Макроекономічніпоказники і пропорції, як основа державного регулювання економіки.
ПЛАН
Вступ… 3
1. Вплив монетарної політики надержавну економічну політику… 4
2. Проблема регулювання бюджетногодефіциту за допомогою макроекономічних показників… 6
3. Державне регулювання економіки наоснові макроекономічних показників 10
Висновок… 13
Список використаної літератури… 14
/>Вступ
Політикамакроекономічного регулювання — у нашій сьогоднішній ситуації являє собоювідносно підлеглий елемент комплексу мір економічної політики, і для такоготвердження в нас є досить вагомі причини. Дійсно, дотепер усі спроби додати їйроль якщо не самодостатнього, то у всякому разі головного інструментастимулювання економічного росту виявилися безрезультатними.
Можна, зокрема,нагадати, як у перші місяці після початку політики «обвальних» реформ1992 р. урядові економісти наївно думали, що методами кредитно-грошовоїполітики можна протягом декількох місяців забезпечити в економіці стан стійкоїрівноваги, що нібито змусить підприємства, що ще вчора були частиною радянськоїсистеми, поводитися як класичні капіталістичні фірми в умовах майже досконалоїконкуренції, тобто знижувати витрати і ціни, раціоналізувати і розширювативиробництво, шукати нові технічні і ринкові можливості і т.д. У міру того якставало очевидним, що очікування як у відношенні можливості досягнення стійкоїрівноваги, так і у відношенні поводження підприємств на мікрорівні не«стикуються» з реальністю, почалися пошуки все нових макроекономічнихумов, досягнення яких нібито запустить механізм економічної стабілізації істійкого росту. Послідовно були перепробувані всі інструменти — стримуванняросту грошової маси в обігу (у тому числі й у таких перекручених формах, якневидача коштів на зарплату держслужбовцям і несплата уже виконаногодержзамовлення), спроби маніпулювання процентними ставками, штучнезаморожування регульованих цін і чи тарифів, навпаки, спроби вивести їх нарівень високої рентабельності і так далі. Таким чином, на сьогодення проблемадержавного регулювання економіки за допомогою макроекономічних показників єдосить актуальною.
/>1. Вплив монетарної політики на державнуекономічну політику
В останні рокипомітно зріс вплив монетарної політики на динаміку ринку, при цьому найбільшоюмірою підсилилася реакція ринку на зміни в рівні процентних ставок, щовизначають ступінь доступності кредитів для корпоративного і споживчогосекторів. Формування подібної тенденції можна вважати цілком логічним процесомз врахуванням того, що із середини 1980-х років уряди найбільших країн Америки іЄвропи стали приділяти першорядну увагу саме монетарним методаммакроекономічного регулювання, у першу чергу таким, як маніпулюванняпроцентними ставками і темпами росту грошової маси. У той же час,бюджетно-податковій політиці протягом останніх півтора десятиліть приділяласядуже пасивна роль
Різке погіршеннясвітової економічної кон’юнктури в 2001 р. і очевидні труднощі, що виникли впроцесі «пожвавлення» економіки монетарними методами, змусилиполітиків перейти до більш активного використання бюджетно-податкової політикиз метою антициклічного регулювання. Наслідком акцентів, що змінилися, сталаготовність офіційної влади до зниження податкових ставок в інтересахстимулювання економіки навіть за умови формування дефіциту державного бюджету.Ця тенденція чітко проявилася в країнах єврозони, уряди яких дуже обмежені увиборі методів і засобів макроекономічного регулювання внаслідок проведенняєдиної монетарної і валютної політики. Притім що ці країни ще не досяглинеобхідного ступеня синхронізації економічних циклів, бюджетно-податковаполітика залишається єдиним інструментом впливу на економіку в умовах«перегріву» чи «переохолодження». Що стосується США, то й уцій країні офіційні влади, озброєні всіма необхідними інструментами державногорегулювання, були змушені визнати недостатність монетарних засобів принесприятливій економічній кон’юнктурі і перейти до розробки бюджетно-податковихмір стимулювання економіки. Дискусії з цього приводу активно розгорілисянаприкінці 2000 — початку 2001 р. у ході обговорення плану Буша і не затихлидотепер.
Насправді,проблеми бюджетно-податкової політики протягом тривалого часу є приводом длярозбіжностей між ученими різних економічних шкіл. В основі цих розбіжностейлежить питання про роль держави в економіці. Економісти-класики, ґрунтуючись назаконі Сея і на припущенні про еластичність цін і заробітної плати, доводилиздатність капіталізму до автоматичного відновлення, з чого логічно випливала політикаLaіssez faіre. Основною задачею уряду в області фінансової політики булощорічне балансування бюджету. Однак Велика депресія початку 30-хпродемонструвала недосконалість ринкового механізму.
Нетрадиційнийпідхід до державної економічної політики був запропонований одночасно інезалежно Стокгольмською школою і Джоном Мейнардом Кейнсом. Стверджуючи, що«постулати класичної теорії застосовні не до загального, а тільки доособливого випадку, тому що економічна ситуація, що вона розглядає, є лишеграничним випадком можливих станів рівноваги», Кейнс рекомендував державіз метою стабілізації економіки проводити активну бюджетно-податкову політику,що дозволить впливати на сукупний попит і стимулювати ріст інвестицій. Кейнсіанськатеорія, на основі якої сформувалися ліве кейнсіанство і неокласичний синтез(Дж.Хікс, Р.Харрод, Д.Патинкин, П.Самуельсон, Е.Хансен), домінувала аж до 70-хроків, поки невідоме раніше явище одночасного росту інфляції і безробіття непривело її до кризи.
Стагфляціязагострила дискусію з питань державного регулювання: прихильникинеоконсерватизму (Ф. фон Хайек, І.Фішер, М.Фрідман, А.Лаффер, М.Фелдстайн,Р.Льюкес, Т.Сарджент) зробили акцент на необхідності скорочення державноговтручання в економіку. Різні напрямки неоконсервативного плину концентруютьсвоя увага на обраних пріоритетах в економічній політиці, що додає теоріямтрохи однобокий характер: монетаристи бачать панацею від усіх лих у монетарномуправилу, що обмежує темпи росту грошової маси, відводячи бюджетно-податковійполітиці пасивну роль; теоретики економіки пропозиції віддають перевагуподатковому регулюванню.
2.Проблема регулювання бюджетного дефіциту за допомогою макроекономічнихпоказників
Найбільшийрезонанс одержала дискусія по проблемі бюджетного дефіциту і способам йогофінансування. Кейнсіанська теорія, що ставить обсяг виробництва і рівеньзайнятості в залежність від відповідного рівня сукупних витрат, розглядаєбюджетний дефіцит як засіб регулювання сукупного попиту. На відміну відкласичного рецепта, що пропонував збільшувати податки під час спаду виробництваз метою балансування бюджету, теорія дефіцитного фінансування припускаєзниження ставок податків і збільшення витрат, оскільки для того, щоб матинеобхідний стимулюючий вплив, державні витрати повинні супроводжуватися ростомдефіциту бюджету. Тому що державні витрати є одним з рівнів доходу, щоскладається, Y = C (Y — T) + І(r) + G, вони впливають на сукупні витрати, а діяефекту мультиплікатора приводить у кінцевому рахунку до зміни сукупного попиту,у кілька разів перевищуючого первісну зміну величини державних витрат. Також які зміна державних витрат, ріст чи скорочення податків робить мультиплікативнийефект на доход (див. рис.1). Відзначимо, що податковий мультиплікатор показуєвідношення зміни сукупного доходу до зміни податкових надходжень, а йоговеличина залежить від граничної схильності до споживання (T2-T1=-MPC/1-MPC). Зогляду на що податки впливають на споживання і, отже, сукупний попит, побічно,у результаті зміни доходів після сплати податків, вибір у кейнсіанській теоріїробиться на користь маніпулювання витратами. У цілому, скорочення податків більшбажане росту витрат при проведенні стимулюючої бюджетно-податкової політики,оскільки вносить додаткові стимули до праці; а скорочення витрат — прирестриктивній політиці, тому що згладжує проблему державного боргу.
Згіднокейнсианской теорії, фінансування бюджетного дефіциту здійснюється за рахунокпозитивного сальдо бюджету, що утвориться шляхом урізування витрат і збільшенняподатків у ході наступного за спадом економічного підйому. Однак збалансуваннябюджету на циклічній основі може бути ефективним доти, поки не відбуваєтьсяпереростання циклічного дефіциту в структурний.
/>
Рис.1 Стимулюючафінансова політика в моделі ІS-LM (скорочення податків)
ІS:Y=C(Y-T)+І(r)+G
LM: M/P=L(r)
У монетаристскойтеорії дефіцит бюджету розглядається як фактор непередбаченої інфляції. ЗгідноМілтону Фрідману «уряд не має дефіциту в значущому економічномузмісті». У випадку якщо урядові витрати перевищують надходження, різницявиплачується населенням у формі податків, але податків прихованих. Так, якщодефіцит фінансується за допомогою друкованого верстата, населення оплачує йогоу формі прихованого інфляційного податку; якщо ж він фінансується шляхомрозміщення позик, це є претензією на майбутнє багатство країни і виплачується уформі прихованого податку на національне багатство. З цього погляду, реальнийподатковий тягар виміряється витратами уряду. Підвищення податкового тягарявикликає прагнення уникнути сплати податків і приводить до росту «тіньовоїекономіки». Спроби уряду збільшити доходи без введення додатковихподатків, тобто за допомогою емісії, означають зростання інфляції. З метоюперекриття цього каналу інфляції рекомендується проводити політику бюджетногообмеження (budget constraіnt), тобто політику обмеження витрат відповідно до розмірівдоходів.
Значний рістдефіциту бюджету в більшості країн в останні роки і відмовлення від емісії якзасобу покриття дефіциту привели до збільшення державних позик і тим самимзагострили проблему державного боргу. Монетаристський погляд на ріст державногоборгу визнається більшістю сучасних економістів. Вважається, що погашеннядержавного боргу у випадку запозичення в банківському секторі веде до зростаннягрошової маси й інфляції, у приватному небанківському секторі — до зростаннявідсотка і «витисненню» інвестицій. Ґрунтуючись на цьому, монетаристинаполягають на необхідності скорочення державного боргу за допомогоюрестриктивної фінансової політики.
Протилежна точказору, що виражається кейнсіанцями, ґрунтується на припущенні про рівнобіжнудинаміку рівнів державного боргу і заощаджень. Вони вважають, що оскількизаощадження збільшуються в міру зростання доходу, причому частка доходу, щозберігається, має тенденцію до підвищення, остільки рестриктивна бюджетно-податковаполітика з метою скорочення державного боргу приведе до падіння діловоїактивності, зниженню доходів і, далі, заощаджень. За твердженням британськогоекономіста Ніколаса Калдора, «при допущенні, що рівень ділової активностізмінюється паралельно ефективному попиту, замість ефекту „витиснення“буде діяти ефект, „втіснення” — заощадження, доступні для приватних інвестицій,виявляться в прямій, а не зворотній залежності від потреби державного сектора впозиках.» Це свідчить на користь більш низьких податків і великих позик іозначає відмовлення від політики скорочення потреби державного сектора впозиках. Згідно Яношу Корнаі, «розвиток реальних процесів в економіці,збільшення господарської активності супроводжується розширенням кредитногофонду.… якщо вже в процесі „виробництва“ грошей хтось обов’язковоповинний виявитися боржником, то в цих умовах не має вирішального значення, чийборг росте швидше, а чий повільніше — держави чи підприємств.»
Слід зазначити,що в результаті податкових реформ, проведених в останні десятиліття в розвитихкраїнах, зросло значення податків на витрати, частка надходжень від нихзбільшилася. Ріст бюджетних дефіцитів з однієї сторони і небезпекадестабілізації економіки у випадку підвищення податкових ставок загострилидискусії по питанню про оптимальну структуру податкової системи. Прямі інепрямі податки мають свої переваги і недоліки. Непрямі податки дозволяютьвирішувати проблему фінансового гальма (fіscal drag — ріст номінального доходупри прогресивній системі прибуткового оподатковування збільшує часткуприбуткового податку в загальних надходженнях і частку податків у ВВП, що вумовах «охолодження» економіки має дестабілізуючий ефект), тому щоріст надходжень від них пропорційний росту цін. Однак відзначається і можливийнегативний ефект: у випадку, якщо реальні доходи зростають, надходження віднепрямих податків при відсутності підвищення ставок скорочуються щодо доходів.Що стосується прямих податків, то вони володіють «вбудованою»тенденцією підвищення податкового відношення одночасно зі зростанням реальнихдоходів. До негативних рис прибуткового податку відноситься стимулюваннякапіталовкладень не по економічним, а по податкових причинах, що негативновпливає на інвестиції і спотворює оптимальний розподіл ресурсів.
Розглядаючизбільшення інвестицій як необхідна умова економічного росту і підкреслюючизалежність інвестиційних витрат від рівня заощаджень, неоконсерватори вказуютьна недосконалість податкової системи як на основну причину дефіциту заощаджень.Ріст споживчих податків, збільшуючи податковий клин (між величиною витратресурсів і ціною товарів), знижує граничну ефективність витрат капіталу, щонегативно впливає на заощадження, і, отже, інвестиції компаній. До подібному дорезультату приводить і ріст прибуткового оподатковування: зменшення реальнихдоходів після сплати податків веде до скорочення особистих заощаджень,підриваючи фінансову основу нагромадження. У тім же напрямку діє соціальнаполітика держави, що змінює співвідношення між частинами грошових доходів щовитрачаються і зберігається на користь першої: розрахунок на фінансову допомогудержави збільшує частку поточного споживання, а широкомасштабна системасоціальних допомог знижує стимули до пошуку робочих місць і збільшуєбезробіття. Роздута система соціального забезпечення розглядається як одна зпричин росту дефіциту бюджету, що приводить до необхідності підвищенняподаткових ставок.
/>3. Державне регулювання економіки наоснові макроекономічних показників
Відповідно дотеорії економіки пропозиції державне регулювання повинне мати довгостроковийхарактер і орієнтуватися не на антициклічне управління сукупним попитом, а настимулювання пропозиції товарів, капіталів і інших факторів виробництва. Один зпостулатів цієї теорії ґрунтується на тім, що зниження податкових ставок робитьстимулюючий ефект на економіку. Передбачається, що зниження податкових ставоквикликає збільшення приватних заощаджень і кредитних ресурсів і тим самим підвищитьнорму нагромадження капіталу і підсилить стимули до праці. Цей ефект вважаєтьсяможливим за умови, якщо зміни в податковій структурі будуть супроводжуватисяантиінфляційною грошовою політикою.
Винятково важливемісце в теорії економіки пропозиції займає ефект Лаффера (названий по іменівідомого американського економіста), що пов’язує ідею податкового стимулюванняз принципом рівноваги бюджету. У той час як кейнсіанська теорія припускаєзбільшення дефіциту бюджету в міру скорочення податкових ставок, відповідно доекономіки пропозиції зростання виробництва, стимульований податковою реформою,забезпечить збільшення податкових надходжень і збалансування бюджету. КриваЛаффера, що описує зв’язок між ставками податків і податкових надходжень,показує, що в міру росту податкової ставки відбувається спочатку ріст, а потім,у результаті зниження ділової активності при більш високих ставках податку,скорочення податкових надходжень. Можливість максимізації податкових надходженьу двох крапках, розташованих на різних сторонах кривої, дозволяє ефективновпливати на економіку. Однак критики беруть під сумнів можливість точногоперебування крапки на кривій Лаффера, що відповідає реальному стану економіки.Помилка у визначенні цієї крапки може привести до прийняття неадекватнихекономічних заходів, що спричинить за собою подальшу дестабілізацію економіки.
Посиленнянеоконсерватизма з його негативним відношенням до фінансової політики якспособу антициклічного регулювання висвітило ще один «каміньспотикання» неоконсерваторів і кейнсіанців. Їм стало питання проефективність бюджетно-податкової і монетарної політики. Однак у силувзаємозалежності економічних показників оцінити реальне значеннямакроекономічної політики досить складно, крім того, можливі різні результати дискреційноїполітики в короткостроковому і довгостроковому періодах. Також варто враховувати,що передбачувана дія економічних заходів часто ускладнюється побічнимиефектами. Стосовно бюджетно-податкової політики спостерігаються розглянутийраніше ефект витиснення, а також ефект чистого експорту, що означає скороченняекспортних витрат у результаті подорожчання національної грошової одиниці черезріст ставки відсотка, викликаного стимулюючою бюджетно-податковою політикою.Навпроти, зниження ставки відсотка в результаті проведення рестриктивноїбюджетно-податкової політики, що має наслідком знецінення національної валюти,викликає збільшення чистого експорту, що буде означати ріст сукупного попиту.Дані ефекти в більшому чи меншому ступені можуть нейтралізувати впливбюджетно-податкової політики на економіку, однак у випадку скоординованогопроведення бюджетно-податкової і монетарної політики вплив першої на ставкувідсотка може бути нейтралізований за допомогою розширення грошової пропозиції.
У суперечках економістівщодо ефективності кредитно-грошової і бюджетно-податкової політики визначальнезначення має ступінь реакції інвестицій і попиту на гроші на зміну ставкивідсотка. Прихильники більшої ефективності бюджетно-податкової політикивважають, що реакція інвестицій на ставку відсотка незначна. У моделі ІS/LM цеозначає майже вертикальне положення кривої ІS, так що зрушення кривої LM невикликають значної зміни доходу; бюджетно-податкова політика в цьому випадкубуде ефективніша кредитно-грошовій. Захисники більшої ефективності монетарноїполітики стверджують, що ступінь реакції попиту на гроші на ставку відсотка мала,що означає майже вертикальне положення кривої LM, тому бюджетно-податковаполітика неефективна, зміна сукупного доходу залежить від пропозиції грошей.
З огляду на, щоступінь реакції інвестицій і попиту на гроші на зміну ставки відсотка залежитьвід стану економіки в кожен конкретний період і очікувань економічнихсуб’єктів, ефективність монетарної і бюджетно-податкової політики в різнихперіодах буде коливатися. Однак в умовах депресії стимулююча бюджетно-податковаполітика стає основним засобом стабілізації через циклічну асиметрію монетарноїполітики. Остання обставина одержала образне вираження в прислів’ї про те, щоможна підвести коня до води, але не можна змусити його напитися.
/>Висновок
Найважливішоюзадачею макроекономічної політики в умовах проведення інституціональних іструктурних реформ повинне бути втримання економіки від спаду в ті періоди,коли вплив різного роду негативних факторів здобуває загрозливий характер.Варто ясно розуміти, що відчуття необхідності реформ завжди виникає в періодикриз, але здійснення цих реформ у багато разів легше в умовах, коли економікапереживає нехай повільний, але підйом.
Макроекономічнерегулювання повинне зм’якшувати негативні наслідки структурних реформ (а вонинеминуче виникнуть, наприклад, у ході реформи фінансового сектора) і тим самимстворювати принаймні прийнятну атмосферу для їхнього проведення.
У цілому жголовне полягає в тім, що макроекономічна політика не повинна бутисамодостатньою частиною економічної політики уряду, вона повинна статипідлеглою частиною комплексної стратегії держави, націленої на модернізаціюекономіки як на єдину суспільну суперзадачу.
/>Список використаної літератури
1. БазилевичВ.Д., Базилевич К.С, Баластрик Л.О. Макроекономіка. Київ: Знання, 2004, 851 с.
2. БашнянінГ.І, Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000,526 с.
3. Відп.ред. Г.Н. Климко. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Київ:Знання-Прес, 2004, 615 с.
4. МайєрДж., Олесневич Д. Міжнародне середовище бізнесу: Конкуренція та регулювання углобальній економіці. Київ: Либідь, 2002, 703 с.
5. МихасюкІ., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки. Київ:Атіка, Ельга-Н, 2000, 529 с.
6. ЧухноА.А., Єщенко П.С., Климко Г.Н. Основи економічної теорії. Київ: Вища школа, 2001,606 с.