Кафедра міжнародноїекономіки
Контрольна робота
здисципліни:
“Грошово-кредитні системи зарубіжних країн”
Зміст контрольної роботи
1. Монетарний режимтаргетування грошових агрегатів: сутність та зміст, переваги, недоліки (№5)
2. Федеральна резервнасистема: організаційна структура, управління, завдання та функції. Еволюціявзаємовідносин центрального банку та уряду. (№14)
Список літератури
1. Монетарний режим таргетування грошових агрегатів:сутність та зміст, переваги, недоліки (№5)
Структуру грошового обороту можна визначити за різними ознаками.Найпоширенішою з них є класифікація грошового обороту залежно від формифункціонуючих у ньому грошей. За цією ознакою грошовий оборот поділяється набезготівковий і готівковий обороти.
Готівка, як правило, використовується при утворенні доходів населення(виплата заробітної плати, пенсій, стипендій) і витрачанні доходів населення(купівля товарів і послуг у роздрібній торгівлі тощо). У сфері готівковогообороту гроші рухаються поза банками, безпосередньо обслуговуючи відносиниекономічних суб’єктів.
У сфері безготівкового обороту рух грошей здійснюється у виглядіперерахування сум через рахунки в банках. При цьому гроші не виходять за межібанківської системи, що дозволяє контролювати грошові потоки суб’єктівгосподарювання і певним чином впливати на відносини відповідних економічнихсуб’єктів не лише їм самим, а й банкам. Визначаючи законодавчо можливістьбанківських установ здійснювати такий контроль, держава може впливати на весьбезготівковий грошовий оборот зокрема І на процес суспільного відтворення уцілому. У цьому основна перевага безготівкового обороту грошей порівняно зготівковим.
Сьогодні обіг готівки у розвинених країнах відіграє незначну роль — практично в усіх цих країнах маса готівки не перевищує 5-10% обсягу сукупногогрошового обороту. Збереження готівки в обігу за умов високого рівня розвиткубезготівкових розрахунків пояснюється намаганням населення вивести свої грошовідоходи з-під контролю податкових органів.
У всіх розвинутих країнах канали обігу готівки і безготівкової грошовоїмаси утворюють єдине ціле. Постійно відбувається перетворення грошей збезготівкової форми у готівку і навпаки.
Сукупний грошовий оборот забезпечується певною масою грошей, величинаякої має важливе значення для діяльності центрального банку тагрошово-кредитного регулювання економіки країни. Зміна маси грошей, що циркулюєв економічній системі, може суттєво вплинути на реальний випуск продукту,рівень цін, зайнятість тощо.
Маса грошей в обігу — це загальна сума залишків грошей у всіх їх формах,які знаходяться у розпорядженні суб’єктів економіки у певний момент часу.
Оскільки контроль за кількістю грошей надзвичайно важливий дляекономічної стабільності, необхідно володіти адекватними можливостями длявимірювання грошової маси. В умовах розвинутих ринкових відносин визначеннякількості грошей — надзвичайно складне завдання. Це пояснюється тим, що всучасній економіці різні види активів одночасно тією чи іншою мірою виконуютьусі основні функції грошей (засіб обігу, міра вартості, засіб нагромадження).Тобто немає вагомих підстав для того, щоб провести чітку межу між власне грішмита іншими ліквідними активами.
Залежно від можливості одночасного використання різноманітних видівгрошових коштів розрізняють кілька грошових агрегатів, що є показниками обсягуі структури грошової маси.
Розмежування грошових агрегатів відбувається виходячи з міри їхліквідності, тобто можливості швидкої, з найменшими ризиками і затратамиконверсії різних форм вкладів і заощаджень у засоби, що швидко реалізуються. Узагальному вигляді грошові агрегати різних країн при деяких їх відмінностяхможна звести до таких:
=> Перший грошовий агрегат, який протягом багатьох років відіграє рольдомінуючого вимірника грошової маси, акцентує увагу на функції грошей як засобуобігу. У промислово розвинутих країнах майже всі обмінні операції здійснюютьсяза допомогою двох високоліквідних активів — готівки і трансакцій-них депозитів(вклади до запитання, дорожні чеки та інші чекові депозити). Сума готівки івкладів до запитання позначається терміном параметр М1.
=> До другого грошового агрегату входять строкові і ощадні вклади укомерційних банках. Цей агрегат грунтується на здатності грошей бути ліквіднимзасобом нагромадження купівельної спроможності. Він охоплює ряд активів, якімають фіксовану номінальну вартість і здатні перетворюватися на готівку аботрансакційні депозити для здійснення відповідних платежів. Проте здебільшого ціактиви не можуть безпосередньо переводитися від однієї особи до іншої, тобто їхліквідність менша порівняно з агрегатом М1.
У сукупності з готівкою і трансакційними депозитами ці активи утворюютьпараметр М2.
=> Крім активів, що входять до параметра М2, існують й інші, меншліквідні активи: депозитні сертифікати, строкові угоди про зворотний викуп ітермінові позики в євродоларах, акції взаємних фондів грошового ринку тощо.Грошовий параметр, що включає в себе М2, а також перелічені вище активи,називається параметром М3.
=>Проте активами, що включаються до параметра М3, не вичерпуєтьсяперелік усіх ліквідних активів. Певні види цінних паперів (наприклад,банківські акцепти, комерційні папери, короткострокові цінні папери і облігаціїдержавних скарбниць) також вважаються досить ліквідними. Найширшим з усіхвикористовуваних на сьогодні грошових агрегатів, що охоплює суму цих активів іпараметр М3, є параметр М4 (чи L — у США).
Національний банк України, починаючи з 1993 р., з метою аналізу тарегулювання грошової маси визначає такі грошові агрегати:
МО — готівка в обігу (банківські білети та розмінна монета, що знаходятьсяпоза банківською системою);
М1 — МО + залишки грошових коштів на поточних банківських рахунках унаціональній валюті;
М2 — МІ + залишки грошових вкладів на банківських строкових рахунках унаціональній валюті та валютні кошти;
М3 — М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків та цінні паперивласного боргу банків.
У практиці управління сукупним грошовим оборотом кожний агрегат має певнепризначення, а разом вони дають цілісну картину структури та динаміки грошовоїмаси і грошового обігу.
Окрім того. Національний банк визначає показник, що називається«грошовою базою», який широко використовується при визначенніпотенційних можливостей розвитку емісійного процесу і відповідно до нього — динаміки прогнозування грошової маси. Показник грошової бази не є ще однимгрошовим агрегатом за своїм змістом, оскільки характеризує масу грошей з бокупрояву її на балансі центрального банку. Центральний банк здійснюєбезпосередній контроль та регулювання грошової бази, впливаючи врешті-решт і назагальну масу грошей.
За змістом грошова база — це об’єднавчий показник резервних грошейбанківської системи країни, який через ефект кредитного мультиплікатора формуєзагальну масу грошей, що знаходяться в обігу.
Таким чином, регулювання Національним банком України грошової бази черезрегулювання грошової маси є основою організації грошового обороту в країні.
Грошова база включає готівку, що знаходиться в обігу поза банківськоюсистемою (МО), готівку в касах банків та резерви комерційних банків на їхрахунках у Національному банку. Ці гроші не беруть участь у кредитномубанківському обороті і додатково не збільшують масу грошей в обігу, а тільки єбазою для її зростання.
Перші два елементи грошової бази (готівка в обігу та в касах банківськихустанов) складають усю суму готівки, що випущена Національним банком та неповернута у його фонди. Третій агрегат (резерви комерційних банків в НБУ) єсумою зобов’язань Національного банку перед комерційними.
Що ж стосується безготівкових елементів грошових агрегатів (М1, М2, М3) — вони є зобов’язаннями комерційних банків перед своїми клієнтами і формуються якза рахунок одержаних від НБУ коштів (третій елемент грошової бази), так і зарахунок створення грошей самими банківськими установами в процесі їх кредитноїдіяльності завдяки механізму грошового мультиплікатора. Тому безготівковіелементи грошових агрегатів значно перевищують обсяг резервів комерційнихбанків на їх рахунках в НБУ (безготівкового агрегату грошової бази). Внаслідокцього загальний обсяг кожного з агрегатів М1, М2, М3 перевищує обсяг грошовоїбази на величину грошового мультиплікатора.
2. Федеральна резервна система: організаційнаструктура, управління, завдання та функції. Еволюція взаємовідносинцентрального банку та уряду. (№14)
Федеральна резервна система США – центральна установа у банківській системі,що відповідає за монетарну політику США, центральний банк («банкбанків», агент уряду при обслуговуванні державного бюджету).
Федеральну резервну систему створено у 1913 р. (дві спроби утворитицентральний банк США у 1811 та у 1836 р. були невдалі). Ворожості американцівдо заснування центрального банку поклала край паніка у 1907 р. Тому в 1908 р.закон Олдрича-Ріланда визначив завдання розробити проект організаціїцентрального банку. У 1913 р. згідно із законом про Федеральну резервну системустворюється ФРС з 12 федеральними резервними банками.
ФРС має формальну інституційну структуру, а разом з тим і неформальнуструктуру, що визначає, де всередині Федеральної резервної системизосереджується справжня влада.
Формально ФРС складається з таких структурних одиниць (рис. 1):
– Радакеруючих;
– 12федеральних резервних банків (ФРБ);
– банки-члени(приблизно 40 % комерційних банків США і національні банки);
– Федеральнийкомітет відкритого ринку (РОМС);
– Федеральнаконсультативна рада.
/>
Рис. 1. Формальна структура Федеральної резервної системи
Голова Ради керуючих впливає на Раду керуючих через право встановлюватипорядок денний засідань Ради і РОМС, виступати від імені ФРС і вести переговориз Конгресом і Президентом США (голова також впливає на Раду своїм авторитетом).
Федеральна резервна система на практиці функціонує як об’єднанийцентральний банк, що контролюється Радою керуючих, і зокрема головою Радикеруючих. Проте ФРС як державна установа більш незалежна, ніж інші установиуряду США.
Рада керуючих ФРС складається із семи чоловік (включаючи голову) івідіграє вагому роль у прийнятті рішень ФРС. Кожний керуючий призначаєтьсяпрезидентом США і затверджується сенатом. Керуючі виконують свої обов’язкипротягом лише одного 14-річного строку і делегуються від 12 федеральнихрезервних округів. Рада керуючих бере активну участь в ухваленні рішень щодоздійснення монетарної політики. Керуючі є членами РОМС (Рада підтверджує або несхвалює облікову ставку ФРБ).
Рада керуючих має законодавчо закріплені обов’язки, що не стосуютьсябезпосередньо монетарної політики (у 1933–1968 рр. згідно з інструкцією «Q» встановлювала максимальніпроцентні ставки за певними видами депозитів; у 1969–1982 рр. мала праворегулювати і контролювати кредит).
Федеральні резервні банки – це 12 окружних банків, що утворюють ФРС.Кожний банк є квазігромадською, зареєстрованою як корпорація, інституцією, якоюволодіють приватні комерційні банки округу, що є членами ФРС. Ці Банки – члениФРС купують акції у свого окружного ФРБ (вимога до членства), і дивіденди, щосплачуються на ці акції, обмежуються до 6 % річних.
Федеральні резервні банки виконують такі функції:
– здійснюютькліринг чеків;
– емітуютьнові гроші;
– вилучаютьзношені гроші з обігу;
– оцінюютьокремі заявки на злиття банків;
– керують інадають дисконтні позички банкам у своїх округах;
– досліджуютьстан банків-членів;
– залучаютьсядо здійснення монетарної політики (встановлюють
облікову ставку, вирішують, які банки можуть отримувати дисконтні позички відФРБ, вибирають одного банкіра для служби у Федеральній консультативній раді,мають голос у РОМС).
Банки – члени ФРС – це всі національні банки (зареєстровані службоюконтролера грошового обігу США) і близько 40 % комерційних банків США у 90-хроках. Закон про дерегулювання депозитних інститутів і контроль за грошовимобігом (1980 р.) поставив в однакове становище банки (члени і не члени ФРС)щодо резервних вимог.
Федеральний комітет відкритого ринку ухвалює рішення стосовно здійсненняоперацій на відкритому ринку. Цей комітет складається з семи членів Радикеруючих ФРС, президента ФРБ Нью-Йорка та президентів чотирьох інших ФРБ.Очолює РОМС голова Ради керуючих ФРС. В обговоренні питань беруть участь іншісім президентів окружних банків.
Федеральний комітет фактично не купує і не продає цінних паперів, А,надсилає директиву до торгового бюро ФРБ Нью-Йорка, де керуючий внутрішнімиопераціями на відкритому ринку здійснює нагляд за купівлею-продажем державнихцінних паперів.
Федеральна консультативна рада не впливає істотно на політику ФРС івиконує здебільшого церемоніальні функції.
Розглянута офіційна (формальна) структура ФРС не відображає реальноївлади, а також структур, що ухвалюють рішення. Тому розглянемо неформальнуструктуру ФРС (рис. 2).
/>
Рис. 2. Неформальна структура Федеральної резервної системи
Хоча ФРС підпорядковується безпосередньо Конгресу, згідно із законом Конгресабо президент не можуть здійснювати політичного тиску на її керівників.Незважаючи на це Рада керуючих має координувати свої дії з політикоюпрезидентської адміністрації та Конгресу. Федеральна резервна система неотримує фінансування від Конгресу, але на оперативні витрати стягує гроші зприбутків від інвестицій та з плати за надані послуги. Коли виникаєсуперечність – прагнути одержувати прибутки чи служити інтересам суспільства,ФРС має вибрати друге.
Федеральну резервну систему засновано Конгресом у 1913 р. для посиленнянагляду за банківською системою та припинення банківських криз, що періодичновиникали у XIX ст. Внаслідок Великої депресії 30-х років Конгрес наділив ФРСправом змінювати резервні вимоги до комерційних банків і регулювати маржу фондовихринків. З часом було прийнято й інші закони, що полегшили можливість ФРС даватикредити при наближенні фінансових катастроф.
Під час Другої світової війни діяльність ФРС зводилася до надання праваМіністерству фінансів США шукати позики під невисокий процент. Коли з початкомконфлікту в Кореї комерційні банки почали продавати велику кількість ціннихпаперів міністерства фінансів, ФРС енергійно скуповувала їх, щоб запобігтипадінню цін на них. У 1951 р. ФРС уклала угоду з міністерством фінансів про незалежністьсвоєї політики від фінансування з боку міністерства. Вона зосередила зусилля настабілізації національної економіки – утримувала процентні ставки на низькомурівні під час зниження ділової активності та підвищувала їх у періоди швидкогоекономічного зростання. Наприкінці 50-х років ФРС приділяла особливу увагустабілізації цін та обмеженню збільшення грошової маси, а в 60-х рокахспрямовувала зусилля на досягнення повної зайнятості та розвиток виробництва.
У 70-х роках кредитна експансія стала занадто стрімкою, і економікапочала потерпати від зростання інфляції. З 1979 р. ФРС проголосила новуполітику, спрямовану на безпосередній контроль за грошовою масою, що перебуваєв обігу, а не за процентними ставками. Завдяки такій політиці вдалося сповільнититемпи збільшення грошової маси, обмежити кредитну експансію та знизити рівеньінфляції. Втім, на початку 80-х років така політика спричинила і спад діловоїактивності. У 1982 р. ФРС знову послабила контроль за збільшенням грошовоїмаси, активізувавши діяльність щодо зниження процентних ставок.
Для контролю за загальною масою грошей в обігу і кредитів у національнійекономіці ФРС використовує такі основні важелі. Перший – регулювання обліковоїставки, або ставки процентів, які сплачують комерційні банки за позичені урезервних банків гроші. Підвищуючи (знижуючи) облікову ставку, ФРС можезаохочувати (або навпаки) комерційні банки до купівлі позик, впливаючи нарозмір одержуваного банками прибутку за надані позики.
Другим важелем є встановлення норми обов’язкового резервування. Це певнийвідсоток депозитів, величину якого встановлює ФРС і який комерційні банкизобов’язані тримати в готівковій формі у своїх сховищах або ж у формі депозитів- у регіональному резервному банку. Резервні депозити не можна використовуватидля надання позик.
Третім чи не найголовнішим важелем є операції на відкритому ринку, тобтокупівля-продаж державних цінних паперів. Коли ФРС скуповує державні цінніпапери у банків або в інших закладів та осіб вона платить за них чеком (новеджерело грошей, які вона друкує)’ виписаним на себе. Коли цей чек депонується убанку, то створюються нові резерви, частину з яких банк може позичати абоінвестувати збільшуючи тим самим грошову суму.
Ці засоби дають можливість ФРС збільшувати або зменшувати обсяг грошей вобігу та кредитів в економіці США. Коли кількість придатних для позик грошейзбільшується, кредити одержати легко, а процентна ставка знижується. Якправило, в разі зниження процентної ставки ділові та споживчі витратизбільшуються. Коли ж кількість грошей, призначених для позик, зменшується,кредит стає «дорогим, а процентні ставки підвищуються. Вважається, що»дорогі гроші – це могутнє знаряддя для боротьби з інфляцією.
Багато чинників ускладнюють використання Федеральною резервною системоюбюджетно-кредитної політики для розв’язання своїх завдань. Передусім через те,що зміни грошової маси не викликають негайних змін в економіці. Збільшення чизменшення кількості грошей в обігу може не позначатися на економіці, доки ненастануть інші економічні умови. Нові умови можуть вступити у взаємодію зізміненою грошовою масою, викликаючи непередбачені наслідки. Спроба використатигрошово-кредитні засоби для стабілізації цін інколи перешкоджає спробам досягтиповнішої зайнятості, а намагання вдатися до грошово-кредитних операцій длязниження рівня безробіття нерідко спричиняють інфляцію. Завданнягрошово-кредитної політики ускладнюється також через проблеми платіжногобалансу країни. Тому ФРС намагається діяти обережно, змінюючи грошову масу СШАповільно і поступово.
Список літератури
1. Вешкин, Ю.Г.Банковские системы зарубежных стран [Текст]: курс лекций / Ю. Г. Вешкин, Г. Л.Авагян. — М.: Экономистъ, 2006. — 400 с.
2. Іванов, В.М.Грошово-кредитні системи зарубіжних країн [Текст]: курс лекцій / В. М. Іванов,І. Я. Софіщенко; МАУП. — К.: МАУП, 2001. — 232 с.
3. Коваленко, В.В.Центральний банк і грошово-кредитна політика [Текст]: навчальний посібник / В.В. Коваленко; УАБС НБУ. — К.: Знання України, 2006. — 332 с.
4. Лисенков, Ю.М.Грошово-кредитні системи зарубіжних країн [Текст]: навчальний посібник / Ю. М.Лисенков, Т. А. Коротка. — К.: Зовнішня торгівля, 2005. — 118 с.
5. Михайловська,І.М. Гроші та кредит [Text]: практикум / І. М. Михайловська, К. Л. Ларіонова.- Львів: Новий Світ-2000, 2008. — 312 с.
6. Центральний банкта грошово-кредитна політика [Текст]: підручник / Мін-во освіти і наукиУкраїни, КНЕУ; ред. А. М. Мороз. — К.: КНЕУ, 2005. — 556 с.
7. Шамова, І.В.Грошово-кредитні системи зарубіжних країн для спеціальності «Банківськасправа» [Текст]: навчально-методичний посібник для самост. вивч.дисц. /І. В. Шамова; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2007. — 160 с.
8. Шаров, О.Центральний банк у ХХІ сторіччі: виклики та рішення [Текст] / О. Шаров //Вісник Національного банку України. — 2008. — N 7. — C.18-29