Методизбору і пошуку інформації, що застосовуються в сучасній етнології
Вступ
Провідним методомзбору етнографічних даних є метод безпосереднього спостереження. Однак, зогляду на приналежність етнографії до історичних наук, етнографічним джереломможуть бути як польові (експедиційні) матеріали, так і факти, зібрані суміжнимигуманітарними і суспільними науками.
Найбільш повні іцінні етнографічні матеріали були здобуті методом експедиційного дослідження,який отримав назву стаціонарного. Він пов’язаний з тривалим перебуванням і вживанняму досліджувану етнічну середовище. Причому термін стаціонарної роботи повиненбути етнографічний рік, який видатним радянським етнографом В. Г. Богоразвизначається на два-три місяці більше, ніж календарний рік. Збільшення термінуроботи на два-три місяці припадає на період первинного знайомства і адаптаціюдо нових умов. Після чого етнограф спостерігає етнічної спільності або їїчастини в усі часові періоди річного циклу.
На практицівиділяють наступні методи вивчення етнографії: польова етнографія, опитування,спостереження, анкетування, інтерв’ю, метод пережитків,структурно-функціональний, порівняльно-історичний, типологічний і компонентний.
1. Типи зборуінформації
Існує два основніметоди етнографічних спостережень:
1) Стаціонарний,що дає можливість зблизитися з населенням, вивчити його мову і глибокодослідити особливості його культури і побуту. При цьому методі необхідно уважновибрати район спостереження в етнографічному відношенні найбільш цікавий і маловивчений і дати вичерпний опис намічених об’єктів дослідження. Стаціонарнийметод дасть можливість зайнятися такими найважливішими темами, що мають великезначення для радянської етнографії, як монографічне дослідження колгоспу абопромислової артілі, їх господарства, громадської, життя, побуту. Таким жевиключно важливим питанням є етнографічне дослідження культури і побутуробітників окремих фабрик, заводів, копалень, лісорозробок і т. д.,
2) Маршрутнийметод застосовується при вивченні явища на великій території і порівняно зпершим мало ефективний для дослідження суспільних відносин. При маршрутномуметоді роботи потрібно намітити I-2 теми, найбільш характерні і цікаві дляданого району і, зосередивши на них свою увагу, досліджувати суцільно всірізновиди цього явища на значній території. Якщо в роботі бере участь кількалюдей, можна намітити кілька тем.
Перед польовоюроботою потрібно ознайомитися з основною етнографічної літературою з цьогорайону і з тих питань, які намічаються для дослідження, потім скласти планроботи і маршрут. При цьому бажано скласти також детальний запитальник напідставі прочитаної етнографічної літератури і після консультації фахівця здосліджуваної теми, щоб не упустити нічого важливого і дослідити тему можливоповніше. Необхідною умовою успішної роботи етнографа-дослідника є йогозближення з населенням. Легше всього цього можна досягти, включившись вповсякденне життя і роботу місцевого населення. Приїжджий дослідник, який ведесебе в колгоспі в жнивну пору польових робіт як сторонній спостерігач,відволікаючий від справи колгоспників своїми розпитуваннями, не здобуде собідовіри і поваги населення. Дослідження району треба починати з обласного чирайонного центру. Бажано, щоб етнограф сам безпосередньо спостерігавдосліджуване явище, напр., Вивчаючи полювання, знайомився з місцевимимисливцями, ходив разом з ними на полювання, або, спостерігаючи весняний ловриби, докладно описував його, а потім встановлював вже шляхом розпитуваньособливості і відмінність літнього та зимового лову. Отримувані відомості потрібноперевіряти розпитуванням кількох осіб, записувати розповідь кожної особи, апотім записати окремо встановлений факт. Спостерігаючи яку-небудь сторонусучасного побуту колгоспу, потрібно розпитувати також людей похилого віку, якимбуло це явище в минулому, які відбувалися зміни в різний час. Так, при вивченніобряду народного весілля, де він ще зберігся, бажано, щоб дослідник сам побувавна декількох весіллях, шляхом розпитувань усвідомив сенс і значення всіхдеталей обряду, роль окремих учасників, зміст пісень, особливості весільногоодягу, оздоблення святкового столу і страв, а також зазначив зі слів людейпохилого віку, як цей обряд справлявся за старих часів, як до нього готувалися,хто не мав права на ньому присутнім.
2. Методиетнографічного дослідження
2.1 Польоваетнографія
Польоваетнографія — дослідження, що ведуться серед живих народів з метою зборупервинних етнографічних даних про окремих структурних компонентахтрадиційно-побутової культури та їх функціонуванні як певної системи. Польоваетнографічна практика, націлена на збір добротного матеріалу — джерела науковихзнань — стверджує наступні методи: опитування — роботу з обґрунтовано обранимінформатором чи інформаторами в даної етнічної спільності; експеримент — співучасть етнографа в соціальному або сімейному дійстві, обряді, подію,природно виникли в період експедиційної роботи; спостереження — ретельневивчення і фіксація всього комплексу етично своєрідних культури та побуту.
2.2Спостереження
Спостереження — метод збору інформації, заснований на безпосередньому контакті дослідника іоб’єкта дослідження. Розвиток етнографії як науки було пов’язано з переходомвід збору окремих відомостей про культуру народів до стаціонарногоспостереження, при якому дослідник досить довго живе в середовищі досліджуваноїгрупи. Розрізняють просте і включене спостереження (у першому випадку дослідник«пасивно» фіксує його цікавлять дані, у другому — проникає всерединудосліджуваної групи і бере участь в її діяльності. Останнім часом спостереженнязазвичай використовується як один з елементів польового експедиційногодослідження, здійснюваного за спеціально розробленою програмою з використаннямстандартних символічних прийомів фіксації елементів обрядовості, танцю і т. д.Спостереження може проводитися за діями, як окремої особи, так і групи(наприклад, при відправленні обряду). У процесі спостереження все частішевикористовуються технічні засоби запису: диктофони, кінокамери івідеомагнітофони.
2.3 Опитування
Опитування — одинз основних методів збору первинної інформації в етнографічному і етно — соціальних досліджень поряд зі спостереженням і аналізом документів. Опитуваннязаснований на соціально-психологічному взаємодії дослідника і опитуваного.Отримання вербальної інформації здійснюється за допомогою опитувальникабезпосередньо в процесі інтерв’ю або опосередковано, шляхом анкетування. Якетнографічний метод опитування зазвичай виступає у вигляді індивідуальноїбесіди з інформатором по заздалегідь складеній програмі або без неї. З 1960-хроків в етнографії та етно — соціології отримали велике поширення масовірепрезентативні опитування, що носять статичний характер і потребують дляаналізу отриманої інформації застосування математики і ЕОМ.
2.4Анкетування
Анкетування — різновид опитування. При анкетуванні збір вербальної первинної інформаціїздійснюється, як правило, за допомогою анкети, без безпосереднього контактудослідника і респондента (інформатора). Анкетування може бути пресове (у цьомувипадку текст анкети друкується в газеті чи журналі), поштове (анкетарозсилається респондентом поштою), роздане (анкети вручаються респондентамособисто). Великою проблемою анкетування є забезпечення повернення анкет, атакож розрахунок репрезентативності отриманої інформації. У етнографіїанкетування пресове й поштове майже не використовується, роздане анкетуваннязастосовується лише при опитуванні експертів.
2.5 Інтерв’ю
етнографічнийспостереження анкетування інтерв’ю
Інтерв’ю — порядз анкетуванням один з різновидів опитування при етнографічних та етно-соціологічнихдослідженнях. На відміну від спостереження та анкетування інтерв’ю передбачаєособисту бесіду дослідника і респондента. Інтерв’ю буває формалізованим (зазаздалегідь складеним запитальника), напівформалізованим і відкритим, колизаздалегідь намічаються лише основні бесіди. У Етносоціологія частішевикористовуються напівформалізовані програми — інтерв’ю, а в етнографії — відкриті. Якість інформації, одержуваної в процесі інтерв’ю, залежить відпрограми опитування та від взаємодії дослідника і респондента. Приетносоціологічному вивченні етнічних орієнтацій велику роль грає, наприклад,співвідношення національної приналежності дослідника і респондента.
2.6 Методпережитків
Метод пережитків- прийом дослідження, висунутий спочатку російським істориком і етнографом К.Д. Кавеліним, а через 20 років ще раз, самостійно розроблений англійськиметнологом Е. Тайлор. У відповідності з основною ідеєю методу пережитків укультурі кожного народу зберігаються залишки минулого, за якими можна зробитивисновки про стан речей на більш ранньому історичному етапі. На думку Тайлора,пережитки могли мати одне з трьох значень: 1) незмінно залишки; 2) погляди ізвичаї, що змінилися в процесі пристосування до нових умов, 3) відродженізвичаї та уявлення. У XIX ст. Метод пережитків послужив основою для виникненняцілого ряду теорій, що відносяться до первісної історії людства. Так,наприклад, Дж. Мак-Леннан використовував його для реконструкції основних етапівпервісної історії шлюбу і сім’ї, зробивши на підставі неодноразово зустрічавсясеред весільних звичаїв символічного викрадення нареченої висновок про загальнустадії розвитку, на якій шлюб взагалі ґрунтувався на викраденні нареченої.
2.7Структурно-функціональний метод
Структурно-функціональнийметод — спосіб аналізу системи, при якому приймається, що спостережуваніелементарні структури виконують певні функції всередині системи або дляструктур більш високого порядку. Так, відповідно до А. Радкліфф-Браунувідносини між дядьком з боку матері і племінником мають свою функцію в рамкахорганізації. Б. Малиновський, М. Фортес, Р. Ферт та інші функціоналістівзастосовували подібний метод не тільки до аналізу гармонійної рівновагивсередині суспільної системи, але і для розкриття механізму виникнення іподолання конфліктів всередині неї. Структурно-функціонального методу може бутипротиставлений системний підхід, при якому поняття структури і функції аж ніякне відкидаються, але визнання наявність в системі різних змінних увазі, що підїх впливом функція певної структури може змінюватися.
2.8Порівняльно-історичний метод
Порівняльно-історичнийметод (у західній літературі зазвичай: порівняльний метод, крос-культурнийметод, компаративний метод) — метод дослідження, що дозволяє шляхом порівняннявиявляти загальне і особливе в розвитку країн і народів світу і причини цихподібностей та відмінностей. Кожне порівняльно-історичне дослідження ставитьперед собою конкретні пізнавальні цілі, що визначають коло джерел таособливості використовуваних способів порівняння. Застосовуються в основномутри види історичних порівнянь: 1) історико-типологічні (вивчають схожістьконвергентних явищ); 2) історико-генетичні (досліджують явища, що маютьгенетичний зв’язок у їх розвиток, тобто діахронії); 3) історико-дифузійні(вивчають явища, що розповсюджуються в результаті запозичень). В останнідесятиліття все більшого значення, особливо в західній етнографії, набуваютьматематико-статичні міжкультурні (крос-культурні) дослідження для вивченняваріабельності і кореляції тих чи інших рис культури народів світу, що дозволяєвиявити групи ознак і проектувати їх в минуле аж до первісності. Застосуванняпорівняльно-історичного методу для проведення культурно-генетичних досліджень вісторичній етнографії ставить за мету вивчення походження та формування етнічнихкультур, а також тих чи інших культурних явищ в рамках як одного етносу, так івсієї історико-етнографічної області, куди він входить (а також її межами). Прицьому спочатку проводиться порівняльно-типологічне дослідження окремихкомпонентів культури етносу, а також типологічно схожих компонентів в іншихспоріднених культурах з обов’язковим картографуванням і виявленням ареалівтипологічно схожих форм (на синхронному та діахронному рівнях). Потім ведетьсяпорівняльне дослідження, типологічно, можливо, і різняться, але генетичнопов’язаних компонентів аж до їх найдавніших вихідних прототипів (архетипів). Уколо досліджуваних джерел включаються як реально існуючі об’єкти етнічнихкультур, так і реконструйовані на основі спогадів осіб старшого покоління,письмових джерел та ін, а також археологічні матеріали (останнє головним чиномпри вивченні матеріальної культури), що дозволяє виявити історичний розвитоктих чи інших культурних явищ. В останні десятиліття в США отримав деякепоширення неоеволюціонізма. Представники цієї школи (Д. Стюард, Л. Уайт, М.Фрід, М. Салінса та ін.) також використовують порівняльно-історичний метод усвоїх дослідженнях, які особливо в працях Салінса пов’язані з гак званимнапрямом культурної екології. У сучасній західній етнографіїпорівняльно-історичний метод застосовується як метод культурної типології, якийзаперечує єдині закономірності історичного розвитку, що виділяє головним чиномне загальні, а особливі риси в культурах народів світу. У таких на правліннях ветнографії, як історична школа, диффузіонізм і функціоналізм, порівняльнийметод по суті, позбавлений історизму. У сучасних західних школах історичногосинтезу та компаративістики, що набули поширення в суспільствознавстві,робляться спроби на основі Сі м. прийти до “історичного синтезу”картини розвитку народів світу, але досягнення в цій області поки ще дуженевеликі.
2.9Типологічний метод
Типологічнийметод — один з основних застосовуваних у сучасній етнографії методів аналізузагального і особливого в емпіричному різноманітті етнічних явищ. Центральнепоняття типологічного методу — тип зазвичай як ідеальна модель, що відображаєдеякі істотні ознаки певної множини явищ, але свідомо ігнорує інші ознаки, щорозглядаються в даному випадку як несуттєві. З цієї точки зору в основітипологізації, що має справу з тим чи іншим синхронним зрізом, лежать загальніпринципи, в рівній мірі необхідні при створенні періодизації (діахронний аспектдослідження): по-перше, як типологія, так і періодизація повинні бутиодноаспектнимі, їх предмет повинен бути чітко визначений, по-друге, і в тому ів іншому випадку обов’язково дотримання логічного принципу рівності підставиподілу. Навпаки, типологізацію слід відрізняти від класифікації як самостійноїдослідницької процедури: під «класом» розуміється та чи іншасукупність реальних об’єктів, тоді як «тип» представляє собою якийсьідеальний об’єкт, сконструйований дослідником на основі поєднання ряду ознак.Типологічний метод дозволяє не тільки аналізувати вже зафіксовані явища, але іприпускати існування таких конкретних об’єктів, які ще не відомі науці. Такимчином, типологічний метод дозволяє дослідити всю сукупність однопорядкових явищяк певну цілісність, розглянуту в якості закритої системи (на відміну відтипології класифікація виходить з емпірично даного і тому неминуче випадковогоза складом і обсягом безлічі явищ). Процедура типологічного методу полягає увиявленні і формулюванні деякого числа ознак досліджуваних об’єктів(«диференціальних змінних»). Чим більше їх число, тим нижче рівеньстворюваної типології і тим більш приватний характер носять конструюютьсядослідником типи. Це означає, що типологія завжди має ієрархічний характер. Узв’язку з цим однією з, найважливіших проблем застосування типологічного методує визначення відносної значимості диференціальних змінних, а також виявленняпровідного рівня в їх ієрархії, якому відповідає основна модель(«тип» у вузькому сенсі слова; моделі більш високого рівняпозначаються звичайно як «групи типів, більш низького — як»підтипи” і т. д.). За своєю процедурою і цілям типологічний методтісно пов’язаний з порівняльно-історичним методом в етнографії.
2.10Компонентний аналіз
Компонентнийаналіз — метод характеристики цілісної сутності явища за допомогою виявленняскладових його структурних компонентів. Широке застосування отримав прививченні систем термінів спорідненості. До формулювання процедури компонентногоаналізу в даній області етнографічної науки впритул підійшов ще А. Кребер(1876-1960); детальна розробка компонентного аналізу була здійснена в 50-хроках XX ст. У. Гуденафом і Ф. Лаунсбері. Основні принципи компонентногоаналізу сходять до фонологічної теорії М. С. Трубецького, який писав: «Уфонології основна роль належить не фонемам, а змісто розбіжним опозиціям.Будь-яка фонема має певним фонологічних змістом лише остільки, оскільки системафонологічних опозицій виявляє певний порядок або структуру. Щоб зрозуміти цюструктуру, необхідно дослідити різні типи фонологічних опозицій»(Трубецкой. 1960. С. 75). Точно так само, мета компонентного аналізусистеми термінів спорідненості полягає в тому, щоб представити кожен термін увигляді специфічного поєднання ознак (диференціальних змінних), побудованих запринципом змісто розбіжної опозицій.
Висновок
За час тривалоїісторії науки етнології, вченим вдалося виявити масу найбільш дієвих методівдля збору інформації в галузі етнології. У сукупності всі ці методи даютьнайбільш повну інформацію про досліджуваному об’єкті (етносі).
Списоклітератури
1. Обручев С.В. «Довідник мандрівника і краєзнавця».том 2.
2. Учебнік / Под ред. Ю. В. Бромлея та Г. Ю. Маркова.-М.: Вищ. школа, 1982. — 320 с, іл.
3. Ю. В. Бромлей Сучасні проблеми етнографії (нарисита історії). — М., 1981.