Механіка від Аристотеля до Ньютона

Механіка від Аристотеля до
Ньютона
 
             
 
Основна частина
 
1. Антична  механіка
 
В мірунагромадження знань про світ задача їхньої систематизації ставала усе більшнасущною. Ця задача була виконана одним з найбільших мислителів стародавності—Аристотелем (384-322р. до н.е.)
            «Аристотель( «самауніверсальна голова» серед давньогрецьких філософів»,
сказав Ф. Энгельс про цейвеликий ученого Древньої Греції.
Аристотель народився  в  Греції, у м. Стагире, розташованому поруч  з Македонією.
У 366 р. дон.е. він приїхав в Афіни в академію Платона і пробув там разом із Платоном біля 20-ти років.
У  339 р.до н.е. Аристотель організував в Афінах свій Ліцей і успішно керував їм 13років.
ВмерАристотель у 322 році до н.е. на острові Эвбея.
Варистотелевской натурфілософії фундаментальне місце займає навчання про рух.Рух він розуміє в широкому змісті, як зміна взагалі, розрізняючи зміни якісної,кількісні і зміни в просторі.
Крім того впоняття руху він включає психологічні і соціальні зміни — там, де мова йде прозасвоєння людиною чи знань про обробку матеріалів. Поняття рух містить у собітакож перехід з одного стану в інше, наприклад з буття в небуття.
            Усі механічні рухиАристотель поділяє на три види: кругові, природні і насильницькі. Круговий рух- це самий зроблений рух, властивому тільки небесному світу. Це рух вічний інезмінно, і причиною його є перводвигатель — бог, що живе за сферою нерухомихзірок, де кінчається матеріальний Всесвіт.
            Земного ж руху, девсі незовсім і має початок і кінець, бувають природні і насильницькі. Природнийрух- це рух важкого тіла вниз до центра Світу, до центра Землі, і легенінагору. Це рух тіл відбувається саме собою, у результаті прагнення тіла зайнятисвоє природне місце. Воно не має потребу в силах. Всі інші рухи на Землінасильницькі і можуть відбуватися тільки під дією зовнішніх сил ( у тому числірівномірний і прямолінійний рух). Свій основний принцип динаміки Аристотельформулює так: « Усе, що знаходиться в русі, рухається завдяки впливу іншого».
ВАристотеля ми знаходимо також і розуміння, що дають підставу для, кількісноговизначення сили. Для того щоб краще розібратися в суті справиуведемо деякісучасні терміни і позначення: f- сила, що діє на тіло,                                       
р—вага тіла. МіркуванняАристотеля зводяться до наступного: сила пропорційна добутку швидкості тіла, доякого вона прикладена, на його вагу, тобто                                                                            f= pv = ps/t,
де s-пройдений шлях, t- відповідне час, а v — швидкість.
Але разом зтим Аристотель вірив у бога, протиставляв земне і небесне, у центрі обмеженоїВселенной він помістив нерухому Землю, як тіло, що володіє найбільшою вагою. Заці і подібні їм моменти в навчанні Аристотеля схопилася церква, перетворивши їху догми.
            Аристотеляназивають хресним батьком фізики: адже назва його книги «Фізика» стало назвоюусієї фізичної науки.

                           2. Механіка епохи Відродження
 
            У середині XVстоліття в Європі починається швидкий ріст міст, відділення ремісничого(промислового) виробництва від натурального господарства. Цей період єпочатком  широкого протестантського руху проти духовної диктатури католицькоїцеркви.
У ційобстановці народжувалося нове природознавство. Ф. Энгельс так охарактеризувавначавшиеся з другої половини XV століття період в історії науки: «Це бувнайбільший прогресивний переворот із усіх пережитих до того часу людством,епоха, що мала потребу в титанах і породила титанів по силі думки, пристрасті іхарактеру, по багатосторонності і вченості…». И серед цих титанів епохиВідродження Ф. Энгельс одним з перших називає Леонардо да Вінчі ( 1452-1519р.), «якому зобов’язані найважливішими відкриттями найрізноманітнішіобласті фізики».
«Досвід(батько усякої вірогідності. Мудрість( дочка досвіду.» затверджував  цей великийучений.
Леонардо даВінчі народився 15 квітня 1452 року в невеликому містечку Вінчі, недалеко відФлоренції.
З 1472 по1482 рік він живе і працює у Флоренції, з 1482 по 1499 рік ( у Милане, потімзнову у Флоренції ( 1499(1506 ) і в Милане ( 1506(1513). У 1516 році Леонардода Вінчі їде у Флоренцію за запрошенням французького короля і там проводитьсвої останні роки.
«Механіка(рай математичних наук»,( говорив Леонардо, багато часу й енергії віддаючи їївивченню. Роботи Леонардо в області механіки можуть бути згруповані понаступним розділах: закони падіння тіл; закони руху тіла, кинутого під кутом дообрію; закони руху тіла по похилій площині; вплив тертя на рух тіл; теоріянайпростіших машин( важіль, похила площина, блок ); питання додавання сил;визначення центра ваги тіл; питання, зв’язані з опором матеріалів. Перелік цихпитань робиться ще більш значним, якщо врахувати, що багато хто з нихрозбиралися узагалі вперше. Інші ж, якщо і розглядалися до нього, то базувалисяв основному на умовиводах Аристотеля, дуже далеких у більшості випадків відщирого положення речей. По Аристотелю, наприклад, тіло, кинуте під кутом дообрію, повинне летіти по прямій, а наприкінці підйому, описавши дугу кола,падати вертикально вниз. Леонардо да Вінчі розсіяв цю оману і знайшов, щотраєкторією руху в цьому випадку буде парабола.
Вінвисловлював багато коштовних думок, що стосується збереження руху, підходячи упритулдо закону інерції. «Імпульс» ( impeto ) є відбиток руху, що
рушійне переносить наспонукуване.  Імпульс( сила, відбита рушійним у спонукуваному. Кожен відбитоктяжіє до чи сталості бажає сталості… Усякий відбиток хоче вічності, якпоказує нам образ руху, що запам’ятовується в движущимся предметі».
Леонардознав і використовував у своїх роботах метод розкладання сил. Для руху тіл попохилій площині він увів поняття про силу тертя, зв’язавши її із силою
тиску тіла на площину іправильно вказавши напрямок цих сил.
 Ще доЛеонардо да Вінчі вчені займалися теорією важеля і блоку. Однак виграш у силівідбувається за рахунок утрати в часі. Леонардо критикував тих, хто 
прагнув створити вічнийдвигун: «ПРО, шукачі вічного руху, скільки порожніх проектів створили ви вподібних пошуках! Прочь йдіть з алхіміками( шукачі золота». «Неможливо, щобвантаж, що опускається, міг підняти в плині якого ні було часу іншої, йомурівний, на ту ж висоту, з яким пішов».
Дужехарактерно для механіки Леонардо да Вінчі прагнення вникнути в сутністьколивального руху. Він наблизився до сучасного трактування поняття
резонансу, говорячи про рістколивань при збігу власної частоти системи з частотою ззовні. « Удар у дзвінодержує відгук і надає руху іншому подібному дзвону, і торкнута струна лютнізнаходить відповідь і приводить у слабкий рух іншу подібну струну тієї ж висотина іншій лютні».
Леонардо даВінчі вперше і  багато займався питаннями польоту. Перші дослідження, малюнки ікреслення, присвячені літальним апаратам, відносяться приблизно до 1487 року(перший Миланский період). У першому літальному апараті застосовувалисяметалеві частини; людина розташовувалася горизонтально, приводячи механізм урух руками і нагами.
НадаліЛеонардо замінив метал деревом і очеретом, мотузки( твердими передачами, алюдини розташував вертикально. Він прагнув звільнити руки людини: «Людина усвоєму літальному апараті повинний зберігати повну волю рухів від пояса і вище(У людини запас сили в ногах більше, ніж потрібно по його вазі». Однаквідсутність впевненості в тім, що цієї сили досить для успішного польоту вбудь-яких умовах, привело його до думки про використання пружини як двигуна іпро планер, з яким можна здійснити якщо не повний політ, те хоча б ширяння вповітрі. Він побудував модель планера і готував його іспит. Прагненняубезпечити людини в процесі цих іспитів спонукало його до винаходу парашута.
Важкоперелічити всі інженерні проблеми, над якими працював допитливий розумЛеонардо.
Умер він у1519 році у Франції.
Любуючисьсьогодні чудовими картинами Леонардо да Вінчі, розглядаючи його дотепні проектийого різних споруджень, перечитуючи глибокі думки вченого, вдячне людствовідплачує і буде відплачувати данина цьому гіганту з гігантів епохиВідродження.
Однак крімстатики досліджувалися питання астрономії.
«Революційнимактом, яким дослідження природи заявило про свою незалежність, було виданнябезсмертного утвору в який Коперник кинув ( хоча і робко і, так сказати, лишена смертному одрі ( виклик церковному авторитету в питаннях природи. Звідсипочинає літочислення звільнення природознавства від теології» ( так Ф. Энгельсхарактеризував значення великої праці Н. Коперника.
И. Ньютон на схилі роківписав: «Якщо я бачив далі інших, те тільки тому, що стояв на плечах гігантів».Одним з цих гігантів бувМикола Коперник (1473—1543 р.), син своєїепохи, перший астроном нашого часу.
            Н. Коперникнародився в місті Торуне 19 лютого 1473 року.
            У 1491 році Н.Коперник надійшов у Краківський університет, де захоплювався астрономією,зберігши своє захоплення до кінця своїх днів.
У 1494році, не закінчивши Краківський університет, Коперник повернувся додому.
На початку1506 року Н. Коперник повернувся на батьківщину, принеся із собою в далекуВармию нові знання і дух Ренесансу, незадоволеність космологічними побудовамивеликого астронома стародавності Клавдія Птоломея.
Незважаючиале свою зайнятість, він продовжував посилено займатися астрономією. Що жзробив Коперник у цій області? Зараз це знають усі люди, починаючи зі шкільноговіку, і, можливо, тому грандіозність учиненого Коперником у прозі повсякденнихі звичних знань. Але ж Коперник створив наукову картину світу і, заклавши тимсамим, за словами академіка Амбарцумяна, «перший камінь у фундамент сучасногоприродознавства».    Після повернення на батьківщину Коперник у плині 10 роківоформив свої ідеї, породжені в роки навчання і мандрівок, у виді науковоїтеорії— геліоцентричної системи світу. Близько 1515 року він вирішивпознайомити з основами своєї теорії вузьке коло людей і написав для цієї метикороткий твір «Миколи Коперника про гіпотези небесних рухів, їм висунутих,Малий Коментар». У ньому поки без відповідних математичних доказів у формішести аксіом були сформульовані основні положення геліоцентричної системисвіту. У своїй системі Коперник звів Землю до рядової планети, Сонце вінпомістив у центрі системи, а всі планети разом із Землею рухалися навколо Сонцяпо кругових орбітах.
Це вело до перевороту усвітогляді людей.
Але «МалийКоментар» був лише «пристрелочным» працею. Потрібні були дуже вагомі доказивисунутих положень. У 1532 році, напередодні свого шістдесятиріччя, Коперникзакінчив працю усього свого життя «Про обертання небесних тіл». Але потрібно чиі чи можна його друкувати? Коперник коливався, бачачи хитливу політичнуобстановку і релігійні війни.
Але от у1539 році до Н. Копернику приїжджає 25-літній професор Виттенбергскогоуніверситету Ретик. Він проводить у Фромбоке 2 роки, детально вивчає навчанняКоперника й  у 1540 році за допомогою єпископа Гізу (великого друга Коперника)видає невеликий твір «Про книги звертання Миколи Коперника перше оповідання».Талановитий виклад «Першого оповідання» було доступно многим; твір відразузнайшло свого читача і на багато десятиліть виявилося прекрасним пропагандистомнавчання Коперника. (Через цього Ретик утратив кафедру у Виттенбергскомуніверситеті).
Успіх«Оповідання», ентузіазм Ретика і його гарячі переконання опублікувати трактатцілком поступово розсіювали сумніву сімдесятирічного Коперника.
 І він давзгоду на опублікування таблиць. Коперник написав передмову присвячене ПавловіIII, Передбачаючи можливі докори під час відсутності поваги до біблійної йаристотелевской космології, відстоюючи свої переконання з великою сміливістю іпереконливістю.
У лютому1543 року безсмертний утвір Н. Коперника «Про обертання небесних сфер» булонадруковано. Воно складалося з 6 книг. До речі, як епіграф до цього добуткубули узяті слова, по переказі, написані на двер академії Платона: «Нехай невходить ніхто, не знаючі математики».
            Навчання Коперникавершило свою революційну справу. Адже недарма в 1616 році його добуток Буввнесений церквою в «Індекс заборонених книг». І ця ганебна заборонапродовжувалася більш 200 років.
            Велич створеноїКоперником геліоцентричної системи світу виявилося після того, як Кеплервідкрив щирі закони еліптичного руху планет, а И. Ньютон на їхній основі— законвсесвітнього тяжіння. Це чи не тріумф навчання Коперника, це чи не доказ йогоістинності?
            І в даний часнавчання Коперника не утратило свого значення. Ми, нащадки вченого, схиляємосвої голови перед пам’яттю того, хто розкрив щиру картину світу, хто зробивреволюційний переворот «у розвитку системи наукового світогляду», хто відкривперед нами двері у Всесвіт.
Ще однимнайбільшим дослідником астрономії і пропагандистом навчання Коперника буввеликий італійський учений ДЖОРДАНО БРУНО (1548-1600).
             З 14 він роківнавчався в домініканському монастирі і став ченцем, перемінивши справжнє ім’яФилиппо на Джордано. Глибокі знання одержав шляхом самоосвіти  в  багатій монастирськійбібліотеці. За сміливі виступи проти догматів церкви і  підтримку  навчанняКоперника Бруно змушений був залишити монастир.  Переслідуваний церквою віндовгі роки скитался по багатьом містам  і  країнам Європи. Скрізь  він  читавлекції, виступав на публічних богословських диспутах. Так, в Оксфорді в 1583 р.на знаменитому диспуті про обертання Землі, нескінченності Всесвіту інезліченності населених світів у ній він,  по відкликаннях  сучасників,«раз п’ятнадцять заткнув рот бідолахо доктору» — своєму опоненту.
             У 1584 р. уЛондоні вийшли його основні філософські і природничонаукові твори,  написанііталійською мовою. Найбільш значним була праця «Про нескінченністьвсесвіті  і  світах» (світом  називали тоді Землю з її мешканцями).Натхненний навчанням Коперника і глибоких  загальфілософських ідей німецькогофілософа  XV  в.  Миколи  Кузанского,  Бруно створив своє, ще більш сміливе іпрогресивне про світобудову, багато в чому угадавши прийдешнього науковоговідкриття.
            Ідеї ДжорданоБруно на цілі сторіччя обігнали його час. Він писав «Небо…  єдиний безмірний простір,  лоно якого містить усі, ефірна область, у якій усі пробігаєі рухається. У ньому — незліченні зірки,  сузір’я, кулі, сонця і землі…розумом ми укладаємо про нескінченну  кількість  інших»; «Усі вонимають свої власні рухи… одні кружляються навколо інших». Вінзатверджував, що ні тільки Земля, але і ніяке інше тіло не може бути центромсвіту,  тому що Всесвіт нескінченний і «центрів» у ній нескінченнечисло. Він затверджував, що мінливість тіл і поверхні нашої Землі,  вважаючи,що протягом величезних проміжків часу «моря  перетворюються в континенти,а континенти — у моря». Навчання Бруно спростовувало священне писання, що спирається  на примітивні представлення  про існування плоскої нерухомої Землі.Сміливі ідеї і виступи Бруно  викликали  ненависть  до вченого з  боку церкви.  І коли в тузі за батьківщиною Бруно повернувся в Італію, він буввиданий своїм учнем інквізиції. Його оголосили в  боговідступництві.  Після семирічногоув’язнення у в’язниці його спалили на багатті в Римі на площі  Квітів.  Тепертут коштує пам’ятник з написом «Джордано Бруно.Від сторіччя, що вінпередбачав, на тім місці, де був запалений багаття».
Дляторжества теорії Коперника й ідей,  висловлених Джордано Бруно,  а отже, і дляпрогресу матеріалістичного світогляду узагалі величезне значення мали астрономічні  відкриття,  зроблені  Галилео Галилеем(1564—1642).
Цей великийіталійський був основоположником експериментально—математичного методудослідження природи. Леонардо да Вінчі дав лише начерки такого методу вивченняприроди, Галилей же залишив розгорнутий виклад цього методу і сформулювавнайважливіші принципи механічного світу.
 Галилейнародився  в  родині збіднілого дворянина в місті Пизе (недалеко відФлоренції). Ставши надалі професором математики Падуанского університету, учений розгорнув  активну науково-дослідну діяльність,  особливо в областімеханіки й астрономії. За допомогою сконструйованого їм телескопа Галилейзнайшов кратери і  хребти на Місяці (у його представленні — «гори» і«моря»),  розглянув незліченні,  скупчення зірок, що  утворять Млечный  Шлях,  побачив супутники,  Юпітера,  розглянув плями на Сонце і т.д.Завдяки цим відкриттям Галилей здобував усеєвропейську славу «Колумба неба».  Астрономічні відкриття Галилея, у першу чергу супутників Юпітера, стали наочним доказом істинності  геліоцентричної теорії Коперника,  а явища,що  спостерігаються на Місяці, що представлявся планетою,  цілком аналогічнійЗемлі, і плями на Сонце підтверджували ідею Бруно про фізичну однорідністьЗемлі і неба.  Відкриття ж зоряного складу Млечного Шляху з’явилося  побічнимдоказом незліченності світів у Всесвіті.
            Зазначенівідкриття Галилея поклали початок  його  запеклій полеміці зі схоластиками іцерковниками, що відстоювали аристотелевско—птолемеевскую картину світу.  Якщодотепер католицька церква за викладеними вище причинами була змушена терпітипогляду тих учених, що визнавали теорію Коперника в якості однієї з гіпотез,  аїї ідеологи вважали, що довести цю гіпотезу неможливо,  то тепер, коли цідокази з’явилися, римська  церква приймає рішення заборонити пропаганду поглядівКоперника навіть як гіпотезу,  а сама книга Коперника вноситься  в «Списокзаборонених книг» (1616 р.).  Усе це поставило діяльність Галилея підудар,  але він продовжував працювати над  удосконалюванням  доказів  істинностітеорії Коперника. У цьому відношенні величезну роль зіграли роботи Галилея й в області механіки.  Схоластична фізика, що панувала в цю епоху, що заснуваласяна поверхневих спостереженнях і  умоглядних  викладеннях,  була  засміченапредставленнями про рух речей відповідно до їхній «природи» і метою, про природну вагу
і легкості тіл, про«острах порожнечі», про досконалість кругового руху й іншихненаукових домислів,  що сплелися  в  заплутаний вузол з релігійними догматамиі біблійними міфами.  Галилей шляхом ряду блискучих   експериментів поступоворозплутав його і створив найважливішу галузь механіки (динаміку, тобто навчанняпро рух тел.                                           
            Займаючисьпитаннями механіки, Галилей відкрив ряд її фундаментальних законів: пропорційність шляху, прохідного падаючими тілами,  квадратам часу їхньогопадіння; рівність швидкостей падіння тіл різної ваги в  безповітряному середовищі(усупереч  думці Аристотеля  і  схоластиків про пропорційністьшвидкості падіння тіл їхньої ваги);  збереження прямолінійного рівномірногоруху, повідомленого якому-небудь тілу,  доти, поки який-небудь зовнішній впливне припинить його (що згодом одержало назву закону інерції), і ін.
Філософськезначення законів механіки,  відкритих Галилеем було величезним. Відкриття жзаконів механіки Галилеем і законів руху планет Кеплером, що  дали строгоматематичне  трактування поняття цих законів,  ставило це  розуміння нафізичний ґрунт.  Тим самим вперше в історії розвиток людського пізнання поняттязакону природи здобувало строго науковий зміст.
    Законимеханіки були застосовані Галилеем і для  доказу теорії Коперника,  що буланезрозуміла більшості людей, що  не знали цих законів. Наприклад, з погляду«здорового розуму»  здається  зовсім природним,  що при русі Землі усвітовому просторі повинний виникнути найсильніший вихор, що змітає усі з їїповерхні.  У цьому і складався один із самих «сильних» аргументівпроти теорії Коперника.  Галилей же  установив, що рівномірний рух тілаанітрошки не відбивається на процесах, що  відбуваються на його поверхні. Наприклад, на кораблі, що рухається, падіння тіл відбувається так само, як і нанерухомому. По(цьому знайти рівномірний і прямолінійний рух  Землі  на самійЗемлі неможливо.
Спростовуючиаргументи Птоломея проти обертання Землі шляхом розбору безлічі механічнихявищ, Галилей приходить до відкриття закону інерції і механічного принципувідносності. Відкриттям закону інерції була ліквідована багатовікова омана,висунуте Аристотелем, про необхідність постійної сили для підтримкирівномірного руху. Це мало величезне не тільки чисто наукове, але і світогляднезначення. Як відомо до инерциальным систем відліку відносяться спочиваючісистеми і системи, що рухаються щодо нерухомих рівномірно і прямолінійно.Рівноправність таких систем Галилей доводить різними досвідами і логічнимиміркуваннями. У результаті він дійде висновку важливому висновку: «Ніякимимеханічними досвідами, проведеними усередині системи, неможливо установити,спочиває чи система рухається рівномірно і прямолінійно». Це і є механічнийпринцып відносності.
Однак саме ИоганнуКеплеру (1571-1630) належить спроба динамічного підходу до пояснення рухунебесних тіл, що стала разом з тим величезним кроком до створення дійснонебесної механіки.
И. Кеплерговорив:«Думку моя належала небу».
Народивсяцей великий німецький астроном і математик 27 грудня 1571 року в містіВейль-дер-Штадт на півдні Німеччини  в бідній  протестантській  родині. Аленезважаючи на це Кеплер поставив і вирішив силою свого генія задачу про законируху планет; він осяг його порядок і уразумел його красу, він став творцемнебесної механіки.
Він відкривтри основних закони руху планет,  винайшов оптичну систему, застосовуванузокрема,  у сучасних рефракторах, підготував створення диференціального,інтегрального і варіаційного числення в математику.
 Кеплернаписав багато наукових праць і статей. Найважливіший його твір -«Новаастрономія» (1609), присвячена вивченню руху Марса за спостереженнями  Т. Бразій утримуюча перші два закони руху планет. У творі «Гармонія Світу»(1619)  Кеплер  сформулював  третій закон, що поєднує  теорію  руху  всіх планет у струнке ціле. Сонце, займаючи один з фокусів еліптичної орбітипланети,  є, по Кеплеру,  джерелом сили, що  рухає планети. Він висловивсправедливі здогади про існування між небесними  тілами  тяжіння  і пояснивприпливи і відливи земних океанів впливом Місяця. Складені Кеплером на основіспостережень Бразі  «Рудольфовы  таблиці»  (1627) давали можливістьобчислювати для будь-якого моменту часу положення планети з високої для тієїепохи точністю.  У роботі «Скорочення коперниковой астрономії» (1618-
1622) Кеплер виклав теорію іспособи пророкування сонячних і місячних затьмарень Його дослідження з оптикивикладені у творі «Доповнення до Вителло» (1604) і «Діоптрики»(1611). 
Чудовіматематичні здібності Кеплера проявилися,  зокрема, у висновку формул длявизначення обсягів багатьох тел.
РукописуКеплера були придбані Петербурзькою академією наук і зберігаються  зараз уРосії в Санкт-Петербурзі.
            Але усе-таки вченим,що заклав основи сучасного природознавства і який є творцем класичної фізики,був великий англійський фізик,  механік, астроном і математик Исаак Ньютон(1643-1727)
Високевизнання одержали роботи Ньютона, у яких він заклав основи наукового розуміннязаконів світобудови замість фантастичних домислів релігії.
            Исаак Ньютоннародився в містечку Вулсторп біля міста  Грантема  в родині небагатогофермера. Учився в Кембріджському університеті. У 1669 -1701 р.  Ньютон — професор фізики і математики в Кембріджському університеті ;  з  1703 р.  майжечверть століття — беззмінний президент Лондонського королівського суспільства — англійської
академіїнаук.                                                                          
Ньютонсформулював основні закони класичної механіки,  відкрив закон всесвітньоготяжіння,  розробив основи диференціального й інтегрального числень. У книзі«Оптика» він пояснив більшість світлових явищ за допомогою развитойїм корпускулярної теорії світла.
Фізичні відкриття Ньютона булитісно зв’язані з рішенням  астрономічних задач.  Оптика Ньютона виросла зіспроб удосконалити об’єктиви для астрономічних телескопів — рефракторів,позбавить їх від перекручувань — аберацій. У 1668 р. він розробив конструкціюдзеркального телескопа — рефлектора і за це в 1672 р. був обраний членомЛондонського королівського  суспільства.  Ньютон  на основі встановленого їмзакону всесвітнього тяжіння зробив висновок,  що всі планети і      кометипритягаються до Сонця,  а супутники — до планет із силою, назад пропорційної квадрату відстані,  і розробив теорію руху небесних тел.
Ньютонпоказав, що з закону всесвітнього тяжіння випливають закони Кеплера,  прийшовдо висновку про неминучість відхилень від цих законів унаслідок дії, що обурює,на кожну чи планету супутник інших тіл Сонячної системи. Теорія тяжіннядозволила йому  пояснити багато астрономічних явищ — особливості руху Місяцяпрецесію, припливи і відливи стиск Юпітера, розробити теорію фігури Землі.
Але головнапраця Ньютона «Математичні початки натуральної філософії» був відправнимпунктом усіх робіт з  механіки протягом наступних двох століть. Геліоцентричнасистема світу Коперника одержала тепер динамічне обґрунтування і стала міцноюнауковою теорією. Три закони  Ньютона завершили праці Галилея, Декарта,Гюйгенса й інших учених по створенню механіки і стали міцною основою дляподальшого її розвитку.
До першоговидання «Почав» Ньютон написав свою власну передмову, де він говорив протенденцію сучасного йому природознавства «підкорити явища природи законамматематики». Далі Ньютон накидав програму механічної фізики: «Твір це намипропонується як математичне обґрунтування фізики. Усі труднощі фізики, як будевидно, полягає в тому, щоб по явищах руху розпізнати сили природи, а потім поцих силах пояснити всі інші явища». Так Ньютон сформулював задачі фізики.
«Початку» (вершина Наукової творчості Ньютона ( складаються з трьох частин: у перших двохмова йде про рух тіл, остання частина присвячена системі світу.
Приведемоформулювання законів Ньютона в російському перекладі, зробленому академікомА.Н. Крилов.
  Усяке тіло продовжує утримуватися в стані чи спокою рівномірногопрямолінійного руху, поки й оскільки воно не примушується прикладеними силамизмінити цей стан.
  Зміна кількості руху пропорційно прикладеній рушійній силі івідбувається по напрямку тієї прямої, по якій ця сила діє.
 Дії завжди є рівна і протилежна протидія, інакше, ( взаємодіїдвох тіл один на одного між собою рівні і спрямовані в протилежні сторони.
            «Начала» Ньютоназнаменували нову эру в розвитку науки. Вони з’явилися міцним фундаментом, наякому успішно будувалася фізика ((((((((( століть, що одержала назву класичної.Книга підбивала підсумок усьому зробленому за попередні тисячоріччя в навчанніпро найпростіші форми руху матерії.
            Здоров’я Ньютонабуло гарним, і тільки на 80-м року життя він почав страждати кам’яною хворобою,від якої і вмер у ніч на 21 березня 1727 року вісімдесятьох чотирьох років відроду. По указі короля його урочисто поховали у Вестмінстерському абатстві. Нанадгробній плиті могили Ньютона висічені слова: «Тут спочиває те, що булосмертного в Исааке  Ньютоні». Напис на пам’ятнику Ньютонові говорить: «Тутспочиває сер Исаак Ньютон, дворянин, старанний, мудрий і вірний истолковательприроди, що майже божественним розумом першим довів зі смолоскипом математикирух планет, шляху комет і припливів океанів. Нехай смертні радуються, щоіснувала така прикраса роду людського».