Вступ
Окрім банківських установ, важливе місце у фінансових системах переважної більшості країн належить спеціалізованим небанківським фінансовим інститутам, які в останні десятиліття набувають усе більшого розвитку та починають складати серйозну конкуренцію для комерційних банків на ринку фінансових послуг.
Появі та розвитку небанківських інститутів на ринку фінансових послуг сприяють, як правило, три причини: ріст доходів населення; активний розвиток ринку цінних паперів; надання цими установами спеціальних послуг, яких не можуть надавати банки
Спеціалізовані фінансові інститути являють собою установи фінансової системи небанківського типу, що акумулюють грошові доходи, капітали та заощадження населення, підприємств, держави, спеціалізуючись на виконанні кількох операцій або обслуговуючи обмежене коло клієнтів. Значне місце у цій системі відводиться спеціалізованим кредитно-фінансовим установам, що діють, як і банки, у різних секторах ринку позичкових капіталів, але вони не виконують усіх основних банківських функцій, а найважливішою рисою, яка їм притаманна та відрізняє їх від банківських установ, є вузька спеціалізація.
Законодавством багатьох країн світу проводиться чітке розмежуванні сфер діяльності банків і небанківських установ, що в значній мірі обумовлено історичними особливостями розвитку виробництва і кредитної системи.
Основні напрями діяльності сучасних спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів пов’язані з акумуляцією заощаджень населення шляхом залучення коштів на вклади, випуску власних акцій, облігацій, продажу страхових полісів; кредитуванням певної сфери економіки або господарської діяльності, групи населення; наданням іпотечних кредитів; організацією пенсійного та соціального забезпечення населення; здійснення операцій в рамках кредитної взаємодопомоги.
1. Теоретичні аспекти функціонування небанківськихфінансово-кредитних установ1.1 Небанківські фінансово-кредитні установи як частина кредитноїсистеми
Кредитнасистема – це сукупність кредитних відносин та інституцій, які реалізують цівідносини. Кредитна система охоплює банківську систему та небанківськіфінансово-кредитні інституції.
Банківськасистема – це сукупність різних видів банків та банківських інституцій у їхвзаємозв’язку, що існує в тій чи іншій країні в певний історичний період.
Формуваннякредитної та банківської систем визначається характером існуючих у країнікредитних відносин та відповідних форм кредиту. На різних етапах розвиткусуспільства склад кредитних установ зазнавав змін відповідно до еволюціїісторичних умов, розвитку національних економік. Разом з цим існують деякізагальні принципи побудови кредитних систем на сучасному етапі розвитку:
– розподілфункцій центрального та всіх інших банків;
– контрольта регулювання діяльності банків другого рівня з боку центрального;
– центральнийбанк не бере участі у конкуренції на грошових ринках усередині держави.
Допочатку XIX ст. кількість банків та масштаби їх операцій були незначними. Усіці операції виконували одні й ті самі банки, Що називалися комерційними (відлат. commerce – торгівля). Спеціалізації між ними не було.
Швидкийрозвиток капіталізму після промислового перевороту супроводжувався поширеннямфункцій та операцій комерційних банків, появою спеціальних кредитних установ. Убагатьох країнах було створено центральні емісійні інститути, з’явилися ощаднікаси та ощадно-позичкові асоціації.
Інтенсивнийрозвиток акціонерних компаній з другої половини XIX ст. привів до появи новихфункцій існуючих банків і таких спеціальних кредитних установ, як інвестиційнібанки та компанії. На початку XX ст. з’являється цілий ряд нових спеціальнихкредитних установ: зовнішньоторговельні банки, установи споживчого кредиту таін.
Розвитоккредитної системи супроводжувався не лише спеціалізацією кредитних установ наздійсненні окремих функцій та операцій, а й універсалізацією комерційнихбанків, які нині практично виконують усі функції, за винятком емісії банкнот,яка здійснюється центральними банками. Тому комерційні банки е банкамиуніверсального типу.
Узв’язку з тим, що упродовж історичного розвитку відбувалася спеціалізаціякредитних установ, сучасна кредитна система має кілька ланок.
Захарактером функцій, що виконуються, усі кредитні установи можна поділити наемісійні, які є центральними у кредитній системі, комерційні – банкиуніверсального типу, спеціалізовані кредитно-фінансові установи, які виконуютьокремі функції або обслуговують окремі галузі економіки.
Заформою власності розрізняють приватні та державні кредитно-фінансові установи.Найпоширенішими є приватні, які, у свою чергу, можуть бути індивідуальними(капітал установи належить одній особі), товариствами (партнерствами),акціонерними та кооперативними. Провідне місце серед них звичайно належитьакціонерним кредитним установам. Державними кредитними установами є центральнібанки, у багатьох країнах – ощадні каси, зовнішньоторговельні та деякі іпотечнібанки та ін.
Державнікредитні установи виникають двома шляхами: при організації нових кредитнихустанов державою; або у разі націоналізації приватних банків (шляхом викупу вакціонерів їхніх акцій через обмін їх на облігації державної позики). Такіустанови необхідні для вирішення загальнонаціональних завдань, які з певнихпричин не можуть виконувати приватні кредитні установи (неприбутковістьвкладень, великий строк їх окупності та ін.).
Засвоєю структурою банківські системи різних країн істотно різняться. Разом з тимє низка ознак, які властиві всім банківським системам, що функціонують уринковій економіці. Це передусім дворівнева побудова.
Напершому рівні міститься один банк (або кілька банків, як у США), котрий виконуєфункції центрального емісійного. Він несе відповідальність за підтриманнясталості національних грошей та забезпечення сталості функціонування всієїбанківської системи.
Надругому рівні банківської системи розміщені всі інші банки: комерційні(універсальні) та спеціалізовані. Вони покликані обслуговувати економічнихсуб’єктів, виконуючи базові операції грошового ринку: мобілізацію коштів,надання їх у позички, здійснення розрахунків між економічними суб’єктами.
Банківськасистема потребує постійного контролю з боку спеціальних органів, що пов’язано зжиттєво важливим значенням для національної економіки стану та перспектив їїдіяльності. У кожній країні існує система правових актів, які регламентуютьрізні аспекти банківської діяльності. Особливості історичного розвитку та діярізних політико-економічних чинників обумовили специфіку форм та методівнагляду та контролю за діяльністю банків, що забезпечує стабільність усієїсистеми.
Важливоюформою забезпечення стабільності банківської системи є надання вкладникамгарантій повернення їх депозитів. Нині практично в усіх країнах існує та чиінша форма страхування банківських депозитів.
Діяльністьнебанківських кредитно-фінансових інституцій дає змогу заповнити окремі ніші наринку банківських послуг, котрі з якихось причин залишилися незайнятими. Такіустанови не мають статусу банку, бо не виконують комплексу базових операційгрошового ринку, їх діяльність, на відміну від банків, не змінює маси грошей вобігу. Тому немає потреби контролювати їх діяльність так ретельно, якбанківську.
1.2 Сутність небанківських фінансово-кредитних установ
Українах з розвиненими ринковими відносинами небанківські фінансово-кредитніінститути представлені лізинговими, факторинговими компаніями, кредитнимиспілками, касами взаємної допомоги.
Основніформи діяльності небанківських фінансово-кредитних установ на ринку фінансовихпослуг зводяться до акумуляції заощаджень населення, надання кредитів черезоблігаційні позики корпораціям та державі, мобілізації капіталу через усі видиакцій, наданню іпотечних і споживчих кредитів, а також кредитноївзаємодопомоги.
Востанні роки на національних ринках позикових капіталів розвинутих країнважливу роль стали відігравати спеціалізовані небанківські кредитно-фінансовіінститути, які посіли важливе місце в накопиченні та мобілізації грошовогокапіталу. До числа цих установ слід віднести страхові компанії, пенсійні фонди,позиково-ощадні асоціації, будівельні товариства, інвестиційні та фінансовікомпанії, благочинні фонди, кредитні спілки. Ці інститути суттєво потіснилибанки в акумуляції заощаджень населення і стали важливим постачальникомпозикового капіталу.
Одниміз видів небанківських фінансово кредитних установ є лізингові компанії.
Лізинговікомпанії є фінансово-кредитними формуваннями, що досить поширені в західнихкраїнах. Вони займаються купівлею обладнанням, транспортних засобів, спорудвиробничого та невиробничого призначення, які дорого коштують, та наданням їх воренду з правом наступного викупу.
Дляпридбання машин і устаткування лізингові компанії використовують власні тапозичкові кошти. Держава, як правило, створює їм пільгові умови одержаннябанківських позичок, оскільки лізингові операції приносять істотну вигодупідприємницькій діяльності. Лізинг забезпечує підприємствам можливість одержатинеобхідне устаткування без значних разових витрат грошових коштів, що єнеминучими при звичайній купівлі.
Інвестиційнікомпанії здійснюють кредитування малих та середніх фірм. Їх інвестиційніпрограми розраховані, як правило, на недовготривалий період і здійснюються вневеликих масштабах на відміну від інвестиційних банків. Інвестиційні компаніїбувають двох видів: відкритого та закритого типу. В першому випадкуінвестиційні компанії зобов’язуються викупити свої акції у акціонерів, вдругому – ні.
Фінансовікомпанії здійснюють кредитування клієнтів шляхом купівлі їх борговихзобов’язань. Серед фінансових компаній важливе місце посідаютьхолдинг-компанії. Купівля зобов’язань дозволяє їм тримати великі пакети акційкомпаній і здійснювати контроль над їх діяльністю. До фінансових компанійвідносяться і кредитні установи, що обслуговують гуртову та роздрібну торгівлю,зокрема, діючі у сфері споживчого кредиту.
Пенсійніфонди створюються фірмами для виплати пенсій працівникам і службовцям.Створення таких фондів дозволяє зменшити податкові платежі фірми тавикористовувати їх для купівлі акцій інших компаній, що забезпечує зміцненняфінансової могутності даної компанії. У західних країнах пенсійні фондистворюються приватними та державними корпораціями, фірмами та підприємствамидля виплат пенсій та допомоги працівникам і службовцям. Кошти цих фондівутворюються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а такожприбутків від інвестицій самих пенсійних фондів. У пенсійних фондах західнихкраїн акумулюються значні кошти, які інвестуються переважно в акції акціонернихкомпаній як на національному, так і на міжнародному ринках позикових капіталів.Профспілкові фонди є самостійною ланкою західної кредитної системи. Урядзаохочує розвиток пенсійних фондів, тому що частина їх резервів розміщується укороткострокові і довгострокові цінні папери.
ВУкраїні існує пенсійний фонд, який до проголошення незалежності був відділеннямпенсійного фонду Радянського Союзу. Кошти пенсійного фонду формуються зарахунок обов’язкових строкових внесків підприємств, установ і організацій,осіб, які займаються індивідуальною діяльністю, в тому числі на основііндивідуальної (кооперативної) оренди або в особистому селянськомугосподарстві, обов’язкових строкових внесків громадян, коштів направлених навиплату пенсій військовослужбовцям строкової служби та особам, які входять доорганів внутрішніх справ і національної безпеки. Цей фонд включає кошти нафінансування виплати допомоги по догляду за дітьми до досягнення ними віку від1,5 до 6 років, передбачених централізованими програмами.
Убюджет пенсійного фонду спрямовуються й добровільні внески підприємств, громадськихорганізацій та громадян, інші грошові надходження.
Особливобагаточисельною групою е ощадні установи. Ощадні каси – це державні установи,які належать місцевим органам влади (муніципалітетам) або створювані придержавних поштових установах. Вони залучають вклади дрібних вкладників, купуючина них облігації державних позик. Так, наприклад, в США існують три видиощадних установ: ощадні банки, ощадно-позикові асоціації та кредитні спілки.
Особливістюощадних банків є те, що вони купують цінні папери (облігації державних тамісцевих органів влади). Ощадні банки можуть бути власністю клієнтів(взаємноощадні банки) або функціонувати як акціонерні товариства (фондовіощадні банки). В США існують також гарантійні ощадні банки, вкладники яких абоотримують стабільний відсоток по вкладах («звичайні вкладники»), або відсоток,що коливається в залежності від результатів діяльності банку («спеціальнівкладники»).
Ощадно-збережніасоціації продають сертифікати своїм клієнтам. Вони приймають на свої рахункиощадні вклади та інші чекові депозити і видають позики під заставу нерухомості.Ощадно-збережні асоціації можуть бути організовані або як кооперативи (взаємнікомпанії), або як акціонерні товариства (фондові компанії).
Кредитніспілки є різновидом кооперативів, створюваних окремими групами населення зметою об’єднання коштів для вирішення практичних проблем. Кредитні спілкиутворюються на паях для короткострокового кредитування їх учасників (длябудівництва або ремонту будинку, купівлі автомобіля тощо).
Страховікомпанії здійснюють страхування життя або майна. В нашій країні існує майнове іособисте страхування. Майнове страхування розрізняється залежно від категоріїта за видами застрахованого майна – страхування будівель та споруд,сільськогосподарських культур та тварин, засобів автотранспорту і рибальськихсуден, домашнього майна тощо.
Особистестрахування поділяється на страхування життя, яке включає змішане страхування,страхування дітей, шлюбне, страхування пенсій, на випадок смерті та втратипрацездатності (довічне і на певний строк), страхування від нещасних випадків,в якому розрізняються особисте страхування, страхування за рахунок підприємстві організацій, страхування пасажирів.
Коштистрахових організацій складаються із статутного фонду, поточних надходжень пострахових операціях та фондів спеціального призначення.
Вміру розвитку в нашій країні ринкових відносин виникають нові формистрахування, альтернативні державному. За аналогією із західними державамиутворюються страхові компанії, які бувають двох видів: акціонерні і взаємні.
Коштиакціонерної страхової організації формуються шляхом об’єднання індивідуальнихкапіталів окремих підприємств, організацій та приватних осіб. При створенніакціонерного товариства кожний акціонер повинен внести певну суму грошей.
Участьокремого акціонера в акціонерній компанії виражається у володінні ним акціями,які дають право на одержання пропорційної частки доходу. Акціонерні компанії,на відміну від взаємних, застосовують тверді тарифи.
Взаємністрахові компанії представляють собою кооперативну форму організації. Їхкапітал утворюється за рахунок платежів окремих осіб. Кожний застрахованийзгідно з правилами організації компанії стає частковим її співвласником. Тарифивзаємних компаній вищі, ніж акціонерних. Капітал цих компаній утворюється зарахунок продажу полісів, які дають право на участь у прибутках. Кожнийзастрахований вносить страхові платежі залежно від припустимої суми збитківкомпанії. Якщо внаслідок страхових операцій у компаній залишається прибуток, вінрозподіляється між її членами або спрямовується на рахунок майбутніх платежівчи на збільшення страхової суми.
ВУкраїні до небанківських кредитних установ відносять також каси взаємноїдопомоги та ломбарди.
Касавзаємної допомоги – громадська кредитна установа, яка об’єднує на добровільнихзасадах громадян для надання взаємної матеріальної допомоги. Вони створюютьсяпри профспілкових організаціях для робітників та службовців – членівпрофспілки: у відділах соціального забезпечення місцевих рад народних депутатів– для пенсіонерів. Кошти каси взаємної допомоги формуються за рахунок вступнихі членських внесків, пені за несвоєчасне повернення довгострокових позик,дотації профспілкових органів та інших грошових надходжень. За рахунок цихкоштів надаються довгострокові (до шести, в окремих випадках до десяти місяців)та короткострокові (до чергового одержання заробітної плати) позики. Зарішенням правління каси її членам може бути надана відстрочка поверненнядовгострокових позик до трьох місяців. Граничні розміри позичок встановлюютьсяправлінням каси, причому довгострокових позичок – залежно від суми внесків,нагромаджених членом каси.
Позикинадаються без стягнення відсотків. При їх несвоєчасному поверненні стягуєтьсяпеня в розмірі 1% від суми залишку боргу за кожний прострочений місяць.Вибулому з членів каси повертаються його членські внески за мінусом йогозаборгованостей по позиках.
Ломбарди– це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна.В нашій країні вони виникли на початку 20-их років. Ломбарди є державнимигоспрозрахунковими підприємствами. Вони перебувають в розпорядженні місцевихРад в системі установ побутового обслуговування. Ломбарди були створені з метоюнадання можливості населенню зберігати предмети особистого користування ідомашнього вжитку, а також брати позику під заставу цих речей.
Ломбардивидають позики на строк до трьох місяців у розмірі 75% від вартості оцінкизаставлених речей і до 90% – вартості виробів з дорогоцінних металів, каменів,годинників у золотій оправі тощо. Оцінка речей, що здаються на зберігання абопід заставу для одержання позики, здійснюється за домовленістю сторін, а виробиз дорогоцінних металів – за державними розцінками. Для розвитку своїх операційломбарди можуть користуватися банківським кредитом.1.3 Небанківські фінансово-кредитні установи: Європейський досвід
Небанківські фінансові інститути відіграють важливу роль укредитних системах розвинених країн. Однак є певні відмінності у ступеняхрозвитку різних видів небанківських фінансових посередників. Це зумовленопередусім особливостями соціально-економічного розвитку тієї чи іншої країни,її історією і традиціями. Небанківські фінансово-кредитні установи в кожнійкраїні мають певні особливості.
Так, до небанківських кредитно-фінансових установВеликобританії належать: будівельні товариства, страхові компанії, пенсійніфонди, інвестиційні трасти та довірчі фонди. У Німеччині основні небанківськихкредитно-фінансові установи – ощадні каси, жироцентралі, кредитні товариства,гарантійні кредитні об’єднання, ощадні будівельні каси. У Франції донебанківських кредитно-фінансових установ належать: ощадні каси, кредитнікооперативні установи, каси муніципального кредиту. Досвід європейських країнбуде корисним для України, де поступово формується власна система небанківськихфінансово-кредитних установ.
Грошово-кредитна система Великої Британії належить до числанайстаріших і найрозвинутіших у світі. Банківська статистика Великобританіїподіляє усі фінансово-кредитні інститути на дві групи: власне банківськийсектор і небанківські фінансові інститути. До банківського сектора належать:Банк Англії, комерційні банки, торговельні банки, облікові (дисконтні) доми,іноземні комерційні банки та інші.
Основні небанківські кредитно-фінансові установи – будівельнітовариства, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні трасти та довірчіфонди.
Будівельні товариства досить поширені інституції уВеликобританії. Вони акумулюють найбільшу частину заощаджень населення. Їхні ресурсиформуються за рахунок регулярних внесків членів. Кошти використовуються нафінансування, купівлю чи зведення будинків членам товариства. Крім операцій ізкредитування житлового будівництва, будівельні товариства пропонують послугищодо обміну валют, грошових переказів, управління заставними, землею, передачіта страхування майна.
Пенсійні фонди працюють за стандартною системою діяльностітаких спеціалізованих кредитно-фінансових установ в інших країнах.
Фінансово-кредитна діяльність страхових компаній вториннастосовно до їхньої професійної спеціалізації – страхової справи. Кошти, якімобілізуються ними, найчастіше вкладаються в цінні папери. Британські страховімонополії входять до числа найбільших у світі.
Інвестиційні трасти займаються винятково операціями з ціннимипаперами. Через емісію власних акцій і облігацій вони залучають капітал, щовкладають у цінні папери інших компаній. Особливістю цих установ є те, що вонине мають регулярних джерел надходжень.
Довірчі фонди акумулюють грошовий капітал і вкладають його вцінні папери. Оскільки пайовик у будь-який час може продати свій пай керуючійкомпанії, то капітал цих фондів залежить від переваги продажу або купівлі паїв.
Дещо іншого розвитку набули небанківські фінансові інститутиу країнах континентальної Європи, фінансові системи яких характеризуютьсявідносно невисоким рівнем функціональної та інституційної сегментації.
Найяскравішим представником універсальної фінансово-кредитноїсистеми є Німеччина, де комерційні банки здійснюють найрізноманітніші операції,зокрема надання довгострокових кредитів та вкладення коштів у власний капіталпідприємств.
Небанківські кредитно-фінансові установи знаходяться надругому рівні грошово-кредитної системи, а контроль за їхньою діяльністюпокладений на Федеральне управління контролю, яке підпорядковане Міністерствуфінансів. До таких установ в Німеччині належать: ощадні каси, жироцентралі,кредитні товариства, гарантійні кредитні об’єднання, ощадні будівельні каси.
Ощадні каси у Німеччині, крім прямих економічних функцій закумуляції заощаджень і видачі кредитів під заставу, виконують функціїуніверсальних комерційних банків.
У Німеччині досить поширене кооперативне кредитування.Кооперативні фінансово – кредитні товариства пропонують універсальнийасортимент послуг своїм членам, які є здебільшого представниками середніхверств населення. Діяльність цих установ зосереджується на одержаннібезстрокових і ощадних вкладів та на видачі короткотермінових ісередньотермінових кредитів своїм членам.
Гарантійні кредитні об’єднання – це організації самодопомогипідприємств середнього рівня. Основне завдання цих установ полягає в наданнінеобхідних фінансових ресурсів дрібним і середнім підприємствам. Ощаднібудівельні каси спеціалізуються на фінансуванні будівництва житла. Головнаперевага таких установ – низькі відсоткові ставки за кредитами.
Особливість організації сучасної грошово-кредитної системиФранції полягає в тому, що у країні в законодавчому порядку відсутній розподілкредитних інститутів на банківські і небанківські, проте законодавче закріпленарізниця між кредитними установами – які мають право приймати вклади дозапитання і терміном до двох років і які такого права не мають. Серед кредитнихінститутів, які не мають права приймати вклади до запитання – установи споживчогота житлового кредиту, а також лізингові, іпотечні, факторингові компанії. УФранції до небанківських кредитно-фінансових установ належать: ощадні каси,кредитні кооперативні установи, каси муніципального кредиту. Ощадні каси уФранції можуть бути приватними та державними. Ощадні каси приймають депозити інадають кредити фізичним особам та організаціям некомерційного характеру.
Кредитні кооперативи об’єднують дрібних промисловців таторговців і називаються народними (популярними) банками.
Каси муніципального кредиту – це державні установи,підпорядковані одночасно місцевим префектурам та Міністерству фінансів.
2. Характеристика основних видів небанківських фінансово-кредитнихустанов2.1 Класифікація небанківських фінансово-кредитних установ.Спільні та відмінні риси у порівнянні з банками
Формуваннягрошових ресурсів небанківських фінансово-кредитних установ має ту особливість,що воно не є депозитним, тобто переданими їм коштами власники не можуть таквільно скористатися, як банківськими чековими вкладами. Як правило, ці коштивкладаються на тривалий, заздалегідь визначений строк. Чим довший цей строк,тим з більшими ризиками пов’язане таке розміщення і тим вищі доходи воноповинно приносити. Недепозитне залучення коштів може здійснюватися двомаспособами: на договірних засадах та шляхом продажу посередником своїх ціннихпаперів (акцій, облігацій). Звідси всі ці посередники поділяються на договірнихфінансових посередників, які залучають кошти на підставі договору з кредитором(інвестором), та на інвестиційних фінансових посередників, які залучають коштичерез продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо.
Усерединікожної з цих груп фінансові посередники класифікуються за видами послуг, яківони надають своїм кредиторам понад доходи на залучені кошти. Усередині групидоговірних посередників за цим критерієм можна виокремити:
– страховікомпанії;
– пенсійніфонди;
– ломбарди,лізингові та факторингові компанії.
Усерединігрупи інвестиційних посередників за цим критерієм можна виокремити:
— інвестиційніфонди;
– фінансовікомпанії;
– кредитнітовариства, спілки тощо.
Усвоїй діяльності вони мають багато спільного з банками:
функціонуютьу тому самому секторі грошового ринку, що й банки, – у секторі опосередкованогофінансування;
· формуючи свої ресурси (пасиви), вони випускають, подібно добанків, боргові зобов’язання, які менш ліквідні, ніж зобов’язання банків, протетеж можуть реалізовуватися на ринку як додатковий фінансовий інструмент;
· розміщуючи свої ресурси в дохідні активи, вони купують борговізобов’язання, створюючи, подібно до банків, власні вимоги до інших економічнихсуб’єктів, хоч ці вимоги менш ліквідні і більш ризиковані, ніж активи банків;
· діяльність їх щодо створення зобов’язань і вимог ґрунтується натих самих засадах, що й банків: їх зобов’язання менші за розмірами, більшліквідні і коротші за термінами, ніж власні вимоги, внаслідок чого їх платежіза зобов’язаннями менші, ніж надходження за вимогами, що створює базу дляприбуткової діяльності. Перетворюючи одні зобов’язання в інші, вони, як і банки,забезпечують трансформацію руху грошового капіталу на ринку – трансформаціюстрокову, обсягову і просторову, а також трансформацію ризиків шляхомдиверсифікації.
Разомз тим посередницька діяльність небанківських фінансово-кредитних установістотно відрізняється від банківської діяльності:
· вона не пов’язана з тими операціями, які визнані як базові банківські.Якщо законодавство окремих країн і дозволяє виконувати подібні операції окремимз таких установ, то рано чи пізно останні підпадають під вимоги банківськогозаконодавства і набувають статусу банків. вона не зачіпає процесу створеннядепозитів і не впливає на динаміку пропозиції грошей, а отже немає потреби контролюватиїх діяльність так само ретельно, як банківську, насамперед поширюючи на нихвимоги обов’язкового резервування. Тому законодавство всіх країн дає їм іншийстатус, ніж банкам;
· вона є вузько спеціалізованою.2.2 Договірні фінансово-кредитні установи
Існуютьтакі договірні небанківські фінансово-кредитні установи:
· страхові компанії;
· пенсійні фонди;
· ломбарди, лізингові та факторингові компанії.
Страхова компанія – це юридична оформлена одиницяпідприємницької діяльності, яка бере на себе зобов’язання страховика і має наце відповідну ліцензію.
Страхова компанія користується всіма правами фірми.
В Україні, як і в багатьох інших державах, основу страховоїсистеми становлять компанії у вигляді акціонерних товариств.
Акціонерне страхове товариство (корпорація) – це типкомпанії, яка створюється і діє зі статутний капіталом, поділеним на певнукількість часток – акцій. Оплачена акція дає право її власникові на участь вуправлінні товариством і отримання частини прибутку у формі дивідендів.
У самій основі акціонерного товариства закладені перевагицього виду компанії. Акціонерна форма нагромадження статутного капіталу дає змогузалучати до страхової індустрії багатьох юридичних і фізичних осіб,зацікавлених вигідно розмістити свої інвестиції. Страхова індустрія при обґрунтованомудержавному регулюванні має всі можливості для отримання прибутку на рівні, якийперевищує середній за всіма галузями бізнесу. У разі несприятливих наслідківдіяльності конкретного страховика втрата відносно невеликих внесків до компаніїне потягне за собою банкрутства самих акціонерів.
Акціонерні товариства бувають закритого і відкритого типу. ВУкраїні у страховій індустрії переважають акціонерні товариства закритого типу.Це пояснюється кількома мотивами, які не втратили свого значення й досі.
По-перше, створення відкритих акціонерних товариств тривалийчас стримувалося низькими вимогами до розміру статутного фонду страховика івідсутністю розвиненого ринку цінних паперів.
По-друге, як уже зазначалося, українське законодавство непередбачає можливості створення страхової компанії у вигляді ГОВ.
Закрите акціонерне товариство лише формально відрізняєтьсявід ТОВ. До речі, у законодавстві ряду країн компанії, створені на акціонернихзасадах, розглядаються як різновид страховиків з обмеженою відповідальністю. Засвоїми зобов’язаннями ТОВ відповідає майном, до складу якого входять внескичленів. Відповідальність кожного акціонера також обмежується лише вартістюакцій.
По-третє, статус закритого товариства дає змогу контролюватипоширення акцій серед певної категорії учасників страхової компанії, що можевідповідати інтересам засновників.
По-четверте, процедура створення закритого акціонерноготовариства істотно спрощена, що дозволяє економити час і кошти.
Перспективнішими для страхової індустрії є відкритіакціонерні товариства. Це компанії, що орієнтуються на великі обсяги страховихпослуг. Вони вимагають пошуків коштів у багатьох власників, які здебільшого несхильні до активної участі в керівництві фірмою. Залучати кошти таких осібудається завдяки продажу компаніями акцій на фондовому ринку. Нині вживаютьсязаходи щодо збільшення статутного фонду, стимулювання й прискоренняорганізаційного оформлення продажу і купівлі акцій та інших цінних паперів.Тому є всі підстави очікувати, що акціонерні товариства відкритого типунезабаром посядуть і утримуватимуть провідне місце на страховому ринку.
За територією обслуговування компанії можна поділити намісцеві, регіональні, національні та транснаціональні. На жаль, нині практичновідсутня статистика укладених договорів кожною компанією в межах області.Ліцензії майже всім компаніям видані з правом здійснення діяльності натериторії всієї країни. Тому важко виокремити страховиків, які діють лише вмежах певного регіону.
Транснаціональних страхових компаній в Україні досі немає.Законодавство не дозволяє створення іноземних страхових компаній або їхніхфілій. Ідеться про захист розвитку власної страхової індустрії, прагненняполіпшити платіжний баланс країни, використавши тимчасово вільні коштистраховиків для збільшення інвестицій у власну економіку. Такі заходивиправдані в тому разі, коли розвитку внутрішнього страхового ринку надаютьсявідповідні пріоритети. Однією з головних умов є нарощування фінансового ікадрового потенціалу компаній, створення механізму стимулювання попиту настрахові послуги, посилення боротьби з фінансовими махінаціями, а такожстворення клімату довір’я до страховиків. У попередніх розділах ужезазначалося, що страхування є об’єктивно необхідним атрибутом ринковоїекономіки. Отже, тривале відставання в розвитку страхової індустрії можевідчутно гальмувати розвиток ринкової економіки в цілому.
Досвід країн Європейського Союзу показує, що на вищому етапісвого розвитку страхування об’єктивно потребує виходу за межі країни. Цевигідно страховикові – ризики територіальне розосереджуються, зростає обсягпродажу полісів, а отже, можливість одержати прибуток. Певні переваги очікуютьі на страхувальників: отримання страхових послуг вищої якості і за порівнянонижчу плату та в необхідному регіоні.
Як і страхові компанії, пенсійні фонди є фінансовими інститутами,де одні фінансові активи трансформуються в інші. Оскільки пенсійні виплатимають досить прогнозований характер, пенсійні фонди можуть вкладати кошти вбільш довгострокові активи, ніж страхові компанії. До 90% активів пенсійнихфондів становлять акції та цінні папери з фіксованим доходом, що обумовлюєтьсяспецифікою діяльності фондів, а саме необхідністю здійснювати періодичнівиплати пенсіонерам протягом тривалого періоду. Найбільша частка в активахпенсійних фондів належить корпоративним цінним паперам – акціям та облігаціям.
Частина пенсійних фондів, як і інвестиційні компанії, наймаютьфінансових посередників для забезпечення професійного управління активами.Фонди, які не можуть або не бажають забезпечити професійне управління активами,нерідко мають проблеми з пенсійними виплатами. Нестача коштів у таких фондахчасто є наслідком неефективного менеджменту, шахрайства та зловживань з бокузасновників фонду – спілок чи корпорацій.
Крім пенсійних фондів на ринку діють інші фінансові інститути, якітією чи іншою мірою реалізують різні пенсійні програми. Одним із варіантівпенсійного забезпечення є накопичення коштів на індивідуальному пенсійномурахунку в банку. Пенсійний рахунок ведеться опікуном, яким виступає банк чиінший фінансовий посередник. Кошти починають знімати з рахунка по досягненнівласником рахунка пенсійного віку. З доходів, що отримуються від інвестуваннякоштів, податки не сплачуються до того часу, поки не почнуть вилучатися коштидля здійснення пенсійних виплат.
Ломбард – це небанківська фінансова установа, що провадитьдіяльність з надання фізичним особам фінансових кредитів під заклад, іззберігання речей та супутню діяльність (ломбардна діяльність).
Ломбарди в Україні утворюються у формі повного товариства абодержавного чи комунального підприємства.
Ломбард надає фінансові кредити фізичним особам під заклад зарахунок власних та/або залучених від юридичних осіб та/або фізичних осіб – учасниківломбарду коштів. Ломбард провадить діяльність із зберігання рухомих речейфізичних осіб, у тому числі предмета закладу, яким забезпечено зобов’язання задоговором фінансового кредиту.
Ломбарди можуть утворювати господарські об’єднання ломбардів відповіднодо Господарського кодексу України, а також об’єднання (у вигляді спілок,асоціацій та інших об’єднань юридичних осіб), які утворюються для представленняінтересів засновників.
Об’єднання ломбардів, які утворюються для представлення інтересівзасновників (учасників), утримуються лише за рахунок внесків таких засновниківта не можуть провадити господарську діяльність, крім отримання пасивнихдоходів.
Державне регулювання і нагляд за діяльністю ломбардів здійснюєуповноважений орган згідно із законодавством про фінансові послуги та державнерегулювання ринків фінансових послуг, інші державні органи відповідно до їхкомпетенції.
Лізингові компанії – юридичнаособа, яка передає право володіння і користування неспоживчою річчю (предметомлізингу), визначеною індивідуальними ознаками та віднесеною згідно ззаконодавством до основних фондів, фізичній або юридичній особі(лізингоодержувачу) відповідно до договору лізингу.
Під лізинговою компанією необхідно розуміти суб’єктагосподарювання, який за своїм правовим статусом може і не бути фінансовоюустановою, проте наділений законами та нормативно-правовими актами Державноїкомісії з регулювання ринків фінансових послуг України правом надавати послугуз фінансового лізингу.
Законодавство України не містить обмежень щодо кола юридичнихосіб, які можуть здійснювати діяльність з надання послуг фінансового лізингу.
Факторингові компанії – фінансоваустанова, яка здійснює в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунокцих осіб, операції з придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовійформі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконаннятаких вимог та прийом платежів, з метою отримання прибутку або збереженняреальної вартості фінансових активів.2.3 Інвестиційні фінансово-кредитні установи
Усерединігрупи інвестиційних посередників можна виокремити:
— інвестиційніфонди;
– фінансовікомпанії;
– кредитнітовариства, спілки тощо.
Інвестиційний фонд – це сукупні активи, які формуються за рахуноккоштів інвесторів (фізичних та юридичних осіб) з метою отримання прибутку відінвестування цих коштів в цінні папери, корпоративні права, нерухомість тощо.
Активи інвестиційного фонду належать його інвесторам на правахспільної власності. Участь кожного інвестора в інвестиційному фондіпідтверджується володінням цінними паперами цього фонду: інвестиційнимисертифікатами чи акціями.
Професійне управління коштами фондузабезпечує зростання вартості активів фонду. Джерелами такого зростання можутьбути:
· зростання ринкової вартості активів, в які проінвестовано коштифонду;
· дохід від торгівлі цінними паперами, які є в портфелі фонду;
· проценти та дивіденди від активів, які є в портфелі фонду.
Дохід кожного інвестора забезпечується зростанням вартості йогочастки в сукупних активах фонду.
Фінансові компанії (це небанківські інститути кредитної системи, що спеціалізуються на кредитування продаж споживчих товарів з відстрочкою платежу.
Фінансові компанії можуть бути створені як самостійні юридичні особи на акціонерних чи пайових засадах або ж як окремі структурні підрозділи, філії, дочірні підприємства банків і страхових компаній, що відображає прагнення останніх опанувати відповідні сектори ринку кредитних послуг. Крім того, фінансові компанії можуть створюватись промисловими фірмами (виробниками споживчих товарів.
Ресурси фінансових компаній формуються шляхом випуску власних боргових зобов’язань (як правило, облігацій або векселів. Крім того, фінансові компанії можуть використовуватися короткостроковими кредитами комерційних банків.
Основною функцією фінансових компаній є надання кредитів покупцям споживчих товарів шляхом придбання у торговельних фірм боргових зобов’язань, якими були оформлені відповідні продажі.
Кредитні спілки – неприбутковіорганізації, засновані фізичними особами, професійними спілками, їхоб’єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб їх членів увзаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єднанихгрошових внесків членів кредитної спілки.
Кредитна спілка створюється на підставі рішення установчих зборів.Чисельність засновників (членів) кредитної спілки не може бути менше ніж 50осіб, які можуть бути членами кредитної спілки та об’єднані хоча б за однією зтаких ознак:
· мають спільне місце роботи чи навчання;
· належать до однієї професійної спілки, об’єднання професійнихспілок;
· іншої громадської чи релігійної організації;
· проживають в одному селі, селищі, місті, районі, області.
Членами Кредитної спілки можуть бути:
· громадяни України;
· іноземці;
· особи без громадянства, що постійно проживають на територіїУкраїни;
· об’єднані спільним проживанням, місцем роботи, навчання, членствому громадській організації і т.д.;
· мають повну цивільну дієздатність;
· не позбавлені волі та не мають непогашеної судимості за корисливізлочини.
Кредитніспілки є фінансовими установами, виключним видом діяльності яких є наданняфінансових послуг передбачених Законом України «Про кредитні спілки».
3. Державне регулювання діяльності небанківських фінансово-кредитнихустанов в Україні
Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України була утворена Указом Президента України 12.12.2002 року як інтегрований державний регулятор діяльності небанківського фінансового сектора поряд із Національним банком
України та Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку
Відповідно до вимог Закону України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 року та Указу Президента України «Про Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України» від 04.04.2003 року Держфінпослуг наділена повноваженнями з регулювання і нагляду за діяльністю страхових компаній, осіб, які здійснюють посередницьку діяльність у страхуванні, установ недержавного пенсійного забезпечення, зокрема, недержавних пенсійних фондів та їх адміністраторів, кредитних спілок, ломбардів, довірчих товариств, лізингових та факторингових компаній, інших учасників ринків фінансових послуг (крім банків, професійних учасників фондового ринку, інститутів спільного інвестування в частині їх діяльності на фондовому ринку, фінансових установ, які мають статус міжурядових міжнародних організацій, Державного казначейства України та державних цільових фондів), а також юридичних осіб, що не мають статусу фінансової установи, але надають фінансові послуги згідно з законодавством.
На засіданні Уряду 25 квітня 2007 р. схвалено проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Законопроектом передбачено зміцнити та розширити повноваження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг (Держфінпослуг) щодо регулювання та нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ.
Проект закону передбачає розширити повноваження Держфінпослуг в частині віднесення до її компетенції погодження документів фінансових установ, що визначають вимоги щодо надання фінпослуг. Законопроектом передбачені додаткові заходи впливу на порушників законодавства під час проведення перевірок діяльності фінансових установ, а також афілійованих, споріднених та пов’язаних осіб.
Встановлюватимуться і додаткові вимоги до засновників, керівників та працівників фінансових установ, а також до джерел походження коштів, за рахунок яких формується капітал фінансових установ. Так, особа, яка намагається придбати істотну участь у фінансовій установі, не отримає на це дозвіл, якщо протягом останніх десяти років була керівником, членом керівного складу або головним бухгалтером фінустанови, визнаної банкрутом. Вимоги до джерел походження коштів, за рахунок яких формується статутний капітал фінансової установи, відповідно до проекту, встановлюватимуться Кабінетом Міністрів.
Таким чином, можна констатувати, що Держфінпослуг пройдено період організаційного та функціонального становлення як центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом, уповноваженого на здійснення функцій державного регулювання і нагляду за діяльністю небанківського фінансового сектора.
Висновок
Загальними рисами у процесі формування фінансової системи пострадянської України була децентралізація, утворення та формування недержавних фінансових установ, зменшення рівня контролю над ними з боку держави. Розглядаючи структуру фінансової, зокрема, банківської системи нашої держави, можна зробити висновок про її відповідність загальноприйнятим європейським моделям, як приклад – схожість системи універсальних комерційних банків України та Німеччини. В рамках загальносвітової тенденції до універсалізації діяльності фінансових структур, банки займають домінуюче становище. Проте небанківські фінансові установи завойовують ринок фінансових послуг досить активно. На сьогодні основними причинами такого поступу можна назвати:
– стрімкий розвиток фондового ринку та сек’ютиризація активів;
– необхідність задоволення вузького попиту при якому присутність банків
обмежено;
– потреба в більш прибутковому інвестуванні заощаджень домашніх
господарств;
– спроби зменшення тиску жорстких вимог банківського кредитування.
Зростання конкуренції на вітчизняному ринку фінансових послуг відображається на розширенні спектру фінансових послуг, котрі у свою чергу допомагають формуванню стабільності та добробуту громадян.
Список використаної літератури
1. Ватаманюк З.Г., Дорош О.Л. Небанківські фінансовіінститути у країнах Західної Європи // Фінанси України. – 2003. – №12. –С. 98–106.
2. Гроші та кредит / За ред. Б.С. Івасіва. – К., 1999.
3. Гроші та кредит: Підручник/ Під заг. ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2002.
4. Деньги, кредит, банки / Под ред. О.И. Лаврушина. – М., 1998.
5. Лисенков Ю.М., Коротка Т.А. Грошово-кредитнісистеми зарубіжних країн. – К.: Зовнішня торгівля, 2005. – 118 с.
6. Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. – К., 1998.
7. Страхування: Підручник./ Керівник авт. кол. і наук. ред. Осадець С.С.– К.: КНЕУ, 1998. -528c.
8. Усоскин В.М. Современный коммерческий банк: управление и операции. – М., 1993.
9. Ходаківська В.П., Бєляєв В.В. Ринок фінансових послуг: теорія і практика: Навч. посібник – К.: ЦУЛ, 2002. – 616 с.
10. Шамова І.В. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн: Навч.посібник. – К.: КНЕУ,
11. Закон України «Про банки та банківську діяльність»
12. Закон України «Про лізинг» (із змінами, внесеними Законом України від 14 січня 1999 року №394-XIV).
13. Закон України «Про кредитні спілки».
14. Закон України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг»