Міністерствоосвіти і науки України
Державнийвищий навчальний заклад
Київськийнаціональний економічний університет імені Вадима Гетьмана
Індивідуальнаробота з Історії економічної думки
Аналізнаукової літератури
МілтонФрідмен: « Кількісна теорія грошей»
Київ2010р.
Істотний внесок урозвиток економіки ХХ століття вніс американець Мілтон Фрідман. ЗапропонованийФрідменом грошовий аналіз і економічна політика оцінюється дуже високо, а зарезультатами наукових досліджень, широті кругозору його єдиним суперником середекономістів XX ст. може бути тільки Кейнс. Найбільшу популярність МілтонФрідман придбав як засновник «монетаризму» — нового економічного вчення.Монетаризм являє собою одне з найбільш впливових течій у сучасній економічнійнауці, що відноситься до неокласичного напряму, яка стверджує, що сукупнийгрошовий дохід надає першочерговий вплив на зміну грошової маси. Він розглядаєявища господарського життя переважно під кутом зору процесів, що протікають усфері грошового обігу.
Монетаризм — економічна теорія та практична концепція господарського управління державою,згідно з якою визначальну роль відведена кількості грошей в обігу і зв’язку міжгрошовою і товарною масою. Головний спосіб впливу на економіку — це регулюванняемісії, валютний курс національно грошової одиниці, кредитний відсоток,оподатковуваний ставка, митні тарифи.
Одночасно зкритикою кейнсіанської макроекономічної теорії та економічної політики,монетарну теорію визначення рівня національного доходу і теорію циклу, зісвоїми прихильниками розробив лідер монетаристів Мілтон Фрідмен. Він є провідним представником Чиказькоїшколи. Досягнення Фрідмана в області теорії грошей так чи інакше зв’язані заналізом теорії Кейнса і його послідовників, що виходили з положення пронесуттєвий вплив грошей на загальні витрати, споживання і ціни і переконаностів нездатності ринкової економіки автоматично домогтися належній зайнятості істабільності цін. Фрідман доводив, що зміни інтенсивності зростання номінальнихдоходів переважно обумовлені змінами в росту грошової маси.
«Термін «кількісна теорія грошей» асоціюється швидше з якоюсьзагальною концепцією, ніж з чітко сформульованої теорією.»
Даною фразою автор виражає думку, що зміст цієї концепціїваріюється між швидкістю обігу грошей та жорстким співвідношенням між кількістюгрошей і рівнем цін, причому і те й інше має бути визначено тим або іншимспособом.
Ключовим пунктом кількісноїтеорії грошей Фрідмана є положення, що попит на гроші (хоча і не обов’язковостабільний у номінальному вирахуванні) є стабільною функцією незначного числазмінних. Проведений ним аналіз історії розвитку грошової системи США черезпризму співвідношення між зміною грошової маси і цінами, а також змін уномінальному доході дозволив сформулювати чотири теоретичних постулати, щозводяться до такого:
1. Щобдомогтися стабільності цін, важливий неінфляційний ріст кількості грошей.
2. Економічнийріст досяжний як при зростаючих, так і при падаючих цінах за умови, щопередбачуваний їхній ріст помірний і передбачуваний.
3. Відносиниміж змінами в кількості грошей і змінами перемінних величин, що впливають наних, залишаються незмінними, незважаючи на розходження в наслідках, що викликавріст кількості грошей.
4. Головнийканал впливу проходить через зміни в грошах до змін у доході, а не навпаки.Зміни росту грошової маси визначають зміни інтенсивності зростання номінальнихдоходів.
«Гроші можутьприносити доход у формі грошей, наприклад відсотки за безстроковимдепозитом.Однак, не втрачаючи спільності, можна також сказати, що грошіприносять дохід виключно у вигляді зручності, надійності, гарантій і т. д. »
Припустимо, щовсе багатство, за винятком продуктивної здібності людського буття (здатності допраці), може бути виражене в грошових одиницях і ціні на даний момент часу. Утакому випадку пропорція, в якій один вид володіння змінюється на інший,означає просто, що вартість в один долар обмінюється на вартість в один доларнезалежно від відмінності цих форм. Але такий опис є, очевидно, неповним, такяк володіння однією формою багатства замість іншої означає зміну в потоцідоходів, а ці відмінності і складають фундаментальну суть «корисності» кожноїокремої форми багатства. Тому, щоб описати повністю різні види багатства,доступні суб’єкту, ми повинні взяти до уваги не тільки їх ринкові ціни, которі завинятком людського багатства можуть бути виражені просто в доларах, але такожформу і величину потоків доходу, який вони приносять.
Саме тому далі авторпроводить аналіз 5 основних форм багатства і той дохід, який вони приносять.
«Отже, доситьрозглядати п’ять основних форм багатства: (1) гроші (М), що трактували яквимоги або як товарні одиниці з фіксованим номінальним значенням; (2) — облігації (В), трактуються як вимоги виплати у фіксованих номінальних одиницях,(3) акції (Е), трактуються як право на певну частину доходу підприємства; (4)фізичні блага (С); (5) людський капітал (Н)..»
Володіючибагатством, людина в умовах ринкової економіки може зберігати його в різнихформах: у вигляді грошей, цінних паперів, земельних ділянок, нерухомості,предметів споживання тривалого користування. Цінність одних видів багатствазбільшується, інших — падає. Кожен прагне збільшити своє багатство і вирішує, вякій саме формі його доцільніше зберігати.
Прагнення матичастину коштів у грошовій формі зрозуміло: гроші легко ліквідні, реалізувати;розташовуючи грошовим запасом, можна легко придбати будь-який товар. Але матигрошима як такими доходу не приносить, а іноді може бути пов’язано здодатковими витратами (витратами на зберігання). Грошовий запас потрібен дляповсякденних витрат, зберігання ж інших активів у вигляді грошей пов’язане звтратою альтернативного доходу. Гроші, що лежать в сейфі, гаманці або кубушці, позбавляютьїх володаря доходу, який може бути отриманий у разі придбання облігацій,вкладення в підприємницьку діяльність, інвестиційні товари.
«Обсяг продукції,створюваної виробничими ресурсами, залежить від умов виробництва, яківідображаються у виробничій функції»
Аналізуючивиробничу функцію, Фрідмен зазначає, що вона значною мірою залежить від такихфакторів виробничого процесу, як його безперервність та регулярність, розміри ісфера діяльності підприємства, ступінь вертикальної інтегрованості і т. д. Тутзнову-таки повинні бути враховані всі обставини, щоб параметри відображаливплив на виробничу функцію не тільки переваг власників багатства, але ітехнологію виробництва. При заданій величині попиту на гроші, необхідної длявиробництва одиниці продукту, загальна величина попиту пропорційна повноговипуску .
«Нічого не булосказано про банки, як про творців грошей, в основному тому, що головна їхняроль пов’язана скоріше з пропозицією грошей, а не з попитом на них; до того жвключення їх у модель затьмарило б ряд місць в представленому вище аналізі, такяк існування банків дозволяє виробничим підприємствам купувати гроші, незбільшуючи капітал у первинних власників багатства.»
Головною роллюбанків є створювати пропозицію грошей, а не попит на горші. Замість того, щобпродавати зобов’язання (акції й облігації) первинним власникам, вони можутьпродавати їх банкам, отримуючи натомість «гроші»: згідно з обороту, настількичасто приводиться в підручниках з теорії грошей, банки «карбують» гроші зприватних зобов’язань, переробляючи їх в загальноприйняті. Така можливість,однак, не може суттєво змінити представлений аналіз.
«Для економічниходиниць, первинних власників багатства, гроші представляють одну з формволодіння багатством. Для підприємств-виробників (фірм) гроші є капітальнимблагом, джерелом виробничих послуг, які, з’єднуючись з іншими благами,створюють продукти, продавані фірмами»
Гроші — цеособливий товар; їх основна властивість полягає в ліквідності. Маючи гроші, їхможна завжди реалізувати, придбати на них будь-який товар. Гроші реалізуютьособливу функцію, вони здатні виконувати регулюючу, стабілізуючу роль. Вонивпливають на економіку через інституційну структуру, банківську систему, щостворює гроші і формуючу фінансову політику. Гроші впливають на ціни, споживчийпопит, рівень витрат, обсяг і структуру виробництва. При визначенні виду іосновних змінних функцій попиту на гроші автор наполягає на оптимізаційноїмоделі індивідуальної поведінки, в якій в якості бюджетного обмеження фігуруєвеличина сукупного багатства, що включає як усі види активів, так і ‘людськийкапітал’. Різні види багатства розглядаються як субститути грошей. Бажанийобсяг грошових коштів (як одного з активів) у загальному портфелі активіввизначається в залежності від співвідношення дохідності активів, оцінок зміникупівельної спроможності грошей, сукупного багатства індивіда і ряду іншихзмінних.
«В теорії грошейє дещо, що нагадує японський сад.»
Видатнийекономіст теорію грошей порівнює з японським садом, оскільки вона несе в собіестетичну єдність, породжене різноманітністю, а її уявна простота приховуємайже незбагненну сутність, на перший погляд вона здається простою і її можналегко зрозуміти, але; кинутий на поверхню погляд розчиняється в нескінченнійперспективі і все побачене усвідомлюється як єдине ціле лише розглянуте зрізних сторін, неспішно і прискіпливо. Окремі елементи можуть доставитизадоволення незалежно від загальної картини, але реалізуються повністю лишетому, що складають частину цілого. Так само і одна квітка в японському саду єпрекрасною, а ось велика їх кількість складає сам сад в його єдності так, яктеорія грошей складає основу монетаризму.
«Стало загальниммісцем твердження, що в теорії грошей немає нічого менш істотного, ніж їхкількість, виражена в доларах, фунтах або песо.»
Основою вираженнякількості грошей є ті товари і послуги, які можна за них придбати. Не маєрізниці, в якій валюті виражена кількість грошей, оскільки якщо одиницеюрахунку замість долару стане будь-яка інша купюра, наприклад фунт, то нам бидовелося просто помножити кількість грошей на сто, як і всі інші номінальнівеличини (ціни, активи, зобов’язання); але ніяких інших ефектів в економіці цене викликало б. Зовсім інакше йде справа з кількістю грошей в реальномувираженні, або реальною кількістю грошей, яка вимірюється масою товарів іпослуг, що купуються за номінальну кількість грошей. Це реальна кількістьгрошей робить найсильніший вплив на ефективність економічного механізму, наоцінку людьми їх багатства і на дійсну величину такого. Було усвідомлено, щоповинна існувати деяка оптимальна кількість грошей і, що більш істотно,зрозуміло, яким чином суспільство може підтримувати цю кількість на даному рівні.
«Ми починаємо зрозгляду стаціонарного суспільства, котре характеризується наступними рисами:постійна чисельність населення; задані смаки і переваги; обсяг фізичнихресурсів фіксований; заданий рівень продуктивного майстерності його членів;можливо, ще простіше вважати членів цього товариства безсмертними і незмінним зчасом».
Для більш чіткогоі дохідливого подання грають центральну роль принципів свою фундаментальнутеорію Фрідмен починає з розгляду надзвичайно спрощеного гіпотетичногосуспільства. Це стаціонарне суспільство характеризується наступними рисами:постійна чисельність населення, задані смаки і переваги, обсяг фізичнихресурсів фіксований, члени товариства вважаються не змінюються в часі, всуспільстві постійні лише середні величини, панує конкуренція, виключеноіснування процентної ставки, для початку в суспільстві наявний 1000 листківпаперу вартістю в 1 долар. Суспільство перебуває у стані рівноваги. Питається:’навіщо в цьому простому суспільстві потрібні гроші?’ За словами Фрідмена,’головна причина полягає, звичайно, в тому, що вони служать засобом обігу благабо тимчасовим вмістилищем купівельної спроможності’. Купуючи товар за грошівас не хвилює, що натомість на них хоче купити продавець, тобто це дозволяєуникнути ускладнень обміну, особливо що виникають при бартері. Це відділенняакту продажу від акту купівлі є фундаментальною продуктивної функцією грошей.Другий мотив — ‘бажання мати резерв, як страховку від можливих в майбутньомунесподіванок, причому в реальному світі гроші представляють лише один зможливих активів, які здатні виконувати цю функцію ‘.Тобто Фрідмен розглядаєгроші лише в якості однієї з форм багатства.
«Припустимо, щоодного разу над нашим гіпотетичним суспільством з’явився вертоліт і скинув увигляді тих самих паперових квитків одну тисячу доларів, які, природно, тут жебули підібрані. Кожен з підібраних свою частку квитків упевнений (це — нашеприпущення), що те, що трапилося — подія унікальна і ніколи більше неповториться.»
Що станеться,якщо у всіх людей цього суспільства збільшити запас готівкових грошей удвічі?Фрідмен доводить, що якщо це подія унікальна і більше ніколи не повториться, ілюди не стануть притримувати свій надлишок готівки (в іншому випадку ні чого незміниться, крім збільшив запаси готівки), то спроби людей витратити більшегрошей, ніж отримано, призведуть до зростання цін на послуги. Збільшеннякількості грошей не змінить жодної з умов в суспільстві. Лише до моментувстановлення рівноваги номінальний дохід буде подвоєно, при колишньому потоціреальних послуг.
Якщо ж кількістьгрошей у суб’єктів суспільства одноразово збільшиться на нерівне їх кількість,то кінцевий стан виявиться тим же самим. Єдине, — буде потрібно певний час длявідновлення початкового балансу. Цей час буде залежати від того, з якоюшвидкістю будуть передаватися надлишки грошей від відносно досягли успіху — допостраждалих.
«Припущення про те, що внутрішня дисконтна ставка є величиноюпостійною і однаковою для всіх індивідумів, теоретично може бути виправданетим, що в умовах існування, які ми прписали нашому простому суспільству,«раціонально» ведучий себе індивідуум не буде дисконтувати у своє майбутнє,тобто його дисконтна ставка дорівнює нулю: IRD (0) = 0. Відбувається це тому,що в подібному суспільстві відсутні причини, що примушують людей зазвичайдисконтувати в майбутнє на користь сьогодення.»
Далі автор наводить причини, через які простий індивіднадасть перевагу використати свої гроші в сьогоденні, а не дисконтуватиме їх умайбутнє, серед них є такі: (1) очікування, що в майбутньому споживання зросте.І оскільки гранична корисність споживання падає у міру його зростання, тонавіть якщо б споживання теперішньому і майбутньому були б оцінені як однаково,майбутнє все одно здавалося б більш низьким. (2) Друга причина — кінцеватривалість життя. Якщо суб’єкт більше стурбований своїм власним споживанням,ніж споживанням своїх спадкоємців, то це стимулює його дисконтувати майбутнє, івін буде прагнути знизити споживання не за життя, а швидше за межами життя. (3)Невизначеність самої тривалості життя спонукає перенести дисконт на найближчемайбутнє, яке наповзає навіть на період «очікуваної» (тобто середньої) їїтривалості.
«Оптимальна кількість грошей залежить від форми кривої попитуна їх реальний запас і від характеру змін витрат, пов’язаних з володінням цим,відповідним оптиму, запасом.»
Вивчення попитупоказує, що він, як правило, нееластичний до зміни процентної ставки. Цяобставина може призвести до зменшення еластичності в наших розрахунках,враховують лише ту частину грошового агрегату, за якою виплачується відсоток(будь то строкові чи безстрокові вклади), внаслідок чого зміни ринкової ставкичастково компенсуються змінами ставки, що виплачується за гроші. Щоб врахуватице, приймемо в якості верхньої оцінки еластичності цифру — 0,5 для процентноїставки близько 5%. Це означає, що зміна ставки на один пункт (і відповідно наодин відсоток) викликає протилежні зміни в реальному де ¬ ніжному запасі на10%.
«Спроби стриматипідвищення індивідуальних заробітних плат і цін не можуть зупинити інфляцію.Прямий контроль над цінами та заробітною платою не усуває інфляційного тиску.Він просто зсуває його з одного місця на інше і пригнічує деякі його прояви».
Інфляція завжди іскрізь представляє грошове явище, яке виникає і супроводжується більш швидкимзростанням грошової маси порівняно з обсягом виробництва. Це узагальнення невимагає жорсткого співвідношення між нормами зростання цін і кількості грошей.Точні темпи зростання цін при даній нормі зростання кількості грошей залежатьвід таких факторів, як поведінка цін в минулому, поточні зміни в структурахринку праці та товарного ринку, а також від фіскальної політики.
Грошовий характерінфляції є узагальненням, заснованим на широкому емпіричному матеріалі, якийпідказує, що істотні зміни у попиті на гроші здебільшого з’являються як реакціяна хід подій, що виникають внаслідок змін у кількості грошей. З цього випливає,що єдиним ефективним способом зупинити інфляцію є обмеження темпів зростаннякількості грошей у оберті.
«У вищій ступенібажано уникнути інфляції, але якщо з якої-небудь причини це неможливо, тонабагато краще мати відкриту інфляцію, ніж подавлену.»
На думкуФрідмена, впливати на інфляцію, можна до певної міри загальмовуючи зростанняоголошених (зареєстрованих) цін або цін пропозиції товарів і заробітної плати.Чим більше енергійний і ефективний контроль над цінами, тим більш масштабноможуть бути подавлені прояви інфляції. Така придушена інфляція набагато більшболюча і для економічної діяльності, і для свободи, ніж інфляція відкрита, ічим більш ефективно придушення, тим більше економічний збиток. Отже, не можна,на думку автора штучно придушувати прояви інфляції. Необхідно мати реальнуоцінку економічних збитків від інфляції для її ефективного подолання.
«Тим не менше центральним фактом є те, що інфляція завжди іскрізь являє собою грошовий феномен»
Далі автор зазначає, що слово «гроші»використовуєтьсящонайменше у трьох різних розуміннях: Як «грошовий запас», Як «робити гроші», (фальшивомонетниками)Як «грошові ринки». Ці значення зазвичай плутають, тому твердження, що інфляціяє грошовим феноменом, іноді тлумачиться не так, як це пропонує автор в тексті,а як явище, що відображає зміни на кредитних ринках. Далі Фрідмен наводитьприклади з історії США коли ціни істотно зросли б без помітного збільшеннягрошової маси порівняно з обсягом виробництва, або коли кількість грошейістотно зросла б відносно виробництва товарів і послуг без суттєвого зростанняцін. І підтвердженням цього є численні приклади. Єдину причину інфляції Фрідменбачить у більш швидкому темпі росту номінальної грошової маси порівняно зтемпами росту реального ВВП.
Зміна обсягу грошової маси здатне впливати на динамікуреальних показників (темпи зростання виробництва, рівень зайнятості і т.д.),але тільки короткостроково.
«Зазвичай«життя»інфляції в початковий період — це більшшвидке зростання кількості грошей на одиницю продукції, ніж зростання цін»
В цей період люди не чекають на тривале зростання ціни ірозглядають підвищення цін як тимчасове, і як наслідок намагаються триматигроші у формі готівки стабільну «реальну» вартість ( як відповідає стабільнійвартості товарів і послуг), маю повну впевненість що ціни у майбутньомузнизяться. Але якщо кількість грошей продовжує збільшуватися швидше, ніжвиробництво товарів і послуг, то ціни будуть продовжувати рости і, рано чи пізно,публіка звикне до очікування подальшого зростання цін. І тоді, вона побажаєзменшити свій запас готівкових грошей не тільки до величини їх минулої реальноївартості, але і до ще більш низького рівня. Люди спробують зменшити сумуготівки. Всі разом номінально, вони не зможуть цього зробити, тому що частинанаселення повинна мати певну кількість готівки. Але спроба зробити це піднімеціни, заробітну плату і номінальні доходи. Результатом стане подальше зниженняреальних грошових залишків. Тому на даній стадії ціни ростуть швидше, ніжкількість грошей, і іноді набагато швидше. Якщо темп зростання грошової масистабілізується, байдуже на скільки високому рівні, темп зростання цін у кінцікінців також стабілізується.
«Яким би важливим не було розходження між інфляцією ідефляцією, воно все-таки менш істотно, ніж різниця між відкритою інфляцією,коли при відсутності урядового контролю ринкові ціни вільно ростуть, іпригніченою (прихованою) інфляцією, коли уряд намагається за допомогою контролюнад цінами придушити вплив інфляції не тільки на ціни предметів споживання, алеі на ціни факторних послуг (тобто на ставки заробітної плати, ренти івідсотка), і на ціни іноземної валюти (тобто на валютні курси).»
Відкрита інфляція робить шкоду і з нею важко боротись. Воназазвичай створює небажане перерозподіл доходів і багатства, може порушити умовивиробництва. Але якщо вона помірна, особливо якщо стійко помірна, то стаєпередбачуваною і тим самим паралізуються найгірші сторони її впливу на розподілдоходів. Тим не менше, оскільки рух цін вільно, виключно гнучка системаприватного підприємництва адаптується до цінову динаміку, без зусилля долаєтруднощі і продовжує ефективно функціонувати. Головна небезпека відкритоїінфляції двояка: по-перше, виникає спокуса збільшити норму інфляції в період,коли економіка адаптується до руху цін, по-друге з’являється спокуса лікуватиїї, особливо шляхом придушення, а це гірше, ніж сама хвороба.
«Зовсім інша справа пригнічена інфляція»
Навіть помірна інфляція, якщо вона радикально іширокомасштабно придушувалася, може завдати величезної шкоди економічнійсистемі, оскільки передбачає всебічне державне втручання в деталі економічноїдіяльності, руйнує систему вільного підприємництва, а разом з цим і політичнусвободу. Причина в тому, що придушення інфляції перешкоджає функціонуваннюринкової системи. Уряд змушений створювати субститут ринкової системи, якийвиявляється виключно неефективним. До проведення повної грошової реформи,типовим виходом стає важкий компроміс між офіційною терпимістю до ухилення відцінового контролю та колективістської економікою. Чим ширше винахідливістьокремих осіб в ухиленні від цінового контролю і чим частіше офіційні владизакривають очі на такі ухилення, тим менше шкоди буде завдано; чим більшезаконослухняних громадян, чим жорсткіше й ефективніше машина державногопримусу, тим більше шкоди це приносить економіці.
«Грошові орієнтири приносять шкоду навіть якщо за їх приводувисловлювати захоплення, і чим більше в суспільстві такого роду згоди, тимбільше економічного збитку.»
Фрідмен відстоює ліберальні позиції в економіці – тобтомінімальне втручання держави в економіку а грошові покажчики призводять досуперечливих результатів, що робить малоймовірною правильну політику. Якщо маємісце інфляція чи інфляційний наступ, то за це відповідальні державні грошові(або фіскальні, як сказали б деякі) органи влади. Саме вони повинні вживатиправильні заходи, щоб зупинити інфляцію. «Добровільний» контроль спонукаєвикористовувати вищі влади для досягнення суспільної злагоди. У сучасному світітаких органів влади достатньо. Важко знайти будь-яку частину бізнесу, яка немала б великих витрат, через державне втручання в економіку. Фрідмен виступаєпроти контролю над грошовими орієнтирами оскільки це створить конфлікт міжпредставниками бізнесу і, наприклад, керуючими профспілками. І таким чиномприватна особа фактично стає слугою громадянського суспільства. Як довго вінномінально залишиться службовцям акціонерів або агентом робітників? Незвільнять чи вони його? Або, з іншого боку, не застосує чи уряд до нього владуяк в ім’я закону, так і фактично.
/>«Добре б пам’ятати зауваження Адама Сміта — «багато руїн за плечима нації», — щоб уникнути переоцінки хорошого і не прощатипоганої політики.»
Інфляція завжди іскрізь — явище грошове, і відповідальність за контроль над нею лежить на уряді.Офіційні примусові ціни та встановлені стелі для зростання заробітної плати неусувають інфляційного наступу. Найбільше — вони пригнічують його. І пригніченаінфляція набагато болючіше відкритою.
Цінові орієнтириі благання про добровільну згоду, подібно недобудованому будинку, мають єдинедостоїнство: вони більш легко усунути, ніж офіційно введена система контролюнад цінами і заробітною платою. Вони не є альтернативою іншим заходам щодостримування інфляції, а швидше димовою завісою, яка приховує відсутність дій.Цінові орієнтири приносять шкоду і тим більший, ніж більш чесно в них вірити.
Однак Фрідменвважає, що не можна перебільшувати ні проблему, ні шкоди, які будуть створеніпомилковим лікуванням. Ціни майже напевно піднімуться в найближчі місяці.Можливо, що в найближчі роки ми буде продовжено випробовування інфляційноготиску Однак зростання цін буде помірним. Головна боротьба позаду, але автор неможе собі уявити, що органи грошового обігу дозволять такий темп зростаннякількості грошей, який зумовить перевищення 10 відсоткового порогу щорічногозростання, цін; подібна інфляція буде нещастям, але не згубним, якщо дозволитиїй проявлятися в розумних межах відкрито і вільно, а цінами і заробітної плати,незважаючи на всі розмови, так чи інакше рости. Про цінові орієнтири будутьбільше говорити, ніж з ними добровільно погоджуватися, або почнуть їх насильновпроваджувати шляхом надзвичайних правових заходів. Приниження громадського таприватного моралі є нещастям, але в помірних дозах воно не є руйнівним. Більшоїшкоди можуть принести заходи, що вживаються для підтримки валютних курсів.
Висновок
Монетаристськаконцепція спирається на кількісну теорію грошей. Її суть: ціни товарів визначаютьсякількістю грошових коштів. Збільшується грошова маса — ціни ростуть, і,навпаки, скорочується грошова маса — ціни знижуються. Основна властивістьгрошей — ліквідність. Маючи гроші, можна придбати будь-який товар. Алеволодіння грошовим запасом пов’язане з втратою потенційного доходу. Гроші, щолежать без руху, призначені для купівлі товарів, означають втратуальтернативного доходу, який може бути отриманий від придбання інших активів(цінних паперів, акцій, облігацій).
У своїйінтерпретації кількісної теорії Фрідмен виходить з того, що попит кожногообмежений розмірами багатства, прагненням не втрачати вигоду від придбанняальтернативних активів. У випадку надлишку грошей їх прагнуть використати длякупівлі цінних паперів і отримання додаткових вигод.
На відміну відпропозиції грошей попит на гроші відносно стабільний. На грошовий попит крімдоходів впливають: рівень цін (зміна купівельної спроможності грошей), розмірипроцентних ставок.
Пропозиція грошейпредставляє собою кількість грошей в обігу. Воно визначається розмірамигрошової емісії, кредитами комерційних банків, купівлею-продажем ціннихпаперів. Відповідність між попитом на грошову масу і пропозицією грошейзабезпечує механізм ринкового саморегулювання.
Якщо зменшуєтьсяпропозиція грошей, то умови кредиту посилюються, процентна ставка підвищується.У результаті попит на гроші дещо знизиться, частина грошей будевикористовуватися на придбання більш вигідних активів. Рівновага попиту нагроші і пропозиції грошей порушиться, потім встановиться в новій точці.Процентна ставка тут вище, а грошей у сфері обігу менше. У цих умовахцентральний банк, очевидно, скоректує свою політику — пропозиція грошей зросте,процентна ставка знизиться. Процес піде як би в зворотному напрямку .
Звідси висновки Фрідмена:
1. Не слідзаважати ринкової економіки відтворювати рівновагу між попитом на гроші ігрошовою пропозицією.
2. Якщо темпизростання грошової маси перевищують темпи зростання товарної маси, або,навпаки, грошова маса відстає від темпів зростання товарообігу, то виникаютьнебажані коливання, порушується стабільність економічного розвитку.
3. Зростаннягрошової маси повинне йти темпом, що забезпечує стійкість цін, відповідатидинаміці валового національного продукту (ВНП).