Методика навчання молодших школярів метанню малого м'яча

Міністерство освіти і науки України
Тернопільський національний педагогічнийуніверситет імені Володимира Гнатюка
Факультет підготовки вчителів початкових класів
 
Кафедра фізичного виховання
 
Дипломна робота
 
«МЕТОДИКА НАВЧАННЯ МОЛОДШИХШКОЛЯРІВ МЕТАННЮ МАЛОГО М’ЯЧА»

Вступ
Складні умови економічної кризи,реформування державних структур, недостатнє фінансування сфери освіти і охорониздоров’я стали причиною погіршення соціальних умов проживання населення,зниження прожиткового мінімуму населення, зростання наркоманії, алкоголізму ітютюнокуріння, що привело до погіршення здоров’я населення, зокрема школярів.
Практично здорові діти складаютьсьогодні лише 1–4% від всього дитячого населення. Кількість дітей з порушеннямпостави в Україні за останніх 30 років збільшилося в 3 рази і складає, заданими різних досліджень, від 60–80%. Поширення плоскостопості складає сьогодні40%, що також в 3 рази більше, ніж на початку 60 років. У 2–3 рази збільшиласячастота виявлення важких форм сколіозу, інтенсивно зростають проявидистрофічних змін опорно-рухового апарату (остеохондроз, остеопороз). Більшеполовини підлітків страждають хронічною патологією, кожна четверта дитина маєтретю групу здоров’я [48].
Разом з цим у системі шкільної освітимає місце збільшення кількості годин на вивчення предметів гуманітарного циклу,і зниження ролі фізичної культури. Різко скоротилося навантаження на позакласнуспортивну і фізкультурно-оздоровчу роботу. Система додаткової освіти в галузіфізичної культури майже повністю перейшла на комерційну основу і стала не всімдоступною. Все це привело до збільшення кількості учнів з низьким рівнемфізичного розвитку, зниження рухової активності (гіпокінезією) і, як наслідок,зростанню кількості захворювань серед школярів.
За час навчання в початковій школі удітей в 5 разів зростає частота порушення зору, в 4 рази – порушення постави, в3 рази патології органів травлення. Прийшовши в перший клас школи, дитинавимушено, через організацію режиму шкільного життя в 2 рази знижує свою руховуактивність. [48].
Так якщо в дитячій дошкільній установіна заняття з фізичної культури відводиться мінімум 20% від всього часу,передбаченого на заняття, то в 1 класі всього 10%, що в 2 рази менше. І чимстарші школярі, тим кількість годин, передбачена програмою на заняття фізичноїкультури зменшується, при збільшенні навчального навантаження в цілому (зарахунок предметів гуманітарного циклу).
У цих умовах виникає проблема пошукуоптимальних підходів, засобів, методів фізичного виховання школярів [5; 10].
Базовий компонент програми по фізичномувихованню учнів 1–4 класів середньої школи включає наступні розділи:гімнастика, легка атлетика, лижна підготовка, рухливі ігри з елементамиспортивних. У розділ легка атлетика, разом з ходьбою, бігом і стрибками входятьметання і є обов’язковою руховою дією для вивчення школярами.
Метання, як вид спорту і засібфізичного розвитку є прикладна, координаційно-складна рухова дія, в процесівиконання якої бере участь велика кількість рухових ланок тіла, необхідніузгодженість в їх русі і визначає зусилля у просторі, в часі і за м’язових зусиль.
Часто метанням, узв’язку з їх координаційною складністю, браком інвентарю, відсутністю обладнанихмісць занять, складністю організації великого числа що вчаться і по ряду іншихпричин приділяється недостатньо часу і уваги на уроках фізичної культури ушколі. Хоча вправи з м’ячем і саме метання сприяють розвитку всіх видівкоординації (внутрішньо м’язової, міжм’язової, сенсорно-м’язової) [22]. М’яч,знаходиться в безпосередньому контакті з пальцями рук, розвиває кисть, як«пізнавальний орган» (форма, об’єм предмету, щільність, температура), так самосприяє розвитку дрібної моторики рук, яка у свою чергу знаходиться в тісномувзаємозв’язку з рівнем розвитку розумових здібностей [27]. Виконання метання вповній координації, за участю великих м’язів тулуба і кінцівок сприяє розвиткутілесної спритності, формуванню «схеми тіла», що є важливою умовою забезпеченняжиттєдіяльності організму, що розвивається. Як вказують [25] «схема тіла» або«модель тіла» це – функціональний орган, що забезпечує як узгоджену ціліснудіяльність багаторівневої біомеханічної системи з величезною кількістю мірсвободи, так і орієнтування в навколишньому середовищі. Таким чином, рольметання, як засобу фізичного розвитку дітей, особливо молодшого шкільного віку,очевидна [8; 25; 32; 57].
Вивчення методичної інаукової літератури показало, що в даний час в практиці існують переважно двапідходи до послідовності навчання метанню: один з них широко використовується втренуванні метальників-спортсменів (В.Н. Тутевіч, 1960; А. Сулієв, 1961, 1982;B.C. Фарфель, 1975; В. Кліменко, Л. Літвіненко, 1976 і ін.) Відповідно дотакого підходу навчання здійснюється у наступній послідовності: спочаткувідбувається навчання рухів ніг, потім тулуба і метальної руки. Тутнаголошується така послідовність роботи м’язів, що найповніше використовує їхсилу і що забезпечує якнайкращий результат у метанні: на початку скорочуютьсясильніші м’язи, що забезпечують повільні рухи великих ланок тіла, потім меншсильні і до кінця зусилля – м’яза дистальних ланок тіла. Інший підхід – загальноприйнятаметодика навчання метання у школі (А.Н. Макаров, 1974 [60]; А.В. Бондарчук,К.І. Буханцев, 1984; І.В. Лазарев, В.С. Кузнецов, 1999 і ін.) В нійпредставлена зворотна послідовність навчання: рухи метальної руки, тулуба,потім ніг. Велика увага надається саме рухам метальної руки – хлестоподібнийрух кисті, з нього і починається навчання. А робота ніг часто відбита тільки впочатковому положенні, що приймається перед виконанням метання. Переважновикористовується метод навчання по частинах, що також не відповідає структуріцілісного руху. У результаті, на практиці ми маємо низькі результати у метаннів школярів, явно не відповідні їх фізичним можливостям. Отже, причиною такихпоказників є низький рівень технічної підготовленості учнів, яка у свою чергуобумовлена неефективністю вживаної методики навчання. [8]. У зв’язку з цимактуальність роботи полягає:
У зв’язку з цим актуальність роботиполягає:
– у збільшенні кількості учнів знизьким рівнем фізичного розвитку і рухової активності;
– у недостатній кількостінавчального навантаження, що відводиться на заняття фізичною культуроюшколярів;
– у значенні метання, як засобуфізичного розвитку дітей молодшого шкільного віку;
– у відсутності єдиних підходівдо методики навчання метанню
молодших школярів;
– низьких результатах учнів уметанні;
– у необхідності розробкиефективних засобів і методів навчання метанню молодших школярів.
Мета дослідження – вдосконалення методики навчання метанню малогом’яча молодших школярів.
Об’єкт дослідження – процес фізичного виховання молодших школярів.
Предмет дослідження – методика навчання метанню малого м’яча молодшихшколярів.
Гіпотеза дослідження передбачає впровадження в навчальний процесфізичного виховання молодших школярів методики навчання метання малого м’яча,що враховує цілісність техніки метального руху і орієнтовної основи діяльності,що передбачає організацію навчання, що прискорить процес оволодіння дітьмитехнікою метального руху.
Завдання дослідження:
1. Вивчити місце і роль метання уфізичному вихованні молодших школярів і виявити найбільш раціональні підходи внавчанні.
2. Теоретично обґрунтувати тарозробити методику навчання молодших школярів метанню малого м’яча на основіцілісності техніки метального руху.
3. Експериментально перевіритиефективність розробленої методики.
Наукова новизна проведеного дослідження полягає в обґрунтуванні іекспериментальній перевірці методики навчання, яка дозволяє в найкоротшітерміни навчити метанню молодших школярів з урахуванням їх вікових особливостейі структури самого метального руху.
Теоретичнезначення проведеногодослідження полягає в тому, що отримані результати доповнюють систему знань вгалузі фізичного виховання молодших школярів:
Практичне значення роботи полягає у вдосконаленні методики навчанняметанню молодших школярів і можливості її використання в навчальному процесі фізичноговиховання в умовах загальноосвітньої школи.
На першому етапі жовтень-листопад 2007року аналізувався стан питання в науково-педагогічній літературі, проводилосьтестування студентів та розроблялися комплекси вправ.
На другому етапі грудень (2007) –квітень (2008) року проводилась корекція експериментальної методики, знімалисяпроміжні та кінцеві показники фізичної підготовленості, аналізувалисярезультати дослідження та літературно оформлялася робота.
Методи дослідження:
– Аналіз наукової та методичноїлітератури з проблеми дослідження, аналіз нормативної документації вищихзакладів освіти.
– емпіричні: цілеспрямованепедагогічне спостереження, анкетування, бесіди, тестування, вивченнярезультатів діяльності учнів.
– педагогічний експеримент.
– статистична обробка результатівекспериментальної роботи та інтерпретація здійснювалася за допомогою методівматематичної статистики.
Структура та об’єм дипломноїроботи. Дипломна роботаскладається з вступу, трьох розділів, висновків, практичних рекомендацій,списку літератури та додатків. Основна частина роботи викладена на 85 сторінкахмашинописного тексту. Список літератури налічує 62 джерела українських ізарубіжних авторів.

1. Проблема навчання метанню молодших школярів
Метання, як один з видів легкоїатлетики, входить в базовий компонент програми по фізичному вихованнюзагальноосвітніх шкіл. Навчання метанню починається з першого класу іпродовжується впродовж 11 років навчання в школі. Здавалося б, в результатінавчання повинен бути досить добре сформований руховий навик в даній дії. Алена практиці ми маємо сформований руховий навик і, як наслідок, низькірезультати в метанні у учнів. Причиною такої невідповідності, на наш погляд,може бути або координаційна складність даної рухової дії не відповіднаможливостям дітей молодшого шкільного віку, або неефективність традиційновикористовуваних в школі методик навчання. У зв’язку з цим необхідно розглянутивікові особливості дітей молодшого шкільного віку, техніку метання малого м’ячаі існуючі методики навчання.
Метання дуже різноманітні. Тільки доспортивних видів метань входять: метання диска, метання молота, метання списа.Так само метання має і прикладний характер – метання гранати в армії. Метання м’ячаможе виконуватися на дальність кидка і в ціль: вертикальну, горизонтальну,рухому. Залежно від поставлених цілей метання може використовуватися як засібзагальної або спеціальної фізичної підготовки, як засіб розвитку сили,координаційних здібностей, просторового орієнтування, здатності диференціюватим’язове зусилля.1.1 Розвиток фізичних якостей в молодшому шкільному віці
У молодшому шкільному віці відбуваютьсязміни і в основних видах рухових дій. У бігу і стрибках за рахунок фази польотуі підвищення гнучкості суглобів збільшується довжина кроку, швидкість бігу стаєв 4 рази більше швидкості ходьби, збільшується довжина і висота стрибка. Укидках і метаннях з 7–8 років помітно поліпшується влучність попадання в ціль,і зменшуються відхилення від заданого напряму.
У розвитку фізичних якостей школярів єперіоди, коли педагогічні дії дають найбільші результати (табл. 3). Установлено,що від 7 до 12 років йде інтенсивне наростання рухових здібностей. Завданняпедагога в цей період – встигнути сформувати рухові вміння, навики і якості.Практика показує, що найбільш успішне розвиток рухових здібностей відбуваєтьсяу тому випадку, коли дитина достатньо багато рухається, удосконалюючирізноманітні рухи. Чим більша кількість рухів відпрацьовуватиметься в періодвід 7 до 12 років, тим легше надалі дитина навчиться спеціальній техніці рухів [8].
Таблиця 1. Фізичні якості, щопідлягають акцентованому розвитку на уроках фізичної культури у молодшихшколярів(за А.А. Гужаловським 1988)Клас Фізичні якості Вік сила швидкість Швидкісно-силові Витривалість гнучкість Рівновага статична динамічна загальна Хлопчики 1 кл (7–8) X X 2 кл (8–9) X X 3 кл (9–10) X X 4 кл (10–11) X Дівчатка 1 кл (7–8) X X X 2 кл (8–9) X X X 3 кл (9–10) X X X X X X 4 кл (10–11) X X X X X X
Дляхлопчиків 1–2-х класів найбільш ефективні уроки фізичної культури, змістом якихє вправи, що розвивають швидкість. У 2–4-х класах добре розвиваються такіфізичні якості, як загальна витривалість, гнучкість і рівновага.
У дівчатоквправи на швидкість повинні бути присутніми на всіх уроках фізичної культури.Витривалість у них добре розвивається з 2 класу. Дівчаткам молодшого шкільноговіку характерні вправи, що розвивають статичну, динамічну і загальнувитривалість і рівновагу. Вже з 4 класу дівчаткам можна пропонувати силовівправи для крупних м’язових груп.
Швидкістьзбільшується від 8 до 10 років і продовжує зростати до 12 років, а потім їїрозвиток гальмується і навіть декілька знижується. По-цьому, в даний періодслід більше водити вправ на розвиток швидкості, включаючи їх в різноманітні рухливіігри.
За даними А.А. Гужаловського,сила розвивається достатньо інтенсивно до 9 років, а потім її розвитокгальмується. З 11 років сила починає збільшуватися неухильно, особливоінтенсивно з 13 до 14–16 років. Силові вправи на різні групи м’язів, присутні вдостатній кількості в 1 і 2 класах, повинні бути дещо збільшені в 3–4 класах.
У молодшомушкільному віці існують передумови для розвитку загальної витривалості. Удівчаток даного віку періодом найбільших приростів в розвитку загальноївитривалості є 8–11 років.
Великарухливість хребетного стовбура, висока розтяжність зв’язкового апарату в 6–10років сприяють розвитку гнучкості. Основними засобами розвитку гнучкості євправи на розтягання, які можуть бути динамічного (пружинисті, махові рухи) істатичного (збереження максимальної амплітуди при різних позах) характеру. Досягнутий рівень гнучкостінеобхідно постійно підтримувати.
Молодший шкільний вік також сприятливийдля розвитку координаційних здібностей (КЗ). Природний приріст показників КЗ з7 до 10 років складає в середньому у дівчаток 63,3%, у хлопчиків 56,2%. Цей вікє ключовим для координаційно-рухового вдосконалення. Упущені у віці 7–12 роківможливості навряд чи вдається надолужити пізніше [21; 45]. Але окремі показникикоординації розвиваються нерівномірно (табл. 2).
Вдосконалення рухових здібностей, ізокрема координації рухів, повинне співпадати з періодом посиленого розвиткурухових функцій і тим підвищувати і прискорювати хід цього розвитку. Томупочинати активне цілеспрямоване вдосконалення координації рухів слід з 7-річноговіку, тобто з першого року навчання у школі [39].
Таблиця 2. Сенситивні періоди розвиткукоординаційних здібностей дітей
Координаційні
здібності Вік 7–8 8–9 9–10 10–11 11–12 12–13 13–14 14–15 15–16 16–17 прості координації д х д х д х складні координації д х д х рівновага д д х д д х точність рухів д х д х гнучкість д д х д д д х д д
Слід зазначити, що у хлопчиків ідівчаток від 7–8 до 11–12 років істотно покращуються показники, щохарактеризують вміння оцінювати рухи в просторі і в часі [43; 58; 53].Найважчим для дітей молодшого віку є диференціювання ступеня м’язових зусиль.Інтегральна оцінка просторово-часових характеристик можлива для дітей з 8–9років.
Вивчення елементів рухових дій в періодінтенсивного розвитку відповідних рухових якостей приводить до найбільшефективного формування рухових умінь [53].
Як один з основних засобів розвиткукоординаційних здібностей в даному віці використовуються рухливі ігри, якіпозитивно впливають на всі психофізіологічні функції і якості школярів [2; 9].
1.2 Основи техніки метання
Навчання будь-якої нової рухової діїпочинається із створення в учнів уявлення про його техніку. Відповідно,розглядаючи метання, як один з видів легкої атлетики, який є обов’язковим дляосвоєння ним школярами, доцільно зупинитися на основах техніки метань ібезпосередньо на техніці виконання метання малого м’яча. Основи техніки – цесукупність взаємозв’язаних рухів, що визначає структуру даної рухової дії.
Метання – це спосіб переміщення снаряду у просторі. Мета метання –метнути або штовхнути снаряд на можливо велику відстань, не порушуючи правилзмагань.
За структурою руху куля і диск можнавіднести до ациклічних видів метань, а спис, гранату і молот – до змішанихвидів. За своєю спрямованістю дії наорганізм спортсмена, метання є швидкісно-силовими видами легкої атлетики іпов’язані з проявом сили і швидкості у спортсмена. Зважаючи на складну технікувід спортсмена вимагається висока координація рухів.
Відповідно до ваги і форми снарядулегкоатлетичні метання можна розділити на наступні категорії: метання легкихснарядів (спис, граната); метання середніх за вагою снарядів (диск); метанняважких снарядів (куля, молот). Також необхідно виділити види метань, в якихвикористовуються снаряди, що володіють підвищеними плануючими властивостями, – цеметання списа і диска [4; 32]
Легкоатлетичні метання можна такожрозрізняти за особливостями виконання попереднього розбігу снаряду:прямолінійний розгін (поступальний) – спис, куля; поворотом (обертальніметання) – молот; поворотно-поступальною ходою – диск, куля. Метання гранати ітенісного м’яча, передбачені шкільною програмою, відносяться до першої групиметань – прямолінійні і поступальні метання, оскільки всі точки снаряду, коливін знаходиться в руках метальника, рухаються, описуючи практично однаковітраєкторії. У фінальному русі є також відмінності: метання з-за голови черезплече (спис, граната); метання через сторону (диск, молот); виштовхування відплеча (куля). Метання з природним «важелем» руху (спис, диск); метання зприродним і штучним «важелем» руху (молот); метання без «важеля» руху (куля).
Тому окремі види метань мають своїхарактерні особливості, загальні закономірності. Дальність польоту (L) снаряду,кинутого під кутом до горизонту, залежить від:
– початкової швидкості вильоту(F);
– висоти випуску снаряду надземлею (И);
– кута вильоту (И);
– стани атмосферного середовища(висота над рівнем моря і географічної широти розташування місця метання);
– аеродинамічних властивостейснаряду.
Дальність польоту снаряду визначаєтьсяформулою [32].
 
V2Sin2a+h g
 
/>/>(g – прискореннявільного падіння)
Початкова швидкість вильоту робитьнайбільший вплив на дальність польоту снаряду.
Висота вильоту снаряду має найбільшийвнесок в результат у штовханні ядра і практично не впливає на дальність вдовгих метаннях. Висота вильоту снаряду залежить від росту метальника і довжинийого рук.
Кут вильоту має оптимальні параметридля кожного виду метань:
– для списа – 35–38 градусів
– для диска – 33–36 градусів
– для ядра – 38–39 градусів
– для молота – 43–44 градуси
– для гранати і м’яча – 44градуси
Опір повітря зменшує дальність польотуядра до 0,9% і молота до 2,5% [32,25]. Вплив попутного і зустрічного вітрузбільшується в чотири рази в метанні гранати і м’яча.
Сумарний вплив трьох показників: кутавильоту, висоти вильоту снаряду і опір повітря на результат в метанні складає 10%,тому основний чинник збільшення результату – підвищення початкової швидкостівильоту снаряду.
У метаннях відбувається в основномудолаюча балістична робота м’язів. У зв’язку з тим, що шлях дії на снарядобмежений, метальникові потрібно отримати найбільший приріст швидкості в одиницючасу, тобто найбільше прискорення, оскільки тільки в цьому випадку метальниквстигне реалізувати свою силу і повідомити найбільшу швидкість снаряду. Такимчином, метальник повинен збільшувати прискорення снаряду, прагнучи безперервнозбільшувати силу дії на снаряд.
Зростання швидкості снарядувідбувається поетапно [27,11].
Починати розвиток швидкості снарядунеобхідно з включення в роботу найбільш великих груп м’язів. Проте ці м’язи розвиваютьприскорення в першу чергу самого тіла або, вірніше, всієї системи метальник – снаряд.Між етапом – розвитку швидкості тіла та снаряду, як єдиної системи, і етапом – прискоренняодного снаряду існує ще проміжний етап – передачі енергії від нижніх частин доверхніх, що призводить до збільшення швидкості верхніх частин тіла і снаряду.
Перший етап – розвивається швидкістьвсієї системи метальник – снаряд. Система прискорюється, головним чином, зарахунок сили і швидкості ніг.
Другий етап – швидкість розвивається уверхній частині системи метальник – снаряд, тобто тулуба і снаряду. Цездійснюється в першу чергу за рахунок роботи м’язів, а також шляхом передачінабраної енергії верхнім частинам тіла і снаряду від нижніх частин, швидкістьруху яких повинна для цього бути різко загальмованою.
Третій етап – потрібно спрямувати зусиллятільки на розвивання прискорення снаряду. При цьому, природно, доводитьсявитрачати енергію і на рух тих частин тулуба, які пов’язані з просуванням снаряду(плечовий пояс, рука) [38]. Метання є специфічною руховою дією. Це обумовленокоординаційною складністю даної рухової дії. Необхідна узгоджена взаємодіявеликої кількості рухових біоланок тіла, що беруть участь у метанні. Доскладної координації рухової дії додається і необхідність швидкості йоговиконання [44]. У метанні на влучність – точність попадання в ціль, із заданоюамплітудою, напрямом або із заданою швидкістю виконання кидка високі вимогипред’являються до роботи рухового аналізатора, оскільки необхідно розподілятисвої зусилля відповідно до поставлених завдань, уміти диференціювати кидок засилою, за напрямом, за швидкістю виконання кидка і так далі [52]. Таким чином, уметанні, при виконанні даної рухової дії, знаходять свій прояв різні функціїрухового апарату, такі як:
– джерело сили (енергії);
– накопичувач енергії (купераціям’язів);
– орган чуття.
Оскільки при виконанні метального рухувідбувається в основному долаюча балістична робота м’язів метальникові завждипотрібно прагнути до збільшення сили своїх м’язів, як шляхом регулярнихтренувань, так і за рахунок додаткової мобілізації сил за допомогою вольовихзусиль. При виконанні метального руху, перед фінальним зусиллям, має місцепопереднє розтягування м’язів в оптимальних межах, що сприяє скороченню збільшою силою і швидкістю [12].
Метання є чудовим засобом розвитку силита швидкості, координації і гнучкості. Метання в різні цілі і на задані відстанірозвивають окомір, орієнтування в просторі, здатність диференціювати м’язовезусилля і ін.
 

Метання малого м’яча
У шкільну програму фізичного вихованнявходять прикладні види метань: метання малого м’яча і гранати, які по структурітехніки схожі з метанням списа.
Метання гранати і малого м’яча – це один з найпростіших і доступніших способівметань, які можуть використовуватися як допоміжні вправи для оволодіннятехнікою метання списа.
Найдетальніше, техніка метання малогом’яча викладена в книзі В. Ломана «Біг, стрибки, метання» (1985). Утехніці метань умовно виділяють наступні частини: тримання снаряду, розгін іфінальне зусилля.
Тримання снаряду. М’яч захоплюють кінцями пальців і залежно від силикисті мають в своєму розпорядженні ближче або далі від долоні. Вказівний ісередній пальці розміщені позаду м’яча, а великий до безіменний підтримуютьйого збоку. Технічно правильне тримання снаряду повинно забезпечити вільневиконання руху по великій амплітуді, сприяти передачі зусиль метальника вснаряд, створити умови для забезпечення необхідного кута вильоту снаряду.
Розгін. Основне завдання – створити попередню швидкість розбігуметальника з снарядом. Величина попередньої швидкості руху повинна бутиоптимальною, тобто такий, при якій спортсмен міг би контролювати свої дії длястворення сприятливих умов для фінального зусилля. При розгоні тіло метальникаі снаряд накопичує певну кількість руху (mv), який в подальших фазахпередається від тіла до снаряду для збільшення його швидкості.
Механізм передачі цієї енергіїаналогічний дії батога пастуха при клацанні: коли після розбігу батогавідбувається різка зупинка його нижньої частини, то енергія руху передаєтьсявід нижніх частин до верхніх, доводячи швидкість тонкого кінчика батога донадзвукової. Саме перехід надзвукової межі і дає різке, гучне клацання. Те жсаме відбувається з метальником м’яча (гранати), коли після розбігу він різкозупиняється, займаючи початкове положення перед фінальним зусиллям, то зупинканіг різко збільшує швидкість пересування верхніх частин тіла.
Оптимальна довжина розбігу складає 13кроків. Швидкість розбігу може досягати 6–8 м/с. При правильно виконаномурозгоні швидкість повинна збільшуватися до кінця розбігу. Розгін складається зпопередньої і завершальної стадії. Як правило, при розмітці розбігувикористовуються дві контрольні відмітки: одна – на початку розбігу, інша – передзавершальною стадією розбігу – кидковими кроками. Зазвичай цю відстаньвизначають певним шляхом з урахуванням точності попадання на контрольнівідмітки. Розбіг виконується з прискоренням на передній частині стопи, прицьому довжина кроків приблизно на 30 см менше, ніж в спринтерському бігу.Права рука з м’ячем зігнута в лікті, і м’яч знаходиться над плечем (привиконанні метання правою рукою).
Завдання завершальної стадії розбігуполягає в тому, щоб, не знижуючи швидкості бігу, виконати відведення м’яча іпідійти в найбільш вигідному положенні до фази фінального зусилля. Відведенням’яча може виконуватися на 3, 2 або 1 крок. Існують три способи відведення снаряду:прямо назад, по дузі вгору-назад, по дузі вперед – вниз-назад. Спосібвідведення по дузі вперед-вниз-назад простіший для навчання, відповідаєприродним рухам, сприяє повороту осі плечей направо, при його виконанні можназдійснювати зоровий контроль. Даний спосіб відведення м’яча може бутивикористаний надалі при метанні гранати, тому саме спосіб відведення м’яча подузі вперед-вниз-назад рекомендуємо при вивченні техніку метання м’яча.Відведення снаряду виконується на три кроки (крок лівою, правою, лівою), рука зснарядом рухається вперед-вниз, випрямляючись у ліктьовому суглобі. Далі прямарука продовжує рух у тій же площині назад-вгору і приходить в положення передфінальною фазою метання. Кисть метальної руки знаходиться не нижче рівняплечей, тулуб тримається вертикально (для збереження швидкості руху). Так самовідведення снаряду способом по дузі вперед-вниз-назад можна виконувати на 1крок лівої. Відведення закінчується до моменту постановки лівої ноги надоріжку.
Наступний крок називається «перехресним».Права нога виставляється як можна далі вперед, її стопа дещо розгортається носкомназовні. Крок виконується при значному повороті осі тазу убік руки, яка метає із, значним схрещуванням стегон ніг. При цьому випередження плечей нижньоючастиною тулуба ще більше збільшується. Далі відбувається переставляння правоїстопи на носок із згинанням ноги в колінному суглобі. Одночасно ліва нога виставляєтьсявперед, виконуючи останній крок розбігу, пружно ставиться дещо ліворуч віднапряму розбігу і напряму метання м’яча. Це забезпечує стійкіше положення тогохто метає, дозволяє ефективніше провести зусилля у фінальній частині кидка.Стопа лівої ноги ставиться трохи поверненим носком управо, що створює кращіумови для більшого гальмування нижньої частини тіла у фінальній частині кидка.Гальмування нижньої частини тіла метальника забезпечує значне прискорення рухувперед-вгору верхньої частини тіла і швидшого і могутнішого скорочення заздалегідьрозтягнутих м’язів.
Фінальне зусилля. Завдання цієї фази – повідомити снаряду максимальнушвидкість під оптимальним кутом вильоту до горизонту. Ефективність фазифінального зусилля залежить від правильності попередніх рухів: 1 – дія наснаряд повинна бути безперервною і плавною (його прискорення); 2 – шлях додаткусили до снаряду повинен бути по можливості максимальним; 3 – ліва нога повиннапрацювати як упор для припинення руху метальника; 4 – м’язи по черзі повиннівключатися в роботу, починаючи розганяти одну частину тіла за іншою (ноги, таз,тулуб, плечі, рука), причому розгін наступної маси починається тоді, колишвидкість попередньою досягла максимуму [28].
Фінальна фаза метання починається услідза постановкою лівої ноги. До цього моменту вага тіла знаходиться практично направій нозі, яка на початку фази фінального зусилля сильно зігнута в колінномусуглобі. Верхня частина тулуба відведена назад, плечі повернені вправо, прямарука з м’ячем відведена назад. Вся ліва половина тіла (від ноги до плеча)метальника випрямлена і грає роль осі, навколо якої відбувається прискоренняснаряду. У фінальній фазі відбувається просування правої сторони тазу вперед зарахунок зусилля правої ноги. Рух тазу захоплює за собою тулуб і приводитьметальника в положення «натягнутого лука». Права рука, повертаючись в плечовомуі, дещо згинаючись в ліктьовому суглобах, виводиться ліктем вперед – вгору.Після чого рука зі снарядом хлистоподібним рухом виноситься вперед і дещопізніше за момент вертикалі відбувається випуск снаряду. Закінчення цієї фазихарактеризується повним випрямлянням ноги, тулуба, руки. Стрімкий рух вперед,що виникає під дією інерції розбігу, необхідно погасити на короткому відрізку.Це досягається виконанням стрибка – перестрибування з лівої ноги на праву ногу.
При розборі техніки виконання,необхідно завжди враховувати, що навіть у близьких за технікою виконанняметань: малого м’яча, гранати і списа; разом із загальними технічнимиелементами є і істотні відмінності.
Загальні технічні елементи:
1. Кидок всіх трьох снарядіввідбувається ривковим рухом.
2. Розгін виконується по доріжцішириною по можливості 4 метри. При розгоні не можна допускати обертання тулуба.
3. Перехід до кидка відбуваєтьсяза допомогою передостаннього, «перехресного» кроку, коли права нога виноситьсявперед.
4. Послідовність роботи ланок тілау фазі фінального зусилля у всіх видах метань однакова: спочатку розгинаютьсяноги (спочатку права, потім ліва), потім повертається таз, тулуб – плечовийпояс і в кінці розгинається рука зі снарядом.
5. Рух тіла вперед після кидка«гаситься» наступним кроком.
Відмінності в техніці виконання метань:
1. Захват м’яча, гранати і списавиконується по-різному.
2. При метанні м’яча розгін значнокоротший, ніж при метанні двох інших снарядів.
3. У метанні списа кількістькидкових кроків більша, ніж у метанні гранати і м’яча (від 4 до 6 кидковихкроків)
4. Через різні льотні якості м’ячі граната описують балістичну, а спис аеродинамічну траєкторію (з меншим кутомвильоту). Тому м’яч і граната знаходяться при замаху дещо нижче (на рівніплеча), ніж спис (на висоті плеча або голови).1.3 Аналіз навчальних програм з фізичного виховання і планування змістунавчання для учнів 1–4 класів
Аналіз програм загальноосвітніх шкілпоказав, що на заняття фізичною культурою відводиться 10% від загальної кількостінавчальних годин в 1 класі, в 2-му і 3-му класах – 9% від всього навчальногонавантаження. Якщо звернутися до дитячих дошкільних установ, то там 20%, а то і30% від загальної кількості часу, доводиться на заняття з фізичної культуризалежно від програми (табл. 3).
Таким чином,очевидно, що з приходом в школу час, що відводиться на організовану руховуактивність дитини, зменшується в 2 рази через організацію навчального процесу.Отже, потрібно постійно шукати шляхи ефективнішого використання даного часу,щоб дефіцит руху не привів до збільшення кількості учнів з низьким рівнемфізичного розвитку, зниженню рухової активності і як наслідок, зростанню числазахворювань серед школярів.
Таблиця 3. Співвідношення часу, передбаченого на заняття фізичноюкультурою до загального бюджету навчального часуКЛАСИ Підготовча група д/с 1 клас 2 клас 3 клас «Дитинство» Типова Загальна кількість навчального навантаження (к-ть годинн-100%) 10 15 20 22 22 Заняття гуманітарного циклу (к-ть годин -%) 7–70% 12–80% 18–90% 20–91% 20–91% Заняття з фізичної культури (к-ть годин -%) 3–30% 3–20% 2–10% 2–9% 2–9%
 
Якщопроаналізувати, як в комплексній програмі фізичного виховання учнів 1–4 класівзагальноосвітньої школи розподілений час по розділах, то побачимо (табл. 4), щона заняття гімнастикою, легкою атлетикою і варіативну частину програмивідводиться по 23,5%, а на рухливі ігри 29,5% (від загальної кількості годин).
Таким чином,розподіл часу по розділах програми майже рівномірно. Трохи більше часвідводиться на рухливі ігри. Мабуть, це пов’язано з тим, що основний характердіяльності в дошкільнійустанові – ігровий, тобто зберігається послідовність. А так само існуєвеличезне різноманіття і різноманітність рухомих ігор, з їх допомогою можнарозвивати будь-які рухові якості і здібності дитини; ігри можуть і повинні бутиприсутніми на уроках будь-якої спрямованості, будь то легка атлетика,гімнастика або лижна підготовка.
Таблиця 4. Зразковий розподіл часу нарозділи навчальної програми при дворазових заняттях в тиждень (на прикладіКомплексної програми фізичного виховання учнів 1–4 класів загальноосвітньоїшколи)№ п/п Вид програмного матеріалу 1 кл 2 кл 3 кл 4 кл % %від загальної кіль-ті 1. Базова частина 52 52 52 52 76,5 6,9 1.1. Основи знань В процесі уроку 1.2. Способи рухової діяльності (вміння, навики, рухові здібності) 1.2.1. У рухомих іграх 20 20 20 20 29,5 2,7 1.2.2. Гімнастичні 16 16 16 16 23,5 2,1 1.2.3. Легкоатлетичні 16 16 16 16 23,5 2,1 2. Варіативна частина 16 16 16 16 23,5 2,1
Аналіз розподілу часу за видами легкоїатлетики показав, що в неї входять, починаючи з першого класу, ходьба, біг,стрибки і метання. До 4 класу години, що відводяться на освоєння різнихспособів ходьби, перерозподіляється на інші види легкої атлетики, зменшуєтьсявідсоток часу, що відводиться на стрибки, а роль бігу і метання збільшується. Ів 4 класі на біг і різні його види доводиться до 45% часу, 33% – на метання і 22%– на стрибки (табл. 4).
В даний час в педагогічній практицізагальноосвітніх шкіл існує декілька навчальних програм. Аналіз цих програмдозволить нам виявити роль і місце, що відводиться метанню, використовуванийметод навчання, послідовність освоєння елементів метання, використовуваніснаряди, вправи для вирішення завдань навчання і контролю ступеня освоєнняданою руховою дією, що рекомендуються.
Таблиця 5. Розподіл годин за видамилегкої атлетики в%Види легкої атлетики Класи
Середній%для початкової школи 1 2 3 4 Ходьба 23 20 5 12% -0,25% Біг 25 33 40 45 36%-0,75% Стрибки 31 23 24 22 25%-0,53% Метання 21 24 31 33 27%-0,57%
У програмі [48] для учнів середньоїзагальноосвітньої школи» розділ легка атлетика відноситься до базових засобіврухової діяльності і на нього відводиться близько 12 годин навчального часу.Матеріал з метання входить в розділ легка атлетика і передбачений для вивчення,починаючи з 1-го класу.
Педагогічні завдання для 1–4 класу:
вдосконалення навиків базових руховихдій і їх варіативного використання на заняттях; розширення рухового досвіду задопомогою зміни і ускладнення просторово-часових і динамічних параметрівбазових рухових дій і освоєння нових рухів різної координаційної складності; направленевиховання координаційних здібностей.
Практичні вміння: правильно виконувати комплекси фізичних вправнаправленої дії, зокрема, на розвиток координації.
Тест, що рекомендується програмою для оцінки рівня фізичноїпідготовленості після закінчення начальної фізкультурної освіти (4 клас), – човниковийбіг 3×10 метрів (табл. 6).
Таблиця 6. Контрольні нормативи в бігу3 х 10 м (сік) Хлопчики Дівчатка Оцінка 5 4 3 5 4 3 Результат 9,0 9,6 10,5 9,5 10,2 10,8
У комплексній програмі фізичноговиховання учнів 1–11 класів[48] матеріал представлений таким чином:
Завдання фізичного виховання для 1–4 класів – розвиток координаційнихздібностей: точність відтворення і диференціювання просторових, тимчасових ісилових параметрів рухів, рівновага, ритм, швидкість і точність реагування насигнал, узгодження рухів, орієнтування в просторі.
Рухові вміння, навики і здібності: метати невеликі предмети масою до 150 грам надальність з різних початкових положень (стоячи, з коліна, сидячи), правою ілівою руками (з місця і з 1–3 кроків розбігу), штовхати набивний м’яч вагою 1кг з одного кроку, потрапляти малим м’ячем всередину гімнастичного обруча,встановленого на відстані 10 метрів для хлопчиків і 7 метрів для дівчаток.
Тестом для оцінки рівня розвитку координаційних здібностейпропонується використовувати човниковий біг 3×10 м/с (такий же, як впрограмі 1993 р. спрямований на розвиток рухливих здібностей).
У програмі [22; 48] фізичного вихованняучнів 1–11 класів, створеною на одному з видів спорту (баскетбол) (1996)метання розглядається, як прикладна вправа, навик в метанні переноситься на грув баскетбол. Метання є як засобом загального фізичного розвитку (у 1-му класі),так і засобом спеціальної підготовки для гри в баскетбол (табл. 7).
Таблиця 7. Розподіл навчальногоматеріалу, пов’язаного з метаннями, по класахВиди підготовки 1 клас 4 клас Загальна фізична підготовка Метання малого м’яча в ціль і на дальність Метання малого м’яча на дальність Спеціальна підготовка Кидки, ловля м’ячів, передача партнерові. Зупинка в русі і за звуковим сигналом. Рухливі ігри і різні вправи, що розвивають рухові якості і удосконалювальні володіння прийомом і передачею м’яча. Ловля і передача м’яча 2-ма руками від грудей на місці і в русі. Ведення м’яча правою і лівою рукою по прямій. Кидки м’яча 2-ма руками від грудей з віддзеркаленням від щита після ведення і зупинки. Поєднання прийомів техніки. Рухливі ігри з елементами баскетболу.
Як показник рівня руховоїпідготовленості для учнів 4-го класу в даній програмі рекомендується метанням’яча вагою150 грам на дальність (у метрах) і оцінка результату в метанні в балах (табл. 8):
Таблиця 8. Контрольні нормативи в метанні м’яча (м) Хлопчики Дівчатка Оцінка 5 4 3 5 4 3 Результат 27 22 18 17 15 12

Важливорозглянути, яким чином здійснюється планування змісту уроків фізичної культури(1–11 класів). Так за даними І.І. Должікова. (1997) матеріал по метаннюрозподілений по уроках фізичної культури таким чином (див. додатки):
Аналіз поурочного планування [31]показав:
навчання метанню здійснюється з 1 по 11клас;
матеріал по метанню повторюється, майжене змінюючись з 1 по 11 клас;
навчання метанню здійснюється тільки в1 і 4 чверті в основному по 4 уроки, в кожній чверті.
Таким чином, в кожній з розглянутихвище навчальних програм має місце матеріал з навчання техніки метання. Восновному він входить у розділ легка атлетика, але може бути і в розділігімнастика і спортивні ігри. Що, на наш погляд, свідчить про можливістьвключення метання і його елементів в уроки різної спрямованості і уникненнядискретності в навчанні.
Значущість і місце, що відводитьсянавчанню метанню в програмах різні, залежно від спрямованості програми. У однійвоно входить в розділ – рухові вміння і навики, в іншій – є засобом загальноїфізичної або спеціальної підготовки, в третій розглядається, як засіб розвиткукоординаційних здібностей або як підготовча рухова дія для гри в баскетбол.Тому кількість годинника, що відводиться на оволодіння даною руховою дієюрізна. Але у всіх програмах з 1–4 клас метання входить в базовий компонентпрограми і є обов’язковим для вивчення. Частіше матеріал по метаннюрозподілений в I і IV чвертях на 2–9 і 62–68 уроків відповідно. У підготовчихвправах часто використовуються полегшені м’ячі і набивні м’ячі, вагою 1 кг, длясамого метання – м’яч 150 грам (для 1–4 класу). Як правило, уроки по метаннюпроводяться на спортивних майданчиках (стадіонах). Метання проводиться погоризонтальних і вертикальних цілях (на точність попадання) і на дальністьвиконання кидка (дальність відскоку). Безумовно, різноманітність завдань вметанні підвищує інтерес учнів до заняття, служить хорошим емоційним фоном. Аленеобхідно пам’ятати, що при використанні полегшених снарядів в метанні небудуть задіяні крупні м’язи (спини і ніг). Метання в горизонтальну метувикликає у дітей мимовільне виконання нахилу вперед, що є помилкою, так самопри метанні в горизонтальну ціль кут вильоту снаряду менший, ніж при метанні надальність і у вертикальну ціль. Тому, ми вважаємо, не варто захоплюватисяметанням по горизонтальній цілі.
Основний метод навчання,використовуваний в школі, – розучування рухової дії з частин. Тривале вивченняелементів техніки не сприяє надалі узгодженій роботі ланок тіла, що єобов’язковою умовою успішності формування навику в метанні.
Основний метод організації учнів – фронтальнийметод або груповий.
Навчання елементів техніки метаннярекомендується в такій послідовності: від завершального руху кистю у моментвикидання м’яча до початкового положення перед початком розбігу (кроки розбігузгадуються не швидше, ніж в 3-му класі). Дана послідовність навчання не відповідаєроботі рухових ланок тіла у фазі фінального зусилля.
Тестом для оцінки рівня розвиткукоординаційних здібностей в 3-х програмах пропонується використовуватичовниковий біг 3 х 10 метрів, сек., в одній програмі для оцінки освоєння навикув метанні пропонується виконати метання малого м’яча, вагою 150 грам, надальність кидка і в одній з них на влучність попадання. На наш погляд, самеметання в мету наочніше відображає рівень сформованості навику в метанні.1.4 Методики навчання метанню
Ознайомившись з особливостями ітехнікою метання малого м’яча, доцільно вивчити вже існуючі підходи до навчанняданої рухової дії представлені в спеціальній літературі.
Техніці виконання метання присвяченодостатньо літератури: «Методика фізичного виховання з основами теорії» [57,58;45]. В. Логман (1974) дає великий набір вправ для вивчення техніки, алеметодика навчання, послідовність вирішення завдань по навчанню метанню не дана.
Безпосередньо методика навчання самеметанню малого м’яча дана А.А. Зданевічем в журналі «Фізична культура в школі» [12].Учням пропонуються завдання по навчанню в певній послідовності, з докладнимописом фізичних вправ необхідних для виконання з метою рішення того або іншогозавдання навчання, так само дані організаційні і методичні вказівки іконтрольні вправи, що рекомендуються, для перевірки якості засвоєннянавчального матеріалу. Всі завдання навчання метанню, окрім останнього – 6-гозавдання («Удосконалювати навик в метанні у вертикальну і горизонтальну цілі»),А.А. Зданевіч рекомендує вирішити вже в першому класі. Але він в своїй методиціприпускає навчання метанню в ціль і на дальність виконання кидка, але тільки змісця, немає ні слова про кроки розбігу.
Добре даний опис вправ в метанні іпроходження матеріалу по даній темі по класах в книзі В.М. Качашкина«Фізичне виховання в початковій школі» [22], але характер підібраних вправ невідповідає динамічній структурі метальної рухової дії і невиправдано багаточасу витрачається на вивчення елементів техніки.
При зверненні до літератури, щовідноситься до спортивних метань, такий як В.Н. Тутевич «Теорія спортивнихметань»; В. Маззалітіс «Метання списа»; А.Л. Сулієв «Підвищення ефективностінавчання метанню списа», ми зустрічаємося з іншим підходом до питання навчання.Вони говорять про необхідність обліку послідовності включення в роботу м’язовихгруп при навчанні руховій дії. І відзначають в метаннях наступну послідовність:на початку руху беруть участь крупніші м’язові групи, хоча і повільніші. Вкінці вступають в роботу менш крупні, але швидші м’язи. Так само відзначаютьперевагу використання цілісного методу у поєднанні з методом навчання – почастинах.
Таким чином, аналіз літератури показав,що багато авторів розглядають саму техніку метань, але не достатньо висвітлюютьметодику навчання.
Не залежно від різниці у вазі і формі снаряду,його аеродинамічних властивостей, методика навчання метанню гранати, списа імалого м’яча схожі між собою. Отже, при оволодінні однієї з них можливепозитивне перенесення.
Багато авторів пропонують починати навчанняз освоєння тримання снаряду і випуску його рукою, яка метає, тобто в статиці, апотім в динаміці, що не відповідає послідовності рухів при виконанні метання ізатягує процес навчання, робить його менш ефективним. Основний метод навчання – почастинах, спочатку засвоюються елементи рухової дії, а потім їх поєднують вціле.
Існуютьдеякі суперечності: щодо послідовності засвоєння елементів метання, переважномувикористанню методів навчання та характеру вправ, які використовуються у методицінавчання метання в спорті і методиці навчання метанням, яка традиційновикористовується у школах.

2. Методика навчаннямолодших школярів метанню малого м’яча на основі цілісності техніка метальногоруху2.1 Теоретичне обґрунтування експериментальної методики навчанняметанню молодших школярів
Процес фізичного виховання школярівхарактеризується формуванням у них спеціальних знань, рухових навиків,розвитком фізичних якостей, поліпшенням антропометричних показників.
Стосовно рухової діяльності заняттяфізичною культурою сприяють формуванню найбільш важливих навиків і розвиткуосновних фізичних якостей.
До сьогодні серед вчених – представниківпедагогіки, психології, фізіології, теорії і методики фізичної культури існуютьсуперечливі думки у визначенні понять «навики» і «вміння».
Всі їх погляди можна об’єднати в двігрупи. Представники однієї групи вважають, що спочатку формується рухове вміння,яке закріплюється потім за рахунок численних повторень, оформляючись вавтоматизовану дію – навик (В.Н. Кряж, В.М. Видрін, М.М. Боген, А.А. Гужаловський,Л.П. Матвєєв).
На їх думку, руховим вмінням є такийрівень володіння руховою дією, який відрізняється необхідністю докладногосвідомого контролю дії у всіх окремих операціях, невисокою швидкістю,нестійкістю до дій сумуючих чинників, невисокою міцністю запам’ятовування.
Руховий же навик характеризує такийрівень, володіння руховою дією, який відрізняється мінімальною участюсвідомості і автоматизованим виконанням дій. При цьому дії у стадії навикувідрізняються швидкістю виконання, стабільністю підсумку, стійкістю до сумуючихдій, високою міцністю запам’ятовування.
Відзначимо, що визначення, що даютьсяданим категоріям вище переліченими авторами, відрізняються трактуванням, алесхожі в тому, що навик є вищим ступенем управління рухами і ефективнішимавтоматизованим руховим актом, ніж вміння.
Інша група вчених (Н.І. Пономарев, Б.А.Ашмарін, А.Ц. Пуні, С.В. Янаніс, В.В. Міронов і ін.) вважають, що в теорії іметодиці фізичного виховання процес навчання рухових дій включає три етапи:
– формування початкового руховоговміння або рухового
уявлення;
– формування рухового навику;
– формування рухового вміннявищого порядку.
При всьому різноманітті трактуваньвищезгадані автори сходяться в тому, що зупиняти процес оволодіння руховимидіями і здатність застосовувати їх в умовах постійної зміни навколишньогооточення на рівні лише автоматизованої дії, тобто навику, не тільки некоректно, але і не реально.
При такому підході до оцінки ступенязасвоєння довільних рухів під початковим руховим вмінням розуміється здатністьвиконувати рухові дії з підвищеною концентрацією уваги на складових йогоопераціях і не завжди із стабільним підсумком досягнення мети.
Руховий навик можна охарактеризувати,як здатність виконувати рухову дію з високим ступенем надійності, в звичнихумовах, коли управління рухами відбувається автоматизовано і увага учнівконцентрується не на окремих рухах, а на результаті.
Рухове ж вміння вищого порядкухарактеризує здатність людини, в умовах постійної змінної обстановки вибіркововикористовувати сформовані знання, початкові рухові вміння і навики дляраціонального вирішення рухових завдань [46].
У дослідженнях останніх років якметодологічна база теорії навчання рухових дій використовуються положеннянаступних теорії і концепцій:
– діяльності (Л.С. Виготський,1956; З.Л. Рубінштейн, 1976; Л.Н. Леонтьев, 1977);
– побудови рухів (Н.Н. Бернштейн,1966; В.П. Бізін, 1995);
– функціональних систем (П.К. Анохин,1970,1975);
– теорія поетапного засвоєннярозумових дій (А.Н. Леонтьев, П.Я. Гальперін, 1964; П.Я. Гальперін, 1964,1967; Н.Ф. Тализіна, 1969).
Дослідження Л.С. Виготського, С.Л.Рубінштейна, А.Н. Леонтьева і їх послідовників в науці свідчить проєдність свідомості і діяльності, психіки і діяльності, що веде роль психіки вздійсненні свідомого і вольового контролю процесу і результатів.
Діяльність протікає у зв’язку знаявністю відповідною мотивацією. Мотив діяльності виникає як певна потреба, якоб’єкт, спонукаючий людину до дії, причина його усвідомленої активності [54].
Оскільки структурними компонентамидіяльності виступають дії, то в рамках мотивації, стимулюючого вольовогозусилля школяра до занять фізичною культурою, зокрема до навчання метання,формуються конкретні цілі в оволодінні окремими руховими навиками. Мета виникаєз потреби отримати той чи інший результат.
Для досягнення мети і отримання певногорезультату, нехай навіть незначного, згідно з проявленими параметрами руховоїактивності і енергетичних витратах, необхідна активізація більшості системорганізму. Цю функцію бере на себе створена функціональна система. П.К. Анохин[5] писав, що кожен акт поведінки, який забезпечує досягнення будь якогорезультату, більшого чи меншого, неминуче формується за принципом функціональноїсистеми. Функціональна система є екстреною центрально-периферичною освітою, щозабезпечує виконання кожної окремо рухової дії. Схожі за структурою фізичнівправи реалізуються близькими за будовою і енергетичним забезпеченнямкомпонентами системи «залишаючи» в корі головного мозку своєрідний слід, який врезультаті багаторазового повторення перетворюється на систему стійких нервовихзв’язків, тобто в динамічний стереотип за І.П. Павловим.
З позиції теорії діяльності розглянутапроблема засвоєння знань, формування дій і понять П.Я. Гальперіним і іншимиученими. Ними виділено п’ять етапів переходу практичної рухової дії після його багаторазовогоповторення у внутрішній світ учня, тобто його поступову інтеріоризацію івербалізацію.
Виконання ж практичної дії і формуванняпонять починається із створення образу дії і образу середовища, в якомувідбувається дія, об’єднуваних в єдиний компонент – орієнтовну основудіяльності (ООД), на базі якої відбувається управління дією.
У будь-якій дії дослідники виділяютьтри об’єднані функціональні компоненти: орієнтовну, власне-старанну іконтрольну, підготовчу, старанну і оцінну фази орієнтування, старанна іконтрольне коректування. Фізіологічною конструкцією, об’єднуючою їх в той абоінший поведінковий акт і є функціональна система, що має особливий зрівняльний механізмзапрограмованих параметрів дії, що реально протікають в даний момент і щодозволяють вносити оперативну корекцію. Отже, логіці процесу навчання руховимдіям можна представити як послідовний перехід від знань, уявлень про дій допочаткового рухового вміння, від нього до простого і складного навику, а потімдо умінь вищого порядку.
На початку ушколярів на базі сформованих понять і уявлень виникають прості вміння, щоутворюються в результаті перших спроб самостійно виконати метання. Післянеодноразового виконання цієї дії прості вміння перетворюються на простінавики, завдяки яким дія виконується автоматизовано, і майже не вимагаєзосередження уваги. В цьому випадку метання виконується впевненіше, безпобоювань.
Подальшітренування приводять до формування стійкого складного навику в метанні.
Хіба можнастверджувати, що упевнене, виконуване автоматично метання, завершилосяформуванням навику і подальше вдосконалення і неможливо, і небажано. Очевидно,критеріями сформованості навику, що визначає ступінь його стійкості інадійності є оцінки «задовільно», «добре» і «відмінно». Різниця, між якимидосягається 4–5 метрами у хлопчиків і 2–3 метрами у дівчаток. Але те ж можнасказати і про метання спортсменами. Критеріями сформованості навиків у них вжеслужитимуть розрядні нормативи 3,2,1 розрядів і так далі. У їх виконанніметання – це вже не ступінь оволодіння навиком, а вміння вищого порядку або вміннямайстерності [11].
Досягнувшитакого рівня відбувається індивідуалізація техніки метання: освоюються різніваріанти рухового навику, виробляється вміння використовувати придбаний навик вскладних умовах.
Приобґрунтуванні методики навчання молодших школярів метанню враховувалися віковаспецифіка вибраного контингенту. В зв’язку з цим вона охоплювала етапформування початкових рухових умінь і їх переходу в стадію навику.
Теоретичною основою розробкиекспериментальної методики навчання метанням молодших школярів є теоріяпоетапного формування дій (З.А. Решетова, А.Н. Леонтьев, П.Я.Гальперін, Н.Ф. Тализіна).
Як центральна ланка теорії поетапногоформування дій висувається завдання дослідження будови самої діяльності і їїпереходу із зовнішнього матеріального плану у внутрішню психічну діяльність(встановлюються послідовні етапи переходу зовнішніх матеріальних дій увнутрішні, психічні).
Дія в даній концепції розглядається якодиниця діяльності вчення і як «одиниця будь-якої людської діяльності» івиділяють в нім дві сторони:
а)      зовнішню, старанну, таку, щобезпосередньо приводить до результату;
б)      так зване орієнтування,внутрішня, прихована від стороннього спостерігача.
Відповідно до даної концепції успішневиконання будь-якої дії, у тому числі і рухової, в значній мірі залежить відорганізації орієнтовної основи діяльності. Орієнтовна основа діяльності – цетака система умов, на яку людина повністю спирається при виконанні завдання.Завдяки якій, людина орієнтується в умовах діяльності, програмує свої дії іздійснює раціональний вибір один з безлічі можливих виконань. Таке орієнтуваннявідбувається не тільки перед початком виконавської діяльності, але і в самомупроцесі виконання. Вона викликана необхідністю встановлення відповідності міжпрограмою діяльності і її виконанням.
У успішному оволодінні виконавчимидіями вирішальну роль відіграє орієнтовна основа діяльності, тобто всівідомості і дані, необхідні і достатні для, здійснення виконавчого акту, щопредставляють «систему тих об’єктивних умов, які виділяються з ситуації істають умовами успішного виконання завдання» [10]. П.Я. Гальперін зазначав, щопомилки з’являються якраз на тих ділянках дії, де відсутні необхідні показники,що задані і досягаються і, навпаки: там, де показники встановлюються іорієнтування на них забезпечується, проби і помилки зникають.
Таким чином, дуже часто помилки іневдачі при оволодінні руховими діями пояснюються не малою кількістю повторень,а тим, що не забезпечено належне орієнтування в завданні.
Виходячи з вище сказаного, необхідновивчати не те, як відбувається формування нових дій, а то, що потрібне учневі,щоб він міг правильно виконувати нову дію, яка потім перетворюється на навик.
Роботи по загальній психології,психології праці, навчання і спорту (З.А. Решетова, В.М. Шадрін ті ін.)показали, що процес навчання як трудових, так і спортивних дій можна різкоскоротити за рахунок навмисної організації орієнтовної діяльності учнів.Особливо великий ефект дає організація зворотного зв’язку, що полягає в тому,що мало підзвітні кінестетичні відчуття виділяються завдяки асоціації їх із зоровимиі слуховими подразниками, що безперервно сигналізують про хід дії.
2.2 Вивчення думки вчителів фізичної культури про організацію навчаннямолодших школярів метанню
Для виявлення методик навчання метанню,використовуваних на практиці в процесі навчання молодших школярів, нами булопроведено анкетування вчителів фізкультури. Нами
Анкета складалася з 19 питань, якістосувалися техніки виконання метань, методиці навчання і особливостяморганізації навчального процесу з учнями на початковому ступені навчання науроці фізичної культури в загальноосвітній школі.
На 1 питання: «Якою методичноюлітературою Ви користуєтеся і при організації навчання метанню?». 23% опитанихвибрали відповідь (1.1.) – рекомендації комплексної програми школи з фізичного виховання;21% користуються підручниками по легкій атлетиці (1.2.); 20% у своїй роботівикористовують методичну допомогу (1.З.); 20% – рекомендації журналу «Фізичнакультура в школі» (1.4.) і 16% опитаних назвали додаткові джерела, не перерахованів анкеті, такі як: В.М. Качашкин «Фізичне виховання в початковій школі»[22], М.М. Боген «Навчання руховим діям» [34], В. Логман «Біг,стрибки, метання» [37] і ін.
Таким чином, з даного питання можназробити наступний висновок: вчителі фізкультури у своїй роботі використовуютьрізну методичну літературу, проте перевага надається комплексній програмі зфізичного виховання і підручникам по легкій атлетиці, оскільки вони єобов’язковими літературними джерелами, рекомендованими для навчання, а також відсутністьдодаткових літературних джерел з даної тематики, що робить дану літературувагомішою.
На 2 питання: «Що головне в методицінавчання метанням?» 41% опитаних відповіли, що при формуванні навику метанняголовну увагу звертають на послідовність включення ланок тіла в руховудіяльність (2.2.). 18% звертають увагу на виділення провідної ланки,організуючої цілісне виконання метання (2.1.) 18% опитаних відповіли позитивнона обидва варіанти. 11,5% – дали свій варіант відповіді (2.3.) і всі триваріанти відповіді вибрали як позитивні – 11,5% опитаних.
Отже, з даного питання серед вчителівнемає єдиної думки, але більшість опитаних – 41% при формуванні навику вметанні головну увагу звертають на послідовність включення усіх ланок тіла врухову діяльність.
На 3 питання: «Що Ви вкладаєте впоняття «Натягнутий лук»?». 59% в поняття «Натягнутий лук» вкладають – зовнішнюсхожість початкового положення метальника перед виконанням фінального зусилля(З.1.), 18% – принцип виконання метального руху (3.2.) і 23% – і те і інше.
Таким чином, на думку більшостіопитаних, поняття «Натягнутий лук» відображає лише зовнішню схожістьпочаткового положення метальника перед виконанням фінального зусилля і невідповідає принципу виконання метального руху.
У 4 питанні: «Якої послідовності принавчанні метанню Ви дотримуєтеся?» думки розділилися таким чином. 65% вчатьметанню дотримуючись послідовності: рука, тулуб, ноги (4.1.) і 35% навчанняпочинають з рухів ніг, потім тулуба і руки (4.3.)
Отже, більшість вчителів фізичноїкультури вважають найраціональніше починати навчання метанню з техніки рухівруки, яка метає потім рух тулуба і ніг.
Питання 5: «Якому способу відведення«снаряду» Ви вчите при формуванні навиків в метанні?» 50% опитаних вчителіввчать відведенню – по дузі вперед-вниз-назад (5.1.); 17% – прямо назад (5.2.) і33% – по дузі вгору-назад (5.3.).
Половина опитаних (50%) використовуєспосіб відведення по дузі вперед-вниз-назад, зазначаючи, що даний спосібвідведення снаряду простіший для навчання, при його виконанні можна здійснюватизоровий контроль, відповідає природним рухам, сприяє повороту тулуба, збільшуєшлях розбігу снаряду.
У 6 питанні: «Які вправи Ви більшезастосовуєте при навчанні метальних рухів (виконувані з місця, виконувані урусі)?» думки вчителів розподілилися таким чином (табл. 19).
У 1–2-х класах при навчанні метаннюбільшість вчителів використовують вправи, що виконуються з місця, а до 4-гокласу віддають перевагу вправам, що виконуються у русі і поєднуючи вправи врусі з вправами, що виконуються з місця.
Таблиця 9. Частота використання різнихвправ при навчанні метанню в молодших класахУмови виконання метання 1 клас 2 клас 3 клас 4 клас З місця 94% 75% 25% 7% В русі 12,5% 31% 43% І з місця і в русі 6% 12,5% 44% 50%
У 7 питанню: «Оптимальна кількістьметань на одному уроці?» варіанти відповідей досить різні (від 7–100), що даєправо зробити висновок про відсутність чіткого уявлення про необхідну кількістьметань, що виконується на одному уроці.
Питання 8: «Ступінь значущостіаналізаторів для навчання метальним рухам?». Думки вчителів зійшлися на тому,що найбільш значущими для успішного засвоєння навчального матеріалу учнями 1–2-хкласів є зорові аналізатори, слухові – вторинні за значенням і тактильні натретьому місці. У 3-х класів, учнів, роль зорових і слухових аналізаторівзрівнюється, тактильні залишаються на третьому місці. У 4-му класі на першомумісці слухові аналізатори, потім зорові і тактильні.
Висновок: для учнів початкового ступенянавчання зорові і слухові аналізатори є більш значущими в порівнянні з тактильними.Отже, для успішного освоєння навчального матеріалу необхідно ширшевикористовувати саме ці аналізатори. По 9 питанню – «Провідні фази (моменти),на які звертаєте увагу при навчанні метанню в початковій школі?» результати розподілилисятаким чином (табл. 10).
Таблиця 10. Перевага в освоєння різних фаз метання по класахФази метання 1 клас 2 клас 3 клас 4 клас Фінальне зусилля 76% 69% 19% 14,3% Кидкові кроки 6% 6% 6% 14,3% Попередній розгін 12,5% 14,3% Фінальне зусилля і кидкові кроки 18% 25% 37,5% 28% Фінальне зусилля і попередній розгін 6% 7,1% Фінальне зусилля, кидкові кроки і попередній розгін 19% 21%
З таблиці 10 видно, що в 1-му і 2-мукласі основна увага приділяється фінальному зусиллю, поступово, до 3-го класуакцент переходить на поєднання кидкових кроків з фінальним зусиллям, в 4-муклас всі фази метання по своїй значущості при навчанні метанню зрівнюються.
На 10 питання: «Які рухові здібностідозволяють успішно засвоювати метальні рухи молодшим школярам?» вчителі майжеодноголосно (76%) відповідають, що для успішного засвоєння метальних рухівнеобхідні: координаційні здібності, швидкість, рухливість в плечевому суглобі,сила м’язів метальної руки.
11 питання: «Які психологічніособливості молодших школярів необхідно враховувати при навчанніскладно-координаційних рухів (метання)?». 100% опитаних відзначають такупсихологічну особливість молодших школярів, як нестійкість уваги, яку необхіднопостійно враховувати при роботі з учнями молодших класів.
На питання 12: «Чи відзначаєтевідмінності між хлопчиками і дівчатками в початковій школі при навчанні технікиметання?» 16% відповіло, що відмінностей не відзначають, 84% – відзначаютьвідмінності між хлопчиками і дівчатками, як за руховими здібностями, так і запсихологічними особливостями.
Отже, при роботі з молодшими школяраминеобхідно враховувати що існують між хлопчиками і дівчатками даного вікувідмінності за руховими здібностями і психологічними особливостями.
Питання 13: «У якому семестрінавчального року Ви плануєте навчання техніки метання?». За семестрами матеріалз вивчення техніки метання для 1–4-х класів вчителі розподіляють таким чином: 76%– в I чверті, 29% – в II чверті, 47% – в III чверті, 88% – в IV чверті.
Таким чином, навчальний матеріал з вивченняметання в основному планується в 1 і 4 чвертях, але може бути розподілений івпродовж усього навчального року.
Питання 14: «На уроках якоїспрямованості Ви використовуєте елементи метання?». Елементи метання і самеметання в основному (94% опитаних) використовують на уроках легкоатлетичної таігрової спрямованості, 23,5% – на уроках з гімнастики і 12% – на уроках злижної підготовки.
Метання частіше виконують на урокахлегкоатлетичної і ігрової спрямованості, але можуть вони бути присутнім як науроках гімнастики, так і на уроках з лижної підготовки.
На питання 15: «У яких умовах проводитезаняття з навчання техніці метання?» 100% відповіли, що заняття з метанняпроводять як в спортивному залі (15.1.), так і на спортивному майданчику(15.2.). Це ще раз підтверджує висновок про можливість проводити заняття зметання цілий рік, незалежно від місця занять (на вулиці, і в залі).
Питання 16: «Які снаряди (предмети)використовуєте для метання в молодших класах?», думки вчителів розподілилисятаким чином: 68% використовують м’яч для великого тенісу і 32% хокейних м’ячіві м’яч 150. Часто в школах використовуються для метання ганчіркові і гумовім’ячі, м’ячі з парашутом, гумові кільця і іноді набивні м’ячі вагою 1 кг
В основному для метання в початковійшколі використовуються м’ячі малої ваги.
На питання 17.1.: «Які орієнтири Вивикористовуєте при метанні в ціль?» 94% опитаних відповіли, що при метанні вціль використовують горизонтальні і вертикальні цілі (мішені, обручі, м’ячі ітому подібне), 6% – при навчанні метанню в ціль використовують рухливі ігри («перестрілка»).
На питання 17.2.: «Які орієнтири Вивикористовуєте при метані на дальність?» 70% використовують горизонтальнурозмітку і 30% орієнтирів розташовані вертикально.
Таким чином, при метанні в ціль і приметанні на дальність вчителі фізичної культури як орієнтири використовуютьгоризонтальні або вертикальні мішені, рідко включаються в процес навчанняметанню на дальність і на точність попадання ігрові моменти і рухливі ігри.
На 18 питання: «Які пристосування Вивикористовуєте для навчання техніки метання молодших школярів?»
18.1. Для створення оптимального кутавильоту: 55% вчителів застосовують обмежувачі і вертикальні цілі, розташованіна різних висотах; 5% рекомендують виконувати метання з В.П. – сидячи; 40% невикористовують ніяких пристосувань.
18.2. Для акцентування дальностіметання: 35% використовують різні орієнтири; 17,5% рекомендують виконуватиметання на дальність відскоку; 12% включають в процес навчання рухливі ігри; 6%використовують для метання снаряди, різні за формою і вагою; 6% звертають увагуна різкий рух, що виконується кистю метальної руки; 23,5% не використовуютьжодних пристосувань.
18.3. Для правильного додатку зусильпри розмаху снаряду: 16% використовують гімнастичні палиці, амортизатори; 11% –застосовують ті, що обтяжили; 5% акцентують увагу на «тіканні» ніг від плечей; 5%використовують метання м’яча на гумці; 5% рекомендують виконувати метання надальність відскоку; 58% не використовують ніяких пристосувань.
18.4. Для освоєння способу хватаснаряду: 44% опитаних широко використовують вправи з «школи м’яча» П.Ф. Лесгафта;28% використовують показ і пояснення; 11% рекомендують метати різні формою івазі снаряди; 17% не використовують ніяких пристосувань.
18.5. Для створення рухового уявленняпро рухи різними ланками тіла, що беруть участь в метанні: 50% використовуютьпоказ, демонстрацію наочної допомоги; 10% амортизаторів (вертикальний гумовийкилимок з гумовою палицею); 5% рекомендують виконувати метання з різних В.П.(сидячи, лежачи); 35% нічого не використовують.
Відповіді на це питання показують, що вшколі для вирішення даного завдання рідко використовуються спеціальніпристосування, це може бути викликано поганим забезпеченням шкіл спортивнимінвентарем або недоліком методичної літератури з даного виду рухливих дій.
На питання 19; «Які труднощі Вивідчуваєте при навчанні метанню молодших школярів?» 17% відповіли, що труднощівне відчувають. А далі відповіді розподілилися так: 40% відзначають великукількість учнів в класі (19.3.), 23% – недостатня кількість снарядів дляметання або не обладнані місця занять (19.1., 19.2.) і 20% відповіли, що їхтруднощі викликані недоліком відомостей про даний вид рухових дій в навчальнійі методичній літературі (19.4.).
Відповідно, в процесі навчання метаннюмолодших школярів у вчителів фізкультури виникають труднощі і однією з причин єнедолік методичної літератури з даного виду легкоатлетичних вправ.
Отже, проведене анкетування дозволяєстверджувати, що навчання елементів метання і самого метанню можна проводити вбудь-якій чверті навчального року, на уроках різної спрямованості і в будь-якихумовах: як у залі, так і на спортивному майданчику. Метання універсальне і можевивчатися та вдосконалюватися безперервно протягом всього навчального року.
Вчителі фізичної культури висловлюютьрізні думки щодо питання методики навчання метальних рухів: що головне вметодиці навчання метання, про спосіб відведення снаряду, про послідовність увивченні фаз рухової дії, про роль вправ, що виконуються в статиці і динаміцідля процесу навчання, про необхідну кількість метань на одному уроці. Щосвідчить про недолік відомостей по питаннях методики навчання метання молодшихшколярів.
У своїй роботі вчителі фізкультуривикористовують різну методичну літературу, але в той же час відзначають, якодну з причин труднощів, які виникають недолік відомостей з техніки і методикинавчання метання молодших школярів, отже, існуючий підхід до навчання метанню вшколі необхідно вдосконалювати з урахуванням вікових особливостей дітей даноговіку, а також використовувати вже наявний практичний досвід.
 
 
3. Дослідження ефективності експериментальної методики навчаннямолодших школярів метанню3.1 Основні положення експериментальної методики навчання метаннюмалого м’яча молодших школярів
 
У розробціекспериментальної методики навчання метанню молодших школярів ми спиралися наположення даної концепції. У зв’язку з цим, в процесі навчання техніки метаннямолодших школярів використовували з метою створення орієнтовної основи руховоїдії сигнали різної модальності (зорові, слухові, пропріорецептивні) як сигнализворотного зв’язку, що дозволило прискорити процес формування рухового навику вметанні у молодших школярів, зробити його ефективнішим і цікавішим.
Оволодінняраціональною технікою і її закріплення в рухових навиків мають велике значенняу вирішенні освітніх завдань шкільного навчання.
Формуваннярухових навиків відбувається в певній залежності від рівня розвитку рухових якостей[9,48], але, у свою чергу, рухові навики впливають на розвиток і проявфункціональних можливостей організму людини. Тому, перед початком навчанняпотрібно звернути увагу на рівень розвитку фізичних якостей і м’язових груп,які забезпечують виконання метальних рухів. Для успішного оволодіння навиками вметанні легких снарядів необхідні достатня рухливість в плечовому і ліктьовомусуглобі і високий рівень розвитку координації руху. Розвиток фізичних якостей –процес тривалий і високий рівень їх розвитку служитиме базою для успішногоформування не тільки навику в метанні, але і для освоєння багатьох іншихрухових дій. Тому приділяти увагу розвитку гнучкості і координації рухів бажано впродовж всього навчальногороку, незалежно від спрямованості уроків і завдань навчання, щоб необхіднийрівень розвитку фізичних якостей був досягнутий до початку навчання такомускладно – координаційній руховій дії, як метання.
На одному занятті використовуєтьсяневелика кількість вправ для розвитку координаційних здібностей. Але вони, поможливості, повинні бути в кожному занятті, у різних його частинах.
Існують два шляхи розвиткукоординаційних здібностей [12].
По-перше, координування зростає приоволодінні новими різноманітними рухами. За відсутності нових рухових відчуттівзнижується здібність до навчання. Тому важливо включати елемент новизни і в тірухи, якими діти володіють.
По-друге, вона поліпшується, якщодається ускладнення, нове поєднання знайомих рухів, змінюються звичні умовивиконання руху.
Діти повинні уміти застосовуватиосвоєні вміння в ігровій ситуації або в складніших умовах місцевості.
В.М. Заціорський рекомендуєрізноманітні методичні прийоми, які, на наш погляд, можуть використовуватисявчителями фізичної культури з метою що підвищують руховій координації у учнівперед освоєнням складно, – координаційної рухової дії – метання:
1. Застосування незвичайнихпочаткових положень.
2. Дзеркальне виконання вправ.
3. Зміна швидкості або темпурухів.
4. Зміна просторових меж, в якихвиконується вправа.
5. Зміна способів виконання вправ(метання зверху, знизу, збоку).
6. Ускладнення вправи додатковимирухами.
7. Зміна протидій що займаютьсяпри групових і парних вправах. Виконання узгоджених дій декількома учасниками(удвох, по 3–4 людини, групою).
8. Використання у вправахпредметів різної форми,
маси, об’єму, фактури сприяє розвитку вміння розподіляти
рухи в просторі і в часі, поєднувати їх з рухами тіла,
що вимагають різносторонньої координації і тонких м’язових відчуттів (метатим’яч, мішечки, шишки, сніжки, картонні диски).
9. Ускладнення умов гри. Ігровийметод з додатковими
завданнями передбачає виконання вправ або в обмежений час, або в певних умовах,або певними руховими діями і тому подібне Ігровий метод без додаткових завданьхарактеризується тим, що виникаючі рухові завдання учень повинен вирішуватисамостійно, спираючись на власний аналіз ситуації, що склалася.
10. Для розвитку координаціїважливо дотримуватися двох методичних принципів: вправа повинна виконуватисяправильно, чисто; вправу потрібно широко різноманітити, використовуючи різніпочаткові положення [8].
11. На легку атлетику, як правило,відводять уроки в 1 і 4 чвертях. Навчання техніці метання малого м’ячаздійснюється в 1 чверті на уроках №2–9 і в 4 чверті на уроках №62–68. Навчанняновим елементам техніки метання краще планувати в 4 чверті, а в 1 чверті науроках легкої атлетики слід повторювати і закріплювати вивчене в попередньомукласі. На метання в уроці треба відводити до 15 хвилин, навчання новимелементам техніки краще планувати в початок уроку.
12. Для підтримки уваги учнів урізноманітнитизавдання у метанні. При постановці завдань треба враховувати обмеженість об’ємууваги (2–3 об’єкти) у дітей молодшого шкільного віку. У зв’язку з цим вструктурі рухів виділяють те, що, перш за все треба засвоїти дітям на даномузанятті [22].
13. Основний спосіб організаціїучнів при навчанні техніки метання малого м’яча повинен бути фронтальний (абогруповий). Для цього на початковому етапі навчання (молодші школярі) можнавикористовувати не тенісні м’ячі, а саморобні, виготовлені з тканини або зпінопласту. Вони легкі у виготовленні; не розкочуються і тим самим підвищуютьмоторну щільність уроку; виключають удари; дозволяють відпрацювати необхіднушвидкість рухів, оскільки щоб такий м’яч долетів до достатньо вказаноївертикальної цілі, треба зробити дуже швидкий і хльосткий рух рукою, дотримуючираціональну структуру кидка. Так само рекомендуємо використовувати сітку – завісуупоперек спортивного залу. Сітка гасить швидкість м’яча, що потрапляє в нього, щополегшує і прискорює процес підбору снарядів; можливе зустрічне метання в сіткуі проведення рухомих ігор двома групами одночасно, що підвищує щільність урокув 3–4 рази; дозволяє виконувати в залі метання м’яча, вага якого складає 150грам. Для становлення навику в процесі навчання необхідно виконувати правильнірухи з повторенням не менше 8–10 разів, а при закріпленні вже вивченого руху – вмежах 25–30 разів.
14. У експериментальній методицірекомендується використовувати горизонтальні цілі тільки з попереднімперекиданням снаряду, наприклад, через сітку, щоб виключити помилки, щовиникають в техніці виконання метання і додати снаряду оптимальний кут вильоту.
15. У шкільній програмі спосібвідведення снаряду не обмовляється. Але як показав аналіз літературних джерел,найбільш ефективний спосіб відведення снаряду (замах) по дузі«вперед-вниз-назад», оскільки при його виконанні: збільшується амплітудазамаху, більша свобода рухів руки зі снарядом, відображає природний рух;збільшує можливість використання в роботі м’язів руки; і тулубавикористовується, як в метанні на точність (влучність), так і в метанні надальність використовується при метанні різних снарядів (списа, гранати), тобто,можливе позитивне перенесення.
Тому, саме цьому способу відведення снаряду(по дузі «вперед-вниз назад») доцільно навчати школярів, починаючи з молодшихкласів, і його ми використовуємо в експериментальній методиці.
В процесі навчання техніці метаннямалого м’яча слід чергувати імітаційні вправи без снаряду, імітаційні вправи зснарядом, вправи, що завершуються кидком м’яча. Імітаційні вправи даютьможливість виконувати завдання одночасно проаналізувати зовнішню структуру рухуі не витрачати час на підбір снаряду, що підвищує моторну щільність уроку.
У шкільній програмі при навчанніметанню метод навчання по частинах, є основним. На наш погляд це недоцільно,оскільки приводить до невиправданих тимчасових витрат і не сприяє формуваннюструктури цілісної дії. Відомо, що руховий навик, не є сумою складових йогоокремих рухів. Техніка виконання рухових дій розглядається як система рухів (Н.А. Бернштейн,1966; Д.Д. Донський), остання ж характерна своєю цілісністю на основітісної взаємодії елементів. Тому в експериментальній методиці ми переважновикористовуємо метод навчання в цілому.
У шкільній програмі метання з одногокроку передбачено тільки в 4-му класі, тобто навчання йде в статиці. Поекспериментальній методиці метання з одного кроку дається вже в 1-му класі, а в3-му з трьох кидкових кроків, навчання йде в динаміці, що відповідає структуріметального руху. Тим паче, що руховий апарат дітей б-10 років пристосований восновному до динамічних навантажень, а не до статичних.
Методична послідовність навчання учнівметанню способом «із-за голови через плече» в школі є «нарощування» рухів доосновного руху – фінального зусилля. Але у зв’язку з дискретністю процесунавчання метанню в школі і «зацикленню» на елементах техніки дана ідея непрацює, і на практиці ми маємо не сформовану структуру метального руху, якахарактеризує ступінь оволодіння руховою дією [52].
Правильне формування координаційноїструктури основної вправи, що дозволяє оволодівати технікою і видозмінювати їїзалежно від зовнішніх умов і індивідуальних особливостей учнів забезпечуєтьсяза наступних умов:
До початку навчання створити базуформування навику в метанні, тобто необхідний рівень фізичних якостей.
Займатися технікою метання неепізодично – (не тільки на уроках в 1 і 4 чвертях, а систематично, тобтовключаючи метання і його елементи впродовж всього навчального року, в урокирізної спрямованості.
Основний принцип навчання «відголовного до другорядного». Головне в метанні – це саме метання, що виконуєтьсяна основі зусиль крупних м’язових груп[45].
Основний акцент при навчанні робити наузгодження рухів різних частин тіла, що є необхідною умовою формуванняструктури всієї метальної дії, а не окремих його частин. Тому в процесі занять(у підготовчій частині уроку) включати вправи, що вимагають узгоджених рухіврізних частин тіла (тулуба і рук; тулуба і ніг; ніг, тулуба і рук). Прагнутипереважно використовувати метод розучування в цілому у поєднанні з методомнавчання по частинах (в міру необхідності).
При навчанні доцільно застосовуватирізні орієнтири: звукові, зорові, тактильні, за допомогою яких створюється орієнтовнаоснова дії, що прискорює процес формування рухового навику (розмітка;підрахунок; виключення зорового аналізатора).
Давати вправи на диференціювання впросторі і на м’язові зусилля, тобто розвивати м’яз, як орган чуття.
ü Розширити арсенал засобів навчанняз допомогою:
ü широкого застосування ігор іестафет з м’ячем
ü зміни темпу і швидкостівиконання
ü використання снарядів різноїваги і форми
ü зміни просторових меж виконаннявправи
ü рекомендується використовувативправи, які по своїй структурі відповідають основним метальним рухам
ü вправи зв’язаної дії (вивченнютехніки і підвищенню рівня розвитку фізичних якостей).
Для формування навику в техніці метаннямалого м’яча у учнів 1–3 класів, рекомендується наступна методичнапослідовність:
1 клас
Мета: Навчити техніки виконання метання з одного кроку (акцент наузгодження кроку лівої і замаху)
Завдання:
1. Створити у учнів уявлення протехніку метання малого м’яча.
2. Навчити техніці тримання івипуску снаряду.
3. Навчити узгодженому виконаннюкроку лівою (правою) з одночасним відведенням руки, яка метає з снарядом подузі «вперед-вниз-назад».
4. Навчити техніки метання малогом’яча з одного кроку (перенесення ваги тіла з правої на ліву).
2 клас
Мета: Навчити техніці метання м’яча з 3-х кидкових кроків (акцентна узгоджене виконання 3-х кроків розбігу).
Завдання:
1. Повторення пройденого впопередньому класі.
2. Навчити виконанню«перехресного» кроку (стрибком).
3. Навчити техніки метання з 3-хкроків розбігу (узгоджене виконання 3 кидкових кроків).
3 клас
Мета: Вдосконалення техніки метаннямалого м’яча з 3-х кидкових кроків (акцент на рухи у фазі фінального зусилля,як найбільш складно-координаційні).
Завдання:
1. Повторення пройденого в попередніх класах.
2. Навчити рухів у фазі фінального зусилля (послідовності включення вроботу ланок тіла).
3. Вдосконалення техніки метання з 3-х кроків розбігу.
Експериментальнаметодика навчання запропонована у додатку Де, у завданнях навчання, поданізасоби (вправи, завдання), за допомогою яких рекомендується вирішувати данізавдання. До кожної вправи (завдання) подані методичні і організаційнівказівки, які на наш погляд, забезпечать ефективніше його виконання. Критеріємосвоєння матеріалу після завдання пропонуємо використовувати контрольні вправи.
Поурочнепланування навчального матеріалу з навчання техніки метання подане у додатку Знак«X» – на перетині номеру уроку і змісту навчального матеріалу означає, що нацьому уроці рекомендується дати матеріал вказаного змісту.
 3.2Експериментальна перевірка розробленої методикинавчання метанню малого м’яча
 
Для оцінкиефективності розробленої методики навчання техніки виконання метальних рухівмолодших школярів на уроках фізичної культури в загальноосвітній школівикористовувався паралельний порівняльний експеримент. Як чинники служилипоказники, що визначають рівень розвитку координаційних здібностей і показникитехніки виконання метання малого м’яча (суб’єктивний – бали, об’єктивний – точністьпопадання в ціль).
Учнів контрольнихкласів протягом 7-ми уроків, передбачених для навчання метання, займалися зазвичайною методикою навчання метання, а учнів експериментальних класів – заспеціально спрямованою методикою навчання. Місце, умови проведення занять івикористовуваний інвентар в контрольних та експериментальних класах булиоднаковими. До початку проведення експерименту і після його закінчення учнівсіх класів були протестовані з метою оцінки рівня розвитку рухових якостей іїх змін під час педагогічного експерименту.
Як видно з таблиці 11, заантропометричними показниками (середні показники зростання, ваги, ОГК) і попочатковому рівню розвитку фізичних якостей (сила – динамометрія, вибухова сила– стрибки вгору з махом руками і без нього, координаційні здібності, спритність– виконання вправи на якийсь час, швидкість – човниковий біг 4×9 м) учнівконтрольних і експериментальних класів не мають достовірних відмінностей.

Таблиця 11. Показники антропометрії ірівня розвитку фізичних якостей у контрольних і експериментальних класів, учнів,до проведення експерименту Дівчатка Хлопчики клас Експер. (п=4б) Контр. (п=45; Експер. (п-43) Контр. (n=43) ріст (см) 128,35+1,10 131,02+0,10 133,05+0,83 130,56+0,90 Вага (кг) 26,25+0,60 26,23+0,62 28,49+0,64 27,86+0,82 ОГК (см) 62,38+0,50 62,18+0,62 64,84+0,57 63; 93+0,68 Динамометрія права рука (кг) 8,65+0,55 8,67+0,54 11,97+0,60 10,58+0,57 Динамометрія ліва рука (кг) 7,92+0,50 7,84+0,52 10,74+0,52 9,09+0,52 Стрибок вгору з махом рук (см) 17,74+0,87 18,78+0,85 18,42+0,70 18,35+0,91 Стрибок вгору без маху руками (см) 16,25+0,82 17,07+0,55 16,63+0,60 17,21+0,77 Техніка виконання вправи (бали) 4,20+0,12 4,04+0,13 3,88+0,16 3,74+0,16 Час виконання вправи (сек) 8,88+0,34 8,71+0,47 8,40+0,43 9,20+0,61 Човниковий біг 4 X 9 м (сек) 13,45+0,19 12,93+0,19 12,48+0,14 12,57+0,18 Кількість попадань в ціль (раз) 0,82+0,14 0,75+0,13 1,60+0,20 1,87+0,20
 
З метоюперевірки ефективності експериментальної методики нами був проаналізованийкореляційний зв’язок кидка на точність попадання з показниками антропометрії іпоказниками рівня розвитку фізичних якостей до і після експерименту по класах,окремо для хлопчиків і дівчаток.
Аналізкореляційних зв’язків результату в метанні на точність у дівчаток 1–Г класу(експериментального) показав, що до експерименту результат в метанні маєвеликий кореляційний зв’язок з показниками рівня розвитку координаційнихздібностей. Після педагогічного експерименту з’являється тенденція збільшеннякореляційних зв’язків результату в метанні на точність з показниками, що характеризуютьтехніку виконання метання, яка у свою чергу має високий зв’язок з рівнемрозвитку координаційних здібностей, також зростає роль антропометричних показників.
У хлопчиків 1–Г класу(експериментальний) результат в метанні на точність до експерименту більшоюмірою визначається рівнем розвитку координаційних здібностей, а післяексперименту зростає вплив на результат у точності метання антропометричнихпоказників.
У дівчаток 1–А класу (контрольного) доексперименту результат в метанні на точність багато в чому визначаєтьсяантропометричними показниками, після експерименту зв’язок антропометричнихпоказників з результатом у метанні зменшується.
У хлопчиків 1–А класу (контрольного)результат в метанні на точність до експерименту має високий кореляційний зв’язокз антропометричними показниками, після експерименту даний зв’язок зберігаєтьсяі зростає зв’язок результату в метанні з рівнем розвитку координаційнихздібностей.
У дівчаток 2–В класу(експериментального) до експерименту результат в метанні на точність маєкореляційний зв’язок з рівнем розвитку координаційних здібностей,антропометричними показниками і силою кисті рук; після експерименту рольантропометричних показників зменшується, а результат в метанні на точність маєвисокий кореляційний зв’язок з технікою виконання метання, яка безпосередньопов’язана з рівнем розвитку координаційних здібностей.
У хлопчиків цього класу до експериментурезультат в метанні більшою мірою зумовлений антропометричними показниками.Після експерименту роль антропометрії значно знизилася, тенденція до зростаннякореляційних зв’язків результату в метанні на точність з рівнем розвиткукоординаційних здібностей.
У дівчаток 2–Б класу (контрольного) доексперименту результат в метанні на точність має кореляційний зв’язок з рівнемрозвитку координаційних здібностей, після експерименту результат в метанні таксамо залежить від рівня розвитку координаційних здібностей і антропометричнихпоказників.
У хлопчиків цього ж класу результат вметанні на точність і до і після експерименту має кореляційний зв’язок зпоказниками антропометрії і рівнем розвитку координаційних здібностей.
У дівчаток 3–А класу(експериментального) до експерименту результат в метанні на точність маєкореляційний зв’язок з рівнем розвитку координаційних здібностей, післяексперименту зростає значущість антропометричних показників і техніка виконанняметання, яка у свою чергу залежить від рівня розвитку координаційнихздібностей.
У хлопчиків даного класу доексперименту існує кореляційний зв’язок результату в метанні на точність зантропометрією, координаційними здібностями і технікою виконання метання.
У дівчаток 3–Б класу (контрольного)результат в метанні на точність до експерименту має кореляційний зв’язок зпоказниками рівня розвитку координаційних здібностей і антропометричнимипоказниками, після експерименту істотних змін в кореляційних зв’язках немає.
Таким чином, проведене дослідженнядозволило визначити, що результат в метанні на точність попадання багато в чомузумовлений антропометричними показниками учня і залежить від рівня розвиткуйого координаційних здібностей.
У експериментальних класах доексперименту антропометричні показники не завжди мали кореляційний зв’язок зрезультатом в метанні на точність, а після експерименту цей зв’язок з’явився,отже, пропонована нами методика навчання передбачає повнішу реалізаціюможливостей молодших школярів.
У дівчаток, починаючи з першого класу,і у хлопчиків з 3 класу результат в метанні має кореляційний зв’язок з технікоювиконання даної рухової дії, а вона у свою чергу багато в чому визначаєтьсярівнем розвитку координаційних здібностей. Отже, при навчанні метанню необхідновикористовувати вправи зв’язаної дії, тобто, вивчаючи техніку рухової дії,розвивати необхідні фізичні якості.
До початку навчання метанню необхіднояк – би створити базу для оволодіння навиком в метанні. Це: достатній рівеньрозвитку координаційних здібностей, гнучкості, рухливості в плечовому суглобі,сили грон рук і якомога різноманітніший руховий досвід і тому подібне
Для порівняння кореляційних зв’язківпісля проведення експерименту в контрольному і експериментальному класах наоснові підсумкових тестів були побудовані діаграми що ілюструють кореляційнийзв’язок в метанні у дівчаток і хлопчиків з показниками антропометрії з рівнемрозвитку фізичних якостей після експерименту.
Таким чином, проведене дослідженнядозволяє стверджувати, що методика навчання, що враховує структуру метальногоруху (послідовність включення в роботу ланок тіла у фазі фінального зусилля)дозволяє за коротший проміжок часу (з 1 по 3 клас, а не з 1 по 11 клас)оволодіти таким, що вчиться складно, – координаційною руховою дією – метанняммалого м’яча. Що свідчить про оптимізацію процесу навчання.
Найважливішим завданням початковогонавчання метанням є формування правильної структури рухів. Це досягаєтьсязавдяки використанню спеціальних вправ (пропонованих в програмі навчання),направлених на розвиток тілесної координації (узгоджені рухи крупними м’язовимигрупами).
Техніка виконання метання (ступіньосвоєння запропонованого навчального матеріалу) в експериментальних групахоцінювалася по 5-ти бальній шкалі (часто використовуваною в своїх роботахгімнастами Н.К. Меншиков, 1957 і ін.). Бали виставлялися таким чином:
«5» балів – точне виконання всіх рухіві правильне їх узгодження;
«4» балу – наявність слабо вираженихпомилок і злегка помітної неузгодженості рухів;
«3» балу – явно виражені помилки врухах і слабка їх узгодженість;
«2» балу – за грубе спотворення іпропуск окремих рухів; «1» бал – за грубе спотворення, пропуск і заміну дополовини рухів, що входять у вправу.
Оцінка техніки здійснювалася експертноюгрупою, що складається з трьох чоловік: двох викладачів фізичної культури школи.
Техніка виконання метання у всіхкласах, що навчаються за експериментальною методикою, була оцінена позитивно,на «4» і «5». Тобто учні експериментальних класів, освоїли запропонованийматеріал і справилися з поставленими завданнями навчання. Значить: матеріал зтехніки навчання метанню, пропонований для освоєння по експериментальнійметодиці є доступним для даного віку, підібрані засоби (вправи) відповідаютьпоставленим завданням і сприяють формуванню правильної структури метальногоруху за коротші терміни.
Приріст середнього показника точностіпопадання в ціль визначався у відсотках (5 попадань в мету-100%) в 1-му, 2-му і3-ем експериментальних класах, як видно з малюнка 17, вище, ніж в 1-му, 2-му і3-ем контрольних класах.
Таким чином, навчання техніки метанняза експериментальною методикою, розробленою, для молодших класів, сприяєформуванню правильної структури метального руху в короткі терміни і в той жечас сприяє покращенню результату в кидку малого м’яча на точність. попадання вціль.
Висновки
Аналізнавчальних програм з фізичного виховання показав, що залежно від їхспрямованості метанню відводиться відповідна роль і місце: у комплекснійпрограмі метання розглядається, як самостійна рухова дія, підмет вивченню; упрограмі з направленим розвитком рухових здібностей метання – це засіб розвиткукоординаційних здібностей; у програмі, заснованій на одному з видів спорту(баскетболі) метання виступають як засіб загальної фізичної підготовки, так іспеціальної підготовки для гри в баскетбол. Вміст вправ по метанню і контрольнітести в різних програмах також різні. Але, як показав аналіз програм, матеріалпо метанню включений у всі розглянуті програми, входить в їх базову частину і єобов’язковим для вивчення в школі.
Цілісністьтехніки метального руху не враховується в традиційній методиці навчання,використовуваній в школі, де основний метод навчання – розучування рухової діїз частин, що суперечить структурі метального руху. Послідовність навчання, щорекомендується: від хлистоподібного руху кисті у момент кидка до початковогоположення перед початком розгону; не відповідає послідовності включення вроботу ланок тіла у фазі фінального зусилля. Невиправдана розтягнутістьнавчання по роках уповільнює процес навчання, робить його менш ефективним.
У дослідженні експериментально виявленезначення таких параметрів техніки метання на результат кидка: амплітуда замаху(повинна бути близька до максимальної; ритм виконання необхідно задавати,особливо на етапі початкового навчання,; кількість біоланок тіла, що берутьучасть в кидку (чим більше задіяні м’язи ніг в кидку, тим вище результат).
Експериментальна методика навчанняметанню малого м’яча молодших школярів ґрунтується на наступних положеннях:
До початку навчання техніки необхідностворити базу формування навику метання (розвивати рухливість в плечовому іпромені зап’ястному суглобах, гнучкість, силу м’язів, координаційні здібності ітак далі) підбір вправ, що підводять, повинен здійснюватися з урахуваннямцілісності техніки рухової дії, що вивчається. Тобто методика навчаннянаправлена на формування рухової дії в цілому, а не на вивчення окремих йогоелементів, що відповідає динамічній структурі метального руху.
В процесі навчання необхідно створюватиорієнтовну основу діяльності (за допомогою завдання орієнтирів: зорових,слухових, тактильних) з метою виключення ряду типових помилок і здійсненнясамоконтролю за виконанням завдання.
Займатися технікою метаннясистематично, тобто, включаючи метання і його елементи впродовж всьогонавчального року в уроки різної спрямованості.
Результативність експериментальноїметодики полягає: у повнішій реалізації природних можливостей учнів; про щосвідчить достовірний кореляційний зв’язок результату в метанні на точність зантропометричними показниками; у обліку рівня розвитку рухових якостей молодшихшколярів.
Використана література
1. Андрощук Н.В. Тематичнеоцінювання навчальних досягнень з фізичної культури. 1–4 класи – Тернопіль:Підручники і посібники, 2003. – 72 с.
2. Андрощук Н.В., Дзюбановський А.Б.,Леськів А.Д. Радість руху. – Тернопіль.: СМП «Астон», 1999. – 114 с.
3. Андрощук Н.В., ЛеськівА.Д., Мехоношин С.О. Рухливі ігри та естафети у фізичному вихованнімолодших школярів. Методичний посібник. – Тернопіль: «Підручники і посібники»,1998. – 112 с.
4. Богданов Г.П., Козлов В.Й. Занимайтесьвсей семьей. – М.: Физкультура и спорт, 1987.
5. Борисенко А. Системафізичного виховання учнів початкової школи Фізична культура і здоров’я сім’ї //Фізичне виховання в школі. – 1997. – №2. – С. 15–18.
6. Борисенко А.Ф., Цвек С.Ф. Руховийрежим учнів початкових класів. Навчальний посібник. – 2-ге вид. перероб. і доп.– К.: Радянська школа, 1989. – 190 с.
7. Булкин В.А. Основныепонятия и термины физической культуры и спорта. – СПб: Изд-во СПб ГАФК им. П.Ф. Лесгафта,1996.-С. 17.
8. Вильчковский Э.С. Развитиедвигательной функции у детей. – Киев: Здоровье, 1983.-С. 154.
9. Вільчковський Е., Борисенко А.,Зубалій М. Цвек С., Остапенко О., Стеценко А. Державний стандартосвітньої галузі «Фізична культура і здоров’я» // Фізичне виховання вшколі. -1997. – N1. – С3–12.
10. Вільчковський Е.С., Козленко М.П.,Цвек С.Ф. Система фізичного виховання молодших школярів.Навчально-методичний посібник. – К.: ІЗМН, 1998. – 232 с.
11.  Гужаловский А.А. Проблемы теорииспортивного отбора // Теория и практика физической культуры, 1986. – №8. –С. 24 -25.
12.  Зданевич А.А. У младших школьников метание вцель // Физическая культура в школе, 1995. – №1. – С. 13–16.
13. Державна національнапрограма «Освіта» («Україна ХХI століття») // Освіта. – 1993. – грудень (№44–45–46).
14. Державна програма розвиткуфізичної культури і спорту в Україні: Видання передруковано в ДВПП ДКНТ. 1996.-26 с.
15. Державні тести і нормативиоцінки фізичної підготовленості населення України / За ред. М.Д. Зубалія.-2-е вид., перероб. і доп. – К., 1997. -36 с.
16. Державні тести і нормативиоцінки фізичної підготовленості населення України / За ред. М.Д. Зубалія.-2-е вид., перероб. і доп. – К., 1997. -36 с.
17. Єднак В.Д., Кучеренко В.М.Біг, стрибки, метання. Навчальний посібник. – Тернопіль: ТДПУ, 1999. – 80 с.
18. Закон України «Про освiту» //Рад. шк. – 1991. – №9. – С. 5–19
19. Закон України «Про фізичнукультуру і спорт «Київ. -1993. -21 с.
20. Закон України «Про фізичнукультуру і спорт». – К. – 1994. – 21 с.
21. Іваськів С.М. Плаванняз методикою викладання. Навчальний посібник. – Тернопіль: ТДПУ, 1998. – 88 с.
22. Качашкин В.М. Физическое воспитание вначальной школе: Пособие для учителей. – М.: Просвещение, 1978. – 207 с.
23. Качеров О., Козетов І.Здорова родина – здорове суспільство Фізична культура і здоров’я сім’ї //Фізичне виховання в школі. – 1998. – №2,4. – С. 26–29.
24. Комплесная програмафизического воспитания учащихся I–X класов общеобразовательной школы. – М,: Просвещение,1987. -47 с.
25. Кос В.Р., Безкоста С.В.Фізична культура. Календарне планування. 1–4 класи. Тернопіль: Навчальна книга– Богдан, 2001. – 80 с.
26. Кругляк О.Я., БуклівІ.М., Кругляк Н.П. Календарне планування уроків фізичної культури. 1–4класи. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2000. – 64 с.
27. Кругляк О.Я., Кругляк Н.П.Від гри до здоров’я нації. Рухливі ігри, естафети на уроках фізичної культури.Методичний посібник. – Тернопіль: «Підручники і посібники», 2000. – 80 с.
28. Лазарев И.В., Кузнецов B.C., Орлов Г.А. Практикумпо легкой атлетике: Учеб. пособие для студентов сред. пед. учеб. заведений. – М.:Академия, 1999. – С. 132–138.
29. Лазоренко Л.Д. Примерная классификациябазовых двигательных координации по ряду общих и специфических при знаков иструктурных элементов // Теория и практика физической культуры, 2003. – №8.– С. 19–21.
30. Леськів А.Д., Андрощук Н.В.,Мехоношин С.О., Дзюбановський А.Б. Форми і засоби фізичноговиховання молодших школярів. – методичний посібник.: Тернопіль «Астон», 1997. –108 с.
31. Леськів А.Д., Дзюбановський А.Б.Рухливі ігри на місцевості для школярів молодшого та середнього віку»,Тернопіль, СМП «Астон», 2000. – 132 с.
32. Леськів А.Д., Дзюбановський А.Б.,Левчук В.А. Радість руху: Астон, 2001. – 80 с.
33. Леськів А.Д., Левковський Д.М.,Дзюбановський А.Б. Планування програмового матеріалу з предмету «Фізичнакультура» дл учнів 1–4-х класів. – Тернопіль: «Астон», 2000. – 176 с.
34. Линець М.М. Основиметодики розвитку рухових якостей. – Львів: Штабар, 1997. -207 с.
35. Лящук Р.П., Огнистий А.В.Гімнастика (навчальний посібник у двох частинах). – Тернопіль: ТДПУ, Ч. 1.– 2000. – 164 с.
36. Лящук Р.П., Огнистий А.В.Гімнастика (навчальний посібник у двох частинах). – Тернопіль: ТДПУ, Ч. 2.– 2001. – 214 с.
37. Огниста К.М. Методикаформування фізичної культури учнів початкових класів (форми, засоби, методи). –Тернопіль: ТДПУ, 2003. – 164 с.
38. Огниста К.М. Основизнань з фізичної культури для учнів 1–4 класів Методичний посібник. –Тернопіль: Мальва-ОСО, 2001. – 72 с.
39.  Огниста К.М. основи знань з фізичної культуридля учнів 1–4 класів. Методичний посібник. – Тернопіль: Мальва – ОСО, 2001. –72 с.
40. Огниста К.М.Стройові вправи у фізичному вихованні школярів Навчальний посібник. –Тернопіль: «Астон», 2001. – 58 с.
41. Огниста К.М.,Огнистий А.В. Рухливі ігри у фізичному вихованні молодших школярів. –Тернопіль: ТДПУ, 2004. – 40 с.
42.  Огнистий А.В. Атлас загально-розвиваючихвправ. Навчально-методичний посібник – Тернопіль: ТНПУ, 2004. – 148 с.
43. Огнистий А.В. Зошитдля практичних занять з методики фізичного виховання учнів молодшого шкільноговіку. – Тернопіль: ТДПУ, 2003. – 24 с.
44. Огнистий А.В. Теоретико-методичніоснови фізичного виховання учнів молодшого шкільного віку (опорні конспектилекцій). – Тернопіль: ТДПУ, 2001. – 60 с.
45.  Огнистий А.В., Огниста К.М., Кривокульський О.І.,Божик М.В. Основи професійно-прикладної фізичної підготовки.Навчальний посібник. – Тернопіль: ТНПУ, 2007. – 104 с.
46. Папуша В.Г. Фізичневиховання школярів: форми, зміст, організація. – Тернопіль: Збруч. – 2000 – 248 с.
47. Педагогічна практика зфізичного виховання (методичні рекомендації для студентів факультету підготовкивчителів початкових класів) за ред. А.В. Огнистого. – Тернопіль: ТДПУ,2001. – 20 с.
48. Петровський В., ПоліщукН. Опанування рухових дій дівчатами молодшого шкільного віку //Фізичне виховання в школі. – 1998. – №4. – С. 29–32.
49. Помиткін Е.О. Духовнийрозвиток учнів у системі шкільної освіти. – К.: 1996. -164 с.
50.  Потапчук А.А., Дидур М.Д. Осанка ифизическое развитие детей. Программы диагностики и коррекции нарушений. – СПб.:Речь, 2001–166 с.
51. Програма длязагальноосвітніх навчальних закладів «Основи здоров’я і фізична культура» 1–11класи. – К.: Початкова школа, 2001. – 112 с.
52. Рощенко В., СтолітенкоВ. Самостійні заняття учнів фізичними вправами Фізична культура і здоров’ясім’ї // Фізичне виховання в школі. – 1998. – №3. – С. 15–18.
53. Сарапулова Є.Фізкультхвилинка – це серйозно Фізична культура і здоров’я сім’ї //Фізичне виховання в школі. – 1997. – №4. – С. 20–22.
54. Тельтевская Н.В. Проверкаи оценка знаний учащихся. – Саратов: Саратовский университет, 1984. -32 с.
55. Теория и методикафизического воспитания.; Под ред. Ашмарина Б.А. – М.: Просвещение, 1990.-287 с.
56. Тутевич В.Н. Теорияспортивных метаний. – М.: ФиС, 1969. – С. 165–167.
57. Цвек С.Ф. Фізичневиховання молодших школярів. – К: «Радянська школа», 1986. – 123 с.
58. Шаулин В.Н. Метаниемяча на дальность // Физическая культура в школе, 1987. – №6. – С. 21.
59. Шиян Б.М., Папуша В.Г.,Приступа Є. Н. Теорія фізичного виховання. – Львів: ЛОНМІО, 1996. -220 с.
60. Шиян Б.М. Методикафізичного виховання школярів (Практикум). – Львів: Світ, 1993. – 184 с.
61. Шиян Б.М. Теорія іметодика фізичного виховання школярів. Частина 1. – Тернопіль: Навчальна книга– Богдан, 2001. – 272 с.