Зміст
Вступ
Розділ 1. Стан національної економіки на сучасному етапі
1.1 Основні проблеми та шляхи їх подолання
1.2 Основні напрями формування систем керуванняекономічними процесами
1.3 Досвід інших держав щодо розвитку національноїекономіки
Розділ 2. Основні шляхи розвитку національної економіки всвіті
Розділ 3. Стратегії розвитку національної економіки Українина сучасному етапі
Висновки
Бібліографічний список
Вступ
Останні десятиріччя ХХ століття ознаменувалисяістотними досягненнями у теорії управління розвитком суспільства планетарного характеру.Західна економічна думка дедалі більше концентрується навколо досліджень, пов’язанихз процесами і формами управління світовою системою господарювання, пошуком новоїпарадигми управління, яка ґрунтується на принципах раціональності, справедливості,демократизму, відкритості.
Все це зумовлює глобальні зміни планетарного масштабу.Тому для українських економістів надзвичайно актуальним завданням стає аналіз стратегіїрозвитку розвиток національної економіки, вироблення стратегії її захисту від негативнихнаслідків.
Розділ 1. Стан національної економіки на сучасному етапі1.1 Основні проблеми та шляхи їх подолання
Ключовою фігурою сучасних систем управління розвиткомсуспільних відносин, зокрема економічними процесами, є людина, її інтелектуальнийпотенціал. Тому постає проблема ефективного керування цим потенціалом у напрямігармонійного розвитку світової спільноти. Саме такі підходи втілюються у нові економічнітеорії — «раціонального вибору», «справедливості», «раціональноїповедінки», «суспільного розвитку» тощо. Інтенсивність пошуку новихформ управління розвитком економіки зростає передусім внаслідок загострення проблемсоціально-економічного, екологічного, політичного характеру, які загрожують існуваннюлюдства і розв’язання яких виходить за межі можливостей окремих держав.
Більшість сучасних глобальних проблем слід вважатинаслідком багатовікового невмілого, марнотратного господарювання людства на Землі.Отже, лише зміна людських відносин у планетарному масштабі здатна їх розв’язати.Нині обмеженість багатьох видів природних ресурсів, нерівномірність насичення нимирізних територій загострює боротьбу між державами за володіння цими ресурсами іза ринки збуту, спонукає людство до пошуку нових видів ресурсів, необхідних дляцивілізованого суспільного розвитку, зумовлює доцільність постановки питань, пов’язанихз раціональним, ощадливим використанням ресурсного потенціалу планети. Отже, йдетьсяі про управління світовою економікою. Однак більшість ідей і пропозицій щодо керуванняекономічними процесами на світовому рівні має переважно теоретичний і не доситьобґрунтований характер. Поки що відсутні такі моделі управління світовою економікою,які б гарантували стабільність світової системи господарювання, забезпечували гнучкукоординацію економічної політики національних держав, спрямовували їх розвиток назбереження людських цінностей і процвітання людства.
При цьому слід констатувати, що керування окремимиекономічними процесами планетарного рівня набуває дедалі більш інтегрованих, замкненихформ. Проте ці процеси протікають нерівномірно. Найбільші досягнення спостерігаютьсяу сфері управління фінансовими ресурсами, телекомунікаційними, інформаційними потоками.Досягнення у галузі комп’ютерних технологій, електронних розрахунків, кредитнихкарт, використання супутникового та опто-волоконного зв’язку вже тепер дають змогумиттєво переміщати фінансові ресурси, укладати фінансові угоди, переказувати грошіз одного рахунку на інший незалежно від відстані і державних кордонів. Це, безумовно,можна розглядати як реальні кроки на шляху побудови системи керування економічнимипроцесами на світовому рівні.1.2 Основні напрями формування системкерування економічними процесами
Однак реальне створення такої системи — надскладнапроблема світового масштабу, розв’язання якої потребує часу. Крім того, потрібнесуспільне визнання необхідності такої системи. Нині ще немає консенсусу між політиками,економістами, бізнесменами різних країн, які справляють найбільший вплив на розвитоксвітової економіки. Керування економічними процесами на міжнародному рівні відбуваєтьсяпід значним впливом стихійних факторів та домінуючого тиску групових інтересів найбільшрозвинених держав світу. Можна виділити два досить суперечливі напрями у формуваннісистем керування економічними процесами у планетарному масштабі. Перший — це розширеннясвітогосподарських економічних зв’язків на базі інтернаціоналізації національнихекономік та їх інтеграції у світовий економічний простір. Другий — збереження функційнезалежності та самостійності національних економік у світовому економічному просторі.
національна економіка україна стратегія
Перший напрям у найбільш концентрованій формі прийняторозглядати як процеси глобалізації, що характеризують розвиток світової економікиі впливають на економіку національних держав. Питання глобалізації виокремилисьу новий самостійний розділ економічної теорії наприкінці ХХ ст., і нині у цій галузіекономічних досліджень ще багато неясного. Точиться жвава полеміка серед економістів,політиків, філософів, соціологів щодо визначення сутності, ролі, функцій глобалізаціїта форм і наслідків її впливу на розвиток світової економіки та національних економікокремих держав. При цьому на сторінках вітчизняних і зарубіжних економічних журналіввисловлюються досить суперечливі думки — від суцільної ейфорії в оцінці можливихпозитивних наслідків глобалізації до повного заперечення її позитивності. Реальниминосіями глобалізації є міжнародні структури, альянси, регіональні економічні центри,транснаціональні компанії.
Другий напрям базується на тому, що основу економічнихпроцесів планетарного масштабу становлять національні економіки самостійних держав.При цьому кожна держава, інтегруючись у світовий економічний простір, намагаєтьсязберегти внутрішню цілісність і самобутність культури нації, свій економічний потенціал.Одним державам вдається цього досягти, іншим — ні. Все залежить від їхньої адаптованостідо процесів, які відбуваються у світовій економіці, здатності передбачити можливізміни та використати їх у власних інтересах. Найгостріше ця проблема стоїть передмолодими державами, які виникли наприкінці ХХ ст. у процесі розпаду соціалістичноїекономіки. Всі новостворені держави сформували власну національну економічну політику,яка ґрунтується на принципах ринкової системи господарювання і передбачає їх входженнядо світового економічного простору як рівноправних партнерів. Однак практична реалізаціяпоставлених завдань виявилася набагато складнішою, ніж передбачали реформатори іполітики.
Дослідження довели, що глобальні економічні і політичніперетворення останніх десяти років ХХ ст. позитивно вплинули на економіку розвиненихдержав світу, посиливши їхню роль у міжнародному розподілі праці, полегшивши їмдоступ до ресурсного потенціалу планети та розширивши ринки збуту продукції і послуг.Водночас постсоціалістичні країни з перехідною економікою змушені були долати складнуекономічну ситуацію, зумовлену інфляційними, гіперінфляційними і кризовими явищами,внаслідок яких знизився рівень добробуту основної частини населення. Ці країни втратилиринки збуту. В результаті сформувалася концепція економістів і політиків, за якоюпроцеси глобалізації негативно впливають на розвиток національних економік, обмежуютьекономічну та політичну самостійність окремих держав. Не вдаючись у подробиці дискусій,спробуємо викласти свою позицію щодо проблеми глобалізації та форм її впливу нарозвиток національних економік.
На нинішньому етапі суспільного розвитку глобалізаціюслід сприймати як об’єктивний процес. Вона реально існує як наслідок розвитку міжнароднихекономічних відносин. Активізаторами глобалізації є не тільки прогрес у сфері науки,техніки, технології, а й системи керування ним.
Той факт, що людський капітал, інтелект, знаннявизнаються основним ресурсом, висуває на перший план людські інтереси, включаючирізні форми їх прояву. І саме вони стають основною рушійною силою у формуванні глобальноїмети розвитку економіки планети, механізмів її реалізації.1.3 Досвід інших держав щодо розвиткунаціональної економіки
Наявність різних концепцій економічного розвиткулюдства загострює боротьбу окремих держав за ринки збуту, за доступ до інвестицій,підштовхує їх до інтеграції та об’єднання у регіональні угруповання міжнародногомасштабу, включаючи економічні союзи, транснаціональні корпорації, компанії тощо,з тим, щоб через них посилити свій вплив на розвиток світової економіки.
Процеси глобалізації не мають завершених форм,вони перебувають лише на стадії становлення. Напрями і форми впливу глобалізаціїна розвиток національних економік окремих держав значною мірою залежать від інтересіввпливових особистостей — олігархів, які їх реалізують через діяльність міжнароднихструктур. Боротьба за розподіл і перерозподіл світового економічного простору івплив глобалізації на розвиток національних економік здійснюється з позицій трьох-чотирьохекономічних центрів, основними з яких прийнято вважати США, Європейський Союз (ЄС),Східно-Азіатські альянси, де провідна роль належить Японії.
Реалізаторами процесів глобалізації на даному етапісуспільного розвитку виступають понад 60 регіональних міжнародних угруповань економічногохарактеру, близько 60 тисяч транснаціональних компаній і корпорацій. Найвпливовішимиорганізаціями міжнародного і світового рівня, через які реалізуються процеси глобалізації,прийнято вважати насамперед такі політичні та економічні організації, як ООН, Світовийбанк, МВФ, ЄБРР, СОТ, ГАТТ, МОП та інші. До речі, між цими впливовими організаціямидалеко не завжди спостерігаються узгодженість і прозорість при прийнятті спільнихрішень. Крім того, часом не виконуються вже ухвалені постанови. Внаслідок цьогоміж різними міжнародними угрупованнями загострюється боротьба за ринки збуту, володінняресурсами. Саме глобалізація переносить таку боротьбу на міжнародний рівень. Широковідомі торгові суперечки з приводу постачання м’ясних продуктів з Америки до Європиі навпаки. США обклали стовідсотковим митом цілу низку товарів європейського походження(сир рокфор, консерви, шоколад, соки тощо), і це дуже звузило експортні можливостірегіону. Причому американські санкції, не зачіпаючи інтересів Великобританії, водночасбезпосередньо стосуються таких країн, як Франція, Німеччина, Італія, Данія. Існуєбагато суперечностей між різними міжнародними економічними центрами, зокрема міжЄС і США. Немає згоди і у справі використання нових видів продуктів, створених набазі досягнень біотехнологій, за допомогою змін у геномі рослин. Цілий ряд транснаціональнихкомпаній («Монканто», «Дюпон», «Доу») активно просуваютьтакі товари на світові ринки, тимчасом як їхні опоненти наполягають на необхідностіпереконливо довести їх корисність і всебічно вивчити вплив на гени людини.
Відомі суперечності між США і Японією щодо експансіїавтомобільних ринків, електронного обладнання, обчислювальної техніки тощо. Дляузгодження міжнародних торговельних угод затверджуються тисячі різних документів,що значно ускладнює просування товарів на ринки збуту, здорожчує продукцію, збільшуєтрансакційні витрати і врешті-решт знижує ефективність господарювання та прибутковістькомпаній.
Торговими суперечками має займатися Всесвітнє торговетовариство (ВТТ). Але практично існує багато різних факторів, які гальмують розв’язанняпроблеми. Навіть у межах окремих міжнародних угруповань відбуваються постійні сутички,схрещуються національні інтереси. Більше того, всередині країн, які об’єдналисьу міжнародні альянси, далеко не всі поділяють думку щодо корисності таких кроків.Це наочно проявилось у країнах Західної Європи під час наради керівників провіднихкраїн з питань глобалізації. Виступи громадськості проти посилення економічної глобалізаціїмотивовані тим, що за останні роки збільшився розрив між доходами бідних і багатихкраїн світу. За останні 15 років доходи на душу населення знизились більш як у стадержавах світу, а різниця між доходами багатих і бідних держав за останні 30 роківзросла у 159 разів! Розвиток процесів глобалізації деякі дослідники безпосередньопов’язують з наростанням злиденності, спустошенням довкілля, руйнацією національнихкультур, етнічних особливостей невеликих націй і водночас збагаченням заможних держав.З цим можна погодитись. Але глобалізація — це і прискорення економічного розвиткуцілих регіонів, активний обмін інвестиціями, спілкування між людьми різних континентів,доступ до досягнень світової науки тощо. Таким чином, її слід розглядати як складнийбагатоаспектний процес, наслідки якого можуть бути різними, а отже, їх необхіднопередбачати і керувати ними.
Розділ 2. Основні шляхи розвитку національної економіки в світі
Один з напрямів подолання міжнаціональних перешкод- створення транснаціональних компаній (ТНК). Нині вони контролюють близько 40 %світових засобів виробництва та 75 % світової торгівлі товарами і послугами. Такіструктури майже без перешкод проникають на національні ринки, використовуючи дляцього інструменти глобалізації. Більшість штаб-квартир найвпливовіших ТНК розташованіу Сполучених Штатах Америки. Це не тільки зумовлює поширення впливу США на світогосподарськізв’язки, а й формує їхню однобічність, дає змогу нав’язувати американську діловуетику іншим регіонам. Уже сьогодні майже всі ділові кола перейшли на спілкуванняанглійською мовою, що з часом може призвести до недооцінки культурних надбань іншихнацій. Американський спосіб життя через засоби масової інформації свідомо нав’язуєтьсянародам багатьох країн і континентів. Держави колишнього Союзу теж впроваджуютьу себе американську систему освіти, начебто спеціально готуючи молодих фахівців«на експорт». А тим часом саме країни Європи та СРСР мали найкращі технологіїпідготовки фахівців вищої і середньої кваліфікації. За підрахунками західних учених,еміграція висококваліфікованого фахівця рівнозначна вкладанню в економіку обраноїним держави мільйона доларів 1. Підраховано, що внаслідокеміграції з Росії висококваліфікованих фахівців ця країна тільки в економіку СШАінвестувала понад трильйон доларів.
Що ж до України, то вона, за різними оцінками,втратила у 90-ті роки минулого століття до 15-20 % інтелектуального потенціалу.За роки реформування вітчизняної економіки за межі країни виїхало 30 % учених вищоїкваліфікації та працездатного віку. Така сама ситуація і в інших європейських постсоціалістичнихдержавах. Розв’язання проблеми потребує кількаразового підвищення рівня оплати праціу країнах з перехідною економікою, чого вони не здатні зробити в найближчі роки.Тому відплив кадрів з цих країн спостерігатиметься і далі, принаймні найближчимчасом.
При цьому багаті держави, використовуючи можливостіглобалізації, свідомо формують програми задоволення потреб своєї економіки у фахівцяхза рахунок постсоціалістичних країн. Водночас останні лише пасивно фіксують міграціюнаселення і продовжують готувати кадри для розвинених держав.
Можна назвати ще ряд факторів, що характеризуютьоднобічність результатів глобалізації, від яких виграють насамперед багаті держави.До таких факторів належать:
розширення ринків збуту продукції і послуг;
використання дешевої робочої сили;
реструктуризація галузей власної економіки з перенесеннямекологічно небезпечних технологій в інші країни;
підвищення прибутковості компаній за рахунок дешевоїробочої сили та сировинних ресурсів;
посилення політичного тиску на менш розвинені держави;
використання у власних інтересах наукового, інтелектуальногопотенціалу інших держав;
зниження соціальної напруженості у суспільствіза рахунок перерозподілу доходів від господарювання на користь передових державтощо.
Разом з тим розпад Союзу не тільки позитивно вплинувна піднесення економіки розвинених держав світу, а й зумовив необхідність переглядуцілей, функцій і завдань багатьох міжнародних організацій. Так, більшість міжнароднихекономічних і політичних центрів, створених після Другої світової війни з метоюзабезпечення стабільності економічного розвитку слаборозвинених держав, а такожпротистояння комуністичному руху (ООН, Світовий банк, МВФ, ЄБРР тощо), нині потребуютьреконструкції. Зокрема, у 54 країнах, які отримували допомогу від МВФ протягом 1986-1997рр., зростання ВВП на душу населення за 12 років становило в середньому лише 4 %.За цей же час держави, які не звертались по допомогу до МВФ, досягли зростання ВВПна душу населення на 24 % 2. Всесвітній банк за останнітри десятиліття надав допомогу 68 країнам світу, більшість з яких не змогла ефективноїї використати, а у 20 країнах, які отримали по 1,4 млрд доларів, виробництво ВВПна душу населення знизилось на 21,7 %. Ці результати можна пояснити різними причинами.На наш погляд, основні з них такі:
формальний підхід до визначення реальних потребдержав, яким надається фінансова допомога;
нав’язування політики і механізмів реформуваннянаціональної економіки з позицій інтересів міжнародної організації;
відсутність об’єктивного контролю за цільовим використаннямнаданої допомоги.
Міжнародні фінансові організації за допомогою сучаснихфінансових інструментів намагаються маніпулювати розвитком окремих держав, змінюватиситуацію на фінансових ринках тощо. Не завжди таке втручання відповідає інтересамокремих держав, але його глобальний характер зумовлює необхідність формування відповідноїполітики.
Форми глобалізації віддзеркалюють реальний стані суперечливість політичних та економічних перетворень у різних регіонах планети.Відсутність механізмів регулювання впливу процесів глобалізації на розвиток національнихекономік з позицій інтересів суспільства — найслабше місце у діяльності міжнароднихструктур і об’єднань. Особливо гостро це відчувається в умовах посилення міжнародноготероризму і боротьби з ним. На початку нового століття протистояння міжнародномутероризмові набуло планетарного характеру. Настав час вводити адекватні форми відповідальностіміжнародних центрів за прийняті рішення та за їх наслідки, причому робити це необхідно,виходячи із загальнолюдських цінностей.
Нинішній етап діяльності міжнародних економічнихцентрів набуває дедалі жорсткішого політичного забарвлення, яке суперечить проголошенимпринципам демократії, відкритості національних економік, їх взаємопроникненню зметою спільного розв’язання важливих соціально-економічних та екологічних проблем.Лише за місяць військових дій в Афганістані кількість робочих місць у США (за данимина 6 листопада 2001 р.) скоротилася на 415 тис. За прогнозами фахівців, у 2002 р.кількість зайнятих у світовому масштабі може знизитись на 24 млн осіб, з них майже9 млн скорочень припадає на туристичний бізнес.
Нова політична та економічна ситуація у світі потребуєреструктуризації системи управління розвитком національних економік з урахуваннямможливих форм впливу процесів глобалізації та її наслідків. Передусім це стосуєтьсякраїн, що сформувалися на терені колишнього СРСР і вже відчули досить своєріднийвплив процесів глобалізації.
Чи не найскладніша ситуація склалася в Україні,яка протягом століть не мала своєї державності, а була складовою частиною іншихкраїн. Її політичний статус сформувався досить швидко, а от система управління економікоюі досі перебуває на стадії реформування. Владні структури, які утворилися на першомуетапі становлення державності (1991-1994 рр.) не мали повного уявлення про ті труднощі,шо очікували країну та її населення у процесі реформування вітчизняної економіки.Багато рішень приймалося без належних обґрунтувань та прогнозування їх можливихнаслідків, тому їх доводилося постійно змінювати. Оцінюючи сьогодні ті рішення,можна зробити три узагальнюючі висновки.
По-перше, спираючись на світовий досвід, Українаправильно обрала шлях розвитку, визначивши пріоритетність ринкової системи господарюванняу контексті поєднання її з принципами демократизації та соціальної спрямованості.
По-друге, вітчизняні реформатори не мали достатньогодосвіду у розробці проектів таких глобальних перетворень у сфері управління економікою,яких потребувала ситуація. Більшість стратегій довелося запозичати у тих країн,які раніше розпочали процеси реформування соціалістичної економіки, але ще не малипомітних позитивних зрушень. Відсутність власної стратегії реформування вітчизняноїекономіки з урахуванням історичного розвитку України, традицій і менталітету їїнаселення слід вважати одним з найбільших прорахунків реформаторів.
По-третє, міжнародні структури, які є реалізаторамипроцесів глобалізації (Світовий банк, МВФ, ЄБРР та інші), брали активну участь увиробленні стратегічних напрямів реформування вітчизняної економіки, надаючи фінансовіконсалтингові послуги, здійснюючи підготовку економістів ринкового профілю, фінансуючипроекти ринкових перетворень. Дослідження показали, що більшість рекомендацій, наданихУкраїні міжнародними економічними центрами, мали формальний характер, не були належнопристосовані до конкретної ситуації, яка сформувалась у вітчизняній економіці, невраховували традицій і менталітету нашого населення. Тому такі загальновизнані іапробовані в інших країнах світу прийоми оздоровлення занепадаючої економіки, якшвидка приватизація, лібералізація цін, послаблення впливу держави на керуванняекономічними процесами, відкритість національної економіки і внутрішніх ринків,не принесли вітчизняній економіці очікуваних результатів. Більше того, Україні,як і іншим постсоціалістичним країнам, довелося пройти через зниження обсягів виробництвабільш як удвічі, через інфляцію, знецінення основних фондів, вкладів населення,зростання безробіття, бідності і знедоленості значної частини населення.
Досвід реформування нашої економіки однозначнодовів, що процеси глобальної перебудови суспільства надто складні і потребують непослаблення ролі держави, як це рекомендувалось західними радниками, а її посилення.Для того, щоб реформи були успішними, вони повинні задовольняти інтереси більшостінаселення, а держава має взяти на себе відповідальність за соціальні наслідки економічнихперетворень. Такий напрям у вітчизняній економіці почав реалізовуватися лише з 1997-1998років, з прийняттям постанов уряду і Президента України про регулювання і дерегулюванняекономічних процесів. Однак тривалий час ринкові структури в Україні формувалисьстихійно. Панувало гасло: «Що не заборонено — те дозволено». За невідпрацьованостізаконодавчої бази це призвело до зростання тіньової економіки, масового порушеннячинного законодавства, вивезення вітчизняних інвестицій за межі держави тощо. Дотого ж, зарубіжні інвестори, спостерігаючи таку ситуацію, не поспішають вкладатикапітали у розвиток української економіки, а міжнародні об’єднання не сприймаютьУкраїну як рівноправного партнера.
Аналогічна ситуація характерна і для інших державпостсоціалістичного простору. Незважаючи на наростання процесів інтеграції і глобалізації,практично жодній країні з перехідною економікою не вдалось інтегруватись у престижніміжнародні угруповання.
Україна як європейська держава прагне інтегруватисяв ЄС. Однак ця організація висуває такі вимоги до своїх потенційних членів, якіУкраїна поки що неспроможна задовольнити. Крім того, наростає конкуренція між європейськимидержавами за членство в ЄС. Водночас інша міжнародна структура, яка склалась у процесірозпаду СРСР — Співдружність незалежних держав (СНД), — починає формувати стратегіюпосилення впливу на розвиток світової економіки, використовуючи для цього реальнуситуацію, в якій опинилися держави з перехідною економікою.
Критерієм глобалізації, за яким прийнято характеризуватистан окремих держав, є рівень відкритості їх національних економік. Саме за цимкритерієм міжнародні економічні центри оцінюють хід реформування економічних системпостсоціалістичних країн, у тому числі й України. Проте досі немає єдиної загальновизнаноїметодики такої оцінки. Тим часом в економічній пресі наводяться досить суперечливідані, які не відповідають дійсності. Так, за висновками Світового банку, Україназа рівнем відкритості економіки посідає одне з останніх місць. З цим неможливо погодитись,оскільки ми підтримуємо двосторонні торгово-економічні відносини майже з усіма державамисвіту і обсяги експорту нашої країни досить високі.
Тим часом зарубіжні держави отримали майже необмеженийдоступ на ненасичений український ринок, заполонивши його дешевими товарами, значначастина з яких виявилася низькоякісною і неконкурентоспроможною на інших міжнароднихринках. Лідери світової економіки досить уміло використали ненасичені ринки постсоціалістичногопростору у власних інтересах. Саме тоді, коли в країнах з перехідною економікоюспостерігався пік кризи, розвинені держави досягли найвищих темпів економічногозростання. Однак вони втрачають ці темпи в міру виходу постсоціалістичних країнз кризового стану. Це свідчить про те, що процеси глобалізації набувають планетарногомасштабу, а світова економіка — цілісності і замкненості. За такої ситуації тисклідерів світової економіки на менш розвинені країни зростатиме і виявлятиметьсясаме у різних формах глобалізації.
Формою прояву процесів глобалізації є, скажімо,те, що більшість штаб-квартир ТНК розташовані за межами нашої країни, а отже, основнамаса прибутків від діяльності структурних підрозділів і дочірніх відділів такихкомпаній осідає саме в них. Разом з тим, через ТНК Україна створює нові робочі місця,має доступ до зарубіжних інвестицій, до нових прогресивних технологій та організаційнихсхем виробничих процесів. Отож, ефективність від поширення такої форми міжнародноїспівпраці залежить від ретельності визначення вихідних позицій, економічних інтересівкожного учасника ТНК. Важливо, щоб інтереси засновників ТНК відповідали інтересамнаціональної економіки.
І все ж можна прогнозувати, що суперечливість щедовгий час буде основною ознакою процесів глобалізації. Від уміння протистояти натискусильніших держав та використанню ними процесів глобалізації у власних інтересахзалежатиме економічна безпека національних економік. Саме з цих позицій слід формуватиекономічну політику, довгострокову стратегію розвитку національної економіки.
З огляду на реальну ситуацію, в якій нині опиниласьУкраїна, її економічні інтереси концентруватимуться навколо двох економічних центрів- ЄС і СНД. Про вступ України до ЄС можна говорити лише як про перспективу. Протереалізація навіть довгострокової перспективи потребує певних заходів уже сьогодні.Слід з’ясувати інтереси ЄС стосовно нашої держави та їх відповідність її національнимінтересам, а відтак розробляти стратегію входження України до складу ЄС і механізмиподолання існуючих перешкод.
Зовсім інша стратегія потрібна для відносин з СНД.Структуроутворюючими параметрами тут мають стати зниження односторонньої залежностінаціональної економіки України від енергоресурсів Росії, пошук альтернативних джереленергоносіїв, активізація економічних стосунків з іншими державами на рівноправнихпартнерських засадах.
Розділ 3. Стратегії розвиткунаціональної економіки України на сучасному етапі
Важливо усвідомити, що за роки незалежності Українанабула безцінного досвіду існування в умовах ринкового середовища. Найскладнішийперіод становлення залишається позаду. Національна економіка починає виходити зкризи і реалізовувати свій потенціал. Однак перші її успіхи поки що нестабільні.Їх закріплення в умовах зниження темпів економічного зростання США, Японії, а такожЄС потребує посилення ролі і функцій державного управління. Важливо правильно обратинапрями стратегічного розвитку національної економіки з урахуванням того, що впливглобалізації посилюватиметься. Роль держави у новій геополітичній ситуації має концентруватисяна формуванні стратегій оборонного і наступального характеру. Чільнемісце у їх реалізації належить активній політиці регіонів. Мета оборонної стратегіїполягає у тому, щоб протистояти негативному впливу процесів глобалізації, забезпечитицілісність держави та ефективний розвиток національної економіки, використовуючидля цього прогресивні форми світогосподарських зв’язків, а також досягнення світовоїсистеми господарювання і потенціал власної економіки. Така стратегія має формуватисяна принципах пріоритетності національних інтересів у визначенні ступеня відкритостінашої економіки, розумного протекціонізму стосовно підтримки вітчизняних товаровиробників.Тільки держава як єдиний політичний і правовий об’єкт, який володіє всім спектромвладних повноважень, повинна формувати стратегію захисту внутрішніх ринків за умовнаростання впливу глобалізації, забезпечувати конкурентоспроможність вітчизнянихтоварів і послуг на міжнародних ринках. За відкритості національної економіки державаповинна контролювати рух капіталів, сприяти тому, щоб інвестиції осідали в країніі використовувалися для її розвитку, стримувати багатих громадян у їхньому бажаннівивозити капітали за кордон і там платити податки за вигідніших умов. Останній аспектособливо актуальний для України, оскільки на сьогодні з держави вивозиться більшефінансових ресурсів, ніж надходить. Щоб розв’язати проблему, потрібно насампередвдосконалити податкову систему, сформувати законодавчу базу, яка гарантуватиме збереженняі повернення інвесторам капіталів, вкладених ними у розвиток української економіки.Політика раціонального протекціонізму держави має спрямовуватися на захист внутрішніхринків від експансії інших держав при забезпеченні сприятливих умов для розвиткуконкуренції між вітчизняними товаровиробниками. Але пільги і привілеї для окремихвиробництв і галузей, які може надавати держава, виходячи із стратегічної необхідності,мають бути тимчасовими і змінюватися залежно від державної стратегії.
Наступальна стратегія в економічній політиці держави повинна мати довгостроковий характер, враховуватиглобальні зміни, які відбуваються у світовій системі господарювання, сприяти інтеграціїнаціональної економіки у світовий економічний простір. При цьому важливо розраховуватина власні можливості. Участь зарубіжних партнерів у вітчизняній економіці має бутилише одним із компонентів економічної стратегії держави. З цих позицій функції державиповинні якісно змінюватися в напрямі поглиблення аналізу і оцінки потоків інформації,які характеризують реальні зміни у світогосподарських зв’язках та їхній вплив нарозвиток національної економіки.
Висновки
Нові інформаційні технології дають можливість швидкоі якісно формувати потоки економічної інформації, необхідної для прийняття управлінськихрішень. Разом з тим зростає небезпека того, що на державний рівень може надходитинедостовірна, свідомо сфальсифікована інформація. Або навпаки — за межі країни можепотрапляти інформація, яка розкриває політичні, економічні, фінансові та інші таємницідержави. Ці питання набувають особливої актуальності для України і потребують прийняттянових законодавчих актів, які не тільки регламентуватимуть вимоги до інформаційногозабезпечення управлінських процесів на всіх рівнях, а й посилюватимуть відповідальністьза шкоду, завдану інтересам держави.
Оскільки сьогодні жодна держава світу не може абстрагуватисьвід впливу процесів глобалізації, економічна політика має дедалі більше орієнтуватисяна ті зміни, які відбуваються у світовій системі господарювання, адаптуватися дозовнішньоекономічної ситуації за максимального забезпечення власної незалежності,цілісності та суверенності.
Бібліографічний список
1. Долішній Мар’ян Іванович. Академік НАН України. ГоловаЗахідного наукового центру НАН України (Львів).
2. Козоріз Марія Андріївна. Доктор економічних наук, професор.Завідувач відділу Інституту регіональних досліджень НАН України (Львів). 2002.
3. Глобализация мирового хозяйства и место России / Отв.ред. В. Колесов, М. Осемова — М.: ТЕИС, 2006. — С.230.
4. Загладин Н. США: общественно-политическое развитиена рубеже нового века // МэиМО, 2008. — № 5. — С.13.