Ліквідація юридичної особи в зв’язку з банкрутством

КУРСОВА РОБОТА
з господарського права на тему:
Ліквідація юридичної особи в зв’язку збанкрутством

План
Вступ
1.  Порядокліквідації юридичної особи у зв’язку з банкрутством
2.  Провадженняу справах про банкрутство
3.  Ліквідаційнапроцедура
4.  Припиненняпровадження у справі про банкрутство
5.  Особливостівизнання банкрутом окремих категорій СПД
Висновки
Література

Вступ
Термін “банкрутство”походить від латинського слова bancarotta – зламаний ослін або banca rotta –розбитий банк. Під ним розуміють неспроможність юридичної особи (СПД)задовольнити у встановлений для цього термін пред*явлені йому кредиторамивимоги й виконати зобов*язання перед бюджетом.
В римському правінеповернення боргу визначалося як небезпеччне для життя боржника та призводилодо захоплення його майна кредиторами. В Київській Русі неплатник або зліснийбанкрут прирівнювався до злодія. Кредитори мали право продаватинеплатоспроможного боржника разом з його майном. За часів Середньовіччягарантом забезпечення боргу був сам боржник – його життя, особиста свобода танедоторканність.
В юридичній науціпервісне розуміння банкрутства, або неспроможності, зводилося до ототожнення знеплатоспроможністю. Що до понять “неспроможність” і “банкрутство”, то вони взаконодавстві переважної більшості держав вживаються як абсолютні синоніми.Аналогічною є ситуація з номінацією цього правового інституту і в Україні.[1]

1. Порядок ліквідації юридичної особи у зв”язку збанкрутством
В Украіні підстави йпорядок визнання СПД банкрутом визнаяені в Законі України “Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992 р. вредакції від 30.06.1999 р., главою 23 ГК та ст. 53 ЦК.
Критеріями абсолютноїнеплатоспроможності Закон визнає:
–   розмір заборгованності (встановлений у сумі трьохсот мінімальнихрозмірів зарабітної плати);
–   термін несплати (3 місяці після настання терміну сплати).
За законодавством Українисуб*єктами банкрутства можуть бути лише юридичні особи, зареєстровані як СПД ворганах державної статистики України, а також фізичні особи – СПД. Ними неможуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії,представництва, відділення тощо). Не може порушуватися справа про банкрутство,якщо боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств таорганізацій України або до Реєстру суб*єктів підприємницької діяльності, атакож стосовно боржника, щодо якого вже порушено справу про банкрутство,іноземних осіб та міжнародних організацій, розташованих за межами України.[2]
Неспроможність і банкрутствоявляють собою комплексний інститут права: з одного боку, це інститутматеріального права, а з іншого – процесуальний інститут.
Отже, за своєю суттю,банкрутство як цивільно-правова категорія є невід*ємною частиною і нормальнимявищем ринкової економіки, природним процесов конкурентної боротьби, в ходіякої слабкі підприємства вибувають із гри. Це нове для нащої держави поняття,яке щораз частіше нагадує про себе судовими процесами, в результаті якихпідприємства, що не в змозі виконати зобов*язання перед кредиторами і бюджетом,оголошуються банкрутами.[3]
В Україні сьогодні дієспеціальний орган – Агенство з питань банкрутства Міністерства економіки та зпитань європейської інтеграції України, покликаний контролювати процедурубанкрутства, однак і він часто виявляється нездатним ефективно впливати на їїрезультати. Агенство з питань банкрутства надає послуги з процедурибанкрутства, і це перш за все стосується державних підприємств із часткоюдержавної власності понад 25 %. Але проблема в тому, що жорстких норм у законінемає, тому зазнечене Агенство не може відповідати за те, що відбувається набагатьох державних підприємствах, де воно залучається до процедури. [4]
2.Провадження у справах про банкрутство
Згідно зі ст. 4 ЗаконуУкраїни “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом” провадження у справах про банкрутство регулюється Господарськимпроцесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбаченихЗаконом.
Провадження у справах пробанкрутство складається з процедур установлення факту неплатоспроможностіборжника та без спірності вимог кредитора, що ініціює провадження (коли справапорушується за заявою кредитора), виявлення всіх можливих кредиторів ісанаторів, санації (коли остання можлива) або визнання боржника банкрутом.Останнім етапом провадження є процедура задоволення вимог кредиторів за рахунокліквідації майнових активів банкрута. Усі зазначені процедури становлятьцілісне і відокремлене від позовного процесу провадження, метою якого єзадоволення вимог кредиторів у випадку неплатоспроможності боржника.
Згідно зі ст. 15 ГПКсправи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцезнаходженнямборжника, яке визначається місцезнаходженням його постійно діючого органу (ст.30 ЦК).
Заява кредитора пропорушення справи про банкрутство повинна містити:
· Найменування госуподарського суду, до якого вонаподається;
· Найменування боржника, його місцезнаходження;
· Зазначення банків, що здійснюютьрозрахунково-касове обслуговування боржника, та їх місцезнаходження;
· Зазначення розміру боргу, документ про сплатудержавного мита, а також перелік документів, що додаються до заяви.
У разі надходженнякількох заяв про визнання одного і того ж боржника банкрутом до порушенняпровадження у справі отстаннє порушується за наявності підстав для цього зазаявою, що надійшоа першою. Іншим кредиторам згідно зі ст. 7 Законунадсилаються копії ухвали про порушення справи про банкрутство, а їх заяви здоданими до них документами приєднуються до матеріалів справи. Заяви кредиторівпро визнання боржника банкрутом, що надійшли після порушення провадження усправі і до публікації оголошення про це в установленному Законом порядку,приєднуються до матеріалів справи. В усіх випадках про приєднання заявикредитора з доданими документами виноситься ухвала. Господарський суд розглядаєвимоги кредиторів відовідно до ст. 10 Закону після публікації оголошення пропорушення справи про банкрутство.
Згідно з п. 3 ст. 5Закону боржник може звернутись до госпоодарського суду з власної ініціативи уразі його фінансової неспроможності. Ініціювання боржником порушення справи пробанкрутство однозначно свідчить про відсутність між боржником та йогокредиторами спору про наявність і неоплатність боргу, оскільки сам боржниквизнає ці обставини.
Заява боржника пропорушення справи про банкрутство повинна містити:
· Найменування господарського суду, до якого вонаподається;
· Найменування боржника, його місцезнаходження;
· Зазначення банків, що здійснюютьрозрахунково-касове обслуговування, їх місцезнаходження;
· Перелік його кредиторів і боргів;
· Перелік документів, що додаються до заяви.
До заяви боржникадодаються:
· Список його кредиторів і боржників;
· Бухгалтерський баланс;
· Аудиторський висновок, а також довідкаобслуговуючого банку про наявність коштів на його рахунку та платіжнідокументи, які неоплачені за браком коштів і вмішені до картотеки.
До заяви боржникаобов*язково мають бути додані його установчі документи, а також документи, щосвідчать про його фінансове і майнове становище.
Господарський судвідмовляє у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, якщо:
· Боржник не є юридичною особою або не включений доРеєстру СПД;
· Подано заяву про визнання банкрутом юридичноїособи, яка ліквідована або реорганізована (крім реорганізації у форміперетворення).
· Вимоги кредитора повністю забезпечені заставою.
Відповідно до ст. 6Закону заява кредитора чи боржника може бути відкликана заявниками до прийняттягосподарським судом постанови про визнання боржника банкрутом.
Суддя ВГСУ Б.Поляковзазначає, що обов*язковою умовою порушення справи про банкрутство є наявністьвиконавчого провадження, внаслідок якого грошові вимоги ініціюючого кредиторане було задоволено.[5] В монографії вченого,зокрема, зазначено: “… процедура банкрутства слідує за виконавчим провадженням.Саме незадоволеність результатами виконавчого провадження є передумовоювиникнення процедури банкрутства. Реальність неплатоспроможності має бутиапробована виконавчим провадженням. Це означає, що боржник не може виконатигрошове зобов*язання. …Не можна встановлювати альтернативу для кредитора: абозвертатися до суду з позовом і вимагати сплати боргу шлязом позовного провадження,або ініціювати процедуру банкрутства. Неплатоспроможність має бути дійсно,реальною, об*єктивною. Тільки виконавче провадження може всідчити про реальнунеплатоспроможність госуподарюючого суб*єкта”.[6]
Порядок веденняпопереднього і наступних засідань у справі про банкрутство визначається суддею.
У попередньому засідання,яке проводиться у строк, установлений ст. 8 Закону, суд має остаточно з*ясуватиобгрунтованість заяви кредитора про наявність і безспірність боргу танеплатоспроможність боржника. У разі звернення до суду самого боржника упопередньому засідання з*ясовуються ознаки його реальної чи потенційноїнеплатоспроможності.
Установивши ознаки неплатоспроможностіборжника, господарський суд своєю ухвалою зобов*язує заявника подати за йогорахунок до офіційного друкованого органу ВРУ ми КМУ оголошення про порушеннясправи про банкрутство. Заявник повинен подати до господарського суду примірникгазети з надрукованим оголошенням.
За результатамипопереднього засідання господарський суд у разі необхідності ухвалою призначаєрозпорядкника майна боржника.
Відповідно до ст. 9Закону розпорядкник має право давати обов*язкові приписи або накладати заборонуна дії адміністрації юридичної особи боржника у випадках здійснення останньоюактів відчуження або іншої передачі майна, що належить їй на тій чи іншійпідставі. Водночас розпорядник майна не має права втручатись в оперативнугосподарську діяльність адміністрації юридичної особи.
Господарський судпокладає функції розпорядника майна на банк, що здійснює розрахунково-касовеобслуговування боржника, Фонд держмайна, якщо боржник – державне підприємство,організація, або іншу особу за пропозицією боржника чи кредитора.
Ст. 5 Закону та п. 5 ст.10 Закону України “Про аудиторську діяльність”визначає обов*язковістьпроведення аудиторської перевірки документів про фінансове і майнове становищеборжника.
Після опублікованняоголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому організаяви з майновими вимогами до боржника згідно зі ст. 10 Закону мають правоподавати всі кредтори незалежно від настання терміну виконання зобов*язань.
Кредитор, за справоюякого порушено справу про банкрутство, має право заявити додаткові майновівимоги до боржника у межах місячного терміну, встановленого у ст. 10 Закону,навіть якщо ці вимоги мають спірний характер.
Господарський судрозглядає документи всіх осіб, що заявили майнові вимоги до боржника, і зарезультатами розгляду ухвалою щодо кожного кредитора окремо визнає або відхиляєці вимоги (повністю або частково).
Ухвала про визнаннямайнової вимоги кредитора повинна містити точно визначену суму в національнійвалюті України і підстави для визнання її боргом.
У провадженні у справахпро банкрутство встановлені три процесуальні строки:
1.провадження у справі повинно бути порушено не пізніше п*яти днів із днянадходження заяви;
2.попереднє засідання у справі проводиться не пізніше як через місяць іздня порушення провадження у справі;
3.виявлення кредиторів і санаторів проводиться у місячний строк із дняопублікування оголошення про порушення справи про банкрутство.
Процесуальний режим іншихпроцесуальних дій у цьому провадженні, що призначаються господарським судом, визначаєтьсяст. 50-53 ГПК.
Зупинення провадження усправі про банкрутство можливо у разі заміни кредитора його правонаступникомвнаслідок реорганізації підприємства. У провадженні у справах про банкрутствонеможливе процесуальне правонаступництво боржника, крім випадківреоганізаціїйого юридичної особи у формі перетворення.
Господарський судприпиняє провадження у справі про банкрутство, якщо:
·    боржник не є юридичною особою або не квлючений до РеєструСПД;
·    юридична особа боржника ліквідована або реорганізована(крім реорганізації у формі перетворення);є
·    установлена відсутність боргу або боржник виконавзобов*язання перед усіма кредиторами, або відповідно до законодавства зборжника списана заборгованість, або на заяву боржника кредитори не висунулимайнових вимог;
·    припинені зобов*язання перед усіма кредиторами, абовідповідно до законодавства з боржника списана заборгованість, або на заявуборжника кредитори не висунули майнових вимог;
·    вимоги всіх кредторів повністю забезпеченізаставою;
·    затверджено ліквідаційний баланс;
·    затверджені умови санації юридичної особи боржника.
Санація є процедурою, щоскладається з угод учасників цієї процедури, спрямованих на врегулюванняпроблеми боргів і фінансового оздоровлення юридичної особи боржника (ст. 12Закону). Санацію становлять погоджені умови:
ü  угоди між боржником і санатором про переведенняборгу;
ü  реструктуризації статутнорго капіталу юридичноїособи боржника;
ü  виплати санатором боргу кредиторам (термін,послідовність тощо).
Санаторами можуть бутигромадяни або юридичні особи, які виявили бажання задовольнити вимогикредиторів до боржника.
Угода між боржником ісанатором про переведення боргу є першим елементом санації. Переведення боргуможливе лише за умови згоди кредиторів. Другим елементом санації є узгодженняумов реструктуризації статутного капіталу юридичної особи боржника. Сутьреструктуризації полягає у повній чи частковій зміні власника статутного фондуюридичної особи боржника на користь санатора.
За загальним правиломузгодження умов реструктуризації здійснюють санатор, з одного боку, і власникмайна юридичної особи боржника або уповноважена власником особа – з іншого.Однак вибір умов реструктуризації юридичної особи залишається за їїадміністрацією, якщо ця юридична особа сама звернулась до суду із заявою провизнання її банкрутом.
Якщо в санаціїпідприємства-боржника виявили бажання взяти участь кілька громадян абоюридичних осіб, відбір санаторів здійснюється відповідними органами наконкурсних засадах (ст. 12 Закону). Відбір санаторів юридичної особи боржниканедержавної форми власності здійснює власник її майна. Допускається участь усанації двох і більше осіб, які діють на підставі угоди між собою.
Третім елементом санаціїє узгодження умов виплати боргу між санаторам і кредиторами. Ці умови включаютьтермін виплати, її послідовність, форму оплати тощо.
Як правило, умовоюсанації є виплата санатором повної суми боргу кредиторам. Однак відповідно дост. 220 ЦК не забороняється списання кредиторами частки боргу, крім випадків,коли це прямо заборонено законодавством.
Умови санації боржниказатверджуються господарським судом лише у разі погодження учасниками всіх трьохїї складових елементів. Якщо пропощзиція про санацію прийнята і затверджена,вважається, що мета провадження у справі про банкрутство досягнута, оскількивимоги кредиторів реально задоволені. Тому ухвалою про затвердження умовсанації господарський суд окремим пунктом одночасно припиняє провадження усправі.
3. Ліквідаційнапроцедура
У випадках, передбаченихЗаконом, господарський суд приймає постанову про визнаня боржника банкрутом івідкриває ліквідаційну процедуру.
Строк ліквідаційної процедурине може перевищувати дванадцяти місяців. Господарський суд може продовжити цейстрок на шість місяців, якщо інше не передбачено Законом.
Відповідно до ст. 23Закону з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржникабанкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:
üпідприємницькадіяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовленняпродукції у разі можливості її продажу;
üстрок виконання всіхгрошових зобов*язань банкрута та зобов*язання щодо сплати податків і зборіввважається таким, що настав;
üприпиняєтьсянарахування неустойки, відсотків та інших економічних санкцій по всіх видахзаборгованості банкрута;
üвідомості профінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становитикомерційну таємшницю;
üукладення угод,пов*язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам,допускається в порядку, передбаченому цим розділом;
üскасовується арешт,накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодорозпорядження майном такого боржника;
üвимоги зазобов*язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведенняпроцедури банкрутства, можуть пред*являтися тільки в межах ліквідаційноїпроцедури.
У постановігосподарського суду про визнання боржника банкрутом призначаються ліквідатори зчисла представників зборів, кредиторів, банків, фінансових органів, а такожФонду держмайна, якщо банкрутом визнане державне підприємство.
Відповідно до ст. 16Закону призначені господарським судом ліквідатори утворюють ліквідаційнукомісію. Ліквідатори обирають зі свого складу голову ліквідаційної комісії.
Дії ліквідаційних комісійможуть бути оскаржені до господарського суду:
–   банкрутом або власником його майна, або уповноваженим ним органом;
–   особою, яка відповідає за зобов*язаннями юридичної особи банкрута;
–   кожним кредитором окремо або їх зборами чи комітетом;
–   особою, яка, посилаючись на свої права власника або іншу підставу,передбачену законом чи договором, оспорює правомірність віднесення майновихоб*єктів або коштів до ліквідаційної маси, а також прокурором.
Повноваженняліквідаційної комісії передбачені ст. 15-22 Закону. Відповідно ст. 29 ЦКліквідаційна комісія використовує права органу юридичної особи суб*єктабанкрутства. До ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майномбанкрута і всі його майнові права і обов*язки.
Ліквідаційною масою є майновіактиви банкрута, на які може бути звернено стягнення за вимогами кредиторів. Зметою погашення боргу стягнення може бути звернено на все майно банкрута, щоналежить йому на праві власності або повного господарського відання. У випадкахбанкрутства позикоодержувача всі його грошові кошти, де б вони не зберігались,також потрапляють у ліквідаційну масу. Відповідно до ст. 41 Закону України “Провласність”, до ліквідаційної маси входять також об*єкти права інтелектуальноївласності банкрута. Майно банкрута, що є предметом застави, включається доскладу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачерговогозадоволення вимог заставодержателя. Звернення стягення на заствалене банкрутоммайно передбачене в ст. 20-23 Закону України “Про заставу”. Якщо при реалізаціїпредмета застави виручена грошова сума перевищує розмір забезпечених цієюзаставою вимог заставодержателя, ця різниця використовується для задоволеннянезабезпечених заставою вимог кредиторів.
За змістом ст. 20 Законуу випадках, коли після публікації в ЗМІ оголошення про продаж майна банкрутавиявитьсялише одна пропозиція щодо придбання цього майна, реалізація майновихактивів банкрута проводиться шляхом викупу; у разі надходження двох і більшепропозицій – призначається проведення конкурсу або аукціону.
У разі браку майнабанкрута для задоволення всіх вимог кредиторів майнові активи осіб, щовідповідають за його зобов*язаннями, реалізуються в порядку, встановленому длямайна банкрута.
Черговість задоволенняпретензій кредиторів із виручених сум передбачена ст. 31 Закону, за змістомякої розподіл цих сум між кредторами повинен здійснюватись лише післяреалізації майнових активів, достатніх для задоволення повністю або часткововимог усіх кредиторів відповідної за пріорітетом черги.
У першу чергузадовольняються:
А) вимоги, забезпеченізаставою;
Б) виплата вихідноїдопомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту,отриманого на ці цілі;
В) витрати, пов*язані зпровадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботоюліквідаційної комісії, у тому числі:
üвитрати на оплатудержавного мита;
üвитрати заявника напублікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;
üвитрати на публікаціюв офіційних органах інформації про порядок продажу майна банкрута;
üвитрати на публікаціюв ЗМІ про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв*язку з визнанняммирової угоди недійсною;
üвитрати арбітражногокеруючого, пов*язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;
üвитрати кредиторів напроведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням суду за рахунок їх коштів;
üвитрати на оплатупраці арбітражних керуючих, у порядку передбаченому ст. 27 Закону.
У другу чергузадовольняються вимоги, що виникли їз зобов*язань банкрута перед працівниками(за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фондупідприємства), зобов*язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю таздоров*ю громадян, а також вимоги громадян-вкладників СПД, які залучали майновкладників.
У третю чергузадовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів.
У четверту чергузадовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі івимоги кредиторів, що виникли із зобов*язань у процедурі розпорядження майномборжника чи в процедурі санації боржника.
У п’ятучергу задовольняються інші вимоги.
Вимоги кожної наступноїчерги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майнабанкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.
У разі недостатностікоштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіхвимог однієїх черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належитькожному кредиторові однієї черги.
Вимоги, не задоволені занедостатністю майна вважаються погашеними.
У разі, якщогосподарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи – банкрута,майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власниковіабо уповноваженому ним органу, а майно державних підприємств – відповідномуоргану приватизації для наступного продажу. Одержані кошти спрямовуються доДержбюджету.
Після завершенняреалізації майнових об*єктів, що входять до складу ліквідаційної маси інеобхідні для повного задоволення всіх вимог кредиторів, та розподілу вирученихсум між ними, ліквідаційна комісія має скласти і подати господарському судузвіт про виконані дії у формі ліквідаційного балансу.
Після розглядугосподарським судом ліквідаційного балансу, його перевірки, заслуховуваннячленів ліквідаційної комісії і комітету кредиторів, суд виносить ухвалу прозатвердження ліквідаційного балансу і припинення провадження у справі пробанкрутство, якщо дійде висновку, що ліквідаційна комісія належним чиномздійснила свої повноваження щодо продажу активів та розподілу вирученої суми міжкредиторами.[7]
4. Припиненняпровадження у справі про банкрутство
Відповідно до ст. 40Закону Господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо:
1.боржник не включений до Єдиного державног реєстру підприємств таорганізацій України або Реєстру СПД;
2.подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої(крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;
3.у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того жборжника;
4.затверджено звіт керуючого санацією боржника в порядку, передбаченомуЗаконом;
5.затверджено мирову угоду;
6.затверджено звіт ліквідатора в порядку, передбаченому ст. 32 Закону;
7.боржник виконав усі зобов*язання перед кредиторами;
8.кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження усправі про банкрутство за заявою боржника.
Про припиненняпровадження у справі про банкрутство виноситься ухвала, яка може бутиперевірена в порядку нагляду.
Провадження у справах пробанкрутство може бути припинено у випадках, передбачених п.1, 2 та 5 ч. 1наведеної статті, на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство, тобтояк до, так і після визнання боржника банкрутом; у випадках, передбачених п. 3,4, 7 і 8, лише до визнання боржника банкрутом, а у випадку, передбаченому п. 6,лише після визнання боржника банкрутом.
5. Особливостівизнання банкрутом окремих категорій СПД
Становлення і розвиток вУкраїні інституту неспроможності (банкрутства) супроводжується процесомдиференціації особливостей його застосування до господарюючих суб’єктів,залежно від виду здійснюваної ними діяльності. Такий підхід відповідає сучаснимтенденціям розвитку законодавства про неспроможність, що виражається упріоритетному розвитку норм реабілітаційного характеру й врахуванні публічноїскладової у функціонуванні того або іншого неплатоспроможногопідприємства-боржника. У зазначеному контексті обґрунтованим є встановленнярозбіжностей процесуального характеру для суб*єктів господарювання залежно нетільки від виду діяльності (небезпечна або безпечна), а й віл кількостіпрацівників неплатоспроможного підприємства. В останньому випадку враховуєтьсямасштабний фактор даного підприємства у виробничій інфраструктурі населеногопункту, де воно розташоване, тобто місто утворююча складова підприємства.
Особливості банкрутствамістоутворюючих підприємств, великих підприємств з кількістю працівників понад5 тисяч або небезпечних регулюються ст.ст. 42 і 43 Закону України “Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Характерреабілітаційних процедур, передбачений Законом для названих вище господарюючихсуб*єктів є ідентичним, що дає підставу надалі не робити, якщо це не потрібноза змістом роботи, спеціальних застережень.
Специфіка банкрутствамісто утворюючих підприємств, насамперед обумовлена високою імовірністювиникнення як мінімум у масштабах даного населеного пункту глибокоїсоціально-економічної кризи. Високий рівень безробіття, споживні проблеми інеплатежі у комунальній сфері є факторами, що сприяють дестабілізації всієїінфраструктури міста.
Сучасні проблемибанкрутства містоутворюючих підприємств зобов’язують центральні органи влади допошуку оптимальних рішень, які враховують особливості даних господарюючихсуб’єктів. Прикладом подібних дій може бути постанова КМУ від 12.09.2001 р. “Простворення Комісії з питань неплатоспроможності”.
Основними завданнямиКомісії є координація дій міністерств, інших центральних і місцевих органіввиконавчої влади, пов*язаних із запобіганням банкрутства і виробленням єдинихпідходів та оптимальних шляхів відновлення платоспроможності містоутворюючихпідприємств, підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпекидержави, особливо небезпечних підприємств і суб*єктів природних монополій, якізнаходяться у державній власності або доля державної власності яких перевищує25 %, а також у випадку відкриття провадження у справі про їхнє банкрутство.
Особливу увагу комісія маєприділяти питанням запобігання банкрутству, у тому числі, містоутворюючихпідприємств. До функції комісії, зокрема, входить:
üухвалення рішення продоцільність досудової й судової санації підприємтства;
üвизначення оптимальнихшляхів реструктуризації і погашення заборгованності підприємств;
üухвалення рішень продоцільність державної підтримки неплатоспроможних містоутворюючих підприємств.
При удаваній своїйпрозорості проблема банкрутства містоутворюючих підприємств у даний час далекавід вирішення.
Як приклад довисловленого може бути правова неврегульованість банкрутства вуглевидобувнихпідприємств, багато з яких є також і містоутворюючими, й особливо небезпечнимипідприємствами. Збитковість багатьох вуглевидобувних підприємств послужилапідставою для ухвалення рішення про реструктуризацію всієї галузі. На виконанняЗакону України “Про порядок списання заборгованності вуглевидобувних івуглепереробних підприємств Міністерства вугільної промисловості, щоліквідуються за рішення Кабінету Міністрів України, перед Державним бюджетомУкраїни і місцевими бюджетами та державними цільовими фондами” від 17.01.1997р. Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 939 від 27.08.1997 р. пропорядок ліквідації зазначених підприємств. У редакції від 29.06.1999 р. данапостанова встановлює, що рішення про ліквідацію збуткових вуглевидобувних івуглепереробних підприємств приймає КМУ на підставі техніко-економічногообгрунтування про недоцільність їх подальшої експлуатації і повинне, зокрема,містити такі пункти:
ü  обгрунтування доцільності ліквідації підприємства;
ü  термін його ліквідації;
ü  оцінку влпиву на навколишнє середовище;соціально-економічний прогноз наслідків ліквідації підприємства;
ü  розрахунок вартості робіт з його ліквідації тощо.
Як свідчить практика,політика прискореної ліквідації шахт має істотні недоліки, обумовлені факторамиекономічного, соціального й екологічного порядку. В економічній сфері цяпоітика призвела о найгострішого дефіциту енергоресурсів. У екологічній сферівиникла загроза затоплення підземними водами багатьох міст.
Необхідно підкреслити: щедо відкриття судової процедури банкрутства, яка включає, зокрема,реабілітаційні заходи, вищестоящий державний орган вирішує долю господарюючогосуб*єкта, роблячи фактично формальним провадження справи про банкрутство. Утаких умовах, як свідчить світова практика, дуже складно проводити процедурусанації або укладати мирову угоду. [8]
Раніше зазначалося, щоаналогічні проблеми виникають при реструктуризації неплатоспроможногокомерційного банку (також є об*єктом підвищеної соціальної значущості) післяприйняття НБУК рішення про його ліквідацію. Тут також виявляються істотніпротиріччя процесуального характеру. Зокрема, як можна поліпшити фінансовийстан і відновити платоспроможність банку, якщо НБУ прийнчято рішення про йоголіквідацію, тобто відкликана ліцензія на здійснення даного виду господарськоїдіяльності?[9] Про змішаннязагальноприйнятих понять і термінологічну плутанину свідчить і назва п. 6.1.даної постанови (“Про схвалення Методичних рекомендацій про порядокреорганізації, реструктуризації комерційних банків”: Постанова правління НБУ №395 від 09 жовтня 2000 р.): “Продаж (санація) банку, що ліквідується…”.
Зазначене протиріччянабуває ще більшої гострпоти при аналізі норм національного законодавства пробанкрутство. Згідно з ст. 42 Закону Центральний орган виконавчої влади, щоприйняв рішення про ліквідацію боржника, стає повноправним учасникомпровадження справи про банкрутство і визначає кандидатуру керуючого санацією,її терміни і багато інших найважливіших питань. Природним вважається висновок,що у такій ситуації центральний орган виконавчої влади проводитиме своюполітику, спрямовану на ліквідацію боржника – містоутворюючого підприємства, іперешкождатиме проведенню реабілітаційних процедур і, у тому числі, укладеннюмирової угоди.
Отже, уявляєтьсяобгрунтованим внесення відповідних змін і доповнень до норм, що регулюютьпроцедуру банкрутства містоутворюючих (великих, особливо небезпечних)підприємств, а саме:
ü рішення про ліквідацію зазначеної категоріїпідприємств приймає тільки господарський суд;
ü органи держвлади, до компетенції яких входить сферадіяльності підприємства-боржника, беруть участь у заходах реабілітаційногохарактеру, тільки у частині вирішення соціальних питань;
ü вважати обов*язковим при виборі стратегіїфінансової реабілітації боржника, врахування специфіки виробництва, станосновних фондів і рівень кваліфікації працівників даного підприємства.
 Для особливо небезпечнихпідприємств, крім зазначеного вище, обов*язковою вимогою входження уреабілітаційну процедуру має стати інноваційна складова плану санації, якзазначалося вище, а саме: поєднання мораторію на виплати кредиторам таінноваційні пільги можуть виявитися тим фактором, що істотно підвищитьімовірність успішного виконання реабілітаційної процедури.[10]

Висновки
Доля багатьох підприємствУкраъни, що пройшли через процедуру банкрутства, свідчить, що вона майже завждиведе до зупинки і фактичної загибелі виробництва, хоча в теоретичному аспектісам по собі метод банкрутства непоганий. Але це лише за умови, що потім підприємствовідродиться. Однак для української економіки стало практикою свідоме доведеннядо банкрутства, що грунтується на чинному законодавстві. Багато підприємствстали банкрутами не за одни день. Їхня неспроможність протягом тривалого часумала латентний характер. Але іноді в банкрутстві підприємств винна й самадержава, що, наприклад, проводить необгрунтовану тарифну політику, надає чи ненадає пільги та ін. [11]
Зрозуміле й чіткоорганізоване законодавство про банкрутство підприємств є надзвичайно важливою істратегічною проблемою ринкових відносин. Прийняття нового Цивільного іГосподарського кодексів України, низки нових законів створило певну системузаконів у сфері банкрутства підприємств, що дозволило, з одного боку, запобігтичисленним суперечкам і спорам, з іншого ж – слід таки визначити, щосьогоднішній стан законодавства про банкрутство залишає певну невизначеність інезначні розбіжності.[12]

Література
1.    Господарський кодекс України
2.    Господарсько-процесуальний кодекс України
3.    Цивільний кодекс України
4.    Закон України “Про аудиторську діяльність” від22.04.1993 з змінами і доповненнями
5.    Закон України “Про відновлення платоспроможностіборжника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992 р. в редакції від30.06.1999 р. з подальшими змінами та доповненнями
6.    Закон України “Про власність” від 07.02.1991 ззмінами і доповненнями
7.    Закон України “Про заставу”від 02.10.1992 з змінамиі доповненнями
8.    Закон України “Про порядок списання заборгованностівуглевидобувних і вуглепереробних підприємств Міністерства вугільноїпромисловості, що ліквідуються за рішення Кабінету Міністрів України, передДержавним бюджетом України і місцевими бюджетами та державними цільовимифондами” від 17.01.1997 р.
9.    Постанова Кабінета Міністрів України № 939 від27.08.1997 р у редакції від 29.06.1999 р. “Про порядок ліквідаціївуглевидобувних і вуглепереробних підприємств Міністерства вугільноїпромисловості, що ліквідуються за рішення Кабінету Міністрів України.”
10.   Постанова КМУ “Про створення Комісії з питань неплатоспроможності”. від12.09.2001 р.
11.   Грек Б. Фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства:кримінально-правовий аспект. // Юридичний хурнал № 5 (23) 2004 р.; с. 98-103
12.   Мачуський В.В. Правове забезпечення підприємницької діяльності: Курслекцій. — К.: КНЕУ, 2002. — 348 с
13.   Винник Б. Колізійні аспекти законодавства при банкрутстві пдприємств.// Юридичний журнал № 5 (23) 2004 р.; с. 34
14.   Грек Б. Банкрутство в Україні: минуле і сьогодення. // Право України «6, 2004 р.; с.25
15.   Опадчий І. Банкрутство як останній аргумент. // Юридичний хурнал № 5(23) 2004 р.; с. 105
16.   Сгара Е. Мирова угода в процедурі банкрутства: роль економіко-правовихфакторів. // Право України – 2003 — №1; с.42
17.   Сгара Э. Особенности заключения мирового соглашения в процедуребанкротства финансовых учреждений. // Предпринимательство, хозяйство и право. –2002 № 9, с. 19-21
18.   Хозяйственное право: Учебное пособие /Подобщей ред. Проф. Н.А.Саниахметовой. — Х.: «Одиссей», 2004. — 640 с.