Мислення уява

Контрольна робота
з дісципліни:___Психологія______________
Мислення, уява
МИСЛЕННЯ, ЙОГО ВИДИ І ФОРМУВАННЯ, УЯВА.
План
1. Загальне поняття про мислення.
2. Розумові процеси.
3. Розуміння.Види мислення.
4. Думка і висновок.
5. Уява.
6. Функції уяви.
Список літератури
1. Загальне поняття про мислення.
Предмети і явища дійсності володіють такими властивостями і відносинами, які можна пізнати безпосередньо, за допомогою відчуттів і сприйнять (кольори, звуки, форми, розміщення і переміщення тіл у видимому просторі), і такими властивостями і відносинами, які можна пізнати лише опосередковано і завдяки узагальненню, тобто за допомогою мислення. Мислення — це опосередковане і узагальнене віддзеркалення дійсності, вид розумової діяльності, що полягає в пізнанні суті речей і явищ, закономірних зв’язків і відносин між ними.
Перша особливість мислення — його опосередкований характер. Те, що людина не може пізнати прямо, безпосередньо, він пізнає побічно, опосередковано: одні властивості через інші, невідоме — через відоме. Мислення завжди спирається на дані плотського досвіду — відчуття, сприйняття, уявлення — і на раніше придбані теоретичні знання. Непряме пізнання і є пізнання опосередковане.
Друга особливість мислення — його узагальненість. Узагальнення як пізнання загального і істотного в об’єктах дійсності можливо тому, що всі властивості цих об’єктів пов’язані один з одним. Загальне існує і виявляється лише в окремому, в конкретному.
Узагальнення люди виражають за допомогою мови, мови. Словесне позначення відноситься не тільки до окремого об’єкту, але також і до цілої групи схожих об’єктів. Узагальненість також властива і образам (уявленням і навіть сприйняттям). Але там вона завжди обмежена наочністю. Слово ж дозволяє узагальнювати безмежно. Філософські поняття матерії, руху, закону, суті, явища, якості, кількості і т.д. — щонайширші узагальнення, виражені словом.
Мислення — вищий ступінь пізнання людиною дійсності. Плотською основою мислення є відчуття, сприйняття і уявлення. Через органи чуття — ці єдині канали зв’язку організму з навколишнім світом — поступає в мозок інформація. Зміст інформації переробляється мозком. Найбільш складною (логічної) формою переробки інформації є діяльність мислення. Вирішуючи розумові задачі, які перед людиною ставить життя, він роздумує, робить висновки і тим самим пізнає суть речей і явищ, відкриває закони їх зв’язку, а потім на цій основі перетворить мир.
Мислення не тільки найтіснішим чином пов’язане з відчуттями і сприйняттями, але воно формується на основі їх. Перехід від відчуття до думки — складний процес, який полягає перш за все у виділенні і відособленні предмету або ознаки його, у відверненні від конкретного, одиничного і встановленні істотного, загального для багатьох предметів.
Мислення виступає головним чином як рішення задач, питань, проблем, які постійно висуваються перед людьми життям. Рішення задач завжди повинне дати людині щось нове, нові знання. Пошуки рішень іноді бувають дуже важкими, тому розумова діяльність, як правило, — діяльність активне, вимагаюче зосередженої уваги, терпіння. Реальний процес думки — це завжди процес не тільки пізнавальний, але і емоційно-вольовий.
Об’єктивною матеріальною формою мислення є мова. Думка стає думкою і для себе і для інших тільки через слово — усне і письмове. Завдяки мові думки людей не втрачаються, а передаються у вигляді системи знань з покоління в покоління. Проте існують і додаткові засоби передачі результатів мислення: світлові і звукові сигнали, електричні імпульси, жести і ін. Сучасна наука і техніка широко використовують умовні знаки як універсальний і економний засіб передачі інформації.
Вдягається в словесну форму, думка разом з тим формується і реалізується в процесі мови. Рух думки, уточнення її, зв’язок думок один з одним і інше відбуваються лише за допомогою мовної діяльності.
Мислення і мова (мова) єдині.
Мислення нерозривно пов’язане з мовними механізмами, особливо рече-слуховими і рече-руховими.
Мислення також нерозривно пов’язане і з практичною діяльністю людей. Всякий вид діяльності припускає обдумування, облік умов дії, планування, спостереження. Діючи, людина вирішує які-небудь задачі. Практична діяльність — основна умова виникнення і розвитку мислення, а також критерій істинності мислення.
Мислення — функція мозку, результат його аналітико-синтетичної діяльності. Воно забезпечується роботою обох сигнальних систем при провідній ролі другої сигнальної системи. При рішенні розумових задач в корі мозку відбувається процес перетворення систем тимчасових нервових зв’язків. Знаходження нової думки фізіологічно означає замикання нервових зв’язків в новому поєднанні.
2. Розумові процеси.
Розумова діяльність людини є рішенням різноманітних розумових задач, направлених на розкриття суті чого-небудь. Розумова операція — це один із способів розумової діяльності, за допомогою якого людина вирішує розумові задачі.
Розумові операції різноманітні. Це — аналіз і синтез, порівняння, абстрагування, конкретизація, узагальнення, класифікація. Які з логічних операцій застосує людина, це залежатиме від завдання і від характеру інформації, яку він піддає розумовій переробці.
Аналіз— це уявне розкладання цілого на частини або уявне виділення з цілого його сторін, дій, відносин.
Синтез— зворотний аналізу процес думки, це — об’єднання частин, властивостей, дій, відносин в одне ціле. Аналіз і синтез — дві взаємозв’язані логічні операції. Синтез, як і аналіз, може бути як практичним, так і розумовим. Аналіз і синтез сформувалися в практичній діяльності людини. У трудовій діяльності люди постійно взаємодіють з предметами і явищами. Практичне освоєння їх і привело до формування розумових операцій аналізу і синтезу.
Порівняння— це встановлення схожості і відмінності предметів і явищ. Порівняння засноване на аналізі. Перш ніж порівнювати об’єкти, необхідно виділити один або декілька ознак їх, по яких буде проведене порівняння.
Порівняння може бути одностороннім, або неповним, і багатобічним, або повнішим. Порівняння, як аналіз і синтез, може бути різних рівнів — поверхневе і глибше. В цьому випадку думка людини йде від зовнішніх ознак схожості і відмінності до внутрішніх, від
видимого до прихованого, від явища до суті.
Абстрагування— це процес уявного відвернення від деяких ознак, сторін конкретного з метою кращого пізнання його. Людина у думках виділяє яку-небудь ознаку предмету і розглядає її ізольовано від всіх інших ознак, тимчасово відволікаючись від них. Ізольоване вивчення окремих ознак об’єкту при одночасному відверненні від всіх інших допомагає людині глибше зрозуміти суть речей і явищ. Завдяки абстракції людина змогла відірватися від одиничного, конкретного і підійнятися на найвищий ступінь пізнання — наукового теоретичного мислення.
Конкретизація — процес, зворотний абстрагуванню і нерозривно пов’язаний з ним. Конкретизація є повернення думки від загального і абстрактного до конкретного з метою розкриття змісту.
Розумова діяльність завжди направлена на отримання якого-небудь результату. Людина аналізує предмети, порівнює їх, абстрагує окремі властивості з тим, щоб виявити загальне в них, щоб розкрити закономірності, що управляють їх розвитком, щоб оволодіти ними.
Узагальнення,таким чином, є виділення в предметах і явищах загального, яке виражається у вигляді поняття, закону, правила, формули інше.
/>/>
3. Розуміння.
Розумова діяльність людини виявляється в розумінні об’єктів мислення і в рішенні на цій основі різноманітних розумових завдань.
Розуміння — процес проникнення думки в суть чого-небудь. Об’єктом розуміння може бути будь-який предмет, явище, факт, ситуація, дія, мова людей, твір літератури і мистецтва, наукова теорія і т.д.
Розуміння може бути включено в процес сприйняття об’єкту і виражатися в пізнаванні, усвідомленні його, воно може здійснюватися і поза сприйняттям.
Розуміння є обов’язковою умовою рішення розумових задач.
Діючи, людина вирішує різноманітні задачі. Завдання є ситуацією, яка визначає дію людини, що задовольняє потребу шляхом зміни цієї ситуації.
Суть завдання полягає в досягненні мети. Складні задачі людина вирішує у декілька етапів. Усвідомивши мету, питання, виниклу потребу, він потім аналізує умови завдання, складає план дій і діє.
Одні задачі людина вирішує безпосередньо, шляхом виконання звичних практичних і розумових дій, інші задачі вирішує опосередковано, шляхом придбання знань, необхідних для аналізу умов завдання. Завдання останнього типа називаються розумовими.
Рішення розумових задач проходить декілька етапів. Перший етап — усвідомлення питання завдання і прагнення знайти на нього відповідь. Без питання немає завдання, немає взагалі діяльності мислення.
Другий етап рішення розумових задач — це аналіз умов завдання. Не знаючи умов, не можна вирішити жодного завдання, ні практичного, ні розумового.
Третій етап рішення розумової задачі — саме рішення. Процес рішення здійснюється за допомогою різних розумових дій з використанням логічних операцій. Розумові дії утворюють певну систему, послідовно змінюючи один одного.
Останнім етапом рішення розумових задач є перевірка правильності рішення. Перевірка правильності рішення дисциплінує розумову діяльність, дозволяє осмислити кожен крок її, знайти непомічені помилки і виправити їх.
Уміння вирішувати розумові задачі характеризує розум людини, особливо, якщо людина може вирішувати їх самостійно і найбільш економними способами.
Види мислення.
Залежно від того, яке місце в розумовому процесі займають слово, образ і дію, як вони співвідносяться між собою, виділяють три види мислення: конкретно-дієве, або практичне, конкретно-образне і абстрактне. />/>Ці види мислення виділяються ще і на підставі особливостей завдань — практичних і теоретичних.–PAGE_BREAK–
Конкретно-дієвемислення направлене на рішення конкретних задач в умовах виробничої, конструктивної, організаторської і іншої практичної діяльності людей. Практичне мислення це перш за все технічне, конструктивне мислення. Воно полягає в розумінні техніки і в умінні людини самостійно вирішувати технічні задачі. Процес технічної діяльності є процес взаємодій розумових і практичних компонентів роботи. Складні операції абстрактного мислення переплітаються з практичними діями людини нерозривно пов’язані з ними. Характерними особливостями конкретно-дієвого мислення є яскраво виражена спостережливість, увага до деталей, частковостям і уміння використовувати їх в конкретній ситуації, операція просторовими образами і схемами, уміння швидко переходити від роздуму до дії і назад. Саме в цьому виді мислення в найбільшій мірі виявляється єдність думки і волі.
/>/>
Конкретно-образне, або художнє, мислення характеризується тим, що відвернуті думки, узагальнення людина утілює в конкретні образи.
Абстрактне, або словесно-логічне, мислення направлене в основному на знаходження загальних закономірностей в природі і людському суспільстві. Абстрактне, теоретичне мислення відображає загальні зв’язки і відносини. Воно оперує головним чином поняттями, широкими категоріями, а образи, уявлення в ньому грають допоміжну роль.
Всі три види мислення тісно пов’язані один з одним. У багатьох людей у однаковій мірі розвинені конкретно-дієве, конкретно-образне і теоретичне мислення, але залежно від характеру завдань, які людина вирішує, на перший план виступає то один, то інший, то третій вид мислення.
Якщо мислення розглядати в процесі розвитку його у дітей, то можна виявити, що раніше всього виникає мислення конкретно-дієве, потім конкретно-образне і, нарешті, абстрактно-логічне. Але особливості кожного з вказаних видів мислення у дітей декілька інші, зв’язок їх простіше.
4. Думка і висновок
Мислення людини протікає у формі думок і висновків. Думка — це форма мислення, що відображає об’єкти дійсності в їх зв’язках і відносинах. Кожна думка є окрема думка про що-небудь. Послідовний логічний зв’язок декількох думок, необхідний для того, щоб вирішити яке-небудь розумове завдання, зрозуміти що-небудь, знайти відповідь на питання, називається міркуванням. Міркування має практичний сенс лише тоді, коли воно приводить до певного висновку, висновку. Висновок і буде відповіддю на питання, підсумком пошуків думки.
Висновок — це висновок з декількох думок, що дає нам нове знання про предмети і явища об’єктивного світу. Висновки індуктивні, дедуктивні і аналогічно.
Індуктивний висновок — це висновок від одиничного (приватного) до загального. З думок про декілька одиничних випадків або про групи їх людина робить загальний висновок.
Міркування, в якому думка рухається у зворотному напрямі, називають дедукцією, а висновок — дедуктивним. Дедукція є виведення окремого випадку із загального положення, перехід думки від загального до менш загального, до приватного або одиничного. При дедуктивному міркуванні ми, знаючи загальне положення, правило або закон, робимо висновок про окремі випадки, хоча їх спеціально і не вивчали.
Висновок аналогічно — це висновок від приватного до приватного. Суть висновку аналогічно полягає в тому, що на підставі схожості двох предметів в деяких відносинах робиться висновок про схожість цих предметів і в інших відносинах. Висновок аналогічно лежить в основі створення багатьох гіпотез, припущень.
Результати пізнавальної діяльності людей фіксують у формі понять. Пізнати предмет — значить, розкрити його суть. Поняття — є віддзеркалення істотних ознак предмету. Щоб ці ознаки розкрити, потрібно всебічно вивчити предмет, встановити його зв’язки з іншими предметами. Поняття про предмет виникає на основі багатьох думок і висновків про нього.
Поняття як результат узагальнення досвіду людей є вищим продуктом мозку, вищим ступенем пізнання світу.
Кожне нове покоління людей засвоює наукові, технічні, моральні, естетичні та інші поняття, вироблені суспільством в процесі історичного розвитку.
Засвоїти поняття — це значить усвідомити його зміст, уміти виділяти істотні ознаки, точно знати його межі (об’єм), його місце серед інших понять з тим, щоб не плутати з схожими поняттями; уміти користуватися даним поняттям в пізнавальній і практичній діяльності.
5. Уява.
Уява-процесс створення індивідом наочних образів, внутрішня активність, за допомогою якої він здійсню випереджувальне відображення дійсності, розширює виднокруг свого життя.
Уява— це психічно- пізнавальний процес створення новіх уявлень на основі того, що є опіта, тобто процес перетворюючого віддзеркалення дійсності.
Уява виникає на грунті потреби в передбаченні результатів дії: первісна людина не могла б виконувати дію, не усвідомлюючи її мети. Можливості задоволення такої потреби приховані, очевидно, в пам`яті.Саме уявлення пам`яті, які в образній формі закріплюють досвід взаємин людини з природою, створюють підстави для відображеня очікуваного. Вже вони несуть у собі значення, користуючись якими людина будує образ світу, спочатку мимовільно, а потім і довільно оперуючи наочними образами реальності.
Уява поділяється на види залежно від способів утворення нових образів. Відтак вона може бути пасивною та активною.
Пасивна уява— мимовільне або довільне створення образів, не призначених для втілення в дійсність. До цього виду уяви належать сновидіння, фантазування та ілюзії.
Сновідіння – певним чином організована система образів, що мимовільно виникають під час сну –стану, протилежного неспанню, ознакою якого є віключеність організму від зовнішніх впливів. Аналіз електроенцефалограм біоелектричної активності мозку показує, що у всіх людей, починаючи з дворічного віку, регулярно бувають сновідіння, при цьому більшість запам`ятовує їх зміст.
Фантазування– довільне оперування образами уяви, що має задовольнити потребу. на шляху реального задоволення якої є перешкоди.
Активна уява– процес довільного створення індивідом наочних образів. Він має відтворювальний і творчий характер.
Відтворювальна уяваобслуговую сприймання та відтворення об`єктів, які потребують представлення у формі наочних образів.
Творча уява – це створення нових наочних образів, які можуть бути втілені в оригінальних і суспільно-цінних продуктах.Зразком творчої уяви є мрія-внутрішня діяльність, що полягає у створення образу бажаного майбутнього.
/>/>
Уява є зміною і перетворенням людиною своїх уявлень на основі:
1) зміни величини об’єктів у бік перебільшення (гіпербола) або зменшення в порівнянні з дійсними і створення таким шляхом всіляких фантастичних образів.
2) з’єднання в своїй уяві вичленних з різних об’єктів частин або елементів і створення таким шляхом уявного образу нового, не існуючого раніше в природі предмету.
3) уявного посилення якої-небудь властивості або якості, додання цій властивості невідповідний більшого або особливішого значення в характеристиці об’єкту.
4) створення нового образу в результаті узагальнення рис, що спостерігалися у ряду схожих об’єктів.
5) уявного услабленія якої-небудь властивості або якості предмету, в своєму сильному ступені контрастного образу, що приводить до побудови, наділеного властивостями, прямо
протилежними початковому.
Фізіологічну основу уяви складають залишкові (сліди) процеси збудження і гальмування, позитивних і негативних індукції, аналізу і синтезу в кіркових відділах різних аналізаторів. У результаті сетой складної нервової діяльності і виникають нові, такі, що не мали місця в реальному процесі воспріятнія поєднання тимчасових зв’язків, що утворилися в минулому досвіді, складові постійну «базу» уяви.
5.Функції уяви.
В житті людини уява виконує ряд специфічних функцій.
Перша з них полягає в тому, що б представляти дійсність в образах і мати можливість користуватися ними, вирішуючи різні виникаючі задачі. Ця функція уяви пов’язана з мисленням і органічно в нього включена.
Другафункція уяви пов’язана в регулюванні емоційних станів. За допомогою уяви людина здатна хоч би частково задовольняти багато потреб, знімати прождаємую ними напруженість. Дана життєво важлива функції особливо подчеркивається і разрабативається психоаналітичним напрямом зарубіжної психологічної науки.
Третя функція уяви пов’язана з його участю в управлінні іншими психічними і фізіологічними процесами, зокрема волею, увагою, пам’яттю, мовою, переживаннями. За допомогою штучно створюваних образів людина може звертати увагу на потрібні події і процеси. За допомогою образів він дістає можливість управляти сприйняттям, спогадами, висловами і т.д.
/>/>
Четвертафункція уяви полягає у формуванні внутрішнього плану дій – здібності виконувати їх в думці, маніпулюючи образами.
П’ятафункція уяви – планування і программіровпніє діяльності, складання визначених пограмм, оцінка їх правельності, процесу реалізації.
Список литературы
1. Бондарчук О.І., Бондарчук Л.І. Основи психології та педагогіки: К.: МАУП, 2001
2. Меерович М. И., Шрагина Л. И. Технология творческого мышления: практическое
пособие. –Минск. М.: 2000
3. М`ясоїд П. А. Загальна психологія К.: 1998
4.Крысько В. Г. Общая психология в схемах и комментариях Уч.пос.:2003