РЕФЕРАТ
НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА:ЗАГАЛЬНЕ І ОСОБЛИВЕ
План
1. Загальніпередумови формування національної економіки
2. Напрямизмін державних утворень
3. Прояви загального та особливого вУкраїні
Висновки
1. Загальні передумови формування національноїекономіки
Людина- це своєрідна, але все-таки частина природи. Природна різноманітністьвіддзеркалювалася на людській спільноті етнічним різномаїттям, яке поширилосьпо всій земній кулі. Причини такого розповсюдження, як і все, що стосуєтьсялюдини, до кінця невідомі ні науці, ні іншим формам пізнання (за виняткомспецифічного релігійного та утопічного комуністичного світосприйняття).
Гіпотези,згідно з якими людство розселилося по всій земній кулі внаслідок сутоекономічної доцільності задля фізичного виживання, на думку історика радянськоїдоби Б. Поршньова, виявились помилковими. Він висловив гіпотезу, згідно з якоюосновною причиною поширення людства всією планетою стали антисугестивніперестороги людей задля того, щоб зберегти свою життєдайну різноманітність вмові, культурі, побуті, традиціях тощо. В цьому процесі «розвиток мислення є основна,генеральна лінія контрсуггестії» Кожен етнос, як і кожна людина, має своюсвоєрідність та неповторність, а також живе в своєму індивідуально-неповторномучасі. В цьому відношенні етнічну різноманітність людства й слід розглядати ірозцінювати як багатство, аналогічно до біологічного різноманіття рослинного татваринного світу: «всередині тих або інших груп людей, соціальних та етнічнихспільнот самооборона від сугестії виливалась в диференціацію оточуючих…».
Ідеологіясучасного неоліберального глобалізму, подібно до інших космополітичних течій,започаткованих в сиву давнину, в своїх ментальних основах має антиприродну,уніфікуючу і, в силу цього,- затухаючу спрямованість. Тому пануюча скерованістьглобалізації направлена проти етнічно-державних утворень, за розмиваннякордонів тощо.
Етнічнийчинник є основним інтеграційним чинником в процесі національногодержавотворення, оскільки, за невеликим винятком (наприклад, Швейцарія,Бельгія), більшість країн в світі утворились на етнічній основі. Так, наприклад,Г. Нельсон в 1981 році поділив всі 164 держави на п’ять груп і з’ясувалося, що45 держав є єдиною нацією-групою, де одна етнічна група нараховує понад 95%населення (ФРН, Японія, Норвегія, Польща тощо). Держави з однією нацією-групою.Це ті, де етнічна нація нараховує від 60 до 90% населення. Таких держав 62(Китай, Фінляндія, Великобританія тощо). Таким чином, в переважній більшості — 107 зі 164 держав утворились на основі однієї нації, в них частка титульноїнації складала від 60 до понад 95%. В іншій системі координат, наприклад, прирозпаді імперій, етнічний чинник виступає вже як основний дезінтеграційнийчинник. Процес дезінтеграції продовжується, хоча і має неоднозначні оцінкисучасників. Разом з тим, кількість країн в світі постійно збільшується і цейпроцес продовжується. Так, за даними ЮНЕСКО, в світі існує від 4000 до 6000етносів і лише 800 з них вважаються націями та нараховується біля 240 держав,то далеко не кожна етнічна група є національною, хоча кожна національна група єетнічною.
Протягомвсього історичного розвитку людства відбувається безперервний процес нерівномірногорозвитку країн та народів, що супроводжується постійним внутрішньо-національнимпроцесом вертикальної мобільності людей. Причини такої нерівномірностіостаточно не з’ясовані, але ці процеси та явища безпосередньо впливають напояву, розвиток, а також па зміни в етнічно-національно-державних утвореннях.Узагальнення історичного досвіду національно-державного розвитку, дозволяєвиокремити їх внутрішні та зовнішні чинники.
Внутрішнічинники формування державних утворень:
етнічнасамобутність та неповторність, як синтез природного багатоманіття з людськимрізномаїттям, з їх змінами в часі та просторі;
природназаданість — необхідність як окремої людини, так і кожного етносусамореалізувати та само ствердити себе;
природнесередовище, в якому з’являється неповторне етнічне утворення, яке частководетермінує, а частково стимулює формування певного національно — державногоутворення;
неповторнамова, культура, міфи, легенди, національні традиції, звичаї, ментальність,власна неповторна історія, власний час життя та його етапи;
генетично- культурно — історичний код та неповторна природа, які створюють синергетичнийефект взаємодії етнічних утворень і все це сприяє започаткуванню розвитку тасамореалізації як етносу, так і кожної окремої людини.
Зовнішнімичинниками формування державних утворень можна вважати:
географічнуізольованість (наприклад, Японія, яка є острівною державою, Непал, як гірськадержава; деякі особливості має в цьому відношенні Англія, Австралія, НоваЗеландія тощо);
рівеньрозвитку сусідніх країн, який буде сприятливим в тому випадку, коли вони ще ненабрали сили та міці для зовнішніх експансій, та не створюють загроз длянаціонально-державного суверенітету;
послабленнядомінуючої ролі країни — метрополії, яка внаслідок різних обставин, в томучислі і в силу вичерпання своїх експансіоністських амбіцій, втрати своєїпасіонарності вимушена надати державну самостійність колоніям та залежнимкраїнам. Наприклад, утворення самостійних Польщі, Фінляндії, Прибалтійськихкраїн в 1917-1918 роках, процеси деколонізації в 50-х-60-х роках XXст.;
геополітичнийкомпроміс країн-переможців у великих війнах, коли країна отримує незалежність врезультаті узгодження інтересів країн-переможниць для збереження певноїрівноваги. Так було в 1815 р. після наполеонівських воєн, в 1945 р. згідноЯлтинських угод тощо.
Оцінказовнішніх чинників може змінюватися або мати різну шкалу виміру. Н. Маккіавеллівважав, що легкість отримання незалежності не сприяє гартуванню народу,внаслідок чого цей народ зіштовхнеться з великими проблемами в подальшійрозбудові своєї державності. Внутрішні та зовнішні чинники національно — державних утворень знаходяться в тісному взаємозв’язку і взаємозалежності, аінколи і міняються місцями, переходять один в одне. В практичній реалізаціїчасто виникає синергетичний ефект, який проявляється в перемозі тих сил, яківже могли втратити надію на перемогу.
Існуютьтакож і внутрішні та зовнішні чинники розпаду державних утворень, переважноімперій. До зовнішніх чинників в цьому контексті можна віднести різку змінуприродного середовища. Наприклад, держава може розпастися внаслідок різкоїзміни клімату — різкого похолодання або потепління. Але, як правило, державніутворення долають, хоча і з великими труднощами, зовнішні загрози ірозпадаються, як і утворюються, завдяки дії людського фактору, внутрішніхчинників.
Вісторичному плані формування етнічно — національно — державних утвореньпостійно супроводжувалось жорсткою конкурентною боротьбою, при якій часто виникалиелементи громадянської війни, громадського протистояння. Такі внутрішні тазовнішні випробування тільки гартували і зміцнювали національні держави нависхідних етапах їх розвитку, а також – прискорювали занепад і зникнення зісторичної арени на нисхідних етапах..
Практичноу всіх країнах, які були і залишаються конкурентоздатними, зайняли лідируючіпозиції в світі — Велика Британія, США, Німеччина, Японія, Росія,- патріотизм,національна самоповага і гідність цінувались на найвищому рівні, булипріоритетними в державній політиці. В цьому контексті симптоматичним є висновокР. Тагора в лекції «Душа Японії» 1916 року: «Обов’язок кожноїнації ствердити перед світом. Якщо їй нічим поділитися з іншими народами, це потрібнорозглядати як національний злочин. Це гірше смерті і не прощається людськоюісторією. Нація зобов’язана зробити загальним надбанням те краще, що є в неї,надсилаючи запрошення прийняти участь в святі духовної культури».
Цярізка, але влучна констатація р. Тагора стосується не тільки конкретної нації,а й кожної людини. Тому всі учасники міжнародного простору, хто намагається всвоїх експансіоністських цілях знищити чи просто подолати свого потенційногоконкурента, завжди спрямовують руйнівні зусилля на основне — етнічно-державнускладову: мову, культуру, звичаї, традиції, історичну пам’ять. При цьому,виходячи з реального стану, вони використовують різні тактичні засоби. Один зних полягає в тому, що на початковій фазі вони намагаються посіяти нереальніілюзії, надії та сподівання, з тим, щоб на переломному етапі підкорити народ, поставитийого в залежність. Методами тиску на країни для отримання геополітичних перевагє інформаційне придушення шляхом інфікування комплексу неповноцінності та несамодостатності, зокрема, нав’язування уявних цілей та невірних орієнтирів,пропонування хибних шляхів розвитку, поширення ідей, що сіють розпач ібезперспективність. Навпаки, для досягнення власних цілей провідні геополітичніучасники здатні на використання неповної, не завжди достовірної інформації.
Націоналізм- це любов до своєї рідної оселі, мови, культури, батьків, села чи міста, своїхобріїв, друзів та товаришів, знайомих і незнайомих, своєї країни, всього того,що зробило тебе таким, а не іншим і з чим самобутнім та неповторним ти можешзбагатити та ствердити себе і свою країну в світі, а тим самим – і все людство.
Національнаідея повинна синтезувати, об’єднувати критичну масу людей в розбудові новоїдержави. Комуністичній ідеї свого часу це не вдалося, що зіграло не останнюропі, в розвалі СРСР.
Переважнабільшість національних економік в сучасному глобалізованому світі мають ринковуспрямованість розвитку. Разом з тим, і і» дії ринкової о механізму, і иособливостях функціонування ринкової економіки існують значні відмінності, щовизначаються національними особливостями — традиціями, культурою, ментальністютощо. Ринкова система господарювання має тенденцію до постійного ускладнення,що обумовлено дією різноманітних як економічних, так і не економічних чинників.В той же час, неможливе повне уособлення економічної діяльності з ринковоюекономікою, що притаманне для ринкового фундаменталізму. Ринкова економікадосягла свого відносного апогею в епоху домінування індустріального виробництва,основою якого є матеріально-речове виробництво. Основним економічним принципомцього рівня виробництва є жорсткий раціоналізм, основним мотивом — гроші таприбуток. Домінуючим стереотипом ментальності цих людей є вислів: «Час — це гроші». Людину відтісняли на другорядний план. Цей ментальний стереотиппривів людство до прірви глобальних проблем, вихід з яких ніхто не знає, атакож до депопуляції корінного населення тих країн, які ніби досягнулинайбільших успіхів у такому сценарію розвитку.
2. Напрями змін державних утворень
Історичнідослідження постійно віддаляють час зародження першої людини. Існують різніточки зору стосовно того, який стан, з якого періоду, за якими параметрамиможна вважати часом започаткування, власне, людини. Вважається, що на територіїУкраїни первісні люди з’явилися 1-1,5 млн. років тому.
Непростимє дослідження утворення держав на теренах України і власне Української держави.В силу різних внутрішніх і зовнішніх причин певні колективи — союзи людейутворювалися і розпадалися, знову утворювалися, але вже на новій основі…Природноінформаційно-соціальний чинник був завжди головним, а сутоприродно-матеріально-речовий чинник виконував допоміжну роль.
Вцьому непростому процесі необхідно, як висловився український націолог таетнополітолог О. Бочковський, «розвіяти романтичну імлу та шовіністичнутемряву, що хмарою затемнює національну справу”.
Існуютьрізні класифікації етапів розвитку української держави, але до сьогоднінедостатньо дослідженим є період Трипільської культури, яка існувала в центрісучасної української держави протягом більше 2 тисяч років — від 4,5 до 2,5тис. років до н.е., тобто від кам’яного віку до бронзового. Існують численніінформаційні та матеріальні докази існування Трипільської культури. Вжевідкрито чи знайдено 25 міських поселень, з яких 17 знаходяться в Черкаськійобласті. Більшість європейських країн ще не мали на той час міських поселень, втому числі — з двоповерховими будівлями.
Більшетого, на думку окремих дослідників, на території сучасної України існували і давнішіпраукраїнські етнічної державні утворення. В нашій країні, в районі сучасногоЗапоріжжя, знаходиться Державний історико-археологічний музей „Кам’янамогила”, де були знайдені стародавні тексти, накреслені на стінах кам’янихсклепів. Розшифрував ці тексти відомий російський нумеролог А.Г. Кифішин.Вважається, що ці тексти є першим в світі письмом, а отже, на нашій територіїз’явилася писемність раніше за шумерську.
«Кам’янаМогила» з її наскельними малюнками — це продукт розвинутої духовної культури.Численні вироби із випаленої глини трипільської культури — теж показникдуховного розвитку, оскільки в цих виробах втілювалось не тільки бажанняутилітарно використати, а й ціле всеосяжне світосприйняття. Вважається, щовипалена глина- перший штучний матеріал, створений людиною. Національнепідґрунття розвитку українського етносу на той час складало язичництво, з йогожиттєдайним та радісним сприйняттям навколишнього світу, в якому домінувалисимволи родючості — жіночі статуетки, а також зображення не лише природи, щооточувала людину, а й елементів Космосу — Сонця, Місяця тощо. В цілому, язичництвоформувало необхідність гармонії з природою.
Надумку Ю. Липи: «Трипільський характер — це підложжя українськогохарактеру. Бо народи-предки — це не тільки архітектура, могили, звичаї,ритуали. Це — характери, що кружляють в крові сучасних українців, і завжди їхділа, їх здобування в них можуть відродитися (…). Від трипільців починаємо історіюукраїнської території як єдності і її торговельних взаємин з іншими країнами, єдностідуховної і матеріальної». Отже, при всій умовності класифікації,першоосновою української державності можна вважати Трипільську культуру, якузапочаткували праслов’янські племена, які пізніше склали основу Пшеворській,Зарубницькій, Черняхівській культур з І ст. до н. є. до VIIст. н. є. На добу Черняхівської культури припадає ще одне праукраїнськедержавне утворення — Антська держава. На території України проживали такожскіфи, які, в своїй більшості, були вільними людьми, що на той час було не булотиповим, згодом з’явилися сармати.
Вкласичному трактуванні історія становлення української державності може матитакий вигляд. Перший період — у VI-VIIст.В ці часи зростала чисельність населення, різноманітні контакти між людьмиставали все більш «щільними», що породжувало синергетичний ефект формуванняетносу. Східнослов’янські племена або праукраїнці заклали фундамент новоїдержави — Русі, у сучасному її розумінні — з більш розвинутою економікою,удосконаленими знаряддями виробництва, поглибленою спеціалізацією, а такождосить розвинутою торгівлею, як всередині країни, так із сусідніми країнами.Духовною опорою започаткування та становленням слов’янської держави на той час булоязичництво. Але через владну еліту з часом поступово став посилюватися впливхристиянства, центром якого стала Візантія.
Вдругій половині IXст.Київський князь Аскольд вже проводив політику християнізації. Але у 882 р. Київбув захоплений Олегом, якому, за історичними даними, сприяла язичницькаопозиція. За князівством Олега (882-912) Київська Русь з центром у Києві сталаоднією з найпотужніших країн Європи.
Значноюподією було прийняття християнства князем Володимиром у 988 році. Зрозуміло, щодуховність народу, його вірування неможливо було поміняти своєрідним«декретом», тим більше «згори», з боку влади. Про те, що цей процес проходитьскладно, свідчить те, що практично не залишились матеріальні носії язичництва.Хоча відомо, що язичництво стародавньої Греції, Риму тощо залишило після себезначні матеріальні носії високого рівня культури, мистецтва тощо.
Східніслов’яни мали свою писемність ще до прийняття християнства. Азбука складалася з23 грецьких літер і 4 слов’янських. Отже, Кирило і Мефодій успішно продовжилице починання. Значною подією в тогочасному культурному житті став твір«Слово про Ігорів похід» (1187). Такого рівня творів Європа ще немала. Книжковий фонд України в XIIст.- на початку XIIIст.складав, за підрахунками вчених, 130- 140 тис. томів. Багато етносів, націй,країн та народів зробили значний внесок в скарбницю світової культури, Українатакож достойно представлена своїми здобутками.
Вподальшому, духовна складова розвитку національної держави продовжуєтьсярозвитком культури, писемності закріплювався в християнських закладах, а такожв світських навчальних закладів. Першим навчальним закладом була Острозькаакадемія (1576 р.) заснована князем К. Острозьким, яка мала своє продовження убратських школах, які виникли у Львові (1586 р.) Кам’янець — Подільському,Галичі, Холмі та інших містах..
Значноюподією в цьому напрямку було заснування Києво-Могилянської академії (1701 р.),- єдиного вищого навчального закладу Східної Європи. Києво-Могилянська академіяслужила базою підготовки інтелектуальних кадрів для Російської імперії. Так,наприклад, 21 з 23 ректорів Московської академії та 95 з 125 її професорів булиїї випускниками. Окрім вищих та середніх навчальних закладів створюваласясистема шкіл різного рівня.
Зсередини XIIст. життя Київської Русі характеризується відцентровими тенденціями, внаслідок якихутворилися 15 князівств з непростими стосунками, що призвело, в кінцевомурахунку, до взаємного послаблення та неспроможності протистояти військовійекспансії. Київська Русь потерпіла поразку в протиборстві з татаро-монголами у1240 році.
НаЗаході України державницькі традиції продовжило Галицько-Волинське князівство,яке утворилося близько 1199 року і майже сто років зберігало державний статуссхідних слов’ян. З часом і воно перейшло у васальну залежність відзолотоординських ханів. Згодом населення території колишньої Київської Русірозсіялось по всій сучасній Україні. Спочатку перебувало у залежностіЛитовської держави, яка в 1377 році підпорядкувавши собі приблизно половинуземель Київської Русі і стала найбільшою країною в Європі зі столицею в місті Вільнюс(або Вільно). Це підпорядкування проходило своєрідно, оскільки литовські князідіяли за принципом «захоплюючи, звільняємо» від золотоординських ханів.Литовські князі на практиці втілювали свій принцип: «Ми старини не рушаємо, ановини не вводимо». Згодом Україна потрапила в залежність від Речі Посполитої іпісля Люблінської унії 1569 р. втратила всі ознаки української державності таавтономності.
Другийперіод державного будівництва в Україні розпочався із заснуванням у XVIст.Запорізької Січі. Специфіка її утворення полягала в тому, що організатором їївиступала не проста еліта, а більшість вкрай різноманітного люду, основнимпрагненням якого були воля і незалежність.
Однак,козаки мали свої специфічні вади, наприклад, відносно велика частина з них мала«комплекс втікача». Оскільки Запорізька Січ складалася лише з чоловіків, неможна вважати, що це було повноцінне державне утворення. Специфікафункціонування Січі полягала в її відкритості — вона існувала, в переважнійбільшості, не за рахунок внутрішніх чинників, а завдяки зовнішньому середовищу.Так, навіть господарська діяльність мала допоміжне значення, оскільки головнуроль в економічному забезпеченні грали військові дії, постійним було зіткненняінтересів козацької старшини їй, що завжди множило нестабільність як при виборісвоїх гетьманів, так і в прагненні до незалежності і самостійності.
Згодомкозацьке військо під керівництвом гетьмана І. Виговського за допомогоюкримських татар одержало переконливу перемогу над росіянами в 1659 році під Конотопом,яка відкрила можливість походу на Москву, але особисті проблеми Виговськоговиявилися тим наріжним каменем, який унеможливив в подальшому закріпити цюперемогу і перетворити її у виграну війну. Час був втрачений, а з ним — ігетьманська булава.
Вподальшому вимушена «хитрість» нового гетьмана Івана Мазепи«заплутала» не тільки чужого Петра І, а й своїх багатьох козаків та,в переважній більшості, козацьку старшину, що і унеможливило одностайність таєдність в захисті своїх національно-державних інтересів. Бій під Полтавою у1809 році, в якому на сторону І. Мазепи стали тільки 8 тисяч козаків підпроводом К. Гордієнка, є яскравим свідченням того, що «хитрість талукавість» не є тим напрямком, який несе перемогу.
Разомз тим, необхідно зазначити, що суперечливі дії і Б. Хмельницького, і І. Мазепи,і практично всіх гетьманів, хоча і не досягли головного — самостійності танезалежності, все ж таки не давали згаснути життєдайному вогнищу надій тасподівань Українського народу на самостійну та незалежну Україну, що і показалиподії 1991 року.
Будь-якийпрояв самобутності несумісний з підлеглим станом, тому духовна творчість народунаправлена на боротьбу проти соціального та національного гноблення. Третійперіод становлення української держави пов’язаний з духовною складовоюукраїнського етносу. Найкраще це проявилось в народній творчості ікристалізувалось у таких видатних постатях, як Ф. Прокопович (1681-1736)-письменник, учений, культурно-освітній діяч, що фактично очолив Російськуправославну церкву; Г. Сковорода (1722-1794)- мислитель, письменник, поет, якийстворив «філософію серця». Значними віхами національно-державного розвитку булоутворення Кирило-Мефодіївського братства, створення Київського університету в1834 р., започаткування сучасної української літератури І. Котляревським, Г.Квіткою-Основ’яненком, написання «Кобзаря» Т. Шевченком, а також працями П.Куліша, М. Костомарова, О. Маркевича.
Скасуваннякріпацтва сприяло утворенню української господарської еліти — Терещенків,Симиренків, ін. На другу половину XIX-початок XXст.приходиться яскрава творчість І. Франка, Лесі Українки, І. Нечуя-Левицького, П.Мирного, М. Вовчка, М. Коцюбинського. В 1862 р. була поставлена першаукраїнська опера С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», опери М.Лисенка «Мазепа», «Богдан Хмельницький» тощо.
Значнізміни відбулись в писемній та музичній культурі українського народу. Видатнимимузикантами були Д. Бортнянський (1751-1825), М. Березовський (1745-1777), А. Ведель(1767-1808). В сфері музичної культури Україна досягла значних здобутків, щосвідчить про духовний злет народу, реалізацію його потужного внутрішньогопотенціалу.
Четвертийетап формування української державності пов’язаний з величезними змінамиперіоду Першої світової війни і її наслідками. Ця війна призвела до розвалудвох імперій, в складі яких перебував український народ — Російської таАвстро-Угорської. В даному випадку зовнішній чинник став основним чинникомформування української державності. Після вимушеної відмови царя Миколи IIвідвлади перед українським народом постало основне питання — самовизначення, атакож, як і перед російським народом, — пошуки нових шляхів чи їх торування усвоєму соціально-економічному розвитку.
Найбільшмобільними і підготовленими до такого повороту подій, який вони і формували,виявилися три партії: Українська Партія соціал-революціонерів (М.Ковалевський, П.Христюк,М. Шаповал), Українська соціал-демократична робітнича партія Н.Винниченко, С.Петлюра, М. Порш) та Українська партія соціалістів-федералістів (Д. Дорошенко,С. Єфремов, А. Нікольський). Головою Центральної ради було обрано М.Грушевського. Всі ці три основні партії мали, в першу чергу, соціалістичнеспрямування, а питання національного самоусвідомлення для них не булипершочерговими. Після падіння Тимчасового уряду в Петрограді Центральна радапішла на угоду з більшовиками проти прибічників Тимчасового уряду, а потім 7листопада 1917 р., вона ухвалила IIIУніверсал і проголосила утворення Української Народної Республіки (УНР),залишивши федеральний зв’язок із Росією.
Виборидо Всеукраїнських установчих зборів наприкінці 1917 р. в Україні продемонструвалиповну перемогу партій українського спрямування. Тільки 10% виборцівпроголосували за більшовиків, майже 75%- проголосували за українські Партії. Ітільки 11 січня 1918 р. в ухваленому Центральною Радою IVУніверсаліпід впливом зовнішніх сил було проголошено незалежність та суверенність УНР.Але навіть в даному документі рішення було не остаточним, оскількипередбачалося, що остаточно це питання повинні вирішити Українські УстановчіЗбори. На Всеукраїнському з’їзді Рад, який розпочав роботу 4 грудня в Києвіприбічники більшовиків складали 127 осіб з 2,5 тисяч делегатів.
ЦентральнаРада своєю непослідовністю та нерішучістю сприяла деморалізації, роззброєнню ірозпуску військових формувань, в яких домінували проукраїнські настрої,внаслідок чого 16 січня 1918 р. у бою під Крутами спромоглися протистоятибільшовикам тільки 450 гімназистів та юнкерів, більшість яких загинуло внерівному бою.
Такбули втрачені можливості отримання незалежності та самостійного розвитку Українина початку XX ст. 1 гетьманП.Скоропадський, і Директорія УНР, і Західноукраїнська Народна Республіка — цевже низхідний етап національно – визвольних змагань, для якого також були характернінерішучість та непослідовність.
Непослідовністьв досягненні головної мети — національно-державної розбудови України булахарактерна як для еліти, так і для переважної більшості населення. Народнахвиля стихійних повстань проти більшовиків в 1921 р. могла більшою міроюсприяти консолідації державотворення. Однак, стратегія і тактикаантинаціональних сил в Україні унеможливила створення міцного ядра критичноїмаси патріотів України, відтак численні повстання та протести неперетворювалися в «ланцюгову реакцію» національних перемог. Подальшіподії показали, що і творчо-інтелектуальна еліта, і селяни, як і весьукраїнський народ дуже високу ціну заплатили і за свою відносну відстороненістьвід рішучих дій за свою свободу та незалежність, і за те, що частково піддалисяна примари утопічних соціалістичних ідей.
Наступнийп’ятий етап формування української державності після громадської війни іперемоги в ній більшовиків проходив в умовах тоталітаризму. На даному етапібагато з тих рис української ментальності, які призвели до поразки внаціонально — визвольних змаганнях 1917-1921 рр., вже в нових умовах зігралипозитивну роль, оскільки дали змогу вистояти, зберегти прагнення донезалежності. Період національно — визвольної боротьби не пройшов марно. Цяборотьба живила не лише емоційний стан народних мас, а й всі інтеграційнівластивості людини — інтелектуальні, моральні, світоглядні тощо.
У20-х р. XXст.відбувалося піднесення творчої активності українського народу в духовній сфері.Особливо це стосувалося літератури, для якої характерним був плюралізм думок,стилей, напрямків тощо. Багато вчених, письменників поділяли ліві погляди, щона той час відображалось в боротьбі з проявами минулого капіталістичного ладу,приватно-власницької психології. Тим самим, ця політика була вигіднабільшовикам, хоча і мала українське забарвлення.
Бурхливимитемпами розвивались український театр, українське кіно, музична культура тамистецтво, відроджувалася і розвивалася наука. І все це — завдяки глибиннимтворчим началам українського народу, його прагненню бути освіченим, культурним,духовно розвинутим. Активно сприяла цим процесам політика коренізації — розвиток національної культури та мови. Всі ці аспекти мали б«спрацювати» у вигляді «переваг» національна політики вмайбутній світовій пролетарській революції. З часом проблеми світової революціївідійшли на задній план, Й. Сталін розправився зі всякими«націоналістичними ухилами» в боротьбі за владу за допомогоюрепресивного апарату більшовицького режиму. Освітньо-інтелектуальний рівеньнаселення, між тим, значно підвищувався, що надавало можливість в подальшомууспішно проводити політику індустріалізації.
Вцілому, прискорений індустріальний розвиток, як показали подальші події,виявився далеко не оптимальним, оскільки був розрахований не на випереджаючий,а на наздоганяючий сценарій. На початку 30-х рр. XXст. вже був «рощеплений» атом, вирішений цілий ряд технічних задач, які давалипринципову можливість в перспективі створення обчислювальних машин тощо. Тобто,відбулись якісні зміни, в яких науково-інформаційна складова стала відігравативирішальну роль.
Своюосновну історичну роль індустріалізація виконала в кінці ІX-на початку XXст.Зрозуміло, що в середині першої половни XXст.вона проходила більш швидкими темпами, що спочатку довів досвід СРСР, в другійполовині XXст.Японія, потім — «нові індустріальні країни», в наш час — Китай: Лідеромзалишається США- за своїм інформаційно-науково-технологічним статусом..
Більшовики,як переможці, були неоднорідними в своїх поглядах. Хибна цілеспрямованаполітика більшовиків на знищення «зайвих класів» не передбачила зворотнихнаслідків. Практично вся, так звана, «ленінська гвардія» була знищенаЙ. Сталіним ще в довоєнний період. М. Скрипник в 1923 р. — покінчив життя самогубством;О. Шумський — в 1933 р. заарештований, в 1946 р. покінчив життя самогубством; застреливсяМ. Хвильовий; загинув Юрій Коцюбинський; розстріляний в 1937 р. С. Косіор. Із62 членів ЦК(б)У, обраного XIIIз’їздом(червень 1937 р.), знищено 55. З 11 членів Політбюро ЦК КП(б)У — репресовано10, з 5 кандидатів в члени Політбюро — 4.
Непростаситуація склалась на вітчизняній території напередодні Другої світової війни,оскільки Україна стала центром геополітичних інтересів провідних країнтогочасного світу. І Англія та Франція, з одного боку, і СРСР, з іншого боку,намагалися «використати» гітлерівську Німеччину у власних інтересах.Так, політика Радянського Союзу визнавала взаємовигідну можливість готуватинімецьку військову еліту на території СРСР, оскільки згідно Версальської угодиНімеччині заборонялося мати велику і сучасну армію. В свою чергу, РадянськийСоюз закуповував в Німеччині високотехнологічну продукцію, зокрема, оптичніприлади.
Другасвітова війна розпочалася 1 вересня 1939 р., коли німецькі війська перейшликордон Польщі. Між тим, договір про ненапад Німеччини та СРСР був укладений ще23 серпня 1939 р., в якому був і таємний протокол про розподіл Польщі. Багато вчому такі дії керівництва СРСР спровокувала недалекоглядна політика урядівФранції та Англії, що проявилось в Мюнхенській угоді. Тим самим фактично Другасвітова війна почалася активними діями Німеччини і спочатку пасивними, а з 17вересня активними діями радянських військ. Війська гітлерівської Німеччини ірадянські війська фактично мирно розділили Польщу. Цей процес одночасно став і об’єднавчимдля українських земель, що активно використовувалось владою для посиленнярадянського патріотизму.
Такимчином, позитивним наслідком багатовікової історії української державності сталоздобуття свободи та незалежності. Однак, український народ заплатив задовгоочікувану свободу численними людськими втратами, духовним виснаженням,внаслідок чого знатно зменшився потенціал патріотизму та духовності. Значноюмірою це обумовило всю глибину руйнації, яка відбулась в Україні впостперебудовчий перехідний період.
3. Прояви загального та особливого вУкраїні
Особливеі загальне взагалі і в національній економіці, зокрема, знаходяться в тісномувзаємозв’язку і взаємозалежності. При цьому слід зауважити, що загального безособливого не буває. Спочатку з’являється щось особливе, або новоутворення. Втой же час особливе з іншими «особливостями» в загальному набуваютьсинергетичного ефекту — загальне «важить», «грає більшуроль» ніж проста сума цих окремих особливостей. Також треба мати на увазі,що все в цьому світі ієрархічне і плинне. Тобто все системі ієрархічне, але ця ієрархіязнаходиться у відкритому стані і хоча вибірково, але постійно залучає в своюсистему нові елементи-особливості. Значення кожної особливості знаходиться впостійній зміні. Між системою (загальним) і новоутворенням (особливим) виникає боротьбана знищення. Але в подальшому розвитку новоутворення «розривають»стару систему і стають центром кристалізації нової системи, яку новоутвореннянамагається створити за власним зразком, зі старими елементами.
Проявизагального та особливого можна проілюструвати прикладами: в первісній історіїлюдства було поширене збиральництво — людина збирала і споживала дари природи.Потім, як окремий елемент (особливість), з’являється новоутворення у виглядіпершої спроби посадити рослину і виростити її. Через деякий час ценовоутворення переростає в систему орного землеробства, а збиральництво стаєдопоміжним. Орне землеробство потребує особливого елементу — знарядь праці. Зчасом виробництво знарядь праці стає домінуючим — індустріальне суспільство .
Iінформація на всіхетапах розвитку людства відігравала вирішальну роль. Особливе значенняінформація набуває в XXIстолітті процес становлення постіндустріального, а потім власне інформаційногосуспільства.
Чистобуває так, що особливе з’являється в одній етнічній спільноті або країні, аленабуває популярності і, в силу цього, загальності в іншій країні чи країнах.Наприклад, порох, папір були винайдені в Китаї, сталь вперше стали виробляти вІндії та Туркменістані, але європейські країни та Америка ці винаходи втілили вжиття краще, ніж ті країни, в яких з’явилися ці винаходи. Численні внутрішні тазовнішні чинники призвели до такого наслідку. Деякі аспекти національного життязберігаються на досить тривалий час, але живлять самобутність розвитку, хоча іповільно, але неухильно.
Українаотримала незалежність у 1991 році за вкрай сприятливих зовнішніх умов.Практично всі країни Заходу на чолі з США були зацікавлені у розпаді СРСР — основного конкурента глобального панування, а також яскравого зразкатоталітаризму комуністичного ґатунку. Серед сприятливих зовнішніх чинниківздобуття незалежності України — політика керівництва Росії на чолі з Б.Єльциним, урядів інших країн, що утворились на теренах СРСР, соціалістичнихкраїн Європи.
Зтого часу перед Україною постало складне завдання створити могутню процвітаючудержаву, конкурентоспроможну в світовому політичному та економічному просторі,з високою якістю життя суспільства. Розуміння та повага до свого декількатисячолітнього, в тому числі і 74-річного комуністичного минулого дозволитьвиокремити весь як позитивний, так і негативний досвід, використати його наблаго народу. Особливе, що здатне сприяти національному відродженню — історичнийархетип, що живиться народними джерелами, має власні красу та вдачу. Черезактивну конкурентну боротьбу за лідируючі позиції з іншими країнами танародами, Україна повинна самореалізуватись і тим самим збагатити себе ілюдство.
Якщораніше основна увага зверталася на винаходи, які полегшували фізичні зусилля,то тепер на чільне місце виходять духовні здібності людини, персональнікомп’ютери, скеровані на підсилення інтелекту. При цьому, все більшого, навітьсуто виробничого значення, набуває цінність людини як самодостатньої величини.
Післяздобуття незалежності перед Україною дуже гостро стала проблема переходу наприродний етап розвитку. Це, в першу чергу, стосувалось свободи в різних сферахдіяльності, зокрема, до необхідності роздержавлення та приватизації власності.Єдина форма власності — неприродний її стан. По-перше, природні ресурсирізноманітні та обмежені. По-друге, виробництво також має різні форми, види,обсяги, рівень і не може ефективно функціонувати як єдине підприємство. Головнете, що люди різні за своїми природними здібностями, віком та рівнем розвитку ів силу цього створюють різні види діяльності, торують різні шляхи своєїреалізації, свого самоствердження, а відтак — формують різні форми власності.Ці процеси подібно до природних перебувають в безперервному русі і змаганні.Тоталітаризм унеможливив розробку солідних теоретичних напрацювань переходу наприродний, незалежний та самостійний стан соціально-економічного розвиткуУкраїни. Комуністичні кадри, що залишились при владі, не мали ні необхідногорівня розвитку, не мають вже й особистих якостей, яких вимагає складний перехіддо сучасних суспільних відносин.
Вцих непростих умовах багато науковців демократичного і прямування вважають, щоУкраїну врятує підприємець. Однак, коло проблем, що вирішується підприємцями,має першочергово кой’юнктурно-практичноспрямованість. Ефективний ринковий механізм здатен узгодити існуючісуперечності на рівні матеріально-речового виробництва, однак на рівніінформаційного – його дія має значні обмеження. Відтак, функція вибору,обґрунтування та реалізації довгострокової стратегії суспільного розвитку заумов інформаційного технологічного укладу покладається на професіоналів,мотивованих на трансцендентні потреби.
Труднощіу створенні сприятливої підприємницької атмосфери, крім всього іншого,пояснюються ще принаймні двома важливими обставинами. По-перше, це наша етнічнасвоєрідність. В силу різних обставин багато етнічних українців живе закордоном. Багато з них стали видатними людьми. Але жоден з них, наприклад, вКанаді по США не став видатним підприємцем. Та й середнього рівня досягло дужемало підприємців у порівнянні з іншими націями. По-друге, ринкове середовище,підприємництво, капіталізм формувався протестантським, «силовимполем». Православ’я менш утилітарно спрямоване, однак має більшу міцьсвого «силового поля».
Природно,що кожен народ у дуже непростих умовах знаходив свої цілі, вибирав свій шлях, утяжкій праці формував необхідні засоби Але перед тим, як стати найбільшмогутнім, розвинутим та багатим народом світу, англійці, на думку А. Монтеск’є,перевершили усі народи світу у трьох дуже суттєвих речах — набожності, торгівліта свободі. «Справа Америки — це бізнес» – сказав ще у 20-ті роки XXстоліттяпрезидент США. У бізнесі народ США знайшов своє джерело могутності тапроцвітання. Той стрибок, який здійснила Японія у справі економічного розвиткубув забезпечений, насамперед, етнічною самодостатністю, а також запозиченимиіноземними науково-технічними розробками та новаціями у сфері управління,менеджменту, які були модифіковані і пристосовані для неповторного японськогодуху. Роздумуючи над вселюдськими проблемами, російський філософ В. Соловйовписав, що краса потрібна для виконання добра у матеріальному світі, бо лише неювисвітлюється та погамовується морок цього світу. Стосовно України Т. Шевченкостверджував:” Наша дума, наша пісня не вмре, не загине… от де люди нашаслава, слава України! Без золота, без каменю, без хитрої мови, а голосна таправдива, як Господа слово”. В цій оцінці є великий сенс. Зараз вжеочевидно, що за інтелектуальним розвитком — майбутнє. Такі поняття, як добро тасправедливість теж мають величезну енергію і мають велику силу. Однак, всеперевершує краса, яка виступає як основна антиентропійна сила, і може служитиосновою для процвітання України в майбутньому. Багатомірне, вируюче дійснежиття супроводжується «стисненням часу», прискореним розвитком,зростанням невизначеності, незавершеності, неоднозначності. Прискоренийрозвиток супроводжується збільшенням відцентрових тенденцій. Цей факт вимагаєособливої стійкості індивідуального, особистого. Тільки ті особи, нації танароди, які глибоко «вкоренилися» в своє неповторне природнеоточення, можуть утримувати свою цілісність і стати центром кристалізації дляінших.
Прискоренийрозвиток людства досягається, в переважній більшості, за рахунокіндивідуалізації людини, розкриття потенціалу її неповторності в процесі самореалізаціїта самоствердження. Універсалізація людини закріплює цей процес. В процесісистематизації та універсалізації окремі елементи підпорядковуються підзагальні вимоги системи. В цьому процесі, з одного боку, втрачається багатоманітність,але індивідуальність отримує нові можливості розвитку завдяки перевагамсистеми. Постійна суперечлива взаємодія уніфікуючої функції системи та творчоїспрямованості індивідуальності створює новий синтез. Ці процеси тільки ззовніздаються несумісними. В реальному житті вони знаходяться в постійномувзаємозв’язку і взаємозалежності, як і співжиття різних поколінь людей.
Висновки
Виникнення,становлення та розвиток національних економік супроводжується дією численнихвикликів та загроз. У їх формуванні вирішальну роль відіграють ендогеннічинники, що залежать від внутрішнього етнічно-національного потенціалу,складових суспільного розвитку. Разом з тим, в окремі історичні періодисуттєвий вплив здійснюють і екзогенні фактори, пов’язані з дією конкурентнихсил глобального політико-економічного простору.
Українамає сприятливі для суспільного розвитку геополітичні, природні, факторніпередумови, що визначають своєрідність та неповторність нації. Через особистийрозвиток людина може сприймати, розуміти і не лише використовувати об’єктивнозадані передумови, але знаходити із навколишнім, зокрема природним середовищем,гармонію взаємодії. Несприйняття та нерозуміння коеволюційної складовоїлюдської діяльності, поєднане з утилітарним раціоналізмом на основі моністичногопринципу, породжує невирішені сучасні глобальні проблеми. Допоки українське суспільствоне має надмірної споживацької психології, в нього залишаються кращимипередумови іншої парадигми розвитку, спрямованої на удосконалення особистості втісній взаємодії зі світом. В цьому аспекті вивчення „Національноїекономіки” націлене на необхідності для українського суспільствасамоусвідомлення задня самореалізації, самоствердження в світовому вимірі.