Київськийуніверситет туризму, економіки і права
Контрольнаробота
Зкурсу «Основи наукових досліджень»
Варіант№ 9
Київ-2010
1. Принципи розробки структури науковогодослідження
Наукове дослідження — це процес вивченняпевного об’єкта (предмета або явища) з метою встановлення закономірностей йоговиникнення, розвитку і перетворення в інтересах раціонального використання упрактичній діяльності людей. У методології наукових досліджень розрізняютьпоняття «об’єкт» і «предмет» пізнання.
Структура наукового дослідження
Титульна сторінка
План
Вступ розкриває сутність і стан науковоїпроблеми (завдання), її значущість, підстави та вихідні дані для розробленнятеми, обґрунтування необхідності проведення дослідження, подається оглядлітератури з наукової проблеми, відображають різні погляди на проблему,називають прізвища її дослідників, з’ясовуються теоретичні основи дослідження,подається визначення досліджуваного явища, формулюються мета і завдання.
У вступі учень стисло викладає завдання іметодологічну основу своєї роботи. Формулювання мають бути чіткими, твердження– аргументованими.
Необхідно зупинитися на з’ясуванні такихпитань:
— актуальність теми, заявленої у науковійроботі;
— мета і завдання роботи;
— об’єкт і предмет дослідження;
— методи, обрані для проведеннядослідження;
— з’ясування стану розробки сучасною наукоюпроблеми, що заявлена у темі роботи;
— наукова новизна.
Основна частина складається з розділів,підрозділів, пунктів, підпунктів. Кожний розділ починають з нової сторінки. Укінці кожного розділу формулюють висновки зі стислим викладенням наведених урозділі наукових і практичних результатів, що дає змогу вивільнити загальнівисновки від другорядних подробиць.
У межах розділу виділяють параграфи,пункти, які також мають свої назви. Виклад здійснюється у логічнійпослідовності з використанням наукового стилю мовлення. Теоретичні положенняілюструються самостійно зібраним матеріалом. У ході викладу варто посилатися наопрацьовану наукову літературу з відповідним оформленням посилань. Відомості знаукових праць подаються дослівно у вигляді цитат або близько до тексту, а вквадратних дужках після них вказують номер джерела за списком літератури,вміщеним у кінці роботи, і номер сторінки, Бажано, щоб основна частинаскладалася з 2-3 розділів. Кожний розділ можна поділити на 2-3 підрозділи(параграфи).
Автор подає історіографічну довідку:називає наукові праці, у яких висвітлюється обрана тема.
У центрі основної частини має бути аналіздослідження. Якщо учень вдається до цілісного аналізу, потрібно зупинитися натаких питаннях:
— історична основа дослідження;
— тематика, проблематика, ідея.
Варто залучати до роботи (якщо це доречно)спогади сучасників, історичні та інші (соціологічні, економічні) документи.
Актуальним для сучасного літературознавстває компаративний аналіз текстів, який дозволяє встановлювати генетичні,контактні та типологічні зв’язки творчості національних письменників, контактиукраїнської літератури із зарубіжною.
Кожна теза, заявлена у дослідженні, муситьбути аргументована відповідними науковими джерелами, на які орієнтований учень.При цьому обов’язковим є посилання на цитовану чи згадану наукову працю.
Виклад матеріалу підпорядковують однійпровідній ідеї, чітко визначеній автором.
Після тексту основної частини подаєтьсяпідсумкова
Висновки, які не містять зовсім нових ідей,а лише систематизують виклад попередніх частин, є завершальним етапом дослідження.Висновки мають бути самостійними і відповідати сформульованим у вступізавданням. Вони повинні логічно випливати з проведеного дослідження,відповідати завданням і не повторювати відомі визначення та теоретичніположення, на яких базувалося дослідження. Висновки мають бути чіткими,науковими, аргументованими.
Бібліографія містить список використанихнаукових праць, у тому числі посібники, спеціальні монографії, статті,довідники, словники. Вона оформляється відповідно до сучасних вимог.
2. Структура і призначення науковихдокументів
Наукові дослідження з економіки та іншихгалузей наук ґрунтуються в основному на методах документалістики, тобтодослідженні документів, які відображають інформацію про стан, поведінку,використання об’єктів дослідження. Документальні джерела інформації дають змогудосліджувати об’єкти за певною періодизацією, тобто у динаміці за періодами, щонеобхідно для вивчення і зіставлення факторів, які впливають негативно чипозитивно на господарську діяльність людей.
Документальні джерела
Застосування комп’ютерних технологій унаукових дослідженнях не замінює документальні джерела інформації, скоріше,навпаки, посилює потребу у документах як носіях інформації. Документомназивається матеріальний об’єкт, що містить зафіксовану інформацію для їїзбереження і використання у науці і практиці. Науковим документом, абодокументом у науково-технічній інформатиці, називається носій, у якому тим абоіншим способом зафіксовані наукові відомості (дані) чи науково-технічнаінформація, у якій повинно обов’язково вказуватися, ким, де і коли він бувстворений.
У інформатиці документом вважають кожнийматеріальний носій інформації (бухгалтерського оформлення, книги, звіти таін.). Документи науково-технічної інформації представлені двома основнимигрупами: друкованими і рукописними.
Друковані документи — це друкованапродукція, що пройшла редакційно-видавничу обробку (книги, журнали, брошури).
За періодичністю випуску друковані виданняподіляють на одноразові (книги) і періодичні (журнали, газети).
Класифікацію друкованих джерел інформації,які використовуються у наукових дослідженнях, подано у таблиці.
Таблиця „Класифікація друкованих джерелінформації”№ пор. Вид видання Характеристика за призначенням /> Офіційні Публікації законодавства, нормативно-правових актів державних і господарських органів управління /> Наукові Результати наукових, експериментальних та інших досліджень у різних сферах знань /> Науково-популярні Відомості з різних галузей науки і техніки, призначені для ознайомлення непрофесійного загалу читачів /> Підручники Знання наукового і прикладного характеру, зведені у систему, призначені для педагогічних цілей /> Виробничі Знання з технології, техніки, організації виробництва, менеджменту, маркетингу бухгалтерського обліку і аудиту та інші призначені для використання у практичній діяльності фахівцями певного профілю /> Довідкові Містять коротку наукову і прикладну інформацію для ознайомлення фахівців з певної галузі знань, а також для наукових досліджень і професійної діяльності /> Нормативно-виробничі Правила, норми і нормативи, технологічні вимоги, стандарти, призначені для використання у виробництві, менеджменті, маркетинг та іншій практичній діяльності /> Рекламні Відомості про вироби, послуги, які рекомендуються з метою залучення покупця /> Патентно-ліцензійні Право на використання інтелектуальної власності, трудову діяльність у певній сфері виробництва або бізнесу /> Проспекти Видання рекламного характеру, що стосуються конкретного виду товару машин, устаткування для залучення покупців /> Каталоги Нормативно-виробничі довідники різних видів знань наукового прикладного характеру /> Інформаційні Систематичні відомості про видані праці з питань науки і практичної діяльності у різних галузях національної економіки
Друковані джерела інформації, яківикористовуються у наукових дослідженнях, представлені поліграфічнимвиробництвом у формі книг, брошур, рекламних буклетів та ін.
Книги – неперіодичні багатосторінкові творидруку обсягом понад 48 с. друкарського друку. Твори друку обсягом від 5 до 48с. вважають брошурою. Комп’ютеризація інформаційної діяльності сприяластворенню електронних книг, які широко застосовуються у наукових дослідженняхта педагогічному процесі вищих і середніх навчальних закладів.
Рекламні буклети – художньо оформлені і виданізасобами поліграфії вироби, які пропагують кращі зразки продукції, товарів дляринку.
У форматі альбомів видаєтьсянормативно-виробнича документація (технологічна, проектна та ін.), рекламна,каталоги.
Машинописні документи – носії інформації,які не пройшли редакційно-видавничу обробку і не видані засобами поліграфії(науково-технічні звіти, документи обліку господарської діяльності, дисертаціїта ін.).
У науково-інформаційній діяльності прийнятоподіл документів НТІ на дві категорії: первинні і вторинні.
Первинні документи мають переважно новінауково-технічні відомості, які є результатом науково-дослідної діяльності,проектно-конструкторської і практичної діяльності (документи відображаютьгосподарські операції) або нове осмислення відомих ідей і фактів. До нихвідносять більшість книг (виняток становлять довідники), періодичні видання,науково-технічні звіти, дисертації, депоновані рукописи тощо.
Вторинні документи є результатомпереопрацювання одного або кількох первинних документів. До вторинних документіввідносять бібліографічні описи, анотації, реферати, огляди, довідкові таінформаційні видання, переклади, бібліотечні каталоги, бібліографічні покажчикиі картотеки. Крім того, до вторинних документів відносять регістрибухгалтерського обліку господарської діяльності підприємств і підприємців,складені на підставі первинної документації.
Отже, документальні джерела інформації єнайбільш достовірними носіями інформації, тому вони широко застосовуються унаукових дослідженнях з економіки.
Мова і стиль наукового дослідженняхарактеризується чіткістю, використанням притаманного окремій галузі наукипоняттєвого апарату.
Традиційно у науковому стилі вирізняютьсячотири підвиди: суто науковий, науково-популярний, навчально-науковий інауково-діловий. За своїм призначенням і сферою використання кожен із цихпідвидів наукового стилю переважає в тому чи іншому жанрі:
1) суто науковий стиль – статті в журналах,наукові праці, дисертації, монографії, доповіді;
2) науково-популярний – нариси, книги,лекції, статті;
3) навчально-науковий – підручники,навчальні та методичні посібники, програми, збірники задач, завдань і вправ,лекції, конспекти, навчально-методичні матеріали;
4) науково-діловий – технічна документація(контракти, інструкції, повідомлення про випробування та аналізи, формуливинаходів, реферати тощо;
5) науково-інформативний – реферати,анотації, патентні описи;
6) науково-довідковий – словники,довідники, каталоги.
Основні жанри наукових досліджень
Конспект
Реферат, реферативний огляд
Анотація (до статей, авторефератів,монографій, інших видань)
Резюме
Тези
Повідомлення й доповіді
Курсова (навчально-дослідна робота),дипломна (дипломний проект), магістерська роботи (дисертація)
Аналітична записка, науковий звіт
Наукова стаття
Наукова монографія
Навчально-методичні видання: підручники,посібники, навчально-методичні збірники, вказівки, матеріали, хрестоматії тощо.
Дисертації (кандидатська і докторська),автореферат (до 1-2 др. арк.), анотація до автореферату.
Рецензія, відгук
Конспект (від лат. conspectus – огляд) –короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо, тобто скороченийзапис певної інформації. Тут знаходять відображення основні положення тексту,які при необхідності доповнюються, аргументуються, ілюструються яскравимиприкладами тощо.
Конспект при потребі буває коротким абодетальним. Можна зберегти без змін авторські конструкції, цитати. В іншомувипадку використовується переказ, інші формулювання, для швидкості та зручностів конспекті можуть подаватися скорочені слова, абревіатури.
Для конспектування, як і реферування,використовуються такі способи викладу матеріалу: опис, оповідь, міркування. Засвоїм обсягом конспект не перевищує 1/3 всього первинного тексту.
Анотування – процес аналітично-синтетичногоопрацювання інформації, мета якого – отримання узагальненої характеристикидокументу, що розкриває логічну структуру та найсуттєвіший зміст. Анотаціївикористовуються для короткої характеристики наукової статті, монографії,дисертації тощо, а також у видавничій, інформаційній та бібліографічнійдіяльності.
Як і при реферуванні, тут відбуваєтьсяфізичне скорочення первинного документу при збереженні його основногосмислового змісту. Насамперед важливо подати коротку узагальнюючухарактеристику анотованого тексту з погляду його призначення, змісту, виду,форми та інших особливостей.
Таким чином, анотації виконують дві основніфункції:
сигнальну (подається важлива інформація продокумент, що дає можливість встановити основний його зміст і призначення,вирішити, чи варто звертатися до повного тексту праці);
пошукову (анотація використовується вінформаційно-пошукових, зокрема, автоматизованих системах, для пошукуконкретних документів).
Реферування – процесаналітично-синтетичного опрацювання інформації, що полягає в аналізі первинногодокументу, знаходженні найвагоміших у змістовому відношенні даних (основнихположень, фактів, доведень, результатів, висновків). Як анотування, так іреферування має на меті скорочення фізичного обсягу первинного документу призбереженні його основного смислового змісту. Це складний процес, що вимагаєзастосування не тільки власних розумових здібностей, а й певного часу. Якправило, той, хто береться за реферування, повинен бути хоча б частковообізнаним у тій ділянці знань, до якої належить первинний документ.
Реферування широко використовується унауковій, видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності. Особливемісце тут належить галузевим органам інформації, що ведуть підготовку і випускреферативних журналів, реферативних збірників, експрес-інформації. У бібліотецідокументи реферують при укладанні реферативних покажчиків літератури,підготовці реферативних оглядів, тематичних підбірок і дайджестів.
Таким чином, реферат – це вториннийдокумент, результат аналітично-синтетичного опрацювання інформації, поданий увигляді короткого викладу змісту первинного документу (всього твору або йогочастини), включаючи основні фактичні дані й висновки з метою ознайомлення зсутнісними акцентами первинного документу.
Основні функції реферату:
інформаційна – реферат подає інформацію пропевний документ, позбавляє необхідності знайомитися з повним текстом документув тому разі, коли цей документ для читача має другорядне значення;
пошукова – реферат використовується вінформаційно-пошукових, зокрема й автоматизованих системах для пошукуконкретних тематичних документів та інформації.
Резюме-висновки
За своїм походженням це – короткий викладсуті доповіді, статті тощо; короткий висновок із сказаного, написаного абопрочитаного. Стислі висновки, або резюме можуть супроводжувати наукову статтю.Як анотація, реферат та огляд, резюме використовують для підбиття підсумківтого чи іншого наукового дослідження. Обсяг такого резюме мінімальний, формалаконічна, мовні засоби точні. Основна формула: мінімум засобів – максимумінформації.
Найчастіше резюме зводиться до трьохчітких, виразних речень, які розкривають суть дослідження (або аналізованогооб’єкта).
Тези – коротко сформульоване положенняабзацу, тексту лекції, доповіді тощо. Обсяг тез відповідає кількості інформаційнихцентрів тексту.
Повідомлення й доповіді.
Повідомлення (5-7 хв.) й доповіді (15-20хв.) на наукових (науково-практичних, науково-теоретичних, науково-методичних) конференціях(семінарах, симпозіумах, „круглих столах”, конгресах, форумах).
Рецензія
Важливим жанром наукової комунікаціївиступає рецензія. Автором її, як правило, стає фахівець, учений тієї ж галузіабо спорідненої, до якої належить і рецензована наукова стаття, монографія,підручник і навчальний посібник, кваліфікаційна робота та дисертація. Рецензіяпередбачає аналіз та оцінку певного твору (наукової праці), критичний розбір,рекомендацію до захисту чи друку, проведення наукового обговорення й діалогу.
Рецензією вважається відгук (відзив)наукового керівника (консультанта), офіційних опонентів, провідної установи підчас захисту кваліфікаційної роботи, кандидатської і докторської дисертацій.
Відгук – стисла форма письмової оцінкивиконаної роботи (курсової, бакалаврської, магістерської кваліфікаційних робіт,кандидатського чи докторського дослідження). Особливість відгуку, як правило,наукового керівника чи консультанта, полягає у підтвердженні готовностівиконаної роботи до захисту, зосередженні уваги на найважливіших моментах таякості дослідження. Обсяг відгуку невеликий – 1–3 сторінки (3–5 сторінок длякандидатських і докторських дисертацій).
Курсова, бакалаврська, дипломна,магістерська роботи
Курсова (навчально-дослідна), бакалаврська,дипломна робота (дипломний проект) – професійно орієнтоване дослідження, можемати теоретично-практичний характер для виявлення фахових навиків і вмінь,здобутих під час навчання.
Магістерська роботи (дисертація) – випускнакваліфікаційна робота наукового змісту.
Аналітична записка, науковий звіт
Аналітична записка, науковий звіт –підсумок науково-дослідної роботи з обраної проблематики; одна із форм –науковий звіт до дипломної чи магістерської робіт.
Стаття.
Наукова стаття – один із видів науковихпублікацій, де подаються кінцеві або проміжні результати дослідження,висвітлюються пріоритетні напрямки розробок ученого, накреслюються перспективиподальших напрацювань.
Обсяг наукової статті – 6–22 сторінки,тобто 0, 35–1 др. арк. (10–40 тисяч знаків).
Необхідними елементами мають бути:
постановка проблеми у загальному вигляді,її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями;
аналіз останніх досліджень і публікацій, вяких започатковано вирішення даної проблеми і на які спирається автор;
виділення невирішених раніше частинзагальної проблеми, котрим присвячується означена стаття;
формулювання цілей статі (постановказавдання);
виклад основного матеріалу дослідження зповним обґрунтуванням отриманих наукових результатів;
висновки даного дослідження;
накреслення перспектив подальших розвідок уцьому напрямі.
Варто зважати і на такий факт: у науковихзбірниках чи журналах, за рішенням редколегії, можуть існувати рубрики, де бподавалися рецензії, наукові чи реферативні огляди, інформаційні повідомленняіз наукової діяльності, навчально-методичні поради, тексти лекцій, доповідей іповідомлень. За своїми жанровими ознаками, обсягом публікації, відсутністюбільшості елементів, що належать науковій статті, такі матеріали не можутьвважатися статтями і зараховуватися до фахових наукових публікацій.
Види наукових і навчальних видань
Виданням називається документ, що пройшовредакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тисненням або вінший спосіб; містить інформацію, призначену для поширення, і відповідаєвимогам державних і міжнародних стандартів, інших нормативних документів щодоїхнього видавничого оформлення й поліграфічного виконання. Таким чиномрозрізняють видання книжкові (у вигляді блока скріплених у корінці аркушівдрукованого паперу будь-якого формату в обкладинці чи оправі).
Сьогодні з повним правом до виданьзараховують електронні видання, тобто опрацьований редакцією і випущений у світтвір або документ, фізичною формою існування якого є або магнітний (магнітнастрічка, магнітний диск), або оптичний (оптичний диск), або магнітооптичнийносій інформації, або поєднання цих носіїв інформації з іншими (наприклад, ізпапером), коли для повного або часткового відтворення інформації обов’язкововикористовується електронний пристрій.
За обсягом розрізняють такі книжковівидання:
книга — видання понад 48 сторінок;
брошура – видання обсягом від 4 до 48сторінок;
листівка (буклет) – видання до 4 сторінок.
За цільовим призначенням видання бувають:
наукові
науково-виробничі
виробничо-практичні
нормативні виробничо-практичні
навчальні
довідкові.
За інформаційними ознаками, насиченістю таобсягом поданого матеріалу видання поділяються на:
монографії;
автореферати дисертації;
препринти;
тези доповідей (повідомлень) науковоїконференції;
матеріали конференції;
збірники наукових праць;
стандарти:
інструкції;
навчальні видання тощо.
Наукова монографія
Монографія – це наукова праця, яка міститьповне або поглиблене дослідження однієї проблеми чи теми, що належить одномуабо кільком авторам (колективна монографія). Найчастіше монографія існує увигляді книги обсягом від 6 др. арк. (тобто від 240 тис. зн.).
Навчальне видання – видання, що міститьстислі відомості наукового чи прикладного характеру, викладені у зручній длявивчення і викладання формі.
До таких видань належать: посібник(призначений для опанування певної навчальної дисципліни та допомоги в практичнійдіяльності), підручник (подається систематизований виклад дисципліни або їїрозділу чи частини, що відповідає навчальній програмі й офіційно затверджено),хрестоматія (навчальне видання літературно-художніх, історичних, політичних таінших творів чи уривків із них, які є об’єктом вивчення), курс лекцій (повнийвиклад тем навчальної дисципліни, визначених програмою), текст лекцій (викладматеріалу певних розділів навчальної дисципліни), конспект лекцій (стислийвиклад курсу лекцій або окремих розділів навчальної дисципліни), навчальнапрограма (навчальне видання, що визначає зміст, обсяг, порядок вивчення івикладання певної навчальної дисципліни чи її розділу), методичні рекомендації/ методичні вказівки (навчальне або виробничо-практичне видання, в якомуроз’яснюється певна тема, розділ або питання навчальної дисципліни, практичноїдіяльності; подається методика виконання окремих завдань, виду робіт тощо),практикум (навчальне видання практичних завдань і вправ, що сприяють засвоєннюнабутих знань, умінь і навичок).
У свою чергу посібники діляться на: наочніпосібники (зміст передається здебільшого зображальними засобами); практичні(призначається це видання передусім практичним працівникам для оволодіннязнаннями та навичками при виконання будь-якої роботи, операції, процесу);навчальні (навчальне образотворче видання матеріалів, призначене для сприяннявивченню, викладанню чи виконанню); навчально-методичні (подається методикавикладання навчальної дисципліни, її частини чи розділу; або методика виконання).
3. Назвіть методи на емпірічному татеоритичному рівнях дослідження
До методів, що застосовують на емпіричномуй теоретичному рівнях досліджень, відносять, як правило, абстрагування, аналізі синтез, індукцію та дедукцію, моделювання та ін.
Абстрагування (від латинського термінуabstrahere, що означає відволікання) — це уявне відвернення від неістотних,другорядних ознак предметів і явищ, зв´язків і відношень між ними тавиділення декількох сторін, які цікавлять дослідника. Абстракція являє собоюодну з таких сторін, форм пізнання, коли відбувається перехід від почуттєвогосприймання до уявного образу. Іноді абстраговані властивості і відношення пов´язуютьсяз відомими класами об´єктів («метал», «натуральне число», «рослина»). Уінших випадках вони уявляються ізольовано від тих предметів, з якими вонидійсно нерозривно пов´язані («корисність», «краса», «моральність»).
Абстракція виділяє з явища одну певнусторону в «чистому вигляді», тобто у такому вигляді, в якому вона дійсно неіснує. Наприклад, не буває «явища» чи «закону» взагалі, існують конкретнізакони і явища. Але без введення абстрактного поняття «явище» дослідник нездатний глибоко зрозуміти будь-яке конкретне явище.
Процес абстрагування проходить два етапи.
Перший етап: виділення важливого в явищах івстановлення незалежності або дещо слабкої залежності досліджуваних явищ відпевних факторів (якщо об´єкт А не залежить безпосередньо від фактора Б,то можна відволіктися від останнього як несуттєвого).
Другий етап: він полягає у тому, що один об´єктзамінюється іншим, простішим, котрий виступає «моделлю» першого.
Абстрагування може застосовуватись дореальних і абстрактних об´єктів (таких, що вже раніше пройшлиабстрагування). Багатоступінчасте абстрагування приводить до абстракційзростаючого ступеня узагальнення.
Існують деякі види абстракції:
— ототожнення — утворення понять шляхомоб’єднання предметів, пов´язаних відношеннями типу рівності в особливийклас (відволікання від деяких індивідуальних властивостей предметів);
— ізолювання — виділення властивостей івідношень, нерозривно пов´язаних з предметами, і позначення їх певниминазвами;
— конструктивізації — відволікання відневизначеності меж реальних об´єктів (зупиняється безперервний рух тощо);
— актуальної нескінченності — відволіканнявід незавершеності (і завершеності) процесу утворення нескінченної множини, віднеможливості задати її повним переліком всіх елементів (така множинарозглядається як існуюча);
— потенційної здійсненності — відволіканнявід реальних меж людських можливостей, зумовлених обмеженістю тривалості життяза часом та у просторі (нескінченність виступає вже як потенційно здійсненна).
Процеси абстрагування в системі логічногомислення тісно пов´язані з іншими методами дослідження і передусім заналізом і синтезом.
Аналіз — це метод пізнання, який дає змогуподілити предмет на частини з метою його детального вивчення. Синтез, навпаки,є наслідком з´єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле.
Аналіз та синтез взаємопов´язані,вони являють собою єдність протилежностей. Залежно від рівня пізнання об´єктата глибини проникнення в його сутність застосовуються аналіз і синтез різногороду.
Прямий, або емпіричний, аналіз і синтезвикористовуються на стадії поверхового ознайомлення з об´єктом. При цьомуздійснюється виділення окремих частин об´єкта, виявлення йоговластивостей, проводяться найпростіші вимірювання, фіксація безпосередніхданих, що лежать на поверхні. Цей вид аналізу і синтезу дає можливість пізнатиявище, однак для проникнення в його сутність він недостатній.
Зворотний, або теоретичний, аналіз і синтезшироко використовуються для вивчення сутності досліджуваного явища. Тутоперації аналізу і синтезу базуються на деяких теоретичних міркуваннях, тобтоприпущеннях і причинно-наслідкових зв´язках різноманітних явищ.
Найглибше проникнути в сутність об´єктадає змогу структурно-генетичний аналіз і синтез. При цьому поглиблено вивчаютьпричинно-наслідкові зв´язки. Цей тип аналізу і синтезу потребує виділенняв складному явищі таких елементів, таких ланцюгів, які є центральними,головними, що вирішально впливають на всі інші сторони об´єкта.
Індукція і дедукція. Справжня наука можливалише на основі абстрактного мислення, послідовних міркувань дослідника увигляді суджень і висновків. У наукових судженнях встановлюються зв´язкиміж предметами чи явищами або між їхніми певними ознаками. Шлях до судженняпроходить через безпосереднє сприйняття предметів чи явищ, а також їхніх зв´язків.У наукових висновках одне судження змінюється іншим: на основі вже існуючихвисновків робляться нові. Існує два основні види висновків: індуктивні(індукція) і дедуктивні (дедукція).
Індукція (від латинського inductio — наведення) являє собою умовивід від часткового до загального, від окремихфактів до узагальнень, коли на основі знань про частини предметів класуробиться висновок про клас в цілому. Як метод дослідження індукції — це процесдослідного вивчення явищ, під час якого здійснюється перехід від окремих фактівдо загальних положень.
Дедукція (від латинського deductio — виведення) — це такий умовивід, у якому висновок про деякий елемент множиниробиться на основі знання про загальні властивості всієї множини. Дедуктивним уширокому розумінні вважається будь-який вивід взагалі, у більш специфічному інайбільш поширеному розумінні — доведення або виведення твердження (наслідку) зодного або кількох інших тверджень (посилань) на основі законів логіки, щомають достовірний характер. У випадку дедуктивного висновку наслідок міститьсяу посиланнях приховано, тому вони повинні бути одержані з них на основізастосування методів логічного аналізу.
Змістом дедукції як методу пізнання єзастосування загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ.Важливою передумовою дедукції у практиці пізнання є зведення конкретних завданьдо загальних і перехід від розв´язання завдання у загальному вигляді доокремих його варіантів.
Моделювання — непрямий, опосередкованийметод наукового дослідження об´єктів пізнання (безпосереднє вивчення якихнеможливе, ускладнене чи недоцільне), який ґрунтується на застосуванні моделіяк засобу дослідження. Суть моделювання полягає в заміщенні досліджуваного об´єктаіншим, спеціально для цього створеним. Під моделлю розуміють уявну абоматеріально реалізовану систему, котра, відображаючи чи відтворюючи об´єктдослідження, здатна замістити його так, що вона сама стає джерелом інформаціїпро об´єкт пізнання. Моделі можуть бути фізичні, математичні, природні,достатньо адекватні досліджуваному явищу, процесу.
Серед методів теоретичних дослідженьпередусім слід назвати історичний, логічний, системний, когнітивний,моделювання та ін. методи системного аналізу, які передбачають вивченняскладних об´єктів, систем в комплексі. Тут широко використовуються ЕОМдля вирішення і аналізу складних математичних задач щодо оптимізації процесів іуправління процесами на транспорті та великих підприємствах.
До методів теоретичного дослідження слідтакож віднести:
— метод сходження від абстрактного доконкретного;
— метод ідеалізації;
— метод формалізації;
— аксіоматичний метод.
Сходження від абстрактного до конкретного — це одна з форм наукового пізнання. Згідно з цим методом мислення бере свійпочаток від конкретного в дійсності до абстрактного в мисленні і від нього — доконкретного в мисленні.
Метод ідеалізації — мислене конструюванняоб´єктів, яких немає в дійсності, або які практично нездійсненні. Метаідеалізації: позбавити реальні об´єкти деяких притаманних їм властивостейі наділити (мислено) ці об´єкти певними нереальними і гіпотетичнимивластивостями. При цьому мета досягається завдяки:
— багатоступінчастому абстрагуванню;
— переходу думки до кінцевого випадкурозвитку якоїсь властивості;
— простому абстрагуванню.
Формалізація — метод вивчення різноманітнихоб´єктів шляхом відображення їхньої структури в знаковій формі задопомогою штучних мов, наприклад мовою математики.
Переваги формалізації:
— вона забезпечує узагальненість підходу довирішення проблем;
— символіка надає стислості та чіткостіфіксації значень;
— однозначність символіки (уникаємобагатозначності звичайної мови);
— дає змогу формувати знакові моделі об´єктіві замінювати вивчення реальних речей і процесів вивченням цих моделей.
Завдяки своїй специфічності, формалізаціязабезпечує узагальненість підходу до розв´язання пізнавальних проблем.Крім того, символіка штучної мови надає стислості й чіткості фіксації значеньформалізованих об´єктів пізнання, надає однозначності розуміння їхструктури (на відміну від двозначності при застосуванні звичайної мови).
Формалізація, як правило, пов´язанаіз застосуванням математичного апарату. Як метод, формалізація, зводитьдослідження реальних змістових сторін об´єктів, властивостей і відношеньдо формального дослідження відповідних їм знаків (абстрактних об´єктів);широко застосовується при математичному моделюванні у багатьох галузях науки.
Серед великої різноманітностізагальнонаукових методів окремо виділяють історичний і логічний методидослідження, які дозволяють мислено відтворити досліджуваний об´єкт увсій його об´єктивній конкретності, уявити і зрозуміти його в розвитку.За допомогою логічного методу дослідник на основі опрацювання, критичногоаналізу і формулювання своїх пропозицій розвиває існуючі теоретичні уявленняабо висуває нові теоретичні припущення. Історичний метод надає можливість длявсебічного дослідження явищ і подій у хронологічній послідовності, щоб відкритиїх внутрішні зв´язки та закономірності розвитку.
Загальнонауковий статус мають математичні(тобто кількісного вивчення процесів і явищ) і, зокрема, аксіоматичний,статистичний, а також системно-структурні, кібернетичні, теоретико-інформаційніметоди досліджень. Математичні методи важливого значення набувають при обробціматеріалів дослідження.
Аксіоматичний метод — це засіб побудовинаукової теорії, при якому без доведення приймаються деякі твердження (аксіоми),а потім використовуються для доведення інших тверджень (теорем) за логічнимиправилами.
Література
1. «Основи наукових досліджень» Навчальний посібник / Цехмістрова Г.С.- Київ: Видавничий Дім «Слово», 2003.- 240 c.