Науково-практичні основи аналізу банкрутства підприємства та шляхи його подолання

Науково-практичні основи аналізу банкрутствапідприємства та шляхи його подолання

ПЛАН
ВСТУП
Розділ 1. Теоретичні аспекти аналізубанкрутства підприємства
1.1 Сутність та характеристика процесубанкрутства
1.2 Передумови потрапляння підприємства добанкрутства та нормативно правова база регулювання цього процесу
1.3 Антикризовий менеджмент та його роль вуправлінні господарюючим суб’єктом
Розділ 2. Аналіз фінансово-економічного станупідприємства на прикладі ВАТ «Білоцерківський молочний завод»
2.1 Характеристика діяльності підприємства ВАТ«Білоцерківський молочний завод»
2.2 Аналіз господарського стану підприємстваВАТ «Білоцерківський молочний завод»
Розділ 3. Шляхи подолання стану банкротства напідприємстві
3.1 Вдосконалення законодавчого регулюваннябанкрутства
3.2 Розробка антикризової стратегіїпідприємства
3.3 Напрямки підвищення конкурентоспроможностіпідприємства
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Сучасний етап розвитку Українихарактеризується переборенням макроекономічної кризи, яка була характерна для90-х років ХХ століття, та переходом економіки на траєкторію сталогоекономічного зростання.
Актуальність обраної теми випливає з того, що до недавньогочасу для більшості суб’єктів господарювання процеси банкрутства були маловідомі. Лише в період реформування економіки (після ліквідації плановогорозподілу використання грошових ресурсів) відчутними стали такі економічніявища як нерентабельність, неплатоспроможність підприємств. Характернимиознаками фінансової кризи підприємства є скорочення попиту на його продукцію,і, як наслідок, зниження обсягів виробництва; зростання заборгованостіпостачальникам, держбюджету та банкам; затримки з виплатою заробітної платипрацівникам. Кількість таких підприємств в економіці України неухильно зростає.Причому тенденції банкрутства поширюються не лише на окремих суб’єктівгосподарювання, а й на цілі галузі економіки (наприклад, сільське господарство,яке вже впродовж багатьох років перебуває в глибокій фінансовій кризі і депонад 85% господарюючих суб’єктів закінчують свою діяльність щорічно іззбитками; в промисловості збитковим є кожне друге підприємство).
На сьогоднішній день для більшості українських підприємствхарактерним є більш або менш однакове коло проблем:
— зміна економічного середовища, в якому вони існують;
— втрата традиційних ринків збуту власної продукції;
— зміна системи планування і, як результат – порушенняритмічності виробничої діяльності;
— нестабільність правового поля.
Крім того, процес приватизації також призвів до корінноїзміни принципів управління підприємством, зачепив основи його існування. В ходіприватизації держава втратила роль адміністратора, передав її акціонерам (новимгосподарям) та виконавчому органу управління – правлінню на чолі з головою.Саме ж підприємство опинилося в агресивному ринковому середовищі. З одногобоку, вчорашні дружні колеги по галузі перетворилися на підступних конкурентів,з іншого – на утворений ринок хлинула більш якісна та часто більш дешевапродукції іноземних виробників. По суті, у багатьох підприємств, в наслідокприватизації, так і не з’явився реальний господар, зацікавлений в розвиткупідприємства і в стабільній його роботі. Це далеко не повний перелік проблем,які для багатьох українських підприємств стали причиною банкрутства іліквідації. Щоб процеси банкрутства господарюючих суб’єктів завдавали найменшоїшкоди економіці держава повинна активно виконувати свою регулюючу роль уформуванні відносин власності. А для цього необхідно мати відповідну зваженузаконодавчу базу.
Неминучість виникнення криз уринкових умовах закладена самою природою ринкових відносин та конкуренцією міжвиробниками, які є головною рушійною силою розвитку підприємництва. У зв’язкуіз тим, що криза не виникає миттєво, а зароджується всередині організації тарозвивається у випадку відсутності адекватних дій, досить важливою проблемою єрозробка таких основ функціонування системи антикризового менеджменту, якідозволять вчасно виявити кризові ситуації та прийняти відповідні управлінськірішення.
Мета дослідження – використавшиметодичну базу аналізу підприємства, визначити фінансовий стан підприємства тайого наближеність до банкрутства, а також обґрунтування напрямків формування напідприємстві ефективної системи антикризового управління.
Завдання, які вирішуються удослідженні:
–               узагальненняпідходів до теорії антикризового управління;
–               аналізстану законодавчого регулювання сфери антикризового управління та процедурибанкрутства;
–               визначенняосновних методів попередження виникнення криз на підприємстві;
–               аналізрезультатів діяльності ВАТ «Білоцерківський молочний завод» та наданняпропозицій щодо вдосконалення управління підприємством;
–               систематизаціяантикризових стратегій, пошук шляхів підвищення конкурентоспроможностіпідприємства.
Об’єктом дослідження є системауправління діяльністю підприємства харчової промисловості.
Предмет дослідження – шляхиформування ефективного антикризового менеджменту на підприємстві ВАТ «Білоцерківськиймолочний завод».
Широке коло питань, пов’язаних ізтеорією антикризового управління та пошуком основних методів керованогорозвитку підприємств висвітлено у роботах вітчизняних та зарубіжних учених: Г.Александрова, В. Василенко, А. Грязнової, П. Друкера, Є. Короткова, Ф. Котлера,І. Ларіонова, Л. Лігоненко, О. Мозенкова, Г. Таля, Є. Уткіна та інших.
При підготовці роботивикористовувалися як загальнонаукові так і спеціальні методи дослідження:аналізу і синтезу, системного підходу, методи комп’ютерної обробки даних,системно-ситуаційний, статистичний, порівняльний, графічний та інші методи. Уроботі висвітлено основні способи оцінки рівня економічного розвитку тавизначення кризового стану підприємства на основі методів фінансового аналізу:горизонтального, трендового аналізу, аналізу показників-індикаторів кризовогостану та загрози банкрутства. У сучасній науковій літературі більшою міроювисвітлені питання антикризовогоуправління підприємствами і організаціями в нестабільних соціально-економічнихумовах, але залишаються поза увагою методи впровадження контрольованогорозвитку підприємств в умовах сталого економічного розвитку держави.
Розділ 1. Теоретичні аспекти аналізу банкрутства підприємства 1.1 Сутність та характеристика процесу банкрутства
Існування соціально-економічнихсистем являє собою циклічний процес, для якого характерна закономірність появита вирішення криз. Економіка ніколи не знаходиться у стані спокою. Особливо цестосується країн із перехідною економікою, якою є Україна.
Поняття «криза» – одне з найбільшскладних, яке має багато змістових відтінків інтерпретацій та сутнісниххарактеристик. Даний термін походить від грецького krisis – різкийперелом, тяжкий перехідний стан, крайня точка падіння, гостра нестача,невідповідність [37, с. 11]. У китайській мові слово «криза»вимовляється «вейцзи».Слово «вей» означає «небезпека», «страх», а слово «цзи» – «можливість», «переломниймомент». Із цього можна зрозуміти, що в будь-якій кризовій ситуації існує нетільки «небезпека», а й «можливість».
В економіці термін «криза» набувпоширення та визнання насамперед у зв’язку з розробкою концепції циклічностірозвитку економічних систем, яка належить до фундаментальних складовихкатегоріального апарату економічної теорії. Без перебільшення можнаконстатувати, що проблема циклічності фокусує у собі усе різноманіттягосподарських, соціальних, політичних та психологічних проблем будь-якоїекономічної системи, стверджується у праці Лігоненко Л.О. [37, с. 11-12].Циклічність у розвитку криз досліджується також у роботі Короткової Є.М. [14, с.28].
Обновлення технологічної основи суспільногоперевиробництва є однією із причин, які провокують виникнення циклічності, а, значить,і появу кризових явищ у функціонуванні системи. Показники національного доходу,рівня зайнятості, темпів росту виробництва понижаються на циклі спаду економіки,після чого починається пожвавлення. Чим швидше розвивається економіка, тим більшаможливість виникнення криз чи ситуацій, які їх провокують.
Сучасна системологія (наука про розвитоксистем) стверджує, що будь-яка система у процесі свого існування (життєдіяльності)може знаходитись у стійкому або нестійкому становищі. Друге зустрічається у більшостівипадків, оскільки наявність саме перехідних процесів спонукають систему до зміниумов свого існування. Ці зміни можуть мати позитивний або негативний вплив. Такимчином, криза визнається одним з природних станів життєдіяльності, одним з частихвипадків перехідних процесів.
У перебігу функціонування підприємствавідбувається зміна його кількісних та якісних характеристик, що дозволяє використатипоняття „цикл розвитку підприємства”. Це поняття розглядається як процес послідовногопроходження підприємством кількох фаз розвитку:
–         стадія підйому;
–         стадія гальмуваннярозвитку;
–         стадія кризи;
–         стадія пожвавлення;
Розвиток підприємства можливий лише заумови подолання кризових явищ, що виникають на відповідному етапі розвитку, шляхомкорегування системи управління підприємством [37, с. 13-14].
Теорії, які пояснюють циклічність у розвиткуекономічних систем, зводяться до двох груп: зовнішні та внутрішні.
Зовнішні теорії пояснюють виникнення циклувпливом зовнішніх факторів: війн, політичних подій, відкритті нових родовищ, демографічноїситуації, наукових та технічних відкриттів, нововведень, та спалахами сонячної активності.
Внутрішні теорії звертають увагу на механізмвсередині економічної системи.
Криза мікроекономічної системи, як правило,не виникає раптово, вона має свої причини та зовнішні прояви. У роботі українськоївченої Довбні С.Б. [27, с. 93] причини кризових явищ поділяються на зовнішні тавнутрішні. До найбільш значимих зовнішніх факторів автор відносить: політичну таекономічну нестабільність у державі, недосконалість системи оподаткування, нестабільністьзаконодавства, недостатній розвиток кредитно-фінансової системи та її інструментів,посилення конкуренції, високий рівень монополізму та ін.
Внутрішні фактори складають досить великугрупу. До них належать: зношені основні фонди та застарілі технології, невисокаякість продукції, неприйнятні до ринкових умов методи управління та неадекватніорганізаційні структури управління, низький рівень кваліфікації персоналу, недієвісистеми мотивації, протиріччя цілей власників та менеджерів, неправильна ціноваполітика, відсутність ринків збуту, інновацій, неефективна інвестиційна політика,недостача власних фінансових ресурсів і т. Ін.
На думку доктора економічних наук ЛігоненкоЛ.О. [37, с. 17] причини появи кризових явищ приховані в особливостях організаціїринкового господарства, та викликані постійною зміною ринкових орієнтацій споживачів,невизначеністю економічної поведінки контрагентів підприємства, необхідністю постійногокоригування основних елементів та функціональних підсистем самого підприємства.
Більшість авторів, зокрема Василенко В.О.,Чернявський А.Д., Лігоненко Л.О. погоджуються із думкою, що криза – це надзвичайнезагострення протиріч в соціально-економічній системі (організації), яке загрожуюїї життєздатності в економічній системі. Кризу можна розуміти і як один з етапіву розвитку організації, необхідний для усунення напруги та нерівноваги в ній. Підчас кризи не діють найважливіші закономірності, на яких базується організація виробництва,перспективи прибуткового використання капіталу.
Кризові явища в діяльності підприємстває моментом різкого загострення суперечностей, які виникають у процесі взаємодіїокремих елементів мікроекономічної системи між собою та із зовнішнім оточенням.Такі суперечності виникають між:
1)   кількісними та якісними характеристикамипродукції (товарів, послуг) та відповідними характеристиками ринкового попиту;
2)   можливою та необхідною виробничоюпотужністю підприємства;
3)   необхідним обсягом ресурсів, щоспоживає підприємство, та можливістю їх залучення, цінами пропозиції та попиту наних;
4)   ринковою вартістю продукції таобсягом витрат, які виникають у процесі виробництва і мають бути компенсовані зарахунок отриманого доходу;
5)   між фактичним та плановим розподіломприбутку підприємства на виробничий та соціальний розвиток.
Практика показує, що кризові явища різнятьсяміж собою за різними характеристиками. Необхідність у класифікації криз пов’язанаіз диференціацією засобів та способів управління ними. Якщо зрозумілий тип та характеркризи, з’являються можливості зниження її гостроти, скорочення часу та забезпеченнябезпечності її протікання.
Типологія криз включає окремі групи економічних,соціальних, організаційних, психологічних, демографічних, екологічних факторів.Різні типи криз можна уявити як ланцюг, в якому розрив одної ланки, тобто появафактора одного із типів кризи тягне за собою виникнення факторів других типів, вважає.Тому причини криз потрібно шукати не лише в економічній сфері, а у всьому механізмісуспільних відносин.
Економічні кризи відображають гострі протиріччяв економіці країни чи економічному стані окремої організації. Це кризи перевиробництва,падіння продаж, кризи неплатежів, втрати конкурентних переваг та розорення підприємств.Основними факторами економічних криз є скорочення промислового виробництва, виробничихпотужностей, ріст інфляції, зниження ВВП. Цей тип криз один із основних, які впливаютьна діяльність підприємства.
Не менше від економічних, впливають нажиттєздатність організації і політичні кризи. Вони характеризуються гострими протиріччямиу політичному житті суспільства. Факторами політичних криз є зниження легітимностівлади, зміна влади, різке загострення суспільних конфліктів та інші.
Організація існує в соціальному оточенніта значною мірою залежить від нього, тому суспільні кризи впливають на функціонуванняорганізації. Вони виникають при загостренні протиріч та зіткненні інтересів різнихсуспільних груп та часто є продовженням економічних криз. Суспільні кризи можнавиявити за значним зниженням рівня життя населення, безробіттю, погіршенню криміногенноїобстановки.
В організаційному устрою соціально-економічноїсистеми можуть загострюватися відносини, пов’язані зі структурною побудовою, розподіломфункцій між підрозділами. В такому випадку є можливість виникнення організаційнихкриз. Їх основними факторами є часті конфлікти між підрозділами, менеджерами різнихрівнів управління, безвідповідальність та втрата контролю над рядом структурниходиниць.
Це основні види криз в суспільстві, якізначною мірою впливають на функціонування організації. Крім цих ще виділяють екологічні,психологічні та інші кризи, знання про перебіг яких не можна переоцінити для успішноїдіяльності соціально-економічної системи. Необхідно зазначити, що на організаціювпливають не лише негативні, а й позитивні події у державі та усіх її інститутах.
Кризи можна розділяти і по тому, в якихобластях вони є небезпечними для підприємства. Доктор політології Норберт Том [49,с. 69] виділяє наступні типи криз:
–       криза ліквідності;
–       криза успіху;
–       криза стратегії.
Криза ліквідності означає втрату платоспроможності.В такому випадку необхідні негайні міри, інакше підприємство буде змушене піти ізринка. Криза успіху характеризується явним негативним відхиленням фактичного станувід запланованого (наприклад, за показниками продаж, прибутку, рентабельності, затрат).Причинами виникнення такої кризи можуть бути помилки в дослідженні ринка, капіталовкладеннях,кадровій політиці. Менш помітною є криза стратегії. Хоча становище підприємствана даний момент (ситуація успіху) може здаватися цілком задовільним, необхідно діагностуватинастання кризи стратегії, якщо мають місце збої в розвитку підприємства, послаблюютьсяможливості у конкурентній боротьбі. Розрив між можливими та бажаними результатамиможе бути ліквідований лише шляхом зміни попередньої чи прийняття нової орієнтації(наприклад, вихід на нові ринки, інновації). Як правило, такі зміни розрахованіна багато років.
Найбільш повна класифікація видів кризиміститься у роботі Лігоненко Л.О. [37, с. 21-26].
1. Залежно від проблематики криз: економічні,організаційні, технічні, технологічні, фінансові, виробничі, психологічні, кадровіта інші. Потрібно зазначити, що за цим же параметром класифікує кризи Явдошина.Ця класифікація вже розглянута вище.
2. Залежно від масштабу кризи розрізняютьпоняття:
–       кризове явище– стале погіршення окремого кількісного або якісного показника функціонування підприємства,яке має локальний або несуттєвий негативний вплив на процеси його діяльності;
–       локальна криза– сукупність кризових явищ, що мають автономну сферу прояву, виникають в окремійпідсистемі підприємства, мають суттєвий негативний вплив, але не порушують діяльностіпідприємства в цілому;
–       системна криза– критична за наслідками сукупність кризових явищ та сфер їх прояву, наявність якоїприводить до недоотримання параметрів життєдіяльності та ліквідації підприємства.
3. Залежно від причин:
–       зовнішня;
–       внутрішня.
4. Залежно від характеру та наслідків:
–       руйнівна криза,яка має негативні наслідки для діяльності підприємства (банкрутство з подальшоюліквідацією, втрата його ринкової вартості, конкурентноздатності, потенціалу розвитку);
–       оздоровчакриза має позитивні наслідки (зростання ринкової вартості, конкурентноздатності,збільшення потенціалу розвитку). Різновидом оздоровчої є ініційована криза, виникненняякої провокується для пошуку імпульсів подальшого розвитку підприємства.
5. Залежно від періоду проходження виділяють:
–       короткострокова(до 1-х років);
–       затяжна, якав свою чергу може бути середньою (від року до 3-х) та довгостроковою (більше 3-хроків).
6. Залежно від зовнішнього прояву: прихована(латентна) та очевидна (явна) криза. У першому випадку зовнішніми спостерігачамивиникнення кризи не реєструється, оскільки відсутній негативний вплив на показникидіяльності підприємства. По мірі поглиблення кризи показники діяльності підприємствапогіршуються, що поступово робить факт її наявності очевидним.
Українська дослідниця Лігоненко Л.О. такожвиокремлює сутнісні ознаки кризи на рівні підприємства [37, с. 20-21]:
1.        Криза віддзеркалюєсутність та характер протиріч, які накопичені в межах господарської системи і потребуютьсвого розв’язання для забезпечення подальшого функціонування або розвитку системи.
2.        Криза підприємстваявляє собою процес (а не явище), який характеризується певною тривалістю і відповідномає певні часові межі.
3.        Криза є об’єктивнимекономічним процесом, основу якого формують тенденції розвитку окремих видів діяльностіпідприємства, його окремих управлінських підсистем.
4.        Основною ознакоюкризи є суттєве порушення або втрата життєздатного стану підприємства внаслідокпорушення параметрів життєздатності. Подолання кризи або відновлення життєздатностіпов’язується із відновленням параметрів життєдіяльності за рахунок внутрішніх та(або) зовнішніх управлінських дій.
5.        Криза можевиникати на усіх стадіях життєвого циклу підприємства, виступати як гальмо подальшогорозвитку підприємства та переходу на наступну стадію його розвитку або виконуватифункцію ініціації передчасного старіння та ліквідації підприємства. На кожній стадіїжиттєвого циклу існують власні причини виникнення та особливості протікання та подоланнякриз.
6.        Криза носитьциклічний характер. Причому ця циклічність є індивідуальною характеристикою підприємстваі не синхронізована в часі з циклами розвитку мезо- (галузь, вид економічної діяльності)та макрооточення (національна та світова економіка) підприємства, хоча певним чиномі провокується ними.
Виникнення кризи обумовлює певні загрозита ризики для процесу функціонування підприємства, а її проходження (подолання)має певні наслідки для подальшого функціонування підприємства – позитивні, якщомає місце розв’язання накопичених протиріч, або негативні, якщо наслідком кризиє призупинення діяльності підприємства, виникнення ситуації банкротства, добровільнаабо примусова його ліквідація як господарського суб’єкта.
Кризи різноманітні як за своїми наслідкамидля підприємства, так і за причинами виникнення. Криза може бути як поштовхом допозитивних змін у функціонуванні організації, так і привести до банкрутства. Томуважливо розуміти та використовувати на практиці весь інструментарій виявлення недоліківу функціонуванні підприємства та, хоча б, найосновніших змін у навколишньому середовищі,які у перспективі можуть привести до позитивних чи негативних змін в організації.
Отже, основними причинами виникнення кризовихситуацій на підприємстві є:
–               циклічністьу розвитку економічних систем;
–               політичнута економічну нестабільність у державі;
–               посиленняконкуренції;
–               неприйнятнідо ринкових умов методи управління та неадекватні організаційні структури управлінняпідприємством.
Банкрутство як одна з юридичних підстав ліквідації підприємствта крайня форма кризового стану суб’єкта господарювання регулюється Законом «Пропідприємства в Україні» (ст.ст.24,34). Порядок і умови визнання будь-яких юридичнихосіб — суб’єктів підприємницької діяльності банкрутами з метою задоволення претензійкредиторів регулює спеціальний Закон України від 14 травня 1992 р. «Пробанкрутство» (Відомості Верховної Ради України. — 1992 — №31. — Ст. 440).
Провадження у справах про банкрутство та ліквідаційний процесрегулюється також і законодавством України про організацію та діяльність Арбітражногосуду, а провадження у справах про банкрутство банків регулюється, крім того, з урахуваннямвимог Закону «Про банки і банківську діяльність».
Такі основні законодавчі акти про банкрутство, поняття якого міститьстаття 1 Закону «Про банкрутство». Це пов’язана з недостатністю активів у ліквіднійформі неспроможність юридичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності задовольнитив установлений для нього строк пред’явлені до нього кредиторами вимоги і виконатизобов’язання перед бюджетом. З наведеного визначення випливає, що банкрутство маєекономічний і правовий характер.
З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю продовженнясуб’єктом своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності,безприбутковості. Суб’єкт підприємництва має стільки боргів перед кредиторами ізобов’язань перед бюджетом, що коли їх вимоги будуть пред’явлені у визначені дляцього строки, то майна суб’єкта — активів у ліквідній формі — не вистачить для їхзадоволення.
Юридичним аспект банкрутства полягає насамперед у тому, що в суб’єктає кредитори, тобто особи, що мають документовані майнові вимоги до нього як до боржника.Це майнові правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядкуможе призвести до ліквідації суб’єкта підприємництва.
Внаслідок порушення справи про банкрутство виникає комплекс процесуальнихправовідносин: провадження у справі, визнання боржника банкрутом, оголошення пробанкрутство, задоволення претензій кредиторів, припинення справи про банкрутствотощо. Сукупність таких процесуальних правовідносин може розглядатися як ліквідаційнийправовий процес щодо суб’єкта підприємництва.
Суб’єктами банкрутства закон визнає лише юридичних
осіб, причому осіб однієї категорії — суб’єктів підприємництва, неспроможних своєчасновиконати свої зобов’язання перед кредиторами або перед бюджетом. Таким чином, мовайде насамперед про підприємства всіх форм власності і видів, визначених статтею2 Закону «Про підприємства в Україні», а також про господарські об’єднаннязгідно з статтею 3 цього Закону, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність.Зазначені суб’єкти пойменовані Законом «Про банкрутство» боржниками або банкрутами.
Боржником відповідний суб’єкт вважається на всіх стадіях провадженняу справі про банкрутство, банкрутом — після того, як Арбітражний суд прийме постановупро визнання боржника банкрутом.
Закон «Про банкрутство» не поширюється на юридичних осіб, якіне займаються згідно статутами (положеннями) систематичною підприємницькою діяльністю.
З іншого боку, у відносинах банкрутства виступають кредитори.Це можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, що мають підтверджені належнимидокументами майнові вимоги до боржника. До кола кредиторів не входять ті суб’єкти,майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою.
Якщо до одного боржника мають майнові вимоги два або більше кредиторів,останні повинні діяти у справах про банкрутство як збори кредиторів. Збори можутьстворювати комітет кредиторів. Коли кредиторів більше десяти, створення такого комітетує обов’язковим. Повноваження цього органу визначають збори. Ці органи — збори, комітет— необхідні для участі у провадженні у справах про банкрутство з боку кредиторівз тим, щоб діяли не окремі численні кредитори, а один спільний, об’єднаний кредитор.
До недавнього часу для більшості суб’єктів господарювання процесибанкрутства були мало відомі. Лише в період реформування економіки (після ліквідаціїпланового розподілу використання грошових ресурсів) відчутними стали такі економічніявища як нерентабельність, неплатоспроможність підприємств. Характерними ознакамифінансової кризи підприємства є скорочення попиту на його продукцію, і, як наслідок,зниження обсягів виробництва; зростання заборгованості постачальникам, держбюджетута банкам; затримки з виплатою заробітної плати працівникам. Кількість таких підприємствв економіці України неухильно зростає. Причому тенденції банкрутства поширюютьсяне лише на окремих суб’єктів господарювання, а й на цілі галузі економіки (наприклад,сільське господарство, яке вже впродовж багатьох років перебуває в глибокій фінансовійкризі і де понад 85% господарюючих суб’єктів закінчують свою діяльність щорічноіз збитками; в промисловості збитковим є кожне друге підприємство).
Крім того, процес приватизації також призвів до корінної змінипринципів управління підприємством, зачепив основи його існування. В ході приватизаціїдержава втратила роль адміністратора, передав її акціонерам (новим господарям) тавиконавчому органу управління – правлінню на чолі з головою. Саме ж підприємствоопинилося в агресивному ринковому середовищі. З одного боку, вчорашні дружні колегипо галузі перетворилися на підступних конкурентів, з іншого – на утворений ринокхлинула більш якісна та часто більш дешева продукції іноземних виробників. По суті,у багатьох підприємств, в наслідок приватизації, так і не з’явився реальний господар,зацікавлений в розвитку підприємства і в стабільній його роботі. Це далеко не повнийперелік проблем, які для багатьох українських підприємств стали причиною банкрутстваі ліквідації.
В цілому фактори, які є передумовою банкрутства підприємств можназгрупувати на зовнішні по відношенню до підприємства (економічні, політичні, демографічні,посилення міжнародної конкуренції, НТП, банкрутство боржників), на які воно не маєможливості впливати або цей вплив дуже слабкий, та внутрішні (зростання дебіторськоїзаборгованості, дефіцит власних оборотних коштів, неефективність фінансових вкладень,відсутність договірної дисципліни тощо), які безпосередньо залежать від організаціїроботи на самому підприємстві. Банкрутство підприємства є наслідком одночасноговпливу на нього усіх цих факторів. Втім у розвинутих країнах з ринковою економікою,з стійкими політичною та економічною системами, банкрутства звичайно на 1/3 зумовленізовнішніми факторами і на 2/3 – внутрішніми.
Щоб процеси банкрутства господарюючих суб’єктів завдавали найменшоїшкоди економіці держава повинна активно виконувати свою регулюючу роль у формуваннівідносин власності. А для цього необхідно мати відповідну зважену законодавчу базу.Серед законодавчих актів, які регулюють відносини власності значне місце належитьЗУ «Про власність», Земельному кодексу, ЗУ «Про банкрутство підприємств» та іншимзаконам економічного блоку, які чекають прийняття їх ВРУ. Нажаль, ЗУ «Пробанкрутство», прийнятий у травні 1992 р., не відповідав вимогам економіки і мавряд істотних недоліків. Головний з яких – його спрямованість не на санацію і поліпшенняплатоспроможності підприємств, а на їх ліквідацію. Зокрема, Законом було передбаченодосить прості причини визнання підприємства банкрутом. Для прийняття арбітражнимсудом рішення про фінансову неплатоспроможність або про загрозу її виникнення, кредиторамдостатньо було подати до судових органів інформацію щодо фінансово майнового стануборжника. Розгляд справ затягувався, зазвичай, на кілька місяців (Закон не регламентувавстроки здійснення процедури банкрутства та граничні строки ліквідації підприємства-банкрута),в наслідок чого, як свідчить досвід, кредитор нерідко сам опинявся у становищі банкрута.Адже найчастіше виявлялося, що відшкодувати його втрати нічим, оскільки основніфонди боржника фізично і морально зношені, обігових коштів немає, доходи від реалізаціїмайна мізерні.
В результаті недосконалості Закону з питань повернення боргівнеплатоспроможними підприємствами, відсутності чіткості в процедурі укладання мировоїугоди та умов прощення безнадійної до стягнення кредиторської заборгованості в господарськихвзаємовідносинах між суб’єктами підприємницької діяльності відбулося різке збільшеннячисла позовних заяв до арбітражних судів щодо оголошення боржників банкрутами Кількістьпорушених справ за 1996-99 рр. зросла майже в 2 рази, а кількість винесених постановпро визнання банкрутом – в 3,7 рази. Через основний недолік Закону – обмеженістьреорганізаційних процедур як з боку боржника, так і з боку кредиторів – ліквідаційнікомісії були вимушені подавати арбітражним судам свої рішення про ліквідацію боржникаяк юридичної особи. Відтак кількість справ, завершених із затвердженням ліквідаційногобалансу зросла з 1996 по 99 рр. в 5,1 разів і на кінець 1999 р. становила 70% дочисла постанов про визнання суб’єктів господарювання банкрутами. В той же час числосправ, припинених із затвердженням умов санацій зменшилося на 64%.
Отже, як бачимо, Закон, який був покликаний впорядковувати процесибанкрутства як механізму реформування відносин власності та структурної перебудовиукраїнської економіки, перетворився на додатковий фактор руйнації її господарськогокомплексу.
Але банкрутство – це один з ключових елементів ринкової економікиі інститут розвиненої системи громадянського та торговельного права, це механізм,який дає можливість уникнути катастрофи та вигідно розпорядитися засобами. Ситуаціябанкрутства підприємств є типовою для економіки не лише країн, що розвиваються,а й будь-якої з розвинутих країн. Зокрема, у країнах Євросоюзу щороку банкрутуєзначна кількість підприємств і підприємців – з кожних 100 новостворених підприємствна ринку залишаються 20-30. У США в 1998 р. збанкрутувало близько півмільйона підприємстві понад сто тисяч фізичних осіб. І незважаючи на банкрутство частини фірм, економікаєвропейських країн розвивається із передбачуваними темпами, що пояснюється тим,що законодавство і процедури банкрутства використовуються у них в першу чергу дляоздоровлення економіки. Для України такі умови були створені після прийняття ЗУ“Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30.06.99р. №784-XIV, який набрав чинність з 1 січня 2000 р. (для сільськогосподарських товаровиробників– з 1 січня 2004р.).
З моменту виникнення приватної власності закони ніколи не булимилосердні до неспроможних боржників. У середньовіччі, наприклад, гарантом забезпеченняповернення боргу було не майно, а сама особа боржника: його життя, особиста свободата недоторканність. Розвиток капіталістичних відносин потребував інших засобів боротьбиз цим явищем. Поступово в цивільному та торговому законодавстві більшості країнбуло запроваджено норми, спрямовані не на тілесне покарання банкрута, а на стягненняйого майна з метою задоволення позовів та претензій кредиторів. Ці питання регулюються,як правило, спеціальним законом про банкрутство.
Закон «Про банкрутство» повинен виконувати три основні функції:
1. Служити механізмом запобігання непродуктивному використаннюактивів підприємств.
2. Бути інструментом реабілітації підприємств, які опинилися намежі банкрутства, однак мають значні резерви для успішної фінансово-господарськоїдіяльності в майбутньому. Як правило, така реабілітація передбачає фінансову реорганізацію.
3. Сприяти якнайповнішому задоволенню претензій кредиторів.
За своєю суттю інституція банкрутств є одним із способів відбору(селекції) суб’єктів господарювання. У ринковій економіці банкрутство підприємств— нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишаєтьсявід 20 до ЗО. У США, наприклад, загальна кількість підприємств, оголошених банкрутамив 1997 році, становила близько 30 000, в Росії — 2040. В Україні спостерігаєтьсястійка тенденція до збільшення кількості порушених справ про банкрутство (рис 1).Щоправда, лише 35-45% підприємств, на які подано позови, оголошуються банкрутами.Близько 10-15% всіх поданих позовів стосуються підприємств з державною формою власності.
Проте поширеною є думка, що в перехідний до ринкової економікиперіод положення закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнанняйого банкрутом» щодо державних підприємств мають бути поблажливішими, щоб запобігтилавині банкрутств таких підприємств. Поширення лояльного підходу на приватний сектор(у тім числі на приватизовані підприємства) не вважається доцільним, оскільки туткриється певна небезпека. Якщо приватні підприємці не будуть повною мірою обмеженідією закону про банкрутство, то може суттєво постраждати фінансова дисципліна. Це,в свою чергу, зменшить довіру до приватного підприємництва та знизить темпи йогорозвитку.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможностіборжника або визнання його банкрутом» під банкрутством розуміють пов’язану з недостатністюактивів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установленийдля цього строк пред’явлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобов’язанняперед бюджетом[1].
Підставою для порушення справи про банкрутство підприємства єписьмова заява будь-кого з кредиторів боржника, органів державної податкової службиабо контрольно-ревізійної служби до арбітражного суду. Кредитор може звернутисяіз такою заявою, коли дебітор неспроможний задовольнити протягом одного місяця визнаніним претензійні вимоги. Крім того, боржник може звернутися до арбітражного судуз власної ініціативи за його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності.До заяви боржника додаються список його кредиторів і боржників, бухгалтерський баланста інша інформація про його фінансове та майнове становище.1.2 Передумови потраплянняпідприємства до банкрутства та нормативно-правова база регулювання цього процесу
В Україні на сьогодні сформована багаторівневасистема державних органів, діяльність яких безпосередньо спрямована на проведенняантикризового регулювання економіки.
27 березня 2006 року рішенням КабінетуМіністрів України створено Державний департамент з питань банкрутства як урядовийорган державного управління. Департамент входить у склад Міністерства економікиУкраїни та йому підпорядковується.
Департамент у своїй діяльності керуєтьсяКонституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету МіністрівУкраїни, Положенням [11], а також наказами Мінекономіки.
Департамент відповідно до покладених нанього завдань:/>
1)        сприяє створеннюорганізаційних, економічних та інших умов для здійснення процедур відновлення платоспроможностіборжника або визнання його банкрутом;
/>2)        забезпечуєведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справіпро банкрутство, визначає форму подання арбітражними керуючими (розпорядниками майна,керуючими санацією, ліквідаторами) (далі – арбітражні керуючі) інформації, необхідноїдля ведення зазначеної бази даних;
/>3)        забезпечуєздійснення процедури банкрутства відсутнього боржника;
/>4)        організовуєроботу із забезпечення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації арбітражнихкеруючих;
/>5)        ліцензує діяльністьарбітражних керуючих;
/>6)        організовуєроботу комісії з підготовки пропозицій господарському суду щодо кандидатур арбітражнихкеруючих, утвореної Мінекономіки;
7)        виконує іншіфункції, передбачені законодавством.
/>/>Департамент для виконання покладенихна нього завдань може утворювати за погодженням з Міністром економіки в межах граничноїчисельності працівників Департаменту територіальні органи.
Банкрутство як одна з юридичних підставліквідації підприємств регулюється Законом України «Про підприємства в Україні»(статті 24 і 34). Порядок і умови визнання суб’єктів підприємницької діяльностібанкрутами з метою задовольнити претензії кредиторів регулює спеціальний Закон України«Про банкрутство» від 14 травня 1992 p., що нині діє в редакції від 30 червня 1999р. І називається «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом». Цей Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможностісуб’єкта підприємницької діяльності – боржника або визнання його банкрутом та застосуванняліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів [25,с. 10].
Відповідно до п. 1 ст. 2 нового Законудержавну політику щодо запобігання банкрутству, а також забезпечення умов реалізаціїпроцедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовнодержавних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власностіперевищує двадцять п’ять відсотків, суб’єктів підприємницької діяльності інших формвласності у випадках, передбачених Законом, здійснює державний орган з питань банкрутства,який діє на підставі Положення, затвердженого у встановленому порядку. У ЗаконіУкраїни «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом» визначені такі його функції:
1)        сприяє створеннюорганізаційних, економічних, інших умов, необхідних для реалізації процедур відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом;
/>2)        пропонує господарськомусуду кандидатури арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів)для державних підприємств або підприємств, у статутному фонді яких частка державноївласності перевищує двадцять п’ять відсотків, щодо яких порушена справа про банкрутство,та в інших випадках;
/>3)        організовуєсистему підготовки арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією,ліквідаторів);
/>4)        здійснює ліцензуваннядіяльності фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюютьдіяльність як арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори);
/>5)        забезпечуєреалізацію процедури банкрутства щодо відсутнього боржника;
/>6)        здійснює веденняєдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі пробанкрутство, встановлює та затверджує форму подання арбітражним керуючим інформації,необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадженняу справі про банкрутство;
/>7)        організовуєпроведення експертизи фінансового становища державних підприємств і підприємств,у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п’ять відсотків,при підготовці справи про банкрутство до розгляду або під час її розгляду арбітражнимсудом у разі призначення судом експертизи та надання відповідного доручення;
/>8)        готує на запитисуду, прокуратури або іншого уповноваженого органу висновки про наявність ознакприховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства щодо державнихпідприємств чи підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищуєдвадцять п’ять відсотків;
/>9)        готує та подаєна затвердження Кабінету Міністрів України у встановленому порядку типові документищодо здійснення процедур банкрутства.
Суб’єктами банкрутства (банкрутами) чинний Закон визнає юридичнихта фізичних осіб, зареєстрованих як суб’єкти підприємницької діяльності.
Внаслідок порушення справи про банкрутство виникає комплекс процесуальнихправовідносин щодо: порушення провадження у справі, забезпечення грошових вимогкредиторів, попереднього засідання арбітражного суду, судової санації, визнанняборжника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, мирової угоди, припиненняпровадження у справі про банкрутство тощо.
Боржником відповідний суб’єкт вважається на всіх стадіях провадженняу справі про банкрутство, банкрутом – після того, як арбітражний суд прийме постановупро визнання боржника банкрутом.
З іншого боку, у відносинах банкрутства виступають кредитори.Це можуть бути юридичні або фізичні особи, які мають у встановленому порядку підтвердженідокументами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника, щодо виплати заборгованостіпо заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової службита інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністюсправляння податків і зборів (обов’язкових платежів).
До інших державних органів Закон, зокрема, відносить: органи місцевогосамоврядування або центральні органи виконавчої влади (п. 2 ст. 42; п. 2 ст. 43);державні органи з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення віднаслідків Чорнобильської катастрофи, з питань охорони навколишнього природного середовищата ядерної безпеки, з питань геології та використання надр (п. 2 ст. 43); державнийорган у справах нагляду за страховою діяльністю (п. 1 ст. 45); державний орган зпитань регулювання ринку цінних паперів (п. 1 ст. 46).
Законодавством передбачено два види позасудових процедур, якіможуть провадитися з метою запобігання банкрутству: фінансова допомога і відновленняплатоспроможності боржника (досудова санація).
Фінансова допомога боржнику в розмірі, достатньому для погашеннязобов’язань боржника перед кредиторами, у тому числі зобов’язань щодо сплати податківі зборів, може бути надана власником майна державного чи приватного підприємства,засновниками (учасниками) боржника – юридичної особи, кредиторами боржника, іншимиособами.
Досудова санація – це система заходів щодо відновлення платоспроможностіборжника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном)боржника, інвестор з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних,організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних,правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження усправі про банкрутство.
Досудова санація державних підприємств провадиться за рахуноккоштів державних підприємств та інших джерел фінансування. Обсяг коштів для проведеннядосудової санації державних підприємств за рахунок коштів Державного бюджету Українищорічно встановлюється законом про Державний бюджет.
Провадження у справах про банкрутство регулюється Законом [5],Господарським процесуальним кодексом України. Особливості провадження у справахпро банкрутство банків регулюються Законом України „Про банки і банківську діяльність”.
Відповідно до Закону [5] щодо боржника застосовуються такі судовіпроцедури банкрутства:
/>-       розпорядженнямайном боржника;
/>-       мирова угода;
/>-       санація (відновленняплатоспроможності) боржника;
/>-       ліквідаціябанкрута.
Справи про банкрутство підвідомчі господарськимсудам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника відповідно до п.1 ст.6Закону [5].
У навчальному посібнику по господарськомуправі України виділені наступні етапи провадження у справі про банкрутство [25,с. 206-209]:
–         порушенняпровадження у справі;
–         підготовчезасідання господарського суду;
–         виявленнякредиторів та інвесторів;
–         попереднєзасідання господарського суду;
–         проведеннязборів кредиторів і утворення комітету кредиторів;
–         підсумковезасідання господарського суду;
–         винесенняухвали про санацію;
–         визнання боржникабанкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;
–         припиненняпровадження у справі про банкрутство
На стадії порушення провадження у справіарбітражний суд розглядає заяву на предмет того, чи підлягає вона прийняттю, а справа– порушенню. Суддя господарського суду приймає заяву про порушення справи про банкрутство,якщо її подано з додержанням встановлених вимог.
Суддя, прийнявши заяву про порушення справипро банкрутство, не пізніше ніж на п’ятий день з дня її надходження виносить і направляєсторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадженняу справі про банкрутство. В ухвалі, крім іншого, повинно бути вказано про введенняпроцедури розпорядження майном боржника та призначення розпорядника майна. Якщож останнього призначити неможливо, він призначається на підготовчому засіданні арбітражногосуду.
Підготовче засідання господарського суду необхідне для:
–       оцінки поданихдокументів;
–       заслуховуванняпояснення сторін;
–       розгляду обґрунтованостізаперечень боржника;
–       призначеннярозпорядника майна, якщо при прийнятті заяви про порушення справи про банкрутствопризначити його було неможливо.
Виявлення кредиторів здійснюється шляхом подання ними у місячнийстрок з дня опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство до господарськогосуду письмових заяв про грошові вимоги до боржника та документів, що їх підтверджують.
Інвестори (фізичні та юридичні особи,які виявлять бажання взяти участь у процедурі санації боржника) подають розпорядниковімайна заяву про участь у санації боржника.
Попереднє засідання господарського суду проводиться не пізнішетрьох місяців після проведення підготовчого засідання суду. У попередньому засіданнігосподарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо якихбули заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєструвимог кредиторів. За результатами розгляду арбітражний суд виносить ухвалу, в якійзазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядникоммайна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата проведення зборів кредиторів.
Протягом десяти днів після винесення ухвали за результатами попередньогозасідання суду розпорядник майна повідомляє кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторівпро місце і час проведення зборів кредиторів та організує їх проведення.
До компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішення про:
–       вибори членівкомітету кредиторів;
–       визначеннякількісного складу комітету кредиторів, визначення його повноважень, достроковеприпинення повноважень комітету кредиторів або окремих його членів;
–       інші питання,передбачені Законом.
Суд за клопотанням комітету кредиторів має право винести ухвалупро проведення санації боржника та призначення керуючого санацією. Санація вводитьсяна строк не більше дванадцяти місяців, який може бути подовжений ще до шести місяцівабо скорочений.
Протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржникакеруючий санацією зобов’язаний подати комітету кредиторів для схвалення план санаціїборжника. План санації повинен передбачати строк відновлення платоспроможності боржника.Платоспроможність вважається відновленою за відсутності ознак банкрутства.
У ряді випадків суд приймає постанову про визнання боржника банкрутомі відкриває ліквідаційну процедуру. Строк ліквідаційної процедури не може перевищуватидванадцяти місяців, проте цей строк може бути продовжений арбітражним судом на шістьмісяців.
З дня прийняття арбітражним судом постанови про оголошення боржникабанкрутом і відкриття ліквідаційної процедури підприємство юридичне переходить уновий правовий статус – статус банкрута. Цей правовий статус передбачає ряд особливихюридичних положень:
–       підприємницькадіяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовленняпродукції у разі можливості її продажу;
–       строк виконанняусіх грошових зобов’язань банкрута та зобов’язань щодо сплати податків і зборів(обов’язкових платежів) вважається таким, що настав;
–       припиняєтьсянарахування неустойки (штрафу, пені), відсотків та інших економічних санкцій завсіма видами заборгованості банкрута;
–       відомостіпро фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційнутаємницю;
–       укладенняугод, пов’язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам,допускається в порядку, передбаченому Законом;
–       скасовуєтьсяарешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодорозпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмеженьщодо розпорядження майном банкрута не допускається;
–       вимоги зазобов’язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедурбанкрутства, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;
–       виконаннязобов’язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченихЗаконом.
Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадженняу справі про банкрутство. Під мировою угодою у справі про банкрутство розумієтьсядомовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки,а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодоюсторін.
Мирова угода може бути розірвана за рішенням арбітражного суду.
Арбітражний суд припиняє провадження у справі про банкрутство,якщо:
–       боржник невключений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або доРеєстру суб’єктів підприємницької діяльності;
–       подано заявупро визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у форміперетворення) юридичної особи;
–       у провадженніарбітражного суду є справа про банкрутство того ж боржника;
–       затвердженозвіт керуючого санацією боржника в порядку, передбаченому Законом;
–       затвердженомирову угоду;
–       затвердженозвіт ліквідатора;
–       боржник виконавусі зобов’язання перед кредиторами;
–       кредиторине висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутствоза заявою боржника.
Існуючі правові засади та організаційниймеханізм впровадження справи про банкрутство, ліквідаційної та реорганізаційноїпроцедур є вагомим фактором, який повинен враховуватися при розробці та впровадженнізаходів щодо виведення підприємства зі стану кризи.
За результатами проведеного аналізу можнавиділити основні положення нормативного регулювання банкрутства:
–               державне регулюваннябанкрутства здійснюється Державним департаментом з питань банкрутства, органи місцевогосамоврядування або центральні органи виконавчої влади, інші державні органи;
–               позасудовимипроцедурами, які можуть провадитися з метою запобігання банкрутству, є: фінансовадопомога і відновлення платоспроможності боржника;
–               судовими процедурамибанкрутства, які застосовуються до боржника, є розпорядження майном боржника, мироваугода, санація та ліквідація боржника./>1.3 Сучаснийстан економіки України її вплив на банкрутства підприємств та заходи щодо її реформування
Основне завдання структурної перебудови економіки України- формування сучасної, ефективної, раціональної, екологічно безпечної структуриекономіки та створення конкурентноздатного вітчизняного виробництва на основі реалізаціїабсолютних та відносних переваг країни.
Для удосконалення відтворювальних пропорцій потрібні: модернізаціявиробництва, його технічне та технологічне оновлення
– зниження ресурсомісткості (фондо-,матеріало-, енерго-, працемісткості) виробництва
– зміна співвідношення між виробництвомзасобів виробництва та предметів споживання на користь останнього
– створення умов для розширеноговідтворення (інвестування)
– посилення технологічної цілісностіпідприємств та галузей, забезпечення закінченого (замкненого) циклу виробництва.Формування ефективної галузевої структури економіки передбачає: усунення гіпертрофованихдиспропорцій між реальним та фінансовим секторами економіки, а також всередині кожногоз них
– переважний розвиток галузей,що задовольняють потреби людей
– широкий розвиток сфери послуг
– створення та розвиток наукомісткихта високотехнологічних галузей і виробництв
– розвиток переробних галузейекономіки на новій технічній та технологічній базі
– конверсія військового виробництваі — розвиток експортних та імпортозамінних виробництв
– розвиток пріоритетних (ключових)галузей національної економіки.
Оптимізація територіальної структури економіки передбачає:
– забезпечення комплексного іпропорційного розвитку всіх районів та регіонів країни на основі раціонального використанняконкретних умов, наявних ресурсів (трудових, земельних, водних, енергетичних тощо)
– усунення диспропорцій у розвиткуокремих територій, забезпечення вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку
– гармонізація загальнодержавнихта регіональних інтересів. Зовнішньоекономічна структура економіки потребує: збільшенняекспортного потенціалу країни
– зменшення в експорті часткисировини та матеріалів і збільшення частки продукції переробних галузей
– збільшення в імпорті часткипрогресивного обладнання та машин і зменшення продуктів харчування і продукції,що може вироблятися на вітчизняних підприємствах.
Соціальна структура економіки потребує:
– подальших змін у системі власності(роздержавлення, приватизація, вдосконалення функціонування державного сектору,розвиток малого і середнього бізнесу) та формування ефективного власника регулюваннядоходів населення,
– створення ефективного мотиваційногомеханізму високопродуктивної праці, усунення великої диференціації доходів та соціальнийзахист вразливих верств населення.
Заходи держави щодо структурного реформування економіки:вдосконалення нормативно-правового забезпечення структурної перебудови
– створення сприятливих умовдля реалізації конкурентних переваг, формування реального національного капіталу
– виділення пріоритетних галузейі виробництв, їх державна підтримка
– макроекономічна стабілізація,стимулювання прогресивних структурних зрушень в економіці
– ефективна державна інвестиційната інноваційна політика
– розробка макроекономічних прогнозівщодо формування сучасної структури економіки
– розробка загальнонаціональнихта галузевих програм структурних перетворень
– раціональне залучення іноземногокапіталу, здатного забезпечити реформування структури економіки
– інформатизація суспільства,оволодіння сучасними інформаційними технологіями. Конкурентні переваги — наявністьспецифічних ресурсів, використання яких за відповідних умов забезпечує додатковийефект завдяки нижчим витратам на одиницю продукції.
Конкурентні переваги України: кваліфіковані трудові ресурси
– значні запаси чорнозему, вигіднорозташовані сільськогосподарські угіддя та сприятливі природно-кліматичні умови
– значні вільні виробничі площі,використання яких дає можливість нарощувати виробництво з відносно невеликими витратами
– вигідне географічне положеннята транспортна інфраструктура
– значний науково-технологічнийпотенціал (наукові школи, унікальні сучасні технології виробництва).
Метод ключових галузей — визначення галузей із сильнимизворотними зв’язками, здатних викликати відповідну ланцюгову реакцію економічногорозвитку, обумовити позитивні зрушення в економіці і забезпечити реалізацію цілейекономічної політики держави.
Пріоритетна галузь — галузь, розвиткові якої держава надаєперевагу, враховуючи її роль і важливість для економіки країни. Пріоритети структурноїполітики України (за використанням конкурентних переваг) 1 група — наукомісткі татехнологічні галузі (ракетно-космічна техніка, літако- та моторобудування, електрозварювання,порошкова металургія, біотехнологія, мікроелектроніка, робототехніка, машинобудування,окремі виробництва ВПК)
2 група — галузі та підгалузі агропромислового комплексу(зокрема переробні), що мають унікальні природні основи, традиції виробництва таекспорту різноманітних продуктів харчування (харчова, борошномельно-круп’яна, кондитерська,овочево-консервна, комбікормова, галузі легкої промисловості, які спеціалізуютьсяна первинній переробці сільськогосподарської сировини тощо)
3 група — транзитні перевезення вантажів, транспортуваннянафти, газу, електроенергії, надання міжнародних послуг у галузі транспорту, зв’язку,телекомунікацій
4 група — рекреаційно-туристичний та оздоровчо-лікувальнийкомплекси Карпат, Причорномор’я, Приазов’я, інших регіонів країни
5 група — види діяльності, пов’язані із забезпеченням здоров’ялюдини і охороною навколишнього середовища.
Розділ 2. Аналіз фінансово-економічного стану підприємства наприкладі ВАТ „Білоцерківський молочний завод” 2.1 Діагностика фінансового стану підприємства ВАТ «Білоцерківський молочнийзавод»
ВАТ «Білоцерківський молочний завод» виробляє молочну продукцію під запатентованою торгівельноюмаркою.
— Молоко пастеризоване – 100 т\сутки;
— Масло вершкове – 4,5 т\сутки;
— Сухе знежирене молоко – 7,6 т\сутки.
Поточна потужність підприємства в сезон складає 65-75%.Діяльність підприємства зосереджена на виготовленні і оптовій торгівлі молочнимипродуктами. Чисельність зайнятих з розрахунку на повний робочий день — 163 чіл,у тому числі адміністративний персонал — 23 чіл.
Земельна ділянка 5,9322 га, у тому числі під заводом 3,2604га, очисні споруди 1,5165 га, три артезіанські свердловини 1,553 га. Загальна площаЦілісного майнового комплексу 3629,6 кв.м.
У 2006 році була проведена реконструкція котельної (перехідз мазуту на газ), встановлені 2 нових казана марки ДЕ-6,5/14 і марки ДЕ-4/14 з газово-мазутнимипальниками типа ГМ і залишено місце під третій казан.
Також є цех №2 (приймальний пункт молока), земельна ділянка0,14 га, площа виробничих приміщень 273,2 кв. м. Виробництво повністю оснащене всімтехнологічним устаткуванням автотранспорту. В цілях роздрібної реалізації молочноїпродукції, побудували власний магазин площею 59,4 кв.м. Ринок збуту готової продукціїскладається з крупних українських підприємств-переробників і експортерів.
Цех сухого знежиреного молока: Сушка розпильна ЦТ-500 (виробництвоНімеччини) – продуктивність 500 кг випареної вологи в годину, вакуумні випарні установкиЛіганд (2шт., Німеччина)- продуктивність 4000кг випареної вологи в годину кожна.
Маслоцех: мелешинська лінія по виробництву масла, у томучислі маслозбивач МО-001- 4х циліндровий (2007г.) — продуктивність 700 кг маслав годину, маслозбивач ТОМ-3, продуктивність 400 кг масла в годину, ванна ВН-600(3 шт), сепаратори Г9ОСК Г9ОС2К, Г9ОСК Фасувальна машина для масла АРМ (фасовкау фольгу в пачки по 200 гр.) — продуктивність до 1000 кг в годину
Устаткування розраховане на переробку 100 тонн сировинив добу. Добова заготівка молока на заводі складає, не менше: у зимовий період — 20 тонн; березень — 30 тонн; травень — 60 тонн; літній період — 80 тонн.
Ефективний менеджмент можливий за умовиусвідомлення змісту і раціонального використання функцій організації і функцій менеджменту,вміння вищого керівництва організації структурувати функції менеджменту відповіднодо функцій організації і формувати адекватну його структуру.
Функції організації – комплекси дій іоперацій, які здійснює організація як єдине ціле, або делеговані нею працівники,у внутрішньому і зовнішньому середовищах задля функціонування та розвитку організації.
На думку А. Файоля, організація здійснюєтакі функції [50, с. 9]:
–               технічну (виробничу);
–               комерційну(закупівля, збут, обмін, маркетинг);
–               фінансову(раціональне використання власного та залученого капіталу);
–               бухгалтерську(облік, статистика, аналіз);
–               захисну (захистмайна і людей);
–               адміністративну(управлінську).
Технічна функція об’єднує основні та допоміжніоперації виробництва. Науково-дослідні та проектні розробки, які є складовою технічноїфункції, мають відноситися до таких галузей господарства, у функціонуванні якиху підприємства є досвід. Це допоможе скоротити витрати на дослідження, опануваннята початок виробництва нових товарів та послуг, адже задля діяльності у іншій галузіпотрібні інші ресурси та їх постачальники. У іншому ж випадку підприємство можемати великі прибутки від продажу ексклюзивного товару, якого ще немає на ринку,а може і отримати збитки, не маючи досвіду роботи у новій галузі та потрібних ресурсів,виробляючи при цьому товар, який не користується попитом.
Планування виробництва за класифікацієюА. Файоля також відноситься до технічної функції. Але ця операція є складовою функціїменеджменту «планування» і буде розглянута далі.
Контролювання якості продукції та послуг– важлива операція у діяльності підприємства, управління якою на ВАТ «Білоцерківськиймолочний завод» є завданням заступника директора з якості. На підприємстві впроваджуютьсястандарти якості продукції ISO:9001, визнані на світовому ринку. Продукція, якане пройшла перевірки якості не виходить на ринок та не продається.
До комерційної функції належать операціїзакупівлі сировини і обладнання, енергоресурсів. Ресурсів повинно бути достатньодля функціонування підприємства. Замала їх кількість призведе до недоотримання максимальноможливих прибутків через неповного виконання ринкової ніші, зайнятої підприємством.Невикористаними ринковими можливостями обов’язково скористається інша організація(конкурент), наслідком чого може стати послаблення ринкової позиції підприємствата розширення можливостей конкурентів. Закупівля зайвих ресурси, які неможливо використатина даному виробництві чи використання яких призведе до виробництва такої кількостіпродукції, велика частина якої не буде продана найближчим часом та може бути зіпсована,також є неефективною. Тому потрібно аналізувати ринковий попит та закупати такукількість ресурсів, використання якої призведе до виробництва оптимальної у данихринкових умовах кількості продукції.
Але при закупівлі оптимальної кількостіресурсів неналежної якості також не має можливості прогнозувати великих прибутківіз-за можливого виробництва неякісної продукції. Тому при виборі постачальниківресурсів потрібно брати до уваги тих, які користуються повагою у інших підприємств-конкурентівта які пропонують товари (товари для перепродажу, ресурси) за прийнятними цінами.
При виборі персоналу організації виправданимє орієнтування на працівників, які добре орієнтуються у майбутній роботі та маютьвідповідний досвід. При цьому може виникнути ситуація (є вірогідність, що так ібуде), за якої потрібний працівник вимагає високої заробітної плати і досить проблематичнозамінити його іншим. За такої ситуації деякі керівники погоджуються із вимогамипрацівника та оплачують його працю відповідно його вимог за умови виконання роботивідповідної якості.
Маркетингові дослідження входять до складуоперацій комерційної функції організації і мають велике значення для успішного виробництвата продажу продукції, яка буде користуватися попитом на ринку. На думку доктораекономічних наук Маслової Т.Д., система маркетингових досліджень – сукупність прийомівта ресурсів, які постійно функціонують та надають ексклюзивну інформацію для вирішеннянестандартних проблем управління [40, ст. 76].
Результатом маркетингових досліджень маєбути інформація про стан об’єкта дослідження. Але щоб інформація була корисною дляприйняття рішення, воно повинна мати такі властивості: правдивість, актуальність,повнота, можливість порівняння із аналогічною інформацією, економічність.
Витоки інформації для антикризового маркетингуподіляються на дві групи:
–               витоки первинноїінформації – об’єкт дослідження;
–               витоки вторинноїінформації – інші суб’єкти господарських відносин, які подають інформацію в обробленомувигляді, призначеному для вивчення об’єкта дослідження.
Типові напрямки маркетингових досліджень:
–               вивчення макросередовища– дослідження законодавства, економічних, екологічних умов, демографічних течій;
–               вивчення внутрішньогосередовища – дослідження сильних та слабких сторін організації, виробничо-збутовоїдіяльності;
–               вивчення ринка– пошук невикористаних ринкових можливостей, розподілу долів ринку між конкурентами,вивчення реакції покупців на маркетингові стимули;
–               вивчення товару– аналіз відповідності характеристик товару ринковим потребам.
Тільки у тому випадку, коли підприємствомає можливість пропонувати та пропонує покупцям такі товари, які їм потрібні заприйнятною ціною, у потрібній кількості, відповідної якості, у потрібному місціта у потрібний час, з’являються передумови для стабільного функціонування організації.
Фінансова функція передбачає управлінняфінансовими потоками організації, її прибутками та витратами, фінансування виробництва,кредитування діяльності, розрахунки з постачальниками та покупцями тощо.
Бухгалтерська функція охоплює облік рухутоварів, матеріальних цінностей, фінансів. Бухгалтерський облік за Законом України „Про бухгалтерськийоблік та фінансову звітність в Україні” визначається як процес виявлення, вимірювання,реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльністьпідприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Відповідальністьза несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського облікута недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписалиці документи [4]. За додержання законодавства при виконанні бухгалтерського облікунесуть відповідальність і керівник і головний бухгалтер, але основна відповідальністьлежить на керівникові, оскільки головний бухгалтер йому підпорядкований.
У рамках цієї функції важливим є проведенняаналізу положення підприємства на ринку. Результатом аналізу має бути звіт про сильніта слабкі сторони підприємства. Інформація на вході та виході фінансового аналізумає відповідати усім вимогам маркетингової інформації.
У процесі виробничої діяльності підприємстваважливим є захист матеріальних, нематеріальних цінностей організації, персоналу,що є завданням захисної функції організації. Анрі Файоль розглядав цю функцію уконтексті страхової функції організації та як одну з її задач визначав страхуваннявласності «від замаху та, взагалі, різних перешкод соціального характеру, які можутьзаподіяти шкоду функціонуванню і, навіть, життю підприємства» [50, с. 10]. В сучаснихумовах для захисту підприємства від небажаного втручання ззовні задіяні різноманітніохоронні системи. На ВАТ «Білоцерківський молочний завод» ця функція покладена наслужбу охорони, яка слідкує за порядком на території заводу і у разі порушення нормта правил поведінки вживає заходи щодо усунення проблеми, яка виникла.
До основних задач адміністративної функціїорганізації відносяться операції по управлінні підприємством. А. Файоль придававцій функції особливого значення. Управляти – значить передбачати, організувати,наказувати, координувати та контролювати. У задачах управління чітко визначені чотирифункції менеджменту: планування (передбачення), організація, мотивація (відданнянаказів) та контроль (координування та контролювання).
Визначення функцій підприємства та конкретнихзадач по виконанню кожної функції є важливим інструментом ефективного функціонуваннясучасної організації.
Визначивши основні функції антикризовогоменеджменту та проаналізувавши їх розвиток на ВАТ «Білоцерківський молочнийзавод», можна зробити висновки:
–               функціямиантикризового менеджменту є планування, організація, мотивація та контроль, яківключені до адміністративної функції організації, завданням якої є управління підприємством;
–               на молокозаводівпроваджені та діють основні задачі антикризового управління, проте важливо робитибільш повний аналіз внутрішнього середовища, використовуючи усі методи попередженнякризових явищ.
Бухгалтерський баланс (форма №1) є найбільшінформативною формою для аналізу та оцінки фінансового стану підприємства. За допомогоюбалансу:
–               керівникиотримують інформацію про положення свого підприємства у системі аналогічних підприємствна ринку;
–               аналітикивизначають напрями фінансового аналізу.
Одним із найбільш поширених та інформативнихвидів аналізу є горизонтальний аналіз. Ціллю горизонтального аналізу є вияв абсолютнихта відносних змін величин різних статей фінансової звітності за певний період тадати оцінку цим змінам. Найчастіше горизонтальний аналіз закінчується побудовоюоднієї чи декількох аналітичних таблиць, в яких абсолютні показники доповнюютьсявідносними темпами їх зростання чи пониження [19, с. 354].
Аналізуючи структуру балансу за 2002 рік(додаток А), тобто майна і джерел його утворення, можна зробити висновок про те,що зменшилася валюта балансу на 0,1%. Зменшення зумовлено головним чином зменшеннямгрошових коштів на підприємстві на 46,5% та погашенням дебіторської заборгованостіна 15,6%. Грошові кошти – одні із найбільш ліквідних активів підприємства і навітьнезначне їх зменшення значить пониження платоспроможності підприємства. Зменшеннядебіторської заборгованості значить виплату даному підприємстві боргів, що позитивновпливає на його фінансове становище.
Сума необоротних активів збільшилася на10,8%, що зумовлено збільшенням первісної вартості на 196,4 тис. грн. (структуранеоборотних активів на кінець 2002 року зображена на рис. 2.1). За П(С)БО 2 „Баланс”необоротні активи – це всі активи, які не є оборотними. До них належать основнізасоби та незавершене будівництво, одні із найменш ліквідних ресурсів підприємства.Збільшення первісної вартості означає вкладання коштів у основні засоби, ціллю якогоє обновлення застарілого чи покупка нового обладнання. Зменшення оборотних активівна 5,9%, відбулося за рахунок зменшення грошових коштів на підприємстві та погашеннямдебіторської заборгованості.
/>
Рис. 2.1 Структура необоротних активіву кінці 2002 року
Що стосується джерел утворення основнихзасобів, то збільшилася сума власного капіталу на 3,2 тис. грн., або 0,2%. Це зумовленолише збільшенням нерозподіленого прибутку на ту ж величину (3,2 тис. грн., або 0,5%).Наслідком збільшення нерозподіленого прибутку є розширення фінансових можливостейпідприємства. Власний капітал за П(С)БО 2 «Баланс» – це частина в активах підприємства,що залишається після вирахування його зобов’язань. Зобов’язання – це заборгованістьпідприємства. Збільшення власного капіталу означає розширення фінансових можливостейпідприємства. Слід зазначити велику вагу власного капіталу у валюті балансу – 63,8%на початку та 64% у кінці 2002 року. Поточні зобов’язання зменшилися на 0,8%, щозумовило зменшення їх питомої ваги у валюті балансу із 36,2% до 36%. Зменшення поточнихзобов’язань значить виплату підприємством боргів перед кредиторами за рахунок зменшенняресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди.
Аналізуючи баланс підприємства за 2002рік, можна зробити висновки:
1)      зменшиласявалюта балансу на 1,6 тис. грн. ( на 0,1%). Якщо така тенденція продовжиться, тоце може спричинити неплатоспроможність підприємства;
2)      оборотні активизменшуються, а необоротні – збільшуються;
3)      власний капіталпідприємства перевищує залучений і темпи його зростання вищі, ніж темпи зростаннязалученого капіталу.
/>
Рис. 2.2 Структура власного капіталу накінець 2002 року
Аналізуючи структуру балансу за 2003 рік(додаток Б), можна помітити, що збільшилася валюта балансу на 48,82%. Це зумовлено:
–       збільшеннямнеоборотних активів на 695,1 тис. грн., або на 76,31% головним чином за рахунокросту залишкової вартості основних засобів на 118,12%, що значить продовження розпочатогоу 2002 році вкладення коштів у основні засоби та вибору стратегії розширення виробництвау довгостроковій перспективі;
–       збільшеннямоборотних активів на 31,55%, що зумовлено збільшенням виробничих запасів на 50,71%,дебіторської заборгованості за товари на 33,02%, з бюджетом на 50%, та появи дебіторськоїзаборгованості за виданими авансами у розмірі 117,8 тис. грн. Слід зазначити, щосумарна вага дебіторської заборгованості у валюті балансу становить 39,6%. Збільшеннядебіторської заборгованості значить відтік ресурсів із підприємства та зменшенняможливої економічної вигоди.
Як видно із рис. 2.3 на кінець 2003 рокуоборотні та необоротні активи розподілені майже порівну в активі балансу. Негативнимявищем є зменшення кількості грошових коштів на підприємстві на 68,28%, наслідкомякого є зниження коефіцієнтів платоспроможності (Додаток Е).
Зменшення власного капіталу на 173,2 тис.грн., або на 11,47% зумовлено зменшенням нерозподіленого прибутку на ту ж величину.З’явилися забезпечення виплат персоналу та відстрочені податкові зобов’язання урозмірі 37,5 тис. грн. та 14,4 тис. грн. відповідно. У складі забезпечень виплатперсоналу відображаються нараховані у звітному періоді витрати на оплату майбутніхвідпусток, оплату праці у наступному за звітним періоді та ін.
Збільшення поточних зобов’язань на 149,75%зумовлено збільшенням кредиторської заборгованості за товари на 40,07%, та взяттякороткострокового банківського кредиту у розмірі 877,8 тис. грн.
/>
Рис. 2.3 Структура активу балансу за кінець2003 року
Аналізуючи баланс підприємства за 2003рік, можна зробити висновки:
–       збільшиласявалюта балансу на 48,82%;
–       темпи приростуоборотних активів менші за темпи приросту необоротних активів, хоча і збільшилисявідповідно до попереднього року;
–       власний капіталпідприємства на кінець періоду менший від залученого. Темпи приросту власного капіталувід’ємні (-11,47%) та менші за темпи приросту залученого капіталу (149,75%).
Аналізуючи структуру балансу за 2004 рік(додаток В), можна зробити висновок, що збільшилася валюта балансу на 2200 тис.грн., або на 62,6%, що зумовлено:
–       збільшеннямнеоборотних активів на 15,8%, до чого призвело, головним чином, збільшення вартостінезавершеного будівництва на 27,1%, збільшенням залишкової вартості основних на5,5% та появою відстрочених податкових активів у розмірі 146,3 тис. грн. Слід зазначити,що ріст незавершеного будівництва спостерігається вперше за період із 2002 рокута сигналізує про початок будівництва нової виробничої споруди. Поява відстроченихподаткових активів є наслідком тимчасової різниці між обліковою та податковою базамиоцінки податку на прибуток;
–       збільшенняоборотних активів на 102,1%, що зумовлено, головним чином, появою дебіторської заборгованостіза виданими авансами у розмірі 1379,4 тис. грн. та приростом чистої реалізаційноївартості дебіторської заборгованості за товари на 34,8%. До оборотних активів включенісерерньоліквідні та високоліквідні ресурси підприємства та їх збільшення має наслідкомможливе отримання високих прибутків у майбутньому у разі розумного використанняотриманих ресурсів. Але у даному випадку збільшилася дебіторська заборгованість,яка становить основну частину оборотних активів (рис. 2.4), що, навпаки, значитьзбільшення заборгованості фізичних чи юридичних осіб перед підприємством.
Власний капітал підприємства збільшивсяна 68,8%, до чого призвело зростання нерозподіленого прибутку на 205,9%. На кінець2004 року з’явилися забезпечення виплат персоналу та відстрочені податкові зобов’язанняу розмірі 61,7 тис. грн. та 0,4 тис. грн. відповідно. Поява відстрочених податковихзобов’язань значить появу податку на прибуток, що підлягає сплаті в майбутніх періодах.

/> 
Рис. 2.4 Структура оборотних активів укінці 2004 року
Поточні зобов’язання збільшилися на 1207,6тис. грн., що зумовлено, головним чином, зростанням кредиторської заборгованостіза товари на 157% та частковим погашенням короткострокового банківського кредиту(зменшення на 380,4 тис. грн., або на 43,3%). Наслідком збільшення кредиторськоїзаборгованості є поява нових ресурсів на підприємстві із можливістю їх використанняз метою збільшення доходу.
Аналізуючи баланс підприємства за 2004рік, можна зробити висновки:
–       збільшиласявалюта балансу на 62,6%;
–       темпи приростуоборотних активів становлять 102,1% за рік та вищі за темпи приросту необоротнихактивів, які складають 15,8% на рік;
–       власний капіталпідприємства менший від залученого, але темпи приросту власного капіталу становлять68,8% за рік і перевищують темпи приросту залученого капіталу (55,9%).
Аналізуючи структуру балансу за 2005 рік(додаток Г), можна помітити, що валюта балансу збільшується за рік на 37,3%, дочого призвело:
–       зростаннянеоборотних активів на 56,6% за рахунок продовження розпочатого у 2004 році будівництванового виробничого комплексу, зростання залишкової вартості основних засобів на21,3% та зростання відстрочених податкових активів на 24,8 тис. грн., або на 17%;
–       зростанняоборотних активів на 27,9%, до чого призвело зростання запасів готової продукціїна 1206,5 тис. грн., зростання виробничих запасів, зменшенням чистої реалізаційноївартості дебіторської заборгованості за товари у на 32,8% та зменшенням дебіторськоїзаборгованості за виданими авансами на 81,7% та ряд інших обставин. До запасів готовоїпродукції відносяться запаси виробів на складі, обробка яких закінчена та які пройшливипробування і відповідають технічним умовам і стандартам. Їх зростання може значитизменшення продаж товару, який знаходиться на складі і подальше його псування у разінеможливості продати. До позитивних змін слід віднести значне зменшення дебіторськоїзаборгованості, що значить виплату боргів підприємстві.
Порівнюючи склад необоротних активів укінці 2005 (рис. 2.5) та 2002 (рис. 2.1) років можна помітити зменшення питомоїваги основних засобів на 9%, незначне збільшення незавершеного будівництва та появувідстрочених податкових активів (з’явилися у кінці 2004 року).
Потрібно зазначити, що вперше із 2002року збільшилася кількість грошових коштів на підприємстві на 1065,9%. Власний капіталпідприємства збільшився на 46%, що зумовлено, як і в попередніх періодах, зростаннямнерозподіленого прибутку на ту ж величину. Зростання поточних пасивів на 1074,2тис. грн зумовлено, головним чином, зростанням інших поточних зобов’язань на 22102,4%та зростанням поточних зобов’язань за розрахунками з бюджетом на 471,9%. До іншихпоточних зобов’язань може бути включена сума валової заборгованості замовникам забудівельними контрактами.

/>
Рис 2.5 Структура необоротних активіву кінці 2005 року
Аналізуючи баланс підприємства за 2005рік, можна зробити висновки:
–       збільшиласявалюта балансу на 37,3%;
–       темпи ростунеоборотних активів вищі за темпи росту оборотних активів і становлять 56,6% та27,9% за рік відповідно;
–       поточні пасивиперевищують власний капітал але темпи приросту поточних пасивів менші за темпи приростувласного капіталу.
Аналізуючи структуру капіталу за 2006рік (додаток Д), можна зробити висновок, що валюта балансу збільшилася на 12,6%.До цього призвело:
–       зростаннянеоборотних активів на 32,4%, що викликано зростанням незавершеного будівництвана 68% та зростанням залишкової вартості основних засобів на 20,7%. Слід зазначити,що на протязі періоду 2002-2006 роки відбувається постійне, але нестабільне зростанняосновних засобів (із збільшенням на 6-118%), із кінця 2004 року – зростання незавершеногобудівництва та поява відстрочених податкових активів;
–       зростанняоборотних активів на 46 тис. грн., або на 0,9%.
У 2006 році продовжується розпочата у2005 році тенденція до зростання грошових коштів на підприємстві, яке становить23,8% відносно початку 2006 року.
Власний капітал за 2006 рік збільшивсяна 1372,4 тис. грн., що становить 41,2% його вартості на початку року. До цьогопризвело, як і у попередніх періодах, зростання нерозподіленого прибутку на 1372,4тис. грн. Поточні пасиви підприємства вперше за період 2002-2006 років зменшилисяна 8,6%. Це зумовлено, головним чином, зменшенням кредиторської заборгованості на19,3% та збільшенням інших поточних зобов’язань на 16,7%.
Аналізуючи баланс підприємства за 2006рік, можна зробити висновки:
–       валюта балансузросла на 12,6%;
–       темпи ростунеоборотних активів значно перевищують темпи росту оборотних активів і становлять32,4% та 0,9% на рік відповідно;
–       на кінецьперіоду власний капітал перевищив поточні пасиви та темпи приросту власного капіталуперевищують темпи приросту поточних пасивів та становлять 41,2% та -8,6% (падіння)на рік відповідно.
Загалом за період із 2002 по 2006 рокина молокозаводі намітилися тенденції змін деяких економічних показників. Наведемоголовні із них.
На графіку зміни валюти балансу за 2002-2006роки (рис. 2.6) помітна стійка тенденція до зростання. У більшості періодів це відбуваєтьсязавдяки зростанню таких статей балансу, як незавершене будівництво, залишкова вартістьосновних засобів, запаси та дебіторська заборгованість.
/>
Рис. 2.6. Графік зміни валюти балансуза 2002-2006 рр.
Як видно із рис. 2.7, графік зміни необоротнихактивів майже ідентичний до графіка зміни валюти балансу за той же період (рис.2.6). Це говорить про вирішальний вплив необоротних активів на динаміку росту валютибалансу на ВАТ „Білоцерківський молочний завод”. Зростання необоротних активів протягом2002-2006 років відбувається за рахунок зміни (переважно зростання) незавершеногобудівництва та залишкової вартості основних засобів.
/>
Рис. 2.7 Графік зміни необоротних активівпідприємства
Графік на рис. 2.8 показує, що оборотніактиви за період аналізу збільшилися більше ніж у 3 рази, але необоротні активизбільшилися у 4,7 раз.
Доречним також буде розрахунок та аналізпоказників-індикаторів кризового стану та загрози банкрутства підприємства за методикоюЛ. О. Лігоненка (додаток Е).
/>
Рис. 2.8 Графік зміни оборотних активівза 2002-2006 рр.

Зменшення коефіцієнта негайної (абсолютної)ліквідності (рис. 2.9) до кінця 2003 року відбувається внаслідок зменшення кількостігрошових коштів на підприємстві у кінці 2003 року порівняно із початком 2002 у 6разів та значного збільшення розміру поточних зобов’язань (Додаток Ж). На початку2004 року обидва показники змінюються на незначну величину, що не призводить дозміни коефіцієнта. До кінця 2004 року показник зменшується на незначну величину,що, насамперед, є результатом збільшення поточних зобов’язань на 56%. У 2005 роцізбільшення кількості грошових коштів до рівня, більшого ніж початок 2002 року призвелодо збільшення коефіцієнта за один рік майже у 10 разів. На кінець 2006 року подальшезбільшення кількості грошових коштів та незначне зменшення поточних зобов’язаньє результатом подальшого збільшення коефіцієнта негайної (абсолютної) ліквідності.
/>
Рис. 2.9 Графік зміни коефіцієнта негайної(абсолютної) ліквідності
Незважаючи на позитивну тенденцію збільшенняданого показника у 2005-2006 роках, в оптимальних межах коефіцієнт знаходився лишена початку 2002 року. Це свідчить про неспроможність підприємства у 2003-2006 рокахнайближчим часом розрахуватися за поточними зобов’язаннями.
Враховуючи, що оптимальне значення загальногокоефіцієнта покриття (рис. 2.10) знаходиться у межах 1,0-3,0, можна зробити висновок,що у кінці 2003 – на початку 2004 років підприємство не мало можливості покритикороткострокові зобов’язання за рахунок усіх обігових коштів. В кінці 2006 рокупоказник знаходиться на меншому рівні, ніж на початку 2002, що говорить про негативнізміни у структурі капіталу, хоча молокозавод залишається кредитоспроможним. З початку2004 року коефіцієнт зростає, і, використовуючи методи трендового аналізу, можназробити висновок, що ця тенденція продовжиться і в наступних періодах.
/>
Рис. 2.10 Графік зміни загального коефіцієнтапокриття
На початку та в кінці 2002 року проміжнийкоефіцієнт покриття (рис. 2.11) знаходиться у допустимих межах, що свідчить проспроможність молокозаводу покрити короткострокові зобов’язання за рахунок грошовихкоштів та дебіторської заборгованості. Однак у другому та третьому періодах показникзменшився на 20% та 57% відповідно, що є результатом зменшення кількості грошовихкоштів на підприємстві на 46% та 83% на кінець 2002 та на кінець 2003 років по відношеннюдо початку 2002. У третьому та четвертому періодах грошових коштів та дебіторськоїзаборгованості на ВАТ „Білоцерківський молокозавод” недостатньо для покриття короткостроковихзобов’язань. На кінець 2004 року значно зросла дебіторська заборгованість підприємства,що означає неефективне використання грошових ресурсів підприємства. Різке зменшенняпоказника у кінці 2005 року викликане частковим погашенням дебіторської заборгованості,різким збільшенням грошових коштів та їх еквівалентів на 1166% та збільшенням поточнихзобов’язань. Збільшення ж коефіцієнта в останньому періоді є результатом збільшеннядебіторської заборгованості, кількості грошових коштів та зменшенням поточних зобов’язань.
/>
Рис. 2.11 Проміжний коефіцієнт покриття
Загалом, аналізуючи коефіцієнти платоспроможності(рис. 2.12) на ВАТ «Білоцерківський молокозавод» за 2002-2006 роки, можна помітитислідуючи особливості:
1)    на початку2002 року всі показники знаходяться у допустимих межах; підприємство мало можливістьпокрити поточні зобов’язання;
2)    у кінці 2002– кінці 2003 років показники різко зменшуються, що викликано значним зменшеннямкількості грошових коштів на підприємстві, підвищенням дебіторської заборгованості– зменшення кількості грошових ресурсів на молокозаводі, що значно понижує йогофінансові можливості;
3)    із кінця 2003до кінця 2004 років платоспроможність підприємства зростає;
4)    на кінці 2005року загальний та проміжний коефіцієнти покриття дещо падають (на 2,76% та 41,05%відповідно зменшилися). Це можна пояснити тим, що оборотні активи за 2005 рік збільшилисяна 27,93%, а поточні пасиви збільшилися на 31,49% (більше по відношенню до оборотнихактивів), що і призвело до зменшення загально коефіцієнта покриття. Для підприємстває негативним процесом швидке збільшення пасивів та менш повільне збільшення активів,адже це веде до зменшення фінансових можливостей підприємства внаслідок збільшеннязаборгованості та зменшення можливостей її погашення. Проміжний коефіцієнт покриттязменшився у більше раз відносно попереднього періоду ніж загальний коефіцієнт покриття.Це пов’язано із збільшенням грошових коштів та дебіторської заборгованості відноснопопереднього періоду на меншу величину (-22,53% або зменшення на 22,53%) ніж оборотнихактивів (збільшення на 27,93%).
5)    в останньомуперіоді усі показники збільшуються, але лише проміжний коефіцієнт покриття знаходитьсяв оптимальних межах, а інші два показники нижче від цієї межі, що свідчить про неспроможністьпідприємства розрахуватися за зобов’язаннями найближчим часом.
/>
Рис. 2.12 Коефіцієнти платоспроможності
У першому та другому періодах перевищенняданого коефіцієнта одиниці (рис. 2.13) означає перевищення власних коштів над позиковими.У даному випадку підприємство може розрахуватися із кредиторами за всіма зобов’язаннямиу разі необхідності. Зменшення коефіцієнта у 3-у періоді відбувається внаслідокзменшення власного капіталу відносно 2-го періоду на 11,47% та збільшення поточнихзобов’язань на 149,75%, що призвело до неможливості розрахуватися за усіма зобов’язаннями.Така ситуація продовжується до кінця 2005 року. Із кінця 2003 до кінця 2006 роківвідбувається стабільний ріст коефіцієнта, що може означати і подальший його ріст.

/>
Рис. 2.13 Коефіцієнт фінансового лівериджу
Коефіцієнти фінансової автономії та заборгованості– два протилежні показники, що можна побачити із (рис. 2.14). Оптимальне значенняпершого – більше ніж 0,5, другого – менше ніж 0,5. У другому періоді відбуваютьсяпозитивні зрушення у структурі балансу (збільшення власного капіталу та швидше зменшенняпоточних пасивів (на 0,56%) ніж валюти балансу (на 0,07%)). У третьому періоді зменшеннявласного капіталу на 11,47% відносно попереднього періоду та швидше збільшення поточнихпасивів (на 149,75%) ніж валюти балансу (на 48,83%) призвело до значного збільшеннязаборгованості та зменшення фінансової автономії підприємства.
Коефіцієнт оборотності обігових коштів(рис. 2.15) показує швидкість обороту всіх обігових коштів підприємства. Оптимальнимдля нього є збільшення. У першому періоді коефіцієнт підвищується, що є позитивнимявищем, адже із підвищенням швидкості повернення коштів з’являється можливість їхреінвестування у більш короткі строки, що, в свою чергу, є запорукою стабільнихдоходів підприємства. Але у першому періоді відбувається зменшення оборотних активівна підприємстві на 5,89% та зменшення чистого доходу на 3,92%, що і призвело донезначного підвищення рівня коефіцієнта.

/>
Рис. 2.14 Коефіцієнти заборгованості тафінансової автономії
У другому періоді спостерігається значнепідвищення оборотних активів (на 31,55%) та ще швидше збільшення чистого доходу(на 74,89%), що і призвело до значного підвищення коефіцієнту. У третьому періодіне відбувається ніяких змін, а у четвертому помітне різке падіння рівня оборотностіобігових коштів, що викликано швидшим ростом оборотних активів (збільшення на 102,08%)ніж чистого доходу (збільшення на 15,20%). Зменшення темпів падіння оборотностіу п’ятому періоді викликано тим, що ріст оборотних активів зменшився (ріст на 27,93%)та прискорився ріст чистого доходу (на 24,54%). В останньому періоді відбуваєтьсязначне зниження темпів росту як оборотних активів, так і чистого доходу, що і призвелодо незначної зміни оборотності.
Показник оборотності кредиторської заборгованості(рис. 2.16) показує середній період погашення кредиторської заборгованості. Незначнезменшення показника у першому періоді відбувається за рахунок швидшого зменшеннясобівартості реалізованої продукції (на 1,40%) ніж кредиторської заборгованості(зменшення на 0,6%).
У другому періоді швидше збільшення собівартості(на 71,32%) ніж кредиторської заборгованості (збільшення на 46,56%) призвело дозростання періоду погашення кредиторської заборгованості. Незначне зменшення показникау третьому періоді відбулося внаслідок зменшення собівартості на 4,08% та збільшеннякредиторської заборгованості на 3%.

/>
Рис. 2.15 Коефіцієнт оборотності обіговихкоштів
У четвертому та п’ятому періодах продовжуєтьсярозпочата у попередньому періоді тенденція до зменшення строків погашення кредиторськоїзаборгованості внаслідок швидшого збільшення кредиторської заборгованості (на 123,65%та 54,72% відповідно) ніж собівартості (зростання на 12,19% та 26,97% відповідно).Але в останньому періоді ця тенденція змінюється на протилежну внаслідок швидшогозменшення кредиторської заборгованості (на 8,56%) ніж собівартості (зменшення на0,14%).
/>
Рис. 2.16 Оборотність кредиторської заборгованості
Як показує графік на (рис. 2.17), чистарентабельність власного капіталу за період який аналізується (початок 2002 – кінець2006 років), зменшилася. Зменшення рентабельності у першому – другому періодах відбуваєтьсяза рахунок швидшого зменшення чистого прибутку підприємства (на 69,63% у першомуперіоді, а у другому підприємство отримує збиток у розмірі 173,2 тис. грн.) ніжвласного капіталу (збільшення на 0,2% у першому періоді та зменшення на 11,47% удругому). У третьому періоді чиста рентабельність підприємства досягає найвищогорівня за період, який аналізується. До цього призвів вихід підприємства із збитківта значне перевищення рівня доходів відносно початку періоду (995,3 тис. грн. доходув кінці та 173,2 тис. грн. збитків на початку періоду). Власний капітал при цьомузбільшився на 1,08%. У четвертому – шостому періодах відбувається зменшення чистоїрентабельності власного капіталу внаслідок:
1)               постійногозбільшення власного капіталу (на 68,8%, 46% та 41,2% у четвертому, п’ятому та шостомуперіодах відповідно);
2)               зменшенняна 2,95%, збільшення на 5,40% та збільшення на 35,93% чистого прибутку у четвертому,п’ятому та шостому періодах відповідно.
/>
Рис. 2.17. Чиста рентабельність власногокапіталу
Як показує (рис. 2.18), питома вага прибуткув загальному обсязі реалізованої продукції за період, який аналізується, має тенденціюдо збільшення. Але зменшення показника у першому періоді відбувається завдяки швидшомузменшенню валового прибутку (зменшення на 49,49%) ніж доходу від реалізації продукції(зменшення на 3,92%). У наступних трьох періодах відбувається ріст валового прибуткуна 200,66%, 81,99% та 47% при ростові доходу від реалізації продукції у 74,89%,0% та 15,20% відповідно, що є причиною стабільного росту питомої ваги. Але у п’ятомуперіоді ріст переходить у падіння, причиною чому є швидше збільшення доходу відреалізації продукції (на 24,56%) ніж валового прибутку (збільшення на 4,85%). Востанньому періоді ситуація змінюється. Проаналізувавши зміну питомої ваги за 6періодів, можна зробити висновок, що в наступних періодах відбуватиметься подальшийріст показника.2.2 Діагностика ймовірності банкрутства на підприємствіВАТ «Білоцерківський молочний завод»
Ідентифікація рівня неплатоспроможностіта типу ситуації банкрутства здійснюється на підставі Методичних рекомендацій щодовиявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства,фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, які затверджені наказом Міністерстваекономіки України від 17 січня 2001 року №10 [8].
/>
Рис 2.18 Питома вага прибутку в загальномуобсязі реалізованої продукції
Економічним показником ознак поточноїплатоспроможності при наявності простроченої кредиторської заборгованості є різницяміж сумою наявних на підприємстві грошових коштів, їх еквівалентів та інших високоліквіднихактивів і його поточних зобов’язань, що визначаються за формулою:
/> ,                                             (2.1)
де _а – поточна платоспроможністьпідприємства;
А040, А045, А220,А230, А240 – відповідні рядки активу балансу;
П620 – підсумок IV розділу пасивубалансу.
Відповідно до формули (2.1) розрахуємопоточну платоспроможність на ВАТ «Білоцерківський молочний завод» за період відпочатку 2002 до закінчення 2006 років.
Таблиця 2.1
Показник поточної платоспроможності підприємстваРоки 2002 2003 2004 2005 2006 Початок Кінець Кінець Початок Кінець Кінець Кінець Поточна платоспроможність 0,263 0,142 0,018 0,017 0,007 0,065 0,088
Слід зазначити, що вихідні значення показникапоточної платоспроможності майже ідентичні коефіцієнту негайної (абсолютної) ліквідності,що свідчить про одне призначення коефіцієнтів. Але враховуючи відмінності у розрахункахцих коефіцієнтів на різних підприємствах їх значення можуть відрізнятися на більшувеличину, ніж на даному молокозаводі.
Підприємство вважається неплатоспроможним,відповідно до Методичних рекомендацій [8], якщо значення показника, розрахованогопо формулі (2.1) менше за нуль. У даному випадку показник не має від’ємного значення,що свідчить про можливість підприємства розрахуватися за частиною своїх боргів убудь-який час. На найнижчому рівні показник знаходиться у кінці 2004 року, післячого поступово підіймається із чого можна зробити висновок, що показник поточноїплатоспроможності буде підійматися і надалі.
Методичними рекомендаціями також запропонованопроводити систематичний аналіз фінансового стану підприємства за допомогою коефіцієнтаУ.Бівера, який розраховується за формулою (2.2).
/> ,                                                                             (2.2)
де, Кб –                коефіцієнтУ. Бівера;
Ф220 та Ф260 – відповідночистий прибуток і амортизація, наведені у рядках 220 та 260 форми №2 «Звіт профінансові        результати»;
П480 та П620 – відповіднодовгострокові і поточні зобов’язання, наведені у рядках 480 і 620 форми №1«Баланс».
Аналіз фінансового стану підприємстваіз допомогою коефіцієнта У.Бівера базується на даних, наведених у праці Л.О. Лігоненка[37, с. 222] (_а бе. 2.2). Розрахунок показника наведений у (_а бе. 2.3).
Таблиця 2.2
Дані для фінансового аналізу підприємствана основі коефіцієнта У. БівераПоказник Значення показника благополучного підприємства за 5 років до банкрутства за 1 рік до банкрутства Коефіцієнт У.Бівера 0,4-0,45 0,17 -0,15
Відповідно до даних (_а бе. 2.3) та враховуючинормативні дані (_а бе. 2.2) можна зробити висновок, що молокозаводу не загрожувалобанкрутство лише на початку 2002 року. Потім до кінця 2003 року значення показниказменшується внаслідок зменшення кількості грошових коштів на підприємстві та зменшеннічистого прибутку і появи збитку у розмірі 173,2 тис. грн. на кінці 2003 року. Незважаючина те, що зменшення грошових продовжується до кінця 2004 року, показник починаєрости із початку 2004 року внаслідок значного збільшення чистого прибутку. Беручидо уваги те, що із кінця 2004 року відбувається постійний ріст чистого прибутку,грошових коштів і, як наслідок, ріст коефіцієнта У.Бівера, можна зробити висновок,що ріст останнього продовжиться і у наступних періодах, хоча на кінці 2006 рокумолокозаводу все ще загрожує банкрутство через деякий час.
Таблиця 2.3
Коефіцієнт У. Бівера на ВАТ «Білоцерківськиймолочний завод»Роки 2002 2003 2004 2005 2006 Початок Кінець Кінець Початок Кінець Кінець Кінець Поточна платоспроможність 0,628 0,104 -0,148 0,394 0,205 0,156 0,231
Дослідивши основні методи аналізу виникненнята розвитку кризових явищ на підприємстві та проаналізувавши фінансову ситуаціюта можливість банкрутства на ВАТ «Білоцерківський молочний завод», можна зробитивисновки:
1.   Основним методом попередження кризових явищ є аналіз внутрішньогота зовнішнього середовища організації. Основними методами аналізу є читання звітності,горизонтальний, вертикальний, трендовий аналіз та аналіз фінансових коефіцієнтів.
2.   Оборотні активи на підприємстві мають тенденцію до збільшення.Незначне їх зростання у 2005-2006 роках є наслідком значного зменшення запасів готовоїпродукції, що є позитивним фактором у діяльності підприємства, адже може запобігтипсуванню продукції через довгий строк зберігання; розрахунку за дебіторською заборгованістюіз бюджетом та значного збільшення дебіторської заборгованості за виданими авансами,наслідком чого є зменшення фінансових можливостей підприємства внаслідок зменшеннягрошових коштів.
3.   Необоротні активи за період 2002-2006 роки зросли у 4,7разів, що є більшим за ріст оборотних активів (у 3,2 рази). Це свідчить про вкладаннякоштів підприємством у мало ліквідні основні засоби та стратегічну направленістьна ВАТ «Білоцерківський молочний завод» у довгостроковій перспективіна розширення виробництва.
4.   За останні 5 років існує постійна тенденція до збільшеннячистого прибутку на заводі. Це дає можливість розвитку нових видів виробництва (вирощуваннясільськогосподарських культур на ВАТ «Білоцерківський молочний завод»), своєчасноївиплати заборгованості кредиторам, більші можливості виходу із _а без_ої_чуванихситуацій.
5.   Незважаючи на ріст прибутку, у 2003-2004 роках показникиплатоспроможності знаходились на надзвичайно низьких рівнях, що викликано ростомпоточних зобов’язань та зменшенням грошових коштів на підприємстві. У цьому періодізавод не зможе розрахуватися за своїми зобов’язаннями.
6.   У 2005-2006 роках ситуація на заводі починає стабілізуватися,хоча зросли поточні зобов’язання. Використовуючи метод трендового аналізу, можнапрогнозувати зростання платоспроможності у наступних періодах, хоча не виключеній зміни ситуації у гіршу сторону, як у 2003-2004 роках.
Розділ 3. Шляхи подолання стану банкротства на підприємстві
/> 
3.1 Вдосконалення законодавчого регулюваннябанкрутства
На Україні створено правовий механізм,який дозволяє узгоджувати інтереси боржника та його кредиторів, сприяючи розвиткувітчизняної економіки. Основним законом, що регулює правовідносини в сфері банкрутстває Закон України від 30.06.99 р. № 784-XVI «Про відновлення платоспроможності боржникаабо визнання його банкрутом» [5]. Для узгодження правових проблем під час проведенняпроцедури банкрутства також використовують інші законодавчі та нормативні акти [8,12-13].
Відповідно до змісту Закону України «Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» банкрутство– це фактична ліквідація підприємства з метою задоволення законних вимог кредиторів.Саме кредитор займає центральне місце в правовій системі відновлення платоспроможностіта банкрутства підприємств. Від його зацікавленості та дій залежить доля боржника.Проте, кредитори, як правило, реалізують свої законні інтереси так, що відновленняплатоспроможності закінчується ліквідацією підприємства. Тому правовий механізмпоновлення платоспроможності вимагає подальшого вдосконалення щодо аспектів гармонізаціїінтересів зацікавлених осіб.
Закон [5] містить положення,які можуть бути розцінені як дискримінаційні. Згідно з окремими його положеннямине всі підприємницькі організації можуть визнаватись банкрутами, чим порушуєтьсяодин із фундаментальних принципів у сфері конкуренції – принцип рівності усіх учасниківекономічних відносин. Закон про банкрутство виключає казенні підприємства з коласуб’єктів законодавства про банкрутство.
Також слід звернути увагуна те, що, крім того, що цими положеннями Закон фактично порушує права кредиторів,він тим самим створює умови для захисту витратних та збиткових підприємств. Підприємцітут мають усі підстави говорити про те, що правила конкуренції в країні або не працюють,або є несправедливими.
Не можна не залишитипоза увагою й те, що Закон про банкрутство надає право місцевим органам самоврядуванняприймати рішення про те, що процедури банкрутства щодо комунальних підприємств неможуть бути порушені. Це положення знаходиться у прямому конфлікті з КонституцієюУкраїни – місцеві органи влади на території окремих адміністративних одиниць абостосовно своєї власності забороняють застосовувати законодавство України.
Важливою частиною сучаснихзаконів про банкрутство багатьох країн світу стають положення про транскордоннібанкрутства. Закон про банкрутство 1999 р. Містить тільки одну статтю загальногохарактеру, що стосується участі у справах про банкрутство іноземних суб’єктів права.До того ж ця стаття не містить правил розв’язання проблем заборгованості підприємців,бізнес яких здійснюється у більш ніж одній країні. Запровадження відповідних положеньв основний у цій сфері закон дасть можливість запевнити іноземних інвесторів в ефективностіпроцедур банкрутства та про існування рівних умов ведення бізнесу в Україні.
Посильну допомогу боржнику також можуть надавати органи влади. Зміст даної допомоги полягає у фінансуванні погашення зобов’язань перед кредиторами. Таким чином, боржник, спираючись на державу, пробує припинити розвиток явища неплатоспроможності. Проте погашення зобов’язань є не єдиним напрямом використання наданих коштів. Більш ефективним буде їх спрямувати на усунення причин кризи та створення умов для успішної господарської діяльності. Вчасна реалізація оздоровчих заходів дозволяє уникнути судового провадження справи про банкрутство та вчасне задоволення вимог кредиторів.
У разі, якщо досудова санація не принесланалежних результатів, що призвело до погіршення кризи на підприємстві, кредиториабо боржник можуть порушити справу про банкрутство. Українське законодавство передбачаєчотири варіанти судових процедур щодо провадження справи про банкрутство підприємства,зокрема розпорядження майном боржника; мирову угоду; санацію боржника; ліквідаціюбанкрута.
Так процедура розпорядження майном боржникамає сприяти розв’язанню конфлікту інтересів між неплатоспроможним підприємствомта його контрагентами, а також між, власне, кредиторами, оскільки не зважаючи навикористання принципу черговості задоволення вимог, кожний з них веде боротьбу зату частку майна, яка йому належить по праву.
Мирова угода – це один з конструктивнихспособів усунення господарського конфлікту між боржником і кредиторами. Проте, наУкраїні, використання мирової угоди на практиці є вкрай обмеженим – відомі лишеодиничні випадки її укладання. Тому потрібно більше уваги приділяти впровадженнюмирової угоди в систему оздоровлення підприємств.
Якщо господарський суд приймає рішенняпро проведення санації, то особу керуючого санацією пропонують кредитори. Черезфігуру призначеного керуючого вони контролюють майно, фінансовий стан і діяльністьпідприємства. Однак, так кредитори певною мірою узурпують владу над господарськимсуб’єктом. Тому потрібно законодавчо вдосконалити правові аспекти санації так, щобвласники та трудовий колектив підприємства-боржника мали реальні важелі впливу накеруючого, зокрема ввести принцип колегіального проведення оздоровлення підприємствта відповідальності за його результати. Одній людині не під силу якісно здійснюватиуправління суб’єктом господарювання. Тому для запобігання помилок і наданню процесубільшої об’єктивності потрібно збільшити кількість керуючих санацією. Бажано, щобінтереси кожної зі сторін – боржника, кредиторів, а також суспільства представлявокремий _а без_, тобто загальна їх кількість має становити три особи.
Процедура ліквідації передбачає складнийправовий механізм реалізації інтересів кредиторів за рахунок підприємства-боржника.Для її вдосконалення необхідно передбачити адміністративну відповідальність ліквідаторівза невірну оцінку ліквідаційної маси та непрозорий продаж майна боржника. Такимчином можна буде зменшити кількість зловживань з боку ліквідаторів, а також величинузбитків, яку вони завдають підприємствам та їх кредиторам.
Розорення підприємства завжди є трагедієюі для його керівництва, і для тих, хто вклав у нього кошти, і для тих, хто на ньомупрацює. Механізм банкрутства покликаний пом’якшити негативні наслідки провалу длявсіх, зводячи їх до мінімуму. Це може бути досягнуто, зокрема, за рахунок використаннястрахування ризиків неповернення витрат, створення гарантійних фондів. Для своєчасностірозрахунків із звільненими працівниками може створюватися гарантійний фонд, якийутримуватиметься із відповідних внесків всіх підприємств. Арбітражний керуючий отримуєкредит у цьому фонді і виплачує звільненим вихідну допомогу, а після продажу майнаповертає кошти до фонду із низькими відсотками. Ефективність використання такихмеханізмів підтверджена закордонною практикою.
Розвиток законодавствапро банкрутство у різних країнах світу спричинив потребу вироблення певних стандартівта важливих принципів, які є необхідними для застосування у справах про банкрутство,найважливішими з яких є такі [22]:
·          законодавствопро неспроможність має забезпечити кожного підприємця зрозумілими та відкритимиправовими засобами розв’язання проблем заборгованості;
·          законодавствоповинно виключати будь-які форми втручання держави у процедури банкрутства;
·          рівне та недискримінаційне ставлення має бути забезпечено всім підприємцям, які беруть участьу процедурах банкрутства як боржники, так і кредитори.
Модельний закон ЮНСІТРАЛ1997 р. «Про транскордонну неспроможність» з рекомендаціями щодо його введення унаціональне законодавство вважається конче важливим документом для розробки відповіднихзаконодавчих пропозицій у цій сфері.
Принципи та Рекомендаціїз питань ефективного банкрутства та захисту прав кредиторів, розроблені Світовимбанком у квітні 2000 р., можуть стати у пригоді для створення справедливого режимубанкрутства, який би відображав сучасні світові тенденції.
У законодавстві ЄС діє спеціальний нормативнийакт, який присвячений регулюванню питань неспроможності – це Регламент 2000/1346/ЄСвід 29 травня 2000 р. Про процедури неспроможності.
Забезпечуючи справедливийрежим регулювання у сфері банкрутства, країна демонструє свою готовність до створеннярівних умов та конкурентного середовища для всіх учасників ринку, включаючи й іноземнихпідприємців. У цьому контексті наближення законодавства України про банкрутстводо стандартів ЄС та загальновизнаних світових принципів у цій сфері є важливим чинникомуспішності проведення ринкових реформ та створення умов для інтеграції економікиУкраїни у світове та європейське господарство.
Проаналізувавши законодавство,можливо окреслити основні напрямки удосконалення нормативного регулювання банкрутства:
–               надати можливість казенним підприємствам застосовувати процедурубанкрутства;
–               розширення регулювання банкрутства іноземних підприємств на територіїУкраїни та українських підприємств на території інших держав;
–               передбачення адміністративної відповідальності ліквідаторів заневірну оцінку ліквідаційної маси та непрозорий продаж майна боржника.
 
/>3.2Розробка антикризової стратегії підприємства
Увесь світ знаходиться сьогодні у такихумовах, коли підприємства для виживання на ринку та забезпечення конкурентноздатностізмушені вносити зміни у свою діяльність. У зв’язку з цим, у праці професора ЛаріоноваІ.К. [15, _а. 242] вводиться поняття «менеджмент змін».
Суть менеджменту змін у тому, щоб «наоснові глибокого аналізу реальних ситуацій у динаміці знайти форми та методи пошукувідповіді на постійні зміни зовнішнього середовища та із допомогою відповідних заходівзабезпечити свою життєдіяльність». Це є основою для проведення планування на підприємствіяк довгострокового, так і середньо- та короткострокового, адже єдиною відповіддюна зміни зовнішнього середовища мають бути зміни в організації. Це може бути змінамаркетингової направленості політики фірми, продукції та послуг підприємства (змінаїх якості, кількості), модифікація апарату управління (скорочення непотрібних чинабір кваліфікованих у даній галузі управлінських кадрів), продаж чи здача в орендуобладнання, яке не використовується, проводити заходи по погашенню дебіторськоїта простроченої кредиторської заборгованості або такої, строк виплати якої наступає.
Поштовхом до змін як правило є кризовіситуації. На цьому етапі особливо важливо виявити справжню причину кризи та обиратитаку стратегію виходу із неї, яка буде найкращою в даних умовах господарювання підприємства.
Але помилково було б розпочинати шукатишляхи виходу із кризи, коли вона вже наступила. Антикризове управління розпочинаєтьсяіз зародженням ідеї створення підприємства і триває до припинення його діяльностіяк неперервний процес.
Але існує проблема у цій сфері, яка полягаєу тому, що, з одного боку, стратегічні рішення, направлені на запобігання кризи,повинні бути прийняті на ранніх стадіях управління, поки процес розвитку кризи щеможливо зупинити. З іншого ж боку, рішення, прийняті на ранніх стадіях, базуютьсяна слабких і не завжди достовірних сигналах про виникнення негативних тенденційу розвитку підприємства.
Тактичні рішення, на відміну від стратегічних,приймаються на основі більш повної та точної інформації, яка відображає актуальнийстан виробничої системи. Однак у цьому випадку часу для змін в організації із ціллюпереборення кризи мало.
Пошук шляхів виходу із кризи пов’язанийіз усуненням причин, які спричинили її виникнення. Точна, комплексна та вчасна діагностикастану підприємства та його положення на ринку має бути першим етапом у розробціантикризової стратегії управління підприємством.
При аналізі зовнішнього середовища доцільновиділити два етапи:
–               аналіз макрооточення,яке можна умовно поділити на чотири сектора: політичний, економічний, соціальнийта технологічний;
–               аналіз ринку(маркетингові дослідження), який включає аналіз попиту та пропозиції, конкурентногосередовища, можливої появи на ринку нових товарів тощо.
Поряд із аналізом зовнішнього середовищамає бути проведений також аналіз його дійсного стану. Такий аналіз має містити:
–               аналіз платоспроможності;
–               аналіз станута структури капіталу;
–               аналіз оборотності(ділової активності);
–               аналіз рентабельності;
–               інші складовів залежності від напрямку діяльності підприємства та конкретних умов його функціонування.
Також має бути проведений аналіз ресурсівта можливостей підприємства, метою якого є запобігання встановленню недосяжних чизанижених цілей.
На етапі аналізу стану організації у різнихджерела наголошується на необхідності проведення SWOT-аналізу (strength — сильністорони, weaknesses — слабкі сторони, opportunities — можливості та threats — загрози),який допоможе краще зрозуміти та графічно відобразити положення підприємства у конкурентномусередовищі. Разом
Важливим елементом розробки стратегіїпідприємства є його цілі, адже розробка та реалізація стратегії є методом досягненняцілей організації. В залежності від того, які поставлені цілі на наступний плановийперіод повинна бути обрана і відповідна стратегія по їх досягненню.
У будь-якій організації існує декількарівнів цілей, які становлять собою ієрархію цілей. Цілі високого рівня орієнтованіна довгострокову перспективу. Вони дають можливість менеджерам розуміти вплив тактичнихрішень на довгострокові показники підприємства. Цілі більш низького рівня орієнтованіна середньо- та короткострокову перспективу та є засобом досягнення цілей більшвисокого рівня.
Узагальнюючи вищезгадані положення аналізупідприємства, можна виділити три складові, які мають бути результатом аналізу внутрішньогота зовнішнього середовища і враховуватися при виборі оптимальної стратегії для даногопідприємства [48, с. 42]:
–               правильновибрані довгострокові цілі;
–               розумінняконкурентного оточення;
–               достовірнаоцінка власних ресурсів та можливостей підприємства.
На основі проведеного аналізу можливарозробка досяжної антикризової стратегії розвитку підприємства. При цьому чим більшнестійким є положення підприємства, тим більш ретельний критичний аналіз має бутипроведений по відношенню до майбутньої стратегії організації.
У праці Соболева Ю.В. та групи авторів[48, с. 42] наголошується на необхідності формування альтернативних напрямків функціонуванняпідприємства, їх оцінці та обранні найкращого із можливих альтернативних варіантівдля його реалізації. Цей процес дає можливість менеджерам проаналізувати можливінапрямки розвитку підприємства та при необхідності їх реалізувати.
По закінченні розробки стратегії наступаєетап її реалізації. На цьому етапі визначається: які підрозділи будуть нести відповідальністьі за що, які інформаційні системи будуть необхідними для контролю за реалізацієюстратегії, які будуть потрібні працівники тощо.
З метою недопущення незапланованих відхиленьвід реалізації наміченого оперативного чи стратегічного плану, необхідним є веденняконтролю за цим процесом (попереднього, поточного та підсумкового). Попередній контрольмає стосуватися, передовсім, відповідності можливостей підприємства стратегії, якаобирається. Поточний контроль здійснюється у процесі реалізації стратегії та маєна меті виявити та усунути недоліки, помилки, перешкоди, які можуть вплинути напроцес досягнення цілей, намічених у стратегії. Метою ж підсумкового контролю євиявлення відхилень (якщо такі є) фактичних результатів від запланованих та пошукїх причин з метою недопущення у майбутньому.
У сучасній науковій літературі запропонованавелика кількість стратегій для антикризового управління. Найбільш широкий їх аналізподаний в праці Дороніна Н.В. [28, с. 3-4]. (Таблиця 3.1).
Таблиця 3.1
Стратегії антикризового управлінняСтратегії антикризового управління Зміст дій щодо виконання стратегії Властивість системи, яка є ключовою для забезпечення дієвості стратегії Особливості функціонування систему відповідно до ключових властивостей 1. “Попередження” Передбачення і попередження кризи, підготовка до її появи, недопущення або призупинення на початковому етапі Стійкість Упродовж певного часу система здатна виконувати свої функції навіть при виході параметрів зовнішнього середовища за певні обмеження 2. “Протидії” Протидія виникненню кризових явищ, уповільнення процесів їх розвитку Гнучкість, адаптивність Система може змінювати мету, процеси досягнення мети або цілі функціонування залежно від умов внутрішнього середовища системи та змін в умовах функціонування системи 3. “Стабілізації” Стабілізація ситуацій за допомогою використання резервів, додаткових ресурсів Ієрархічність, багатофункціональність На різних рівнях системи будуть існувати різні способи досягнення цілей. Водночас, окремі елементи можуть бути більш стійкими до змін, а отже, за їх рахунок з`явиться певний час для стабілізації інших 4. “Вичікування” Очікування зрілості кризи для успішного вирішення проблем її подолання Надійність Система здатна реалізовувати задані функції протягом певного періоду часу 5. “Ризику” Знаходження в ситуації розрахованого ризику Живучість, безпека Навіть якщо деякі елементи системи ушкоджені, вона може змінити цілі свого функціонування за рахунок тих, що залишаються
Навики та ресурси мають великий впливна антикризову стратегію а їх правильне використання має вирішальне значення дляуспішної діяльності підприємства. Менеджер повинен найбільш повно мобілізувати ресурсипідприємства та розподілити їх таким чином, щоб це мало якнайбільший ефект.
Якщо підприємство вчасно відслідковуєпояву загрози та має достатньо часу, щоб відреагувати на неї, то це підприємствоможе ліквідувати усі проблеми. Але у кризовій ситуації зміни потрібно реалізуватиу максимально короткий термін. Впровадження антикризової стратегії є максимальноефективним, якщо вона поєднується із адаптованою структурою управління до специфічнихдля даного підприємства умов існування та є підконтрольною зрозумілій, реально досяжнійта розмежованій між підрозділами системи цілей.
Отже, для розробки ефективної антикризової стратегії підприємстванеобхідно виконання наступних положень:
–               всебічний аналіз змін увнутрішньому та зовнішньому середовищі організації задля виявлення можливого їхвпливу на діяльність підприємства;
–               визначення масштабів можливоговпливу кризової ситуації на господарюючий суб’єкт;
–               розробка найрезультативнішоїдля конкретних умов існування підприємства антикризової стратегії;
–               реалізація та контроль зарозробленими напрямками розвитку організації.
/>3.3 Напрямки підвищення конкурентоспроможності підприємства
 
Економічні процеси мають динамічний характер, що допомагає підприємствамв умовах гострої конкуренції швидко адаптуватися до мінливих умов зовнішнього івнутрішнього середовища. Навіть протягом невеликого періоду часу обсяги споживаннядуже динамічні. У цих умовах виграє (а в наших умовах виживає) те підприємство,яке швидше інших пристосується до реалій часу й адаптується до нових незвичних длянас умов.
Проблема реалізації зробленої продукції стоїть перед підприємствамидуже гостро. З’явилася необхідність вивчати ринок з його потребами і намагатисяці потреби задовольняти швидко і вчасно.
У нинішній ситуації один з природних і найбільш ефективних напрямківподальшого розвитку вітчизняної промисловості – підвищення гнучкості, здатностідо адаптації підприємств до потреб ринку [23].
Саме тому в даний час важливим елементом антикризового управлінняє підвищення конкурентоспроможності підприємства.
Конкуренція — економічне змагання виробників однакових видів продукціїна ринку за залучення більшої кількості покупців та одержання максимального доходув короткостроковому або довгостроковому періодах.
У процесі конкурентної боротьби учасники переслідують однаковіцілі – максимізація прибутку за рахунок завоювання переваг споживачів. Однак способий шляхи досягнення цієї загальної мети різні. Тому в конкурентній боротьбі перемагаєтой, хто раніше від інших домігся певних конкурентних переваг і захопив стійкийсегмент ринку. Але завоювання переваг — це тільки початок, набагато складніше втриматисяна ринку, зберігаючи свої конкурентні позиції.
При формуванні конкурентної стратегії насамперед необхідно враховувати,у якій стадії життєвого циклу перебуває галузь (зародження, швидке зростання, зрілість,спад), масштаби діяльності конкурентів (зокрема, чи здійснюється конкурентна боротьбана рівні світового ринку).
У праці [32, с. 248] фактори підвищення конкурентоспроможностірозглядаються залежно від стадії розвитку галузі, в якій функціонує підприємство:
–               конкуренція в нових галузях,які швидко розвиваються;
–               конкуренція в галузях, щоперебувають у стадії зрілості;
–               конкуренція в галузях, щоперебувають у стані стагнації або спаду;
–               конкуренція в роздробленихгалузях.
Нова галузь завжди перебуває на ранній стадії існування, стадіїзародження. Більшість компаній цієї галузі знаходяться в стадії організації, залученняперсоналу, будівництва або придбання виробничих потужностей, розширення збутовоїмережі, залучення на свою сторону потенційного покупця. Дуже часто такі фірми зіштовхуютьсяіз проблемами розробки товару та з технологічними проблемами.
Щоб домогтися успіху в новій галузі, компаніям звичайно вартодотримуватися декількох рекомендацій:
–               спробувати виграти першийетап боротьби за лідерство в галузі, ризикуючи й використовуючи ефективну стратегію.Стратегія диференціації, спрямована на досягнення переваг по якості товару звичайноє найкращою для досягнення початкової конкурентної переваги;
–               активно підтримувати вдосконалюваннятехнологічного процесу, поліпшувати якість продукції й розроблювати привабливі дляспоживача характеристики товару;
–               використовувати будь-якіпереваги, випускаючи більше моделей товару, поліпшуючи його зовнішній вигляд, використовуючинові технології й канали збуту, заздалегідь забезпечуючи виробництво сировиною;
–               поступово переносити основнийакцент реклами з ознайомлення споживачів з товаром на створення в них сприятливоговраження від фірми й торговельної марки;
–               використовувати зниженняцін для залучення на ринок групи покупців, чутливих до зміни цін;
–               підготуватися до появи сильнихконкурентів.
Молоді компанії можуть полегшити собі завдання, ретельно відбираючивисококваліфікованих керівників у раду директорів, залучаючи на роботу заповзятливихменеджерів, що мають досвід управління молодими фірмами на початкових стадіях їхньогостановлення й розвитку, концентруючи зусилля на забезпеченні своєї переваги в сферіінновацій і, можливо, поєднуючись із іншими фірмами або здобуваючи їх для зміцненнясвоєї ресурсної бази.
Швидке зростання нових галузей не може тривати вічно. Коли темпизростання знижуються, перехід у стадію зрілості звичайно приводить до істотних зміну конкурентному середовищі галузі.
Конкуренція часто дуже впливає на витрати й рівень обслуговування.Оскільки всі виробники починають пропонувати товар з тими характеристиками, якимнадають перевагу покупці, вибір останніх залежатиме більше від того, який продавецьзапропонує товар по оптимальному для покупця співвідношенню ціни й рівня обслуговування.
Зниження темпів зростання галузі означає уповільнення розвиткувиробничих потужностей. Кожна фірма повинна відслідковувати плани конкурентів позбільшенню виробничих потужностей і регулювати свої власні обсяги випуску продукції,щоб не допустити надвиробництва по галузі в цілому. В умовах повільного зростаннягалузі помилка у визначенні того, наскільки варто збільшити виробничі потужностіпротягом короткого відрізка часу, може негативно вплинути на прибутки компанії вмайбутньому.
Зростаючі національні фірми починають пошук можливостей збутуна закордонних ринках. Лідерства домагаються ті фірми, які опановують найбільшічастки на міжнародному ринку й мають сильні позиції серед конкурентів на більшостізі світових географічних ринків.
Фірми, що працюють неефективно, і фірмизі слабкими конкурентними стратегіями спроможні вижити в галузі, що швидко розвивається,в умовах зростання обсягів продаж. Але конкуренція, що підсилюється, виявляє слабкістьпозицій фірм у конкурентній боротьбі. У міру того, як розвивається стадія зрілості,і відбуваються зміни в умовах конкуренції в галузі, фірми можуть спрямувати стратегічнізусилля на зміцнення своїх позицій серед конкурентів.
Величезна розмаїтість моделей товарів, їхніх характеристик і можливостейпозитивно впливає на конкурентоспроможність товарів на стадії, коли ще збільшуютьсязапити споживачів. Але така розмаїтість може стати занадто дорогою, коли підсилюєтьсяцінова конкуренція й знижується максимальний рівень прибутку. Зняття з виробництванеконкурентноспроможної продукції скорочує витрати й дозволяє концентрувати зусилляна тих товарах, які дають максимальний рівень прибутку, по яких фірма має конкурентніпереваги.
Іноді можна дешево придбати компанії-конкуренти, які потерпіликрах. Придбання за вигідними цінами фірм може сприяти зменшенню витрат, якщо вонотакож забезпечує можливості збільшення ефективності виробництва. Крім того, до компаніїпереходить клієнтура придбаного конкурента. Найбільше вигідними придбаннями є ті,які істотно підсилюють конкурентні позиції фірми-покупця.
Але багато фірм діють у галузі, де попит зростає повільніше, ніжу середньому по промисловості, а іноді навіть спостерігається його падіння. У данійситуації найбільш очевидними є стратегія «збору врожаю», що забезпечує одержаннямаксимального обсягу наявних коштів за короткий період часу, продаж фірми або припиненняїї діяльності. Однак, автор праці „Конкурентоспроможність підприємства: оцінка тастратегія забезпечення” [32] вважає, що падіння попиту недостатньо, щоб зробитигалузь непривабливою. Продаж фірми може бути доцільний, а може бути й недоцільний;припинення діяльності — це надзвичайний захід.
Компанії, що конкурують у галузях, які перебувають у стадії повільногозростання або спаду, повинні спрямувати свої зусилля на формулювання цілей, що відповідаютьможливостям ринку. Показники, які характеризують рух готівки й рентабельність інвестицій,більш прийнятні, ніж абсолютні показники зростання, хоча збільшення обсягу продажі частки ринку необхідно враховувати. Сильні компанії спроможні збільшити обсягпродаж за рахунок слабких конкурентів, а вихід останніх з ринку або їхнє злиттяз іншими фірмами дозволять тим, що залишилися, захопити більшу частку ринку.
Фірми можуть досягти скорочення рівня витрат за рахунок:
–               планування внутрішніх процесів;
–               консолідації невикористанихвиробничих потужностей;
–               використання великої кількостізбутових каналів для досягнення обсягу продаж необхідного для зниження рівня витрат;
–               відмови від дрібних і дорогихзбутових точок;
–               виділення з ланцюжка цінностейприбуткових видів діяльності.
Проблема підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної продукціїв умовах подальшого розвитку економіки пов’язана, насамперед, з розробкою системиуправління конкурентоспроможністю. Формування конкурентних відносин сприяє створеннюрозвиненого, цивілізованого ринку, що включає сферу виробництва й товарообміну.Завоювання й утримання конкурентних переваг — ключові фактори успіху підприємствав конкурентній боротьбі.
У сучасних умовах господарювання можна виділити основні напрямкипідвищення антикризового менеджменту підприємства:
–               усунення дискримінаційних положень у законодавстві;
–               розширення транскордонного регулювання банкрутства;
–               передбачення адміністративної відповідальності ліквідаторів заневірну оцінку ліквідаційної маси та непрозорий продаж майна боржника.
–               розробка ефективної стратегіїрозвитку підприємства.
ВИСНОВКИ
Поняття «криза на підприємстві»охоплює всі ланки середовища існування підприємства. У внутрішньому середовищі найімовірнішимипричинами появи кризових явищ є невідповідність прийнятих підходів до управлінняпідприємством умовам його існування, застарілі технології та інші фактори. У зовнішньомусередовищі до змін на підприємстві можуть призвести зміни у законодавстві, політицідержави відносно умов існування організації та факторам мікросередовища та макросередовища.
Криза на підприємстві може привестияк до позитивних змін, так і до зменшення його прибутків чи до банкротства. Роботаіз новим постачальником, який пропонує вигідні умови співпраці, вихід на нові ринкиіз вигідними умовами конкуренції та наявністю покупців на товари фірми, які за умовивідповідної пропозиції відповідних запитам покупців товарів та послуг зможуть допомогтиорганізації наблизитися до її цілі. Водночас ті ж фактори мають можливість привестиі до краху підприємства за невідповідної політики, яка проводиться по відношеннюдо них. Тому необхідно вчасно виявляти всі зміни у внутрішньому та зовнішньому середовищахіснування організації, які можуть вплинути на її діяльність.
Задля вчасного виявлення можливоїпояви кризових явищ на підприємстві та якомога повнішого аналізу причин їх появита масштабів загрози є необхідним впровадження та виконання в організації функційантикризового менеджменту та функціонування відповідного до конкретних умов існуванняпідприємства аналізу кризових явищ.
Фінансова ситуація на ВАТ «Білоцерківський молочнийзавод” за останні 5 років значно покращилася, але незадовільним фактором є скороченняросту оборотних активів у 2005-2006 роках. Враховуючи позитивну динаміку росту платоспроможностіза останні 5 років, можна прогнозувати покращення фінансового становища товариствау наступних періодах, хоча не виключені й зміни ситуації у гіршу сторону, як у 2003-2004роках.
Державне регулювання антикризовогоменеджменту в Україні має бути покращено за рахунок передбачення адміністративноївідповідальності ліквідаторів, розширення транскордонного регулювання банкрутствата інших змін. Але, незважаючи на вищезгадані положення, законодавче регулюванняантикризового менеджменту в Україні знаходиться на високому рівні.
Антикризова стратегія на підприємствімає бути направлена на розробку довгострокових, середньострокових та короткостроковихпланів із урахуванням результатів проведеного аналізу зовнішнього середовища таможливостей підприємства по реалізації встановлених планів. За досягненням обраноїстратегії та тактики повинен проводитися контроль, результатом якого має бути звітпро відповідність фактичних результатів діяльності плановим та можливих дій по усуненнювиявленої невідповідності.
Отже на основі результатів проведеногодослідження можна зробити висновок, що впровадження та функціонування ефективноїсистеми антикризового управління на підприємстві є важливим кроком до досягненняцілей організації та виходу економіки України на якісно новий рівень.

/>Список використаних джерел
1.        КонституціяУкраїни / За матеріалами www.rada.gov.ua. Сайт Верховної Ради України.
2.        КримінальнийКодекс України: Закон України №2341-ІІІ від 05.04.2001 р. / За матеріалами www.rada.gov.uа Сайт Верховної Ради України.
3.        ЦивільнийКодекс України: Закон України №435-IV від 16.01.2003 р. / За матеріалами www.rada.gov.uа Сайт Верховної Ради України.
4.        Закон України„Про бухгалтерськийоблік та фінансову звітність в Україні” / За матеріалами www.rada.gov.uа Сайт Верховної Ради України.
5.        Закон України„Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” / За матеріаламиhttp://www.rada.gov.ua. Сайт Верховної Ради України.
6.        Закон України„Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII / За матеріалами www.rada.gov.ua. Сайт Верховної Ради України.
7.        Закон України„Про цивільну оборону” від 3 лютого 1993 року N 2974-XII / За матеріалами www.rada.gov.uа Сайт Верховної Ради України.
8.        Методичнірекомендації по виявленню ознак неплатоспроможності підприємств і ознак дій по приховуваннябанкрутства, фіктивного банкрутства і доведення до банкрутства: Наказом Міністерстваекономіки України №10 від 17.01.01 р. / За матеріалами www.rada.gov.ua. СайтВерховної Ради України.
9.        Положення(стандарт) бухгалтерського обліку 2 „Баланс”: Наказ Міністерства фінансів України№87 від 31.03.1999 р. / За матеріалами www.rada.gov.uа Сайт Верховної РадиУкраїни.
10.      Положення(стандарт) бухгалтерського обліку 3 „Звіт про фінансові результати”: Наказ Міністерствафінансів України №87 від 31.03.1999 р. / За матеріалами www.rada.gov.uа СайтВерховної Ради України.
11.      Положенняпро Державний департамент з питань банкрутства: Постанова Кабінету Міністрів Українивід 19 квітня 2006 року № 533. / За матеріалами www.rada.gov.uа Сайт ВерховноїРади України.
12.      Порядок проведеннядосудової санації державних підприємств: Постанова Кабінету Міністрів України від17.03.2000 р. № 515. / За матеріалами www.rada.gov.uа Сайт Верховної РадиУкраїни.
13.      РекомендаціїПрезидії Вищого господарського суду України від 04.06.04 р. №04-5/1193 „Про деякіпитання практики застосування Закону України „Про відновлення платоспроможностіборжника або визнання його банкрутом” / За матеріалами www.rada.gov.uа СайтВерховної Ради України.
14.      Антикризисноеуправление — Учебник/ Под ред. Э.М Короткова, — М.: „ИНФРА-М“, 2003, с.432.
15.      Антикризисноеуправление / Рук. авт. колл. проф. И. К. Ларионов. – 2-е изд., перераб. и доп. –М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и Ко», 2004. – 292 с.
16.      Антикризисноеуправление предприятиями и банками: Учеб.-практ. пособие. – М.: Дело, 2001. – 840с.
17.      Антикризисноеуправление: Под ред. Э.С. Минаева, В.П.Панагушина; Моск. гос. авиац. ин-т (техн.ун-т). – М.: Изд-во ПРИОР, 1999. – 430 с.: ил.
18.      Антикризисноеуправление: теория, практика, инфраструктура: Учебно-практическое пособие / Отв.Ред. Г.А. Александров. – М.: Издательство БЕК, 2002. – 544 с.
19.      Антикризисноеуправление: Учебное пособие: В 2-х т. / Рук. авт. коллектива и отв. ред.: Г.К. Таль;Финансовая акад. при правительстве РФ, Науч.-практ. центр. комплекс. пробл. антикризис.упр. – М.: ИНФРА-М, 2004. Т. 1. – 987 с.; Т. 2. – 1126 с.
20.      Антикризисныйменеджмент / Под редакцией проф. Грязновой А.Г. – М.: Ассоциация авторов и издателей«Тандем». Издательство ЭКМОС, 1999. 368 с.
21.      Банкрутствоі санація підприємства: теорія і практика кризового управління / Т.С. Клебанова,О.М. Бондар, О.В. Мозенков та ін. / За ред. О.В. Мозенкова. – Харьков: ВГ „ІНЖЕК”,2003. – 272 с.
22.      Бірюков Олександр.Банкрутство як важливий елемент справедливої конкуренції // За матеріалами www.yur-gazeta.com/writer/167/.
23.      ВасиленкоВ.О. Антикризове управління підприємством: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.– К.: ЦУЛ, 2003. – 504 с.
24.     Волинец Л.Антикризисное управление предприятием // Современный бухгалтер. – 2005. – № 14.– С. 16-20.
25.      Господарськеправо України: Навч. посібник. — 2-е вид., перероб. і доп. — К.: Юрінком Інтер,2001. — 384 с.
26.      Депутат О.П., Коваленко І. В., Мужик І. С. Цивільна оборона. Підручник \ За ред. ПолковникаВ.С. Франчука – 2-ге вид., доп. – Львів, Афіша, 2001. – 336 с.
27.      Довбня С.Б.Система антикризисного управления предприятием // Механізм регулювання економіки.— 2005. — № 1. — С. 92-100.
28.      ДоронінаН.В. Системний підхід до формування антикризової стратегії в державному управлінні./ За матеріалами www.kbuapa.kharkov.ua Сайт харківського регіонального інститутудержавного управління Національної академії державного управління при ПрезидентовіУкраїни.
29.      Друкер П.Ф. Задачи менеджмента в ХХІ веке.: Пер. с англ.: Уч. пос. – М.: Издательский дом„Вильямс”, 2000. – 272 с.
30.      ЖидецькийВ.Ц. Основи охорони праці. Підручник. – Вид. 3-є, перероб. і доп. – Львів: УАД,2006. – 336 с.
31.      Зуб А.Т.,Локтионов М.В. Системный стратегический менеджмент: теория и практика. – М.: Генезис,2001. – 752 с.
32.      Конкурентоспроможністьпідприємства: оцінка та стратегія забезпечення: Монографія. – Д.: Вид-во ДУЕП, 2006.– 276 с.
33.      Коробов М.Я.Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємства: Навч.посібник. – 2-е вид.– К.: Знання, 2001.
34.      Котлер Ф.Маркетинг. Менеджмент. – СПб.: Питер, 1999. – 896 с.
35.      Кошкин В.И.и др. Антикризисное управление: 17-модульная программа для менеджеров «Управлениеразвитием организации». Модуль 11. – М.: ИНФРА-М. 1999. – 560 с.
36.     Литвинов Д.В.Анализ финансового состояния предприятия: Справочное пособие. / Д. В. Литвинов.– СПб: Эскорт, 2004. – 104 с.
37.      ЛігоненкоЛ.О. Антикризове управління підприємством: Підручник для студентів вищих навч. закладів.- К.: КНТЕУ, 2005. — 823с.
38.      МазаракіА.А. Економіка торговельного підприємства. Підручник для вузів / А.А. Мазаракі,Н.М. Ушакова, Л.О. Лігоненко / Під ред. проф. Н.М. Ушакової. – К.: Хрещатик, 1999.– 800 с.
39.      МакконнелК. Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2-х т. / Пер. с англ.11-го изд. – М.: Республика, 1992. – Т. 1. – 399 с.; Т. 2. – 400 с.
40.      Маслова Т.Д.,Божук С.Г., Ковалик Л.Н. Маркетинг. – СПб.: Питер, 2006. – 400 с.: ил.
41.      Менеджмент:Век ХХ – век ХХІ / Сб. ст./ Высш. шк. бизнеса моск. гос. ун-та им. М.В. Ломоносова;Под ред.: О.С. Виханский, А.И.Ионова – М.: Экономистъ, 2004. – 334 с.: ил.
42.      Менеджмент:стратегии, с которыми побеждают. – К.: Максимум, 2006. – 315 с.
43.      Мескон М.Х.,Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М.: Дело, 1992. – 702с.
44.      МочернийС.В. Методологія економічного дослідження. – Львів: Світ, 2001. – 416 с.
45.      Основи менеджменту:Підручник. – К.: Академвидав, 2003. – 608 с.
46.      СелезневаИ. Н., Ионова А. Ф. Финансовый анализ. Управление финансами: Учеб. по-собие длявузов. – 2-е изд., перераб. и доп. / И. Н. Селезнева, А. Ф. Ионова. – М.: ЮНИТИ-ДАНА,2005. – 639 с.
47.      Стратегияи тактика антикризисного управления. Под ред. А.П. Градова, Б.И. Кузина, С.-Петербург,1996.
48.      Стратегияпредприятия и стратегический менеджмент: Учеб. пособие / Ю.В. Соболев, В.Л. Дикань,А.Г. Денейка, Л.А. Позднякова. – Х.: Олант, 2002. – 415 с.
49.      Том Н. Управлениеизменениями / Проблемы теории и практики управления. – 1998. – № 1. – С. 68-74.
50.      Управление- это наука и искусство:А. Файоль, Г. Эмерсон, Ф. Тейлор, Г. Форд. – М.: Республика, 1992, — 351 с.
51.      Управлениепо пезультатам: Пер. с финск. /Общ. ред. и предисл. Леймана Я.А. – М.: Прогресс.– 1988. – 320 с.
52.      Уткин Э.А.Антикризисное управление. – М.: Ассоциация авторов и издателей «Тандем». Изд-воЭКМОС, 1997. – 400 с.
53.      Финансовыйанализ: управление финансами / Н.Н. Селезнева, А.Ф. Ионова. – 2-е изд. перераб.и доп. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. – 639 с.: ил.
54.      Шаповал М.І.Менеджмент якості. – К.: Т-во „Знання”, 2003. – 435 с.
55.      Экономикс:Англо-русский словарь-справочник / Э. Дж. Доллан, Б.И. Домненко. – М.: Лазурь, 1994.– 544 с.
56.      Юданов А.Ю.Конкуренция: теория и практика. – М.: Издательство ГНОМ и Д, 2001. – 304 с.