Музеєзнавство

Загальнівідомості
Методичнівказівки призначені для студентів базового напряму «Культура”спеціальності „Документознавство та інформаційна діяльність“ длязабезпечення самостійної підготовки занять з дисципліни»Музеєзнавство”.
Уметодичних вказівках відображено тематику лекцій з вказаного курсу відповіднодо навчальної програми. До всіх тем відповідно до планів занять наведено основніположення кожного з питань, а також словник музеєзнавчих термінів та назв зпосиланням на список літератури.
Метоювивчення дисципліни «Музеєзнавство» є формування у студентівтеоретичних і практичних знань про музеєзнавство як сферу знань, необхідну впрофесійній діяльності, а саме — ознайомлення з характером збірок найбільшихмузеїв світу та України, а також набуття практичних навичок із створення музеюв певній установі, веденні фондової документації музею, побудові експозиціїтощо.

Тема1. Музеєзнавство як наукова дисципліна
 
1.1. Музеєзнавство як науковадисципліна. Зміст терміна. Об’єкт і предмет дослідження музеєзнавства[21;36; 40; 44; 49],
Музеєзнавствояк вчення про музеї виникло у XVIIIст.вслід за появою професійних державних музеїв, В IIпол.XIX ст. — музеєзнавствоформується як наука, тоді ж з’являється і сам термін (у зарубіжній літературі — музеологія).
Музеєзнавство- наукова дисципліна, що вивчає закономірності виникнення та розвитку музеїв,їх соціальні функції, форми та способи реалізації цих функцій на різних етапахсуспільного розвитку. Включає теорію та історію музейної справи, музейнеджерелознавство, музеографію та методику музейної справи.
Музеєзнавствоналежить до інтердисциплінарних наук. Воно інтегрувало елементи різнихпрофільних історичних дисциплін, а також спеціальні та допоміжні дисципліни:історіографію, джерелознавство, археологію, етнографію, нумізматику,сфрагістику, палеографію. Сучасний розвиток музеєзнавства неможливий безвзаємодії з теорією інформації, документалістикою, архівознавством,бібліотекознавством, педагогікою, психологією, соціологією. В останнідесятиліття сформувалася така наукова дисципліна, як музейна педагогіка.
Майбутнємузеєзнавства теоретики пов’язують із певною інформаційно-управлінською наукою,що охоплює лише проблеми культурної спадщини. Вона має координувати можливостібібліотек, музеїв, виставкових центрів, реставраційних служб, органів охоронипам’яток, архівів та інших установ і засобів масової інформації
Музеографія- галузь музеєзнавства, завдання якої — опис музеїв, експозицій, колекцій.
Метамузеографії — вивчення історії колекцій, нагромадження та розповсюдженняінформації про музейні збірки, популяризація та реклама музеїв,
Першімузеографічні твори з’являються у XVIIIст.До музеографічних видань належать: путівники, каталоги, довідники, проспекти.Об’єкт музеєзнавства — музеї та музейна справа. Ознакою самостійної науковоїдисципліни є наявність предмета дослідження.
Концепціїмузеєзнавства: 1) інституціональна (предмет, закономірності розвитку музеїв);2) предметна (предмет науки — музейний предмет як феномен); 3) комплексна(поєднує дві попередні, є найбільш точною).
Предметмузеєзнавства становить коло об’єктивних закономірностей, що відносяться допроцесів накопичення і збереження соціальної інформації-пізнання і передачі згаслих традицій, уявлень за допомогою музейних предметів,вивчає питання виникнення та розвитку суспільного функціонування музеїв.
 
1.2. Ключові поняття музеєзнавства:«музейний предмет», «музей» та його суспільні функції,музейна справа. Методи та функції музеєзнавства [28]
Ознакимузейного предмета: реальний, істинний, зберігається довгий час,раритетний (рідкісний). У XIXст.предмет набуває нових характеристик: джерело наук, твір мистецтва, природничийпрепарат. Тоді ж з’являється поняття «колекційний предмет». Вмузейному предметі відображаються ставлення людини до дійсності, якавиявляється в музейній потребі (зберігання і суспільного використання речей, щомають властивість відображення дійсності, є джерелом інформації, являють собоюестетичну чи етичну цінність). Музейний предмет — пам’ятка історіїкультури, видобута із середовища побутування і включена в музейне зібраннязавдяки властивості характеризувати історичну культуру певного суспільства, виступаєв музеї як джерело знань та емоційного впливу, а також освіти.
Термін«музей» походить від «Музейону» — храм муз в СтародавнійГреції. Музей -науково-дослідна і культурно-освітня установа, яка відповідно досвоїх суспільних функцій здійснює комплектування, облік, збереження, вивченняпам’яток історії, культури та об’єктів природи. Функції музеїв (суспільні):науково-документаційна (наукове документування явищ природи та суспільства),охоронна (збереження пам’яток), дослідницька, освітньо-виховна.
Відповіднодо основних напрямків музейної діяльності є культурно-освітня, науково-досліднаробота, комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича,реставраційна, пам’яткоохоронна робота. Музеї є юридичними особами, крім тих,що створюються і діють при підприємствах, установах, організаціях, навчальнихзакладах.
Музейнасправа — особлива сфера суспільної діяльності,яка включає: І) музейну практику (науково-фондова, науково-ексгюзиційна танауково-освітня робота); 2) спеціальна наукова дисципліна — музеєзнавство; 3)музейну політику (законодавство); 4) спеціалізовану періодику — особлива сферакультури, яка охоплює усі сторони комплектування, обліку, зберігання, вивченнята використання музеями культурних цінностей країни.

Тема2. Історія розвитку музею та музейної справи у світі.
Великімузеї
 
2.1.Передісторія музеїв та музейної справи [1;36)
Першімузейні зібрання, як правило, ведуть свій початок від приватних колекцій.Колекціонування оригінальних предметів існувало вже у первісному суспільстві.Перші приватні музеї з’являються в Стародавніх Греції та Римі. Особливоїпопулярності колекціонування предметів мистецтва та старожитностей набуває вЄвропі в епоху Ренесансу.
Поняття«колекціонування» впровадив в обіг римський оратор Марк ТулійЦицерон. У стародавньому світі колекціонування було популярним: досить згадатибібліотеку Ніневійського палацу (Ассірійська держава, VIIст. до н. е.), яка містила сотні тисяч глиняних табличок із клинописнимитекстами. Першими музейниками були раби. Знаменитий філософ Арістотель,наприклад, збирав гербарні. З IIIст.до н. е. популярними мистецькими предметами колекціонування стають камеї (гемиз випуклими зображеннями), батьківщиною яких вважають Александрію. Великіколекції камей (дактиліотеки) були у Помпея і Цезара.
Найбільшоюколекцією стародавніх рукописів (близько 700 тис.) володів Александрійськиймузейон, який виник при перших Птолемеях. Книги зберігались у футлярах. Полицівиготовлялись з кедрового дерева (щоб не було жуків). Тут працювали тисячікопіювальників текстів. Збірка існувала до VIIст.,поки не була спалена халіфом Омаром.
УВізантії колекції мистецьких пам’яток та старожитностей накопичувались вмонастирях та церквах. В епоху Відродження склались найвідоміші сучасні музейнізбірки Італії: Лоренцо Медічі у Флоренції, Ватіканський музей у Римі (XVIст.); у Німеччині збірки Августа Саксонського в Дрездені (XVIст,), формуються приватні колекції різного характеру.
2.2.Великі музеї світу
 
а)      Британськийнаціональний музей ~ найстаріший музей світу [і;8; 9; 64; 72], заснований декретом англійського парламенту у 1753 р. тавідкритий для огляду у 1759 р. Первісно розташовувався у будинку лордаГаліфакса — Монтегю-хаус.
УБританському музеї зберігаються пам’ятки: первісного мистецтва (головним чиномБританських островів), культури Стародавнього Єгипту і Месопотамії, СтародавніхГреції і Риму, середньовічного мистецтва Європи, Африки, Азії, Америки, щохронологічно охоплюють два мільйони років розвитку цивілізації, Тут зібранівеличезні колекції гравюр, монет, медалей, кераміки, художнього металу іювелірного мистецтва. Експонати розташовані у 94 галереях завдовжки 4 км.
Найціннішіколекції: античних старожитностей — придбані у 1772 р. (колекціягрецьких і римських ваз); 1814-1815 рр, (скульптури афінського храму Парфенон);єгипетські старожитності — колосальні статуї єгипетських богів іфараонів, мумії, гробниці, колекції побутових речей; знаменита на весь світбальзатова плита — «Розеттський камінь» (195 рік до н. е.) зтримовним написом — хвалебною промовою жерців на честь правителя ПтодемеяЄпіфана, знайдена у 1.799 р. біля м. Розетта у Єгипті, а згодом використанафранцузьким вченим Жаном-Франсуа Шампольйоном для розшифрування текстів,написаних єгипетськими ієрогліфами.
БібліотекаБританського музею зберігає 7 млн. друкованих книг,105 тис. рукописів, близько 100 тис, хартій і грамот, понад 3 тис. папірусів:автографи В. Шекспіра, О. Кромвеля, Е. Роттердамського. Ґ. Галілея, М.Лютера, ІНьютона та інших видатних особистостей;
б)      Старапінакотека в Мюнхені (1; СЮ; 78] представляєлише картини («пінакотека» – від (грецьк.) «сховищекартин»). Творцями живописного зібрання Пінакотеки є баварські курфюрсти зроду Віттельсбахів. Початок збірки покладено купівлею полотна німецького художникаАльбрехта Альтдорфера «Битва Олександра Македонського з перським царем Дарієм»(1529 р.). Згодом придбано 11 цінних творів Альбрехта Дюрера(«Автопортрет», 1500 р.), колекцію творів фламандського художникаПітера Пауля Рубенса (1577 — 1640),
Дляпоказу картин широкій публіці зведено нову будівлю (арх. Лео фон Кленце, 1836р,). Експозиційні зали природно освітлювались за допомогою скляних плафонів настелях.
Сьогоднідля огляду представлено лише 800 полотен, які охоплюють творчість європейськиххудожників ХІV-ХVIIIст. Експозиція побудована за тематико-хронологічним принципом: картинирозташовані за мистецькими школами та за часом, коли творили художники шкіл:німецької (Міхаель Пахер, Альбрехт Альтдорфер, Альбрехт Дюрер, Лукас Кранах,Ганс Гольбейн Старший), голландської (Якоб Рейсдал, Рембрандт), нідерландської(Пітер Брейгель, Ієронім Босх), фламандської (Антоніс ван Дейк, Пітер ПаульРубенс: 70 полотен, наприклад, «Автопортрет з Ізабеллою Брандт»,«Битва греків з амазонками»), італійської (Рафаель, Леонардо даВінчі, Тиціан, Тінторетто, Франческо Гварді), іспанської (Ель Греко, ХосеРібера, Веласкес, Франсіско Гойя), французької (Нікола Пуссен, Клод Лоррен,Франсуа Буше, Жан Батист Шарден) та інших:
в)Лувр — музей, що виник на хеті революційного піднесення [1;22; 72], розташований у Парижі в складному комплексі палацових будівель, щостворювався протягом кількох століть. Саме напередодні Великої французькоїреволюції формується думка про створення художнього музею для широкої публіки.Ідея французького художника Жака-Луї Давида втілюється в розпорядженніУстановчих зборів (26 липня 1791 р.) про збір у Луврі «пам’яток наук імистецтв». 21 вересня 1792 р. Конвент постановив створити музей,який було відкрито у 1793 р.
Основумузейного фонду майбутнього музею становили колишні королівські збірки, а такожнаціоналізовані колекції деяких монастирів, церков та знатних сімей. Першимфранцузьким монархом, який почав збирати колекцію мистецьких творів, бувФранциск І. Поповнення колекції відбувалося за Людовіка XIVтаЛюдовіка XVI. Вінвентарі королівської збірки на початку XVIIIст.налічувалося 2500 картин. Нині Лувр нараховує 250 тис. експонатів, яківиставляються у шести відділах: Стародавнього Сходу, єгипетськихстарожитностей, Греції та Риму, живопису і графіки, скульптури,декоративно-прикладного мистецтва. Відділом Лувру є також музей Клюні в Парижі.
Найвизначнішіпам’ятки: найстаріший в світі звід законів царя Хаммурапі (XVIIIст. до н. е.) — плита чорного базальту заввишки більше 2 м, де вирізьблено 282 закони; статуя писаря (переписувача) середини XXVст. до н. е., знайдена французьким археологом Маріеттом у 1850 р. (відділєгипетських старожитностей).
Відділантичного мистецтва, відкритий у 1800 р., налічує близько 24 тис. творів,складається із залів Фідія, Поліклета, Праксителя, Каріатид, Сфінкса,Парфенона. Особливу популярність мають два твори — статуї Ніки Самофракійськоїта Венери Мілоської.
Відділживопису представлений іменами найталановитіших художників світу: Рафаель,Мікельанджело, Тиціан, Веронезе, Рубенс, Рембрандт, Караваджо, Ель Греко,Рібера, Ян Ван Ейк, Дюрер, Кранах, Хальс. Вермеєр Дельфтський, де Латур,Пуссен, Ватто, Фрагонар, Шарден, Ж.-Л. Давид, Д. Енгр, Т. Жеріко, Е. Делакруа,К. Каро та ін. Особливою окрасою Луврської колекції є знаменита«Джоконда» Леонардо да Вінчі, придбана Франциском І.
Парадніобладунки і щит Карла IXвиконаніу Парижі в 1592 р… декоровані кольоровими емалями, гравіруванням ікарбуванням. Серед відомих коштовностей Дувру — алмаз Регент (137 каратів),знайдений у 1700 р. в Індії;
г)Державний Ермітаж у Санкт-Петербурзі [1: 13; 20: 46:54] зберігає більше 2 млн. 700 тис. культурно-історичних пам’яток. Експозиціямузею займає 350 залів і міститься у кількох будівлях, що є визначнимипам’ятками архітектури XVIII- XIX ст.
Збірказаснована 1764 р., коли імператриця Катерина IIзакупилау Берліні приватну колекцію з 225 картин голландської та фламандської шкіл.Значна частина картин за часів Катерини IIрозміщаласьв апартаментах, що мали назву «Ермітаж». Французькою мовою це означає- відлюдне місце, місце усамітнення. Пізніше ця назва була перенесена на усюкартинну галерею.
ВЄвропі для Ермітажу закуповувались цінні колекції картин (у 1772 р. запосередництвом французького філософа Дені Дідро з Франції поступила великазбірка, в тому числі «Даная» і «Святе сімейство»Рембрандта, «Мадонна з Йосифом» Рафаеля, «Юдиф» Джорджоне,«Даная» Тиціана, портрети Ван Дейка), згодом — колекції гравюр,малюнків, античних старожитностей, монет, медалей, а також книг, зокремабібліотека філософа Франсуа Вольтера.
Особливорозкішною в Ермітажі була колекція гемм (різьблених каменів) — близько 10 тис.одиниць збереження. Найзнаменитішою камеєю Ермітажу є камея Гонзага. Вонавирізьблена в сардоніксі у IIIст.до н. е. в Александрії. На ній зображені профілі правителя Єгипту ПтолемеяФіладельфа та його дружини Арсіної. Висота камеї 15.7 см, ширина 11,8 см. висота рельєфу 3см. Таких великих камей у світі є лише декілька.
Першазгадка про камею Гонзага відноситься до XVIст.коли камея належала дружині правителя Мантуї герцога Гонзаго. У 1814 р. камеєюволоділа колишня дружина Наполеона Жозефіна Богарне. Вона подарувала камеюОлександру І, а той передав її у Ермітаж.
УXIX ст. поступилиматеріали з археологічних експедицій, які поклали початок багатій колекціїскіфського золота (наприклад, амфора з Чортомлика (розкопки 1863 р.) та гребіньз кургану Солоха (розкопки 1913 р.).
Якпублічний музей Ермітаж став функціонувати з 1852 р. Сьогодні Ермітаж налічує 8відділів (історії первісної культури, історії античної культури, історіїкультури народів Сходу; історії російської культури, історії західноєвропейськогомистецтва, нумізматики, науково-освітній відділ, реставраційний відділ).
Середнайцінніших творів музею картини Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Тиціана, ЕльГреко, Веласкеса, Гойї, Рубенса, Ван Дейка, Рембрандта (24 картини, офорти,малюнки), скульптури Мікельанджело, Фальконе, Гудона, Канови, Родена;
д)Музей «Метрополітен»у Нью-Йорку [І. 41,55] — найстаріший музей американського континенту, створений владою штатуНью-Йорк у 1870 р., не маючи ані приміщення, ані колекцій, ані грошей на їхпридбання формувався від самого початку за рахунок дарів та пожертв окремихгромадян. Першу експозицію відкрито у 1872 році у приміщенні танцювальноїшколи, а власну будівлю — триповерховий будинок під скляним дахом — зведено у1880 р. (арх. Калвер Во та Рей Маулд). Згодом до головної будівлі прибудованінові корпуси і павільйони.
Уколекції представлено твори художників різних мистецьких шкіл: італійської(Рафаель, Крівеллі, Бронзіно, Боттічеллі, Тиціан, Гварді), голландської(Рембрандт, Вермеєр, Хальс, Брейгель Старший), фламандської (Рубенс, Ван Дейк),німецької (Дюрер, Кранах Старший, Гольбейн Молодший), іспанської (Ель Греко,Веласкес, Сурбаран, Рібера, Гойя), французької (Пуссен, Ватто, Буше, Фрагонар,Шарден, Курбе, Коро, Енгр, Дега, Модільяні, Пікассо), англійської (Гейнсборо,Тернер, Констебл), американської (Стюарт, Хікс, Хоммер). Спеціальне приміщення(так зване американське крило) відведене для показу американського мистецтва.
Окрімтого, в Метрополітен-музеї є зали, присвячені мистецтву Стародавнього Єгипту,Сходу, Греції та Риму, середньовічної Європи. Метрополітен-музей проводитьзначну виставкову роботу, організовуючи виставки-гіганти, у яких беруть участьчимало музеїв з інших країн. Прикладом такої виставки є «СлаваВізантії», у якій брали участь 119 музеїв з 24 країн світу. Зокрема, Львівськийісторичний музей представив на виставці керамічні кахлі, орнаментні плитки зрозкопок Княжого Галича.
Метрополітен-музейє значним видавничим центром. Музейні публікації приносять щорічно прибуток у1,5 млн. доларів. Щорічно музей відвідує більше 6 млн. чоловік. Екскурсіїпроводяться багатьма мовами світу, а також мовою жестів для глухонімих;
е)Художні музеї Європи [1; 22] — ГалереяУфіцці у Флоренції — створилась у XVст.,як приватна збірка родини Медічі. У триповерховому приміщенні (арх. Вазарі)зібрано картини періоду Відродження. Найцінніші з них зібрані у центральнійчастині музею -«Трибуні»: Венери Тиціана, найзнаменитіша картинаСандро Боттічеллі — «Народження Венери», твори Леонардо да Вінчі. МузейПрадо у Мадриді, відкритий для огляду у 1819 р. як королівська колекція картин,з 1868 р. у власності міста. Окрасою колекції є картини Тиціана, І. Босха,Ель-Греко, Рубенса, Веронезе, Тінторетто, «Автопортрет» А. Дюрера. Третьяковськагалерея у Москві відкрита у 1893 р. на базі приватної колекції купця П.М.Третьякова, передана у дар місту разом із спеціально зведеним для неїприміщенням (понад 1800 мистецьких творів). Сьогодні містить близько 6 тисячкартин, 3 тисячі творів давнього російського мистецтва, близько 1000 скульптур,понад 30 000 малюнків, гравюр: роботи геніального живописця XIV-XVст. Андрія Рубльова, а також найкращі роботи російських та українськихживописців ХVIII-ХХст. (Д. Левицького, В. Боровиковського, К. Брюллова, І. Репіна, А. Куїнджі таін.).
 
2.3. Всесвітня мережа музеїв та діяльністьМіжнародної ради музеїв (ІСОМ)
Сьогоднів світі існує понад 15 тис. музеїв. Для порівняння: 376 музеїв в Україні, 800 уНідерландах. Розвитку співробітництва, обміну досвідом між музеями світупокликана сприяти всесвітня демократична неурядова організація — Міжнароднарада музеїв при ЮНЕСКО (ІСОМ), створена у 1947 р. (музеї СРСР увійшли в 1975р.). У кожній країні діє Національний комітет. Вищий керівний орган ІСОМу — Генеральна асамблея. Збирається один раз в чотири роки. Рекомендаційна Рада — вищий рекомендаційний орган — Генеральна конференція, збирається один раз надва роки. Керівний орган в період між Асамблеями і конференціями — Виконавчийкомітет з 10 осіб, що збираються тричі на рік. Членів ІСОМу більше 7.5 тис. збільше ніж 80 країн світу. З 1948 р. ЮНЕСКО став випускати журнал «Мuzeum»про окремі музеї світу. Виходить один раз в квартал, з 1982 р. російськоїмовою. За рішенням Генеральної Асамблеї з 1975 р. відроджено Міжнародний Деньмузеїв — 18 травня. Штаб-квартира ІСОМу знаходиться у Парижі.

Тема 3. Початки музейної справи вУкраїні. Музеї Львова: історія та сучасність
 
3.1. Історія музейництва у Львові уХІХ-ХХ ст. та її видатні постаті[14;33; 34; 58; 62; 79-81]
Історіюмузейництва в Україні починають з Підгорецького замку, де приватне зібранняпам’яток старовини та демонстрація їх відвідувачам були започатковані в 1730-хроках. У 1823 р. з ініціативи князя Генрика Любомирського, куратора ЗакладуОссоленіум цій Інституції було передано його колекції (задум був реалізованиййого сином лише у 1870 р., коли чисельну збірку перевезли з Пшеворська доЛьвова, де вона стала першою публічною музейною збіркою). Вхід для огляду бувбезкоштовний. У різні часи музей князів Любомирських поповнював свої колекціїза рахунок дарів наукових товариств, магнатів Потоцьких, Сапєг, Замойських,Дідушицьких, львівських міщан, родини Юліуша Словацького, Садока Баронча табагатьох інших. Фонди музею налічували близько 10 000 рукописів, автографів ідипломів, близько 25 000 гравюр і таку саму кількість монет і медалей, декількатисяч одиниць зброї, кілька сотень картин.
Першимміським музеєм Львова став Промисловий, створений з ініціативи професораЛьвівської політехніки архітектора Юліана Захарієвича (1872 р.). Першіекспонати закуповувались на Віденській та Краєвій (Львів, 1887 р.) виставках тавиставлялись у будинку біля міської стрільниці, згодом у кількох залах ратуші.У 1894 р. на вул. Гетьманській (нині пр. Свободи) постав новий будинок,спроектований Л. Марконі та К. Яновським (нині — приміщення Національногомузею). Експозиція з більше ніж шість тисяч предметів художнього промислу інародного мистецтва відкрита для огляду у 1904 р.
Першиймузей української громади Львова виник при бібліотеці Народного Дому — основнійкультурно-освітній установі, що існувала з 1850-х років. Його заснував канонікАнтон Петрушевич, невтомний збирач церковної старовини, рукописних документів,історичних портретів. Офіційно відкрито у 1904 р. під назвою Археологічниймузей «Народного дому ».
Завдякизаходам старійшини Ставропігії, відомого історика професора університетуІсидора Шараневича у 1889 р. відкрито Музей Львівського Ставропігійськогобратства (інституту), який починав свою діяльність 1887 р., як виставка.1863 року створено музей в Чернівцях, а 1912 року — Подільський музей уТернополі. У 1895 р. відкрито Археологічно-етнографічний музей НТШ. Першимизбирали матеріали для музею (народний одяг, народні художні вироби) І.Я.Франко, В.М. Гнатюк та ін. Завдяки підтримці видатних вчених, художників,письменників (зокрема. Лесі Українки, К.В. Квітки, О.Г. Сластіона та ін.),музей поповнився збірками килимів, плахт, рушників, дерев’яного й скляногопосуду з Наддніпрянщини.
Утравні 1908 р. за ініціативою архіваріуса Ол. Чоловського відкрито польський «Національниймузей імені короля Яна ІІІ»у придбаній гміною Львова колишній королівськійсадибі (буд. № 6 на пл. Ринок). Перша виставка: портрети, що були власністюміста (243 одиниці), речі, дані в депозит костелами, монастирями, приватнимиособами (наприклад істориком, літератором, колекціонером ВладиславомЛозинським, доктором права Львівського університету Болеславом Ожеховичем).
Одниміз фундаторів музейної справи в Західній Україні був визначний мистецтвознавецьі філолог І.С. Свєнціцький (7.4.1876-18.9.1956). Практичну діяльність на ційниві він розпочав у 1899 р., коли як випускник математично-філософськогофакультету був запрошений для впорядкування музею Ставропігії. Через кількароків у Відні здобув ступінь доктора філософії. 1905 року за завданняммитрополита А. Шептицького він організував Національний музей у Львові (сьогодні- Львівський музей українського мистецтва) і був його директором до 1952р, І.С. Свєнціцький прагнув перетворити музей у наукову установу і здійснювавцей план досить багатою видавничою діяльністю, публікуючи «ЗбіркиНаціонального музею у Львові» (вийшло 34 випуски). Він — автор багатьохнаукових і популярних праць з музейної справи [58].
1907року у Львові відкрито міську художню галерею, яка, перемістившись у придбанийбудинок професора Лозинського у 1914 р., дістала назву Національної галереїміста Львова (тепер Львівська галерея мистецтв). Основою її збірок стали300 творів західноєвропейського мистецтва, придбані львівським магістратом уцукрозаводчика з Поділля І. Яковича (в т.ч. «Автопортрет» Рембрандта,полотна видатних художників нідерландської школи).
В30-х роках XXст.у Львові відкриваються музеї: вірменського мистецтва при Вірменському соборі,іудаїки — єврейського мистецтва, а також гігієни. Всього у 1939 році радянськавлада ліквідувала у Львові 26 музеїв і на базі їх збірок створила 4 великихмузеї.
Підчас німецької окупації зі Львова на Захід було вивезено багато експонатів,зокрема, альбом рисунків Дюрера. Найбільших втрат зазнали львівські музеї в1952 році, коли партійні органи вирішили знищити “ідеологічношкідливі” експонати львівських музеїв (таких нарахували 3000), наприклад,твори відомих художників світового рівня Архипенка, Петра Холодного (бувміністром культури в Петлюри, а, проживаючи у Львові, малював пейзажі).
3.2.Львівський історичний музей [2; 12] — провідний музейний закладЗаходу України (створений у 1893 р.; у 1940 р. об’єднав збірки Музеюісторії Львова, Національного музею ім. короля Яна ІІІ, а також окремі колекціїМузею імені князів Любомирських, Музею Наукового Товариства імені Шевченка,Музею Ставропігійського інституту, Музею Латинської дієцезії), володіє 330 000експонатів. До найцінніших належать: рукописний «ХристинопільськийАпостол» XIIст., енколпіони ХІ-ХІVст., орден Андрія Первозванного, колекція обладунків крилатих гусарів, турецькінамети ХVІІ-ХVIIIст. За роки незалежності України зібрано понад 3 тисячі пам’яток періодувизвольних змагань України, документів, особистих речей та фотографій продіяльність ОУН-УПА, 1-ої УД УНА, з життя української діаспори. Окремі музейніпам’ятки та колекції експонувались на виставках у Нью-Йорку та містах Європи.Цінними є археологічні знахідки (100 000 предметів), знаряддя праці, виробильвівських цехових майстрів, графіка і живопис, скульптура, архівні документи,рукописні книги, стародруки, зброя, колекції годинників, порцеляни,нумізматики, орденів і медалей тощо.
Музейє науково-методичним центром історичних і краєзнавчих музеїв семи областейЗахідного регіону Україну, видає часопис «Наукові записки». Йогоекспозиції та виставки щорічно оглядають близько 400 тис. відвідувачів. Із 10тис. м загальної площі, понад 6 тис. м відведено під експозиції, якірозташовані в унікальних будівлях архітектурного ансамблю історичногосередмістя Львова на пл. Ринок. Філії музею: музей зброї «Арсенал»(відкритий у 1981 р., розмістився у міському арсеналі, збудованому у 1555 роціза кошти львівських міщан. Тут експонується колекція старовинної зброї ізблизько сорока країн світу). Музей командира УПА Романа Шухевича, державнийісторико-культурний заповідник «Тустань», музей «ЛітературнийЛьвів першої половини XXстоліття».
3.3.Художні музеї Львова. Львівська галереямистецтв — один з найбагатших музеїв України. Її колекція нараховує понад 58тисяч творів світового та національного мистецтва від найдавніших часів донаших днів. До найбільш вартісних належать збірки європейського мистецтвальвівської скульптури, львівського портрета ХVІ-ХVIIIст., ікон та меблів. Музей володіє унікальною за своєю значущістю збіркоютворів польських та австрійських художників. Окрасою та гордістю постійноїекспозиції є «Ловля коралів і перлів» Я. Цуккі, «Портрет молодоїпатриціанки» С. Ангішоли, «Три святі» невідомого німецькогохудожника XV ст.,«Відвідини Марії Єлизаветою» Яна Ван Скореля, «Маха на балконі»Ф. Гойї, «У лихваря» Жоржа де Ла Тура, ескізи розписів П. Трегера, Й.Вінтерхальтера, А. Маульберча, а також твори Б. Стріцці, Ф. Жерара, Й. Лампі,А. Менгса, Я. Матейка, Я. Мальчевського та ін. Зразків дерев’яної скульптуризібрано 2,5 тисячі. Це найбільша збірка серед музеїв світу.
Основнийкорпус галереї розташований у будинку, який належав відомому вченому іколекціонеру, професору Владиславу Лозинському. Побудований у 1872-1874 рр.(архітектор -Ф. Пекутинський). У 1957-1960 рр. відбулась добудова галереї.Всього галерея нараховує 28 об’єктів (з них діючих у Львові та області -14):Музей «Мистецтва давньої української книги», Олеський замок(українське мистецтво XIV-XVIIІ ст.), Музей-садиба Маркіяна Шашкєвича, Музей«Русалки Дністрової», Музей «Львівська барокова скульптура XVIIIст.» (творчість І. Пінзеля),Музей-заповідник «Золочівський замок» (східне мистецтво), Музейоборонної архітектури ХІV-ХVст. «П’ятничанська вежа», Підгорецький замок, Каплиця бої мів, Музейнайдавніших пам’яток Львова.
Національниймузейу Львові закладений у 1905 році митрополитом Андреєм Шептицьким під назвою«Церковний музей». Тут були збірки книжок, рукописів, стародруків,ікон, церковних риз, які митрополит збирав упродовж багатьох років власнимисилами. Опіку над цими збірками він передав і. Свєнціцькому, який присвятивсвоє життя роботі над музеєм. 13 грудня 1913 року «Церковний музей»було передано у дар українському народові як Національний музей у Львові, уроки радянської влади фундацію митрополита Андрея Шептицького Національниймузей у Львові було перейменовано у Львівський музей українського мистецтва.Сьогодні фонди музею налічують понад 100 000 одиниць збереження, репрезентуючивікові традиції українського мистецтва та національної культури.
Тутзберігається найбільша і найповніша в Україні колекція середньовічногоукраїнського сакрального мистецтва ХІІ-ХVIIIст. (4000 ікон, скульптур, рукописів, стародруків тощо). Унікальні ікони:«Менологій» (кінець ХII-початокXV ст.) з Явори,«Архангел Михаїл з діянням» (XVIст.) зі Сторонної, «Преображення» (XIVст) з Бусовиськ.
Епохаукраїнського Ренесансу та бароко представлена у творчості Івана Рутковича(Жовківський іконостас XVIIст.)і Нова Кондзелевича (Богородчанський іконостас 1698-1703 рр.). Бароковесакральне і світське мистецтво у творах митця світової слави Луки Долинського.
Європейськогозначення є твори Пінзеля, Полейовського, Філевича та інших, підбіркаукраїнської народної та професійної гравюри ХVІІ-ХVIIIст. (близько 1000 одиниць, твори Леонтія Тарасевича,Йосифа Гочемського, Івана Филиповича та ін.).
Музеї-філії,експозиції яких зосереджені в оселях та творчих майстернях митців:художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського, художньо-меморіальний музейОлени Кульчицької, художньо-меморіальний музей Івана Труша,художньо-меморіальний музей Леопольда Левицького.
4.      Етнографічнімузеї Львова. Музей етнографії і художнього промислу НАН України створенийна базі колекцій міського Промислового музею та етнографічних колекцій музею НТШ.Музей народної архітектури і побуту, створений 1969 р., розташований упарку Шевченківський гай, на площі 70 га. Понад 100 дерев’яних житлових, господарських та церковних будівель ХVIII-ХХст. звезені з 10 етнографічних регіонів Західної України.
5.Меморіальні музеї Львова: І. Франка та М.Грушевського.

Тема4. Історія музейної справи в Україні
 
4.1. Розвиток музейної справи в Україніу XIX— на початку XXст. [24;32; 53; 62; 67-69; 73]
Напідросійській Україні перші музеї виникли на початку XIXст.Завдяки діяльності І. Бларамберга, П. Дюбрюкса, І. Стемпковського та іншихучених у Північному Причорномор’ї створено ряд археологічних музеїв (найбільшийв Одесі), які зосередили пам’ятки античних міст — Ольвії (поблизу Миколаєва),Херсонеса (біля Севастополя), Пантікапея (в Керчі) та інших. У першій половиніХIХ ст. в Українівиникають музеї: при Харківському університеті (1807 р.) — Археологічний,Зоологічний, Мінералогічний, Образотворчих мистецтв (збірки його сталиосновою для міського художнього музею); при Київському університеті (1834-1837рр.) — старожитностей, нумізматики, образотворчих мистецтв, Зоологічниймузей.
Вдругій половині XIXст. відкриваються історичні музеї: Міський музей у Києві (1899 р.),(меценати — Б.І. Ханенко, М.А. Терещенко, О.О. Бобринський, археологи — В.В.Хвойка. творці — археолог М.Ф. Біляшівський, що понад 20 років був директороммузею, етнограф Д.М. Щербаківський); у Чернігові (1909), створеній набазі колекцій В.В. Тарновського та музею Архівної комісії; Херсонеський археологічниймузей (1892 р., тепер Національний заповідник «ХерсонесТаврійський» у Севастополі); Історичний музей у Катеринославі (1849р., тепер Дніпропетровський історичний музей ім. Д.І. Яворницького).
НаприкінціXIX — на початку XXст.відкривається багато художніх і природничих музеїв. Феодосійська картиннагалерея (1880), створена художником І.К. Айвазовським, Катерино славськийхудожній музей (1906-1914). Тоді ж виникають музеї при земствах,губернських архівних комісіях, наукових товариствах і окремих установах: Етнографічниймузей Харківського Історико-філологічного товариства (1900), МузейТовариства дослідників Волині в Житомирі (1902) та ін.; у повітових містахі навіть селах: Остерський (1911), Острозький (1913), Вовчанський (1915),Хорольський (1917). М.Ф. Біляшівський створив у 1896 році музей у с. Городку наВолині; природничі музеї: Зоологічний (1865) та Палеонтологічний (1872)музеї Одеського університету, Таврійський природничо-історичний музей уСімферополі (1899), Акваріум в Севастополі (1896).
Теоріямузейної справи була ще у зародковому стані. Лише в провідних музеях Києвазакладалися основи охоронної, облікової і наукової роботи, і тільки унайбільших з них практикувалося проведення екскурсій. У більшості музеївосвітня робота ще не провадилася.
 
4.2.З історії українського музейництва у XXст.[71]
— Міжвоєнний період. Внаслідок захоплення влади в Україні кримінальнимиелементами відбувається реорганізація музейної справи відповідно до їх такзваних «революційних» уявлень. Вже 1920-1922 рр. на базі збірокмистецьких творів з приватних колекцій Б.І. і В.М. Ханенків, М.А. і Ф.А.Терещенків, О.Г. Гансена, П.Д. Харитоненка та ін. було відкрито Київськукартинну галерею, Одеський державний художній музей, Картинну галерею вПолтаві. Порівняно з довоєнним періодом музейна мережа в Україні зросла у 3рази — з 36 до 100 (наприкінці 20-х років). Першими історико-культурнимизаповідниками були оголошені стародавнє місто Ольвія на Миколаївщині(1924 р.) і Києво-Печерська лавра (1926 р.), де було Музейне містечкоу складі: Музеїв металопластики, станкового малярства, тканин та шитва,українського письма й друку, нумізматичного, порівняльної історії культів,української архітектури тощо.
У1928-1929 рр. заповідники створено і в інших архітектурних пам’ятках — уфортеці ХІV-ХVІІст. в Кам’янці-Подільському, в Кирилівській церкві XIIст. в Києві, у стародавніх храмах Чернігова, Новгорода-Сіверського.
У20-ті роки в Україні засновано перші літературно-меморіальні музеї. Серед них -Музей-заповідникна могилі Т.Г. Шевченка в Каневі (1926 р.), Музей-заповідник М.В. Гоголяв селі Великі Сорочинці (1928 р.). Музей В.Г. Короленка в Полтаві(1928 р.).
Основнимзмістом повоєнного періоду була подальша «боротьба за ідейнучистоту», жертвою якої стали 11 музейних закладів, створених у передвоєннідесятиліття (в т. ч. Самбірський та Яворівський музеї на Львівщині). Формальноюпричиною їх ліквідації була відсутність в експозиції цитат класиківмарксизму-ленінізму тощо. У 1970-1990-iроки, відмічені істотним зростанням кількості музеїв, насамперед у районнихцентрах. Найзначніші з них — Володимир-Волинський історичний музей, музей«Козацькі могили» (у 1991 р. реформований у Національний заповідник),Самбірський музей «Бойківщина», Збаражський історико-культурнийзаповідник та ін.
 
4.3.Видатні діячі музейної справи в Україні у XXст.[71]
ЯворницькийДмитро Іванович (1855-1940), дослідник Запоріжжя, директор (1902-1934)Дніпропетровського історичного музею, Возницький Борис Григорович (1931 р.нар.), з 1966 р. очолює Львівську галерею мистецтв [14], Сікорський МихайлоІванович (1923 р. нар.). З 1951 р. у Переяславі-Хмельницькому створивісторико-культурний заповідник (тепер Національний історико-етнографічнийзаповідник «Переяслав») з цілим комплексом промислово-технічнихмузеїв, які за багатством оригінальних експонатів переважають відомі музеїЄвропи [71].

Тема5. Музейна справа в сучасній Україні. Провідні музеї
 
5.1.Сучасні провідні музеї України[26;27; 75].
Національниймузей історії України (до 1991 р. Державний історичний музей УРСР, у 1950-1965рр.- Київський державний історичний музей). Головний корпус — колишнєприміщення Художньої школи, збудований у 1936 р. на найдавнішій території міста- східній частині Старокиївської гори, де зберігається понад 700 000 унікальнихпам’яток історії та культури, що відображають історичний процес розвиткусуспільства в Україні від найдавніших часів до сьогодні. Сучасна експозиція (39залів) створена у 1977 р. Половина збірки — археологічні колекції (понад 350000 предметів: в т.ч. знамениті матеріали Мізинської та Кирилівської стояноккам’яної доби, трипільської культури, античних міст-держав ПівнічногоПричорномор’я). Експозиція знахідок середньовіччя доповнюється масштабноюдіорамою Києва у Х-ХІІІ ст. (худ. О. Казанський). Особливо великою є колекціяпорцелянового та фаянсового посуду (в т. ч. відомих фірм — Києво-Межигірськоїфаянсової фабрики, Волокитинського заводу, Корецької та Баранівської фабрик,порцелянових заводів Гарднера і братів Корнілових, Мейсенської та Берлінськоїпорцелянових мануфактур). Серед матеріалів фотодокументального фонду (40 000експ.) цінними є реліквії запорізького козацтва; універсали, грамоти, листигетьманів та козацької старшини. 13 000 од. нараховує колекція образотворчогомистецтва — живопис В. Васильківського, І. Їжакевича, В. Верещагіна, колекціяпортретів українських гетьманів тощо. Тут є найповніша нумізматична колекція вУкраїні (понад 120 000 од.). З 1963 р. діє філія — Музей Історичнихкоштовностей України, розміщений у Ковніровському корпусі Києво-Печерськоїлаври, де експонуються раритети із збірки скіфського часу, такі як пектораль зТовстої могили, горит з Мелітопольського кургану, чаша з Гайманової могили, атакож раритети давньоукраїнських ювелірів V-ХХст. Музей обслуговує понад 100 наукових працівників.
Національнийхудожній музей України (Київський державний музей українського образотворчогомистецтва УРСР, який, своєю чергою, виник у 1935 р. на базі художнього відділуВсеукраїнського історичного музею). Зберігає експонати від ХIII-ХІVст. до наших днів. У відділі стародавнього українського мистецтва експонуютьсяпам’ятки іконопису XV-XVIIст., козацької доби, є чудові зразки українського портрета XVII-XVIII ст. Досить повнопредставлений у музеї український живопис XIX- XX ст., зокрема малярській графічні роботи Т.Г. Шевченка, М.К. Пимоненка, С.І. Васильківського, С.І.Світославського, П.О. Левченка, М.Г. Бурачека, К.К. Костанді, О.О. Мурашка,твори західноукраїнських художників I.I.Труша. Л. Кульчицької та інших; твори радянських митців — Ф.Г. Кричевського,А.Г. Петрицького, С. Їжакевича, К.Д. Трохименка, О.О. Шовкуненка, М.П.Глущенка, Т.Н. Яблонської, М.М. Божія та ін., скульптурні роботи Г.Н.Кальченко, М.К. Вронського, О.О. Ковальова та ін. Широко показано розвитокукраїнського графічного мистецтва в роботах Г.І. Нарбута, В.І. Касіяна, М.Г.Дєрегуса.
Одеськийархеологічний музей [47] — зберігає понад 200 тис. оригінальних пам’яток,зібраних під час розкопок давніх стоянок, могильників (Усатове) та античнихміст, найбільшу в Україні колекцію єгипетських старожитностей. У «Золотійскарбниці» музею виставлено золоті вироби епохи бронзи (мікенська школа),скіфського часу, монети античних міст, гривні князівської доби, середньовічнімонети (в т. ч. один з десяти відомих златників Св. Володимира) тощо. Одеськакартинна галерея — сворена у 1899 р., розташована у палаці Потоцьких (1804 р.,стиль класицизм). Вмішає близько 5 тис. творів мистецтва ХVІІ-ХХст. (роботи портретистів Д. Левицького, В. Боровиковського, офорти Т. Шевченка,пейзажі А. Куїнджі, І. Левітана, А. Саврасова, І. Шишкіна, зал Айвазовського — 20 картин та ін.). Одеський музей західного та східного мистецтва — сворений у1924 р., зберігає роботи Караваджо, Маньяско, Хальса, Добіньї тощо.
 
5.2.Законодавство України про музеї та музейну справу
 
ЗаконодавствоУкраїни про музеї та музейну справускладаєтьсяз Основ законодавства України про культуру, Закону «Про музеї та музейнусправу» та інших актів законодавства України. Закон від 29 червня 1995 р.регулює суспільні відносини в галузі музейної справи, встановлює правові,економічні, соціальні засади наукового комплектування, вивчення та використанняпам’яток природи, матеріальної і духовної культури, діяльності музейнихзакладів в Україні [57].
 
5.3.Музейний фонд України [57]
Музейнийфонд України — це сукупність рухомих пам’ятокприроди, матеріальної та духовної культури, які мають наукову, історичну,художню чи іншу культурну цінність незалежно від їх виду, місця створення іформ власності та зберігаються на території України, а також нерухомихпам’яток, що знаходяться в музеях України і обліковані в порядку, визначеномузаконом. Музейний фонд України складається з державної і недержавної частин.
Унікальніпам’ятки Музейного фонду України, а також ті, що мають виняткове наукове,історичне, художнє чи інше культурне значення, незалежно від форм власності імісця зберігання, заносяться Міністерством культури України до Державногореєстру національного культурного надбання. Пам’ятки Музейного фонду України,що є державною власністю, не підлягають приватизації.

Тема 6. Музейні фонди та їхкласифікація. Основні напрямки фондової роботи
 
6.1 Основні напрямки фондової роботи.Визначення поняття «фонди музею „[3; 29; 56]
Основнийзміст музейної науково-фондової діяльності становлять: 1) збиральницька роботаі комплектування фондів; 2) первинний облік (реєстрація) та науковаінвентаризація; 3) каталогізація фондів та створення науково-фондовогопаспорта; 4) створення належних умов збереження музейних фондів. Відповідальністьза організацію фондової роботи покладена на головного хранителя (зберігача)
 
6.2. Облік і наукова документаціямузейних фондів (див схему). Облік музейних колекцій:
 
а)реєстрація: фондово-закупівельна комісія музеюколегіально вирішує, що брати, що ні, що в основний фонд, що в допоміжний. Запідсумками засідання складається протокол. Рішення про прийняття предметів умузей приймається колегіально на засіданні фондово-закупівельної комісії ізскладанням протоколу. На основі цього протоколу складається акт прийомуекспонатів. Протягом місяця після засідання фондово-закупівельної комісії всікуплені предмети повинні бути вписані у книгу надходжень.
Актита книги вступу — юридичні документи вічного зберігання. Перед заповненнямкниги вступу прошнуровуються, пронумеровуються і на останній сторінціскріплюються печатками вищепоставлених організацій для того, щоб з книги невиривали листів. До актів долучаються всі супровідні документи.
Кожномупредмету надається шифр — порядковий номер вступу із абревіатурою музею. Вкнизі вступу обов’язково вказується шифр, номер, назва речі, опис, розміри,матеріал, стан збереження, джерело надходження і дата, якщо закуплений — вартість.
б)      післяпервинної реєстрації у книзі вступу музейні предмети проходять наукову інвентаризацію.Завідувач сектору обліку має передати предмети музейним хранителям, що заповнюютьінвентарні книги окремих фондових груп, які також є документами вічного зберіганняі перед заповненням прошнуровуються, на останні сторінці скріплюються печаткамивищепоставлених організацій для того, щоб з книги не виривали листів.
Записдо наукового інвентаря відбувається на підставі попередньо складеногоінвентарного паспорта (інвентарної картки). Уніфікований паспорт експонатамістить 47 ознак (№ паспорта, відомство, музей, відділ, №№ за книгаминадходжень та інвентарній, дата, спосіб і джерело надходження, документи,класифікація, типологія, датування, назва, матеріал, техніка, розміри, короткийопис, стан збереження).
Нацьому етапі відбувається атрибуція музейного предмета, тобто виявленняосновних ознак, що визначають його назву, призначення, матеріал, розміри,техніку виконання, авторство, датування, географію створення і побутування. Упроцесі атрибуції розшифровуються написи, клейма, марки, відбувається пошуканалогів;
в)       всімузейні предмети, які містять коштовні метали і камені, записуються у спеціальнихкнигах, зберігаються в сейфах під сигналізацією. Підставою для занесення цих предметіву спецкниги є Акт ювелірної експертизи (здійснюють спеціалісти Інспекції пробірногонагляду), який включає дані про вагу, пробу, лігатуру, чистоту, назву каменя(вага у каратах), що записується в інвентарну книгу. Отже, коштовні речі маютьтри №№: по Книзі надходжень, по групі, по спецкнизі;
г)       правилананесення облікових номерів (шифру), що складаєтьсяіз скороченої назви музею, номера в Книзі надходжень (їх зазначають учисельнику), скороченої назви відділу, де предмет зберігається, та інвентарногономера (зазначають у знаменнику). Старі шифри або інші позначення закреслюються.Шифр пишуть тушшю або емалевою фарбою на зворотному боці предмета у певномумісці: для картин — у лівому верхньому кутку на підрамнику; для гравюр імалюнків — на окантовці; для скульптури — на торцях; на рукописах — олівцемзліва; на тканинах нашивають етикетку з шифром у лівому нижньому кутку; накераміці, дереві та виробах із каменю шифр проставляють на піддоні олійноюфарбою або тушшю з подальшим покриттям лаком, на меблях — на зворотному боціемалевою фарбою; на вогнепальній зброї — з внутрішнього боку спускової планки,на холодній зброї — на держаку або підвішують картонну етикетку; на шоломах — звнутрішнього боку; на металевих виробах — емалевою фарбою із зворотного боку;на природничо-історичних матеріалах чіпляють ярлички з шифрами: у гербаріях — на кожному аркуші зліва, на геологічних і палеонтологічних зразках — безпосередньо на них із зворотного боку, на фотографіях — на звороті у лівомунижньому кутку; до дрібних предметів підшивають ярлички; для сипких тіл (зерназлаків тощо) шифри ставлять на упакуванні.
 
6.3.Каталогізація|5;48].
Науково-довідковийапарат потрібний в музеях для систематизації колекцій, підготовки пам’яток доекспонування, для використання їх в науковій і освітній роботі. Як база пошукуінформації про музейні предмети він включає акти і книги надходжень, протоколифондово-закупівельної комісії, пояснюючі записки про предмет, картотеки,каталоги, інвентарні книги, путівники.
Длянаукової роботи з колекціями самих лише даних інвентаризаційного облікунедостатньо, тому передбачено створення системи різноманітних картотек: зведені(відображають фонд у цілому); локальні (відображають частину колекції).Найпоширеніші серед картотек: 1) топографічна (назва пам’ятки, їїрозташування (в експозиції чи у фондах), будь-яке переміщення, карткирозташовують в алфавітному порядку) (різновид — описи предметів, що знаходятьсяв кожній одиниці музейних меблів): 2) інвентарна (містить повнівідомості про предмети, записані в Інвентарній книзі, їх фотографію або рисунок);
3)      систематична(опис музейних предметів і їх систематизація за певним принципом);
4)      предметно-тематична(відомості про музейні експонати з різних джерел, які доповнюються); 5)хронологічна (систематизує предмети за датами подій в хронологічному порядку),6) іменна (складають на видатних діячів науки, культури, мистецтва,полководців, героїв та інших уславлених або визначних людей); 7) географічна тадеякі інші.
6.4.Комп’ютерний облік, інвентаризація такаталогізація у країнахсвіту[4; 7; 63; 76; 77]
 
Створеннята використання автоматизованих каталогів вимагає певних умов: уніфікаціїобліково-фондової документації, стандартизацію термінів наукового описумузейних предметів. Перша частина вирішена внаслідок запровадженняуніфікованого паспорта експонату. В основі вирішення другої лежить створеннянабору класифікаторів музейних термінів за відповідними ознаками уніфікованогопаспорта. На основі класифікаторів розробляються певні набори кодифікаторів,які використовуються для характеристики полів уніфікованого паспорта.
 
6.5.Структура та складові елементиорганізації фондів музею[75].
Увеликих музеях головний охоронець фондів одночасно є зав. відділом, кудивходять охоронці окремих груп та сектор обліку фондів. До основних напрямківфондової роботи музею належать комплектування, облік, збереження, вивченняпредметів, проведення консультацій.

Тема7. Збереження музейних фондів
 
7.1. Режим зберігання фондів.Організація охорони музейних приміщень[11; 16; 19; 25; 29; ЗО]
Музейніфонди — це колекції, що знаходяться в сховищах,експозиціях або на виставках музею. Збірки цих різноманітних предметівпотребують певних умов і системи зберігання: забезпечення потрібного режиму вфондах, створення відповідних умов для збереження різних категорій пам’яток відпсування або розкрадання, нагляду за станом музейних колекцій, консервації їхта реставрації. Охоронна робота розпочинається відразу ж після надходженняпам’ятки до музею і її облікування. Всі колекції музею поділяють на дві групи:1) основний музейний фонд і 2) фонд науково-допоміжних матеріалів.
Основниймузейний фонд становлять оригінальні пам’яткиісторії, природи, матеріальної і духовної культури людства. Матеріали основногофонду систематизують в історико-хронологічному порядку з дотриманнямгеографічних зон. Наприклад, історичні музеї мають в основних фондах відділи:палеоліту, неоліту, бронзи, залізного віку тощо. У межах історичних,хронологічних і географічних груп пам’ятки зберігають ще за матеріалами: скло,кераміка, метал тощо, враховуючи при цьому їхні фізичні властивості, неоднаковівимоги щодо зберігання. Іноді в музеях використовують ще тематичну системузберігання, відповідно до якої пам’ятки розмішають у фондах за тематикою,пов’язаною з профілем музею, його структурою або експозицією.
Фонднауково-допоміжних матеріалів зберігають окремо відосновного, організуючи його за тією самою системою — в історико-хронологічномупорядку з дотриманням географічних зон. Так само враховують специфікузберігання різних матеріалів, їх особливості (наприклад, вид пам’ятки, їїрозміри тощо). Окремо зберігають у музеях коштовності, фотоматеріали, рукописи,книги, створюючи для них відповідні умови та особливий порядок.
Температурнийі вологісний режим — важливий чинник зберіганняколекції у музейних приміщеннях, адже коливання призводять до розширення істискання матеріалів, а, отже, — до руйнування речей. Висока температураособливо небажана для паперових документів, виробів із дерева, воску, парафіну,тканин, для одягу, килимів тощо. Низька температура згубна для олов’яних виробів,скульптури тощо. Нормальною для музейних приміщень є температура повітря вмежах від +12 до +18 °С, а відносна вологість — від 55 до 70 % при добовихколиваннях не більше за 5 %. Температуру і вологість у музейних приміщенняхвиміряють термометрами, гігрометрами, гігрографами або психрометрами, якірозміщають, як правило, біля входу у зали. Двічі на добу показання цих приладівзаносять у спеціальний Журнал реєстрації умов зберігання. Ступінь сухостіповітря у приміщенні регулюють.
 
7.2.Реставрація та консервація музейних предметів[38; 61].
Згідноіз Законом України “Про музеї та музейну справу» (стаття 24)консервацію і реставрацію пам’яток Музейного фонду України можуть виконуватилише спеціалізовані установи Міністерства культури України, реставраційнівідділи музеїв, спеціалізовані підприємства, організації та окреміреставратори, які мають відповідний дозвіл Міністерства культури України.Держава сприяє підготовці кадрів реставраторів, розвитку мережі спеціалізованихреставраційних закладів.
Реставраціяметалевих предметів: мідні і бронзові вироби чистять 10-процентнимрозчином сірчаної кислоти з подальшим кип’ятінням у дистильованій воді,просушуванням у сушильній шафі та парафінуванням; залізні вироби реставруютьелектрохімічним способом, засипаючи залізний виріб гранульованим цинком ізаливаючи 15-процентним розчином їдкого натру з подальшим промиванням удистильованій воді, просушуванням у сушильній шафі і парафінуванням у гарячомустані і хімічним (сірчаною або соляною кислотами з додаванням 1-процентногоінгібітора з подальшим промиванням, просушуванням і покриттям 5-процентним розчиномполівінілбутералю); механічно очищають дрібними напилками, наждаком, щітками.Для закріплення використовують клей БФ-4, БФ-6, 3-5-процентяий розчинполівінілбутералю.
7.3.   Особливостізберігання музейних предметів в експозиції
[ЗО;42]:
Повітряу приміщенні підтримують сухим і чистим. З метою захисту від шкідливих прямихсонячних променів, які руйнують насамперед матеріали органічного походження:природничі колекції — тканини, дерево, папір, шкіру тощо в експозиційних залахі фондових приміщеннях, вікна забілюють крейдою, обладнують їх шторами,використовують матові абажури на освітлю  вальних приладах тощо.
Длятворів станкового живопису шкідливі підвищена вологість (спричиняєрозширення дерева, набухання волокон полотна, окислення металів, пожовтінняолії, появу плісняви, псує лаки), надмірна сухість (утворюються тріщини удереві, обсипаються грунт і фарби), яскраве світло (вицвітають органічні фарби,змінюються мінеральні), пил, кіптява (вони забруднюють пам’ятки), комахи таінші шкідники, які руйнують дерево, папір, шкіру та інші матеріали.
Правильнезберігання станкового живопису передбачає підтримання в приміщеннях температуривід +10 до +18° С взимку та від +15 до +25 °С — влітку і вологості 55-65 %.Акварель, пастель, графіку зберігають і експонують лише заскленими.
Виробиз тканин зберігають у затемнених приміщеннях припостійній температурі (+15- +18°С) і вологості (55-65 %). Двічі на рік одягпросушують і чистять на повітрі. Плісняву знищують, витримуючи під прямимисонячними променями протягом 10-40 хвилин.

Тема 8. Загальні проблеми побудови танаукової роботи з музейною експозицією
 
8.1. Загальні проблеми побудови танаукової роботи з музейною експозицією [6;42]
Планмайбутньої експозиції складають двох видів: стислий — так звану тематичнуструктуру і розгорнутий тематико-експозиційний план. Тематична структура — це первісний документ (стрижень) майбутньої експозиції, який складається увигляді тез або переліку тем, підтем і вузлових питань майбутньої експозиції.Тут формулюють завдання експозиції, її спрямування, визначають теми і тематичнікомплекси. Експозиційною визнається тема, зміст якої можна розкрити черезмузейні предмети (наприклад, теми про історичні події, про розвиток культури,життя і діяльність видатних вчених тощо); самостійні теми становить показокремих пам’яток матеріальної культури, нумізматики тощо, їх можна виділити і всамостійні тематико-експозиційні комплекси.
Тематико-експозиційнийплан, повний опис майбутньої експозиції,складають, як правило, за відділами музею, з викладом її мети, завдань тапослідовним переліком тем, підтем, комплексів, текстів, цитат, а також всіхекспонатів, за допомогою яких ці теми будуть висвітлені в експозиції. Важливітеми висвітлюють якнайповніше.
 
8.2. Експозиційний матеріал: музейніпредмети, науково-допоміжні матеріали, тексти, фотокоментарі, покажчики.Формування експозиційних комплексів[10].
Науково-допоміжніматеріали — карти, діаграми, схеми, які дають внаглядній та легко засвоюваній формі узагальнені знання про відображувану векспозиції дійсність, сприяють сприйняттю музейних пам’яток та поглибленнюзнань, отриманих від знайомства з ними, займають підпорядковане становище повідношенню до музейних предметів.
Розміщенняекспонатів на стінах у межах так званого експозиційного поясу — найбільшзручної для огляду ділянки стіни 1,7 м заввишки, починаючи від 80 см над підлогою. Вище від експозиційного поясу вміщають лише дуже великі за розміром образотворчіматеріали — портрети, картини, панно тощо. Експонати розміщають в експозиціївільно. Предмети, розташовані уздовж центральної лінії експозиційного поясу, щоміститься на рівні очей (140-150 см від підлоги), оглядати найзручніше, томусаме тут монтують основні матеріали, їх розвішують вертикально, а об’єкти,розташовані вище за лінію, — з нахилом до глядача. Експонати, які розташованівід рівня очей, вміщають у вітрини з похилими площинами (під кутом 30-45°). Нерекомендується розвішувати експонати у вигляді зигзагів, віял та іншихвізерунків, як це робилося в музеях старих часів. Чим менше ламаних ліній івиступів в розміщенні експонатів, тим кращий вигляд має експозиція.
Підчас монтування експозиції експонати групують у так звані тематичні вузли. Прицентральному групуванні посередині виділяють основний експонат і рештамонтують навколо нього. Розташування експонатів має підкреслювати основне векспозиції. Це досягається розміщенням головного експоната в центрі залу абостіни, виділенням його розміру (за допомогою паспарту чи рами), створеннямнавколо нього вільного простору та іншими засобами. Іноді навколо провідногоекспоната створюють спеціальний фон або обрамлення.
Комплекснегрупування являє собою монтаж натуральнихекспозиційних комплексів, що відтворюють життєві умови (в музейній практицітакі комплекси називають «життєвими»). Для цього поряд з оригіналамивикористовують макети, картини, діорами, великі фотографії. Як приклад«життєві» комплекси стоянок, поселень або жител людей стародавніхепох у історичних музеях; експозиційні комплекси куточків природи рідного краю(наприклад, показ лісу в краєзнавчих музеях). Лінійне групування експонатів,передбачає розміщення предметів рівними горизонтальними або вертикальнимирядами.
Експозиційнийкомплекс — група матеріалів, взаємопов’язаних зазмістом, цілеспрямовано розташованих на певній, обмеженій експозиційній площі.Об’єднаний зорово та логічно, єдністю пізнання і переживання та має естетичнуформу.

Тема9. Науково-дослідницька діяльність музеїв
 
9.1.   Науково-дослідницька діяльністьмузеїв. Музеї як дослідницькі центри[35; 65; 66]
Завданнямнаукової роботи музеїв є: і) глибоке вивчення історії краю, міста чи села:
2)дослідження музейних колекцій та їх наукова обробка; 3) опрацювання окремихтем, пов’язаних з експозицією музею; 4) розробка експозицій (складаннятематичних структур та тематико-експозиційних планів); 5) розробка питаньметодики і техніки музейної справи.
9.2.   Планування таорганізація науково-дослідницької роботи музею
 
Плануваннята організація науково-дослідницької роботи музею координуєтьсявченою радою музею. Наукові працівники систематично розробляють теми, пов’язаніз експозицією або фондовими матеріалами. Наукова робота в музеях здійснюєтьсяза допомогою розвідок на місці подій, експедицій (археологічних, етнографічних,літературних тощо) або відряджень на підприємства, фабрики, заводи, в КСП,різні установи.
 
9.3.   Музеєзнавчідослідження в галузі музейної комунікації[23]
Результатинауково-дослідної роботи працівників музеїв оформляють у вигляді новихвиставок, розділів експозицій, каталогів, методичних розробок екскурсій,наукового опису цінних експонатів, а також статей та монографії з різних питаньісторії, культури, економіки чи науки, пов’язаних з матеріалами музеїв.Тематика наукових досліджень музейних працівників дуже різноманітна івизначається здебільшого характером колекцій музею.
Найчисленнішимивиданнями музеїв є путівники, розраховані на масового читача. Вони знайомлять зісторією музеїв, їхніми експозиціями і фондами, розповідають про найціннішізбірки.
Музейніколекції популяризують і за допомогою інших видань: альбомів (наприклад,«Київський музей історичних коштовностей», «Києво-Печерськийдержавний історико-архітектурний заповідник», «Державний музейетнографії та художнього промислу НАНУ», «Львівська картиннагалерея», «Харківський художній музей», «Львівський музейукраїнського мистецтва», «Музей російського мистецтва у Києві»,«Національний музей народного декоративного мистецтва України»,«110 раритетів Львівського історичного музею» тощо); комплектівлистівок («Львівський історичний музей»), репродукцій тощо.

Тема 10. Екскурсійна діяльність.Організаційна структура музею. Організація та основні напрямки виховної роботимузеїв
 
10.1.Екскурсійна робота в музеях[37;39; 45; 46; 57]
Екскурсійнаробота — основний вид освітньо-виховної діяльності музеїв. Екскурсія — цеспецифічна форма освітньої роботи з організованою групою відвідувачів, яка ґрунтуєтьсяна зоровому сприйнятті експозиції, поєднаному з розповіддю про неї, і пояснює,доповнює експозицію. Екскурсовод зосереджує увагу на всіх важливих пам’ятках,розкриває внутрішній зміст їх, розповідає не лише про виставлені матеріали, а йпро те, що їх об’єднує, — про причини тих чи інших подій, їхній початок,розвиток і завершення, учить бачити й розуміти твори мистецтва, розкриває сутьі значення історичних джерел тощо. Екскурсії прилучають відвідувачів до пізнанняприроди, матеріальної й духовної культури народу, збагачують наукові знаннялюдини, сприяють естетичному вихованню.
Умузеї будь-якого профілю екскурсія, як правило, складається з трьох частин: 1) вступної,у якій екскурсовод готує відвідувачів до сприйняття експозиції, ознайомлюєїх з історією музею, активізує увагу, встановлює контакт зі своїми слухачами;2) основної, де екскурсовод розповідає про об’єкти експозиції, даєнауково обґрунтоване висвітлення подій, відбитих у пам’ятках історії ікультури, мистецтва тощо; 3) заключної, де екскурсовод підбиває підсумкита робить узагальнення, у яких закріплюється провідна ідея екскурсії.
 
10.2. Класифікація екскурсій.Особливості підготовки музейної екскурсії
Екскурсіїрозрізняють: 1) за змістом (тематичні, оглядові); 2) за складом відвідувачів(для школярів, військових, селян, вчених тощо); 3) за цільовим призначенням(навчальні, загальноосвітні, вузькоспеціалізовані); 4) за місцем проведення(пам’ятки природи, історичні місця тощо); 5) за способом пересування(пішохідна, автобусна, комбінована); 6) за методом роботи (за наперед поставленимизавданнями або з аналізом окремих експонатів). Кожний вид екскурсій має свої особливостій методику.
Найбільшпоширеними є оглядові екскурсії. Це загальний, або, як його ще називають,наскрізний показ музею. Такі екскурсії охоплюють великий хронологічний період,ознайомлюють з пам’ятками різних епох, розкривають тривалі етапи розвиткутехніки, військової справи, історії, економіки, мистецтва. Отже, оглядовіекскурсії ознайомлюють лише з основними колекціями. У зв’язку з розвиткоммасового туризму їх значення зростає.
Тематичніекскурсії являють собою цілеспрямовану розповідьна певну музейну тему. Вони бувають: історичні, історико-краєзнавчі,літературні, мистецтвознавчі, природничо-наукові. Теми таких екскурсій можутьбути широкими (охоплювати увесь розділ експозиції) і вузькими (стосуватисяокремого експозиційного комплексу). Вони спрямовані на поглиблене й різнобічнеознайомлення з музейними матеріалами.
 
10.3. Етапипідготовки методичної розробки екскурсії:
 
1)вивчення відповідної літератури; 2) вивчення матеріалів експозиції й фондів; 3)написання тексту екскурсії; 4) проведення екскурсії. Другий етап — цевивчення кожної експозиційної теми, підтеми, експонатів. При цьому досліджуютьписемні й речові експонати, автентичні (оригінали) й допоміжні; з інвентарнихкниг, каталогів, тематико-експозиційного плану, огляду самих пам’яток збирають фактичнідані про них. Крім експозицій, вивчають ще й фонди. Нерідко у фондах зберігаютьсяцінні документи й пам’ятки, про які можна розповісти в екскурсії. Знання фондівдопомагає екскурсоводові краще розкрити зміст експозиційної теми.
Будуючиекскурсію, потрібно; і) точно визначити назву; 2) встановити хронологічнірамки; 3) продумати провідну тезу; 4) відібрати провідні експонати (оскількирозповісти про всі неможливо); 5) обміркувати логічні «містки» міжекспонатами, намітити маршрут майбутньої екскурсії; 6) визначити зміст вступноїй заключної частини екскурсії. У вступі слід навести короткі відомості зісторії музею, дати характеристику епохи, в заключній частині ~ підсумокекскурсії та висновки про значення музею.
Даліскладають методичний план і пишуть текст екскурсії (методичну розробку).Методичний план — це короткий послідовний перелік назв основних частинекскурсії: розділів, експозиційних тем, підтем, про які йтиметься під часекскурсії. Він близький до тематичної структури експозиції. Його загальнасхема: 1) назва екскурсії; 2) коротка історія музею (його колекцій, будівлі,відкриттів, наукової роботи тощо); 3) характеристика епохи, що ЇЇ охоплюютьхронологічні рамки екскурсії; 4) виклад експозиції; 5) закінчення (висновки прозначення музею і його пам’яток); 6) бібліографія, використана для підготовкиекскурсії.
 
10.4. Вимогидо екскурсоводів:добіркадрів, глибокі загальні і спеціальні знання, творчий підхід.
 
10.5. Організаційнаструктура музею:адміністрація,основні виробничі підрозділи, основні допоміжні підрозділи, дорадчі органи(наукові відділи).
 
10.6. Видита форми освітньо-виховної роботи музеїв — екскурсії, лекції, систематичні зустрічі звідвідувачами, тематичні вечори й конференції, походи по місцях історичнихподій, робота пересувних музеїв, організація пересувних виставок, участь урадіо- й телепередачах тощо. Мета освітньо-виховної роботи музеїв — шляхомпопуляризації експозицій і колекцій пропагувати знання про природу йсуспільства сприяти освіті широких верств населення, вихованню національноїсвідомості. Як і будь-яка інша, масова освітньо-виховна робота музеївпланується і в відповідний спосіб готується.