Національна економіка України та тенденції її розвитку

Міністерствоосвіти та науки України
Дніпродзержинськийдержавний технічний університет
Кафедра«Фінанси»
Курсоваробота
зполітичної економії
Тема:«Національнаекономіка України та тенденції її розвитку»
Виконала: ст.гр. ФІН-08-1д
Матухно О.О.
м.Дніпродзержинськ
2009рік

Зміст
Вступ
1. Національна економіка та їїскладові
2. Характеристика економічногопотенціалу України та показники його ефективного використання
3. Актуальні проблеми стратегічногорозвитку національної економіки України в сучасних умовах
Висновок
Список використаної літератури

Вступ
Економікабудь-якої країни є продуктом тривалого історичного розвитку. Вона формуєтьсястоліттями в результаті поглиблення суспільного поділу та кооперації праці,ґрунтується на використанні наявних національних ресурсів і забезпечуєреалізацію національних інтересів цієї країни.
Національнаекономіка країни є цілісним організмом. Вона об’єднує взаємопов’язану системугалузей, видів виробництва і територіальних комплексів. У цій системі органічновзаємодіють галузі матеріального виробництва (промисловість, сільськегосподарство, будівництво, транспорт, зв’язок тощо) і галузі нематеріальноговиробництва (освіта, охорона здоров’я, культура) Співвідношення зазначених сфері галузей, тобто структура економіки, рівень розвитку, ефективністьфункціонування мають значні відмінності в різних країнах. Чим розвиненішийнауково-технічний потенціал країни, тим досконаліша система господарювання, тимкраще використовуються переваги міжнародного поділу праці, тим вищі економічната соціальна ефективність виробництва та рівень життя населення. Зараз, колиУкраїна стала політичним і економічним чинником процесів інтеграції у Європі ісвіті, особливо зростає важливість глибокого вивчення проблем і тенденційрозвитку економіки України. З’ясування цих причин має не лише теоретичне тапізнавальне, а й практичне політичне значення. Знання економічного потенціалу України,політики зрушень у продуктивних силах і структурі економіки, прагнення народуУкраїни до співробітництва усіма народами світу, проведення політикиекономічних реформ, які ведуть до взаємовигідного господарства, без сумніву,викличе інтерес зарубіжних підприємств до взаємовигідного співробітництва з підприємцямив Україні. А український народ, який упродовж століть виборював свою національнудержаву і незалежність, заслуговує права на самого себе та довіри інших народівсвіту, рівно партнерського співробітництва в системі соціально-економічногожиття.
Україна маєвеличезні можливості для економічного процвітання. Запорукою цьому є працьовитийнарод, кваліфіковані кадри, інтелектуальний, науковий та виробничий потенціал,надзвичайно вигідне географічне положення.
Але на сьогодніми не маємо цілісної української економіки, яка б на основі власного потенціалуефективно працювала на Україну та наш народ. Навіть ключові галузі виробництвапрактично не пов’язані між собою в одне ціле.Дуже багато нескладної, але вкрайпотрібної продукції, виробництво якої зовсім не важко налагодити в Україні, унас взагалі не виробляється.

1.Національна економіка та її складові
Макроекономіка –це наука про функціонування економіки в цілому. Макроекономіка намагаєтьсявирішити такі глобальні проблеми як інфляція, безробіття, економічне зростання.Вона розглядає проблеми у перспективі, дивиться на них із висоти, з якої добревидно окремі аспекти економічної системи. Основним об’єктом вивченнямакроекономіки є національна економіка.
Національнаекономіка, або господарство країни – це сукупність підприємств, домогосподарстві установ, які функціонують у межах певної держави. Вона характеризується певноюгалузевою і територіальною структурою, системою управління та певнимисоціально-економічними відносинами. В узагальнюючому вигляді національнаекономіка може бути вираженою через економічний потенціал, який означає сукупнуспроможність галузей народного господарства виробляти продукцію чи здійснюватипослуги. Економічний потенціал залежить від кількості трудових ресурсів і рівняїх кваліфікації, наявності сприятливих трудових ресурсів ( особливо кориснікопалини і ґрунтово-кліматичні умови), обсягу виробничих потужностей, рівнярозвитку виробничої інфраструктури( транспорт, зв’язок, електромережі, тощо),ступеня розвитку науки та техніки. Ядром національної економіки є її галузі:промисловість, сільське господарство, будівельний комплекс, транспорт, зв’язок,освіта, тощо. Промисловість у сою чергу поділяється на обробну та видобувну,обробна на важку та легку і т.д. Співвідношення між окремими галузями економікиназивають її галузевою структурою. Галузева структура відбиває суспільний поділпраці.
Суспільнийподіл праці означає спеціалізацію людей на виготовленні певних видів продукціїабо виконанні окремих операцій.
Національнаекономіка – це економічно й організаційно єдина система взаємопов’язанихгалузей і сфер діяльності людей, яким властива відповідна пропорційність,взаємообумовлене розміщення на території, обмеженій державними кордонами.
Сучаснунаціональну економіку характеризують низка ознак, які можна звести у декількагруп:
— національний суверенітет;
— ресурсо-виробничі ознаки;
— господарсько-організаційні ознаки;
— товарообмінні ознаки.
Вцілому національна економіка виступає як досягнутий під впливом сукупностіфакторів цілісний організм, який функціонує за певними законами.
Длятого, щоб Україна мала національну економіку потрібно провести структурнуперебудову економіки з метою розвитку галузей які працюють на потреби держави.Це сільське господарство, машинобудування, машинобудування для легкоїпромисловості, машинобудування для харчової промисловості, розвиток легкої тахарчової промисловості, розвиток галузей, які виробляють складну побутовутехніку, скорочення добувної промисловості до потреб, металургії, виходячи з пріоритетівнаціональних інтересів України. Національна економіка неможлива без розв’язанняпроблеми економічної безпеки. Економічна безпека формується виходячи іззабезпеченості природними ресурсами, фінансування коштами, залежить відекспорто- та імпорто-орієнтації економіки.
Політиканаціональної безпеки є постійним атрибутом національної економіки, їїособливістю. Головним завданням у сфері політики національної безпеки єпослідовне і ефективне забезпечення захисту національних інтересів України істворення сприятливих умов життя і розвитку, а також попередження і усуненнязовнішніх і внутрішніх загроз, перешкод і негативних факторів. Головна метатакої політики — захист суверенної державності, подолання кризи,життєдіяльності і успішний розвиток країни.
Вцілому економіка України, крім структурної перебудови, потребує оновленняосновного капіталу, зміни технології і відповідно проведення ряду реформ,покликаних забезпечити ефективності виробництва.
Системанаціональних рахунків як нормативна база макроекономіки
Системанаціональних рахунків(СНР) призначена для проведення систематичного оглядуфункціонування національної економіки і використовується для економічногоаналізу, прийняття рішень і вироблення економічної політики. СНР широкоприйнята національними статистичними агентствами усього світу, хоча ступінь їїзапровадження значно варіює між країнами. Вона об’єднує в єдиних інтегрованихрамках різні потоки економічних рахунків, включаючи оцінки національних доходіві витрат, а також таблиці «витрати — випуск», національні балансиактивів і пасивів. Це дозволяє забезпечити міжнародну єдність національнихстатистичних служб у складанні і поданні національних рахунків, є основою длястандартизованої звітності ООН та іншим міжнародним організаціям. СНР являєсобою узгоджену систему понять, визначень, класифікацій і правил обліку, якізабезпечують основу для збирання інтегрованої економічної статистики. Вона можедіяти на різних рівнях агрегування. На рівні всієї економіки у ціломунаціональні рахунки відображають ключові економічні потоки: виробництво, доход,споживання, інвестиції та заощадження. На більш детальному рівні — наприклад,на рівні інституціональних одиниць або їх груп (інституціональних секторів) —рахунки розроблені, щоб надати статистичну картину структури економіки ідетальних процесів, які визначають внутрішнє виробництво, а також утворення,розподіл, перерозподіл і використання доходів.
Українськасистема національних рахунків (УСНР) використовує міжнародні принципи СНР-93,але з певними модифікаціями. Наші відхилення від цих принципів зумовлені,насамперед, прагматичними міркуваннями: особливостями інституціональноїструктури економіки, законодавчою і нормативною базою України, а такожспецифікою джерел інформації, що використовуються при визначеннімакроекономічних показників.
Повнасистема національних рахунків включає рахунки поточних операцій, рахункинагромадження і баланси активів і пасивів. У відповідності з міжнароднимистандартами, в Україні, починаючи з 1989 р., визначаються річні показники СНР,проводяться квартальні розрахунки ВВП виробничим і розподільним методами (з1994 р.) і методом кінцевого використання (з 1995 р.). У даний час розробкаУСНР починається з рахунку виробництва з доданою вартістю у ролі балансуючоїстатті і завершується рахунками нагромадження, зокрема, рахунком операцій зкапіталом, балансуючою статтею в якому виступає чисте кредитування/запозичення.
Востанні роки дедалі більшого значення набувають квартальні національні рахунки(КНР). Основна мета КНР — подання своєчасної, послідовної, точної та повноїкартини поточних економічних подій, що є основою їх оцінки і аналізу. КНРмістять базові дані для аналізу циклу ділової активності, а також дані дляцілей економічного моделювання і прогнозування. Вони відіграють ключову роль унаціональному рахівництві за умов високої інфляції, а також забезпечуютькоординуючу концептуальну основу для розроблення і збирання первиннихстатистичних даних.
СНРпо суті дозволяє тримати руку на економічному пульсі країни. Різні показники,які входять у систему національних рахунків, дозволяють нам виміряти обсягивиробництва в конкретний момент часу і розкривають фактори, які безпосередньовпливають на функціонування економіки. Інформація, яку нам дають національнірахунки, є основною для формування та проведення державної політики в областіекономіки. Рахунки національного доходу дозволяють нам створювати таблиціекономічного здоров’я суспільства і розумно вибирати політику, яка б сприялапокращенню цього здоров’я.
Основнірезультати функціонування національної економіки
Національнаекономіка функціонує в режимі який описано в національних рахунках, тобто їїрезультати оцінюються з точки зору витрат та доходів, відповідно визначаютькатегорію національних витрат і національних доходів.
Національнідоходи встановлюють види нагород які отримують виробники факторів виробництва врезультаті їх участі у виробництві і розподілі національного продукту. Доосновних національних доходів відносять:
1.заробітну плату;
2.рентні доходи;
3.процентні доходи;
4.податки на прибутки корпорацій;
5.доходи некорпоративного підприємницького сектора;
6.дивіденди;
7.нерозподілені прибутки корпорацій;
8. амортизаціяосновного капіталу;
9. непряміподатки.
Національнівитрати – це види затрачених доходів, які потрібні для створення кінцевихтоварів та послуг, інвестицій та споживання. До основних витрат відносять:
1. Споживчівитрати домогосподарств;
2. Валовіприватні інвестиції;
3. Державнізакупки товарів та послуг;
4. Чистийекспорт.
Основнимрезультативним показником є валовий національний продукт (ВНП), якийвизначається як ринкова вартість всієї виробленої кінцевої продукції та послугу економіці за рік. Враховувалося виробництво кінцевих товарів створенихгромадянами даної країни як в національних межах так і за кордоном. З іншогобоку, ВНП визначається як сума доходів підприємств, організацій, населення, вматеріальному і нематеріальному виробництві.
Показник ВНП використовується в багатьох цілях, але найважливішим є те,що він визначає результативність роботи всієї економіки. Різке зменшеннявартості товарів і послуг, вироблених економікою, тобто різке зменшення обсягуВНП спричиняє злидні, банкрутства, невдачі банків, хаос і політичне безладдя.
Валовий національний продукт (або ВНП) — це найобширніша міра сукупногообсягу національного виробництва товарів і послуг. Це сума ринкових вартостейспоживання, валових інвестицій, урядових покупок товарів і послуг та чистогоекспорту.
ВНП країни євимірником її виробничої діяльності. Він визначається як сума доходів,зароблених резидентами[1] країни.
Він вимірюєринкову вартість річного виробництва продукції.
Вузагальнюючому вигляді національна економіка може бути вираженою через економічнийпотенціал – сукупна спроможність галузей народного господарства вироблятипродукцію та здійснювати послуги; сукупна здібність наявних економічнихресурсів забезпечити виробництво максимально можливого обсягу матеріальних благта послуг, відповідно вимогам суспільства на даному етапі його розвитку.
Аналізуючиекономічний потенціал, як систему необхідно виділити потенціали більш низькогорівня: інвестиційний, інноваційний, природо-ресурсний і трудовий. Кожнийекономічний потенціал характеризується певною величиною і якісним станомвідповідних економічних ресурсів:
– праця (фізична та розумова діяльністьлюдини, спрямована на виробництво товарів чи послуг);
– природні ресурси, придатні і необхіднідля виробничої діяльності (корисні копалин і ґрунтово-кліматичні умови);
– виробничі потужності;
– капітал – накопичені кошти у виробничій,грошовій і товарній формах;
– виробнича інфраструктура (транспорт,зв’язок, електромережі тощо);
– технологія – наукові методи організаціївиробництва із застосуванням новітніх процесів виробництва;
– інформація.
Національнаекономіка э налагодженою системою взаємозв’язку всіх галузей господарствакраїни. Вона представлена об’єктами та суб’єктами економіки. З огляду нанаціональну економіку країни можна зробити висновок її конкурентоспроможності,інвестиційної привабливості, стану галузей господарства, науки, освіти тарозвитку країни загалом.
2.Характеристика економічного потенціалу України та показники його ефективноговикористання
Природо-ресурснийпотенціал представляє собою сукупність природних ресурсів, які можуть бутивикористані в народному господарстві з врахуванням науково-технічного прогресу.До природних ресурсів відносять всі види розвіданих і врахованих запасівмінеральних, земельних, лісних, водних ресурсів, які можуть бути використані якприродні виробничі сили.
Українамає у своєму розпорядженні великий природо-сировинний потенціал. У структурімінерально-сировинної бази переважають паливно-енергетичні ресурси, а саме:газ, вугілля, нафта. Значна часка припадає також на нерудну сировину, чорні,кольорові й рідкісні метали. Поряд з тим відчувається дефіцит у мінеральнійсировині для кольорових металів.
Основноюпроблемою мінерально-сировинної бази, а також провідних гірничодобувних галузейпромисловості є різке уповільнення темпі» промисловою освоєння нових родовищ. Уміру вичерпання існуючих родовищ може бути втрачена одна з істотних перевагукраїнської економіки – могутній сировинний потенціал, а у промисловості можез’явитися новий обмежувач розвитку.
Доситьнапруженою є екологічна обстановка. В багатьох містах України забрудненняатмосферного повітря в декілька разів перевищує допустимий рівень. Інтенсивно забруднюютьсяводні об’єкти промисловими стоками підприємств: нафтопродуктами, фенолами,органічними речовинами, важкими металами. На великих площах спостерігаєтьсяводна і вітрова ерозія ґрунтового шару.
Інноваційнийпотенціал країни — це здатність фундаментальної та прикладної науки забезпечитинововведенням процес оновлення продукції. В Україні високі оцінки науковогопотенціалу поєднуються з низьким ступенем його залучення до вирішення завданьекономічного зростання, що свідчить про неефективне використання національногобагатства. За індексом економічного успіху Україна посідає 39-те місце впідрейтингу інновацій (показник характеризує рівень взаємодії науки і бізнесута швидкість впровадження наукових розробок в економіку). Він, зокрема,визначається високим «прохідним» відсотком» абітурієнтів, які бажають здобутивищу освіту (понад 43%), а також витратами компаній на проведення НДДКР.Україна практично не має вигоди з придбання технологій за кордоном тому, щозаймає 97-ме місце за здатністю адаптувати нові технології через залученняпрямих іноземних інвестицій. Ліцензійні угоди також не є істотним джереломадаптації іноземних технологій. У рейтингу нових інформаційних ітелекомунікаційних технологій Україна посідає 76-те місце, тому що невикористовує повною мірою ці нові інструменти зростання. Особливості науковоїсистеми України мають комплекс негативних наслідків – низьку результативність іякість досліджень, низький технологічний рівень галузей економіки,неконкурентоспроможність вітчизняної продукції, технологічну залежністьнародного господарства від міжнародного трансферу.
Технологічнийфактор. Надзвичайно важливою є оцінка науково-технічного і технологічноюпотенціалу країни. Україна має високий рівень технологічного розвитку. Вонаспроможна виробляти ракети і супутники, випускає найсучасніші танки і вантажнілітаки, може виробляти судна, двигуни внутрішнього згоряння, авто- імототехніку, побутову техніку, машинобудівне устаткування, оптику тощо. Алевідмічається посилення відставання як у напрямах технологічного розвитку, девоно відмічалося і до початку реформ (насамперед – у цивільномумашинобудуванні), так і в галузях, які за своїм науково-технічним рівнемпосідали передові позиції в світі (в оборонній промислової, в літако- ісуднобудуванні та ряді інших).
Тенденціязниження власних капіталовкладень – це показник відсутності приросту новихтехнологій. Відомо, що за умов, коли держава і приватний сектор економіки неможуть підтримувати рівень фінансування науки й оновлення технологій, цероблять прямі іноземні інвестиції. В Україні показник інвестицій становить, зарізними оцінками, 55 дол. на душу населення. За цей показник відповідаєнаціональна інвестиційна політика. За даними експертів ЄБРР, Україна має один знайнижчих показників інвестиційного клімату серед країн СНД та ЦСЄ.
Всучасних умовах у світі одним із найважливіших чинників економічного зростанняє людський капітал і ефективність його використання. Трудовий потенціал є одниміз головних складових економічного потенціалу. Саме праця об’єднує в одне цілевсі фактори виробництва: капітал, природні ресурси, інформацію. Під трудовимпотенціалом розуміють сукупну здібність економічно активного населення(кількісні та якісні характеристики) забезпечити виробництво максимальноможливого обсягу споживчих вартостей в конкретних соціально-економічних умовах.Важливо враховувати кількість населення, рівень здоров’я, кількість трудовихресурсів, ефективність використання робочої сили, продуктивність праці, рівеньосвіти, міграційні процеси. В Україні про фундаментальний закон ринковоїекономіки, згідно з яким головним фактором виробництва і головним капіталом єпраця людини протягом 1990 – 2000 рр. ніхто й не згадав: ставлення до носіяпраці – залишалося відверто байдужим. Низький рівень інвестування в людськийкапітал та інноваційність загрожує випаданням з конкурентної гри багатьохукраїнських підприємств зокрема, і країни в цілому. Для розвитку інноваційноїдіяльності треба невідкладно реформувати існуючу в Україні систему оплатипраці, підвищивши вартість робочої сили./>Характеристикапромисловості України
Промисловість –найважливіша структурна ланка (сектор) господарського комплексу України. На неїприпадає 1/3 основних фондів, понад 35% населення, зайнятого в народномугосподарстві.
Провідна рольпромисловості в економіці України визначається, перш за все, тим, що,забезпечуючи всі галузі народного господарства знаряддями праці та новимиматеріалами, вона є найбільш активним фактором науково-технічного прогресу ірозширеного відтворення в цілому. Серед інших галузей господарствапромисловість вирізняється комплексно- і районоутворюючими функціями.
Темпи росту, рівеньрозвитку і структура промисловості – важливі показники не тільки кількісної,але і якісної характеристики народного господарства та життєвого рівнянаселення. Від рівня розвитку індустрії залежить технічний рівень виробництва,структура господарства, його територіальна організація. За роки радянськоївлади випереджаючий розвиток галузей важкої промисловості визначив рівеньекономічного і військового потенціалу країни. Важка індустрія була зорієнтованана розвиток військово-промислового комплексу, а не на підйом економіки галузей,що виробляють предмети споживання. І тому виробництво засобів виробництва розвивалосьнайбільше, а його частка у загальному обсязі виробництва становила 71,2% (1989р.). Частка виробництва предметів споживання становила28,8%.
Промисловість –це полі структурне утворення, до якого входить близько 20 великих галузей,майже 150 підгалузей і більше 300 виробництв, які виробляють промислову продукцію.Вона визначається галузевою, територіальною, функціональною та організаційноюструктурою.
Галузеваструктура відображає склад та співвідношення галузей промисловості. Галузьпромисловості – це сукупність підприємств, подібних за призначенням продукції,технологіями, що застосовуються, використаною сировиною. Існують різні варіантигалузевої структури.
У важкупромисловість повністю входить видобувна і частково обробна галузь, а в легку –лише обробна. Рівень розвитку промисловості, що зайнята виробництвом товарівнародного споживання, абсолютно недостатній.
В останні рокивідбуваються негативні зміни в галузевій структурі промисловості країни.Зростає питома вага паливної та металургійної промисловості.
Промисловістьподіляється на такі великі галузі: енергетика; паливна; металургія;машинобудування та металообробка; хімічна і нафтохімічна; лісова, деревообробнаі целюлозно-паперова; промисловість будівельних матеріалів; легка; харчова;комбікормова; мікробіологічна; поліграфічна та інші.
Основу функціональноїструктури (яка відображає поділ на галузі спеціалізації, обслуговуючі,допоміжні та супутні) промисловості становлять міжгалузеві комплекси.
Промисловістьрозміщена на території держави досить нерівномірно. Найбільша концентрація їїсклалася в Донецькому районі (Донецька і Луганська області) та Придніпров’ї(Дніпропетровська і Запорізька області).
За рівнемпромислового розвитку Україна займає 2 місце серед країн СНД. Більше 8 тис.промислових об’єднань, комбінатів і підприємств працює на її території.Основними рисами промисловості держави є:
– розгалуженаструктура з функціонуванням усіх великих галузей;
– консервативнаструктура з високою часткою галузей важкої промисловості (зокрема видобувної) івійськово-промислового комплексу;
– недосконалістьтехнологій (висока відходність виробництва, ресурсо- та енергоємність(енергозатрати на одиницю промислової продукції в 6-8 разів перевищуютьаналогічний показник у розвинених країнах);
– значназношеність основних фондів;
– надмірнезабруднення природного середовища;
Починаючи з 1990року, в господарсько-промисловому комплексі триває спад виробництва,обумовлений загальною економічною кризою: неефективним реформуванням економіки,важким фінансовим становищем, високим рівнем інфляції, розпадом господарськихзв’язків з країнами близького зарубіжжя та колишніми країнами-членами РЕВ.Питома вага промисловості у валовому внутрішньому продукті зменшилась приблизноз 51% у 1990 до 47% у 1995 р. Найбільш швидкими темпами відбувся спадвиробництва в таких галузях промисловості, як паливна (у 1995 р. обсяг їївиробництва складав 44% до 1990 р.), металургійна (41%), хімічна танафтохімічна (41%), машинобудування (50%), промисловість будівельних матеріалів(38%).
Погіршенняекономічної ситуації в країні суттєво вплинуло не лише на обсяги промисловоговиробництва, але й на його ефективність. Так, у 1995 р. частка збитковихпідприємств становила 14% від загальної кількості, а в 1998 р. – більше 20%.
Машинобудуваннямає велике значення для зміцнення економіки України і становлення її якнезалежної високорозвиненої держави. «Економічне диво» ФРН, Японії, ПівденноїКореї та інших держав починалося з розвитку найсучасніших його галузей.Машинобудування є однією з провідних ланок важкої промисловості. Створюючинайбільш активну частину основних виробничих фондів (знаряддя праці),машинобудівна промисловість істотно впливає на темпи і напряминауково-технічного прогресу в різних галузях народного господарства, зростанняпродуктивності праці, інші економічні показники, які визначають ефективністьрозвитку суспільного виробництва.
В Україні цей комплекс– один з найрозвиненіших. З 1940 по 1990 рік обсяг його продукції виріс у 95разів. З кінця 70-х років машинобудування стає провідною галуззю промисловості.На нього припадає понад 40% усього промислово-виробничого потенціалуіндустріального виробництва. Частка продукції комплексу в загальному обсязіпродукції промисловості становить 29%.
Роль машинобудування векономічному розвитку країни визначає його обслуговуюча функція в усіх міжгалузевихкомплексах – паливноенергетичному, агропромисловому, будівельному,лісовиробничому тощо; участь у територіальному поділі праці(внутрішньо-державному та міждержавному). Саме від частки машинобудівноїпродукції в експортному секторі залежить, багато в чому, статус країни, їїмісце в міжнародних економічних інтеграційних процесах. Особливо велику рольвідіграє машинобудування України в економічній інтеграції держав колишньогоСРСР. Так, у 1990 р. Україна виготовляла 95-100% роторних екскаваторів, вугільних,кукурудзо- та буряко-збиральних комбайнів, 40% доменного та сталеплавильногоустаткування, майже 50% силових трансформаторів та 30% екскаваторів тощо. Уструктурі експорту 1995 р., коли обсяги продукції цієї галузі знизились майжена 50% порівняно з 1990 р., машинобудування та металообробка все ж займализначне місце (на них припадало 13% експорту).
Поглибленнязагальнодержавної кризи, похибки в системі ціноутворення особливо гостропозначились на цій галузі. У 1998 р. (у % до 1990 р.) вагонів вироблялось 10%,екскаваторів і бульдозерів – 2,6%, тепловозів – 0,5%, комбайнів:зерноз-биральних–1,4%, кукурудзозбиральних – 0,2%, бурякозбиральних –1%.Машинобудування і металообробка – надзвичайно складна комплексна галузьпромисловості. Його численні підгалузі і виробництва певною мірою об’єднуєспільність сировини, технологій, що застосовуються, призначення кінцевоїпродукції.
Хімічний комплекс маєвелике значення в народному господарстві України. Він відіграє важливу роль урозширенні асортименту виробництва товарів народного споживання. У той же час,хімізація виробництва дозволяє постійно збільшувати випуск нових видів хімічнихматеріалів для задоволення господарських потреб, забезпечує глибоку переробкуприродних ресурсів, підвищує ефективність сільського господарства тощо.Хімічний комплекс України є однією з важливих ланок її виробництва. Його часткау промисловому виробництві становить: з випуску продукції – 7,3%, чисельностіпромислово-виробничого персоналу – 5,2%, вартості промислово-виробничих фондів– 9,2%.У товарній продукції комплексу на хімічну промисловість припадає 69%,нафтохімічну – 23,3%, хіміко-фармацевтичну – 7,7%. Фактично в кожній областірозташовані підприємства хімічного комплексу. Сировинна база хімічноїпромисловості надзвичайно різноманітна і включає корисні копалини,сільськогосподарську сировину, вторинні продукти промислової переробки,синтетичні хімічні матеріали, повітря і воду. Основна хімічна промисловістьвиробляє кислоти, соду, луги, мінеральні добрива. На них припадає найбільшакількість валової продукції хімічного комплексу (40%). Нафтохімічнапромисловість розвивається на базі нафтопереробної і газової промисловості,виробництва сажі, переробки довізного синтетичного і натурального каучуку.Хіміко-фармацевтичнапромисловість своєю продукцією не забезпечує потреб населення. При рівнізабезпечення охорони здоров’я медикаментами вітчизняного виробництва у 25% заасортиментом і 35% за обсягом від потреби, 40% обсягу продукції поставляєтьсяна експорт. Розвиток стримує не тільки технологічна і сировинна криза (80%ліків виготовляється з імпортної сировини), але і низька купівельнаспроможність населення та лікувальних закладів.
Будівельнийкомплекс – це складна міжгалузева система, кожна з галузей якої є сукупністюкорпорацій, концернів, підприємств і організацій, що виробляють будівельніматеріали і здійснюють виробниче (промислове, сільсько-господарське, дорожнє),культурно-побутове, житлове та інші види будівництва.
Основне завданнякомплексу – створення та оновлення основних фондів народного господарства.Частка будівельного комплексу в народному господарстві досить значна. В Україніпитома вага у ВВП тільки будівництва становить 8%. Комплекс охоплює майже 10%усіх зайнятих у народному господарстві; з них 6% – у будівництві.
Будівництво – одна знайстаріших галузей народного господарства. Рівень розвитку будівництваговорить про економічний розвиток країни та рівень життя її населення.Будівництво – дуже чутливий показник стану економіки країни. Так, фаза спаду йкризи в економіці найперше відчувається саме в будівництві, бо темпи падінняйого обсягів чи не найбільші серед інших галузей народного господарства.Будівництво об’єднує підрядні будівельні, монтажні, спеціалізовані організаціїі ті, які виконують роботи господарсь-кими способами. Розвиток будівельноїіндустрії залежить від обсягів і темпів розвитку ряду галузей промисловості,зокрема, чорної металургії, машинобудування, енергетики, промисловостібудівельних матеріалів, дерево-обробної промисловості та ін., що зумовлюєскладні міжгалузеві зв’язки капітального будівництва. Готова продукціябудівництва – це закінчені та здані в експлуатацію будови, споруди або їхкомплекси. Серед галузей, які обслуговують будівельний комплекс, насамперед,необхідно назвати важке машинобудування, підприємства якого виробляють майже 2тис. машин, механізмів, устаткування для виконання промислового, житлового,шляхового будівництва, меліорації земель, комунального господарства, а такождля добування і виробництва будівельних матеріалів, серед них – екскаватори,бульдозери, котки, трубоукладачі, будівельні крани тощо.
В Україні ця галузьзародилась у 20-х роках. Промисловість будівельних матеріалів досить рівномірнорозміщена на території України./>Банківськасфера України
Банківськасистема України започаткована після прийняття Верховною Радою України у березні1991 року Закону України «Про банки і банківську діяльність». Вона єдворівневою і складається з Національного банку України та комерційних банківрізних видів і форм власності
Національнийбанк України є центральним банком, особливим органом державного управління,який має статутний капітал у розмірі 10 мільйонів гривень, що є державноювласністю. НБУ є економічно самостійним органом, який здійснює видатки зарахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а в окремих випадках — також за рахунок Держбюджету України. Одержання прибутку не є метою йогодіяльності.
Традиційновиділяють чотири базові функції центрального банку:
1. емісіяготівки та організація грошового обігу;
2. банк банків;
3. банк уряду;
4. реалізаціягрошово-кредитної політики.
Важливимаспектом дослідження місця і ролі центрального банку у фінансовій системідержави є визначення його правового статусу. Правовий статус суб’єктівадміністративно-правових відносин — це юридичне закріплення ролі та місця всистемі відповідних органів державної влади і в системі органів управління.Національний банк за своїм правовим статусом є однією з найважливішихінституцій держави. Він не входить до жодної з гілок влади. Наявність владнихповноважень є найважливішою ознакою правового статусу Національного банкуУкраїни. Це означає, що НБУ має встановлювати обов’язкові для виконання правилаі норми та контролювати їх виконання. З організаційного погляду важливим є факттого, що нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постановПравління НБУ, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуютьсяпостановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам таіншим законодавчим актам України.
Основні засадигрошово-кредитної політики на 2008 рік розроблено на основі аналізу сучаснихтенденцій в економіці, грошово-кредитній сфері та оцінки розвитку ситуації внаступному році, в них обґрунтовано цілі грошово-кредитної політики на 2008 р.та більш тривалий період, а також основні напрями та механізми забезпечення їхреалізації.
Минулого року впроведенні економічної політики було досягнуто певних успіхів. Зокрема, вдалосядосягти зменшення тіньового сектору та покращити соціальні стандарти життянаселення. Водночас погіршення зовнішньоекономічної кон’юнктури та уповільненнятемпів росту інвестицій негативно вплинули на темпи економічного зростання — приріст реального ВВП у 2005 р. скоротився до 2,6 % із 8,5 % (у середньому) у2000-2004 рр. та був забезпечений в основному за рахунок зростання внутрішньогопопиту. Активна соціальна політика була одним з головних чинників збереженнявідносно високих темпів інфляції — індекс споживчих цін у 2005 р. становив110,3 %. І був меншим, ніж у 2004 р. (112,3 %). Зменшенню інфляційних ризиківсприяло укріплення середньорічного обмінного курсу на 3,8 % — до 5,12 грн./дол.США. Відносно високі темпи зростання монетарної бази (на 53,9 %) і грошовоїмаси (на 54,3 %) насамперед є наслідком відновлення довіри до банківськоїсистеми — загальний обсяг депозитів у 2005 р. збільшився на 59,9 % і часткововідображав відновлення депозитної бази банків після подій 2004 року.
Проаналізувавшибаланс НБУ на 01.01.2008 року слід відзначити, що найбільшу абсолютну вагу уактивах займали кошти та депозити в іноземній валюті — 70,72 млрд. грн., цінніпапери нерезидентів — 43,2 млрд. грн., внески в рахунок квоти МВФ — 10,4 млрд.грн., на долю інших статей активів припадало 10,8% від загальної вартостіактивів НБУ. Статутний капітал НБУ відповідно до Закону України «ПроНаціональний банк України» складає 10 млн. грн. Найбільшу вагу у пасивах НБУзаймають зобов’язання (95,8%), у тому числі банкноти та монети в обігу — 82,1млрд. грн., кошти банків — 15,5 млрд. грн., кошти державних установ — 18,7млрд. грн., зобов’язання з перерахунку прибутку до бюджету — 1,9 млрд. грн.,депозитні сертифікати, емітовані НБУ — 0,2 млрд. грн., кредити отримані — 0,3млрд. грн., зобов’язання перед МВФ — 14,7 млрд. грн., інші зобов’язання — 0,2млрд. грн. На долю власного капіталу НБУ припадає 4,2% вартості пасивів НБУ,при цьому резерви переоцінки іноземної валюти та банківських металів становлять3,3 млрд. грн., фонди та інші резерви — 1,8 млрд. грн., резерви переоцінкиосновних засобів — 0,8 млрд. грн… Станом на 01.01.2004 року за реєстром НБУ вУкраїні було 179 банків. На 01.01.2008 року — 193. Спостерігається постійнадинаміка зростання кількості комерційних банків, при цьому в 2006 роцівідбувався найбільший абсолютний приріст кількості банків — на 7, що свідчитьпро зростання розміру капіталу та про напрям його вкладення — у банківськусферу. Причиною цього може бути рівень прибутку, що отримують власникибанківського капіталу порівняно з невисоким рівнем ризику діяльностібанківської установи та низькою рентабельністю промислового капіталу.
/>
На територіїУкраїни станом на 01.01.2008 року функціонувало 1414 філій банків, 64представництва на території України та за кордоном. У свою чергу в Україні діє40 представництв іноземних банків.
Протягом 2006року 5 іноземних банків «Айзкрауклес Банк» (Латвія), Банк «Сатурн» (Росія),Амерікен Експрес Лтд (США), Ю-Бі-Ес А-Ге (Швейцарія), «Сведбанк» (Швеція)відкрили свої представництва на території України.
Таблиця 1.1Кількість банків з іноземним капіталом Показники Рік 2004 2005 2006 Банки з іноземним капіталом 19 19 23 Банки з 100% іноземним капіталом 7 7 9
/>
Рис 1.1. Часткаіноземного капіталу в загальній сумі іноземного капіталу діючих банків урозрізі країн, %
З початку 2006року продовжувала тривати тенденція зростання основних показників діяльностібанків. Капітал (балансовий) банків збільшився на 48,6 % і за станом на кінець2006 року становить 37,8 млрд. грн.
Зростаннякапіталу банків, в основному, відбулося за рахунок збільшення сплаченогозареєстрованого статутного капіталу — на 8,1 млрд. грн. або на 49,9 %, загальнихрезервів, резервного фонду та інших фондів банку — на 2,8 млрд. грн. або в 2,5рази, емісійних різниць — на 0,6 млрд. грн. або в 2 рази. За період 2004-2007років загальні пасиви зросли з 100234 млн. грн. на 01.01.2004 року до 340 179млн. грн. на 01.01.2007 року або у 3,4 рази, при цьому найбільші темпи приросту- 59% — спостерігалися у 2006 році. Збільшення загальних активів свідчить прозростання довіри населення до банківського сектору та збільшення вкладівфізичних осіб і суб’єктів господарської діяльності, а також підвищеннякапіталізації банківського сектору. Балансовий капітал за аналізований періодзріс з 12882 млн. грн. у 2004 році до 42566 млн. грн. на початок 2007 року абоу 3,3 рази, при цьому сплачений зареєстрований капітал зростав повільнішимитемпами і за даний період зріс на 3,23 рази. Аналізуючи питому вагу часткикапіталу у загальній сумі пасивів слід зазначити, що спостерігалася тенденціянезначних підйомів-спадів. Коливання частки власного капіталу у пасивах були вмежах 11,9% у 2006 році та 13,7% у 2005 році, а на початок 2007 рокуспостерігалося підвищення частки власного капіталу банків у пасивах до 12,5%,що свідчить про зростання капіталізації банківської системи.Загальніактиви банківського сектору за аналізований період зросли з 105,5 млрд. грн. на01.01.2004 року до 353,1 млрд. грн. на 01.01.2007 року. При цьому спостерігавсяріст чистих активів відповідно з 100,2 млрд. грн. на 01.01.2004 року до 340,2млрд. грн. на 01.01.2007 року. Важливим є ріст високоліквідних активів, що складав179,6% за аналізований період. За аналізований період обсяг виданих кредитівзріс у 3,7 рази, при цьому найвищі темпи зростання кредитування спостерігалисяу 2006 році і складали 72,5% за рік.
Розглядаючисуб’єктів кредитування банківським сектором України слід відзначитипревіліювання кредитування суб’єктів господарювання над кредитуванням фізичнихосіб. У 2003 році питома вага виданих суб’єктам господарювання кредитівскладала 79%, у 2004 році — 75%, у 2005 році — 70%, у 2006 році — 62%, поряд з цимкредитування фізичних осіб складало відповідно 12%, 15%, 21%, 29%, тобтоспостерігалася тенденція зростання частки кредитування фізичних осіб ізменшення частки кредитування суб’єктів господарювання у загальному обсязівиданих українськими банками кредитів. Поряд з тенденцією зростаннякредитування населення та суб’єктів господарювання спостерігалася тенденціязростання проблемних кредитів як у абсолютному виразі, так і у частці виданихкредитів, зокрема у 2003 році до проблемних кредитів віднесли кредити на суму2,5 млрд. грн., у 2004 році — 3,15 млрд. грн., у 2005 році — 3,38 млрд. грн., у2006 році — 4,46 млрд. грн.
Про динамікузбільшення кредитування свідчить і зростання обсягу виданих довгостроковихкредитів, у тому числі суб’єктам господарювання. Зокрема на 2003 рік обсягвиданих довгострокових кредитів складав 28,1 млрд. грн., на 2004 рік — 45,5млрд. грн., на 2005 рік — 86,2 млрд. грн., на 2006 рік — 157,2 млрд. грн. Прицьому довгострокові кредити надавалися переважно суб’єктам господарювання, що свідчитьпро інвестиційну спрямованість кредитного портфелю банківської системи. У 2003році частка кредитів, виданих суб’єктам господарювання, складала 82,6%, у 2004році — 76,2%, у 2005 році — 67,9%, у 2006 році — 57,6%. Дана динаміка свідчитьпро зростання видачі довгострокових кредитів населенню, зокрема на покупкунерухомості, авто, товарів довгострокового користування.
Серед активівбанківської системи є також вклади у цінні папери, що зростали з 6,5 млрд. грн.у 2003 році до 14,5 млрд. грн. у 2006 році. Банки України створювали резервипід активні операції, при цьому відсоток формування резерву постійно зростав з98,2% на 2003 рік до 100,1% у 2006 році, при цьому резерви під активні операціїбанків формувалися переважно на 100%, тобто повністю у запланованому обсязі.
/>
Структураактивів банківської системи України в період 2005-2006 рр., %

За 2006 рікактиви банків України збільшилися на 126 млрд. грн., або на 59% (за 2005 рік — 59%) і становили 340 млрд. грн.; загальні активи — на 130 млрд. грн., або на58% (за 2005 рік — на 82 млрд. грн., або на 58%) і становили 353 млрд. грн.Операції українських банків з нерезидентами становлять 5% від загального обсягуактивних операціях. Значне нарощення банками своїх активів спричинило зміни вструктурі активів по банківській системі. Зокрема відбулося зростання з 70,1%до 76,4% частки наданих кредитів та зменшення з 16,4% до 12,7% часткивисоколіквідних активів та з 6,4% до 4,1% частки вкладень у цінні папери.Розвиток кредитних операцій банків став однією з основних причин зростанняактивів. Обсяг наданих за 2006 рік кредитів зріс до 270 млрд. грн. зростанняобсягів довгострокового кредитування та інвестиційного кредитування свідчитьпро те, що банки протягом 2006 року брали активну участь у розвитку реальногосектору економіки. У 2006 році кредити, надані іншим банкам, і строковідепозити, розміщені в інших банках, зросли на 70%, за 2005 рік — на 48%./>Фінансовийринок України
В умовахринкової економіки фінансовий ринок містить ринки:
• вітчизнянихгрошей;
• іноземноївалюти;
• державнихцінних паперів;
• ціннихпаперів недержавних підприємств.
В Україніфінансовий ринок почав розвиватися з 1992 р. у формі акцій акціонернихтовариств і депозитних сертифікатів комерційних банків. Звичайно, за такийкороткий час у формуванні фінансового капіталу і розвитку фінансового ринкуочікувати більш-менш помітних результатів не можна. Сучасний рівень розвитку українах з класичною ринковою економікою став результатом тривалої еволюціїринкових відносин протягом кількох десятиліть. Зазначимо, що у країнах СхідноїЄвропи, які почали переходити до ринку раніше за Україну, рівень ринковихвідносин також не досяг рівня розвинених країн. Однак, аналізуючи процес, щовідбувається в Україні, можна виявити деякі тенденції в розвитку фінансовогоринку.
До основнихпередумов формування фінансового ринку можна зарахувати такі: розвитокальтернативного сектору економіки, комерціалізацію банківської сфери,скасування монополії зовнішньої торгівлі, пільговий порядок оподатковуваннядоходів за цінними паперами, відсутність державного регулювання операцій зцінними паперами. Це дасть змогу насамперед послабити платоспроможний попит, щовже формується на ринковій основі.
Водночас вумовах структурно-технологічної незбалансованості економіки, монополізаціївиробництва, катастрофічної зношеності основних фондів, посилення інфляціївідбувається активна диференціація платоспроможного попиту: основна масанагромаджень сконцентрована у фінансовому секторі економіки й підприємствнефінансового сектору, що спеціалізуються у сфері обміну.
Торгово-посередницькіоперації, у яких використовують різницю в цінах (світових і внутрішніх,державних і ринкових) і які характеризуються швидким оборотом капіталу, сталиосновою створення великих багатств у приватному секторі. Оскільки нагромадженняперевищували споживчі витрати, то через наростаючу тенденцію до знеціненнянагромаджені кошти потрібно було інвестувати. Основний потік інвестицій ринув усфери з найвищою прибутковістю — створеннябанків, бірж, торгових домів, інвестиційних фондів тощо. Пришвидшення оборотівкапіталів досягалося за рахунок взаємообміну капіталами (їх переплетення),інтенсифікації засновницької діяльності, об’єднання, тобто подальшоїконцентрації капіталів: створенням асоціацій, концернів, холдингових компанійта інших форм монополії. Ці тенденції в розвитку ринку інвестицій(платоспроможного попиту) у майбутньому визначать швидший розвиток фінансовогоринку.
Крімрозглянутих економічних передумов варто виокремити також передумови технічногохарактеру. Ідеться про підвищення рівня комп’ютеризації інститутів фінансовогоринку. На жаль, через низьку норму прибутку операцій з імпорту обчислювальної іділової техніки внутрішній попит на неї поки що не задоволений повністю.Потрібно збільшити темпи розвитку уніфікації програмного забезпечення операційз фондовими цінностями, особливо на позабіржовому ринку, а також темпиформування єдиних комунікаційних мереж на території України. Комп’ютеризаціяфондових операцій є найпотужнішим чинником прискореного створення єдиногофінансового ринку України, зміцнення і стандартизації взаємозв’язків зфінансовими ринками інших країн і в остаточному підсумку основою швидшоговходження України як повноправного партнера до світового ринку позичковихкапіталів.
Однією знайважливіших передумов швидкого розвитку фінансового ринку в Україні є такожуспішне освоєння досвіду розвинених країн українськими бізнесменами й економістамияк на основі вивчення друкованих джерел, прямих контактів і консультацій іззарубіжними фахівцями, так і через обмін кадрами, проходження стажування абонавчання у світових фінансових центрах. Це дасть можливість сформуватикваліфіковані кадри бізнесменів і вчених, поширити в Україні вітчизняний тазарубіжний науковий і практичний досвід організації, функціонування тарегулювання фінансових ринків.
Сліднаголосити, що існує зворотний зв’язок між розвитком економічного, технічного,кадрового потенціалу фінансового ринку та рівнем організації власне фінансовогоринку. Наявність такого потенціалу визначає рівень розвитку фінансового ринку іводночас потреби в подальшій еволюції ринку, зумовлені цільовими установкамийого суб’єктів — максимізацією капіталу і прибутку, забезпеченням надійності йліквідності цінних паперів, встановлює досить жорсткі критерії добору учасниківринку за капіталами, рівнем техніки і технологій обробки та передаванняінформації, кваліфікацією кадрів. Таким чином, розвиток ринку і йогоекономічне, технічне та кадрове забезпечення відбуваються в цілому паралельно.Поступові зміни в концентрації капіталу, технічному, науковому і кадровомузабезпеченні викликають якісний стрибок у розвитку фінансового ринку. Такийдіалектичний зв’язок між передумовами (потенціалом) формування ринку і рівнемйого розвитку виявляється на будь-якому етапі еволюції фінансового ринку.
На сферуфінансових інвестицій істотно впливають і такі негативні чинникизагальноекономічного характеру, як інфляція, що посилюється, і спадвиробництва. Сукупний вплив чинників зростання і стагфляції визначає специфічніриси нинішнього фінансового ринку України. Найповніше уявлення про структуруринку і напрями зміни його окремих секторів дає дослідження характеристик оборотностіцінних паперів.
У1991-1993pp. сектор державних цінних паперів в Україні займав невелике місце. В обігуперебували такі ринкові боргові зобов’язання СРСР: Державні казначейськізобов’язання СРСР випуску 1990 p., облігації Державної внутрішньої позики 1982p., а також неринкові (не утворюють вторинного ринку) сертифікати ОщадбанкуСРСР 1987 р.
Усі борговізобов’язання СРСР мають довгостроковий характер. Термін їх дії становить 8-16років. За облігаціями випуску 1982 р. не встановлено фіксованого термінупозики: вони погашаються через вихід у тираж погашення. Боргові зобов’язанняСРСР призначені як для індивідуальних, так і для інституціональних інвесторів.Під час реорганізації Ощадбанку у зв’язку з розпадом СРСР було встановлено, щооперації з купівлі-продажу, погашення і виплати доходів за борговимизобов’язаннями СРСР мають проводитися без обмежень на всій території колишньогоСоюзу. Природно, що цей сегмент ринку державних цінних паперів уже найближчимчасом різко скоротиться навіть за умови виконання зобов’язань кожної країни СНДщодо операцій з цінними паперами СРСР. Інвестори, не впевнені в надійності тамайбутній ліквідності цих паперів, повертатимуть їх в установи Ощадбанків.Отже, ринок боргових зобов’язань СРСР приречений на зникнення.
На ринкуборгових зобов’язань України найбільший інтерес для інвесторів має становитивипуск державних товарних облігацій України на суму 10 млрд дол. терміномпогашення 5 років. Ці облігації забезпечуються всім рухомим і нерухомим майном,що перебуває в загальнодержавній власності України (землею, будівлями,спорудами, устаткуванням та іншими матеріальними цінностями, включаючипродукцію і товари, призначені для продажу). Гарантом боргових зобов’язаньперед власниками цінних паперів виступає держава.
Передбачається,що залучені кошти підуть на модернізацію промисловості, упровадження передовихтехнологій, стабілізацію економіки і збільшення експорту країни.
Вважаємо, щоборгові зобов’язання держави за товарними облігаціями внесуть деяке пожвавленняв ринок державних цінних паперів у міру фінансової стабілізації та структурноїперебудови економіки. Однак уже сьогодні можна виокремити конкурентоспроможні(стосовно корпоративних цінних паперів) сегменти ринку державного боргу. Це,зокрема, ринок казначейських векселів і муніципальні позики.
Необхідністьрозвитку ринку казначейських векселів визначається їх особливою роллю нагрошовому і фінансовому ринку. Як зазначалось, випуск казначейських векселів єзасобом мобілізації короткострокових ресурсів для покриття внутрішньорічнихрозривів у доходах і витратах держбюджету, для обслуговування державного боргу.Водночас казначейські векселі є найгнучкішим інструментом кредитної політикиЦентрального банку. Банк України, володіючи портфелем казначейських векселів, можеактивно впливати економічними методами на ринок міжбанківських кредитів.
В умовахдефіцитності міських бюджетів для залучення додаткових ресурсів на розвитокміського господарства поряд із приватизацією муніципальної власності можутьшироко використовуватися муніципальні позики; вони є необхідною складовоюприватизаційних заходів. Так, передавання у власність населення житловогофонду, приватизація інших об’єктів муніципальної власності з метою підтриманняі розвитку міського господарства як єдиного комплексу потребують створеннягнучких комерційних структур з ремонту житла і комунікацій, забудови новихрайонів, благоустрою міської території тощо. Мобільним джерелом фінансуванняназваних проектів є випуск облігацій муніципальних позик. Для підвищення привабливостітаких позик крім гарантованого прибутку доцільно вводити додаткові пільгивласникам досить великих пакетів, наприклад право на пільгове придбанняспеціально виділеної квоти житла у житловій позиці, право на придбання іншихматеріальних ресурсів з міського фонду. Муніципальні позики не тількизабезпечують швидку мобілізацію ресурсів, а й гарантують відповідальністьмісцевої адміністрації за цільове використання коштів. Розміщувати такі позики,на нашу думку, доцільно через муніципальний банк, який одночасно виконуватимефункції гаранта позики. Механізми реалізації випуску, обігу і погашеннямуніципальних позик нині розробляються в багатьох великих містах країн СНД.
Крім борговихзобов’язань уряду і місцевих органів влади існують також боргові зобов’язанняпідприємств. У розвинених країнах вони дістали широкого розвитку у зв’язку зможливістю акумуляції великих обсягів капіталів і розосередження кредитнихризиків. По суті, ці позики замінили довгостроковий банківський кредит. Нафінансовому ринку України облігаційні позики перебувають у стадії первинногорозміщення облігацій окремих науково-виробничих фірм та асоціацій.
Основнимчинником, який визначає низьку кон’юнктуру на ринку облігацій, є високі темпиінфляції, що зменшують схильність до довгострокового інвестування. По суті, наринку корпоративних облігацій діють такі самі тенденції, що й на ринкудержавних цінних паперів. Розвиток ринку облігацій у найближчому майбутньомувизначатиметься динамікою курсу гривні.
У сучаснихумовах висока кон’юнктура характерна тільки для одного сегмента ринку борговихзобов’язань —ринку депозитних сертифікатів комерційних банків. Активна емісійнадіяльність на цьому ринку зумовлюється наростанням депозитного«голоду» через знецінення гривні і загострення конкурентної боротьбикомерційних банків.
Порівняно зтрадиційними банківськими вкладами депозитні сертифікати мають більшуліквідність; звичайно їх випускають у вигляді цінних паперів на пред’явника;вони можуть вільно перепродаватися, тобто утворювати вторинний ринок протягомусього терміну дії. Власник сертифіката може будь-коли повернути свій вклад.Підвищенню ліквідності депозитних сертифікатів сприяє й те, що за умовамивипуску вони можуть застосовуватись як платіжний засіб у системі «банк —емітент».
Вища ліквідністьдепозитних сертифікатів поєднується з їх високою надійністю і прибутковістю.Так, відсоток за депозитними сертифікатами, які перебувають в обігу абозапропоновані до розміщення, наближається до відсотка за депозитами, а вокремих випадках перевищує останній.
Ринок акцій,що становить рух прав власності, розвивається за окремими сегментами вкрайнерівномірно. Це зумовлюється специфікою акцій, прибутковість і курс яких прямозалежать від очікуваної прибутковості конкретних підприємств-емітентів. Наприклад,у 1992-1993 pp. найвищою діловою активністю відзначався сегмент ринку акційбірж; стабільно висока кон’юнктура була характерна для ринку акцій комерційнихбанків; у процесі становлення перебував ринок акцій підприємств нефінансовогосектору — промислових, торгових, транспортних, комунальних та ін.
Сучаснийринок акцій крім особливостей структури пропозиції має додаткові специфічніриси. Насамперед, це низька ліквідність цього ринку: щодо загальної кількостіпропозицій кількість укладених угод коливається від нуля до 35 %. Стосовнообсягу пропозицій (сукупної ціни продавця) спостерігається ще нижчаліквідність: сума укладених угод становить 0-15 % обсягу пропозицій.
Низькаліквідність ринку акцій крім малої кількості оборотів характеризується ще йістотною відмінністю цін пропозицій на різних біржах, великими розривами міжцінами продавців і покупців, різкими кон’юнктурними коливаннями курсів акційбірж. Це надає ринку акцій дуже нестійкого характеру.
У ціломунизька ліквідність організованого ринку акцій із спонтанними сплескамиспекулятивної кон’юнктурної активності визначається відсутністю вторинногоринку, роль якого і мають відіграти фондові біржі.
В умовахінфляції, що посилюється, і загальної економічної нестабільності починаючи з1992 р. достатньою стабільністю відзначається ринок комерційних банків. Доосновних характеристик цього ринку належать:
• жорсткерегулювання ліквідності комерційних банків Центральним банком;
• широкадиверсифікація вкладень, що забезпечує зберігання капіталу й одержаннясередньої норми прибутку всіма акціонерами банку;
• можливістьформування активного, тобто біржового, вторинного ринку, оскільки банкистворюються в основному як акціонерні товариства відкритого типу.
Розглянутіфакти, що визначають стабільність ринку акцій банків, набувають зовнішньоговираження у формі динаміки курсів цих акцій. Для них характерні, як правило,невеликий розрив між ринковим курсом і номінальною вартістю, стійке, хоча йповільне, підвищення ринкового курсу. Таким чином, капіталізована оцінкафінансового капіталу банків у цілому відповідає ефективності вкладеньбанківських ресурсів (позичкового капіталу).
У зв’язку зприватизацією, зокрема й у формі акціонування, має швидше розвиватися ринокакцій виробничих підприємств (підприємств нефінансового сектору). Первиннийринок акцій цих підприємств в Україні невеликий. Як зазначалося, акціїрозміщують в основному самі емітенти без посередництва бірж і банків.Відбувається це у формі конкурсу заявок.
Активізаціївторинного ринку акцій українських відкритих акціонерних товариствнефінансового сектору перешкоджають загальноекономічна криза і процесиструктурної перебудови. Ці чинники істотно знижують прибутковість названихакцій. За умови зберігання нестабільності грошового ринку виплата дивідендів угривнях втрачає сенс. Водночас на хвилі інфляції підвищуватиметься ринковийкурс цих акцій як вираження вартості матеріального паю акціонера в капіталіпідприємства. Дивіденди виплачувати доцільно або в матеріальній формі, або увалюті. Таким чином, динаміка ринку акцій підприємств нефінансового секторувизначатиметься здійсненням заходів фінансової стабілізації у поєднанні зпроцесами приватизації (структурної перебудови). />Інвестиційнийімідж та інвестиційна привабливість України
Українане здобула серйозних досягнень у забезпеченні національноїконкурентоспроможності та інвестиційної привабливості. Згідно з оцінкоюВсесвітнього економічного форуму, що міститься в «Глобальному звіті про конкурентоспроможність2007-2008»(The Global Competitiveness Report 2007-2008), рейтинг глобальноїконкурентоспроможності України в 2007 році знизився з 69-ї до 73-ї позиції( алепри цьому вона випередила двох членів Євросоюзу – Румунію та Болгарію). Індексглобальної конкурентоспроможності оцінює 131 країну за дев’ятьма критеріями, щоохоплюють понад 100 індикаторів продуктивності та ефективності їх економік.Ураховуються ступінь розвитку таких економічних параметрів, як інституції,інфраструктура, макроекономіка, охорона здоров’я, освіта, ефективність ринків,технологічне оснащення, бізнесове середовище та інноваційна сфера. У даномуконтексті Україні бракує й системних реформ, що також впливає на низькі оцінки.Найбільш конкурентоспроможною є економіка США( 1-ше місце), 2-ге місце посідаєШвейцарія. За якою йдуть Данія, Швеція, Німеччина, Фінляндія та Сінгапур.
Порівняння міжУкраїною та її сусідами дає можливість зрозуміти важливу роль членства в ЄС урозвитку конкурентоспроможності, причому не обов’язково позитивну. Наприклад,Польща у 2007 році перемістилася з 48-ї позиції на 51-шу, а Румунія посілаостаннє для країн ЄС місце 74-те. Інші країни, наприклад Туреччина, виграли віднадання статусу кандидата у Євросоюз, про що свідчить її переміщення на сім позиційугору в рейтингу. Зміни рейтингу в 2006-2007 роках для деяких країн світуілюструють дані таблиці.
Таблица 1.4 Індекс глобальноїконкурентноспроможності деяких країн у 2006 — 2007 рокахКраїна Рейтинг 2006 2007 США 6 1 Швейцарія 1 2 Данія 4 3 Фінляндія 2 6 Сінгапур 5 7 Естонія 25 27 Польща 48 51 Туреччина 60 53 Росія 59 58 Україна 69 73
Падіння рейтингуУкраїни пов’язано, крім іншого, з низькою продуктивністю національноїекономіки, хоча і констатується зростання ВВП. Треба зауважити, що данийрейтинг складається, перш за все, для урядів країн, а не для приватнихінвесторів, тому впливає на оцінку політиків, а не на мотивацію або рішенняприватного бізнесу.
Для України буловиділено як конкурентні переваги, так і бар’єри. До переваг віднесено гіднувищу освіту, тобто університети(17-те місце), розмір державного боргу(17-темісце), вартість робочої сили(26-те місце), залізнична мережа(31-ше місце),інноваційний потенціал(40-ве місце), якість математичної освіти(44-те місце).Лімітуючи фактори склали: торговельні бар’єри(123-те), інвестиційнезаконодавство(123-те), прозорість державної політики(119-те), надійністьбанківської системи(119-те), стандарти аудита і звітності(118-те), митніпроцедури(118-те), права власності(118-те), якість автомобільних доріг(116-те),авіатранспортна інфраструктура(116-те). Таким чином, регулювання умов веденнябізнесу в Україні залишається незадовільним. Наприклад, для отримання всіхдозволів на будівництво потрібно пройти 50 окремих етапів, що може затягтися на750 днів, а реєстрація прав власності у 2006 році передбачала виконання десятипроцедур, на які в середньому витрачалося 93 дні.
Згідно з іншимидослідженнями щодо умов ведення середнього бізнесу в Україні, які впливають на глобальнуконкурентоспроможність країни, яке проводилося Світовим банком і Міжнародноюфінансовою корпорацією «DoingBusiness» у 2008 році, рейтингУкраїни також погіршився: порівняно з 2007 роком вона перемістилася зі 128-гомісця на 139-те, що нижче рівня 2005 року. Поліпшення відбулося лише за однієюпозицією з десятьох – у сфері наймання робітників і службовців. Даний показникє одним з найнижчих серед країн СНД- гірший має лише Таджикистан(152-ге місце).Лідерство з поліпшенням бізнес-клімату серед 178 країн належить Грузії(18-темісце), де результатом проведення реформ стало збільшення кількості новихпідприємств: зареєстровано 15 підприємств у розрахунку на 100 осіб (дляпорівняння: в Чехії та Словаччині — 13, а в Естонії та Польщі – 12). Середінших країн колишнього СРСР варто відзначити Вірменію(39-те місце) іКазахстан(71-ше).
Країни, щораніше розташовувалися нижче від України, продовжували поліпшення бізнес-середовища,у результаті чого випередили її.
У рейтингуекономічно вільних країн світу (до сімки лідерів увійшли Сінгапур, Австралія,США, Нова Зеландія, Канада, а традиційно їх очолив Гонконг – 90,3 бала) Українапосіла 133-тє місце, отримавши рівень економічної свободи в 51,1%. Цірезультати містяться у щорічному звіті аналітичної організації «HeritageFoundation» про стансвітових економік під назвою «Індекс економічних свобод». Але водночасвідзначено і наявність вигідних умов для припливу в Україну прямих іноземнихінвестицій (ПІІ); це підтверджують і експерти ООН, які віднесли її до двадцяткинайпривабливіших для прямих іноземних інвестицій країн, про що свідчать данінаступної таблиці.
Таблиця 1.5Двадцятка держав світу, що найбільш привабливі для ПІІ в 2007-2009 рокахМісце в рейтингу Країна 1 Китай 2 Індія 3 США 4 Російська Федерація 5 Бразилія 6 В’єтнам 7 Великобританія 8 Австралія 9 Мексика 10 Польща 11 Німеччина 12 Таїланд 13 Франція 14 Малайзія 15 Індонезія 16 Сінгапур 17 Італія 18 Україна 19 Японія 20 Канада

Один знайбільших інвестиційних банків світу «MorganStanley» (США) в березні 2008року також включив Україну до списку найпривабливіших для інвестування країн(серед інших – Росія, Хорватія і Сербія). Це пояснюється посиленою увагою збоку інвесторів до ринків Східної Європи, які мають потенціал завдяки наближеннюставок капіталізації до західноєвропейських рівнів, а також нинішніми доситьпомірними прибутками від інвестування в основних країнах Центральної Європи.
 Не менш важливезначення для інвестиційної привабливості мають доходи населення. Згідно з данимиНюрнберзького інституту ринкових досліджень (Німеччина), у 2007 році Українапосіла передостаннє, 39-те, місце в рейтингу за купівельною спроможністю надушу населення в Європі, однак при цьому демонструє найшвидші на континенті темпизростання цього показника: за рік добробут українців підвищився на 27%, на 300євро на людину, а купівельна спроможність зросла на 1487 євро. Протекардинальних зрушень не відбулося,країна є найбіднішою (за винятком Молдови) на континенті.
Питома вага інвестицій в основний капітал, освоєних зарахунок кредитів банків та інших позик, збільшилась на 1,7 відсоткового пунктудо 15,6 відсотка.
Забезпечити потребу реального секторуекономіки необхідними кредитними ресурсами комерційним банкам вдалось зарахунок зростання депозитів населення, які в попередні роки були основнимджерелом поповнення банківських пасивів, а також за рахунок збільшеннязапозичень на зовнішніх ринках.

/>
Рис.1.Темпи приросту номінальних наявних доходів населення та депозитів фізичнихосіб, у % до відповідного періоду попереднього року
Довідково. На кредитному ринку з початку 2007 року чітко спостерігалосьпродовження тенденції сталого приросту вимог банків за кредитами, наданимисуб’єктам господарювання в національній та іноземній валют, який за І квартал накінець 2008 року становив 10,8 та 12,9 відсотка відповідно, тоді як у Ікварталі 2007 року був нижчим та становив 9,1 та 11,6 відсотка, відповідно.
На сьогодніУкраїна стала більш привабливою для іноземних інвесторів, оскільки рівеньвіддачі від інвестицій є досить високим. В деяких галузях економіки рівеньприбутку від інвестицій значно перевищує рівень прибутку у відповідних галузяхкраїн Західної Європи. Через це все більш активізуються процеси на ринку злиттята поглинання (M&A). Як і у 2007 році, предметом підвищеної зацікавленостііноземних стратегічних інвесторів є підприємства, які здійснюють фінансову діяльність,насамперед, банки.

/>
Рис.2. Приріст прямих іноземних інвестицій, у млн. дол. США
ВІ кварталі 2008 року, порівняно з відповідним періодом минулого року, значнезростання іноземного капіталу спостерігалось в таких видах економічноїдіяльності як фінансова (у 2,1 рази), добувна промисловість (у 2 рази) табудівництво (у 1,9 рази).
/>
Рис.3. Приток прямих іноземних інвестицій в Україну за видамиекономічної діяльності за 1 квартал 2008 року

Зберігається тенденція,коли іноземні інвестори в основному вкладають кошти в галузі з швидким обертомкапіталу або в невиробничий сектор, зокрема, уфінансову сферу та придбання нерухомості.
Проте, недивлячись на стабільне розширення інвестиційного попиту, на сьогоднішній день вУкраїні склалась така ситуація, що все ж найбільш привабливими для вкладанняпозичкових коштів та коштів іноземних інвесторів є види економічної діяльності,які не відносяться до високотехнологічних і не є основними чинникамиінноваційного розвитку країни.Макроекономічнийрозвиток в січні – березні 2008 року
За підсумками лютогомає місце прискорення економічного зростання. За орієнтовною оцінкоюДержкомстату реальний ВВП у січні-лютому 2008р. порівняно з відповіднимперіодом 2007р. збільшився на 5,8% (за січень – на 4,9%), у лютому – на 6,7%.Номінальний ВВП за січень-лютий склав 118557 млн. грн. Дефлятор ВВП вийшов замежі цінового коридору, створеного середньорічними значеннями індексу споживчихцін (120,6%) та індексу цін виробників промислової продукції (124,5%) істановив 125%.
Зміна реального ВВП, % до відповідногоперіоду попереднього року
/>
Прискореннязростання ВВП пов’язано як з дією економічних факторів: сприятливазовнішньоекономічна кон’юнктура та високий рівень внутрішнього попиту (якінвестиційного, так і споживчого), так і статистичними: зменшення впливувисокої порівняльної бази минулого року.
За січень-лютийприскорились темпи зростання ВДВ у переробній промисловості (109,8% проти 106%за січень), чому сприяло підвищення інвестиційної активності, збільшеннявнутрішнього споживчого попиту та цін на продукцію харчової промисловості(112,3% відповідно) завдяки стабільному зростанню реальних наявних доходівнаселення (у 2007р. – 112,8%, у січні 2008р. – 123,4%).
Також продовжувалосьприскорення зростання ВДВ у:
–  добувній промисловості(105% проти 104,1% за січень) за рахунок зростання попиту з боку металургійнихпідприємств на металеві руди, енергетичні матеріали і кокс;
– торгівлі (114,3% проти114% за січень), транспорті та зв’язку (108,3% проти 106,1% за січень) зарахунок зростання попиту з боку основних галузей-споживачів послуг цих видівекономічної діяльності. Основними споживачами послуг торгівлі є харчова,хімічна промисловість та машинобудування; послуг транспорту – добувнапромисловість, металургія та машинобудування;
Довідково.Фізичний обсягоптового товарообороту збільшився на 8,3%, обороту роздрібної торгівлі – на28,3%.
Довідково.Вантажооборот збільшився на 9,6%, пасажирооборот – на 3,9%.
– сільському господарстві(100,8% проти 100% за січень) завдяки збільшенню попиту на сільськогосподарськупродукцію з боку населення та харчової промисловості, зростанню обсягівреалізації худоби та птиці на забій;
– інших видах економічноїдіяльності (101% проти 100,7% за січень).
Уповільнення темпівзростання ВДВ спостерігалось у виробництві та розподіленні електроенергії, газута води (105,5% проти 107,2% у січні), що пов’язано з теплими погодними умовамина початку року.
Реальне скороченняобсягів виробництва спостерігалось у будівництві на 4,4%. Це частковопояснюється ефектом високої порівняльної бази відповідного періоду попередньогороку. Поряд з цим, випереджаюче зростання на ринку житлової нерухомості цін набудматеріали та землю у порівнянні із подорожчанням кінцевої продукціїпризводить до зниження рентабельності житлового будівництва.
Довідково. Реальнийтемп ВДВ будівництва у січні 2008р. становив 90,4%, у січні-лютому 2007р. –118,7%.
Основний внесок уприріст ВВП забезпечували промисловість (2,4 в.п.), торгівля (1,8 в.п.),діяльність транспорту та зв’язку (0,9 в.п.), а також чисті податки на продукти(1,1 в.п.)
Довідково. Внесокчистих податків за січень-лютий 2007р. – 2,2 в.п.
Поряд з цим, внесокбудівництва був від’ємним («мінус» 0,2 в.п.).
Зростання цін упромисловому виробництві становило 3% (у січні-лютому – на 5,4%). На формуванняцін у промисловості продовжували впливати чинники, сформовані у 2007р. Вониносять як зовнішній (ріст світових цін на металопродукцію, зерно, енергетичніресурси), так і внутрішній характер (підвищення з початку року ціни на газ дляпромислових споживачів (на 30%); підвищення рівня заробітної плати, активізаціявпровадження нових технологій та обладнання у виробництво; та закупівельних цінна сільгосппродукцію). Рівень індексу цін виробників у лютому 2008р. на 87%сформувався за рахунок зростання цін у металургійному (5,9%), хімічномувиробництві (4,5%), харчовій промисловості (3,4%), добуванні неенергетичних(4,5%) і енергетичних (4,5%) корисних копалин та виробництві і розподіленніелектроенергії, газу та води (1,6%). В переробній промисловості ціни зросли на3,2%. Продовження висхідної динаміки цін на зерно на зовнішньому тавнутрішньому ринку, сезонність у формуванні закупівельних цін на сільгоспсировину та зменшення її пропозиції забезпечили подальше підвищення цін увиробництві харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів. Темпи зростанняцін у металургії зазнали суттєвого прискорення, тоді як наприкінці 2007р. вонибули помірними. Це було зумовлено відновленням стрімкого зростання світових цінна металопродукцію (на 18,5% за січень-лютий). Відновилося зростання цін унафтопереробленні (на 0,4%) через високу цінову динаміку на світовому ринкунафти та збільшення цін у видобуванні сирої нафти та природного газу на 7,6% (усічні спостерігалося зниження на 1,1%). Загалом, у добувній промисловості зростанняцін прискорилось до 4,5% проти 2,2% у січні 2008р.
Динамікацін виробників промислової продукції у лютому 2004-2008рр. (у % до попередньогомісяця)
/>
Монетарнабаза у лютому скоротилась на 1,4% (у січні 2008р. – на 5,4%). Незважаючи назростання рівня чистих зовнішніх активів (у зв’язку зі збільшенням обсягуміжнародних резервів – на 0,6 млрд. дол. США), основним чинником, що впливав наформування монетарної бази було зростання від’ємного значення показника чистихвнутрішніх активів (за рахунок сезонного зростання коштів на рахунках Уряду на3,8 млрд. грн.).
Узв’язку із зниженням ліквідності банківської системи у лютому було зменшенообсяги розміщення депозитних сертифікатів до 3,7 млрд. грн. (16,5 млрд. грн. зпочатку року), при цьому сальдо мобілізованих коштів у лютому становило 2,1млрд. грн. Натомість обсяг операцій з рефінансування банків склав 4,5 млрд.грн. (5,4 млрд. грн. з початку року), у т.ч. кредити овернайт 3,3 млрд. грн. таоперації прямого репо з державними облігаціями України 1,1 млрд. грн.
Офіційнийкурс гривні до долара США у лютому залишався незмінним – 5,05 грн./$. Гривня доєвро девальвувала на 2,1% (з початку року – на 2,92%) до 7,64 грн./євро, щовідповідало девальваційній динаміці долара до євро на міжнародних валютнихринках. Долар відносно євро знецінився на 2,34% (з початку року – на 4,01%) тастановив на кінець лютого 1,52 $/євро проти 1,48 $/євро на кінець січня.Падіння долара пов’язано з подальшим ускладненням ситуації на американськомуринку нерухомості, погіршенням макроекономічної статистики та очікуваннями щодозначного пом’якшення монетарної політики США. /> Курс долара до євро (права шкала) наміжнародних ринках та гривні до євро на українському міжбанку у січні2005р.–лютому 2008р.
/>
За підсумками січня2008р. відбулось стрімке зростання реальних наявних доходів населення до 23,4%(січень 2007р. – 12,8%). Динамічне зростання доходів населення пов’язано іззбільшенням доходів від трудової діяльності та власності, соціальної допомогита інших соціальних трансфертів, зокрема, через підвищення мінімальнихдержавних соціальних гарантій та виплат компенсацій громадянам України втратвід знецінення грошових заощаджень.[2]Номінальні наявні доходи населення збільшилися на 47,2% порівняно з відповіднимперіодом попереднього року./>Соціально-економічне становище України засічень 2009 року
Промисловість.Індекспромислової продукції у січні 2009р. порівняно з відповідним місяцемпопереднього року становив 65,9%. Не досягнуто рівня виробництва січня 2008р.у всіх основних видах промислової діяльності,крім нафтоперероблення.
Сільськегосподарство. У січні 2009р. загальне виробництво продукціїсільського господарства порівняно з січнем 2008р. зросло на 0,5%, ут.ч.у сільськогосподарських підприємствах на 7,6%, у господарствах населення –скоротилося на 4,3%. Обсяг продукції сільського господарства в усіх категоріяхгосподарств у фактичних цінах склав, за розрахунками, 3,6млрд.грн.
Будівництво.Усічні 2009р. виконано будівельних робіт на суму 1713,3млн.грн., що у порівнянних цінах становить 42,4% до обсягів будівництвавідповідного місяця попереднього року.
Транспорт.Засічень 2009р. підприємствами транспорту перевезено47,0млн.т вантажів, що становило 64,9% від обсягу перевезень вантажів усічні2008р. Вантажооборот досяг 27,7 млрд.ткм, що склало 67,7% від обсягу січня2008р. Послугами пасажирського транспорту скористалися 590,9 млн. пасажирів,виконано пасажирську роботу в обсязі 9,8 млрд.пас.км(відповідно 90,6% та 94,3% від обсягів січня 2008р.).
Зовнішняторгівля товарами. Обсяг експорту товарів України за2008р.становив 67002,5 млн.дол. США і збільшився порівняно з 2007р. На35,9%,імпорту – 85534,4 млн.дол. і зріс на 41,1%. Від’ємне сальдо зовнішньої торгівлітоварами досягло 18531,9 млн.дол. (за 2007р. – 11321,9млн.дол.).
Оптоваторгівля. Оборот підприємств оптової торгівлі за січень2009р.становив 48,3 млрд.грн. Фізичний обсяг оптового товарооборотусклав66,4% порівняно з січнем 2008р.
Роздрібнаторгівля. Оборот роздрібної торгівлі (включаючи роздрібнийтоварооборот підприємств роздрібної торгівлі, розрахункові даніщодообсягів продажу товарів на ринках і фізичними особами, підприємцями) за січень2009р. дорівнював 30,1 млрд.грн. і склав 92,9% обсягусічня 2008р. У структурі обороту роздрібної торгівлі на організовані танеформальні ринки припадало 30,5%.
Ціни.Індексспоживчих цін у січні 2009р. зафіксовано на рівні 102,9%,що відповідає показнику попереднього року. Індексцін виробників промислової продукції у січні 2009р. Становив 100,2% (у січні2008р. – 102,3%).
Доходинаселення. За попередніми даними, номінальні доходи населенняза 2008р. порівняно з 2007р. зросли на 38,3%. Наявний доход, якийможебути використаний населенням на придбання товарів та послуг,збільшивсяна 38,1%, а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактора, – на10,3%.Витратинаселення у 2008р. порівняно з попереднім роком зросли на 35,9%. Прирістзаощаджень досяг 67704 млн.грн.
Заробітнаплата. Середньомісячнаномінальна заробітна плата штатного працівника у 2008р. порівняно з 2007р.збільшилася на 33,7% і становила 1806 грн. Середняномінальна заробітна плата у грудні 2008р. Дорівнювала2001грн. і зросла порівняно з відповідним місяцем попереднього року на19,5%.
Ринокпраці. Кількістьзареєстрованих безробітних на 1 лютого 2009р.становила 900,6 тис. осіб, що на 35,9% більше порівняно з відповідною датою2008р. та на 6,6% – з 1 січня 2009р.
Рівеньзареєстрованого безробіття в цілому по країні порівняно з1січня 2009р. зріс на 0,2 в.п. і на 1 лютого 2009р. становив 3,2% населенняпрацездатноговіку.
Населення.На1 січня 2009р. в Україні, за оцінкою, проживало 46143,7тис. осіб. Упродовж 2008р. чисельність населення зменшилася на229,0тис. осіб, або на 5,0 осіб у розрахунку на 1000 жителів.
 
3. Актуальніпроблеми стратегічного розвитку національної економіки України в сучасних умовах
Підвищеннянаціональної свідомості посилює роль національних традицій та цінностей, яківідіграють важливу роль при виборі моделі соціально економічного розвиткуУкраїни.
Величезною міроютемпи та глибина суспільно – економічного прогресу України буде залежати відтого, по якому шляху піде українська нація, що відроджується. Слідусвідомити, що наша держава не може просто перейняти і повторити чужийісторичний досвід.
Соціально – економічнісистеми є типологічними, а економічні закони – універсальними. Проте це неозначає, що загальні економічні закономірності та тенденції не мають особливихспецифічних форм свого прояву. Причому останні багато в чому обумовленінаціональною специфікою тієї чи іншої країни.
Тільки на основівласної національної економічної моделі Україна зможе знайти своє місце всвітовій спільноті. Використовуючи досвіт інших країн слідврахувати конкретну суспільно – економічну ситуацію.
При виборі національноїекономічної моделі слід враховувати, що Україна є складовою частиноюєвропейської цивілізації як певної соціально – економічної та культурно –історичної цілісності. Безперечним є те, що відмежування національноїукраїнської економіки від тенденцій розвитку всесвітнього господарства будепризводити до відставання від поступу світової цивілізації.
Етнічністьяк фактор економічного розвитку
У нинішній кризовійситуації економічного занепаду етнічна солідарність набуває для кожної людиниособливої привабливості. Індивід для досягнення певних життєвих цілейвикористовує етнічну належність як основу для спільних колективних дійпредставників однієї національності.
Етнічнийфактор економічного розвитку має велике значення в сучасних умовах. Разом зтим, було б невірним абсолютизувати національні фактори як основу ринковоїекономіки. Бачення економіки крізь призму етнічних
інтересів — це далеконе єдиний спосіб адекватного відображення всієї багатоманітності економічногожиття суспільства.
У ході реформ слідвзяти все краще, що є у світовій практиці, і поєднати світові економічні моделіз найбільш життєздатними національними формами економічного життя. Важливовикористати всі національні традиції, які відповідають потребамсоціально-економічного прогресу.
Релігійністьяк фактор економічного розвитку
Проведення економічнихреформ неможливе без урахування факторів розвитку економіки.
Релігійні факториекономічного розвитку – це рушійні сили, які сприяють розвитку економіки іпов’язані з впливом на економічне життя релігійних цінностей.
Релігія безпосередньовпливає на формування суспільної думки про роль і місце людини всоціально-економічному житті.
Економічнаполітика української держави
Діяльність держави векономіці ґрунтується на певній економічній політиці. Спонтанні, стихійні діїдержави без чітко визначеної економічної політики породжують надзвичайно великіекономічні, соціальні і політичні витрати.
Суть сучасноїукраїнської політики полягає в курсі на економічне відродження України. Дляреалізації цієї мети ставиться завдання активізувати наявний в країні науковийта виробничий потенціал, домогтися переходу до ринкового зросту, піднятиінвестиційну та інноваційну активність, розгорнути структурну перебудову.Програма економічного відродження України має включати заходи по стимулюваннюкінцевого попиту, захисту національних товаровиробників, проведення податковоїреформи з метою стимулювання ділової активності, наведенню порядку в управліннідержавним майном і фінансами, зменшенню інфляції тощо.
Головне питання, якенині стоїть перед Україною, — бути цивілізованою і економічно незалежноюдержавою чи деградувати до рівня колонії. Вирішення завдань подолання кризи ізабезпечення економічного відродження передбачає радикальні реформи в інтересахнаціональних товаровиробників. Це — лініяна створення національної конкурентноспроможної ринкової економіки, в якійдержава забезпечує умови для підвищення добробуту населення.
Кризаекономічної влади в Україні
Для сучасного українськогосуспільства характерною є криза економічної влади. На словах товаровиробники івсі господарська суб’єкти отримали значні владні функції, але на ділі вони неможуть ними скористуватись в умовах загальної кризи народного господарства івідсутності необхідних інституціональних передумов. Водночас держава робитьвсе, щоб зберегти за собою важливі владні повноваження. Така суперечливаситуація вилилась на практиці у відсутність надійних механізмів реалізаціїекономічної політики.
Практично всі сторонигосподарського і соціального життя охопила криміналізація. Прибуткові сферинародного господарства, які дають великі доходи, виявляються поділеними міжкорпоративними групами та мафіозними структурами.
Зміна структури владнихвідносин в економіці України набула, таким чином, вкрай не сприятливогохарактеру. Центр владного тяжіння переноситься від державних центральнихорганів до мафіозних структур. Зрозуміло, що при цьому розвиток ринковоїекономіки і приватного сектору припиняється.
Тільки на основіверховенства законів, захисту прав і свобод усіх громадян, коли єдиним джереломвлади стає суверенна воля народу, можна подолати мафію.
Ставленнянаселення України до економічних перетворень
Економічна свідомістьта поведінка людей визначаються передусім економічним становищем. Ефективністьекономічних перетворень у суспільстві визначає ставлення до них населення.Проте слушно і протилежне: розуміння людьми економічних закономірностей життясуспільства, рівень їхньої економічної культури значною міроювизначаютьполітичний вибір людей, а отже, й соціально-економічне становище країнизагалом.
Оцінка населеннямекономічної ситуації в Україні впродовж 1994-99 років відзначається тенденцієюдо її зниження.
Важливу роль уздійсненні економічних перетворень у суспільстві відіграє інститут приватноївласності і підприємництва. Як свідчать результати соціологічних опитувань,роки економічних перетворень характеризуються, в основному, схвальнимставленням населення до розвитку приватного підприємництва.
Слід зазначити, щоостаннім часом зросла чисельність противників приватизації землі. Така жтенденція спостерігається і стосовно ставлення до передачі у приватну власністьвеликих і малих підприємств.
Інтеграційніпроцеси в світі є чи не найпоширенішою темою економічних та політичнихдискусій.
Як підтверджуєофіційна статистика економіка України у найближчому майбутньому матиме саместійкі і досить високі темпи економічного зростанння. Тому й інтеграція Українив світову спільноту є абсолютно реальною.
На даний моментвиділяють три основні напрямки інтеграції України: Європейський Союз, ЄдинийЕкономічний Простір та Сполучені Штати Америки. Хоча не можна виключати йіснування інших шляхів, наприклад, Китайська Народна Республіка. І, безсумніву, існує також варіант позаблоковості України, тобто не інтеграціївзагалі.
Україна і ЄС
Курс наєвропейську інтеграцію викристалізовується з багатовікової історії українськогонароду, його ментальності та етнічних коренів. Це наше домашнє завдання,реалізація якого залежить насамперед від нас самих.
Потрібноврахувати і геополітичний вимір розширення ЄС, а також його динаміку вконтексті глобальних трансформацій від однополярного до багатополярного світу.Події в Іраку суттєво прискорили процес посилення геополітичної достатностіЄвросоюзу, та перспективи становлення Європи визнаним лідером світовогоцивілізаційного процесу. Важливо, що у свідомості європейської спільнотивідтворюється деґолівська ідея «Великої Європи». Якщо розглядатирозширення ЄС у такій площині, то стає зрозумілим, що наміри України щодонабуття спочатку асоційованого, а у майбутньому — і повноправного членства уцій організації мають реальні передумови. Але це — процес, що передбачає нелише зацікавленість України, а й зворотній зв’язок.Правда, для країн Західної Європи необхідний час, щоб осмислити цю залежність.Тому потрібно виявляти політичну витримку і розуміння складності процесурозширення ЄС в уже продекларованих межах, який триватиме як мінімум до 2010р., усвідомлювати те, що цей процес не може штучно форсуватися. КраїнамЦентральної Європи, які на старті інтеграційних процесів мали відчутніпереваги, порівняно з Україною, знадобилося понад десять років, щоб здійснитискладні системні, іноді непопулярні реформи і таким чином наблизитися до європейськихстандартів. Українське суспільство поки що не піднялося до такої динамікитрансформаційних процесів. Потрібен час. Потрібна наполеглива і копітка роботаі насамперед політична консолідація суспільства. У зв’язку з цим можливістьвизначення узгоджених механізмів співпраці між ЄС та Україною на найближчі 10років, яка передбачає відповідні рішення Єврокомісії, може мати позитивнезначення для українського суспільства. Ці можливості слід використати повноюмірою. Потрібно все зробити, щоб упередити помилки, яких припустилися у цьомукраїни Центральної Європи. Небажно, щоб Україна інтегрувалися в Європу віпостасі «молодшого брата». З наслідками подібноїінтеграції миборемося і зараз. Україна дійсно має можливість упередити ці явища. Йдеться прореалізацію у відповідний відрізок часу обґрунтованої у Посланні ПрезидентаУкраїни “Європейський вибір” стратегії випереджувального розвитку,яка має забезпечити щорічні темпи зростання ВВП в Україні на рівні 6-7%,опанування інноваційного шляху розвитку, проведення політичної реформи іглибоку демократизацію на цій основі всіх сфер суспільного життя, зміцненняосновних засад громадянського суспільства. Тому на сьогоднішній день головнедля України — постійно доводити світовій спільноті свою послідовність в обраномукурсі, в утвердженні демократичних засад суспільства, принципів верховенстваправа, соціально спрямованої ринкової економіки.
Україна приінтеграції в ЄС матиме значні переваги при закупівлі технологій, машин,електроніки, які зараз дорожчають у зв’язку з зростанням курсу євро відносногривні. Взагалі прослідковується така динаміка: у 2000 році питома вага кранЄвропи у зовнішньоторгівельному обороті товарів та послуг становила 31,7%, у2002 – 34%; український експорт в країни ЄС та країни-кандидати на вступ доЄнросоюзу складав у 1996 році – 23,9%, у 2002 – вже 40,8%. Основними статтямиекспорту до країн ЄС є енергоносії та нафтопродукти, чорні метали, зерновікультури, текстильний одяг, машини та машинообладнання. На даний момент імпортз ЄС складається з машин та обладнання, транспортних засобів, паперу і картону.Обсяг прямих інвестицій в українську економіку з країн ЄС на початок 2003 р.склав 1,5 млрл. дол., що становить 34,4% загального обсягу іноземнихінвестицій.
За словамизаступника з економічних питань посла Швейцарії в України Штефана Естермана дляШвейцарії та для країн ЄС Україна є свого роду “європейським Китаєм”. Тобто наУкраїні робоча сила є майже настільки ж дешевою, як у Китаї, але Україна єгеографічно більш наближеною до Євросоюзу, і тому більш привабливою.
Також не можназабувати, що з цього року Україна має кордон з ЄС, а країни Центральної Європи,які відігравали досить значну роль в зовнішньоекономічному балансі України,стали його членами. Особливо якщо зауважити, що відставання України від країнЦЄ за показником ВВП на душу населення, розрахованому за паритетом купівельноїспроможності, не є критичним. У 2001 році цей показник складав в Україніблизько 4500 євро, а по 10 країнах-кандидатах на вступ в ЄС — 10,7 тис. євро, ут.ч. у Латвії — 7750, Литві — 8960, Естонії — 9240, Польщі — 9410 євро. Вкраїнах-кандидатах другої хвилі відповідно: у Болгарії — 5710, Румунії — 5560,Туреччини — 5230 євро. З урахуванням «тіньового» сектору цей показник дляУкраїни буде значно більший. Маємо враховувати і більш високі темпи зростання,які демонструє українська економіка в останні чотири роки (2000 — 2004 роки). Вкраїнах «десятки» вони в середньорічному вимірі не перевищують 2,5%, у т.ч. уПольщі — 1,6%, Чехії — 2,7%, Угорщині — 3,5%. В Україні відповідне зростаннясклало 7,1%, за I півріччя 2003 року — 7,3%. До того ж в Україні більшстабільна валюта, менший рівень зовнішніх боргів, позитивне платіжне сальдо тазначно менший бюджетний дефіцит. Маючи такі інтеграційні можливості, Україна наврядчивпустить шанс інтегруватися в ЄС.
Україна і США
Україна є певнимвинятком із загальної схеми стосунків США – Росія – країни СНД.
Прагненняукраїнського керівництва зберегти суверенитет країни та проводити незалежнуміжнародну політику в умовах намагань Москви щодо утвердження наддержавнихструктур у межах СНД від початку 1990-х років одразу привернуло увагуамериканських аналітичних кіл до України. Дії щодо відмови з боку України відтакичного та стратегічного ядерного озброєння стали, у свою чергу, підгрунтямрозвитку стосунків між Ураїною і США на міжнародному рівні. Тож, розвитокусебічних відносин з Україною – лінія, що за низкою чинників стала невід’ємноюскладовою національних інтересів США у пострадянському регіоні. Йдеться прозміцнення тенденцій стабільного розвитку Східної Європи через стабільний розвійдемократичної України; використання українського чинника як додаткової (доросійської) сфери пронокнення американських впливів на пострадянський простір інавіть протидії, завдяки Україні, російському експансіонізму на теренах СНД.
З цим пов’язуєтьсяй активна економічна, дипломатична підтримка Сполученими Штатами Українипротягом 1990-х років. Так, дипломатичне залучення США до процесу налагодженняполітичних відносин Росії та України відіграло певну позитивну роль у розв’язанніросійсько-українських проблем територіального, економічного, військовогохарактеру на користь другої. Водночас характер американсько-українськихвідносин досі не досяг рівня, що засвідчувуав би рівноправність, взаємовигідністьпартнерства обох сторін. І більше того, стосунки по лінії США – Україна набуливідверто хвильоподібного характеру в постбіполярні часи: від помітногопіднесення з другої половини 1990-х років до тенденції на звуження політичнихта економічних відносинна початку 200-х років. Серед передумов зазаначеного –недостатній рівень економічних трансормацій в Україні, ознаки політичноїнестабільності українського суспільства, корупція, порушення правінтелектуальної власності, загальні порушення прав людини, переслідуванняпредставників засобів масової інформації тощо.
Україна поряд зіншими державами СНД залишається країною, залежною від політичних чиекономічних позицій Сполучених Штатів як суперпотуги, орієнтованої наздійснення гуманітарних, економічних, мілітарних акцій у пострадянськомурегіоні з метою насамперед запобігання негативних для своїх національнихінтересі тенденціям.
Зміна ситуації,і в тому числі відповідної позиції американських офіційних кіл, можлива за умовефективного продовженняУкраїною економічних реформ, а також досягнення всуспільстві належного рівня демократії. Цим зумовлюється й можливістьпоглиблення процесу інтеграції України до євроатлантичних структур.
Водночасперспективи розвитку стосунків між Україною та США значною мірою залежатимутьвід характеру стосунків України з Росією і, у свою чергу, Росії зі СполученимиШтатами. Це зумовлюється не лише характером міждержавних відносин у межах СНД,пов’язаних зі збереженням Росією статусу провідної економічної та мілітарноїсили Співдружності, а й особливим характером стосунків Росії та США, які,поглиблюючи рівень співробітництва, продовжують відчутною мірою змагатися міжсобою на міжнародній арені.
Вищевикладенітенденції мають враховуватися при формуванні зовнішньополітичних орієнтирів якУкраїни, так і інших країн СНД, і насамперед по відношенню до Сполучених ШтатівАмерики.
Україна і ЄЕП
Питання проінтеграцію України в ЄЕП треба розглядати у контексті утвердження економічнихпередумов євроінтеграційної стратегії України, прискорення темпів економічногозростання: Україна зацікавлена у всебічному розвитку багатосторонньогоекономічного співробітництва з країнами СНД. Поглиблення реґіональногоспівробітництва — повністю відповідає і принципам Євросоюзу. В основі цихпринципів лежить розуміння, що лише через співробітництво і партнерство зісвоїми сусідами кожна окремо взята країна може максимально реалізувати свійпотенціал, гарантувати національні інтереси. Україна зацікавлена у європейськійорієнтації нового міждержавного реґіонального утворення.
Зєвроінтеграційним курсом повністю узгоджується активна позиція ПрезидентаУкраїни у питаннях, які стосуються оптимізації відносин України з РосійськоюФедерацією, виведення їх на рівень справді стратегічного партнерства.
Особливо перспективноює конструктивна взаємодія України з Казахстаном, який також об’єктивнозацікавлений в європейському векторі нового реґіонального утворення, все робитьдля того, щоб наблизитися до Європи. Україна може відіграти у цьому процесіфункцію сполучної ланки.
Як і Україна,Росія прагне інтегруватися в європейський економічний простір. Однак у цьомупроцесі існують і принципові розбіжності. Росія не порушує питання щодочленства в ЄС. Вона претендує на статус самостійного центру інтеграції наєвразійському просторі. Звісно, що можливі й інші схеми, зокрема, зміцнення осіПариж-Берлін-Москва, яка почала формуватися на принципах антиамериканськоїполітики щодо Іраку. Однак це питання ще не набуло чітких обрисів. Реальніризики поглиблення українського співробітництва з країнами СНД перебувають уцій площині. У такій ситуації потрібно чітко визначити можливі межіінтеграційних процесів на рівні наших держав.
Оптимальним єсприяння України створенню зони вільної торгівлі, необхідність утвердження якоїпроголошено ще у 1992-му, а потім у 1994 роках. Водночас слід враховуватиреальні складнощі цього завдання, безрезультативність спроб його вирішення упопередній період. Ці труднощі пов’язані з об’єктивними обставинами — за рокинезалежності відбулося природне дистанціювання національних, у т.ч. йекономічних інтересів відповідних держав, узгодження яких шляхом відновленняекономічних зв’язків, що існували раніше, є неможливим. У такій ситуаціїпроголошена лідерами чотирьох країн зона вільної торгівлі може реально втілитисялише на основі загальновизнаних у світовій практиці принципів — на принципахСОТ, які гарантують рівність конкурентних можливостей країн-учасниць, їхміжнародний правовий захист. Президент України обстоює саме такий перебігінтеграційних процесів на рівні чотирьох.
Формування зонивільної торгівлі на принципах СОТ сприятиме вирішенню й іншого базовогозавдання євроінтеграційного курсу не лише України, а й інших країн-учасницьрегіональної інтеграції — приєднанню України до Спільного Європейського Економічногопростору. Нині це питання набуває все більшої актуальності. Єврокомісія своїмостаннім рішенням підтвердила таку можливість.
З урахуванняміснуючих розбіжностей у ставленні до цієї проблеми позиція Росії стосовноузгодженого набуття відповідними країнами членства в СОТ для нашої держави не єконструктивною, Україна суттєво просунулась вперед в цьому питанні. Нещодавнопідписаний у Брюсселі двосторонній протокол між Україною та ЄС про взаємнийдоступ на ринки товарів та послуг – важливий крок у відповідному напрямі.
У контекстістратегічних пріоритетів України потрібно враховувати й інші принциповізастереження. Для України, яка вже багато зробила у питаннях адаптації чинногозаконодавства до законодавства ЄС, є неможливою гармонізація законодавства звідповідними країнами СНД. Це – крок назад, шлях від Європи, шлях інтеграціїУкраїни у євразійський простір.
ПозаблоковістьУкраїни
Дві обставинизумовили сьогоднішнє загострення інтересу до позаблокового статусу України. Цеактуалізація проблеми глобалізації та початок, після відомих подій 11 вересня2001 р. в Нью-Йорку і Вашингтоні, ери всесвітньої боротьби з тероризмом.
Глобалізація єфеноменом, який несе в собі значну кількість як позитивних так і негативнихнаслідків: фундаментально змінює наше економічне, політичне і соціокультурнебуття, спричинює велику кількість нових проблем і викликів. Час і простір вїхньому традиційному розумінні, в епоху глобалізації змінюють свою форму, протеруйнація і розмивання, ціннісних систем і соціальних структур, що складалисявіками, викликає глибоке занекпокоєння. Тріумф ліберальної демократії(виразником якого є американський вчений Ф. Фукуяма з його тезою про “кінецьісторії”) зумовив не стільки “вічний мир” (адже ліберальні демократії не воюютьодна з одною), скільки потужний вибух етнічних і соціальних конфліктів. Неможна не погодитися з твердженням С. Хантінгтона у його відомій роботі “Theclash ofcivilisations?” із тим, щопроцеси глобалізації обов’язково ведуть до виникнення широкомасштабнихцивілізаційних конфліктів, важко не бачити, що радикальні зміни світовогопорядку в епоху глобалізації неминучі. Нині, коли глобалізаційні процеси набулирозвутку, піддаються сумніву численні класичні парадигми теоретичної думки,стереотипи, засадничі принципи і постулати міжнародно-політичної пракики.Виникла нагальна потреба переосмислення багатьох базових концепцій і понять,зокрема концепцій і понять нейтралітету та позаблоковості.
Новітня ситуаціяхарактеризується зближенням російської та євроатлантичної стратегічних ліній, атакож наслідками такого зближення. Ця обставина відкриває як нові можливості,так і нові проблеми для України: виникла потреба у розробці нової стратегії, аз цим і необхідність зважувати та вирішувати новий комплекс проблем.
Одна з такихпроблем пов’язана з питанням продоцільність подальшої позаблоковості України. Зміст позаблоковостіперегукується зі змістом нейтралітету.
Нейтралітет, якодна з форм позаблоковості в одному з його численних варіантів (евентуальний,постійний, озброєний, конструктивний, активний, позитивний тощо) тапозаблоковості зумовлюють одну з фундаментальних зовнішньополітичних стратегійабо стратегій національної безпеки. Зовнішньополітичні орієнтації такожбезпосередньо впливають на структурно-функціональні характеристики міжнароднихсистем.
З точки зоруполітичного реалізму саме створення і розпад союзів, блоків і альянсів єосновним інструментом підтримкм балансу сил і динамічної стабільностіміжнародних систем глобального і регіонального ріня. Між тим існуюча методологічна,а, часом, і правова невизначеність вищезгаданих категорій, відсутністьзагальновизначеної термінологічної диференціації часто спричинюють серйозніпомилки при спробах імплиментації в життя заснованих на них зовнішньополітичнихстратегій національної безпеки. Це особливо небезпечно для країн, які з тих чинших причин ще не визначали чітко своїх геополітичних і зовнішньополітичнихпріоритетів і орієнтирів.
Нейтральним уміжнародному праві традиційно називають зовнішньополітичний курс країни, якийхарактеризується неучастю цієї країни у війні між іншими державами, відмовоювід військової допомоги сторонам, що перебувають у стані конфлікту, а також невходженням до військових блоків у мирний час.
Несамостійнийстатус України за часів Російської імперії, а пізніше СРСР повністю вилучавбудь-які самостійні зовнішню чи військову політики. Питання прозовнішньополітичні орієнтації України, її статус, як суб’єкта міжнароднихвідносин, виникли лише після проголошення незалежгості України.
З найбільшзагальних геополітичних міркувань спектр альтернатив політики України щодоміжнародного оточення і структур євроатлантичної безпеки є досить широким.
vОпора на власні сили
vПриєднання до одного з існуючих блоківчи альянсів
vСтворення регіональних структур безпеи врамках більш широкої архітектури європейської безпеки
Нейтралітет абопозаблоковість можуть бути такої форми:
А)продовження підтримки існуючого статусу самопроголошеної позаблоковості;
Б) постійнийнейтралітет, гарантований великими держами або Радою Безпеки ООН;
В) “активний”нейтралітет, “особливі” відносини з НАТО, орієнтація на європейську інтеграціюз приєднанням до ЄС і участю в європейських структурах безпеки.
Насьогоднінайбільш раціональним варіантом є останній. “Активний нейтралітет” передбачаєстатус, подібний до статусу Швеції в її відносинах з європейськими структурамибезпеки. У цьому випадку формально нейтральна Україна поступово і планомірнопідвищуватиме півень своєї кооперації з НАТО в рамках РЄАП, ПЗМ і відносини“особливого партнерства”.
Можнастверджувати, що політика нейтралітету і позаблоковості була правильним і єдиноможливим виборои України у 1991 році. Але вона вже не може розглядатися якдоцільна і раціональна у майбутньому. У найближчий перспективі Україна на межіхіткнення конкуруючих геополітичних інтересів двох цивілізаційних просторів якпозаблокова держава історично приречена на втрату свого статусу абодобровільно, або примусово. Про що об’єктивно свідчить міжнародний досвід.
Ми бачимо, щокожен з шляхів інтеграції економіки України в світову має як плюси так імінуси. Нагальною потребою на сьогоднішній день є не втратити можливість ізіграти на геополітичних інтересах наших сусідів з максимальною вигодою дляУкраїни.Минулий і сьогоднішній стратегічні курси України і розклад сил уєвропейському і світовому геополітичному просторі ще дають їй можливість увійтидо цивілізаційного простору повноправним членом пострадянських, європейських ієвроатлантичних структур.

Висновок
Усучасних умовах глобалізації економічного життя розвинуті країни, де наукавиконує роль головного економіко-відтворювального фактора, забезпечують свійрозвиток за рахунок вдосконалення існуючих технологій, техніки та використанняпринципово нових наукових досягнень. Міжнародний технологічний та науковийобмін, трансфер інтелектуального потенціалу — одна з ознак нашого часу.
Українана початку ринкових перетворень мала значні можливості для розвитку своєїекономіки, зокрема в науково-технологічній сфері. Було створенонауково-технічний потенціал, який за багатьма характеристиками відповідав рівнюрозвинених країн світу. З окремих наукових напрямів, наприклад, зматеріалознавства, теоретичної фізики, математики, зварювального виробництва,біотехнологій Україна і зараз зберігає провідні позиції у світі.
Протягомостанніх років на державному рівні здійснено низку важливих заходів у напряміполіпшення державної науково-технічної політики. Верховною Радою схвалена новаКонцепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України.
ВУкраїні повиння панувати економічна стабільність.
Аджевона є запорукою успіху соціального благополуччя українських громадян. Розвитокпромисловості, підприємництва сприятиме формуванню нових робочих місць, результатом чого стане підвищення зайнятості населення. Збільшення конкурентоспроможностіукраїнської продукції дасть можливість українським підприємствам отримативеликий прибуток, результатом чого стане збільшення податкових надходжень до державногобюджету, збільшення реальної заробітної плати, збільшення соціальних виплат іт. д. Зростаючий попит на високотехнологічну продукцію, приведе до поліпшенняякості підготовки фахівців, системи освіти України в цілому.
Нинішняекономічна стратегія ще не виконує головної функції – побудови ефективноїнаціональної економіки та забезпечення її зростання і тому не може розглядатисяяк така, що повністю відповідаї національним інтересам України.
Економічнастратегія держави, спрямована на підвищення ефективності використаннянаціональних ресурсів перш за все повинна містит економічні складові, зокрема,податковими стимулами та адміністративно-правовими заходами змушуватикорпорації та їх ке6рівників знижувати матеріаломісткість вироблюваноїпродукції та збільшувати доходну частину в обсягах реалізації, зокрема, активнонарощувати заробітну платню і прибуток.
Зрозуміло, щоУкраїна стане процвітаючою державою тільки тоді, коли вона зможе комплексно іефективно освоїти в своїх інтересах території та ресурси, якими володіє. Алезробити це неможливо без тісної економічної і технологічної співпраці зрозвинутими країнами. Тому стратегічною метою для України повинно бути їївходження до міжнародних науково-технічних потоків, які дозволять модернізувативітчизняне виробництво, забезпечити конкурентоспроможність основних галузейпромисловості.

Списоквикористаної літератури
1.  БашнянинГ.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. – К.: Ніка – Центр: Ельга,2000. – С. 366 – 396, 422 – 444.
2.  ГаврилюкО.В. Інвестиційний імідж та інвестиційна привабливість України. №2, 2008, с.68-82
3. Гальчинський.Інтеграція: коли і куди // «День» — 2003 — №116.
4.  ГоловкоВ. Українська економіка у першому півріччі( макроекономічний аспект). ЕкономікаУкраїни №9,2000, с. 48-62
5.  ДудкоІ.Д. Національні інтереси США у постбіполярному світі: Монографія. – К.: КНЕУ,2003
6.  Економічнатеорія. /підз.ред. проф. Є. М. Воробйова.-Київ – Харків. 2001. С. 265 – 283.
7.  Економічнатеорія. Політекономія. Підручник./за ред. В.Д. Базілевича. –Київ: Знання – Прес, 2001. –С. 298 – 324, 384 – 354
8.  Экономическийпотенциал региона: анализ, оценка, диагностика: Монография /Тищенко А.Н., КизимН.А., Кубах А.И., Давыскиба Е.В. – Х.: ИД «ИНЖЕК», 2005. – 176 с. (с.6-25)
9.  ЗадояА. А., Петруся Ю. Е. Основи економіки: Навч. видання. – К.: Вища шк. – Знання,1998.
10. Закон України „Про Національний банкУкраїни” від 20 травня 1999 року // Відомості ВРУ від 10.10.1999. — 1999, №29,стаття 238.
11. Космидайло І.В. Інноваційнаспрямованість як засіб економічного росту // Актуальні проблеми економіки №6,2006, с.112-117
12. Курсэкономической теории: Учебное пособие./Под ред.А.Н.Тур, М.И. Плотницкий. –Мн.:”Мисанте”1998.
13.  Лагутін В.Д. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю.,Медведєв В.С. Політична економія. – К.: Ніка –Центр: Ельга, 2000. – С. 366 –396, 422 – 444.
14.  Людина і економіка:соціоекономіка. К., 1996
15. Матеріали зимової школи молодого лідера„Фаворит — 2004”.
16. Петрук О.М. Банківська справа:Навчальний посібник / За ред. д- ра екон. наук, проф. Ф.Ф. Бутинця. — К.:Кондор, 2004. — 461 с.
17. Попова В. Конкурентоспроможістьекономіки України: джерела формування та соціальні наслідки. Економіка України№8, 2008, с.4-13
18. Розвиток національно-інвестиційноїсистеми України. Економіка України №4, 2005, с. 35-47
19. Словниксучасної економіки Макміллана / Пер. з англ. – К.: «АртЕк», 2000.
20. «Становлення національної економікиУкраїни» за ред. Ватаманюка З.Г.- Львів, 1997, №27 С. 28-30
21. Теориянациональной экономики: Учебное пособие.Ч.1.Мн.,1994
22. Українськесуспільство: моніторинг соціальних змін (1994-1999 рр.) // В.Є Пилипенко.Ставлення населення України до економічних перетворень.
23. Чистілін Д. До питання стратегіїекономічного зростання України // Економіка України №2, 2003, с.52-57.
24. me.kmu.gov.ua — офіційний сайтміністерства економіки України
25. ukrstat.gov.ua – Державний комітетстатистики України
26. www.bank.gov.ua — сайт Національногобанку України.
27. www.politology.vuzlib.net