–PAGE_BREAK–В ОМД наявні лейтмотивні ланцюжки, складені з деталей, які несуть додаткове смислове навантаження.
Характерною рисою ОМД в оповіданнях є переплетення різних функціонально — смислових типів мови (описів, розповідей і роздумів)
Мова ОМД, зокрема в описах пейзажів, наближена до мови поетів. Цьому сприяє використання поетичної лексики. Підвищеність, урочистість надає описам ліричності, мальовничості, емоційно-естетичної виразності, яка виявляється перш за все завдяки образності і виразності лексичних засобів їх створення.
Аналіз синтаксичних конструкцій ОМД Аналіз синтаксичної структури ОМД в даних оповіданнях дозволяє виділити такі типи синтаксичних одиниць:
Одиночне речення: просте, складносурядне або складнопідрядне
Предикативна одиниця типу “it is”
Непредикативна (означувальна) конструкція
НФЄ
Наведемо приклади кожної з цих конструкцій:
Одиночне речення:
а) просте: “The disease of the lady Madeline had long baffled the skin of her physicians” (По)
б) складносурядне: “She was, in truth, much respected by al the poor people of the place; her house was quite a resort of the old wives of the neighbourhood” (Ірвінг).
в) складнопідрядне: “The radiance was that of the full, setting? And blood-red moon, which now shone vividly through that once barely discernable fissure, of which I have spoken extending from the roof of the building, in a zigzag direction, to the base” (По).
Предикативна одиниця типу “it is…”:
“It is separated from the mainland by a scarcely perceptible creek (Мелвіл).
Непредикативна одиниця:
“I could see dark draperies, the general furniture, many books and musical instruments lay scattered about, but failed to give any vitality to the scene” (Ірвінг).
НФЄ:
“There was the table on which he had leaned; there was the peg, on which he had hung his hat; and there was the door, locked divciously as he himself had locked it, with the chair placed against it (Ірвінг).
Частотність вживання синтаксичних конструкцій для створення ОМД представлена у вигляді таблиці:
Дані таблиці свідчать про те, що найчастіше вживаними синтаксичними конструкціями у побудові ОМД є одиночні речення (особливо складносурядні) та над фразові єдності.
Згідно із визначенням розгорнутих і згорнутих ОМД, можна стверджувати, що 79% ОМД є розгорнутими, а 21% — згорнутими.
Не досить великий відсоток розгорнутих ОМД пояснюється тим, що твори невеликі за розміром, хоча ОМД виконують важливі текстоутворюючі функції.
Отже можна зробити такі висновки:
1. Вибір синтаксичних конструкцій залежить від розміру твору та від ідейного задуму письменника. Недостатньо велика кількість розгорнутих описів обумовлена невеликими розмірами оповідань та особливим значення, яке дані письменники приділяють ОМД.
Найбільше ОМД зустрічається у Мелвіна та Ірвінга, трохи менше — у По.
2. Характер зв’язків між простими реченнями частіше перелічувальний, ніж причинно — наслідковий, тому ССР переважають над СПР.
Цю особливість можна простежити в даних творах письменників (По, Ірвінга, Мелвіна), що також становить характерну рису романтиків.
2. Відтворення описових контекстів у перекладі Поняття перекладу. Основні перекладознавчі категорії Перед тим, як почати аналізувати переклад описових контекстів коротких англомовних оповідань, зупинимося на понятті самого перекладу та його основних категорій, розглянемо особливості художнього тексту як об’єкт перекладу та визначено, у чому полягають основи та проблеми його перекладу, спираючись на конкретний матеріал взятих нами перекладів, і з’ясуємо, як реалізувати ці завдання.
За методологічну основу нашого дослідження візьмемо порівняння — перекладацький аналіз. Цей метод є дуже ефективним у лінгвістичному дослідженні, оскільки доповнюючи дані контрактивної лінгвістики дозволяє порівнювати не тільки аналогічні одиниці мовних систем, але й мовленнєві висловлювання і цілі тексти.
Таке співставлення дає можливість виділити лексичні угрупування і синтактичні структури мови оригіналу, які мають більш чи менш прямі відповідності у мові перекладу і часто перекладаються за допомогою звичайної підстановки, та інші структури, переклад яких вимагає суттєвих формальних і семантичних змін, і які через це можуть характеризуватися як “труднощі перекладу”
Отже, що не сутність перекладу. Так. в себе включає поняття перекладу? Визначення цього терміну, що зустрічається в літературі, дасть різноманітно, вони відображають зіткнення різних поглядів
Так в одному з ранніх досліджень А. Еттінгер дає таке визначення: “… переклад можна визначити як перетворення знаків чи репрезентацій в інші знаки чи репрезентації. Якщо оригінали виражають якесь значення, то ми звичайно вимагаємо, щоб їх відображення виражало таке ж саме значення або (що є більш реалістичним) щоб воно по змозі виражало те ж саме значення. Збереження інваріантного значення є центральною проблемою перекладу з однієї мови на іншу… ” (48, 67-68)
Якщо для Еттінгера центральною проблемою перекладу є проблема знакових відповідностей, то у визначенні У. Унтера головна увага приділяється іншому аспекту перекладу. Він пише: “Перекласти — означає замінити формулювання інтерпретації сегменту навколишнього світу іншим. По можливості еквівалентним формуванням. (48, 24)
Безсумнівною заслугою цього визначення є те, що на відміну від поданого Еттінгером, яке обмежене рамками мови і міжслівних відношень воно включає один із важливих факторів, детермінуючих процес перекладу — предметну ситуацію. Співвіднесеність із предметною ситуацією є при цьому настільки важливою ознакою перекладу. Що вона відсуває на другий план навіть таку суттєву характеристику як приналежність до класу явищ. Що входять до поняття міжмовної комунікації.
Р. Якобсон був першим, хто ввів поняття “внутрішньомовного перекладу”. У статті про лінгвістичні аспекти перекладу (1959 р) виходячи із семіотичного розуміння перекладу як інтерпретації вербального знаку шляхом його транспозиції в іншу систему знаків. Він розрізняє три види перекладу:
внутрішньомовний переклад. Або перейменування, — інтерпретація вербальних знаків за допомогою інших знаків тієї ж мови
міжмовний переклад, або власний переклад. — інтерпретація вербальних знаків за допомогою іншої мови
між семіотичний переклад, або трансмутація, — інтерпретація вербальних знаків через невербальні знакові системи. (48, 69)
Згідно до визначення Ю. Найди і Ч. Тайбера, “переклад полягає у відтворенні мовою — рецептором найбільш близького природного з урахуванням еквіваленту вихідного повідомлення. По — перше, з погляду значення, а по-друге, з погляду стилю”. (48, 70) В цьому визначенні правильно відображені деякі вимоги щодо перекладу: точне відтворення змісту тексту, відмова від буквалізмів. Відповідність нормам мови перекладу, необхідність близькості до оригіналу, примат змісту над формою, передання стилю оригіналу.
Подальший розвиток зв’язку між теорією перекладу і лінгвістикою тексту знаходить своє вираження у розгорнутому визначенні перекладу у В. Вільса: “переклад — це процес обробки та вербалізації тексту. Який веде від тексту вихідною мовою до еквівалентного — по можливості — тексту мовою перекладу і який передбачає змістове і стилістичне осмислення оригіналу. Переклад є внутрішньо розчленованим процесом, який охоплює дві основні фази: фазу осмислення. Під час якої перекладач аналізує вихідний текст з урахуванням його смислової та стилістичної інтенції та фазу мовної реконструкції, під час якої перекладач відтворює підданий смисловому і стилістичному аналізу вихідний текст з оптимальним урахуванням вимог комунікативної еквівалентності (40, 71)
У визначенні В. Вільса знаходимо справедливу вказівку на двоетапний характер перекладу. На відміну від інших авторів Вільс не зводить переклад лише до створення кінцевого тексту. Для нього етап осмислення оригіналу (причому осмислення орієнтованого на міжмовну комунікацію) є складовою частиною процесу перекладу. В цьому визначенні належна увага приділяється семантиці і стилістиці тексту, їх адекватному відображенні в процесі формування кінцевого тексту мовою перекладу. Разом з ним в ньому відсутні важливі позамовні компоненти перекладу (співвідношення двох культур. Двох комунікативних ситуацій тощо)
Велика кількість вищезазначених визначень перекладу значною мірою відображує логіку розвитку перекладознавства — від визначень, в основі яких лежать відношення між мовними знаками, до визначень, центральним поняттям яких є текст: від визначень, що зводять переклад до суто мовної операції, до визначень, які беруть до уваги предметну і комунікативну ситуації, від визначень, що розглядають переклад в одному аспекті. До визначень, які наближаються до усвідомлення багато вимірності цього процесу.
У перекладознавстві здавна користуються термінами “еквівалентність” та “адекватність”. Що ж позначають і у чому різниця між цими двома перекладознавчими категоріями? Деякі автори вважають ці поняття синонімічними, інші розрізняють їх за змістом.
У розумінні К. Райса і Г. Вермеєра термін “еквівалентність” охоплює відношення як між окремими знаками, так само і між цілими текстами. Еквівалентність текстів ще не означає смислової єдності текстів, і передбачає смислові єдності всіх їх сегментів. При цьому еквівалентність текстів виходить за мовні межі і включає також культурну еквівалентність.
З іншого боку, адекватністю називається відповідність вибору мовних знаків мови перекладу тому вимірові тексту оригіналу, який вибирається за головний орієнтир процесу перекладу. Адекватність — це таке співвідношення вихідного і кінцевого текстів, при якому послідовно враховується мета перекладу (“лінгвістичний переклад”, “навчальний переклад” тощо) (48,92).
Говорячи про еквівалентність слід пам’ятати про важливе положення перекладознавства: примат еквівалентності тексту над еквівалентністю його сегментів.
Поняття еквівалентності нерозривно пов’язано із поняттям інваріанту. Будь-яка еквівалентність передбачає таке відношення між текстом А і текстом В або їх сегментами, при якому зберігається певний інваріант. Найбільш загальним, суттєвим для всіх рівнів і видів еквівалентності є комунікативно-функціональний інваріант.
Обидві категорії еквівалентності і адекватність мають оціночно — нормативний характер. Але якщо еквівалентність орієнтована на результати перекладу, на відповідність перекладу певним параметрам оригіналу, то адекватність пов’язана з умовами перебігу між мовного комунікативного акту, з його детермінантами і фільтрами, і з вибором стратегію перекладу, що відповідає комунікативній ситуації (48,95).
Між поняттями “еквівалентність” і “адекватність” є ще одна принципова різниця. Повна еквівалентність передбачає вичерпну передачу комунікативного-функціонального інваріанту вихідного тексту на відміну від цього, адекватність має не максимальний, а оптимальний характер. Переклад повинен відповідати певним умовам і завданням. Критерієм адекватності є те, що будь-який відступ від еквівалентності повинен обумовлюватися об’єктивною необхідністю, а не свавіллям перекладача.
В загалі, еволюція літературних традицій і пов’язана з нею зміна перекладацьких норм суттєво впливає на уявлення про адекватність перекладу. Саме цим в значній мірі пояснюється необхідність у створенні нових перекладів класичних творів, старі переклади в яких довгий час вважалися не перевершеними. Отже, адекватність — поняття відносне. Переклад, адекватний з позиції однієї перекладацької школи, може вважатися не адекватним з позиції іншої.
Отже, переклад будь-якого тексту — це дуже складний процес. І він особливо складний, коли йдеться про переклад художнього тексту. Це звичайно обумовлено особливостями самого художнього тексту.
Щоб зрозуміти у чому специфіка цього виду творчої роботи, треба з’ясувати особливості художнього тексту як об’єкту перекладацької діяльності.
Вивчення перекладів художньої літератури передбачає глибокий стилістичний аналіз матеріалу, який дозволив би виявити. У чому його індивідуальна своєрідність. Шляхом цього аналізу стає зрозуміло. Що своєрідність авторської манери, яка проявляється у творі пов’язана із специфікою літератури як мистецтва. Для літератури як мистецтва матеріалом якого є мова, характерний особливий. Часто безпосередньо тісний зв’язок між художнім образом і мовною категорією, на ґрунті якої він будується.
Поряд з образністю художню літературу від інших творів книжкового слова відрізняє смислова місткість, яка виявляється у можливості сказати більше, ніж вказує пряме значення слів у їх сукупності, примусити працювати і розум, і почуття, і увагу читача. Смислова місткість літературного твору виявляється у формах реалістичної типізації або в алегоричній інакомовності, або у загальній багатоплановості художньої мови.
Ще одна характерна риса художньої літератури — це яскраво виражене національне забарвлення змісту і форми, що є в загалі природним для літератури, і як відображення дійсності в образах, обумовлених нею.
Важливим є також відбиток того часу, коли було написано твір — тісний зв’язок між історичними обставинами і образами твору, що їх відображають.
Відносно до всіх цих особливостей характерно для художньої літератури. І виявляється на решті, індивідуальна манера письменника.
Специфіка кожного літературного жанру з характерними для нього мовними стилями, звичайно, відображається на умовах перекладу. При цьому велику роль відіграють особливості мовного стилю тієї мови, якою перекладається твір.
Все вище зазначене є кількісними показниками складності проблеми перекладу художніх творів. Якісна відмінність полягає в тому. Що художня література є мистецтвом. Звідси особлива гострота проблема мовної форми, мовної природи образу. І художньо-смислової функції мовних категорій.
Аналіз перекладів описів місця дії в коротких англомовних оповіданнях кінця ХІХ століття Отже, зупинимося зараз на деяких проблемах перекладу, пов’язаних із специфікою художньої літератури. Одна з таких проблем пов’язана із мовною природою художнього образу в літературі. Оскільки мистецтво є мислення образами, то образи художньої літератури безпосередньо пов’язані із мовною природою художнього образу. В літературі зв’язок між образом та мовною категорією тісний і безпосередній, причому саме в художній літературі мовна форма може вступати в активну взаємодію із змістом образу або всією системою образів, зумовлюючи характер їх осмислення. Саме поняття змісту в художній літературі є набагато складнішим. Ніж у літературі науковій або в діловому документі. Воно охоплює не тільки матеріально логічний, не тільки ідейно-пізнавальний бік висловлювання, але й його емоційну насиченість, його здатність впливати не тільки на розум, але й на почуття читача. Ця здатність не рідко міститься у стилістичному відтінку слова або у формі розташування слів, або в характері їх поєднання за змістом тощо.
Цим зумовлена складність винайдення функціональних відповідностей при перекладі, якщо через мовні умови не має можливості відтворити одночасно і смислову функцію тієї чи іншої граматичної форми або лексико — стилістичну особливість, з одного боку, і речовий зміст даного місця з іншого. Саме в цих випадках з особливою гостротою постає питання про вирішення творчих завдань, специфічних для художнього твору перекладу.
До труднощів. Пов’язаних з передачею значення мовної природи образу. Відноситься переклад архаїзмів, діалектизмів, просторіч, тропів та іншої стилістично забарвленої лексики.
Наприклад труднощі при читані те при перекладі новели “Золотий жук” Е. По викликає широке вживання автором в мовній характеристиці слуги юпітеру фонетико — морфологічних відхилень від літературної норми.
Англ. .: “Him syfe, massa, and spade” (По)
Рос.: «Коса и две лопаты, масса»
Де слово syfe відповідає англійському “scythe”.
І в цьому творі зустрічається дуже багато таких прикладів: “Hab=have”, “ob=of”, “ting=thing”, “todder=today”.
Порівняємо переклад метафори:
Англ.: “the vacant eye — like windows” (По)
Рос.: ” Безучастно и холодно глядящие окна”
продолжение
–PAGE_BREAK–Хоча у перекладі метафора і відтворюється, але її образність не відповідає оригіналу, бо втрачається (частково або повністю) яскравість образу.
В іншому перекладі труднощі пов’язані з перекладом архаїзмів. Порівняємо:
Анг: “a short — hand mode which the doctor had of providing for useless disciples” (Ірвінг).
Рос: ” скорая расправа с нерадивым учеником была в обычае доктора”
Вираз “a short — hand mode” являється архаїзмом. Вживання архаїзму без вказівки на джерела його походження як правило, є стилістичним прийомом. Він є яскравою ознакою романтичного стилю, а отже й індивідуальної манери автора. В перекладі цей стилістичним не відтворений. Тому можна стверджувати, що у на ведених вище прикладах лексико-стилістичні засоби перекладу не є адекватними оригіналом, і хоча зміст уривків передано вірно, але образність збідніла.
Для створення більшого чи меншого ступеня образної єдності суттєве значення має характер синтаксичного зв’язку між словами, які є носіями певних образів. Синтаксична одиниця художнього мовлення завжди містить риси схожості чи контрасту з оточуючими її одиницями цього ж тексту. Нагромадження схожих між собою словосполучень, використання синтаксичних паралелізмів, об’єм фрази, кількість і розмір періодів, число і об’єм дрібніших відрізків, на які розпадається період, ступінь рівномірності у чергуванні словесних груп, характер кінцівки кожної фрази — все це відіграє композиційну і ритмічну роль і не може вважатися за оре ментальний засіб. Який має метою якусь формальну виразність. Закономірність чергування синтаксичних одиниць, а також пунктуація органічно пов’язані із смисловими та емоційними основами усякого ідейно значимого твору.
Отже, відтворення цих особливостей у перекладі не може буди формальним і механічним. Крім цього, ритм прози може обумовлюватися також емоційним нагнітанням, розподілом емоційної сили, патетичного забарвлення, пов’язаного з тим чи іншим відрізком мовлення. Тож, все це повинен враховувати перекладач, щоб правильно відтворити образність тексту. Прикладом вдалого відтворення синтаксичних особливостей оригіналу можна вважати переклад наступного уривку:
Англ.: “In the centre stood a claw-footed table, with pestle and mortar, phials and gallipots, and a pair of small burnished scales. At one end was a heavy clothes-divss, turned into a receptacle for drugs and compounds; against which hung the doctor’s hat and cloak, and gold-headed cane, and on the top grinned a human scull” (Ірвінг)
Рос.: «посредине комнаты стоял стол на ножках в виде звериных лап, он увидел на нем ступку с пестиком, пробирки, аптекарские банки и склянки и сверкающие металлические весы. В одном из углов находился массивный платяной шкаф. Превращенный в склад всевозможных снадобий и лекарств, около него весели докторская шляпа, плащ и трость с золотым набалдашником, с верху скалил зубы человеческий череп».
Перекладач вводить нові означення: «В одном из углов», «массивный платяной шкаф», «снадобий и лекарств». Всі ці засоби вдало передають ідею типовості обстановки кімнати аптекаря.
Дуже цікава з погляду перекладу є синтаксична будова наступного уривку:
“Everything was wild and solitary. As he was standing on the stage of a divcipice overlooking a deep ravine fringed with tress, his feet detached a great fragment of rock; it fell, crashing its way through the tree-tops, down into the chasm. A loud whoop, or rather yell, issued from the bottom of the glen; the moment after there was a report of a gun; and a ball came whistling over his head” (Ірвінг)
Цей уривок побудований на контрастах: спокій та динаміка:
“Everything was wild and solitary”, “A loud whoop”, “a report of a gun”
В ньому протиставляється велич та дикість цього краю пострілу та пронизливого крику. Цей різкий контраст наче підсвідомо вказує на зміни в житті Дольфа Хейлігера, на щось нове не сподіване.
Але крім внутрішніх контрастів цей уривок зовні протиставляється всьому описові який є спокійним і статичним. Отже, головним завданням перекладу є відтворення раптовості, різкої зміни настрою опису:
«Все было пустынно и дико. Стоя у обрыва, над глубоким ущельем, края которого поросли лесом Дольф случайно столкнул ногою небольшой обломок скалы, он полетел в низ, с треском ломая верхушки деревьев. Громкий, пронзительный крик донесся снизу, тотчас же прогремел выстрел, пуля просвистела у него над головой».
На нашу думку, перекладач впорався із поставленим завданням.
Інша проблема перекладу художнього тексту пов’язана із збереженням його смислової місткості.
Смислова місткість літературного твору проявляється або як реалістична типізація (коло конкретний окремий образ набуває узагальненого типового змісті), або як алегорична інакомовність (коли окремий образ має умовний абстрагований зміст), або як більш складна форма багатоплановості (коли зміст твору може одержувати різні тлумачення через недомовки або багатозначність розповіді, склад сполучення значень, змістові зсунення тощо). Ця важлива риса відтворюється звичайно через передачу всієї системи стилістичних засобів оригіналу в їх функціональній спрямованості.
Порівняємо:
Англ. .: He sat himself down, dripping, disconsolately, on a stone. He perceived a light gleaming through the trees near the shore, where the winding of the river made a deep bay” (По)
Рос.: «поникший и подавленный, потерявший всякую надежду, седел он на своем камне. Вдруг между деревьев он заметил огонек, мерцавшей совсем близко от берега, в том месте, где изгиб реки образует просторную бухту». (120)
Майже кожне слово оригіналу несе додаткове смислове навантаження. Психологічний настрій герою виражається словами: “dripping”, “disconsolately” Але майже безнадійне становище змінюється з виразом “a light gleaming”, яке вертає надію, що все ще може бути добре. Цей маленький вогник на підсвідомому рівні вселяє впевненість в світле майбутнє, хоча шлях до нього може бути не зовсім легкий (“through the trees”). Завданням перекладу було відбити цей натрій за допомогою відтворення образного значення окремих слів. І хоча загальний зміст уривку переданий, його колоритність втрачена.
Ще однією проблемою художнього перекладу є збереження національно колориту. Збереження національної своєрідності оригіналу є складним завданням як у плані його практичного вирішення, так і в плані його теоретичного аналізу. Можливості вирішення його на практиці і в теорії пов’язані також і з ступенем реально існуючих у перекладача та неуявних (в ідеалі) у читача фонових знань, пор життя зображене в оригіналі.
У відношенні національного забарвлення художній образ у літературі обумовлений двобічно: з одного боку, змістом, який він виражає, та з іншого тими мовними категоріями, які є його основою.
Національний колорит — цілком конкретна особливість літературного твору, яка може бути виражена більш або менш яскраво. Виражається він головним чином в образах, які най безпосередніми відображають матеріальні обставини і соціальні умови життя народу (зокрема в характері і вчинках дійових осіб), або в насиченості ідіоматикою.
У першому випадку, тобто коли йдеться про речовий зміст образів, зокрема сюжетно-тематичного аспекту літературного твору власне перекладацької проблеми не виникає.
У другому випадку, тобто коли національна специфіка виражається в ідеоматичності тексту, яка поєднується з національною специфікою образів і ситуацій, перекладацьке завдання може бути дуже складним. Чим ближче твір за своєю тематикою до народного життя, а за стилістикою до фольклору тим яскравіше виступає його національний колорит. При цьому завдання перекладача ускладнюється ще й тим, що національний колорит оригіналу сприймається як щось природне, звичайне для носіїв цієї мови. Звідси виникає дилема — або показати специфіку і впасти в “екзотику”, або зберегти звичайність і втратити специфіку.
Найоптимальніший варіант вирішення цієї проблеми полягає у використанні двох видів стилістичних засобів: безпосередньо народних та побудованих за їх зразком, що не суперечить історичним чи національним обставинам, поданим у книзі.
Основною проблемою передачі національної специфіки в оповіданнях є відтворення лексики, що містить національно-культурний компонент. Перекладаючи реалії, перекладачі використовують такий засіб трансляційного перейменування як транскрипцію (транслітерацію) — при відтворенні топонімів:
Peter de Groodt — Петер де Гродт; Vanderspiegles — Ван дер Шпигали; Hudson River — річка Гудзон; garden Street — вулиця Гарден.
Поряд із питанням про збереження національної своєрідності оригіналу постає питання про передачу його історичного колориту. Епоха, у яку створено твір, накладає свій відбиток на художні образи, як їх речовий зміст, так само й на мовне оформлення.
Принцип, за яким здійснюється найкращі вітчизняні переклади літератури минулого, — це відтворення не реального віку мовних засобів, а їх стилістичної ролі.
Тільки шляхом стилістичних відповідностей оригіналу можливо відтворити історичну перспективу та історичний колорит твору, оскільки стилістичні засоби безпосередньо втілюють ті образи, які були специфічними для письменників певної епохи та їх сучасників. Тому питання про передачу історичного колориту оригіналу не обмежується однією якоюсь категорією мовних елементів (наприклад, архаїзмів), а охоплює всю систему стилістичних засобів. Поняття “історичної перспективи” або “дистанції часу” передбачає не тільки ступінь хронологічної віддаленості твору, а й уявлення про місце, яке він займав у літературі свого часу, про світосприймання, ідеологію і політичну позицію автора у відношенні до його сучасників, про його естетику.
Взагалі історичний колорит притаманний в більшій мірі розповідним контекстовим та роздумам героїв, які яскраво висвітлюють політичні та естетичні погляди письменників: По, Ірвінга, Мелвіла. Тому передача історичного колориту не є проблемою перекладу описових контекстів. “Історична перспектива” простежується лише в описах приміщень, їх інтер’єру, зовнішнього вигляду, як, наприклад, в опису будинку доктора: “Fоr this purpose he had purchased a farm, or, as the Dutch settlers called it, а bowerie, a few miles from town. It had been the residence of a wealthy family that had returned some time since to Holland. A large mansion — house stood in the centre of it, very much out of repair, and which, in consequence of certain reports, had received the appellation of the Haunted house.
При перекладі треба звернути увагу на такі історичні реалії як “the residence” — “родове гніздо”, “Dutch settlers” — “голландці — колоністи”, bowerie — маєток.
На нашу думку, перекладач вдало виконав це завдання:
Рос.: “Это было родовое гнездо богатой семьи, незадолго перед тем выехавшей обратно в Голландию. В центре усадьбы был расположен просторный дом, который, впрочем, обветшал и нуждался в ремонте. Об этом доме ходило немало жутких и загадочных слухов, и по этой причине он получил название «Дом с привидениями».
Одним із найсуттєвіших питань перекладу художнього твору є питання про відтворення індивідуального авторського стилю у перекладі.
Індивідуальна своєрідність авторської манери, так само як і національний та історичний колорит, не має якогось окремого формально вираженого елементу, а являє собою складну систему взаємопов’язаних і взаємодіючих особливостей, що охоплює всю тканину твору і відображається у мовних образах. Але індивідуальна своєрідність можлива тільки на основі певної системи мовних категорій, що їх використовує письменник, на тлі національно-обумовлених засобів образності, які складають специфіку даної літератури, і на тлі певної історичної епохи, що стоїть за твором. Інакше кажучи, індивідуальний стиль письменника обумовлений і національно, й історично.
Індивідуальна своєрідність творчості пов’язана із світосприйняттям автора, з його естетикою, з естетикою літературної школи й епохи. Тим самим вона потребує дослідження як в лінгвістичному, так і в літературознавчому аспекті.
Це одне з найважливіших завдань перекладу художнього твору і, зокрема, перекладу коротких англомовних оповідань. Естетичні погляди романтиків не могли не відбитися на всій системі творів, їх ідейному значенні, тематиці, типах головних героїв, художніх принципах зображення описів, а також на мові творів, їх емоційній образній насиченості, на їх урочистості та психологізованості. Проте нехтування багатьма тропами призвело до зміни стильових особливостей мови англійського романтизму, а отже були відтворені особливості індивідуальної авторської манери.
Зробивши порівняльно-перекладацький аналіз описів місця в коротких оповіданнях та їх переклад російською мовою (А.С. Бобович, Н.И. Степула), ми дійшли до висновків:
Адекватність перекладу передбачає не тільки рівноцінність передачі функції оригіналу, але й еквівалентність у виборі засобів, тобто рівноцінність мови і стилю твору.
Адекватність перекладу має оптимальний характер. Це зумовлено об’єктивними причинами: різницею у мовних системах, різницею в культурах народів, а також специфікою самого художнього тексту як витвору мистецтва. Все це зумовлює проблеми перекладу, вирішення яких і є завданням перекладознавства.
При перекладі художнього твору перекладач повинен передати його національну й історичну специфіку, індивідуальну авторську манеру, а також прагнути до щонайточнішої передачі образності твору, бо, за висновком Бєлінського, “близькість до оригіналу полягає у відтворенні не літери, а духу твору. Кожна мова має свої тільки їй притаманні засоби, особливості і якості, так, що іноді для вірнішої передачі певного образу чи фрази в перекладі їх треба докорінно змінити. Відповідний образ, так само як відповідна фраза, не завжди полягає у видимій відповідності слів: треба, щоб внутрішнє життя виразу перекладу відповідало внутрішньому життю оригіналу” (2,341)
Враховуючи все вищесказане, ми вважаємо дані переклади коротких оповідань достатньо адекватними: зміст творів передано вірно, хоча іноді засоби створення ОМД у перекладах не є еквівалентними оригіналу. Не відтворені у перекладах риси індивідуальної авторської манери і \літературного напрямку, що призвело до збіднення стильових особливостей і образності мови перекладів.
3. Робота з омд на заняттях з домашнього читання у мовному вузі Читання як вид мовленнєвої діяльності. Види читання Завданням цього розділу є дослідження ролі ОМД у навчанні читанню на заняттях з домашнього читання у мовному вузі.
Актуальність цього дослідження полягає у тому, що на даний момент описовим контекстам, особливо описам місця дії, приділяється мало уваги на уроках іноземної мови у середній школі. У вчителів, як правило, не вистачає часу для аналізу стилістичних засобів створення пейзажів та інтер’єрів, їх функцій у творі. У школі основна увага приділяється розповідним контекстам, роль яких є першорядною по відношенню до описових. Багато вчителів не враховують виключну роль описових контекстів у розкритті суб’єктивно-авторської модальності всього твору. Це зумовлено ще й тим, що тексти для читання в школі, як правило, спрощені, адаптовані, що веде до втрати великої частини їх естетичної цінності, оскільки саме описи місця дії, які несуть основне естетичне навантаження, як правило, скорочуються або вилучаються.
Отже, мета цього розділу — показати цінність ОМД, їх виняткову роль у навчанні читанню та літературознавчому аналізу художнього твору.
Предметом нашого дослідження є такий вид мовленнєвої діяльності як читання.
Як відомо, серед форм спілкування виділяють усне мовлення — тобто говоріння і слухання та письмове мовлення — читання і письмо. Говоріння і письмо відносять до акту творення мовлення, а слухання і читання — до акту його сприйняття і розуміння. Тому читання вважають пасивною формою мовленнєвого спілкування. Причому читання пасивне тільки тому, що один із тих, хто спілкуються, одержує вже готові письмові відомості, а не створює їх. Сприймання і правильне розуміння цих відомостей вимагають від читача великої психічної активності.
Отже, із психологічного погляду, читання “це процес сприймання і активної переробки інформації, графічно закодованої згідно з системою тієї чи іншої мови (15,7). Дві основні ознаки процесу читання, що нерозривно пов’язані між собою, — процес сприйняття тексту і процес осмислення прочитаного. Відповідно до цього вміння і навички, що забезпечують процес читання, розподіляють на дві групи:
ті, що пов’язані з технікою читання
продолжение
–PAGE_BREAK–