КУРСОВА РОБОТА
«Матеріальнавідповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі,організації»
Вступ
Відповідальністьбула і залишається основною причиною того, що люди задумуються над своїмивчинками. Та не кожна людина розцінює відповідальність як стимул не вчинятиправопорушення.
Підставабудь – якої відповідальності завжди закріплена в законах чи підзаконних актах.Але цього не досить для притягнення до відповідальності. Необхідно, щоб буловчинено конкретне протиправне, винне діяння, тобто необхідна наявністьфактичної підстави відповідальності.
Згідноіз загальною теорією права підставою юридичної відповідальності єправопорушення.
Питання про причини правопорушень завжди було й лишаєтьсяскладним. Природа правопорушень криється в суспільних суперечностях, які завждиіснували і існують в суспільстві. Що стосується окремих правопорушень, то їхскоєння може бути зумовлене причинами економічного характеру, соціальними причинами,обставинами сімейного характеру або ж особливостями середовища, в якому живепотенційний правопорушник.
Правопорушення, як правило, зумовлюється не якоюсь однієюпричиною, а відразу кількома. З’ясування цих причин є прерогативоюправоохоронних органів.
Юридичнувідповідальність поділяють на такі основні види: конституційна, кримінальна,адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова, матеріальна. Дискутуєтьсяпитання про можливість виділення й інших видів юридичної відповідальності. Видиправопорушень можна класифікувати залежно від галузей права, але не можнакласифікувати так юридичну відповідальність.[1]
Вданому курсовому дослідженні розглядатиметься питання матеріальноївідповідальності працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі,організації.
Завданняданої роботи полягає у тому щоб охарактеризувати поняття, значення матеріальноївідповідальності в трудових правовідносинах, визначенні підстав та умов матеріальноївідповідальності, види матеріальної відповідальності та визначення розмірузбитків та порядок їх відшкодування.
Матеріальнувідповідальність слід відрізняти від дисциплінарної відповідальності.Матеріальна відповідальність відрізняється від дисциплінарної тим, що вона маєобопільний двосторонній характер, тобто сторонами її можуть бути, як працівник,так і роботодавець, стороною ж дисциплінарної відповідальності є лишепрацівник. На відміну від дисциплінарної відповідальності, яка має карнийхарактер, матеріальна відповідальність має відшкодувальний,правовідновлювальний характер.
1Поняття і значення матеріальної відповідальності в трудових правовідносинах
Розглядправового регулювання матеріальної відповідальності сторін трудового договорупотребує з’ясування таких питань, як поняття матеріальної відповідальності, їїгалузева належність, підстава, вини матеріальної відповідальності, порядоквизначення розміру шкоди та порядок її відшкодування.
Учинному трудовому законодавстві про працю визначення поняття матеріальноївідповідальності сторін трудового договору не дається. В науковій літературіможна зустріти різні поняття матеріальної відповідальності, залежно від того,які критерії покладено в їх основу.
Підматеріальною відповідальністю в трудовому праві розуміють насамперед обов’язокпрацівника відшкодувати заподіяну ним майнову шкоду підприємству за наявностіпідстав і умов, передбачених законом.
Незовсім точним визначення матеріальної відповідальності через обов’язок, адже цейобов’язок щодо відшкодування заподіяної матеріальної шкоди може і не настати уразі відмови роботодавця від притягнення працівника до матеріальноївідповідальності. [2]
Приреалізації матеріальної відповідальності сторона трудового договору зазнаєнегативних наслідків майнового характеру, оскільки за рахунок власних коштівповинна відшкодувати заподіяну шкоду чи передати взамін пошкодженого рівноціннемайно.
Матеріальнавідповідальність – це сукупність норм, які встановлюють матеріальні санкції зазаподіяння матеріальної і/або немайнової шкоди та добровільне чи примусовеперетерпіння стороною трудових правовідносин негативних наслідків майновогохарактеру за скоєне трудове правопорушення, що призвело до заподіянняматеріальної і/або немайнової шкоди іншій стороні трудових правовідносин. [3]
Уданому визначенні підкреслюється, що:
1) воб’єктивному аспекті матеріальна відповідальність – це норми, що встановлюютьматеріальні санкції, в суб’єктивному аспекті матеріальна відповідальність – цеперетерпіння стороною трудових правовідносин цих матеріальних санкцій;
2)підставою матеріальної відповідальності є трудове правопорушення, що призвелодо заподіяння матеріальної і/або немайнової шкоди;
3)суб’єктом матеріальної відповідальності виступають сторони трудового договору –роботодавець або працівник.
Досліджуючивідмінності між матеріальною відповідальністю в трудовому праві і майновоювідповідальністю в цивільному праві, слід зазначити, що матеріальнавідповідальність сторін трудового договору (роботодавця і працівника) має низкусвоїх, належних тільки їй, особливостей, що дозволяє говорити про належність їїдо трудоправової відповідальності. Ці особливості полягають у такому:
а)суб’єктом матеріальної відповідальності є одна із сторін трудового договору(роботодавець чи працівник), в той час, як суб’єктом цивільно-правової відповідальностіє фізичні чи юридичні особи, які не перебувають у трудових відносинах міжсобою;
б)сторони матеріальної відповідальності, яка виникає із трудового договору, не єповністю рівноправними, оскільки поряд з договірним методом регулюваннятрудових відносин, сфера дії, якого все більш розширюється, продовжує діятиметод підпорядкування працівника роботодавцю; сторони майновоїцивільно-правової відповідальності є повністю рівноправними;
в)підставою матеріальної відповідальності є трудове правопорушення – протиправне,винне невиконання чи неналежне виконання трудових обов’язків стороною трудовихправовідносин; підставою цивільно-правової відповідальності є цивільнеправопорушення;
г)відшкодуванню підлягає тільки пряма дійсна шкода, тоді як норми цивільногоправа передбачають відшкодування і неотриманих прибутків (упущеної вигоди);
д)основним видом матеріальної відповідальності в трудовому праві є обмеженаматеріальна відповідальність, тобто відшкодування здійснюється в межах прямоїдійсної шкоди, але не більше середньомісячного заробітку працівника. Обмеженаматеріальна відповідальність характерна і для другої сторони трудового договору– роботодавця, а основним видом цивільно-правової відповідальності є повнавідповідальність;
е) занормами трудового законодавства матеріальна шкода в межах місячного середньогозаробітку може відшкодовуватись за розпорядженням роботодавця абоуповноваженого ним органу (особи); шкода понад місячний заробіток працівникаабо, якщо роботодавцем не дотриманий позасудовий порядок відшкодування шкодивідшкодовується в судовому порядку; за нормами Цивільного права шкодавідшкодовується в судовому порядку.
Виходячиіз ст. 130 КЗпП України, суб’єктом матеріальної відповідальності єпрацівники, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем ізаподіяли йому шкоди внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків.Згідно з ч. 2 ст. 2 КЗпП України працівники тепер реалізують своєконституційне право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу напідприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Отже,працівник несе матеріальну відповідальність за трудовим правом не лише зазаподіяння шкоди майну підприємства, установи, організації, а й майну чиздоров’ю фізичної особи, з якими перебуває у трудових відносинах. Особа, яка незнаходиться в трудових відносинах з роботодавцем, не є суб’єктом матеріальноївідповідальності за нормами трудового права. Вона несе відповідальність занормами інших галузей права.
2.Підстава і умови матеріальної відповідальності працівників
Термін«підстава відповідальності» зазвичай вживається у двох значеннях:
1) напідставі чого особа несе відповідальність;
2) защо особа несе відповідальність.
Упершому випадку кажуть про правову підставу юридичної відповідальності, у другому– йдеться про фактичну підставу відповідальності.
Водночасслід зазначити, що поняття підстава й умова відповідальності частоототожнюються як у законодавстві, так і в юридичній літературі, особливопредставниками цивільного та трудового права. [4]
Стаття130 КЗпП України називається «Загальні підстави і умови матеріальноївідповідальності працівників». Виходячи з назви статті, законодавець обумовлюєдва фактори притягнення до матеріальної відповідальності – наявність підстав іумов причому йдеться не про одну підставу, а про кілька підстав.[5]
Згідноіз ч1 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальністьза шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушенняпокладених на них трудових обов’язків. Виходячи із змісту ч. 1 ст. 130КЗпП України, підставами матеріальної відповідальності працівників є:
а) шкода;
б)порушення трудових обов’язків працівника;
в)причинний зв’язок між шкодою і порушенням трудових обов’язків, оскільки в ч. 1ст. 130 КЗпП України, ясно визначено, що шкода повинна бути наслідкомпорушення трудових обов’язків.
Тлумаченняцієї норми дає змогу говорити про виділення кількох підстав. У ч. 2 ст. 130КЗпП України названо умови покладення матеріальної відповідальності напрацівника, серед них і такі, як протиправність дій та вина працівника, якінасправді належать до елементів правопорушення, тобто є елементами підставиматеріальної відповідальності, а не умовами. Таким чином, поряд з підставою – порушеннямтрудових обов’язків, тобто трудовим правопорушенням, законодавець виділяє такіїї окремі елементи, як шкода, причинний зв’язок, вина, протиправність, але одніз них (ч. 2 ст. 130 КЗпП України) необгpунтовано названі підставами,а інші теж неправомірно (ч. 2 ст. 130 КЗпП України) – умовамиматеріальної відповідальності, хоча і ті, й інші є структурними елементами підставитрудового правопорушення.
Підставоюматеріальної відповідальності є трудове правопорушення, точніше його склад, якийвключає суб’єкт, об’єкт, об’єктивну і суб’єктивну сторони. Тому не можна, як цезакріплено в ст. 130 КЗпП України, відносити до підстав лише окреміелементи об’єктивної сторони правопорушення, а інші елементи об’єктивноїсторони правопорушення (протиправність, вину) вважати не елементами підстави, аумовами матеріальної відповідальності. Шкода, протиправність, вина, причиннийзв’язок є елементами підстави, без цих елементів немає підстави, тобто самоготрудового правопорушення. Умовами ж матеріальної відповідальності, виходячи ізетимологічного поняття умов як сукупності факторів, за яких що-небудьвідбувається, є обставини чи фактори, за яких уже здійснюється, реалізуєтьсясама матеріальна відповідальність за наявності підстави. До таких умов,зокрема, належать: дотримання порядку притягнення до неї, правильне визначеннярозміру шкоди.
Трудовеправопорушення, як підстава матеріальної відповідальності – тобто протиправне,винне невиконання чи неналежне виконання сторонами трудових відносин трудовихобов’язків, яке спричинило заподіяння матеріальної і/або немайнової (моральної)шкоди іншій стороні трудового правовідношення, відповідальність за, якупередбачена нормами трудового права. Цей висновок, по суті, підтверджується і ч. 1ст. 130 КЗпП України, в якій зазначено, що наслідком порушення трудовихобов’язків працівником є заподіяння шкоди, тобто будь – якої шкоди, якматеріальної, так і немайнової (моральної).
Середвчених у науці трудового права не існує єдності думок й щодо того, яке ж саметрудове правопорушення слід вважати підставою матеріальної відповідальності. Вюридичній літературі широке поширення отримала точка зору, згідно з якоюдисциплінарний проступок є не лише підставою дисциплінарної відповідальності, ай підставою матеріальної відповідальності. Така точка зору викликала критику вюридичній літературі Проти ототожнення дисциплінарних проступків з будь – якимправопорушенням у сфері трудових відносин виступила Сироватська Л.О., якависунула ідею наявності трудового правопорушення, що поділяється на два види – дисциплінарнийпроступок і майнове правопорушення. За вчинення першого настає дисциплінарнавідповідальність, а другий тягне за собою настання матеріальної відповідальності.[6]
ІдеяСироватської Л.О. про виділення трудового правопорушення і його двох видів – дисциплінарногопроступку і майнового правопорушення – була позитивно сприйнята в юридичнійнауці, оскільки давала можливість відійти від широкого трактуваннядисциплінарного проступку, відповідальність За.який може бути покладена лише наодну сторону трудового договору – працівника і не може бути покладена напідприємство, як сторону трудових правовідносин і надавала змогу при вчиненнімайнового правопорушення підприємством застосувати до нього матеріальнувідповідальність.
Відоб’єкта трудового правопорушення необхідно відрізняти об’єкт матеріальноївідповідальності. Не слід змішувати об’єкт правового регулювання і об’єктправовідносин. Об’єктом правового регулювання є відносини з матеріальноївідповідальності сторін трудового договору, об’єктом же матеріальної відповідальності,уже як правовідносин, є матеріальні блага сторони трудових правовідносин (майно,кошти), яка заподіяла шкоду.
Виходячиз викладеного, об’єктом матеріальної відповідальності як трудових правовідносинє майно та майнові права сторони трудових правовідносин, якою заподіяна шкодаіншій стороні. Отже, як бачимо, безпосередній об’єкт трудового правопорушення іоб’єкт матеріальної відповідальності як трудових правовідносин не збігаються.
Важливимелементом трудового правопорушення як підстави матеріальної відповідальності єоб’єктивна сторона. Об’єктивна сторона складається, в свою чергу, з такихелементів, як протиправна дія чи бездіяльність, наявність шкоди, причинний зв’язокміж шкодою та протиправною поведінкою особи.
Протиправноювизнається така поведінка (діл чи бездіяльність) працівника, при якій він невиконує чи неналежно виконує трудові обов’язки, покладені на нього трудовимзаконодавством, колективним чи трудовим договором.
Протиправнаповедінка (дія чи бездіяльність сторони трудових правовідносин) може виявлятисяабо у формі активної дії, або у формі бездіяльності. Протиправна діл полягає втому, що сторона трудових правовідносин вчиняє заборонені трудовим законодавствомдії, внаслідок яких заподіюється матеріальна і/або немайнова шкода.
Протиправнабездіяльність полягає в тому, що матеріальна і/або немайнова шкода заподіюютьсяодній стороні трудових правовідносин іншою шляхом невчинення стороною тих дій,які вона була зобов’язана вчинити при виконанні своїх обов’язків, покладених нанеї трудовим договором, колективним договором чи чинним трудовимзаконодавством.
Одниміз дискусійних і практично не вирішених питань є поняття шкоди в трудовомуправі. Тим більше, що в зв’язку із введенням такої категорії, як «моральнашкода», виникає необхідність відмежувати матеріальну шкоду від першої. У даномувипадку йтиметься саме про матеріальну шкоду. Згідно з ч. 2 ст. 130 КЗпПУкраїни матеріальна відповідальність на працівника покладається тільки за прямудійсну шкоду, проте саме визначення прямої дійсної шкоди в КЗпП України недається. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Просудову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам,установам, організаціям їх працівниками» дає роз’яснення, що слід розуміти підпрямою дійсною шкодою. Під такою шкодою слід розуміти втрату, погіршення абозниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провестизатрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві,тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов’язків, грошовівиплати.[7] Згідно зчастиною 4 статті 130 КЗпП України неодержані або списані в дохід державиприбутки з підстав, пов’язаних з неналежним виконанням працівником трудовихобов’язків (так само, я: к і інші не одержані прибутки), не можуть включатися дош: коди, яка підлягає відшкодуванню.[8]
Виходячиз визначення, даного Пленумом ВСУ, можна дійти висновку, що воно не охоплюєвсіх випадків заподіяння прямої дійсної шкоди, а вказує лише окремі, про щонаголошується в самому роз’ясненні. В зв’язку з цим дане роз’яснення не можнавіднести до дефінітивних понять, оскільки воно охоплює лише окремої випадкипрямої дійсної шкоди. Крім того, в роз’ясненні так і не дано розмежування міжпрямою і дійсною шкодою, хоча це не одне й те саме.
3.Види матеріальної відповідальності працівника
матеріальнийвідповідальність працівник відшкодування
Трудовезаконодавство передбачає два види матеріальної відповідальності працівників:обмежену і повну.
Обмеженаматеріальна відповідальність працівника – це відшкодування працівникомзаподіяної роботодавцю прямої дійсної шкоди не більше встановленої законом межі– свого місячного середнього заробітку.[9]
Згідноіз ст. 132 КЗпП України матеріальна відповідальність у розмірі прямоїдійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку працівника маєшироку сферу застосування. Матеріальна відповідальність понад середній місячнийзаробіток працівника допускається лише у випадках, передбачених законодавствомУкраїни. У ст. 133 КЗпП України перераховані випадки матеріальноївідповідальності працівників за конкретний склад правопорушень, проте цейперелік не є вичерпним, оскільки ст. 132 КЗпП України встановлює загальнунорму щодо обмеженої матеріальної відповідальності працівників. Обмежену матеріальнувідповідальність згідно зі ст. 133 КЗпП України несуть працівники:
а) запсування і знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів; виробів(продукції), в тому числі при їх виготовленні;
б) запсування або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів,спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою,організацією працівникові у користування;
2)керівники підприємств, установ, організацій і їх заступники, а також керівникиструктурних підрозділів підприємств, установ, організацій і їх заступники, якщошкоду підприємству, установі, організації заподіяно:
а)зайвими грошовими виплатами;
б)неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошовихцінностей;
в)невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісноїпродукції, розкраданню, знищенню і псуванню матеріальних і грошових цінностей.
Повнаматеріальна відповідальність за чинним законодавством – покриття працівникомзаподіяної шкоди у повному розмірі, але не більше прямої дійсної шкоди. Випадкиповної матеріальної відповідальності передбачені ст. 134 КЗпП України.
Згідноз п. 1 ст. 134 КЗпП України працівник несе повну матеріальнувідповідальність, коли між працівником і підприємством укладено письмовийдоговір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності занезабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберіганняабо інших цілей. Такий письмовий договір про повну матеріальну відповідальністьзгідно зі ст. 135 КЗпП України може бути укладено підприємством зпрацівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які обіймають посади або виконуютьроботи, безпосередньо пов’язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском),перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.Такі договори повинні відповідати типовому договору про повну матеріальнувідповідальність. Отже, договір про повну матеріальну відповідальність можебути укладено не з будь-яким працівником, а лише з працівником, який, по-перше,досяг вісімнадцятирічного віку, по-друге, який обіймає посаду або виконуєроботу, безпосередньо пов’язану із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском),перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих йому цінностей.Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальнуматеріальну відповідальність затверджується в порядку, який визначаєтьсяКабінетом Міністрів України.
Повнаматеріальна відповідальність за майно та інші цінності, отримані працівникомпід звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами. Дляпритягнення працівника до повної матеріальної відповідальності у даному випадкунеобхідно, щоб майно або інші цінності були отримані під звіт, а це означає, щопрацівник повинен відзвітувати перед власником або уповноваженим ним органомпро отримані цінності, тобто надати документи про відправлення вантажу,здавання отриманих цінностей на склад тощо. Крім цієї умови, необхідно, щоботримання майна та інших цінностей мало місце за разовими документами(довіреністю, накладною тощо), а не було одним із постійних обов’язків, яківиконує працівник згідно з трудовим договором. [10]
Повнаматеріальна відповідальність працівника за шкоду, заподіяну ним у нетверезому стані(п1 ст. 134 КЗпП України). При подачі позовної заяви про відшкодуванняшкоди, заподіяної працівником, який знаходився в нетверезому стані, обов’язковонеобхідно пред’явити докази, що підтверджують такий стан працівника. Цимидоказами можуть бути як медичний висновок, так і інші види доказів (акти таінші документи, показання свідків тощо). Враховуючи те, що заподіяння шкодипрацівником, який був у нетверезому стані, є одним із найгрубіших порушеньтрудових обов’язків, зменшення розміру відшкодування за цю шкоду недопускається.
Повнаматеріальна відповідальність працівника за шкоду, завдану недостачею, умиснимзнищенням або умисним псуванням матеріалів, напівфабрикатів, виробів(продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальнихприладів, спецодягу та інших предметів, виданих підприємством, установою,організацією працівникові у користування (п. 5 ст. 134 КЗпП). При притягненніпрацівника до повної матеріальної відповідальності за цією підставою слід матина увазі, що матеріальна відповідальність за недостачу матеріалів,напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а такожінструментів, вимірювальних приладів, спецодягу та інших предметів, наданихпрацівникові у користування, застосовується до нього незалежно від форми винипрацівника (тобто незалежно від умислу чи необережності). На відміну віднедостачі зазначених цінностей, за їх зіпсуття або знищення працівник несеповну матеріальну відповідальність лише тоді, коли шкода заподіяна умисно. Якщож псування чи знищення зазначених цінностей сталося з необережності працівника,то він несе матеріальну відповідальність за п. 1 ст. 132 КЗпПУкраїни.
Повнаматеріальна відповідальність у випадках, передбачених окремими законодавчимиактами (п. 6 ст. 134 КЗпП України). За чинним законодавством такавідповідальність може бути покладена, зокрема, за шкоду, заподіяну викраденням,загибеллю або недостачею великої рогатої худоби, свиней, овець, кіз і коней,належних сільськогосподарським підприємствам; перевитратою пального, допущеною працівникамиавтомобільного транспорту; одержанням службовою особою премій внаслідок поданняз її вини неправдивих даних про виконання робіт; за шкоду, заподіяну касиромнезабезпеченням цілості матеріальних цінностей, та іншими діями.
Повнаматеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну не при виконанні трудових обов’язків(п. 7 ст. 134 КЗпП України). 3аподі.яння шкоди не при виконаннітрудових обов’язків може бути як у робочий, так і в неробочий час. Такавідповідальність застосовується, якщо працівник без дозволу роботодавця длявласних потреб використовує технічні засоби підприємства для виготовлення будь-якихпредметів чи транспортні засоби.
4.Визначення розміру збитків та порядок їх відшкодування
Визначеннярозміру шкоди, заподіяної власнику або уповноваженому ним органу, залежить відступеня вини особи, що заподіює шкоду, характеру виробничої діяльностіпідприємства.
Згідност. 135–3 Кодексу законів про працю розмір шкоди, заподіяної підприємству,установі, організації, визначається за фактичними втратами, на підставі данихбухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості)матеріальних цінностей з урахуванням ступеня зносу. Вартість майна визначаєтьсяна день виявлення шкоди, а в разі зміни цін застосовуються ціни, які діяли вдень прийняття рішення про відшкодування[11].
Ст. 135–3КЗпП України передбачає можливість кратного обчислення розміру шкоди,заподіяної підприємству розкраданням, умисним псуванням, недостачею або втратоюокремих видів майна та інших цінностей, а також у випадках, коли фактичнийрозмір шкоди перевищує її номінальний розмір.
Кратнийрозмір обчислення застосовується у разі заподіяння шкоди при роботах здорогоцінними металами, іноземною валютою, крадіжкою і недостачею м’яса там’ясопродуктів, втратою бібліотечних книг, музейних експонатів, інших цінностейзгідно із Законом України «Про визначення розмірів збитків, завданихпідприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням),недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютнихцінностей» від 6 червня 1995 р) і затвердженим постановою КабінетуМіністрів України від 22 січня 1996 р. Порядком визначення розміру збитківвід розкрадання, недостачі, знищення (псування) матеріальних цінностей.
Утрудовому праві визнається існування двох видів матеріальної відповідальності –обмеженої і повної. Це положення закріплено й у КЗпП. Аналогічна модельзастосовується також у Трудовому кодексі Російської Федерації. Підвищенаматеріальна відповідальність не розглядається як окремий вид відповідальності,а норми щодо кратного обчислення включено в статті, які стосуються визначеннярозміру шкоди. Між тим, видається, є всі підстави не завуальовувати це питанняі визнати існування третього виду матеріальної відповідальності – підвищеної.Адже, по суті, кратне вирахування розміру шкоди відповідно тягне й збільшеннярозміру відшкодування, а це є головним у розмежуванні видів матеріальноївідповідальності.
Згіднозі ст. 136 КЗпП стягнення шкоди, завданої працівниками, в розмірі, що неперевищує середньомісячного заробітку, провадиться за розпорядженням власникаабо уповноваженим ним органом, керівниками підприємств, установ, організацій таїх заступниками – за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органушляхом відрахування із заробітної плати працівника. Таке розпорядження має бутизроблено не пізніше 2 тижнів від дня виявлення шкоди і звернено до виконання нераніше 7 днів від дня повідомлення про це працівника. Якщо працівник не згоднийз відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається вКТС, а у разі незгоди з рішенням КТС – у суді. Працівник має право відразузвернутися до суду. Видається, що працівника. в сучасних умовах законодавцюслід відмовитися від примусового стягнення будь-якої суми заподіяної шкоди беззгоди на те працівника. [12]
Вінших випадках відшкодування шкоди провадиться шляхом подання, власником позовудо районного (міського) суду. Такий позов може бути подано протягом одного рокуз дня виявлення заподіяної шкоди, а днем виявлення шкоди слід вважати день,коли власникові стало відомо про наявність шкоди. Днем виявлення шкоди,встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізіїабо перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, є деньпідписання відповідного акта або висновку. Суд, визначаючи розмірвідшкодування, враховує форму вини і конкретні обставини, за яких булозаподіяно шкоду. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р№14 передбачено, що зменшення розміру шкоди допустиме лише у винятковихвипадках, коли підтверджено наявність конкретних обставин, які перешкоджалипрацівникові належним чином виконувати покладені на нього обов’язки (наприклад,відсутність нормальних умов зберігання матеріальних цінностей, неналежнаорганізація праці).
Зниженнярозміру відшкодування не допускається, якщо шкоду заподіяно злочинними діямипрацівника, скоєними з корисливою метою.
Розміршкоди, заподіяної з вини декількох працівників, визначається для кожного з нихз урахуванням ступеня вини, виду і меж матеріальної відповідальності. Солідарнаматеріальна відповідальність застосовується лише за умови встановлення судом,що шкода підприємству, установі, організації заподіяна спільними умисними діямидекількох працівників або працівника та інших осіб.
Дляпокладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник абоуповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею130 КЗпП: при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтересипрацівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за прямудійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови,коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації виннимипротиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, якправило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повиннаперевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків,передбачених законодавством.
За наявності зазначених підстав і умов матеріальнавідповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника додисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Напрацівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситьсядо категорії нормального виробничо-господарського риску, а також за неодержаніпідприємством, установою, організацією прибутки і за шкоду, заподіянупрацівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Працівник, якийзаподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника абоуповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкодирівноцінне майно або поправити пошкоджене.[13]
Висновок
Такимчином, дослідивши дану тему ми прийшли до висновку, що процес трудовоїдіяльності – явище багатогранне, тому при виконанні працівником відповідноїроботи можуть виникати певні суперечності чи непорозуміння між працівником івласником чи уповноваженим ним органом.
Інтересироботодавця і найманого працівника не завжди збігаються, і природно, можливезіткнення цих інтересів на будь-якій стадії трудових правовідносин, що в своючергу призводить до виникнення розбіжностей. За останні роки збільшиласякількість трудових спорів, в тому числі тих, що розглядаються судами.
Праваі свободи громадян гарантуються, охороняються і захищаються державою.
Згідно зі ст. 55Конституції України усі права і свободи людини і громадянина захищаються судом.Цією статтею закріплено одну з найважливіших гарантій здійснення якконституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина. Вонавідповідає зобов’язанням України, що виникли, зокрема, у зв’язку з ратифікацієюУкраїною Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції прозахист прав і основних свобод людини та ін., які згідно зі ст. 9Конституції є частиною національного законодавства України.
Офіційно тлумачачи цю норму,Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив, що ч. 1 ст. 55Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав ісвобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у здійсненні правосуддя, якщогромадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права,свободи порушено або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізаціїабо мають місце інші ущемлення прав та свобод (Рішення Конституційного СудуУкраїни від 25 грудня 1997 р. №9-зп у справі за конституційним зверненнямгромадян Проценко P.M., Ярошенко П.П. та інших щодо офіційного тлумаченнястатей 55, 64, 124 Конституції України).
Вданій курсовій роботі ми дали визначення поняттю матеріальної відповідальностів трудових правовідносинах, визначили підстави та умови матеріальноївідповідальності, види матеріальної відповідальності та визначення розмірузбитків та порядок їх відшкодування.
Наприкінці можна сказати, щонавіть із такими значними змінами, які були внесені до КЗпП України, він неспроможний на належному рівні забезпечувати регулювання трудових відносин і цезрештою, позначається на тому, що люди не можуть захистити свої права таінтереси.
Список використаних джерел та літератури
1. КонституціяУкраїни від 1996 року.
2. Кодекс законів пропрацю України затв. Законом №322-VIII від 10 грудня 1971 р. (з наступнимизмінами)
3. Кодекс законів пропрацю України з постатейними матеріалами (за станом законодавства та постановПленуму Верховного Суду України на 1 серпня 2003 р.,) / Відп. Ред. О.П. Товстенко.– К.: Юрінком Інтер, 2003. – 1024 с.
4. Постанова ПленумуВерховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику всправах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам,організаціям їх працівниками».
5. Войцехівський М. «Матеріальнавідповідальність працівників» // Дебет – Кредит №32 від 11.08.2008 р.
6. Донець Т. «Повнаматеріальна відповідальність – без обмежень» // Дебет – Кредит №28 від11.07.2005 р.
7. Лапкін А.В.Національна академія України ім. Ярослава Мудрого Право України «Критеріїрозмежування цивільно – правової та матеріальної відповідальності»
8. Бабаскін А.Ю., Баранюк Ю.В.,Дріжчана С.В. та ін. за аг. Ред. Н.М. Хуторян. – К.: Видавництво А.С.К.,2004. – 608 с.
9. Болотіна Н.Б. Трудовеправо України. Підр. – 2 – те вид., стер. – К.: Вікар. 2006 – 725 с.
10. Мален Н.С. Правонарушение:понятие, причины, ответственность. – М., 1985.
11. Пилипенко П.Д., Бурак В.Я.,ін. Трудове право України: академічний курс: підруч. – 3 – тє вид., перероб. тадоп. – К.: Ін Юре, 2007. – 536 с.