єкта туристичної діяльності перед страховиком;
— ліцензія на право здійснення страховиком діяльності з медичного страху­вання та страхування від нещасних випадків.
Суб’єкт туристичної діяльності повинен вести облік виданих туристам страхових полісів.
При укладенні туристом договору страхування самостійно, безпосередньо зі страховиком, суб’єкт туристичної діяльності, який організовує туриступоїздку, повинен перевірити наявність страхового полісу туриста та додати його копію до договору, який укладається між туристом та суб’єктом туристичної діяльності. Страхуванню повинні підлягати як туристи, так і особи, що їх супроводжують.
Суб’єкти туристичної діяльності повинні організовувати для іноземних туристів групові та індивідуальні тури по Україні на підставі договорів (контрактів) з іноземними партнерами, а також із вітчизняними партнерами, які забезпечува­тимуть надання послуг з розміщення, харчування, транспорту, організації відпочинку, оздоровлення, розваг, екскурсійного обслуговування тощо.
Для надання якісного обслуговування іноземним туристам під час їх подорожі на транспортних засобах, у відповідності до умов договорів (контрактів) а партнерами та транспортними організаціями, суб’єкти туристичної діяльності повинні забезпечити:
— розміщення туристів, доставку їх багажу та його збереження, харчування туристів під час подорожі відповідно до умов надання послуг;
— контроль за оснащенням та санітарним станом вагонів, автобусів, кают, своєчасністю подання та відправлення транспорту.
Іноземні туристи в’їжджають в Україну, виїжджають з України та прямують транзитом її територією через пункти пропуску на державному кордоні України з національним паспортом, у разі наявності відповідної візи, якщо інший порядок в’їзду та виїзду не встановлено законодавством України. При втраті на території України іноземним туристом національного паспорта, суб’єкт туристичної діяльності, що його приймає, повинен надати практичну допомогу для одержання туристом необхідних документів.
Суб’єкт туристичної діяльності повинен вести облік документів сто­совно приймання та обслуговування іноземних туристів в Україні, яким були надані туристичні послуги, а саме:
— договорів (контрактів) з іноземним партнером про співробітництво щодо обслуговування іноземних туристів в Україні;
-договорів (контрактів) з вітчизняними партнерами про співробітництво щодо обслуговування іноземних туристів в Україні;
— листів-замовлень іноземного партнера на обслуговування іноземних туристів;
— підтверджень суб’єктів туристичної діяльності іноземному партнеру про готовність до приймання іноземних туристів;
— документів, що підтверджують здійснення трансферу, бронювання місць у готелі для туристів та їх проживання, проведення екскурсій;
— маршрутів та програм туристичних подорожей іноземних туристів.
Суб’єкт туристичної діяльності, який приймає іноземних туристів, по­винен вести журнал обліку іноземних туристів, яким надається туристичне об­слуговування в Україні.
У журналі слід зазначати:    продолжение
–PAGE_BREAK–
— прізвище, ім’я іноземця; країну, з якої прибув турист до України;
— терміни приймання та обслуговування;
— підприємства розміщення туристів за маршрутом туру.
При запрошенні іноземних туристів в Україну суб’єкт туристичної діяль­ності повинен забезпечити наявність в іноземного туриста, на момент отри­мання ним візи або перетинання державного кордону України, страхового пол­ісу, виданого страховою компанією — резидентом України, яка має право займа­тися цим видом діяльності, відповідно до вимог чинного законодавства.
Положення цього пункту не поширюється на іноземних туристів, що прибули з країн, а якими Україна має угоди про безоплатне надання екстреної медичної допомоги.
У підтвердженні іноземному партнеру про приймання іноземних ту­ристів суб’єкт туристичної діяльності повинен обов’язково зазначити гарантії сторони, що приймає, щодо депортації туристів у разі порушення ними умов туру чи законодавства України.
Суб’єкти туристичної діяльності повинні організовувати для туристів індивідуальні та групові поїздки до зарубіжних держав на підставі укладених договорів (контрактів) про співробітництво щодо надання туристичних послуг, які укладаються з іноземними та вітчизняними партнерами в письмовій формі. Суб’єкти туристичної діяльності під час організації туристичних поїздок туристів за кордон повинні оформити такі туристичні документи:
— заявку туриста на бронювання туристичної послуги (туру);
— підтвердження сторони, що приймає, щодо заброньованої туристичної послуги(туру);
— договір між суб’єктом туристичної діяльності і туристом;
— туристський ваучер(путівку);
— страховий поліс;
— документи (корінці прибуткових ордерів, квитанції, касові чеки тощо), що підтверджують внесення туристом до каси суб’єкта туристичної діяльності вартості туристичних послуг (авансу, а також повної вартості туру), обумовлених у заяві туриста надоговорі між туристом і суб’єктом туристичної діяльності;
— транспортні документи (квитки), якщо суб’єкт туристичної діяльності забезпечує транспортні послуги або надав послугу щодо бронювання та прид­бання квитків.
Заявка Туриста на туристичне обслуговування маєоформлятися без­посередньо туристом або суб’єктом туристичної діяльності в письмовій формі.
До письмового договору (контракту) між суб’єктом туристичної діяль­ності і туристом, який подорожує за кордон, суб’єкт туристичної діяльності, відповідно до вимог Законів України «Про туризм» повинен надавати туристам повну інформацію про організацію туру, їх права, обов’язки та правила поведінки, умови страхування, порядок відшкодування завданих збитків, умови відмови від послуг, правила перетинання державного кордону, а також повну і об’єктивну інформацію про закони та правила проживання в країні (місцевості) перебування, звичаї місцевого населення, поведінку в громадських місцях та місцях, пов’язаних з проведенням релігійних обрядів, про культурні, археологічні, архітектурні, історичні, природні цінності, які перебувають під захистом держави, умови страхування, розірвання договору (контракту) на тур. Програма туру повинна складатися суб’єктом туристичної діяльності і письмовій формі на кожну групову туристичну поїздку.
Програма туру повинна містити таку інформацію:
— назву країни подорожі, маршрут та термін туру;
— прізвище туриста;
— інформацію про час виїзду з України та прибуття до країни подорожі, заїзд і від’їзд з готелю, трансфер (зустріч/проводи);
— розклад екскурсій або інших заходів (які замовив турист) на кожен день туру відповідно до маршруту туру, інформацію щодо проведення екскурсії (із зазна­ченням місця та часу початку екскурсії, її тривалості та тематики, порядку розра­хунку за додаткові екскурсії, режиму харчування в дні проведення екскурсій);
— назви, місцезнаходження, номери телефонів суб’єкта туристичної діяль­ності та іноземного партнера, прізвище, ім’я та номер телефону керівника групи.
Суб’єкти туристичної діяльності повинні організовувати для вітчиз­няних туристів групові та індивідуальні тури по Україні на підставі договорів (кон­трактів) з вітчизняними партнерами, які забезпечуватимуть надання послуг з розміщення, харчування, транспорту, організації відпочинку та оздоровлення, розваг, екскурсійного обслуговування.
Вітчизняні туристи забезпечуються проїзними документами до першого пункту обслуговування і від останнього — до місця проживання через суб’єктів туристичної діяльності або самостійно, в залежності від умов договору.
Суб’єкти туристичної діяльності під час організації надання турис­тичних послуг вітчизняним туристам в Україні повинні оформляти такі турис­тичні документи:
— заявку туриста на бронювання туристичної послуги;
— лист бронювання;
— підтвердження засобу розміщення щодо заброньованої туристичної послуги;
— договір між суб’єктом туристичної діяльності і туристом з інформацією щодо розміщення, харчування, переліку основних та додаткових послуг (при розміщенні в санаторно-оздоровчих засобах розміщення перелік лікувально-оздоровчих послуг), екскурсійного обслуговування тощо;
— страховий поліс;
— туристську путівку (ваучер);
— документ (корінець прибуткового касового ордера, квитанції, касового чека тощо), що підтверджує внесення туристом до каси суб’єкта туристичної діяльності вартості туристичних послуг, обумовлених у договорі між туристом і суб­’єктом туристичної діяльності.
Суб’єкт туристичної діяльності при наданні туристичних послуг пови­нен оформляти туристичну путівку (ваучер), завірену його підписом і печаткою.
Туристична путівка (ваучер) повинна обов’язково містити такі положення:
— найменування та місцезнаходження суб’єкта туристичної діяльності, місце і дату видачі туристичної путівки (ваучера), назву туру;
— прізвище, ім’я туриста, паспортні дані (при груповій поїздці прізвище, ім’я керівника групи з доданим списком групи);
— місце і дату початку і закінчення маршруту, його тривалість, вид транспорту;
— назву, адресу та номер телефону засобу розміщення, його тип, режим харчування (при розміщенні в готелі вказати його категорію, згідно з сертифіка­том відповідності);
— перелік послуг, загальну ціну послуг, передбачених договором, номер підтвердження бронювання розміщення;
— умови та причини, які можуть слугувати підставою для розірвання догово­ру надання туристичних послуг.
Екскурсійне обслуговування туристів повинно включати організацію всіх видів екскурсій, відвідування музеїв, виставок, об’єктів соціального харак­теру та інших екскурсійних об’єктів, передбачених умовами екскурсії. Екскурсійне обслуговування туристів повинно здійснюватися за про­грама, складеними суб’єктом туристичної діяльності, який здійснює обслу­говування, згідно з придбаним туром. Крім зазначених у програмі екскурсійних заходів, суб’єкт туристичної діяль­ності може організовувати за бажанням туристів додаткове екскурсійне обслу­говування за окрему плату.
Екскурсії як окремий вид послуг можуть надаватися різним категор­іям населення: місцевим мешканцям, відпочиваючим, школярам, студентам, учасникам конференцій, виставок, нарад, транзитним пасажирам тощо. Суб’єкти туристичної діяльності, які мають власний екскурсійний продукт та самостійно його реалізують, повинні оформити такі документи:
— технологічну карту екскурсії;
— контрольний текст екскурсії;
— матеріали «Портфеля екскурсовода»;
— схеми маршрутів транспортних екскурсій;    продолжение
–PAGE_BREAK–
— договори з транспортними підприємствами в разі здійснення екскурсії на транспорті;
— договори з музеями, заповідниками, культурними закладами тощо;
— прейскурант цін на екскурсійні послуги.
Екскурсоводами можуть працювати особи, які мають вищу, незакінчену вищу або середню спеціальну освіту, та які мають відповідний диплом чи посвідчення (сертифікат).
При проведенні екскурсії екскурсовод повинен мати табличку (бейдж) вякій зазначається: назва суб’єкта туристичної діяльності та його телефон, прізви­ще, ім’я, по батькові екскурсовода.
Екскурсовод повинен проводити екскурсії лише за наявності наряду-путівки.
Наряд-путівка повинна містити такі положення: найменування суб’єкта туристичної діяльності, номер ліцензії, прізвище екскурсовода(гіда-перекладача), тему екскурсії, маршрут і вид транспорту, тривалість, години початку і закінчення екскурсії, дату проведення екскурсії, місце зібрання групи, кількість та склад екскурсантів, найменування замовника і його телефон, ціну, підпис особи, яка виписала наряд-путівку, і печатку.
Після закінчення екскурсії наряд-путівка повертається суб’єкту туристичної діяльності, який веде їх облік.
Отже, вказані вище ліцензійні умови, які впроваджуються в Україні досить інтенсивно розвиваються і вдосконалюються в наш час. Кожен суб’єкт туристичної діяльності повинен дотримуватись всіх правил і вимог, які встановлюються нашим законодавством у сфері туризму. Це буде призводити до підвищення якості надання послуг, захисту прав споживачів, інтенсивному розвитку туристичних підприємств, зростання рівня обслуговування.
Розділ 2. Механізм ліцензування туристичних підприємств
2.1 Органи і служби ліцензування
Ліцензування туристичних підприємств в Україні здійснюють такі органи державної влади:
Кабінет Міністрів України;
спеціально уповноважений орган із питань ліцензування;
органи виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноважені виконавчі органи, які повинні проводити ліцензування певних видів господарської діяльності.
Орган, який видає ліцензії, веде книгу їх обліку, за певною встановленою формою(див.рис 1).
/>
Рис 1. Книга обліку ліцензій, виданих суб’єктам підприємницької діяльності
Державний комітет України з питань молодіжної політики, спорту і туризму на підставі Закону «Про туризм»:
сприяє розвитку конкуренції на ринку туристичних послуг, створює рівні можливості для всіх суб’єктів підприємництва незалежно від форм власності;
здійснює ліцензування(позбавляє ліцензій) діяльності суб’єктів підприємництва незалежно від форм власності, що надають туристичні послуги, визначає порядок їх видачі, умови і правила здійснення туристичної діяльності та проводить контроль за їх дотриманням;
разом із Державним комітетом стандартизації, метрології та сертифікації України встановлює державні стандарти у сфері туристичних послуг, проводить сертифікацію та атестацію туристичних підприємств, контролює виконання ними умов та правил прийому і обслуговуванню туристів.
Відповідно до законодавства:
орган, який видає ліцензії, несе відповідальність за недотримання порядку їх видачі, а також за достовірність і повноту інформації про видані ліцензії і відомості про відповідні суб’єкти підприємницької діяльності;
заявник несе відповідальність за достовірність відомостей, викладених у заяві на видачу ліцензії та у доданих до неї документах.
Види туристичної діяльності, що підлягають ліцензуванню:
організація прийому та обслуговування іноземних туристів в Україні (іноземний туризм);
організація прийому та обслуговування вітчизняних туристів в Україні (внутрішній туризм);
організація туристичних поїздок за межі України(зарубіжний туризм);
екскурсійна діяльність;
організація масового та оздоровчо-спортивного туризму.
/>/>/>Органи, які здійснюють видачу ліцензій на державному рівні
Кабінет Міністрів України

Органи виконавчої влади

Спеціально уповноважені органи з питань ліцензування
2.2 Правила та порядок проведення ліцензування туристичних підприємств
Відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності:
— організація та утримання тоталізаторів, гральних закладів, випуск та проведен­ня лотерей; (Пункт 29 статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1969-Ш від 21.09.2000)
— надання послуг зперевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом;
надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським тран­спортом;
— надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх ба­гажу на таксі); (Пункт 33 статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2344-ПІ від 05.04.2001)
— надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі; (Статтю 9 доповнено пунктом згідно із Законом № 2344-Ш від 05.04.2001)
— надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом; організація іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму; екскурсійна діяль­ність;
— посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном.
Суб’єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської ді­яльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.
В 2006 році відділом регуляторної політики здійснювалось ліцензування видів господарської діяльності – туроператорська та турагентська діяльність(див.рис 2).
За даними ліцензійного реєстру суб’єктів туристичної діяльності станом на 2006 рік ліцензії на туроператорську та турагентську діяльність отримало 3984 суб’єктів господарювання, з них в дії3881.
За 2006 рік:
видано ліцензій 910 суб’єктам господарювання, з них:
— на турагентську діяльність — 599;     продолжение
–PAGE_BREAK–
— на туроператорську діяльність – 237;
— на туроператорську діяльність (внутрішній та в’їзний туризм) – 74;
переоформлено ліцензій – 37;
видано копій ліцензій – 7074;
анульовано ліцензій 52суб’єктам туристичної діяльності;
визнано недійсними ліцензій 75суб’єктам туристичної діяльності ( в тому числі 37 ліцензії, які переоформлено).
/>
Рис 2. Динаміка видачі ліцензій на турагентську і туроператорську діяльність
У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані:
1)відомості про суб’єкта господарювання — заявника: найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код — для юридичної особи; прізвище, ім’я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли вида­ний, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи — платника подат­ків та інших обов’язкових платежів — для фізичної особи;
2)вид господарської діяльності, вказаний згідно з статтею 9 цього Закону (пов­ністю або частково), на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію[див.додаток А].
У разі наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які провадити­муть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаходження[7, с.488].
До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного дер­жавного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або орга­ном, який видав оригінал документа.
Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, вичерпний перелік яких встанов­люється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого орга­ну з питань ліцензування.
Органу ліцензування забороняється вимагати від суб’єктів господарювання інші до­кументи, не вказані у цьому Законі, крім документів, передбачених частиною п’ятою цієї статті. Заява про видачу ліцензії та документи, що додаються до неї, приймаються за опи­сом, копія якого видається заявнику з відміткою про дату прийняття документів орга­ном ліцензування та підписом відповідальної особи.
Заява про видачу ліцензії залишається без розгляду, якщо:
заява подана (підписана) особою, яка не має на це повноважень;
документи оформлені з порушенням вимог цієї статті.
Про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду заявник повідомляється в письмовій формі із зазначенням підстав залишення заяви про видачу ліцензії без роз­гляду у строки, передбачені для видачі ліцензії.
Після усунення причин, що були підставою для винесення рішення про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду, заявник може повторно подати заяву про ви­дачу ліцензії, яка розглядається в порядку, встановленому цим Законом.
Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, що ре­гулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності.
Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензії надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом трьох ро­бочих днів з дати прийняття відповідного рішення. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються підстави такої відмови.
Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є:
недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії;
невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, вста­новленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії.
У разі відмови у видачі ліцензії на підставі виявлення недостовірних даних у доку­ментах, поданих заявником про видачу ліцензії, суб’єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії не раніше ніж через три місяці з дати прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії. У разі відмови у видачі ліцензії на підставі невідповідності заявника ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, вказаного в заяві про вида­чу ліцензії, суб’єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії після усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі ліцензії.
Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку.
Орган ліцензування повинен оформити ліцензію не пізніше ніж за три робочі дні з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії. Орган ліцензування робить відмітку про дату прийняття документів, що підтверд­жують внесення заявником плати за видачу ліцензії, на копії опису, яку було видано заявнику при прийомі заяви про видачу ліцензії.
Якщо заявник протягом тридцяти календарних днів з дня направлення йому повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії не подав документа, що під­тверджує внесення плати за видачу ліцензії, або не звернувся до органу ліцензування для отримання оформленої ліцензії, орган ліцензування, який оформив ліцензію, має право скасувати рішення про видачу ліцензії або прийняти рішення про визнання та­кої ліцензії недійсною.
Строк дії ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності встанов­люється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого орга­ну з питань ліцензування, але не може бути меншим ніж три роки. Господарська діяльність на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування, яким є центральний орган виконавчої влади, здійснюється на всій території України.
Господарська діяльність на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування, яким є місцевий орган виконавчої влади або спеціально уповноважений виконавчий орган рад, здійснюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Для кожної філії, кожного відокремленого підрозділу ліцензіата, які провадити­муть господарську діяльність на підставі отриманої ним ліцензії, орган ліцензування видає ліцензіату засвідчені ним копії ліцензії, які реєструються в журналі обліку заяв та виданих ліцензій. Засвідчена органом ліцензування копія ліцензії є документом, що підтверджує право філії або іншого структурного підрозділу ліцензіата на провад­ження певного виду господарської діяльності на підставі отриманої ліцензії.
За видачу копії ліцензії справляється плата в розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Плата за видачу копії ліцензії зараховується до Держав­ного бюджету України. У разі створення у ліцензіата нової філії, іншого нового відокремленого підрозділу, які провадитимуть вид господарської діяльності, згідно з отриманою ліцензією, ліцензіат повинен подати до органу ліцензування заяву встановленого зразка про видачу копії ліцензії, а також документи відповідно до статті 10 цього Закону[1].
У разі ліквідації філії, іншого відокремленого підрозділу ліцензіата, які провадили господарську діяльність згідно з отриманою ліцензією, або у разі припинення провад­ження філією, іншим відокремленим підрозділом ліцензіата господарської діяльності згідно з отриманою ліцензією ліцензіат зобов’язаний протягом семи робочих днів з дати ліквідації такої філії або іншого відокремленого підрозділу або з дати припинен­ня діяльності такою філією або іншим відокремленим підрозділом подати до органу ліцензування відповідне повідомлення в письмовій формі. Орган ліцензування пови­нен внести відповідні зміни до ліцензійного реєстру не пізніше наступного робочого дня з дати надходження такого повідомлення.
У разі, коли ліцензіат має намір провадити зазначений в ліцензії вид господарської діяльності після закінчення строку її дії, він повинен отримати нову ліцензію в поряд­ку, встановленому цим Законом. Нова ліцензія видається органом ліцензування не раніше ніж в останній робочий день дії попередньо виданої ліцензії. Ліцензіат не може передавати ліцензію або її копію іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності.
До ліцензій на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування і з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі додаються ліцензійні картки на кожен автомобільний транспортний засіб. Ліцензійна картка є бланком суворої звітності, до якої заносяться реєстраційні дані ліцензії та ав­томобільного транспортного засобу. За видачу ліцензії справляється плата, розмір та порядок зарахування якої до Дер­жавного бюджету України встановлюються Кабінетом Міністрів України.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Плата за видачу ліцензії вноситься після прийняття рішення про видачу ліцензії. (Дію частини третьої статті 15 зупинено на 2002 рік згідно із Законом № 2905-Ш від 20.12.2001);(Дію частини третьої статті 15 зупинено на 2001 рік згідно із Законом № 2120-Ш від 07.12.2000)
Десять відсотків коштів, що надходять до Державного бюджету України як плата за видачу ліцензії, зараховуються до спеціального фонду Державного бюджету Укра­їни і використовуються на відшкодування витрат, пов’язаних з веденням Єдиного лі­цензійного реєстру та виготовленням бланків ліцензій.
Підставами для переоформлення ліцензії є:
зміна найменування юридичної особи (якщо зміна найменування не пов’язана з реор­ганізацією юридичної особи) або прізвища, ім’я, по батькові фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності;
зміна місцезнаходження юридичної особи або місця проживання фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності;
зміни, пов’язані з провадженням ліцензіатом певного виду господарської діяльно­сті, вказаного в статті 9 цього Закону.
У разі виникнення підстав для переоформлення ліцензії ліцензіат зобов’язаний протягом десяти робочих днів подати органу ліцензування заяву про переоформлення ліцензії разом з ліцензією, що підлягає переоформленню, та відповідними документа­ми або їх нотаріально засвідченими копіями, які підтверджують зазначені зміни. Орган ліцензування протягом трьох робочих днів з дати надходження заяви про переоформлення ліцензії та документів, що додаються до неї, зобов’язаний видати пе­реоформлену на новому бланку ліцензію з урахуванням змін, зазначених у заяві про переоформлення ліцензії.
У разі переоформлення ліцензії у зв’язку із змінами, пов’язаними з провадженням ліцензіатом певного виду господарської діяльності, зазначеного в статті 9 цього Зако­ну, якщо ця зміна пов’язана з намірами ліцензіата розширити свою діяльність, ліцен­зія переоформляється в порядку і в строки, передбачені для видачі ліцензії. Одночасно з переоформленою на новому бланку ліцензією орган ліцензування на підставі даних ліцензійного реєстру безкоштовно видає ліцензіату засвідчені ним ко­пії такої ліцензії.
У разі переоформлення ліцензії орган ліцензування приймає рішення про визнан­ня недійсною ліцензії, що була переоформлена, з внесенням відповідних змін до лі­цензійного реєстру не пізніше наступного робочого дня. Строк дії переоформленої ліцензії не може перевищувати строку дії, зазначеного в ліцензії, що переоформлялася. За переоформлення ліцензії справляється плата в розмірі п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Плата за переоформлення ліцензії зараховується до Дер­жавного бюджету України.
Ліцензіат, який подав заяву та відповідні документи про переоформлення ліцензії, може провадити свою діяльність на підставі довідки про прийняття заяви про пере­оформлення ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, яка ви­дається органом ліцензування у разі подання заяви про переоформлення ліцензії.
Не переоформлена в установлений строк ліцензія є недійсною.
Ліцензіат зобов’язаний повідомляти орган ліцензування про всі зміни даних, зазна­чених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії. У разі виникнення таких змін ліцензіат зобов’язаний протягом десяти робочих днів подати до органу ліцензування відповідне повідомлення в письмовій формі разом з документами або їх нотаріально засвідченими копіями, які підтверджують зазначені зміни.
На підставі документів, поданих ліцензіатом до органу ліцензування, орган ліцензування може прийняти рішення про анулювання ліцензії у строки, передбачені цим Законом. Підставою для прийняття рішення про анулювання ліцензії є неможливість ліцензіата згідно з поданими документами забезпечити виконання ліцензійних умов, вста­новлених для виду господарської діяльності, на який видана ліцензія.
Підставами для видачі дубліката ліцензії є:
втрата ліцензії;
пошкодження ліцензії.
У разі втрати ліцензії ліцензіат зобов’язаний звернутися до органу ліцензування із заявою про видачу дубліката ліцензії, до якої додається документ, що засвідчує вне­сення плати за видачу дубліката ліцензії.
Якщо бланк ліцензії непридатний для користування внаслідок його пошкодження, ліцензіат подає відповідному органу ліцензування:
заяву про видачу дубліката ліцензії;
непридатну для користування ліцензію;
документ, що підтверджує внесення плати за видачу дубліката ліцензії.
Строк дії дубліката ліцензії не може перевищувати строку дії, який зазначався у втраченій або пошкодженій ліцензії.
Ліцензіат, який подав заяву та відповідні документи для видачі дубліката ліцензії замість втраченої або пошкодженої, може провадити свою діяльність на підставі до­відки про подання заяви про видачу дубліката ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, яка видається органом ліцензування у разі подання заяви про видачу дубліката ліцензії.
Орган ліцензування зобов’язаний протягом трьох робочих днів з дати одержання заяви про видачу дубліката ліцензії видати заявникові дублікат ліцензії замість втра­ченої або пошкодженої. У разі видачі дубліката ліцензії замість втраченої або пошкодженої орган ліцензу­вання приймає рішення про визнання недійсною ліцензії, що була втрачена або по­шкоджена, з внесенням відповідних змін до ліцензійного реєстру не пізніше наступ­ного робочого дня.
За видачу дубліката ліцензії замість втраченої або пошкодженої ліцензії справ­ляється плата у розмірі п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Плата за видачу дубліката ліцензії зараховується до Державного бюджету України.
Розділ 3. Контроль за діяльністю ліцензування туристичних підприємств
3.1 Умови дії ліцензії
Ліцензія підписується керівником органу ліцензування або його заступником та за­свідчується печаткою цього органу.
На території України органи ліцензування використовують бланки ліцензії єдино­го зразка. Бланк ліцензії єдиного зразка затверджується Кабінетом Міністрів Укра­їни.
Бланки ліцензій є документами суворої звітності, мають облікову серію і номер.
У ліцензії зазначаються:
найменування органу ліцензування, що видав ліцензію;
вид господарської діяльності, вказаний згідно з статтею 9 цього Закону (в повному обсязі або частково), на право провадження якого видається ліцензія;
найменування юридичної особи або прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності;
ідентифікаційний код юридичної особи або ідентифікаційний номер фізичної осо­би — платника податків та інших обов’язкових платежів;
місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи — суб’єк­та підприємницької діяльності;
дата прийняття та номер рішення про видачу ліцензії;
строк дії ліцензії;
посада, прізвище та ініціали особи, яка підписала ліцензію;
дата видачі ліцензії;
наявність додатка (із зазначенням кількості сторінок).
Ліцензія підписується керівником органу ліцензування або його заступником та за­свідчується печаткою цього органу[див.додаток Б].
Метою здійснення контролю за дотриманням суб’єктами туристичної діяльності умов і правил проведення підприємницької діяльності є:
захист прав та інтересів держави у сфері туризму;
захист прав та інтересів споживачів туристичних послуг, забезпечення їх безпеки;
захист прав інших суб’єктів туристичної діяльності;
забезпечення виконання чинного законодавства;
підвищення рівня туристичного обслуговування[9, с.57].
Контроль за відповідністю туристичної діяльності ліцензійним умовам її проведення передбачає:    продолжение
–PAGE_BREAK–
перевірку й аналіз документації суб’єкта туристичної діяльності щодо організації здійснення ним іноземного та зарубіжного туризму;
безпосереднє вивчення процесу надання суб’єктом туристичної діяльності туристичних послуг;
документальне оформлення результатів перевірки та прийняття рішення про можливість подальшого здійснення туристичної діяльності даним суб’єктом.
Контроль за дотриманням ліцензіатами ліцензійних умов здійснюють органи ліцензування та спеціально уповноважений орган з питань ліцензування в рамках своїх повноважень, шляхом проведення планових та позапланових перевірок. Планові пере­вірки дотримання суб’єктами господарювання ліцензійних умов проводяться не частіше одного разу в рік. Позапланові перевірки здійснюють органи ліцензування або спеціально уповноважений орган з питань ліцензування тільки на основі надходження до них в письмовій формі повідомлення про порушення ліцензійних умов, або з метою перевірки виконання розпоряджень про усу­нення порушень ліцензійних умов.
Ліцензіат під час перевірки дотримання ним ліцензійних умов надає всі необхідні для перевірки документи і забезпечує умови для її проведення. За результатами перевірки складається акт в двох екземплярах, один з яких залишається керівнику підприєм­ства, що перевіряється, другий передається в орган, що здійсню­вав перевірку.
3.2 Умови припинення дії і її анулювання
Згідно із Законом про ліцензування ліцензія може бути ану­льована на основі:
заяви ліцензіату про ануляцію ліцензії;
акту про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов;
рішення про відміну державної реєстрації суб’єкту господа­рювання;
нотаріально завіреної копії свідоцтва про смерть фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності;
акту про виявлення неправдивих даних в документах, нада­них суб’єктом господарювання для отримання ліцензії;
акту про встановлення факту передачі ліцензії або її копії ін­шій юридичній або фізичній особі для здійснення господарської діяльності;
акту про встановлення факту ненадання інформації про змі­ну даних, вказаних у документах, які додавались до заяви на видачу ліцензії;
акту про невиконання наказу про усунення порушень ліцен­зійних умов;
нездатності ліцензіату забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для туристичної діяльності.
Рішення про анулювання ліцензії приймається органом ліцен­зування протягом десяти робочих днів і направляється ліцензіату(див.рис 3). Якщо анулювання ліцензії пов’язане з порушенням ліцензійних вимог Закону про ліцензування, то нову ліцензію суб’єкт госпо­дарювання зможе отримати не раніше ніж через рік.
Законом про ліцензування встановлено, що прийняття рішення про анулювання відбувається з обов’язковим запрошенням ліцен­зіату або його представників[6, с.118].
Рішення про анулювання ліцензії вступає в силу через десять днів з дати його прийняття. Ліцензіат має право оскаржити рішення про анулювання ліцензії, шляхом подання скарги в експертно-апеляційну раду.
Орган ліцензування приймає рішення про анулювання ліцензії протягом десяти робочих днів з дати встановлення підстав для анулювання ліцензії, яке вручається (надсилається) ліцензіату із зазначенням підстав анулювання не пізніше трьох робо­чих днів з дати його прийняття. Розгляд питань про анулювання ліцензії на підставі акта про встановлення факту неподання в установлений строк повідомлення про зміну даних, зазначених у доку­ментах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії; акта про виявлення недостовір­них відомостей у документах, поданих суб’єктом господарювання для одержання ліцензії; акта про встановлення факту передачі ліцензії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності; акта про невиконання розпоряджен­ня про усунення порушень ліцензійних умов здійснюється органом ліцензування з обов’язковим запрошенням ліцензіата або його представників. Рішення про анулювання ліцензії набирає чинності через десять днів з дня його прийняття.
Якщо ліцензіат протягом цього часу подає скаргу до експертно-апеляційної ради, дія даного рішення органу ліцензування зупиняється до прийняття відповідного рі­шення спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування. Запис про дату та номер рішення про анулювання ліцензії вноситься до ліцензій­ного реєстру не пізніше наступного робочого дня після набрання чинності рішенням про анулювання ліцензії[7, с.493].
У разі анулювання ліцензії на підставі акта про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов, акта про встановлення факту неподання в установлений строк по­відомлення про зміну даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії, акта про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб’єктом господарювання для одержання ліцензії, акта про встановлення факту пе­редачі ліцензії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності, акта про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов суб’єкт господарювання може одержати нову ліцензію на право провадження цього виду господарської діяльності не раніше ніж через рік з дати прийняття рішен­ня органу ліцензування про анулювання попередньої ліцензії[див.додаток В]. Рішення про анулювання ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку.
/>
Рис 3. Показники щодо анульованих і недійсних ліцензій
Посадові особи органів ліцензування та спеціально уповноваженого органу з пи­тань ліцензування у разі недодержання законодавства у сфері ліцензування несуть відповідальність згідно із законом. До суб’єктів господарювання за провадження господарської діяльності без ліцензії застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірах, встановлених зако­ном. Зазначені штрафи спрямовуються до Державного бюджету України. Рішення про стягнення штрафів приймаються органом, на який згідно з чинним за­конодавством покладено функції контролю за наявністю ліцензій.
Умови і правила здійснення туристичної діяльності затверд­жені інструкцією про умови і правила здійснення підприємниць­кої діяльності, пов’язаної з організацією іноземного і зарубіжного туризму і контролю за їх дотриманням, затверджені наказом Ліцензійної палати України і Державним комітетом України по туризму від 12.01.99 р. № 5/1. Що стосується правил організації внутрішнього туризму, то старі вратили силу, а нові тільки розробляються в зв’язку з поновленням ліцензування всіх видів туристичних послуг. До затвердження таких нормативних документів необхідно керуватись положеннями Інструкції № 5/1.
Розділ 4. Зарубіжний досвід ліцензування туристичних підприємств
Засіб державного регулювання туристської діяльності, здійснюване з метою захисту прав й інтересів туристів. Положення й порядок ліцензування затверджені постановою Уряду РФ від 12 грудня 1995 № 1222 «Положення про ліцензування міжнародної туристичної діяльності». Порядок й умови ліцензування міжнародної туристської діяльності, здійснюваної російськими й розташованими на території РФ іноземними організаціями незалежно від їхньої організаційно-правової форми, а також фізичними особами, що здійснюють підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, єдині й визначаються даним Положенням.
Ліцензія на здійснення міжнародної туристської діяльності (тобто прийому іноземних туристів на території РФ і напрямку туристів за рубіж) є офіційним документом, який дозволяє здійснення міжнародної туристської діяльності на всій території РФ протягом установленого строку (три роки або менш) і визначає умови її здійснення. Ліцензії на платній основі видають Державний комітет РФ по фізичній культурі й туризму (нині Міністерство по фізичній культурі, спорту й туризму РФ), а також органи виконавчої влади більшості суб’єктів Федерації, яким передані (делеговані) повноваження по ліцензуванню. Орган, що здійснює ліцензування, вправі призупинити дія ліцензії або анулювати її у випадку подання ліцензіатом відповідної заяви, виявлення недостовірних даних у документах ліцензіата, невиконання їм розпоряджень і приписань державних органів, порушення ліцензіатом законодавства РФ, а також умов дії ліцензії[12, с.113].
В Україні процес видачі ліцензій на проведення міжнародної туристичної діяльності розвивається досить інтенсивно. Основними органами, які видають ліцензії є: Кабмін України, органи виконавчої влади, спеціально уповноважені органи з питань ліцензування. Отримання даного документу проводиться на платній основі. Термін дії ліцензійного документу збігається з термінами в РФ. Якщо порівнювати Україну з Російською Федерацією, то наша держава має досить непогані результати по розвитку міжнародного туризму.
Але, є деякі недоліки, які гальмують цей процес. Серед них такі: недостатній рівень якості надання послуг по міжнародному туризму, подання досить великого пакету документів та тривалий час потрібно чекати, щоб отримати ліцензію.
Умови дії ліцензії: доведення до кожного туриста вичерпної інформації про особливості в’їзду й перебування в іноземній державі, про специфіку поводження під час подорожі; наявність власного або орендованого службового приміщення з відповідним устаткуванням; наявність у штаті не менш одного працівника, що має спеціальне туристське утворення або стаж роботи в сфері туризму не менш 3 років; надання туристських послуг тільки після висновку із клієнтом договору (контракту) на купівлю-продаж послуг; надання клієнтові повної й вичерпної інформації про режим роботи ліцензіата, його юридичній адресі, наявності ліцензії й сертифікатів на послуги.
Дані про туроператорів і турагентів, що одержали ліцензії, вносяться до федерального реєстру туроператорів і турагентів (Закон РФ «Про основи туристської діяльності в РФ», 1996). Ліцензія на міжнародну туристську діяльність, видана в одній з держав — учасників СНД, дійсна на території інших країн СНД (Рекомендаційний законодавчий акт «Про основні принципи співробітництва держав — учасників СНД в області туризму», 1994).
У Росії — один зі шляхів державного регулювання туристської діяльності, закладених у Законі РФ «Про основи туристської діяльності в РФ» (1996): надання пільгових кредитів і встановлення податкових і митних пільг туроператорам і турагентам, що займається внутрішнім і в’їзним туризмом у РФ.     продолжение
–PAGE_BREAK–
Пільги можуть мати загальний характер. Наприклад, у Європейському Союзі діє загальна норма зниження податку на додану вартість для туристських організацій. Часто пільги поширюються на окремі категорії туристів (напр., дітей, молодят, інвалідів, студентів, пенсіонерів), або окремі види туристської діяльності (наприклад, соціальний туризм, самодіяльний туризм), або на окремі види послуг (наприклад, дисконтні картки, знижки постійним клієнтам, студентські транспортні квитки), практикуються також сезонні й добові знижки.
Пільги податкові — відрахування з підлягаючому оподатковуванню суми, звичайно встановлюваний законом у формі особистих знижок із прибуткового податку, пенсійних пільг та інші. Наприклад, якщо іноземний турист, що відвідує країну, що входить у ЄС, здійснить велику покупку, то при виїзді з її він одержить грошову компенсацію в розмірі величини податку на додану вартість. Цією пільгою уряду стимулюють іноземних туристів здійснювати покупки, залучаючи тим самим додаткову валюту в скарбницю держави. Податкові пільги використовуються урядами як засіб державного регулювання туристської діяльності. При цьому, незважаючи на введення податкових пільг для туристських організацій, загальне надходження в державний бюджет росте завдяки не тільки швидкому розширенню обсягів туристської діяльності, але й ефекту мультиплікатора. У практиці світового туризму основною податковою пільгою є зниження податку на додану вартість для туристських організацій, що приймають іноземних туристів.
Пільги соціального характеру — пільги, надавані державою окремим категоріям російських туристів у порядку, установлюваному Урядом Російської Федерації (Закон РФ «Про основи туристської діяльності в РФ», 1996).
Пільги митні — пільги, надавані державою окремим категоріям туристів у порядку, установлюваному Урядом Російської Федерації (Закон РФ «Про основи туристської діяльності в РФ», 1996). Для заохочення конкретних туристів в індустрії гостинності поширена така пільга, як апгрейд (up-grade) — надання туристської послуги з підвищенням категорії без стягнення додаткової плати.
В Україні серед перерахованих пільг в основному переважають пільги, які мають загальний характер. В нашій державі вони діють для дітей(до певного віку) та студентів. Це можуть бути знижки на транспортні послуги, відвідування різноманітних музеїв, театрів, кінотеатрів. Інші пільги(податкові, митні та соціального характеру) в сучасний період інтенсивно розвиваються.
Висновки
На нашу думку отримання ліцензії є необхідною умовою функціонування туристичного підприємства, яке займається міжнародним та внутрішнім туризмом. За останні роки ліцензування досить інтенсивно розвивається, і з кожним роком збільшується кількість видачі ліцензій на туроператорську та турагентську діяльність, а рівень анульованих знаходиться на низькому рівні. Це показує, що зростає кількість людей, які бажають займатися туризмом, який буде підвищувати рівень розвитку нашої держави.
Основними елементами, що відіграють значну роль у розвитку даної сфери є ліцензійні умови щодо видів господарської діяльності, для провадження яких необ­хідні спеціальні знання, включаються кваліфікаційні вимоги до працівників суб’єктів господарювання — юридичних осіб та (або) до фізичних осіб — суб’єктів підприємниць­кої діяльності. Наша законодавча і нормативна база є ще недосконалою, тому внаслідок цього виникають різноманітні порушення, що стосуються ліцензування. Для уникнення їх необхідно проводити такі заходи: частіше здійснювати перевірки на підприємствах, розвивати і доповнювати закони, нормативні акти, постанови, намагатися брати приклади з інших країн, в яких дана сфера є на високому професійному рівні.
В наш час здійснюється також ліцензування для туристичних фірм, які спеціалізуються на внутрішньому туризмі для того, щоб підвищити якість турпродукту на внутрішньому ринку. Можна відмітити, що швидкий розвиток міжнародного туризму в останній час, породив набагато збільшений потік скарг на неякісне обслуговування. Багато фірм, отримавши право займатися туристичною діяльністю, не прагнуть виконувати в повній мірі умови дії ліцензії, а отже, і Закони України, нормативні акти і постанови, використовуючи недосконалі законодавчі та методологічні бази в своїх інтересах. Туристичні підприємства, посадові особи органів ліцензування та спеціально уповноваженого органу з пи­тань ліцензування, у разі недодержання законодавства у сфері ліцензування повинні нести відповідальність згідно із чинним законодавством. До суб’єктів господарювання, які працюють без ліцензії, повинні досконаліше застосовуватися фінансові санкції у вигляді штрафів. Суми від штрафів будуть покращувати Держбюджет України.
Загалом, держава повинна регулювати вищезазначену систему і впроваджувати нові засоби, які б підвищували якість надання туристичних послуг та сприяли зростанню рівня обслуговування, захисту прав як споживачів, так і підприємств, які займаються внутрішнім та міжнародним туризмом.