Нагляд прокурора за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства Сутність та

К У Р С О В А Р О Б О Т А
Нагляд прокурора за виконанням законів органами
дізнання і досудового слідства.
КИЇВ- 2004 р.
П Л А Н
Вступ
1. Сутність та значення прокурорського нагляду за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства.
2. Повноваження прокурора по здійсненню нагляду за виконанням законів органами дізнання та досудового слідства.
3. Перевірка прокурором справи з обвинувальним висновком та прийняття по ній рішення.
4. Порядок направлення прокурором справи з обвинувальним висновком до суду.
5. Строк розгляду прокурором справ, що надійшли від органів дізнання або слідчого.
6. Організація прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство.
Висновок
Список використаної літератури
ВСТУП
При здійсненні в Україні великомасштабних перетворень, спрямованих на зміцнення демократії й створення правової держави — проходить і переоцінка цінностей в економічній, соціальній, управлінській, духовній та інших сферах життя суспільства. Однією з головних проблем громадського розвитку є зміцнення законності та правопорядку.
Це висуває на перший план завдання забезпечення законності, захисту прав і законних інтересів громадян, верховенство закону. Криміногенна ситуація в державі набирає загрозливого характеру і все далі погіршується. Зростає протидія силам правопорядку.
Майже повсюдно, особливо у великих промислових центрах, збільшується кількість небезпечних злочинів, поєднаних з насильством, жорстокістю й цинізмом. Злочинність стає більш організованою. Вона є одним з головних факторів, що негативно впливають на забезпечення правопорядку і внутрішньої безпеки держави. Характерною ознакою суспільних відносин стала зневага до законів та їх ігнорування.
На стан законності та правопорядку негативно впливає також відсутність чіткого механізму виконання законів, що поряд з халатністю, безвідповідальністю та низькою дисципліною створює сприятливе середовище для пограбування і держави, для корупції, хабарництва, інших службових злочинів, формує негативну думку в суспільстві.
З прийняттям Конституції України 28 червня 1996 року в нашій державі визначився і гарантується принцип верховенства права.
Питанням регламентації діяльності прокуратури присвячено сьомий розділ Конституції, де в ст.121 вказано, що вона становить єдину систему, на яку покладається:
І) підтримання державного обвинувачення в суді;
2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом,
3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Прокуратура є незалежною від місцевих органів влади єдиною централізованою системою, очолюваною Генеральним прокурором України, якому підпорядковані всі, в тому числі військові і спеціальні, нижчестоящі прокурори.
Слід не лише піднести активність прокурорів, а й усіх правоохоронних органів щодо організації протидії злочинності та порушенням законності. Маючи унікальний досвід практичного застосування законів, органи прокуратури повинні більш ґрунтовно та поглиблено аналізувати спільно з іншими фахівцями практику не лише з позицій виявлених недоліків, а й встановлення причин, чому не працює той чи інший закон, чому немає тих результатів, які очікувалися і заради яких і приймаються відповідні закони (1).
Для посилення боротьби зі злочинністю чи не визначальним фактором є дотримання законності в діяльності самих правоохоронних органів. Прокуратура — єдиний орган, уповноважений законом здійснювати нагляд за точним виконанням законодавства органами внутрішніх справ. Служби безпеки, митної служби, інших державних контролюючих систем.
Прокуратура відповідно до процесуального законодавства України бере участь у розгляді справ судами, вносить протести на рішення, вироки, ухвали і постанови судів, що суперечать чинному законодавству. Бере участь у правотворчій діяльності, випускає спеціальні видання, має у своєму підпорядкуванні наукові та науково-педагогічні навчальні заклади. Генеральна прокуратура України в межах своєї компетенції здійснює прямі зв’язки з відповідними органами інших держав і міжнародними організаціями.
Визнаючи можливість і необхідність встановлення істини для забезпечення законності, законодавець зобов’язує органи дізнання, слідства, суду і прокуратури встановлювати істину при розслідуванні злочинів і розгляді справ.
Говорячи про встановлення істини, ми маємо на увазі систему гносеологічних категорій (2), в яких обов’язково присутні два елементи, що відповідають дійсному відтворенню об’єктивних фактів і, відповідно, точному змісту Закону правова оцінка цих фактів (3).
Організація і порядок діяльності прокуратури України і повноваження прокурорів визначаються Конституцією України, Законом України «про прокуратуру». Кримінальне — процесуальним кодексом, а також іншими законами і міжнародними угодами.
Дана тема курсової роботи була обрана мною через свою актуальність, оскільки правильно організоване досудове слідство і дізнання, а також здійснюваний прокурорський нагляд за виконанням законів при їхньому провадженні, являють собою одну з істотних гарантій швидкого розкриття злочину, його повного, об’єктивного і всебічного розслідування, а в остаточному підсумку постанови судом законного, обґрунтованого і справедливого вироку.
I. Сутність та значення прокурорського нагляду за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства.
Прокурор — суб’єкт кримінального процесу, на якого згідно зі ст.121 Конституції України покладаються такі функції: нагляд за додержанням законів органами, які провадять досудове слідство, дізнання та оперативно-розшукову діяльність; підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадян або держави в суді у визначених законом випадках; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні примусових заходів.
Прокуратура, здійснюючи конституційну функцію нагляду за додержанням законів органами, які провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, повинна виконувати завдання, передбачені ст.29, 30 ЗУ «Про прокуратуру». Так, в ст.29 вище зазначеного закону зазначено, що нагляд має своїм завданням сприяти:
1. розкриттю злочинів, захисту особи, й прав, свобод, власності, прав підприємств, установ, організацій від злочинних посягань;
2. виконанню вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинений злочин;
3. запобіганню незаконному притягненню особи до кримінальної відповідальності;
4. охороні прав і законних інтересів громадян, які перебувають під слідством;
5. здійсненню заходів щодо запобігання злочинам, усунення причин та умов, що сприяють їх вчиненню. (4)
Слідство, що проводиться органами прокуратури і внутрішніх справ, хоча і носить найменування досудового (остаточне рішення по кримінальній справі приймає суд), проте при його провадженні визначаються характер і обсяг обвинувачення, правова оцінка злочину, що у свою чергу визначає вид і розмір кримінального покарання, встановлюється коло доказів по кримінальній справі, у межах якого, як правило, проводиться судовий розгляд. Правильно організоване досудове слідство і дізнання, а також здійснюваний прокурорський нагляд за виконанням законів при їхньому провадженні, являють собою одну з істотних гарантій швидкого розкриття злочину, його повного, об’єктивного і всебічного розслідування, а в остаточному підсумку постанови судом законного, обґрунтованого і справедливого вироку. Варто підкреслити, що ні в якій іншій сфері діяльності органів державної влади і управління так гостро не торкаються права і законні інтереси громадян, як у сфері кримінального судочинства. Ніякі інші порушення законів не заподіюють людям таких моральних і фізичних страждань як порушення, пов’язані з незаконними затриманнями й арештами, необґрунтованими притягненнями до відповідальності й засудження невинних.
Незважаючи на те, що діяльність органів слідства і прокурорського нагляду з роками удосконалюється, якісно підвищується кадровий склад прокурорів і слідчих (зріс їхній освітній ценз, відтепер усі прокурори і слідчі мають вищу юридичну освіту, переважна більшість з них мають великий стаж роботи за обраною спеціальністю), проте в діяльності правоохоронних органів допускається чимало порушень законності. Найважливішими критеріями оцінки роботи кожного слідчого й у цілому слідчого апарату є обґрунтованість порушення кримінальних справ, дотримання вимог закону про всебічність, повноту й об’єктивність розслідування, забезпечення конституційних гарантій недоторканості особи. Якщо дати в цілому оцінку діяльності органів дізнання і досудового слідства, то треба відзначити, що за останні роки значно знижується якість провадження дізнання і досудового слідства. Найбільш яскравим показником якості розслідування злочинів є кількість повернутих прокурорами і судами кримінальних справ на додаткове розслідування. Порядок розслідування злочинів визначається Кримінально-процесуальним кодексом (далі КПК) України. Крім цього працівники органів дізнання і досудового слідства керуються наказами і вказівками Генерального прокурора України з питань слідчої роботи, обов’язковими для виконання всіма слідчими органами.
II. Повноваження прокурора по здійсненню нагляду за виконанням законів органами дізнання та досудового слідства.
Завдання, що стоять перед прокурорами, що здійснюють нагляд за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства, сформульовані в Законі України «Про прокуратуру », в КПК. В статті 227 КПК визначені повноваження прокурора по здійсненню нагляду за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства. Так, прокурор у межах своєї компетенції:
1) вимагає від органів дізнання і досудового слідства для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали та інші відомості про вчинені злочини, хід дізнання, досудового слідства і встановлення осіб, які вчинили злочини; перевіряє не менш як один раз на місяць виконання вимог закону про приймання, реєстрацію і вирішення заяв та повідомлень про вчинені або ті, що готуються, злочини;
2) скасовує незаконні і необґрунтовані постанови слідчих та осіб, які провадять дізнання;
3) дає письмові вказівки про розслідування злочинів, про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, проведення окремих слідчих дій та розшук осіб, які вчинили злочини;
4) доручає органам дізнання виконання постанов про затримання, привід, взяття під варту, проведення обшуку, виїмки, розшук осіб, які вчинили злочини, виконання інших слідчих дій, а також дає вказівки про вжиття необхідних заходів для розкриття злочинів і виявлення осіб, які їх вчинили, по справах, що перебувають у провадженні прокурора або слідчого прокуратури;
5) бере участь у провадженні дізнання і досудового слідства і в необхідних випадках особисто провадить окремі слідчі дії або розслідування в повному обсязі по будь-якій справі; –PAGE_BREAK–
6) санкціонує проведення обшуку, відсторонення обвинуваченого від посади та інші дії слідчого і органу дізнання у випадках, передбачених цим Кодексом;
7) продовжує строк розслідування у випадках і порядку, встановлених цим Кодексом;
71) дає згоду або подає до суду подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а також про продовження строку утримання під вартою в порядку, встановленому цим Кодексом;
8) повертає кримінальні справи органам досудового слідства з своїми вказівками щодо провадження додаткового розслідування;
9) вилучає від органу дізнання і передає слідчому будь-яку справу, передає справу від одного органу досудового слідства іншому, а також від одного слідчого іншому з метою забезпечення найбільш повного і об’єктивного розслідування;
10) усуває особу, яка провадить дізнання, або слідчого від подальшого ведення дізнання або досудового слідства, якщо вони допустили порушення закону при розслідуванні справи;
11) порушує кримінальні справи або відмовляє в їх порушенні; закриває або зупиняє провадження в кримінальних справах; дає згоду на закриття кримінальної справи слідчим в тих випадках, коли це передбачено цим Кодексом; затверджує обвинувальні висновки (постанови); направляє кримінальні справи до суду;
12) вирішує питання про допущення захисника до участі в справі.
Прокурор здійснює також інші повноваження, надані йому КПК. Завдання, що стоять перед органами прокуратури, будуть успішно виконані лише за тих умов, якщо самі прокурори і слідчі будуть суворо дотримуватись вимог закону і норм кримінального процесу. Принцип законності в кримінальному судочинстві є одним з основних принципів в організації і діяльності органів дізнання і досудового слідства. Правильне застосування закону забезпечує успішне провадження в справі і разом з тим захищає виконавців від помилок, що потім обертаються грубими порушеннями законності і призводять до обмеження прав і законних інтересів учасників процесу. Практиці відомі не одиничні випадки, коли через зневажливе відношення слідчих органів внутрішніх справ і прокуратури до закону по кримінальних справах про убивства, зґвалтування й вінілі небезпечні злочини залучалися невинні особи, а винні в цей час без наказано робили нові тяжкі злочини. Це відбувалося насамперед через прагнення будь-якими засобами розкрити злочин, коли підозрюваними й обвинувачуваними заявлялися клопотання про виконання процесуальних дій, які б підтверджували їхню непричетність до вчиненого злочину, цілком ігнорувалися, порушувалися вимоги закону про повноту, всебічність й об’єктивність розслідування злочину.
Таким чином, універсальним повноваженням прокурора є його право давати письмові вказівки, що можуть бути спрямовані як на виявлення порушень законів, реагування на ці порушення та запобігання їм, а також на успішне розслідування злочинів у цілому.
Здійснення своїх повноважень прокурор повинен узгоджувати з процесуальною самостійністю слідчого (ст.114 КПК), уникати дріб’язкової опіки над ним і над особою, яка провадить дізнання, заохочувати їхню творчу ініціативу і винахідливість, цінувати їхню принциповість, допомагати їм рішуче і наполегливо викривати злочинців, охороняти права та законні інтереси осіб, які були залучені до кримінального процесу.
III. Перевірка прокурором справи з обвинувальним висновком та прийняття по ній рішення.
Одержавши від слідчого справу з обвинувальним висновком, прокурор, перед тим як прийняти рішення про направлення справи до суду, зобов’язаний оцінити її матеріали в сукупності з позицій виконання органами розслідування завдань кримінального судочинства (ст.2 КПК), звернути увагу на забезпечення охорони прав та законних інтересів осіб, які були залучені до справи, на повне розкриття злочинів, викриття винуватих та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний. Особлива увага має бути приділена дотриманню принципів кримінального процесу.
Так, одержавши від слідчого справу з обвинувальним висновком, прокурор зобов’язаний перевірити ( ст.228 КПК України ):
1) чи мала місце подія злочину;
2) чи має діяння, яке ставиться у вину обвинуваченому, склад злочину;
21) чи були додержані під час провадження дізнання і досудового слідства вимоги КПК України про забезпечення права підозрюваного і обвинуваченого на захист;
3) чи немає в справі обставин, що тягнуть за собою закриття справи згідно з статтею 213 КПК України;
4) чи пред’явлено обвинувачення по всіх установлених злочинних діях обвинуваченого;
5) чи притягнуті як обвинувачені всі особи, що викриті у вчиненні злочину;
6) чи правильно кваліфіковано дії обвинуваченого за статтями кримінального закону;
7) чи додержало вимог закону при складанні обвинувального висновку;
8) чи правильно обрано запобіжний захід;
9) чи вжито заходів до забезпечення відшкодування збитків, заподіяних злочином, і можливої конфіскації майна;
10) чи виявлено причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, і чи вжито заходів до їх усунення;
11) чи додержано органами дізнання або досудового слідства всіх інших вимог КПК України.
Окрім оригінала обвинувального висновку до справи повинні бути додані його копії за кількістю обвинувачених. Якщо обвинувачені є неповнолітніми копії обвинувального висновку готуються для їхніх представників, при цьому немає значення, чи досягнули вони повноліття на момент закінчення слідства.
За практикою, що склалася, необхідну кількість копій обвинувального висновку виготовляють слідчі органи, які розслідували злочин і прийняли рішення про направлення справи прокурору.
Методику перевірки справи визначає прокурор з урахуванням можливих науково-методичних розробок, рекомендацій. Прийоми при цьому можуть бути різними, але вони мають забезпечити повне і всебічне знання прокурором усіх матеріалів справи. Прокурор не повинен обмежуватися лише відповідними доповідями слідчого, який розслідував справу, або начальника слідчого підрозділу, а також відомостями, які набув під час нагляду за додержанням законів при розслідуванні справи.
Перевірка повинна дати прокурору чітку уяву з усіх питань, що відповідно до закону перевіряються, з тим щоб він мав можливість прийняти правильне і обґрунтоване рішення у справі.
Перевіривши справу з обвинувальним висновком, прокурор або його заступник приймає одно з таких рішень (ст.229):
1) затверджує обвинувальний висновок або складає новий обвинувальний висновок;
2) повертає справу органові дізнання або слідчому із своїми письмовими вказівками для провадження додаткового розслідування;
3) закриває справу, склавши про це постанову з додержанням вимог статті 214 КПК України.
Прокурор або його заступник вправі змінити складений слідчим список осіб, які підлягають виклику в судове засідання, а також скасувати чи змінити раніше обраний запобіжний захід або обрати запобіжний захід, якщо його не було обрано, чи поставити у випадках, передбачених КПК України, перед судом питання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
Рішення прокурора у справі з обвинувальним висновком залежить від того, наскільки зібрані докази були достатніми для складання висновку, наскільки повно був встановлений предмет доказування та додержані інші вимоги закону.
Прокурор не повинен розраховувати на те, що недоліки слідства, допущені порушення будуть усунуті під час судового засідання.
Якщо, перевіривши справу, прокурор або його заступник не знайшли порушень вимог закону, вони затверджують обвинувальний висновок. Це рішення оформляється відповідною резолюцією на обвинувальному висновку. Закон не забороняє і складення з цього питання окремої мотивованої постанови. А якщо обвинувальний висновок складений з відхиленням від вимог ст.223 КПК або з занадтою натуралізацією (зґвалтування, вбивство, мордування, катування тощо), в неприйнятному стилі тощо, прокурор вправі змінити або скласти новий обвинувальний висновок.
Прокурор повертає справу на додаткове розслідування, якщо виявить: порушення закону, особливо права обвинуваченого на захист, принципу дотримання державної мови судочинства, повноти, всебічності і об’єктивності дослідження обставин справи; помилкову, невірну кваліфікацію злочину, коли перекваліфікація злочину істотно змінює пред’явлене обвинувачення або погіршує становище обвинуваченого; не проведення експертиз, коли їх призначення є обов’язковим (ст. 76 КПК), тощо.
Повертаючи справу для провадження додаткового розслідування, прокурор або його заступник зобов’язані дати органу дізнання або слідчому письмові вказівки про те, які саме недоліки в справі необхідно усунути, які слідчі чи інші процесуальні дії необхідно виконати; не виключається і винесення постанови про повернення справи для дослідування.
Справа, як правило, повертається слідчому, котрий розслідував її, а при необхідності й іншому слідчому. Прокурор, його заступник вправі прийняти справу і до свого провадження або доручити це своїм помічникам. Вибір цих рішень має забезпечити найбільш ефективне і якісне завершення розслідування злочину.
Прокурор, його заступник мають також право закрити кримінальну справу, якщо для цього є підстави, дотримуючись порядку, встановленого ст.214 КПК. Підстави до закриття справи зазначені у ст.6 КПК або це може бути недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (ст.213 КПК). Якщо прокурор має намір закрити кримінальну справу з нереабілітуючих підстав (ст. 7, 71 КПК), то він за згодою обвинуваченого своєю мотивованою постановою направляє кримінальну справу до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності. Суд в даному випадку може закрити провадження в кримінальній справі.
Прокурор або його заступник, перевіривши справу з обвинувальним висновком, в залежності від основних прийнятих рішень приймають і додаткові: змінюють список осіб, які підлягають виклику в судове засідання або які відповідно до ст.254 КПК повідомляються про день розгляду справи в суді; скасовують, змінюють чи обирають запобіжний захід в межах своєї компетенції; вживають заходів щодо забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна; вирішують питання про речові докази згідно з чинним законом ( ст. 78-81 КПК).
Прокурор або його заступник при умові, що справа розслідувана повно, всебічно і об’єктивно, з дотриманням норм кримінального і процесуального та інших законів, які мають право скласти новий обвинувальний висновок, якщо вони не згодні з тим, що склав слідчий (ст.230 КПК України).
Підставами для складання нового обвинувального висновку:
— недотримання вимог ст.223, 224 КПК України;
— коли прокурор або його заступник дотримуються інших, ніж ті, яких дотримується слідчий, підходів до оцінки доказів, що суттєво змінює кваліфікаційні ознаки злочину, форми вини;
— якщо резолютивна частина обвинувального висновку не зовсім відповідає змісту постанови про притягнення особи до відповідальності як обвинуваченого;
— у разі незгоди з методами викладення резолютивної частини та стилем написання обвинувального висновку взагалі, з неприпустимою з точки зору моралі натуралізацію, деталізуванням при зазначенні обставин справи способів, наслідків злочину, особливо таких, як зґвалтування, вбивство з особливою жорстокістю, мордування, катування тощо.
Прокурор або його заступник вправі доручати слідчому переробити обвинувальний висновок. У цьому випаду слідчому дається відповідна письмова вказівка і може бути повернений обвинувальний висновок із зауваженнями прокурора або його заступника з тим, щоб слідчий їх врахував.    продолжение
–PAGE_BREAK–
При складанні нового обвинувального висновку раніше складений із справи вилучається і зберігається в наглядовому провадженні.
У разі необхідності змінити обвинувачення на більш тяжке або таке, що істотно змінює пред’явлене обвинувачення за фактичними обставинами, прокурор або його заступник повертає справу слідчому для додаткового розслідування і пред’явлення нового обвинувачення (ст.231 КПК України).
Якщо прокурор або його заступник не згодні з сформульованим у справі обвинуваченням, вони вправі його змінити на менш тяжке обвинувачення, з тим щоб воно було законним, обґрунтованим і справедливим.
Якщо є необхідність змінити обвинувачення на більш тяжке, справа повертається слідчому для проведення додаткового розслідування і пред’явлення нового обвинувачення, про що виноситься відповідна постанова. Більш тяжким є обвинувачення у вчиненні злочину, що кваліфікується за статтею Кримінального Кодексу України (далі КК України), санкція якої передбачає більш суворе покарання, ніж за той злочин, що зазначений слідчим в обвинувальному висновку; обвинувачення за новими фактами, епізодами злочину; зміна наслідків злочину в бік їх тяжкості; зміна приготування чи замаху на закінчений злочин; необережність як форма вини замінена на прямий умисел тощо. До більш тяжкого прирівнюється також обвинувачення, що істотно змінює пред’явлене обвинувачення за фактичними обставинами.
Якщо зміна обвинувачення не є більш тяжким обвинуваченням порівняно з початковим, прокурор чи його заступник вносять зміни до обвинувального висновку, про що складають мотивовану постанову, копія якої разом з копією обвинувального висновку вручається обвинуваченому в установленому законом порядку.
Копію цієї постанови необхідно також направити слідчому, який склав обвинувальний висновок, з тим щоб звернути його увагу на допущені недоліки.
IV. Порядок направлення прокурором справи з обвинувальним висновком до суду.
В статті 232КПК України зазначено, що:
— Прокурор або його заступник, затвердивши обвинувальний висновок, складений слідчим, або склавши новий обвинувальний висновок, направляє справу до суду, якому вона підсудна, і повідомляє суд про те, чи вважає він за потрібне підтримувати державне обвинувачення.
— Одночасно з цим прокурор або його заступник повідомляє обвинуваченого, до якого суду направлена справа.
— У виняткових випадках в разі особливої складності або важливості справи, що підсудна районному (міському), міжрайонному (окружному), військовому суду гарнізону, прокурор Автономної Республіки Крим, області, міст Києва чи Севастополя, військовий прокурор (на правах прокурора області) та їх заступники можуть направити її на розгляд відповідно Верховному Суду Автономної Республіки Крим, обласному. Київському чи Севастопольському міським судам, військовому суду регіону, Військово-Морських Сил.
— Генеральний прокурор України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва і прирівняні до них прокурори, їх заступники, районні, міські та прирівняні до них прокурори мають право відкликати із суду кримінальну справу, по якій попередній розгляд ще не відбувся.
Таким чином, затвердивши обвинувальний висновок або склавши новий чи змінивши його своєю постановою, прокурор або його заступник визначають підсудність справи і направляють її до суду першої інстанції для судового розгляду по суті.
Для визначення підсудності необхідно керуватися вимогами не тільки ст. 232, а також ст. ст. 33, 34, 37,39,40 КПК України.
У виняткових випадках, визнавши кримінальну справу як справу особливої складності або важливості, прокурор або його заступник направляють її для розгляду у першій інстанції вищестоящому суду, а не тому, якому вона підсудна за загальними правилами. Таке направлення справи повинно бути аргументоване в супровідному листі до суду або в окремій постанові.
Участь прокурора в судовому розгляді кримінальних справ є обов’язковою, крім випадків, зазначених у законі (ст.264 КПК України).
Норма закону про те, що прокурор при направленні справи до суду повідомляє суд, чи вважає за потрібне підтримувати державне обвинувачення по суті, є застарілою, бо відповідно до вимог ст.121, 129 Конституції України підтримання державного обвинувачення в суді є виключною прерогативою прокуратури, а змагальності сторін в суді надається значення основної засади судочинства (ст.129 Конституції України). Тому участь прокурора в суді у справах, направлених до суду з обвинувальним висновком, необхідно визнати обов’язковою. На це орієнтує і постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р.(5).
Не є обов’язковою участь прокурора в судовому засіданні при розгляді справ про злочини, що порушені не інакше як за скаргою потерпілого (ст.27 КПК. України). Але в цих випадках прокурор вправі в будь-який момент вступити в справу, порушену суддею за скаргою потерпілого, і підтримувати обвинувачення в суді, коли цього вимагає охорона державних або громадських інтересів чи прав громадян (ст.27 КПК України).
Про направлення справи до конкретного суду обвинувачений повідомляється прокурором або його заступником в усній або в письмовій формі, а утримуваний під вартою — тільки письмово через адміністрацію місця ув’язнення. Таке повідомлення дає можливість обвинуваченому і його захиснику вчасно заявляти клопотання, зокрема про ознайомлення з матеріалами справи в суді та з інших питань.
Клопотання та скарги, що надійшли до прокурора після того, як справа уже була направлена до суду, пересилаються до суду. Проте скарги на неправильні дії слідчого або органу дізнання повинні бути прийняті і вирішені безпосередньо прокурором, у разі необхідності — з відкликанням із суду кримінальної справи, попередній розгляд якої ще не відбувся. Прокурор, одержавши кримінальну справу, яка надійшла від слідчого щодо направлення в суд для вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому ст.ст. 7, 7-1, 7-2, 7-3, 8, 9, 10 і 11-1 КПК України, перевіряє повноту проведеного розслідування, законність постанови і приймає одне з таких рішень:
1. дає письмову згоду з постановою слідчого і направляє справу до суду;
2. скасовує постанову слідчого і повертає йому справу з письмовими вказівками;
3. змінює постанову слідчого або виносить нову постанову.
Закон передбачає не лише підстави, умови, порядок притягнення осіб, що вчинили злочин, до кримінальної відповідальності, а й порядок звільнення від кримінальної відповідальності, що можливий лише з нереабілітуючих обставин — зміна обстановки, дійове каяття, примирення обвинуваченого, підсудного з потерпілим, застосування примусових заходів виховного характеру, передача особи на поруки, закінчення строків давності (ст. 7, ІҐ КПК). Певна роль у цьому відводиться і прокурору. Він за власною ініціативою, за наявності підстав, зазначених в законі, вправі скласти мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (ст. 7, 72, 8, 9, 10, 111 КПК).
Визначена законом також роль прокурора у прийнятті рішення про звільнення від кримінальної відповідальності за відповідною постановою слідчого. Перед тим як прийняти рішення у такій справі, прокурор перевіряє повноту розслідування злочину, а також законність постанови слідчого про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності. При цьому звертає увагу на те, щоб були дотримані встановлені законом умови для звільнення від кримінальної відповідальності. У більшості випадків це: згода обвинуваченого; вчинення злочину вперше; злочин за своєю кваліфікацією повинен бути невеликої тяжкості (при взятті на поруки і зміні обстановки допускається і середня тяжкість).
Індивідуальними умовами звільнення від кримінальної відповідальності є:
— при дійовому каятті — позитивна поведінка після вчинення злочину (щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину і повне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди);
— у разі примирення винуватого з потерпілим — наявність самого факту примирення, відшкодування збитків або усунення шкоди;
— при взятті на поруки — щире каяття, наявність клопотання відповідного колективу;
— у разі зміни обстановки — наявність обставин, коли вчинене діяння втратило суспільну небезпечність або особа перестала бути суспільне небезпечною.
При звільненні від кримінальної відповідальності у зв’язку з закінченням строків давності необхідно, щоб минули відповідні строки, встановлені ст.49 КК.
Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства.
При дотриманні зазначених умов прокурор дає письмову згоду з постановою слідчого і направляє справу до суду.
Якщо прокурор визнає постанову слідчого незаконною і немотивованою, він її скасовує своєю постановою і повертає справу слідчому з відповідними письмовими вказівками, наприклад завершити розслідування справи і скласти обвинувальний висновок. Якщо ж прокурор у принципі згоден зі слідчим про звільнення особи від кримінальної відповідальності, але знайшов, що постанова слідчого складена не належним чином, без дотримання вимог ст.130 КПК України, то в такому випадку він змінює постанову слідчого або виносить нову постанову. Прокурор вправі дати вказівку слідчому про зміну постанови.
V. Строк розгляду прокурором справ, що надійшли від органів дізнання або слідчого
Одержавши справу від органу дізнання або слідчого, прокурор зобов’язаний протягом не більше п’яти днів розглянути справу і дати їй належне спрямування.
Від органів дізнання до прокурора надходять справи для передачі їх слідчому (ст. 104 КПК), а також матеріали протокольної форми для направлення їх до суду (ст. 426 КПК).
Слідчі направляють справи прокурору з обвинувальними висновками (ст.225 КПК), з постановами про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру (ст.417 КПК), а також з постановами про вирішення питання щодо звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності (ст.2321КПК).
Для розгляду справ, що надійшли до прокурора, і надання їм належного спрямування встановлюється строк не більше п’яти днів. Цей строк продовженню не підлягає. Він не входить до строків досудового слідства і дізнання.
Передбачений п’ятиденний строк для прокурора обчислюється з моменту надходження справи до нього і закінчується направленням її до суду або слідчому.
Але в цей строк не входить день, від якого починається відлік. Якщо закінчення строку припадає на неробочий день, то останнім днем строку вважається наступний робочий день (ст.89 КПК).
У межах п’ятиденного строку прокурор повинен виконати певні дії, передбачені законом, і прийняти рішення в межах своєї компетенції.
VI. Організація прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство
З метою забезпечення виконання Конституції України щодо нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство, керуючись ст. 15 Закону України «Про прокуратуру», 28 жовтня 2002року Генеральною прокуратурою України був виданий наказ №4 «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство.»
В цьому наказі зазначено, що:
1. Головному слідчому управлінню. Головному управлінню нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство. Головному управлінню військових прокуратур, Головному управлінню нагляду за додержанням законів щодо прав і свобод та захисту інтересів держави (відділам нагляду за додержанням та застосуванням законів на транспорті, за додержанням природоохоронного законодавства, Другому відділу Генеральної прокуратури України), прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, військовим прокурорам регіонів і Військово-Морських Сил України, міським, районним, міжрайонним і прирівняним до них прокурорам здійснювати нагляд за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство, відповідно до вимог Конституції України, Закону України «Про прокуратуру». Кримінально-процесуального кодексу України та інших чинних законів України.    продолжение
–PAGE_BREAK–
2. потрібно визначити загальними критеріями оцінки діяльності органів прокуратури на зазначеному напрямі повноту і своєчасність використання наданих повноважень щодо:
2.1. виявлення фактів порушення законності органами прокуратури, МВС, податкової міліції ДПА, СБУ, Держмитслужби та Держкомкордону при прийманні, реєстрації та вирішенні заяв і повідомлень про вчинені або ті, що готуються, злочини, достовірності статистичних показників щодо стану злочинності, дізнання та досудового слідства.
2.2. додержання прав і свобод людини і громадянина, насамперед недопущення їх порушень при затриманнях, арештах, притягненні до кримінальної відповідальності, невідкладного вжиття заходів до їх фактичного поновлення та притягнення винних службових осіб правоохоронних органів до встановленої законом відповідальності.
2.3. забезпечення оперативності та якості дізнання і досудового слідства, сприяння розкриттю і попередженню злочинів, безумовного додержання закону про всебічне, повне і об’єктивне дослідження всіх обставин справи, виявлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, відшкодування заподіяних злочинними діями збитків.
3. прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, міським, районним, міжрайонним та прирівняним до них прокурорам при надходженні повідомлень про аварії, катастрофи, вибухи, пожежі та інші події, внаслідок яких заподіяно значну матеріальну шкоду або сталася загибель людей, про злочини проти основ національної безпеки України, умисні вбивства, вчинені при обтяжуючих обставинах і в умовах неочевидності, терористичні акти, бандитизм та інші тяжкі злочини, вчинені організованими групами та злочинними організаціями, про вчинення особливо небезпечних злочинів, які набули характеру актуальних, зокрема, у сфері господарської діяльності, про привласнення, розтрату майна або заволодіння шляхом зловживання службовим становищем, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах, про злочини, вчинені службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, іноземцями, народними депутатами України, суддями, керівниками правоохоронних органів і вчинених проти них, а також стосовно журналістів у разі перешкоджання їх законній професійній діяльності та про інші злочини, які набули широкого громадського розголосу, терміново інформувати про це прокурорів вищого рівня спеціальним повідомленням.
Військовим прокурорам доповідати про злочини та події, зазначені у розділі і «Інструкції про порядок інформації в органах військової прокуратури», затвердженої наказом Генерального прокурора України № 859ц від 21.05.99, інформувати в порядку, терміни і обсязі, визначеними інструкцією.
В інформаціях викладати обставини та ознаки злочину, за якими порушено кримінальну справу, дані про підозрювану (обвинувачену) особу, застосований запобіжний захід, заподіяну злочином шкоду. У разі встановлення контролю по нерозкритому злочину в подальшому інформувати про хід розслідування щомісячно до зняття їх вищестоящим прокурором з контролю.
У 10-денний термін вивчати справи після зупинення їх за не встановленням особи, яка вчинила злочин і, в разі згоди з прийнятим рішенням, за наявності доручення Генеральної прокуратури України надсилати ґрунтовний висновок.
Міським, районним, міжрайонним, військовим прокурорам гарнізонів і прирівняним до них прокурорам особисто виїжджати на місце події з метою належної організації його огляду та проведення інших першочергових слідчих дій.
Прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, військовим прокурорам регіонів та Військово-Морських Сил України або їх заступникам виїжджати на місце події залежно від обставин злочину та його резонансності для забезпечення необхідної взаємодії правоохоронних та інших державних органів у питаннях розслідування.
4. Головному слідчому управлінню та Головному управлінню військових прокуратур Генеральної прокуратури України, прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, військовим прокурорам регіонів та Військово-Морських Сил України постійно удосконалювати роботу прокурорів-криміналістів, контролювати їх роботу та аналізувати її ефективність.
Вважати головним у їх роботі надання практичної допомоги у розкритті та розслідуванні тяжких та особливо тяжких злочинів, впровадження у слідчу практику наукових рекомендацій щодо організації роботи і тактики розслідування, застосування науково-технічних засобів і позитивного досвіду, підвищення професійної майстерності прокурорсько-слідчих працівників.
4.1. кримінальні справи, що підслідні іншим органам, брати до провадження слідчих прокуратури у виняткових випадках виключно за постановою Генерального прокурора України, його заступників, прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, військових прокурорів регіонів та Військово-Морських Сил України.
З метою оперативного розслідування складних та багатоепізодних кримінальних справ за погодженням з відповідними керівниками правоохоронних органів створювати спільні слідчо-оперативні групи, старшими яких призначити досвідчених працівників.
4.2. нагляд за додержанням законності при розслідуванні злочинів, вчинених неповнолітніми та за їх участю, а також справ про суспільне небезпечні діяння, вчинені особами, котрі не досягли віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, покласти на управління (відділи) нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства Генеральної прокуратури України, прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.
5. прокурорам усіх рівнів суворо дотримуватись вимог закону щодо порядку обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
Про відмову в погодженні подання органу дізнання або слідчого прокурор згідно зі статтями 130, 148, 227 КПК України виносить мотивовану постанову, оригінал якої з поданням слідчого долучається до кримінальної справи, а копія зберігається у наглядовому провадженні.
У випадках, коли кримінальні справи стосовно осіб, звільнених з-під варти, закриті в ході досудового слідства за реабілітуючими підставами, обов’язково проводити перевірку законності притягнення таких осіб до кримінальної відповідальності і взяття під варту та вживати заходів реагування, про що терміново інформувати Генеральну прокуратуру України.
6. прокурорам усіх рівнів, здійснюючи нагляд за додержанням законів органами, які проводять дізнання і досудове слідство, вимагати суворого додержання вимог ст.ст. 62, 63 Конституції України.
Усі заяви осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності, їх родичів та захисників, а також інших учасників процесу щодо незаконних методів дізнання і досудового слідства перевіряти з прийняттям відповідного рішення про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи. Матеріали перевірки з відповідною постановою долучати до кримінальної справи.
6.1. забезпечити неухильне додержання чинного законодавства України щодо особливого порядку притягнення до кримінальної відповідальності та провадження у кримінальних справах як додаткових гарантій недоторканності народних депутатів України, суддів, а також інших осіб, визначених відповідними законодавчими актами.
6.2. прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, військовим прокурорам регіонів та Військово-Морських Сил України забезпечити у місячний термін перевірки кримінальних справ, у яких особам пред’являлось обвинувачення, закритих у процесі досудового слідства за недоведеністю їх участі у вчиненні злочину або за відсутністю події чи складу злочину. Мотивовані висновки надсилати разом з кримінальними справами до Генеральної прокуратури України.
7. Прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя в слідчих ізоляторах МВС та СБУ щомісячно проводити перевірки законності тримання під вартою осіб, справи стосовно яких розслідуються.
Забезпечити додержання вимог ст. 161 ч. 2 КПК України щодо направлення постанови про арешт іноземних громадян в Міністерство закордонних справ України.
Міським, районним (у т.ч. у містах з районним поділом), міжрайонним та іншим прирівняним до них прокурорам не рідше як один раз на десять днів перевіряти в ізоляторах тимчасового тримання (ІТТ), кімнатах для доставлених в чергових частинах МРВ УМВС, гауптвахтах та кімнатах тимчасового затримання у військових частинах законність тримання осіб. В ізоляторі тимчасового тримання (ІТТ), що обслуговує кілька районів, перевірки проводити прокурору району (міста), на території якого він знаходиться.
8. Забезпечити неухильне дотримання вимог Конституції України та відповідних норм кримінально-процесуального закону щодо недоторканності житла, таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.
9. Структурним підрозділам Генеральної прокуратури України, зазначеним у пункті 1 наказу, прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, військовим прокурорам регіонів перевіряти виконання даного А наказу в підпорядкованих прокуратурах, надавати допомогу в організації роботи та прокурорського нагляду за дізнанням і досудовим слідством, у розкритті тяжких і особливо тяжких злочинів, розслідуванні складних кримінальних справ. У разі необхідності заслуховувати на оперативних нарадах і колегіях звіти відповідних прокурорів та вживати принципових заходів реагування.
9.1. Використовувати передбачене ст. ЗО Закону України «Про прокуратуру» право надання доручень керівникам органів досудового слідства та дізнання щодо проведення в підвідомчих їм підрозділах перевірок з метою усунення порушень закону. Для забезпечення повноти нагляду, об’єктивності висновків про ^ реагування на виявлені порушення під час відомчих розслідувань у необхідних випадках вивчати матеріали таких перевірок, застосовуючи надане прокуратурі право безперешкодного доступу до всіх матеріалів.
9.2. З метою своєчасного виявлення фактів приховування злочинів від обліку, перевірки виконання вимог закону з цих питань проводити не рідше як один раз на місяць. Наглядова діяльність прокурорів на даному напрямі та її обсяг не повинні обмежуватися лише перевіркою законності прийнятих рішень по матеріалах про відмову в порушенні кримінальної справи.
10. Аналітичну роботу стану прокурорського нагляду за додержанням законів при провадженні дізнання та досудового слідства проводити, виходячи із стану злочинності та наявної необхідності поглибленого вивчення, яка визначається у кожному конкретному випадку.
11. Вживати заходів щодо поширення позитивного досвіду організації роботи слідчих органів прокуратури та організації прокурорського нагляду за дізнанням та досудовим слідством.
Висновок
При роботі над курсовою роботою я прийшла до висновку, що прокурорський нагляд за виконанням законів органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство, є однією з найважливіших гарантій швидкого і повного розкриття злочину, його об’єктивного і всебічного розслідування. Прокурорський нагляд у стадії досудового слідства повинен здійснюватися так, щоб жоден злочин не залишився нерозкритим і жодна особа, що вчинила злочин, не була звільнена від встановленої законом відповідальності, і ніхто незаконно і необґрунтоване не був притягнений до кримінальної відповідальності. Дня досягнення поставлених завдань прокурору надаються істотні повноваження — як владно-розпорядчі, так і кримінально-процесуальні функції. Здійснюючи свої повноваження, прокурори використовують особливі форми прокурорського реагування на порушення закону — постанова, припис, вказівка, подання, погодження, протест. Усе це накладає величезну відповідальність на прокурора.
Відповідно до ст.97 КПК України, орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя зобов’язані приймати заяви і повідомлення про будь-які злочини. При цьому вони повинні забезпечити додержання встановленого законом порядку їх розгляду. Отже, перевірка і вирішення заяв і повідомлень про злочини — це кримінально-процесуальна діяльність, перша, початкова частина кримінального процесу (6).
Прокурорський нагляд у стадії порушення кримінальних справ є однією з істотних гарантій законності в кримінальному процесі, що забезпечують дотримання принципів недоторканості особи, житла, презумпції невинуватості.
Але практика показує, що помилки, промахи, недогляди і навіть порушення норм кримінального процесу можуть бути допущені при самому сумлінному виконанні своїх службових обов’язків слідчим і прокурором. По будь-якій кримінальній справі завжди можна знайти протиріччя в доказах, суперечності в показаннях однієї і тієї ж особи, але допитаної в різний час, які-небудь помилки технічного порядку. Тому, коли мова йде про оцінку небезпеки того чи іншого порушення закону і норм кримінального процесу, варто підходити до цьому розумно і диференційовано. При цьому варто враховувати ступінь істотності порушень, впливу їх на ухвалення остаточного рішення по кримінальній справі. З усіх порушень закону необхідно особливо суворо підходити до тих з них, що зв’язані з забезпеченням конституційних гарантій прав і законних інтересів громадян.
Таким чином, нагляд прокурора за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства є суттєвим гарантом від можливих помилок і зловживань, оскільки ніякі інші порушення законів не заподіюють людям таких моральних і фізичних страждань як порушення, пов’язані з незаконними затриманнями й арештами, необґрунтованими притягненнями до відповідальності й засудження невинних.
Зноc ки
1. Шумський П.В. Прокуратура України: навчальний посібник для студентів юрид. вузів. — К.; «Вентурі», 1998 р. с. — 6.
2. Кузьмін В.П. Системна якість. «Питання філософії». 1973 р., №9, с.82-83.
3. Добровольська Т.Н. Принципи кримінального процесу. М., 1971 р., с.132-135.
4. Закон України «про прокуратуру» від 5.11.1991 р. №1789-12.- Україна. Закони. Основні чинні кодекси і закони України/ Уклад. Ю.П Єлісовенко. — К.:
«Махаон», 2003 р.- с.731.
5. ПП ВСУ (1963 р.-2000 р.): офіц. вид.: у двох томах/ за заг. ред. В.Ф. Батка.- К: АСК,2000р.-с.222-228.
6. Балашов А. Соц. Законность.-1989 г.-№3 — с. 63-65.
Список використаної літератури:
Конституція України (Голос України. -1996,27 липня. — № 138).
Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: За станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 р./ за ред. С.С. Яценка. — К.: АСК, 2002 р.- 936 с.
Кримінально-процесуальний кодекс України. — К.: Атіка, 2002 р.- 208 с.
Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. За загальною редакцією В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка- К.: «Форум», 2003р.- 942с.
Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу У країни.-К.: А.С.К., 2002 р.- 1056 с. б .
Закон України «про прокуратуру» від 5.11.1991 р. №1789-12.- Україна. Закони. Основні чинні кодекси і закони України/ Уклад. Ю.П Єлісовенко. — К.: «Махаон», 2003 р.- 976 с. 7.
ПП ВСУ (1963 р.-2000 р.): офіц. вид.: у двох томах/ за заг. ред. В.Ф. Батка.- К: АСК, 2000 р.- 972 с. 8.
Шумський П.В. Прокуратура України: навчальний посібник для студентів юрид. вузів. — К.: «Вентурі», 1998 р.- 336 с. 9.
Право України №3, №9- 1999р.