1. Неціновіфактори, недискреційна фіскальна політика, соціальний захист
Нецінові фактори.
Слід розрізнятинецінові фактори:
1) сукупногопопиту та 2) сукупної пропозиції.
Загалом коливанняцін зумовлюють такі зміни в обсязі видатків покупців — домогосподарств, фірм,держави та іноземців, що дають змогу прогнозувати зміни в реальному обсязінаціонального продукту. Це означає, що підвищення цін за інших рівних умовзменшуватиме величину попиту на реальний обсяг виробництва. Навпаки, зниженняцін збільшуватиме цю величину. Ситуацію, коли змінюється лише рівень цін, аінші чинники залишаються сталими, можна зобразити як рух від однієї точки доіншої по стабільній кривій сукупного попиту. Проте якщо одна або кілька умовзмінюються, то крива сукупного попиту переміщується. Ці інші умови називаютьнеціновими чинниками сукупного попиту. Основними неціновими чинниками сукупногопопиту є макроекономічна політика, зовнішні змінні (обсяг ВВП у зарубіжнихкраїнах, динаміка курсів цінних паперів та цін на нерухоме майно, світовевиробництво ключових продуктів, зокрема енергоносіїв) та сподівання споживачіві підприємців.
У довгостроковомуперіоді крива сукупної пропозиції є вертикальною лінією. Кількість товарів іпослуг, яку в цьому періоді постачають фірми, залежить від факторів пропозиції — кількості та якості трудових ресурсів, обсягу капіталу та рівня технології — іне залежить від загального рівня цін. Крива довгострокової сукупної пропозиціїпереміщується під впливом заходів економічної політики й економічних процесів,що змінюють обсяг виробництва за даної природної норми безробіття, та заходів іпроцесів, спрямованих на зміну природної норми безробіття. Чинники, щовикликають переміщення кривої довгострокової сукупної пропозиції, переміщують утому самому напрямі й криву короткострокової сукупної пропозиції. Проте останняможе переміщуватися і тоді, коли крива довгострокової сукупної пропозиціїзалишається незмінною. У короткостроковому періоді кількість товарів і послуг,що їх постачають фірми, залежить від заробітної плати і рівня цін, які буловстановлено на підставі очікувань.
Недискреційнафіскальна політика – автоматична фіскальна політика, при якій бюджетний дефіцитта бюджетний надлишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичнихстабілізаторів економіки. Такими стабілізаторами в економіці є прогресивнаподаткова система і трансфертні платежі. Зміна вказаних величин внаслідокциклічних коливань сукупного доходу приводить до збільшення чистих податковихнадходжень у періоди зростання ВВП і до їхнього зменшення у фазі економічногоспаду.
Автоматичні(вмонтовані) стабілізатори – механізми ринкової економіки, що не залежать віддержави і згладжують спади і підйоми в економіці, або це механізм, якийдозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальноїекономічної політики. Дія автоматичних стабілізаторів впливає на зміну обсягувиробництва, рівня цін і ставок відсотка. Стабілізатори при зміні попитузабезпечують більш плавну зміну випуску продукту. Дія автоматичнихстабілізаторів відбивається на розмірі циклічного дефіциту/профіциту бюджету.
Основніавтоматичні стабілізатори:
• прогресивнеоподатковування. Впливає на розмір прибутку – збільшення валового прибуткуіндивіда або підприємства збільшує їхні податкові відрахування. Вплив наприбуток контролює сукупний попит. У періоди піднесення/спаду витратизбільшуються/знижуються більш плавно, ніж одержувані прибутки;
• соціальні виплати.При піднесенні кількість безробітних і малозабезпечених скорочується, зменшуючисоціальні витрати держави;
• споживання. Призростанні доходів споживання домашніх господарств зростає, але не тією мірою,як доход.
Зміна вказанихвеличин внаслідок циклічних коливань сукупного доходу приводить до збільшеннячистих податкових надходжень у періоди зростання ВВП і до їхнього зменшення уфазі економічного спаду.
Соціальний захист(соціальне забезпечення) — система суспільно-економічних заходів, спрямованихна матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба,інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття, нещасний випадок навиробництві тощо). З макроекономічної точки зору соціальне забезпечення — цесистема управління соціальними ризиками з метою компенсації шкоди, зниження абозапобігання їх дії на процес розширеного відтворення населення. Яксоціально-економічна категорія соціальне забезпечення є відносинами щодоперерозподілу національного доходу з метою забезпечення встановлених соціальнихстандартів життя для кожної людини в умовах дії соціальних ризиків.
2. Основні функції,які виконує Центральний банк України
Основною функцієюНаціонального банку є здійснення грошово-кредитної політики. Грошово-кредитнаполітика являє собою визначену сукупність заходів у сфері грошового обігу такредиту, що спрямовані на забезпечення стабільності національної валюти,стримування інфляційних процесів в економіці країни, регулювання економічногозростання, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансукраїни. Кредитно-грошова політика полягає в зміні грошового пропонування зметою стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін.
Науковцівизначають стратегічні, проміжні, тактичні цілі, які переслідує центральнийбанк, розробляючи монетарну політику. Стратегічними цілями монетарної політикицентробанку є кінцеві цілі загальноекономічної політики держави — досягненнятакого зростання суспільного виробництва, за якого буде забезпечена повназайнятість, стійкість цін (стримування інфляції), збалансованість платіжнихвідносин із зовнішнім світом. Проміжними цілями монетарної політики єдосягнення такого стану деяких ключових економічних перемінних, який сприятимедосягненню стратегічних цілей. Тактичні цілі монетарної політики маютькороткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягненняпроміжних цілей.
Основнимиекономічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулюванняобсягу грошової маси через:
— визначення тарегулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків;
— процентнуполітику;
— рефінансуваннякомерційних банків;
— управліннязолотовалютними резервами;
— операції зцінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права, утому числі з казначейськими зобов’язаннями) на відкритому ринку;
— регулюванняімпорту та експорту капіталу;
— емісія власнихборгових зобов’язань та операції з ними.
Національний банкустановлює банкам норматив обов’язкового резервування коштів. При цьому:
— норматив обов’язковогорезервування встановлюється єдиним для банків у процентному відношенні дозагальної суми залучених банком коштів в національній та іноземній валютах;
— для різнихвидів зобов’язань можуть установлюватися різні нормативи обов’язковогорезервування;
— рішення пропідвищення нормативу обов’язкового резервування набирає чинності не раніше ніжчерез 10 днів після його опублікування.
Національний банквстановлює порядок визначення облікової, ломбардної та інших процентних ставокза своїми операціями.
Національний банкзабезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснюючи валютніінтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках зметою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальнийпопит та пропозицію грошей в Україні.
Національний банквідповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність тасистему валютного регулювання і валютного контролю регулює імпорт та експорткапіталу.
Розробка основнихзасад грошово-кредитної політики статтею 100 Конституції України покладена наРаду Національного банку України, яка повинна також здійснювати контроль за їїпроведенням. У Законі України «Про Національний банк України» (стаття 9)регламентуються основні показники, за якими здійснюється грошово-кредитнаполітика. При цьому відповідно до статті 51 Закону України «Про національнийбанк України» Нацбанк двічі на рік повинен надавати Президенту України таВерховній Раді України інформацію про стан грошово-кредитного ринку в державі.
Національний банкмає виключне право на емісію, тобто випуск в обіг грошових знаків в усіхформах.
Принципиорганізації емісійних операцій:
— централізм упроведенні емісійних операцій полягає в тому, що установи банків самостійнорозпоряджаються готівковими грошима, які надходять до їх кас, а емісію грошейпроводять лише в межах, установлених вищестоящими установами центральногобанку;
— безумовневиконання завдань з вилучення грошей із обігу;
— своєчасне табезперебійне задоволення обґрунтованих потреб у наявних грошах підприємств,організацій та установ;
— складення всімаустановами банків, що здійснюють касові операції, розрахунку можливих щоденнихнадходжень та видач готівкових коштів з метою попереднього визначення величиниможливої емісії;
— самостійневилучення грошей із обігу у випадках, коли фактична сума грошей, якізнаходиться в оборотній касі установ банків, перевищує встановлену межову суму.
До основнихінструментів регулювання грошово-кредитного ринку можна віднести:
— політикуобов’язкових резервів — з використанням уніфікованої ставки резервуваннязалучених коштів комерційними банками як у національній, так і в іноземнійвалюті;
— процентнуполітику, основою якої є використання облікової ставки Національного банкуУкраїни та процентних ставок за його операціями як базової ціни національноївалюти та одного з важелів стабілізації грошово-кредитного ринку;
— здійсненнявідповідних регулюючих операцій на кредитному, валютному та фондовому ринках зметою дотримання стабільності курсу національної валюти.
Облікова(дисконтна) політика центрального банку заснована на переобліку або купівлівекселів, врахованих раніше комерційними банками. При цьому центральний банк ізвалюти векселя утримує дисконт, або обліковий процент, зміна якого впливає наобсяг кредитування в країні: при його збільшенні здійснюється жорстка політика«дорогих» грошей, при зниженні — політика «дешевих» грошей, тобто політикакредитної рестрикції або кредитної експансії.
Відповідно достатті 27 Закону України «Про Національний банк України», Нацбанк установлюєпорядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїмиопераціями. Таким чином, установлюючи найменшу процентну ставку в державі,Національний банк України фактично визначає вартість грошей, позичковогокапіталу, що обертається в Україні. Згідно зі статтею 49 Закону України «Пробанки та банківську діяльність», банк не може надавати кредити під процент,ставка якого нижча від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, іпроцентної ставки, що виплачується ним за депозитами. Таким чином, одержуючивід Національного банку кредитні ресурси в процесі рефінансування, банк моженадати їх споживачам тільки за відсотком, що перевищує облікову ставкуНацбанку. Вартість кредитних грошей усередині держави визначає вартість інвестицій,що надходять із-за кордону. Отже, наприклад, для залучення закордоннихінвестицій Нацбанку необхідно підвищити облікову ставку. Це потягне за собоюуповільнення економічних процесів всередині країни внаслідок подорожчаннякредитних ресурсів.
Додатком дооблікової політики є ломбардна (або закладна) політика. Вона заснована нанаданні центральним банком позичок кредитним установам під забезпеченнявекселів, цінних паперів та державних боргових зобов’язань.
На облікову йломбардну політику покладено також виконання сигнальної функції, коли кредитніустанови розглядають зниження офіційного дисконту як орієнтацію на проведенняполітики кредитної експансії, а збільшення — як очікування політики кредитноїрестрикції. В Україні спостерігається поступове зниження ставок за ломбарднимикредитами та кредитами, що придбаваються банками на тендері.
Досить важливоюфункцією Національного банку є здійснення банківського регулювання. У юридичнійлітературі існують різні погляди на правову природу та види банківськогорегулювання, що здійснюється центральним банком держави.
Так, на думкуН.Ю. Єрпильової, «банківське регулювання — це система специфічних правилповедінки нормативного характеру, сформульованих державними органами, іншимивладними структурами, а також недержавними саморегулюючими організаціями, щомають своєю метою обмеження банківської активності і головним чином банківськихоперацій».
А.Г. Братковключає до банківського регулювання, крім правових, банківські норми тапрактику їх застосування.
Закон «ПроНаціональний банк України» визначає банківське регулювання як одну із функційНаціонального банку України. Вона полягає у створенні системи норм, щорегулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківськоїдіяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність запорушення банківського законодавства.
Саме зазначеневизначення спростовує поширену в науці класифікацію банківського регулювання навалютне регулювання і пруденціальне, що в сумнівній формі об’єднує різні засвоїм предметом та цілями регулюючі процеси.
Державнерегулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у такихформах:
I.Адміністративне регулювання:
— реєстраціябанків і ліцензування їх діяльності;
— встановленнявимог та обмежень щодо діяльності банків;
— застосуваннясанкцій адміністративного чи фінансового характеру;
— нагляд задіяльністю банків;
— наданнярекомендацій щодо діяльності банків.
II. Індикативнерегулювання:
— встановленняобов’язкових економічних нормативів;
— визначення нормобов’язкових резервів для банків;
— встановленнянорм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківськихоперацій;
— визначенняпроцентної політики;
— рефінансуваннябанків;
— установленнякореспондентських відносин;
— управління золотовалютнимирезервами, включаючи валютні інтервенції;
— операцій зцінними паперами на відкритому ринку;
— імпорту таекспорту капіталу.
Ще однієюфункцією Національного банку є здійснення банківського нагляду. Банківськийнагляд — це система контролю та активних упорядкованих дій Національного банкуУкраїни, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами,стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність,законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпеченнястабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторівбанку.
Головна метабанківського нагляду, як і банківського регулювання — це безпека та фінансовастабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.
Національний банкздійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами,афілійованими та спорідненими особами банків на території України та закордоном, банківськими об’єднаннями, представництвами та філіями іноземнихбанків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківськогозаконодавства, нормативно-правових актів Національного банку та економічнихнормативів. Але при цьому Національний банк не здійснює перевірок і ревізійфінансово-господарської діяльності зазначених осіб.
Метоюбанківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересіввкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів набанківських рахунках.
Наглядовадіяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх підрозділи,афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном,установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб участині дотримання вимог законодавства щодо здійснення банківської діяльності.
При здійсненнібанківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків таїх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконаннянормативно-правових актів Національного банку України для уникнення абоподолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів,довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківськоїдіяльності.
При здійсненнібанківського нагляду Національний банк України може користуватися послугамиінших установ за окремими угодами. Національний банк України здійснюєбанківський нагляд на індивідуальній та консолідованій основі і застосовуєзаходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської діяльності.
У серпні 1987 р.Базельським Комітетом були опубліковані «Ключові принципи ефективногобанківського нагляду», які стали основним джерелом рекомендації для розробкизаконодавства про банківський нагляд провідних країн. У жовтні 1997 р. принципиіз правками та доопрацюваннями було затверджено на щорічних зборах Міжнародноговалютного фонду та Світового банку. Документ дістав назву Базельських принципівефективного банківського нагляду.
Банківськийнагляд у широкому розумінні включає в себе власне нагляд за банками, щоназивається дистанційним або документальним, та інспектування (інспекційніперевірки на місцях). Дистанційний контроль включає в себе перевірку звітності,яку надають банки. Він дозволяє передбачити проблеми, які можуть вплинути наплатоспроможність та ліквідність банків і призвести до їх банкрутства. Інспекційніперевірки на місцях дають можливість перевірити ступінь достовірностіінформації, яку передають банки наглядовим органам та сформувати максимальноточну уяву про фінансовий стан банку, якість його менеджменту.
Контроль задіяльністю банків здійснюється передусім у формі перевірок інспекторамиНаціонального банку України. Перевірки здійснюються з метою визначення рівнябезпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку ідотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, атакож нормативно-правових актів Національного банку України відповідно доплану, затвердженого Національним банком України.
Планова перевірказдійснюється не частіше ніж один раз на рік. Про проведення планової перевіркиНаціональний банк України зобов’язаний повідомити банк не пізніше, ніж за 10днів до її початку.
Банки зобов’язанізабезпечити інспекторам Національного банку України та іншим уповноваженим нимособам вільний доступ до всіх документів та інформації з дотриманнямвстановлених законодавством правил, а при перевірці на місці — можливістьвільного доступу в робочий час у всі приміщення банку.
Національний банкУкраїни може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки банку занаявності обгрунтованих підстав. Таке рішення має бути підписане ГоловоюНаціонального банку України або уповноваженою ним особою.
Для здійсненнясвоїх повноважень щодо нагляду Національний банк України має право безоплатноодержувати від банків інформацію про їх діяльність та пояснення з окремихпитань діяльності банку.
У ході перевіркибанку Національний банк України має право перевіряти будь-яку звітністьафілійованої особи банку щодо взаємовідносин з банком з метою визначення впливувідносин з афілійованою особою на стан банку.
Національний банкУкраїни також має право здійснювати перевірку осіб, які охоплюються наглядовоюдіяльністю Національного банку України, з метою дотримання законодавства щодобанківської діяльності. При здійсненні перевірки Національний банк України маєправо вимагати від цих осіб подання будь-якої інформації, необхідної дляздійснення перевірки. Інспектовані особи зобов’язані подавати Національномубанку України затребувану інформацію у визначений ним строк.
До осіб, якіможуть бути об’єктом перевірки Національного банку України, відносяться:
— власникістотної участі в банку, якщо Національний банк України вважає, що він невідповідає вимогам, установленим законодавством щодо істотної участі, абонегативно впливає на фінансову безпеку і стабільність банку;
— особа, щопридбала істотну участь у банку без письмового дозволу Національного банкуУкраїни.
Об’єктомперевірки Національного банку України може бути також особа, щодо якої єдостовірна інформація про здійснення цією особою банківської діяльності безбанківської ліцензії.
У разі порушеннябанками або іншими особами, які можуть бути об’єктом перевірки Національногобанку України, вимог законодавства, або здійснення банками ризикових операцій,які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національнийбанк України адекватно вчиненому порушенню має право застосувати заходи впливу,до яких відносяться:
1) письмовезастереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів длявиправлення ситуації, зменшення невиправданих витрат банку, обмеженняневиправдано високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чивідчуження неефективних інвестицій;
2) скликаннязагальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (радидиректорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення банку абоплану його реорганізації;
3) укладенняписьмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов’язуєтьсявжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо;
4) видатирозпорядження щодо:
а) зупиненнявиплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;
б) встановленнядля банку підвищених економічних нормативів;
в) підвищеннярезервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами;
г) обмеження,зупинення чи припинення здійснення банком окремих видів операцій з високимрівнем ризику;
д) заборонинадавати бланкові кредити;
е) накладенняштрафів на:
— керівниківбанків у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
— банкивідповідно до положень, затверджених Правлінням Національного банку України,але в розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутногофонду;
є) тимчасової, доусунення порушення, заборони власнику істотної участі в банку використовуватиправо голосу придбаних акцій (паїв) у разі грубого чи систематичного порушенняним вимог законодавства;
ж) тимчасового,до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади в разігрубого чи систематичного порушення цією особою вимог законодавства;
з) реорганізаціїбанку;
и) призначеннятимчасової адміністрації.
У разі порушеннячинного законодавства, що спричинило значну втрату активів або доходів інастанні ознак неплатоспроможності банку, Національний банк України має правовідкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку.
Якщо в діяхкерівника банку або фізичної особи чи представника юридичної особи — власникаістотної участі, якій пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочину, невстановлено складу злочину, але має місце порушення вимог банківськогозаконодавства, або якщо таку особу визнано винною у вчиненні корисливогозлочину із призначенням покарання без позбавлення волі, Національний банкУкраїни має право видати банку розпорядження про звільнення такої особи зпосади або заборону користуватися правом голосу придбаних акцій (паїв).
Особу, яку напідставі розпорядження Національного банку України було відсторонено відпосади, або якій тимчасово заборонено користуватися правом голосу придбанихакцій (паїв), може бути поновлено на посаді або відновлено у використанні праваголосу придбаних акцій (паїв) лише на підставі попереднього дозволуНаціонального банку України.
РішенняНаціонального банку України щодо призначення тимчасової адміністрації євиконавчим документом.
До керівників таслужбових осіб банку, фізичних осіб — власників істотної участі накладаютьсяштрафи в порядку, передбаченому Кодексом України про адміністративніправопорушення.
3. Тестовізавдання
1. Відрахуванняна основний капітал — це:
A) чистіінвестиції
Б) чисті іноземніінвестиції
B) амортизація
Г) фонди, що неможуть бути використані для закупки споживчих товарів
Відповідь:
B) амортизація
2. Дефіцитдержавного бюджету може фінансуватися за рахунок:
прибутків діловихпідприємств
Б) доходівдомогосподарств
додаткової емісіїгрошей
Г) золотовалютнихрезервів країни
Д) усі твердженнянеправдиві
Відповідь:
Д) усі твердженнянеправдиві
3. Валютний курс — це:
A) співвідношеннякупівельної спроможності двох або більше валют відносно певного набору товаріві послуг
Б) здатністьвалюти вільно обмінюватися на національні грошові одиниці інших країн
B) офіційнезниження встановленої вартості валюти
Г) грошоваодиниця даної країни, яка використовується в міжнародних розрахунках з іншимикраїнами
Д) ціна грошовоїодиниці однієї країни виражена в грошовій одиниці іншої країни
Відповідь:
Д) ціна грошовоїодиниці однієї країни виражена в грошовій одиниці іншої країни
4. Задачі
1. За прогнознимиданими у 2007 р. номінальний ВВП країни становитиме 180 млрд. євро, індекс цін120%. Розрахуйте очікувані темпи зростання реального ВВП і темпи інфляції у2007 р., якщо відомо, що у базовому році номінальний ВВП становив 150 млрд. євро,а індекс цін — 110%.
Відповідь:
Темп зростанняреального ВВП = реальний ВВП 2007 р./реальний ВВП базового року*100%
Реальний ВВП = номінальнийВВП/індекс цін
Отже:
Реальний ВВП 2007р. =180/1,2=150 млрд. євро
Реальний ВВПбазового року =150/1,1=136,36 млрд. євро
Темп зростанняреального ВВП=150/136,36*100%=110,0%
Темп інфляції = індексцін 2007 р./індекс цін базового року*100%
Отже:
Темп інфляції = 120/110*100%=109,1%
2. Темп приростунаціонально продукту становить 2%, а частка капіталу у національному продукті — 0,2. Нехай кількість робочої сили зросла на 1%, а обсяг капіталу на 3%. Обчисліть«залишок Солоу».
Відповідь:
DУ/У = DА/А+a*(DК/К)+(1-a)*(DL/L)
Тоді
DА/А = DУ/У-a*(DК/К)-(1-a)*(DL/L)
Отже,
DА/А = 2-0,2*3-(1-0,2)*1=2-0,6-0,8=0,6%
Списоквикористаних джерел
1. Долан Э.Дж.Макроэкономика. Пер. с англ. — СПб.: Литера плюс, 1994.- 447 с.
2. МакконнеллК.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика.: В 2-х томах. Переводс английского 11-го издания. — М.: Республика, 1992.–Т. 1. — 399 с.
3. Макроекономіка:Підручник. / А.Г. Савченко, Г.О. Пухтаєвич, О.М. Тітьонко та ін.; за ред. А.Г.Савченка. – К.: Либідь, 1995. – 208 с.
4. МанківН.Г. Макроекономіка. – К.: Основи, 2000. – 531 с.
5. Микроэкономика.Макроэкономика.: Учеб. пособие.- В 2-х томах. – С-Пб.: Изд-во Михайлова В.А. — Т.1. — Овчинников Г.П. Микроэкономика. Макроэкономика. — 1997. — 751 с.
6. Мікроекономікаі макроекономіка. У 2-х частинах: Підручник для студ. економічн. спец. закладівосвіти. — 2-е вид. / За заг. ред. С. Будаговської.- К.: Видавництво СоломіїПавличко “Основи”, 2001. — 517 с.
7. ПанчишинС.М. Макроекономіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – 616 с.
8. СемюельсонПол А., Нордгауз Вільям Д. Макроекономіка /Пер. з англ. — К.: Основи, 1997. — 676 с.
9. Фишер С.,Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика.- М.: Дело, 1993. — 864 с.