РЕФЕРАТ
Моральна активність особистості
Мораль і інші соціальні явища як «особливі види виробництва»,підлеглі „його загальному закону” [46].За останніми науковими знахідками (В. Малахов, Т. Аболіна, Н. Зотов)її можна розглядати як виробництво специфічних цінностей і як складну системудуховно-правових відносин, що виникають між членами суспільства і постійноздійснюються у процесі їх спільної діяльності на основі конкретнихнормативно-ціннісних орієнтацій. Діюча природа людини в індивідуальній формівтілює її спосіб буття, соціальну сутність, визначення якої такі жбагатогранні, як сама людська дійсність і різні види людської діяльності [37]. Поза діяльністю особа обов’язкововипадає з конкретних соціальних зв’язків, переходить вдещо, що не маєцінності — беззмістовний абстракт. Тільки в якості реального суб’єкту моральноїдіяльності, прямо взаємодіючи з іншими партнерами і групами в окремихситуаціях, вона стає взірцем і життєздатним носієм моральних цінностей івідносин. Водночас моральна цінність, власне, діяльності людини може бутиз’ясована лише в контексті її моральних відносин з іншими.
Проблема моральної активності особистості здавна привертала досебе увагу філософів, етиків. Ще Аристотель стверджував, що вище благо людини єдіяльністю душі згідно з найкращою і найбільш повною доброчинністю протягомвсього її життя, а вчинок досить добропорядний, якщо здійснюється свідомоправомірно і ради її самої згідно устрою душі [42]. Пізніше стоїки і християнські богослови, а в свій часПаскаль, Берклі, Юм, Хатчесон, Шефтсбері, Лейбніц абсолютизували спонтаннуморальну активність душі всупереч реальній поведінці людини. На противагуцьому, англійські та французькі матеріалісти ХVП-ХVШ ст., Фейєрбах іреволюціонери-демократи в XIX ст. підкреслили вирішальне значення довкілля івиховання уформуванні мислення людини і моральної практики у якості формі критеріїв її моральності. Кант протиставив загальній легальності вчинків і їхнаслідків внутрішню моральність образу мислення людини у боротьбі зі злом, щонабуває усвідомлення свого обов’язку; Фіхте побачив моральне значення людини вїї свідомій і вільній дії на основі суб’єктивної необхідності, виходячи зчистої совісті, і не турбуючись про можливі наслідки [80]. Бажаючи подолати етичний суб’єктивізм, натуралізм іспоглядальність, Гегель показав моральну діяльність у діалектичнійвзаємозумовленості загального і єдиного, об’єктивного і суб’єктивного,зовнішнього і внутрішнього. Не в прекраснодушній совісті, формально чеснихнамірах або словесному визнанні обов’язку полягає істинна добропорядність;дійсним є самосвідомість, вчинки, в яких відкривається моральна субстанція [46]. Але абстрактно-спекулятивний підхіддо проблеми моральнісної активності людини заважав Гегелю виявити її реальніземні початки і соціальну сутність. К. Маркс вважав, що в ієрархії видівлюдської діяльності і форм зв’язків вагомими є трудова предметна практика іекономічні відносини, на основі яких народжуються самосвідомість як рефлексіянад ними. Уматеріальному виробництві, – писав він, між людьмискладається „істинний суспільний зв’язок”, який „виникає не внаслідокрефлексії, а виступає як, безпосередній продукт діяльного здійснення індивідамисвого особистого буття [120].“Більшість етиків сьогодні вважає, що моральні зв’язки є вторинною, формоюідеологічних (і соціально психологічних) відносин, які створюються,трансформуючись спочатку через свідомість людей, включаючи рефлексивнусамосвідомість як суб’єктивний збудник їх поведінки. Людина за своєю природою єсамодіяльною і самосвідомою суспільною істотою, у тому розумінні, що вонаставиться до самої себе як до існуючого живого роду, як до істоти універсальноїі тому вільної [120]. Дякуючисамосвідомості, її життєдіяльність набуває свідомого і вільного самодіяльногохарактеру, і, особливо, це відноситься до її моральнісної діяльності. З іншогобоку, „яка життєдіяльність індивідів, такі вони й самі” [120], така і самосвідомість, яка в ній формується і, в якій вонавідображається. Тому для вільного розуміння наявності і ролі моральноїсамосвідомості ужитті людини необхідно виявити специфіку моральноїдіяльності останньої. Категоріальний статус розуміння «моральнадіяльність» вперше в етиці спробував обґрунтувати О.Г. Дробницький.Теоретичним аналізом і втіленням у наукову сферу даної категорії пліднозаймались С.Ф. Анісімов, Л.М. Архангельський, В.І. Бакштановський, В.А.Блюмкін, М.І. Боровський, В.А. Василенко, А.А. Гусейнов, Л. Драмалієв, Ю.В.Согомонов, А.І. Титаренко, Ф.Н. Щербак і інші. Водночас частина етиків(Н.Д. Зотов, Н.Н. Крутов, Б.О. Ніколічев, Р.В. Петропавловський,К.А. Шварцман, В.Н. Шердаков і інші) надає перевагу термінам, „моральнаактивність”, моральна поведінка. На їх думку, останні більш адекватно виражаютьморальну сутність особистості. Деякі з них в основному заперечуютьцілеспрямованість діяльного підходу до дослідження моралі. Так, поняттяморальної діяльності ставиться під сумнів з тієї причини, що діяльності,співставленій із соціальним суб’єктом, характерні спеціально-предметнепризначення, фіксування і операційні засоби існування. Моральні проявионтологічно є принципово іншими. Іменування їх діяльності може мимоволіспонукати до розгляду моралі за типом діяльності і складати умови для поєднанняморального з позаморальним. Отже, не поняття „моральна діяльність”, а „моральнаактивність” більш придатне для позначення поведінкових проявів моралі.
Здається, нема необхідності протиставляти моральну активність іповедінку моральній діяльності, адже між ними є і спільність, і відмінність.Моральна поведінка, моральна діяльність за своєю сутністю – прояви соціальноїактивності як універсальної форми вільного діяльного світо- і самоставлення людини.Моральна активність складає продуктивну сутність моральної діяльності,поведінки, позиції особистості. Все це протиставлене пасивності людини, характеризуючиїї бездіяльність, інертність, споглядальність, споживання. З іншого боку,моральнісна діяльність – то найбільш адекватний і ефективний спосіб реалізаціїморальної активності, яка виступає як міра моральної дієздатності, енергії,вольового напруження і цілеспрямованості, ініціативи, наполегливості ісамостійності суб’єкту. Однак ступінь і форми моральнісної активності можутьшироко варіювати – від безініціативного, в’ялого виконання обивателя досамовідданого морального мистецтва громадянина, від безрезультативної показовоїморальності або цинічно антисуспільного активізму до безмежногогероїчногоентузіазму в ім’я добра. Моральнісна активність може обмежуватись лише духовноюсферою, виражаючись в правдивому моральному аспекті, докорах сумління, нереалізованих в цілеспрямованій діяльності, реальних вчинках.
Співвідношення моральнісної діяльності і поведінки також виступаєв різних аспектах. Частина психологів (А.Н. Леонтьєв, В.А. Петровський,В.А. Ядов і інші), розглядаючи в діяльності субстанцію людськоїактивності, поведінку трактує як її зовнішню форму, виходячи з того, що одній ітій же діяльності можуть відповідати різні способи поведінки і, навпаки, воднаковій поведінці проявляється різна за змістом діяльність. У „Словнику зетики” моральнісна поведінка визначається як сукупність всіх вчинківлюдини, що мають моральне значення, незалежно від змісту і ступеня пізнання їхспонук, а в моральну діяльність включаються лише цілеспрямовані і моральномотивовані дії. Г.Н. Гумницький же в загальному виключає поведінку зморальнісної діяльності, яку відносить до духовного процесу морального вибору впсихіці суб’єкту [52]. Інші етикипропонують моральну поведінку розглядати як моральнісну діяльність у широкомурозумінні. Поряд з цим, деякі із них визнають особисту моральнісну діяльність убільш вузькому значенні, бачачи її специфіку у вільному свідомому виборі іутвердженні етичних цінностей, формуванні моральних якостей свідомості іповедінки людини засобами морального виховання, перевиховання і самовиховання,моральних оцінок і самооцінок, рефлексії, докорів сумління і так далі [9].
Дійсно, моральнісна діяльність, як правило, лише теоретично можебути виділена із багатоманітної людської життєдіяльності в її аксіологічному ідеонтологічному аспектах (подібно до того, як і моральні відносиниабстрагуються із сукупності суспільних відносин в якості їх специфічної грані).У такому розумінні моральнісною є будь-яка суспільно значуща (хоча не завждицілком морально визначена) діяльність, мотиви, цілі, засоби і результати якоїпідлягають оцінюванню з позиції добра і зла, оскільки вона спрямована на благо,чи на шкоду окремим особам, групам, суспільству. Хоча моральнісна діяльність івключає в себе окремі виважені рухи і дії, в цілому вона виступає як системанавмисних морально регулюючих вчинків. На відміну від морально значущої заоб’єктивнимирезультатами поведінки, яка може бути суб’єктивно безцільовою і немотивованою,моральна діяльність – морально цілеспрямована і мотиваційно зумовлена.
У цілісній багатофункціональній моральнісній діяльностіособистості можна логічно виявляти необхідні моменти навчальної (моральневиховання і самовиховання), пізнавальної (засвоєння соціально-моральногодосвіду і морального самопізнання), оцінюючої (вибір ціннісних орієнтацій,моральна оцінка інших і себе), комунікативної (спілкування з іншими і з самимсобою) речей, кожна з яких в певних умовах стає домінуючою чи навіть виступаєяк особливий вид діяльності. Так, комунікативний аспект моральнісної діяльностістає стрижневим, адже „об’єктами” останньої є інші суб’єкти спілкування, авсі вчинки індивіда, навіть здійснювані самотньо (аутокомунікація),передбачають реальних (чи уявних) партнерів, з якими він цілеспрямовановзаємодіє. Ряд психологів і соціологів розглядають спілкування як специфічнудіяльність, в якій реалізується „суб’єкт-суб’єктне” ставлення людини долюдини, як до себе подібного і рівного [6].Саме в цьому значенні міжособистісне спілкування перетворюється в міжсуб’єктнудіяльність, пов’язану з духовно-практичною „обробкою людей людьми” які„створюють один одного” [18],як носіїв моральних цінностей. Разом з тим моральні відносини виступають і як„суб’єкт-об’єктні “, оскільки кожний їх учасник упевному аспектіможе бути об’єктом пізнавально-оцінюючої і практично-здійснюваної діяльностідляінших і самого себе.
Відносна самостійність моральнісної діяльності, на нашу думку,стає можливою перш за все у сфері неформального спілкування під впливом сутоморальних якостей (співчуття, поваги, дружби). До кожного іншого видудіяльності, крім, власне моральної, слід віднести, наприклад, безкорисливудопомогу людині, здійснювану не на основі суворо регламентованих службових настанов,правових норм або правил етикету, а винятково за велінням морального обов’язкуі совісті. Очевидно, подібні вчинки, свідомо орієнтовані на утвердження добра вйого конкретній формі, складають зміст моральної діяльності увузькомузначенні. При цьому мається на увазі не «стерильно чиста» морально позитивнаактивність ідеального суб’єкту, що не знає вагань і сумнівів, а досить складна,іноді внутрішньо суперечлива, повна роздумів і докорів сумління діяльністьіндивіда, котрий прагне до узгодження особистих та суспільних інтересів впроцесі розв’язання реальних конфліктів між добром і злом. Цілі і засоби їхдосягнення, мотиви і результати людської діяльності можуть по-різному відповідатиабо суперечити одне одному за своєю моральною значущістю. Але в кінцевомурахунку така моральнісна діяльність вищою своєю метою ставить благо всьогосуспільства і окремих його членів, включаючи і дану особистість, яка свідомодіє за принципами гуманізму та чесності.
Змістовну оцінку моральнісної діяльності необхідно співставляти заналізом її структури, як визначеного способу взаємодії між різними складовимиелементами і блоками моральної свідомості і поведінки: необхідністю, інтересомі прагненням; розумом, почуттям і волею; думкою, словом і ділом; мотивом, метоюі засобом, знанням, переконанням і вчинком. Людська діяльність у цілому зазмістом і об’ємом ширша ніж практика, адже включає в себе і духовну активністьіндивідів, оскільки моральнісну діяльність, загалом, не можна віднести повністюдо поведінки як сукупності соціально значущих практичних дій. Підкреслюючисистемну єдність моральної свідомості і моральнісної поведінки, слід розділитиїх умовно на суб’єктивну і об’єктивну грані цілісної духовно-практичноїморальнісної діяльності, що складається з відносно самостійних актів –внутрішніх (мотивацій, аналізу ситуації, вибору засобів, прийняття рішення,прогнозування наслідків, моральних оцінок і самооцінок) і зовнішніх (у форміпредметно-практичних дій, словесних висловів, експресивно-виразних рухів і т.д.), що мають позитивне чи негативне моральне значення. Суб’єктивні іоб’єктивні акти моральнісної діяльності виступають не як одномоменті,ізольовані одне від одного, а складають визначену послідовність каузальновзаємопов’язаних операцій, здійснюваних з визначеними цілями.
У процесі моральнісної діяльності формуються і проявляютьсяважливі сили особи, її моральні потреби і здібності, переконання і звички,моральні якості і життєва позиція. Важливим структурним елементом, способомздійснення і специфічним безпосереднім „продуктом” моральнісної діяльностіє вчинок як єдність внутрішніх переконань і зовнішніх дій, в якихоб’єктивується моральне ставлення особи до інших і до себе, виходячи іззасвоєних нею суспільних уявлень про добро, обов’язок, гідність, честь і інше.Моральнісна діяльність є функціональна система морально значущих вчинків,окремі „мікроелементи” яких можуть бути на різному ступені збагненними чинезбагненними, мимовільними чи свідомими.
У цілому моральнісна діяльність є збагненною і добровільною,оскільки допускає знання і визнання суб’єктом моральних вимог суспільства,більшою чи меншою мірою осмислене трактування мети і шляхів її досягнення,здатність здійснювати певні дії (чи утримуватись від них) за переконанням,оцінювати свої і чужі вчинки, передбачати і аналізувати їх наслідки. У ціломузбагненною вона залишається і тоді, коли в неї включаютьсяафективно-імпульсивні, інтуїтивно-підсвідомі і звично-автоматизовані актиповедінки, частково незбагненні в даний момент, але утворені і здійснювані підконтролем свідомості, в кінцевому результаті визначені моральним досвідом ісвітобаченням суб’єкта [134]. Щобособа могла бути морально керованою, необхідний певний мінімум свободи вибору іможливість з’ясування етичного значення власних намірів, дій і їх об’єктивнихрезультатів. Отже, етична діяльність завжди в тій або іншій формі за своєюсоціальною природою є добровільно усвідомлюваною взаємодією, бо всяка вільнасвідома діяльність якраз і складає родовий характер людини, і люди, вступаючи вспілкування, вступають в нього як свідомі істоти… [25].
Етична діяльність особи виступає у системній єдності актів духовногосамовизначення як вільного вибору морально мотивованої мети і засобів її досягнення,а з другого боку – актів практичної самореалізації як свідомого втілення увчинках і їх результатах, власних моральних спонуках. Можна зрозуміти прагненняетиків виявити, специфіку морального самовизначення в активності свідомості іволі, спрямованої на вибір морально належного усобі як особистості [53]. Але не можна погодитися із спробамирізко відмежувати при цьому суб’єктивно-духовний моральний зміст вчинку від йогооб’єктивно-наглядних поза – чи неморальних форм (зовнішніх результатів ізасобів їх досягнення), і, нібито, винуватих або заслужених відповідно до доброї(чи злої) волі індивіда [53].
Думається, що таке тлумачення дуже вузьке і не цілком правомірне,оскільки абсолютизує протилежність моральної свідомості і поведінки, ідеальногоі матеріального, суб’єктивного і об’єктивного, змісту і форми в етичній діяльності.
Визначення і розподілення, мети і засобів, намірів і результатів упроцесі етичної діяльності надто своєрідне. Складність проявляється і відеально-духовних, і в матеріально-практичних способах засвоєння та реалізації,творення і ствердження моральної цінності людських вчинків і відносин.
Повноцінна етична діяльність індивіда неможлива як без визначенняморальних цінностей, створених суспільством, шляхом їх інтеріоризації,суб’єктивації, перетворення у внутрішнє надбання самосвідомості, так і без визначенняпривласнених цінностей за допомогою їх екстеріоризації, об’єктивуваннязовнішнього втілення у поведінці. З моральної точки зору про людину і її намірисудять перш за все по тому, що і як вона робить та каже, за найближчими івіддаленими наслідками її вчинків, які вона могла і забов’язана булапередбачити і тому несе за них відповідальність перед іншими і особою. Етичнийсуб’єкт визнає своїм вчинком і виною тільки те наявне буття у дії, яке полягалов його знанні, і тоді тільки те, що було його наміром, було йому тим, щоналежить; тому він повинен мати розуміння добра, зробити його своїм наміром іздійснювати в своїй діяльності [47].
Таким чином, моральна свідомість як динамічна єдністьсвітопізнання проявляється її інтегральною внутрішньою гранню, без якої неможливедуховно-практичне ціннісне освоєння людиною соціальної дійсності і своєївласної природи. Моральне світопізнання дозволяє особистості регулювати етичнудіяльність у системі ціннісних орієнтацій суспільства, виходячи з її моральнихвимог, оцінок, санкцій, тоді як самосвідомість трансформує їх у власні вимогипо відношенню до самої себе, забезпечуючи вільну саморегуляцію і вдосконалення поведінки,виходячи із своїх моральних переконань.
При аналізі етичної діяльності виявляється, що моральнасамосвідомість, подібно до свідомості в цілому, суперечлива (бімодальна ібідомодальна). Специфіка її самороздвоєності полягає в тому, що Я в свідомостііндивіда одночасно і поперемінно виступає і як об’єкт, і як суб’єктсамопізнання, самооцінки, саморегуляції, втілюючи в собі соціальне і особисте належнеі суще, ідеальне і реальне, бажане і дійсне. У людини розвивається здатність іпотреба дивитися на себе очима інших і ставити себе на їх місце, сперечатися зсобою і судити. «Я» розглядається не як реальне існування суб’єктаабо субстанційне самозвеличання, а як суб’єктивний комплексний образ особистостіу власній самосвідомості, що виражає її нормативно-ціннісне ставлення до себесамої, яке виникає у процесі і на основі духовно-практичної взаємодії з іншимилюдьми, і уяви про себе з позицій певних референтних груп, суспільства в ціломуяк свого “іншого Я” «alter ego» [139].Плідна ідея функціональної і змістовної множинності Я в індивідуальнійсамосвідомості багато разів висувалася по-різному трактувалася Сократом іПлатоном, Дж. Локком і Д. Юмом, Д. Бруно і А. Шефтсбері, І. Кантом і І.Фіхте, Г. Гегелем і Д. Фейєрбахом, а в ХХ – ХХІ ст. – У. Джеймсом, Дж.Болдуіном,З.Фрейдом і Дж. Мідом, К.Хорні і Е.Фроммом, Ж.Сартром і К.Ясперсом, М.Аболіною,В.Малаховим, Ю.Лозовим та ін.
Доречно відзначити, що самороздвоєність, а тим більшесаморозірваність морального Я – не фатальна соціальна неминучість і невроджений перманентний психологічний стан моральної самосвідомості, а результатдуховного становлення особистості, зіткнення зовнішніх і внутрішніх позицій,ціннісних установок в конкретних конфліктних ситуаціях, що символізують протиборстводобра і зла. Але з огляду на те, як оптимально розв’язується суперечністьсуспільного і особистого обов’язку і схильності, розуму і відчуття всамосвідомості і поведінці особи, досягається її моральна чистота і цілісність.Якщо індивідуальна моральна самосвідомість слугує суб’єктивною підставою і внутрішнімрегулятивом етичної діяльності, то її поведінковий зовнішньо-протилежний бік є об’єктивноюосновою, безпосереднім джерелом, ціннісним критерієм і найближчою метою етичноїактивності самосвідомості особистості.
Людина стає реальним об’єктом морального пізнання, оцінки івиховання самої себе лише в якості суб’єкта моральнісної діяльності. Своїморальні потреби і здібності, сформовані і реалізовані у процесі цієїдіяльності, ми і осягаємо не інакше як у власних діях, навіть наші потайнідумки і приховані відчуття стають доступнішими і зрозумілішими нам, коли вонипроявляються зовні в діяльній формі. Щоб цілком усвідомити своє Я, як”існуюче для себе самої, людина повинна проявити і утвердити себе якродову істоту і в своєму бутті і в своєму знанні” [52].
Але вона не може одночасно однаково успішно приймати рішення іглибоко роздумувати над причинами свого морального вибору, безкорисливо творитидобро і безпристрасно спостерігати, скрупульозно оцінювати, ретельноконтролювати свої вчинки. Властивості людської суб’єктивності завжди пізнаються«заднім числом», за її продуктивними реалізаціями, тобто, коли справа«зроблена» і суб’єкт, власне, став іншим [77].
Самороздвоєння особи в будь-який момент моральнісної діяльності наЯ, що пізнає, і пізнаване, оцінююче і оцінюване, контролююче і контрольоване Ястворює парадоксальну ситуацію, в якій або страждає повнота і точністьсамопізнання, адекватність самооцінки і самоконтролю, або істотно спотворюєтьсяефективність, щирість і природність моральної поведінки. Проте і цясуперечність не може бути непоборною перешкодою в пізнанні і вдосконаленнісебе. Тією мірою, в якій вчинок цілком скоюється на основі і під контролемсамосвідомості, суб’єкт здатний неодноразово відтворювати в пам’яті і піддаватирефлексії його основні моменти. При цьому свідчення ретроспективногосамоаналізу істотно доповнюються і коригуються даними об’єктивногоспостереження і оцінками з боку інших осіб, оскільки вони враховуютьсясуб’єктом.
У свою чергу, спостерігаючи і оцінюючи поведінку інших у процесіспілкування, ми починаємо глибше, вірніше і повніше осягати власний характер, учужих вчинках пізнаємо свої достоїнства і недоліки. Водночас кожен уявляє себе певноюмірою таким, яким він постає перед іншими у своїй поведінці, і судить про себепо тому, як відображається його моральнісна діяльність у думці оточуючих увигляді репутації, авторитету.
Отже, початковим моментом, першоджерелом моральної самосвідомості слугуєсуспільна і індивідуальна (чужа і власна) моральна практика, прямо іопосередковано неодноразово відображена в свідомості особистості.
У процесі найетичнішої діяльності формуються, усвідомлюються іреалізуються її внутрішні спонуки – власне моральні потреби у збереженні імноженні етичних цінностей, актуально значущих для особи і тієї спільноти доякої вона себе зараховує, з одного боку ці потреби і такі, що виникають на їхоснові, усвідомлені інтереси виражають соціальну необхідність у розширеномувідтворюванні певного роду етичних відносин і внутрішнє тяжіння самих індивідівдо добродійної поведінки, схвалюваної і заохочуваної громадською думкою і їхособистою совістю. Здругого боку моральні потреби і інтереси особивиявляються в її прагненні зміцнити і прославити власну етичну цінність шляхомвільного волевиявлення і творчої реалізації своїх моральних обов’язків і прав.Моральність – конкретно-історична міра фундаментальної потреби і здатностіособи скоювати етичну діяльність, об’єктивно проявлятися в її вчинках і способіжиття, а суб’єктивно – в активності совісті. У свою чергу, в процесі моральноїдіяльності духовний світ особи збагачується новими потребами, запитами, інтересами,що стимулюють її подальшесамовдосконалення. Так, з поглибленням потреби в суспільному визнаннірозвивається і зміцнюється особиста зацікавленість у моральній самоповазі,захисті власної гідності і честі, етичному самовихованні і життєтворчості.
Моральнісна діяльність стає рушійною силою, стимулом самопізнання ісамооцінки, оскільки під час її при спілкуванні з іншими виникають проблемнінормативно-оцінні ситуації, зумовлені практичною необхідністю переосмислення,самовибору і перетворення людиною своєї моральної природи, відповідно доінтересів тієї спільноти, з якою вона себе ідентифікує. Пошук відповідей назапитання «хто я?», «яким я повинен стати?», «що мені слід для цього зробити?» стимулюєперехід від стихійного епізодичного самоспоглядання і самоврядування доцілеспрямованого самодослідження і самостворення.
Моральна рефлексія і контроль над собою не є абстрактною самоціллюдля індивіда, а завжди пов’язані з конкретними практичними завданнямиполіпшення її взаємостосунків з оточуючими.„… Більш висока моральнаточка зору полягає в тому, щобзнаходити вдоволення у вчинку, ане в тому, щоб застрявати врозриві між самосвідомістю людини і об’єктивністю дії” – підкреслює Гегель [47].
Безумовно, чим повніше і глибше ми знаємо себе, тим кращерозуміємо і цінуємо інших, тим ширші наші можливості самовдосконалення в ім’яуспішного досягнення соціально значущих цілей.
Нарешті, моральнісна практика суб’єкта проявляється найнадійнішимкритерієм істинності або помилковості його уяви і думки про самого себе. Першза все в ній і через неї він приходить до упевненості або сумніву,підтвердження або спростування достовірності «Я» – концепції, знання про своє моральнеобличчя. Гегель неодноразово підкреслював, що кожна людина за своїм моральнимєством є ряд її вчинків, які вона здійснює у зовнішніх діях і у внутрішньомурозумовому настрої [47]. Позасумнівом, без урахування суб’єктивних намірів на підставі лише об’єктивнихнаслідків вчинків не можна безпомилково судити про моральність людини, які за одним випадковим вчинком не слід судити про етичний характер її способудумок і відчуттів. Проте найпереконливішою ознакою реальної цінності її мотивіві цілей можуть бути суспільно значущі дії як факти соціальної дійсності.Оскільки при моральній самооцінці не виключена можливість помилки абонавмисного обману, про людину судять не по тому, що вона про себе говорить, абодумає, а за справами її, з чого зовсім не випливає, ніби думка про саму себе, взагаліне може бути істинною і тому не має сенсу.
У всякому разі індивід у змозі переконатися в ступені вірогідностісвоїх знань і оцінок власного етичного самозвеличення, головним чином, виходячиз його практичних проявів в справах і вчинках, у загальній лінії поведінки.
Таким чином, моральнісна діяльність людини в масштабі і вконтексті всього її життя постає як моральна життєдіяльність, ціліснийсуперечливий процес багатогранного пізнання і розв’язання життєвих проблем,морального самовизначення, самореалізації і самоствердження. У цьому планіжиттєдіяльність особистості проявляється способом її етичного буття,пов’язаного з моральнісним життям інших, всього суспільства. Отже, при розглядіморальнісного аспекту життєдіяльності людини можна збудувати два ряди понять:об’єктивний, охоплюючи і її життєвий шлях, спосіб життя, лінію поведінки,стрижневі моменти біографії, долю, і суб’єктивний, що відображається в їїсамосвідомості у вигляді концепції і значення власного життя, моральногопризначення і покликання, життєвих програм, планів, принципів, мети, осмисленняавтобіографії, переживання щастя як усвідомленої повноти життя, підведенняпідсумків всього життя. Особистість як суб’єкт життєдіяльності мусить бути зобов’язаноюпрогнозувати і спрямовувати власну долю, осягати й здійснювати свою моральнумісію, а тому несе відповідальність за своє життя перед собою і іншими. Беззрілої самосвідомості неможливе багатовимірне моральне життя, спрямоване довищих цінностей людського буття, оскільки саме самосвідомість дозволяє людинівийти за межі тієї сукупності моральних вимог, яка звичайно використовуєтьсяпри регуляції її поведінки, коли цього вимагає життя, і якщо необхідно,допомагає втілювати нові, більш високі норми моралі” [42].
Резюмуючи, можна сказати, що моральнісна діяльність як особливийвид і аспект соціальної активності особистості у сфері моралі є безпосереднімоб’єктом, реальною умовою, способом функціонування і розвитку моральноїсамосвідомості, яка у свою чергу, слугує суб’єктивною умовою, підґрунтям ірегулятивом її моральної діяльності як вільної творчої самодіяльності.