–PAGE_BREAK— чинники, що спричиняють ризики (зовнішні ризики – політичні, економічні, соціальні, інші); внутрішні ризики – пов’язані з активами або пасивами банку, з якістю управління й реалізацією фінансових послуг).
– ступінь забезпечення стійкого розвитку підприємства й банку (ризик втрати ліквідності, ризик втрати конкурентоспроможності).
– характер банківських продуктів (кредитний ризик, процентний ризик, валютний ризик).
– масштаб дії ризику – ризик, який виходить від групи операцій певного виду (сукупний ризик), ризик від окремих операцій з певним клієнтом (індивідуальний ризик), спільний ризик кредитування банками підприємств.
– величина ризику (високі ризики, середні ризики, низькі ризики).
Світовий досвід засвідчує, що кредитні операції – найбільш прибуткова стаття банківського бізнесу, але разом з тим і найбільш ризикована через значне число чинників, що впливають і на діяльність банку, і на діяльність підприємства.
В роботі виявленні наступні чинники за спільним ризиком кредитування банками оборотних коштів на макро- та мікрорівні (табл. 1).
Таблиця 1
Склад ризикоутворюючих чинників за спільним ризиком кредитування банками оборотних коштів підприємств*
Макроекономічні чинники
Мікроекономічні чинники
Загальний стан економіки країни: рівень інфляції, темпи росту ВВП, дефіцит бюджету тощо.
Активність грошово-кредитної політики НБУ, застосовувані ним інструменти й методи.
Регіональні особливості функціонування підприємства й банку.
Рівень конкуренції на товарному й кредитному ринках.
Рівень цін на банківські продукти й послуги, а також цін на товари.
Попит на кредит з боку підприємств
Якість кредитної політики банку відносно підприємств.
Кредитний потенціал банку.
Стабільність депозитної бази.
Склад підприємницької клієнтури банку.
Якість кредитного портфеля.
Забезпечення позичок.
Цінова політика банку відносно кредитування підприємств.
Ступінь ризикованості й прибутковості окремих видів позичок.
Обмеженість інформаційного потоку від підприємств при кредитуванні.
Професійна підготовленість, кваліфікація й досвід персоналу банку й підприємства.
* узагальнено автором за даними Національного банку України.
На підставі статистичних матеріалів комерційних банків і аналітичних даних Національного банку України узагальнені методи управління ризиками кредитування оборотних коштів, що використовуються банками (табл. 2).
Таблиця 2
Методи управління кредитним ризиком*
Методи управління
Зміст методів
Диференціація позичальників
Оцінка кредитоспроможності підприємства; визначення умов кредитування, виходячи з його рейтингу
Диверсифікованість кредитних вкладень
Застосування на практиці різних об’єктів і форм кредитування; комбінування дрібних і великих позичок; створення філій для зниження територіального й галузевого ризиків; збалансування кредитного портфелю за строками тощо
Обмеження ризиків
Застосування лімітів обсягу великих кредитних вкладень, які припадають на одиницю власних коштів банку. Лімітування обсягів кредитування одного позичальника, окремих галузей. Лімітування обсягів кредитування для великих позичальників. Управління проблемними кредитами.
Хеджування ризиків
Проведення забалансових операцій з похідними фінансовими інструментами
Розподіл ризиків
Співробітництво з іншими банками за спільним кредитуванням великих проектів і підприємств
* узагальнено автором за даними Національного банку України.
За результатами проведеного дослідження були визначені наступні ефективні форми управління банківськими ризиками:
1. Запобігання ризику (попереднє вивчення кожного виду ризику й вживання заходів, що попереджають події, які ведуть до виникнення втрат).
2. Відхилення ризику (відмова від видів діяльності, з ризиками яких банк не зможе ефективно справлятися).
3. Скорочення величини потенційних втрат (встановлення абсолютних лімітів на активи під ризиком (наприклад, банки активно практикують встановлення лімітів на фінансові фонди, у межах яких має право оперувати кожен співробітник або підрозділ).
4. Передача ризику професійному страховикові.
5. Фінансові інструменти хеджування ризиків (оптимізація досягнення цілей шляхом здійснення специфічних операцій із цінними паперами).
Ефективним формам управління ризиками, як на рівні підприємств, так і банків, адекватні наступні основні функції:
– аналіз різних аспектів фінансової діяльності підприємства й банку. У процесі реалізації цієї функції як на підприємстві, так і в банку, проводяться експрес-аналіз і поглиблений аналіз: фінансових операцій, угод, діяльності окремих підрозділів, результатів фінансової діяльності підприємства й банку в цілому й у розрізі окремих її напрямків;
– планування діяльності за основними напрямками. Реалізація цієї функції пов’язана з розробкою системи планів і оперативних бюджетів за основними напрямками захисту підприємства й банку від можливих фінансових загроз зовнішнього й внутрішнього характеру, яка забезпечує нейтралізацію ідентифікованих ризиків. Основою такого планування є розроблена стратегія фінансового ризик-менеджменту, котра вимагає конкретизації на кожному етапі його розвитку;
– контроль за реалізацією прийнятих ризикових рішень. Реалізація цієї функції управління ризиками кредитування пов’язана зі створенням відповідних систем внутрішнього контролю, поділом контрольних обов’язків окремих служб і ризик-менеджерів, визначенням системи контрольованих показників і контрольних періодів, оперативним реагуванням на результати здійснюваного контролю.
Оцінку ризику рекомендується здійснювати на основі використання прямих і непрямих показників. В роботі прямими показниками ризику обрані індекси росту основних економічних параметрів (наприклад, величина чистого прибутку). Непрямі показники ризику пропонується використовувати у тому випадку, коли неможливо одержати значення прямих показників або для перевірки вірогідності значень прямих показників. Розрахунки з визначення рівня ризику кредитування банками підприємств досить трудомісткі у наслідок, з одного боку, нестабільності чинників ризику, а з іншого боку – складності формалізації результатів діяльності.
У другому розділі „Становлення механізму управління ризиками в процесі кредитування підприємств легкої промисловості” проведено аналіз методів планування, контролю, попередження економічних ризиків, розкрито основні елементи системи регулювання й нагляду банківської діяльності у попередженні власних ризиків та ризиків підприємств, проаналізовано способи діагностики кредитування підприємств легкої промисловості в контексті попередження ризиків.
Найбільш істотним за своїми наслідками для підприємства й банку є кредитний ризик, але, незважаючи на це, згідно річним звітам Національного банку України, рік у рік збільшується обсяг коштів, які направляються на кредитування фізичних і юридичних осіб (рис. 1).
Власне факт виникнення кредитного ризику вимагає відшкодування реальних фінансових втрат банку. Списання збитків за кредитними операціями здійснюється комерційними банками за рахунок резервів на можливі втрати за позичками, які створюються на регулярній основі в процесі оцінки якості кожного конкретного кредиту.
Склад макроекономічних чинників, які впливають на виникнення кредитних ризиків, а також значимість кредитного ризику для економіки в цілому, вказують на те, що проблема кредитного ризику виходить за межі діяльності комерційних банків і визначає характер взаємин з підприємствами-клієнтами. Тому управління кредитним ризиком з боку комерційних банків – це лише частина загального процесу, до якого необхідно залучати і клієнта-підприємство. Протягом тривалого періоду українські банки зберігають тенденцію нарощування величини проблемних (прострочених і сумнівних) кредитів (табл. 3).
Таблиця 3
Кредити, надані банками в різні галузі економіки України і віднесені до категорії проблемних*
Дата
Сума заборгованості, млн. грн.
01.01.2002
1863
01.01.2003
2113
01.01.2004
2500
01.01.2005
3145
01.01.2006
3379
01.01.2007
4456
* розроблено за даними Національного банку України.
Така ж тенденція зберігається при кредитуванні підприємств легкої промисловості, яка має потужний потенціал. Це багатогалузевий комплекс з виробництва товарів народного споживання, який на 01.01.2007 забезпечив близько 150 тис. робочих місць на більш як 4 тис. підприємствах.
Практично всі підприємства легкої промисловості приватизовано (підприємства державної форми власності становлять менше 1%). Протягом 1999-2004 рр. галузь працювала з позитивними темпами виробництва, створювалося враження, що в основному, кризу, обумовлену переходом економіки до ринкових відносин, подолано.
Так, приріст індексів виробництва продукції в 2004 р. до попереднього року становив 13,6%. Але з 2005 р. зростання у галузі сповільнився й за 2005 р. становило усього 0,3%. У 2006 р. спостерігалось зниження обсягів продукції на 1,9% порівняно з 2005 роком.
В роботі виявлено наступні причини негативної динаміки виробництва у галузі:
– відсутність цілісної державної політики щодо консолідації коштів бюджету, власних коштів підприємств, кредитів і залучених інвестицій з метою розвитку легкої промисловості;
– високі ставки кредитування оборотних коштів підприємств;
– відсутність загального доступу до довгострокових кредитів на розвиток;
– різке скорочення сировинної бази й повна залежність текстильної промисловості від імпортованої сировини;
– значна частка імпортованих товарів легкої промисловості ввозиться за заниженою митною вартістю або контрабандою, створюючи несумлінну конкуренцію на ринку; недостатня купівельна спроможність населення; висока собівартість вітчизняних товарів легкої промисловості;
– відсутність привабливих умов залучення інвесторів для динамічного розвитку легкої промисловості;
– у більшості приватизованих підприємств легкої промисловості відсутній ефективний власник, який би власними коштами відповідав за результати роботи підприємств, тому більше половини підприємств з них є збитковими;
– низька заробітна плата в галузі, зниження припливу молодих кадрів на підприємства легкої промисловості.
Зазначені причини сформували ставлення комерційних банків до підприємств легкої промисловості як до досить ненадійних позичальників. Це підтверджується статистичними показниками Національного банку України, які свідчать про незначні обсяги кредитування цієї галузі (табл. 4).
Вдосконалення механізму управління ризиками обумовлює вимоги до організації кредитного процесу не тільки в банку, але й на підприємстві. В роботі під організацією кредитного процесу розуміються етапи техніка й технологія кредитування для дотримання законодавчих норм банківської діяльності з метою зниження кредитного ризику й одержання достатнього прибутку від кредитної угоди, а для підприємств – обґрунтування ефективності залучення позикових коштів. Процес кредитування розділено на кілька етапів, реалізація кожного з яких впливає на формування якісних характеристик кредиту й визначає ступінь його надійності й прибутковості для банку й ефективності для підприємства.
Таблиця 4
Вимоги банків за кредитами, наданими підприємствам легкої промисловості України станом на 01.01.2007*
Види економічної діяльності
Сума кредиту
У тому числі
Із загальної суми кредитів
у національній валюті
в іноземній валюті**
Прострочені кредити
Сумнівні кредити
Усього
у тому числі
Усього
у тому числі
у національній валюті
в іноземній валюті**
у національній валюті
в іноземній валюті**
1. Текстильне виробництво
в млн. грн.
519
148
371
8
7
1
18
10
8
в % до підсумку
43
27
58
73
78
50
88
71
100
2. Виробництво одягу, хутра, виробів з хутра
в млн. грн.
299
161
138
2
2
0
3
3
0
в % до підсумку
24
30
21
18
22
—
9
21
—
3. Виробництво шкіри, виробів зі шкіри й шкіряних матеріалів
в млн. грн.
415
237
138
1
0
1
1
1
0
в % до підсумку
33
43
21
9
—
50
3
8
—
Разом, млн. грн.
1233
546
647
11
9
2
22
14
8
* розроблено за даними Національного банку України.
**у перерахунку на національну валюту.
Вітчизняні комерційні банки у кредитному процесі виділяють, як правило, два етапи – до й після видачі кредиту. Зарубіжні банки розбивають процес кредитування на три етапи: огляд ринку й кредитний аналіз; виконання кредитування й управління ним; перевірка кредиту. В роботі запропоновано зазначені етапи для комерційних банків доповнити етапами: 1) розробка стратегії кредитних операцій і 2) оперативний кредитний моніторинг, а для підприємств – 1) резервування коштів для своєчасних розрахунків за кредитами на випадок непередбачених обставин і 2) обґрунтування доцільності залучення позикових коштів, оскільки в протилежному випадку збитки є неминучими, їхня величина буде зростати зі збільшенням суми кредиту й строку користування ним.
В третьому розділі „Підвищення ефективності управління ризиками кредитування банками оборотних коштів підприємств легкої промисловості” обґрунтовано напрямки вдосконалення механізму ризик-менеджменту в банках у контексті зниження кредитних ризиків підприємств, розвиток методів оцінки кредитних ризиків підприємств і банків, запропоновано шляхи зниження ризиків кредитування банками підприємств легкої промисловості.
Підвищенню ефективності реалізації функції внутрішнього контролю ризиків кредитування сприяє впровадження в банках і на підприємствах ефективної комплексної керуючої системи, що одержала назву «контролінг» як засіб активного запобігання кризовим ситуаціям, котрі призводять до банкрутства підприємств. Принципом цієї концепції під назвою «управління за відхиленнями» є оперативне порівняння основних планових (нормативних) і фактичних показників з метою виявлення відхилень між ними й визначення взаємозв’язку й взаємозалежності цих відхилень із метою впливу на ключові чинники нормалізації фінансово-господарської діяльності підприємств.
В роботі пропонується введення в практику діяльності вітчизняних підприємств і комерційних банків контролінгу для превентивної процедури, що буде сприяти виявленню проблемних кредитів на ранніх етапах кредитного процесу.
Рекомендується наступна система контролінгу, яка включає такі блоки: визначення об’єкту контролінгу (види кредитів); система контрольованих показників; моніторинг показників. Ґрунтуючись на даних контролінгу доцільно регулювати ступінь кредитного ризику, використовуючи різні методи: диверсифікованість операцій з урахуванням фактору ризику, контроль за якістю кредитного портфеля, встановлення відсотків за кредит з урахуванням ризику тощо. Тобто, контролінг стає також механізмом оперативного контролю за цільовим використанням кредитів, повнотою й своєчасністю його повернення банку.
продолжение
–PAGE_BREAK–