Державна митна служба України
Академія митної служби України
Економічний факультет
Кафедра фінансів і кредиту
Курсова робота
з дисципліни Фінанси
на тему:
Місцеві бюджети, міжбюджетнівідносини та доходи і видатки місцевих бюджетів
Дніпропетровськ
2010
Зміст
Вступ
Розділ1. Місцеві бюджети – визначальна ланка місцевих фінансів
1.1 Структурамісцевих бюджетів України
1.2 Розвитокмісцевих бюджетів України
1.3 Особливостіформування місцевих бюджетів України та шляхи зміцнення їх дохідної бази
Розділ2. Проблеми та перспективирозвитку міжбюджетних відносин
2.1Основні етапи розвитку міжбюджетних відносин в Україні
2.2Удосконалення системи міжбюджетних відносин в Україні
2.3 Аналіззарубіжної практики організації міжбюджетних відносин
Розділ3. Надходження та витрати місцевих бюджетів України
3.1Особливості формування доходів місцевих бюджетів України
3.2Видатки місцевих бюджетів України
3.3Аналіз доходів і видатків місцевого бюджету, на прикладі бюджету Дніпропетровськоїобласті 2009 року
Списоквикористаних джерел
Вступ
Бюджет та бюджетна системазагалом відноситься до тієї сфери суспільного життя, що безпосередньостосується інтересів всіх і кожного. В бюджеті будь-якої країни відбиваютьсяважливі економічні, соціальні, політичні проблеми життя суспільства і людини.
Бюджет — складна економічнакатегорія. Як категорія, державний бюджет являє собою систему економічнихвідносин, що складаються в суспільстві в процесі формування, розподілу, тавикористання централізованого грошового фонду країни, призначеного для задоволеннясуспільних потреб. Важливою є роль бюджету у розподілі сукупного суспільногопродукту та національного доходу.
Найважливіше призначеннябюджету — це створення матеріальної основи для реалізації державою своїхфункцій: економічної, соціальної, політичної та оборонної.
В умовах ринкових відносин іособливо в перехідний період до ринку бюджетна система є найважливішимекономічним результатом. Від того, наскільки правильно побудовано бюджетнусистему залежить ефективне функціонування всього народного господарства країни,зовнішніх відносин.
Згідно ст.5 п.1 бюджетногокодексу України бюджетна система складається з державного бюджету та місцевихбюджетів. Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальнихгромад сіл, селищ, міст та їх об’єднань, місцевими бюджетами визнаються бюджетАвтономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містахта бюджети місцевого самоврядування.
До місцевих бюджетів належатьобласні, районні в містах, селищні та сільські бюджети. Бюджет об’єднує областіобласний бюджет, бюджети районів і міст обласного підпорядкування.
Метою моєї роботи є розгляд,спроба аналізу найважливіших проблем бюджетної системи та напрямки вирішенняцих проблем.
Об’єктом дослідження ємісцеві бюджети та між бюджетні відносини. Предмет дослідження — економічнівідносини, що виникають з приводу формування та використання централізованогофонду коштів на державному та на місцевому рівні. Місцеві бюджети існують у всіхкраїнах світу. Розвиток їх функцій
зумовлені рядом національних,політичних, економічних та інших факторів. А тому досить важливим є дослідженняпрактики зарубіжних країн, та переймання в них позитивного досвіду ізастосування його у нашій державі, враховуючи особливості бюджетної системиУкраїни.
Розділ I. Місцеві бюджети –визначальна ланка місцевих фінансів
1.1 Структура місцевихбюджетів України
Місцеві бюджети включаютьбюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів умістах та бюджети місцевого самоврядування.
Бюджети місцевогосамоврядування — це бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їхоб’єднань.
Місцеві бюджети — це фондифінансових ресурсів, призначені для реалізації завдань і функцій, щопокладаються на органи самоврядування. Як складова бюджетної системи держави іоснова фінансової бази діяльності органів самоврядування місцеві бюджетизабезпечують необхідними грошовими засобами фінансування заходів економічного ісоціального розвитку, що здійснюються органами влади і управління навідповідній території.
Через місцеві бюджетискладаються певні фінансові взаємовідносини органів самоврядування практично зусіма підприємствами, установами, що розташовані на їх території, і населеннямданої території у зв’язку з мобілізацією й витрачанням коштів цих бюджетів. Міжмісцевими бюджетами різних рівнів, а також між цими бюджетами і державнимбюджетом виникають фінансові відносини з приводу перерозподілу фінансовихресурсів для забезпечення ефективного функціонування кожного бюджету.
Органам місцевогосамоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціальногорозвитку на своїй території. У статті 43 Конституції України зазначено, щомісцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності;затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку іконтролюють їх виконання; затверджують бюджети відповіднихадміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюютьмісцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують таліквідують комунальні підприємства, організації, установи.
Частка місцевих бюджетів уперерозподілі валового внутрішнього продукту, а також у зведеному бюджеті порядз економічним і соціальним має важливе політичне значення. Вона свідчить проучасть місцевого самоврядування у розв’язанні актуальних проблем розвиткудержави, про певну обмеженість функцій центральних органів влади. У цьомузв’язку необхідно враховувати, що однією із важливих передумов побудовидемократичної держави є самостійність і незалежність органів місцевогосамоврядування. Європейська хартія місцевого самоврядування передбачає його — відокремленість від державної влади, повну незалежність і самостійністьпокладених-на нього функцій у межах своєї компетенції.
Основними положеннямиЄвропейської хартії місцевого самоврядування, які мають безпосереднє відношеннядо функціонування бюджетів самоврядування, є положення про те, що:
— місцева влада має право насвої власні фінансові ресурси;
— обсяг фінансових ресурсівмає відповідати функціям, які виконує місцева влада;
— місцева влада має правовільно розпоряджатися власними фінансовими ресурсами;
— частина фінансових ресурсівповинна формуватися за рахунок місцевих податків і зборів;
— розміри місцевих податків ізборів місцева влада уповноважена встановлювати в межах закону;
— порядок формуванняфінансових ресурсів повинен бути гнучким і забезпечувати відповідність наявнихресурсів зростанню вартості виконання завдань місцевої влади;
— захист слабкої уфінансовому розумінні місцевої влади проводиться за допомогою процедур усуненняфінансових диспропорцій (фінансового вирівнювання);
— перевага у виборі формфінансової допомоги надається дотаціям, які не призначаються для фінансуванняконкретних проектів і не обмежують свободи місцевої влади.
Нині до Європейської хартіїмісцевого самоврядування приєдналося понад 30 країн, у 1996 році — Україна.
У складі місцевих бюджетівформується бюджет розвитку. Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетіввключають:
— кошти від відчуження майна,яке перебуває у комунальній власності, в тому числі від продажу земельнихділянок несільськогосподарського призначення;
— надходження дивідендів,нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власностівідповідної територіальної громади;
— кошти від повернення позик,які надавалися з відповідного бюджету до набрання чинності Бюджетним кодексом,та відсотки, сплачені за користування ними;
— кошти, які передаються зіншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради;
— запозичення, здійснені упорядку, визначеному Бюджетним кодексом та іншими законами України;
— субвенції з інших бюджетівна виконання інвестиційних проектів.
До витрат бюджету розвиткумісцевих бюджетів належать:
— погашення основної сумиборгу відповідно Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування;
— капітальні вкладення;
— внески органів владиАвтономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування у статутні фондисуб’єктів підприємницької діяльності.
Бюджет розвитку місцевихбюджетів є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів.
Запозичення до місцевихбюджетів здійснюються на визначену мету і підлягають обов’язковому поверненню.Запозичення до відповідних місцевих бюджетів можуть бути здійснені лише добюджету розвитку. Держава не несе відповідальності по зобов’язаннях щодозапозичень до місцевих бюджетів. Видатки на обслуговування боргу здійснюютьсяза рахунок коштів загального фонду бюджету. Видатки на обслуговування боргумісцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10 відсотків видатків від загальногофонду відповідного місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду,коли планується обслуговування боргу.
Основним у сфері місцевихбюджетів і міжбюджетних відносин має бути проведення бюджетної політики,спрямованої на забезпечення гармонійного поєднання принципів бюджетногоунітаризму з елементами децентралізації, реформування цих відносин зудосконаленням порядку розподілу трансфертів із державного бюджету на основіпрозорих та об’єктивних критеріїв, що ґрунтуються на чіткому розмежуваннібюджетних повноважень і стабільній системі закріплення дохідних джерел забюджетами. Розмежування функцій і повноважень між органами державної влади таорганами місцевого самоврядування різних рівнів, у тому числі й у сферіміжбюджетних відносин, має відповідати положенням та принципам схваленої УказомПрезидента України Концепції державної регіональної політики.
Нові механізми міжбюджетнихвідносин повинні передбачати поступове вирівнювання забезпеченостіадміністративно-територіальних одиниць бюджетними коштами при одночасномустворенні стимулів для місцевих органів влади і самоврядування дораціоналізації показників місцевих бюджетів та нарощування їх дохідної бази.Важливою складовою бюджетної політики має стати впорядкування взаємовідносинміж місцевими бюджетами. Йдеться передусім про чітке розмежування повноваженьміж місцевими органами виконавчої влади, обласними та районними органамимісцевого самоврядування територіальних громад щодо формування бюджетів.
1.2 Розвиток місцевихбюджетів України
Виникнення перших місцевихбюджетів у сучасному розумінні цього поняття тісно пов’язано з появою іфункціонуванням в Росії та Україні земств, тобто місцевого самоврядування, якедіяло під керівництвом дворянства й остаточно сформувалось наприкінці XIX ст. упроцесі проведення кріпосної реформи.
У 1864 р. вийшло й набулосили закону Положення про земські заклади. У цьому документі була зробленаспроба відокремити з місцевого управління ті господарські справи, які слід булопередати у повне відання земств. Основу доходів земських бюджетів на той часскладало майнове оподаткування, в першу чергу, землі. Майнові податки досягали2/3 сукупних доходів земських бюджетів, решта майже порівну поділялась міждотаціями, які надавала держава земствам та іншими надходженнями (доходами відналежного їм майна, податками від промисловості й торгівлі, судовим митом,збором з документів за громадянськими справами, які розглядалися земськимичиновниками в судах тощо).
Для міст Росії XIX — початкуXX ст. характерною була надзвичайна різноманітність переліку і ставок місцевихподатків. Крім загально прийнятих майнових, промислового і торгового податків,справлялись податки з коней, екіпажів, собак, трактирного і перевізногопромислу; велика кількість дріб’язкових податків: збір за карбування мір і ваг,за використання ваги на торгових місцях, з аукціонних продажів тощо. В окремихмісцевостях запроваджувалися податки з товарів, що ввози лись у місто івивозились з міста. Цільове спрямування та пріоритети у витрачанні коштівземських бюджетів 34 губерній Росії у 1910 р. характеризують такі дані: намедичне обслуговування витрачалось у середньому 28 % коштів, народну освіту —25, утримання доріг — 9, земське управління — 7,7, сплату боргів — 7,7, участьу видатках урядових установ — 4,9, сприяння економічному добробуту — 3,9,відрахування на утворення капіталів — 3,5, ветеринарне обслуговування — 2,7, наінші цілі — 7,6 %. Разом зі створенням земств у Росії розпочалося становленнямісцевого самоврядування, яке супроводжувалося процесом децентралізації влади.Діяльність земств наприкінці XIX — початку XX ст. позитивно вплинула нарозвиток сільського господарства і промисловості, сприяла поширенню народноїосвіти, охорони здоров’я, особливо на територіях, віддалених від промисловорозвинутого центру.
17 березня 1919 р. бувприйнятий Декрет про грошові кошти і видатки місцевих рад. Положенням заналогічною назвою, яке вводилося в дію цим Декретом, було визначено, щомісцеві ради володіють: 1) грошовими коштами, які надходять з місцевих джерел і2) коштами, які надаються центральною владою. До першої групи належали місцевіподатки і збори, надбавки до державного прогресивно-подоходного податку,одноразові надзвичайні революційні податки, доходи від господарськихпідприємств. У випадку недостатності названих надходжень для задоволення потребмісцевого господарства ради могли просити про позику або допомогу іззагальнодержавних коштів.
З початком громадянськоївійни, яка потребувала централізації господарства і концентрації на рівнідержави усіх матеріальних та грошових засобів країни, відбулися зміни убюджетному устрої. Під час війни у зв’язку з розладом фінансового господарстваголовним джерелом доходів місцевих бюджетів стали допомоги іззагальнодержавного бюджету; поступово місцеві бюджети втратили своє значення яктакі, що не мали власних дохідних джерел. І тому в середині 1920 р. бувскасований поділ бюджету на загальнодержавний і місцевий.
Відновлення інститутумісцевих бюджетів у соціалістичній державі стало можливим після закінченнягромадянської війни у 1921 р. Першим нормативним актом, спрямованим навирішення цього завдання, став Декрет «Про місцеві грошові кошти» від22 серпня 1921 р. Цей документ не вирішив повністю питання про місцеві бюджети,він закріпив право місцевих органів робити надбавки до державного промисловогоподатку, а також вводити самостійні місцеві податки, але в зв’язку з тим, щовсі податкові надходження зараховувалися до доходу держави, то Декрет, власне,визначав не місцеві податки, а лише нові види державних.
У 1922—1923 бюджетному році вУкраїні вперше почали складати районні бюджети: в Єкатеринославській,Полтавській, Харківській, Чернігівській губерніях. З наступного бюджетного рокубуло здійснене остаточне районування — сформувався 701 район. Проте такінововведення ніяк не вплинули на задоволення потреб сільських жителів.Фінансування районних потреб здійснювалося за рахунок незаконних податків(поширення набула місцева «податкотворчість»). А такі категоріїсільських спеціалістів як лікарі, вчителі існували за рахунок добровільних іпримусових пожертвувань.
Першим кодифікованимнормативним документом, який впорядкував організацію місцевих фінансів, сталоТимчасове положення про місцеві фінанси 1923 р. Цей документ регулював такіпитання: склад місцевих бюджетів; права й обов’язки органів влади різних рівніву питаннях місцевих фінансів; порядок місцевого оподаткування; механізмсубсидування місцевих бюджетів із загальнодержавних коштів; порядок складання,затвердження і виконання місцевих бюджетів.
З виходом Тимчасовогоположення, а також документів, що доповнювали його, і пізніше у 1924 р. —нового Тимчасового положення про місцеві фінанси змінилась дохідна і видатковачастини місцевих бюджетів. За рахунок коштів місцевих бюджетів тепер повністюфінансувалося утримання закладів і проведення заходів місцевого значення знародної освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, комунальногогосподарства, дорожнього будівництва, місцевого транспорту, а також значначастина витрат на утримання закладів місцевого управління, суду та охоронугромадського порядку.
Позики як дохідне джереломісцевих бюджетів вперше набули значних обсягів у 1924—1925 рр.У 1924 р.відбулося оформлення системи місцевих бюджетів, які поділялися на три основнігрупи залежно від покладених на них завдань і механізму бюджетного регулювання:1) регулюючі бюджети (губернські, обласні, республіканські, окружні тощо); 2)міські бюджети (всіх міст); 3) низові бюджети (волосні, районні, сільські).
Положення про місцеві фінанси1926 р. відіграло важливу роль у становленні місцевих фінансів, у результатійого введення:
— були приведені увідповідність видатки, покладені на місцеві бюджети і надані їм дохідніджерела;
— зміцнилась дохідначастина місцевих бюджетів за рахунок визначення джерел власних доходів, наданнявідрахувань від загальнодержавних податків і надбавок до окремихзагальнодержавних податків;
— місцеві бюджети булизвільнені від окремих видатків, які передавалися до державного бюджету;
— внаслідок названихзаходів склалися умови для забезпечення бездефіцитності місцевих бюджетів;
— був визначениймеханізм бюджетного регулювання і започаткувалася практика формуваннясубвенційних фондів і фондів регулювання.
У наступні роки у видатковійчастині місцевих бюджетів України відбулися деякі зміни порівняно з 1923—1925рр. Так, у структурі видатків на перше місце вийшли культурно-соціальнівидатки, які за темпами зростання переважали усі інші групи і досягли 48,1 %сукупних видатків у 1928—1929 бюджетному році проти 28,9 % у 1923—1924бюджетному році.
Проведена у 1930 р. податковареформа докорінно змінила розмежування доходів між окремими ланками бюджетноїсистеми. Відповідно до зміцнення централізованих засад у керівництві економікоюзростала залежність місцевих бюджетів від державного бюджету, зменшилась часткамісцевих доходів, незначними за обсягами залишались місцеві податки і збори.Прийняття у 1938 р. рішення Верховної Ради СРСР про включення місцевихбюджетів, а також бюджетів державного соціального страхування, в єдинийдержавний бюджет стало логічним завершенням процесу централізації. Цим рішеннямперекреслювався весь попередній етап становлення інституту місцевих фінансів.
З початком війницентралізація бюджетних коштів набула ще більшого розмаху у зв’язку зіскладними завданнями воєнного часу. У 1942 р. були встановлені такі місцевіподатки і збори: а) податок з будівель; б) земельна рента; в) збір з власниківтранспортних засобів; г) разовий збір на колгоспних ринках.
Доходи місцевих бюджетів уперіод з 1940-х по 1950-ті pp. формувались за рахунок таких джерел: доходи відпідприємств та майна, підвідомчого місцевим радам (від 8 до 20 %), місцевіподатки і збори, по-дохідний податок з кооперації (від 14 до 22 %),відрахування від державних податків та неподаткових доходів (від 52 до 72 % ), кошти,одержані з республіканського бюджету (2—4 % ).
Наприкінці 1950-х роківструктура доходів окремих видів місцевих бюджетів мала певні особливості, якісформувались у той період, збереглися протягом тривалого часу і продовжуютьіснувати на сучасному етапі:
1) переважання доходів відмайна та підприємств підвідомчих місцевим радам у формуванні обласних і міськихбюджетів у зв’язку із зосередженням у містах та обласних центрах основноїчастини комунального майна та підприємств;
2) більш відчутна роль закріпленихподатків, в тому числі місцевих податків та зборів, у формуванні бюджетівбазового рівня: міст, селищ та сіл, тому що саме в таких населених пунктахзосереджується основна маса платників цих податків;
3) значна залежність місцевихі особливо сільських бюджетів від надходжень регуляційних податків;
4) диференціація часткидотацій в сукупних доходах місцевих бюджетів окремих видів була спричиненачинним механізмом бюджетного регулювання, згідно з яким обласні бюджети є лишетранзитними у русі дотацій до бюджетів нижчого рівня.
Новий етап у розвиткумісцевих бюджетів розпочався разом із прийняттям 30 жовтня 1959 р. на союзномурівні, а 30 червня 1960 р. в Україні республіканського закону про бюджетніправа. Місцеві бюджети, згідно з Законом УРСР «Про бюджетні праваУкраїнської PCP і місцевих Рад депутатів трудящих», визначались якскладова державного бюджету Української PCP; основною метою їх було:забезпечення необхідними грошовими коштами заходів господарського і культурногобудівництва, здійснюваного місцевими органами державної влади та органамидержавного управління. У 1960-х роках в країні проводилась економічна реформа,основною метою якої було вдосконалення господарського механізму, посилення йоговпливу на ефективність виробництва та якість роботи. У 1960—1980 рр.приймається низка законодавчих актів, спрямованих на посилення ролі місцевихрад, зміцнення економічної основи їх функціонування.
Тенденція сповільненнясоціально-економічного розвитку країни, яка почалася з 1970-х р., і внаслідокцього — погіршення основних макро-економічних показників, змушувала урядзастосовувати нові підходи в управлінні економікою, запроваджувати ринковіважелі впливу на діяльність суб’єктів господарювання і, навіть, окремихтериторій (союзних республік, регіонів); вести пошук альтернативних джерелнаповнення державних фондів.
Чергова низка змін уфункціонуванні місцевих бюджетів розпочалася після проголошення у 1986 р. курсуна прискорення соціально-економічного розвитку і відповідно до цього визначеннянових завдань рад. Серед позитивних надбань цього періоду слід назватипоглиблення демократичних засад, розширення прав місцевих рад, удосконаленнявзаємодії рад із підприємствами та організаціями, що діяли на їх території.
У структурі доходів івидатків місцевих бюджетів України протягом 1980-х років майже 60 % усіхнадходжень становили податок з обороту та платежі державних підприємств таорганізацій з прибутку. Збалансування місцевих бюджетів здійснювалось задопомогою двох випробуваних методів: відсоткових відрахувань відзагальнодержавних податків та надання бюджетних трансфертів (дотацій, субсидій,субвенцій). Поступова відмова наприкінці 1980-х pp. від командно-адміністративнихметодів управління економікою та створення необхідних умов для розвиткуринкових засад зумовили порушення питання про перехід союзних республік насамоуправління та самофінансування, що передбачало проведення змін у формуваннідохідної бази республіканських та місцевих бюджетів.
9 квітня 1990 р. приймаєтьсясоюзний Закон «Про загальні засади місцевого самоврядування і місцевогогосподарства в СРСР», який створив необхідне підґрунтя для прийняття 5грудня 1990 р. в Україні Закону «Про бюджетну систему УкраїнськоїPCP» і 7 грудня 1990 р. Закону «Про місцеві Ради народних депутатівУкраїнської PCP та місцеве самоврядування». Одним із позитивних моментів уцих документах було чітке визначення складу доходів і видатків місцевих бюджетів.Крім того, прийняття закону від 7 грудня 1990 р. ознаменувало відродження внашій державі інституту місцевого самоврядування.
Основні засади функціонуваннямісцевих бюджетів полягали в такому:
1) забезпечення за допомогоюмісцевих бюджетів необхідними коштами фінансування заходів економічного ісоціального розвитку, здійснюваних місцевими органами державної влади таорганами державного управління;
2) самостійність місцевих раду розробці, затвердженні й виконанні бюджетів;
3) самостійність місцевих раду визначенні напрямів використання коштів місцевих бюджетів і витрачаннібюджетних коштів;
4) збільшення в межах наявнихкоштів норм видатків на утримання житлово-комунального господарства, закладівохорони здоров’я, народної освіти, соціального забезпечення, культури і спорту,органів внутрішніх справ, охорони природи, встановлення додаткових пільг ідопомог окремим категоріям населення, тощо.
Таким чином, змінапріоритетів соціально-економічного розвитку за останні роки існування СРСРзумовила деякі позитивні зрушення як у бюджетній системі в цілому, так і всфері місцевих бюджетів. Проте неспроможність забезпечити ефективнефункціонування економіки за допомогою виключно командних методів стала цілкомочевидною. Отже, процес розвитку місцевих бюджетів України від другої половиниXIX до початку XXI ст., більш узагальнено, можна поділити на такі етапи, якінаведено у таблиці (Таблиця 1.2.).
1.3 Особливості формуваннямісцевих бюджетів України та шляхи зміцнення їх дохідної бази
Економічна сутність та змістмісцевих бюджетів виявляється у формуванні грошових фондів, призначених длязабезпечення діяльності місцевих органів влади та самоврядування. Віднаповненості місцевих бюджетів залежать стан місцевого господарства, місцеваекономічна та соціальна інфраструктура, стан освіти, охорони здоров’я,житлово-комунального господарства, культури та в цілому рівень життя населеннярегіону.
Активний вплив місцевої вадина соціально-економічні процеси в регіоні можливий лише за умови достатньогообсягу фінансових ресурсів, що знаходяться в її розпорядженні. Оскільки основоюмісцевих фінансових ресурсів є місцеві бюджети (в них зосереджено більше 90%фінансових ресурсів регіону), в сучасних умовах надзвичайно важливого значеннянабуває обсяг та склад їх доходної частини.
Еволюція поняття доходимісцевих бюджетів у фінансовій науці пройшла тривалий шлях розвитку. До 19 ст.термін доходи місцевих бюджетів не використовувався, а доходи місцевої владиразом із доходами центральної влади трактувались як державні або публічні.
А. Сміт у своїй праці«Добробут націй. Дослідження про природу та причини добробуту націй» першийвисловив доцільність розмежування державних та місцевих бюджетів і, відповідно,їх доходів. Він наголошував, що крім державного фінансового господарства існуєще й місцеве фінансове господарство, виділяючи такі види доходів, якнеподаткові (доходи від капіталів, підприємств, майна держави) і податки.
Дослідження категорії доходимісцевих бюджетів продовжилось в радянські часи. Так, вчений Н. Ровенський в1944 році вказує на цільове використання доходів місцевих бюджетів, та групуючидоходи за ознакою стягнення, він розрізняє податкові надходження та доходи, якіє результатом господарської діяльності місцевих органів влади.
Найбільшого розвитку питаннясутності та формування доходів місцевих бюджетів у фінансовій науці набули вчаси незалежності України. Розвиток концептуальних засад доходів місцевихбюджетів в цей час тісно пов’язаний із визнанням місцевого самоврядування тарозширенням фінансової незалежності місцевих органів влади. А. Бабич та Л.Павлова трактують доходи бюджетів як частину національного доходу, що централізуєтьсяу бюджетах різних рівнів. Конкретизуючи джерела їх мобілізації, вони виділяютьподаткові та неподаткові надходження, доходи від використання майна, що є удержавній та муніципальній власності.
O.P. Романенко під доходамибюджету як економічною категорією розуміє економічні відносини, що виникають удержави з юридичними і фізичними особами в процесі формування бюджетного фондукраїни. Таким чином, визначення доходів бюджету в інтерпретації даного авторазводиться до наступного: це є ті грошові кошти, що надходять у розпорядженнядержави на безвідплатній та безповоротній основі у відповідності із діючимбюджетним і податковим законодавством. Зосереджуючись у даному визначенні нагрошовому, безвідплатному та безповоротному характері бюджетних доходів. їхзаконодавчому регулюванні, автор, на нашу думку, не зазначає їх розподільчий тацільовий характер, склад доходів, без чого визначення розкривається не в повніймірі.
Таким чином, розглянувширізні трактування доходів місцевих бюджетів, що зустрічаються у вітчизняній ізакордонній науковій літературі, зазначимо, що вони не в повній мірірозкривають зміст цього явища. Доходи місцевих бюджетів — це сукупністьекономічних відносин, пов’язаних з розподілом частини ВВП з приводу формуваннязаконодавчо затверджених цільових грошових фондів місцевих органів влади ісамоврядування, призначених для фінансування власних і делегованих повноважень.
Склад доходів місцевихбюджетів та форми мобілізації ресурсів до місцевих бюджетів залежать відпобудови фінансової та бюджетної систем, економічної моделі держави та завдань,які вирішуються суспільством у певний період його розвитку. Сукупність усіхвидів доходів місцевих бюджетів, що формуються різними методами, їхвзаємопов’язане застосування становить систему доходів місцевих бюджетів.
Практика наповнення місцевихбюджетів в Україні свідчить про недостатність доходів місцевих бюджетів дляефективного вирішення завдань, що стоять перед суспільством в перехіднийперіод.
Головним джерелом доходівбудь-якого бюджету є податки. В державних бюджетах зазвичай частка податковихнадходжень завжди вища, ніж у місцевих. Так, у 2007 році частка податковихнадходжень у Державному бюджеті України була 70,3%, а в місцевих бюджетах — 41.7%. Але якщо в 2001 році частка податкових надходжень в доходах місцевихбюджетів була на рівні 59,1%, то протягом наступних шести років вона постійнозменшувалася і в 2006 році вже була 40,8%. У 2007 та 2008 роках часткаподаткових надходжень поступово зростала і в 2008 році сягнула 43.1%.
Тенденція постійногозменшення частки податкових надходжень у доходах місцевих бюджетів єнегативною, оскільки це звужує фінансову незалежність місцевих органів влади.Перерозподіл у структурі доходів з тенденцією до зменшення частки податковихнадходжень здійснюється в основному за рахунок збільшення частки офіційнихтрансфертів в доходах місцевих бюджетів. Так. даний показник протягом 2001-2006років мав стійку тенденцію до збільшення.
То ж, можемо зробити таківисновки та пропозиції:
— для зміцнення фінансовоїнезалежності місцевих бюджетів до складу місцевих податків доцільно включити:податок на прибуток комунальних підприємств, податок на землю, плату заторговий патент на підприємницьку діяльність та єдиний податок для суб’єктівмалого підприємництва.
— для збільшення надходженьдо місцевих бюджетів необхідно запровадити податки на нерухомість та розкіш(багатство) для фізичних осіб та віднести їх до місцевих податків. Додатковимджерелом надходжень місцевих бюджетів може стати закріплення часткизагальнодержавних податків за місцевими бюджетами. Такими податками можуть бутиакцизний збір з вітчизняних товарів, податок на прибуток та ПДВ.
Подальші дослідженнянеобхідно зосередити в напрямку визначення оптимальної величини частки власнихдоходів місцевих бюджетів, їх складу, визначення часток відрахувань відзагальнодержавних податків до місцевих бюджетів.
Розділ 2. Проблеми та перспективи розвиткуміжбюджетних відносин
2.1 Основні етапи розвиткуміжбюджетних відносин в Україні
Слово “бюджет” запозичене ізанглійської мови (“budget”), що дослівно перекладається як “шкіряний мішок,торба, гаманець”. Бюджет – це документ, в якому відображені доходи і витратидержави, органів місцевого самоврядування. Економічна сутність бюджету полягаєу тому, що виникає об’єктивна необхідність у розподілі ВВП між галузямиекономіки, верствами населення й територіями з метою підвищення ефективностіекономіки.
Реформа бюджетної системи вцілому та системи міжбюджетних відносин зокрема є складовою глибокихсоціально-економічних перетворень в Україні. Це пов’язано з тим, що загаломбюджет є провідною ланкою фінансової системи країни. До того ж успіхекономічної стабілізації багато в чому залежить від створення оптимальних формбюджетних взаємовідносин, чіткого механізму вирівнювання горизонтальних івертикальних дисбалансів у бюджетах усіх рівнів. При цьому слід зазначити, щона сьогодні економічні перетворення в Україні характеризуються вдосконаленнямбюджетної системи, формуванням нової законодавчої бази у цій сфері,закладанням нових механізмів упровадження та здійснення бюджетного процесу.
Бюджет можна розглядати якодну із суттєвих умов функціонування сучасної держави, бо Державний бюджет — провідна ланка фінансової системи, яка поєднує головні доходи і витрати. Бюджеттакож розглядають як економічну категорію, політичний інстатут, потужний важільдержавного регулювання економіки, найбільший за своїм обсягом фонд коштів.
Доцільно враховувати сталістьта розвиненість міжбюджетних відносин, які з погляду різних країн мають своїособливості та певні етапи розвитку.
Можна подати етапистановлення бюджетних відносин в Україні :
– Міста–державиу Південному Причорномор’ї та Приазов’ї (5 ст. до н.е.)
– КиївськаРусь і Галицько-Волинське князівство (9-8 ст.)
– Польсько-Литовськадоба (14-16 ст.)
– Козацькадоба (16-18 ст.)
– У складіРосійської, Австрійської та Австро-Угорської імперій (18-поч.20 ст.)
– Україна в1917-1922рр.
– Україна вскладі Радянського союзу (30.12.1922 р. – 15.07.1990 р.)
– НезалежнаУкраїна з дня прийняття Декларації про державний суверенітет України (з16.07.1990 р.)
Водночас історія реформуванняміжбюджетних відносин в Україні, починаючи з 1992 р., свідчить пронеоднозначний та суперечливий характер її здійснення. Введення нових підходівдо регулювання міжбюджетних відносин проходило в рамках старої тавідпрацьованої централізованої системи планування та виконання єдиногоДержавного бюджету країни. І хоча за роки своєї незалежності Українанапрацювала необхідну законодавчу базу, цей процес продовжується й досі.Протягом усіх років існування незалежної Української держави в центрі увагидержавних діячів, учених, практиків, громадськості стоять питання вдосконаленнябюджетної системи загалом та міжбюджетних відносин зокрема.
Основними передумовамиформування та розвитку міжбюджетних відносин в Україні, що пов’язані іззапровадженням інститутів виконавчої влади та місцевого самоврядування стали:роздержавлення місцевих рад; визнання принципу їх правової, організаційної тафінансової автономії; скасування принципів підпорядкованості в системі місцевихрад; запровадження «вертикалі» виконавчої влади в Україні;запровадження нової низової ланки в системі місцевого самоврядування — територіальної громади; розмежування функцій, повноважень, сфервідповідальності між органами виконавчої влади та органами місцевогосамоврядування; визначення особливого статусу столиці України — м. Київ таАвтономної Республіки Крим; установлення державного таадміністративно-територіального устрою України.
З ухваленням КонституціїУкраїни від 1996р. в організацію виконавчої влади й місцевого самоврядуваннявнесено ряд змін, які вплинули на організацію міжбюджетних відносин в Україні.Зокрема, закріплено поняття територіальної громади — жителів села чидобровільного об’єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища таміста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції йзаконів України. Установлено право територіальних громад села, селища, містасамостійно затверджувати бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиницьта контролювати їх виконання.
Обласні та районні радивизначені як органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереситериторіальних громад базового (а не регіонального) рівня сіл, селищ та міст.Обласні та районні ради не отримали права утворювати свої виконавчі комітети,через що частину своїх повноважень змушені делегувати відповідним місцевимдержавним адміністраціям.
Сучасний стан державногоуправління регіональним розвитком та процеси децентралізації гостро вирізняютьпроблему бюджетного регулювання регіонального розвитку.
Принциповим є відсутністьконцептуальної моделі державного впливу на стабільність та сталість розвиткуміжбюджетних відносин в Україні. При цьому варто більшої уваги надавати такимнапрямам регулювання міжбюджетних відносин, як:
— диверсифікація напрямівфінансової підтримки регіонів на підставі застосування різноманітних важеліввпливів та відповідних інститутів;
— впровадження розширеногоконтролю щодо використання фінансових ресурсів у межах міжбюджетних відносин;
— розробка підходів дооцінювання розвитку окремих регіонів, визначення ефективності міжбюджетногоперерозподілу фінансових ресурсів, застосування механізму бюджетноговирівнювання.Отже, система міжбюджетних відносин в Україні сформувалася не лишепід впливом становлення економічної системи, а й під впливом змін, пов’язанихіз запровадження в Україні вертикалі виконавчої влади та інституту місцевогосамоврядування.
2.2 Удосконалення системиміжбюджетних відносин в Україні
Реформування бюджетної системив Україні передбачає не тільки зміну ролі і місця бюджету у фінансовій системі,структурні зміни в доходах і видатках, нові підходи до бюджетного дефіциту іджерел його фінансування, а й удосконалення організаційної вертикальноїпобудови бюджету за рівнями влади. У сучасній державі бюджетна система охоплюєсукупність фінансово досить сильних і незалежних бюджетів на всіх рівняхадміністративно-територіального поділу. Водночас побудова бюджетної системи йорганізація міжбюджетних відносин здійснюються у такий спосіб, щобзабезпечувати проведення єдиної бюджетної політики в країні. Які жтрансформаційні процеси відбулися і відбуваються в цьому напрямі в Україні?
Україна фактично виділиланаявну в неї сукупність бюджетів у власну систему, яка відображена на схемі(рис. 1). Відповідно до Закону «Про бюджетну систему України», ухваленомунаприкінці 1991 р., та удосконаленої його редакції 1995 р. вона мала будуватисьна принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності ісамостійності всіх бюджетів. Проте принципи повноти, достовірності, гласності інаочності стосуються насамперед бюджетного процесу і покликані забезпечити йоговідкритість. Разом з тим вони мають скоріше декларативний характер. Наприклад,ніякої реальної гласності поки що в повному обсязі немає. Але і заперечуватипевний прогрес у цій сфері не можна. Якщо раніше щорічний закон про Державнийбюджет України містив тільки зведені дані за групами доходів і видатків, тотепер дається їх деталізація, додаються розрахунки і пояснювальна записка.Водночас рівень цієї деталізації й особливо деталізації розрахунків ще далеківід стандартів, які застосовуються у країнах із розвиненою економікою. Крімтого, доступ платників податків до показників бюджету та їх розрахунківпрактично відсутній. У пресі ж публікуються тільки укрупнені показники (та йнавряд чи доцільно публікувати кілька томів, що налічують сотні сторінок —цього не роблять ніде у світі). Отже, можна констатувати як певний прогрес участині відкритості і гласності бюджетного процесу, так і значне відставаннявід світових стандартів.
У Кодексі розширені принципипобудови бюджетної системи — до одинадцяти: єдності, збалансованості,самостійності, повноти, обґрунтованості, ефективності, субсидіарності,цільового використання бюджетних коштів, справедливості і неупередженості,публічності і прозорості, відповідальності учасників бюджетного процесу. Іформулювання, і викладений зміст цих принципів свідчать, що практично усі вонистосуються бюджетного процесу. Крім того, окремі з них — це скоріше вимоги добюджетного процесу і його учасників, ніж принципи, наприклад справедливості інеупередженості, відповідальності, обґрунтованості та ін. Водночас слідвідзначити, що подібне трактування принципів бюджетного устрою характерне і дляінших країн. Так, Ш. Бланкарт, визначаючи бюджетний устрій як «організацію тапринципи побудови бюджетної системи», характеризує їх як «юститабельні правила,вимогам яких має відповідати будь-який бюджет» [14]. Бюджетним законодавствомНімеччини передбачені принципи повноти, ясності, єдності, точності,своєчасності, спеціалізації, гласності, загального забезпечення, щорічності[15], що цілком правомірно може бути віднесене до бюджетного процесу.
Одним із недоліків системиміжбюджетних взаємовідносин, як до, так і після прийняття Бюджетного кодексу, єїї адміністративна зарегульованість і виключно вертикальний характер: рухбюджетних трансфертів здійснюється тільки між бюджетами вищого і нижчогорівнів, які безпосередньо пов’язані адміністративною підпорядкованістю.Водночас у багатьох країнах, наприклад у тій же Німеччині, існує розвиненасистема горизонтальних міжбюджетних взаємовідносин — між бюджетами одногорівня, що відображає демократичність бюджетної системи цих країн і принципвзаємодопомоги регіонів та населених пунктів.
У цілому можна зазначити, щобюджетна система України, хоча і повільно, і непослідовно, і недостатньопродумано, але розвивається в руслі ринкової трансформації економіки іфінансової системи. Напрямок до децентралізації усе ж превалює як уконцентрації бюджетних коштів, так і в бюджетному процесі. Це зумовилонеобхідність реформування системи міжбюджетних відносин. В умовахадміністративно-командної системи ці відносини мали регламентований характер іздійснювалися у формі бюджетного субсидування, бюджетних позичок і взаємнихрозрахунків. При цьому такі взаємовідносини тривалий час були вторинними всистемі бюджетного регулювання, заснованій на використанні відрахувань відрегулюючих доходів.
Відповідно до Бюджетногокодексу України міжбюджетні відносини будуть здійснюватися за допомогоюбюджетних трансфертів, що включають такі види: дотація вирівнювання, субвенція,кошти, що передаються в Державний бюджет України і місцеві бюджети з іншихбюджетів, інші дотації. При цьому фактично скасовується система взаємнихрозрахунків, що являла собою передавання коштів з одного бюджету в інший узв’язку з перерозподілом доходів або видатків між ними після затвердженнябюджету. Скасовується також одержання бюджетних позичок на покриття тимчасовихкасових розривів з інших бюджетів — їх можна буде одержувати тільки в банку(водночас в усі часи бюджетні позички були безпроцентними, а за банківськийкредит потрібно буде сплачувати відсотки, для яких необхідні, у свою чергу,додаткові доходи).
Важливою проблемоювдосконалення бюджетного устрою і міжбюджетних відносин є формування системибюджетного і фінансового вирівнювання. На даний час чіткого розмежування міжцими поняттями не існує і досить часто вони вживаються як синоніми. На нашудумку, відмінність між бюджетним і фінансовим вирівнюванням все ж існує. Вонаполягає у тому, що поняття «фінанси» у цілому ширше, ніж «бюджет». Відповідно,якщо бюджетне вирівнювання пов’язане з функціонуванням бюджету, то фінансове —з усією фінансовою системою, тобто це вирівнювання фінансової бази, якавідображається у фінансовому потенціалі і фінансовому стані підприємств,банківської системи, інституцій фондового ринку та страхування в окремихрегіонах і населених пунктах. При цьому проблеми бюджетного вирівнювання єпохідними від нерівноцінності і незбалансованості їх фінансової бази. У зв’язкуз цим постає вкрай важливе стратегічне питання, чому має надаватись перевага —бюджетному чи фінансовому вирівнюванню?
В Україні існуюча системабюджетного вирівнювання є домінуючою. Але, зіставивши ці дві системи, можназробити висновок: якщо фінансове вирівнювання спрямоване на досягненнязбалансованості фінансового потенціалу регіонів і населених пунктів, тобто напричини негараздів, то бюджетне — на вирівнювання їхніх фінансових можливостейчерез бюджет. По суті бюджетне вирівнювання усуває наслідки регіональнихекономічних і фінансових дисбалансів. Якщо тактично система бюджетноговирівнювання в Україні і виправдана, то стратегічно вона безглузда: наслідки —фінансові дисбаланси — без усунення причини цього явища можуть бутинескінченними. Вважаємо, що настав час розробити програму регіональногофінансового вирівнювання в Україні і включити її до фінансової стратегіїдержави. Основним інструментом фінансового вирівнювання мають стати державніцільові субсидії і субвенції на розвиток економіки і фінансового секторурегіонів з метою вирівнювання їх фінансової бази. Подібна програма має бутирозрахована на 10—15 років. Основним результатом її завершення має статискорочення до мінімуму обсягів міжбюджетних трансфертів на основі відносноговирівнювання дохідної бази бюджетів в окремих регіонах і населених пунктах.
2.3 Аналіз зарубіжноїпрактики організації міжбюджетних відносин
Актуальним є звернення доаналізу зарубіжної практики організації міжбюджетних відносин, яка ґрунтуєтьсяна двох основних моделях: бюджетного федералізму та бюджетного унітаризму.Ключовим фактором, що складає основу моделі організації міжбюджетних відносин україні, є форма державного устрою.
Бюджетний федералізм якмодель організації міжбюджетних відносин існує в таких країнах з федеративнимустроєм, як США, Швейцарія, Німеччина, Австрія, Канада, Росія. Бюджетнийфедералізм — модель організації міжбюджетних відносин у багаторівневійбюджетній системі, при якій законодавчо визначаються бюджетні права і обов’язкифедерації та суб’єктів федерації, правила їх взаємодії на всіх стадіяхбюджетного процесу.
Для країн з унітарнимдержавним устроєм міжбюджетні відносини організовуються на принципах бюджетногоунітаризму. На цих принципах побудовані системи міжбюджетних відносин більшостікраїн Європи: Франції, Великобританії, Італії, Данії, Норвегії, Іспанії,Швеції, Угорщини, Польщі, Румунії, Болгарії. Суб’єктами міжбюджетних відносин утаких країнах є центральні органи та органи місцевого самоврядування. Останніхв унітарних державах може бути один, два або три рівні. Центральна владапроводить політику щодо забезпечення населення послугами, встановленнядержавних мінімальних стандартів цих послуг, здійснює фінансове вирівнюванняфінансового потенціалу регіонів. Як модель організації міжбюджетних відносинбюджетний унітаризм характеризується більшою централізацією, ніж бюджетнийфедералізм.
Розглянемо бюджетний процеста бюджетну систему такої унітарної держави, як Швеція. Бюджетний устрійШвеції, як і України, визначається з урахуванням державного устрою таадміністративно-територіального поділу Швеції. Швеція є унітарною державою зтрьома рівнями державного управління: центральний уряд, регіональні органивлади (ради ландстингів) та органи влади муніципалітетів. Слід зазначити, щорівні ландстингів та муніципалітетів не залежать один від одного. Крім того, врезультаті проведених адміністративних реформ у Швеції відсутні такі поняття,як село та місто, вони замінені одним — муніципалітет. Бюджетна система Швеціїскладається з державного бюджету, бюджетів ландстингів та муніципалітетів.
Доходи державного бюджетуШвеції утворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними та юридичнимиособами податків, зборів, інших надходжень, у т. ч. за рахунок податку наприбуток підприємств, податків на власність, податків на товари і послуги(податку на додану вартість, податків на тютюн та алкоголь).
Доходи бюджетів ландстингівта муніципалітетів Швеції формуються за рахунок надходження прибутковогоподатку з громадян (майже 70 відсотків від загальної суми надходжень),надходжень від системи вирівнювання, грантів з державного бюджету, надходженьвід ренти, дивідендів та ін. Характерною особливістю є те, що ставкиприбуткового податку встановлюються місцевими органами влади самостійно,причому прибутковий податок надходить одночасно і до бюджетів муніципалітетів,і до бюджетів ландстингів. Як правило, ставки цього податку для мешканцівмуніципалітетів знаходяться в межах 19-21 відсотків, а до бюджетів ландстингів- 9-11 відсотків. Слід зазначити, що гранти з державного бюджету носятьвиключно цільовий характер.
Місцеві бюджети мають правобрати позики в банках лише з метою інвестування. Держава не здійснює контрольза розміром цих запозичень. Оцінку фінансового стану місцевих бюджетів таприйняття рішень щодо надання позик здійснює банк.
Особливістю здійсненнявидатків з бюджетів Швеції є те, що вони чітко розмежовані між рівнямибюджетів. Так, з державного бюджету Швеції фінансуються видатки за такимисферами: політична система, проведення економічної та фіскальної політики,юстиція, оборона, міжнародний розвиток, вирішення питань, пов’язаних ізполітикою щодо іммігрантів, фінансове забезпечення хворих та інвалідів,підтримка освіти, охорони здоров’я, культури, безробітних; ринок праці, охоронанавколишнього середовища, сільське господарство та рибальство, надання грантівмуніципалітетам, обслуговування боргу, внески до Європейського Союзу.
З бюджетів муніципалітетівфінансуються видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення населення,освіту (за винятком університетів), культуру та спорт, благоустрій міст та ін.Основними видатками з бюджетів ландстингів є видатки на охорону здоров’я таміський транспорт.
Для створення рівних фінансовихумов для різних ландстингів (муніципалітетів) недостатньо зрівняти різницю вбазах їх оподаткування. Обсяги витрат місцевих бюджетів залежать ще й від чинників, щолежать поза межами контролю окремого ландстингу та муніципалітету. Вартістьздійснення різноманітних програм залежить не тільки від вікової структуринаселення, а й від географічного розташування та клімату території.
Парламентом ухвалено систему,яка поставила вирівнювальні платежі у залежність від таких чинників: клімату,щільності населення, вікової структури, соціальної структури. Особливістюсистеми вирівнювання по видатках, як і по доходах, є співставлення середніхвитрат на душу населення по ландстингах з витратами на душу населення поокремому ландстингу. При цьому враховується різниця в цінах (як правило,дотацію отримують ті ландстинги, рівень цін в яких вищий за середній покраїні). Крім того, надаються дотації на кількість дітей, що перевищує середню.Так, на дітей емігрантів надається спеціальна дотація у розмірі 20 000 шведськихкрон на кожну таку дитину.
Шведська система вирівнюваннязапроваджена у другій половині минулого десятиліття. Вона пройшла перевіркучасом і закріпилася як надійна та ефективна. На сьогодні фактично в Швеціїіснує 4 системи вирівнювання, не пов’язаних між собою. Основною перевагою цієїсистеми є те, що державний бюджет не несе навантаження на видаткову частину.Обсяг дотації завжди тотожний обсягам компенсаційних платежів.
Розділ 3. Надходження тавитрати місцевих бюджетів України
3.1 Особливості формуваннядоходів місцевих бюджетів України
Місцеві бюджети, як ідержавний бюджет України, формуються у вигляді балансу доходів та видатків.
Доходи місцевих бюджетівстановлять фінансову основу місцевого самоврядування.
· Доходи місцевих бюджетів — це економічні відносини,які виникають у процесі формування фінансових ресурсів на регіональному рівні,призначених для реалізації функцій та завдань місцевих органів влади.
Доходи місцевих бюджетівформуються у процесі суспільного відтворення і мобілізуються органами місцевоївлади. Як економічна категорія доходи місцевих бюджетів відображають відносинищодо формування та використання фінансових ресурсів на регіональному рівні,призначених для реалізації функцій місцевих органів влади. До способівмобілізації грошових коштів до доходної частини місцевих бюджетів можнавіднести:
· пряме вилучення доходів ізкомунального сектора;
· отримання доходів відкомунального сектора ;
· перерозподіл доходівюридичних і фізичних осіб за допомогою податків;
· залучення муніципальнихпозик.
Розмежування, закріплення таформування доходів місцевих бюджетів здійснюється за положеннями і нормамичинного законодавства. З прийняттям Бюджетного Кодексу України відбулосьрозмежування та закріплення дохідних джерел між Державним та місцевимибюджетами. Доходні джерела місцевих бюджетів складають доходи, що враховуютьсяпри визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, доходи, що не враховуються привизначенні обсягу міжбюджетних трансфертів та міжбюджетні трансферти.Міжбюджетні трансферти поділяються на: дотацію вирівнювання; субвенцію; кошти,що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з іншихмісцевих бюджетів; інші дотації.
Також у державному бюджетіУкраїни затверджується обсяг дотації вирівнювання та субвенцій окремо длябюджету АРК, кожного з обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя,міст республіканського ( Автономної Республіки Крим), міст обласного значеннята районних бюджетів, а також коштів, що передаються до Державного бюджетуУкраїни з місцевих бюджетів, якщо є підстави для надання та отриманнявідповідних міжбюджетних трансфертів.
Формула розподілу обсягуміжбюджетних трансфертів, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Основу самостійностімісцевого бюджету складають власні та закріплені доходи:
· власні — це грошовінадходження до місцевих бюджетів, які повністю належать органам місцевогосамоврядування. До власних доходів належать місцеві податки та збори, прибуткивід господарської діяльності комунальних підприємств, комунальні платежі, доходиотримані від комунальних кредитів, адміністративні штрафи та санкції. Часткавласних доходів місцевих бюджетів в Україні є вкрай незначною, тому принципсамостійності цих бюджетів поки що є задекларованим.
· закріплені — це доходи, якіза фіксованим відсотком закріплюються за певним бюджетом на довгостроковийтермін у встановленому законом порядку.
Основну частку доходівмісцевих бюджетів поки становлять регульовані доходи — це ті грошові надходження, якіпередаються з Державного бюджету до місцевих бюджетів з метою збалансуваннядоходів та видатків (міжбюджетні трансферти).
До переліку власнихнадходжень органів місцевого самоврядування долучають місцеві податки і збори:
· комунальний податок;
· податок з реклами;
· ринковий збір; готельнийзбір;
· збір за припаркуванняавтотранспорту;
· збір за видачу ордера наквартиру;
· курортний збір;
· збір за участь у перегонах наіподромі;
· збір за право використаннямісцевої символіки;
· збір за право проведеннякіно- та телезйомок; збір з власників собак;
· збір за видачу дозволу нарозміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг та інші.
Доходи місцевих бюджетівподіляються на доходи загального фонду та доходи спеціального фонду. Доспеціального фонду зараховуються власні надходження бюджетних установ, окремі цільовіфонди, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних механізмівта деяких інших платежів, які мають спеціальне цільове призначення. Податки тазбори, які не мають цільового призначення, зараховуються до загального фондумісцевих бюджетів.
Доходи місцевих бюджетів увідповідності до бюджетної класифікації поділяються на такі структурні розділи:
· податкові надходження,
· неподаткові надходження,
· офіційні трансферти,
· доходи від операцій зкапіталом,
· державні цільові фонди.
Доходи місцевих бюджетівперераховуються платниками податків на рахунки відповідного бюджету черезтериторіальні органи державного казначейства.
3.2 Видатки місцевих бюджетівУкраїни
Важливу роль у становленнісамостійних місцевих бюджетів відіграють видатки. Бюджетні видатки органівмісцевого самоврядування мають певний економічний зміст. Вони відіграютьвирішальну роль у задоволенні потреб соціально-економічного розвитку територій.
Видатки місцевих бюджетів — це економічні відносини, які виникають у зв’язку з розподілом централізованихкоштів, що перебувають у розпорядженні відповідних органів влади, тадецентралізованих коштів, які є власністю місцевих органів влади.
Склад і структура видатківмісцевих бюджетів визначається їх економічним складом та роллю в розподілінаціонального доходу. Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні видатки івидатки розвитку.
Поточні видатки місцевогобюджету — це видатки на фінансування мережі підприємств, установ, організаційта органів, які діють на початок бюджетного періоду, а також фінансуваннязаходів щодо соціального захисту населення, утримання апарату управління таслужб органів місцевого самоврядування, соціального обслуговування та іншихзаходів.
Кошти поточного бюджетуспрямовуються на фінансування установ і закладів, що утримуються за рахунокбюджетних асигнувань, і не належать до бюджету розвитку.
До видатків розвитку належатьвитрати на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, субвенції,кошти на реалізацію програми соціально-економічного розвитку території,капітальне будівництво, придбання обладнання, транспортних засобів та іншоїтехніки, інші видатки на розширене відтворення, а також на фінансуваннясубвенцій та сплату основної частини боргу органів місцевого самоврядування.
Співвідношення між поточнимбюджетом і бюджетом розвитку є нестабільним і в основному залежить віддосягнутого рівня економічного розвитку регіону.
Видатки місцевих бюджетів увідповідності до положень Бюджетного кодексу України можна поділити на двавиди:
· видатки, пов’язані звиконанням власних повноважень органів місцевого самоврядування;
· видатки, пов’язані зреалізацією делегованих законом повноважень органів державної виконавчої влади.
Розмежування видів видатківміж місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності зурахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її добезпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв види видатківподіляються на такі групи:
· перша група — видатки нафінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують необхіднепершочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і якірозташовані найближче до споживачів;
· друга група — видатки нафінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують надання основних,соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України;
· третя група — видатки нафінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують гарантованідержавою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансуванняпрограм, потреба в яких існує в усіх регіонах України.
Видатки першої групиздійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст та їх об’єднань. Видатки другої групиздійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим таміст обласного значення, а також районних бюджетів.
Видатки третьої групиздійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів. Збюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються видатки всіх трьох груп.
Для виконання власнихповноважень територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об’єднувати надоговірних засадах кошти відповідних бюджетів. Міські (міст республіканськогоАвтономної Республіки Крим та міст обласного значення) ради та районні радиможуть передати видатки на виконання всіх або частини власних повноваженьВерховній Раді Автономної Республіки Крим чи обласній раді з передачеювідповідних коштів до бюджету Автономної Республіки Крим чи до обласногобюджету у вигляді міжбюджетного трансферту. Сільські, селищні та міські (містрайонного значення) ради можуть передавати видатки на виконання всіх абочастини власних повноважень районній раді чи раді іншої територіальної громадиз передачею коштів до відповідного бюджету у вигляді міжбюджетного трансферту.Передача видатків здійснюється за спільним рішенням відповідних рад надоговірних засадах. Усі угоди про передачу видатків укладаються до 1серпняроку, що передує плановому.
3.3Аналіз доходів і видатківмісцевого бюджету, на прикладі бюджету Дніпропетровської області 2009 року
Керуючись Законом України„Про місцеве самоврядування в Україні”, статтею 80 Бюджетного кодексу України,обласною радою було вирішено:
1. Затвердити звіт провиконання обласного бюджету за 2009 рік (без урахування кредитування) подоходах у сумі 3 582 659,4 тис. грн і по видатках усумі 3 578 219,2 тис. грн, у тому числі:
загальний фонд обласногобюджету по доходах з урахуванням сум, одержаних з державного бюджету табюджетів інших рівнів, у сумі 2 882 283,9 тис. грн і повидатках з урахуванням сум, передбачених бюджетам інших рівнів, у сумі2 908 286,0 тис. грн;
спеціальний фонд обласногобюджету по доходах у сумі 700 375,5 тис. грн і по видатках усумі 669 933,2 тис. грн.
2. Затвердити звіт проповернення кредитів до обласного бюджету та надання кредитів з обласногобюджету за 2009 рік згідно з додатком 2, у тому числі:
повернення кредитів у сумі836,9 тис. грн, у тому числі до спеціального фонду836,9 тис. грн;
надання кредитів у сумі505,4 тис. грн, у тому числі із спеціального фонду505,4 тис. грн.
3. Вважати виконаними тазняти з контролю рішення обласної ради: від 29 січня 2009 року № 507-18/V „Прообласний бюджет на 2009 рік”.
Висновок
Місцеві бюджети є важливою,та визначальною ланкою місцевих фінансів.
Місцеві бюджети — це фондифінансових ресурсів, призначені для реалізації завдань і функцій, що покладаютьсяна органи самоврядування. Як складова бюджетної системи держави і основафінансової бази діяльності органів самоврядування місцеві бюджети забезпечуютьнеобхідними грошовими засобами фінансування заходів економічного і соціальногорозвитку, що здійснюються органами влади і управління на відповідній території.
Через місцеві бюджетискладаються певні фінансові взаємовідносини органів самоврядування практично зусіма підприємствами, установами, що розташовані на їх території, і населеннямданої території у зв’язку з мобілізацією й витрачанням коштів цих бюджетів. Міжмісцевими бюджетами різних рівнів, а також між цими бюджетами і державнимбюджетом виникають фінансові відносини з приводу перерозподілу фінансовихресурсів для забезпечення ефективного функціонування кожного бюджету.
Тому особливістю місцевихбюджетів є те, що вони відображають певну чітко обмежену частину грошовихвідносин, які функціонують на окремій території.
Не менш важливою особливістюфункціонування місцевих бюджетів є те, що вони забезпечують матеріальнунезалежність органів місцевого самоврядування, і безпосередньо їмпідпорядковані. Це дає змогу місцевим органам самоврядування бутиорганізаторами цих бюджетних відносин.
Особливістю місцевих бюджетівє і те, що всі їх ланки органічно зв’язані не тільки між собою, а й зустановами та підприємствами всіх форм власності, які функціонують на територіїрегіону.
Таблиця1.2 Етапи розвиткумісцевих бюджетів УкраїниПеріод, роки Соціально-економічні передумови Характеристика явищ 1864— 1917 Організаційне оформлення перших органів місцевого самоврядування — земств, окреслення кола їхніх повноважень Визначення напрямів витрачання коштів земських бюджетів, дохідних джерел, формування та вдосконалення місцевого оподаткування 1918— 1930 Відновлення інституту місцевих фінансів і місцевих бюджетів Законодавче оформлення місцевих бюджетів, засад їх функціонування, впорядкування місцевого оподаткування, процедур бюджетного процесу, механізму надання субсидій, вдосконалення структури доходів і видатків місцевих бюджетів, забезпечення їх бездефіцитності, визначення засад бюджетного регулювання 1930— 1959
Зміцнення адміністративно-командних методів управління, централізація бюджетної системи, обмеження прав місцевих рад у використанні коштів місцевих бюджетів,
пошуку додаткових дохідних джерел, справлянні місцевих податків і зборів тощо Зростання обсягів місцевих бюджетів, збільшення їх залежності від державного бюджету, включення місцевих бюджетів до держбюджету, зміни у дохідній базі після податкової реформи, переважне використання у бюджетному регулюванні методу відсоткових відрахувань від загальнодержавних доходів, скорочення переліку місцевих податків і зборів 1960— 1990 Послаблення централізованого управління, зміцнення демократичних засад, економічна реформа, розширення прав місцевих рад, удосконалення їх взаємодії з підприємствами, що діяли на їх території Удосконалення бюджетного права, зміни в структурі доходів місцевих бюджетів, піднесення ролі платежів з прибутку, зміни в бюджетному процесі, бюджетних взаємовідносинах, використання госпрозрахунку та нормативних методів у бюджетному плануванні 31990 р. Здобуття Україною незалежності, відновлення місцевого самоврядування, зміцнення позицій місцевих рад Законодавча регламентація бюджетних відносин, системи оподаткування, бюджетного регулювання, формування зацікавленості місцевої влади у збільшенні доходів державного і місцевих бюджетів. Ухвалення Бюджетного кодексу України
Рис. 2.2. Бюджетна системаУкраїни, сформована після проголошення незалежності
/>
Список використаних джерел
1.Монаєнко А. О. Методи державного регулювання міжбюджетних відносин / Держава тарегіони. Серія. Державне управління. — 2008. — № 2. – с. 144-148.
2. МонаєнкоА. О. Становлення та розвиток міжбюджетних відносин в Україні / Держава тарегіони. Серія. Державне управління. — 2008. — № 1. – с. 144-151.
3.Монаєнко А. О. Роль органів виконавчої влади та місцевого самоврядування уформуванні міжбюджетних відносин в Україні / Держава та регіони. Серія.Державне управління. — 2008. — № 4.- С. 158-161.
4.Салямов-Міхєєва К. Д. Міжбюджетні відносини як фінансовий механізм держави /Економіка. Фінанси. Право. – 2009. – № 3. – с. 19-25.
5.Ровинский H.H. Государственный бюджет СССР: (учебное пособие дляфинансово-экономических вузов] / H.H. Ровинский. -М.: Госфиниздат, 1944. –385с.
6.Бутаков Д.Д. Местные бюджеты стран-членов СЭВ / Под ред. ДД. Бутакова. — М.:Финансы и статистика, 1980. — 147 с.
7.Державний бюджет України: (навч. посіб.] / СІ. Юрій, Й.М. Бескид, І.В. Плішко.- Тернопіль: T.O.B. «ЦМДС», 1998. — 277 с.
8.Финансы. Денежное обращение. Кредит: (учебник] / A.M. Бабич, Л.П. Павлова. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. — 687 с.
9.Романенко О.Р. Фінанси: (підручник] / О.Р. Романенко. -К.: Центр навчальноїлітератури, 2004. — 312 с.
10.Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: [навч. посіб.] /Ю.В. Пасічник. — 2 — ге вид, перероб. і доп. -К.: Знання — Прес, 2003.
11.Павлюк К.В. Формування доходів місцевих бюджетів / К.В. Павлюк // ФінансиУкраїни. — 2006. — №4.
12.Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні». -С: ФОП Соколик Б.В.,2007. — 72 с.
13.Павлюк К.В. Бюджет і бюджетний процес в умовах транзитив¬ної економіки України:[монографія] / К.В. Павлюк. — К: НДФІ, 2006. — 584 с.
14.Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової науки:Пер. з нім. С. І. Терещенко та О. О. Терещенка; Передмова та наук. редагуванняВ. М. Федосова. — К.: Либідь, 2000. — С. 450.
15.Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової науки. —С. 450—454.
16.Луніна І. Стратегія реформування місцевих бюджетів в Україні // Дзеркало тижня.- 2006. -№6.
17.Лили О. Я. Теоретичні проблеми організації міжбюджетних відносин в Україні /Бюджетна реформа в Україні: проблеми та їх шляхи розв’язання. — К., 2001. — С.303.
18.Андронов А. В. Фінансове вирівнювання як основа розвитку міста // Економіст. — 2001 -№6.-С61.
19.Ковальчук С.В., Форкун І.В. Фінанси «Новий світ» 2005.
20.Формуванняринкових відносин в Україні – 2010. — №3 (106)
21.Економіка промисловості — 2004. — №1 (23)
22.Легкоступ І.І. Формування ринкових відносин в Україні — 2010 — №3
23.Василик О.Д. Державні фінанси: підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / О.Д.Василик. – К.: Вища школа, 1997.
24.Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія): навч.посібник – К.: КНЕУ, 1999. – 164с.
25.ПетровськаІ.О., Клиновий Д.В. Фінанси (з елементами статистики фінансів). Навч. посібн. –К.: ЦУЛ. – 2002. – 300с.
26.Василик О.Д. Теорія фінансів: підручн. – К.: НІОС. — 2000. — 416с.
Ресурси Інтернету:
1.Міністерство фінансів України – www.minfin.gov.ua/
2.Державний комітет статистики України — www.ukrstat.gov.ua/
3.Міністерство економіки України — www.me.gov.ua
4.Економічно-правова бібліотека — www.vuzlib.net/
5.Електронна бібліотека — www.info-library.com.ua/