Місце і роль Н.Х. Онацького в становленні Сумського художнього краєзнавчого музею

Зміст
Вступ
Розділ 1. Постать Никанора Онацького у контексті українськогонаукового, громадського та культурного життя кінця XIX – початку 30-х рр. XXстоліття
1.1 Становлення особистості
1.2 Никанор Онацький – художник
1.3 Репресії, втрачені надії
Висновок до 1 розділу
Розділ 2. Місце і роль Н.Х.Онацького в становленні Сумськогохудожньо-краєзнавчого музею
2.1 Створення музею
2.2 Сумський художній музей. Музей сьогодні
Висновок до 2 розділу
Висновки
Список літератури та джерел
Вступ
Никанор Харитонович Онацький — це видатниймистецький діяч Сумщини, художник, поет, який весь свій талант і натхненнявіддав чудовому краю Полтавщини та Сумщини. Більшість його картин присвяченовідображенню сільського життя. В них правдиво і поетично передано багатство ікрасу краєвидів.
Його індивідуальна творчість формувалась підвпливом реалістичних тенденцій, які існували в Петербурзькій Академії мистецтв,де починав своє навчання художник.
До останнього дня Н.Х.Онацький залишавсявідданим засадам міцної академічної школи живопису. Майстра не цікавили новації.
Він не експериментував ані з формою, ані зматеріалом. Та скрізь відчувається рука талановитого художника, що має своївласні естетичні переконання і творчий шлях.
Слід відмітити, що творча спадщина авторареалістична за змістом, колористична за формою, відтворена у розмаїті жанрівживопису: історичному, побутовому, портретному, а також у чисельних пейзажах інатюрмортах. Така широта творчого діапазону свідчить про багатогранність йоготаланту.
Актуальність теми.За період мистецької творчості Н.Х.Онацького його твори живопису знайшли своюдолю у різних музеях, галереях та приватних колекціях Сум, Полтави, Львова,Дніпропетровська, Києва, Москви, Новгорода, Ростова-на-Дону, а також закордоном: у Польщі, Чехії, Югославії, Канаді, США, Англії і в інших країнах.
Та, на превеликий жаль, життєвий і творчийрозвиток художника мало висвітлено в літературі – внаслідок того, що його ім’яу період Радянської влади замовчувалось, адже Н.Х.Онацького було репресовано. Навіть посмертна реабілітація митця не призвеладо значного зростання інтересу до його спадщини у той час. Саме тому тема моєїроботи є актуальною.
Наукова новизна досліджень полягає в тому, що вперше робиться спроба докладно описати,систематизувати творчу спадщину Н.Х.Онацького з урахуванням становлення тарозвитку особистості митця.
Комплексне вивчення обраної теми дозволитьвиразніше простежити мистецькі, громадські особливості його діяльності.
Мета дипломноїроботи — розглянути життя і творчість художника і поета, засновника та першогодиректора Сумського музею художньо-ужиткового мистецтва Н.Х.Онацького,визначити місце і значення у мистецтві Сумщини.
Предметомдослідження є творча спадщина митця.
Головні завдання дослідження випливаютьз поставленої мети:
— окреслити основні етапи розвитку творчої та організаційноїдіяльності;
— розглянути стосунки митця та тогочасноївлади, простежити вплив численних репресійних заходів на творчістьН.Х.Онацького;
— виділити і простежити провідні теми творівмистецтва;
— проаналізувати етапи створення Н.Х.ОнацькимСумського художнього музею.
— визначити роль і значення творчостіхудожника у мистецькому житті Сумщини.
Методичну основуроботи становить безпосереднє вивчення оригінальних документів і матеріалівпреси та монографічних праць Сумських краєзнавців (Г.А.Ареф’євої [1],В.Б.Звагельського [11] та ін.).
При дослідженні були використані такі методи:теоретичні — аналіз, порівняння, узагальнення, систематизація, структурний таісторичний методи інтерпретації; практичні — науковий опис спостережуваного,художньо-графічний аналіз.
творчістьонацький сумський музей
Розділ1. Постать Никанора Онацького у контексті українського наукового, громадськогота культурного життя кінця XIX – початку 30-х рр. XX століття 1.1 Становленняособистості
Никанор Харитонович Онацький – талановитийхудожник поет, драматург, археолог, мистецтвознавець, педагог, активнийгромадський діяч. Він і за життя найменше дбав про власну славу, не добивавсяїї. Йому завади боліло, аби жила і не вмирала серед трудового люду любов доволі, до рідної землі, до краси, аби торжествувала справа Жовтня. Він родився івсі свої твори, що принесли йому славу художника і поета, написав на сумськійземлі. Завдяки його зусиллям маємо зараз змогу оглядати безцінні скарбиСумського художнього музею.  Створенийу тяжкі жовтневі роки, музей став ніби одним з пам’ятників соціалістичноїреволюції, яка відкрила трудящим шлях до знань, до мистецтва, до культури. Н.Х.Онацький народився 10 січня 1875 року наСумщині, на хуторі Хоменковому в родині козака-хлібороба (ниніЛиповодолинського району). Його дитячі літа пролетіли серед безмежжя степів,серед народних пісень і легенд, серед радощів і горя мужицького життя. Все тезападало йому в душу, щоб згодом вилитись в рядки поезії, в барви і лінії картин[30, 212].
Хлопець відвідував сільську, потім Гадяцькуповітові школи. Він складає вірші, виявляє не аби який хист для малювання!
Та далі продовжувати освіту не має змоги.Батько, Харитон Климентіевич помер. Зайвої копійки в матері Тетяни Іванівни небуло і 14–річний Никанор рушає в мандри по білому світу в пошуках заробітку.
Його кликало до себе життя, сповнене боротьбиза кожен день існування, життя напружене і бентежне. Він пішов йому зустріч. Скількиж і якого мінного люду щастило стрічати! А які краєвиди слались під ноги. І приємнобуло відчути, зіткнувшись, що ти здатен подолати їх.
Всі десять років блукань по випадкових роботахНиканор леліє мрію почати вчитись малярству, заощаджує кошти, у вільні хвилинибереться за пензель.
Чого досяг він як художник свідчить портретматері – найраніша робота, щозбереглася.
Прискіпливий критик знайде тут чимало хиб. Миж в ній бачимо ще і природжене почуття кольору, задатки майстра колориту, вмінняв звичайному, буденному вгледіти прекрасне.
В 1899 році мрія юнака здійснюється. Вінпоступає до Строганівської школи технічного малюнку в Москві, а через рік стає учнемОдеської художньої школи яку й скінчив.
Майже п’ятирічне перебування в Одесі справиловеликий вплив на формування творчого кредо молодого художника.
Місту над морем ми багато чим завдячуємо, що зОнацького згодом виріс митець, який твердо стояв на реалістичних. позиціях. Ірозумів реалізм не як сліпе копіювання дійсності, а як сконденсований виразпочуттів і думок сучасника.
Саме тоді в Одесі діяло найзначніше мистецькеоб’єднання в дореволюційній Україні – Товариство південно-російських виставок.До складу його учасників входили такі видатні майстри як Т.О. Нілус, М.ДКузнецов, К.К. Костанді, Г.О.Ладиженський. В часи, коли формалістичні збоченняпочали виявлятися буйно в творчості певного кола митців Росії і України,товариство послідовно одстоювало принципи реалістичного змістовного мистецтва. Найого виставках, які щорічно організовувались в Одесі, експонувались роботивисокої громадської значимості, досконалої техніки. Члени товариства трималисьдемократичного напрямку в суспільній думці.
Їм були близькі болі простого трударя, болірідного краю. Тематично їх виставки перегукувались з виставками передвижниківякі теж в Одесі влаштовувались регулярно.
Навчання в місті, яке жило бурхливиммистецьким життям, відвідування школи, де викладали такі мистецтвознавці як АкадемікО А. Попов і К.К.Констанді спричинилось до становлення Онацького як палкогоприхильника реалізму з широким поглядом на світ, на завдання мистецтва [19, 22].
В Одесі Н.X.Онацький все виразнішеокреслювався як пейзажист. В його творчій манері, в підході до предметазображень відчувалась пройдена ним чудова колоритна школа. І. Ю. Рєпін небезпідставнописав про вихователів Одеської художньої школи як талановитих колористів зтонким чуттям форми.
Успішно закінчивши художню школу молодий малярстає студентом Академії мистецтв в Петербурзі. Відвідує він клас живопису імалюнка, який веде великий російський художник І.Ю. Рєпін. На жаль довгонавчатись йому не поталанило у славетного майстра, почались пам’ятні події 1905року. після оголошення «Маніфест 17 жовтня» коли назрівав повний вибухреволюції, в столиці влаштовувались багатолюдні демонстрації пітерськогопролетаріату, студентів академій, як і інших вузів, розпускають на рік подомівках.
 Для царизму загрозливо було мати в місті масуреволюційно настроєної молоді, яка активно підтримувала робітничий клас в йогоборотьбі.
Короткочасне навчання в Петербурзі, вказівки іпоради І. Ю. Рєпіна були такими завершальними вершинами освіти, які допомоглиН.Х.Онацькому остаточно визначатись як художникові пізнати таємницімайстерності. Він уяснив: митець сильний своїм зв’язком з рідним краєм, з йогокультурними традиціями. І ще одним лишився пам’ятним художникові Петербург. Тутвін зблизився з революційними колами. Відомо, що він перевозив з Фінляндіїзброю для пітерських робітників.
Наприкінці 1905 року Никанор Харитоновичдістається до села, в якому народився, і з головою поринає в революційнуроботу.
Десятилітні блукання в пошуках заробітку, перебування в значних промислових центрах, спілкування з простим людом,повсякчас впливало на формування світогляду художника.
Він завжди з симпатією ставився до гноблених іокривджених кормигою самодержавства, він не міг стояти осторонь. Він – середних.
В розгортанні революції на Сумщині є часткапраці Н. Онацького. Він вів революційну агітацію серед селян, розповсюджувавнелегальну літературу.
В цей же час в пресі з’являються його вірші. В1906 році в тижневику «Рідний край», який видає мати Л. УкраїнкиОлена Пчілка, Друкується перша поезія Онацького «Погук!”
В дальшому твори митця містяться в збірниках»З неволі”, «Терновий вінок», включаються до антології «Українськамуза».
Н.Х.Онацького надихнула на творчістьреволюція. За її покликом художник взявся за перо, щоб оспівувати мужність інескоримість народу, який піднявся на боротьбу. Цей спів теж був участю уреволюції.
Поїхати до Петербурга продовжувати освіту вінне зміг за браком коштів. Влаштувався учителем малювання в лебединськійчоловічій гімназії і заробляв там на шматок хліба, перебуваючи під постійнимтаємним наглядом поліції. В Лебедині ж писалась переважна більшість віршів, якіне без інтересу зустрічали читачі.
За своєю спрямованістю поезія Онацькогоблизька до революційно – демократичної творчості I. Я.Франка, Л. Українки, М.М. Коцюбинського [33, 28]. В ній і натяку немає на бажаннявідійти від животрепетної сучасності, поринути в примарний світ «мистецтвадля мистецтва». Сам учасник революції, він гостро відчував і переживавподії, якими жила вся Росія. В роки, колибагато письменників зневірились на час в народі, схибили звірного шляху поет з Сумщини гордо заявив, що сила гноблених незломлена, протестував проти царської сваволі і деспотизму, кидав у вічі ворогам:
Не радійте, в литаври не бийте
І савану на. Волю не шийте :
Не положим ми зброї своєї,
ще не втратили сили своєї
І боротись до смерті ми будем,
Поки волю
Собі не здобудем.
Хай помрем ми по тюрмах, в Сибіру,
Але вбити не можете віру! [22, 17]
Вірші Онацького не віддільні від революціїВони дають додаткові штрихи до портрету її борців, допомагають повніше уявитирозмах і відчути невгасимість народних рухів. Образи мужніх людей, впевнених усвоїй силі і ні на мить не втрачаючи віру в прийдешній світлий день, працюючидля того, щоб день настав швидше, постають у поезії «Коваль і ковалева пісня».
Ці вірші з’явились у світ в 1908 році, колиреволюція потерпіла поразку. Та як і два роки тому поет кличе «Ти світидосвітні вогні». І сам не гасить їх в своїй творчості, як дехто зсучасників, а запалює нові й нові. Бо йдучи на ті вогні боротьби, трудящіздійснять мрії:
На братерських руках кайдани розкувать
І надіть на народних катів [22, 17].
Поет першим в українські літературі оспівав подвиглейтенанта Шмідта Пам’яті розстріляних на острові Березані в Чорному морілейтенанта Шмідта і трьох його товаришів – матросів присвячена легенда«Острів мертвих», написана вправною рукою майстра.
В її ритміці, будові, доборі образів відчуваєтьсястремління автора говорити епічно про революцію 1905-1907 року.
Віра в невичерпність революційної енергіїнароду межувала в Онацького з тяжким переживанням від уяснення того, щореволюція потерпіла поразку, що верх взяли вороги. У вірші «Осінь» він малює поле де гайвороння лиш кричить,пише про орла в однойменній поезії, яки помирає від бойових ран. Рядки народногопоета проникнуті вселюдською мрією про життя без царя і панів:
«Сонце весняне засяє над нивами,
Килим зелений застеле поля,
воля жадана, в квіти повитая,
Радо між людьми колись загуля.
Ниви одягнуться в золото ясне
Буде робота загальна женцям,
Пам’ятник слави високий збудується
Щирим та мужнім за волю борцям! [24, 8]
У виданнях, в яких з’явилися вірші Онацькоговони були поряд з творами Л.Українки, Михайла Коцюбинського, ПанасаМирного, Василя Степанника.
І були близькі поезіям і оповіданням видатнихписьменників не тільки через це сусідство, а духом, своєюспрямованістю, довершеністю.
Царські похвастачі правильно зрозуміли, якунебезпеку таять для них пристрастні рядки поета з Сумщини.
Коли Петербурзькому цензурному комітету сталивідомі матеріали збірника „З неволі“ він відразу звернувся доголовного управління в справах друку з вимогою порушити судове переслідування Онацькогота інших авторів книги. По одержанню справи прокурор Петербурзької судовоїпалати зразу ж наклав на книгу арешт і почав клопотання про притягнення їїавторів до відповідальності. Никанор Харитонович в тяжку хвилину не зрадивславним традиціям української літератури, чесно служив їй.
В 1906 р. Н. X. Онацький поступає викладачем уЛебединську чоловічу ї жіночу гімназії. Поліції стає відома й інша сторона йогодіяльності, що полягала у створенні нелегальних політичних революційнихгуртків, розповсюдженні забороненої літературні.
Перше десятиріччя XX ст. було у творчомувідношенні надзвичайно плідним для Н. X. Онацького. В цей період він глибоко ізацікавлено вивчає побут і звичаї українського села, друкує невеликі розвідки вчасописі „Рідний край“, робить ескізи своїх майбутніх живописних Іполотен. Глибину і самобутність таланту Никанора Онацького як художникапереконливо засвідчила Перша українська артистична виставка в Києві в грудні1911- січні 1912 рр., на якій було представлено 15 його картин. Серед них:»Хата біля Тарасової гори” (написана під враженням | поїздок доКанева в 1909-1911 рр.), «Циганський табір», «На тирлі»,«У жнива», «Похмурий день», «Вітряк» та інші .
З 1913 р. Н. X. Онацький працює в Сумах,викладає малювання в реальному училищі, веде курси географії, малювання ікреслення в Сумському кадетському корпусі, і, як видно, це ніскільки не заважаєйому займатися живописом, брати участь в різноманітних художніх виставках.Основнимзаняттям його в Лебедині все ж таки залишалось малярство. Він віддає багато часуі енергії викладанню малювання в чоловічий гімназії, а потім і в жіночійгімназіях, допомагає дітям оволодіти основами художньої грамотності.
Про його досягнення в цій справі свідчать хочаб те, що В 1913 році у Харкові навиставці художніх робіт учнів Харківського навчального округу лише лебединськігімназисти удостоїлись почесного відгуку за малювання, креслення.
Можливо Никанору Харитоновичу необхідно булозосередити основні сили саме в живопису. Та, по-перше, потребувався заробітокдля існування, а по-друге, таку він мав щедру натуру коли відчував, що може бутикорисний людям в тій чи іншій справі, він повністю віддавався їй.
Це була людина високої культури іблагородства, яка добре розуміла і знала свій обов’язок перед народом і кожен моментраділа можливості служити йому. Так педагогом він і пропрацював майже до схилуднів.
На живопис лишались години і дні, вільні відінших занять. Та при його талановитості, при його наполегливісті, з якою віноволодівав майстерністю, при безпосередності сприйняття природи Слобожанщини іцього вистачало, щоб написати полотна, які не скоро забуде Україна.
Улюблений жанр Онацького – пейзаж. Він зріс уселі на лоні розкішної української природи, серед полів, краса яких ще звабнішоюстала від того, що віками на них селянин сіяв хліб, будувавхати, клуні, вітряки, садив дерева.
На цій землі художник вперше побачив сонце, іпротягом всього життя. В своїх картинах прагнув як найправдивіше розповісти проїї чари.
Не відразу приходило вміння. Картина «пасіка»(1904 року) – це тільки підступи до теми, ще надто загальні. Відсутнє проникненняв таємниці колориту, яке стане властиве наступним творам. Колір ще не маєорганічного зв’язку з темою. Творчістьживописця починається після революції 1905–1907 рр. Два фактори остаточновизначають творче обличчя художника. Революція, яка виявляє могутність народнихмас, допомагає більш оптимістичному сприйняттю оточуючої дійсності. Впливає іпоглиблене ознайомлення з роботами двох великих художників СлобожанщиниС.Васильківського і П.Ловченка. Намагається знайти своє місце в тогочасномумистецькому житті! Він не шукав рідкісних красот, а брав звичайну сільськувулицю, перші ліпші атрибути побуту, селянина і писав твір правдивий, щирий зглибоким відчуттям своєрідності і чарівності довколишньої природи.
У картині «Місячна ніч» тремтливепроміння місяця заливало стодолу, коня, що стоїть біля неї розсипалось по стріхаххат, створюючи незабутній, сповнений не повторного багатства кольорів пейзаж.Подібне можна сказати і про інші твори.
В рецензії на виставку, вміщені в журналі«Рідний край», коли йшлося про твори Онацького, відзначався їх реалістичнийнапрям, зауважувалось, що молодий художник не спокусився навіть такою темою, як«Місячна Ніч», щоб дати якийсь крик світла, дав правдивий, гарниймалюнок. В дальшому Никанор Харитоновичбере участь в художніх виставках, які проходили в Києві і Полтаві.
Серед народу відчувався сильний потяг докультури. Онацького радувало це. Тому він завжди шукав можливості якомогаповніше задовольнити запити і потреби трудящих. І згодом, незважаючи назайнятість викладацькою і музейною роботою береться за організацію в Сумаххудожньої студії. Існувала вона на громадських засадах, мала чотири класи.Загальне керівництво і викладання в 3-4 класи вів Никанор Харитонович,допомагав йому художник Іван Охрімович Крапівін [18, 67].
Підготовку до вступу в художні учбові закладиза свою мету студія не ставила, і, зрозуміло, ніяких дипломів не видавала.Проте викладання було поставлене так, що всі, хто вступав потім до художніхвузів, успішно витримували екзамен.
В студії вчились такі митці як Д.Зелінський,Г.Калітаєва, З.Юдкевич, В.Костюківська, С.Луньов та інші. Вони згадуютьОнацького як талановитого педагога, митця, який прищепив їм на все життя любов домистецтва і навчив розуміти його.
Бурхливі події 1917 р. захопили і НиканораОнацького. В цей період він активно співпрацює з Українською партієюсоціалістів-революціонерів, налагоджує діяльність партійного осередку в м.Суми.
Пізніше, розчарувавшись в, есерівськихпрограмах, Н.X.Онацький відійшов від УПСР, зосередився на науково-педагогічнійі творчій роботі. В 20-х — на початку 30-х років Н. X. Онацький незмінновикладає в учбових закладах Сумщини. Серед них Сумські Радянські командні курсиРСЧА, військова школа, педтехнікум, а після його реорганізації — педагогічнийінститут.
Виняткова роль належить Н.X.Онацькому врозгортанні культурного життя на Сумщині. Своєрідним незгасаючим вогнищемкультурного життя на Сумщині став створений у 1920 р. з ініціативи НиканораХаритоновича історико-художній музей, яким він керував протягом одинадцятироків, що й буде предметом розгляду другого розділу нашого дослідження. Ті, хтоцікавився культурним життям на Україні, не могли не помітити нарисН.X.Онацького «Сім років існування Сумського музею», написаний звеликим знанням справи, усвідомленням неперехідного значення культури минулогодля духовного розкріпачення людини.
На 1 жовтня 1925 р. в музеї налічувалось 10279експонатів. Серед них: 6416 стародруків, безцінні полотна І. Рєпіна, Л.Боровиковського, В. Сєрова, старовинні козацькі парсуни Полуботків, Апостолів,інші унікальні пам’ятки. Чимало експонатів було відшукано безпосередньо Н. X.Онацьким. Особливу цінність мали офорт Т. Г. Шевченка «У шинку»(«Приятелі»), «Кобзар» з дарчим написом поета та інші.
Поповненню музейних експозицій, поглибленомувивченню рідного краю служили археологічні експозиції на Сумщині за участюпровідних археологів України. Одна з них була проведена 20 серпня — 6 вересня1926 р. спільними зусиллями Миколи Макаренка, Сільвестра Магури, НиканораОнацького. В результаті напруженої роботи було розкопано близько 20 курганів,здійснене натурне обстеження ряду археологічних пам’яток на околиці Сум. З тихчасів у дочки Н. X. Онацького — Наталії Никанорівни збереглися три фотокарткибатька, майстерно відзняті Миколою Омеляновичем Макаренком.
Необхідно зазначити, що дослідженняархеологічних пам’яток Н.X.Онацький проводив як разом з іншими науковимипрацівниками, так і самостійно, отримавши повноваження на це відВсеукраїнського археологічного комітету, Українського комітету охорони пам’ятоккультури.
Був уповноваженим у справі охорони тадослідженні пам’яток культури по Сумському повіту. Для заснованого музею зібравбагато рідкісних творів українського, російського і зарубіжних митців, меблі,старовинні килими, фарфорові і фаянсові вироби, колекцію художнього скла,предмети, знайдені ним під час археологічних розкопок на Сумщині. Зокрема, уСлавгороді (нині Краснопільський район) знайшов картину Рубенса “Христос насоломі”, яка, ймовірно, була ескізом до центральної частини Рубенсівськоготриптиху, що зберігається в Антверпенському музеї.
У 1920 р. очолив комісію зі спорудженняпам’ятника Т. Г. Шевченку в Сумах.
Наслідком багаторічної наукової роботидослідника рідного краю стала публікація ряду цікавих розвідок, що привернулиувагу широкої громадськості. Зокрема, не втратили свого значення такі праці, як«Старовинні кахлі Сумщини», «Українська порцеляна»,«Межигірський фаянс», «Українське гутне скло» тощо.
Подібне зацікавлене ставлення до української національноїкультури не залишилось поза увагою органів ДПУ, які вбачали в цьому рецидивиукраїнського буржуазного націоналізму. На фоні таких фактів особливогополітичного забарвлення набувала і колишня участь Н. X. Онацького в акціяхУПСР. Все це дало привід для переслідування, цькування вже немолодої людини.Від нього вимагали публічного каяття, визнання своїх минулих ідейних збочень.Мабуть, думаючи більше про власний спокій, ніж про власну гідність, НиканорХаритонович іде на цей не легкий для нього крок. В 1929 р. сумська газета«Плуг і молот» публікує його заяву:
«З 1905 року, беручи участь у визвольномурусі, ідеологічно я близько стояв до народницьких угрупувань і після лютневоїреволюції 1917 року був одним з активних організаторів партії українськихсоціалістів-революціонерів в м. Суми. Подальший розвиток революції ігромадянської війни переконав мене, що політика партії УПСР не відповідаєінтересам пролетаріату (покликали німців на Україну, боротьба з Радянськоювладою), і тому я вийшов з названої партії, порвавши з нею як ідеологічні, такі формальні зв’язки. З того часу я незмінно працюю в галузі радянської культурий освіти (чотири роки в Червоній Армії) і визнаю, що лише Комуністична партія сдійсним і єдиним провідником пролетаріату і що лише під її керівництвомсуспільство досягне соціалізму» [23].
На якийсь короткий час заява приносить жаданийрезультат. Н.X.Онацького більше не турбують, дають можливість нормальнопрацювати на культурній ниві. А це чи не найбільше хвилювало Никанора Харитоновича.В той час, наприклад, він був особливо занепокоєний долею неповторнихархітектурних пам’яток — Покровської церкви, збудованої на початку XVIІІ ст. звтіленням у камені традицій української дерев’яної архітектури, таВоскресенської церкви кінця XVIІ ст. Спираючись на поради відомогомистецтвознавця С. А. Таранущенка, його практичну допомогу, Н.X.Онацькийрозробляє свої конкретні пропозиції по збереженню названих пам’яток, їхнайбільш раціональному використанню.
В листопаді 1933 р. Н.X.Онацький переїздить доПолтави, де йому було запропоновано організувати і очолити відділ етнографіїмісцевого музею. Наскільки складною і небезпечною була ця справа і які трагічнінаслідки готувала вона для вже визнаного музейного працівника, свідчить прискіпливаувага Полтавського міськвідділу ДПУ до даного питання.
З точки зору Полтавського міськвідділу ДПУ,(надалі цитуємо) «для того, щоб були зрозумілі вчинки і настрої Онацького, слідсказати про значення етнографії на Україні. Справа в тому, що етнографія якнаука про чисті етнічні одиниці була використана як зброя для збудженнянаціоналізму та ще, мабуть, в дусі фашизму на Україні і на Кавказі, особливо вГрузії. Такий напрям етнографічних відділів був помічений ВсесоюзнимНаркомпросом, і вони були фактично ліквідовані ще в 1931 році. Однак у новійсхемі музеїв на Україні відділ етнографії залишився повністю і його лишезамаскували новою назвою «Відділ феодалізму».
Як приклад феодалізму-етнографізму може бутиХарківський історичний музей, буквально заповнений українським шовіністичнимматеріалом, замазаним якимось написом у дусі марксизму. Якщо на тому ж написі ззворотного боку дати націоналістичний напис, то вийде наймахровіший українськийфашистський музей. Вся справа в оберті цих написів. Речі і так говорять самі засебе. В такому ж дусі проводитиме реорганізацію й Онацький.
Справа в тому, що всі вишивки, всі керамічнівироби, різьба та інше в умілому розміщенні показуватимуть і підкреслюватимутьетнічну відокремленість України і для хоч трішки настроєної романтично головидаватимуть поживу національної відокремленості [8, 29].
Як буде розміщувати Онацький, покаже майбутнє.Зараз він пробує влаштувати виставку вишивок. Викликаючи на периферії інтерес уокремих одиниць до питань етнографії, Онацький може, не створюючи ніякихорганізацій, зробити готовий кадр-шовіністичної української інтелігенції,готовий при першому зручному випадкові вийти на арену, як з полум’я«фенікс».
Подальші події передбачити було неважко. Увересні 1937 р. Н.X.Онацького заарештували і 23 листопада розстріляли запостановою особливої трійки при УНКВС. Всупереч усім слідчим матеріалам уобвинувачувальному висновку вказувалось, що він був «завербованийполтавським націоналістом Майфетом у контрреволюційну націоналістичнуорганізацію, яка готувала кадри для збройного повстання в країні».
Про взаємовідносини між Онацьким і Майфетом усправі також є один важливий документ, який повністю суперечить обвинуваченню.З нього довідуємось, що Н.X.Онацький прагнув перетворити музей не в осередокконтрреволюційної діяльності, а у справжній центр по дослідженню історії ікультури українського народу. Мріяв залучити до цієї роботи і талановитогопоета та літературознавця Григорія Майфета, пропонував йому посадубібліотекаря.
«Я дуже хотів би попрацювати в музейній бібліотеці,-говорив Г.Й.Майфет,- та боюсь іти в музей. Він до цього часу вважаєтьсяшовіністичним вогнищем. З моїм здоров’ям, якщо я потраплю до ДПУ, я невитримаю. Тепер черга вже за нами, молодими українськими інтелігентами».
37-й рік повністю перекреслив заслуги НиканораХаритоновича Онацького. Криваву риску під його неспокійним талановитим життямпідвели сфабриковані слідчим обвинувачувальні висновки. Та за невблаганноюлогікою історії фальсифікатора чекала не краща доля. Невдовзі після завершеннясправи Н. X.Онацького оперуповноважений, що займався нею, і сам буврепресований на підставі вигаданих матеріалів щодо його шпигунської діяльностіна користь Польщі та участі в антирадянському троцькістському утрупуванні, якенібито існувало в стінах Полтавського міськвідділу НКВС.
У 1960-1980 рр. родина художника (його вдоваН.В.Онацька жила у полтаві у 30-60 роки) передала твори Онацького до Сумськогохудожнього музею. Треба віддати належне Надії Василівні: завдяки її зусиллямповолі виходило з непам’яті ім’я Н. X. Онацького. Ще в 70-х роках відбулисявиставки збережених нею художніх полотен. На щастя, не справдились розпачливірядки поета, написані між в’язничних стін: «Все піде в царство небуття, Слідужаданого не кине…» Наприкінці 1995 р. його ім’я було присвоєно Сумськомухудожньому музею. 1.2 Никанор Онацький– художник
Мистецька й життєва доляНиканора Онацького досить типова для українського інтелігента, який народився впростій селянській родині, де любили народні пісні, малярство, вишиванки. Томуневипадково, що змалку Никанор разом зі своїм братом Омеляном писав вірші,малював. Він сам торував шлях у мистецтво. Всі твори Н.Х.Онацького — цедуховний портрет художника в різні пори року, з різним психологічним станом.Взагалі Никанор Онацький був оптимістом, палко вірив у прийдешнє і був людиноюсвого часу.
В даному параграфі нашогодослідження ми відтворимо образ митця, життя та творчість якого пов’язана зСумщиною.
Творчість Н.Х. Онацькогоорганічно вписалася в історію вітчизняного мистецтва першої третини XXстоліття. У мотивах творчості Н.Х. Онацького втілилися кращі традиціїукраїнського реалістичного мистецтва другої половини XIX – початку XX ст.,розвиток якого йшов шляхом поглиблення та вдосконалення образотворчої мови. Мистецькаспадщина Н. Онацького налічує понад триста творів живопису і графіки. Утворчості Н.Х. Онацького втілилися кращі традиції українського реалістичногомистецтва другої половини XIX – початку XX ст., розвиток якого йшов шляхомпоглиблення та вдосконалення образотворчої мови.
Є в художника такожроботи, пов’язані з оформленням книг і поштових листівок (Хата біля Тарасовоїгори в Каневі), з розробкою орнаментів (для фресок в інтер’єрах сумськихбудинків культури та освіти), в яких відчутний пошук новиххудожньо-зображувальних засобів.
Більша частина творівН.Онацького зберігається в Сумському художньому музеї. Його роботи представленітакож у музейних зібраннях Лебедина, Харкова, Луганська, Полтави, Чугуєва,Канева, у приватних колекціях України, СПІА, Франції. Н.Х.Онацький працював урізних жанрах мистецтва, але перевагу віддавав пейзажу, пленерному вирішеннюнатури. Дотик сонячних променів, відчуття рідної землі, щирі і чисті враженнядитинства художник проніс через усе життя. Тому й темою його творів буликраєвиди мальовничих куточків природи, з бузком, мальвами або польовимиквітами, які „переходять” до натюрмортів з опішнянськими вазами,оздобленими характерним народним орнаментом. Любов до пейзажу обумовленапоетичною натурою художника і відзначається його особливим ставленням до роботинад картиною на відкритому повітрі – однієї з головних ознак мистецтва кінцяXIX – початку XX ст.
При невеликих форматах іневибагливості сюжетів Н. Онацький у своїх творах вдало поєднує різні жанри:звичайні буденні речі органічно вписує в пейзажний простір, пройнятий бадьоримнастроєм («Курінь», «Зимівник», «Соняшник»). Як проникливий лірик, художниктонко відчуває природу і свої спостереження відтворює в характернихособливостях дерев, кущів, квітів, рельєфу місцевості. Пленерне вирішеннявластиве і жанровим творам («Наталка», «Прання білизни», «Пряля»), в якихзображені селяни за хатнім клопотом. Увагу художника привертає етнографічнийматеріал: мазанка, піч, прядильний станок – все, що оточує селянина. Н.Х.Онацькийсвоєрідно зображує світлотіньові ефекти, підкреслює характерні риси селянськихтипажів, передає поезію здорового буття. У пізніх творах живописець прагневідтворити свою потаємну пам’ять про народний побут («Колодязь», «Голубка»,«Пасіка»).
Н.Х.Онацький був красивою,талановитою людиною. Кремезний, високий на зріст, русявий, з густим волоссям,пильним поглядом очей, козацькими вусами. Зовнішність художника цілковитовідповідала його духовному змісту, досвідченості, зацікавленості всім новим.
З портретної спадщинихудожника відомо десять зображень, серед яких дев’ять автопортретів. Один зранніх портретів був створений відомим російським художником П.Кузнецовим. Таксталося, що в 1899 р. художників об’єднала Москва. Н.Х.Онацький вчився вСтроганівському училищі технічного малювання, а П.Кузнецов — в художньомуучилищі, де тоді викладали В.Сєров, К.Коровін. Обидва починали свій шлях умистецтво. їх зустріч була не випадкова, бо доля поєднує людей спорідненихпрофесій, а тим більше мистецтво, яке завжди єднає. Н.Х.Онацький спілкувався талистувався з багатьма письменниками, діячами культури та мистецтва, серед якихбули С.Таранушенко, М. Хвильовий, О. Олесь, Ф. Ернст, брати В. та Ф.Кричевські,Г. та В. Нарбути.
Всі дев’ять автопортретівзберігаються у фондах Сумського художнього музею, один із них (графічний) єлоготипом закладу. Кращий з портретів – «Автопортрет у смушковій папасі»написаний у 1909 р. у Лебедині. На полотні зображено молодого енергійногочоловіка, який нагадує постаті вільних козаків, з відкритим сміливим обличчям ітвердим поглядом, з довгими вусами.
Духовно чиста, щира італановита людина, Онацький і зовнішністю привертав увагу: кремезний, високийна зріст, з густим русявим волоссям. Будучи природженим портретистом, у своїхбільш пізніх портретах художник простежив зміни, які відбувалися в ньому зплином часу, і відтворив не стільки об’єкт зображення, скільки життєвий процеспізнання.
Всі портретні роботи Н.Х.Онацькогопоєднує особливий дух демократизму, який був характерний для цього жанру вкінці XIX – першій половині XX ст.
Аналізуючи автопортретиН.Х.Онацького, сім з яких зберігається в Сумському художньому музеї, можнапрослідкувати вікові та духовні зміни людини, що жила на початку нової доби.
Один з перших відомихавтопортретів належить до 1909 року. На ньому зображено чоловіка з вусами, всмушковій папасі, на фоні невеличкого пейзажу на стіні, що свідчить про духовніта професійні інтереси портретованого. Цей твір ніби увібрав в собі заповітніриси багатьох відомих людей тих часів, його також дещо єднає з образомТ.Г.Шевченка, пам’ять про якого художник проніс через усе своє життя. Авторакцентує увагу на обличчі — відкритому, світлому. Білий комір сорочки надаєобразу урочистості. Ритми силуету та предметний колір моделі стають головнимизображальними засобами.
Художник використовуєефекти освітлення і повітряного середовища для створення відповідногоемоційного стану. Домагаючись звучності колористичного рішення, він поетичноодухотворяє образ. Художник відмовляється від зайвих деталей з тим, щобпередати головне — самоцінність моделі. Саме це зближує Н. Онацького з учнямиІ. Рєпіна, адже у нього він також вчився, які в пошуках художніх засобів ніколине втрачали головного — змісту твору.
В час, коли був створенийцей автопортрет, Н. Онацькому йшов тридцять п’ятий рік, за плечима вже бувпевний досвід. З друку вийшли поетичні твори в українських виданнях«Рідний край», «Терновий вінок», «Українськамуза»; позаду роки навчання в Москві, Санкт-Петербурзі, Одесі, участь вреволюційному русі, нагляд царської поліції. Н. Онацький живе в Лебедині,вчителює, пише свої чудові пейзажні твори, бере участь у громадському життіміста, очолює шевченківський гурток, учасники якого читають твори Кобзаря,цікавляться питаннями національної культури.
Графічні автопортретикамерні, зроблені графітним та кольоровим олівцем, пастеллю у вільній манерімалюнку, що надає особливу життєвість образам. Слід підкреслити, що всі вонидатовані. Ці твори зроблені в традиціях психологічного портрету другої половиниXIX ст., їх поєднує особливий дух демократизму. Автопортрети Н.Онацького маютьстилістичні аналогії в творчості М. Кузнецова, Ф. Кричевського, П. Волокідіна,де на перший план виходить цінність особистості, індивідуальні риси.
Всі автопортрети Н.Онацького зроблені майже за одне десятиріччя, однак спостерігається великийрозрив між останнім та передостаннім зображеннями: 1923-1935 рр. Малюнкамхудожника притаманна закінченість композицій, узагальненість ліній, плавністьмоделювання форм, і надає їм монументального звучання. Особливо це стосуєтьсяавтопортретів 1916, 1921, 1923 рр.
В них автор розробляєконцепцію під впливом ідей та настроїв, збентежених почуттів творчоїінтелігенції в період прийдешніх соціальних зворушень. То були буремні роки вжитті митця.
Н.Х.Онацького запрошуютьна викладацьку роботу в Суми. Метою художника стає створення в містіхудожньо-історичного музею. Він вивчає свій край, збирає етнографічніматеріали, які пов’язані з козаччиною, природні і художні речі, багато їздитьпо місцях перебування Т.Г.Шевченка на Сумщині.
В автопортреті 1916 р. навесь формат аркуша крупним планом замальована голова художника, якийвдивляється не стільки у свою зовнішність, скільки у внутрішній стан.Зосереджено замкнутий вираз обличчя красивої, мужньої людини, яка зовніперебуває у спокої, лише очі видають емоційність моделі. Це зображення міститьв собі рух, тоді як в «Автопортреті в капелюсі» 1919 р. художникперебуває в ньому.
Н.Х.Онацький перевтілюєреальність у відповідності з романтизованою концепцією особистості, що булотиповим явищем на той час. Піднесеність образу органічно поєднана з величністюдуху.
В цьому автопортретіхудожник ширше висловлює уявлення про цінність людської гідності, форми багатов чому залишаються традиційними, але в самому зображенні відчувається новеставлення до моделі, де головним вважається передача психологічного станулюдини, яка перебуває на зламі складних випробувань часу.
Тяжкі наслідки революції,громадянська війна, масова еміграція творчої інтелігенції не могли позитивнопозначитися на чуттєвій натурі Н.Х.Онацького. Він відштовхує все особисте, радосприймає нові зміни в суспільстві, продовжує справу свого життя — несе красу вдуші співвітчизників. В 1920 р. його призначають на посаду директора Сумськогохудожньо-історичного музею. Друге десятиріччя нового століття багате на різніподії, і він бере в них безпосередню участь. Це численні відрядження по Сумщиніта за її межі як з археологічними експедиціями, так і в пошуках експонатів,очолює комісію по спорудженню пам’ятника Т.Г.Шевченку в Сумах, стає головнимекспертом по розбірці колекції О. Гансена в маєтку М.Сумовської, викладаємистецтво в учбових закладах, а також робить ескізи оформлення громадськихприміщень та розробляє національний орнамент, застосовуючи два основних кольори- синій та жовтий.
В автопортреті 1921 р.постає зріла, мужня людина з допитливим поглядом крізь окуляри. Риси обличчядещо загострені, в них відбилися тяжкі часи випробувань. На тонованому паперіхудожник застосовує колір, який підкреслює зосередженість, надає найбільшоївиразності погляду.
Через два роки (в 1923 р.)Н.Онацький знову звертається до автопортрета, на якому зображена зовсім іншалюдина за психологічним станом. Зовні він перегукується з раннім зображенням1909 р., але автор ставить вже інше завдання. Це неначе швидкий начерк чоловікав папасі, з якою художник не розлучався. Постійне піклування за музей та йогоекспонати, переїзди з одного помешкання в інше, скрутне матеріальне становище — все це позначалося на ньому. Художник все менше віддає часу творчості,з’являється багато начерків для подальшої роботи, які, на жаль, не булиздійснені. В ці роки художник багато друкується, один за одним виходять йогомистецтвознавчі та публіцистичні статті, він входить в спілку письменників-плужан,які в подальшому всі були репресовані.
На цьому зображенніхудожнику лише сорок вiciм років, але він має вигляд значно старшого, дещо зсумним виразом. В кінці 1920-х pp. H.Х.Онацький робить підсумки своєї пpaцi уСумському музеї: випускає брошуру «Ciм poкiв існування Сумськогомузею», створює художню студію. В 1931 р. з’являються мистецтвознавчітвори про українське шкло та порцеляну. Невдовзі він залишає Суми, місто, якомувіддав двадцять найкращих років натхненної праці В Полтаві Н.Х.Онацького призначаютьзавідуючим краєзнавчого музею. Страшні роки репресій торкнулися i його. В 1934р. Н. Онацького звинувачують в націоналізмі i заарештовують, через деякий часвипускають, звільняють з роботи…
I знову за гратами. Але iтам не втрачає марно часу, пише вірші, по пам’яті малює рідні його серцюпейзажі. Тоді, в 1935 р., з’являється останній автопортрет. Немає пишноїзачіски, де ділись козацькі вуса. Перед нами одутле, iз зморшками смуткуобличчя, на якому сліди страждань, однак відчутна духовна нескореність,самокритичність. Людина все ще сповнена горіння творчості, але стримана розумомта волею. Кольорова гама надає образу певного стану.
Минув сьогодні місяць,
Як тут даремно я конаю,
За що — скажу одверто:
Я сам не відаю й не знаю.
27.VIII.35p.
Художник спостерігає засобою, вже створює не стільки об’єкт зображення, скільки пізнання. Це портретлітньої людини, яку через два роки, пізньою холодною осінню розстріляють безсуду та слідства.
Н.Х.Онацький працював урізних техніках: є чимало олівцевих начерків і робіт у техніці пастелі,звертався він і до пера. Притаманне йому й відчуття матеріалу, де перевага булаза тонованим папером, який часто використовував як тло («Бузок», «Брама»,«Місток»). Символіка, яка була характерною для мистецтва початку XX століття,присутня в картинах дореволюційного періоду як звернення до високої духовності,особливо в «Пісні останнього променя».
Під час археологічнихекспедицій на Сумщині Н.Х.Онацький створив олівцеві малюнки та акварелі:«Кам’яна баба», «Розвалини. Хотінь», «Огорожа Охтирського монастиря» та ін.Багато творів було зроблено в селі Мала Павлівка, яку художник люб’язно називав„Павлівочка”. Саме з цим краєм, де мешкали родичі дружини Надії Василівни,було пов’язане його особисте життя. Важливе значення мистецького спадку Н.Х.Онацькогополягає ще й у тому, що в більшості своїх пейзажних робіт він відтворивтогочасний вигляд місць і архітектурних споруд, які були пов’язані з іменамиславетних людей Сумщини. Все це збереглося у виразних акварелях із садибамиЛинтварьових і Кублицького, каплицями та фрагментами палаців стародавніх часів,а також тими, що були збудовані на кошти Харитоненків, Лещииських, Хрущових,Надаржинської. Це не тільки високохудожні твори мистецтва, але й свідкиісторії, у яких Онацький збагачує традиції національного пейзажу новимимотивами, відтворює невід’ємне від природи життя провінційної околиці.
Крок за кроком міцнівталант митця. Ясно визначилося демократичне спрямування його творчості. Зкартин сходять перед наші очі українські степи і села, то запорошені снігом, тозаквітчані весною, то залиті барвами золотої осені. Ми зустрічаємося з вітрякамиі отарами – невід’ємними прикметами тодішнього краєвиду, з тополями іберізками, що поросли на степовому привіллі, йдемо плутаними сільськими вуличками.
Написане все тепензлем, який тримала рука маляра з пристрасною і чистою душею. Численні картиниі етюди відлунюють вірою в трударя замилуванням його натхненною працею. До темижнив, до теми хліборобства маляр повертається не раз і не два. Про рідкісну спорідненістьйого з нею свідчать етюди «Білі клуні», «Скирти взимку», «Вітряки», «Вітряквночі».
Глибоке проникнення вєство народу, поетичне його єство проглядає в роботах «Хати», «Криниця».
Сам палко закоханий вкрасу хліборобського краю, пейзажист пробуджає цю любов і в глядачів.
Невід’ємним компонентомнатюрмортів Н.Х.Онацького є квіти. Розкішні вінки з квітів обрамляють яблука,виноград, кетяги калини, горіхи, помідори, буряки, моркву, розсипане добірнезерно пшениці, шматочки цукру. Н.Х.Онацький, як ніхто інший, зумів проспівативеличальну пісню плодам людської праці і квітам рідної землі, опоетизуватисвоїм щедрим талантом «красиве і корисне». У захопленні світом краси,багатими дарунками рідного краю для нього зникали часові відстані. На картинахмитця зображені квіти й овочі різних пір року. За тином квітують тюльпани іжоржини, півонії і красоля, рожі і лілії, півники і кручені паничі. І все цевиписане навдивовижу тонко, до ілюзорності правдиво («Квіти затином»).
Розглядаючи квіти пізньоївесни і плоди літа й осені, ми захоплюємося вмінням художника передаватифарбами на полотні їх форму і колір («Кавун, морква, квіти»).
Дуже правдоподібновиписаний кавун, особливо чіткий візерунок на його шкірці. Мереживнимисалатовими і зеленими смужечками Н.Х.Онацький відтворює круглу форму плода.Рожево-червоний соковитий м’якуш і спілі зернинки в ньому викликають бажаннявідрізати скибочку кавуна, відчути його неповторний смак. Мажорний колориткартини підсилюється яскраво-оранжевим кольором морквин, форма яких чіткоокреслюється ледь помітними поперечними рисочками.
Більшу частину полотназаймає букет півоній. І квіти, і овочі щедро осяяні сонцем. Милує око насиченазелень листків півоній, на яких виразно проступають світліші прожилки.Стебельця, краї листків художниця злегка виділяє червоною і жовтою фарбами, івони ніби світяться від променів сонця. Трохи декоративну форму маютьтемно-рожеві пелюстки півоній.
Посилюють світле почуттярадості від зображеного на картині кетяги спілої червоної калини.
Малюючи осяяні сонцемквіти й овочі літньої пори, художник прагне викликати у глядача замилуваннящедрими дарунками рідної землі, плодами людської праці. У цьому головна думкакартини.
У натюрмортахН.Х.Онацького незримо присутня людина з її настроями, почуттями, одвічнимпотягом до краси у праці. Це чиїсь дбайливі руки дуже чисто помили моркву,надрізали кавун, спекли хліб, зварили картоплю, зірвали найкращі яблука в садута склали їх на хустину, щоб передати комусь гостинця, прикрасили плоди своєїпраці букетами квітів. Картини хвилюють любов’ю художника до людини, пошаною доїї праці. Вони звеличують людську щедрість, доброту, працьовитість, прагненнядо краси, закоханість у рідну землю.
Н.X. Онацький зображуємлини, колодязі, хвіртки, містки, що є невід’ємною частиною села. Художник живев місті, а малює село, оспівує свою землю, де народився. Жанрові елементизбагачують пейзаж, художник захоплюється простими радощами буднів.
Соняшники, мальви, бузок,гроно — улюблені рослини художника. Не дивлячись на те, що до зображення бузкузверталося багато митців, у Н.X.Онацького воно набуває особливого змісту. Вйого творах бузковий колір притаманний не тільки квітам, але й спостерігаєтьсяу сріблясто-зеленкуватому фоні, кераміці темних опішнянських ваз, ускатертинах. Складний вигадливий малюнок у таких кольорах сприймається якдекоративно-площинне рішення з елементами українського орнаменту.
«Соняшники»написані у вохристій гамі, де фактурний мазок ніби ліпить квітку, на якій граєсонячне сяйво. Єднання жанрів робить твір дещо особливим, кольори рослинзмальовані в природному стані. В доробку Н. X. Онацького заслуговує уваги чудовийтвір «Вітальня (»Інтер’єр”). Художник відтворив внутрішнєобладнання свого дому в Лебедині. Тональна кольорова гама самовиразна;шанобливо, зі смаком розташовані речі в кімнаті; у центрі її — стіл з червоноюскатертиною та вазою. Цей твір дещо перегукується із зображенням інтер’єрівукраїнських митців кінця XIX ст., де, як правило, переважав затишний побут, щотепер сприймається з повагою до минувшини.
В творчій спадщиніхудожника багато олійних етюдів, олівцевих начерків, замальовок, невеликих зарозмірами, де зображені хатки, дерева, лави. Часто-густо Н.X.Онацький трактуєвибраний мотив фрагментарно, дещо збільшуючи, що надає йому значимості. Цеетюди «Пасіка», «Дівчинка в лісі», «Берізки» таінші цілком закінчені твори.
Протягом всього творчогожитття Н.X.Онацький звертається до автопортретів, серед яких найперший 1909 р.,а пізніший — 1935 р. Здебільшого це олівцеві зображення однієї й тієї ж людиниу різному віці. Художник гостро сприймає індивідуальні особливості натури,виявляючи себе уважним спостерігачем. Він вільно моделює своє обличчя,зосереджує напрям погляду на глядача. Суттєву роль в характеристиці образувідіграють зовнішні атрибути. В кожній роботі простежуються змінипортретованого: від молодого, кремезного — до літньої людини, митець відтворюєпсихологічний стан. Всі твори камерні, в них відчуваються традиції вітчизняногопортретного жанру другої половини XIX ст.
Цінність Н. X. Онацького –як художника полягає ще і в тому, що він у більшості пейзажних творів залишивнащадкам зображення місць, архітектурних споруд, що пов’язані з іменамиславетних людей нашого краю, в тому вигляді, якими вони були в дореволюційнічаси. До таких творів належать чудові акварелі із садибами Линтварьових таКублицького, каплицями та спорудами стародавніх часів, а також тими, що булизбудовані на кошти Харитоненків, Лещинських, Хрущових та інших поміщиків. Це нетільки талановиті твори мистецтва, але й свідки історії. В «СадибіНадоржинської» відтворений чудовий архітектурний пейзаж, де барвистийкольоровий настрій твору надає урочистості. Н.X.Онацький збагачує традиціїнаціонального пейзажу новими мотивами, відтворює на полотні життя провінційноїоколиці в єднанні з природою.
Завдяки археологічнимекспедиціям по Сумщині в 1910-20-ті роки з’являються олівцеві малюнки таакварелі «Кам’яна баба», «Руїни. Хотінь», «Старийпагорбок», «Огорожа Охтирського монастиря». Багато творів булозроблено в селі Мала Павлівка на Охтирщині. Саме з цим краєм, де проживалиродичі дружини художника, пов’язані особисті моменти в його житті.
На початку XX ст. вУкраїні дещо активізується художнє життя, влаштовуються виставки, виникаютьмистецькі об’єднання, розгортається діяльність художніх шкіл, музеїв. З 1911 р.Н.Х. Онацький стає учасником «Першої артистичної виставки» в Києві. Зцього часу його твори майже щорічно експонуються на художніх виставках вХаркові, Полтаві, Києві, Сумах разом з творами відомих українських і російськиххудожників.
Для культурної спадщиниУкраїни велике значення мали сатирично-гумористичні журнали «Звон» та«Шершень», що видавались в Одесі та Києві на початку XX сторіччя.Природно припустити, що завдяки цим журналам у Н.X.Онацького з’явилися дружнішаржі та гумористичні рекламні плакати на взірець «Здав гроші вкредитку», в яких переважає селянська тематика з нальотом побутовізму.
В 1920-1921 роках згідно звимогами часу Н.X.Онацький багато працює над оформленням листівок для тексту”Інтернаціоналу”, розробляє настінні орнаменти для ПалацуПролеткульту в Сумах, де застосовує алегоричні мотиви на теми життядавньогрецьких богів Аполлона та Афіни. В цьому ряду слід відзначити орнаменти- візерунчасті, мов мереживо з стилізованими квітами, в які вплетені гілкигрона, як стародавнього християнського мотиву, а також головні атрибутимистецтва. Витончений малюнок доповнює ніжна жовто-блакитна кольорова гама. В1929 р. Н. X. Онацький стає членом АХЧУ (Асоціація художників ЧервоноїУкраїни), яка ставила за мету «створити стиль героїчногореалізму».Поряд з Ф. Кричевським, Г. Свєтлицьким, І.Іжакевичем та іншимимитцями творчість Н.X.Онацького набуває героїчно-алегоричного пафосу, щопомітно в композиціях «Каменярі»,«Робітник з молотом», атакож в ескізах до килимів, різноманітних панно на революційну тему. Всі цітвори дещо поступаються живопису та графіці. Н.X.Онацький бувреалістом-ліриком, художником, який за своєю обдарованістю належав більше домайстрів, що жили на зламі двох епох. Велика копітка праця на посаді директорамузею, викладацька справа залишали все менше часу для творчості. На початку30-х років Н. X. Онацький виїжджає з Сум до Полтави, там він створює кількапейзажів, серед яких слід виділити «Дім в Полтаві», де зображенабудівля з верандою серед зелено-жовтих листків дерев та квітів. Художникзастосовує пастельну гаму, що передає надвечірній стан теплого літнього дня, вякому відчувається самотність.
Н.Х.Онацький дуже любивписати осінь, в ній знаходив силу різних відтінків. Вона вся була для нього світом, сяяла, мінилася.І він вдало передавав її чари на таких полотнах як «Парк восени», «Альтанка».
Не цурався художник іпобутового жанру. Тут серед його робіт виділяється картина «Біля прядки»розповідь про не легке життя жінки, дні якої пролітають за кужелем.
В 1911 році митецьздійснив подорож у Канів до могили кобзаря. В результаті з’явився ряд робіт промісця, пов’язані з іменем Т.Г.Шевченка.
В 1917 році наступилаепоха Радянської влади. В ті буревісні часи Никанор Харитонович йшов з творцямиВеликої Жовтневої соціалістичної революції, ідеями яких був співзвучний його поетичнийі малярський доробок. І в роки громадянської війни, а особливо з настаннямвідбудовного періоду, він, не знаючи втоми, виявляючи дивовижну енергію, веде вСумах величезну роботу, як громадський діяч. У березні 1920року при округовій народній освіті було організовано секцію образотворчих мистецтвна чолі з Никанором Харитоновичем Онацьким .
Художник палко дбав ібажав, щоб з надбанням сумського художньо-історичного музею ознайомилось якнайбільше людей. Так в 1931році в місцевій газеті «Плуг і молот» з’явилася серіястатей про скарби музею, а в Сумській друкарні були надруковані його брошури,присвячені художньо-краєзнавчій проблематиці. Ці праці відзначаються глибокоюнауковістю і великим фактичним матеріалом. Вони дають широку картину розвиткуна Україні з давнини до сучасності тих чи інших видів мистецтва.
Пером вдумливого істориканаписана робота «Селянський рух на Сумщині в 1905 році». Сам учасник іочевидець революції 1905–1907 років Онацький подає багато факторів, без якихзараз важко обійтися тому, хто досліджував би революційне минуле Сумщини.
З 1924 року починаєвидаватись журнал „Наша освіта“. З позначенням на титульній сторінці«Суми» виходить у світ збірки поезій В.Сосюри, О. Гончара, М.Спарського та ін.
Осторонь такого бурхливогожиття Никанор Харитонович знаходиться не міг. Народ потребував його знань і вінщедро ділився ними.
Н.Х.Онацький бувхудожником. Він міг би написати сотні талановитих полотен, постійно братиучасть у численних художніх виставках. Це продовжувало б заживати йому славиживописця. Але для цього потрібно було відійти від активного громадськогожиття, громадської діяльності. Подібного зробити він не міг. Він наступав «навласну пісню», щоб десятки тисяч відвідувачів Сумського художнього музею мализмогу оглянути твори класиків російського, українського і закордонногомистецтва, щоб сотні його вихованців вирушали в світ загартовані кращимиздобутками людського духу. З краю в край він об’їздив Сумщину, відшукуючи твориживопису, ведучи археологічні розкопки, читаючи лекції для населення. Ні на рікне припинив викладання в школах. Він жив як справжній громадянин.
Для його творів написанихпід час роботи у створеному музеї, як і для попередніх властиві багатствокольорових відтінків, переконлива правдивість зображуваного. Вони повні сонця,свіжості, повітря.
Незважаючи на всю увагумитця до малюнка, живопис у нього невимушений, артистичний.
В 20–ті роки вукраїнському радянському мистецтві точилась боротьба між прихильниками реалізмуі формалізму. В малярстві з’явились течії, які відстоювали живопис, що всебільше тяжів до абстрактності, до глибоко суб’єктивного сприйняття дійсності.Однак Н.Х.Онацький був з тими, хто твердо відстоював позиції реалізму.
А потім почалися йогоарешти та найстрашніші 30-ті роки. Настала чорна осінь тридцять сьомого року,коли через місяць після арешту, наприкінці листопада, Никанора ХаритоновичаОнацького розстріляли без суду та слідства, таким чином він розділив долюбагатьох репресованих, що й буде предметом розгляду у наступному параграфіданого дослідження.
Спадщина Н.X.Онацькогозаймає гідне місце серед великого доробку українського образотворчогомистецтва. Саме завдяки подвижницькій справі таких діячів, як він, набувалосвого значення культурне життя провінцій, яке органічно вливалося в могутнійпотік вітчизняного мистецтва першої чверті двадцятого століття.
Важко переоцінити внесокН. Онацького у розвиток художнього життя Сумщини, зокрема музейництва тавикладацької справи. Образ цієї людини завжди залишиться для нас світлим iнескореним. Таким ми його спостерігаємо на автопортретах, які є найкращимздобутком художника, що органічно вписується в історію українського портретногомистецтва. 1.3 Репресії,втрачені надії
Українська музейна справапережила декілька хвиль репресій: 1925, 1933, 1934, 1937–1938 років. Засвідченням Миколи Макаренка, саме в 1925 р. було «оголошено гоніння на директорівукраїнських музеїв». Н.Х.Онацького заарештовували тричі: у 1934, 1935, 1937 роках.Про свій перший арешт Н.Х.Онацький розповів під час допиту в 1935 р.Відповідаючи на запитання слідчого, він пояснив, що в 1934 р. протягом 47 дібзнаходився в Харківському обласному відділі ДПУ у зв’язку з тим, що проходив усправі групи музейних працівників, але його справа до суду не дійшла і він бувзвільнений з-під варти. Як ми вже зазначали у першому параграфі даного розділу,після звільнення з Сумського художнього музею Н. Онацький деякий час мешкав уСумах, а в 1934 році переїхав до Полтави, де його прийняли до краєзнавчогомузею на посаду заступника директора з наукової роботи. Тут він очолив роботузі створення нової експозиції періоду феодалізму, за зразок для якої взявконцепцію діючої експозиції Харківського історичного музею. У процесі роботи Н.Онацький систематично звертався за допомогою до колег із Харківського музею.Саме за їх порадою він вилучив з майбутньої експозиції всі предмети, які моглиздатися занадто «націоналістичними» [19, 19].
Тим часом Полтавське ДПУ,починаючи з листопада 1933 р., відкрило на Н.Х.Онацького справу під кодовоюназвою «Експонат», до якої сторінка за сторінкою надходили доноси від новихколег Н.Х.Онацького. Таким чином, саме на закінчення роботи Н. Онацького зновою експозицією в музеї очікували полтавські енкавеесівців, і після їїзавершення в 1935 р. його спочатку звільнили з роботи і через деякий часзаарештували.
Формально Н. Онацькогозвільнили з роботи за колишню його належність до партії есерів. Про своюпартійність він відповідав на кожному допиті, фігурувала вона і в кінцевомувироку. Що ж до «націоналістичної пропаганди музейними засобами», то, яксвідчить «Справа Онацького»1935 р., ці звинувачення базувалися на речовихдоказах, серед яких були фотографії експонатів, знятих ним свого часу зекспозиції: скульптура Позена «убитий козак», манекени в костюмах козаків ігайдамаків. Була також література, вилучена під час арешту: книги М.Грушевського, Б. Грінченка, М. Сумцова, С.Таранушенка, інших авторів-україністів. Аленайбільше питань викликав напис-експлікація „Лінійні роботи“ до малюнка:«Посіяли, поорали, та нікому жати. Пішли наші козаченьки лінію копати. УГлухові, у городі усі дзвони дзвонять. Да вже наших козаченьків на лініюгонять».
На малюнку на першомуплані сивовусий козак з тачкою на будівництві каналу за часів Петра І(«канальские работы»), де серед представників різних національностей працювалий українці.
По всіх пунктахзвинувачення Н. Онацький давав логічні й обґрунтовані заперечення, з жодним ізних він не погодився. Майже рік тривали допити, на яких повторювались одні і тіж питання: про належність до партії соціалістів-революціонерів і«націоналістичну пропаганду музейними засобами» [32]. Ситуація складалась такимчином, що Н. Онацький вже не міг сподіватися, що вийде живим з катівні. Тасталося диво: (постановок) від 2 червня 1936 р. карне переслідування припинили,і його було звільнено. До останнього арешту у вересні 1937 р. Н. Онацькийніде не працював, ніяких матеріалів про останній рік його життя не збереглося.
На відміну від «СправиОнацького» 1935 р., другої справи тридцять сьомого року немає: слідство або невелось, або матеріали були знищені. В єдиному протоколі допиту зазначено, що Н.Онацький визнав усе, проти чого мужньо вистояв у 1.935 р., наче йшлося про іншулюдину. У цій справі є вирок і довідка про його виконання. Розстріляли Н.Онацького без суду І слідства за постановою «особливої трійки». В остаточномувироку значилося: «бывший эсэр, в 1934–1935 гг. арестовывался за к–рдеятельность, участник к–р националистической организации… Расстрелять».
23 листопада йогорозстріляли за постановою трійки при управлінні НКВС по Полтавській області. Вобвинувальному висновку вказувалось, що він був „завербований полтавськимнаціоналістом Майфетом у контрреволюційну націоналістичну організацію, якаготувала кадри для збройного повстання в країні». Тоді Н.Х.Онацькому було 62 роки.
У листі прокурораПолтавської області від 02.10.1956 р. повідомлялось: „Н.Х.Онацькийреабілітований, його справа закрита за відсутністю складу злочину” [8, 30].
Місце поховання художникаі поета невідоме. В Полтаві на міському цвинтарі, де похована дружина художникаНадія Василівна, зроблено напис з датами народження і смерті Н.Х.Онацького.
Останнім часом з родинногоархіву художника до Сумського художнього музею надійшло понад ста оригінальнихматеріалів, документів, фотографій, які свідчать про плідну роботу Н.Х.Онацького.
На жаль, в музейних фондахне залишилось жодного акту за підписом Н.Х.Онацького. Як свідчать колишніпрацівники музею, наприкінці 1950-х років всі документи 1920-30-х років булизнищені. Це може пояснюватись тим, що тривалий час і після реабілітації Н.Х.Онацький вважався „ворогом народу”. І тільки з особистого архівухудожника, переданого в 1998 році його донькою Наталією Никанорівною, можнадізнатись, де саме їздив Онацький по Сумщині з метою збирання творів мистецтвадля музею, насамперед, зі зруйнованих революцією і громадянською війноюприватних садиб і маєтків.
Найщасливіший період вжитті Онацького — двадцять років, проведених в Сумах, коли він писав картини,займався художнім оформленням, археологічними розвідками. Про це свідчатьзарисовки та малюнки із зображенням поміщицьких маєтків в Хотіні та Славгороді,а також кольорові зображення курганів з кам’яними бабами трипільської доби.Никанор Харитонович згадував: „Чимало я стоптав стежок по тих місцях, де жив іпрацював”. Документальні матеріали, пов’язані з репресією художника,викривають ставлення влади в ті ганебні 1930-ті роки до творчих особистостей, втому числі до Никанора Харитоновича Онацького, який зробив вагомий внесок урозвиток і збереження національної культурної спадщини.Висновокдо 1 розділу
Никанор Харитонович Онацький – талановитийхудожник поет, драматург, археолог, мистецтвознавець, педагог, активнийгромадський діяч.
Виняткова роль належить Н.X.Онацькому врозгортанні культурного життя на Сумщині. Своєрідним незгасаючим вогнищемкультурного життя на Сумщині став створений у 1920 р. з ініціативи НиканораХаритоновича історико-художній музей, яким він керував протягом одинадцятироків.
Творчість Н.Х.Онацького — живописцяпочинається після революції 1905–1907 рр. Два фактори остаточно визначаютьтворче обличчя художника. Революція, яка виявляє могутність народнихмас, допомагає більш оптимістичному сприйняттю оточуючої дійсності. Впливає іпоглиблене ознайомлення з роботами двох великих художників СлобожанщиниС.Васильківського і П.Ловченка.
Мистецька й життєва доляНиканора Онацького досить типова для українського інтелігента, який народився впростій селянській родині, де любили народні пісні, малярство, вишиванки.
Мистецька спадщина Н.Онацького налічує понад триста творів живопису і графіки. У творчості Н.Х.Онацького втілилися кращі традиції українського реалістичного мистецтва другоїполовини XIX – початку XX ст.
Спадщина Н.X.Онацькогозаймає гідне місце серед великого доробку українського образотворчогомистецтва. Саме завдяки подвижницькій справі таких діячів, як він, набувалосвого значення культурне життя провінцій, яке органічно вливалося в могутнійпотік вітчизняного мистецтва першої чверті двадцятого століття.
Важко переоцінити внесокН. Онацького у розвиток художнього життя Сумщини, зокрема музейництва тавикладацької справи. Образ цієї людини завжди залишиться для нас світлим iнескореним. Таким ми його спостерігаємо на автопортретах, які є найкращимздобутком художника, що органічно вписується в історію українського портретногомистецтва.
У 1960-1980 рр. родина художника (його вдоваН.В.Онацька жила у Полтаві у 30-60 роки) передала твори Онацького до Сумськогохудожнього музею. Треба віддати належне Надії Василівні: завдяки її зусиллямповолі виходило з непам’яті ім’я Н. X. Онацького. Ще в 70-х роках відбулисявиставки збережених нею художніх полотен. На щастя, не справдились розпачливірядки поета, написані між в’язничних стін: «Все піде в царство небуття, Слідужаданого не кине…» Наприкінці 1995 р. його ім’я було присвоєно Сумськомухудожньому музею.
Розділ2. Місце і роль Н.Х.Онацького в становленні Сумського художньо-краєзнавчогомузею 2.1 Створення музею
Сумський обласний художній музей ім. НиканораОнацького заснований протягом 1920-1922 рр., має одне з найзначніших в Українізібрань вітчизняного і зарубіжного образотворчого і декоративного мистецтваХVІІ-ХХ ст.
Ситуація з мистецькими скарбами на землях, яків 1939 р. були об’єднані в Сумську область, через певні історичні обставинисклалося таким чином, що в 20-ті роки XX ст. вони були сконцентровані у трьохмузеях — Лебединському і Сумському художньо-історичних то Роменськомукраєзнавчому, де у своїй більшості збереглися до наших днів. За кількісним іякісним складом мистецької спадщини регіону пріоритети були і залишаються захудожньою збіркою Сумського обласною художнього музею. Він є головнимосередком, до функцій якого входять пошук і дослідження, відродження ізбереження, експонування і пропаганда іншими засобами мистецького надбаннякраю. Основні фонди музею, які на сьогодні налічують понад 14 тисяч одиницьзбереження, мають потужний потенціал для подальшої розбудови музейної справі наСумщині, яка за останнє десятиліття зазнала певних втрат.
На теренах Сумщини, як у цілому в Україні,становлення музейної справи було доволі запізнілим процесом, зумовленим певнимиісторичними обставинами Перші музейні заклади у сумському краї виникли напочатку XX ст. як наслідок археологічних і епіграфічних досліджень, якіпроводилися на цій території, вже починаючи з XIX ст. Це були два округовімузеї у Конотопі (1900 р.) і Глухові (1903 р.). Організація наступної групимузейних закладів, яка відбулася протягом 1920-1922 рр. (в Лебедині, Ромнах іСумах) пов’язана з громадянською війною і революцією.
Реальну хронологію початкового періодурозбудови музейної справи на Сумщині сьогодні можне встановити з розвідкиВ.Дубровського «Музеї на Україні», яка вийшла друком у 1929 р. вдержавному видавництві України. Автор цієї унікальної і невідомої сучаснимдослідникам публікації зробив огляд і аналіз музейної справи в Україні, охарактеризувавмузейні фонди відповідно до їх профілів, надав повний перелік музеїв і основніпоказники роботи станом на 01.01.1929 р., назвав подвижників музейної справибільшість з яких вже на початку 30-х років XX ст. зазнали політичнихпереслідувань і репресій (серед них фундатор Сумського музею Никанор Онацький).
У 1920 році, втілюючи в життя декрети молодоїРадянської держави у галузі культурного будівництва, Сумський повітовийвиконавчий комітет виніс рішення створити в місті художньо-сторичний музей.Найактивнішу участь у збиранні музейних цінностей брав, окрім Н.Х.Онацького,голова окружної Ради профспілок В.Рибальченко. Організація його проходила припідтримці партійної організації та громадськості міста за надзвичайно складнихумов розрухи, холоду й голоду.
Основою для створення Сумського музею сталачастина приватної мистецької збірки (близько 5,5 тисяч експонатів) О. Гансена,яку було виявлено у 1919 р. в одному з сумських маєтків і націоналізовано.Регулярно складене художнє зібрання знаного київського збирача Оскара ГерманаГансена свого часу органічно увійшло окремими своїми частинами до складувідомих музейних зібрань України: Національних історичного і художнього музеїв,Київського музею російського мистецтва, Музею українського декоративного мистецтва,Музею мистецтв імені Б. і В. Ханенків, Одеського музею західною і східногомистецтво. Щодо Сумською музею, то тільки з надходженням до його фондівколекції О.Гансена у 1921 р. поодинокі предмети старовини, зібрані в Сумахпротягом 1917-1920 рр., які, за визначенням Н.Х.Онацького, музейного значенняне мали, сформувалися в систематичне науково обґрунтоване музейне зібрання, якена момент відкриття першої експозиції наприкінці 1922 р. налічувало більше 8тисяч одиниць збереження.
Отже, влітку 1913 р. Онацький переїздить доСум, влаштовується у місцевій реальній школі, і знову з запалом віддаєтьсяпедагогічній роботі.
На основі закладу, який він очолював, згодомбуло створено Сумський краєзнавчий та художній музеї.
Ідея створення музею в Сумах виникла вН.Х.Онацького на тлі революційних подій. У цих умовах вона набувала свогопоступового розвитку, але її втілення залежало від наявності музейногоматеріалу. Спочатку це була невелика кількість поодиноких предметів мистецтва істаровини, які стихійно находили до Сум протягом 1917–1918 рр. зі зруйнованихреволюцією і громадянською війною навколишніх садиб і маєтків.
На той час Н. Онацький, як представниксистеми народної освіти, був уведений до складу спеціальної комісії, якуочолював педагог П.П.Безсонов. Завдання комісії полягало в збиранні предметівмистецтва і старовини, зосередженні їх у приміщеннях місцевого театру. У 1919р. в одному із сумських особняків, що нині відомий як пам’ятка архітектури підназвою «Будинок Сумовської», була виявлена частина регулярноскладеного художнього зібрання знаного київського колекціонера Оскара Гансена,і Онацькому було доручено проведення роботи із систематизації і складанняописів знайденого скарбу.
В тому ж році повітовою владою було прийнятопостанову про створення художньо–історичного музею з наданням йому того самогоприміщення, де було виявлено колекцію О. Гансена. Але це рішення не відразу іне повною мірою було виконано. Тільки 1 березня 1920 р. органами Наросвіти, підегідою якої створювався музей, Н. Онацького було призначено на посаду директорамайбутнього музею.
Щодо музейного фонду і приміщення, то базовимидля створення закладу на перших порах вважалися ті предмети старовини (близькотисячі одиниць), які надходили до Сум з регіону протягом 1917–1920 років і, завизначенням Н.Х.Онацького, музейного значення не мали. Не мав музей спочатку іприміщення. Тільки з передачею музею у 1921 р. колекції О. Гансена всіпопередні музейні надходження сформувалися в систематичне науково обґрунтованемузейне зібрання, яке на кінець 1922 р. налічувало більше 8 тисяч одиницьзбереження. Протягом перших кількох років музею поступово були передані триколишні банківські споруди, після сполучення яких між собою музей уже мавнормальні умови для подальшого розвитку закладу.
У 1928 році Н. Онацький створив при музеї першув Сумах художню студію. За відсутності бюджетного фінансування протягом кількохроків музею було дозволено здавати вільну площу в оренду під магазини і житло.Бюджетне фінансування розпочалося в 1925 році. Наприкінці 1922 р. було відкритопершу музейну експозицію, яку Н. Онацький висвітлив у місцевій періодиці. Напочатку 1927 р. роботу зі створення музею було завершено і на секціїобразотворчих мистецтв міськради заслухано доповідь Н. Онацького «Про стан Сумськогоокругового музею». Можна припустити, що відбулося це на прохання директорамузею. Як видно з резолюції по доповіді, рішення секції були спрямовані як напідтримку організатора музею, так і на подальший розвиток музейної справи вцілому.
Декілька лаконічних акцентів, що містить усобі резолюція, вказують на той факт, що на той момент уже складалисяпередумови майбутніх проблем Н. Онацького, пов’язаних з музейною діяльністю,які згодом перетворили його життя на драму. Йдеться про рекомендації щодо створеннявідділів революційного руху на Сумщині і виробничого, а також про організаціюпри музеї краєзнавчого гуртка. Саме ці питання фігуруватимуть пізніше вдокументах при звільненні Н. Онацького з музею.
В резолюції також йдеться про конкретнудопомогу, яку необхідно надати музею з боку Президії міськради та інспектуриНаросвіти: перевести на державний бюджет, підвищити зарплату науковцям, ввестидодаткові штатні одиниці, ін.
Наприкінці 1927 р. вийшла друком брошура Н.Онацького «Сім років існування Сумського музею», в основу якої було покладенодоповідь автора на секції образотворчих мистецтв Сумської міськради. Це чи неєдине архівне джерело про часи становлення музею, яке дивом дійшло до нашихднів, проте об’єктом дослідження не стало і лише побіжною згадкою потрапило додеяких публікацій наприкінці XX століття.
З 1927 по 1931 роки ситуація навколо Н.Онацького ставала все більш драматичною. Після першого допиту в Сумському ДПУ втравні 1929 р. він через газету «Плуг і молот» у червні того ж року виступив ізпублічним покаянням з приводу колишнього короткочасного перебування в партіїесерів (з березня 1917 по червень 1918) [23].
У заяві Н. Онацький обґрунтував свій вихід зпартії есерів і повідомив: «… я вийшов з названої партії, порвав з неюідеологічні і формальні зв’язки. З того часу я безперестанно працюю в галузі радянськоїкультури і освіти…». Н.Онацький сподівався, що таким чином буде покладенокрай будь–яким політичним закидам на його адресу, але сталося так, що йогозаява стала початком енкавеесівської справи, до якої, починаючи з 1930 р., часвід часу підшивалися доноси тих, хто спілкувався з ним по роботі і бував удома.
Політичного компромату в них не було,переважно описувалися різні бесіди з Н. Онацьким (йшлося про роботу директорамузею і його уподобання), але для Н. Онацького почалося вже зовсім інше життя –життя під постійним наглядом, яке далі ставало все нестерпнішим. Наступні двароки для Н.Х.Онацького були сповнені принизливого таємного нагляду, який вінпостійно відчував і був вимушений ставати обережнішим у своїх спілкуваннях як упобуті, так і на роботі. Та головний негатив накопичувався в музейній справі,яка за десять років стала сенсом усього його життя. При цьому він намагавсяпідкреслити, що його цікавить наука, а не політика. Своїх уподобань у науково-досліднійроботі він не приховував, і серія опублікованих у 1931 р. наукових розробокмузейних фондів свідчить про прихильність до збирання і дослідження українськогомалярства, гутного скла, порцеляни, килимів і вишивок, етнографічнихстарожитностей – все це не могло не бути, за мірками ДПУ–НКВС, проявами«націоналізму».
Для цього достатньо навіть переліку публікаційН.Х.Онацького: «Старовинні кахлі Сумщини», «Українська порцеляна», «Українськегутницьке шкло», «Межигірський фаянс». Про ситуацію, що склалася в музеї в цейперіод, Н.Х.Онацький розповів пізніше одному зі своїх нових колег поПолтавському краєзнавчому музею: “… погіршились умови життя і роботи.Почали навмисно ламати музей. Спочатку було завдання все базувати тільки намісцевому матеріалі, а потім у цьому побачили шовінізм. Я кілька разів їздив доХаркова, у Главнауку і навіть у ВУЦВК… спочатку… відстояв… кілька разівмузей, правда, тоді був Скрипник і з ним ще рахувались. Далі я вже побачив –якщо не хочу бути на Соловках, краще мені самому швидше йти геть…”.
У таких умовах Н. Онацький прийняв рішення прозвільнення з музею за власним бажанням, а 30 грудня 1931 р. разом із членамикомісії підписав акт про «передачу всіх музейних експонатів та звичайногоінвентаря». Цей оригінальний документ є найцікавішим серед іншихматеріалів з особистого архіву Н. Онацького – він не просто констатує наявністьекспонатів і музейного обладнання, а й розкриває у ситуацію, яка склалася натой момент навколо Н.Онацького і створеного ним музею.
Інформація, яку можна отримати завдяки цьомуакту, виходить далеко за межі звичайного формального документа – аномальним евже його початок: «….знов призначений директор Сумського Краєзнавчого музею В.Зубченко та директор Художньо-історичного музею Н.Х. Онацький…”. Відомо,що організацію краєзнавчого музею в Сумах було розпочато у 1939 р. післястворення Сумської області і першим його директором був не В. Зубченко. Такимчином, на початку акта зафіксовано конкретне завдання даної комісії, якенаприкінці документа подається як пропозиція і одночасно є суворим вирокоммузею: «Разом з тим Комісія знаходить потрібним у зв’язку з реорганізацієюмузею лишок музейних речей передати до Всеукраїнського єдиного державногомузейного фонду, а срібні речі, що не мають музейного значення, слідреалізувати з метою підсилення спеціальних коштів, потрібних для реорганізаціїмузею з художньо–історичного на краєзнавчий.» Під «лишком»розумілось усе, що було не краєзнавчого профілю, у своїй більшості то булитвори мистецтва, які складали основу музейного зібрання.
В указаному Акті ще одна деталь привертаєувагу – серед 13 тисяч експонатів (13 груп збереження), переданих Н. Онацьким,комісія зафіксувала негативний стан тільки однієї групи – «реврух»:«…948 речей… Серед експонатів цього відділу є певна частина матеріалів, щоготувалися до різних виставок 1920–1923 років й на сьогодні не мають значення,а тому потребують виключення з інвентаря музею» [27]. Актпередачі музейних фондів та інвентаря став суворим вироком як музею, так і Н.Онацькому, який звільнився «за власним бажанням» 1 січня 1932 року.
Все життя Н. Онацького в цей період булопідпорядковане подвижницькій діяльності зі створення Сумського музею, проте якобдарована натура він встиг реалізувати себе в різних сферах: мистецтвознавствіі археології, поезії та історії, педагогіці та громадському житті, чим сприявінтенсивному розвитку культури на Сумщині. У кожній з цих сфер він завжди бувна межі ризику: у будь яку мить його могли звинуватити в націоналізмі абоформалізмі.
Так, у 1926 р. він очолив комісію зівстановлення першого в Сумах пам’ятника Т.Г. Шевченку за проектом відомого вжена той час скульптора, засновника українського скульптурного авангарду,уродженця Роменщини І.П.Кавалерідзе, який свого часу зазнав утиску за«формалістичні» пам’ятники. Н. Онацький як фахівець усвідомлював, щозображувальні засоби, які використовував скульптор, суперечили догмам«соціалістичного реалізму». Незважаючи на те, що в цей період уже починалисяйого особисті «політичні проблеми», він довів справу до логічного завершення.
Саме завдяки наполегливим зусиллям в колективухудожнього музею, дослідників Б.Ткаченка з Лебедина та Г.Петрова з Сум постатьмитця постає все об’ємніше. За останні роки опубліковано низку матеріалів, щопроливають світло на невідомі та призабуті сторінки його життя, у художньомумузеї влаштовувалися виставки його творів та меморіальних речей. І цяблагородна справа триває.
Мало відомим залишається той факт, що Н.Онацький займався археологічними дослідженнями. Як нещодавно вдалосявстановити, він десь з початку 20–х років був і знайомий з видатним вченимМиколою Макаренком. Згодом відносини їхніх сімей стали зовсім дружніми —листувалися не лише вони, а й їхні дружини. Дочка художника НаталіяНиканорівна пригадує, як її батько разом з Макаренком десь у 1923–25 рокахпроводили розкопки великого кургану в районі старого аеропорту у Сумах.
Онацькі жили тоді на території військовогоучилища, і маленька Наталка часто бігала дивитися, як ідуть роботи. Було цедавно, але Наталія Никанорівна пам’ятає, як всі чекали приїзду Макаренка, апотім як він, піднявшись на курган, виголошував імпровізовану лекцію передробочими, що працювали на розкопках, на жаль, про ЦІ дослідження більше нічогоне відомо.
Більше інформації збереглося про іншірозкопки, що проводилися 65 років тому під Сумами в районі Крейдища (нинінеподалік Зеленого Гаю). Керівником експедиції був Макаренко. У роботі бралиучасть працівники Сумського музею на чолі з Онацьким, дружина Макаренка, кількастудентів Київського художнього інституту, місцеві жителі та аспірант С.Магура.Дослідження велися на нині широковідомому археологічному комплексі, якийскладався з великого городища, селища і могильника. Останній з найбільшим середслов’янських могильників у світі. Роботи тривали з 20 серпня по 6 вересня. Булорозкопано кілька поховань, що дало змогу Макаренку визначити цей об’єкт якунікальну пам’ятку роменської культури, Потім було проведено розвідку нагородищі, розкопано 5 курганів у Краснянському лісі, оглянуто городище околиціСум .
Про ці роботи у 1930 році було опублікованолише одну статтю, її автор Магура підкреслював, що ці розкопки дали відносно небагатийматеріал, але „досконалі методи розкопів, застосовані від проф. М.О.Макаренка,дали змогу в похованнях виявити інтересні. Саме наприкінці 1929 року протиМакаренка і було організовано переслідування, внаслідок і якого він був змушенийвийти із складу Академії. Очікуваної публікації, як і багатьох інших, не зявилося. Майже всі матеріали про ці дослідження були втрачені під час Великої Вітчизняноївійни. Але в сім ї Онацьких дивом збереглися три фото, які були зробленіМакаренком саме під час розкопок на Крейдищі. Це ті скупі дані, які є насьогодні про участь Онацького в археологічних розкопках, але, звичайно, вінбрав участь і в інших дослідах. І за творчою вдачею, і як директор музею, і як уповноваженийКомісії по охороні пам’яток по і Сумському повіту Н.Х.Онацький без сумніву відігрававзначну позитивну роль в організації наукових досліджень.
Надалі вважаємо за доцільне розглянутиподальший розвиток Сумського художнього музею, створеного Н.Х.Онацьким, що йбуде предметом розгляду наступного параграфу. 2.2 Сумськийхудожній музей. Музей сьогодні
Як ми вже зазначали раніше, перші одинадцятьроків історії музею фізично пов’язані з іменем уродженця Сумщини, професійногохудожника, педагога, археолога, громадського діяча Никонора ХаритоновичаОнацького, для якого організація музею в Сумах стало справою життя, алепотужний духовний потенціал, закладений його фундатором, простежується івпливає на всю подальшу історію закладу. У 1937 р. Н.Онацького було розстріляно«за націоналістичну пропаганду музейними засобами». Саме репресією першогодиректора музею обумовлена і то ситуація, що нині музей знаходиться на стадіївідродження власної історії, з якої двадцять шість перших років його існуваннязалишаються практично невідомими широкому загалу. Наразі йде процес дослідженняі наукової обробки документів з родинною архіву Н.Онацького, який його донькаНаталія Никанорівна передала музею наприкінці минулого століття і без яких доцього часу неможливо було відтворити як біографію Н.Х.Онацького, так іпочаткову історію першого музею в Сумах.
Надалі проведемо короткий огляд більш ніж85-літньоі історії Сумського художньою музею з акцентом на доленосні еволюційніперіоди і часи поточного існування з виконанням звичайних музейних функцій(збереження, дослідження, експонування, пропагандо тощо), та в цьому коліпитань — простеження зв’язку між позицією влади і місцем музею у конкретнихпроміжках часу.
Хронологічно в історії музею виокремлюютьсятри періоди: 1920-1931 рр., 1932-1946 рр., після 1946 р.
Призначення Н.Онацького на посаду директорамайбутньою Сумського музею (1 березня 1920 року) не було випадковим — націоналізовані пам’ятки старовини явно носили мистецький характер, а середчленів спеціальної комісії, створеної у 1918 р. під егідою Наросвіти длязбирання предметів старовини і мистецтва, які надходили до Сум з поруйнованихнавколишніх садиб і маєтків, тільки він мав певну фахову освіту.
 Як вже зазначалося у попередніх розділахнашого дослідження, Н.Х.Онацький закінчив Одеське художнє училище, в 1906 р.повернувся до Лебедина (після навчання у Петербурзькій академії художеств), дерозпочалася його плідна педагогічно діяльність, яка продовжувалася протягомусього його життя. З 1913 р. він викладав історію мистецтво, живопис, малюнок,інші образотворчі дисципліни в різних сумських закладах.
Саме як фахівцю з образотворчості, першому ієдиному в той час у регіоні професійному художнику Н.Онацькому було дорученоорганізацію музею.
Музейна політика перших років радянської владибула спрямовано на організацію доступу широких верств населення до культурноїспадщини, і музейна мережа в цілому по країні зростало швидкими темпами.Тотожні процеси відбувалися й на місцях, керівництво Сумської наросвіти підтримувалоН.Х.Онацького.
І хоча на момент призначення його на посадумайбутній музей не мав не тільки приміщення і штатних працівників, а й музейнихфондів, але протягом короткого часу музею були передані три суміжні споруди,після сполучення яких між собою музей уже мав нормальні умови для подальшогорозвитку закладу.
За відсутності бюджетного фінансуванняпротягом кількох років музею було дозволено здавати вільну площу в оренду підмагазини і житло. Бюджетне фінансування розпочалося у 1925 р. Наприкінці 1922р. було відкрито першу музейну експозицію, структуру якої Н.Онацький докладнопо кожній залі висвітлив у місцевій періодиці. За основу побудови експозиціїбуло взято принцип показу за матеріалами по технікам виконання творівмистецтва: у перших двох залах експонувалися графічні твори як відомихвітчизняних художників, так і французьких, італійських, американських майстрів.Живописні роботи вітчизняних художників (українських і російських) XVIII –початку XX ст. були розміщені у декількох окремих залах разом з вітчизняноюскульптурною пластикою і декоративним мистецтвом. Так само експонувалися втрьох залах і твори живопису та декоративного мистецтва західноєвропейських ісхідних майстрів ХVІІ-ХІХ ст. Незважаючи на те, що вітчизняне мистецтво векспозиції презентувалося в руслі загальноросійської культури, українськенаціональне спрямування було очевидним. Тож, дві зали Н.Х.Онацький оголосив«українським відділом» з визначенням його як найбільш повного іцікавого відділу минулого життя України, тут експонувалося старе українськескло, старі українські килими, старі вишивки, межигірські фаянсові вироби,невеличка збірка козацької зброї, картини різних художників з українськогожиття.
Другий етап музейної історії, який розпочавсяпісля звільнення Н.Х.Онацького, можна охарактеризувати як період боротьби завиживання. З 1932 р. по 1937 р. йшов процес реалізації пропозицій комісії зпередачі фондів від Н.Х Онацького іншій особі, зафіксованих в акті (оригіналякого з автографами зберігається нині у музеї): “… Комісія знаходитьпотрібним у зв’язку з реорганізацією музею залишок музейних речей передати доВсеукраїнського єдиного державного музейного фонду, а срібні речі, що не маютьмузейного значення, слід реалізувати з метою підсилення спеціальних коштів,потрібних для реорганізації музею з художньо-історичного на краєзнавчий”.Під «залишком» розумілося все, що не було краєзнавчого профілю, здебільшого,це стосувалося творів мистецтва, які складали основу музейного зібрання.
Процес знищення музею, який тривав кількароків поспіль, був припинений після виходу у світ урядової постанови «Промузеї», яка вимагала від місцевих органів влади «розібратися зпрофілями музеїв, які є переплутаними». Після офіційного визнання у 1937р. художнього профілю Сумського музею протягом 1938-1939 рр. до його фондівнеодноразово надходили твори західноєвропейського і вітчизняного живопису зЕрмітажу, Третьяковської галереї та інших музеїв країни.
Згідно з актом, Н.Х.Онацький залишивнаступникам більше 13 тисяч експонатів. Кількість тих, що залишилися у фондахдо 1941 р. невідома, але найцінніші мистецьки речі, зібрані Н.Х.Онацьким, булизбережені і наразі експонуються в постійних музейних експозиціях. Під часДругої світової війни вони були евакуйовані і знаходилися під наглядом фахівцівз Третьяковської галереї в Новосибірському оперному театрі, у 1946 р. основнийфонд налічував менше 5 тисяч експонатів. Під час Великої Вітчизняної війниспівробітники музею, проявивши справжній героїзм, евакуювали найціннішіекспонати. Значна частина робіт, що їх не встигли вивезти (1822 твори), буласпалена гітлерівцями разом з приміщенням музею. У 1945 році колекціяповернулася в рідне місто. Невдовзі музей розпочав роботу. Було поновленовивчення експонатів, ускладнене необхідністю реставрації ряду творів і втратоюнаукового архіву та бібліотеки. Поступово активізувалася збиральницькадіяльність. Музею подарували свої твори художники М.Барсамов, М.Жуков,С.Луньов, В.Литвинов. Колекція відділу радянського образотворчого мистецтваперіодично поповнювалася творами із всесоюзних та республіканських художніхвиставок.
Серед нових надходжень також були роботи М.Богданова–Бєльського, І.Похитонова, Р. Фалька, А. Мещерського, Є. Волошинова,А. Штекліна, В.Минаєва, С.Васильківського. Колекція українського радянськогомистецтва збагатилася творами Ф.Кричевського, П.Волокидіна, І.Кавалерідзе,К.Трохименка, М.Глущенка.
З 1946 р. до середини 1970-х років музей свогоприміщення не мав, його експозиції працювали в декількох залах будівлі обласноїфілармонії.
 Другу половину 1970-х і 1980-ті роки вісторії музею з огляду на його еволюцію можна порівняти з першим десятиліттяміснування закладу. У цей період музею були надані двоповерхові пам’яткиархітектури – в колишній Воскресенській церкві (XVIII ст.) більше двадцятип’яти років існувала експозиція декоративного мистецтво, а колишній Головнийкорпус будинків Державного банку (1890 р.) був пристосований під експозиціїтворів живопису, графіки і скульптури і з того часу є основною музейноюбудівлею.
Активними темпами йшов процес комплектаціїмузейних фондів, які за цей період збільшилися на 8 тисяч.
З 1989 р. кілька років поспіль у Троїцькійцеркві м. Суми на правах самостійного відділу музею діяла скульптурна галереяІ.П.Кавалерідзе, яка презентувала художньо-меморіальний спадок видатногоуродженця Сумщини, відомого скульптора, драматурга, кінорежисера й актора.
Процеси, які почалися у житті музею після 1990р., перегукуються з тією ситуацією, у якій заклад опинився після звільнення знього Н.Х.Онацького.
По-перше, протягом цього періоду музейповернув релігійним громадам культові споруди, а унікальні скарби вітчизняногото світового образотворчого і декоративного мистецтва (більше 14 тисячекспонатів) наразі сконцентровані в основній будівлі музею, де на першомуповерсі діє експозиція вітчизняною і західноєвропейського образотворчоюмистецтва XVI – початку XX ст. (менше 200 експонатів), на другому – з 2003 р.презентується невелика частина (700 предметів) кращих світових зразків XVII — початку XX ст. з колекції декоративно-ужиткового мистецтва музею за розділами:мистецтво країн Далекого та Близького Сходу, Західної Європи, а також Українита Росії.
По-друге, у 2003 р. попередніми владнимиструктурами офіційно було оголошено програму, реалізація якої практичноозначала ліквідацію художнього музею в Сумах.
Сучасна експозиція образотворчого мистецтварепрезентує мистецтво України та Росії XVIII — початку XX ст. і країн ЗахідноїЄвропи: Італії (XVI — початку XIX ст.), Голландії та Фландрії (XVII — XVIIIст.), Франції (XVII — початку XX ст.).
Показ вітчизняного мистецтво розпочинається зукраїнського та російського іконопису XVIII – XIX ст. Серед творів світськогомистецтва цієї доби виділяються картини – портретні зображення козацькоїстаршини: гетьманів І.Скоропадського, Д.Апостола, М.Залізняка, В.Кочубея — тапортрети О.Корейського, В. Боровиковського і портретна мініатюра. Серед іншихжанрів виділяються марини І.Айвозовського, натюрморти І.Хруцького та скульптураК.Клодто.
В експозиції мистецтво кінця XIX — початку XXст. є твори релігійного змісту художників М.Нестерова то В.Моковського,написані на замовлення мецената П.Харитоненка для соборів міста Суми, картиниІ.Селезньова, А.Мещерського, Є.Волошина, В.Котарбікського, В.Коровіна,О.Средіна, В.Перепльотчикова, В.Зарубіна та уродженця Сумщини О.Богомозова.
У традиціях реалізму виконані полотнапередвижників М. Богданово-Бельського «Горе», О.Моравова «Зимовийспорт», І. Володимирова «Перев’язочний пункт», О.Васнецова«Осіннє листя» із серії «Пори року».
Справжніми перлинами в музейній збірці єпсихологічно вирішений твір М.Башкирцевої «Горе» та філософськогозмісту портрет «Три покоління» уродженця Сумщини Ф.Кричевського.
Значну частину західноєвропейського мистецтваскладають твори італійських художників, які дають певне уявлення про окремістильові напрями у художніх процесах Італії XVI — початку XIX ст., у двох залахекспонуються твори фламандських та французьких майстрів XVII – початку XX ст.
В музеї представлена одна з кращих робітвидатного російського художника першої половини XIX століття О.Кіпренського«Чоловічий портрет» (1814), виконаний італійським олівцем у вільній,невимушеній манері. Романтичною схвильованістю, притаманною мистецтву початкуXIX століття, перейнята динамічна й інтенсивна в кольорі картина О. Орловського«Битва».
Увагу відвідувачів неодмінно привертаєнатюрморт І.Хруцького «Квіти і фрукти», де зі справжньою майстерністю і великоюлюбов’ю до деталей змальовані соковиті плоди, з великим хистом згруповані натемному тлі, нехитрий посуд і гарний букет квітів. З-поміж чотирьох картинуславленого мариніста І. Айвазовського, виставлених в експозиції, особливоцікава «Місячна ніч в Криму. Гурзуф». Вона полонить навдивовижу гарнимвідтворенням місячного світла, що міниться на прозорому дзеркалі води.
Творчість основоположника критичного реалізмув українському мистецтві Т.Г.Шевченка представлена офортами «Судня рада»,«Старости», «У шинку». Про культурнізв’язки між російським та українським народами свідчать твори російськихмитців, що працювали на Україні: К.Трутовського, Л.Жемчужникова, І.Соколова. Векспозицію включена одна з кращих жанрових картин В. Штернберга, друга Т.Г.Шевченка, — «Біля шинку», написана ним на Україні. Поетичністю хвилює «Портретдівчини» пензля М.Рачкова, в якому передано чарівність молодості й чистоту мрійдівчини з народу. Витонченістю колориту й великою живописною майстерністювідзначається «Жіночий портрет» І.Макарова. Історичне полотно М.Шустова «ІванIII розриває ханську грамоту» втілює патріотичну ідею визволення російськоїземлі від татаромоигольської навали.
Найширше представлена в музеї творчістьхудожників-передвижників та близьких до них майстрів російського таукраїнського живопису. Одна з кращих картин музею – «Дружина-модниця» Ф.Журавльова – відзначається чудовим виконанням і майстерністю психологічноїхарактеристики.
Інтересом до життя простого народу, співчуттямі любов’ю до нього перейняті картини «Дід Василь» М. Неврєва, «Сільська сцена»К.Лемоха, «Старенькі» В.Маковського, «Сільська вчителька» К. Пинєєва, «Зимовийспорт» О. Моравова. Майстерністю у відтворенні світлоповітряного середовищаприваблює картина «Ранок поміщиці» К. Маковського.
Пейзажний живопис передвижників представленийчудовими роботами О. Саврасова, І.Шишкіна, А. Куїнджі, І. Левітана, С.Колесникова. В музеї експонуються дві роботи видатного російського художникаІ.Репіна. Це написаний у широкій живописній манері і стриманих червонувато-вохристихтонах етюд до картини «Запорожці пишуть листа до турецького султана» –«Запорізький полковник», на якому зображено отамана Сірка. До числа кращихжіночих портретів Рєпіна належить полотно «Біля рояля. Портрет СофіїТарновської», що демонструє віртуозну майстерність митця. Картина «Ревнощі» М.Пимоненка, що експонувалася на 30-й виставці передвижників, одна з кращих утворчості художника. З глибокою симпатією зобразив він просту селянськудівчину, невибагливий сільський краєвид.
Широко представлений в музеї українськийпейзажний живопис XIX – початку XX століття. Емоційністю відтворення буденних,прозаїчних мотивів, тонким чуттям колориту відзначаються твори П. Левченка«Село взимку. Глушина», «Київ. Вигляд з вікна взимку», «Пізня осінь. Глушина».
З-поміж багатьох творів С. Васильківськогослід згадати «Літній день», що поєднує в собі епічність і увагу до деталей.
Краєвиди «Дворик», «Весна. Дворик». «Весна.Місток», «Весняна повінь», написані С.Світославським, свідчать про захопленняхудожника простими мотивами природи, що оточують людину, про його вмінняпередати м’якість сонячного світла, подих весни.
Про живопис кінця XIX – початку XX століттядають уявлення твори В.Сєрова («Портрет Антоніо д’Андраде», «Дворик. Віз»), А.Богомазова («В гойдалці»), К.Коровіна («Крим. Мигдаль цвіте»), А. Средіна(«Зелена вітальня»), С. Жуковського («Інтер’єр»), М. Зайцева («Сумні думи») таін. Привертає увагу велике декоративне полотно А.Васнецова «Осіннє листя» зсерії «Пори року», в якому насичена палітра щільного фактурного живописупереконливо передає красу літньої осені.
Російська скульптура дореволюційного періодупредставлена окремими творами видатних майстрів. Серед них – «Здиблений кінь»П.Клодта, «Трійка» Е.Лапсере, «Портрет невідомого» П.Трубецького.
У колекції скульптури є чимало робіт декоративно-прикладногохарактеру. Приваблюють виконані в фарфорі роботи відомого російського живописцякіпця XIX – початку XX століття К. Сомова «Закохані» і «Дама з маскою».
Досить широкий і різноманітний відділ радянськогомистецтва. У ньому експонуються твори художників старшого покоління — А.Рилова,І.Грабаря, Б.Кустодієва, М. Нестерова, І. Машкова, М. Бурачека. Нейтральнемісце в експозиції займають твори, присвячені образу В.І.Леніна. Особливозначні живописні роботи Б.Йогансона «Штаб Жовтня», В. Задорожного «У Ілліча»,скульптурні роботи М. Андрєєва, М. Манізера, І. Зноби, відома автолітографіяЄ.Кибрика «Є така партія!», графічні аркуші М. Жукова, В. Касіяна.
Образ активного творця соціалістичногосуспільства розкривають «Портрет дівчини-залізничниці» Г.Ряжського, «Уколгоспному клубі» К.Трохименка, «Портрет ударниці заводу «Червоний пролетарій»О. Савкіної, «З нагородою» Т. Голембієвської. Героїчна праця радянських людейоспівується в картині В.Полкова «Молодість».
«Матроси Жовтня» П. Сулименка — одна з кращихкартин на історико-революційну тематику. Завдяки ясній і лаконічній композиції,звучному колірному вирішенню образи захисників Жовтня сприймаються особливовиразно.
Гордість музею — монументальне полотно О.Моїсеєнка «Перша Кінна», що хвилює пафосом утвердження нового світу. Динамікадії картини прекрасно гармонує з інтенсивною колірною гамою. Картина захоплюємайстерністю композиційної побудови, темпераментністю і розмаїттям живопису.
Красі рідної землі присвячені краєвиди М.Бурачека, С. Герасимова, М.Ромадіна, Т. Яблонської, М. Глущенка, Г. Нісського,Г. Світлицького, О.Шовкуненка. В музеї відображені також досягнення митцівбратніх республік. В експозиції представлені твори М.Сар’яиа, М.Гюлікехвяп, Р.Сагрітса,В. Юркунаса.
Зібрання відділу зарубіжного мистецтвапорівняно невелике, проте й у ньому є ряд цінних творів. Найбільш повнопредставлена італійська школа. Чарівною безпосередністю позначене полотно«Венера і Амур» невідомого венеціанського художника XVII століття. Картина«Жертвоприношення Авраама» невідомого майстра болонської школи є зразкомакадемічного живопису XVII століття.
Уявлення про італійський натюрморт дає картина«Овочі й фрукти», майстерно зображене м’яке пір’я дичини. Зібрання польськогомистецтва включає в себе твори живопису і графіки XIX – початку XX століття.Причаровують ліричні краєвиди Яна Станіславського й акварель Юліуша Коссака«Вершниця». З великою точністю відображено життя пролетаріату на початку XXстоліття в творах Фелікса Вигжевальського «Рибалки» і «На пристані».
Музей пишається однією з кращих на Україніколекцій декоративно-ужиткового мистецтва. В ній представлені першорядні зразкиуславленого кролевецького ткацтва, а також вишивання, різьблення, килимарства.Є в ній і багата колекція виробів художньої промисловості, що знайомить зкращими зразками фарфору і фаянсу російських та українських заводів XVIII—XIXстоліть: Гарднера (колишнього Імператорського), Попова, Корнілова, заводуМиклашевського, заснованого 1839 року у селі Волокитине на Сумщині, та ін.
Нові надходження дозволяють охарактеризуватидосягнення сучасних художніх промислів: Палеха, Мегери, Хохломи, Петриківки,Опішні та ін. Музей провадить велику й різноманітну роботу по естетичномувихованню населення Сумщини, пропаганді досягнень образотворчого мистецтва.
Зміна політичної ситуації в Україні за останніроки відкрила перспективи для реалізації потенційних можливостей зібранняСумського обласного художнього музею. Тож, окрім існуючих експозицій, реальнимє презентування суспільству великого розділу образотворчого та декоративногомистецтва XX ст., який через відсутність експозиційних площ знаходиться уперевантажених фондосховищах вже понад десять років. Це живопис 20-30-х,60-80-х років XX ст. та сучасне актуальне мистецтво кінця XX — початку XXI ст.;великий пласт графіки західноєвропейських та вітчизняних майстрів XVIІІ-ХХ ст.;професійне та народне декоративне мистецтво, і, перш за есе, традиційніпромисли України (зокрема Сумщини) та Росії.
Музей має можливість представити такімонографічні розділи: «Творчість І.П.Кавалерідзе», «Мистецькаспадщина родини Кричевських», а також творчість Н.Х.Онацького, К.І.Власовського,І.П.Прянишникова, П.П.Слесаренка та інших (із серії «Художник упровінції»). Окремим розділом музей може експонувати творчість місцевихсучасних художників та майстрів народного мистецтва.
Таким чином, на сьогодні Сумський обласниймузей художнього та декоративно-ужиткового мистецтва – провідний культурнийцентр області, популярність якого зростає завдяки активній виставочнійдіяльності. Приклад тому – міжнародні виставки в Германії, Італії, Польщі,Росії. Висновок до 2 розділу
Сумський обласний художній музей ім. НиканораОнацького заснований протягом 1920-1922 рр., має одне з найзначніших в Українізібрань вітчизняного і зарубіжного образотворчого і декоративного мистецтваХVІІ-ХХ ст.
Ідея створення музею в Сумах виникла вН.Х.Онацького на тлі революційних подій. У цих умовах вона набувала свогопоступового розвитку, але її втілення залежало від наявності музейногоматеріалу. Спочатку це була невелика кількість поодиноких предметів мистецтва істаровини, які стихійно находили до Сум протягом 1917–1918 рр. зі зруйнованихреволюцією і громадянською війною навколишніх садиб і маєтків.
Все життя Н.Х. Онацького в цей період (до 1931року) було підпорядковане подвижницькій діяльності зі створення та забезпеченняроботи Сумського музею, проте як обдарована натура він встиг реалізувати себе врізних сферах: мистецтвознавстві і археології, поезії та історії, педагогіці тагромадському житті, чим сприяв інтенсивному розвитку культури на Сумщині. Укожній з цих сфер він завжди був на межі ризику: у будь яку мить його моглизвинуватити в націоналізмі або формалізмі.
Хронологічно в історії музею виокремлюютьсятри періоди: 1920-1931 рр., 1932-1946 рр., після 1946 р. На першому етапі музейна політика перших роківрадянської влади була спрямовано на організацію доступу широких верствнаселення до культурної спадщини, і музейна мережа в цілому по країні зросталошвидкими темпами. Тотожні процеси відбувалися й на місцях, керівництво Сумськоїнаросвіти підтримувало Н.Х.Онацького.
І хоча на момент призначення його на посадумайбутній музей не мав не тільки приміщення і штатних працівників, а й музейнихфондів, але протягом короткого часу музею були передані три суміжні споруди,після сполучення яких між собою музей уже мав нормальні умови для подальшогорозвитку закладу.
Другий етап музейної історії, який розпочавсяпісля звільнення Н.Х.Онацького, можна охарактеризувати як період боротьби завиживання.
Процес знищення музею, який тривав кількароків поспіль, був припинений після виходу у світ урядової постанови «Промузеї», яка вимагала від місцевих органів влади «розібратися зпрофілями музеїв, які є переплутаними». Після офіційного визнання у 1937р. художнього профілю Сумського музею протягом 1938-1939 рр. до його фондівнеодноразово надходили твори західноєвропейського і вітчизняного живопису зЕрмітажу, Третьяковської галереї та інших музеїв країни.
З 1946 р. до середини 1970-х років музей свогоприміщення не мав, його експозиції працювали в декількох залах будівлі обласноїфілармонії.
 Другу половину 1970-х і 1980-ті роки вісторії музею з огляду на його еволюцію можна порівняти з першим десятиліттяміснування закладу
Процеси, які почалися у житті музею після 1990р., перегукуються з тією ситуацією, у якій заклад опинився після звільнення знього Н.Х.Онацького.
По-перше, протягом цього періоду музейповернув релігійним громадам культові споруди, а унікальні скарби вітчизняногото світового образотворчого і декоративного мистецтва (більше 14 тисячекспонатів) наразі сконцентровані в основній будівлі музею, де на першомуповерсі діє експозиція вітчизняною і західноєвропейського образотворчою мистецтваXVI – початку XX ст.
Таким чином, на сьогодні Сумський обласниймузей художнього та декоративно-ужиткового мистецтва – провідний культурнийцентр області, популярність якого зростає завдяки активній виставочнійдіяльності. Приклад тому – міжнародні виставки в Германії, Італії, Польщі,Росії.
Висновки
Никанор Харитонович Онацький – талановитийхудожник поет, драматург, археолог, мистецтвознавець, педагог, активнийгромадський діяч.
Виняткова роль належить Н.X.Онацькому врозгортанні культурного життя на Сумщині. Своєрідним незгасаючим вогнищемкультурного життя на Сумщині став створений у 1920 р. з ініціативи НиканораХаритоновича історико-художній музей, яким він керував протягом одинадцятироків.
Творчість Н.Х.Онацького — живописцяпочинається після революції 1905–1907 рр. Два фактори остаточно визначаютьтворче обличчя художника. Революція, яка виявляє могутність народнихмас, допомагає більш оптимістичному сприйняттю оточуючої дійсності. Впливає іпоглиблене ознайомлення з роботами двох великих художників СлобожанщиниС.Васильківського і П.Ловченка.
Мистецька й життєва доляНиканора Онацького досить типова для українського інтелігента, який народився впростій селянській родині, де любили народні пісні, малярство, вишиванки.
Мистецька спадщина Н.Онацького налічує понад триста творів живопису і графіки. У творчості Н.Х.Онацького втілилися кращі традиції українського реалістичного мистецтва другоїполовини XIX – початку XX ст.
Спадщина Н.X.Онацькогозаймає гідне місце серед великого доробку українського образотворчогомистецтва. Саме завдяки подвижницькій справі таких діячів, як він, набувалосвого значення культурне життя провінцій, яке органічно вливалося в могутнійпотік вітчизняного мистецтва першої чверті двадцятого століття.
Важко переоцінити внесокН. Онацького у розвиток художнього життя Сумщини, зокрема музейництва тавикладацької справи. Образ цієї людини завжди залишиться для нас світлим iнескореним. Таким ми його спостерігаємо на автопортретах, які є найкращимздобутком художника, що органічно вписується в історію українського портретногомистецтва.
У 1960-1980 рр. родина художника (його вдоваН.В.Онацька жила у полтаві у 30-60 роки) передала твори Онацького до Сумськогохудожнього музею. Треба віддати належне Надії Василівні: завдяки її зусиллямповолі виходило з непам’яті ім’я Н. X. Онацького. Ще в 70-х роках відбулисявиставки збережених нею художніх полотен. На щастя, не справдились розпачливірядки поета, написані між в’язничних стін: «Все піде в царство небуття, Слідужаданого не кине…» Наприкінці 1995 р. його ім’я було присвоєно Сумськомухудожньому музею.
Сумський обласний художній музей ім. НиканораОнацького заснований протягом 1920-1922 рр., має одне з найзначніших в Українізібрань вітчизняного і зарубіжного образотворчого і декоративного мистецтваХVІІ-ХХ ст.
Ідея створення музею в Сумах виникла вН.Х.Онацького на тлі революційних подій. У цих умовах вона набувала свогопоступового розвитку, але її втілення залежало від наявності музейногоматеріалу. Спочатку це була невелика кількість поодиноких предметів мистецтва істаровини, які стихійно находили до Сум протягом 1917–1918 рр. зі зруйнованихреволюцією і громадянською війною навколишніх садиб і маєтків.
Все життя Н.Х. Онацького в цей період (до 1931року) було підпорядковане подвижницькій діяльності зі створення та забезпеченняроботи Сумського музею, проте як обдарована натура він встиг реалізувати себе врізних сферах: мистецтвознавстві і археології, поезії та історії, педагогіці тагромадському житті, чим сприяв інтенсивному розвитку культури на Сумщині. Укожній з цих сфер він завжди був на межі ризику: у будь яку мить його моглизвинуватити в націоналізмі або формалізмі.
Хронологічно в історії музею виокремлюютьсятри періоди: 1920-1931 рр., 1932-1946 рр., після 1946 р.
На першому етапі музейна політика перших роківрадянської влади була спрямовано на організацію доступу широких верствнаселення до культурної спадщини, і музейна мережа в цілому по країні зросталошвидкими темпами. Тотожні процеси відбувалися й на місцях, керівництво Сумськоїнаросвіти підтримувало Н.Х.Онацького.
І хоча на момент призначення його на посадумайбутній музей не мав не тільки приміщення і штатних працівників, а й музейнихфондів, але протягом короткого часу музею були передані три суміжні споруди,після сполучення яких між собою музей уже мав нормальні умови для подальшогорозвитку закладу.
Другий етап музейної історії, який розпочавсяпісля звільнення Н.Х.Онацького, можна охарактеризувати як період боротьби завиживання.
Процес знищення музею, який тривав кількароків поспіль, був припинений після виходу у світ урядової постанови «Промузеї», яка вимагала від місцевих органів влади «розібратися зпрофілями музеїв, які є переплутаними». Після офіційного визнання у 1937 р.художнього профілю Сумського музею протягом 1938-1939 рр. до його фондівнеодноразово надходили твори західноєвропейського і вітчизняного живопису зЕрмітажу, Третьяковської галереї та інших музеїв країни.
З 1946 р. до середини 1970-х років музей свогоприміщення не мав, його експозиції працювали в декількох залах будівлі обласноїфілармонії.
 Другу половину 1970-х і 1980-ті роки вісторії музею з огляду на його еволюцію можна порівняти з першим десятиліттяміснування закладу
Процеси, які почалися у житті музею після 1990р., перегукуються з тією ситуацією, у якій заклад опинився після звільнення знього Н.Х.Онацького.
По-перше, протягом цього періоду музейповернув релігійним громадам культові споруди, а унікальні скарби вітчизняногото світового образотворчого і декоративного мистецтва (більше 14 тисячекспонатів) наразі сконцентровані в основній будівлі музею, де на першомуповерсі діє експозиція вітчизняною і західноєвропейського образотворчоюмистецтва XVI – початку XX ст.
Таким чином, на сьогодні Сумський обласниймузей художнього та декоративно-ужиткового мистецтва – провідний культурнийцентр області, популярність якого зростає завдяки активній виставочнійдіяльності. Приклад тому – міжнародні виставки в Германії, Італії, Польщі,Росії.

Список літератури та джерел
1. Ареф’єва Г. Злочин, якогоне було. // Червоний промінь (Суми). — 1995.
2. Білоусько О. А., Єрмак О. П., Ревегук В. Я. Новітня історіяПолтавщини (І половина ХХ ст.). – К.: 2006. — С. 301-303.
3. Братко-Кутинський О.Феномен України. — К… 1996.-С.175- 176.
4. Геврик Т. Репресованекраєзнавство. — К, 1991.-С.101 -111,
5. Граб В.«Ворожий» етнос. // Зоря Полтавщини. — 1990. — 5 січня.
6. Граб В. Покликання служитилюдям. Реабілітовані історією. — Київ-Полтава. — 1992. — С. 89-92.
7. Гуньовський І.М. ХПолтавська обласна наукова конференція з історичного краєзнавства. – Полтава,Колос. – 2007. – с.56-63.
8. ДА УСБУ в Полтавськійобласті. — Спр. 2859-С. — Т.-2 — Арк. 29.
9. Державний архів Сумськоїобласті. — Суми: Собор, 2005. — 116 с.
10. Дорошенко Д. І.Коротенька історія Сумщини. – Чернігів: Управління у справах преси таінформації, 2003. – 72с.
11. Звагельський В.Б. Пером іпензлем // Сумський календар ’97. – Суми, 1996.
12. Карась А. З історіїСумщини. Історичні нариси. — Київ: СМП «Аверс», 2006. — 104 с.
13. Корнющенко І. Як світ, їхвічні імена // Наш край. – 1998. – 21 січ.
14. Кривко Я.Н. Н.Х. Онацький// Ленінський прапор. – 1974. – 23 лют.
15. Магура Т. /.,Звагельський В. Б., Макаренко М. і Магура С. // Вивчення історичної і культурноїспадщини Роменщини: проблеми і перспективи. – Суми – Ромни, 1990. — С. 37-45.
16. Майченко К., Петров Г.Він любив мальви // Дніпро. — 1965. — № 7.
17. Марочко В.І. Репресії в Україні: Хроніка / В.Марочко, О.Мовчан. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія». — 2008. — 294 с.
18. Михненко А.М. МинулеУкраїни: Відновлені сторінки. — К.: Наук. думка, 1991. — 227 с.
19. Намдаров Г.М., Скиба О.В.Внесок народознавців Сумщини в українську етнографію та фольклористику// Вісн.Луган. держ. пед. ун-ту ім. Т. Шевченка.– 2001.– № 4.– С. 19-22.
20. Нікольський В.Репрессивна діяльність органів ГПУ під час голодомору в УСРР (1932-1933 рр.) //Архіви. — № 2. – 2004.
21. Оліфіренко В.В. Деякі сторінки історії Південно-Східної України –Донбасу// Донбас.– 1994.– № 1-6.– С. 4-12
22. Онацький Н. До сусіда покамері. Вірші з-за ґрат. — Україна. — 1988. — № 35.
23. Онацький Н. Лист доредактора. // Плуг і Молот (Суми). — 1929. — № 68.
24. Онацький Н. Минувсьогодні місяць… Вірші з-за ґрат. // Україна. — 1988. — №35.
25. Онацький Н. Сім роківіснування Сумського музею. — Суми.- 1927. – 89 с.
26. Онацький Н.Х. Українська Радянська Енциклопеція. — К. — 1962. — Т.10. — С. 333.
27. Петров Г. Мужнє слово //Ленінська Правда — 1966. – 5 лют.
28. Петров Г. Народний митець// Ленінська правда. — 1965. — 9 січ.
29. Петров Г. НиканорОнацький на Краснопільщині // Перемога. — 1965. — 7 вер.
30. Письменники Сумщини:Бібліографічний довідник/Упор. Столбін О.П. — Суми: Козацький вал, 1999. – с.212-214.
31. Сотник О. Репресії протицеркви на Сумщині (1918-1988 рр.). Випуск І /
32. Ткаченко Б. НиканорВоскреслий. // Україна. — 1988. — № 35.
33. Юрченко Н. Н.Х.Онацький(1875-1937). Каталог творів. — Суми. // Слобожанщина. — 1995.