Мистецтво, як об’єкт наукового дослідження. Види мистецтва

Реферат
З культурології
На тему: «Мистецтво як об’єкт наукового дослідження. Видимистецтва»

План
Вступ
Мистецтво якунікальний механізм культурної еволюції
Диференціація йінтеграція видів мистецтва
Висновки
Список використаної літератури
 

Вступ
Фактори зовнішньої взаємодії людини зі світом (знаряддя, праці,економіка, табу, моральне жнття тощо) мали обмежений характер, тому що кожен iзних мав вузьке поле застосування у соціальному житті. У первісному суспільтві,напевне, досить часто траплялися сплески індивідуалізму, що виявляли себе врізних антигромадських проявах. Отже, нео6хідний був засіб, який відтворюючисуспільні цінності i необхідну модель життя, безпосередньо i не примусововпливав на світовідчуття людини, регулюючи ії поведінку. Духовний світ людини,що ускладнювався, ніякою мірою не в силі був відобразити i зберегти жоден ізназваних засобів.
Ці завдання могли бути розв’язані тільки з появою на світ мистецтва.Мистецтво здатне увібрати й передати всі можливі ситуації взаємодії людини iсвіту без будь-якого локального о6меження. Відображенню мистецтвом доступні якматеріальні так i духовні сторони суспільного життя. Мистецтво цілісно відтворюєдійсність: може у відбитому вигляді зберегти матеріальну сторону життя i тілюдські стани, ті види людського реагування на дійсність, які з ними пов’язані.При художньому сприйнятті вся життєдіяльність, відображена у мистецтві,«оживає», навіть для людини, яка немає у особистому досвіді чогось подібного.Завдяки усьому цьому індивід виявляеться здатним воскрешати i передаватидосвід, думки, почуття громади. Мистецтво є найдоступнішою формою засвоєннязнань, оскільки воно сприймається у конкретній формі справжньоїжиттєдіяльності. Величезна роль мистецтва у розвитку людства полягала у тому,що воно сприяло розвиткові творчих засад в індивіді. Справа у тому, щопервісний лад був консервативним, вимагалося чітке дотримання табу, ніякихіндивідуальних тлумачень не допускалося, що заважало виявленню ініціативи,свободи особистості. Мистецтво ж — за самою своєю природою i характером впливуна сприймача вимагає від людей творчості (добудова відкритої моделі,співвіднесення досвіду того, хто передає i того, хто сприймає; вплив думок iпочуттів, закон уподібнення, розкріпачення при сприйнятті). Мистецтво, завдякиефектові передаваної інформації у тому, хто сприймає, не консервуваложиттєдіяльність, а робило їі «справжньою» реальністю, життям, відродженим удумці, почутті, стані, спонуканнях. Таким чнном, мистецтво виявилось i засобом,здатним найкращим чином передавати суспільно необхідну життєдіяльність задопомогою воскресіння її в індивіді, i засобом, що сприяє нейтралізації, абонавіть певною мірою зняттю зоолотічного індивідуалізму в поведінці.
 

Мистецтво як унікальний механізм культурної еволюції
Мистецтво не створює копію, зліпок світу (дійсності) — в такому варіантівоно б було непотрібне індивіду. Предметом його є цінність людського буття, те,що розвиває в індивіді його людську сутність.
Культурнаеволюція з виникненням мистецтва — цього універсального методу збереження i передаваннясоціальної інформації від поколння до покоління — набула незворотного iприскореного характеру. Мистецтво — це самосвідомість культури. Універсальністьмистецтва як засобу збереження життедіяльності з віками не тільки не втратилась,а навпаки, зросла, тому що в ньому з’явились нові види i жанри. Сталирізноманітнішими художньо-відображувальні засоби, а це призвело до того, щожиття суспільства, людини стало можливо втілити у мистецтві багатогранніше йдосконаліше.
Таким чином, культурна еволюція в той період, коли повністю сформувалисясуспільство i людина, була представлена такими інформаційними каналами:еволюція знарядь праці, мова, моральні норми, міфологія, Мистецтво, релігія (їїперша форма — магiя), зміст яких визначала, «фіксувала» своєрідність поведінки,світовідчуття людини в епоху верхнього палеоліту.
Які ж основні етапи культурної еволюції людства? Загальноприйнятим укультурології є поділ людської історії на три великих етапи: дикість.варварство, цивілізація, запропоновані ще в кінці XVIII ст. шотландськимфілософом Анрі Фергюсоном. У ХІХ ст., американський етнограф Л. Морган, а потімФ. Енгельс пов’язували виділення кожної із цих епох з певним рівнемматеріальної культури, з конкретними формами розвитку господарства. Епосідикості відповідають такі господарства, що «привласнюють» (збирання, полювання,рибальство), епосі варварства — ті, що виробляють (раннє землеробство,скотарство), епосі цивілізації — розвинена аграрна культура, науково-технічна йпромислова культури. Таким чином, ми бачимо, що основним критерієм етапівкультурноі еволюції є розвиток виробничих сил i поява нових ідей, які врешті рештвизначають i своєрідність культурно-історичних епох. З культурною еволюцією — еволюцієюлюдського духу — ідеальні фактори в свою чергу істотно впливають на матеріальнукультуру, суспільтва. Що ж тахе мистецтво? Що складае зміст цього поняття?Стародавні греки називали мистецтвом вміння створювати речі у відповідності зіснуючими правилами. До мистецтва вони відносили, окрім архітектури i скульптури,також ремісництво, арифметику i взагалі будь-яку справу, у якій потрібно діятиза правилами. У такому розумінні мистецтво усвідомлювалося на протязі двох зполовиною тисячоліть — до ХХІ ст. В ХVІІ–ХVІІІ ст. ремесла й наука поступовоперестали називатися мистецтвом. Французький філософ Ш. Батте у ХVІІІ ст.,відзначаючи мистецтво як «творення прекрасного», виділив 7 видів «вишуканихмистецтв»: живопис, скульптуру, архітектуру, музику, поезію, красномовність,танок. З тих пір цей перелік став набагато довшим. Але поняття мистецтва зараз використовуетьсядосить неоднозначно.
У сучасних тлумачних словниках вказується, що слово «мистецтво» використовуєтьсяу трьох різних смислах. Воно може позначати: 1) будь-яке заняття, що вимагаєвідповідних знань i вмінь (воєнне мистецтво, мистецтво в’язання, мистецтвоводіння авто); 2) майстерність, вправність у якій-небудь справі (можна проявитимистецтво у чому завгодно — у шитті одежі, написанні шпаргалок, веденіпереговорів тощо); 3) галузь художньої діяльності та їі наслідків — художніхтворів. Слову «мистецтво» можна надати широкий смисл, якщо виходити з того, щовсе створене людиною протиставляється природному. Будь-який артефакт, тобто6удь-який феномен культури, на відміну від явищ природи, це творення людини iтому він є результатом якоїсь вправності «мистецтва». У такому тлумаченні цьогослова до мистецтва ми змушені будемо віднести усю людську культуру i все, щонею породжено.
Слово «мистецтво» має також складну, тричастинну структуру. Перша частина— «міст» — тобто те, що возз’єднуе роз’єднане. «Те» символізує безособовістьБога (можна згадати верховного давньоєгипетського бога Тота чи поняття «Те»,яким в індійських упанішадах звется Бог — безособова абсолютна єдина вищасутність, що возз’єднує все). Частина «тво» від «творити». отже, внутрішнійзміст слова «мистецтво» означає «міст Божої творчості», «міст Єдиного». Звідситворчість, як така, — це самовозз’єднання нерукотворного світу, безмежна єдністьєдиного у єдиному. Самовозз’єднання — це повнота стану спокою i руху Абсолютноїсвідомості, А6солютного Розуму, Бога, що існує незалежно позавідносним i вньому, проявляючись через самовідтворення нескінченних зв’язків дійсності.
Мистецтво — унікальний cnociб чуттєвої об’єктивізації руху свідомості. Воно — свідченняякісно нового розширення i розкриття дійсності, не як імітації, а як бачення iстворення живої нової реальності. Те, що мистецькі твори — дійсно живареальність, засвідчує багато факторів, зокрема пульсація енергії, що випромінюєтьсятворами й відчуваеться глядачем.
Мистецтво — суб’єктивна реальність між феноменальним (фізичнимнерукотворним) i ноуменальним (духовним нерукотворним). Світ ноуменальний — ще не царинамистецтва, світ феноменальний — вже не його царина. Зображення цих світів —умовна заміна їх. Мистецтво ж не дублює, не зображує відоме в обох світах. Вонотворить невідоме між ними, нову небачену дійсність, в якій існують зовсім новінесподівані зв’язки, що народжуються у свідомості (міфи, легенди, філософськнйепос, казки народів світу).
Мистецтво — це неможливий рух свідомості, з точки зору ортодоксальнихосмислень світу фізичного i духовного. Воно не є ні світом фізичним, ні світомдуховним ях окремість їх. Мистецтво живе поміж тим i іншим, несподівано сублімуєi те й інше, створюючи невідоме. Це протужна реальність, що не тількивіддзеркалює таємність переходу одного світу в інший, а i творить нові єдностіодного й іншого, які невідомі в кожному із них, які неможливі в них, але, якіможуть бути за «межами» їх. Свобода мистецького «неможливого» стає свободою«можливого», що проявляється через мистецький твір. Ця суб’єктивна проявленість«можливого» відкидає ортодоксальний досвід, консервативне розуміння можливого,а тому виводить індивідуальну свідомість з обмеженості до оновлення i розширення.Мистецька творчість несе в собі всі ознаки нерукотворної творчості Бога,творчості як такої. Чим глибше i ширше возз’єднання нерукотворного, близьких iдалеких асоціацій його в поліфонічній багатомірності твору, тим відчутніший образпотоку істини, яка постійно само відтворюється у нових i нових возз’єднаннях.Через художнє творення безмежних трансформацій відносного у творах мистецтвавіддзеркалюється поліфонія станів свідомості художників. В цьому віддзеркаленнівідбувається зустріч рівнів свідомості мільйонів людей між собою i з свідомістюхудожника. Цей процес охоплює природну тенденцію розгулу, емоцій i відчуттів дорозширення, поглиблення, до еволюційного руху, що несе величезне задоволення.
Немає мистецтвагіршого чи кращого. Воно або є, або його нема. Воно є, якщо має вічне життя iвічну цінність. Цінності мистецтва неповторні, бо неповторна індивідуальність.Індивідуальна ж творчість тільки тоді самобутня, коли вона не обтяжена минулимидосвідами (творчість С. Далі, І. Босха). Справжня творчість повинна звільнитисьвід досвіду. Це не означає категоричну відмову від нього (адже це цінністьлюдської практики). Йдеться про відкидання зумовленості досвідом, бозумовленість полереджує консерватизм, а консерватизм, навіть найтонший,перекриває переживання i творення нового. Творчість індивідуальності — безпосередня, щира, багатогранна, нова. Мистецтво індивідуальності не повторюєвідомого.
Мистецтво нічого не аргументує — цим займається наука; нічого не пояснює- цим займається філософія. Воно не збирає фактів — це амплуа історії.Мистецтво не агітує — цим займаться політика. Мистецтво розширює Всесвіт, бо творитьнову його реальність.
Мистецька творчість є процес між проявленим i не проявленим. ПроявленняАбсолютного це нерукотворна творчість, свобода якої реалізуеться як безмежністьпотоку проміжного (відносного). Безмежне проявлене, нерукотворне — це рухпостійних перемін, що виникає у Всесвіті як еманація Абсолютного, йогосамоцінності, самодостатності. Свобода втілення у творах мистецтва нових возз‘єднань нерукотворного i визначаєпринципові відмінності у творчості художників. У нових возз’єднаннях, щотрансформують, межі відомого, відкриваючи інше, відносне, але невідоме,відроджується рух індивідуальної свідомості художника (твори Ганни Собачко, МаркаШагала та інші). Мистецтво — це суб’єктивна реальність, яку творить художниканалогічно до закономірностей трансформацій індивідуальноі свідомості. Засобамимистецтва створюються нові моделі світу рукотворного, що в нерукотворному неіснують. Тим самим мистецтво відкриває зовсім нову реальність відносного.Мистецтво — самодостатня цінність, унікальна «третя» повноцінна реальність,тому що, створюючи новий світ відносного, воно разом з тим засвідчує в цьомувідчуття реальності Абсолютного. Діяльність художника аналогічна діяльностіБога, де Бог творить нерутворне, але рукотворне проявляє через свого провідника- художника.
Мистецтво завжди реалізуються у нових формах, залишаючись невичерпним, iіснує постійно, бо його постійна сутнісгь — самодостатність, яка відтворюється нескінченноу все нових творах мистецтва. Тому мистецтво — еквівалент цілісного буття.Самодостатність — єдність всього, де «все» — єдність цінностей, а це єсамоцінність, тому сутність мистецтва можна визначити як самодостнюсамоцінність, модель якої говорить індивідуальність художника у повноцінномумистецькому творі. Самодостатньо-самоцінний твір засвідчує таємничу глибинністьбезмежного спокою Абсолюту i розгорнутість його в образах нового відносного,його багатомірних еволюційних трансформацій, як разом Все, як Єдине.
Отже, мистецтво є унікальним, узагальнюючи конкретним способом об’єктиваціїЄдиного. А оскільки Єдине — возз’єднані рівні свідомості, то сенс мистецтва,його дії — саме у возз’єднані рівнів індивідуальної свідомості, об’єктивації їхреальності, їх цінностей, рух цих рівнів у еволюційному розширенні, тобто рухдо Вищої безмежної Єдності.
Монументальне мистецтво, як найвище узагальнення образу Єдиного,максимально поліфонічно об’єктивуе його i цим створює багатомірну дію величезноїдуховно-енергетичної, еволюційної сили, яка возз’єднує індивідуальну свідомістьу самій собі, в ії безмежній повноті, що є Вищою Єдністю Буття.
Якщо зосередитися на семантиці самого поняття «монументальне мистецтво»,то побачимо, що слово «монументальне» складаеться з двох — «мону» — від «моно»- єдиний (лат.) — та «ментальне» — від «ментал», що можна вивести з латинського«менс» — розум, дух (як єдине поняття). Крім того, східна тра- диція, особливобуддійська, споріднює з цим таке поняття, як «інтуїтивна ментальність» (бодхі — із санскриту) — спонтанне осяяння свідомості, а в культурі дзен сполохсвідомості «саторі», тобто духовний сполох, осяяне з санскритським «манас», щоозначає нижчий i розум людини, який реалізуеться в синтезі абсолютної свідомостіБрахми. «Ментал» — світ еманації вищих духовних ідей (з термінології окультнихнаук). Тому «монумент» — єдине вище розуміння містерій Єдиного, єдність Вищогорозуму. Отже, «монументальне» — означає єдність свідомості Розуму Дука, ВищогоРозуму, Бога.
Згідно археологічним даним, зародження архаїчного мистецтва відбуваетьсяв епоху верхнього палеоліту (45-40 тис. років від сучасності). Це періодформування виду НОМО SAPIENS — Людини Розумної. Очевидно, саме у цієї людини склалисьті психічні здібності, які необхідні для художньої творчості: розвинута уявавміння втілювати мисленні образи в знакових структурах (артефактах), буливироблені естетичні цінності та ідеали. Виникнення мистецтва приховано від насчасом. Первісна людина, що жила непроглядно важким життям, зайнята боротьбою засвоє існування, раптово почала розписувати стіни печер залишати на нихгравіровані та намальовані фарбою лінії, ставити кам’яні i глиняні споруди — протоскульптури,наряжатися у звірячі шкіри, зображувати в театралізованій дії полювання, співатиi танцювати, проголошувати ритмізовані заклинання. Як зрозуміти ці процеси? Учому причина i які наслідки їх виникнення?
Способом осягнення первісної культури i теоретичного осмислення проблемипоходження мистецтва є: 1) вивчення археологічних даних i пам’яток первісноі:культури; 2) вивчення етнографії народів, що знаходяться на первісній стадіїрозвитку; 3) вивчення атавістичних форм сучасної культури (засобом залишківритуально-магічних уявлень тощо); 4) осмислення даних стародавньої історіїлюдства; 5) теоретична «екстраполяція» у минуле від відомих нам пізніхфеноменів i форм художньої культури; б) теоретичне фантазувания, створеннягіпотез на основі відомих фактів 3 послідовною перевіркою теоретичногопередбачення новими фактами; 7) співставлення фактів i ідей, добутихвищеназваними способами.
Образотворче мистецтво розпочалось не з фігуративних зображень, а з тих,які ми сьогодні можемо сприймати як знаково-символічні i які в історичнійситуації стародавньої людини носили характер подвоєння світу. Це відбитки рукичи сліди «рану» на стіні, які постають як знаки людської спроможностіцілеспрямовано впливати на світ у відповідності з соціальними потребами.
Праця (полювання) i магічний ритуал породили перше зображення — «рану».Цей знак насправді нічого не заміщав (справжній знак завжди щось заміщав) i дляпервісної людини носив характер реальної рани, мав функціональне значення: людинане тільки готувалася нанести удар тварині — об’єкту полювання, не тількипередбачала i проектувала цей удар, але i втілювала його у деякій випереджуючійформі, що визначала, за тодішніми уявленнями, майбутню рану, яка забезпечувалауспіх у полюванні. Стародавня людина вважала, що удар, нанесений на зображеннятварини, реально послаблює тварину, на яку завтра буде йти полювання. Цезміцнювало віру мисливця в успіх i перемогу. Магічне зображення носилосвітоглядний характер i було не стільки засобом пізнання світу, скільки засобомформування взаємовідношень з ним людського колективу, засо6ом магічної зміни дійсності,репетицією перед освоєнням світу працею.
Архаїчні зображення — це інобуття реальності, друга її іпостась. Цемагічні реалії, яким властива зображувальна, пантомімічна, ітітаційно iвербально сугестивні форми. Аналізуючи синкретизм архаїчної культури, потрібновідмітити, що вербальна форма магії синкретично пов’язана з музикою iтанцювальною обрядовою діяльністю. Магічні реалії докорінно відрізняються відхудожніх творів своїми завданнями. Мистецтво намагається вплинути на людину,магія безпосередньо через дійсність на людину.
Наскельні зображення, при всій їх фігуративності i натуральності, є необраз, відображаючий реальність, не знак її замінюючий, а спосіб подвоєнняреальності, ії друге магічне обличчя та засіб оволодіння нею. Древня людина,запускаючи стріли й кидаючи каміння у зображення тварини, створювала магічнуоперацію «полювання». Коли художник палеоліту малював на скелі тварину, вінмалював реальну тварину. Для нього світ фантазії та мистецтва не бувсамостійною сферою, відокремленої від емпірично сприймаючої дійсності. він щене протиставляв i не поділяв ці сфери, але бачив у одній пряме продовженняіншої. Найпершою темою i проблемою в історії культури, розпочатою в архаїчнихформах зображувальної діяльності людини була праця i кохання (мається на увазідітонародження), тобто животворчі сили суспільства. Мистецтво виникає у первісномусуспільстві як соціально обумовлена форма людської діяльності, з допомогою якоїлюди намагались вирішувати якісь практичні завдання свого життя. Оскільки цягіпотеза причини появи мистецтва є найбільш обґрунтованою у сучасної науці, вподальшому ми будемо спиратися саме на неї.
Палеолітична i мезолітична графіка i пластика відрізнялись реалістичністюта експресивністю. В зображенні людей i тварин виділялись, головним чином, їхнайбільш важливі, практично значимі риси (наприклад, у жіночих статуеткахгіперболізувались ті частини тіла, що були пов’язані з репродуктивнимифункціями — груди, живіт, таз. В більш пізню епоху неоліту (Новокам’яний вік)спостерігається намагання до умовності, схематичності зображення тварин i людини.В декоративному оздобленні посуду i зброї, у наскельних петрогліфах, у розписута вишивці одягу переважають геометричні фігури  коло, спіраль, хрест, напівмісяць тощо). Вчені пов’язують таку зміну у стилі образотворчого мистецтва зрозвитком абстрактного мислення, а також з тим, що під час переходу відмистецтва до землеробства стимули до зображення звірів стали послабшоватись, астимули до художнього відбиття індивідуальності ще тільки народжувались.
Отже, можна виділити три найважливіші ознаки первісного мистецтва:
1) його міфологічнийхарактер, який був основою зародження i формування художньої образності;
2) йогозадіяння в практику діяльності, яка в свідомості первісних людей представляласьнеобхідного для вирішення практичних завдань;
3)його ритуально-магічний характер, який надавав художній творчостіелементи ігрового дійства. Первісне мистецтво було синкретичним. Його синкретичністьполягала у тому, що воно існувало в нероздільній єдності з іншими формамиматеріальної i духовної діяльності; в тому, що вказані три його аспектинерозривно супроводжували один одного у всіх творах мистецтва, іутому, що різні художнізасоби — графічні, пластичні, звукові, мовні,хореографічні — використовувались сукупно, а тому живопис, музика, слово,танець не розділялись як особливі форми мистецтва. Не 6уло тоді й поділу міжтворцями, виконавцями i споживачами мистецтва, кожен міг виступати у будь-якійіз цих ролей. Таким чином, можна сказати, що не тільки праця, але й мистецтворазом з працею створило лгодину. І подібно праці, воно залишається умовою йогоіснування i вдосконалення на протязі всієї історії людства.
 

Диференціація й інтеграція видів мистецтва
На протязі розвитку художньої культури у ній переплітаються двапротилежно спрямованих процеси. З одного боку іде процес диференціаціі: мистецтвовідокремлюється із первісного синкретичного стану, відділяться від інших формкультури i поділяється на різні види. З іншого боку відбувається інтеграціямистецтва з іншими формами культури i різних видів один з одним, що призводитьйого до виникнення його нових синтетичних різновидів.
Розглядаючиеволюцію мистецтва як розгортання початково злитих в одне ціле різновидівхудожньої діяльності (міфологічного, практичного та ігрового), можна помітити,що у ході своєї історії воно розділяється на три потоки. Перший — це «чистемистецтво», яке започатковане міфологічним світоглядом первісної людини. Иогоособливістю є те, що воно відокремлено від утилітарних практичних завдань (наприклад,станковий живопис, художня проза i поезія, театральна вистава, концертнамузика). Твори мистецтва такого роду не призначені для якогось іншоговикористання, охрім отримання духовної та естетичної насолоди у ході їхсприйняття (щоправда їх можиа використовувати для завдань — політичних, виховних,рекламних і врешті, як товар для продажу). Кулыурна значимість них творіввизначається виключно їк художніми цінностями, як товар вони можуть мати ще йіншу цінність.
«Чисте мистецтво» — це мистецтво професійне. Його створюють майстри —художники для показу, слухання, читання, що передбачає існування відповідноїпубліки. Творці мистецтва тут відокремлені від споживачів. Творці — це восновному професіонали. Художня творчість в сфері «чистого» мистецтва набуваєсуспільного, культурного смислу тільки тоді, коли знаходяться споживачі тацінителі його продуктів. Творчий успіх неможливий 6ез суспільного визнання —якщо не у сучасників, то у нащадків. Тому для розвитку «чистого» мистецтвапотрібні не тільки його творці, але і зацікавлена у ньому публіка. Другийнапрямок — це прикладне мистецтво. Воно зберігає i розвиває започатковану углибокій давнини художньо-практичну діяльність. На протязі всієї історії суспільствамистецтво було i є засобом надання естетичної зовнішності процесам i продуктамлюдської діяльності. У будь-якій культурі зберігаються такі традиційнімистецтва, як художне оздо6лення практично корисних речей — одежі, посуду,меблів, знарядь праці, зброї, ювелірних прикрас, архітектури тощо. Це творидекоративно-прикладного мистецтва.
Поряд з цим у зонах дотику мистецтва з соціальною практикою виникають iнові напрямки прикладного мистецтва, пов’язані з розвитком суспільного життя,техніки, науки. За останні декілька столітть народилась художньо-публіцистичнаi художньо-наукова література, поліграфічне мистецтво книжкова графіка, технічнийдизайн, мистецтво реклами i 6агато інших варіантів прикладного мистецтва. Виробиприкладного мистецтва, на відміну від «чистого», призначені для утилітарнихфункцій. В прикладному мистецтві значне місце займають традиційні народніпромисли (петриківський розпис, опішнянська й косівська кераміка, художнявишивка, палехеська мініатюра, хохломський розпис та інші.) Шедеври йогостворюються руками народних майстрів. Проте i тут значну роль відіграєпрофесіоналізм, який поступово віддаляє творців від споживачів. Третімнапрямком є самодіяльно розважальне мистецтво. Сюди можна віднести народнухореографію, пісні, різноманітні художні захоплення, у яких досить часто досягаєтьсядостатньо висока майстерність й артистизм. Тут відсутній поділ на професіоналів— творців i професіоналів — споживачів мистецтва: розважально-ігрове мистецтвоне професійне. Зміст його існування — не у створенні високо художніх творів, ау «творчому самовираженні» особистості, актуалізації її потреб i смаків. Аналіздиференційних та інтеграційних процесів в мистецтва може відбуватися i наоснові іншого підходу, коли виділяються, візуальні, аудіальні, мовні йсинтетичні мистецтва. Це способи розрізнення у залежності від того, якісеміотичні засоби у них використовуються (тобто у якому знаковому матеріалікодується соціальна інформація, що міститься у продуктах художньої діяльності). Для мистецтва першочергове знання має специфіка знаків, зумовлена особливостямиїх сприйняття людьми. Мова живопису це візуальне сприйняття семіотичнихзасобів, мова музики семіотичні засоби, які сприймаються на слух
В процесівдосконалення способів використання семіотичник засобів кудожньої діяльності,відбувається їх виділення iз синкретичної єдності. Внаслідок
цього ці способи перетворюються в особливі відносно самостійні видимистецтва, які відрізняються за своїми семіотичними засобами. В однихвикористовуються візуальні семіотичні засоби  видимий, сприймаючий очимавізуальний матеріал. Відповідно можна виділити два типи мистецтва: візуальні iаудіальні. Візуальні мистецтва найбільш багаті за різноманітністю застосуваннязнакового матеріалу (наприклад, через очі ми отримуємо, за даними психологічнихдосліджень, понад 90% інформації) Візуальні мистецтва поділяються на два класи— статичні, або «матеріальні», коли художні твори втілються у нерухомому знаковомуматеріалі; зміна його розруйновує ці твори i динамічні, або процесуальні — цетвори, у яких рух є головним семіотичним засобом. Динамічні мистецтва втілюються,головним чином, у пластиці рухів людського тіла (пантоміма, танець). Аудіальнімистецтва оперують тільки одним типом знакового матеріалу — комбінаціямизвуків, що розрізняються за їх силою, тоном, ритмом, тембром тощо. Художняорганізація цього матеріалу це музика (інструментальна, безтекстова, вокальна).У порівнянні із зором, слухом інформаційний об’єм дотику, кінетичних (м’язових)відчуттів, нюху, смаку значно менший і тому можливості використання цих інформаційнихканалів для створення творів мистецтва обмежені, за винятком може парфумерного мистецтва,в основі якого лежать художні зразки естетичної оцінки ароматів (романтичних,мужніх, вишукано жіночих тощо). Дотиково-кінестичні відчуття форми, ваги, розмірів,фактури, температури о6’єктів може відігравати допоміжну раль у їх візуальнійоцінці. Їх оцінка у цьому плані є лише доповнення до візуальних суджень наоснові попереднього досвіду. Проте у чистому вигляді будувати художні образи лишена основі дотиково-кіне стичної інформації не вдається i цей канал до сих пірвикористовувався лише у синкретичній єдності з іншими.
Велике значення має мовне мисзпецтво усне й письмове. Не зважаючи на те,що вербальні, мовні знаки — слова, фрази — сприймаються нами візуально (у письмовомутексті) і аудіально (в усній мові), мовне мистецтво не є ні візуальним, ніаудіальним, бо зримий або відчутний на слух зміст слова сам по собі не є щейого знаковим матеріалом. Художня цінність візуально сприймаючого літературноготексту все-таки визначаетыя не його зовнішнім виглядом, а вербальними засобами,тобто з мовними знаками разом з їх значенням. Сутність цього виду мистецтваполягає у зв’язку слів з їх значенням, а не просто зі звучанням слів. Звуковамова i графічний їі знак (письмо) — це лише різні зовнішні форми вербальноїмови як особливої знакової системи. Мова як знакова система відрізняється відінших семіотичних засобів не за своєю аудіальною i візуальною формою, а тим, щоїі знаки нерозривно зв’язані з відповідними значеннями. Припустимо, що окремиймузичннй звук чи окремо проведена лінія олівцем відповідного смислу не мають iнабувають його лише у контексті цілісної композиції, то окреме взяте слово несеу собі закріплений за нимн смисл. 3наковий матеріал мовного мистецтва — цемовні знаки, які не сприймаються зором або слухом, а беруться одночасно з їхзначеннями. Тому мовне мистецтво — це особливий тип мистецтва, основою якого єзнаковий матеріал вербальної мови.

Висновки
Диференціація мистецтва полягає у тому, що з виникненням класового суспільства тапрофесій виникають традиції, які обмежують творця художнього твору у виборіхудожньо-виражальних засобів. Синкретизм у сфері художньої діяльності поступововідходить у минуле. На зміну йому приходить людина із новими ідеалами iсвітоглядом, з новим характером суспільних відносин (наприклад, давньогрецькіскульптори розфарбували свої статуї. Створена Фідієм статуя покровительки Афін- Афіна Промахос була виконана в хризоелефантинній техніці — гр. хризос —золото, елефас — слонова кістка. Але уже в римські часи скульптори пересталипокривати поверхню скульптури іншим матеріалом. Ця відмова від фарбуваннястатуй дала можливість скульптору зосередитись на виявлені краси мармуру чибронзи i звернути увагу глядача на художньо-виражальні засоби скульптури —пластику об’ємів, форм, гармонійне співвідношення пропорцій, рух, характертощо).
Отже, знакові засоби, які використовуються у різних видах, жанрах, стиляхмистецтва утворюють характерну для них, специфічну художню мову. Диференціаціямистецтва призводитъ до розробки багаточислених художньо-виражальних засобів. Аце збагачує виразні можливості мистецтва у цілому.
Паралельно з диференціацію мистецтва на окремі види в історії культурийде протилежннй процес його інтеграціі. На відміну від первісного синкретизму,пов’язаного з недостатньою розвинутістю семіотичних засобів мистецтва, цяінтеграція відбувається на основі можливостей синтезу мистецтв, як результатуісторичного розвитку, збагачення i вдосконалення семіотично-знакових форммистецтва та панівних ціннісних оріентацій у суспільстві. Комплексний впливзнакових систем мистецтва на формування свідомості людини спостерігається навсьому протязі його еволюції. Майже у всі часи таким синтезом мистецтв булаархітектура.

Список використаної літератури
1. Подольська Є.А., Лихвар В. Д., Іванова К. А. Культурологія, Київ, 2003 р.
2. Евин И.Е.Синергетика искусства. — М., 1993.
3. Качан М.С.Философия культуры. — СПб. 1996.
4. Мистецтво iетнос. Культурологічний аспект. — К., 1991.
5. Махлина С.М.Язык искусства в контексте культуры. — СПб., 1995.