Механізм макроекономічного регулювання

–PAGE_BREAK–Акселератор — це коефіцієнт, що характеризує зв’язок між зміною доходу (споживання) і чистими інвестиціями.
Із коефіцієнта акселератора випливає висновок, що депресія може виникнути саме через те, що скоротилися темпи зростання споживання, навіть якщо його абсолютна величина не зменшилась, а лише встановилася на високому рівні.
За відсутності інвестування почнеться скорочення виробництва у галузях, які виробляють машини й устатку­вання, що призведе там до депресійних явищ, до зменшення доходів, а також витрат працівників на придбання споживчих товарів. У кінцевому підсумку все це може призвести до скорочення виробництва.
Очевидно, що принцип акселерації є потужним фактором, який породжує нестабільність економіки. Якщо про­даж товарів змінюється, то принцип акселерації може підсилити або зменшити ці коливання. У момент підвищення він спричинює зростання чистих інвестицій, отже й зайнятості, а під час зниження він з такою ж силою спонукає до чистого дезінвестування, тобто продажу частки машин та устаткування на ринку використовуваного обладнання і до зростання безробіття.
Протягом тривалого часу, якщо економіка зростатиме внаслідок збільшення населення або піднесення реальних доходів, принцип акселерації діє як стимулюючий фактор: зростання валового внутрішнього продукту викликає екстенсивне збільшення капіталу, що, в свою чергу, спри­чинює пожвавлений попит на інвестиційні товари й від­носно високу зайнятість. Тому знання природи економічних циклів, причин і наслідків циклічних коливань дає можливість приймати об’єктивні рішення щодо інвестицій і обсягів виробництва, прогнозування економічного роз­витку, а також активно діяти й впливати на економічні процеси.
Отже, зробимо деякі висновки. По-перше, короткострокові і середньострокові цикли в ринковій економіці мають ідентичну внутрішню структуру і у багатьох випадках спільні рушійні механізми. По-друге, середньострокові цикли мають переважно локальну дію і не впливають одночасно на всі сфери економічної діяльності, а у сукупності вони здатні викликати загальнонаціональні тривалі довгохвильові цикли, рушійними силами яких є масове оновлення науково-технічного потенціалу країни й значні структурні зміни в економіці.
Незважаючи на всі розбіжності відносно першопри­чини економічних циклів, беззаперечним є визнання того, що в кінцевому підсумку циклічні коливання в економіці обумовлюються суттєвим відхиленням сукупного попиту від сукупної пропозиції, сукупних витрат від потенційних можливостей виробництва. Головними індикаторами цих відхилень є коливання рівня виробництва, безробіття, інфляції, продуктивності праці, реальних доходів населення тощо.

2. БЕЗРОБІТТЯ ЙОГО ЗМІСТ ПРИЧИНИ, ФОРМИ
Безробіття — це економічне явище, коли частина економічно активного населення не має можливості використати свою робочу силу.
У залежності від причин, які викликають безробіття, слід розрізняти декілька його видів.
Фрикційне безробіття. Воно стосується тих осіб, які не працюють у зв’язку із добровільною зміною місця роботи, у суспільстві завжди існує певна кількість осіб, що змінюють місце працевлаштування у зв’язку із незадово­ленням рівнем заробітної плати, умовами праці, місцем проживання тощо. Безробіття, пов’язане із пошуками чи очікуванням роботи, є відносно короткочасним. Кожна з осіб, що шукають роботу, перебуває на ринку праці в середньому не більше одного місяця. Але ж частка їх у загальній кількості безробітних може бути досить знач­ною.
Складовою частиною фрикційного безробіття є так зване інституціональне безробіття, яке пов’язане з тим, що іноді надмірні соціальні виплати, запровадження гаранто­ваного мінімуму заробітної плати, недосконалість подат­кової системи тощо призводять до того, що деяка частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватись, збільшуючи тим самим загальну кількість без­робітних.
Структурне безробіття. Воно виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, тобто коли з’являються невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками. Відомо, що повсякчас у технології та структурі суспільного виробництва відбуваються зміни, які, в свою чергу, видозмінюють структуру попиту на робочу силу. Попит на деякі види професій, кваліфікацій зменшується або зовсім зникає, а на деякі, зокрема нові, збільшується. Робоча сила повільно реагує на ці зміни. Отже, виникає ситуація, за якої структура робочої сили не відповідає новій структурі робочих місць, внаслідок чого з’являється структурне безробіття.
Циклічне безробіття. Воно виникає внаслідок цикліч­ного спаду виробництва і є результатом зниження сукуп­ного попиту на робочу силу. Коли сукупний попит на товари та послуги зменшується, зайнятість теж скоро­чується, а безробіття зростає. З цієї причини циклічне безробіття іноді називають безробіттям, пов’язаним з дефіцитом попиту.
Ми вже зустрічалися з поняттям «повна зайнятість». На перший погляд стосовно населення це поняття можна трактувати таким чином: усе працездатне населення має роботу. Проте повна зайнятість не означає відсутність будь-якого безробіття. В макроекономіці прийнято вва­жати, що фрикційне і структурне безробіття — це переду, мова, без якої економіка розвиватися не може, тобто це природна потреба для економіки. Повна зайнятість при цьому визначається як така, що становить трохи менше 100 % робочої сили. Тому фрикційне та структурне безробіття дістало інтегровану назву — «природне безробіття». У зв’язку з цим повна зайнятість — це зайнятість при наявності лише природного безробіття та відсутності безробіття циклічного. Коли виникає циклічне безробіття, то фактичне безробіття більше від природного, тобто має місце надмірне безробіття.
У різних країнах і на різних етапах їх економічного розвитку рівень природного безробіття різний. Він залежить від багатьох факторів, зокрема міграційних і демографічних процесів, соціальної забезпеченості насе­лення, розбіжностей у темпах економічного зростання за секторами економіки й галузями виробництва, систем підготовки та перепідготовки кадрів, інформаційних служб зайнятості, податкової системи тощо.
Щодо виміру рівня природного безробіття, то треба зазначити, що до цього часу не існує надійної методики його обчислення. А це призводить до розходжень у мето­дах оцінки рівня природного безробіття.
Найбільш відомий і простий спосіб визначення рівня природного безробіття полягає у розрахунку середньої величини фактичного безробіття за тривалий відрізок часу. Він заснований на тому, що середня величина фактичного безробіття за довготривалий період згладжує (вирівнює) циклічні коливання безробіття навколо його природного рівня.
Використовуючи цей метод, економісти США обчи­слили середній рівень безробіття за 1948—1985 рр. Він склав 5,6 % і був дуже близький до оцінки рівня природ­ного безробіття (5,3 %), зробленої багатьма макроекономістами цієї країни.
Інший метод оцінки рівня природного безробіття полягає у визначенні такого року, у якому, за припущен­ням, в економіці була повна зайнятість, а рівень очікуваної інфляції був близький до її фактичного рівня.
Безперечним є й те, що рівень природного безробіття може змінюватися у часі в зв’язку із демографічними зру­шеннями, т проводить уряд країни. Зараз вважається, то в розвинутих країнах рівень природного безробіття становить 5—6 %. Це означає, що при використанні 94— 95 % робочої сили забезпечується повна зайнятість працездатного населення… За цих умов фактичний ВВП дорівнює потенційному ВВП.
Перехід на ринкові відносини із багатьох причин викликав в Україні різкий спад виробництва, що зумовило появу і зростання безробіття. За нашими оцінками, на кінець 2006р. кількість офіційно зареєстрованих безро­бітних досягла 1,9 млн. чоловік, що становить 7,0 % від загальної кількості працездатного населення. За останні півтора року кількість безробітних зросла у п’ять разів. Рівень прихованого безробіття в середині 2006р. складав 4,4 млн. чоловік, або біля 20 % від загального числа працюючих.
Рівень безробіття є важливим показником економічного стану країни, проте його не можна вважати єдиним і розглядати ізольовано від інших макроекономічних показників, що характеризують ефективність національної економіки.
За наявності надмірного безробіття в економіці вини­кають певні втрати, тобто істотні економічні збитки від безробіття. Вони виражаються у відставанні фактичного ВВП від його потенційного рівня. Для визначення втрат ВВП у світовій практиці використовують положення та висновки досліджень Артура Оукена. Американський економіст А. Оукен на основі макроекономічного аналізу дійшов висновку, згідно з яким: якщо фактичне безробіття перевищує рівень природного безробіття на 1 %, то втрати ВВП складають 2,5 %. Це положення дістало назву закону Оукена…

3. ІНФЛЯЦІЯ ТА ЇЇ НАСЛІДКИ
Інфляція відноситься до основних індика­торів, які характеризують макроекономічну нестабіль­ність. Вона характеризує несприятливі зміни в цінах, які свідчать про виникнення певних змін у товарно-грошових відносинах і розподілі сукупного доходу.
Інфляція — це приріст цін, викликаний надлишком грошей стосовно до випуску товарів та послуг. Отже, інфляція передусім характеризує приріст цін в економіці. Вона вимірюється за допомогою індексу цін. Підвищення індексу цін у поточному році порівняно з попереднім указує на інфляцію, а зменшення індексу цін — на дефляцію. По­казником інфляції є темп інфляції.
Для обчислення темпу інфляції застосовують два методи.:
Перший — на основі індексу цін базового періоду. В цьому випадку інфляція показує відсоток приросту цін в аналізованому періоді (році) стосовно базового періоду (року):
Другий — на основі індексу цін попереднього періоду. В цьому випадку інфляція показує відсоток приросту цін в аналізованому періоді (році) стосовно попереднього періоду (року).
Однією із закономірностей інфляції є постійне зрос­тання цін та знецінення грошей. В залежності від темпу приросту цін інфляцію умовно можна поділити на три види: помірну (повзучу), галопуючу (високу) і гіперінфля­цію (дуже високу).
Помірна (повзуча) інфляція виникає тоді, коли річний приріст цін складає не більше 10 %. Вона характеризується прискореним нагромадженням грошей в обігу без поміт­ного підвищення чи з незначним зростанням товарних цін, що спостерігається на початку розвитку інфляційного процесу. Певний час ціни можуть зростати повільними темпами, що не має негативних наслідків і не є відчутний для економічних суб’єктів. Але з часом темпи зростання цін збільшуються. Наслідки цього явища стають відчутними насамперед у монополізованих секторах економіки де починають прискорено підвищувати ціни на товари у відповідь на зростання попиту. Покупці у зв’язку з цим зазнають певних втрат, а тому підвищують ціни на свої товари, включаючи і робочу силу. Поступово інфляція поширюється на всі сектори економіки.
Галопуюча інфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється десятками або сотнями відсотків. На цій стадії значно посилюються економічні суперечності та соціальне напруження в суспільстві. Окремі групи еконо­мічних суб’єктів добиваються різкого підвищення цін, що змушує й інших посилювати свої економічні й соціальні вимоги. Тому зростання цін набуває стрибкоподібного характеру, стає важко передбаченим і не піддається регу­люванню. Інфляція виходить з-під контролю держави, різко впливаючи на всі сфери економіки та соціальне життя країни.
Гіперінфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється тисячами відсотків. На цій стадії гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції. Вони відіграють дедалі меншу роль в економіці, відбува­ється натуралізація господарських зв’язків, набувають поширення бартерні операції, порушуються фінансовий та кредитний механізми, починають розвиватися стихійні процеси в економіці та ін.
У залежності від характеру кінцевих причин, які викли­кають інфляцію, слід розрізняти два її види: інфляцію попиту і інфляцію витрат.
Інфляція попиту виникає тоді, коли ціни зростають внаслідок випереджаючого зростання сукупного попиту стосовно сукупної пропозиції. Таке зростання сукупного попиту може бути викликане збільшенням пропозиції гро­шей, державних витрат, а також інвестиційних витрат та ін. Виробничий сектор не в змозі негайно відповісти на цей надлишковий попит зростанням реального обсягу виробництва, бо всі наявні ресурси вже повністю викори­стані. Тому надлишковий попит призводить до підвищен­ня цін на стабільний обсяг продукції.
Інфляція витрат спостерігається в тому випадку, коли ціни зростають внаслідок збільшення витрат на вироб­ництво одиниці продукції, тобто середніх витрат за даного обсягу виробництва. Це має місце тоді, коли зростають ціни на матеріальні ресурси — сировину, паливо, енерго­носії, або зростає номінальна заробітна плата, випереджа­ючи при цьому підвищення продуктивності праці. Збіль­шення витрат на одиницю продукції скорочує прибутки підприємств та обсяги виробництва продукції, які можуть бути запропоновані за існуючого рівня цін. Внаслідок того зменшується сукупна пропозиція товарів та послуг, що в свою чергу, підвищує рівень цін, тобто спричинює інфляцію втрат.
Інфляція витрат, як правило, супроводжується падін­ням виробництва. Таке явище дістало назву стагфляція. Отже, стагфляція виникає тоді, коли одночасно зростають ціни і скорочується виробництво,
У залежності від можливості передбачити зростання цін розрізняють очікувану і неочікувану інфляцію.
Очікувана інфляція спричинюється певними тенденціями в економіці або заходами, запланованими державою, Тому вона очікується і може бути врахована заздалегідь.
Неочікувана інфляція є результатом непередбачених змін в економіці, наслідком виникнення незапланованих змін у сукупному попиті та сукупній пропозиції.
Світовий досвід показує, що інфляційні процеси, як правило, супроводжуються зростанням обсягів вироб­ництва та зниженням безробіття. Але вони можуть також відбуватися за умов падіння виробництва, тобто в умовах стагфляції. Головною причиною інфляції, яка пов’язана зі спадом виробництва, є інерція очікувань на інфляційні процеси, насамперед очікування зростання цін на фактори виробництва, що збільшують витрати навіть при відносному скороченні грошової пропозиції з боку Національного банку.
Існують дві концепції щодо визначення першопричин інфляції: структурна й монетарна. Прихильники структур­ної концепції вбачають неминучість інфляції за умов на­явності структурних «вузьких місць» в економіці, до яких вони відносять диспропорції суспільного відтворення, дефіцити державного бюджету, переміщення попиту, що супроводжується зростанням цін на товари, до яких споживачі виявляють підвищений інтерес, та ін. З точки зору прихильників цієї концепції, збільшення грошової маси лише дає змогу інфляції виявитися і стати комулятивним (зростаючим) процесом.
Монетаристи розглядають інфляцію як чисто грошовий феномен, зумовлений «м’якою» грошовою та бюджетною політикою держави (дефіцитне фінансування надмірне розширення внутрішнього кредиту, помилкова грошова політика Національного банку, зокрема щодо емісії грошей, валютного ринку та експортно-імпортних операцій тощо). Вони вважають структурні «вузькі місця» наслідком спотворених внутрішніх цін і валютних курсів, що, в свою чергу, викликане інфляційними процесами і спробами уряду стримати зростання цін у певних межах.
Щодо причин інфляції в країнах з перехідною еконо­мікою, то тут однією з них є ціновий механізм, який за відсутності або недосконалості ринкових структур неми­нуче призводить до дефіцитів, незбалансованості та пору­шення міжгалузевих пропорцій і пропорцій відтворення. В таких умовах зростання цін сприяє перерозподілу доходів із галузей споживчого комплексу на діяльність не­ефективних структур. Урбанізація та зростання доходів населення зумовлюють швидке збільшення попиту на продовольчі товари, які не задовольняються існуючими можливостями сільського господарства. Підвищення цін на продовольство неминуче призводить до компенсацій­ного збільшення грошових доходів, а далі —до зростання витрат і цін, тобто до виникнення й розвитку інфляції.
Однією з причин інфляції є також завищення офіційного валютного курсу національної грошової одиниці порівняно з ринковим курсом. Це заважає зростанню експорту, призводить до збільшення негативного сальдо платіжного балансу і до зниження реальних державних доходів.
Інфляція розвивається також унаслідок монополізації ринку (отримання надприбутку з боку монополій), неуз­годженості між монетарною і фіскальною політикою, роз­ширення податкової бази і підвищення податків, міліта­ризації економіки, збільшення необґрунтованих привілеїв та пільг.
    продолжение
–PAGE_BREAK–Інфляція, особливо коли вона сягає рівня галопуючої або гіперінфляції, негативно позначається на всіх сторо­нах суспільного життя країни. її соціально-економічні наслідки проявляються у слідуючому:
1. Знижуються реальні доходи населення. Це стосу­ється насамперед осіб, які отримують фіксовані номіналь­ні доходи (працівники бюджетних організацій, пенсіонери та ін.). При зростанні цін їхні реальні доходи зменшують­ся. І навпаки, реальні доходи збільшуються у тих осіб, у яких номінальна заробітна плата зростає швидше, ніж рівень інфляції.
Стосовно перших можна стверджувати, що вони об­кладаються інфляційним податком; інші, навпаки, отримують інфляційну субсидію.
2.Знецінюються фінансові активи із сталим доходом. Інфляція знижує їхню реальну вартість. У цьому випадку скорочуються також і реальні доходи, що їх отримують власники таких фінансових активів.
3.Порушується нормальний розподіл доходів між дебі­торами та кредиторами. Від інфляції виграють дебітори, тобто позичальники кредиту, і програють кредитори (позичкодавці). Це обумовлено тим, що в умовах інфляції кредит надається за однієї купівельної спроможності гро­шей, а повертається за іншої, нижчої.
Найбільшу загрозу для кредитних відносин має неочікувана інфляція. Очікувану інфляцію можна врахувати і пристосуватися до неї. Наприклад, кредитори можуть індексувати відсоткову ставку з урахуванням очікуваної шфляції.
4. Знижується мотивація до інвестування довгострокових програм. Довгострокові інвестиції стають ризикованими, тому що прибуток, який очікують отримати при  поточних цінах, у майбутньому внаслідок інфляції може суттєво зменшитися в реальному вимірі.
5. Прискорюється матеріалізація грошей. Під час інфляції зростають ціни на товарно-матеріальні ресурси і нерухомість. Тому домашні господарства і підприємства намагаються позбутися грошей і вкласти їх у запаси товар­но-матеріальних цінностей та в нерухомість. Гроші стають «гарячими», від них намагаються якнайшвидше звільнитися.
Інфляція як фактор зайнятості та безробіття. В умо­вах неповної зайнятості інфляція може виконувати й позитивну функцію, якщо вона набуває вигляду інфляції попиту. В цих умовах держава, збільшуючи сукупні витра­ти, може ціною помірної інфляції стимулювати збіль­шення виробництва та зниження безробіття. Але помірна інфляція попиту може також самопримножуватися, якщо стає затяжною. За цих умов до неї звикають продавці і тому автоматично наперед підвищують ціни на свої товари та послуги. До неї звикають і покупці, тому намагаються робити закупки заздалегідь, що збільшує попит і породжує нову хвилю інфляції. Робітники теж вимагають врахувати майбутню інфляцію у своїй заробітній платі, що породжує інфляцію витрат. Остання становить особливу загрозу для економіки країни. Така інфляція свідчить про зростання цін на виробничі ресурси, що при незмінній кількості ресурсів скорочує виробництво і збільшує безробіття.
7.  Знижується мотивація до праці. Падіння життєвого рівня населення внаслідок інфляції, а також спотворення структури і диференціації доходів негативно впливають на мотивацію підприємницької та трудової діяльності. Цепов’язано з великою диференціацією міжгалузевої заробіт­ної плати, розривом у рівні оплати праці в державному і недержавному секторах економіки, великим відставанням мінімальної заробітної плати від середньої, значною різницею у співвідношенні низько- і високооплачуваних категорій працівників у межах окремих галузей та ін. Зрозуміло, що вплив заробітної плати на зміну цін та інфляційні процеси не можна заперечувати. Разом з тим нинішня заробітна плата, питома вага якої в структурі витрат на виробництво продукції промисловості є не дуже великою, не може бути головним чинником інфляції.
8.  Інфляція підриває управлінський механізм економіки. В ринковій економіці держава використовує в основному економічні важелі регулювання. Зрозуміло, що таке регулювання може дати бажані результати лише за умови, коли грошова система досить стійка. Дестабілізуючи її, інфляція автоматично знижує ефективність економічних регуляторів, часом навіть робить недоцільним саме їхнє застосування, підштовхує державу до використання інших, адміністративних методів впливу. Інакше кажучи, інфляція знецінює не тільки гроші, а й усю систему регу­лювання економіки. Те, що нині в українській економіці відбувається бурхливий стихійний розвиток бартерних відносин, інфляційне походження яких є безсумнівним, демонструє це з усією очевидністю.

4.ПРИЧИНИ ІНФЛЯЦІЇ ТА БЕЗРОБІТТЯ НА УКРАЇНІ
Інфляція є однією з найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки в багатьох країнах світу. Інфляція негативно впливає на всі сторони життя суспільства. Висока інфляція знищує грошову систему, провокує витікання національного капіталу за кордон, послаблює національну валюту, сприяє її витісненню всередині країни іноземною валютою, підриває можливості фінансування державного бюджету.
Витоки інфляційних явищ є в макроекономічних диспропорціях, що склалися та постійно відновлюються, а також в створеній в адміністративній економіці формі управління, що визначає модель ціноутворення, спосіб прийняття інвестиційних та зовнішньоекономічних рішень. Розділення причин інфляцій на структурні, управлінські та монетарні досить умовне, оскільки всі вони тісно пов’язані та взаємообумовлені, між ними існують множинні прямі та зворотні зв’язки.
Очевидно, що розширення внаслідок інфляційних очікувань поточного попиту стимулює подальше зростання цін. Одночасно скорочуються заощадження та зменшуються кредитні ресурси, що стримує зростання виробничих інвестицій та, що випливає з цього, пропозиція товарів та послуг. Економічна ситуація в цьому випадку характеризується повільним збільшенням сукупної пропозиції та швидким зростанням сукупного попиту. Результат – загальне підвищення цін.
Проаналізувавши стан ринку України, чином, можна зробити висновок, що інфляційні очікування в Україні останнім часом погіршились. Заходи, що дадуть змогу призупинити інфляцію та і в першу чергу інфляційні очікування, наступні:
–                    стимулювання економічної активності;
–                    створення умов для зайнятості населення;
–                    стимулювання зростання організованих заощаджень;
–                    покращення стану платіжного балансу;
–                    відновлення банківської системи;
–                    вдосконалення платіжної системи.
Необхідно відмітити, що методи регулювання інфляції та інфляційних очікувань будуть ефективні лише у випадку їх адекватної відповідності до їх причин. Оскільки інфляцій в нашій країні носить структурно-системний характер, тобто породжена створеною структурою економіки та діючої довгий час системи керування господарством, і лише після того традиційними монетарними факторами, регулювання цього процесу повинне базуватись на знятті всіх бар’єрів на шляху дії ринкових механізмів, забезпеченні умов структурної перебудови економіки та включати в себе широкий спектр кредитно-грошових та бюджетно-фінансових регуляторів.
Уряду кожної країни, що знаходиться в кризі, слід проводити антиінфляційну політику. Засоби боротьби з інфляцією можуть бути як прямі так і непрямі.
Частіше всього проявляється наступна закономірність — чим більш кризовою стає ситуація, тим більш актуальні прямі засоби впливу уряду і центрального банку на економіку і грошову масу, як її складову частину.
Непрямі засоби включають: 1.  Регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними центральним банком.
2.  Регулювання позикового і облікового процесу комерційних банків через управління ними центральним банком.
3.  Обов’язкові резерви комерційних банків, операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.
4.  Операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.
5.  Регулювання процентних ставок комерційних банків через управління ними центральним банком.
Непрямі засоби не можуть працювати в нашій економіці на повну потужність по причині її недостатньої «ринковості». Повноцінний ринок цінних паперів, в тому числі ринок державних зобов’язань у нас відсутній, а відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу крізь куплю-продаж цінних паперів.
Прямі засоби Включають регулювання покупної спроможності грошової одиниці, тобто боротьби з інфляцією, включають в собі:
1.  Пряме і безпосереднє регулювання державою кредитів і тим самим — грошової маси.
2.  Державне регулювання цін.
3.  Державне (по угоді з профспілками) регулювання заробітної плати.
4.  Державне регулювання зовнішньої торгівлі, операцій з іноземним капіталом і валютного курсу.
За даними ООН сьогодні в світі кожний третій працездатний не має роботи взагалі або має випадковий чи сезонний заробіток ( 750 млн. чол. ). Тому безробіття є центральною соціальною проблемою сучасного суспільства.
Безробітні у визначенні Міжнародної організації праці (МОП) — особи у віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:
·                    не мали роботи (прибуткового заняття);
·                    активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню;
·                    готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів.
Безробіття не може бути доцільним ні в економічному, ні в соціальному плані, оскільки його зростання створює цілий комплекс проблем: скорочується купівельна спроможність населення, бюджет втрачає платників податків, підприємство – персонал. Зростають ризик соціального напруження, додаткові витрати на підтримку безробітних. Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого – великим суспільним лихом. Всі країни світу прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але жодній ще не вдалося ліквідувати його повністю. Взагалі експерти Міжнародної організації праці вважають, що найближчими роками в середньому в світі рівень безробіття досягне 10% і повністю ліквідувати його не зможе жодна країна. Уряд не визнає, що саме через відсутність роботи 7 мільйонів наших співвітчизників виїхали за кордон на заробітки. Він не включає до складу безробітних ні 2 мільйони селян, які живуть лише із присадибного господарства, ні тих, котрі працюють на «чверть ставки», ні тих, що мають тимчасові підробітки. За допомогою статистичного шахрайства нам демонструють фальшиве благополуччя, яке приховує справжній масштаб безробіття.
Уряд правління в Україні звітує, що 2006 року економіка зросла на 14 %. Але робочих місць побільшало тільки на 1%!
Рівень безробіття є досить диференційованим по окремих ре­гіонах України. Нині найвищий рівень зареєстрованого безробіт­тя характерний для західних областей республіки — Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники рівня безробіття склалися в Одеській області, м. Києві та Севастополі.
Враховуючи демографічну ситуацію, яка склалася в різних ре­гіонах України, можна передбачити, що при нинішньому рівні створення нових робочих місць у західних областях і природно­му прирості населення рівень безробіття в майбутньому набуде в цьому регіоні ще більшої гостроти.
Впровадження ринкових механізмів господарювання вимагає від держави, регіональних органів управління завчасної розробки та реалізації соціальних гарантій у сфері зайнятості населення працездатного віку. Тим більше, що значна частина населення зараз перебуває в умовах вимушеної неповної зайнятості. Лише чисельність працюючих в режимі неповного робочого тижня (дня) перевищує 2 млн. чоловік.
Впровадження ринкових реформ повинно мати чітке узгодження з розробкою загальнодержавними та місцевими органами влади запобіжних заходів щодо зайнятості населення.
Для вирішення хоча б частини проблеми уряд міг би розглянути хоча б таку перспективу: зарплати й пенсії збільшити до прожиткового мінімуму. Це дозволить людям заробляти й купувати товари та послуги, розширить внутрішній ринок. Та наш патріотичний уряд йде протилежним шляхом. Він зменшив мінімальну зарплату із 237 до 205 гривень і відтягнув її збільшення до виборів, коли зростання цін давно «з’їло» підвищення. Через незаконні маніпуляції з розрахунком пенсій кожен пенсіонер щомісяця втрачає 30-40 гривень. Із подачі Кабміну Президент наклав вето на законопроект, який передбачав виплати вчителям згідно зі статтею 57 Закону «Про освіту». Через безвідповідальність уряду заборгованість із зарплати два роки тримається на позначці 2 млрд. гривень.
Система заходів щодо регулювання безробіття в Україні включає: розвиток розгалуженої системи державної служби зайнятості, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів; надання підприємцям субсидій, премій та податкових пільг для найму додаткової робочої сили або переведення частини працівників на скорочений робочий день; державну підтримку нетрадиційним сферам зайнятості; стимулювання підприємців до навчання, перекваліфікації й подальшого працевлаштування додаткової робочої сили; залучення приватного (як вітчизняного, так й іноземного) капіталу в райони зі стійким рівнем безробіття; регулювання можливості працевлаштування за кордоном, приєднання України до міжнародного ринку праці; стимулювання осіб, що отримують державну допомогу, до пошуку робочих місць; збільшення кількості стажистів у системі професійної освіти; введення в дію запасів невстановленого устаткування та підвищення коефіцієнта змінності його в цілому; заходи щодо квотування робочих місць для представників найуразливіших груп на ринку праці, безвідсоткові кредити, що надаються безробітним, які започатковують власний бізнес; організацію регіональними або місцевими органами влади у кооперації з окремими підприємствами або закладами соціальних (громадських) робіт тощо. Механізм соціальної допомоги безробітним становлять різні види компенсацій при втраті роботи; особливі гарантії працівникам, які втратили роботу в зв’язку зі змінами в структурі виробництва й організації праці стипендії на час професійної підготовки та перепідготовки, виплати допомоги по безробіттю. В Україні допомогу по безробіттю виплачують з одинадцятого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до вирішення питання про працевлаштування, але не більш як 12 міс. протягом наступних трьох років, а для осіб передпенсійного віку — 18 міс. Розмір допомоги гарантується не менш як 50 відсотків се-редньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, проте не нижче встановленої законодавством мінімальної заробітної плати. Громадяни, які шукають роботу вперше або після перерви більше одного року, одержують допомогу в розмірі не нижче ніж 75 від-сотків мінімальної заробітної плати. Система соціального захисту населення у сфері зайнятості повинна охоплювати три взаємопов’язаних рівні -макрорівень, регіонально-галузевий і первинний — з властивими для них функціями і механізмами реалізації їх. У моделі управління системою зайнятості повинні дістати відображення всі фактори, що впливають на поповнення ринку робочої сили, і мотиви, які формують поведінку населення допрацездатного віку, працюючого, працездатного не-працюючого і непрацездатного. Суспільне виробництво України в умовах переходу до ринкових відносин перенасичене робочою силою. За підрахунками спеціа-лістів, потенціальний надлишок її — надзайнятість — становить 18-20 відсотків. Це означає, що з кожним роком процеси вивіль-нення робочої сили торкатимуться все більшого числа людей і цілих колективів, інтереси яких можуть і не збігатися. Головне завдання системи захисту від безробіття в цих умовах боротьба із соіальним утриманством, стимулювання людини до пошуків роботи і перенавчання, а також надання їй необхідної при цьому допомоги.
    продолжение
–PAGE_BREAK–