Модельсталого розвитку та організаційний механізм її впровадження в Україні
Аналізнаслідків реформування економіки України протягом 90-х років дозволяєконстатувати, що реалізація непродуманої екологічної політики тільки загострилауспадковані з радянських часів диспропорції, в тому числі в природно-ресурснійсфері, що і послужило однією з причин гальмування успішного просування вУкраїні моделі повноцінної ринкової економіки. Однією з визначальних рисдомінуючої ще донедавна політики стала відсутність єдиної стратегії державногоуправління, направленої на реалізацію балансу еколого-економічних інтересів.Згідно своїх міжнародних зобов’язань Україна, як член ООН,повинна була до 2002 р. розробити Національнустратегію сталого розвитку, але, на жаль, слід констатувати, що це зобов’язаннязалишилось невиконаним.
Міжтим довгострокова стратегія України щодо інтеграції до ЄС означає, зокрема,поступове наближення до відповідних стандартів природоохоронного законодавствата забезпечення дієвості механізмів їх впровадження. Ефективність таких зусильзалежить від темпів екологічних реформ в державі, які відбуваються сьогодні.Але домінує думка, що Україна не в змозі самостійно забезпечити багатомільярднівитрати для гармонізації свого екологічного законодавства з вимогами €С. Більштого вважається, що навіть за найоптимістичнішими прогнозами Україна можерозглядатися як можливий кандидат на вступ до ЄС не раніше ніж через 10 років.Тому сценарій майбутніх членів ЄС-країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ)щодо залучення визначальних коштів від ЄС на досягнення гармонізації свогоекологічного законодавства з вимогами ЄС для України є несприятливим. Отже,враховуючи тенденції сучасного етапу розвитку, необхідно більш активноініціювати нові форми міжнародної співпраці, що дозволять мобілізувати якзовнішні, так і внутрішні резерви України для збереження, відтворення тасталого управління власним довкіллям.
Такатеза визначає необхідність опрацювання наукових підходів щодо організаційногомеханізму сгановлення ринкових реформ в Україні в тісній взаємозалежності зпроцесом екологізації і курсом на сталий розвиток. Тільки в такому контексті,можливо усунення існуючого антагонізму у відносинах «виробництво — навколишнєсередовище» і вихід України на траєкторію економічного зростання. При цьомузміст структурної перебудови макроекономічної моделі розвитку полягає в тому,щоб забезпечити (поряд зі згортанням і ліквідацією неефективнихеколого-небезпечних, не задовольняючих еколого-безпечним вимогам підприємств )достатні темпи впровадження сучасних конкурентноздатних і беззбитковихвиробництв і видів діяльності.
Екологізаціявиробництва та раціональне використання природних ресурсів мають статипріоритетними напрямками державної політики в здійсненні соціально-економічнихреформ, необхідною умовою та підґрунтям формування національної екологічноїдоктрини, повна офіційна версія якої до останнього часу, на жаль, в Українівідсутня. Виходячи з розуміння суті цього терміну можна консгатувати, шо лишечітко сформульована програма дій щодо збалансованого еколого-економічногорозвитку економіки може призвести до позитивних зрушень в напрямі економічногозростання. Тому розробка екологічної доктрини в контексті становленнязагальнонаціональної стратегії сталого розвитку може розглядатися якнайважливіша віха і основа державоутворення, де Україна може наочно продемонструватине тільки свою прихильність до проголошення принципів еколого-безпечногорозвитку в масштабах єдиного еколого-економічного простору, але і чітковизначити основні напрями сталого розвитку на найближчі роки.
Взв’язку з цим, концепція національної екологічної доктрини, як підґрунтярозвитку екологічного менеджменту, мас базуватись на принципах:
пріоритетностіідеї сталого розвитку в контексті економічної і екологічної безпеки країни таїї регіонів;
системностіі комплексності в здійсненні стратегії розвитку системи екологічногоменеджменту як якісно нової ідеології управління;
послідовностіта цілеспрямованості через розробку зваженої стратегії розвитку системиекологічного менеджменту і конкретного організаційно-економічного механізму накожному етапі її становлення;
спадкоємностів розвитку екологічного менеджменту через призму духовних екологічнихцінностей, систему екологічного виховання і освіти, культурної спадщини.
Тількитаким чином Україна зможе гідно інтегруватися в світовий економічний простір,забезпечити необхідний рівень економічної і екологічної безпеки і добробут їїнаселення.
Ініціативастворення власної національної екологічної доктрини цілком правомірна іпідтримується світовою спільнотою, в тому числі такими фінансовими інститутами,як Всесвітній банк, Європейський банк реконструкції і розвитку та іншими. Так,Всесвітній банк, що вносить істотний внесок у розв’язання глобальнихекологічних проблем і впливає помітним чином на екологічну ситуацію і політикурізних країн, активно почав розробляти нову екологічну стратегію, що направленана краще управління природними ресурсами і довкіллям, зменшення бідності ідосягнення сталого зростання. Частиною цієї роботи стала підготовкарегіональним департаментом Всесвітнього банку для Європи і Середньої Азії (ЄСА)Проекту регіональної стратегії, яка вже набула свого початкового розвитку.
Такимчином, сьогодні суспільство має реальну можливість переломити негативнітенденції і почати радикальне поглиблення ринкових реформ з врахуваннямекологічного фактору. Це передбачає реалізацію політики цілеспрямованогосприяння розвитку ефективних вітчизняних виробництв; становленню національногоекокапіталу; активній підтримці створення в Україні сучасної конкурентоздатноїеколого-безпечної економіки. її формування на сучасному етапі вимагаєпідвищення ролі держави із залученням усього арсеналу ринкових інструментів,при одночасному активному здійсненні і петиту ціональних перетворень,направлених на підвищення ефективності і конкурентноздатності вітчизняних підприємствза рахунок заохочення їх конкуренції на внутрішньому ринку і прагнення вийти влідери на світовому; контролю за діяльністю природних монополій, сприянняадаптації міжнародних вимог щодо оздоровлення навколишнього природногосередовища та втілення їх в національних природоохоронних стандартах.
Одночасномає трансформуватися і процес нормотворчості, направлений, передусім, насистемне правове забезпечення економіки України на шляху інтеграції в світовийеколого-економічний простір. Основну увагу при цьому необхідно сфокусувати назаконодавчому режимі і конкретизації • основ регіоналізації відносно створенняефективних регулюючих та заохочувальних механізмів збереження довкілля.
Досвідбільшості європейських країн свідчить про те, що управління просторовимплануванням є одним з основних шляхів підвищення ефективності використаннясуспільно-економічного та містобудівного потенціалу. При цьому гармонізаціясоціальних, економічних та екологічних суспільних відносин є запорукою сталогорозвитку населенних пунктів.
Унауковій літературі існує багато різних тлумачень сталого розвитку, аленайбільш цитоване — визначення комісії Брундтланда в доповіді „Наше спільнемайбутнє”: „Сталий розвиток — це такий розвиток, при якому задовольняютьсяпотреби теперішнього часу, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколіньзадовольняти свої власні потреби”.
Ідеологічноюплатформою та базисом нової моделі розвитку суспільства стала концепція сталогорозвитку, прийнята в Ріо де Жанейро і зафіксована в Декларації по навколишньомусередовищу та Програмі дій „Порядок денний на 21століття”: Стратегія має бути реалізована таким чином, щоб ріпною міроюзабезпечити задоволення потреб у розвитку і збереженні навколишнього середовищаяк для нинішніх, так і майбутніх поколінь.”
Наподальших конференціях у Люцерні (Швейцарія, 199.3 p.);Софії (Болгарія, 1995 р.); Орхус (Данія, 1998 p.);а також у процесі підготовки до п’ятої конференції у Києві (Україна, травень2003 р.), до процесу.довкілля для Європи” долучилися всі країни Європи,Північної Америки, Кавказу та Центральної Азії, міжнародні організації таінститути, включаючи Європейську Комісію, ЄЕК ООН, Екологічну програму ООН(ЮНЕЙ), Європейське регіональне представництво ВООЗ (ВООЗ/ЄВРО), Організацію зекономічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), Раду Європи, Організацію збезпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ), Світовий банк, Європейський банкреконструкції та розвитку (ЄБРР), Регіональний екологічний центр (РЕЦ) дляцентральної та Східної Європи, організації громадянського суспільства та іншіосновні інституції.
Визначеннясталого розвитку включає дві визначальні ідеї:
• задоволення потреб, зокрема першочергових, необхіднихдля існування найбільших прошарків населення;
• необхідність обмежень, що зумовлено здатністю навколишньогосередовища задовольняти теперішні й майбутні потреби.
Здебільшогосталий розвиток розглядається з позицій трьох аспектів:
a) екологічна сталість, яка означає екологічний розвиток;
b) економічна сталість, що визначає еколомічний поступрозвитку;
c) соціальна сталість, яка припускає соціальнуприйнятість розвитку. Як відмічають вчені Т. Галушкіна (2000 p.), Є.Хлобистов (2004 p.),нині сформовано три групи визначень сталого розвитку, де під сталим розумієтьсярозвиток, що забезпечує :
• продуктивність природних ресурсів («біологічневизначення»);
• різноманіття окремих видів в екосистемах у процесіексплуатації чи під будь-яким іншим антропогенним впливом(«екологічне» визначення);
•економічний розвиток за умов відсутності загроз виснаження наявних ресурсів длямайбутніх поколінь («економічне» визначення). Модель1′ стійкогорозвитку, яка визначається в Порядку денному на XXI століті як системагармонійних відносин, що реалізовує збалансоване соціально орієнтований,економічно ефективний і природозахисний розвиток країни на користь задоволенняпотреб нинішнього і майбутнього поколінь, передбачає існування трьох основнихкомпонент стійкого розвитку: соціальної, економічної та екологічної. Кожна зкомпонент базується на загальних принципах стійкого розвитку і в той же час маєсвої особливості, цілі та імперативи функціонування і взаємодії в рамкахінтеграційного механізму і єдиної політики стійкого розвитку.
Якконстатують фахівці, постає питання, а чи відповідає цим визначенням сучаснеукраїнське трактування концепції сталого розвитку? Точнішим, мабуть, був битермін „збалансований розвиток, тобто такий, що має збалансовану динамічнурівновагу між компонентами інтегративної геосистеми «природа — суспільство». Збалансованість — це пропорційність, баланс — кількіснеспіввідношення між елементами системи, іцо визначає збереження її якісниххарактеристик”. Таким чином, сталий (збалансований) розвиток — церозвиток, що забезпечує певний тип рівноваги, тобто баланс міжсоціально-економічними та природними його складовими, тобто рівновага тазбалансованість повинні лежати в основі регіонального розвитку. Якщо виходити звизначення сталого розвитку, яке запропоновано в межах Проекту Закону Українипро Концепцію переходу України до сталого розвитку (2000 p.), томожна констатувати, що сталий розвиток — цесистема взаємоузгоджених управлінських, економічних, соціальних,природоохоронних заходів, спрямованих на формування системи суспільних відносинна засадах довіри, партнерства, солідарності, консенсусу, етичних цінностей,безпечного навколишнього середовища, національних джерел духовності. В основусталого розвитку покладено невід’ємні права людини на життя та повноціннийрозвиток. При цьому стратегічною метою сталого розвитку України є досягненнязбалансованості співіснування природного середовища, держави і суспільства наоснові демократичної, толерантної, плюралістичної та екологічно орієнтованоїсоціально-економічної політики, відкритої димамічно-інтегрованої в глобальніпроцеси економіки, забезпечення національної безпеки держави, гармонійнихсуспільних відносин та рівноправного міжнародного співробітництва.
У цьому ж Проекті проголошується, що державна політика щодосталого розвитку базується на таких основних принципах:
– збалансованістьрозвитку українського суспільства — паритетність економічної, соціальної таекологічної складових, визнання неможливості тривалого поступального розвиткусуспільства в умовах деградації природного середовища;
– забезпеченняекологічно та техногенно-безпечних умов життєдіяльності населення;
– утвердженнягуманізму, демократії і загальнолюдських цінностей, розвиток громадянськогосуспільства та залучення широких верств населення до державотворчих процесів;
– підтримкаі підвищення ролі всіх секторів громадянського суспільства та забезпеченнявільного доступу його членів до екологічної інформації та правосуддя длязахисту своїх невід’ємних прав і свобод;
– забезпеченняеколого-економічної збалансованості розвитку окремих регіонів на фоні тісноїміжрегіональної господарської взаємодії за умови узгодження ззагальнонаціональними потребами та інтересами національної безпеки;
– встановленнярівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами для сприяння сталомурозвитку всіх країн світу.
Стратегічні завдання сталого розвитку представлені у виглядіматриці стратегічних завдань сталого розвитку (табл.2.1).
Матриця стратегічних завдань сталого розвитку
Таблиця 2.1Стратегічні завдання сталого розвитку у сфері еколого-збаласованого розвику у сфері забезпечення соціальної справедливості у сфері суспільних відносин у сфері раціонального використання природно-ресурсного потенціалу у міжнародних стосунках
забезпечення переходу економіки на інноваційну модель розвитку;
структурна перебудова економіки шляхом прискорення розвитку високотехнологічних галузей;
створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової моделі економіки;
впровадження сталих економічних механізмів природокористування та імплементація екологічної складової в систему національних рахунків;
зменшення майнового розшарування населення, подолання бідності;
зниження рівня безробіття населення і забезпечення зниження рівня продуктивної зайнятості;
збереження і зміцнення демографічного та трудового ресурсного потенціалу країни;
стабілізація демографічної структури суспільства;
зміцнення фізичного здоров’я нації;
оптимізація соціальної структури суспільства;
створення дієвих механізмів захисту конституційних прав і свобод людини;
формування громадянського суспільства, забезпечення у ньому політичної стабільності та взаєморозуміння;
розвиток духовності, культури, моральних засад, інтелектуального потенціалу українського народу.
сприяння забезпеченню екологічно збалансованого стану навколишнього природного середовища країни та розвитку окремих регіонів;
економічно та екологічно обгрунтоване використання невідновлюваних та ефективне відтворення: відновлюваних природних ресурсів;
мінімізація шкоди, яка завдається довкіллю під час видобутку корисних копалин; рекультивація земель, порушених у процесі розробки. родовищ корисних копалин;
Проведення активної міжнародної політики;
поглиблення інтеграції в європейську та світову економічні системи, активізація участі у міжнародних організаціях.
підвищення ефективності інвестиційних процесів, у
тому числі у сфері
відновлення природного
капіталу;
стимулювання впровадження екологічно безпечних, енергетично ефективних та ресурсозберігаючих технологій;
розвиток технологій замкнутого циклу і технологій очищення, переробки та утилізації промислових і побутових відходів;
підтримка екологічно ефективного виробництва енергії, включаючи використання відтворювальних джерел енергії та вторинних енергетичних ресурсів;
розвиток екологічно
безпечних видів
транспорту та
транспортних комунікацій,
створення альтернативних
видів палива, у тому числі
не-вуглеводневого.
встановлення гарантій забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного і соціального благополуччя;
розвиток системи освіти, просвіти та поширення інформації з питань сталого розвитку.
формування екологічної мережі, збереження та відтворення природного біорізноманітгя;
розвиток екологічно чистих
сільськогосподарських технологій, збереження та відтворення природної родючості грунтів на землях
сільськогосподарського призначення;
удосконалення ринкових механізмів регулювання у сфері природокористування;
вжиття заходів щодо запобігання та припинення всіх видів незаконного використання природних ресурсів, у тому числі браконьєрства.
Таким чином,принцип збалансованості є визначальним для забезпеченнясталого розвитку. Сталий розвиток можна визначити як запропоновану світовимспівтовариством, поглиблену сучасну концепцію «бажаного суспільногорозвитку, що ґрунтується на стратегії оптимізації всієї діяльності людства вйого взаємодії з довкіллям». С. Дорогунцов та О. Ральчук визначають сталийрозвиток як баланс інтересів поколінь у межах конкретної еколого-економічноїсистеми, «де покоління кінця горизонту і планування» повинні матирівень безпеки не менший, ніж «покоління на початку горизонту і планування».
Л.С.Гринів пов’язує можливість сталого розвитку з практичною реалізацією ноосферноїконцепції та через забезпечення стабільного функціонування еколого-економічноїсистеми .
О.Веклич відмічає, що ідея сталого розвитку «базується на узгодженніекономічного процесу із збереженням природно-ресурсного потенціалу з метоюзабезпечення життєвих потреб нинішнього і майбутнього поколінь». У цьомуконтексті охорона навколишнього природного середовища та раціональневикористання природних ресурсів розглядається не як самоціль, а як невід’ємначастина прогресу соціального розвитку. Основною концепції сталого розвитку єпаритетність відносин у тріаді «людина — господарство — природа». Заслуговує увагивизначення сталого розвитку бельгійського еколога Д. Девуйста (Dimitri Devuyst)«як багатовимірної концепції, що може бути усвідомлена через підхід, якийпередбачає соціальну частину як об’єкт управління, екологічну — як обмеження,економічну — як інструментарій. Мова йде про сприйняття системи цінностей, вякій економічна ефективність вимірюється соціальними потребами всіх людей напланеті, а не лише згідно з бажанням певних індивідів».
Такимчином, на сучасному етапі переходу до сталого розвитку можуть бути створенірамкові умови, що забезпечують можливість спільного, внутрішньо збалансованогофункціонування тріади «природи — населення -господарства».
Рядвчених висловлюють думку, що концепції та принципи сталого розвитку є«загально методологічною основою» розробки державної політики у сферірегіонального та державного управління з урахуванням особливостей регіону абокраїни. Вважаємо за доцільне розглядати концептуальні положення сталогорозвитку як принципи дії при розробці державних і регіональних програмсоціально-економічного розвитку.
Уцьому контексті більш доцільно говорити про еколого-збалансований розвиток,який, на думку авторів, є не лише синонімом поняття «сталий», а ймістить у собі цілеспрямовану домінанту щодо забезпечення екологічнихпріоритетів розвитку держави і цим самим відображає ключову ідею національної екологічноїдоктрини.
Концептуальнізасади її формування, як свідчать фахівці Інституту проблем ринку таекономіко-екологічних досліджень HAHУкраїни, ще опрацьовані недостатньо, що є, можливо, причиною того, що до цьогочасу в законодавчому полі України відсутня Загальнодержавна стратегія сталогорозвитку. Тому Концепція сталого розвитку є ні що інше, як ключ до розуміннявзаємозв’язку між навколишнім середовищем і розвитком суспільства. Досягненнясоціальної рівноваги можливе лише завдяки докорінним змінам в моделяхспоживання, розподілу природних ресурсів і відповідно, у способі життя. Сталийрозвиток неможливий без політичних перетворень і намірів провести відповідніперетворення, на рівні соціально-економічного і науково-технологічногорозвитку, використання та забруднення природних ресурсів, антропогенних,техногенних навантажень на навколишнє природне середовище.Окремі континенти, держави та території є складовими частинами, своєріднимипідсистемами біосфери, яка справедливо вважається єдиною, цілісною глобальноюсистемою. Екологічні проблеми звичайно є глобальними за своєю сутністю, але дляконкретної країни — загальнодержавними. Заспецифікою виникнення та методамивирішення переважну більшість їх слід вважати такими, шо мають переважно,регіональний характер. Гострота екологічних, економічних і соціальних проблеморганічно й нерозривно залежить від специфіки територіального розміщенняпродуктивних сил, спеціалізації виробництва та рівня соціально-економічногорозвитку того чи іншого регіону.
Важливимфактором, що забезпечує сталий розвиток суспільства, є створення економічних,соціальних, культурних, правових та інших умов для гармонійного розвитку ісоціально позитивного способу життя особистості, реалізації загальновизнанихсвітовим співтовариством конституційних прав і свобод людини. Потребам тапринципам сталого розвитку сучасного суспільства відповідає тип гармонійної тавсебічно розвиненої, фізично здорової, освіченої і духовної особи, яка ведеактивний спосіб життя. Розвитку особистості та інтересам суспільства сприяєпоступальний розвиток економіки та суспільства, формування сильної держави,забезпечення соціальної консолідації, яка є необхідною умовою як зміцненнядемократичних інститутів, так і становлення громадянського суспільства.
ВсесвітнійСамміт в Йоханесбургу у 2002р. засвідчив, що, не дивлячись на документи,прийняті в Ріо-де-Жанейро, суспільство продовжує нефективно використовуватиприродні ресурси, що веде до деградації навколишнього середовища та виникненнянових екологічних проблем. Незважаючи на особливу гостроту, узгоджена вРіо-де-Жанейро глобальна концепція сталого розвитку, на жаль, не набула вУкраїні досгатнього поширення. Загальносвітова програма «Порядок денний наXXI ст.» не знайшла досі належного відображення ні в суспільній думці, нів національних програмах, ні в державній політиці та економічній системіУкраїни.
Пріоритетниминапрямками державної та територіальної політики задля здійсненнясоціально-економічних реформ з необхідною умовою формування національноїекологічної доктрини (розробка якої в контексті становлення стратегії сталогорозвитку є дуже важливою) повинні стати, надумку Б.В. Буркинського та Т.П. Галушкіної раціональне використання природнихресурсів та екологізація виробництва, оскільки Україна повинна продемонструватине тільки свою направленість на проголошення принципів сталого розвитку, а йчітко визначити основні пріоритети екологозбалансованої політики на найближчіроки.
Досягтитакої консолідації та масової підтримки влади можна лише за умови, що головноюметою і реальним пріоритетом розвитку соціальної держави і економіки єздійснення державою такої політики, яка буде спрямована на забезпечення певногорівня добробуту своїх громадян, підтримку соціально вразливих груп населення,на затвердження в суспільстві соціальної справедливості. Ефективна соціальнаполітика у поєднанні з розкутістю ініціатив найбільш активної частини населенняпокликана збалансувати інтереси та консолідувати суспільство на основі надійнихсоціальних гарантій і впевненості в завтрашньому дні.
Очевидно,що сталий розвиток територій повинен виходити з інтегрального врахування трьохаспектів, хоча, як правило, в реальному житті переважно лише економічнійскладовій приділяється увага з боку суб’єктів господарювання. Звичайно,відносна важливість різних сфер життя, які розглядаються через призму трьохаспектів, відрізняються на об’єктивному та адміністративному рівнях. Разом ізтим слід зазначити, що в Україні досі не існує у правовому полі національноїконцепції сталого розвитку, яка б визначала принципи, напрями й цілізбалансованого розвитку країни. Однак вже зроблено перші кроки до офіційноговизначення всесвітньої стратегії сталого розвитку:, створено Національнукомісію сталого розвитку України, підготовлено проект Концепції сталогорозвитку України, розроблено Цілі розвитку тисячоліття, затверджено Концепціюсталого розвитку населенних пунктів України. Згідно з останнім документом„Сталий розвиток населених пунктів — це соціально, економічно і екологічнозбалансований розвиток міських і сільських поселень.спрямований на створення їхекономічного потенціалу, повноцінного життєвого середовища для сучасного танаступних поколінь на основі раціонального використання ресурсів (природних,трудових, виробничих, науково-технічних, інтелекгуальних тощо), технологічногопереоснащення і реструктуризації підприємств, удосконалення соціальної,виробничої, транспортної, комунікаційно-інформаційної, інженерної,екологічноїінфраструктури, поліпшення умов проживання, відпочинку таоздоровлення, збереження та збагачення біологічного різноманіття та культурноїспадщини”.
Концепціяє основою для розроблення відповідних нормативно-правових актів і програмсоціально-економічного розвитку населених пунктів, забезпечення скоординованоїдіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування зрозв’язання практичних завдань на державному, регіональному і місцевому рівні.
Однак,на жаль, необхідно визнати, що чітко ідеологія екологозбалансованого розвитку врегіональному вимірі ще однозначно не визначена.
СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Борщук С, Загорський В.Концепція сталого розвитку і проблеми оптимізації еколого-економічних систем //Регіональна економіка. — 2005. -№3.-С. 113-119.
2. Веклич О.О. Сучасний стан та ефективність економічногомеханізму екологічного регулювання //Економіка України. — 2003. — № 10. -С. 62-70.
3. Галушкіна Т.П.,Сударкін О.О. Сталий розвиток прибережних зон: комплексне управління та новаспівпраця / Веб-сторінка конференції InternationalConference on Freshwater, Bonn, Germany; www.water-2001.de/2001 c.3-4.
4. Гринів Л.С. Концептуальні засади просторової парадигмиекологічно збалансованої економіки //Регіональна економіка. — 2001. — № 4. -С.54
5. Дорогунцов С.І., Ральчук О.М. Управліннятехногенно-екологічною безпекою парадигми сталого розвитку: концепціясистемно-динамічного вирішення. — К.: Наукова думка, 2001. — С. 38-65
6. Європейське майбутнє — упоглибленні відносин з НАТО //Уряд, кур’єр. — 2005. — 24 лют. — С. 21