Моделювання галузевих документальних потоків як засобу спостереження за розвитком галузі (на прикладі культури і мистецтва)

Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні засади вивченнядокументального потоку
1.1 Поняттядокументальний потік
1.2 Галузеві інформаційні потреби ідокументальний потік як чинники створення системи забезпечення певної галузі
1.3  Методиоцінки галузевого документального інформаційного потоку
Розділ 2. Моделювання галузевихдокументальних потоків культури і мистецтва
2.1 Характеристика галузі культури імистецтва
2.2 Інформаційне забезпеченнягалузей культури та мистецтва за допомогою документального потоку
2.3 Моніторинг документального потокуз культури і мистецтва
Висновки
Список використаної літератури танеопублікованих документів
Додатки

Вступ
Актуальністьтеми.
Вивченнядокументального інформаційного потоку є важливим для наукового дослідженнябудь-якої проблеми. У всьому світі дослідження ДІП є самим важливим предметом,без знання якого неможливо визначити ситуацію з любої проблеми. Тому вивченнягалузевих документальних інформаційних потоків, як провідної частини науковогопотенціалу та наукових ресурсів, дає можливість визначити перспективупріоритетних напрямів наукових досліджень. А вирішення питання забезпеченнянауковою інформацією фахівців дає можливість пов’язати наукові дослідження зпрактикою, втілити інноваційні процеси та на основі аналізу світовогодокументального потоку з окремо взятої наукової проблеми дозволить не тількипідняти вітчизняні розробки на сучасний рівень, а й допоможе впровадити світовідосягнення та передовий досвід в повсякденну роботу фахівців кожної галузі.
Стан науковоїрозробленості теми
Останнімчасом важливим напрямком бібліометричних досліджень став аналіз галузевихдокументних потоків, що складають репертуар вітчизняної книги. Однак репертуаркниги з проблем культури та мистецтва ще не був об’єктом поліаспектноговивчення і тому викладач РДГУ М.С. Костенко досліджує репертуар вітчизняноїкниги з культури та мистецтва.
Відчуваєтьсяпевний дефіцит у наукових статтях з питань висвітлення галузевогодокументального потоку. Загалом досліджень і публікацій із зазначеної теми нетак й багато. Методиоцінки галузевого документального потоку висвітлює у своїх публікаціях Л.Ладушевська.
Бабенко Ж.В.досліджує документальні потоки 90-х рр. ХХ ст.
Моніторинг «Кращакнига» опубліковує Т. Нікітінська, а В. Ступак проводить «Моніторингукраїнської преси». С. Буряк проводить аналіз за 2007 рік українського книговидання.
Документальнийпотік юридичних наук вивчають такі науковці як О. Васюк. Документальний потік зполітики досліджують Л. Кочубей, А. Кривогуз, А.Ф. Федорчук. Серед фахівців,які в останні роки безпосередньо займалися вивченням документальних потоківісторичної тематики, варто назвати І. Мілясевич, Л. Кочубей, О. Михайлова таін. Ще у 1997 р. І. Мілясевич оприлюднила результати вивчення документальногопотоку з історії Волині, яке проводилося з метою виявлення процесів, щовідбувалися у наукових дослідженнях вказаної території в період 1991—1996 рр.
Серйозніспроби відслідкувати основні тенденції в документальних потоках з історичнихнаук належать Л. Кочубей. У своєму дослідженні «Потік видань з історичнихнаук як база формування реферативних журналів» вона подала розгорнутукартину надходження документального потоку з історії до Книжкової палатиУкраїни за певний хронологічний період — 1998—2001рр. Вивченням сучаснихдокументальних потоків з історії займається О. Політова, вона вивчає значноширший, ніж аналізований раніше, обсяг наукових фахових видань, які є важливимпідґрунтям для історико-дослідницької діяльності. Мета дипломної роботи полягаєу висвітленні особливостей моделювання галузевих документальних потоків якзасобу спостереження за розвитком галузі (на прикладі культури і мистецтва).
Завданнядипломної роботи обумовлені її метою:
— висвітлити теоретичні засади документального потоку;
— розкритипоняття документальний потік;
— проаналізуватигалузеві інформаційні потреби і документальний потік як чинники створеннясистеми забезпечення певної галузі;
— охарактеризувати методи оцінки галузевого документального інформаційногопотоку;
— дослідитиметодику моделювання галузевих документальних потоків культури і мистецтва;
— датихарактеристику галузі культури і мистецтва в Україні;
— проаналізувати як здійснюється інформаційне забезпечення галузей культури тамистецтва за допомогою документального потоку;
— провестимоніторинг документального потоку з культури і мистецтва.
Об’єктдослідження: Галузевий документальний потік.
Предметдослідження: Моделювання галузевих документальних потоків як засібспостереження за розвитком галузі (на прикладі культури і мистецтва).
Для реалізації поставлених мети та завдань було використано такі методи науковогодослідження: аналіз, синтез, моделювання, абстрагування, узагальнення.
Теоретичнацінність полягає в систематизації інформації про галузевий документальний потікяк засіб спостереження за розвитком певної галузі.
Практичнацінність полягає в тому, що обґрунтована концептуальна модель створюєнадійне теоретико-методологічне підґрунтя для практичної реалізаціїстратегічного завдання проведення дослідження з висвітлення галузевогодокументального потоку, зокрема з проблем культури і мистецтва.
Структурадипломної роботизумовлена метою та задачами дослідження, логікою викладу її результатів.Робота складається з переліку скорочених слів, вступу, двох розділів,висновків, списку використаної літератури та додатків.
Увступі обґрунтовано актуальність теми,сформульовано мету і задачі, визначено об’єкт,предмет, методи і базу дослідження. Розкрито розробленість теми, теоретичне іпрактичне значення одержаних результатів.
У першому розділі «Теоретичні засадидокументального потоку» обґрунтовано поняття документальний потік, висвітленогалузеві інформаційні потреби і документальний потік як чинники створеннясистеми забезпечення певної галузі, а також наведено наукометричні методиоцінки галузевого документального інформаційного потоку.
Другий розділ«Моделювання галузевих документальних потоків культури і мистецтва» присвяченийхарактеристиці галузі культури і мистецтва, аналізу інформаційного забезпеченнякультури і мистецтва за допомогою документального потоку, а також проведеномоніторинг документального потоку з культури і мистецтва.
Висновкиузагальнюють дане дослідження.

Розділ1. Теоретичні засади документального потоку
1.1Поняття «документальний потік»
Поняття«документальний потік» (ДП) було введене у бібліографічну практику в60-ті роки, а впродовж 70-80-х років сформульовано його сучасне визначення яктематично зв’язаної множини документів, що функціонує у суспільстві в певний короткийпроміжок часу[28, с.25]. ДП тотожно відображає в кожний момент свого існуваннянакопичені знання — гіпотези, теорії, факти про стан, структуру та зв’язкисоціальних явищ.
Тематичнаструктура ДП — це відносна поширеність документів певної тематики у загальномупотоці та смислові зв’язки між ними[28, с.25].
РозвитокДП закономірно зумовлений процесами соціального пізнання світу, тому даний потікможна визначити як вибіркове відображення в документальній формі результатівсуспільної діяльності. ДП відображає в кожний конкретний момент свого існуваннянакопичені людством знання з різних галузей. Таким чином, аналіз ДП дозволяєвиявити стан розвитку певної галузі (сфери життя суспільства). Зокрема, уданому дослідженні моніторинг документального потоку з культури і мистецтва даєможливість виявити тенденції розвитку літератури з цієї галузі.
Суттєвоюрисою ДП є наявність тісних взаємозв’язків між первинними документами. Цедозволяє характеризувати його як цілісне функціонально значиме явище усуспільстві.
Зпоняттям „документальний потік” співвідноситься поняття, документальниймасив”, що визначається як множина документів, нагромаджених у суспільствіпротягом тривалого проміжку часу [3, с.77]. ДП постійно оновлюється, змінюєтьсяза своєю тематикою, типовидовою структурою тощо. А ДМ відзначаєтьсястабільністю внутрішньої структури.
Документальнийпотік формується з книг і статей в періодичних і неперіодичних виданнях і іншихдокументах. В залежності від характеру обробки даних, які містяться в нихдокументи прийнято розділяти на первинні і вторинні.
Документальнийпотік – це сукупність функціонуючих в суспільстві документів.
В первиннихдокументах містяться безпосередні результати наукових досліджень і розробок,нова наукова інформація, факти, ідеї і т.п. Первинні документи – це книги,брошури, монографії, збірники статей і художніх творів, періодичні і подовжувальнівидання, рекламні видання.
У вториннихдокументах містяться результати аналітико-синтетичної обробки одного чидекількох первинних документів або дані про них. До вторинних документіввідносяться різні види збірників і енциклопедичних видань, каталогів, бібліографічнівидання, огляди, дайджести. Вторинні документи виконують дві основні функції:
Огляд – документ,створений в результаті аналізу і синтезу інформації з первинних документів. Зйого допомогою можливе швидке отримання інформації по буд-якій проблемі.
Дайджест –фрагменти текстів багатьох документів і різних авторів, підібраних по однійтемі.
Вони, так як іпервинні, можуть бути періодичними, неперіодичними, подовжувальними виданнями.
Подовжувальнівидання – видання, які виходять через певні проміжки часу по мірі накопиченняматеріалу.
Видовий складдокументів різний і формується на основі різних ознак, головною з яких є –цільове призначення. Нижче дається класифікація документів по цій ознаці.
Офіційнідокументи створюються для регламентації і регулювання всіх сфер життєдіяльностілюдини і суспільства.
Такимчином, ДП є об’єктом бібліографічної діяльності. Для забезпечення якостібібліографічної моделі потоку (достовірності, повноти, точності) і збільшенняїї прогностичних можливостей потрібні не епізодичні дослідження потоку документів,а безперервне й багатоаспектне спостереження за його розвитком. У зв’язку з тимодним із завдань даного дипломного дослідження став моніторинг ресурсів зкультури та мистецтва для виявлення тенденцій їх формування в Україні.
Наповненістьтієї чи іншої рубрики залежить не тільки від актуальності проблематики, а й відшироти спектру питань, що до неї ввійшли, та від кількості профільнихперіодичних і продовжуваних видань. Видова структура ДП — це поширеністьдокументів певних типів, видів і жанрів у потоці. Вивчення видової структури ДПпередбачає визначення частки, а також інтерпретацію ролі кожного компонента впотоці. ДП з культури і мистецтва складають документи двох типів: неперіодичніта періодичні і продовжувані [28, с.25].
Аналізуючистатистику вітчизняного книговидання, яка здійснюється на основі обов’язковогопримірника, що надходить в Книжкову палату, можна простежити основні напрямивипуску ДП. Станом на грудень 2007 року, за кількістю назв перше місце займаєполітична і соціально-економічна література, яка становить 27,2 % до загальноїкількості назв і 26,9 % до загального тиражу. Порівняно з 2006 роком, кількістьназв збільшилась на 427 друк, од., тиражі зросли на 5,23 млн. пр., на другійсходинці — художня література (15,6 % і 11,8 %), кількість назв збільшилась на326 друк, од., а тиражі, навпаки, зменшились на 1,23 млн. пр. Далі виданнярозташувались таким чином: література з освіти та культури (14,8 % і 33,4 %) —кількість назв збільшилась на 509 друк, од., тиражі зменшились на 2,29 млн. пр.,технічна література (14,3 % і 8,0 %) — порівняно з 2006 роком, кількість назвзбільшилась на 162 друк, од., тиражі зросли на 188,7 тис. пр., видання длядітей та юнацтва (6,9 % і 9,1 %) — кількість назв збільшилась на 351 друк, од.,тиражі зросли на 1,37 млн. пр. Менше як за назвами, так і за тиражами видаєтьсялітератури з книгознавства, преси та поліграфії; у порівнянні з 2006 роком,кількість видань зменшилась на 16 друк, од., тиражі зменшились на 40,8 тис.пр., літератури універсального змісту видасться менше на 58 друк, од., тиражізменшились на 219,2 тис. пр.[6, с.10] [Дод.1.].
АналізДП за цільовим призначенням показує, що в 2007 році домінує навчальна таметодична література, у процентному відношенні до загальної кількості назвстановить 33,6 % і 37,6 % до загального тиражу, але порівняно з 2006 роком, незважаючи на збільшення кількості назв на 580 друк, од., тиражі зменшились на2,28 млн. пр., літературно-художніх видань надруковано 15.6 % до загальноїкількості назв і 11,8 % до загального тиражу, порівняно з 2006 роком, кількістьназв збільшилась на 326 друк, од., тиражі також зменшились на 1,23 млн. пр.,наукових видань надруковано 14,8 % до загальної кількості назв і 1,9 % дозагального тиражу, порівняно з 2006 роком кількість назв збільшилась на 73друк, од., тиражі зменшились на 520,3 тис. пр. [6, с.10] [Дод.2.].
Динамікаукраїнського книговидання за назвами і тиражами представлена діаграмами[Дод.3.]. З діаграми [Дод.3.]видно, що в порівнянні з минулими роками,спостерігається тенденція до збільшення назв, якщо не враховувати незначнезменшення у 1992, 1994, 1996 та у 1999 роках.
Прирісткількості назв книжок у 2007 році має бути найбільшим за всі роки незалежностіУкраїни. Прогнозуємо збільшення книговидання й за тиражами, у порівнянні зминулим роком, на 790,4 тис. пр. [6, с.12].
1.2Галузеві інформаційні потреби і документальний потік як чинники створеннясистеми забезпечення певної галузі
Проблемавивчення ІП актуальна для дослідників з різних наукових напрямів. В науковихдоробках фахівці вживають терміни: абсолютні та фактично задоволені, суспільні,колективні, індивідуальні та професійні ІП. До визначення сутності ІП вонидотримуються методологічної концепції об’єктивної природи і потреби, розділенняпотреби і свідомості[17, с.44].
Середфакторів, що впливають на ІП користувачів, можна вказати умови професійноїдіяльності, науковий та інформаційний потенціал, стереотипи, що склалися підчас пошуку і опрацювання інформації. Вивчати зміст ІП можна за допомогоюдослідження професійної діяльності людини.
Нахарактер ІП, загалом, впливають такі фактори як рівень інформаційної культури,запас інформації, а вони в свою чергу залежать від освіти, характеру роботи,стажу, віку, наукової кваліфікації. Потім у рамках кожної групи відбуваєтьсяподальша диференціація споживачів з урахуванням професійних, індивідуальних таінших факторів[17, с.44].
Длявивчення ІП застосовують різні методи. Так, О. Остапов проводить аналіз деякихметодів вивчення інформаційних потреб і зазначає, що найпоширеніший з них — це методанкетування, коли потреби визначаються за допомогою анкет, що розсилаютькористувачам інформації.
В.Маркусовата О.Чорний так класифікують методи дослідження ІП:
1.Методи,запозичені з конкретно-соціологічних досліджень: опитування (анкетування та інтерв’ю);аналіз документних джерел (запити, бібліотечні формуляри).
2.Традиційні методи інформатики: аналіз бібліографічних посилань, дослідженнязворотного зв’язку при різних видах інформаційного обслуговування [19, с.42].
Нанеобхідність вивчення ІП у комплексі вказують автори багатьох праць. Невинятком є робота українського вченого М. Слободяника. Він поділяє методививчення ІП на документні (аналіз інформаційних потоків, читацьких вимог,читацьких формулярів, бібліографічних посилань); соціологічні (анкетування,інтерв’ю. бесіди, експертні оцінки); аналітичні (аналіз закономірностейрозвитку об’єктів інформування, професійна діяльність фахівців, сутність тахарактер завдань, що вирішують фахівці, синтезування ситуації) і відзначає їхніпереваги та суттєві недоліки, що зумовлюють необхідність їх використання укомплексі[19, с.42].
Вроботі соціологічної служби застосовують такі методи: збору та узагальненняматеріалів: опитування, аналіз бібліотечної документації, облік читацькогопопиту, спостереження, методи експертних оцінок та математико-статистичні[8, с.30]
Удосконалювання інформаційного забезпечення користувачівнеможливо без наукових досліджень походження, характеру і динаміки їхніх ІП. Бібліотечне інформаційнесередовище не може бути комфортним, якщо не здатна повноцінно і високоякіснозадовольняти ІП своїх користувачів.
ІП в першу чергу випливає з професійної діяльностікористувачів, що визначена конкретними цілями і задачами. Іншими словами, длябудь-якої організації притаманні визначені особливості (специфіка) діяльності,що визначають специфічні ІП. Саме в ході рішення поставлених задач, реалізаціїцілей діяльності виникає потреба звертання до інформації. Тому специфікадіяльності і визначає сутність ІП.
Будь-якедослідження в галузі вивчення ІП повинно починатися з вивчення споживачаінформації. Розроблені різні класифікації користувачів, що базуються на різнихознаках, серед яких статус організації, вид діяльності,адміністративно-посадові функції.
Нахарактер ІП, загалом, впливають такі фактори як рівень інформаційної культури,запас інформації, а вони в свою чергу залежать від освіти, характеру роботи,стажу, віку, наукової кваліфікації. Потім у рамках кожної групи відбуваєтьсяподальша диференціація споживачів з урахуванням професійних, індивідуальних таінших факторів.
В якості загальної кінцевої мети інформаційногообслуговування виступає сприяння задоволенню ІП членів суспільства. У зв’язку зцим вивчення особливостей ІП розглядається як основа формування системиінформаційного обслуговування. Дані про ІП в тій чи іншій формівикористовуються при комплектуванні й організації збереження інформаційнихфондів, у процесі інформаційного, інформаційно-бібліографічного обслуговуванняспоживачів інформації та на інших важливих етапах діяльності інформаційно-бібліотечнихсистем[19, с.43].
РозглядаючиІП як метазасіб професійної діяльності, потрібно висвітлювати її через призмудокументного ринку, як кумулятора соціально-необхідної документної інформації,що становить базову складову інфоресурсу різних типів бібліотек. Аналізрепертуару документного ринку (споглядальний) певною мірою гарантує якіснухарактеристику документального фонду бібліотек.
Суспільно-політичнаінформація — багатовимірний феномен. Її зміст відрізняється комплексністю й багатоаспектнимвідображенням суспільного життя, обсяг є досить значним, а межі невиразними.Інформація у сфері політичних наук містить відомості про різноманітні тенденціїсоціального розвитку, суспільно-політичні течії, концепції, політичні явища,тобто відображає політичне життя суспільства. Подібна інформація не може бутиполітично нейтральною, вона, як правило, виражає політичну й ідеологічнуспрямованість. У зв’язку з цим суттєве значення має повнота інформації —необхідно брати не окремі факти, а всю їх сукупність, що стосуються конкретноїпроблеми, щоб не виникало враження їх довільного вибору, а також для досягненнянаукової адекватності інформації реферату й першоджерела. Одночасно важливослідкувати за тим, щоб не було штучного поєднання окремих уривків із текступершоджерела — реферат є новою специфічною науковою роботою. Незалежністьінформації від того, хто її створює, у сфері суспільних наук проявляєтьсяменше, ніж у природничих і технічних науках. Доля інформаціїсуспільно-політичного змісту тісно пов’язана з її автором — його світогляднимиорієнтаціями, статусом, науковою репутацією. Відомості про автора роботисприймаються як важлива частина змісту інформації[27, с.21].
Узв’язку із зазначеними специфічними рисами змісту суспільно-політичноїінформації її представлення має ряд особливостей.
Основнимносієм суспільно-політичної інформації є стаття в періодичних і продовжуванихвиданнях як самий оперативний вид наукової публікації. Це зумовлюєтьсяглобальними трансформаційними процесами, зокрема перехідним станом українськогосуспільства, коли значна частина політичної інформації дуже швидко втрачаєактуальність. З цієї причини для реферування важливо зуміти відібрати саме тіматеріали, що відображають основні напрями й тенденції суспільних перетворень;подають нові, оригінальні точки зору на політичні процеси та явища; висвітлюютьподії та аналізують теорії, актуальні сьогодні, а також ті, що матимутьпомітний вплив на розвиток суспільства в майбутньому.
Характернимирисами мовного представлення суспільно-політичної інформації є термінологічнаневизначеність і специфіка стилю. Представники різних наукових шкіл оперуютьрізними системами понять і термінів для викладу своїх теорій та інтерпретаціїсоціальних явищ. Таким чином, утворюється термінологічний бар’єр, тому,ознайомлюючи споживачів інформації з новими поглядами, новими теоріями, нерідкодоводиться пояснювати значення тих чи інших термінів, що призводить дозбільшення обсягу реферату. Крім того, у матеріалах суспільно-політичноїтематики автори поряд із загальноприйнятим науковим стилем мовлення можутькористуватися публіцистичними прийомами, надаючи висловленню своєї точки зоруяскравого полемічного забарвлення, тоді як реферат повинен відрізнятисьчіткістю й точністю формулювань, логічністю й послідовністю викладу матеріалу,відсутністю другорядних деталей і несуттєвих подробиць. Щоб реферат мавнайбільшу семантичну адекватність, еквівалентність, стислість і логічнупослідовність, необхідні відповідні лексичні й граматико-стилістичні засоби [27, с.21].
Потребаспоживачів в інформації зумовлює її рух. Суспільно-політична інформаціявідрізняється чималим розсіянням, оскільки вона міститься не лише у спеціальнійлітературі, а й зустрічається у виданнях суміжної тематики й ненауковихвиданнях. Специфічною рисою передачі суспільно-політичної інформації є їїобмеженість. Це зумовлено низьким рівнем типовості політичних явищ і процесів.Інформація, що відображає соціально-політичні явища одного регіону, однієїкраїни, не завжди потрібна й прийнятна для вирішення подібних проблем в іншомурегіоні чи іншій країні. Обмеженість руху суспільно-політичної інформації вчасі й просторі також зумовлюється труднощами її перекладу, пов’язаними звикористанням авторами таких понять мовою оригіналу, для яких складно знайтиеквівалент мовою реферату, що відбивається на якості й швидкості перекладу.Важливою особливістю руху в часі суспільно-політичної інформації поточногохарактеру є її швидке старіння, зумовлене інтенсивними суспільнимиперетвореннями. Однак треба враховувати, що фундаментальні праці не втрачаютьсвоєї інформаційної цінності протягом тривалого часу. Так, твори визначнихполітичних діячів і науковців залишаються актуальними протягом століть.
Отже,специфіка суспільно-політичної інформації в загальних рисах була проаналізованастосовно змісту та представлення, а також руху в часі й просторі. Саме з нимипов’язані особливості ДП з політики й практичні проблеми його обробки.
1.3Методи оцінки галузевого документального інформаційного потоку
ВивченняДП є важливим для наукового дослідження будь-якої проблеми.
Галузевідокументальні інформаційні потоки (ДІП) — це система, що складається звзаємопов’язаних елементів, якими є не тільки власне документи, а й їх окремібібліографічні ознаки: обсяг, шифр, оперативність, старіння, цитування,термінологія та ін. Для їх дослідження, а також потоків, утворених ними,використовують бібліометричні та наукометричні методи.
Останнімчасом важливим напрямком бібліометричних досліджень став аналіз ГДП, щоскладають репертуар вітчизняної книги. Репертуар книги з проблем культури тамистецтва досліджує викладач РДГУ М.С. Костенко, дане дослідження висвітлено вдругому розділі даної дипломної роботи.
Щобзробити аналіз бібліометричних показників інформаційного потоку вироблено рядметодик, таких як: кластерний аналіз, контент-аналіз, метод ключових слів,пропускного аналізу та бібліографічного поєднання, анкетний метод, які вивчаютьрізні властивості документального потоку [29, с.19]. Для повної характеристикипотоку документів, його структури, внутрішніх і зовнішніх зв’язків, динамікирозвитку, виявлення закономірностей, доцільно досліджувати комплекс показників[29, с.19].
Насьогодні запропоновано ряд методів, що дозволяють в певній мірі об’єктивуватикваліметричні характеристики змістовного наповнення документів, наприклад,метод контент-аналізу, або кількісного вивчення змісту документа; семантичнийаналіз документів (експертна оцінка), який має в певній мірі суб’єктивнийхарактер, що залежить від труднощів, які виникають при кількісних вимірахзмісту документів [29, с.19]. При інформаційному аналізі наукових проблем інколивикористовується індексація документів ключовими словами. Цей метод,аналогічний за своєю суттю методу контент-аналізу і направлений на вивченнятематичної характеристики текстів документів та їх масивів. Він може бутисамостійно названий «методом ключових слів».
Оригінальнуметодику, засновану на використанні ключових слів, запропонували Х. Талвоя, Л.Гасман [29, с.19]. Для одержання найвірогідніших даних вони рекомендуютьвраховувати всі статті, які опубліковано з проблеми, що досліджується. Зважаючина те, що неможливо відібрати весь потік першоджерел, використовують рядвторинних документів. Аналіз документів на основі ключових слів використовуютьяк методичну основу системного аналізу предметного змісту потоку документів, аза допомогою його — наукової проблеми. При використанні цього методу стаєможливим моделювання як теоретичних, так і практичних напрямів науки[лад, с.19]. Цей метод може бути основою для вироблення простих та зручних взастосуванні інших методів дослідження, які б визначали новизну, актуальність,дублювання, повторюваність інформації в документах та її цінність, як показниктехніко-економічної ефективності й наукового прогресу. Це дає можливість скластиоб’єктивну оцінку кожної окремо взятої проблеми, визначити її перспективністьта новизну, що має велике значення при плануванні науково-дослідних тадисертаційних робіт.
Удокументалістиці широко застосовується метод пропускного аналізу. Це сукупністьприйомів для виявлення пропусків у попередніх знаннях. Метод виходить з чіткогоформулювання бажаного практичного результату на основі існуючих потреб у цьомурезультаті. Як метод інформатики, визначення пропуску в знаннях може бутиметодичною основою формування мети наукових досліджень, вироблення напрямівдосліджень для отримання нових знань.
Зпозиції системного підходу дослідження ДІП, формальним критерієм інформаційнихзв’язків документів з їх цитування. Число посилань — інформативний індикаторвзаємозв’язку наукових робіт, що дозволяє виявити ті зв’язки, які невизначаються явно.
Унауці апарат бібліографічних посилань виконує багатогранні функції, які не меншважливі в структурі науки, ніж самі наукові факти. Бібліографічні посиланнянерозривно пов’язані з текстовою частиною наукових публікацій, але можуть матий самостійне значення, наприклад в покажчиках наукових посилань і надаватисуттєву допомогу вченим, бібліотечним та інформаційним працівникам припроведенні інформаційних пошуків і різноманітних наукометричних досліджень,таких як цитат- та кластер-аналіз [29, с.19].
Багатоаспектніфункції апарату бібліографічних посилань обумовлюють широкі можливостівикористання методики цитат-аналізу для оцінки продуктивності та внеску в наукувчених і наукових колективів, прогнозування, виявлення найбільш значнихперіодичних видань, комплектування фондів бібліотек, дослідження динамікирозповсюдження нових наукових методів і ідей, виявлення «дрімаючих»робіт, які спочатку не одержали належного визнання, визначення тенденційрозвитку науки і техніки, виявлення структури, інтенсивності й направленостіінформаційних потоків і наукових комунікацій [29, с.19] та ін.
Одинз методів кластер-аналізу був розроблений ще М. Кестлером в 1963 р. і має назвуметоду бібліографічного поєднання[29, с.20]. В основі методу Кестлера полягаєпринцип взаємозв’язку між двома публікаціями, які цитують один і той жедокумент. Інтенсивність взаємозв’язку 2 публікацій визначається числомбібліографічних посилань, загальних для обох документів. Другий, досконалішийметод кластер-аналізу, — метод проспективного зв’язку, був розроблений в 1973р. одночасно І. Маршаковою і Н. Смоллом. В основі цього методу лежить принципвиділення взаємозв’язку між двома публікаціями на основі цитування їх одними йтими ж документами. Інтенсивність взаємозв’язку двох публікацій за цимиавторами пропорційна кількості праць, що посилаються одночасно на обидвіпублікації. Дослідження цитованості одержало широке розповсюдження припроведенні кластерного аналізу бібліографічних посилань, який засновано навиявленні кількісного взаємозв’язку публікацій за їх співцитуванням. Цейнаукометричний метод дозволяє стежити за розвитком тієї чи іншої галузі науки ітехніки, за проникненням її в суміжні; прогнозувати розвиток окремих галузейнауки і виявляти лідерів у науці й «класичних» працях; взаємозв’язокідей в розвитку науки; механізми та шляхи зародження і розвитку науковихнапрямів[27, с.21].
Унаш час опубліковано порівняно невелику кількість робіт, присвяченихметодології кластерного аналізу та його використанню в наукометричнихдослідженнях. Деякі автори використовували в своїх дослідженнях принципи іметодологію кластерного аналізу, але побудова інформаційних зв’язків нимиздійснювалась не співцитуванням, а на основі анкетування, взаємоцитуванняжурналів, розподілення публікацій різних за профілем журналів за рубрикамиреферативного видання. В методичних рекомендаціях Ю. Дупленко та С.Бурчинського описано метод кластерного аналізу для вивчення ДІП з геронтології,що проводився за допомогою програмної системи, адаптованої для обробкиреферативно-бібліографічних масивів на ЕОМ. База даних, яка формуєтьсяпрограмною системою і призначена для проведення кластерного аналізу, охоплюєінформаційний масив у вигляді двох файлів. Один включає опис базових(цитованих) документів, а другий — проспективних (цитуючих) і ці останніпосилаються на базові. Принцип побудови двох названих підмасивів розроблений,як уже згадувалося вище, Ю. Гарфілдом і реалізується з 1964 р.[27, с.21]. Методпобудови класифікації за допомогою покажчика посилань базується на тому, що,вказуючи в бібліографії при статті опубліковану раніше роботу, визначаютьконцептуальний зв’язок між двома статтями, так би мовити класифікують своюстаттю за допомогою посилань.
Цінністьінформації нерозривно пов’язана з метою дослідження. Тому при визначенніцінності документа необхідно врахувати її наявність в документі, оскількиінформація в цьому випадку може бути оцінена на основі того, наскільки вонаможе принципово вплинути на результати дослідження. Новизна і вірогідність, якпоказники цінності документальної інформації, відносяться до надважливих, алемало розроблених проблем інформатики. Для визначення цих показниківінформаційної діяльності використовують метод експертних оцінок, заснований наінтуїтивно-емпіричному підході. Новизна розглядається як абсолютна, так івідносна. Абсолютно новим вважається будь-яке дослідження, що вперше пропонуєяке-небудь рішення проблеми; відносно новим — подальша розробка, пов’язана звдосконаленням, поглибленням і розширенням досліджень запропонованого ранішевирішення проблеми (розробка по горизонталі). Для оцінки асиміляції новоговведено наступні рівні: експериментальний, дослідний та практичний.Вірогідність наукового документа є мірилом повноти інформації, на основі якоговизначається правдивість документа і складається з необхідної повнотибібліографічного опису і опису проведеного дослідження. Загальноприйнятаструктура опису дослідження, що адекватно відображає структуру експерименту,подана наступними елементами наукового повідомлення: мета, об’єкт, метод тарезультати дослідження. Кожний з цих елементів має своє мірило необхідноїповноти інформації, яку можна виразити в кількості ознак і розробити відповіднувагову шкалу[29, с.20]. Таким чином, створюється можливість кількісної оцінкиступеня поданої інформації в описі дослідження, ранжирування науковихповідомлень і вибору найбільш вірогідних з них.
Другийпоказник, що широко вивчається, це — старіння документів. Найчастіше вивчаєтьсястаріння документів за їх цитуванням. Для цього аналізують переліки публікаційперіодичних видань (журналів) і визначають кількісний вміст процитованих працьрізного «віку». Доцільно для формування однорідного масиву документівпопередньо відібрати документи одного профілю чи наукового напряму, оскількивід них залежать темпи старіння. Цитовані документи розташовують вхронологічному порядку, починаючи з року дослідження, потім за допомогоюматематичної обробки встановлюють закономірність старіння (цитування) взалежності від «віку» документа. Необхідно відмітити, що вивченнястаріння доцільно здійснювати не тільки в порівнянні з профілем, а й з видомдокумента.
Вивченняоперативності публікацій первинних документів проводять шляхом порівняння датнадходження документа у видавництво і дат видання. Ці дані, як правило,вказуються в кінці джерела інформації. В публікаціях періодичних виданьміститься дата подання її в редакцію. Окрім вивчення оперативності видання запроходженням документа в редакції та видавництві, в деяких випадках вдаються додослідження від моменту зародження наукової ідеї до публікації методоманкетування. Анкета включає приблизний час (дату) зародження ідеї, дату початкуі закінчення дослідження, дату початку і закінчення написання статті, часредагування, друкування, довідкових перевірок, підгонки під журнальний формат,дату надходження в журнал на розгляд, дату прийняття або відхилення, датупублікації. Допоміжними можуть бути питання: де готувався рукопис (вдома, нароботі, від руки, на друкарській машинці або на комп’ютері), як багато часуавтор переробляв рукопис.
Теперможна коротко сказати про методики аналізу вторинних наукових документів і,відповідно, утворених ними ДІП. В літературі мало приділялося уваги описуметодик дослідження властивостей і закономірностей формування вториннихдокументів. Вторинні джерела інформації досліджувалися з метою визначенняповноти відображення в них первинних джерел інформації, дублювання приреферуванні первинних документів у різних вторинних джерелах, а такожоперативності та інформативності. Повнота відображення первинних джерел увторинних визначається шляхом порівняння змісту в профільному потоці й увторинному джерелі (абсолютна повнота), порівняння числа первинних документів,відображених у різних вторинних джерелах (відносна повнота). Дослідженнюпідлягають ступінь і якість (назва) охоплення періодичних видань різнимивторинними, виявляються переліки періодичних видань, що перетинаються і неперетинаються[9, с.14].
Методикадослідження дублювання зведена до визначення повторів відображення одного ітого ж документа протягом визначеного періоду в одному й тому ж вторинномуджерелі, або, що більш розповсюджено, в різних. Суть методу в розташуванні заалфавітом масивів вторинних документів і виявленні ідентичних документів заоднією і тією ж градацією алфавітного розташування[29, с.20].
Улітературних джерелах також описується методика аналізу оперативності джерелвторинної інформації. Під терміном «оперативність» мають на увазіінтервал між появою оригінальної публікації (статті, монографії, патенту тощо)і відображенням цієї первинної інформації в бібліографічному або реферативномувиданні [29, с.20]. У зв’язку з тим визначення оперативності на основі співставленняроку виходу бібліографічного або реферативного видання і року публікаціїпервинної інформації не точне, пропонується співставляти місяць публікаціїстатті чи іншого первинного документа і місяць публікації бібліографічногоопису чи то реферату в інформаційному виданні. На основі цього визначають«абсолютну» оперативність. Для визначення “‘відносної”‘оперативності зрівнюють терміни відображення однієї і тієї ж первинноїпублікації в різних джерелах вторинної інформації.
Аналізуючиописані вище методики, можна сказати, що в наш час найповнішою можна вважатихарактеристику галузевого ДІП, при застосуванні комплексного підходу, який бивключав кластерний аналіз наукових документів та визначав перспективністьнаукового напряму. Це має підняти вітчизняні наукові пошуки на сучасний рівень,який відповідав би світовим стандартам.
Зпозиції оцінки науково-інформаційного забезпечення фахівців, побудоватехнологій інформаційних процесів, у тому числі пошуку наукової інформації іззастосуванням сучасних телекомунікаційних засобів та інформаційних мереж, атакож дослідження кваліметричних і семантичних особливостей таких ДІП є дужеважливим процесом. Дані технології скорочують терміни пошуку інформації, атакож надають можливість фахівцям користуватися не тільки вітчизняноюінформацією, а й більшістю зарубіжної.

Розділ 2.Моделювання галузевих документальних потоків культури і мистецтва
2.1Характеристика галузі культури і мистецтва
Культура походитьвід colo, colere – вирощування, обробіток землі. З 18 ст. – виховання,вирощування людини, “оброблення людської душі”, культура як приналежність рисамособистості – “культурність”, “культура праці”, культура поведінки, фізичнакультура. Сукупність матеріальних і духовних надбань людства, як спосібдуховного освоєння дійсності на основі системи цінностей( смислів), і якрозгортання творчої діяльності людини, спрямованої на пошук смислу буття.Культура – все створене, відмінне від природи, хоча культура передбачаєнаявність природи і людини як біологічної істоти для свого існування, культуравиступає засадою гармонійної єдності людини з природою. Сучасні інтерпретаціїкультури полягають на таких позиціях. По-перше, культура – це створена людиною“друга природа”, світ, який “надбудований” над незайманою природою. По-друге,культура є системою спільних для суспільства цінностей, матеріальних ідуховних. Цінність – те, що має сенс для людини, світ, наповнений людськимсмислом. По-третє, людина як суб’єкт культури формується в процесікультуротворчої діяльності і стає людиною шляхом залучення до культури.Культура – це історичний процес збереження, розподілу, обміну і вживанняготових наслідків людської діяльності, а також створення нових цінностей,спроможних забезпечити подальший процес розвитку самої людини. В сучасній науціприсутні такі основні концепції тлумачення поняття культури.
— Соціально-атрибутивна: все, що властиве суспільству; культура як соціальненаслідування; соціально задане і здійснюване соціальними інститутамиспрямування культивування індивідуальних біологічних якостей;
— Особистісно-атрибутивна: людина як суб’єкт інтерпретацій та інновацій – рушійрозвитку культури; культура як сфера самореалізації людини і самоствердження ірозвитку її сутності (культура живе в людях, їх творчості, діяльності,переживаннях – люди живуть в культурі); поле, процес і результатсамореалізації
— аксіологічна:культура як історично і соціально зумовлене, об’єктивоване в продуктах людськоїдіяльності (артефактах) ставлення людини до природи, до суспільства, до самоїсебе; реалізація і втілення в культурних текстах верховних цінностей шляхомкультивування вищих людських чеснот
— Діяльнісна:єдність способів і продуктів людської діяльності, які вдосконалюють людину
— семіотична:факти культури в знаках збереження та передачі інформації, культура яксукупність мов, що кодують інформацію про світосприйняття народу, характер,рівень його знань, вірувань, моральні уявлення; культура як механізм, щостворює сукупність текстів; знакова система; мови (акти людської поведінки,художні образи у творах мистецтва, обрядові ритуальні церемоніальні ситуації,особливі смислові конструкції в філософських, політичних, релігійних,літературних текстах) матеріалізують, зберігають і передають смисли людськогожиття в його співвіднесеності зі смислом існуючого; чим ґрунтовніше людина знаєзнаки тим глибше розкриває людський досвід
/>На відміну від культурології, предметом якої є осмислення культурногорозвитку людства як поліфонії ціннісне значущих смислів буття людськоїспільноти, різних культур, формування цілісного уявлення про культурнийконтинуум і місце в ньому людини, відтворення універсального образу світу вйого динамічному розвитку – історія української та зарубіжної культури вивчаєконкретні унікальні творіння культурного генія в їх динаміці. Зі свого боку,історія культури як окрема наука, що досліджує конкретні феномени культури, єбазисом культурології як найзагальнішої науки про культуру.
/>Художня культура як складова духовної базується на засвоєнні світу черезсистему художніх образів, створених митцем — суб’єктом культури. Художнядіяльність поєднує перетворюючу діяльність (створення художніх творів) зкомунікативною та пізнавальною (реалізація процесів сприймання мистецькихцінностей). Слід підкреслити самостійність існування ще однієї реальності – світумистецтва, який наближує людину до її ідеалу. Художньо-образне освоєння світумає різноманітні способи творчості, модифікації, виявлені у видах мистецтва,які тепер частіше називають текстами культури – література, музика, живопис,архітектура, театр, скульптура, ужиткове й декоративне мистецтво. Мистецтвопобутує у різних жанрах (поема, роман, симфонія, портрет). Історично склалисярізні творчі методи і стилі (готика, бароко, класицизм, романтизм). У художнійкультурі реалізується цілісне, об’ємне, найбільш гармонійне освоєння людиноюсвіту. Вона сприяє реалізації людиною наявних у ній можливостей і потенцій, даєзмогу вдосконалюватись духовно, емоційно, інтелектуально, прилучає до вічноїмудрості, до мистецьких цінностей, орієнтує на загальнолюдські ідеали.
Рівень художньоїкультури, при всій самостійності її розвитку, багато в чому залежить відматеріальної основи історичної доби, бо вона є системою створення, збереження,обміну, розподілу, поширення і споживання створених і створюваних цінностей, томузалежить від інституцій, а також матеріального благополуччя людей. Суспільнийстан стимулює або стримує художню діяльність. Суб’єктами художньої культури єнарод як ціле і його талановиті творці й інтелігенція. Народ — головнийохоронець свого духу, ментальності, художнього досвіду, зразків, норм,традицій, мови. Митець творить унікальні художні цінності через глибокеіндивідуальне переживання освоюючи дійсність. Неповторність таланту якскладного переплетіння психологічного, духовного і фізичного, багатствавнутрішнього світу особи з досконалістю художнього бачення світу іоригінальністю самовираження. Масштабність і значущість таланту полягає упрориві соціальної детермінованості, у виході за її межі, у наповненостізагальнолюдським звучанням.
В художнійкультурі, в мистецтві, зокрема у фольклорі найбільше виявляється психічнийсклад нації як цілого. Він об’єктивується в артефактах мистецтва, якіпіддаються науковому дослідженню. Джерело проявів рис національного – вмистецтві, національному не лише за формою (як стверджували ідеологимарксизму), а передовсім в образах і нормах мислення. Мовна будова творумистецтва віддзеркалює характерність специфіки національного мислення.
Культура міститьу собі як стійкі, так і мінливі елементи. Ідеї, цінності, звичаї, обряди,зберігаються і передаються від покоління до покоління як традиції – наукові,релігійні, моральні, національні й духовні. Система традицій віддзеркалюєцілісність, сталість суспільного організму і спадкоємність поколінь. Носіямиспадкоємності є фольклор, писемність, предметні історичні пам’ятки, музеї,енциклопедії, бібліотеки. Спадкоємність передбачає передовсім інтерпретаціюкультури минулих часів з позиції сучасності. Вертикальна спадкоємність – цеорієнтація на культурні досягнення і досвід попередніх епох. Культурнийрозвиток кожної епохи вбирає в себе одночасно існуючу культуру різних народів,регіонів і той зв’язок, який існує між ними і без якого їхній стан був биобмеженим, неповним і звуженим, називається горизонтальною спадкоємністю. Усвідомлюючий переосмислюючи минуле, мислитель, учений, художник і винахідник творять новіцінності, збагачують світ людської культури. Нове заради нового містить в собісправжнє творче начало. В сучасному суспільстві, на відміну від традиційнихсуспільств, оновлення, новаторство є базисною цінністю.
Одним ізнайважливіших чинників культурного життя усіх без винятку народів є,безперечно, література – мистецтво слова. Сам термін “література” походить відфр. litterature, яке, у свою чергу, веде до походження від латинського littera– літера. Виникнення цього терміна вчені відносять до початку ХVІІІ ст. Проте йдотепер термін “література” вживається в двох значеннях.
У широкомурозумінні – це вся писемність; у вузькому – це скорочене позначення художньоїлітератури (вона якісно відрізняється від інших видів літератури – наукової,філософської і т.д.).
Розуміннямистецтва слова якісно змінювалися протягом його багатовікової історії. Своїмкорінням література сягає в глибоку давнину, в од літературний і дописемнийперіод. Розвиток мистецтва слова тісно пов’язаний із прогресом мислення. Аджеслово, мова є дійсністю думки.
Основна цінністьслова в первісних формах була у тих властивостях мови, які зближують її змузично-театральним дійством.
У подальшому набільш вищому щаблі первіснообщинного ладу, мистецтво слова відособлюється якміфологічний усний епос – міфи, легенди, перекази, що в сукупності утворювалиепопеї.
Розвиваєтьсяоповідна поезія. Слово входить у свої права і стає самостійним мистецтвом.Щоправда, і тут воно ще зрощене музикою. Поет, розповідач і співець – однаособа. Сказання “Іліади”, поезії “Махабхарати” – все це співалося під музику.Отже, усна народна творчість є тим джерелом, з якого виникають майбутнілітературні жанри: драма, лірика, епос. Це основні літературні роди, якіпроявилися ще в долітературному періоді стали тими шляхами, котрими розвиваласьвся історія літератури.
В основілітературного роду лежить певний спосіб освоєння явищ дійсності в основі епосу– естетично освоєна подія, в основі драми – дія, в основі лірики –безпосередній поетичний вияв душевного стану самого поета. Тож до епосувідносяться такі види: літературний міф, казка, епопея, епічна поема, роман,повість, оповідання, новела. Поняття лірики охоплює собою такі різновиди:пісня, ода, романс, елегія та ін.
Драматичний рід –це трагедія, комедія і власне драма.
Зазнаючисерйозних змін літературні види, у свою чергу, породжують чимало жанрів.
Героїчний епосмістить цілісну картину народного життя у формі героїчної розповіді про минуле.В епосі завжди присутній глибокий інтерес до історичної долі народу. Історичнийфон концентрується завжди навколо певної історичної події (війни), яка маєвсенародне значення (“Одіссея”, “Пісня про Роланда”, “Пісня про Сіда”, “Думапро Байду”, “Дума про козака Голоту”).
Більш високийрівень патріотизму притаманний для народів. які зазнають національногогноблення. Так, в українських історичних піснях та думах (згадувались вище)головні герої втілюють у собі всенародне прагнення до незалежності, уособлюютьзростання національної самосвідомості.
Згодом епосвідходить на другий план, поступаючись місцем драмі та новим епічним формам(Данте “Божественна комедія”).
Ще в античнійлітературі виникає специфічна галузь словесної творчості, яка, з одного боку,знаходиться на межі літератури і повсякденного мовного спілкування, а з іншого– на межі літератури та філософії. Ця жанрова лінія дістала особливий розвитокв епоху Відродження і мала найбільше значення для народження роману (Ф. Рабе“Гаргантюа і Пантагрюель”).
У всіх великихкраїнах Західної та Центральної Європи в епоху Відродження виникають і першінаціональні літератури – за мовою і своїм значенням. В Італії фундаторами італ.літератури були Петрарка та Боккаччо. Проте слід зазначити, що цей процес не увсіх народів відбувався одночасно. Так, в Україні (кінець ХVIII – початок ХІХст. І. Котляревський), в Росії (пол. ХІХ ст. – О.С. Пушкін).
Подальшийрозвиток літератури був пов’язаний з особливостями, притаманними епосікласицизму (ХVІІ – поч. ХІХ ст. ). Для класицизму характерний поділ на “високі”та “низькі” жанри, поєднання яких вважалося неприпустимим.
Високі жанри –епопея, трагедія, ода – покликані втілити державні або історичні події, тобтожиття монархів, полководців, міфічних героїв.
Низькі – сатира,байка, комедія – мають зображати приватне, повсякденне життя осіб середніхверств. Стиль і мова повинні були строго відповідати обраному жанру (Расін,Буало (Мольєр)).
У кін. ХVІІІ ст.в Німеччині і на початку ХІХ ст. у Франції, а також в інших країнах виникаєнапрям, який протиставляє себе класицизму і отримує назву “романтизм”.Романтики вперше відкрили суперечливість людської душі, її невичерпність.
Романтикипоновили художні форми: створили жанр історичного роману, фантастичні повісті(Гюго, Жорж Санд), (П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ’яненко).
У ІІ пол. ХІХ ст.утверджується напрям, що прийшов на зміну романтизму – реалізм. Кардинальнапроблема реалізму – співвідношення правдоподібності й правди, істини (Ч. Діккенс,О. Бальзак).
На початку ХХ ст.в європейському мистецтві виникають різноманітні явища, які умовно можнаназвати модернізмом. Якщо у всі віки література була пройнята ідеєю людини, тов сучасну епоху актуалізуються проблеми співвідношення особистості з космічнимі людським універсамом.
2.2Інформаційне забезпечення галузі культури та мистецтва за допомогоюдокументального потоку
Належнефункціонування інформаційного забезпечення культури та мистецтва можливе лишеза умови постійного моніторингу ІП користувачів інформаційних установ. Длядосягнення сумісності інформаційного обслуговування доцільним є веденнявідповідного рубрикатора інформаційного обслуговування, де мають фіксуватисявідомості щодо ІП, засобів їх забезпечення (як локальних, так і зовнішніх).Сумісність документного фонду та ДПА забезпечується використанням всімаінформаційними установами єдиної інформаційно-пошукової мови для пошукугалузевої інформації. Раціональне співвідношення функцій, здійснюванихучасниками взаємодії, досягається узгодженням між всіма інформаційнимиустановами єдиних вимог до якості та термінів виконання інформаційних запитів,асортименту безкоштовних та платних послуг, планування та регулювання всіхнапрямків діяльності. Досягти високого рівня узгодженості можливо за постійноїдержавної підтримки створення програм інформаційного забезпечення науки,виробництва, культури [21, с.266].
Оптимальневирішення всіх завдань інформаційного забезпечення культури та мистецтвазначною мірою зумовлене також вільною орієнтацією працівників інформаційних установв інформаційних ресурсах, а також зовнішніх інформаційних ресурсах.
Інформаційніустанови матимуть змогу ефективніше забезпечувати ІП користувачів за умовидосягнення корпоративності всіх процесів та технологій інформаційногообслуговування. Матеріали фахової періодики переконливо свідчать про готовністьінформаційних установ України до переходу на новий — інтеграційний-етапспівпраці.
Перевіренимдієвим методом дослідження проблеми інформаційного забезпечення є побудоваописових (теоретичних), прикладних або інших моделей. Якими б різноманітними небули концептуальні погляди фахівців інформаційної сфери щодо можливогомоделювання інформаційного забезпечення галузевих суспільних потреб, їх, надумку М. Костенко, об’єднує наявність певних вузлових положень, а саме:виділення основних сегментів моделі та напрямків їх взаємодії, рівнів системиінформаційного забезпечення, комплексу функцій, виконання яких маєзабезпечуватися, тощо[21, с.267].
Якпровідні сегменти моделі інформаційного забезпечення культури та мистецтвапропонуємо розглядати відповідні інформаційні установи, масиви та потокидокументів, користувачів, що взаємодіють із системою забезпечення галузевих ІП,та засоби реалізації моделі. Такий підхід дає змогу моделювати і розвиватисистему інформаційного забезпечення культури та мистецтва, здійснюючинаповнення галузевими інформаційними ресурсами інформаційного середовища.Вирішення цього завдання можливе лише за умови інтеграції зусиль відповіднихінформаційних установ. Система інформаційного забезпечення культури тамистецтва передбачає здійснення всіх видів інформаційного обслуговування натаких рівнях надання інформації:
1- інформаційні ресурси конкретних інформаційних установ регіону;
2- інформаційні ресурси держави (вся доступна в Україні інформація);
3-світові галузеві інформаційні ресурси[21, с.267].
Універсальніфонди ОУНБ дають змогу саме цим інформаційним установам посісти чільне місце ворганізації інформаційного простору. Певну роль у розкритті інформаційнихресурсів та організації інформаційного обслуговування фахівців культури імистецтва можуть відігравати бібліотеки навчальних закладів гуманітарногоспрямування.
Суспільнозумовлена необхідність розширення інформаційного середовища для користувачівОУНБ визначає їхню поступову трансформацію в інформаційно-бібліотечні центри,які паралельно зі здійсненням традиційних для бібліотек напрямків діяльностімають організовувати сучасну інформаційну інфраструктуру для користувачів, атакож вдосконалювати систему послуг із використанням сучасних технічнихзасобів[21, с.267].
Вдосконаленняінформаційного забезпечення потребує вирішення низки організаційних ітехнологічних проблем, зокрема використання єдиної державної політики в сферіінформатизації. Її прикладом є узгоджені дії щодо інформатизації регіону тарозвитку нових інформаційних технологій, уніфікації технологічних процесів,подолання можливої несумісності програмного забезпечення інформаційних установ.
Вимогакерованості системи інформаційного забезпечення культури та мистецтва викликає необхідністьстворення центрального галузевого інформаційного центру та здійснення правовоїрегламентації його діяльності. Правове регулювання передбачає розробкурегіональних нормативно-правових актів і положень про комплектацію, порядокфункціонування та ареал дії регіонального галузевого центру, а також укладаннянеобхідних угод щодо співпраці зацікавлених інформаційних установ іззабезпечення ІП фахівців культури та мистецтва[21, с.268].
Організаційнуструктуру регіонального галузевого інформаційного центру, на думку викладачаРДГУ М. Костенко, доцільно розглядати в двох аспектах. По-перше, він є одним ізсегментів національної системи інформаційного забезпечення культури тамистецтва. По-друге, сама структура інформаційного центру має бути досить розгалуженоюта достатньо мобільною, щоб вчасно реагувати на змінювані галузевіІП[21, с.268].
Уструктурі галузевого інформаційно-бібліотечного центру мають виділятисятрадиційні для інформаційних установ та новостворені структурні підрозділи.Зокрема, мають функціонувати: відділ забезпечення проходження вхідних тавихідних інформаційних документних потоків, а також диспетчерський контроль заними (замовлення на літературу; нові надходження; читацькі вимоги тощо); відділобслуговування користувачів (читальний зал, абонемент, медіатека). Якщочитальний зал та абонемент
являютьсобою сталі структурні підрозділи, то медіатека — якісно новий, який, окрімчитального залу та абонемента, включає необхідні технічні засоби для роботи заудіальними, аудіовізуальними та електронними документами[21, с.268].
Доцільнимє створення відділу (сектору) акумуляції і створення інформаційних ресурсів. Яксвідчить досвід функціонування відділу «Регіональний інформаційний центр»Рівненської державної обласної бібліотеки, наявність подібного сектору вструктурі інформаційної установи значно розширює можливості інформаційногообслуговування користувачів.
ЗабезпеченняІП користувачів відповідно до сучасних вимог потребує постійного вдосконаленняДПА, ефективної організації інформаційних ресурсів, вивчення інформаційногосередовища, дослідження ресурсів глобальних комп’ютерних мереж. Це зумовлюєдоцільність виділення в організаційній структурі інформаційно-бібліотечногоцентру відповідного сектору із здійснення інформаційного моніторингу. Інформаційниймоніторинг переважно розглядають як альтернативу існуючому досвідуінформаційно-аналітичної діяльності бібліотек. Сутність моніторинговогодослідження полягає в постійному спостереженні за об’єктом, накопиченні фактівщодо його параметрів, аналізі його поточного стану і прогнозуванні майбутньогона основі виявлених закономірностей [42, с.12]. Здійснення інформаційногомоніторингу-клопіткий, технологічно непростий і досить дорогий процес, томузастосовувати його доцільно стосовно суспільно значущих об’єктів та на основівикористання єдиного формату даних про документи (що відповідають традиційномубібліографічному опису документа). Саме етап накопичення даних є найбільштрудомістким і має найвищу вартість. Сучасне програмне забезпечення дає змогуструктурувати різноманітні дані, приводити їх до єдиного формату з метоюподальшого сполучення і порівняння їхніх характеристик, отримувати статистичнута графічну інформацію без втручання інформаційного працівника, застосовуватиметодику ранжирування тощо. Тому лише належне техніко-технологічне оснащенняінформаційної установи дозволить реально здійснювати найперспективніші танайскладніші різновиди інформаційного моніторингу-такі, як концептуальний(об’єктами його є не окремі документи, а параметри їх змісту, тому основумоніторингу становлять не бібліографічні, а повнотекстові, гіпертекстові,мультимедійні БД) [42, с.12].
Враховуючинекомерційний характер гуманітарно-культурологічної сфери, на початкових етапахфункціонування регіонального інформаційно-бібліотечного центру доцільноздійснювати інформаційний моніторинг галузевого документального потоку,результати якого забезпечать раціональне вирішення проблеми комплектування,формування системи віртуальних інформаційних ресурсів тощо.
Здійсненняінформаційного обслуговування в сучасних умовах пов’язане з наданнямінформаційних послуг на основі широкого застосування нових інформаційнихтехнологій, тому безумовного значення набуває потреба виділення ворганізаційній структурі регіонального інформаційно-бібліотечного центрувідповідного відділу (сектору) технологічного забезпечення.
Такимчином, описова модель інформаційно-бібліотечного центру являє собою сполученнятаких вихідних елементів, як організаційна структура центру (системаструктурних підрозділів інформаційної установи, обслуговуючого персоналу тощо);сукупність функцій щодо інформаційного забезпечення фахових ІП; системавнутрішніх і зовнішніх інформаційних ресурсів (традиційних та електронних); ДПАяк модель документного фонду. Важливого значення для вирішення завданнярозроблення оптимальної моделі інформаційного забезпечення галузі набуваєдослідження контингенту користувачів інформаційних установ-фахівців культури імистецтва та їхніх ІП, що трансформуються в умовах змінюваного соціокультурногосередовища регіону, країни, світу[21, с.270].
Особливоїуваги, на думку М. Костенко, потребує такий аспект діяльності регіональногоінформаційно-бібліотечного центру, як представлення власних інформаційнихресурсів у глобальних інформаційних мережах. Цікавим з точки зоруінформаційного забезпечення галузі є досвід представлення в Інтернетіінформації щодо установ культури та мистецтва, накопичений російськимифахівцями [1, с.17]. Пропоноване ними моделювання структури відповідних сайтівпередбачає першочергове розроблення теоретико-методологічних основ формуваннятипових моделей закладів культури та мистецтва регіону для представлення вмережі. Зокрема, окреслено коло завдань, що підлягають обов’язковому вирішенню:
— розроблення загальнодержавного «Паспорта культурного життя» як нормативногодокумента зі структурування інформації у сфері культури та мистецтва;
— виявлення переліку об’єктів культури та мистецтва регіону;
— порівняльний аналіз характеристик і реквізитів, представлених у «Паспортікультурного життя» та схемах опису установ культури та мистецтва;
— розробка типових моделей контенту сайтів регіональних електронних ресурсів усфері культури та мистецтва[1, с.17].
«Паспорткультурного життя» визначає основні напрямки, що характеризують станкультурного життя регіону, а саме: загальну характеристику території; загальноекономічніхарактеристики регіону; характеристику мережі культурно-мистецьких установ;показники фінансово-економічної діяльності, матеріально-технічної бази таорганізації діяльності закладів культури й мистецтва; стан кадрів; рівеньміжнародних контактів; наявність правової бази[1, с.17].
Підсумовуючивищевикладене, зазначимо, що оптимізація інформаційного забезпечення культурита мистецтва України пов’язана з розвитком двох стратегічних напрямків:по-перше, з посиленням співпраці провідних інформаційних установ державипереважно в напрямку формування електронного інформаційного середовища, а,по-друге, з ефективним виконанням інформаційними установами функцій щодозадоволення ІП фахівців культури та мистецтва в умовах взаємодії.
2.3Моніторинг документального потоку з культури і мистецтва
Моніторинг — безперервне спостерігання за станом оточуючого середовища і управління нимшляхом своєчасного інформування про можливості настання несприятливих, критичнихабо неприпустимих ситуацій [43, с.26].
Моніторинг — цедослідження ключових елементів реалізації програми на регулярній основі [38, с.4].Моніторинг – це системне збирання, оброблення та аналіз даних з метою прийняттяобґрунтованих рішень [11, с.35] Моніторингові дослідження передбачають одержання статистичнихабо змістовних показників, які характеризують об’єкт спостереження і які можнавиміряти. Система спостережень будується на фіксації дискретних кількісниххарактеристик об’єкта спостереження, накопичуванні цих відомостей і наможливості шляхом інтелектуальної інтерпретації одержаних відомостей зробитивисновки про якісний стан об’єкта. Моніторинг ґрунтується на спостереженнітипових рис у поведінці об’єктів спостереження і на своєчасній фіксації на їхфоні різних відхилень від норми.
Останнімчасом важливим напрямком бібліометричних досліджень став аналіз ГДП, щоскладають репертуар вітчизняної книги. Репертуар книги з проблем культури тамистецтва досліджує викладач РДГУ М.С. Костенко.
Методикабібліометричного дослідження ГДП передбачає:
визначеннязакономірностей формування і розвитку ГДП;
структуруванняГДП за тематичним, типовидовим, мовним, видавничим та іншими аспектами;
виявленнякількісного наповнення зазначених структур;
визначенняосновних тенденцій розвитку ГДП;
розробленняна цій підставі можливих гіпотез удосконалення репертуару галузевоїкниги[22, с.89].
Формуванняі розвиток ГДП зумовлені певними закономірностями: ГДП є системним об’єктом звідповідними якостями та ознаками; зміст і структура ГДП визначаються змістом,структурою й іншими особливостями галузі культури та мистецтва, компонентомякої він є; ГДП формують документи різних типів і видів, що відповідаютьрізноманітним галузевим документно-інформаційним потребам[18, с.24].
Обравшиметодом оперування інформацією технологію, що базується на бібліометрії,потрібно визначити параметри, які характеризують джерело інформації і водночасфіксуються в традиційному бібліографічному описі документа. Традиційний набірбібліографічних даних неповною мірою відображає специфікукультурологічно-художньої сфери та особливостей відношення користувачів докультурно-мистецьких цінностей. Саме тому в реальній практиці бібліометричнихдосліджень параметри аналізу для потоків документів з культури та мистецтва щене вироблені й науково не обґрунтовані.
Длявивчення особливостей формування репертуару вітчизняної книги з культури тамистецтва потрібно використовувати параметри бібліографічного опису документів,що найповніше відображають змістові характеристики ГДП. Накопичуваний масив знаборів різноманітних параметрів досліджуваних об’єктів робить можливимбагаторазове звернення до отриманих даних. Це дозволяє аналізувати йконтролювати первинно-документний сегмент репертуару галузевих документів іздійснювати при потребі прогноз критичних станів об’єкта дослідження[22, с.89].
Основоюпроведеного бібліометричного аналізу документного потоку з проблем культури тамистецтва викладачем РДГУ Костенко, слугували покажчики державної бібліографіїУкраїни — «Літописи книг». Аналіз ГДП за певний часовий проміжокдозволяє визначити ступінь досягнення сформованим потоком документів його мети- інформаційного забезпечення галузі. Достатньо репрезентативним для подібнихдосліджень хронологічним періодом вважають термін від трьох до п’яти років.Вибір хронологічних меж аналізу (1997-2001 рр.) зумовлений тим, що на початку1990-х рр. намітилася тенденція до зниження випуску літератури (це булоспричинено кризовим станом українського книговидання в цілому). І лише з 1996 по1997 рр. спостерігаються як кількісне збільшення видань літератури з питанькультури і мистецтва, так і якісні зміни ГДП[22, с.90].
Дослідженняформування репертуару вітчизняної книги з питань культури і мистецтваздійснювалося за такими аспектами: кількісний розподіл видань; розподіл виданьза мовою публікацій; розподіл видань за типами та видами; розподіл видань заосновними тематичними розділами. Бібліографічні записи з «Літописукниг» індексувалися нами за кількома «профілями». Виділеннясемантичного профілю [Дод.4.] дає можливість віднести конкретне видання дооднієї із запропонованих тем. Поняття ” тема” є певною мірою умовним,оскільки точніше говорити про тематичні блоки (комплекси), поєднаніспорідненими критеріями. Зміни національних пріоритетів, масштаб і темпи змін,що відбуваються в суспільстві в цілому і культурі зокрема, зумовили тематичнізміни в первинно-документному галузевому потоці.
Утабл. [Дод.4.] показаний розподіл загальної кількості публікацій з питанькультури і мистецтва за основними тематичними розділами в межах кожного року ів цілому за п’ять (1997 — 2001) років, а також обсяг ГДП по темах у процентномувідношенні. Аналізуючи тематичну структуру ГДП упродовж п’яти років, М.С.Костенко дійшла такого висновку: пріоритетною протягом усього періоду лишаєтьсяпроблематика музики, другу позицію посідає література з питань архітектури,менша частка припадає на інші видання. Приблизно однаковий рівень випускувидань з мистецтвознавства, декоративно-прикладного мистецтва, живопису,театрального мистецтва, кіномистецтва. Найменшу частку становить випусклітератури з питань образотворчого мистецтва, графіки, хореографії, іконопису,фотомистецтва, естетики, циркового мистецтва.
Отже,як свідчать результати дослідження, найбільшу питому вагу в документному потоціз культури і мистецтва в 1997 — 2001 рр. отримали видання з музики йархітектури, що разом становить понад 50% загальної кількості видань. Така жтенденція прослідковується й при аналізі по окремих роках. Якщо розглядатидинаміку тематики видань у межах року, помітне зростання випуску документів зархітектури, музики, мистецтвознавства, кіномистецтва, театрального мистецтва,живопису. Випуск літератури з образотворчого мистецтва, графіки, хореографіїмає статичний характер упродовж кількох років. У межах ГДП з культури тамистецтва найменшою є частка літератури з церковного мистецтва (1), естетики(2), іконопису (4), фотомистецтва (4). Аналізуючи причини такого стану, можнаприпустити, що музика — це вид мистецтва, яким займаються, який досліджують,якому навчаються. До того ж, музика й архітектура є найдавнішими видамимистецтва, тому багато осіб упродовж років працювали і працюють у цій галузі.Архітектура — це свого роду будівництво, а воно актуальне завжди. Зазначенийфакт має свої як переваги, так і недоліки, оскільки, крім ефективногоінформаційного забезпечення даних галузей культури та мистецтва,спостерігається незабезпеченість первинно-документною інформацією не меншважливих напрямків культурно-мистецького процесу. Можна сказати, що виданнялітератури з цих питань скеровують потреби нашого суспільства, адже підвищенийінтерес до будь-якої теми зумовлює розширення випуску літератури з неї [22, с.91].
Такимчином, упродовж досліджуваного періоду прослідковується тенденція до збільшеннякількості видань з обмеженого переліку тем (музика й архітектура); більш-меншрівномірно випускалася література з образотворчого мистецтва, графіки та ін.;нерівномірно, з тенденцією до зменшення кількості виходила література зестетики, циркового мистецтва, фотомистецтва, іконопису.
Типовидоваструктура галузевого потоку книг засвідчує розповсюджуваність документів певнихтипів, видів, жанрів у ГДП. Кількісний розподіл ГДП з питань культури імистецтва за типами видань у 1997 — 2001 рр. можна простежити за даними[Дод.5.].
З[Дод.5.] видно, що склад галузевого репертуару видань за типами літературихарактеризується таким чином: найбільшу кількість назв за п’ять років маєнауково-дослідна література. Представлена вона переважно такими жанрами, як:монографії, узагальнюючі праці, збірники тез наукових конференцій, збірникинаукових праць. Подібний видовий діапазон науково-дослідної галузевоїлітератури зумовлений функціональним призначенням видань різних видів.
Специфічноює роль монографії в репертуарі книги з культури та мистецтва. Вихід у світмонографії є підсумовуванням пізнання об’єкта культури чи мистецтва. Цезумовлено особливостями ущільнення і нагромадження знань прокультурно-мистецький об’єкт; ступенем згортання наукового знання; особливоюсистемою доказів його істинності, що вимагає великого фактичного матеріалу,детального зіставлення існуючих точок зору, ретельного визначення вихіднихпонять. Під впливом цих причин уже кілька сторіч авторська монографія зкультури та мистецтва служить засобом узагальнення і детального обґрунтуванняіндивідуального знання про мистецький об’єкт.
Натомість,основним призначенням праць узагальнюючого характеру є створення цілісноїкартини розвитку національних мистецтв і світового мистецтва. Найбільшмобільною частиною ГДП є авторські й тематичні збірники. Доречно відзначитиособливості їх публікацій: ціннісні властивості статей залежать від місця ічасу опублікування, теми, авторської приналежності, жанру статті; привизначенні значущості конкретної статті для фахівців важливо розглядати її натлі однотипних документів, визначаючи за формальними і змістовими ознаками (ріквидання, місце публікації, аспект розгляду теми, використовуваний авторомфактичний матеріал і рівень його узагальнення) ціннісний статус для споживача.Для репертуару вітчизняної книги з культури і мистецтва характерне переважанняавторських і колективних збірників з широкою і комплексною тематикою та доситьчасто малоінформативними назвами.
Умежах свого типу науково-дослідна література розподілена за жанрами доситьрівномірно. Найбільше видано збірників тез наукових конференцій, узагальнюючихпраць, монографій, наукових статей. Однак спостерігається тенденція дострімкого збільшення кількості наукових видань, що ілюструє загальний станукраїнської науки і культурологічних досліджень зокрема. Зростає кількістьфахівців, до професійних інтересів яких входить проблематика культури імистецтва. Виникнення ж нового галузевого знання зумовлює появу нових галузевихпублікацій відповідного змісту.
Другемісце в типовидовій структурі ГДП посідають видання навчальної літератури. Умежах років спочатку (1998 — 1999 рр.) відмічається різке зростання випускуданого типу літератури, а далі (2000 — 2001 рр.) — поступове зниження. Однак умежах загального галузевого репертуару ці видання є одними з пріоритетних,зважаючи на здійснення багатьма навчальними закладами країни мистецької йкультурологічної підготовки. Домінуючі позиції в репертуарі навчальної книгипосідають підручники та навчальні посібники.
Третємісце по випуску займає популярна література. У межах років видання цього типувидавалися нерівномірно. Спочатку маємо тенденцію до збільшення, а потім — дозменшення кількості публікацій. Популярна література з мистецтва, яка висвітлюєосновоположні теоретичні засади та вузлові етапи розвитку мистецтва, ключовіпроблеми сучасного художнього процесу, дуже різноманітна за своїми формами іжанрами. Це зумовило виділення нами серед виявлених у галузевому репертуаріпопулярної літератури таких видів видань, як довідково-популярні,науково-популярні, документально-художні, альбоми, літературно-художні. У межахроків видовий розподіл цього типу літератури більш-менш рівномірний. Активнийвипуск такої літератури необхідний і продиктований інтересами й потребамибагатьох категорій споживачів: і тих, хто потребує опанування основамиестетичних знань, і споживачів з відносно розвинутими художніми інтересами, і,нарешті, серйозних цінителів мистецтва.
Четвертупозицію займає випуск довідкової літератури. Довідкові видання включають в себедовідники, карти-путівники, словники, енциклопедії, художні календарі, каталогитощо. Це досить популярний тип літератури, розрахований на широке колоспоживачів, які цікавляться мистецтвом або професійно з ним пов’язані.Відмічається збільшення випуску літератури цього типу, що є позитивноюхарактеристикою динаміки галузевого репертуару вітчизняної книги задосліджуваний період, оскільки якісні зміни в довідково-інформаційномуобслуговуванні й трансформовані запити споживачів культурологічної інформаціїспричиняють потребу в усе нових і нових документах.
Меншачастка ГДП припадає на випуск мемуарно-епістолярної літератури, яка охоплюєзбірники спогадів, мемуари, щоденники, листи, що є цінними джерелами длявивчення життєвого і творчого шляху окремих діячів мистецтва, їхніх стосунківіз сучасниками, художньої атмосфери певної епохи. Багато мемуарно-епістолярнихвидань завдяки майстерному літературному викладу фактів є цікавими як дляфахівців, так і для широкого загалу читачів. У межах років спостерігаєтьсянерівномірність у виданні документів цього типу[22, с.94].
Щодомовної структури ГДП з проблем культури та мистецтва, то відстежується наступнакартина [Дод.6.]. Якщо випуск видань українською і російською мовами у 1997 р.кількісно відрізнявся несуттєво, то в 2001 р. видання галузевої книгиукраїнською мовою перевищило російськомовну книгу майже в 4 рази. Часткалітератури, виданої українською мовою, поступово й впевнено зростає, що єнаслідком належної мовної політики видавництв і державної політики в галузікниговидання.
Бібліометричнийі змістовий аналіз формування репертуару вітчизняних книг з проблем культури тамистецтва засвідчує, що випуск галузевої книги має хвилеподібний характер. Напочатку 2000-х років спостерігається значне зростання кількості виданьпорівняно з 1990-ми роками. За проаналізований період загальна кількість виданьзбільшилася майже втричі. Помітний стрибок до зростання кількості видань у 1998р. пов’язаний, мабуть, з тим, що з 1996 — 1997 рр. пожвавився випуск літературизавдяки виходу українського книговидання з кризового стану. У 2000 — 2001 рр.триває поступове зростання кількості видань з питань культури і мистецтва: на8,3% проти 1997 р. На мій погляд, це викликано динамікою розвитку нашогосуспільства й суспільних потреб населення[22].

Висновки
У процесі дослідження досягнуто поставлену мету дипломноїроботи, вирішено всі завдання, що дозволило дійти основних наукових висновків.
Поняття«документальний потік» (ДП) було введене у бібліографічну практику в60-ті роки, а в 70-80-ті — сформульоване його сучасне визначення як тематичнозв’язаної множини документів, що функціонує у суспільстві.
Тематичнаструктура ДП — це відносна поширеність документів певної тематики у загальномупотоці та смислові зв’язки між ними.
РозвитокДП закономірно зумовлений процесами соціального пізнання світу, тому данийпотік можна визначити як вибіркове відображення в документальній формірезультатів суспільної діяльності. ДП відображає в кожний конкретний моментсвого існування накопичені людством знання з різних галузей. Таким чином,аналіз ДП дозволяє виявити стан розвитку певної галузі (сфери життясуспільства). Зокрема, у даному дослідженні моніторинг документального потоку зкультури і мистецтва дає можливість виявити тенденції розвитку літератури зцієї галузі.
Видоваструктура ДП — це поширеність документів певних типів, видів і жанрів у потоці.Вивчення видової структури ДП передбачає визначення частки, а такожінтерпретацію ролі кожного компонента в потоці. ДП з культури і мистецтваскладають документи двох типів: неперіодичні та періодичні і продовжувані.
ВивченняДП є важливим для наукового дослідження будь-якої проблеми.
Галузевідокументальні інформаційні потоки (ДІП) — це система, що складається звзаємопов’язаних елементів, якими є не тільки власне документи, а й їх окремібібліографічні ознаки: обсяг, шифр, оперативність, старіння, цитування,термінологія та ін. Для їх дослідження, а також потоків, утворених ними,використовують бібліометричні та наукометричні методи. Останнім часом важливимнапрямком бібліометричних досліджень став аналіз ГДП, що складають репертуарвітчизняної книги. Репертуар книги з проблем культури та мистецтва досліджуєвикладач РДГУ М.С. Костенко, дане дослідження висвітлено в другому розділіданої дипломної роботи.
Щобзробити аналіз бібліометричних показників інформаційного потоку вироблено рядметодик, таких як: кластерний аналіз, контент-аналіз, метод ключових слів,пропускного аналізу та бібліографічного поєднання, анкетний метод, які вивчаютьрізні властивості документального потоку. Для повної характеристики потокудокументів, його структури, внутрішніх і зовнішніх зв’язків, динаміки розвитку,виявлення закономірностей, доцільно досліджувати комплекс показників.
Насьогодні запропоновано ряд методів, що дозволяють в певній мірі об’єктивуватикваліметричні характеристики змістовного наповнення документів, наприклад,метод контент-аналізу, або кількісного вивчення змісту документа; семантичнийаналіз документів (експертна оцінка), який має в певній мірі суб’єктивнийхарактер, що залежить від труднощів, які виникають при кількісних вимірахзмісту документів. При інформаційному аналізі наукових проблем інколивикористовується індексація документів ключовими словами. Цей метод,аналогічний за своєю суттю методу контент-аналізу і направлений на вивченнятематичної характеристики текстів документів та їх масивів. Він може бутисамостійно названий «методом ключових слів».
Аналіздокументів на основі ключових слів використовують як методичну основусистемного аналізу предметного змісту потоку документів, а за допомогою його —наукової проблеми. При використанні цього методу стає можливим моделювання яктеоретичних, так і практичних напрямів науки. Цей метод може бути основою длявироблення простих та зручних в застосуванні інших методів дослідження, які бвизначали новизну, актуальність, дублювання, повторюваність інформації вдокументах та її цінність, як показник техніко-економічної ефективності йнаукового прогресу.
Удокументалістиці широко застосовується метод пропускного аналізу. Це сукупністьприйомів для виявлення пропусків у попередніх знаннях. Метод виходить з чіткогоформулювання бажаного практичного результату на основі існуючих потреб у цьомурезультаті. Як метод інформатики, визначення пропуску в знаннях може бутиметодичною основою формування мети наукових досліджень, вироблення напрямівдосліджень для отримання нових знань.
Одинз методів кластер-аналізу був розроблений ще М. Кестлером в 1963 р. і має назвуметоду бібліографічного поєднання. В основі методу Кестлера полягає принципвзаємозв’язку між двома публікаціями, які цитують один і той же документ.Другий, досконаліший метод кластер-аналізу, — метод проспективного зв’язку, буврозроблений в 1973 р. одночасно І. Маршаковою і Н. Смоллом. В основі цьогометоду лежить принцип виділення взаємозв’язку між двома публікаціями на основіцитування їх одними й тими ж документами
Методикадослідження дублювання зведена до визначення повторів відображення одного ітого ж документа протягом визначеного періоду в одному й тому ж вторинномуджерелі, або, що більш розповсюджено, в різних. Суть методу в розташуванні заалфавітом масивів вторинних документів і виявленні ідентичних документів заоднією і тією ж градацією алфавітного розташування.
Улітературних джерелах також описується методика аналізу оперативності джерелвторинної інформації. Під терміном «оперативність» мають на увазіінтервал між появою оригінальної публікації (статті, монографії, патенту тощо)і відображенням цієї первинної інформації в бібліографічному або реферативномувиданні.
Аналізуючиописані вище методики, можна сказати, що в наш час найповнішою можна вважатихарактеристику галузевого ДІП, при застосуванні комплексного підходу, який бивключав кластерний аналіз наукових документів та визначав перспективністьнаукового напряму. Це має підняти вітчизняні наукові пошуки на сучасний рівень,який відповідав би світовим стандартам.
Зпозиції оцінки науково-інформаційного забезпечення фахівців, побудоватехнологій інформаційних процесів, у тому числі пошуку наукової інформації іззастосуванням сучасних телекомунікаційних засобів та інформаційних мереж, атакож дослідження кваліметричних і семантичних особливостей таких ДІП є дужеважливим процесом. Дані технології скорочують терміни пошуку інформації, атакож надають можливість фахівцям користуватися не тільки вітчизняноюінформацією, а й більшістю зарубіжної. Національний інформаційний простіркультурологічно-мистецького спрямування являє собою досить складну ієрархічнусистему, сформовану об’єднаними зусиллями центральних інформаційних установ(Інформаційного центру з питань культури та мистецтва Національноїпарламентської бібліотеки України, Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського, Книжкової палати України ім. І. Федорова) та наукових і публічнихбібліотек регіонального й місцевого значення.
Об’єктамикультури та мистецтва, обов’язковими для відображення стану культурного життярегіону, визнані установи, організації, творчі заходи, організація, правовабаза, види діяльності. Належнефункціонування інформаційного забезпечення культури та мистецтва можливе лишеза умови постійного моніторингу ІП користувачів інформаційних установ.Оптимальне вирішення всіх завдань інформаційного забезпечення культури тамистецтва значною мірою зумовлене також вільною орієнтацією працівниківінформаційних установ в інформаційних ресурсах, а також зовнішніх інформаційнихресурсах.
Інформаційніустанови матимуть змогу ефективніше забезпечувати ІП користувачів за умовидосягнення корпоративності всіх процесів та технологій інформаційногообслуговування. Матеріали фахової періодики переконливо свідчать про готовністьінформаційних установ України до переходу на новий — інтеграційний-етапспівпраці.
Якпровідні сегменти моделі інформаційного забезпечення культури та мистецтва вдипломній роботі пропонуються увазі відповідні інформаційні установи, масиви тапотоки документів, користувачів, що взаємодіють із системою забезпеченнягалузевих ІП, та засоби реалізації моделі. Такий підхід дає змогу моделювати ірозвивати систему інформаційного забезпечення культури та мистецтва, здійснюючинаповнення галузевими інформаційними ресурсами інформаційного середовища.Вирішення цього завдання можливе лише за умови інтеграції зусиль відповіднихінформаційних установ. Система інформаційного забезпечення культури тамистецтва передбачає здійснення всіх видів інформаційного обслуговування натаких рівнях надання інформації. Універсальні фонди ОУНБ дають змогу саме цимінформаційним установам посісти чільне місце в організації інформаційногопростору. Певну роль у розкритті інформаційних ресурсів та організаціїінформаційного обслуговування фахівців культури і мистецтва можуть відіграватибібліотеки навчальних закладів гуманітарного спрямування.
Вимогакерованості системи інформаційного забезпечення культури та мистецтва викликаєнеобхідність створення центрального галузевого інформаційного центру таздійснення правової регламентації його діяльності.
ЗабезпеченняІП користувачів відповідно до сучасних вимог потребує постійного вдосконаленняДПА, ефективної організації інформаційних ресурсів, вивчення інформаційногосередовища, дослідження ресурсів глобальних комп’ютерних мереж. Це зумовлюєдоцільність виділення в організаційній структурі інформаційно-бібліотечногоцентру відповідного сектору із здійснення інформаційного моніторингу.Інформаційний моніторинг переважно розглядають як альтернативу існуючомудосвіду інформаційно-аналітичної діяльності бібліотек. Сучасна бібліотекапосідає вагоме місце в системі естетичного виховання населення. Вона сприяєрозвитку мистецьких уподобань читачів, збагачує їх естетичний досвід, залучаючидо різноманітних видів мистецтва-образотворчого, декоративно-ужиткового,музичного, драматичного та ін.
РДОБорганічно влилася до державної системи інформації з питань культури імистецтва, стала дієвою частиною її регіональної ланки. Складовими діяльностібібліотеки у цьому напрямку є:
— комплектування документного фонду галузевого профілю;
— організація довідково-інформаційного фонду відділу мистецтв;
— забезпечення органів влади і керівництва закладів культури та мистецтваінформацією про культурне життя Рівненщини;
— всі види інформаційного обслуговування спеціалістів культури і мистецтва.
Першочерговимзавданням працівників відділу мистецтва РДОБ є забезпечення високої якостіінформаційних і бібліотечних послуг, що надаються користувачам. Належнездійснення інформаційного забезпечення галузі культури та мистецтва можливелише за умови постійного його моніторингу, що передбачає здійснення спостереження,контролю, оцінки стану об’єктів середовища та управління середовищем. Стосовнохарактеристики основних категорій фахівців культури та мистецтва — суб’єктівінформаційного обслуговування — зазначимо, що складність розробки універсальноїтипології споживачів інформації з проблем культури та мистецтва обумовленарізноманіттям суспільних проявів культурно-мистецького процесу, складноюінфраструктурою галузі, варіативністю роду занять і місць роботи спеціалістівтощо. Відповідно до вимог сьогодення формується інформаційний ресурс відділуобслуговування документами з мистецтва РДОБ. До послуг відвідувачів — 27 тис.документів з мистецтва, 10 тис. багатотомних видань, 5 тис. грамплатівок, 16назв часописів, аудіо- та відеокасет. Унікальний фонд відділу включає цінніальбоми вітчизняних та зарубіжних репродукцій — «Секреты живописи старыхмастеров», «Великие полотна», «Мистецтво України — 2003»; мистецтвознавчих серій — «Избранные труды по истории и теорииискусств», «Очерки теории изобразительных искусств», «Очеркипо истории и технике гравюры», «Жизнь в искусстве»,«Картинная галерея» тощо[37, с.105].
Підсумовуючивищевикладене, зазначимо, що оптимізація інформаційного забезпечення культурита мистецтва України пов’язана з розвитком двох стратегічних напрямків: по-перше,з посиленням співпраці провідних інформаційних установ держави переважно внапрямку формування електронного інформаційного середовища, а, по-друге, зефективним виконанням інформаційними установами функцій щодо задоволення ІПфахівців культури та мистецтва в умовах регіональної взаємодії.
Проведенийбібліометричний і змістовий аналіз формування репертуару вітчизняних книг зпроблем культури та мистецтва в другому розділі, дозволяє зробити висновок, щоформуванню галузевого репертуару вітчизняної книги притаманні певнізакономірності: його зміст і структура органічно пов’язані й зумовлені змістомі структурою забезпечуваної галузі культури та мистецтв. Крім того, репертуаргалузевих документів є невід’ємним компонентом певної сфери суспільної діяльностій включає всі типи і види документів відповідно до багатогранності галузевихдокументно-інформаційних потреб споживачів. Сегменти галузевого репертуарустворюються відповідними видавничими осередками і концентруються в соціальнихінститутах, що накопичують, розповсюджують і використовують документи з різнихгалузей. Збереження цілісності репертуару досягається універсальною реєстрацієюдокументів засобами національної бібліографії та їх реферуванням.
Бібліометричнийі змістовий аналіз формування репертуару вітчизняних книг з проблем культури тамистецтва засвідчує, що випуск галузевої книги має хвилеподібний характер. Напочатку 2000-х років спостерігається значне зростання кількості виданьпорівняно з 1990-ми роками. За проаналізований період загальна кількість виданьзбільшилася майже втричі. Помітний стрибок до зростання кількості видань у 1998р. пов’язаний, мабуть, з тим, що з 1996 — 1997 рр. пожвавився випуск літературизавдяки виходу українського книговидання з кризового стану. У 2000 — 2001 рр. триваєпоступове зростання кількості видань з питань культури і мистецтва: на 8,3%проти 1997 р. На мій погляд, це викликано динамікою розвитку нашого суспільствай суспільних потреб населення.
Отже,вивчення репертуару книг з питань культури й мистецтва дає можливість окреслитиперспективи пріоритетних напрямів видавничої політики в даній галузі.Порівнюючи кількісні та якісні показники динаміки ГДП, можна отриматиоб’єктивну картину стану і розвитку мистецтва, його напрямів. Вивченнягалузевого репертуару може стати документознавчою та статистичною базою длявирішення наукознавчих завдань, планування розвитку культурологічних імистецтвознавчих досліджень.

Списоквикористаної літератури та неопублікованих видань
1.Алдохина О., Кузьмина Э. Подходы к формированиюИнтернет-ресурсов региона по культуре и искусству/ О. Алдохина, Э. Кузьмина //Инф. ресурсы России. — 2002. — № 5. -С. 15-20.
2.Асєєв Г. Методологія корпоративногодокументообігу: побудова CASE-моделей офісних інформаційних систем/ Г. Асєєв//Вісн. Кн. палати.-2008. — №1. — C. 29-32.
3.Бабенко Ж.В. Документальніпотоки 90-х рр… ХХ ст… для організаторів дитячого та юнацького читання врепертуарі української книги/Ж.В. Бабенко// Поліграфія і видавничасправа.-2005.-№42.-С.76-82
4.Бабкина Н.А., СудариковаЕ.П. Проблемыизучения тематической структуры документального потока по философским вопросамбиологии /Н.А. Бабкина// Теория и практика общественно-научной информации. —1990. — Вып. 4. — С. 102— 109.
5.БлизнюкА.С. Сучасний стан видавничої справи на Житомирщині/ А.С. Близнюк // Поліграфія і видавничасправа.-2005.-№42.-С.82-83.
6. Бодня О. Обробкадокументальних потоків (на основі розпізнання бібліографічної інформації)/ О.Бодня// Бібл. вісн.-1995.-№4.-С.6-8.
7. БурякС. 2007-й: аналіз і прогноз українського книговидання/С. Буряк // Вісн. Кн.палати.-2007.-№12.-С.9-12.
8. ВасюкО. Дослідження інформаційних потреб фахівців — правознавців як факторудосконалення системи інформаційного обслуговування в галузі права і юридичнихнаук // Вісн. Кн. палати. — 2002. — N 10. -С. 22 — 25.
9. Васюк О. Методи вивчення інформаційнихпотреб/ О. Васюк// Вісн. Кн. палати .- 2002.- N 9 .- с. 29-31.
10. Васюк О. Систематичний аналіз документногопотоку з правознавства і юридичних наук/О. Васюк // Вісн. Кн. палати.- 2001.- N3. — С. 13 – 17.
11. Гордуколова Г.Ф. Документальный потоксоциальной тематики как объект библиографической деятельности: Учеб. пособие.-Л., 1990. -108 с.
12. Гордуколова Г.Ф. Информационный мониторинг вобласти общественных наук/Г.Ф. Гордуколова // Теория и практикаобщественно-научной информации. — 1990— Вып. 4. — С. 35—51.
13. Градобоева Н. Для музыки не нужноперевода: специфика изучения информционных потребностей музыкальныхспециалистов/ Н. Градобоева //Библиотечное дело. — 2007. — №8. — C. 15-19.
14. Гудімова Н. Про основні джерелапоточного комплектування бібліотек у сучасних умовах/ Н. Гудімова // Бібл.планета.-1998.-№2.-С.34-35.
15.ГутникЛ. Інформаційний потенціал образотворчих видань/ Л. Гутник// Наукові праці Національноїбібліотеки України імені В.І. Вернадського. — К.: Нац. б-ка України ім. В.І.Вернадського. — 2001. — Вип.6. — C.105-115.
16. ГуцолГ.Документально-інформаційні потоки Книжкової палати України імені ІванаФедорова: характеристика, стан і перспективи/ Г. Гуцол //Вісн. Кн. палати .-2005. — №5. — C. 31-35.
17. Гуцол Г.О. Технологічні процеси науковогоопрацювання документальних потоків в Книжковій палаті України імені ІванаФедорова/ Г.О. Гуцол //Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія .-2005. — №4. — C. 37-44.
18.Евтюхина Е. Классификация информационныхпотребностей в библиотеке/ Е. Евтюхина //Библиография.-2008.- №1.- C. 42-47.
19.Єрмолаєва Г. Проблеми управліннядокументальним потоком публічних бібліотек: стан і тенденції розвитку / Г.Єрмолаєва // Вісн. Кн. палати.-2001.-№7.-С.23-25.
20.Кононученко Л. Становлення та розвитоктеорії інформаційних потреб користувачів документально- інформаційнихустанов/Л. Кононученко //Вісн. Кн. палати.- 2004.- №7.- C. 42-43.
21. Коротаева Е. Как организоватьмониторинг /Е. Коротаева// Директор школи. Україна.- 2004.- №6/7.- С.56-60.
22. Костенко М.С.Інформаційне забезпечення культури та мистецтва в Україні: регіональний аспект/ М.С. Костенко // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського. — К.: Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського. — 2005. — Вип.14. — C. 264-273.
23. Костенко М.С. Репертуарвітчизняної книги з проблем культури та мистецтва (на основі бібліографічногоаналізу галузевого документального потоку)/М.С. Костенко// Поліграфія івидавнича справа.-2005.-№42.-С.89-96.
24 КостенкоМ.С., Споденюк Г.О. Відділ мистцтв у системі інформаційного обслуговуваннякористувачів Рівненської державної обласної бібліотеки/М.С. Костенко, Г.О.Споденюк// Пріоритети діяльності Рівненської державної обласної бібліотеки:Збірник статей з досвіду роботи/ Наук. ред. В.П. Ярощук; ред. Л.Г.Сахнюк-Рівне: Волинські обереги, 2006.-С.84-90.
25. КочубейЛ. Політологічнідослідження в Україні. Аналіз документального потоку (за матеріаламиреферативного журналу Книжкової палати України«Політика.Політичнінауки») (1998-2002рр.)/ Л. Кочубей //Вісн. Кн. палати .-2003. — №12. — C.41-43.
26. Кочубей Л. Потік видань з історичнихнаук як база формування реферативних журналів /Л. Кочубей// Вісн. Кн. палати. —2001. — № 11. — С 7—12.
27. Крапивин В.Ф. Проблемымониторинга.- М.: Знание, 1991.- 64с.
28. Кривогуз А. Проблеми аналітичної обробки документальногопотоку з політики/А. Кривогуз// Вісн. Кн. палати.- 2000. — N 2. — С 21-22 .
29.Кривогуз А. Характеристика документального потокуз політики (на основіпублікацій РЖ «Політика. Політичні науки » ) /А.Кривогуз// Вісн. Кн. палати .- 1999. — N 1. — С. 25 – 27.
30. Ладушевська Л.Наукометричні методи оцінки галузевого документального інформаційного потоку /Л. Ладушевська// Вісн. Кн. палати.-1998.-№7.-С.19-21.
31.Минкина В.А. Проблемы библиографическогообслуживания специалистов региона в условиях междуведомственногоинформационного взаимодействия /В.А. Минкина// Совершенствование отраслевойбиблиографии в условиях ускорения научно-технического прогресса: Сб. науч. тр.- М., 1989. — С. 68-83.
32. Мілясевич І.В. Деякі тенденції розвиткудокументального потоку з історичного краєзнавства (на матеріалі дослідженьВолині) /І.В. Мілясевич// Бібліотечне краєзнавство у відновленні історичноїпам’яті народу України: Матеріали наук.-пракг. конф., м. Київ, 26—27 трав. 1997р. —К., 1998 —С 156—158.
33. НікітінськаТ. Найкращі з кращих. Підсумки моніторингу “Краща книга року”:[ Підсумкиспостережень і досліджень ]/Т. Нікітінська// Вісн. Книж. палати.- 2001.- №10.-С.7-10.
34.Політова О.А. Вивчення тенденцій документальнихпотоків з історії України як один із актуальних напрямів сучасних науковихдосліджень/ О.А. Політова //Вісн. Кн. палати. — 2006. — №7. — C. 38-39.
35. Політова О.А. Документальний потік з історіїУкраїни за період 1991—2005 рр. як об’єкт дослідження (постановка проблеми)/О.А. Політова// Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційнадіяльність: Проблеми науки, освіти, практики: Матеріали III Міжнар.наук.-практ. конф. — К., 2006. — С. 26—27.
36. Сапун А.В. Моделювання рухуінформаційних потоків з використанням системи документообігу /А.В. Сапун//Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. — 2002. — N 12.- С. 54 – 55.
37.Сидоренко А. Документальний потік Українимовами національних меншин: стан і тенденції розвитку / А. Сидоренко// Вісн. Кн. палати. — 2000. — №9 .- С 9-13.
38.СисюкО.І. Відділ мистецтв: традиції та творчий пошук/ О.І. Сисюк// Пріоритетидіяльності Рівненської державної обласної бібліотеки: Збірник статей з досвідуроботи/ Наук. ред. В.П. Ярощук; ред. Л.Г. Сахнюк-Рівне: Волинські обереги,2006.-С.105-107.
39. СтупакВ. Моніторинг української преси/ В. Ступак //Вісн. Кн. палати.-2001.- №4.- С.4.
40. Танатар Н. Українськібібліотеки в дзеркалі газетних публікацій 2003 року – Року культури вУкраїні/Н. Танатар// Бібл. планета.-2004.-№3.-С.24-27.
41. Федорчук А.Ф., А.Ф.,Танатар Н.В…Теоретико-методичні засади аналізу інформаційного потоку соціально-політичногоспрямування/ А.Ф. Танатар, Н.В. Федорчук//Бібліотекознавство.Документознавство. Інформологія .-2004. — №2. — C. 33-38.
42. Цымбалюк Е. Современноеинформационное музыкально-образовательное пространство и педагогическаякультура учителя музыки/ Е. Цымбалюк// Наукові праці Національної бібліотеки України іменіВ.І. Вернадського. — К.: Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського. — 2005. — Вип.14. — C.343-352.
43. Чазова С.А. Технологии информационногомониторинга на службе современных библиотек/С.А. Чазова//Мир библиогр. — 1999.-№ 2.-С. 11-14.
44.Чекмишев О. Маніпулюваннясвідомістю та моніторинг засобів масової інформації // Ї: незалежнийкультурологічний часопис.- Львів, 2003.- №30.- С.26-37.
45. Шеллинг Ф.-В.-И. Философияискусства // История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли: В 5 т. М.,1967. Т. 3- С. 155.
46. Плеханов Г. В. Литература иэстетика: В 2 т. М., 1958. Т. С 123.
47. Оганов О. О. Произведениеискусства и художественный образ. М., 1978. С. 4.
48. Гегель Г.-В.-Ф. Эстетика. Т. 1.С. 105.

49 Наукова електронна бібліотека України:Пошук документів [Електронний ресурс]. — Режим доступу: URL:www.nbuv.gov.ua/eb/ep.html. — Загол. з екрану.
50.Блюменау Д.И. Информационный анализ/синтез для формирования вторичного потокадокументов: учебно-практ. пособие / Блюменау Д.И. — СПб.: Профессия, 2002.-240 с.
51. БруханскаяА.И. Анализ документального потока в области библиотековедения ибиблиографоведения // Науч. и техн. б-ки СССР. — 1983. — № 10. — С. 6—11. 3.
52. ГордукаловаГ.Ф. Документальный поток в библиографической деятельности: история, теория,технология освоения: автореф. дис.… д-ра пед. наук / Гордукалова Г.Ф. — СПб., 1992. — 41 с.
53.Гордукалова Г.Ф. Документальный поток социальной тематики как объектбиблиографической деятельности: учеб. пособие / Г.Ф. Гордукалова. — Л.:ЛГИК, 1990. — 108 с.
54.Гордукалова Г.Ф. Мониторинг документального потока для информационнойдиагностики прогнозируемых объектов: учеб. пособие / Г.Ф. Гордукалова, Л.А.Юдина; Ин-т повышения квалификации информ. работников. — М.: ИПКИР, 1991. –107 с.
55.Иванов С.А. Статистический анализ документальных информационных потоков / С.А.Иванов, Н.В. Круковская // Научно-техническая информация. Сер. 2.Информационные процессы и системы. – 2004. — № 2. – С. 11-14; То же[Электронный ресурс]. — URL: www.viniti.ru/cgi-bin/nti/nti.pl?action=show&year=2_2004&issue=2&magnify=100&page=11 (20.10.06).
56.Карикова Е.В. Методология количественного анализа документно-информационныхпотоков: библиометрия произведений лауреатов Нобелевской премии по лит. / Е.В.Карикова, В.М. Тютюнник // Научные труды IV междунар. семинара «Современныепроблемы прочности» им. В.А. Лихачева [Старая Русса, сент. 2000]. — 2000 .— № 2.— С. 158-178.
57.Пенькова О.В. Нукометрический анализ документального потока по инфометрии,наукометрии, библиометрии / О.В. Пенькова, В.М. Тютюнник // Библиотечноедело-2001. Российские библиотеки в мировом информационном и интеллектуальномпространстве: 6-я междунар. науч. конф. 26-27 апр. 2001 г. / МГУКИ. – М., 2001; То же [Электронный ресуср]. — URL: libconfs.narod.ru/2000/1s/1s_p21.htm(20.10.06).
58.Шарабчиев Ю.Т. Исследование документальных информационных потоков методомкластер-анализа: (метод. пособие) / Ю.Т. Шарабчиев. — Минск: Б. и., 1985. — 27 с.
59. Справочникбиблиографа / Е.Н. Буринская; редкол.: А.Н. Ванеев и др. — 2-е изд., перераб.и доп. — СПб.: Профессия, 2003. — 559 с.

Додаток 1
Випуск книг і брошур за укрупненими тематичнимирозділамиТематичні розділи 2006 1 2006 (грудень) 1 2007 (грудень)
Кількість видань.
друк. од. Тираж, тис. пр. Кількість видань. друк. од. Тираж, тис. пр. Кількість видань, друк. од. % відношення до 2006 року Тираж, тис. пр. % відношення до 2006 року Всього 15 867 54 209,6 12 775 45 899,3 14 644 114,6 47 573,6 103,6 Політична і соціально-економічна література 4413 8 941.3 3 556 7 538,5 3 983 112,0 12 774,6 169,5 Природничо-наукова література 1 184 2 039.1 952 1 818,2 981 103,0 900.4 49,5 Технічна література 2 380 4 234,9 1 925 3 624,3 2 087 108,4 3 813.0 105,2 Сільськогосподарська література 330 703.9 257 619,1 299 116,3 603,8 97,5 Медицина. Охорона здоров’я 677 2 206,5 562 1 883,5 567 100,9 1 978,0 105,0 Фізична культура і спорт 129 263,7 105 250,5 69 65,7 62,4 24,9 Література з освіти та культури 2 160 21 803,6 1 662 18 206.2 2 171 130,6 15 910,0 87.4 Друк у цілому. Книгознавство. Преса. Поліграфія 329 341,4 247 140,4 231 93,5 99,6 70,9 Мистецтво. Мистецтвознавство 163 184.2 145 187,1 158 109,0 204,8 109,5 Література із філологічних наук Х2Х 1517,5 680 1 350,6 795 116,9 1 030,0 76,3 Художня література. Фольклор 2410 7956,0 1 956 6 858,6 2 282 116,7 5 625,0 82,0 Література для дітей 786 3 525.7 654 2 942,1 1 005 153,7 4311.0 146,5 Література універсального змісту 78 491.8 74 480.2 16 21,6 261,0 54.4

Додаток2
Випуск книг і брошур за цільовим призначеннямТематичні розділи 2006 2006 (грудень) 2007 (грудень)
Кількість видань,
друк. од. Тираж, тис. пр.
Кількість видань,
друк. од. Тираж, тис. пр.
Кількість видань,
друк. од. % відношення до 2006 року
Тираж,
тис. пр. % відношення до 2006 року Всього 15 867 54 209,6 12 775 45 899,3 14 644 114,6 47 573,6 103,6 Наукові видання 2 537 1 528.4 2 090 1 434,3 2 163 103,5 914.0 63.7 Науково-популярні видання (для дорослих) 1 159 5 741,5 996 5 155,1 1 096 110,0 4 400.0 85,4 Нормативні та виробничо-практичні видання 811 1 809.9 678 1 631,7 726 107.1 838,0 51,4 Офіційні видання 922 799,4 766 745,9 917 119,7 366,0 49,1 Громадсько-політичні видання 91 273,9 71 222,2 84 118.3 2 969,0 1 336.2 Навчальні та методичні видання 5611 24 750.5 4 345 20 196,3 4 925 113,3 17 908,9 Х7.9 Літературно-художні видання 2 410 7 956.0 1 956 6 858,6 2 282 116.7 5 625,0 82,0 Видання для дітей та юнацтва 786 3 525.7 654 2 942.1 1 005 153,7 4 311.0 146,5 Довідкові видання 854 4 022,9 647 3 394,7 663 102,5 2 229.0 65,7 Інформаційні видання 23 31,3 16 24.8 14 87.5 56.1 226,2 Бібліографічні видання 199 74.5 162 60,0 126 77,8 34.6 57,7 Література релігійного змісту 247 911,6 208 695.9 392 188.5 4 914.0 706.1 Видання для організації дозвілля 204 2 740.6 179 2 499.4 249 139.1 300,8 12.0 Рекламні видання 13 43.4 7 38.3 2 28.6 0.0 –

Додаток3
Динамікавипуску книжкових видань за тиражами у 1991-2007 роках
/>

Додаток4.
СЕМАНТИЧНАСТРУКТУРА ГДП 3 ПРОБЛЕМ КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВАТематичний розділ Кількість публікацій по роках
Загальна
кількість
публікацій У % /> /> 1997 1998 1999 2000 2001 /> Мистецтвознавство, історія мистецтва 1 8 5 6 12 32 5,8 /> Образотворче мистецтво 2 — 2 2 2 8 1.4 /> Декорагивно-прикладне мистецтво 9 10 3 8 3 33 5,9 /> Архітектура 7 24 18 20 31 100 18.1 /> Музика 32 57 56 47 33 225 40,7 /> Живопис 6 10 б 2 9 33 5,9 /> Іконопис 2 1 — 1 _ 4 0,7 /> Графіка 2 1 1 2 3 9 1,6 /> Пластичне мистецтво, скульптура 5 3 2 4 3 17 3 /> Кіномистецтво 4 5 1 13 16 39 7,0 /> Фотомистецтво – – 2 2 _.- 4 0,7 /> Театральне мистецтво 5 9 9 7 8 38 6,9 /> Циркове мистецтво – 1 – — — 1 0,1 /> Танець, хореографія 2 1 1 — 3 7 1,3 /> Естетика – 1 1 — — 2 0,4 /> Всього 77 131 107 114 123 552 100 />

Додаток5
ТИПОВИДОВА СТРУКТУРА ГДП 3 ПРОБЛЕМ КУЛЬТУРИ ТАМИСТЕЦТВАТип літератури та вид видань Кількість публікацій по роках
Загальна
кількість
видань У% /> /> 1997 1998 1999 2000 2001 /> Мемуарно-епістолярна 2 7 5 12 6 32 5,8 /> Довідкова 10 12 8 11 29 70 12,6 /> Навчальна, у т.ч. /> підручники, 22 30 30 .Ш 19 119 21,6 /> навчальні посібники 14 20 20 10 16 80 67,2 /> Самовчителі 8 10 10 8 3 39 7 /> Науково-дослідна, у т.ч. />
монографіі узагальн. Праці
збірники тез наукових конференцій збірники наукових праць
20
7
5
5
3
4_1
10
II
9
11
44
13
10
11
10
49
11
12
14
12
53
II
15
18
9
207
52
53
57
45
37,6
25,1
25,6 27.5
21,8 /> Популярна, у т.ч. 15 ЗІ 10 16 11 85 14,8 /> довідково-популярна 5 10 4 4 7 30 35,2 /> науково-популярна документально- 3 7 3 5 3 21 24,7 /> художня 3 6 – 3 2 14 16,4 /> літературно-художия – 3 – – – 3 3,5 /> альбоми 4 . 5 3 4 1 17 20 /> Всього 77 131 107 114 123 552 100 />

Додаток6
МОВНАСТРУКТУРА ГДП 3 ПРОБЛЕМ КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВАМова видань Рік
Загальна
кількість видань У% 1997 1998 1999 2000 2001 Українська 47 93 79 90 100 409 74,1 Російська ЗО 38 28 24 23 143 25,9 Всього 77 131 107 114 123 552 100,0