–PAGE_BREAK–Так екологічне виховання не можна втілювати, не виходячи з класу, бо споглядання і живе спілкування з природою розвиває розумові здібності, посилює бажання вчитися, дізнаватися нове, займатись пошуковою роботою, ставити собі питання: чому? звідки?..
Екологічне виховання за В.О.Сухомлинським — це розгляд навчально – виховного процесу як складної системи, при якій дитина без уваги не залишить жодної травинки, пташки, вчиться робити не тільки висновки, а й аналізувати.
Екологічне виховання – це могутнє джерело енергії думки, це поштовх, який може пробудити лінивого, сонного. Перед красою природи дитина стає такою, якою повинна бути, коли учень є з природою віч–на-віч і перед ним відкривається світ дивних і цікавих речей, то треба дати волю дитині і тоді вчитель може краще спостерігати, як сприймає навколишній світ, як вона бачить, як думає.
Постійно працюючи над екологічним вихованням В.О.Сухомлинський відкривав перед своїми вихованцями джерело, без якого неможливе повноцінне духовне життя школярів.
Працюючи з класом В.О.Сухомлинський найважливішим принципом екологічного виховання підростаючого покоління вважав пізнання та вивчення природи рідного краю і активну практичну діяльність. Він створив у Павлишській школі кімнату казок, куток краси, куток підводного царства, казкову гору. Діти складали самі казки, оповідання, вірші пов’язані з природою.
Принципи екологічного виховання допоможуть дітям помічати навколо себе спорідненість в природі, і їх взаємопов’язаність та взаємозалежність, потребують вміння дорожити дивом, що їх оточує. Педагог виділяв взаємопов’язаність вчителя і учня, учнів і вчителя, учня і колективу. Сьогоднішні погляди на сутність орієнтованого підходу у педагогіці ґрунтується саме на такому розумінні відносин між вчителем і учнем, коли обидва є рівноправними учасниками навчально – виховного процесу.
В.О.Сухомлинський у своїй роботі звертав увагу на те, що вчитель має поважно ставитись до гідності учня, до його людської особистості, бо це дає змогу виховувати у дитині гарні людські якості – доброту, людяність, потребу допомагати і оберігати, а також не дає змоги розвиватись поганим властивостям – безсердечності, жорстокості і бездушності.
Щоб запобігти безсердечності, павлишських школярів виховували у дусі турботи, тривоги, неспокою про живе і красиве. “З перших днів перебування в школі, — писав В.О.Сухомлинський, — ми спонукаємо до такого: якщо ти побачив, що на дереві надламана гілочка, дбайливо підв’яжи її, змаж рану; якщо це зроблено вміло і своєчасно гілочка приживеться. Ми постійно вчимо це робити, але це лише один бік справи. Головне в тому, щоб у дитини заболіла душа, коли вона побачила пошкоджене деревце” [4, С.156].
Екологічне виховання за В.О.Сухомлинським це отримання позитивних почуттів від навколишнього світу, які в подальшому будуть мати велике значення для духовного зростання дитини. “Природа здатна створити стан духовної готовності дитини до сприймання того, що потрібно вкласти в її розум, зробити здобутком її думки ” [5, С.545].
Екологічне виховання має великий вплив на дитину, бо засіває в маленькій душі добро, людяність, любов до природи, потребу примножувати красу рідного краю і оберігати її. Діти у початкових класах, за словами В.О.Сухомлинського, більше відчувають ніж розуміють.
Екологічне виховання за В.О.Сухомлинським – це виховання таких учнів, які б бачили і розуміли свою єдність з природою, переживали і турбувались про збереження і примноження навколишнього середовища, бережно відносились до всього живого, що їх оточує в природі. Якщо весь час працювати за методикою екологічного виховання В.О.Сухомлинського, то діти зрозуміють природу, як велику гілку, на якій знаходиться гніздо, в якому живуть вони, малі пташенята природи.
Екологічне виховання – це тяжка і дуже кропітка справа. На сьогоднішній день, на нашу думку, екологічне виховання стоїть у школах України ще не належному рівні. Багато чого залежить від вчителя, від його особистості і навіть від відношення до природи. Екологічне виховання потрібно систематично вивчати ще з молодших класів, а може й з дитячого садочка, з кожним роком поглиблювати знання, адже екологія – це новий спосіб мислення. З віком дитину слід переконувати в тому, що вона не має морального права заподіяти шкоду іншій людині, звірині, природі, це значить зробити світ безпечнішим, довговічнішим.
Якщо людина добра, то і другим зуміє передати добро. І не важливо, який урок проводить вчитель, чи з математики, чи з природознавства, його вміння допоможе завжди знайти місце для екологічного виховання, якщо він не байдужий і добре знайомий з принципами екологічного виховання за В.О.Сухомлинського.
1.2. Принцип гуманізму, як домінанта екологічного виховання учнів молодшого шкільного віку в педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського
Систему екологічного виховання Сухомлинського без перебільшення можна назвати універсальною щодо широти і глибини екологічно-виховного процесу.
Можна сказати, що гуманізм як домінанта екологічно-виховної системи Сухомлинського ґрунтується на положенні взаємостосунків між людьми, а через них і ставлення, і сприймання навколишнього світу. Якраз ця емоційна чутливість екологічного виховання до світу речей і до світу людей призводить до того, що вихованець бачить навколишній світ в іншому ракурсі.
Тож основною домінантою екологічного виховання учнів молодшого шкільного віку за Сухомлинським є гуманізм, який у подальшому визначатиме особистість кожної дитини, а потім і людини. Якщо дитину навчити любити природу і оберігати її, то все це вона буде робити і в дорослому віці.
Місце становлення Української держави, формування високих екологічних принципів в системі освіти потребує поглибленого вивчення праць Сухомлинського, з яких багато можна почерпнути кожному вчителю.
Спостерігаючи за дітьми на екскурсіях та у спілкуванні з природою, можна дійти висновку, що не всі діти виявляють одинаків інтерес до спостереження за природою. Це у багатьох випадках залежить від емоційності дитини, від пробудження її свідомості, від її мислення. Сьогодні зацікавити, зрушити дитячу душу зуміє не кожен учитель, а Сухомлинський робив це щодня і дуже майстерно. Його вихованці не проходили байдуже ні біля гаю, ні біля річки чи маленького струмочка. У всьому їх навчав вчитель бачити живу істоту, яка не тільки чарує своєю красою, а й потребує опіки і допомоги.
Вся вчительська діяльність великого педагога була підпорядкована найголовнішому – реалізації у екологічному вихованні гуманістичних ідей. Звернення до серця і розуму дитини викликає відгук у дитячій душі, бажання допомогти і бути кращим.
Гуманізм педагогічної системи екологічного виховання ґрунтується на положенні про самоцінність дитини, її право на свободу і гідність, правильну оцінку того, що її оточує. Сухомлинський ставив такі завдання, щоб дитина могла представити внутрішнє бачення світу і взаємодію з цілим світом.
Гуманізм Сухомлинського особливо яскраво виявився у його ставленні до організації навчання і виховання молодих школярів, у ставленні до навколишнього світу.
Гуманізація екологічного виховання і навчання виступає необхідним елементом творчої педагогіки, а гуманізм – однією з основних рис педагога. Це те головне, що відіграє свою конструктивну роль в удосконаленні педагогічної майстерності. Вчитель – авторитетний наставник учнів лише доти, доки він удосконалює свою майстерність, де відповідними є глибина любов до дітей, людяність і здатність проникнути в духовний світ дитини, зрозуміти і відчути в кожному з вихованців індивідуальне, бути відданим світу Дитинства. Вчителеві, образно кажучи, необхідно бути “річкою, в якій зливається гаряче серце й холодний розум, не допускати поспішних, непродуманих рішень – це одна з вічних гілок педагогічної майстерності. Якщо вона відмирає, всихає – всі книжні знання педагогіки перетворюються в парах”[1, С.12].
Гуманізм вчителя – це доброта і любов до дітей – це не лише стан, що внутрішньо пере живається. Вчитель повинен бути людиною доброї душі, любити дітей такими, якими вони є, любити природу і вчити дітей любити її.
Любов вчителя до дітей народжується в “горінні, в боротьбі за людину, нерідко в муках”, вона “дає вихователеві наснагу, є для нього джерелом, з якого він постійно черпає нові сили”. Педагог без любові до дитини, за влучним висловом В.Сухомлинського, — все одно, “що співець без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору” [4, С.292].
Важливою передумовою гуманістичного виховання Сухомлинський вважав великий вплив вчителя, батьків і того кола людей, серед яких живуть діти. Видатний педагог був переконаний, що виховувати у дітей чесність, правдивість, доброту і чуйність, любов і повагу до старших людей, до природи потрібно ще змалку, оскільки “ дитячий світ особливий. Діти живуть своїми уявленнями про добро і зло, про честь і безчестя про людську гідність: у них свої критерії краси, у них своє вимірювання часу, в роки дитинства день здається роком, а рік вічністю” [3, С.8].
“Добрі почуття, – зазначав Василь Олександрович, – своїм корінням сяють у дитинство, а людяність, доброта, лагідність, доброзичливість, хвилюваннях про красу навколишнього світу” [3, С.60]. Саме тому вчитель і батьки мають піклуватися про те, щоб діти виростали турботливими і справжніми гуманістами до всього живого. Така душевна праця відточує сердечну чуйність, пробуджує бажання робити добро.
“Азбука виховання людяності в тому, щоб дитина, віддаючи тепло своєї душі іншим людям, в природі знаходила іншу радість”, стверджував педагог – гуманіст Сухомлинський.
Душевна чуйність – це вміння відгукуватися думками, почуттями на все те, що відбувається в навколишньому світі; без чуйності до людини, до природи неможлива гуманність.
Справжня гуманність не може бути вихована без такої риси, як правдивість. Для цього потрібно формувати у дітей звичку постійно говорити правду. І прикладом для наслідування для дітей є дорослі, їхня глибока повага до правдивості як цінної людської якості. Коли людина втрачає віру у правду, то за словами Сухомлинського, стає “або озлобленою, дволичною і брехливою – яким би не проросло насіння безвір’я, дитина стає морально товстошкірою, для неї не існують етичні цінності”, така дитина немає гуманності по відношенню до людей і до природи.
Екологічне виховання тісно пов’язане із гуманізмом, гуманізм Сухомлинського особливо яскраво проявляється у його ставленні до екологічного виховання молодших школярів. Педагог розглядав це як засіб розвитку розумових сил і добрих почуттів у відношенні до природи, до всього живого що нас оточує.
Навчання в “зелених класах”, складання книжок-картинок про природу, подорожі у природу, проведення уроків мислення, використання і розв’язування задач із живого задачника, кімната казки, острів чудес, куток краси, використання в духовному житті пісні, книжки, проведення свят Матері, троянд, польових квітів, весняних квітів, написання дітьми оповідань, казок – ці та інші знахідки педагога сприяють розумовому розвитку дітей, засвоєнню духовних цінностей свого народу і гуманного ставлення до людей і природи.
Великий досвід роботи Сухомлинського з дітьми по екологічному вихованню глибоко переконує, що благодійним джерелом гуманістичного виховання особистості є природа. З перших хвилин життя дитина входить до світу природи, що викликає почуття радості, здивування, захоплення, милування.
“Замилуватися кущем шипшини, на якому палають червоні ягоди і жовтогарячі листочки; маленьким кленом і стрункою яблунькою з кількома жовтими листочками; кущем помідорів, обпаленим першим нічним диханням заморозку, — все це пробуджує в дитячих серцях ласкаве доброзичливе, дбайливе ставлення до живого” [2, С.410].
Таке сприймання дитиною реальності допомагає педагогам донести до їхньої свідомості розуміння того, що людина – це частина природи, а тому вона повинна розвиватися за її законами і ставитися до природи, не порушуючи її законів.
Гуманізм педагогічної системи Сухомлинського ґрунтується на положенні про самоцінність людини, її праві на свободу і гідність як неповторної індивідуальності.
Гуманізм і природа. Ці два слова тісно пов’язані між собою, їх уявляємо собі, коли досліджуємо педагогічну діяльність В. Сухомлинського. Природа спершу хвилювала самого вчителя. Він писав про неї, читав свої невеличкі твори своїм вихованцям. Він бачив їхні щирі погляди, спостерігав, як вони ставали теплішими і яснішими від почутого. І вирішив проводити уроки на природі, під голубим небом. Це було прекрасно. Цим захопились і діти бо, мабуть, немає на світі іншої теми, яка так хвилювала дитячі душі. Недаремно дерева називають зеленими друзями людини. Читаючи Сухомлинського ми бачимо, що дерева не просто ростуть, вони годують і одягають людину, дають їй житло, тепло і мають великий вплив на виховання у дітей доброти, співчуття, любові.
Всесвітньо відомий педагог підкреслював завжди у роботі з дітьми, що природа – це чарівниця, а дерева, квіти, трави, кущі – наше щастя і ми повинні шанувати їх усі.
У своїй книзі про природу, великий педагог закликає дітей просто так не рвати квіточку, а допомогти їй, щоб вона завжди радувала нас. Якщо ми хочемо зберегти природу, ми не повинні кривдити її, а й вчити інших оберігати прекрасну рослину.
Гуманізм діяльності Сухомлинського полягає у тому, щоб з шкільної парти виховувати у дітей цю рису. Спадає на думку вислів, що краса врятує світ. Але ж де візьметься та краса і гуманізм, якщо будеш виховувати жорстоких, бездушних і байдужих дітей?
Ми думаємо що з доброї дитинки не може стати погана людина, байдужа, черства. “Входячи в життя дитини з першими відчуваннями, сприйняттями, поняттями, уявленнями, природа стає для неї наочним мірилом цінностей, джерелом багатств” [5, С.537]. У цьому факті закладено величезні можливості становлення гармонійної, гуманної і всебічно розвиненої дитини.
У Сухомлинського немає на землі травинки чи билинки, які б сприятливо не впливали на дитину. Тільки дуже вміло треба до цього підходити, вдумливо читати твори вчителя, вивчати його спадщину і використовувати на уроках, та в позаурочний час.
Де сьогодні наш гуманізм, який ми зустрічаємо у В. Сухомлинського? Чому бездушно, заради грошей, нищать Карпати, вирубують парки і сквери, щоб будувати нові будинки і знову за гроші. Чому у Києві нищать Русанівські сади і будують “нові українці” пишні дачі для себе? Чому ж шалені бузувіри природу нищать мов кати? Хто їх виховував хто вчив? Я думаю, що, спираючись на досвід роботи Сухомлинського, вчителі України мало приділяють уваги екологічному вихованню дітей, слабо прищеплюють гуманістичні ідеї. Потрібно день за днем, урок за уроком, дотримуючись ідей великого педагога, прищеплювати дітям через спілкування з природою, добро і повагу до всього живого. Бо людина – захисник усього живого на Землі. А хіба може берегти хлопчик, який з рогатки стріляє у пташок, який топче ногами проліски у лісі, руйнує гнізда. Таких дітей у В.О.Сухомлинського ми не зустрінемо.
У цьому зв’язку новою гуманістичною цінністю для сучасної школи є екологічний світогляд, ядро якого – імператив виживання та глибока відповідальність кожного за нормальне життя людства на обмеженому життєвому просторі.
Розробляючи шляхи реалізації і впровадження екологічного виховання, корисно ще і ще раз перечитати В.О. Сухомлинського, побачити евристичну сутність його, начебто простих і загальнозрозумілих, висновків щодо незамінної ролі спілкування учнів з природою, створення навколо кожної дитини різноманітного виховного і розвивального середовища.
Переконливо, а найчастіше образним словом Сухомлинський доводив взаємозв’язок духовного і матеріального життя людини з природою. “Природа – колиска дитячої думки і треба прагнути, щоб кожна дитина пройшла школу дитячого мислення” [5, С.539]. “Ми вважали дуже важливим екологічним виховним завданням те, щоб наші вихованці, бачачи і розуміючи свою єдність з природою, переживали турботу і тривогу про збереження і примноження природних багатств…” [5, С.555]. “Думка про те, що ми, діти природи, повинні бути дбайливими і вдячними, особливо виразна і хвилююча тоді, коли діти бачать плоди землі, замислюються, як треба оберігати джерело з якого ми п’ємо” [5, С.557].
В. Сухомлинський був великим патріотом рідної землі, чорноробом рідної землі, чорноробом на многотрудній освітянській ниві, запроваджував найцінніший гуманізм у своїй педагогічній діяльності.
Отже, гуманізм є головним у екологічному вихованні школярів. Доброта і чуйне ставлення до природи окупиться з часом, бо ліси, зелені насадження називають легенями нашої планети. А коли хворі легені, то хвора планета, хворіють люди. Це В. Сухомлинський дуже добре зрозумів і тому, так багато уваги приділяв екологічному вихованню своїх вихованців проводячи цікаві уроки під блакитним небом.
продолжение
–PAGE_BREAK–1.3 Аналіз використання ідей В.О. Сухомлинського педагогами сучасної школи
Гострота сучасної екологічної ситуації в Україні і в усьому світі, зокрема, породжує безліч проблем. Одна з них – екологічне виховання молодшого покоління, здатного гармонійно співіснувати з природою, раціонально використовувати та відтворювати її багатства, психологічно готового оберігати природу.
Стан життя на планеті Земля у всіх його виявах – природному, соціально-екологічному, духовному – викликає глибоку тривогу і занепокоєність за нашу екологію. Людство все частіше переживає кризи, катастрофи, катаклізми, в тому числі екологічні. Джерелом нестабільності планетарної екосистеми виступає поглиблення конфлікту між Природою і Суспільством, Природою і Людиною.
Усвідомлюючи єдність Природи і Людства, емоційно людина ставиться до природи відчужено, а діяльність її споживацька. Природні цінності – не невичерпні і не безмежні, зневажливе ставлення до них призводить до поступової втрати природних цінностей. Активний пошук шляхів виживання і стабільного розвитку цивілізації показав, що вирішальне значення має екологічне виховання молодших школярів.
В. Сухомлинський був глибоко переконаний, що ідеї екологічного виховання будуть продовжуватись і будуть реалізовуватись в подальшому екологічному вихованні підростаючого покоління.
Сутність ідей екологічного виховання В.О.Сухомлинський вбачав в систематичному, терплячому, постійно тривалому впливі на розум дитини з метою, щоб та усвідомила і відчула “себе як невід’ємну частину природи, здивувалася, навіть була вражена думкою, що людина до того часу сильна й могутня, поки вона вірний син матері-природи, що вміє берегти почуття вдячності за те, що вона живе; поки вона діяльна клітина організму, що називається природа” [5, С.559]. З цього повинні починатися екологічна освіта і екологічне виховання підростаючого покоління.
Екологічні ідеї, поряд з ними, і традиції екологічного виховання, започатковані видатним педагогом, продовжують жити в сучасній школі і повноцінно використовуються вчителями початкових класів. Та інакше і бути не може. Адже в школах працюють вчителі, які непохитно дотримуються і впроваджують у свою педагогічну практику принципи екологічного виховання.
В. Сухомлинський завжди підкреслював, що кожна школа повинна мати своє обличчя, свої екологічні звичаї і традиції, які більшою мірою сприяють поглибленому екологічному вихованню. Вчителі початкових класів багато зусиль докладають до того, щоб роки навчання для наймолодших були справжньою школою радості, як і радив В.Сухомлинський. Школа радості існує тоді, коли учням цікаво навчатися. А вихованцям початкових класів дійсно цікаво, радісно і весело вчитися, і це тому, що класоводи, за пропозицією Сухомлинського, обирають найкращий шлях до сердець малюків: через казку, цікаві ігри, музику, дитячу творчість.
Найважливішим джерелом розвитку своїх вихованців учителі вважають природу, тому що “…серед природи, — писав Василь Олександрович, — багатої на живі образи, легше думається, краще фантазується, швидше добираються слова з найточнішими відтінками” [3, С.129].
У екологічній виховній системі В. Сухомлинського, яка базується на ідеї “гармонії природних впливів”. Це – Природа, Праця, Співпереживання, Творчість, Слово, Краса. З кожної “точки кристалізації” виходять умовні промені, які можна назвати напрямками формування особистості школяра екологічної свідомості. Вони розкривають зміст, форми, методи і принципи екологічного впливу, який сприяє екологічній свідомості і поведінки молодших школярів. Промені не ізольовані, вони органічно поєднуються, проникаючи один в одного. Звернемося до суттєвої характеристики ідей екологічного виховання В. Сухомлинського проникнемо через призму одного з компонентів системи “гармонії екологічних впливів – Природу”.
У творах видатного педагога природа визначається як провідний фактор екологічного виховання. Він писав: що “багаторічний досвід навчально-виховної роботи переконує, що природа не тільки об’єкт пізнання, не тільки сфера активної діяльності наших вихованців, а й частина їх буття, взаємовідносин, всього ладу їх життя. Природа – величезної ваги виховний екологічний фактор, що накладає свій відбиток на весь характер педагогічного виховного процесу”.
Природа як світ, у якому дитина народжується пізнає навколишню дійсність і саму себе, полегшує екологічну виховну роботу і водночас вдосконалює її, бо робить її багатшою, багатограннішою. “Постійне спілкування з природою і взаємодія з нею стають істиною стороною виховного процесу” [5, С.536-537].
Ще зовсім недавно люди пишалися своїми перемогами над природою, а запаси природних багатств вважалися невичерпними. Але з часом з’ясувалося, що Земля не є вже такою багатою і тому її потрібно берегти і охороняти. А щоб берегти і охороняти природу, то потрібно ще з дитячих років виховувати у дітей любов до природи, потребу охороняти її. Часто у засобах масової інформації можна почути, що у світі велика кризова екологічна ситуація. І дійсно, кризова ситуація буде до тих пір, коли наше суспільство не поставить екологічне виховання на належний рівень на усіх рівнях, починаючи з початкової освіти, а вчителі почнуть працювати, наслідуючи В.О. Сухомлинського.
Основною з передових ідей творення системи особистісних цінностей В.О.Сухомлинський включає любов. Це – любов до природи, взаємоповага, моральне багатство, турбота і охорона у природі. І тому В.О.Сухомлинський підносить у своїх працях ідею виховання людини, як необхідність вирішення соціальних та особистісних проблем.
Великої ефективності у роботі з молодшими школярами по екологічному вихованню може добитися вчитель, коли буде використовувати у своїй роботі ідеї В.О.Сухомлинського. У дітей слід виховувати не споживацьке ставлення до природи, бо воно є дуже небезпечне. Якщо дитина, при допомозі вчителя, ще з шкільної парти зрозуміє, що вона є розумним господарем Природи, то у дорослому віці вона не буде відноситися до природи недбало, а буде оберігати її як живу істоту. Дітей, сповідуючи ідеї великого педагога, вчителям слід вчити, прислухаючись, як дерева плачуть і ніколи не робити їм боляче.
Слід відзначити у роботі В.О.Сухомлинського і ідею практичного завдання-дослідження як засобу екологічного виховання молодших школярів. Тут можна навести таке завдання-дослідження як “Збережемо ялинки”. Тисячі ялинок вирубують під Новий рік, але свято закінчується і їх викинуть на смітник. Як же захистити ці ялинки? Можна зробити різні композиції до Нового року, використовуючи тільки гілочки. А ще можна дати дітям завдання виростити ялинку самому. Така ідея досить красива, бо коли кожен з дітей врятує маленьку ялинку, то через десятки років у нас буде великий ялинковий ліс.
Заслуговує на увагу ефективність ідей розвивального навчання молодших школярів у педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського.
Розвиваючи і поглиблюючи ідеї гуманної педагогіки Ж.-.Ж. Руссо, Й.Г.Песталоцці, К. Ушинського, Я. Корчана, він творчо синтезував і збагатив психологічні і педагогічні знання про сутність і рушійні сили розвитку дитини, розкрив шляхи і засоби взаємозв’язку навчання і спілкування з природою.
Особливе значення мають ідеї Сухомлинського для початкової школи, яка сьогодні розпочинає перехід до нового змісту і структури освіти. У процесі реформування школи маємо зберегти і розвинути ідеї екологічного виховання, які залишив наш видатний педагог.
Ефективність використання ідей Василя Олександровича Сухомлинського полягає у тому, що вони допомагають формувати естетичні, практичні, екологічні, пізнавальні і моральні цінності у дітей. А також допомагають розширити уявлення дітей про явища неживої і живої природи, їх взаємозв’язки і взаємозалежності; вести спостереження краси і різноманітності природи рідного краю та виховання у дітей емоційно-дбайливого ставлення до природи.
Дослідженням і використанням ідей В.О.Сухомлинського займається Всеукраїнська асамблея, яка працює вже 18 років. За цей період роботи асоціації видано багато книг і статей В. Сухомлинського українською, російською, грецькою, японською, китайською, німецькою, англійською мовами. Успішно працюють учителі наслідуючи ідеї великого гуманіста, створені у Павлиській школі. Щорічно в Україні проводяться педагогічні читання “Сухомлинський і сучасність”.
Еколог В.О.Сухомлинський дуже вміло у своїй роботі з дітьми вміло поєднував всі аспекти виховання.
У ідеях великого педагога знаходимо блискучі ідеї, багаті на конкретику характеристики кожного вікового періоду, починаючи від дошкільного віку і до юності. А це означає, що наслідуючи ідеї В.О.Сухомлинського, працюють за його методами не тільки у молодших класах, а і у старшій школі. Особливо це ми розуміємо, коли читаємо його книги “Духовний світ школяра”, “Серце віддаю дітям”.
Тонкий знавець дитячої психології, він вміло звертає увагу на те, що діти живуть своїм уявленням про добро і зло, про людську гідність, у них свої критерії краси і тому дуже вміло треба підходити до кожної дитини, щоб не образити її почуття, її уяву.
Дуже добре, що в Концепції 12-річної школи сказано: “Школа – це простір життя дитини”. І це дійсно так, бо який буде мікроклімат простору, така буде і вихована особистість.
Педагогічне кредо вчителя, його основна ідея – постійно вчити, допомагати і спостерігати за життям своїх вихованців, розвивати їхні найкращі якості, а не фіксувати помилки і слабість дітей. Саме цю ідею знаходимо у праці “Сто порад вчителеві”.
Гуманістичні ідеї В.О.Сухомлинського передбачають якнайповніше врахування природної основи дитини, а недооцінка цих основ зумовлює відчуження від органічного зв’язку з природним середовищем, послаблює зв’язок поколінь та вплив народної педагогіки. Тут основною є ідея відповідальності кожного за нормальне життя всіх.
Щоб ідеї В.О. Сухомлинського використовували педагоги у сучасній школі їм ці ідеї слід прищеплювати у вищих навчальних закладах. Власною педагогічною діяльністю, унікальним педагогічним експериментом у Павлиській школі Василь Олександрович переконливо довів, що дітей слід вчити не тільки читати, писати, рахувати, а й пізнавати цікавий загадковий світ природи, який оточує нас, співпрацювати з цим світом і допомагати йому жити, а не шкодити. І ключова роль у цьому належить вчителю, не просто людині, яка заробляє гроші, а митцеві, який лікує дитячі душі і дійсно віддає своє серце дітям. Щоб ідеї великого педагога втілювались у життя сьогодні, на нашу думку, вища педагогічна освіта повинна готувати професійно компетентних і конкурентноздатних, гуманістично зорієнтованих висококваліфікованих спеціалістів, які б зуміли творчо розв’язувати проблеми педагогічного процесу у спільній діяльності з своїми вихованцями. Використовуються ідеї екологічного виховання В.О.Сухомлинського у початкових класах середньої школи с. Сновичі в школі проводяться уроки у початкових класах на екологічну тематику.
Вчителі молодших класів даної школи с.Сновичі вчать працювати не тільки колективно, а й групами, та самостійно; виховують у дітей бережливе ставлення до навколишнього, особливо природи.
Вчителі даної школи зацікавлені у вихованні здорового покоління, є прихильниками освітньої програми “Довкілля”. Великий Г.Сковорода сказав такі слова: “Пізнай природу, пізнай свій народ, пізнай самого себе”. Ті ж самі думки ми зустрічаємо у педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського.
Викладач-методист Запорізького педагогічного коледжу О.Сапронова вважає що: шкільні роки – найбільш активний період формування світогляду людини, характеру, звичок, ставлення до навколишнього світу. Вона пропонує практичні рекомендації-завдання щодо організації спостережень та практичної роботи з молодшими школярами під час ознайомлення з будовою та життям дерев у різні пори року. Особлива увага дітей спрямовується на те, що дерево – це жива істота. Воно існує у зв’язку з ґрунтом, вологою, повітрям, а його життя залежить від багатьох інших організмів, таких як комахи, птахи, звірі і людина. Практичні завдання, завдання-дослідження: “Подружись з деревом”, “Посади дерево”, “Доглядай дерево”, “Збережемо ялинки”.
Вчителька початкових класів екологічного ліцею № 24 м. Житомира О. Плесовських, пропонує проводити уроки-змагання “Птахи та звірі”, “Квіти та дерева”. Поділивши клас на дві команди “Птахи” та “Звірі”. Діти отримують завчасно завдання, підготувати загадки, прислів’я, кросворди про тварин та намалювати емблеми.
Невпинно іде час. Змінюються парадигми, практичні підходи і методи, а ідеї великого педагога В.Сухомлинського, який продовжив найкращі традиції світової та вітчизняної педагогіки, залишаються актуальними і сьогодні.
РОЗДІЛ ІІ. Експериментальна перевірка ефективності використання принципів екологічного виховання В.О. Сухомлинського у практиці сучасної початкової школи
2.1 Методика використання принципів екологічного виховання В.О.Сухомлинського під час уроків мислення серед природи
Відомо, що людське мислення рухається від поверхневого знання до глибоких і всебічних знань, які формують певне світобачення і є необхідною умовою перспективної діяльності людини.
За В.О.Сухомлинським, концепція розвитку мислення генетично спрямована від дитини, її уявлень, переживань, поглядів, оцінок та орієнтована на дитину, розвиток її особистісних якостей. Мислення як особлива властивість і процес самореалізації особистості є основою педагогіки В.О.Сухомлинського, її фундаментальною категорією та об’єктом науково-педагогічних пошуків і зусиль упродовж усієї його освітньої діяльності.
В.О.Сухомлинський розглядав мислення не тільки як наукове поняття, а й як процес пізнавальної діяльності, природа й функції якого надзвичайно різноманітні, складні й неоднозначні. На перших етапах розвитку мислення однією з форм пізнавання дійсності є слово. “Через слово педагог бачить, як підходить дитина до живого джерела мислення – природи”[5, С.210].
У природі В.О.Сухомлинський вбачав вічне джерело дитячого розуму, фантазії, словесної творчості. Він прагнув, щоб яскраві образи рідної землі живили свідомість дитини впродовж усіх років навчання, щоб закони мислення вперше розкрилися не перед класною дошкою, а серед поля, на лузі, біля річки, в гаю.
Щоб змусити дитину мислити, стверджував Василь Олександрович, “вмійте примусити її дивуватися”. Проводячи свої уроки мислення серед природи видатний педагог прагнув, щоб “слово народжувалося в спілкуванні дитини з природою”. Цим він допомагав учням пізнавати й пояснювати життя природи: дерев, листочків, квітів, пелюсток тощо. Діти милуються степом, вслухаються в спів жайворонка, але кожен з них бачить навколишній світ по-своєму, адже “краса природи – це могутнє джерело енергії думки” [5, С.211]. Таким чином, у свідомості дітей фіксуються уявлення про конкретні предмети, явища, факти, події, почуття. В педагогіці В.Сухомлинського вони ніби одухотворяються та набувають певного міфологічного змісту. Міфологічне мислення тісно пов’язане з наочно-дійовим, конкретно-образним, словесно-логічним, образно-художнім, творчим.
Швидкість мислення залежить від розумових здібностей дитини. Тому треба використовувати різноманітні способи та прийоми мислення:
– викладати і вивчати матеріал в активній взаємодії з природою;
– уводити дітей у світ праці серед природи;
– проводити систему подорожей до джерела думки і рідного слова;
– навчати дітей думати біля першоджерел мислення, зокрема серед природи і праці;
– при застосуванні унаочнення поступово переходити від конкретного до абстрактного; від натуральних до образних засобів унаочнення; від образного унаочнення до словесно образного.
Розроблена В.О.Сухомлинським система спостережень за природними явищами має назву – Книга природи. Триста сторінок цієї книги – це триста спостережень, це триста уроків мислення, триста яскравих картин рідної землі, які закарбовуються у свідомості молодшого школяра.
Читання книги природи – не просто цікаві, захопливі прогулянки. Це уроки мислення під відкритим небом.
Експериментальна робота проводилась з учнями третіх класів Сновицької ЗОШ І-ІІІ ст. Для цього в рамки експерименту було залучено 43 учні третіх класів серед них визначено контрольний 3-А (22 учні), та експериментальний 3-Б (21 учень) класи.
Суть експериментальної роботи полягає у наступному: на початку експерименту проводилося анкетування учнів 3-х класів з метою виявлення рівня їх екологічного мислення, в контрольному класі проводилися “уроки мислення” у класній кімнаті: читали книгу природи; розглядали плакати і малюнки; діти висловлювали свої враження: в малюнках, в казках, віршах, загадках; в експериментальному 3-Б класі проводилися “уроки мислення” серед природи, використовуючи принципи екологічного виховання запропоновані за В.О. Сухомлинським. Методично найефективнішими, як вважав В.О. Сухомлинський, в контрольному класі стали уроки-екскурсії. Учні ходили на екскурсії, читали Книгу природи; вслухувались у звуки природи; спостерігали за дивом перетворення природи; спостерігали за різновидами пір року, за пробудженням землі від зимового сну. Діти з інтересом розглядали тварин яких бачили, любувались першими квітами весни, першими злотисто – жовтими бруньками верби, першими листочками дерев. Свої емоції від побаченого викладали у своїх малюнках, розповідях, казках, віршах.
продолжение
–PAGE_BREAK–Кожне заняття передбачало певне коло речей і явищ для спостережень, а метою цих уроків була установка: дивувати і думати, думати і творити. Теми занять серед природи: “Перші сніжинки”(додаток В), “Зимовий ранок”, “Чи готується річка до зими?”, “Пташки взимку”, “Як дерево живе взимку”, “Пробудження природи від зимового сну”, “Перші кроки весни”, “Пролісок”(додаток Г), “Калина прокинулася!”, “Подорож краплинки роси”, “Верба над річкою”, “Весняна пісня поля”, “Живе й неживе у природі”, “Сонце – джерело життя на Землі”, “Зелений листочок – сонячна комора”, “Як квіточку доглядає бджілка”, “Кожне явище має свої причини”.
Проводячи уроки мислення серед природи, можна ствердити, що кожна тема уроку несла дитині безліч відкриттів зроблених нею самостійно, несла до дитини любов до природи, вчила берегти екологію навколишнього світу. Ми старались так подати урок, як писав В.О.Сухомлинський “щоб дитина заглиблювалася подумки в якусь, здалося б, незначну деталь, зосередила на ній всю свою увагу, забула про все інше”[5, С.540].
Пізнавальна частина “уроків мислення” серед природи обов’язково чергувалася із грою. Їх метою було ознайомити дітей з навколишнім світом, з різними явищами природи і більшу частину приділити екологічному вихованню. Як відомо, в молодшому шкільному віці переважає образне мислення. Ще раз переконаємося читаючи В.О.Сухомлинського, “дітей в обстановку, де є яскраві образи і причинно-наслідкові зв’язки між явищами, де діти захоплюються, переживають почуття подиву перед красою і водночас мислять, аналізують” [4, С.515].
Читання “Книги природи” становило великий інтерес для дітей і було одним із засобів екологічного виховання в них розумової активності, “початком активного мислення”, “теоретичного пізнання світу”, “початком системи наукових та екологічних знань”.
Тексти сторінок “Книги природи”: “Живе і неживе”, “Усе в природі змінюється”. Читання “Книги природи” – не просто цікаві, захопливі прогулянки. Це уроки мислення під блакитним небом. Аналізуючи уроки мислення, ми здебільшого переконуємося в тому, що чим більше дитина пізнає, чим більше відкриває непомічених у повсякденному житті закономірностей, тим глибше в неї бажання знати, тим помітніша чутливість органів сприймання навколишнього світу, тим тонші зв’язки органів сприймання з мисленням.
Екологічна екскурсія має на меті залучати дітей до спостережень за природними об’єктами і розширити й збагатити їх знання, показати зв’язок живих організмів з неживою природою, взаємозв’язок, взаємовплив рослин і тварин, значення людської діяльності для збагачення навколишнього світу; навчити школярів правил поведінки в природі.
Екологічна екскурсія на основі спостережень за природою активно сприяє збагаченню їхнього життєвого і чуттєвого досвіду, нагромадженню конкретного природничого матеріалу, який стає основою для розвитку абстрактного мислення, усвідомлення окремих фактів, активізації розумової діяльності, розширення пізнавальних інтересів, навчання молодших школярів принципами екологічного виховання.
Як відомо уроки мислення невід’ємні із спостереженням, спостереження це безпосереднє цілеспрямоване сприймання предметів і явищ природи різними органами чуття: зором, дотиком і нюхом. Спостерігати предмети і явища можна як у самій природі, так і в класі самостійно і під керівництвом учителя. У першому випадку учні самотужки опановують явища і закономірності навколишнього світу. У ході колективних спостережень діти вчаться правильно сприймати природу. Завдяки активній словесній роботі (бесіді, розповіді) вони збагачують словник, розвивають власну уяву, спонукають учнів до творчості.
У цьому аспекті найефективнішими є сезонні екскурсії (прогулянки, подорожі). У початкових класах вони передбачені інтегрованими курсами ознайомлення з навколишнім світом та природознавства. Завданням було добитися, щоб кожна така екскурсія була вікном не лише у природу, але й у світ гуманності екологічного виховання.
У ході екскурсії наочно-чуттєва база знань стає головним джерелом, що відкриває перед дітьми лабораторію творчих пошуків, де засвоєння знань і розвиток екологічних знань відбувається майже одночасно.
Проводячи екскурсії, актуалізуємо знання учнів про зміни в природі, з’ясовуємо причини цих змін. Звертаємо увагу на стан різних рослин – дерев, кущів, трав, квіток. Важливо правильно обрати час для походу чи прогулянки у природу – пору сезону, щоб забезпечити максимальне спостереження явищ та ознак певної пори року.
Осіння екскурсія, восени екскурсію найкраще проводити на початку жовтня, тобто в час золотої осені, де можна побачити осінь в неймовірно різних барвах; а от у період ранньої або глибокої осені влаштовувати цільові прогулянки.
Зимова екскурсія проводилась під час педагогічної практики у місяці січні. У січні є змога спостерігати характерні ознаки цієї пори року: сніг, мороз, хуртовину. Екскурсія зимового дня коли кружляли мов у танку сніжинки. Діти спостерігали як великі, легенькі, веслі сніжинки літали в повітрі з-за допомогою легенького вітру ніби танцювали. Школярі дізналися які опади бувають взимку, розпізнавати істотні ознаки цих опадів; розглядали будову сніжинок; чому сніжинка має таку будову, хто їй допомагає? Щоб діти краще запам’ятали це явище, відгадували загадки, пригадували вірші які вже вчили про сніжинки, про сніг, про зиму. Свої враження виклали у складеній власній казці про сніжинку.
Весняну екскурсію проводили у час, коли на деревах з’явилися бруньки, сніг розтанув, з’явилися перші листочки, перші квіточки проліски, а травичка повипускала свої пагінці.
В результаті спостережень за природою на прогулянках у березні, на початку квітня діти дізнаються, що за один сезон ми зустрічаємо чотири весни. Кожна з них має свій характер та особливості, назви: весна світла, весна води, весна зелені і передліття. Початок усієї весни – весна світла. На початку березня сонце особливо яскраве, небо сонячного дня яскраво-голубе, майже синє. По ньому пливуть густі білі хмари. Похмурих днів у цій порі мало. Повітря ранньої весни прозоре, чисте, аж дзвенить. А 21 березня – весняне рівнодення. На всій землі день за часом рівний ночі. Звідтоді світлого часу стає дедалі більше. Справжнє свято світла! Закінчується весна світла з метушнею розбуджених теплом і світлом перших комах, із поверненням перших перелітних птахів, цвітінням яблуні і вільхи, ліщині та верби.
Весна води настає з льодоходом на річках, дзвінким струмками, першими грозами і цвітом сонячно-жовтої квітки мати-й-мачухи. Від тепла і надмірної вологи у повітрі ранками часто з’являється туман. Чим більше води вип’є земля, тим багатшою буде весна зелені. Недаремно ставала все яскравішою, багатшою, виразнішою слово набувало емоційного забарвлення, починало грати, переливатися. Переді мною відкрилася напрочуд багата, невичерпна за красою грань педагогічної майстерності – вміння вчити дітей думати, мислити [4, С.77].
На яскравих, цікавих екскурсіях починається евристична бесіда з виявлення змін у неживій природі.
Яким стало сонце порівняно з квітневими днями? (Піднімається вище, припікає). А дні? Ночі? (Вдень часто гаряче, ночі стали теплішими). Чому перші ознаки весни ми спостерігали ще в березні, а природа ожила по-справжньому аж тепер у кінці квітня? (Видно, березневого тепла для рослин ще мало. А піднялося вище сонце, прогріло повітря, землю – і все навкруги зазеленіло і зацвіло). Як же сонце впливало на ґрунт? Давайте поміркуємо! (Спочатку у ґрунті було багато вологи від талого снігу, від весняних дощів. Потім теплими сонячними днями вода випаровувалася, земля дихала, підсихала). Які кольори у природі переважають? (Зелені, жовті). Вбрання дерев, свіжий килим дерев… Яка ця зелень? Чи бачимо відтінки її? (Зелень яскрава, соковита; листя на деревах, що розпустилося раніше, — тепліше, а молоденькі клейкі листочки – світліші). Звідки взявся жовтоцвіт на зеленому тлі? (То кульбабки дружно зацвіли, сонечка-голівки свої до сонця вистромили).
Короткі колективні спостереження і бесіда перериваються. Даємо можливість учням побути з природою наодинці, послухати, роздивитися, помовчати. Клас ділиться на кілька груп, кожна з яких одержує конкретне завдання. Одна спостерігає за птахами, інша — за деревами, кущами, комахами, третя – за першими весняними квітами, травою. Після з’ясування, як треба поводитися у весняному лісі, школярі тихо розходяться. А через деякий час збираються всі разом. Діти з захопленням розповідають про те, що помітили, відчули.
Таке конкретне визначення об’єктів для спостереження допомагає зосередити, загострити їхню увагу. Розповіді кожної групи учнів (залежно від поставлених завдань) доповнюються вчителем. Відомо, що інформація про навколишні предмети, сприйнята з вуст вчителя безпосередньо у природі, запам’ятовується дітьми повніше і надійніше, ніж почута в класі. Тут же, на екскурсії, звучать завчені раніше загадки, вірші про об’єкти спостереження, проводяться дидактичні ігри “ Хто де живе”, “Хто що робить’’.
Запитаннями, доповненнями супровідними розповідями можна непросто констатувати факти дійсності, а й надати поживу для усвідомлення нової лексики, наводимо зразки конструювання нових висловлювань, образності. Для цього вживаємо найточніші слова. ( Чим же займаються мешканці лісу?.. Що за голос стоїть у верховіттях дерев?.. Що за строкатий декламатор порається на стовбурі ще голого дуба?.. Що то пухкає у повітрі, припадаючи раз у раз до квіточок?.. Які це квіти вітають весну зелені?.. Які з них найкращі?.. Чому?.. Які можна назвати скромними?.. Чому так думаєте?.. Які слова-ознаки будуть спільними для всіх квітів цієї пори (весняні, барвисті, ніжні …)? і так далі.
Таким чином, спільними зусиллями заповнюється сторінка книги весняної природи.
Духмяними пахощами сосен, свіжої землі, пахощі листочків вільхи, тендітних квітів напоєне повітря. Безупинно ллється пташиний спів кожен мешканець лісу (гаю) заклопотаний своїми справами. У верховіттях дерев здійснюють неймовірний галас граки. Онде, з берізки злетіла сорока. А он, прудка білочка сполохано видряпується на дерево, вмощується на гіллі із цікавістю розглядає гостей.
Діти з інтересом дізнаються, як реагує білочка на кольори. Особливо вражає її строкате вбрання. Червоного кольору вона взагалі не зносить. Ураз заметушиться, за цокає і гайне кудись верховіттями. Якщо ж одяг гостей пасує до навколишньої барви, можна сподіватися на ближче знайомство. Завершується екскурсія у природу висновком: весна зелені підхопила у весни води естафету тепла і сонця і старанно несе у передліття. Спостереження на передліття і на літо дітям дається індивідуально, вести спостереження за природою, занотувати усі явища природи, що в ту пору відбуваються.
Для індивідуальних спостережень за природою учням 3-Б класу дається завдання виготовити саморобні книжечки — альбоми “Пори року’’, це завдання стосується передліття і літа. В цих книжечках – альбомах діти повинні записати, замалювати свої враження від побаченого в цю пору року. Індивідуальні спостереження дітям даються, для того, щоб виявити їхню здатність самостійно спостерігати за природою, щоб дати можливість дітям для самовиховання природою.
Діти навчилися помічати навколо себе нескінчену кількість дивних речей, що їх оточують, помічають взаємну спорідненість між усіма живими істотами та неживою природою.
Дітям пропонують нескладні практичні завдання – посадити дерево, доглянути за ним (полити, розпушити грунт, замазати ранки); доглядати за кімнатними рослинами, також поливати, пересаджувати. Цікаво проходили виставки “Умілі руки, природа і фантазія’’ — з природного матеріалу діти фантазують і створюють чудові композиції, а також Свято квітів та Свято врожаю, на яких кожен клас не тільки представляє свою композицію, а й захищає її.
Свою практичну роботу школярі аналізують і записують у спеціально відведених зошитах “Я і моя Природа”, записують дані своїх досліджень і спостережень: за деревцем, за кущиком аґрусу чи смородини, за квіточкою в городі чи в горщечку, як росте ця рослина, коли випускає бруньки, перші листочки, квіточки, які вони? Які плоди, яке насіння? Як зимує ця рослина?
Читаючи книгу природи, молодші школярі вчилися порівнювати травичку з піском, камінь з зеленими листочками, відрізняли живу і неживу природу; з’ясовували, чи може живе існувати без неживого; виявляли зміни, що сталися в природі. Вони намагались з’ясувати, чи боляче дереву, коли зрізають гілку, чи боляче квіточці, коли обпадають з неї пелюстки. В процесі пошуку відповідей на ці запитання у них формувались знання про взаємозв’язки в природі, які важливі для правильного світорозуміння, так і для виховання відповідального ставлення до збереження нашої природи.
Діти від своєї природи допитливі дослідники, відкривачі свого нового світу. На уроках мислення серед природи перед нею відкривається чудовий світ у живих різнокольорових барвах, яскравих дзвінких звуках, у казці і грі, у власних емоціях, що надихає їхнє серце в прагненні до добрих вчинків ефективні результати та є доцільною у навчальній і виховній роботі в сучасній школі.
Як світились дитячі оченята, коли вони бачили пташку чи в рясному інеї берізки біля школи. І якими стривоженими були їхні погляди, коли бачили сміття на березі річки. Вони тут же взялися його прибирати.
І хоч діти ще не вміють робити, але вони дали клятву весною садити дерева, квіти, чистити річки, не смітити, оберігати пташок, їх гнізда, допомагати матінці-природі.
Дуже доречними є такі слова:
Як розоримо світ оцей вщерть,
Вирок наш – без війни буде смерть,
Зупинимось – останній є шанс
Ця планета не тільки для нас.
Хай зеленою буде вона повсякчас!
2.2 Аналіз ефективності та доцільності використання педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського у роботі з молодшими школярами
В.О Сухомлинський, навчаючи дітей пізнавати природу, дійшов висновку: „Чим більше діяльності, пов’язаної з активним пізнанням природи, тим глибшим і осмисленим стає бачення навколишнього світу. Діти з кожним місцем помічати навколо себе щодалі більше явищ, на які раніше не звертали уваги” [1, С.238].
З метою вивчення ефективності методики екологічного виховання за В.О. Сухомлинським та дослідження її ефективності в практиці сучасної початкової школи, проведено дослідження рівня екологічного мислення учнів за допомогою анкетування (додаток А).
На основі аналізу рівня екологічного мислення учнів 3-х класів, коли нами визначено три рівні їх екологічного мислення:
Високий рівень: розуміння цінності природи; активна участь у екологічних заходах; залучення ровесників до екологічної роботи –негативне ставлення до шкоди довкіллю, позитивний досвід поведінки в природі, досвід вирішення екологічних завдань, гарні знання в обсязі шкільної програми.
Середній рівень: бажання доглядати за природою, вміння та навички догляду за природою, посередні знання з природи.
Низький рівень: слабкі знання з природознавства, слабкі навики позитивного досвіду поведінки у природі, низький пізнавальний інтерес, споглядацько — пасивне ставлення до природи.
Для перевірки екологічного мислення дітей пропонується анкета № 1 (додаток А).
Аналіз анкетних даних констатуючого та формуючого експериментів дозволив вирішити наступні співвідношення рівнів екологічного мислення дітей молодшого шкільного віку (таблиця 2.1).
Таблиця 2.1.
Співвідношення рівнів екологічного мислення дітей на “уроках мислення”(у %).
Дані таблиці засвідчують про збільшення кількості учнів з високим рівнем екологічного мислення на фоні зменшення кількості учнів з низьким рівнем екологічного мислення у експериментальному класі. У процентному співвідношенні це виглядатиме так (діаграма 2.1):
\s
Діаграма 2.1. Рівень екологічного мислення під час проведення “уроків мислення”.
На діаграмі 2.1. зображено, що рівень екологічного мислення у дітей експериментального класу вищий за рівень дітей з контрольного класу.
Проведене експериментальне дослідження підтвердило ефективність використання екологічного виховання за В.О.Сухомлинським на “уроках мислення” у початкових класах.
Під час проведення дослідження можна було поспостерігати за тим, як змінюється інтерес учнів до “уроків мислення” серед природи. Це виявилося у більшому обговоренні уроків мислення, придумуванням різних оповідань, казок, відгадування загадок учнями.
продолжение
–PAGE_BREAK–