Моделювання та розробка компютерної системи аналізу і управління на підприємстві надання послуг

ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ЗАПОРІЗЬКИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО ТА МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ»
На правах рукопису
САЛИГА Костянтин Сергійович
УДК 658:338.5
УДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДІВ ОЦІНКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ
Спеціальність 08.06.01 – Економіка, організація і управління
підприємствами
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук
Науковий керівник –
Крисанов Дмитро Федосович,
доктор економічних наук,
професор
Запоріжжя – 2005
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОЦІНКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ
1.1. Економічний зміст і показники ефективності господарської діяльності підприємств
1.2. Закордоний досвід використання методів оцінки економічної ефективності господарської діяльності підприємств
1.3. Передумови дослідження економічної ефективності діяльності промислових підприємств
Висновки до розділу 1
РОЗДІЛ 2. УДОСКОНАЛЕННЯ РЕСУРСНОГО І ЗАТРАТНОГО ПІДХОДІВ ДО ОЦІНКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ
2.1. Формування принципів узагальнювальної оцінки ефективності роботи підприємств
2.2 Методичні аспекти вимірювання результатів і витрат господарської діяльності промислових підприємств
2.3. Удосконалення ресурсного підходу до оцінки ефективності господарської діяльності підприємств
2.4. Удосконалення затратного підходу до оцінки ефективності діяльності підприємств
2.5. Удосконалення методів визначення економічної ефективності доданої вартості, виробленої на промислових підприємствах
Висновки до розділу 2
РОЗДІЛ 3. ЗАСТОСУВАННЯ РЕСУРСНОГО Й ЗАТРАТНОГО ПІДХОДІВ ДО ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВАХ
3.1. Соціально-економічне регулювання заробітної плати на промислових підприємствах
3.2. Розрахунок величини грошової маси в обороті підприємства
3.3. Прогнозування фінансового стану підприємств на основі розрахунку потоку коштів
Висновки до розділу 3
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Актуальність теми. Сучасна економічна наука і практика господарювання висунули низку проблем, однією з яких є комплексна оцінка й аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства. Оцінка діяльності підприємства створює передумови для виявлення та реалізації внутрішньогосподарських резервів підвищення ефективності виробництва, сприяє досягненню кращих кінцевих результатів, ухваленню позитивних господарських рішень.
Система показників ефективності діяльності господарюючих суб’єктів, посідає центральне місце в управлінні ними. Від удосконалення цих показників залежить орієнтація підприємств на кінцеві результати виробництва.
Істотний внесок у розвиток теорії та практики оцінки ефективності виробництва і господарської діяльності підприємства зробили такі вчені: А.Ф. Аксененко, О.І. Амоша, З.В. Атлас, А.В. Бачурин, Т.Г. Бень, Б.М. Болотин, І.П. Булєєв, О.Д. Василик, Б.В. Губін, І.Я. Кац, Н.Й. Коніщева, З.П. Коровіна, В.Н. Лексін, О.Л. Лордкипанідзе, П.Я. Октябрський, Р.М. Пєтухов, Р.С. Сайфулін, В.К. Ситнік, В.С. Сінавіна, Б.М. Смєхов, А.В. Турило, А.Д. Шеремет, Л.Г. Червова, М.Г. Чумаченко та інші.
У цей час проблема формування системи оціночних показників ефективності діяльності підприємства, що відповідають ринковим умовам господарювання, є не до кінця вирішеною.
В економічній літературі основну увагу приділено питанням оцінки економічної ефективності окремих факторів виробництва. Однак управління ефективністю діяльності підприємств можливо лише тоді, коли в господарському процесі враховані всі ресурси. У зв’язку із цим визначення економічної ефективності роботи господарюючих суб’єктів, має самостійне значення.
У науковій літературі використовуються ресурсний і затратний підходи до розрахунку економічних показників ефективності виробництва. При цьому порушуються принципи, що мають бути покладеними в основу побудови. Економічна наука дотепер не має економіко-математичної моделі, у якій був би наведений взаємозв’язок основних часткових показників ефективності господарської діяльності.
Регулювання співвідношення заробітної плати і продуктивності праці – категорій, пов’язаних з ефективністю діяльності підприємств – здійснюється без урахування фінансових можливостей підприємства. Розмір потоку коштів, що перебувають в обороті підприємства, визначають без урахування структури фінансових ресурсів, видів діяльності: операційної, інвестиційної, фінансової.
Аналіз економічної літератури свідчить, що автори приділяли основну увагу створенню методичних положень з визначення економічної ефективності виробництва окремого виду продукції. Економічні аспекти оцінки ефективності господарської діяльності підприємства в цілому не досить досліджені. Їх розробка сприятиме створенню інформаційного забезпечення з метою ухвалення обґрунтованих господарських рішень. У зв’язку із цим тема представленої роботи, що присвячена проблемі оцінки ефективності діяльності підприємства, є актуальною.
Об’єктивна необхідність подальшого розвитку методичного і практичного аспектів проблеми оцінки економічної ефективності господарської діяльності підприємства зумовила вибір мети дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідницьких робіт Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління” за темою “Організаційно-економічний механізм функціонування підприємницьких структур – системи ціноутворення, фінансово-кредитних відносин, страхування” (номер державної реєстрації 0102U003197). При виконанні цього дослідження автором запропоновані ресурсний та затратний підходи оцінки ефективності господарської діяльності промислових підприємств.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка методичних та практичних положень оцінювання ефективності господарської діяльності промислових підприємств, реалізація яких буде сприяти обґрунтуванню управлінських рішень на промислових підприємствах. Відповідно до мети в дослідженнях були вирішені такі завдання:
— узагальнено результати вітчизняних та зарубіжних досліджень з визначення економічної ефективності господарської діяльності підприємств;
— обґрунтувано принципи оцінки ефективності діяльності підприємств;
— удосконалено ресурсний і затратний підходи до оцінки ефективності діяльності підприємств з урахуванням причинно-наслідкової залежності часткових показників;
— виконано соціально-економічне обґрунтування розміру заробітної плати з урахуванням фінансового стану підприємств;
— обґрунтувано величину грошової маси в обороті підприємств для здійснення операційної діяльності;
— виконано прогноз фінансового стану підприємства на основі розрахунку потоку коштів.
Об’єктом дослідження в роботі є процесс управління господарською діяльністю промислових підприємств.
Предметом дослідження є методи оцінки економічної ефективності господарської діяльності промислових підприємств.
Методи дослідження. Методологічну та теоретичну основу дослідження становили теоретичні положення та розробки провідних вітчизняних і зарубіжних учених і фахівців з питань управління фінансовими ресурсами підприємства, оцінка ефективності діяльності підприємств.
Інформаційною базою дослідження стали законодавчі акти Верховної Ради України, постанови Кабінету Міністрів України. Джерелом аналітичної інформації були матеріали первинного обліку та статистичної звітності промислових підприємств, офіційні статистичні дані України.
У роботі використано такі методи та прийоми дослідження: теоретичного узагальнення – для визначення теоретичних основ та існуючих підходів оцінки економічної ефективності господарської діяльності промислових підприємств; системного і статистичного аналізу – для розрахунку показників економічної ефективності діяльності підприємств як цілісної системи; математичних моделей взаємозв’язку часткових показників економічної ефективності використання окремих ресурсів; порівняння – для зіставлення показників діяльності підприємств звітного періоду з даними попередніх років.
Наукова новизна отриманих результатів дисертаційного дослідження, що виносяться на захист, полягає в такому:
уперше:
— розроблено математичні моделі причинно-наслідкового зв’язку часткових показників ефективності господарської діяльності, що базуються на принципі самооплатності виробництва. Ці моделі враховують усі фактори виробництва, дають змогу на науковій основі управляти частковими показниками ефективності виробництва;
— запропоновано модель соціально-економічного обґрунтування оплати праці, яка, на відміну від існуючих, враховує систему показників стану підприємства;
удосконалено:
— ресурсний і затратний підходи до оцінювання економічної ефективності господарської діяльності підприємств з урахуванням її основоположних принципів, що дозволило створити інформаційну базу оцінки на основі використання показників можливої взаємодії й відповідності результатів і витрат діяльності підприємства;
— метод розрахунку фінансових ресурсів, необхідних для здійснення операційної діяльності підприємств шляхом урахування також коштів, джерелом яких є прибуток, страховий, компенсаційний та інвестиційний залишки, що дозволяє обгрунтувати загальний розмір грошової маси в обороті підприємства;–PAGE_BREAK–
дістали подальшого розвитку:
— методичні принципи оцінювання економічної ефективності господарської діяльності підприємства, які, на відміну від прийнятих, основані на врахуванні причинно-наслідкового взаємозв’язку часткових показників ефективності, що дає змогу підвищити наукову обґрунтованість управлінських рішень;
— метод прогнозування фінансового стану підприємства на основі використання результатів трендового аналізу його операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, що дозволяє визначити характер фінансової стійкості підприємства.
Практичне значення отриманих результатів. Запропоновані в роботі науково-методичні положення з оцінки ефективності господарської діяльності на підставі використання ресурсного та затратного підходів дають можливість впровадити їх на промислових підприємствах, що підтверджено відповідними документами.
Методи оцінки економічної ефективності господарської діяльності підприємства, метод економічного обґрунтування співвідношення продуктивності праці та заробітної плати, метод розрахунку грошової маси в обороті підприємства, оцінки фінансового стану підприємства з використанням потоку грошових коштів використані у практичній роботі ВАТ “Запорізький сталепрокатний завод” (довідка № 3Д/236 від 26.01.2005).
Положення щодо соціально-економічного обґрунтування фонду оплати праці на наступний період, обґрунтування потреби у фінансових ресурсах, аналізу грошових потоків акціонерного товариства взяти на використання для інформаційного забезпечення ухвалення управлінських рішень на ВАТ “Запорізький завод високовольтної апаратури” (довідка № 188 від 10.02.2005).
Фінансове управління ВАТ “Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат” (ВАТ “ЗАлК”), використавши у роботі, схвалило розробки для прогнозування фінансового стану на базі розрахунку потоку грошових коштів в операційній, інвестиційній та фінансовій діяльності (довідка № 26-15УКФУ-51 від 03.02.2005).
Результати дослідження використовуються також у навчальному процесі при підготовці спеціалістів за напрямками “Економіка та підприємництво” у Гуманітарному університеті “Запорізький інститут державного та муніципального управління” в лекційних курсах та практичних заняттнях з дисципліни “Економіка підприємства”, “Фінанси підприємства” (довідка № 428 від 01.03.2005).
Особистий внесок здобувача. Особистим внеском здобувача є наукові положення, висновки та рекомендації з оцінки економічної ефективності господарської діяльності підприємств. Дисертаційне дослідження є особистою науковою працею. Усі результати отримані безпосередньо здобувачем і відображені в опублікованих працях.
Апробація результатів дисертації. Отримані результати наукових досліджень були викладені у доповідях та обговорювались на науково-практичній конференції “Фінансово-економічне регулювання розвитку України та регіонів” (Запоріжжя, 2004 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Сучасні проблеми фінансово-господарського контролю” (Кривий Ріг, 2005 р.); XIII Міжвузівській науковій конференції “Наука і вища освіта” (Запоріжжя, 2005 р.); науково-практичній конференції “Дні науки – 2005” (Дніпропетровськ, 2005 р.). Х науково-технічній конференції аспірантів і викладачів ЗДІА (Запоріжжя, 2005р.).
Публікації. Основні ідеї, положення та результати дисертаційної роботи опубліковані в 11 наукових працях загальним обсягом 5,4 д.а. Серед них: 1 колективна монографія, 9 статей у фахових виданнях, 1 – в матеріалах конференцій, з я ких автору належить 5,2 д.а.
Структура й обсяг роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, викладених на 164 сторінках комп’ютерного тексту. Робота містить 34 таблиці на 30 сторінках, 6 рисунків на 4 сторінках, список використаних джерел із 146 найменувань на 12 сторінках, 10 додатків на 10 сторінках.
РОЗДІЛ1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОЦІНКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ
1.1. Економічний зміст і показники ефективності господарської діяльності підприємств
Оцінка ефективності діяльності підприємства є завершальним етапом фінансового й управлінського аналізу.
Аналіз загальної ефективності господарської діяльності є прерогативою вищої ланки керівництва підприємства. Ефективність (успішність) окремих управлінських рішень, пов’язаних з визначенням ціни продукції, вибору ціни покупок, заміни устаткування тощо, має пройти оцінку з погляду загального успіху підприємства, його довгострокової життєздатності в умовах ринку.
У ринковій економіці бухгалтерський облік поділяєтьсяна двікатегорії: фінансовий облік та управлінський облік. Фінансовий облік вирішує проблеми відносин підприємства здержавою й іншими зовнішніми користувачами інформації про діяльність підприємства. Фінансовий облік і звітність регламентують міжнародні та національні стандарти.
Управлінський облік не регламентований державою, його організацію й методи визначаєкерівник підприємства, у ньомуна перший план виступають управлінські завдання, що потребують для свого вирішенняне тільки знань бухгалтерії, обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, а й техніко–економічного планування, статистики, аналізу економічної ефективності господарськоїдіяльності, сучасної обчислювальної техніки. Управлінський облік організує внутрішньогосподарські зв’язки на підприємстві, тому йоговважаютьвнутрішнім,на відміну від фінансового – зовнішнього.
Схематичний змістаналізу господарськоїдіяльності наведено на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Схема змістуаналізу господарськоїдіяльності підприємства
Як видно із схеми, складеної А.Д. Шереметом[133], комплексна оцінка економічної ефективності господарськоїдіяльності єскладовою частиною управлінського та фінансового аналізу. У цій роботі основну увагубуде приділено саме ційскладовійзагальногоаналізу ефективності діяльності підприємства.
Ринкову економіку відрізняють дві особливості: повна економічна відокремленість, самостійність і відповідальність підприємств як суб’єктів ринку; невизначеність господарськоїкон’юнктури як наслідоквільного встановлення підприємством господарськихзв’язків з партнерами і вільних цін і тарифів на продукцію. У цих умовах центральним завданнямуправлінняємінімізація ризику підприємницькоїдіяльності на основі оцінки кожного ухваленого господарськогорішенняз погляду можливості отриманняекономічної вигоди. Це створює об’єктивні передумови для підвищення ролі методів аналізу економічноїефективності діяльності підприємства, потребує модернізації методики цього аналізу, удосконалення методів управлінняекономічною ефективністю діяльності підприємства.
Розвиток ринкових відносин підвищує відповідальність і самостійність підприємств у підготовці та ухваленніуправлінських рішень. Ефективність цих рішеньбагато в чому залежить від об’єктивного, своєчасного і всебічної оцінки ефективності використання окремих видів ресурсів, сукупного їх використання. Оцінка ефективності використання окремих видів продукції і всієї номенклатури виробів і послуг, насамперед, становить інтерес для керівництвапідприємства, що бажає знати про результативність своєї діяльності, щоб розробити заходищодо її поліпшення.
Як метод дослідження оцінка економічноїефективності полягаєв розчленовуванні цілого на складові. Протилежне поняття – синтез, який є методом вивчення предмета в цілісності, єдності і взаємозв’язкуйого частин. Зв’язок категорій «аналіз – синтез» має особливе значення при дослідженні економічної ефективності функціонування не тільки підприємств, а й народного господарства в цілому.
Мета оцінки економічної ефективності господарськоїдіяльності підприємства – інформаційне забезпечення ухвалення рішень, на які впливають фактичні чипрогнозні (планові) дані про ефективність використання ресурсів. Йдеться про одержання невеликої кількості ключових параметрів, що об’єктивно і всебічно будуть характеризувати ефективність використання окремих видів чивсіх ресурсів.
Оцінка економічної ефективності зумовлена завданнями з управління підприємством у трьох сферах – операційній (основній, виробничій), інвестиційній, фінансовій, котріоб’єднані рухомфінансових ресурсів. Такий розподілєтрадиційнимдля країн з розвинутоюекономікою [121] й узаконений в Україні Положенням(стандартом) бухгалтерського обліку 4 “Звіт про рухкоштів” [98]. Тому оцінка економічної ефективності, на наш погляд, має полягатив інформаційномузабезпеченні ухвалення обґрунтованих господарськихрішеньза такими напрямками:
1) діяльність підприємства в цілому – оцінка ефективності витрат за усіма видами діяльності;
2) операційна діяльність – оцінка віддачі окремих видів ресурсів (продуктивності праці, фондовіддачі, матеріаловіддачі, витратовіддачі), управлінняїх ефективним використанням на різних рівнях управління;
3) інвестиційна діяльність – обґрунтування, вибір і реалізація інвестиційних проектів;
4) фінансова діяльність – оцінка ефективності використання власного і позикового капіталу.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Економічну ефективність подаютьчерез різні вартісні й натуральні показники, що характеризують кінцеві та проміжні результати і витрати виробництваокремого видупродукції (послуги, роботи) чивсієї номенклатури продукції. Економічна ефективність охоплює різні рівні управління: робоче місце, ділянку, цех, структурний підрозділ, підприємство в цілому, об’єднання підприємств, регіон, народне господарство. Економічна ефективність може бути абсолютною(загальною) чипорівняльною. Абсолютна характеризує ефективність діяльності підприємства за певнийпроміжок часу (місяць, рік). Порівняльна ефективність основана на порівнянні варіантів абсолютноїефективності й виборікращого з них.
Ресурси, ефективність використання яких визначають, можуть бути споживаними й застосованими. Залежно від цього застосовують ресурсний підхід до визначення показників ефективності, якщо результати представлені за один оборотресурсів, а також затратний підхід, якщо результати й витрати враховують за той самий період. Якщо результати представлені за період, а витрати – у виглядіресурсів, такий підхід будемо називати змішаним.
Економічна ефективність може охоплювати певністадії: стадію виробництвапродукції і стадію її використання (експлуатації) (табл. 1.1).
Господарськадіяльність підприємства характеризується невеликою кількістю показників. Процес виробництваздійснюється при взаємодії трьох факторів: засобівпраці, предметів праці та персоналу. Ефективність діяльності відображаєміру використання кожного з факторів і всіх факторів одночасно за певнийпроміжок часу. Таким чином, загальнийпідхід до оцінки ефективності діяльності являє собою досягнення метигосподарськоїдіяльності підприємства знайменшими витратами праці.
Економічна ефективність є складною категорією економічної науки. Складність виявляється в тому, що існуютьрізні трактування вимірювання результатів і витрат виробництва. Поклавши в основу вимірювання ефективності певніправильні принципи, дослідники порушують їх. Відбувається підміна результатів виробництвавитратами. Враховують не всі результати чивитрати діяльності при розрахунку узагальнювального показника. Результати діяльності не відповідають витратам на її здійснення.
Таблиця 1.1
Запропонована класифікація видів економічноїефективності
Ознака
Економічна ефективність
Рівень управління
Робоче місце, ділянка,цех, структурний підрозділ, підприємство, регіон, народне господарство

Кількістьвидівпродукції
Монопродукт
Ефективністьвиробництваодноговидупродукції

Номенклатура продукції
Ефективністьвиробництваодного видупродукції,
ефективністьгосподарськоїдіяльностіпідприємства
Виддіяльностіпідприємства
Операційна
Інвестиційна
Фінансова
Методрозрахунку
Абсолютний(загальний)
порівняльний
Підходидо розрахунку
Ресурсний
Затратний
Змішаний
Виробничастадія
Виробництвопродукції
Використання(експлуатація)
Істотний внесок у розвиток теорії та практики оцінки ефективності виробництвай діяльності на рівнях народного господарства і підприємства зробили А.Ф. Аксененко, З.В. Атлас, А.В. Бачурін, А.Х. Бенуні, Т.Г. Бень, Б.М. Болотін, О.Д. Василик, Г.В. Губін, Е.П. Дунаєв, А.І. Касьянов, І.Я. Кац, З.П. Коровіна, В.П. Красовський, В.Н. Лексін, В.В. Леонтьєв, О.Л. Лордкипанідзе, Є.В. Мазаков, П.А. Малишев, В.А. Мєдвєдєв, В.В. Новожилов, П.Я. Октябрський, А.М. Омаров, Р.М. Пєтухов, В.С. Сінавіна, Г. Форбріг, Т.С. Хачатуров,М.Г. Чумаченко[3; 8; 13; 14; 15; 22; 26; 31, 37; 53; 54; 61; 65; 68; 69; 73; 74; 78; 77; 86; 89; 90; 93; 111; 119; 120; 128] та інші вчені.
У чому полягають розбіжностіміж оцінкою економічної ефективності господарськоїдіяльності підприємства та його фінансовим аналізом? І те, й інше – складові частини повного, всебічного аналізу господарськоїдіяльності. Фінансовий аналіз може бути зовнішнім і внутрішнім. Основний змістзовнішнього фінансового аналізу – наданняінформації різним зовнішнім користувачам про прибутковість підприємства, його платоспроможність, фінансову незалежність, фінансову стійкість на основі звітності, що публікується. Його мета – установити можливість вигідного вкладення коштів, щоб забезпечити максимум прибутку і виключити ризик втрати. Внутрішній аналіз здійснюютьслужби підприємства. Його мета – установити планомірне надходження коштів і розмістити власні і позикові коштитаким чином, щоб забезпечити нормальне функціонування підприємства, одержання максимуму прибуткуі виключитибанкрутство [110].
Оцінка економічної ефективності діяльності підприємства передбачає оцінку рівня й динаміки абсолютної (загальної) ефективності і використовується для внутрішнього аналізу. Основними завданнямиоцінки ефективності є: обґрунтування господарськихрішень; вибір найкращого варіанта господарськогорішення; виявлення та мобілізація резервів підвищення ефективності господарськоїдіяльності. Система показників ефективності діяльності включає: узагальнювальніпоказники діяльності; показники ефективності використання персоналу; показники ефективності використання основних і оборотних коштів, нематеріальних активів; показники ефективності використання фінансових ресурсів [134].
У нашомурозумінні термін “оцінка економічноїефективності” передбачає не тільки вимірювання чивизначення ефективності, а й порівняння показника знормативом. Оцінка є елементом аналізу після того, як ефективність об’єкта уже визначено. Поняття “обґрунтування” охоплює і пов’язує в єдине ціле етапи “оцінки” і “вибору”. Обґрунтувати – означає підтвердити вибір доказами – результатами оцінки. Вибрати – це, виходить, узяти потрібне, те, чому віддають перевагуз наявного. З декількохнаявних господарськихрішеньвибирають одне, тому що визнають йогораціональним, тобто розумно обґрунтованим, доцільним [124].    продолжение
–PAGE_BREAK–
Таким чином, відбувається чітке розмежування сутності і змістуоцінки економічноїефективності діяльності, фінансового аналізу й аналізу господарськоїдіяльності (економічного аналізу) [133]. Однак деякі автори в методиках допускають змішування оцінки ефективності при здійсненні аналізу фінансового станупідприємства, оцінки ділової активності підприємства [7; 56; 58; 62–64; 67; 78; 82; 83; 85; 110].
Аналізу господарськоїдіяльності приділяють важливу увагу у підвищенні ефективності виробництва. Зйого допомогою виробляють стратегію й тактику розвитку підприємства, ухвалюютьгосподарськірішення, виявляють резерви підвищення ефективності виробництва, оцінюють результати діяльності підприємства.
Великий внесок у розвиток методології комплексного аналізу господарськоїдіяльності зробили такі вчені–економісти, як М.І. Баканов, А.Д. Шеремет, С.Б. Барнгольц, В.Ф. Палій, І.І. Поклад, П.І. Савичев, І.І. Каракоз, Е.В. Долгополов, М.Ф. Дячків, А.Ш. Маргуліс, А.І. Мурах, В.І. Самборський, Н.В. Дембінський, Г.М. Тацій, М.Г. Чумаченко, В.І. Стражев, С.Г. Овсянніков, Н.А. Русак, Л.І. Кравченко, Б.І. Майданчик, Р.С. Сайфулін, О.Ф. Аксененко, Г.В. Савицька, М.Я. Коробов, І.П. Житня та інші[3; 10; 11; 28; 33; 36; 42; 51; 95; 109; 125; 126; 135–137; 142; 143].
Економічна ефективність пронизує всі сфери практичної діяльності людини, усі стадії суспільного виробництва, єосновою побудови кількісних критеріїв цінності ухвалених рішень.
У цей час найбільш повне і послідовне дослідження економічноїефективності господарськоїдіяльності (розкриття предмета аналізу) наведене в теорії комплексного економічного аналізу. Аналізу ефективності присвячені всі розділипоточного, перспективного й оперативного аналізу. Оцінюється досягнута ефективність господарськоїдіяльності, виявляються фактори її зміни, невикористані можливості й резерви підвищення.
Ефективність господарськоїдіяльності виміряюють одним з двох способів, щовідображаютьрезультативність роботи підприємства стосовно або величиниавансованих ресурсів, або величиниїх споживання (витрат) у процесі виробництва. Ці показники характеризують рівень ділової активності підприємства:
/>;
/>.
У результаті господарськоїдіяльності підприємство може випускати один видпродукції чиноменклатуру виробів, робитипослуги, виконувати певні роботи. У системі економічних показників одні характеризують ефективність виробництва окремого виду продукції (вертикальна ознака управління), інші – усіх видів продукції, які випускаються, чи послуг, що надаються (горизонтальна ознака управління), тобто ефективність господарської діяльності підприємства. Розрізняють узагальнювальні та часткові показники ефективності виробництва. Перші характеризують ефективність використання сукупних витрат праці, другі – окремих видів витрат праці.
Відношеннярезультатів праці до витрат живої праці відображаєпідсистему показників продуктивності чивиробленняживої праці. Відношеннярезультатів праці до витрат минулої праці (витрат виробництва, акціонерного капіталу, вартості виробничих фондів), що включають основнучастину повних витрат праці, становить підсистему показників, що характеризують ефективність минулої праці (фондовіддачу, матеріаловіддачу, оборотність оборотних коштів). Нарешті, відношення результатів праці до повних витрат товаровиробника є підсистемою показників, що характеризують ефективність виробництва конкретної продукції. Достоїнства й недоліки методів вимірювання кожного з показників ефективності зумовлені суперечливими сторонами показників, що виражають результати виробництва.
Найважливішим показником ефективності виробництваєпродуктивність живої праці. Продуктивність праці виражається кількістю продукції (в натуральному чивартісному вигляді), виробленоїза одиницю часу. Підвищення продуктивності праці означає, що на одиницю споживноївартості витрачено менше, ніж раніше, живої праці. Найбільш наочно характеризує продуктивність живої праці показник, що дорівнює відношеннюобсягупродукції, яка випускається, у натуральномувиразіз урахуванням показників якості, до витрат живої праці. На показник виробленняживої праці, розрахований у вартісному виглядіза чистою чиумовно чистою продукцією, значний вплив справляютьціни.
Показники продуктивності, фондовіддачі (фондоємності), матеріаловіддачі(матеріалоємності), рівня рентабельності необхідно розрізняти залежно від того, належать вони до випуску одного видупродукції чивсієї номенклатури виробів. Так, основні засобив ряді випадків важко віднести на випуск конкретного видупродукції. Серед них наявніосновні засобизагальногопризначення. Оборотні кошти такому розподілувзагалі не підлягають, тому оборотність оборотних коштів визначаютьстосовно всієї продукції.
Фондовіддача являє собою відношеннярічного обсягувипуску товарної (валової) продукції до середньорічної балансової вартості основних виробничих фондів. На підприємствах з різним рівнем матеріалоємності продукції фондовіддачу обчислюють за обсягамичистої продукції, у видобувних галузях промисловості – за натуральними й вартісними обсягамивиробництва.
Фондоємністькількісно дорівнює величині,оберненій до фондовіддачі і характеризує вартість основних виробничих фондів, що припадаютьна одиницю річного обсягувиробленоїпродукції у вартісномучинатуральномувираженні.
Матеріаловіддачувизначаютьвідношеннямобсягупродукції, що випускається, у вартісномучинатуральномувираженнідо матеріальних витрат (сировини, матеріалів, палива, енергії).
Матеріалоємність продукції – показник, що характеризує розмір матеріальних витрат на одиницю продукції у вартісномучинатуральномувираженні.
У показниках “продуктивність праці”, “фондовіддача”, “матеріаловіддача”, “коефіцієнт оборотності” загальнийрезультат – обсягпродукції, що випускається – співвідноситься зодним з факторів виробництва. Перелічені показники можуть бути по–різному спрямованими. Кожний з них характеризує ефективність витрат живої чиминулої праці.
Співвідношення між динамікою продукції та результатів (витрат) визначаєхарактер економічного зростання. Економічне зростання виробництва може бути досягнуте як екстенсивним, так й інтенсивним способом. Перевищення темпів зростанняпродукції над темпами зростанняресурсів чивитрат свідчить про переважно інтенсивне економічне зростання.
Для оцінки ефективності господарськоїдіяльності переважно використовують показники рентабельності – прибутковості капіталу, ресурсів чипродукції. Ділова активність підприємства у фінансовому аспекті виявляється, насамперед, у швидкості оборотуйого коштів. Рентабельність підприємства відображаєрівень прибутковості його діяльності. Аналіз ділової активності й рентабельності полягаєв дослідженні рівнів і динаміки різноманітних фінансових коефіцієнтів оборотності та рентабельності, що євідносними показниками фінансових результатів діяльності підприємства [139].
Коефіцієнти рентабельності
1.Рентабельність продажів:
/>,
де Vp–виторг від реалізації продукції (робіт, послуг);
П – валовий прибуток.
2. Рентабельність усього капіталу фірми:
/>,    продолжение
–PAGE_BREAK–
де Вср–середнійза період підсумок нетто, а в якості П можуть виступати як валовий прибуток, так і чистий прибуток.
3. Рентабельність виробництва:
/>,
де Со , Соб–середня за період величинаосновних засобівта оборотних коштів.
4. Рентабельність власного капіталу:
/>,
де Квк–середня за період величинавласних джерел капіталу підприємства за балансом.
5. Рентабельність перманентного капіталу:
/>,
де Кдк–середня за період величинадовгострокових кредитів і позик.
6. Рентабельність продукції:
/>,
де В – витрати виробництва (собівартість реалізованої продукції).
7. Рентабельність праці:
/>,
де Ч – середньорічна чисельність персоналу.
Показники ділової активності
Продуктивність праці:
/>,
де Vр – виторг від реалізації продукції.
Фондовіддача основних засобів:
/>,
де Оо–середня за період вартістьосновних засобів.
Коефіцієнт оборотності оборотних коштів:
/>,
де Соб–середньорічний остаток оборотних коштів.
Коефіцієнт оборотності матеріальних оборотних коштів:
/>,
де См– матеріальні оборотні кошти.
Коефіцієнт загальноїоборотності капіталу:
/>,
де Ск–середнійза період підсумок балансу.
Матеріаловіддача:
/>,
де Вм – матеріальні витрати.
Амортизаціовіддача:
/>,
де Ва – амортизаційні відрахування.
Витратовіддача:
/>,
де В – витрати на виробництво.
У статистичній звітності, що надається по Україні в цілому та по її регіонах [95; 112; 115], серед показників економічної ефективності присутні: валовий внутрішній продукт у розрахунку на одну особу та рентабельність операційної діяльності (табл. 1.2, 1.3). Інші показники економічної ефективності треба розраховувати самостійно.
У дисертації з використанням статистичних даних здійснено розрахунки показників економічної ефективності промислового виробництва по Україні та Запорізькій області (додатки З, К).
Основні дані, необхідні для розрахунку показників економічної ефективності підприємств України (табл. 1.4), наведені в додатку З. Аналіз свідчить, що якби як обсяг виробництва був взятий зростаючий випуск товарів та послуг (табл. 1.2), то всі показники табл. 1.4 мали б тенденцію до зростання. Оскільки обсяг реалізованої продукції зростає, а потім знижується, показники повторюють цю залежність. Тільки валова додана вартість та податки у розрахунку на одного працюючого зростають.
Наведені у табл. 1.2, 1.3, додатку З дані характеризують значне підесення розвитку народного господарства України. Так, валовий внутрішній продукт у розрахунку на одну особу у 2003 році зріс у 1,55 раза порівняно з 2000 роком, випуск товарів і послуг збільшився у 1,8 раза, на 1,6 % зросла рентабельність операційних витрат, валова додана вартість у промисловості збільшилась у 2003 році в 1,3 раза порівняно з 2001 роком, прибуток збільшився на 585 млн грн. Але є й негативні сторони. Так, виторг від реалізації у 2003 році зменшився порівняно з 2000 роком на 12,5 млн грн, середньорічна кількість найманих працівників зменшилась у промисловості на 325 тис. чол.
Для підвищення ефективності виробництва за рахунок певних факторів необхідно знати справжній рівень показників економічної ефективності виробництва на підприємствах.
Як свідчать дані табл. 1.4, показники економічної ефективності промислових підприємств України у 2003 році порівняно з 2001 роком погіршились. Продуктивність праці знизилась майже у 1,4 раза, коефіцієнт оборотності оборотних коштів – у 1,3 раза, ефективність валової доданої вартості – у 1,7 раза.
Показники економічної діяльності підприємств Запорізької області за 2000–2003 роки різноспрямовані: рентабельність випуску продукції знизилась з 5,6 до 1,6 % (у промисловості – 8,2 до 2,5 %), коефіцієнт оборотності оборотних коштів також знизився у 2002 році порівнянно з 2001 роком (по області був 1,84, став 1,69; у промисловості був 1,76, став 1,65). Продуктивність праці (випуск продукції в розрахунку на 1 особу) підвищилась з 26710 до 37186 грн/рік×чол. (у промисловості зросла з 60012 до 102448 грн) (додаток К; табл. 1.5).
Таблиця 1.2
Випуск товарів та послуг і валовий внутрішній продукт
Роки
Фактичні дані
Індекси фізичного обсягу

випуск товарів та послуг у ринкових цінах,
млн грн
проміжне споживан–ня, млн грн
валовий внутрішній продукт, млн грн
валовий внутрішній продукт у розрахунку на 1 особу, грн
у відсотках до відповідного періоду попереднього року
валового внутрішнього продукту у відсотках до

випуску товарів та послуг у ринкових цінах
валового внутріш–нього продукту
валового внутріш–нього продукту у розрахунку на 1 особу    продолжение
–PAGE_BREAK—-PAGE_BREAK–

Податки у розрахунку на 1 працюючого, тис. грн/рік∙чол., Вп/Ч –PAGE_BREAK–

–PAGE_BREAK–

0,09

0,10

0,24

27,70
0,61

2,12

18,30

1,39

35,44

1,14

0,12

0,14

0,07

2,26
0,92

21,37

36,61

1,30

21,99

1,30

0,05

0,051

0,04

1,77
1,36

2,62

130,83

1,39

31,32

1,18

0,15

0,18

0,13

19,70
4,25

8,45

320,82

2,63

7,01

1,27

0,21

0,27

0,57

69,10
/>1.2. Закордонний досвід використання методів оцінки економічноїефективності господарськоїдіяльності підприємств
Для цілей оцінки управліннядіяльністю підприємства наука і практика виробили спеціальні інструменти, названіекономічними показниками. Економічні показники моделюють економічні явища. Вони призначені для вимірювання й оцінки сутності економічних характеристик, економічноїефективності діяльності підприємства, його діловоїактивності.
Ефективність може використовуватися зрізних сторін. В економічній літературі США рекомендується використовувати поняття “ефективність (економічність) роботи організації”, “продуктивність праці”, “економічна ефективність у виробництві”, “економічна ефективність у розподілі”. Ці показники є узагальнювальними.
Під ефективністю (економічністю) роботи організації в широкому значеннірозуміють обсягвипуску, поділенийна обсягспоживаних ресурсів.
М.Х. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі[80] використовують два узагальнювальних показники ефективності як відношення кількості одиниць на виході до кількості одиниць на вході. Перший – відносна ефективність (продуктивність праці) як міратого, як розпоряджаються на підприємстві конкретними ресурсами для своєчасного досягнення цілей, виражених через кількість і якість. Другий показник – ефективність виробництва(ефективність операцій), визначаєтьсяринковою вартістю продукції, поділеноюна сумарні витрати ресурсів організації (загальнувеличинувитрат організації).
Розкриваючи грошовий змістресурсів підприємства (матеріалів, праці, капіталу, енергії й інформації) К.Р. Макконнелі С.Л. Брю, а також Е. Дж. Долан, Д. Линдсей, С. Ейлон, Р. Піндайк[35; 76; 93; 136] зазначають, що необхідно розрізняти зовнішні (явні) та внутрішні(неявні) витрати на виробництвопродукції. Повні витрати (вмінені витрати, економічні витрати), крім витрат на виробництво(бухгалтерських витрат) включають нормальний прибуток як мінімальну величину,при одержанні якої є сенсзайматисяпідприємницькою діяльністю. Прибуток, одержуваний за виключенням із загальноговиторгу витрат на виробництво(зовнішніх, тобто бухгалтерських, витрат) називають бухгалтерським. Економічний прибуток (наднормальний прибуток) дорівнює різниці між загальнимвиторгом і повними витратами товаровиробника (застосованими витратами чиекономічними витратами).
Не відкидаючизагальногопідходу до оцінки ефективності як ходувиробництвазмінімальними витратами – ключового розумінняпри ухваленні рішення про те, як робити, Е. Дж. Долані Д. Линдсейвикористовують також поняття економічної ефективності у виробництвій розподілі [34].
Категорія ефективності у виробництвіпередбачає запобігання втратам з погляду підприємця і трактується як “ситуація, у якій при наявному рівні знань і даній кількості продуктивних ресурсів неможливо зробити більшу кількість одного товару, не жертвуючи при цьому можливістю зробити певну кількість іншого товару“.
Ефективність у розподілі розглядається як “ситуація, у якій неможливо шляхом перерозподілу наявних кількостей благ задовольнити бажання однієїлюдини, не завдаюсицим збитку задоволенню бажань іншоїлюдини“.
Якщо ефективність у виробництвірозглядається з погляду вигідності для вкладника ресурсів, то ефективність у розподілі – з погляду справедливого і вигідного розподілу між споживачами певноїкількості продукту. Обидва аспекти ефективності в цьому разі не стосуються економічної ефективності виробництваконкретного товару, виконання визначеноїроботи чипослуги.
Автори повертаються до категорії економічної ефективності виробництватовару, використовуючи поняття “порівняльна перевага”.
Принцип порівняльної переваги у виробництвітовару характеризує здатністьвиконувати роботу чивипускати товар з відносно меншою альтернативною вартістюі. Остання виступає як вартість виробництватовару чипослуг, вимірювана з погляду втраченоїможливості займатисянайкращимз доступних альтернативних видів діяльності. Порівняльна перевага застосовується в будь–якому масштабі: на рівені підприємства, регіону чикраїни.
Проаналізуємо методи вимірювання одного з узагальнювальних показників, використовуваних на підприємствах США – продуктивності праці. Цей термін є, по суті, синонімом терміна “ефективність виробництва” [22; 44; 60; 140].
Основною вихідною формулою для розрахунку продуктивності праці в американській теорії єзалежність:
Продуктивність праці (ПП) = />,    продолжение
–PAGE_BREAK–
що на практиці виражається різноманітним набором показників. Показники продуктивності праці поділяютьна натуральні та вартісні. Вартісні,у свою чергу, – на показники продуктивності праці звимірюванням продукції за повною вартістю і за її частиною, та показники продуктивності праці звключенняму знаменник поточних витрат чизастосовуваних ресурсів.
Логічно вони єнаслідкомбагатофакторної моделі:
/>.
Теоретично кількість таких показників дорівнює кількості ресурсів, але на практиці застосовують три основних:
/>;
/>;
/>.
Для всіх трьох показників як обсягпродукції може виступати: продукція, що зроблена по повній вартостічи по чистій вартості; продажв у поточних чипостійних цінах; натуральні види продукції; надані послуги за вартістючи за натурою;сукупний випуск товарів і послуг.
Для часткового показника продуктивності праці найбільш поширеними є такі форми: випуск на одну відпрацьовану чиоплачену годину(за ставками поточного чибазового періоду); випуск на одного зайнятого(зобліком і без частково зайнятих).
Як розрахунок, так і використання показника матеріаловіддачіне має помітних відмінностейвід використання аналогічного показника у вітчизняній практиці. Зазвичай його застосовують у таких формах: випуск на один долар матеріальних витрат; випуск на один долар у постійних цінах.
Але найчастіше його використовують як показник матеріаловіддачіодного з основнихвидів матеріальних витрат, насамперед, таких, таких як енерговіддача, тобто випуск продукції на одиницю витраченої енергії (у натуральномучивартісномувираженні).
Для капіталовіддачізастосовують три основні форми:випуск на один долар, внесенийдо основного капіталу; випуск на один долар амортизації; випуск на однумашино–годину.
Крім узагальнювальних, на підприємствах США використовуються частковіпоказники, основані на аналізі звітів про доходи й витрати балансового звіту підприємства [40]. Ці показники характеризують ділову активність підприємства.
Насамперед, це коефіцієнти ліквідності; відношенняміж капіталом (підсумок балансу) й основним капіталом, капіталом і всіма борговими зобов’язаннями підприємства; термін кредитування кредитів, коефіцієнт оборотності товарів, коефіцієнт оборотності капіталу, співвідношення між сумою продажів і постійних статей [40].
Коефіцієнти ліквідності (платоспроможності)
1. Коефіцієнт здатностікомпанії заплатити готівкою в цей момент часу (nсп):
/>.
Справи вкомпанії йдуть добре, якщо nсп> 1.
2. Коефіцієнт здатностікомпанії nкрзаплатити за короткостроковими борговими зобов’язаннями:
/>
Якщо графік виплати й одержання боргівне дотримується чискладенй невдало, то показник може бути несприятливим.
3. Найважливішим показником ліквідності вважаютькоефіцієнт ліквідності оборотного капіталу. Він дорівнює відношенню всіх статей оборотного капіталу до короткострокових боргових зобов’язань:
/>.
Третій показник означає, що фірма має потенційні можливості погасити кожендолар по короткострокових і середньострокових боргових зобов’язаннях 1,69 долара із своїх поточних активних статей. В американській практиці вважаєтьсясприятливим, якщо коефіцієнт дорівнює чиперевищує 2,0. Якщо він дорівнює 3 чи4, це вважаєтьсяненормальнимі свідчить про занадто великірозміри оборотного капіталу.
Показник рентабельності власного капіталу:
/>.
Показник вважаєтьсягарним, якщо дорівнює 12%.
5. Чиста рентабельність обороту:
/>.
Цей показник використовуються для оцінки ефективності випуску виробів фірми для порівняння її загальноїділової активності зіншими фірмами галузі. У США вважаєтьсягарнимпоказник, який дорівнює4%. По суті, він виражає прибутковість продукції.
6. Доход на одну акцію:
/>.
Власники акцій та інвестори розглядають цей показник як індикатор фінансової стійкостісвоїх інвестицій. Якщо він протягом тривалого часу не зростає, це свідчить про занепад бізнесу.
Для аналізу фінансово–господарської діяльності також використовують інші показники.
7. Рентабельність усіх вкладених коштів:
/>.
8. Валова рентабельність обороту:
/>.
9. Оборотність капіталу:    продолжение
–PAGE_BREAK–
/>.
10. Оборотність основного капіталу:
/>.
11. Інтенсивність використання сировини й матеріалів (матеріалоємність):
/>.
12. Інтенсивність витрат на утримання персоналу (зарплатоємність):
/>.
13. Оборотність дебіторської заборгованості:
/>.
14. Тривалість одного оборотукапіталу:
/>.
15. Оборотність власного капіталу:
/>.
16. Показники амортизації:
1) Рівень покриття капітальних вкладень за рахунок амортизаційних відрахувань (%):
/>.
2) Середній відсоток амортизації основного капіталу в звітному періоді (середня норма амортизації):
/>.
3) Тривалість амортизаційного періоду:
/>.
Більшість коефіцієнтів не має нормативних значень. Завданя тих, хто виконує аналіз господарської діяльності – стежити за їх значенням, порівнювати їх у різні періоди роботи фірми з їх значеннями в інших фірмах і галузях.
Структура капіталу. Структуру капіталу багато в чому визначаєпрофіль підприємства. У роботі промислового підприємства основний капітал буде перевищувати оборотний капітал. Необхідно стежити за структурними пропорціями капіталу, тому що від них залежить мобільність фінансового управління, аналізувати їх динаміку та взаємозв’язок зіншими показниками, особливо зтими, щовідображаютьрентабельність.
17. Коефіцієнти,щооцінюють структуру капіталу:
/>.
/>.
/>.
Аналіз ефективності капіталовкладень. Вигідно чиневигідно вкладати гроші в той чи інший проект? Скільки можна брати в борг? Як порівнювати комерційну привабливість кількох проектів? На ці запитання допомагає відповісти аналітична робота, що складається з трьох фаз: визначення рентабельності інвестицій, визначення співвідношення низки фінансових коефіцієнтів та визначення комерційного ризику.
Рентабельність інвестицій є мірилом ефективного використання фондів. Цей показник виражається у відсотках і визначається діленням прогнозованих річних прибутків на суму всіх активів, використовуваних у проекті.
Для оцінки співвідношення фінансових показників використовують відношення суми боргів фірми до суми всіх інвестицій по проектах.
Для управління фінансами в акціонерних компаніях використовують три коефіцієнти: заборгованості, фінансування, напруженості [40].
18. Коефіцієнт заборгованості:
/>.
Це значить, що на кожендолар власного капіталу фірми приспадає2,4 долара позикових коштів.
19. Коефіцієнт фінансування:
/>.
Тобто на кожендолар позикового капіталу фірма має 0,41 долара власних коштів.
20. Коефіцієнт напруженості:
/>.
Тут на кожендолар усього капіталу (оборотний+ основний) приходиться0,7 долара позикових коштів.
Головне, що відображаютьці коефіцієнти, – рівень залежності компанії від позикового капіталу. Чим вищою є питомавагавласного капіталу, тим вище фінансова стабільність фірми і більшесвободи для управління нею. Фірмі не потрібно постійно піклуватися про обов’язкові платежі й видвідсотків по кредитах, а також по інших боргових зобов’язаннях.
21. Для визначення ролі капіталу у структурі капіталів фірми розраховують показники покриття [40].
Перший показник показує, наскільки власний капітал пов’язаний зосновним:
/>.
Другий показник свідчить про те, яка частина основного капіталу покривається за рахунок позикового капіталу:
/>.
Аналіз показників, використовуваних на підприємствах США для оцінки ефективності їх роботи та діловоїактивності, свідчить про те, що поряд зузагальнювальними розраховуються частковій додаткові показники. Частковіпоказники характеризують економічну ефективність використання окремого фактора виробництва, а додаткові– ділову активність підприємства, його фінансовий стан. Теоретичні підходи зарубіжнихавторів до розрахунку бухгалтерських (зовнішніх) та економічних (внутрішніх) витрат виробництвакореспондуютьсяіззмістомсобівартості, зумовленоїекономічними елементами витрат, і поняттям суспільних (повних) витрат, щовключають, крім витрат виробництва,нормативний прибуток, що розглядається в економічній теорії України.    продолжение
–PAGE_BREAK–
1.3. Передумови дослідження економічної ефективності діяльності промислових підприємств
Аналіз свідчить, що для оцінки ефективності виробничо–господарської діяльності підприємств використовують систему показників. Вона має включати як часткові, так й узагальнювальніпоказники ефективності. Узагальнювальнийпоказник має дати інтегральну оцінку, що характеризує ефективність використання всіх видів ресурсів (витрат) підприємства.
Жоден з перерелічених економічних показників не може бути узагальнювальним, тому що результат діяльності не відповідає сукупним витратам. Узагальнювальнийпоказник повиннийпо побудові відповідати принципам, що будуть розглянуті в другому розділідисертації.
Розглянемопропозиції, наявні в економічній літературі, щодо формуванняузагальнювальних показників економічноїефективності на рівні народного господарства та підприємства.
Основи формування теорії ефективності виробництва, що характеризує співвідношення результатів і витрат, варто зарахувати до моменту аналізу двох факторів товару: споживної вартості і вартості, розкритоїК. Марксом [79, с. 48–50]. Формуючи економічні закони економії часуі зростання продуктивної сили праці в розрахунку на одиницю споживаної вартості, К. Марксвідзначає: “Узагалі, чим більше продуктивна сила праці, тим меншим є робочий час, необхідний для виготовлення відомого виробу, тим меншою є кристалізована в ньомумаса праці, тим менше його вартість” [79, с. 49].
Ми вважаємо, що математична інтерпретація закону економії часуможе бути представлена виразами:
/>;
/>,
де t1/Qn1; t2/Qn2– витрати часу на випуск одиниці споживної вартості Qn1, Qn2у базовому і новому періодах; c1і с2– постійний капітал у базовому і новому періодах; V1і V2 – змінний капітал у базовому і новому періодах; m1і m2– додана вартість убазовому і новому періодах.
Закон зростанняпродуктивної сили праці, по суті, взаємозалежний із законом економії часуі може бути представлений виразами:
/>
/>
Ми вважаємо, що математичне поданнязаконів економії часуі зростання продуктивної сили праці дає можливість визначитися, що являє собою показник загальної(абсолютної) і порівняльноїекономічноїефективності виробництва.
Теорія ефективності набуларозвитку у 19–20–х роках. Це було зумовлено вирішеннямзавданняраціонального використання капітальних вкладень, порівняння варіантів при розробці проектів будівництва електростанцій, залізниць, меліоративних споруд. У середині 19–20–х років проблема ефективності починає ставитися як проблема визначення ефективності капітальних вкладень по окремих галузях і промисловості в цілому, що зумовлюєтьсяпотребами практики: індустріалізацією країни, реконструкцією народного господарства в умовах дефіциту матеріальних ресурсів. Згодом проблема ефективності стає все ширшою, і, нарешті, полеміка щодо неї переростає у суперечку про народногосподарську ефективність.
Предметом дискусій, що проходили в Інституті промислово–економічних досліджень ВСНХСРСР, Інститутіекономічних досліджень Держплану СРСР, Комуністичній академії, були вузлові питання – змісткатегорії ефективності суспільного виробництва, критерії та показники ефективності на рівні суспільствата підприємства, способи її вимірювання тощо. Активну участь в обговоренні взяли Г. Абезгауз, В. Акуленко, М. Барун, Г. Бурштейн, Ф. Вінник, Р. Гольдберг, А. Калмановський, В. Красовський, Л. Літошенко, Ю. Митлянський, П. Маслов, С. Розентул, Я. Розенфельд, А. Сегаль, М. Сміт–Фалькнер, С. Струмилін, Ш. Турецький, Г. Фельдман, Н. Шапошніков, Л. Юшковта інші. Однак у той час економістам не вдалося дійти згоди, багато їх цікавих думок не були зрозумілими сучасників [12; 23; 29; 30; 70; 71; 131].
Дискусії виявили різні підходи до питання про сутність, критерії, показники ефективності та методики її обчислення. Ці розбіжностізнайшливідображенняпід час обговорення проблем генерального плану. Особливі суперечки викликало питання про змістпоняття ефективності. У найзагальнішомувиглядіефективність визначаласяяк одержання якого–небудь результату від зроблених витрат, співвідношення результатів і витрат праці. Однак уже тоді багато економістів справедливо відзначали недостатність подібного тлумачення, його невизначеність, відсутність у ньомусоціально–економічного змісту. Таку точку зору висловлював, зокрема, Г. Абезгауз: “Зверталасяувагана необхідність не тільки розглядати економічний ефект від зроблених витрат, а й оцінювати йогоз погляду народногосподарських інтересів”. Деякі автори, наприклад, Л. Літошенко, пов’язували питання про ефективність зрівнем реалізації метивиробництва, максимуму задоволення суспільних потреб.
У ході дискусії Г. Бурштейн, А. Колдобський, Л. Літошенко, Я. Розенфельдта інші порушили питання про необхідність розмежування критеріїв ефективності на рівні суспільствата підприємства.
Більшість економістів у той час вважала, що принцип рентабельності не може бути керівним при поділі суспільної праці і капітальних вкладень між різними галузями народного господарства. Такої позиції дотримувалися й економісти старої школи. Наприклад, Л. Літошенко вважав, що планове господарство має керуватися, насамперед, принципом найменших витрат, а не найбільшої маси прибутку. Він писав: “Функціонально побудоване народне господарство, що ставить собі певні соціально–економічні цілі, не може керуватися механічною гонитвою за найбільш вигідним застосуванням капіталу” [70]. Н. Шапошніков вважав, що принципом рентабельності на рівні народного господарства можна керуватися тільки у разі збігу інтересів підприємства й суспільства. В умовах, коли такого збігу немає, рентабельність не може бути критерієм народногосподарської ефективності. Він указував на можливість відступу від принципу рентабельності, якщо витрати пов’язані з віддаленими результатами. На його думку, у цьому разі критерієм мають бути інтереси всієї нації, задоволення потреб майбутніх поколінь [131].
Водночас багато економістів допускали рентабельність як критерій ефективності господарської діяльності підприємства. Такого погляду дотримувалися А. Колдобський, Я. Розенфельд та інші. Деякі вчені робили застереження, що при соціалізмі не можна перетворювати прибутковість підприємства на єдине джерело його права на існування. Такі ідеї були висловлені, зокрема, В. Мілютіним. Певною мірою така позиція відображала негативне ставлення до вартісних категорій в умовах соціалістичного господарювання, що існувало в ті роки.
Багато суперечок породжувало питання про показники ефективності, у ролі яких пропонувалися: продуктивність праці, собівартість, фондовіддача, зниження матеріалоємності, трудомісткості тощо. Велику полеміку викликав показник фондовіддачі. Окремі економісти закликали “раз і назавжди усунути цей нікчемний і небезпечний показник з теорії і головне – з нашої практики”. Інші в менш категоричній формі говорили про недоцільність застосування цього показника на практиці на тій підставі, що зростання технічного прогресу може супроводжуватися в окремі періоди спадом фондовіддачі. Однак саме по собі це ще не може бути оцінене як зниження ефективності виробництва [23]. Водночас ряд економістів (Ф. Вінник, А. Кристін, В. Красовський, Я. Розенфельд та інші) підкреслювали важливість використання фондовіддачі як одного з показників ефективності капітальних вкладень. У ті роки єдиної думки з приводу використання цього показника економісти не дійшли.    продолжение
–PAGE_BREAK–
У більшості випадків підхід до показників не виходив за межі оцінки техніко–економічної ефективності, однак окремі економісти питання про них ставили в аспекті соціально–економічної ефективності. Це знайшло відображення в працях Л. Літошенко, Ю. Мітлянського, С. Струмиліна, Г. Фельдмана. Було поставлено проблему існування однакової системи оцінки та кількісного вимірювання ефективності на рівні як підприємства, галузі, так і народного господарства в цілому. Деякі економісти спрямовували зусилля на вироблення єдиного синтетичного показника ефективності чи намагалися представити в єдиній формулі різні її показники [29; 30]. Ці спроби Г. Абезгауза, М. Баруна, Р. Гольдберга, А. Колдобського, Ю. Мітлянского, Г. Руденка, М. Сміт–Фалькнер, Н. Шапошнікова, Л. Юшкова й інших не були доведені до кінця, хоча постановку питання про єдиний інтегральний показник ефективності варто оцінити позитивно [28].
У дисертації не ставиться на меті аналіз розвитку теорії економічної ефективності виробництва. Ці питання вже вирішені деякими авторами [54]. Завдання полягає в тому, щоб виявити, коли вперше автори висунули ідею узагальнювальної оцінки ефективності, визначення взаємозв’язку часткових показників економічної ефективності в єдиному інтегральному, синтетичному показнику.
На рівні народного господарства як узагальнювальний показник економічної ефективності виробництва вчені пропонують використовувати співвідношення [94]:
/>,
де Vчп– чистий продукт з урахуванням його складуі якості;
Вж– витрати живої праці;
М – поточнівитрати упредметненої праці;
Ф – одноразові вкладення у виробничі фонди;
/>– коефіцієнт приведення до єдиної розмірності,щодає змогу підсумовувати витрати і вкладення.
Цей підхід концептуально відображаєсутність будови показника, але скористатися нимна практиці неможливо, тому що не зрозуміло, як виразити коефіцієнт приведення. Не ясно, що являють собою витрати живої праці. Формула відрізняється за будовою від математичного виразузакону продуктивної сили праці. Відсутній критерій (граничний норматив) судження про ефективність.
Такої ж точки зору дотримуютьсяТ.С. Хачатуров, А.С. Толкачов, Б.П. Плишевский. Вони вважають, що ефективність варто розглядати через критерій максимізації національного доходу при заданих ресурсах на його виробництво[120; 139].
На практиці для оцінки ефективності суспільного виробництва використовують відношеннянаціонального доходу до кількості працівників [139]. Ця формула найбільшою мірою відповідає змістовіекономічних законів хоча б з тієї причини, що національний дохід – це результат витрат живої праці, тобто результати відповідають витратам. Однак по цьому розрахункує такізауваження:
Врахованіне всі результати й витрати праці.
Відсутній критерій судження про ефективність.
Інші дослідники – Г.М. Сорокін, В.Н. Черковець, В.А. Мєдвєдєв, Е.П. Дунаєв – вважають, що в національному доході враховується тільки частина продукту, необхідного суспільству. Авансовані витрати праці зіставляються не з усім виробленим продуктом [37; 77, с. 142–144].
Дослідження ефективності суспільного виробництва буде неповним, якщо не розглянути виробничі функції, що характеризують залежність випуску продукції від факторів виробництва [141]. Першим варіантом таких функцій є виробнича функція Кобба – Дугласа, що розглядає залежність обсягу виробництва тільки від двох факторів – капіталу і праці:
/>,
де V – обсяг виробництва;
К – виробничі фонди;
L – робоча сила;
А – коефіцієнт пропорційності чи масштабності;
/>– коефіцієнти еластичності обсягу виробництва по капіталу та праці, що характеризують приріст обсягу виробництва, який припадає на 1% приросту відповідного фактора виробництва.
Цей вираз був удосконалений рядом дослідників, у тому числі економістами Р. Солоу, Е. Денісоном, А.І. Анчишкіним, С.М. Вєшнєвим, П.Ф. Почкіним, Ю.Л. Штерном, які запропонували враховувати у вигляді особливих коефіцієнтів такі фактори, як кваліфікація працівників, технічний рівень виробництва тощо.
У підсумку функція Кобба–Дугласа набула такого загального вигляду:
/>,
де еRt– фактор,щовідображаєвплив якісних зміні у виробництві, у тому числі технічного прогресу.
Виражена в показниках середньорічних темпів приросту, функція перетворює і має такий вигляд:
/>,
де Іо,Ік, Іч– відповідно, темп приросту продукції, виробничих фондів, робочої сили; R – комплексний показник зростаннясукупноїекономічноїефективності усіх факторів виробництва[141, с. 367].
Якщо використовувати виробничу функцію Кобба–Дугласа, то ефективність суспільного виробництва можна виразити, на думку автора дисертації, відношеннямобсягувиробництва(у грошовомувираженні) до витрат:
/>
Вище розглянуто математичні моделі формування показника економічноїефективності на рівні народного господарства. Для рівня підприємства єінші пропозиції.
У теорії та на практиці як узагальнювальному віддають перевагу рівню рентабельності виробництва [138]. Таке твердження є суперечливим через різні причини. По–перше, прибуток не є результатом тільки оборотності виробничих фондів. По–друге, цей показник (чисельник) може збільшуватися за рахунок зростання цін, тоді як інші показники ефективності можуть погіршуватися, тобто фондовіддача, матеріаловіддача, продуктивність живої праці будуть знижуватися. По–третє, за період, у який буде отримано прибуток, оборотні кошти здійснять ряд оборотів, а основні засоби прослужать тільки частину терміну служби. По–четверте, автор дисертації вважає, що для цілей вимірювання ефективності діяльності підприємства основні й оборотні кошти не можна складати, незважаючи на те, що ці складові вимірюються в гривнях.
І останнє. Як випливає з теорії трудової вартості, а також досліджень закордонних авторів [34; 79; 92], прибуток є складовою витрат. У зв’язку із цим усі показники рентабельності (крім рентабельності продажів) являють собою відношення витрат до витрат і вважати їх показниками ефективності не слід. Прибуток являє собою перевищення виторгу над бухгалтерськими витратами і джерелом ряду витрат. Якщо перенести кожну з цих витрат у витрати, то вони збільшаться. Автор дисертації дотримується точки зору тих учених, які вважають, що прибуток є частиною витрат живої праці, вираженої в грошовій формі. Прибуток – це неоплачена праця, частина вартості товару, тобто частина економічних витрат виробництва.
Для оцінки діяльності підприємства Ц.Г. Огонь пропонує ввести коефіцієнт активності витрат, обумовлений як відношення активних витрат до собівартості продукції [88]. При цьому під активними витратами розуміються витрати на оплату праці, впровадження нових технологій. Такий показник має право на існування, однак зарахувати його до узагальнювального не можна. Він не відображає загальні результати роботи підприємства й ресурси (витрати) на їх одержання.
В останній період в економічній літературі знайшла відображення категорія “економічна ефективність фінансових результатів” [118; 134]. Так, С.Ф. Покропивний вважає, що серед показників ефективності виробництва (діяльності) варто виділити групу показників ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів та інвестиційних) [134, с. 454].     продолжение
–PAGE_BREAK–
Значну увагу приділили цій категорії А.В. Чупіс і С.Н. Закоморний [118; 130]. Особливість цього підходу полягає в тому, що на думку авторів, “ефективність фінансових ресурсів” включає й “ефективність виробництва” [130, с. 61]. У чому полягає сутність підходу? Автори вважають, що узагальнювальним показником оцінки ефективності використання фінансових ресурсів підприємства має бути ресурсовіддача, яку слід визначати відношенням доходу підприємства до середньорічного обсягу його фінансових ресурсів. Під доходом підприємства як результатом виробництва, розуміють перенесену вартість – для основних фондів, і нововироблену вартість – для живої праці. Фінансові ресурси представляють як сукупність вартості основних й оборотних коштів. Узагальнювальний показник записують у такій формі:
/>
де Кф.р. – коефіцієнт використання фінансових ресурсів;
А – повні амортизаційні відрахування;
З – заробітна плата працівників підприємства;
П – балансовий прибуток підприємства;
Фо – середньорічна вартість основних засобів;
Фоб – середньорічна вартість оборотних коштів підприємства.
Важко повністю погодитися зпропозиціямиавторів цього дослідження, зважаючи на такі причини.
Взявши за основу формування показника економічноїефективності відношеннярезультату до витрат, автори підмінили результати витратами, включивши в них амортизацію, витрати на оплату праці та прибуток. Наприклад. Хіба відношенняамортизації до вартості основних фондів є показником економічноїефективності? Адже це не що інше, як норма амортизації, тобто кількість оборотівосновних фондів на рік.
Суперечливимєуявленняавторів про те, що заробітна плата і прибуток характеризують міру використання оборотних коштів. Адже вони покликані забезпечити кругообіг матеріальних витрат, оплату праці, беруть участь у формуванні прибутку. Але прибуток не єнаслідкомфункціонування тільки оборотних коштів.
Основні фонди й оборотні кошти – це не всі витрати живої й упредметненої праці, необхідні для випуску продукції.
У витратах не врахованонематеріальні активи як елемент ресурсів.
На думку Л.П. Драгуна, найбільш узагальнювальну оцінку ефективності виробництва дає коефіцієнт граничного рівня чистого прибутку [36]. Його визначають відношенням чистого прибутку до обсягу товарної продукції. Для вирішення завдань внутрішньо–господарського оперативного аналізу Л.П. Драгуна пропонує співвідношення зведених річних витрат і обсягу товарної продукції. Зведені річні витрати розраховують при цьому як суму витрат виробництва й величини основних фондів, оборотних коштів і трудових ресурсів, виражених з урахуванням коефіцієнтів зведення. Ці коефіцієнти визначають відношенням величини податків (ПДВ, податок на прибуток, на землю, акциз та інші) до вартості, відповідно, основних фондів, оборотних коштів і фонду заробітної плати з нарахуваннями [36].
Ця пропозиціяєсуперечливою черезрізні причини. По–перше, відсутній критерій для судження про ефективність ухваленого рішення. По–друге, коефіцієнт граничного рівня чистогоприбутку(читай – рентабельність товарної продукції) єчастковим показником хоча б з тієї причини, що прибуток не єрезультатом (наслідком) випуску товарноїпродукції (причина). По–третє,автори випустили з уваги, що зведенірічні витрати мають виражати витрати живої й упредметненої праці на випуск продукції. По–четверте,випущено з виду, що оборотні кошти забезпечують оборотматеріальних витрат, реалізацію продукції й оплату праці. Іншими словами, оборотні кошти містятьчастинувитрат живої праці, тому відбувається подвійне обрахування при обліку трудових ресурсів.
Значний інтерес становитьпропозиціяP.M. Пєтухова щодо оцінки ефективності промислового виробництва[93,с. 22]:
/>
де Е – коефіцієнт економічної ефективності виробництва;
Vв– річна валова продукція, обчислена в порівнянних оптових цінах;
З – сукупні зведенівитрати;
В – річні виробничі витрати даного виробничого підрозділу;
Ен– нормативний коефіцієнт економічної ефективності капітальних вкладень;
Со– середньорічна вартість основних виробничих фондів;
Соб– оборотні кошти;
Ке – економічна оцінка кадрів.
Тут Кетрактується як витрати на професійну підготовку кадрів, як капітальні вкладення в підготовку кадрів.
P.M. Пєтухов вважає, що запропонований показник можна використовувати для порівняння економічної ефективності роботи підприємств різних галузей.
Дамо критичну оцінку цій пропозиції. Власне кажучи, показник відображаєвідношенняобсягувалової продукції і витрат, необхідних для випуску. Отже, критерієм вибору варіанта має бути умова, при якійчисельник перевищує знаменник, тобто показник більше(дорівнює) одиниці. Але такий станповинненспостерігатися в кожному господарюючому суб’єкті, коли результати виробництваперевищують зведенірічні витрати на їх виробництво. Якщо ця умова не виконується, то підприємство працює збитково. З цього варто зробити висновок: даний показник для порівняння економічної ефективності роботи різних підприємств не підходить. Це перше. Друге. Нормативний показник економічної ефективності капітальних вкладень відсутній у статистичній і фінансовій звітності підприємства. Третє. Автор випустив з уваги, що добутокЕн(Со+ Соб+ Ке) являє собою нормативний прибуток, виражений у частках від капітальних вкладень. Четверте. Капітальні вкладення в живу працю уже враховуються частково в оборотних коштах, тому відбувається подвійне обрахування при обліку витрат. П’яте. Спроба автора подати зведенірічні витрати у виглядіресурсно–затратногопідходу до оцінки економічної ефективності виробництває неправомірною. Це затратний підхід. Тільки частинавитрат живої праці у виглядінормативного прибутку виражена в частці від ресурсів.
Аналіз методів вимірюванняпоказників економічноїефективності діяльності підприємства дає змогу зробити такі висновки:
В економічній літературі для оцінки економічної ефективності використовується система частковихпоказників, що характеризують результативність роботи підприємства або величиниавансованих ресурсів, або величиниїх споживання (витрат) у процесі виробництва(табл. 1.7, 1.8, 1.9).
У закордоннихджерелах єзагальніпропозиціїз розрахунку узагальнювального показника, що відображаєекономічність роботи підприємства і дорівнюєвідношеннюобсягувипуску до обсягувитрачених ресурсів. Для підприємств України економісти рекомендують як узагальнювальний показник використовувати рівень рентабельності виробництва.
Економічні показники мають різне найменування. Наприклад, рентабельність продажів називають: рентабельність обороту, комерційна маржа, коефіцієнт прибутковості. У зв’язку із цим ми вважаємо, що необхідно створити державний стандарт на економічну термінологію.
Практичних працівників, підприємців для забезпечення тривалості виживання фірми (підприємства) цікавить ефективність виробництване тільки з погляду збільшення виходу на одиницю витрат за рахунок внутрішніх факторів, а й вплив зовнішніх факторів. Таким чином, ефективність господарськоїдіяльності – це економічна категорія, що залежить від внутрішніх і зовнішніх змінних.
Оскільки прибуток єрезультатом живої праці, отриманимза допомогою засобіві предметів праці, то актуальним вважаєтьсяпитання визначення впливукожної витратної величини(кожного ресурсу) на розмір одержуваного прибутку.
6. При оцінці ефективності діяльності підприємства автори розглянулине всі варіанти. Запропонованів економічній літературі показники єчастковими. У них весь результат переноситься на одинз факторів виробництвачиврахованіне всі витрати виробництва. Результат не єнаслідком, а витрати – причиною.
7. Відсутні чинедостатньо обґрунтовані граничні значення розглянутих показників. Динаміка зміни показників, що розраховуються, свідчить лише про їх поліпшення (погіршення).    продолжение
–PAGE_BREAK–
8. Певнітруднощі для практики становлятьбезліччастковихпоказників, які дублюють інформацію. На наш погляд, варто виділити:
–узагальнювальнийпоказник;
–основні частковіпоказники;
–додаткові частковіпоказники економічної ефективності господарськоїдіяльності підприємства.
9. Одним з недоліків, що не дає змоги всебічно й точно виміряти ефективність роботи підприємства, євідсутність узагальнювального чиінтегрального показника, що давав би можливість виміряти рівень і приріст ефективності по підприємствув цілому і був взаємозалежним з показником економічної ефективності по народномугосподарству.
Велика сукупність частковихпоказників через їх різноспрямованістьне дає змоги дати однозначну оцінку рівня й підвищення ефективності виробництва.
10. У сукупності показників відсутня логічність, єдність, взаємозв’язок і взаємозумовленість, системність, порушуються основні принципи побудови узагальнювального показника ефективності.
Таблиця 1.7
Використовувані на практиці показники ефективності виробництва
(змішаний підхід)
Результати
Витрати, грн
Обсяг продукції,
Q, од./рік
Обсяг продукції,
V, грн/рік
Прибуток,
П, грн/рік
Вартість основних засобів, Со
Фондовіддача:
/>
Фондовіддача:
/>
Рентабельність основних засобів:
/>
Вартість оборотних коштів,
Соб
–
Коефіцієнт оборотності оборотних коштів:
/>
Рентабельність оборотних коштів:
/>
Со + Соб
–
Коефіцієнт оборотності виробничих фондів:
/>
Рентабельність виробництва:
/>
Чисельність персоналу,
Ч, чол.
Продуктивність праці:
/>
Продуктивність праці:
/>
Рентабельність праці:
/>
/>/>

Таблиця 1.8
Використовувані на практиці показники ефективності виробництва (затратний підхід)
Результати
Витрати, грн
Обсяг продукції,
Q, од./рік
Обсяг продукції,
V, грн/рік
Прибуток,
/>П, грн/рік
Бухгалтерські витрати,
Вб=Ва+Вм+Взп
/>
/>
/>
Амортизаційні відрахування,
Ва
–
/>
–
Матеріальні та інші витрати,
Вм
–
/>
–
Витрати на оплату праці та соціальні потреби, Взп
–
/>
–
/>Таблиця 1.9
Використовувані на практиці показники взаємодії витрат і результатів виробництва (затратний підхід)    продолжение
–PAGE_BREAK–
Витрати,
грн/рік
Результати
Ва
Вм
Взп
Вб = Ва + Вм + Взп
Q, од./рік
/>
/>
/>
/>
V, грн/рік
/>
/>
/>
/>
П, грн/рік
–
–
–
–
/>Висновкидо розділу1
Аналіз стану й основних напрямів дослідження економічної ефективності господарської діяльності підприємств дав змогу встановити таке:
1. Аналіз господарської діяльності підприємства охоплює управлінський і фінансовий аналіз. Комплексна оцінка економічної ефективності господарської діяльності підприємства є складовою внутрішньогосподарського виробничого і фінансового аналізу.
2. Запропоновано класифікацію видів ефективності залежно від таких ознак: рівня управління (робоче місце, ділянка, цех, структурний підрозділ, підприємство, об’єднання підприємств, регіон, народне господарство); кількості видів продукції (ефективність виробництва одного виду продукції, ефективність господарської діяльності підприємства); виду діяльності (операційна, інвестиційна, фінансова); методу розрахунку (абсолютна, порівняльна ефективність); підходу до розрахунку (ресурсний, затратний, змішаний); виробничої стадії (стадія виробництва, стадія використання).
3. Здійснено аналіз показників, що характеризують ефективність і ділову активність діяльності підприємств США. Закордонні дослідники розрізняють узагальнювальні, часткові й додаткові показники. У ролі узагальнювальних виступають категорії “ефективність (економічність) роботи організації”, “продуктивність праці”, “економічна ефективність у виробництві”, “економічна ефективність у розподілі”. Як часткові розраховують показники, що характеризують ефективність використання одного з видів ресурсів (продуктивність, капиталовіддача, фондовіддача). Додаткові показники характеризують ділову активність підприємства. За будовою вони відрізняються від показників ефективності, які дорівнюють відношенню результату до витрат.
Закордонні дослідники розрізняють два види витрат: бухгалтерські (зовнішні, явні) й економічні (внутрішні, неявні). Економічний прибуток дорівнює різниці між загальним виторгом та економічними витратами.
4. У вітчизняній економічній літературі для використання в практичній діяльності рекомендовано систему часткових показників, що характеризують віддачу окремих факторів виробництва або величини авансованих, чи використаних, ресурсів. Як узагальнювальний показник рекомендовано використовувати рівень рентабельності виробництва, рентабельність товарної продукції.
Нами розраховано основні показники економічної ефективності підприємств на рівні народного господарства, Запорізької області та промислових підприємств: ВАТ “Маркохім”, ВАТ “Запоріж–трансформатор”, ВАТ “Дніпроспецсталь”, ВАТ “Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат”, ВАТ “Марганецький гірничо–збагачувальний комбінат”. Виконано порівняльний аналіз діяльності акціонерних товариств.
У дисертації здійснено критичний аналіз пропозицій щодо вимірювання економічної ефективності на рівні народного господарства та підприємства.
Результати досліджень, основні положення та висновки, викладені в розділі, опубліковані автором у працях [100; 101].
РОЗДІЛ 2
УДОСКОНАЛЕННЯ РЕСУРСНОГО І ЗАТРАТНОГО ПІДХОДІВ ДО ОЦІНКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ
2.1. Формування принципів узагальнювальної оцінки ефективності роботи підприємств
Принципами є орієнтири, правила, керівні засади, які будуть використані в дисертації для побудови моделі управління ефективністю роботи підприємства. Порушення основних принципів призводить до методичних неточностей, помилкових і необґрунтованих висновків. На нашу думку, принципи мають бути спрямованимина досягнення основної метигосподарюючого суб’єкта і цілей його структурних підрозділів. Причому цілі останніх повинні підпорядковуватись основнійметігосподарюючого суб’єкта. Отже, на початку треба визначитися, якою є основна метапідприємства і яка метаоцінки ефективності його діяльності.
Розглядаючи головну метуоцінки економічноїефективності діяльності підприємства, варто підкреслити, що вона нерозривно зв’язана зголовною метою(місією) господарюючого суб’єкта. Єдності в науковій економічній літературі щодо цілей підприємства немає. Тут варто виділити кілька підходів.
1. Представники класичної економічної теорії (А. Сміт, А. Курно) стверджували, що головною метоюдіяльності підприємства ємаксимізація прибутку. Прихильники цієї ідеї вважають, що підприємець, який прагне отримати прибуток, поліпшує добробут суспільства. Власники фірм, що прагнуть максимізувати прибуток, хочуть досягти найбільшого перевищення доходів над витратами (витратами виробництва). Однак це формулювання головної метизазнало критики. Прагнення до максимізації прибуткувідображає інтереси тільки тих, хто має гроші й ігнорує важливі соціальні проблеми. Воно спрямованена зниження витрат, а отже, на прагнення заощаджувати на оплаті праці, витратах, спрямованихна оздоровлення навколишнього середовища.
2. Сучасна економічна теорія як головну метуфінансовоїдіяльності підприємства ставить максимізацію добробуту акціонерів. Акціонери зацікавлені в доходах на свої інвестиції (прибуток, зарахований до ринкової вартості акції). Ця метатакож зазнала критики, вона ґрунтуєтьсяна факті відчуження між власниками і керуючими, власниками й найманими працівниками, власниками, споживачами та постачальниками. Кожний з учасників цієї коаліції маєодержатипевний мінімум переваг, що вступають у конфлікт із завданняммаксимізації добробуту акціонерів.
3. Однієюз цілей, пропонованих економістами, ємаксимізація доданої вартості [16, с. 35]. Під доданою вартістю у закордоннійлітературі розуміють валовий дохід за винятком матеріальних витрат й амортизації.
4. Як основну метупідприємства беруть виконання його місії, спрямованоїна випуск такої продукції, що задовольняє вимоги споживачів і ринку [80].
Формулювання місії організаціїмає враховувати: завданняфірми з погляду її основних виробів і послуг, основних ринків і технологій; вплив факторів зовнішнього середовища, що визначаютьробочі принципи фірми; культуру організації, тобто робочий клімат усередині неї.
На цей час є невизначеною позиція щодо важливості мети серед інших. З погляду власників (акціонерів) – максимізація прибуткув розрахунку на одну акцію. Тут перша і друга метизбігаються. Однак забезпечити досягнення цієї метиможна, якщо будуть вироблятисятовари і послуги, що будуть реалізовані. Отже, на перший план виходить мета, сформульована як місія організації. Щоб забезпечити виживання підприємства в довгостроковій перспективі, необхідно виробляти продукцію, що відповідає потребам клієнтів і вимогам ринку.
Тут доречно згадати категорію “життєвий цикл товару на ринку”. Концепція життєвого циклу формулюється таким чином: кожен товар перебуває на ринку обмежений час. Він, як і все живе, народжується, живе і вмирає [38].
Таким чином, фірма має піклуватися про товар, його відновлення. Треба додати, що це особливо необхідно в умовах, коли пропозиція товарів випереджає попит на них.
З погляду споживачів необхідно, щоб товаровиробники випускали якісні товари за низькою ціною, задовольняючи відповідні потреби. Тому держава має створити такі умови, таке законодавство, щоб виконати вимоги споживачів, що можливо тільки тоді, коли пропозиція товарів перевищує попит, в умовах конкурентного середовища, коли є необхідність боротися за споживача.
Прибуток – дуже важливий показник, який свідчить, що виторг перевищує витрати на виробництво. Прибуток має бути отриманий у розмірі не нижчому від норми. Однак одержання прибутку, його максимізація – це внутрішня справа організації.
Усі інші цілі організації повинні бути спрямованими на виконання її місії. Це значить, що оцінка економічної ефективності діяльності підприємства має на меті як головне випуск продукції, що задовольняє потреби ринку.
При розробці принципів будови моделі управління ефективністю роботи господарюючих суб’єктів автор спирався на розробки різних дослідників.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Оскільки оцінка ефективності діяльності підприємства є складовою економічного аналізу, то в основу необхідно покласти його принципи [109].
Коротко зупинимося на змістіцих принципів аналізу.
1. Аналіз маєбазуватися на державному підході при оцінці економічних явищ, процесів, результатів господарювання. Інакше кажучи, оцінюючи певніпрояви економічного життя, потрібно враховувати їхвідповідність державній економічній, соціальній, екологічній, міжнародній політиці й законодавству.
2. Аналіз повиненмати науковий характер, тобто базуватися на положенняхдіалектичної теорії пізнання, враховувати вимоги економічних законів розвитку виробництва, використовувати досяг-нення НТПі передового досвіду, новітні методи економічних досліджень.
Аналіз маєбути комплексним. Комплексність дослідження потребує охоплення всіх ланок і всіх аспектівдіяльності та всебічного вивчення причинних залежностей в економіці підприємства.
4. Одним з вимог до аналізу єзабезпечення системного підходу, коли кожендосліджуваний об’єкт розглядається як складна динамічна система, щоскладаєтьсяз низки елементів, певнимчином пов’язаних між собою і зовнішнім серодовищем. Вивчення кожного об’єкта слід здійснювати зурахуванням усіх внутрішніх і зовнішніх зв’язків, взаємозалежності та взаємопідпорядкованостійого окремих елементів.
5. Аналіз господарської діяльності повинен бути об’єктивним, конкретним, точним. Він має базуватися на достовірній, перевіреній інформації, що реально відображає об’єктивну дійсність, а висновки його повинні обгрунтовуватись точними аналітичними розрахунками. З цієї вимоги випливає необхідність постійного удосконалення організації обліку, внутрішнього й зовнішнього аудиту, а також методики аналізу з метою підвищення точності й вірогідності його розрахунків.
6. Аналіз має бути дієвим, активно впливати на хід виробництва та його результати, вчасно виявляючи недоліки, прорахунки, недогляди в роботі й інформуючи про це керівництво підприємства. З цього принципу випливає необхідність практичного використання матеріалів аналізу для управління підприємством, розробки конкретних заходів, обґрунтування, коригування й уточнення планових даних. В іншому разі мета аналізу не досягається.
7. Аналіз необхідно здійснюватиза планом, систематично, а не від час від часу. З цієї вимоги випливає необхідність планування аналітичної роботи на підприємствах, розподілуобов’язків з її виконанняміж виконавцями та контролю за її проведенням.
8. Аналіз маєбути оперативним. Оперативність означає уміння швидко й чітко здійснюватианаліз, ухвалювати управлінські рішенняй запроваджувати їху життя.
9. Один із принципів аналізу – це його демократизм. Участь у проведенні аналізу широкого кола працівників підприємства забезпечує більш повне виявлення передового досвіду і використання наявних внутрішньогосподарських резервів.
10. Аналіз повиненбути ефективним, тобто результати мають перевищувати витрати на його проведення.
Таким чином, основними принципами аналізу є науковість, комплексність, системність, об’єктивність, точність, вірогідність, дієвість, оперативність, демократизм, ефективність. Ними варто керуватися, здійснюючи аналіз господарської діяльності на будь–якому рівні.
С.Ф. Покропивнийвважає, що, формуючи систему показників ефективності діяльності підприємств, доцільно дотримуватисятаких принципів:
–забезпечення органічного взаємозв’язку критерію й системи конкретних показників ефективності діяльності;
–відображенняефективності використання всіх видів використаних ресурсів;
–можливість використання показників ефективності для управліннярізними ланками підприємства;
–виконання головнимипоказниками стимулюючоїфункції в процесі використання наявних резервів зростанняефективності виробництва(діяльності) [134, с. 454].
П.А. Малишев та І.Г. Шилінпропонують враховувати такі принципи раціонального господарювання при розрахунку узагальнювального показника ефективності:
–повнийоблік витрат і результатів;
–відповідність інвестиційного періоду здійснення витрат і одержання результатів [78].
При оцінці ефективності діяльності підприємства необхідно брати до увагипринципи, використовувані І.О. Бланком при формуванні капіталу створюваного підприємства, формуванніактивів підприємства й управлінні потоками капіталу в процесі його обороту[18; 19; 20].
До принципів формування капіталу створюваного підприємства зараховано:
Урахуванняперспектив розвитку господарськоїдіяльності.
Забезпечення відповідності обсягузалученого капіталу обсягуформуємих активів підприємства.
Забезпечення мінімізації витрат з формуваннякапіталу з різних джерел.
Забезпечення оптимальності структури капіталу зпозицій фінансової стійкостірозвитку підприємства.
5. Забезпечення необхідного фінансового контролю над діяльністю підприємства з боку його засновників [20].
Процес формування активів підприємства будуєтьсяна основі таких принципів:
1. Урахування найближчих перспектив розвитку операційноїдіяльності і форм її диверсифікованості.
Забезпечення відповідності обсягуй структури формованих активів обсягуі структури виробництвата збуту продукції.
Забезпечення оптимальності складуактивів з позицій ефективності господарськоїдіяльності.
Забезпечення умов прискорення оборотуактивів у процесі їх використання.
5. Вибір найбільш прогресивних видів активів з позицій забезпечення зростанняринковоївартості підприємства [18].
Процес управлінняпотоками капіталу І.О. Бланк будуєна таких основних принципах:
Принцип інформативної вірогідності.
Принцип забезпечення збалансованості потоків капіталу за видами, обсягами, часовимиінтервалами.
Принцип забезпечення ефективності в процесі управліннягрошовими потоками капіталу.
Принцип забезпечення ліквідності на основі підтримки платоспроможності підприємства [19].
Пропозиціїавторів доповнені стосовно побудови економіко–математичних моделей узагальнювальної оцінки економічноїефективності господарськоїдіяльності підприємств.
Для узагальнювальної оцінки економічноїефективності діяльності підприємства пропонуємо використовувати такі принципи:
1. Взаємозв’язок показника із сутністю та дією економічних законів.
2. Взаємозв’язок показників економічноїефективності виробництвана рівнях народного господарства і господарюючого суб’єкта.
3. Системність.
4. Логічна стрункість, взаємозв’язок із частковими показниками економічної ефективності.
5. Взаємозумовленість показників при їх зміні на основі тенденцій зміни факторів живої й упредметненої праці.
6. Забезпечення самооплатності виробництваяк обмеження змін частковихпоказників.
7. Повнийоблік витрат і результатів виробництва, їхвідповідність один одному в часі й за змістом.
8. Охоплення всіх видів діяльності підприємства.
9. Наявність критеріїв при визначенні частковихі узагальнювальних показників ефективності.    продолжение
–PAGE_BREAK–
10. Відображенняефективності використання всіх видів авансованих, застосованих і використаних ресурсів.
11. Спрямованість на досягнення головної (генеральної) метивиробництва, тобто місії організації.
12. Логістичний підхід до оцінки ефективності діяльності підприємства.
13. Кількісна вимірюваність показників і критерію ефективності.
14. Порівнянність порівнюваних варіантів.
Розкриємо змістцих принципів.
Принцип взаємозв’язку показників економічноїефективності виробництвана рівні господарюючого суб’єкта і народного господарства здією економічних законів перебачає, що має існувати взаємозв’язок рівнів управління. Показник на рівні підприємства за побудовою повиненбути подібним до такого показника на рівні народного господарства. Показники на рівні народного господарства мають бути побудованими відповідно до змістуй дії закону економії часуі закону зростанняпродуктивної сили праці. Це значить, що як результат повинні виступати споживні вартості, а як витрати –витрати живої й упредметненої праці на їх випуск. Це значить, що коли йдеться про економічну ефективність роботи підприємств, як результат маєвиступати обсягреалізації, а як витрати – економічні витрати виробництва.
Принцип системності. Усі показники економічної ефективності поєднуватись у певнусистему, яка має відображативзаємодію форм результатів і витрат живої й упредметненої праці. Необхідно розрізняти систему показників, якіхарактеризують економічну ефективність виробництваокремого видупродукції, і систему показників, щохарактеризують економічну ефективність господарськоїдіяльності, коли підприємство випускає номенклатуру виробів.
Принцип логічної стрункості, взаємозв’язкуміж частковими показниками економічної ефективності. Цей принцип передбачає, що часткові показники ефективності можуть бути по’єднаними на основі їх взаємозв’язку в єдину модель, у єдиний узагальнювальний показник. Варто виділяти основні й додаткові частковіпоказники. Основніхарактеризують ефективність використання окремих видів ресурсів (основного капіталу, матеріальних витрат і живої праці), побудовані на основі співвідношення витрат і результатів. Додаткові– відступають від цього положення.
Принцип взаємозумовленості показників. В умовах прискореного впровадження нової техніки у виробництвочасткаживої праці має зменшуватись, а часткаминулої може збільшуватись, але так, щоб загальнасума праці знижувалась. Тому при управліннічастковимипоказниками ефективності роботи підприємства слід витримувати взаємозумовленість між ними. Змінаодних частковихпоказників має підпорядковуватись іншим. Наприклад, при управлінніспіввідношенням індексу продуктивності праці й індексу середньої заробітної плати перший показник повиненвипереджати другий.
Принцип забезпечення самооплатності виробництвапередбачає, що необхідно дотримуватися критерію, при якому величинагрошового кінцевого результату буде дорівнювати витратам, що зумовили цей результат, чиперевищувати іх. Це означає, що виторг від реалізації має дорівнювати (перевищувати) економічним витратам на його одержання.
Принцип повного обліку витрат і результатів виробництва, їх відповідності один одному в часі та за змістом передбачає, що необхідно врахувати всі результати від здійснення даних витрат і, навпаки, необхідно враховувати всі витрати на одержання даного результату. Результат повинен відповідати витратам. Це особливо важливо, коли одержання результату зміщається в часі щодо здійснення витрат. Розглянутий принцип означає, що, якщо витрати враховані в ресурсному вигляді, то й результат має бути вираженим за один оборот цих ресурсів. Чи, якщо результат виражений у розрахунку за певний період, то й витрати необхідно враховувати за цей самий період. Розглянутий принцип часто порушують дослідники. Як результат беруть обсяг продукції (прибуток) на рік, а як витрати – ресурси (сума вартості основних фондів й оборотних коштів та ін.). Порушення цього принципу призводить до методичних помилок авторів.
Принцип охоплення всіх видів діяльності підприємства. Оцінка економічної ефективності має охоплювати тривидидіяльності: операційну, інвестиційну і фінансову. Операційна діяльність – основний виддіяльності підприємства, з метою здійснення якої його створено. Її основу становитьвиробничо–господарська діяльність підприємства, що доповнюється здійснюваноюпідприємством інвестиційною й фінансовою діяльністю.
Інвестиційна діяльність підприємства являє собою цілеспрямовано здійснюваний процес пошуку необхідних інвестиційних ресурсів, вибору ефективних об’єктів (інструментів) інвестування, формування збалансованої за обраними параметрами інвестиційної програми (інвестиційного портфеля) і забезпечення її реалізації. Вона єголовною формою забезпечення зростанняопераційноїдіяльності підприємства і стосовно її цілей і завданньмає підпорядкований характер.
Під фінансовою діяльністю підприємства розуміють цілеспрямовану систему заходів для забезпечення залучення капіталу із зовнішніх джерел і своєчасного повного виконання зобов’язань щодо його обслуговування та повернення. Вона є головною формою забезпечення розвитку операційної й інвестиційної діяльності підприємства. Завдання фінансової діяльності та її масштаби визначають стратегія розвитку операційної діяльності підприємства і його інвестиційна політика. Забезпечуючи приплив фінансових ресурсів для розвитку операційної й інвестиційної діяльності, вона сприяє реалізації стратегічних цілей підприємства. Разом з тим, фінансова діяльність підпорядкована операційній та інвестиційної діяльності підприємства. Це пов’язано з тим, що формування фінансових ресурсів із зовнішніх джерел не є для підприємства самоціллю, а завжди підпорядковане завданням їх ефективного використання в процесі операційної й інвестиційної діяльності.
Принцип наявності критеріїв при визначенні частковихі узагальнювальних показників ефективності. Критерій – це мірасудження про ефективність, норматив, порівняння зяким дає можливість вибрати економічно обґрунтоване, раціональне рішення. Нормативи можна установлювати чисамостійно приймати з урахуванням рекомендацій міністерств і відомств.
Принцип відображенняефективності використання всіх видів споживаних і застосованих ресурсів. Споживані ресурси, що авансуються,являють собою суму основних й оборотних коштів і нематеріальних активів. Ми вважаємо, що використані споживані ресурси включають ресурси, отриманіпісля реалізації товарного капіталу. Вони більшевід авансованихспоживаних ресурсів на величинуприбутку, отриманогоза один оборотавансовинихресурсів. Під застосованими ресурсами ми розуміємо річні витрати на випуск продукції. Застосованіавансованіресурси формують бухгалтерські витрати, застосованівикористані ресурси (застосованийнововироблений капітал у результаті оборотуавансованихресурсів) – економічні витрати, що, крім бухгалтерських, включають прибуток підприємства.
Принцип спрямованості на досягнення головної (генеральної) метивиробництва, тобто місії організації. Місію організації визначаютьвимоги ринку та потреби споживачів. В основу визначення частковихі узагальнювальних показників ефективності діяльності підприємства має бути покладенаголовна мета, що визначаєжиттєздатність підприємства в довгостроковій перспективі.
Принцип логістичногопідходу до оцінки ефективності діяльності підприємства. Головним завданнямлогістики стала розробка ретельно зваженої й обґрунтованої пропозиції, що сприяло б досягненню найбільшоїефективності роботи фірми, підвищенню її ринкової часткий одержанню переваг над конкурентами.Логістика займається“стикуванням” двох сфер: пропонованогоринком попиту і висунутоїкомпанією пропозиції, що базується на відповідній інформації.
У рамках координаційних функцій логістики виділився ще один з її напрямів – оперативне планування, продиктованепрагненням зменшити запаси, не знижуючи ефективності виробничої і збутової діяльності фірм. Суть його полягає в тому, що на основіпрогнозу попиту, який коригується пізніше при надходженні реальних замовлень, розробляють графіки перевезень і в цілому порядок управліннязапасами готовоїпродукції, що в підсумку і визначаєпланування виробництва, розробку програм постачання його сировиною і комплектуючими виробами [72]. Таким чином, логістика спрямованана мінімізацію всіх витрат підприємства в розрахунку на одержання одиниці корисного результату. Вона передбачає планування розміру фінансових ресурсів підприємства з погляду виконання заданої виробничої програми.
Принцип кількісної вимірності показників і критерію ефективності. Однією з вимог, що висуваються до цілей підприємства, євимірюваність. Цілі мають бути вимірюваними. Витрати теж необхідно вміти звестидо вимірюваного вигляду, з огляду на те, що додавати окремі елементи витрат важко (наприклад, витрати живої й упредметненої праці). Здійснити вибір можна тільки тоді, коли величинапоказника економічноїефективності зіставна зкритерієм, тобто нормою, за якою можна судити про доцільність обраного варіанта господарськогорішення.
Принцип порівнянності порівнюваних варіантів. Порівнювані варіанти необхідно звестидо порівнянного виглядуза: кількістю і якостю, надійністю, довговічністю, безпекою праці, умовами праці, цінами, фактором часу, екологічним ефектом. Порівнянними мають бути ресурси і витрати виробництва за відповідністю періоду здійснення витрат і отриманих результатів.
Запропонованів роботі принципи будуть використані для оцінки економічної ефективності роботи підприємства звикористанням ресурсного і затратного підходів.
2.2. Методичні аспекти виміру результатів і витрат господарської діяльності промислових підприємств    продолжение
–PAGE_BREAK–
Для побудови математичної моделі економічної ефективності роботи господарюючого суб’єкта необхідно вирішити низку завдань:
Визначитися, як можна виразити результати й витрати виробництва конкретного виду продукції, результати і витрати підприємства, якщо воно випускає номенклатуру виробів, виконує роботи, надає послуги.
Побудувати систему показників економічної ефективності виробництва одного виду продукції і господарської діяльності підприємства в цілому. Показати переваги й недоліки однієї й іншої системи.
3. Визначити взаємозв’язок між частковими показниками економічної ефективності діяльності підприємства в узагальнювальному показнику.
Виявити взаємозумовленість зміни часткових показників економічної ефективності роботи господарюючого суб’єкта.
Обґрунтувати граничні значення часткових і узагальнювального показників економічної ефективності.
Обґрунтувати поділ показників економічної ефективності на узагальнювальний, основні часткові та додаткові часткові показники.
Установити принципи, на основі яких буде побудовано математичну модель управління ефективністю роботи підприємства.
Результати виробництва. Підприємство випускає продукцію, виконує визначені певні послуги, роботи, функції. У загальному випадку будь–які результати виробництва будемо називати продукцією, яка може бути представленою в часі (трудомісткості виготовлення), натуральній, умовно–натуральній і вартісній формах. Для кількісної оцінки натуральної продукції застосовано фізичні одиниці (тонни, метри, кіловат–години і ін.). Результати ж виробництва у вартісній формі виражаються у грошових одиницях і можуть бути представленими такими своїми різновидами, як валова, товарна, чиста (чиста нормативна), умовно чиста продукція, прибуток тощо.
Валова продукція підприємства – показник загального обсягу виробництва ним продукції. Її обсяг визначають сумою вартості готової продукції, напівфабрикатів, призначених для реалізації на сторону, вартості робіт і послуг на сторону чи для потреб капітального будівництва, капітального ремонту і непромислових господарств свого підприємства, а також змін залишків незавершеного виробництва.
До товарної зараховують готову продукцію, напівфабрикати, роботи і послуги, призначені для реалізації на сторону.
Реалізованою вважають продукцію, оплачену споживачем.
Чиста продукція виражає нововироблену колективом підприємства вартість. Її обчислюють як різницю між реалізованою продукцією та матеріальними витратами на її виробництво й амортизаційні відрахування. Якщо у складі чистої продукції враховуються й амортизаційні відрахування, її називають умовно чистою. Тобто умовно чисту продукцію обчислюють як різницю між реалізованою продукцією та матеріальними витратами.
Прибуток підприємства є однією з форм відносин між вартістю та споживною вартістю товару, що виявляється на ринку в процесі його реалізації. Прибуток відображає, з одного боку, вартість додаткового продукту, створюваного додатковою працею, і є частиною витрат живої праці, з іншого – необхідність цієї праці і корисність товару, втілюваних у його ціні. Обчислюють прибуток як різницю між виторгом і витратами виробництва. В узагальненому вигляді він характеризує економічні результати господарської діяльності підприємств.
Відповідно до форми № 2 “Звіт про фінансові результати” розрізняють валовий прибуток, прибуток від операційної діяльності, прибуток від звичайної діяльності до оподаткування і після нього (чистий прибуток).
Валовий прибуток дорівнює різниці між чистим доходом (виторгом) від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції. Він, крім прибутку від операційної діяльності, включає доходи від позареалізаційних операцій, витрати на збут, адміністративні та інші операційні витрати. Прибуток від звичайної діяльності визначають як суму прибутку від операційної діяльності, доходів від участі в капіталі, фінансових та інших доходів за виключенням витрат від участі в капіталі, фінансових та інших витрат. Загальний прибуток від звичайної діяльності корегується на суму надзвичайних доходів і витрат. Після оподаткування цей прибуток вважають чистим прибутком, що залишається в розпорядженні підприємства.
Кінцевий продукт на рівні підприємства – показник обсягу виробництва, має натуральну форму. Кожна проміжна ланка (цех, ділянка, робоче місце) робить свій внесок у виробництво кінцевого продукту підприємства з речовинного боку тим, що робить якусь окрему операцію чи додаткову комплектацію.
У ринкових умовах на перший план виходить оцінка “результату” з позиції споживача. Цей новий момент ринкового механізму означає, що прибуток залишається найважливішим показником господарської діяльності підприємства. Його можна отримати, якщо на виготовлену продукцію існує попит.
З погляду кінцевих результатів діяльності підприємства умовно чиста продукція (додана вартість) виражає частину вартості створеного продукту. Тому її не може зіставляти з певним елементом потреби, на задоволення якої спрямований кінцевий результат діяльності підприємств – обсяг продукції, що випускається.
Для структурного підрозділу (цеху, ділянки, робочого місця) кінцева мета набуває форми завдань з випуску конкретної продукції, виконання визначеного обсягу робіт, функцій, послуг у цих ланках.
Витрати праці. Витрати праці відображають рух живої й минулої (упредметненої) праці товаровиробника. Витрати живої праці можуть бути представлені у вигляді:
чисельності працюючих (ресурсний вид);
робочого часу;
витрат на оплату праці;
суми витрат на оплату праці й нормативногоприбутку (чистої доданої вартості).
В останньому випадку ми поділяємо точку зору тих учених – прихильників трудової теорії вартості, які вважають, що прибуток виникає в процесі виробництва за рахунок живої праці за допомогою засобів і предметів праці. Тому в грошовому (витратному) вираженні витрати живої праці у вигляді суми витрат на оплату праці і прибутку (чистої доданої вартості) повною мірою відповідають повним витратам живої праці. Чисельність працюючих – ресурсний показник.
Водночас зазначимо, що всі працівники підприємства поділяються на промислово–виробничий (працівники основних і допоміжних цехів і ділянок, а також зайняті на інших роботах, що належать до основної діяльності підприємства) і непромисловий персонал (працівники житлово–комунального господарства, дитячих. медичних, культурно–просвітніх та інших установ, які числяться на балансі підприємства). Залежно від виконуваних функцій працівники підприємства поділяються на категорії: робітники, керівники, фахівці, службовці.
Витрати минулої (упредметненої) праці також можуть бути представленими у вигляді ресурсів і витрат.
У вигляді ресурсів до них варто зарахувати вартість основних засобів; нематеріальних активів; ту частину оборотних коштів, що забезпечують виробництво продукції, тобто матеріальні та інші витрати.
Зауважимо, що не всі оборотні кошти (крім тих, що витрачаються на оплату праці) ми зарахували до витрат живої упредметненої праці.
В економічній теорії розрізняють основні й оборотні кошти авансовані (споживані) і застосовані [141, т. 1, с. 421].
До авансованого капіталу зараховують споживані основні й оборотні кошти, виражені у вигляді ресурсів. Витрати, здійснювані за рахунок оборотності основних й оборотних коштів, визначають як застосований основний та оборотний капітал. До них зараховують амортизацію, матеріальні та інші витрати, витрати на оплату праці з відрахуваннями на соціальні заходи.
Вартість основних засобів і нематеріальних активів ми зараховуємо до споживаного авансованого основного капіталу. Амортизацію – до застосованого основного капіталу.
Складним є питання з капіталізацією матеріальних витрат і витрат на оплату праці. Оборотні кошти не поділяють на складові, що забезпечують матеріальні витрати й оплату праці. Але ми розуміємо, що під час кругообігу вони застосовуються з метою забезпечення матеріальних витрат і витрат на оплату праці. Цей факт залишився без уваги багатьох дослідників, що призводить до методологічних неточностей при викладі ресурсного і затратного підходів до оцінки економічної ефективності виробництва, повторного обліку витрат живої праці чи, навпаки, неповного обліку цих витрат.
У вигляді поточних витрат минула (упредметнена) праця може бути представлена у вигляді:
амортизації;
матеріальних та інших витрат.
Тепер розглянемо, як можна представити суму витрат живої й упредметненої праці у вигляді споживаних ресурсів і поточних витрат (застосованих ресурсів).
Ресурсний підхід можливий у кількох варіантах.
Перший варіант. Витрати ресурсів можуть бути представленими як сума вартості основних засобів, нематеріальних активів і матеріальних оборотних коштів (тобто тих оборотних коштів, що забезпечують матеріальні та інші витрати на виробництво й реалізацію продукції). Ця частина витрачених ресурсів не включає витрати живої праці.
Другий варіант. Сумою вартості основних засобів, нематеріальних активів й оборотних коштів. Останні включають дві складові: капіталізовану частину, що забезпечує матеріальні та інші витрати, і капіталізовану частину, що йде на оплату праці.
Вважаємо, що це також не всі витрати живої й упредметненої праці. Жива праця забезпечує ще одержання прибутку, що є джерелом ряду витрат.
Існує проблема сукупності грошового вираження сукупності ресурсних складових: коштів, предметів і живої праці. Економічна теорія та практика не дає відповіді на це запитання. Щоб знайти її, треба визначитися, для яких цілей, яких розрахунків необхідно це робити. Якщо необхідно визначити економічну ефективність віддачі кожного ресурсу, то слід брати відношення будь–якого виду результату до визначеного виду ресурсу. У результаті буде одержано систему часткових економічних показників. Для розрахунку узагальнювального показника економічної ефективності віддачі всіх ресурсів слід взяти за основу певні принципи.
Насамперед, необхідно, щоб результати були наслідком витрат, тому що витрати є причиною. Другим найважливішим принципом є повний облік результатів і витрат. Порушення цих основних принципів призводить до методологічних помилок. Наприклад, коли висувають як узагальнювальний показник рівень рентабельності виробництва, необхідно визначитися, чи відповідає він вищезазначенним принципам; чи є річний прибуток результатом виробничих фондів. Це не так. Цей показник не може бути узагальнювальним. Аналогічна спроба представити у вигляді узагальнювального показника відношення річного обсягу реалізованої продукції до вартості споживаних авансованих ресурсів призводить до тієї самої помилки. Річний обсяг реалізованої продукції – це результат застосованих ресурсів, а не авансованих. Результатом авансованих ресурсів є не що інше, як товарний капітал, який ще не реалізований, прибуток за нього ще не отриманий.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Через це спроби дослідників представити як узагальнювальний показник економічної ефективності суспільного виробництва відношення річного обсягу результату (національного доходу, валового внутрішнього продукту) до витрачених ресурсів вважаємо методично неправомірними.
Ми вважаємо, що загальні витрати ресурсів живої й упредметненої праці можна представити у вигляді:
Г’= Со+ См+ Кч· Ч,
де Г’– загальні витрати ресурсів, грн; Со– вартість основних засобів і нематеріальних активів, грн; См– капіталізована вартість матеріальних та інших витрат (оборотні фонди), грн; Кч– коефіцієнт зведення ресурсних витрат живої праці до грошового виміру; Ч – чисельність персоналу, чол.
Коефіцієнт зведення пропонується визначати з умови, що жива праця може бути представлена сумою капіталізованих витрат на оплату праці (Сзп) та капіталізованого прибутку (Сп), тобто
Сзп+ Сп= Кч· Ч .
Звідси
/>
Методи розрахунку цих складових буде розглянуто нижче.
Відповідно до теорії трудової вартості витрати ресурсів дорівнюють сумі витрат постійного капіталу, змінного капіталу й доданої вартості, матеріалізованих у споживній вартості [79, с. 223]. Та частина капіталу, яка перетворюється на засоби праці (основні засоби) і предмети праці (капіталізовані матеріальні витрати, тобто оборотні фонди), названі К. Марксом постійним капіталом, тому що вона не змінює в процесі виробництва величини своєї вартості. Та частина капіталу, за рахунок якої отримують робочу силу, що відтворює “власний еквівалент і понад це надлишок доданої вартості, що, у свою чергу, може змінюватися, бути більшим чи меншим”, названа змінним капіталом [79, с. 220]. Капіталізовані витрати на оплату праці (змінний капітал) і капіталізований прибуток (додана вартість) утворять капіталізовані, виражені в грошовій формі, витрати живої праці, тобто чисту додану вартість.
Практичне вирішення завдання зводиться до того, щоб виразити через показники, які містяться у статистичній звітності, величину капіталізованого прибутку, капіталізованих матеріальних витрат, капіталізованих витрат на оплату праці. Для цього необхідно визначитися, що є результатом споживаних авансованих і застосованих ресурсів.
Визначення складових основного й оборотного капіталу, капіталізованого прибутку, а також товарного капіталу в грошовій формі дасть змогу одержати ряд нових результатів, вирішити низку завдань:
1. Визначити суму грошей, що витрачаються для обороту основних засобів, перебувають в обороті й забезпечують матеріальні витрати, оплату праці, одержання прибутку, що є джерелом ряду витрат підприємства. У цей час такий розподіл загальної суми грошей, що перебуває в обороті, не здійснюється, але потреба в такій інформації існує. Необхідно знати, скільки оборотних коштів можна виділити на оплату праці з відрахуваннями на соціальні заходи, скільки – на виробництво продукції (мається на увазі тільки матеріальні й інші витрати).
2. Визначитиекономічну ефективність оборотності авансованого і застосованого капіталу.
3. Визначитиекономічну ефективність виробничої діяльності підприємства при використанні ресурсного підходу.
У табл. 2.1, 2.2 і 2.3 наведено результати і витрати господарської діяльності підприємства в ресурсному і затратному вигляді, що використовуються на практиці.
Відповідно до економічної теорії поточні витрати живої й упредметненої праці можуть бути представленими у вигляді бухгалтерських витрат, що дорівнюють сумі економічних елементів витрат, а також економічних витрат, які дорівнюють сумі бухгалтерських витрат і прибутку (табл. 2.4).
Таблиця 2.1
Результати господарської діяльності підприємства
Найменування показників
Позначення
Трудомісткість виготовлення, год
Обсяг продукції в натуральному вигляді, од.
Обсяг продукції в умовно натуральному вигляді, ум. од.
Обсяг валової продукції,грн/рік
Обсяг товарної продукції,грн/рік
Обсяг реалізованої продукції,грн/рік
Обсяг чистої продукції, грн/рік
Обсяг умовно чистої продукції,грн/рік
Ттр
Q
Qу.н
Vв
Vт
Vр
Vч
Vу.ч
Таблиця 2.2
Витрати упредметненої праці
У ресурсному вигляді
У затратному вигляді
показники, грн
символи
показники, грн/рік
символи
Вартість основних засобів і нематеріальних активів

Капіталізовані матеріальні витрати
(вартість оборотних фондів)

Вартість основних засобів і оборотних фондів

Со

См

Со+ См
Амортизаційні відрахування

Матеріальні та інші витрати

Амортизаційні відрахування + матеріальні та інші витрати
Ва

Вм

Ва+ Вм
Таблиця 2.3
Витрати живої праці
Показники    продолжение
–PAGE_BREAK–
Символи
Вид
Чисельність персоналу, чол.
Фонд робочого часу, год/рік
Витрати на оплату праці, грн/рік
Витрати на оплату праці + прибуток (чиста додана вартість), грн/рік
Ч
Ф
Взп

Взп+ П
ресурсний
затратний
затратний

затратний
Таблиця 2.4
Загальні витрати живої й упредметненої праці
Показники
Символи
Бухгалтерські витрати, грн/рік
Економічні витрати, грн/рік
Вб= Взп+ Ва+ Вм
Век= В + Пн
2.3. Удосконалення ресурсного підходу до оцінки ефективності господарськоїдіяльності підприємств
Для узагальнювальної оцінки ефективності роботи підприємств з використанням ресурсного підходу необхідно виразити інші елементи ресурсів (крім основних засобіві нематеріальних активів) у капіталізованому вигляді. Для спрощення міркувань припустимо, що нематеріальні активи належатьдо основного капіталу, матеріальні витрати включають відрахування на соціальні заходи, виробляєтьсяодин видпродукції.
У цей час на практиці й в економічній теорії під ресурсами розуміють:
Вартість основних й оборотних коштів (виробничі фонди);
Вартість виробничих фондів і чисельність працюючих [134].
В останньому випадку знаходять коефіцієнт зведення, що дає смогу довавати чисельність персоналу довартості виробничих фондів.
До сумарного представлення витрат ресурсів варто поставитися критично. У першому випадку враховані не всі витрати живої праці, тому що вона витрачається ще на створення капіталізованого прибутку. У другому випадку відбувається повторне обрахування, тому що оборотні кошти включать капіталізовані витрати на оплату праці, що є частиною витрат живої праці. Виразимо всі ресурси підприємств у капіталізованому вигляді.
Визначення величиникапіталізованогоприбутку. Для того щоб вирішити поставлене завдання, звернемося до економічної категорії “кругообіг капіталу”. Відомо, що в процесі кругообігу капітал проходить тристадії. На першій індивідуальний капітал починає свій руху сфері обороту у виглядіпевноїсуми грошей, що витрачається на придбання засобівпраці, предметів праці і робочої сили. На другій стадії відбувається по’єднанняробочої сили іззасобами виробництва, у ході якого виробничий капітал перетворюється на товарний капітал. Нововироблений товар відрізняється від товарів, придбанних для виробництвапродукції, тому що містить у собі додану вартість, виробленув процесі виробництва.
На третій стадії кругообігу капітал знову вступає у сферу обороту. Вироблений товар маєбути проданим. Товарний капітал перетворюється на грошовий, але у ще більшому розмірі, тому що міститькапіталізовану додану вартість (капіталізований прибуток) [79].
Слід уточнити категорію “капіталізований прибуток”, її відмінністьвід річної маси прибутку, визначитизв’язок між цими величинами. Капіталізований прибуток представлений нами як прибуток, отриманий від реалізації за один оборотгрошового капіталу. Капіталізований прибуток ми розуміємо як суму грошей підприємства, авансовану частину його фінансів, що перебуває в кругообігу й витрачається на сплату податку, формування фондів економічного стимулювання, виплату дивідендів (якщо це акціонерне товариство), створення резерву тощо. Річна маса прибутку – це застосований капіталізований прибуток. Вона залежить від періоду оборотності капіталізованого прибутку. Капіталізований прибуток, що обернувся протягом року, є дійсно застосованим. Виробничо спожитий протягом року капіталізований прибуток є частиною річного продукту, що містить додатковий продукт.
Відношення річної маси прибутку до авансованої величини капіталізованого прибутку дорівнює кількості оборотів, що він зробить протягом року. Чим більше оборотів на рік зробить капіталізований прибуток, тим більша величина річної маси прибутку буде використана у виробничій діяльності. У наших міркуваннях вважаємо, що прибуток не привласнюється для особистого споживання підприємця.
Визначення величини змінного капіталу (капіталізованої заробітної плати). У цей час на практиці, у фінансовій і статистичній звітності, у бухгалтерському обліку не виділяють величину оборотних коштів, що використовуються на оплату праці. Оборотні кошти поділяють на оборотні фонди і фонди обороту. Разом з тим для визначення потреби підприємства у фінансових ресурсах важливо знати, яку суму оборотних коштів необхідно витратити на оплату праці.
К. Маркс назвав капіталізовану заробітну плату змінним капіталом, але не розглядав спосіб його визначення [79, т. 2, с. 347].
Ми використовуємо для аналізу поняття авансований змінний капітал і застосований змінний капітал. Під авансованим змінним капіталом (капіталізованою заробітною платою) розуміємо частину оборотних коштів, що перебуває в кругообігу і витрачається на оплату праці і відрахування на соціальні заходи. По суті, це заробітна плата за один її оборот. Під застосованим змінним капіталом розуміємо річні витрати на оплату праці й відрахування на соціальні заходи.
Між розглянутими категоріями існує взаємозв’язок. Річні витрати на оплату праці (з відрахуваннями) дорівнюють добутку змінного капіталу (капіталізованої заробітної плати) на кількість оборотів, що він зробить протягом року. Отже, величину змінного капіталу (капіталізованої заробітної плати) ми пропонуємо знайти із співвідношення:
/>
де Сзп– змінний капітал (капіталізована заробітна плата), грн; Взп– річні витрати на оплату праці з відрахуваннями на соціальні заходи, грн/рік; n – кількість оборотів змінного капіталу на рік.
Сума витрат на оплату праці і прибуток – це знову створена вартість за рахунок живої праці. Жива праця, як було зазначено вище, може бути вираженою чисельністю працюючих чи представленою у грошовому вираженні (у ресурсному вигляді, як сума змінного капіталу і капіталізованого прибутку, чи затратному – як сума річних витрат на оплату праці й річний прибуток).
Взаємозв’язок живої праці в ресурсному представленні пропонується виразити як:
Сзп + Сп = Кч · Ч; (2.1)
/>
/>
де Кч – коефіцієнт зведення ресурсних витрат живої праці до грошового ресурсного виду;
Ч – чисельність персоналу, чол.
Отже, коефіцієнт зведення витрат живої праці Кч дорівнює сумі нововиробленої вартості (чистої доданої вартості) в розрахунку на одного працюючого за один оборот капіталізованої заробітної плати (змінного капіталу) і прибутку.
Для наочності наведемо взаємозв’язок витрат живої праці у затратному вигляді, розуміючи, що витрати живої праці – це нововироблена вартість, тобто:
/>
де Взп, П – відповідно, річні витрати на оплату праці і прибуток, грн; />– коефіцієнт зведення ресурсних витрат живої праці до грошового затратного виду, грн/рік∙чол.; Ч – чисельність персоналу, чол.     продолжение
–PAGE_BREAK–
Звідси знаходимо:
/>
Між коефіцієнтами зведення витрат живої праці в ресурсному і затратному вигляді існує взаємозв’язок:
/>
/>;
/>
Визначення капіталізованих матеріальних витрат. Капіталізовані матеріальні витрати ми розуміємо як авансовану частину оборотних коштів, що перебуває в кругообігу й витрачаються на здійснення матеріальних та інших витрат. Річна сума матеріальних й інших витрат у витратах виробництва – це застосовані капіталізовані матеріальні витрати. Застосовані витрати дорівнюють добутку авансованої частини на кількість оборотів на рік, тобто:
Вм= См· n.
Отже,
/>,
де См – капіталізовані матеріальні витрати, грн;
Вм – річні матеріальні та інші витрати, грн/рік;
n – кількість оборотів капіталізованих матеріальних витрат на рік.
Взаємозв’язок між капіталізованими матеріальними витратами і заробітною платою (змінним капіталом) зумовлений трьома обставинами. По-перше, їх сума становить оборотний капітал. По-друге, співвідношення капіталізованих матеріальних витрат і змінного капіталу дорівнює співвідношенню матеріальних витрат і витрат на оплату праці. По-трете, кількість оборотів, яку здійснюють авансовані матеріальні витрати і витрати на оплату праці, є однаковою. Це зумовлено тим, що кругообіг всіх елементів оборотного капіталу відбувається одночасно.
У математичній інтерпретації ці залежності пропонуємо представити як:
Соб = См + Сзп; (2.2)
/>,
де Соб– оборотний капітал.
Необхідно провести грань між категоріями «оборотний капітал» і “оборотні кошти”. Треба більш чітко визначитися в цих теоретичних поняттях. Оборотний капітал, згідно з К. Марксом, – це частина основного капіталу, що витрачається на предмети праці (капіталізовані матеріальні витрати), і змінний капітал, що витрачається на оплату робочої сили (капіталізована заробітна плата) [79].
Оборотні кошти підприємств, у принципі, також витрачаються на фінансування матеріальних витрат й оплату праці, однак їх склад визначений за іншим принципом. Оборотні кошти включають: оборотні фонди (виробничі запаси, незавершене виробництво) та фонди обороту (залишки готової продукції, відвантажена продукція, кошти на розрахункових рахунках і в касі підприємства, дебіторська заборгованість).
У табл. 2.5 наведен о пропонований метод визначення витрат живої й упредметненої праці в ресурсному вигляді.
Взаємодія результатів і витрат господарської діяльності (відношення результатів до витрат) формує систему часткових показників ефективності, побудованих з використанням ресурсного підходу (табл. 2.6).
Таблиця 2.5
Загальні витрати живої й упредметненої праці
(ресурсний вигляд)
Показники, виражені в гривнях
Символи
Вартість основних засобів і нематеріальних активів
Вартість оборотних фондів (капіталізовані матеріальні витрати)
Капіталізовані витрати на оплату праці
Вартість оборотних коштів
Вартість основних й оборотних коштів (авансовані ресурси)
Капіталізований прибуток
Витрати живої праці (чиста додана вартість)
Загальні витрати живої й упредметненої праці (використовувані ресурси)
Со
См
Сзп
Соб= См+ Сзп
Со+ Соб
Сп
Сзп + Сп;
/>· Ч
Г’ = Со+ Соб+ Сп;
Г’ = Со+См+/>· Ч
Таблиця 2.6
Пропонована взаємодія результатів і витрат господарської діяльності підприємства (ресурсний підхід)
Результати,
грн/оборот

Витрати, грн
Реалізована продукція,
Vр/nоб
Товарна
продукція,
Vт/nоб
Валова
продукція,
Vв/nоб
Чиста
продукція,    продолжение
–PAGE_BREAK–
Vч/nоб –PAGE_BREAK–
Чисельність персоналу, Ч, чол.
/>
/>
/>
/>
/>
/>Кругообіг капіталу дає підстави зробити висновок, що новоотриманий грошовий капітал більший від авансованого на величину капіталізованого прибутку, тобто на величину рентабельності авансованого капіталу
/>(2.3)
Тут: Г – авансований капітал, грн;
Г’ – капітал, отриманий після реалізації товарної продукції (використаний капітал), грн;
К – рівень збільшення використаного капіталу Г’ над авансованим Г;
Со – вартість основних засобів і нематеріальних активів, грн;
Сп – капіталізований прибуток, грн;
Ра – рентабельність авансованого капіталу, частки од. (Ра = Сп / (Со + Соб)).
Критерієм вибору кращого господарського рішення має бути умова, при якій забезпечується прибуток не нижче від норми, тобто
Ек />1 + Рн.а,
де Рн.а– нормативна рентабельність авансованого капіталу, що становить відношення нормативного (капіталізованого, Сп.н) прибутку до авансовано-го капіталу, частки од.
Оскільки нормативний капіталізований прибуток є річним нормативним прибутком за один оборот оборотних коштів, то існує зв’язок між рентабельністю авансованого капіталу Рн.ата рентабельністю виробництва Рн.п:
/>(2.4)
де Пн– нормативний прибуток, грн/рік;
nоб– річна кількість оборотів оборотних коштів.
Для умов ВАТ “ЗАлК” у 2003 році
за формулою (2.3):
К = />= 1,066, од.;
за формулою (2.4):
Рн.а= />= />= 0,066, частки од.;
/>;
Рн.а = Рн.п / nоб = 0,142 /2,14 = 0,066, частки од.
Разом з тим треба підкреслити, що рівень збільшення використаного капіталу над авансованим К порівняно з нормативним значенням, хоч і дає змогу відібрати найкраще господарське рішення, не є показником економічної ефективності, оскільки є відношенням одних витрат до інших.
Щоб розрахувати економічну ефективність господарської діяльності з використанням ресурсного підходу необхідно взяти відношення результату, що являє собою товарний капітал у грошовому вигляді, та витрат ресурсів живої й упредметненої праці. Іншими словами, і чисельник, і знаменник формули пропонуєтьмо виразити в ресурсному вигляді.
Тут виникає низка запитань:
Чи можна виразити товарний капітал у натуральному вигляді?
Як представити його в грошовому вигляді?
Коли товарний капітал можна представити в натуральному вигляді?
Чи робимо ми методичну помилку, представляючи товарний капітал, отриманий за рік, а витрати –виразивши у вигляді ресурсів? До чого призвєде ця помилка?
5. Що є критерієм вибору найкращого господарського рішення?
Щоб відповісти на поставлені запитання, знову звернемося до оборотності грошового капіталу. На другій стадії кругообігу грошового капіталу відбувається по’єднання засобів праці, предметів праці і робочої сили (живої праці), виробничий капітал перетворюється на товарний капітал, у продукцію, що містить у собі додану вартість. Нововироблений товарний капітал за своїми властивостями та зовнішньою формою відрізняється від товарів, придбанніх для виробництва продукції, більшою вартістю.
Отже, товарний капітал можна представити й у натуральному вигляді (якщо випускається один вид продукції), і в грошовому вираженні. Оскільки на практиці обсяги продукції, що випускається, вимірюють тільки за певний період, представимо товарний капітал відношенням річного обсягу продукції, що випускається, до кількості оборотів товарного (грошового) капіталу на рік.
Це значить, що товарний капітал являє собою обсяг товарної продукції, що випускається (у натуральному чи грошовому вираженні) за один оборот грошового капіталу (фінансових ресурсів).
Іншими словами: річний обсяг випущеної товарної продукції дорівнює добутку товарного капіталу на кількість оборотів товарного капіталу на рік. Тут ми приймаємо припущення, що вся випущена товарна продукція (товарний капітал) буде реалізована.
Таким чином, товарний капітал може бути представлений і в натуральному, й у грошовому вираженні. У натуральному вираженні його треба представляти, коли йдеться про економічну ефективність виробництва одного виду продукції. Якщо ж ми говоримо про економічну ефективність діяльності підприємства, що випускає номенклатуру виробів, доцільним є тільки грошове представлення результату.
Виходячи з вищевикладеного, показник економічної ефективності діяльності господарюючого суб’єкта з використанням ресурсного підходу пропонуємо виразити відношенням:
/>
де Е – показник економічної ефективності діяльності підприємства, відносні одиниці;
Т – товарний капітал, грн;
Со – середньорічна вартість основних засобів і нематеріальних активів, грн;     продолжение
–PAGE_BREAK–
См– капіталізовані матеріальні та інші витрати, грн;
Кч– коефіцієнт приводення ресурсних витрат живої праці, грн/чол.;
Ч – середньооблікова чисельність персоналу, чол.
Представимо цю залежність з використанням економічних показників,щофігурують у статистичній звітності і використовуються на практиці, припускаючи, що в нас випускається один видпродукції:
/>(2.5)
тут: ц– ціна одиниці продукції, грн/од.;
Q – річний обсяг товарної продукції (товарного капіталу), од./грн;
nоб – кількість оборотів, здійснюваних грошовим капіталом на рік, береться на рівні кількості оборотів оборотних коштів.;
Соб – середньорічний залишок оборотних коштів, грн;
Пн – річний обсяг прибутку (нормативний прибуток), грн/рік.
В додатку М і табл. 2.7 наведено вихідні дані для розрахунку показників та самі показники економічної ефективності ВАТ “ЗАлК” у 2003 році.
Запропоновані математичні моделі дають можливість:
виявити взаємозв’язок між частковимиекономічними показниками використання окремих видів ресурсів;
розрахувати кількість грошей (грошову масу), що перебуваєв оборотіпідприємства;
розрахувати швидкість оборотності фінансових ресурсів за рік.
Взаємозв’язок між частковимипоказниками пропонуємо визначатиза формулами:
Таблиця 2.7
Розрахунок пропонованої системи показників ефективності господарської діяльності ВАТ “ЗАлК”
(ресурсний підхід)
Результати,
тис. грн/оборот
Витрати, тис. грн
Реалізована продукція,
Vр/nоб
Товарна продукція,
Vт/nоб
Чиста продукція,
Vч/nоб
Умовно чиста продукція,
Vу.ч/nоб
Вартість основних засобів, Со
1,36
1,35
0,34
0,46
Вартість оборотних фондів, См
3,09
3,07
0,78
1,04
Капіталізована заробітна плата, Сзп
17,0
16,85
4,28
5,74
Вартість оборотних коштів, Соб
2,62
2,60
0,66
0,88
Со + Соб
0,89
0,88
0,22
0,30
Капіталізований прибуток, Сп
14,27
14,11
3,58
4,8
Со + Соб + Сп
0,84
0,83
0,21
0,28
Капіталізована чиста додана вартість,
Кч ∙ Ч = Сзп + Сп
7,74
7,68
1,95
2,61
Чисельність персоналу, Ч, чол.
130,83
129,77
32,94
44,19
/>/>Перша математична модель (виведена з формули 2.3):
/>
Друга математична модель (виведена звикористанням формул 2.1 і 2.2):
/>
Перша математична модель дає змогу виявити взаємозв’язок між фондоємністьпродукції, коефіцієнтом закріплення оборотних коштів і заданою(нормативною) рентабельністю обороту(рентабельністю продажів):
/>    продолжение
–PAGE_BREAK–
де Фе– фондоємністьпродукції;
Кз.м– коефіцієнт закріплення оборотних фондів;
Рн.п– нормативна (задана) рентабельність обороту(нормативна рента-бельність продажів).
Частковимипоказниками економічної ефективності єфондовіддача і коефіцієнт оборотності. Фондовіддача являє собою величинурічного обсягутоварної продукції в розрахунку на одну гривнюосновних засобів. Фондоємністьпродукції – величинаобернена, до фондовіддачі. Коефіцієнт оборотності оборотних фондів дорівнює відношеннюрічного обсягутоварноїпродукції до вартості оборотних фондів. Коефіцієнт закріплення оборотних фондів буде величиною, оберненою докоефіцієнта оборотності оборотних фондів.
Отже, перша математична модель може бути представлена з урахуванням взаємозв’язку частковихпоказників ефективності діяльності підприємства:
/>.
Тут: Фо– фондовіддача;
Коб– коефіцієнт оборотності оборотних фондів;
nоб– кількість оборотів, здійснених за рік грошовим капіталом Г/;
Рн.п – нормативна (задана) рентабельність обороту (продажів).
Друга модель дає змогу виявити взаємозв’язок таких часткових показників економічної ефективності діяльності підприємства, як фондовіддача, коефіцієнт оборотності оборотних фондів, продуктивність праці
/>,
де ПП– середньорічна продуктивність праці (виробіток) одного працівника.
Різновидом ресурсного підходу до визначення показників економічної ефективності господарської діяльності є змішаний підхід. Його сутність полягає в тому, що як результати беруть продукцію за період (за рік), а як витрати – їх ресурсну складову (табл. 2.8).
У табл. 2.9. наведені показники економічної ефективності ВАТ “ЗАлК” у 2003 році з використанням змішаного підходу.
У третьому розділідисертації буде показано, що кількість оборотів, здійснюванафінансовими ресурсами (капіталом) за рік, відірванав часі від реального оборотуїх складових (основного й оборотного капіталу). Основний капітал заміщує свою вартість частинами, шляхом перенесеннявартості на продукцію, щовипускається,у виглядірічних амортизаційних відрахувань. Оборотний капітал за рік здійснює(n) оборотів, забезпечуючи випуск продукції матеріальними витратами, витратами на оплату праці. Загальнийобороткапіталу (nоб) відрізняється від оборотівосновного й оборотного капіталу кількісно, якісно й тривалістю обороту.
Таблиця 2.8
Пропонована взаємодія результатів і витрат господарської діяльності підприємства (змішаний підхід)
Результати
грн/рік
Витрати, грн
Реалізована продукція,
Vр
Товарна продукція,
Vт
Валова
продукція,
Vв
Чиста
продукція,
Vч
Умовно чиста продукція,
Vу.ч
Вартість основних засобів, Со
/>
/>
/>
/>
/>
Вартість оборотних фондів, См
/>
/>
/>
/>
/>
Капіталізована заробітна плата,Сзп
/>
/>
/>    продолжение
–PAGE_BREAK—-PAGE_BREAK—-PAGE_BREAK—-PAGE_BREAK–

49,1
70,7

87,5
78,7
79,6

71,0

74,3
79,9
65,3
52,4

56,4

69,3

73,9

4,6

7,7
7,7
3,7

4,2
2,9
3,0
1,8

7,1
3,6

1,7
2,9
2,7

4,3

5,1
3,7
3,7
6,1

6,0

2,8

10,9

9,3

19,6
19,6
9,2

8,2
23,2
24,0
15,0

20,8
10,8

4,2
8,7
8,1

13,5

11,5
8,0
11,9
21,4

16,8

9,4

8,8

3,4

7,2
7,2
3,3

2,4
6,9
7,3
3,1

4,4
2,5

1,7
3,1
2,9

5,1

4,2
2,9
4,4
7,3

5,8

3,7

3,1

8,0

9,0
9,0
8,7

9,3
12,8
12,0
20,6

18,6
12,4

4,9
6,6
6,7

6,1

4,9
5,5
14,7
12,8

15,0

14,8

3,3

93,6

90,2
90,2
92,9

98,8
99,0
99,0
98,9

125,6
100,4

94,2
94,6
94,1

98,6

96,6
88,5
96,4
113,7

104,4

92,6

99,0
Наведені дані свідчать про те, що у 2003 році у структурі витрат промислової продукції основну частку займають матеріальні витрати (70,7% по Україні, 74,7% – по Запорізькій області), на оплату праці (з відрахуваннями на соціальні заходи) – відповідно, 18,5 та 12,7%.
По Запорізькій області найбільш матеріалоємними були: обробна промисловість (75,1%) та виробництво й розподіл електроенергії, газу та води (73,9%). Разом з тим у добувній промисловості – найбільша частка витрат на оплату праці (з відрахуваннями на соціальні заходи) – 26,8% від усіх операційних витрат. Це у 2,1 раза більше, ніж у середньому по всіх видах промислової продукції.
Взаємодіюрезультатів і витрат господарськоїдіяльності (відношеннярезультатів до витрат), основануна використанні затратного підходу, наведенов табл. 2.12. У таблиці сформовано систему частковихй узагальнювальних показників економічноїефективності роботи підприємства. Ми вважаємо, що кінцевим результатом діяльності, що відображаєзагальнівитрати живої й упредметненої праці, єобсягреалізованої продукції.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Тут доцільно пояснити значення терміна “витрати”. В економічній літературі він уживається як синонім терміна “затрати”. Українсько–російськийсловник підтверджує це (Українсько–російськийсловник / Уклад. Г.П. Їжакевичта ін. – К.: Науковадумка, 1999). Українські терміни “витрати”, “затрати” перекладаютьсяросійською як “затраты”, “расходы”, “издержки”.
Національні стандарти (п. 3 ПБО– 1, п. 4 ПБО– 3) “узаконили” змісттерміна “витрати”, давши йомутаке визначення. Витрати – зменшення економічних вигод у виглядівибуття активів і зменшення зобов’язань, що зумовлюють до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилученнячи розподілувласності).
Об’єктом бухгалтерського обліку будь–які витрати стають тоді, коли вони здійснені, але витратами в цей момент вони можуть називатися тільки в обивательському значенніслова.
Таблиця 2.12
Пропонована взаємодія результатів і витрат господарської діяльності підприємства
(затратний підхід)
Результати,
грн/рік
Витрати, грн/рік
Реалізована продукція,
Vр
Товарна продукція,
Vт
Валова продукція,
Vв
Чиста продукція,
Vч
Умовно чиста продукція,
Vу.ч
Амортизаційні відрахування, Ва
Vр/ Ва
Vт/ Ва
Vв/ Ва
Vч/ Ва
Vу.ч / Ва
Матеріальні та інші витрати, Вм
Vр/ Вм
Vт/ Вм
Vв/ Вм
Vч/ Вм
Vу.ч / Вм
Витрати на оплату праці з відрахуваннями, Взп
Vр/ Взп
Vт/ Взп
Vв/ Взп
Vч/ Взп
Vу.ч / Взп
Валовий прибуток, П
Vр/ П
Vт/ П
Vв/ П
Vч/ П
Vу.ч / П
Нормативна чиста додана вартість,
Вч.д=Взп+ Пн
/>
/>
/>
/>
/>
Бухгалтерські витрати, собівартість, Вб=Взп+Ва+Вм    продолжение
–PAGE_BREAK—-PAGE_BREAK–
Амортизаційні відрахування, Ва
31,392
31,06
7,88
8,89
Матеріальні та інші витрати, Вм
1,39
1,38
0,35
0,40
Витрати на оплату праці з відрахуваннями, Взп
9,88
9,80
2,49
2,80
Валовий прибуток, П
6,64
6,58
1,67
1,88
Нормативна чиста додана вартість,
Вч.д=Взп+ Пн
3,97
3,94
1,001
1,18
Бухгалтерські витрати, собівартість, Вб=Взп+Ва+Вм
1,18
1,17
0,29
0,33
Нормативні економічні витрати,
Век= Вб+ Пн
1,0001
0,992
0,25
0,28
/>Пн1, Пн2– заданий (нормативний) прибуток у базовому і новому варіантах виробництва, грн/рік.
Узагальнювальнийпоказник економічної ефективності єфакторною кратною моделлю, що відображаєпричинно–наслідкову залежність результату і витрат. Перетворимо цю модель, використовуючи способи формального розкладання й подовження.
Якщо економічні витрати замінити на окремі елементи, кінцева модель у результаті перетворення набуває такоговиду:
/>,
де V – річний обсягреалізованої продукції, грн/рік; Ва–амортизація, грн/рік;
Вм– матеріальні та інші витрати, грн/рік;
Взп– витрати на оплату праці звідрахуваннями на соціальні заходи, грн/рік;
Пн– нормативний прибуток, грн/рік.
Виразявляє собою співвідношення виторгу(валового доходу, обсягуреалізації) зекономічними витратами підприємства. Критерієм вибору варіанта господарювання є умова, при якійвиторг дорівнює (чиперевищує) економічним витратам товаровиробника. Це умовасамооплатності виробництва.
Якщо подати амортизаційні відрахування у виглядідобуткусередньозваженої норми амортизації й основних засобів, а матеріальні та інші витрати – добуткурічної кількості оборотівоборотних коштів і середнього залишку оборотних коштів, одержимовираз взаємозв’язку використаних ресурсів:
/>.
Тут: На– середньозважена норма амортизації, 1/рік;
Со – основні засоби, грн;
nоб– річнакількість оборотівоборотних коштів, оборотів/рік.
Обґрунтування методу визначення кількості оборотівоборотних коштів. Цей показник відрізняється від коефіцієнта оборотності оборотних коштів, який дорівнюєвідношеннюобсягуреалізації до середнього залишку оборотних коштів.
Ми вважаємо, що останній показник характеризує ефективність використання оборотних коштів і не дорівнює кількості оборотівоборотних коштів. У ньомувесь результат – обсягреалізації – переноситься на ресурс, що витрачається на здійснення матеріальних витрат й оплату праці. Адже в обсязіреалізації містятьсяамортизація і прибуток,щоне стосуються до оборотності оборотних коштів. Отже, при розрахунку кількості оборотівоборотних коштів з обсягуреалізації необхідно відняти амортизацію і прибуток, тобто показник дорівнює відношенню матеріальних та інших витрат і витрат на оплату праці (з відрахуваннями) до вартості оборотних коштів:
/>.
Обсягреалізації єрезультатом кругообігу всіх фінансових ресурсів підприємства, а не тільки оборотних коштів.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Якщо представити витрати живої праці, нормативну (чисту додану вартість) сумою витрат на оплату праці й нормативногоприбутку, то справедливим є вираз:
Взп+ Пн= />∙Ч ,
у якому />– коефіцієнт зведення чисельності персоналу до поточних витрат, грн/рік.∙чал. Метод його визначення уже викладено в дисертації. Ч – чисельність персоналу, чол.
Матеріальні та інші витрати (Вм) дорівнюють добуткурічної кількості оборотівматеріальних витрат (nоб) на їх величинув одному обороті(См):
Вм= nоб· См.
Таким чином, взаємозв’язок використаних ресурсів у затратному підході може бути представлений математичним виразом:
/>,
де См– частинаоборотних коштів, що забезпечує матеріальні та інші витрати (оборотні фонди), грн.
Тут показано, як у формулах при використанні затратного підходу є взаємозалежними ресурси підприємства – основні й оборотні кошти, чисельність персоналу. Затратний підхід дає змогу виявити методи розрахунку коефіцієнтів зведення цих ресурсів, методи зіставлення їх в одному виразі, пояснюють методичні неточності досліджень, що роблять спроби такого зіставлення.
У наших міркуваннях використовуємо прийняті раніше припущення. З метою спрощення викладуматеріалу будемо вважати, що підприємство випускає один видпродукції, усюпродукцію буде негайно реалізовано, норма амортизації виражена не у відсотках за рік, а в частках одиниці за рік.
Ресурсний і затратний підходи відрізняються тим, що в першому випадку основний капітал визначаєтьсяз урахуванням періоду обороту використовуваних фінансових ресурсів, а в другому – враховуються річні витрати виробництва. Це наочно видно, якщо представити математичну модель ефективності, основануна ресурсному підході у вигляді:
/>.
Для порівняння наведемо моделі, основаніна затратному підході:
/>;
/>.
Моделі схожі, але наявнірозбіжності.
Порівняйтеnоб·Соі На·Со. Це не одне й те саме. Перший вираз, щопредставляєдобутокрічної кількості оборотівфінансових ресурсів на основний капітал, не підлягає економічному тлумаченню, не має економічного змісту, томущоамортизація основного капіталу здійснюється за нормами, взаємопов’язаними з амортизаційним періодом (плановим терміном служби основних фондів і нематеріальних активів). Другий виразявляє собою річні амортизаційні відрахування.
Аналогічно порівняємо nо·Собі nоб·Соб.Перший вираз– це добутокрічної кількості оборотівфінансових ресурсів на вартість оборотних коштів. Другий вираз– це добутокрічної кількості оборотівоборотних коштів на їх величину.
Якщо можна логічно пояснити оборотність фінансових ресурсів у цілому, то оборотність кожного ресурсу, окремо узята за кількістюоборотівцих ресурсів, не підлягає логічному осмисленню. Це зумовлено тим, що загальнийоборотгрошового капіталу (фінансових ресурсів) відірваний від дійсних, реальних оборотівйогоокремих складових. Тільки добутокавансованихфінансових ресурсів на швидкість їх оборотудорівнює витратам виробництва.
Зіставлення ресурсного й затратного підходів, їх нестикування дає змогу зробити важливий висновок. При визначенні величинизагальнихвикористовуваних фінансових ресурсів (маси грошей), що перебуваютьу кругообігу підприємства, треба враховувати структуру капіталу, розділити йогона основнийі оборотний. Пропонуємо зарахувати до оборотного капіталу, крім оборотних коштів, і капіталізований прибуток як джерело витрат, що йдуть на формування фондів економічного стимулювання, створення резерву, виплату дивідендів тощо.
Отже, визначення величинифінансових ресурсів може здійснюватися за рівняннямобміну І. Фишеразпевнимизастереженнями [45, с. 48]. Метод розрахунку фінансових ресурсів підприємства буде розглянутий у третьому розділідисертації.
Використання запропонованих рівнянь самооплатності виробництвадає змогу побудувати ряд математичних моделей,щовідображаютьпричинно–наслідкові залежності частковихпоказників ефективності діяльності підприємстваідають можливість управляти ефективністю роботи підприємства.
Перша модель:
/>.
Модель показує причинно–наслідкову залежність амортизаціоємності,матеріалоємності, зарплатоємностіі нормативноїприбуткоємності продукції (рентабельності продажів). Амортиза-ціоємністьпродукції (Ае) – відношенняамортизації до обсягуреалізації. Матеріалоємність продукції (Ме) – відношенняматеріальних та інших витрат до обсягуреалізації. Зарплатоємністьпродукції (ЗПе) – відношеннявитрат на оплату праці звідрахуваннями на соціальні заходи до обсягуреалізації. Нормативна прибуткоємність (рентабельність продажів) (Рнп)– відношеннянормативного прибутку до обсягуреалізації.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Отже,
Ае+Ме+ЗПе+ Рнп/>1.
Друга модель:
/>.
Друга модель установлює причинно–наслідковий зв’язок фондоємностіпродукції, коефіцієнта закріплення оборотних коштів і нормативноїприбутковості.
Нагадаємо, що фондоємностьпродукції (Фе) – відношенняосновних засобівдо обсягуреалізації, коефіцієнт закріплення (К3) –відношеннявартості оборотних коштів до обсягуреалізації.
/>.
При викладенні матеріалу ми виходимо з висновку, що річнакількість оборотівоборотних коштів дорівнює обсягуреалізації за винятком амортизації і прибутку, поділеному на середній залишок оборотних коштів.
Третя модель характеризує взаємозв’язок частковихпоказників ефективності: фондовіддачі (Фо), матеріаловіддачі(Мо)і продуктивності живої праці (ПП). Продуктивність живої праці (виробленняживої праці) визначаєтьсявідношеннямрічного обсягупродукції до чисельності персоналу:
/>
Вважаємо, що затратний підхід до формування математичноїмоделі ефективності роботи господарюючого суб’єкта єметодично більшобґрунтованим, відповідає всім вищевикладеним принципам, може бути основою для виявлення причинно–наслідкових взаємозв’язків основних частковихпоказників ефективності господарської діяльності.
Використання затратного підходу дає змогу виконати економічне обґрунтування співвідношення продуктивності праці й середньої заробітної плати, виходячи з фінансових можливостей підприємства.
2.5. Удосконалення методів визначення економічної ефективності доданої вартості, виробленої на промислових підприємствах
Серед показників, що характеризують витрати виробництва, виділяють додану вартість. Вона фігурує у статистичній звітності про діяльність підприємств України та її регіонів. Цей показник об’єднує витрати на оплату праці найманих працівників і прибуток, одержаний від реалізації продукції.
У статистичній звітності [112; 115] та поглядах науковців [25] є розбіжності щодо трактування економічної категорії “додана вартість”. Одні вважають її результатом [25], інші – витратами [112], забуваючи при цьому, що термін “додана вартість” означає частину вартості, частину витрат. Серед показників економічної ефективності визначають величину доданої вартості в розрахунку на одну особу [112; 115], або відношення матеріальних та амортизаційних витрат до доданої вартості [25]. У першому і другому випадках порушуються основоположні принципи визначення показників економічної ефективності, якщо взяти до уваги, що додана вартість – це частина вартості продукції, тобто частина економічних витрат виробництва.
Отже, треба з’ясувати сутність економічної категорії “додана вартість” і теоретично обґрунтувати побудову показників її ефективності.
На рівні економіки України розрізняють категорії “валовий внутрішній продукт” та “валова додана вартість”. Валовий внутрішній продукт розраховують як різницю між випуском товарів і послуг та проміжним споживанням. Якщо з валового внутрішнього продукту виключити податки (без субсидій на продукти), одержимо валову додану вартість (табл. 2.14). Проміжне витрачання відображає вартість товарів і послуг, використаних у процесі виробництва (за винятком основних засобів, використання яких враховується як споживання основного капіталу). Для того, щоб одержати чисту додану вартість, треба відрахувати від валової доданої вартості витрати основного капіталу (тобто амортизацію). Чиста додана вартість поділяється на оплату праці найманих працівників, валовий прибуток та інші податки (за винятком субсидій, пов’язаних з виробництвом) (табл. 2.14).
У табл. 2.15, 2.16 наведено величину валової доданої вартості, створеної на підприємствах Запорізької області у 2002 році. За 2003 рік дані ще не опубліковані [112].
Аналіз статистичних даних свідчить, що як валову додану вартість розуміють витрати, які здійснюються учасниками виробництва і розподіляються на амортизацію, оплату праці, прибуток. В економічній літературі пропонується обчислювати залишкову та адитивну додану вартість [25].
Таблиця 2.14
Структура випуску товарів і послуг підприємствами України
у 2003 році
Показники
млн грн
%
1. Випуск
2. Проміжне споживання
3. Валовий внутрішній продукт
3.1. Податки (за винятком субсидій на продукти)
3.2. Валова додана вартість
3.3. Споживання основного капіталу
3.4. Чиста додана вартість
3.4.1. Оплата праці найманих працівників
3.4.2. Інші податки (за винятком субсидій, пов’язаних з виробництвом)
3.4.3. Валовий прибуток, змішаний дохід
627887
363722
264165
28576
235589
39360
196229
119591

3308
73330
100
57,9
42,1
4,6
37,5
6,3
31,2
19,1

0,5
11,6
Таблиця 2.15    продолжение
–PAGE_BREAK–
Валова додана вартість підприємств Запорізької області
у 2002 році

Випуск товарів та послуг,
млн грн
Проміжне споживання,
млн грн
Валова додана вартість,
млн грн
Усього
– Добувна промисловість
– Обробна промисловість
– Виробництво та розподіл електроенергії, газу й води
26540
292
14403

2925
17911
186
11591

1855
8629
106
2812

1070
Таблиця 2.16
Випуск товарів та послуг і валова додана вартість підприємств Запорізької області в розрахунку на одну особу

1996 р.
2000 р.
2001 р.
2002 р.
Випуск товарів і послуг, грн
Валова додана вартість, грн
4942
1821
11324
3795
13062
4114
13389
4498
Перша (залишкова) визначає додану вартість як різницю виторгу та вартості проміжного споживання. Розуміємо, що це результати. Друга (адитивна) обчислює додану вартість як витрати, як суму часток, на які вона використовується. Для цілей аналізу пропонуємо застосовувати показник, рівний відношенню витрат проміжного споживання до виробленої доданої вартості [25]. Тобто тепер додана вартість виступає як результат.
На наш погляд, побудова показника ефективності доданої вартості виконана з порушенням основного принципу – витрати мають бути причиною, а результат – наслідком цих витрат. Тобто результати і витрати повинні відповідати одне одному.
У табл. 2.17 показано підпорядкованість економічних категорій доданої вартості на рівні економіки України в цілому, регіону та підприємства. У даній роботі запропоновано методи обчислення економічної ефективності валової й чистої доданої вартості (табл. 2.18).
Таблиця 2.17
Підпорядкованість економічних категорій на рівні національної економіки, регіону, підприємства
Рівень економіки
Рівень регіону
Рівень підприємства
Випуск товарів і послуг
Випуск товарів і послуг
Товарна
продукція
Проміжне витрачання
Проміжне
витрачання
Матеріальні витрати виробництва
Валова додана вартість
Валова
додана вартість
Валова
додана вартість
Витрачання основного капіталу
Витрачання основного капіталу
Амортизаційні відрахування
Чиста додана вартість
Чиста
додана вартість
Чиста
додана вартість
Оплата праці найманих працівників
Оплата праці найманих працівників
Витрати на оплату праці з відрахуваннями на соціальні потреби
Валовий прибуток
Валовий прибуток
Валовий прибуток
Таблиця 2.18
Пропоновані показники економічної ефективності доданої вартості
Витрати (причина), грн/рік
Результати (наслідок), грн/рік
Показники економічної ефективності
Критерій

Економічні витрати Ве(бухгалтерські витрати В плюс нормативний валовий прибуток Пн),
Ве= В + Пн

Нормативна валова додана вартість Вд(амортизаційні відрахування Ваплюс витрати на оплату праці з відрахуваннями на соціальні потреби Взпплюс нормативний валовий прибуток Пн),
Вд= Ва+ Взп+ Пн

Нормативна чиста додана вартість (витрати на оплату праці з відрахуваннями на соціальні потреби плюс нормативний валовий прибуток),
Вч= Взп+ Пн

Реалізована продукція, Vр

Умовно чиста продукція (реалізо-вана продукція мінус матеріальні витрати Вм),
Vу.ч= Vр – Вм

    продолжение
–PAGE_BREAK–

Чиста продукція (реалізована продукція мінус матеріальні витрати Вмта амортизаційні відрахування Ва),
Vч= Vр– Вм– Ва –PAGE_BREAK–

Е= Vр/Вд
Е= Vу.ч./Вд
Е= Vр/Вч
Е= Vч/Вч

562805,6

93518,6

80180,6

90308,4

76970,4

6,23
1,03
7,31
1,04

136134,0

37990,0

34149,4

37867,6

34027,0

3,59
1,01
4,0
1,01

360945,0

83958,0

67546,0

75890,0

59478,8

4,75
1,1
6,07
1,13

858556,0

243585,4

216175,4

213450,4

216040,4

3,53
1,001
3,97
1,001

155598,3

96465,3

74268,3

96363,0

74166,0

1,61
1,001
2,09
1,001
/>

Ми вважаємо, що додана вартість є частиною вартості продукції, тобто витратами. Треба розрізняти валову та чисту додану вартість. Валова додана вартість включає амортизаційні відрахування, витрати на оплату праці (з відрахуваннями на соціальні потреби) та валовий прибуток. Чиста додана вартість включає тільки витрати на оплату праці (з відрахуваннями) та валовий прибуток.
Як результат пропонуємо розраховувати, відповідно, умовно чисту та чисту продукцію. Перша дорівнює реалізованій продукції з відрахуванням матеріальних витрат, друга – реалізованій продукції з відрахуванням амортизації та матеріальних витрат.
Показники економічної ефективності валової (чистої) доданої вартості пропонуємо розраховувати як відношення результату до витрат: умовно чистої (чистої) продукції до валової (чистої) доданої вартості. Критерієм вибору варіанта є умова, що цей показник буде більший (рівний) одиниці.
Висновки до розділу 2
У розділі 2 теоретично обґрунтовано науковий підхід до створення моделей оцінки економічноїефективності господарськоїдіяльності підприємства.
З цією метою:
1. Розглянуто використовувані на практиці види результату й види витрат. Витрати праці можуть бути представлені у вигляді ресурсів і поточних витрат. У дисертації запропоновано моделі математичної інтерпретації сумарних витрат живої й упредметненої праці в ресурсному і затратному вигляді. Використання цих моделей дає змогу виконати оцінку економічної ефективності роботи підприємств на основі ресурсного і затратного підходів.
2. Економічна ефективність діяльності підприємства оцінюється з погляду досягнення цілей. Єдності в науковій економічній літературі щодо цілей підприємства немає. Існує кілька думок: максимізація прибутку; максимізація добробуту акціонерів; максимізація доданої вартості; випуск продукції, що задовольняє вимогам ринку і споживачів.
3. У дисертації виконано критичний аналіз цих думок, проаналізовано пропозиціїщодо формуванняпринципів, що мають бути покладенимив основу побудови узагальнювальних показників ефективності звикористанням ресурсного і затратного підходів.
Для побудови математичних моделей оцінки економічноїефективності діяльності підприємства пропонуємо використовувати такі принципи: взаємозв’язок показника із сутністю і дією економічних законів; взаємозв’язок показників економічноїефективності виробництвана рівнях народного господарства і господарюючого суб’єкта; системність; логічна стрункість, взаємозв’язок з частковимипоказниками економічної ефективності; взаємозумовленість показників при їхній зміні на основі тенденцій зміни факторів живої й упредметненої праці; забезпечення самооплатності виробництваяк обмеження змін частковихпоказників; повнийоблік витрат і результатів виробництва, їхвідповідність один одному в часі й за змістом; охоплення всіх видів діяльності підприємства; наявність критеріїв при визначенні частковихі узагальнювальних показників ефективності; відображенняефективності використання всіх видів витрачених і застосованих ресурсів; спрямованість на досягнення головної (генеральної) метивиробництва, тобто місії організації; логістичнийпідхід до оцінки ефективності діяльності підприємства; кількісна вимірюваність показників і критерію ефективності; порівнянність порівнюваних варіантів.
4. Ресурсний підхід до побудови показників ефективності передбачає відповідність результатів і витрат ресурсів за один обороткапіталу. Витрати діяльності представлені у виглядіресурсів. Варто розрізняти витрачувані, авансовані(основні й оборотні кошти і нематеріальні активи) і використовуваніресурси. Вони включають ще капіталізований прибуток (прибуток за один обороткапіталу).
У дисертації запропоновано методи вимірювання суми витрат живої й упредметненої праці в ресурсному вигляді. Ресурсний підхід дав змогу: розробити рівняння обміну авансованихресурсів, основанена обліку реальних оборотівосновних й оборотних коштів; показати причинно–наслідкову залежність частковихпоказників економічноїефективності господарськоїдіяльності підприємства: фондовіддачі, матеріаловіддачі, продуктивності праці; розглянутисистему частковихй узагальнювальних показників економічноїефективності, основануна взаємодії результатів і витрат діяльності, представлених у ресурсному вигляді.
Затратний підхід передбачає, що результати й витрати діяльності будуть представлені за той самий період (за рік). У дисертації на основі взаємодії результатів і витрат сформовано систему частковихі узагальнювальних показників ефективності діяльності. Узагальнювальним показником є перевищення результату (обсягуреалізації) над економічними витратами. Кращим варіантом діяльності буде той, заякого показник ефективності буде більшим. Затратний підхід дає змогу виявити причинно–наслідковий взаємозв’язок основних показників: фондовіддачі (амортизаціовіддачі), матеріаловіддачі, продуктивності, рентабельності продажів.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Уточнено змісті відмінностікатегорій “витрати”, “затрати”. “Затрати” стають “витратами” тоді, коли вони здійснені.
Здійснено порівняльний аналіз затратного й ресурсного підходів до оцінки економічної ефективності діяльності підприємства. Показано переваги затратного підходу, тому що він оснований на використанні реальних показників, які застосовують у бухгалтерському обліку.
Ми вважаємо, що додана вартість є частиною вартості продукції, тобто витратами. Треба розрізняти валову та чисту додану вартість. Валова додана вартість включає амортизаційні відрахування, витрати на оплату праці (з відрахуваннями на соціальні потреби) та валовий прибуток. Чиста додана вартість включає тільки витрати на оплату праці (з відрахуваннями) та валовий прибуток.
Як результат пропонуємо розраховувати відповідно умовно чисту та чисту продукцію. Перша дорівнює реалізованій продукції мінус матеріальні витрати, друга – реалізованій продукції мінус амортизація та матеріальні витрати.
Показники економічної ефективності валової (чистої) доданої вартості пропонуємо розраховувати як відношення результату до витрат: умовно чистої (чистої) продукції до валової (чистої) доданої вартості. Критерієм вибору варіанта є умова, що цей показник буде більшим (рівним) одиниці.
Результати досліджень, основні положенняй висновки, викладені в розділі, опубліковані авторомв такиху працях[102–106; 109; 113; 114].
РОЗДІЛ 3
ЗАСТОСУВАННЯ РЕСУРСНОГО Й ЗАТРАТНОГО ПІДХОДІВ ДО ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВАХ
3.1. Соціально–економічне регулювання заробітної плати на промислових підприємствах
Одним з завдань, що дає змогу вирішити економіко–математичну модель взаємозв’язку часткових показників ефективності виробничої діяльності, є управління співвідношенням зміни продуктивності праці та середньої заробітної плати.
Заробітна плата є об’єктивною основою відтворення робочої сили та головним стимулюючим фактором підвищення ефективності виробництва. Стимулюючий вплив заробітної плати у сфері виробництва виявляється через інтерес до її збільшення як джерела підвищення добробуту.
Як об’єктивна основа відтворення робочої сили заробітна плата не залежить безпосередньо від величини виробленого працівником продукту.Її розмір визначає вартість робочої сили, що, у свою чергу, зумовлена вартістю необхідних працівникові та його родині матеріальних і духовних благ і послуг у конкретний період часу при певних природних і суспільних умовах.
Вартість робочої сили існує до початку конкретного процесу виробництва й може змінюватися за інших рівних умов тільки у зв’язку із зміною вартості споживання товарів і послуг. Визначення рівня заробітної плати, більшою чи меншою мірою відповідного вартості робочої сили,–поки не вирішене завдання економічної науки і практики. Ця обставина дає відповідним органам державного управління змогу довільно встановлювати розміри заробітної плати без глибокого наукового обґрунтування й урахування об’єктивно зумовленого рівня потреб працівників, що відрізняються один від одного рівнем розвитку робочої сили й необхідною величиною витрат на її відтворення.
У цей час на державному рівні розраховують мінімальний споживчий бюджет, що є базою для формування соціально гарантованої мінімальної заробітної плати й визначення споживчого мінімуму.
Мінімальним споживчим бюджетом є система соціальних нормативів, що виражають сформоване в суспільствіуявленняпро мінімальний суспільно необхідний рівень споживання, який забезпечує задоволення загальних потреб. Його величинавідповідає рівню номінального доходу, що дає змогу задовольнити потребив харчуванніна рівні фізіологічних мінімальних норм споживання, а також мінімальні потреби в одязі, взутті, предметах культурно–побутового призначення та господарськогопобуту, основних видах послуг. Мінімальна заробітна плата є нижньоюмежеюоплати праці і її державною гарантією. Споживчим мінімумом є той рівень споживання, який беруть за нижню межу матеріальної забезпеченості. Ним є поріг бідності, рівень злиденності. На основі оцінки прожиткового мінімуму визначається мінімум оплати праці, їх кількісні співвідношення являють собою найважливіші соціально–економічні нормативи.
Характерною рисою сучасних трудових відносин є зниження мотивації трудової діяльності унаслідок відсутності дієвої системи оплати і стимулювання праці. Це негативно позначається на використанні ресурсів підприємства, ефективності виробництва в цілому. Вартість робочої сили в Україні залишається низькою порівняно з розвинутими країнами. У розрахунку на 1 годину у 2003 році вона становила 0,43 дол. США, тоді як у Німеччині – 25, Японії і США – 16, Франції – 15,5, Південній Кореї – 7,5 дол. США [132].
Незважаючи на прийняття ряду законодавчих і нормативних актів, система оплати і стимулювання праці в Україні є недосконалою і потребує розробки нових методичних підходів до регулювання оплати праці з урахуванням сучасних умов господарювання, національної політики держави й фінансових можливостей підприємств.
Дослідженню проблем оплати праці приділяли увагу М. Вебер, Л. Ерхард, Д. Макгрегор, Е. Мейо, Р. Форд, В. Данюк, О. Єськов,М. Прокопенко, В. Черняк, А. Чухно, В. Шамота, І. Швець. Однак регулювання оплати праці має потребу в подальшому удосконаленні з урахуванням політики й економічного стану держави, фінансового стану підприємств.
В останній період у всіх галузях матеріального виробництва накреслилась тенденція до зростання доходів, що випереджають продуктивність праці. Потрібне випередження витримується й у народному господарстві України в цілому. Так, якщо реальний приріст ВВП у 2002 році був 4,8%, у 2003 році –7,9%, на 2004 рік планувалось – 10,5%. Реальний приріст середньомісячної заробітної плати в цей же період, відповідно, був 20,0, 13,6 і 11,7% [116]. Таку тенденцію можна пояснити й обґрунтувати. За останні 12 років в економіці країни відбулися зміни, що зумовили різке зниження витрат на оплату праці. Якщо до 1991 р. у структурі собівартості продукції в промисловості витрати на оплату праці становили до 41%, то в 2004 р. – порядку 8–12%. При цьому треба відзначити, що купівельна спроможність 1 гривні у зв’язку з інфляційними процесами теж знизилася.Тому найважливішим соціальним завданням держави на цьому етапі є збільшення заробітної плати працівників до рівня не нижче від прожиткового.

>–»,
Зростання заробітної плати намагаються обґрунтувати теоретично, припускаючи, що в ринковій економіці попит породжує пропозицію. Тобто на першому місці, на думку авторів публікації, стоїть попит, витрати населення, а вже потім – пропозиція, пов’язана з виробництвом товарів народного споживання, що мають попит. Тільки підвищення попиту є основою зростання економіки. Збільшенням зарплати і пенсій автори пояснюють зростання ВВП в Україні [91].
Важко погодитися з цим твердженням. І от з якої причини. З одного боку зростання заробітної плати необхідне і дійсно зумовить пожвавлення виробництва, тому що зросте попит на товари й послуги. Але давайте подивимося на цю проблему з макропозицій.
Умовно уявимо, що є сума грошей у вигляді заробітної плати і сума грошей у вигляді товарів і послуг. Між ними має бути рівновага. Тепер порушимо цю рівновагу. При зниженні обсягів виробництва в натуральному вигляді відбудеться зростання цін на товари й послуги (при незмінній сумі грошей на оплату праці). При збільшенні заробітної плати і тій самій величині товарів і послуг знову відбудеться зростання цін. Отже, збільшення заробітної плати неминуче пов’язане із зростанням обсягів виробництва.
Заперечення цього положення з посиланням на те, що воно “породжене планово–розподільною соціалістичною системою господарювання“, не є обґрунтованим ні з теоретичного, ні з практичного погляду.
Сьогодні в суспільстві живе міф про значні товарні запаси в Україні. І варто тільки збільшити заробітну плату, відразу ж зросте ВВП. Це оманливе уявлення, викликане грошовим дефіцитом у населення. Якби в людей з’явилися гроші, куди б дівся весь запас, весь достаток [123]. Ми знову спостерігали б ситуацію дефіциту товарів, а не дефіциту грошей. Насправді у Україні в 2003 році порівняно з 1991 роком обсяги виробництва в ряді галузей значно знижені: у сільському господарстві – у 2 рази; у вугільній промисловості – у 1,8 раза (добували 150 млн тонн – стали добувати 80 млн тонн); виробництво металорізальних верстатів зменшилося в 40 разів (скоротилося з 37 тис. до 900); тракторів – у 30 разів (знизилося з 25,1 до 2 тис.); цементу – у 3 рази; тканин – з 1 млн метрів квадратних до 90 тис.; виробництво телевізорів зменшилося у 25 разів [2].
Наведемо приклади, як регулюють витрати на оплату праці в умовах ринкових відносин за кордоном. Показовими і новими щодо цього є системи Скенлона, Раккера, розроблені фірмою “Дженерал моторс” (США) [9].
Система Скенлона базується на розрахунку загального коефіцієнта, який дорівнює відношенню сукупних витрат на робочу силу до вартості реалізованої продукції. Цей коефіцієнт порівнюють з нормативним припустимим значенням. Якщо фактична заробітна плата нижча від припустимої, скоригованої з урахуванням зміни обсягу продукції, виплачується премія, яку поділяють між компанією і працівниками у співвідношенні 25:75 відповідно.
Система Раккера складається з розрахунків, що здійснюються у кілька кроків. Перший крок – визначають чисту продукцію як різницю між ринковою вартістю виробленої продукції і вартістю сировини, матеріалів та послуг, витрачених при її виробництві. Другий крок – розраховують “норму Раккера”, що являє собою величину чистої продукції на кожен долар заробітної плати. Норма, що використовується, має бути середньою за кілька років і залишається стабільною. Третій крок – розраховують коефіцієнт, який дорівнює відношенню фактичних величин чистої продукції до заробітної плати працівників. Четвертий крок – на основі порівняння фактичного коефіцієнта з “нормою Ракера” визначають припустиму величину заробітної плати. П’ятий крок – визначають розмір премії як різницю між припустимою і фактичною величинами заробітної плати. Шостий крок – премію поділяють у співвідношенні 50:50 між робітниками і компанією.     продолжение
–PAGE_BREAK–
Таким чином, в умовах ринкової економіки за кордоном підприємства погоджують збільшення витрат на оплату праці із зростанням обсягу реалізованої продукції або чистої продукції.
В Україні неодноразово починалися спроби поставити оплату праці в залежність від кінцевих результатів діяльності підприємства.
Кабінет Міністрів України затвердив Постанову «Про регулювання фондів споживання в 1993 р.» (№ 71 від 31.01.1993 р.), відповідно, до якої перевищення розрахункової величини фонду споживання підлягало перерахуванню до бюджету. При цьому додатково з прибутку виплачувався штраф у подвійному розмірі величини перевищення.
Заохочення за результатами роботи за рік і винагороди за вислугу років при розрахунку середньої заробітної плати не враховувалися, однак обмежувалися розмірами двох посадових окладів (тарифних ставок). Розмір фонду споживання був поставлений у відповідність до зміни обсягу виробництва товарної продукції. При збільшенні базисного обсягу на 1% базисний фонд споживання збільшувався на 0,8%. При зниженні обсягу виробництва фонд споживання знижувався за шкалою:
у діапазоні до 10% – пропорційно до зниження обсягів вироб-ництва – один відсоток за кожен відсоток зниження;
у діапазоні більше ніж 10% до 20% – 0,75% за кожен відсоток зниження;
у діапазоні більше ніж 20% до 30% – 0,5% за кожен відсоток зниження обсягів виробництва;
при зниженні обсягів виробництва більше ніж на 30% коригування базисного фонду споживання нижче цієї границі не робилося.
У 1999 і 2000 роках Кабінет Міністрів України також затверджував “Порядок визначення сум, що повинні вноситися до бюджету підприємствами–монополістами у зв’язку з перевищенням розрахункової величини фонду оплати праці”. Визначення сум, внесених до бюджету у зв’язку з перевищенням розрахункової величини фонду оплати праці, здійснювалося за ставкою оподаткування прибутку (30% від суми перевищення) госпрозрахунковими підприємствами, що складали окремий баланс і мали розрахунковий (поточний) рахунок, включаючи підприємства, яким надавалися пільги в оподаткуванні прибутку, а також підприємства, звільнені від сплати податку на прибуток відповідно до законодавства. Зазначені платежі вносилися до бюджету з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства–монополіста. Перелік підприємств–монополістів, до яких застосувалося у 2000 році і I кварталі 2001 року регулювання фондів оплати праці, був затверджений спільним наказом Мінекономіки, Держкомстату й Антимонопольного комітету від 29 грудня 1999 року № 160/422/16. Склад витрат на оплату праці визначався відповідно до Інструкції із статистики заробітної плати, затвердженої наказом Мінстату від 11 грудня 1995 року № 323.
Сума перевищення розрахункової величини фонду оплати праці (витрат на оплату праці) у звітному місяці визначалася підприємством як різниця між фактичним і розрахунковим фондами оплати праці у звітному місяці.
Розрахункову величину фонду оплати праці підприємства у звітному місяці визначали множенням величини базової середньої заробітної плати працівників на чисельність працюючих, індекс обсягів продукції (робіт, послуг) за звітний місяць та індекс інфляції за період з 1 квітня 2000 року до звітного місяця включно.
Базовою середньою заробітною платою вважали середньомісячну заробітну плату працівників підприємства за IV квартал 1999 року, розраховану виходячи з фонду оплати праці всього персоналу і середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за зазначений період.
Після 2001 року примусове регулювання стану фондів оплати праці й кінцевих результатів діяльності підприємств не здійснювалося.
Однак Кабінет Міністрів України Постановою № 683 від 26.05.04р. відповідно до статті 8 Закону України “Про оплату праці” затвердив новий “Порядок визначення сум, що вносяться в державний бюджет підприємствами–монополістами в 2004 році й в І кварталі 2005року в зв’язку з перевищенням розрахункової величини фонду оплати праці” [99]. Відповідно до цієї Постанови сума перевищення оподатковується податком по ставці 25%. Суму перевищення розрахункової величини фонду оплати праці у звітному місяці підприємство визначає як різницю між фактичним і розрахунковим фондом оплати праці. Розрахункову величину фонду визначають як суму:
величини базової середньої основної заробітної плати працівників і частини додаткової заробітної плати, передбаченої пунктами 2.2.1 і 2.2.7 Інструкції із статистики заробітної плати (затверджена наказом Держкомстату від 01.01.01 № 5), помноженої на середньооблікову чисельність працюючих у звітному місяці, на індекс зростання (зниження) обсягів продукції (робіт, послуг) за звітний місяць порівняно із середньомісячним обсягом продукції за попередній рік, на індекс споживчих цін за звітний період порівняно з груднем попереднього року і на частку від розподілу розміру мінімальної заробітної плати у звітному періоді на її середньозважений розмір у попередньому році залежно від кількості місяців;
величини фонду базового середнього рівня додаткової заробітної плати, крім її частини, передбаченої пунктами 2.2.2 і 2.2.7 Інструкції, а також інших заохочувальних і компенсаційних виплат працівників, помноженої на середньооблікову чисельність працюючих у звітному місяці, на індекс споживчих цін у звітному місяці порівняно з груднем попереднього року і на частку від розподілу розміру мінімальної заробітної плати у звітному місяці на її середньозважений розмір у попередньому році залежно від кількості місяців [96; 97; 98].
Таким чином, держава частково стримує зростання заробітної плати. Це дещо суперечить заявленій політиці зростання частки фонду оплати праці у валовому внутрішньому продукті.
В умовах ринкових відносин директивне регулювання співвідношення на промислових підприємствах, що випускають продукцію виробничо–технічного призначення, по суті, скасовується. Тепер підприємство певною мірою має у своєму розпорядженні повну самостійність в організації оплати праці. Однак бажання збільшити витрати на оплату праці стикається з обмеженістю фінансових ресурсів. Перехід на ринкові відносини передбачає точну відповідність витрат одержуваним доходам. При відсутності можливості вольовим порядком визначати ціни підприємство змушене впритул зайнятися зниженням фондоємності і матеріалоємності продукції, регулюванням рентабельності продажів. Останнє передбачає соціальне ставлення до прибутковості підприємства. Мета роботодавця – отримати прибуток не нижче від заданого (нормативного) рівня.
Прагнення до максимізації прибутку (при обмежених цінах на ринку) має антисоціальний характер, тому що спрямоване на зниження заробітної плати працюючих до мінімального рівня. Підвищення розміру мінімальної заробітної плати змусило б роботодавців збільшити витрати на оплату праці за рахунок зменшення прибутку. Особливо це стосується тих роботодавців, що отримують прибуток, який перевищує нормативне значення.
Ми вважаємо, що регулювання заробітної плати працівників необхідно здійснювати на основі не тільки соціального та економічного, а й соціально–економічного обґрунтування.
Соціальне обґрунтування передбачає: установлення мінімальної заробітної плати працівника першого розряду, порівнянної з прожитковим мінімумом, встановлюваним в Україні; тарифікацію робітників за професіями і розрядами; встановлення посадових окладів керівників, фахівців і службовців по галузях, спеціальностях і посадах; встановлення прожиткового мінімуму по соціальних категоріях; індексування заробітної плати в умовах інфляції; визначення мінімальної заробітної плати; регулювання ставок оподаткування з метою збільшення заробітної плати; визначення соціальних виплат за рахунок фонду оплати праці і прибутку підприємств; законодавче регулювання оплати праці, контроль за його дотриманням.
Економічне обґрунтування передбачає: визначення мінімального обсягу виробництва, що забезпечує мінімальну заробітну плату персоналу; обґрунтування базисного фонду заробітної плати на основі соціальної бази, тарифних ставок і посадових окладів; планування фонду оплати праці на основі фінансового стану підприємства, дотримання принципу самооплатності виробництва; організацію додаткових виплат і заохочень персоналу; обґрунтування резервів фонду оплати праці для покриття ризиків у виробничо–господарській діяльності.
Соціально–економічне обґрунтування передбачає, що роботодавці мають в обов’язковому порядку забезпечувати соціальні нормативи в оплаті праці стосовно найманих працівників.
Метою дослідження є економічне обґрунтування заробітної плати виходячи з фінансового стану підприємства.
Математичні моделі, що регулюють зарплатоємність продукції в базисному і новому періодах, розроблені з використанням затратного підходу до оцінки ефективності функціонування господарюючого суб’єкта, мають такий вигляд:
/>
/>
де Взп1, Взп2 – витрати на оплату праці в базисному і новому періодах, грн/рік;
Гв1, Гв2 – валовий дохід у базисному і новому періодах, грн/рік;
Ае1, Ае2 – амортизаціоємність продукції в базисному і новому періодах, частки од.;
Ме1, Ме2 – матеріалоємність продукції в базисному і новому періодах, частки од.;
Ву.пр1, Ву.пр2 – питомі інші витрати в базисному і новому періодах од.;
Рп.н1, Рп.н2 – нормативна рентабельність продажів у базисному і новому періодах, частки од.
Розділивши друге рівняння на перше, одержимо вираз для регулювання співвідношення обсягів виробництва і фонду оплати праці:
/>/ />/> .
Розрахунковий фонд заробітної плати в новому періоді, що базується на врахуванні фінансового стану підприємства, кінцевих результатів його діяльності, пропонується визначати з умов, при яких базисний фонд заробітної плати корегується з урахуванням не тільки зміни обсягів виробництва, а й показників ефективності виробництва (індексу зарплатоємності продукції, обумовленого виразом (3.1):
Взп2/> Взп1∙/>/>; (3.1)
тобто Взп2/> Взп1 ∙Іo∙ Із, де Іо. – індекс обсягів виробництва
(Іo = />); Із –індекс зарплатоємності (/>) (формула 3.2).
Такий загальний пропонований підхід дає змогу регулювати співвідношення продуктивності праці і заробітної плати виходячи з фінансових можливостей підприємства.
Щоб визначити значення співвідношення у правій частині нерівності, необхідно дослідити, чи буде змінюватись величина амортизаціоємності й матеріалоємності продукції, а також рентабельності продажів залежно від зміни обсягів виробництва.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Тільки на прикладі амортизаціоємності продукції можна простежити, що цей показник, який дорівнює відношенню амортизаційних відрахувань до обсягу реалізації, буде знижуватися при збільшенні обсягу реалізації в новому періоді. Отже, чисельник виразу (3.2):
Із =/> = /> (3.2)
буде більшім від знаменника. Таким чином, індекс заробітної плати й індекс обсягів виробництва є взаємозалежними.
Якщо складові Ае, Ме, Ву.пр, Рп.н у базисному і новому періодах не змінюються, то вираз буде дорівнювати одиниці.
Модель значно спрощується, якщо взяти як вихідне положення, що зарплатоємність має залишатися на одному рівні, тобто бути стабільною. Цей рівень можна визначити з рівняння:
/>1–(Ае+Ме+Ву.пр+Рп.н).
Таким чином, якщо прийняти, що зарплатоємність продукції залишається постійною величиною, тобто
/>; />,
то співвідношення індексу заробітної плати й індексу обсягів виробництва буде дорівнювати одиниці.
/>/ /> = 1.
Отже, на прикладі ВАТ “ЗАлК” припустимі витрати на оплату праці в новому періоді будуть дорівнювати витратам у базисному періоді, скорегованим на зміну обсягів виробництва:
Взп2=Взп1 ∙ />= 72729 ∙ /> (тис. грн). (3.3)
Додаткові витрати, що можуть бути спрямованими на оплату праці, дорівнюють різниці між припустимими витратами на оплату праці та фактичними в базисному періоді:
/>Взп = Взп2 – Взп1 = 75929–72729 =3200 (тис. грн).
Фактична заробітна плата в новому періоді може бути нижче припустимої. Частину додаткових витрат, що можуть бути спрямованими на оплату праці, можна помістити в резерв премій, який буде виконувати дві функції. По–перше, його можна використовувати як додаткове заохочення за підвищення результативності. По–друге, цей резерв може бути буфером на випадок нестачі коштів у якісь місяці. До кінця року резерв треба використати.
Треба звернути увагу на те, що забезпечення випереджального зростання обсягів виробництва стосовно зростання обсягів заробітної плати не є обов’язковою вимогою, а тільки умовою ефективної роботи підприємства.
Однак ця умова може бути використана при достатньому рівні мінімальної заробітної плати, установлюваної державою. Цей рівень є забов`язанням роботодавця перед найманими працівниками. Побудова механізму регулювання оплати праці залежно від кінцевих результатів потребує оцінки особистого внеску кожного працівника в ці результати. При визначенні рівня мінімальної заробітної плати головним критерієм повинне бути забезпечення прожиткового мінімуму, а ще краще – наповнення споживчого кошика.
Виконаємо аналіз фактичного стану фонду оплати праці й обсягів виробництва на прикладі ВАТ “ЗАлК” (табл. 3.1, 3.2). Дані таблиці свідчать, що у 2003 році індекс заробітної плати відставав від індексу товарної продукції (1,079
Розрахуємо рекомендовані витрати на оплату праці у 2003 році з урахуванням фінансових можливостей акціонерного товариства (формула 3.1).
/>(тис. грн).
Індекс зарплатоємності розраховано за формулою (3.2) на основі вихідних даних табл. 3.3.
/>.
Тут Взп1, Взп2 – витрати на оплату праці у 2002 і 2003 роках; Vт1 Vт2 –товарна продукція в порівнянних цінах у 2002 і 2003 роках.
/>
Січень
Березень
Травень
Липень
Вересень
Листопад
Січень
Березень
Травень
Липень
Вересень
Листопад

/>/>

Рис. 3.1. Зміна індексів середньої заробітної плати і продуктивності праці на ВАТ “ЗАлК” (2002 і 2003 роки.)
Таблиця 3.1
Співвідношення фонду оплати праці й обсягів виробництва на ВАТ “ЗАлК”
Показники
2002 р.
2003 р.
Оплата праці з відрахуваннями на соціальні заходи, Взп, тис. грн
72729
78482
Товарна продукція у порівнянних оптових цінах, Vт, тис. грн
905432
945562
Індекс товарної продукції, Jо, од.
–
1,044
Індекс оплати праці, Jзп, од.
–
1,079
Зарплатоємность продукції, ЗПе, частки од.
0,0803
0,083
Індекс зарплатоємності продукції, Jз, од.
–
1,033
Рекомендована оплата праці

– формула 3.1 (з урахуванням фінансових можливостей підприємства)
–
78434,7
– формула 3.3 (з урахуванням індексу обсягів виробництва)
–
75929
Таблиця 3.2
Індекси середньої заробітної плати і продуктивності праці на ВАТ “ЗАлК”
Показники
Індекс продуктивності праці до попереднього місяця    продолжение
–PAGE_BREAK—-PAGE_BREAK–
769855
729271
86,49
77,12
–9,37
93,7
91,8
Відсотки за кредит
23365
33769
2,63
3,96
+1,33
2,8
4,4
Адміністративні витрати
20368
21992
2,29
2,58
+0,29
2,5
2,8
Витрати на збут
8377
8312
0,94
0,98
+0,04
1,0
1,0
Повна собівартість товарної продукції
821965
793344
92,35
92,35
–
100
100 Собівартість товарної продукції за економічними елементами витрат на ВАТ “ЗАлК”
3.2. Розрахунок величини грошової маси в обороті підприємства
Ресурсний підхід, розроблений для оцінки ефективності діяльності роботи господарюючих суб’єктів, можна використати для вирішення деяких господарських проблем: визначення кількості грошей (маси грошей, фінансових ресурсів), що перебувають в обороті підприємства; визначення структури фінансових ресурсів.
Грошова маса являє собою сукупний обсяг коштів, які обслуговують господарський оборот підприємств і держави. Для аналізу обсягу грошової маси використовують різні грошові агрегати: агрегат М1 – включає готівку в обігу та кошти на поточних рахунках; агрегат М2 – включає агрегат М1 плюс термінові й ощадні вклади в комерційних банках (до чотирьох років); агрегат М3 –агрегат М2 плюс ощадні вклади у спеціалізованих кредитних установах; агрегат М4 – включає агрегат М3 плюс депозитні сертифікати комерційних банків [49].
Попит на гроші розглядається на рівні народного господарства, підприємства, індивіда. У роботі буде розглянуто потребу в грошах тільки на рівні господарюючих суб’єктів. Причина існування попиту на гроші випливає з функцій грошей. Гроші потрібні як засоби обігу при придбанні товарів і послуг. Гроші є одиницею обігу при придбанні товарів і послуг. Гроші є одиницею обліку. Вони служать засобом заощадження. Зміна грошової маси, що перебуває в обігу, впливає на стан економіки підприємства.
В економічній теорії існують різні підходи до визначення попиту на гроші. Прихильники кількісної теорії попиту на гроші виходять з рівняння обміну, запропонованого Й. Фішером:
Г’∙ n = ц ∙Q,
де Г’ – кількість грошей, що перебувають в обігу;
n – швидкість обертання грошей; ц – рівень цін;
Q – реальній обсяг виробництва.
Прихильники кількісної теорії акцентують увагу на ролі грошей як засобу платежу. Попит на гроші визначається тим, скільки їх необхідно, щоб здійснювати платежі. Рівняння обміну ілюструє, що кількість грошей, які перебувають в обігу підприємства, дорівнює відношенню обсягу реалізації до швидкості обертання грошей:
Г’ = />. (3.4)
З рівняння випливає, що величина попиту на гроші залежить від рівня цін, обсягів виробництва і швидкості обертання грошей. При більш високому рівні цін споживається більше грошей для виготовлення продукції. Прихильники цієї теорії схиляються до думки, що швидкість обертання грошей є сталою.
Критики кількісної теорії (Д. Кейнс) вважають, що швидкість обертання – величина змінна і залежить від впливу безлічі факторів, що створюють мотив заощадження.
Д. Кейнс у праці “Загальна теорія зайнятості, відсотка, грошей” назвав свою теорію попиту на гроші “теорією переваги ліквідності”. Він виділив три причини, що спонукають людей зберігати частину їх багатств у формі ліквідних грошових активів:
Люди тримають деяку частину своїх активів у формі грошей для використання їх як засобу платежу. Д. Кейнс назвав цей мотив збереження грошей трансакціонним.
Збереження частини активів у формі грошей пояснюється бажанням розпоряджатися ними у формі готівки в майбутньому. Д. Кейнс назвав цю обставину мотивом обережності збереження частини активів у формі грошей.
Господарюючі суб’єкти будуть тримати частину своїх активів у ліквідній формі, якщо володіння активами в іншій формі поєднане з великим ризиком (спекулятивний мотив).
Отже, згідно з Д. Кейнсом, індивіди можуть тримати своє багатство або у грошах, або у вигляді цінних паперів. Д. Кейнс виявив таку тенденцію: величина попиту на гроші постійно зростає з падінням норми позичкового відсотка на ринку цінних паперів [49, с. 80].
Сучасна теорія поєднує класичну кількісну теорію і теорію Д. Кейнса. Вона враховує таке:
На величину попиту впливають відсоткові форми нагромадження, що дають відсотки, і безвідсоткові – заощадження, депозити, нерухомість, товари тривалого користування.
Відсоткова ставка впливає на попит на гроші лише внаслідок того, що норма відсотка являє собою альтернативну вартість збереження грошей.
Багатство – один з визначальних факторів попиту на гроші.
Існують зміни в очікуваннях.
Наявність інфляції.
Сучасна теорія попиту на гроші не відкидає рівняння обміну, вважає, що швидкість обертання грошей є змінною, залежною від номінальної норми відсотка [122, с. 364–373].
У своїй господарській діяльності господарюючі суб’єкти користуються різними грошовими агрегатами, основним з яких є агрегат М1, необхідний для фінансування виробництва продукції та її реалізації. Тому основну увагу приділимо саме цьому грошовому агрегату, а інші розглядати не будемо.
Нами доведено, що рівняння обміну (формула 3.4) не може бути використане для розрахунку кількості грошей, які перебувають в обігу підприємства і потрібні для реалізації продукції.
Як обґрунтувати структуру фінансових ресурсів? Скільки грошей має бути у кругообігу для оплати праці, необхідно спрямувати на матеріальні витрати, витрати, джерелом яких є прибуток? Скільки грошей треба витратити на придбання основних засобів і нематеріальних активів? Очевидно, завдання має вирішуватись залежно від обсягу продукції, що повинна бути випущеною, цін, за якими вона буде реалізована, швидкості обороту оборотних коштів і норм амортизації основного капіталу.
Алгоритм вирішення завдання, складові фінансових ресурсів мають бути взаємозв’язаними із складовими економічних витрат, які забезпечують обсяг реалізації продукції. Отже, в основу треба покласти ресурсний підхід до визначення витрат, необхідних для випуску продукції.
Для випуску продукції потрібні: основні засоби і нематеріальні активи (Со); оборотні кошти (Соб) (для забезпечення матеріальних та інших витрат і виплати заробітної плати) та гроші, джерелом яких буде валовий прибуток (Сп).
Фінанси, необхідні для платежів, джерелом яких є прибуток (Сп), можна визначити як частку від ділення річного прибутку (П) на річну кількість оборотів цієї частини фінансових ресурсів (nоб). Ця кількість оборотів дорівнює кількості оборотів оборотних коштів:
/>.
Приклад. Якщо річний прибуток дорівнює 12 млн грн; капіталізо-ваний прибуток робить на рік n=12 оборотів. Знаходимо величину фінансів для платежів за рахунок прибутку:
Сп =/> = 1 млн грн.
Загальна сума фінансів, що перебувають в кругообігу (Г’), буде дорівнює сумі всіх складових, що забезпечують випуск і продукції.
Якщо Со = 10 млн грн; Соб = 2 млн грн; Сп = 1 млн грн, то
Г’= Со + Соб + Сп = 10+2+1 = 13 млн грн.
При розрахунку кількості грошей, необхідних для операційної діяльності, варто ще враховувати потребу у страховому (резервному), компенсаційному та інвестиційному (спекулятивному) залишках грошових активів [21].    продолжение
–PAGE_BREAK–
Загальний розмір грошових активів визначається шляхом підсумовування потреби в окремих видах активів:
Г’о = Со + Спок + Соб + Сп + Гст+ Гк + Гі ,
де Г’о – загальний розмір коштів, необхідних для операційної діяльності, грн;
Со – вартість основних засобів і нематеріальних активів підприємства, грн;
Спок – витрати на покращення основних засобів, грн;
Соб – оборотні активи, грн;
Сп – гроші, джерелом яких є прибуток, грн;
Гст – страховий (резервний) залишок коштів, грн;
Гк – компенсаційний залишок грошових активів, грн;
Гі – інвестиційний (спекулятивний) залишок грошових активів, грн.
Для розрахунку суми страхового залишку грошових активів використовується наступна формула:
Гст = Г’о Кв ,
де Гст – сума страхового залишку грошових активів підприємства; Кв – коефіцієнт варіації надходження коштів на підприємство у звітному періоді.
Потреба в компенсаційному залишку грошових активів планується в розмірі, визначеному угодою про банківське обслуговування. Якщо угода з банком, що здійснює розрахункове обслуговування підприємства, таку вимогу не містить, цей вид залишку грошових активів не планується.
Потреба в інвестиційному (спекулятивному) залишку грошових активів планується, виходячи з фінансових можливостей підприємства, тільки після того, як повністю забезпечено потребу в інших видах залишків грошових активів, тому що ця частина грошових активів не втрачає своєї вартості в процесі збереження, їх сума верхньою межею не обмежується. Критерієм формування цієї частини грошових активів виступає необхідність забезпечення більш високого коефіцієнта рентабельності короткострокових інвестицій порівняно з коефіцієнтом рентабельності операційних активів.
З огляду на те, що залишки грошових активів трьох останніх видів є певною мірою взаємозамінними, загальна потреба в них при обмежених фінансових можливостях підприємства може бути відповідно скорочена.
У практиці закордонного фінансового менеджменту застосовуються і більш складні моделі визначення середнього залишку грошових активів.
Найбільш широко використовуваною в цих цілях є модель Баумоля, вихідними положеннями якої є сталість потоку витрати коштів, збереження всіх резервів грошових активів у формі короткострокових фінансових вкладень.
Модель Міллера–Орра являє собою ще складніший алгоритм визначення оптимального розміру залишків грошових активів. Вихідні положення цієї моделі передбачають наявність визначеного розміру страхового запасу і визначену нерівномірність у надходженні й витраті коштів, а відповідно, і залишку грошових активів. Мінімальна межа формування залишку грошових активів береться на рівні страхового залишку, а максимальна – на рівні триразового розміру страхового залишку.
Незважаючи на чіткий математичний апарат розрахунків оптимальних сум залишків грошових активів обидві наведені моделі (модель Баумоля і модель Міллера–Орра) поки що важко застосовувати у вітчизняній практиці фінансового менеджменту через такі причини:
•хронічна нестача оборотних активів не дає підприємствам змоги формувати залишок коштів у необхідних розмірах з урахуванням їх резерву;
•уповільнення платіжного обороту викликає значні (іноді непередбачені) коливання в розмірах грошових надходжень, що відповідно позначається і на сумі залишку грошових активів;
•обмежений перелік короткострокових фондових інструментів, що перебувають в обороті, і їх низька ліквідність ускладнюють використання в розрахунках показників, пов’язаних з короткостроковими фінансовими вкладеннями [21].
За даними додатка О розрахуємо розмір грошової маси (фінансових ресурсів), потрібною промисловим підприємствам для випуску продукції та її реалізації (табл. 3.4). Треба врахувати, що основні засоби потребують щорічно витрат на капітальний ремонт, модернізацію, покращення, спрямовані на підтримку їх працездатності. За відсутністю даних візьмемо цю величину на рівні 5% від вартості основних засобів. Для розрахунку загального розміру коштів, необхідних для операційної діяльності, візьмемо суму страхового, компенсаційного та інвестиційного залишку у розмірі 0,2% від вартості оборотних коштів.
Згідно з табл. 3.4, усі фінансові ресурси підприємств розподілені нами на:
споживані: авансовані, використані;
застосовані: авансовані (бухгалтерські витрати), використані (економічні витрати).
Для аналізу використання споживаних авансових і використаних ресурсів нами запропоновані такі показники (табл. 3.4):
1. Коефіцієнт оборотності споживаних авансованих фінансових ресурсів Ка:
/>,
де Вб – бухгалтерські витрати, (собівартість продукції), грн/рік; Г – споживані авансовані фінансові ресурси, грн.
2. Коефіцієнт оборотності споживаних використаних фінансових ресурсів Кв :
/>,
де Век – економічні витрати, грн/рік; Г’ – споживані використані фінансові ресурси, грн.
У табл. 3.4 наведені результати розрахунку показників Ка і Кв для різних промислових підприємств. Ці показники не є показниками економічної ефективності, тому що відображають відношення поточних витрат до споживаних ресурсів (витрат). Ці показники за економічною суттю ближчі до кількості оборотів ресурсів, але цей оборот відірваний від реальних оборотів складових.
Таблиця 3.4
Фінансові ресурси, необхідні для випуску та реалізації продукції на промислових підприємствах у 2003 році
Показники
Символи
ВАТ “Маркохім”
ВАТ “Запоріжтранс–форматор”
ВАТ “Дніпроспец–сталь”
ВАТ “Запорізький алюмінієвий комбінат”
ВАТ “Марганецький гірничо–збагачувальний комбінат”
1. Споживані фінансові ресурси:

1.1. Використані фінансові ресурси, тис. грн
Г’о
229852,96
308382,66
430146,38
1051814,9
63094,9
1.2. Авансовані фінансові ресурси, тис. грн
Г
214956,0
287529,0
409220,5
959177,0
55013,0
2. Застосовані фінансові ресурси:

2.1. Бухгалтерські витрати, тис. грн
Вб
510922,4
119301,0
343479,9
729271,0
122086,0
2.2. Економічні витрати, тис. грн
Век
562805,6
136134,0
360945,0    продолжение
–PAGE_BREAK–
858556,0
155598,3
3. Коефіцієнт оборотності споживаних авансованих фінансових ресурсів
Ка
2,37
0,41
0,84
0,76
2,22
4. Коефіцієнт оборотності споживаних використаних фінансових ресурсів
Кв
2,45
0,44
0,84
0,82
2,46 –PAGE_BREAK–
206122
195298
519931
Далі згрупуємо дані звіту про рух коштів у зведену таблицю. Тобто підсумуємо додатний і від’ємний грошові потоки за кожен аналізований період по кожному виду діяльності і на підставі цього підрахуємо сукупний грошовий потік по основній, інвестиційній і фінансовій діяльності окремо і по всіх видах діяльності в сукупності (табл. 3.6).
Виходячи з вищенаведених розрахунків потоків коштів підприємства за 2001 – 2003 роки, можна зробити висновок: приплив коштів по операційній діяльності протягом аналізованого періоду ми маємо за рахунок прибутку підприємства й амортизаційних відрахувань – вони додаються до суми чистого прибутку, тому що не викликали відпливу коштів. У 2003 році приплив коштів збільшується внаслідок додатної зміни суми поточних зобов’язань порівняно з 2002 роком на 344828 тис. грн. Ця зміна зумовлює збільшення коштів за рахунок надання відстрочки оплати кредиторами, одержання авансів від покупців.
Таблиця 3.6
Аналіз грошових потоків ВАТ “ЗСПЗ”
Грошові потоки по видах діяльності
2001 р.
2002 р.
2003 р.
Основна діяльність
Додатний грошовий потік
134015
52174
386580
Від’ємний грошовий потік
–195162
–151140
–496585
Сукупний грошовий потік
–61147
–98966
–110005
Інвестиційна діяльність
Додатний грошовий потік
23397
Від’ємний грошовий потік
–10960
–22424
Сукупний грошовий потік
–10960
23397
–22424
Фінансова діяльність
Додатний грошовий потік
73004
124261
135476
Від’ємний грошовий потік
44158
922
Сукупний грошовий потік
73004
168419
136398
Сукупний грошовий потік
Додатний грошовий потік
207019
199832
522056
Від’ємний грошовий потік
–206122
–106982
–518087
Відплив коштів по основній діяльності становлять: відрахування на соціальні заходи і додатні суми змін поточних активів. Додатна різниця означає, що кошти зменшуються за рахунок зростання запасів і дебіторської заборгованості. У 2001 і 2002 роках відплив коштів поповнюється від’ємною сумою змін поточних зобов’язань. Зменшення суми поточних зобов’язань говорить про зменшення коштів унаслідок погашення кредиторської заборгованості й інших поточних зобов’язань.
Рухи коштів по основній діяльності, згруповані в додатний і від’ємний грошові потоки, дають сукупний від’ємний грошовий потік протягом усього аналізованого періоду в сумі: – 61147; – 98966; – 110005 тис. грн відповідно.
Аналіз грошових потоків підприємства по операційній діяльності наведено на рис. 3.2.
/>

/>

Рис. 3.2. Аналіз грошових потоків ВАТ „ЗСПЗ” по основній діяльності
Рух коштів по інвестиційній діяльності групується в додатний чи від’ємний грошові потоки залежно від того, з яким знаком вийшла різниця за аналізовані періоди: “+” чи “–„. Збільшення суми довгострокових активів означає зменшення коштів (від’ємний грошовий потік) за рахунок інвестування в активи довгострокового використання, як це відбулося у 2001 і 2003 роках. В 2002 році маємо додатний грошовий потік. Зменшення суми довгострокових активів означає збільшення коштів за рахунок реалізації довгострокових активів. Сукупний грошовий потік по інвестиційній діяльності у 2001 році складає – (–) 10960 тис. грн, у 2002 році – 23397 тис. грн і у 2003 році – (–) 22424 тис. грн.
Аналіз грошових потоків по інвестиційній діяльності наведено на рис. 3.3.
/>
Рис. 3.3 Аналіз грошових потоків ВАТ „ЗСПЗ” по інвестиційній діяльності
Грошові потоки по фінансовій діяльності формують додатний грошовий потік за рахунок додатної зміни суми заборгованості підприємства, тому що її зростання вказує на збільшення коштів за рахунок залучення короткострокових і довгострокових кредитів і позик протягом 2001 – 2003 років, а також за рахунок додатної зміни величини власних коштів у 2001 році. Від’ємний грошовий потік по фінансовій діяльності ми маємо у 2002 і 2003 роках за рахунок зменшення суми власних коштів, тому що ця зміна призвела до відпливу коштів, і тому сукупний грошовий потік протягом аналізованого періоду одержуємо із знаком “+”: 72952; 168419; 136398 тис. грн відповідно.
Аналіз грошових потоків по фінансовій діяльності наведено на рис. 3.4.
/>
Рис. 3.4 Аналіз грошових потоків ВАТ “ЗСПЗ” по фінансовій діяльності
Проаналізувавши рух коштів по операційній, інвестиційній і фінансовій діяльностях, можна сформулювати такий висновок: сукупний грошовий потік у 2001 році є додатним унаслідок переваги сукупного від’ємного потоку коштів по основній та інвестиційній діяльності і високого значення сукупного додатного грошового потоку по фінансовій діяльності, що перевищує від’ємний потік на 897 тис. грн. У 2002 році сукупний грошовий потік також має додатне значення – 4534 тис. грн, однак у цьому випадку ця цифра отримана в результаті різниці сум сукупного додатного грошового потоку по інвестиційній і фінансовій діяльності і сукупного від’ємного потоку по основній діяльності, що свідчить про погіршення фінансового стану підприємства. Сукупний грошовий потік у 2003 році становить 2125 тис. грн, що також, як і в 2001 році вийшло за рахунок того, що сума додатного сукупного грошового потоку по фінансовій діяльності більше, ніж від’ємні сукупні грошові потоки по основній та інвестиційній діяльностях.
Таким чином, ми бачимо що приплив коштів на ВАТ “ЗСПЗ” утворюють позитивні грошові потоки по фінансовій діяльності протягом усього аналізованого періоду. У 2002 році його доповнює додатний потік по інвестиційній діяльності. Унаслідок цього фінансовий стан підприємства можна охарактеризувати як кризовий. Відплив коштів на підприємстві формують від’ємні грошові потоки по основній діяльності протягом всього аналізованого періоду і від’ємні потоки коштів по інвестиційній діяльності в 2001 і 2003 роках, тому фінансовий стан підприємства на цих відрізках аналізу характеризується як хисткий.
Фінансовий стан підприємства залежить від сукупного грошового потоку по операційній, інвестиційній і фінансовій діяльності (рис. 3.5).
/>
Рис. 3.5. Видифінансовоїстійкостіпідприємства
Абсолютнафінансовастійкістьнапідприємствідосягається, колиінвестиційнаіфінансовадіяльністьфінансуєтьсязарахунокдодатногосукупногопотокупоопераційнійдіяльності. На основі аналізу грошових потоків ВАТ “ЗСПЗ” можемо зробити висновок про його фінансовий стан. Протягом аналізованого періоду не було досягнуто як абсолютну, так і нормальну фінансову стійкість, при якій інвестиційна діяльність фінансується за рахунок сукупних додатних потоків по основній і фінансовій діяльності. У 2001 і 2003 роках фінансовий стан ВАТ “ЗСПЗ” можна класифікувати як хисткий, тому що операційна й інвестиційна діяльність фінансується за рахунок додатного сукупного грошового потоку по інвестиційній і фінансовій діяльності. У 2002 році підприємство взагалі перебувало у кризовому фінансовому стані, тому що основна діяльність фінансувалася за рахунок сукупного додатного потоку по інвестиційній і фінансовій діяльності.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Для прогнозування грошових потоків по різних видах діяльності використаємо трендовий аналіз. Результати трендового аналізу ВАТ “ЗСПЗ” представлені на рис. 3.6.
/>
Рис. 3.6. Трендовий аналіз грошових потоків ВАТ “ЗСПЗ”
по різних видах діяльності
У результаті прогнозування бачимо, що підприємство у 2003 році вийшло з кризового фінансового стану й у 2004 році продовжує поліпшувати свої показники. Операційна діяльність прагне до додатного грошового потоку, інвестиційна діяльність іде у від’ємну область, а фінансова – знижується, але залишається на додатному рівні.
Висновки до розділу 3
У розділі 3 здійснено реалізацію наукових положень, висновків і рекомендацій з визначення ефективності операційної діяльності підприємства.
З метою апробації затратного підходу до оцінки економічної ефективності господарської діяльності розроблена математична модель, що дозволяє регулювати співвідношення продуктивності праці і середньої заробітної платні, що враховує фінансовий стан підприємства. Запропоновано регулювати оплату праці на основі соціального, економічного і соціально–економічного обґрунтування.
Розглянуто сучасні тенденції регулювання оплати праці в Україні і за кордоном. З цією метою розглянуто Постанови Кабінету Міністрів України за 1993–2004 роки, спрямовані на економічне обґрунтування співвідношення фонду оплати праці й обсягів виробництва. Розглянуто системи Скенлона і Раккера, використані фірмою “Дженерал Моторс” для регулювання припустимої величини заробітної плати.
На прикладі ВАТ “Запорізький алюмінієвий комбінат” виконано розрахунки фактичних індексів заробітної плати і продуктивності праці. Дано рекомендації з регулювання оплати праці з урахуванням розробленої математичної моделі, що дає змогу враховувати економічне становище господарюючого суб’єкта.
Ресурсний підхід до визначення витрат виробничої діяльності підприємства дав змогу розрахувати кількість фінансових ресурсів, яку необхідно мати в обороті. З цією метою проаналізовано класичну кількісну теорію попиту на гроші, теорію Кейнса, сучасну теорію, що поєднує дві перші.
Визначено нові показники: коефіцієнти оборотності авансованих і використаних фінансових ресурсів, які дорівнюють відношенню бухгалтерських витрат до авансованих (використаних) споживаних ресурсів.
Запропоновановизначення реальної кількості оборотів оборотних коштів, яка дорівнює відношенню результатів оборотності оборотних коштів (матеріальних витрат і витрат на оплату праці) до середньорічного залишку оборотних коштів.
З метою прогнозування фінансового стану на прикладі ВАТ “Запорізький сталепрокатний завод” виконано аналіз руху потоків коштів по операційному, інвестиційному і фінансовому видах діяльності.
Результати досліджень, основні положення й висновки, викладені в розділі, опубліковано автором у таких працях: [107; 108].
ВИСНОВКИ
У дисертації вирішено актуальне наукове завдання з удосконалення методичних підходів до оцінки економічної ефективності господарської діяльності підприємства з метою створення інформаційного забезпечення ухвалення господарських рішень, на які впливають фактичні і прогнозні дані про ефективність використання ресурсів. Розроблені пропозиції виконані з урахуванням критичного аналізу існуючих підходів і можуть бути використаними на підприємствах різних галузей національного господарства.
Результати дослідження дозволили зробити такі висновки:
Аналіз економічної літератури показує, що основну увагу дослідники приділяли створенню методологічних положень з визначення економічної ефективності виробництва окремого виду продукції. Економічні аспекти оцінки економічної ефективності господарської діяльності підприємства досліджені недостатньо. Пропозиції авторів виконані з порушенням принципів, які повинні бути покладені в основу формування показників ефективності, відірвані від дії економічних законів, не враховують причинно-наслідкову залежність часткових показників ефективності, мають різні трактування результатів і витрат, відбувається підміна результатів діяльності витратами, немає повного обліку результатів і витрат. Результати діяльності не відповідають витратам на її здійснення.
Визначено економічний зміст ефективності господарської діяльності підприємства в порівнянні з загальним економічним і фінансовим аналізом. Оцінки ефективності діяльності і фінансовий аналіз є складовими частинами повного всебічного аналізу господарської діяльності. Перша складова використовується керівництвом підприємства для внутрішнього аналізу, для економічного обґрунтування управлінських рішень.
Аналіз пропозицій дослідників дозволив сформулювати наступні принципи узагальнюючої оцінки ефективності господарської діяльності: взаємозв’язок показників із сутністю і дією економічних законів; взаємозв’язок показників економічної ефективності виробництва на рівнях народного господарства і суб’єкта господарювання; системність; логічна стрункість, взаємозв’язок із частковими показниками економічної ефективності; взаємозумовленість показників на основі тенденцій зміни факторів живої й упредметненої праці; забезпечення самооплатності виробництва як обмеження змін часткових показників; повний облік витрат і результатів виробництва, їхня відповідність один одному в часі і по змісту; охоплення всіх видів діяльності підприємства; наявність критеріїв при визначенні часткових і узагальнюючих показників ефективності; відображення ефективності використання усіх видів споживаних і застосованих ресурсів; спрямованість на досягнення головної (генеральної) мети виробництва, тобто місії організації; логістичний підхід до оцінки ефективності діяльності підприємства; кількісна вимірність показників і критерію ефективності; порівнянність порівнюваних варіантів.
Критичний аналіз існуючих пропозицій і застосування запропонованих принципів дозволив удосконалити методи інтегральної оцінки загальної і порівняльної економічної ефективності господарської діяльності підприємства з урахуванням ресурсного і затратного підходів. Ресурсний підхід побудови показників ефективності припускає співвідношення результатів і витрат за один оборот капіталу. Витрати діяльності представлені у вигляді ресурсів. Варто розрізняти серед споживаних ресурсів авансовані (основні й оборотні кошти, нематеріальні активи) та використовувані. Вони включають ще капіталізований прибуток (прибуток за один оборот капіталу).
Нами запропоновано методи виміру суми витрат живої й упредметненої праці в ресурсному виді. Ресурсний підхід дозволив: показати причинно-наслідкову залежність часткових і узагальнюючих показників економічної ефективності, засновану на можливій взаємодії результатів і витрат діяльності, представлених у ресурсному виді.
5. Затратний підхід припускає, що результати і витрати діяльності будуть представлені за той самий період (за рік). Нами на основі взаємодії результатів і витрат сформульовано систему часткових і узагальнюючих показників економічної ефективності діяльності. Узагальнюючим показником служить перевищення результату (обсягу реалізації) над економічними витратами. Кращим варіантом діяльності буде той, у якого показник ефективності буде більшим. Затратний підхід дає можливість виявити причинно–наслідковий взаємозв’язок основних показників: амортизаціовіддачі, матеріаловіддачі, продуктивності праці, рентабельності продажів.
6. Частка витрат на оплату праці на підприємствах України у структурі витрат на виробництво є низькою і складає порядку 8–12%. У цьому зв’язку політику держави, спрямовану на ріст вартості робочої сили, варто вважати виправданою. Низька ціна робочої сили є гальмом в управлінні ефективністю господарською діяльністю підприємств, гальмом ринкових перетворень. Разом з тим, регулювання оплати праці в умовах ринку треба здійснювати з урахуванням наступних принципових положень. Людина, що має роботу, повинна одержувати заробітну плату на рівні не нижче від прожиткового мінімуму. Розмір заробітної плати повинен бути заснований на співвідношенні міри праці та міри споживання. Заробітна плата повинна забезпечити відтворення робочої сили працівника і утримання його родини (соціальна умова). Фонд оплати праці на підприємствах в умовах ринкових відносин треба регулювати виходячи з фінансових можливостей з урахуванням зміни обсягів виробництва і реалізації продукції, індексу споживчих цін (економічна умова). Соціальна умова повинна бути переважною над економічною умовою.
Нами запропонована математична модель, яка заснована на затратному підході до оцінки ефективності роботи підприємства, що дозволяє обґрунтувати співвідношення індексів продуктивності праці і заробітної плати у взаємозв’язку зі зміною показників ефективності господарської діяльності.
7. Ресурсний підхід до розрахунку витрат діяльності підприємства дає можливість обґрунтувати кількість фінансових ресурсів, необхідних для здійснення діяльності. Величина цих ресурсів включає, крім авансованого капіталу, частину фінансів, джерелом яких є прибуток, додаткову потребу в страховому, компенсаційному і інвестиційному залишках коштів.
8. Оскільки підприємство здійснює три види діяльності – операційну (основну), інвестиційну і фінансову, то загальну кількість фінансових ресурсів треба визначати на основі аналізу грошових потоків кожного виду діяльності. Абсолютна фінансова стійкість підприємства настає, коли інвестиційна і фінансова діяльність фінансуються за рахунок позитивного сукупного потоку по операційній діяльності. Аналіз і прогноз руху фінансових потоків на прикладі ВАТ “Запорізький сталепрокатний завод” свідчить про фінансову стійкість підприємства.
9. Запропоновані економічні моделі можуть бути використані для рішення кола задач, спрямованих на підвищення ефективності діяльності підприємств різних галузей промисловості: регулювання співвідношення продуктивності праці і заробітної плати; планування кількості фінансових ресурсів, що будуть знаходитись в обороті: прогнозування фінансового стану підприємств на основі аналізу руху його фінансових потоків.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Абрютина М.С. Анализ финансово–экономической деятельности предприятия. – М.: Дело и сервис, 2000. – 254 с.
Азаров М. В основі єдиного економічного простору – соціально–економічнийпрагматизм/ Урядовий кур’єр, № 183, 1 жовтня 2003 року.
Аксененко А.Ф. Микроанализ и оценка внутрихозяйственных резервов. – М.:Финансы, 1980. – 127 с.
Андриенко В.Ф., Данюк В.М. Экономическое стимулирование трудовойактивности. – К.: Наукова думка, 1991. – 196 с.
Анализ хозяйственной деятельности в промышленности /Под ред. В.И.Стражева. – Минск:Вышэйшая школа, 1995. – 244 с.
Аптекарь С.С., Краснова В.В., Процив В.А. Планирование и анализ стоимостных показателей на металлургическом предприятии. – М.: Металлургия, 1986. – 224 с.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Артеменко В.Г., Белендир М.В. Финансовый анализ: Учебное пособие. – М.: Издательство «ДИС», НГАЭиУ, 1997. – 128 с.
Атлас З.В., Ионов В.Я. Эффективность производства и рентабельность предприятий. – М.: Мысль, 1977. – 200 с.
Афонин А.С. Основы мотивации труда: организационно–экономические спекты. – К.: МАУП, 1994. – 304 с.
Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория анализа хозяйственной деятельности. – M.: Финансы и статистика, 2002. – 415 с.
Барнгольц С.Б., Мельник М.В. Методология экономического анализа деятельности хозяйствующего субъекта. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 239 с.
Барун М.А. Об эффективности капитального строительства в промышленности // Пути индустриализации, 1929. – №3.
Бачурин А.В. Интенсификация и эффективность. – М.: Экономика, 1985. – 264 с.
Бенуни А.Х. Экономическое обоснование технических решений в цветной металлургии. – М.: Металлургия, 1976. – 280 с.
Бень Т.Г. Экономическая эффективность производства. – К.: Знание, 1983. – 48 с.
Бромвич М. Анализ экономической эффективности капиталовложений. – М.: ИНФРА–М, 1996. – 412 с.
Богатин Ю.В. Экономическая оценка качества и эффективности работы предприятия. – М: Стандарт, 1991. – 232 с.
Бланк И.А. Управление активами. – К.: «Ника–Центр», 2000. – 720 с.
Бланк И.А. Управление использованием капитала. – К.: «Ника–Центр», 2000. – 656 с.
Бланк И.А. Управление формированием капитала. – К.: «Ника–Центр», 2000. – 512 с.
Бланк И.А. Управление денежными потоками. – К.: «Ника–Центр», Эльга, 2002. – 736 с.
Болотин Б.М. и др. Эффективность капиталистической экономики. – М.: Наука, 1990. – 244 с.
Бурштейн Г. Против «борьбы» с «теорией затухающей кривой» под знаменем «отдачи» капитала // Пути индустриализации, 1930. – №23. – С. 66–71.
Бурсков В., Щепкин А. Механизмы обеспечения безопасности: Оценка эффективности // Вопросы экономики, 1992. – №1. – С. 52–58.
Вакульчик О.М. Корпоративне управління: економіко–аналітичний аспект. – Дніпропетровськ: Пороги, 2003. – 257 с.
Василик О.Д. Оценка эффективности деятельности предприятия // Бизнес–информ, 1999. – №21. – С. 69–71.
Вершинин A.M. Сравнительный анализ хозяйственной деятельности промышленных предприятий. – М.: Финансы, 1970.– 143 с.
Гольдберг Р. О методах исчисления эффективности капитальных вложений // Пути индустриализации, 1929. – №4.–С 17–28.
Гольдберг Р. О методах исчисления эффективности капитальных вложений // Пути индустриализации, 1929. –№11.–С 5–12.
Гаретовский Н.В. Экономические рычаги и эффективность производства. – М.: Финансы, 1980. – 222 с.
Губин Б.В. Оборот средств предприятий и эффективность производства. – М.: Экономика, 1975. – 108 с.
Демченков B.C., Милета В.И. Системный анализ деятельности предприятий. – М.: Финансы и статистика, 1990. – 182 с.
Довбня С, Шембель Ю. Прогнозирование банкротства украинских предприятий // Бизнес–информ, 1999. – №13–14. – С. 48–50.
Долан Э. Дж., Линдсей Д. Рынок: Микроэкономическая модель / Пер. с англ. В.Лукашевича и др. Под общ. ред. Б. Лисовика и В. Лукашевича. – СПб.: Питер, 1992. – 496с.
Дембинский Н.В. Анализ экономики промышленного предприятия.– Минск: Беларусь, 1979. – 274 с.
Драгун Л.Н., Редина Н.И., Заяц Е.И. и др. Проект создания системы управления эффективностью производства: формулировка цели, выбор критерия // Економіка: проблеми теоріїта практики. – Дніпропетровськ: Наука iосвіта, 2000.–вип. 22.– С. 14–19.
Дунаев Э.П. Методологические проблемы эффективности общественного производства // Вестник Московского ун–та. Сер. Экономика.– 1987. – № 1. – С. 3–10.
Евдокимов Р.И., Гавва В.М. Азбука маркетинга. – Донецк: Сталкер, 1998. – 432 с.
Жежера М. Порівняльна характеристика методики проведения аналізу фінансового стану підприємств в Україніта за кордоном // Економіка. Фінанси. Право. – 1999. – №5.– С.6–8.
Жизнин С.З. Предпринимательство и деньги. – М.: Новости, 1990. – 152с.
Житна І.П., Нескреба А.М. Економічний аналіз господарськоїдіяльності підприємств. – К.: Вища школа, 1992. – 191 с.
Закоморний С.М. Алгоритм оцінки ефективності використання фінансових ресурсів підприємства // Вістник Сумського сільскогосп. ун–ту. Сер. Фінанси такредит. – 1997.– №1(2). – С.72–77.
Закоморный С.Н. Вопросы эффективности использования финансовых ресурсов предприятия и его финансовое положение // Вістник Сумськогосільскогосп. ун–ту. Сер. Фінанси та кредит. – 1996. – №1(5). – С.7–12.
Зубов В.М. Как измеряется производительность труда в США / Под ред. Р.В.Гаврилова. – М.: Финансы и статистика, 1990. – 144 с.
Иванов Н.И., Бреславцев А.В., Хижняк В.И. и др. Целевые комплексные программы развития производства (методические вопросы). – К.: Наукова думка, 1986. – 240 с.
Иванов Н.И., Крайник И.У., Шубик В.Б., Дорофеев В.П. Повышение производительности труда в черной металлургии. – Киев: Техника, 1983. – 152 с.
Интенсификация промышленного производства / Отв. ред. Н.Г.Чумаченко. –К.: Наук. думка, 1985. – 280 с.
Иозайтис B.C., Львов Ю.А. Экономико–математическое моделирование производственных систем. – М.: Высшая школа, 1991. – 192 с.
ІвановB.М. Гроші та кредит. – К.: МАУП, 1999. – 230 с.
Ивахненко В.М. Курс економічного аналізу. – К.: КНЕУ, 2000.– 263 с.
Каракоз И.И. Основы теории экономического анализа. – К.: Вища школа, 1972.–135 с.
Каракоз И.И. Экономический анализ работы предприятий и объединений. – К.:Вища школа, 1982.– 351 с.
Касьянов А.И. Экономическая оценка и стимулирование результатовпромышленного производства. – М.: Экономика, 1986.–146 с.
Кац И.Я. Экономическая эффективность деятельности предприятий (анализ иоценка). – М.: Финансы и статистика, 1987.–192 с.
Керанчук Т. Финансовая стабильность предприятий и методические аспектыее оценки // Экономика Украины, 2000.– № 1.– С. 82– 85.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Кизима А., Кушнирик И. Прогнозирование вероятности банкротства на основе«Z– счета Альтмана» // Экономика Украины, 1999.–№ 12.– С.82– 84.
Ковалев А.И., Привалов В.П. Анализ финансового состояния предприятия. –М.: Центр экономики и маркетинга, 1999.– 210 с.
Ковалев В.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. – М.:Проспект, 2001. – 421 с.
Ковалев В.В. Фінансовій аналіз. – М.: Финансыи статистика , 1998. – 278 с.
Корнеева И.В., Хруцкий В.Е. Показатели хозяйственной деятельности // США: экономика, политика, идеология. – 1990. – №12. – С.91–104.
Коровина З.П.Эффективность производства, новой техники, капитальных вложений. – М.: Экономика, 1980. – 199 с.
Коробов М.Я. Фінансово–економічний аналіз діяльності підприємства. – К.:Знання, 2000.– 378 с.
Кочегарова М. Комплексный анализ финансового состояния строительныхпредприятий //БизнесИнформ.– 1998.–№21–22.–С.93–96.
Кочетков В. Современная практика рейтинговой оценки деятельностикоммерческих банков // Экономика Украины. – 2002.– № 6.– С.25– 30.
Красовский В. Экономическая эффективность производства и капитальныхвложений/Вопр. экономики. – 1983. – №11. – С.121–131.
Крейнина М.Н. Финансовое состояние предприятия: методы оценки. – М.: ДИС, 1997. – 223 с.
Крылова Т.Б. Выбор партнера: анализ отчетности капиталистического предприятия. – М.: Финансы и статистика, 1991. – 232 с.
Лексин В.Н., Кудикин Н.В., Мельник Л.Г. Эффективность совершенствования производства в цветной металлургии (методы оценки и анализа). – М.: Металлургия, 1980. – 216 с.
Леонтьев В.В. Экономические эссе. Теории, исследования, факты, политика. – М.: ИПЛ, 1990. – 188 с.
Литошенко Л. Проблема эффективности капитальных вложений // Вестник финансов, 1928. – №1. – С.30–38.
Логвинович Л. Состояние основного капитала и эффективность капитальных затрат в республиканской промышленности СССР // Местная промышленность и торговля. 1930. – №11.– С.14–21.
Логистика / Под ред. Б.А. Аникина – М.: ИНФРА–М, 1999. – 327с.
Лордкипанидзе О.Л. Оценка и планирование эффективности работы предприятия. – М.: Экономика, 1986.– 175 с.
Мазаков Е.В. Эффективность промышленного производства и пути ее повышения. – М.: Экономика, 1990.– 154 с.
Макконел Кемпбел Р., Брю Стэнли Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. – в 2т.: Пер. англ. Т2. – М.: Республика, 1992. – 400 с.
Макаров Л., Мариниченко I. Комплексна оцінка фінансового становищапідприємства // Бухгалтерський облікiаудит. –1995. – №4 – С.4–5.
Медведев В.А. Управление производством: проблемы теории и практики.– М.: Политиздат, 1983. – 270 с.
Малышев П.А., Шилин И.Г. Критерий эффективности производства (социально–экономический аспект). – М.: Мысль, 1973. – 344 с.
Маркс К. Капитал. Т. 1–3. – М.: Политиздат, 1983.
Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М.: Дело, 1992.–702 с.
Методика інтегральноїоцінки інвестиційноїпривабливостіпідприємств та організацій// Українськаінвестиційна газета. – 1998,21 квітня. – С.29–32.
Методики проведения углубленного анализа финансово–хозяйственного состояния предприятий и организации/Приказ Агентства по вопросам предупреждения банкротства предприятий и организаций от 27 июня 1997 г.–№81.
Методика по определению экономической эффективности использования новой техники, изобретений и рационализаторских предложений в цветной металлургии СССР. – М.: Минцветмет СССР, 1982. – 58 с.
Методика проведения углубленного анализа финансово–хозяйственного состояния неплатежеспособных предприятий и организаций // Бизнес – 1997.– №29. – С.41–51.
Муравьев А.И.Теория экономического анализа: проблемы и peшения. – М.: Финансы и статистика, 1988. – 282 с.
Новожилов В.В. Проблемы измерения затрат и результатов при оптимальном планировании. – М.: Экономика, 1967. – 367 с.
Назарбаева Р. Затраты или расходы в чем разница? / Бухгалтерия. – К.: Блицинформ. 2004. – №23. – С.53–57.
Огонь Ц.Г.Фінансовіметоди регулювання економіки // Фінанси України. 1996.–№1.– С.38–49.
Октябрьский П.Я. О согласовании показателей интенсификации и эффективности производства // Вестник Ленинградского университета. Сер. Экономика. – 1986 – Вып.2. – С.73–80.
Омаров А.М. Повышение эффективности производства. – М: Сов. Россия, 1980.–254 с.
Папієв М., Шаповал М. Соціальніорієнтири Державного бюджету / Урядовий кур’єр, №213, 12 листопада 2003 року.
Пиндайк Р., Рубинфельд Д. Микроэкономика: Сокр. пер. с англ./Научн. ред.: З.Т.Борисович, В.М. Полтерович, В.И. Данилов и др. – М.: Экономика, Дело, 1992.–510с.
Петухов P.M. Оценка эффективности промышленного производства: Методы и показатели. – М.: Экономика, 1990,– 95 с.
Политическая экономия. / В. А. Медведев, Л.И. Абалкин, О.И. Ожерельев и др. – М.: Политиздат, 1990. – 735с.
Послання Президента України до Верховної Ради України // Економіст, 2004. – №№3,4.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Порядок определения сумм, вносимых в бюджет предприятиями–монополистами в 1999 году в связи с превышением расчетной величины фонда оплаты труда. Утв. Пост. КМУ от 1.04.1999 г. №525 / Бизнес–Бухгалтерия. – 3 мая 1999.
Порядок определения сумм, которые должны вноситься в бюджет предприятиями–монополистами в 2000 году и Iквартале 2001 года в связи с превышением фонда оплаты труда. Утв. Пост. КМУ от 21 июня 2000 г. №1006 / Бизнес–Бухгалтерия. – №30 / 393, – 24 июля 2000 г.
Порядок визначення сум, що вносяться до державного бюджету підприємствами–монополістами у 2004 році та І кварталі 2005р. У зв’язку з перевищенням розрахункової величини фонду оплати праці. / Урядовий кур’єр, № 120, 30 червня 2002 року.
Салига К.С. Визначення розміру фінансових ресурсів, необхідних для випуску і реалізації продукції // Наук. пр. Кіровоградського національного технічного університету: Економічні науки, вип. 6. – Кіровоград: КНТУ, 2004. – С. 240–246.
Салига К.С. Економічний зміст та показники ефективності господарської діяльності промислових підприємств // Держава та регіони. Серія: економіка та підприємництво, 2004.–№5.–С. 205–212.
Салига К.С. Передумови дослідження економічної ефективності діяльності промислових підприємств // Держава та регіони. Серія: економіка та підприємництво, 2005. –№ 1. – С.120–123.
Салыга К.С. Принципы обобщающей оценки еффективности деятельности предприятия / Зб. тез доповідей науково–практ. конф.„Фінансово–економічне регулювання розвитку України та регіонів”. – Запоріжжя: ГУ „ЗІДМУ”, 2004. – С. 90–92.
Салига С.Я., Салига К.С., Костанян Г.А. Ресурсний підхід побудови математичної моделі економічної ефективності роботи суб’єктів, що господарюють // Держава та регіони. Серія: економіка та підприємництво, 2001. – №1. – С. 94–100.
Салига К.С. Теоретичні основи формування результатів і витрат господарської діяльності підприємства // Вісник Донецького університету економіки та права. Серія: економіка та управління, 2004. – №2. – С.34-40.
Салига К.С. Формування принципів оцінювання господарської діяльності підприємства // Держава та регіони. Серія: економіка та підприємництво, 2004. – №6. – С. 241–246.
Салига К.С. Удосконалення затратного підходу до оцінки ефективності функціонування підприємства // Зб. Наук. Праць Дніпропетровського національного університету. Вип. 201. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2005. – С.1238 – 1247.
Салига К.С. Соціально–економічне регулювання заробітної плати на промислових підприємствах // Економічний вісник національного гірничого університету. – Дніпропетровськ: НГУ, 2004.–№3. – С. 169–176.
Салыга К.С., Ткаченко Е.Ю. Моделирование нормативной рентабельности // Економіка: проблеми теорії та практики. Зб. наук. праць Дніпропетровського національного університету. Вип. 192. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2004. – С. 1009–1015.
Салига К.С. Удосконалення методів визначення економічної ефективності доданої вартості, створеної на промислових підприємствах // Вісник Запорізького національного університету. Економічні науки. – Запоріжжя: ЗНУ. – 2005. – №1– С. 69–77.
Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. – Мн.: НП «Экоперспектива», 1997. – 498 с.
Синавина B.C. Оценка эффективности и достоверности хозяйственнойдеятельности. – М.: Экономика, 1993. – 254 с.
Статистичний щорічник Запорізької області за 2003 рік / Відп. Т.В. Захарова. – Запоріжжя: Обласне управління статистики, 2003.–508 с.
Турило А.М., Турило А.А. Дальнейшее исследование сущности экономической эффективности и классификация ее видов // Науковий економічний збірник «Актуальні проблеми економіки». — № 3. — К., 2004. — С. 152-158.
Управление оборотными средствами: Монография/ С.Я. Салыга,Н.В. Нестеренко, Д.В. Василичев, К.С. Салыга. Запорожье: ЗЦНТЭИ, 2004. – 232 с.
Україна у цифрах у 2003 році: Корот. стат. довід./ Держкомстат України: За ред. О.Г. Осауленка. – К.: ТОВ „Видавництво „Консультант”, 2004. – 270 с.
Уряд: рішення і дії / Урядовий кур’єр, №233, 26 листопада 2003 року.
Учет и анализ эффективности производства / Под ред. А.Ф. Аксененко. – М.: Финансы и статистика, 1986. – 272 с.
Финансовое положение предприятия (оценка, анализ, планирование) / Под ред. д.э.н. А.В. Чуписа. – Сумы: Издательство «Университетская книга», 1999. – 332 с.
Форбриг Г. Комплексный анализ эффективности промышленного производства / Вестник статистики, 1980. – №9. – С. 48–56.
Хачатуров Т.С. Методы и практика определения эффективности капитальных вложений. – М.: Экономика, 1964. – 279 с.
Хелферд Э. Техника финансового анализа: Пер. с англ. – М.: Аудит ЮНИТИ, 1996. – 664 с.
Фикс Дж.Р. Стоимость и капитал: Пер. с англ. / Общ. ред. и вступ. ст. Р.М.Энтова. – М.: Прогресс, 1993. – 448 с.
Чирва А. Розвіяти торгівельні міфи / Урядовий кур’єр, №227, 2 грудня 2003 року.
Чирков В.Г. Выбор рациональных технических решений. – К.: Тэхника, 1991. – 155 с.
/>Чумаченко Н.Г. Внутризаводской экономический анализ. – К.: Техніка, 1968.–288 с.
Чумаченко Н.Г. Учет и анализ в промышленном производстве США. –М.: Финансы, 1971.– 237 с.
Чумаченко Н.Г., Заботина Р.И. Теория управленческих решений. – К.: Вища школа, 1981.– 247 с.
Чумаченко Н.Г., Червова Л.Г., Конищева Н.И. Экономия ресурсов в промышленности. – К.: Техніка, 1985.– 246 с.
Чумаченко Н.Г., Иванов Н.И., Мамутов В.К. Интенсификация промышленного производства.– К.: Наукова думка, 1985. – 279 с.
Чупис А.В., Закоморный С.Н. Эффективность использования финансовыхресурсов предприятия. – Сумы: Издательство «Козацький вал», 1997. – 228 с.
Шапошников Н. Об основных принципах индустриализации // Экономическое обозрение, 1927. – №1. – С. 31–40.
Швец И.Б., Чумаченко Е.В. Экономические основы формирования средств на оплату, стимулирование труда и социальную компенсацию. – Донецк: ИЭП НАН Украины, 2001. – 240 с.
Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Методика финансового анализа. – М.: ИНФРА – М., 1996. – 176 с.
Економіка підприємства / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.
Экономический анализ деятельности предприятий и объединений / Под ред. С.Б.Баргольц и Г.М. Тация. – М.: Финансы и статистика, 1981. –280с.
Экономический анализ финансово–хозяйственной деятельности предприятий / Под ред. В.И. Рыбина. – М.: Финансы, 1980. – 392 с.
Экономический анализ хозяйственной деятельности: Учебник для экономических вузов / Под ред. А.Д. Шеремета. – М.: Экономика, 1979. – 376 с.
Эффективность воспроизводства: измерение, планирование, стимулирование / Под ред. Б.М. Смехова, Т.В. Воейковой. – М.: Наука, 1984. – 192 с.
Эффективность общественного производства: критерии, методы расчета, показатели / Под ред. Б.П. Плышевского. – М.: Экономика, 1976. – 215 с.
Эйлон С. Система показателей эффективности производства: прикладной анализ: Пер. с англ. – М.: Экономика, 1980. – 192 с.
Экономическая энциклопедия. Политическая экономия / Гл. ред. А.М. Румянцев. – М.: Советская энциклопедия, Т.3, 1979.
Юзов О.В. Анализ производственно–хозяйственной деятельности предприятий черной металлургии. – М.: Металлургия, 1980.– 256 с.
Юзов О.В., Седых A.M. Анализ производственно–хозяйственной деятельности металлургических предприятий. – М.: МИСИС, 2002.– 359 с.
Brigham E.F., Gapenski L.C. Financial Management: Theory and Practice. –Chicago; New York; San Francisco ect.: Dryden Press, 1994. – 425p.
Needles B.E. Ir. Financial Accounting. 3d ed. – Boston: Houghton Mifflin Company, 1992 – 486p.
Strategic Financial Management / R.G. Clarke, B.Wilson, R.N. Daines, S.D. Nadaued. – Homewood (III.): Irwin, 1994. – 203p.
ДОДАТОК А
„ 3 ”лютого 2005 року
№ 26-15УКФУ-51
Довідка
про використання результатів наукового дослідження
Салиги Костянтина Сергійовича на тему    продолжение
–PAGE_BREAK–
„Удосконалення методів оцінки економічної ефективності
господарської діяльності промислових підприємств”
у роботі ВАТ „Запорізький алюмінієвий комбінат”
Розробки автора з даного напрямку досліджень пройшли виробничу перевірку і знайшли схвалення у роботі фінансового управління ВАТ„ЗАлК” для прогнозування фінансового стану на базі розрахунку потоку грошових коштів у операційній, інвестиційній та фінансовій діяльності.
Начальник
фінансового управління
ВАТ „ЗАлК” Т.М. Синявська
ДОДАТОК Б
„ 26 ”січня 2005 року
№ 3Д/236
Довідка
про впровадження у промислове виробництво
наукових розробок за темою дисертації Салиги К.С.
„Удосконалення методів оцінки економічної ефективності
господарської діяльності промислових підприємств”
Для практичного використання в роботі ВАТ „Запорізький сталепрокатний завод” прийняті наступні положення дисертації:
1. Методи оцінки економічної ефективності господарської діяльності підприємства.
2. Метод економічного обґрунтування співвідношення продуктивності праці та заробітної плати.
3. Метод розрахунку грошової маси в обігу підприємства.
4. Оцінка фінансового стану підприємства з використанням потоку грошових коштів.
Впровадження наукових результатів дозволило більш обґрунтовано планувати економічні показники діяльності акціонерного товариства.
Заступник директора
канд. екон. наук О.В. Лепьохін
ДОДАТОК В
„ 10 ”лютого 2005 року
№ 188
Довідка
про впровадження результатів науково — дослідницької роботи
До використання у ВАТ „Запорізький завод високовольтної апаратури” прийняті деякі положення дисертаційного дослідження
Салиги К.С. в напрямку оцінки економічної ефективності діяльності господарюючого суб’єкту, зокрема щодо:
— соціально – економічного обґрунтування фонду оплати праці на наступний період;
— обґрунтування потреби у фінансових ресурсах;
— аналізу грошових потоків акціонерного товариства.
Використання результатів наукової роботи дає можливість інформаційно забезпечити прийняття управлінських рішень.
Заступник Генерального
директора з науки, техніки
та охорони праці О.В. Кох-Коханенко
ДОДАТОК Ж
„01”березня 2005 року
№ 428
Довідка
про впровадження наукових досліджень у навчальний процес
Результати наукових досліджень за темою дисертації Салиги Костянтина Сергійовича „Удосконалення методів оцінки економічної ефективності господарської діяльності промислових підприємств” знайшли застосування в навчальному процесі у Гуманітарному університеті при проведенні лекційних занять з дисциплін „Економіка підприємства”, „Фінанси підприємства” для студентів та слухачів економічних спеціальностей факультету економіки і факультету післядипломної освіти.
Ректор В.М. Огаренко
ДОДАТОК З
Вихідні дані для розрахунку показників економічної ефективності діяльності підприємств України [95, 115]
Показники
2000р.
2001р.
2002р.
2003р.
Виручка від реалізації, млн. грн, Vр
Усього Промисловість
641431,6 256529,5
812841,9 264370,9
906623,9 291705,5
626585,0 243976,9
Оборотні активи (на кінець року), млн. грн, Соб
Усього Промисловість
319630 159712
379587 149838
432042 166335
374495 177634
Основні засоби, млн. грн., Со
Усього Промисловість
828822 267080
915477 311089
965756 339259
990437 348770
Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування (прибуток), млн. грн, П
Усього Промисловість
13933 8835
18741 8537
14641 2867
20312 9122
Середньорічна кількість найманих працівників, тис. чол., Ч
Усього Промисловість
13678 3740
12931 3497
12235 3578
11711 3415
Валова додана вартість, млн. грн, Vд=П+Взп    продолжение
–PAGE_BREAK—-PAGE_BREAK—-PAGE_BREAK–

nо
Vр
Vт
Vч
Vу.ч
631294,8
277369,4
50513,6
327883,0
60350,4
2,14
6562
16,89

0,84
858556,0
851545,0
216175,4
243585,4
ДОДАТОК Н
Вихідні дані для розрахунку показників економічної ефективності ВАТ “ЗАлК” у 2003 році
Показники
Символи
тис. грн

Реалізована продукція
Товарна продукція
Чиста продукція
Умовно чиста продукція
Амортизаційні відрахування
Матеріальні та інші витрати
Витрати на оплату праці (з відрахуваннями на соціальні заходи)
Валовий прибуток
Нормативний (плановий) прибуток
Нормативна чиста додана вартість
Бухгалтерські витрати (собівартість)
Нормативні економічні витрати

Vр
Vт
Vч
Vу.ч
Ва
Вм
Взп
П
Пн
Вч.д
Вб
Вэк

858556,0
851545,0
216175,4
243585,4
27410,0
623379,0
78482
129285,0
129150,0
216040,4
729271,0
858421,0
ДОДАТОК О
Вихідні дані для розрахунку фінансових ресурсів, необхідних для випуску та реалізації продукції на промислових підприємствах у 2003 році
Показники
Символи
ВАТ “Маркохім”
ВАТ “Запоріжтранс-форматор”
ВАТ “Дніпроспец-сталь”
ВАТ “Запорізький алюмінієвий комбінат
ВАТ “Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат”
Вартість основних засобів, тис. грн
Нематеріальні активи, тис. грн
Витрати на капітальний ремонт, модернізацію, реконструкцію та покращення основних засобів, тис. грн

Вартість оборотних коштів, тис. грн
Річний валовий прибуток, тис. грн
Річна кількість оборотів оборотних коштів
Капіталізований прибуток, тис. грн
Страховий (резервний) залишок коштів плюс Компенсаційний залишок грошових активів плюс
Інвестиційний залишок грошових активів, тис. грн.
Со

Спок

Соб
П
nоб
Cп

Гст
Гк
Гі
143267,0
128,0
7150,0

71689,0
51883,2
6,94
7475,96

143,2
223461,0
201,0
11173,0

64068,0
16833,0
1,80
9351,66

128,2
392331,5
352,0
19616,0

16889,0
17465,1
18,90
924,08

33,8
631294,0
595,0
31564,0

327883,0
129285,0
2,14
60413,55

65,4
36592,0
32,0
1830,0

18421,0
33512,3
5,42
6183,08

36,8