Зміст :
1.Вступ. … 2
2.Поняття та види неправомірної поведінки. … 4
3.Склад правопорушення: поняття тахарактеристика його елементів………….. 16
4.Причини правопорушень…………………………………………………………………………. 23 5.Висновки. ……………………………………………………………………………………………… 31
6.Література. …………………………………………………………………………………………… 33
Вступ
Навсіх стадіях історичного розвитку суспільства, починаючи з
первісного ладу і закінчуючі сучасністю,людина завжди була в тісному взємозв’язку одна з одним. Великий грецький філософАристотель підкреслював, що поза суспільством розвиток та існування людини єнеможливим. Суспільство постає одночасно і як середовище, і як складниймеханізм задоволення життєвих потреб людини. Відповідно до цих потреб убудь-якому суспільстві існують певні структурні елементи – соціальні інститути,за допомогою яких функціонує і розвивається суспільство: інститут родини,економіки, освіти, духовності та інститут управління (влада, держава, право).Для того, щоб врегулювати відносини у цих сферах, , необхідно було „розтлумачити” їх учасникамяк саме потрібно вести себе в тих чи інших ситуаціях, так само і заборонитивчиняти певні дії, які загрожували чи були аморальними проти загальнолюдськихцінностей, тобто створити так зване табу. Потім, із розвитком суспільства,почали з’являтися правила поведінки, які регулювали все більше й більше колосуспільного життя, розширився діапазон заборон і відповідно відповідальності заїх порушення.
Діючі в суспільстві правові норми в поведінці особи дотримуються, або навпаки, відхиляються. Але невиконання ряду правових норм тягне засобою застосування різних санкцій до особи, яка їх порушила. Застосуваннясанкцій регламентується різними нормативно-правовими актами, які прийняті впевний історичний період і в певному суспільстві відповідно до йогоособливостей (національних, тереторіальних та ін.). В нашій країні, наприклад,санкції за порушення норм права (правопорушення) визначаються Кримінальнимкодексом, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Цивільнимкодексом, Кодексом законів про працю України тощо.
Актуальність даної теми можна простежити в наступному. Таке соціальнеявище, як протиправна поведінка, знаходиться в дуже тісному зв’язку з іншимиправовими явищами реальної дійсності, тому і зустрічається воно так само часто.Неправомірна поведінка є невід’ємною частиною соціальної психіки. Це тому, щокожний індивід по різному оцінює ту саму ситуацію і за допомогою різнихспособів (як законних, так і незаконних) досягає поставленої мети.
Правопорушенням, є порушення права, акт, суперечливий праву, йогонормам, закону. Тому актуальність перш за все полягає в тому, щоб якнайкращедослідити дане соціальне явище, з’ясувати всі його важливі ознаки (щобвідрізняти від інших правових явищ), особливості, елементи, та причини, щопороджують правопорушення. Знаючи всі аспекти правопорушення, можна легковстановити до якого виду він належить, за яких обставин і умов вчинявся,з’ясовуються особливості самого суб’єкта правопорушення, причини і мотиви йоговчинення. Ці знання необхідні в судових і правоохоронних органах для найбільшоб’єктивного розслідування, проведення слідства, дізнання, винесення рішення поконкретній справі.
Важливе значення в досліджені правопорушень, являють причини та умовийого вчинення. Соціальні явища, які обумовлюють правопорушення, називаютьсяпричинами та умовами. Під причиною розуміється явище (або їх сукупність), якестворює інше явище, що розглядається як наслідок. Зв’язок між причиною інаслідком несе закономірний характер, який означає, що дана причина, в деякихвипадках викликає певний наслідок.
Метою курсової роботи є дослідження тих найбільш важливих характернихрис неправомірної поведінки, щоб відокремити це соціальне явище серед інших, щов майбутньому дасть змогу легко оперуватися ним для подальшого йогозастосування в теорії та на практиці.
Основними задачами курсової роботи є дослідження різних підходів довизначення поняття і особливостей неправомірної поведінки.
1.Поняття та види неправомірної поведінки.
Недивлячисьна те, що проблемам правопорушення в науковій літературі традиційно відводитьсязначна увага, значні сторони цього явища залишаються спірними, до кінця не з’ясованими.Але спробуємо проаналізувати всі основні аспекти цього соціального явища длятого, щоб зрозуміти яку соціальну природу воно має, як впливає на суспільні відносини,які його мотиви, причини, наслідки. р Протиправна поведінка як вид правовоїповедінки є антиподом правомірної поведінки. Насамперед, слід зазначити, щопротиправна поведінка здійснюється у сфері права, але, на відміну відправомірної поведінки, вона є не формою свободи, а формою несвободи чисвавілля. Протиравна поведінка, оскільки вона має антиправову природу, входитьдо механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретнаобставина, що є однією з причин виникнення охоронних правовідносин.
Зточки зору теорії юридичних фактів протиправна поведінка відноситься досуспільно шкідливих (небезпечних) життєвих обставин. Їх шкідливість виявляєтьсяу тому, що вони спроможні здійснити такі зміни в функціонуванні суспільнихвідносин, які не відповідають соціальному прогресу, нормальним умовам існуваннялюдини і суспільства. На відміну від юридичних фактів-подій, юридичніфакти-правопорушення характерезується свідомо-вольовим характером іздійснюються тільки дієздатними суб’єктами.
Шкідливість юридичних фактів – подій і правопорушень – вимірюєтьсякількістю суспільних зв’язків, що ними порушуються, та ступенем можливостівідновлення. Причому можливі три варіанти: 1) один юридичний факт негативновпливає на велику кількість зв’язків між людьми; 2) юридичний факт вноситьнезначні зміни в стан спілкування людей, але загальна кількість подібнихфактів, здійснюваних у певних проміжках часу, унеможливлює нормальнефункціонування суспільства; 3) юридичний акт заподіює невідновлювані збиткисуспільству чи людині.
Відомо, що право може впливати тільки на ті юридичні факти, що маютьсвідомо-вольовий характер, тобто протиправну поведінку суб’єктів.Крім цього, подібні юридичні факти повинні бути не випадковими, а зумовлюватисьпевними причинами і тому повторюватись у часі.
Таким чином, правопорушення в загальномувигляді, можна звести до того, що воно являє собою винне, протиправне діянняделіктоздатної особи, яке завдає шкоди чи небезпеки суспільству або державі, щотягне за собою юридичну відповідальність.
Кожне правопорушення має ряд характерних ознак і особливостей, яківиділяють його серед інших правових явищ. В їх кількості можна виділитинаступні.
А.Кожнеправопорушення – це завжди визначені діяння, яке знаходиться під постійнимконтролем волі і розуму людини. Це вольові, усвідомлені діяння, якіпроявляються в діях чи бездіяльності людини.
Неможуть розглядаться в якості ознак правопорушень, наприклад, риси характера,образ думок або особливі якості людини. Але, якщо вони проявляються вконкретних протиправних діяннях – діях чи бездіяльності, наступають юридичнінаслідки.
Суд не може карати особу за образ думок, які не подобаються правлячійверхівки чи за політичні, релігійні або інші погляди. К.Маркс в зв’язку з цимточно відмітив, що „закони, які роблять головним критерієм не дії, як такові, аобраз думок діючої особи, – це не що інше, як позитивні санкції беззаконня”.Але суд, коли виносить рішення по конкретній справі, може карати і карає заобумовлені тим чи іншим образом думок протиправні діяння.
Б.Протиправність – наступна важлива ознака правопорушення. Не кожне діяння(дія чи бездіяльність) являється правопорушенням, а лише те, котре вчинюєтьсяпроти правових приписів, порушує зокон. Конкретним вираженням протиправностідіяння можуть слугувати або порушення заборони, прямо встановленої в законі чиіншому нормативно-правовому акті, або невиконання обов’язків,покладених на суб’єктів права законом чи на укладеному на йогооснові договором. Так, п.1 ст.527 Цивільного кодексу України зазначено, що„боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок,а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлене договоромабо законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту”.
Говорячі про правопорушення і виділяючі такуйого ознаку, як протиправність можна сказати, що –„це не просто порушеннязакону, а посягання на ті життєві умови, які породили закон”. Діянняпротиправне, якшо воно являє собою „невиконання юридичних обов’язківабо взловживання правом, тобто якщо воно правом заборонене”1. ж
Але з цього є деякі винятки. Так, в адміністративному правіє таке поняття, як обставини, що виключають адміністративну відповідальність, ав кримінальному праві обставини, що виключають злочинність діяння. Воно полягаєв тому, що особа хоч і порушує заборони, правові приписи, але в деякихвипадках, при певних обставин, її протиправне діяння розглядається не якправопорушення, а як межі необхідної поведінки, тобто це така поведінка особи,яка вважається найбільш доцільною в даній ситуації, яка полягає в тому, що хочі завдається шкода охоронюваним об’єкт чи певним особам, але цим самим вонавідвертає більшу небезпеку, яка загрожує суспільним інтересам чи навпаки,слугує профілактикою правопорушень (наприклад, затримання особи, що вчинилазлочин). Так, наприклад, в п. 1ст. 36 Кримінального кодексу України сказано, що „необхідною обороноювизнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересівособи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів таінтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому,хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайноговідвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущеноперевищення меж необхідної оборони”.
В.Одним із найбільш важливих ознак правопорушення є наявність вини.Державно-правова теорія і практика України та інших країн, виходячи з того, щоне кожне протиправне діяння слід вважати правопорушенням, а лише те, якевчиняється навмисно або по необережності. Іншими словами вчинене по вині особи.Вина відображає психічний стан і відношення особи до вчинюваного неюпротиправного діяння (дії чи бездіяльності), а також до настання наслідків, яківиникли в результаті таких діянь. Воно означає розуміння і усвідомлення особоюпротиправності своєї поведінки і виникающих при цьому наслідків. Ось чому неможна вважати правопорушеннями діяння неповнолітніх осіб і осіб, визнаних судомнеосудними, навіть якщо вони і протирічять праву, оскільки ці особи не здатніусвідомлювати і розуміти протиправності своїх діянь.
Не вважаються правопорушеннями і так звані об’єктивнопротиправні діяння, хоча вони вчиняються усвідомлено, по волі особи. Такогорода діяння вчиняються в силу професійних чи службових обов’язківі не містять в собі вини. Наприклад, дії пожежника, завдавшого шкоди майну вмомент тушіння пожежі, аналогічні дії рятівника, лікаря.
Розрізняють дві форми вини: умисел і необережність. Умисел в свою чергуподіляєть на: прямий і непрямий, а необережність на недбалість ісамовпевненість. Але детальніше ці елементи розкриємо трохи пізніше.
Г.Правопорушеннявчиняється деліктоздатними особами, тобто такими особами, які здатні керуватисвоєю волею і поведінкою, усвідомлюють свої протиправні діяння і здатні нестивідповідальність за їх наслідки.
Деліктоздатність визначається в законах та інших нормативно-правовихактах. Деліктоздатними вважаються всі осудні особи, які досягли певного віку.Наприклад, в цивільному праві України повна деліктоздатність настає з 18 років,а в кримінальному з 16, але за деякі цивільно-правові порушення, як зазначено вст.33 ЦКУ, неповнолітня особа( віком від 14 до 18 років) особисто несевідповідальність. Поряд з тим за деякі злочини відповідальність настає з 14років, за адміністративні проступки і порушення трудового права – з 16 років.
Властивості й ознаки правопорушень характерезуються такими загальнимирисами правової поведінки.
Засвоєю соціальною значущістю ця поведінка соціально шкідлива, тобто спричиняє чиможе спричинити шкоду нормальним суспільним відносинам, що розвиваються управовій формі, – правам, свободам, законним інтересам суб’єктів. Ця шкода можебути різною, залежно від наслідків протиправного діяння, його соціальної оцінки(матеріальною і моральною, значною і незначною).
Запсихологічними ознаками правопорушення як вчинок завжди має свідомо-вольовийхарактер, тобто здійснюється під контролемволі і свідомості суб’єкта. Правопорушенням є лише те діяння, яке скоюється якрезультат прояву усвідомленої волі особи і вчинене з її вини. Дія, що завдаєшкоди інтересам, які охороняються законом, є об’єктивно протиправною, але правопорушенням її назватине можна при відсутності вини.
Юридична ознака правопорушення полягає в його протиправності. Держава взаконі фіксує ознаки правопорушення, що вказують на динаміку,інтенсивність поширення негативних длясуспільства вчинків. Тому закон може оперативно змінювати «межу»,яка за формальними ознаками відділяє правомірну і протиправну поведінку.Критерієм правомірності дій має бути право, як втілення справедливості,рівності, тому саме з позиції гарантованих конституцією прав і свобод людиниповинні розцінюватися державою ознаки протиправності діянь, тобто такі діяння,які порушують чи невиконують дані права і свободи. Інакше – в умовахнедемократичного режиму державна влада може свавільно, самостійно і за своїмиуподобаннями, ігноруючи правовий критерій, визначати формально-юридичнікритерії протиправності і міру відповідальності за правопорушення.
Зточки зору юридичних наслідків правопорушення, як юридичний факт, породовжуєохоронні правовідносини, в межах яких реалізуються заходи відповідальності заскоєне правопорушення. Таким чином, для суб’єкта правопорушення юридичні наслідки завждибудуть негативними. Водночас правопорушення може розцінюватися як юридичнийфакт, на основі якого: виникають процесуальні правовідносини у зв’язку зпритягненням суб’єкта до відповідальності і, відповідно, виникають нові длясуб’єкта процесуальні права й обов’язки; змінюються або припиняютьсяправовідносини, учасником яких був суб’єкт (наприклад, звільнення працівника узв’язку з учиненням ним крадіжки; змінення умов договору однією стороною заневиконання чи неналежне виконання зобов’язань другою стороною та ін). Отже,правопорушення завжди передбачає можливість настання юридичних наслідків, яківиражаються у втратах правопорушником благ матеріального, особистого йорганізаційного характеру.
Зовнішня (об’єктивна) характеристика правопорушення полягає в тому, щовоно завжди виступає як діяння суб’єкта (дія чи бездіяльність), яке з юридичноїточки зору виражене: в невиконанні суб’єктом своїх обов’язків, що випливають здоговору чи закону; в недотриманні заборон, установлених правовими нормами; узловживанні суб’єкта своїми правами, створенні будь-яких перепон у використаннісвоїх прав іншими суб’єктами (наприклад, правомочностей власника стосовноволодіння, користування, розпорядження своїм майном) і т. д. Різноманітнінаміри, думки з приводу скоєння правопорушень самі по собі не єправопорушеннями і вважаються юридично нейтральними доти, доки вони не проявлятьсяяк конкретні протиправні вчинки (діяння) суб’єктів.
Контролюючи можливості держави полягають у тому, що вона може запуститидержавний механізм притягання до юридичної відповідальності за правопорушення зметою поновлення порушених прав суб’єктів з наступним покаранням правопорушника.Слід враховувати, що правопорушення можливе лише тоді, коли воно скоєнеделіктоздатним суб’єктом, тобто суб’єктом здатним згідно із законом самостійнонести юридичну відповідальність за власні діяння.
Таким чином, попередній аналіз правопорушень приводить до висновку проте, що правова поведінка може бути визнанною правопорушенням, якщо вона є:діянням (дією чи бездіяльністю); протиправною; винною; соціально шкідливою чи небезпечною, караною.
Поділ правопорушень на види здійснюється за різними критеріями, але їхкласифікація, на наш погляд, часто буває неповною і не зовсім відповідаєвимогам практики.
Так, правопорушення поділяються за: а) ступенем суспільної небезпеки(або за характером застосовуваних санкцій) – на злочини та інші правопорушення(останні інколи називають провинами, або проступками, або проступками –деліктами)[1]; б) належністю норм права, які порушуються, довідповідних галузей права (за галузевою ознакою): кримінальні,дисциплінарні, цивільні,адміністративні і т. ін.2; в) колом осіб – особові і колективні; г) захарактером правових приписів – нормативно –правові і дисциплінарні д) сферамитих суспільних відносин, які регулюються відповідними галузями права і щодояких скоюються ці правопорушення – на дисциплінорні, цивільні, адміністративні,фінансові, конституційні, процесуальні3; е) залежно від сфери суспільних відносин,яким протиправною поведінкою заподіюється шкода і залежно від характерузастосовуваного при цьому стягнення – на адміністративні, дисциплінарні тацивільно — правові4.В. О. Котюк, крім злочинів, виділяє залежно від галузей права адміністративні,конституційні, фінансові, цивільно — правові, дисциплінарні (лише порушеннятрудової дисципліни ), земельні, екологічні, процесуальні, шлюбо — сімейніправопорушення5.
О.Ф. Скакун зазначає, що види правопорушень розрізняються між собою за ступенемсуспільної небезпеки (шкідливості), за об’єктами посягання, за суб’єктами, запоширеністю, за ознаками об’єктивної і суб’єктивної сторони, а також запроцедурами їх розгляду і виділяє конституційні, дисциплінарні,адміністративні, податкові, матеріальні, цивільно — правові (серед останніхвирізняє договірні і позадоговірні), а також за сферами суспільного життя –правопорушення у сфері соціально-економічних відносин, в суспільно — політичнійсфері і в сфері побуту і дозвілля, і за колом осіб — особисті, групові(колективні) та міжнародні правопорушення1.
Надумку В. І. Гоймана, головними критеріями поділу правопорушень на дві групи –злочини і проступки –є, по-перше, характер і ступінь суспільної шкідливості і,по-друге, суб’єктивний фактор. Виділяючи серед проступківадміністративні, цивільні (делікти) і дисциплінарні, цей науковець вказує такожна існування трудових, процесуальних і міжнародних правопорушень2.
Надумку М. В. Кравчука, «залежно від ступеня суспільної небезпеки всіправопорушення поділяються на проступки та злочини», при цьому «проступок –протиправне винне діяння, яке має зовнішню схожість зі злочином, але має меншуступінь суспільної небезпеки. Проступки є: конституційні…, цивільні…,трудові…, дисциплінарні…, адміністративні»3.
Невизначаючи певного критерію, вчені Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова, крім злочинів, виділяють такі види правопорушень, якадміністративні правопорушення, дисциплінарні проступки, цивільні делікти, якособливий вид правопорушення – створення протиправного становища, яке тягнезастосування правовідновлюваних санкцій, а також правопорушення, які тягнутьматеріальну відповідальність (вони нібито не мають власної назви)1.З приводу останніх варто послатися на думку Н. Б. Болотіної, яка пише: «ерудовеправопорушення і дисциплінарний проступок не збігаються за змістом. Трудовеправопорушення складається з двох різновидів: дисциплінарного проступку і трудовогомайнового правопорушення. Загальним для цих правопорушень є невиконання саметрудових обов’язків працівником. Однак особливостіобумовляють два види відповідальності в рамках трудового права – дисциплінарнуі матеріальну»2. Тут можна додати лише, що дисциплінарна і матеріальнавідповідальність існують і поза рамками трудового права – в адміністративному,виправно-трудовому праві тощо. Загалом же, на нашу думку, так звана матеріальнавідповідальність – це майнова відповідальність за ті дисциплінарні правопорушення,наслідками яких стала майнова шкода.
Таким чином, в літературі за критерієм належності норм права, якіпорушуються, до відповідних галузей права і за характером застосованих санкційзвичайно виділяються такі види правопорушень, як злочини, адміністративні,дисциплінарні і цивільно-правові правопорушення. Деякими авторами виділяютьсятакож фінансові, податкові, трудові матеріальні, конституційні, процесуальні,міжнародні правопорушення, а окремими зних дисциплінарні і матеріальні об’єднуються у поняття трудові правопорушення.
Але єдиного підходу до визначення як видів правопорушень, так ікритеріїв їх класифікації на сьогодні не існує. Крім того, говорячи прогалузеву ознаку, окремі вчені не уточнюють, мається на увазі галузь права, доякої належать порушувані норми, чи галузь права, яка містить відповіднісанкції. Проте, якщо йдеться про перше, то перелік видів правопорушень можназначно збільшити, включивши до нього екологічні, аграрні, земельні, сімейні,житлові, господарсько-правові, виправно-трудові правопорушення тощо, а якщо продруге, то за галузевою ознакою слід було б виділяти лише такі видиправопорушень, які відповідають назвам тих галузей (підгалузевий) права, котрімають власні санкції, а саме: злочин (кримінальна відповідальність), а такожцивільні (цивільно-правова відповідальність), фінансові (фінансовавідповідальність) та деякі інші правопорушення (проте дисциплінарне право яктаке звичайно не виділяється, хоча існують і дисциплінарні правопорушення, ідисциплінарна відповідальність, а також матеріальна відповідальністьпрацівників та деяких інших категорій суб’єктів правовідносин).
Особливої уваги приділяється дисциплінарним правопорушенням і це недарма, адже правовідносини у сфері праціє мабуть основними в існуванні та розвитку суспільства. Воно пов’язане знавчанням, вихованням чи виробництвом матеріальних і нематеріальних благ, аотже і порушення трудових приписівтакож. Тому розглянемо їх дещо глибше.
Положення п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України, згідно з яким діяння,які є дисциплінарними правопорушенями визначаються виключно законом України,стосовно дисциплінарної відповідальності на сьогодні не дотримано навіть щодовійськовослужбовців, незважаючи на затвердження Верховною Радою України Дисциплінарногостатуту Збройних Сил України як Закону. Дійсно у цьому Статуті (статті 45,48-52, 62, 68, 69, та ін.) докладно перелічені санкції, які можуть бутизастосовані до військовослужбовців, суб’єкти і порядок їх застосування,оскарження тощо, але самі діяння, які є дисциплінарними правопорушенями, уньому визначені лише у найзагальнішому вигляді: дисциплінарним правопорушеннямвизначається порушення, військовослужбовцем військової дисципліни абогромадянського порядку. Але, що таке порушення військової дисципліни?
Так само не визначені законом, як вимагає Конституція України, ідисциплінарні правопорушення, які вчинюються іншими суб’єктами правовихвідносин.
Аналіз законодавства України демонструє, що серед таких правопорушеня закритерієм їх суб’єктів можуть бути виділені дисциплінарніправопорушення, які вчиняються:
1)працівниками, у т. ч. працівникамизалізничного транспорту, зв’язку, аварійно-рятувальних служб, гірничихпідприємств;
2)державним службовцям, службовцям органівмісцевого самоврядування, працівниками дипломатичної служби та іншимипрацівниками зі спеціальним статусом (суддями і прокурорами, працівникамиміліції, державної податкової служби, Державного департаменту виконанняпокарань державної митної служби);
3)військовослужбовцями;
4)адвокатами, аудиторами і судовими експертами;
5)ув’язненими і засудженими, а також дітям іпідліткам, які знаходяться у спеціальних загальноосвітніх школах та спеціальнихпрофесійних училищах;
6)учнями, слухачами (курсантами) навчальних закладів.
Крім того, для окремих категорій перелічених суб’єктів специфічнадисциплінарна відповідальність може наставати і за корупційні правопорушення,які у такому випадку також мають вигляд дисциплінарних.
Слід вказати також на існування в законодавстві Українинормативно-правових актів, які передбачають «дисциплінарну» відповідальністьчленів Професійної асоціації реєсторів і депозитаріїв і Асоціації «Першафондова торговельна система», хоча насправді вчинювані цими суб’єктами діянняне є дисциплінарними правопорушеннями, а застосовувані до них заходи –дисциплінарною відповідальністю у загальноприйнятому в юридичній доктринірозумінні. З іншого боку, чинне законодавство України не містить положень продисциплінарну відповідальність таких категорій осіб, як от нотаріуси, аудиторитощо.
Зазначимо, що дисциплінарна відповідальність працівників регулюєтьсяпереважно Кодексом законів України про працю (КЗпП) (зокрема статті 40, 41,139, 140, 147), а також деякими іншими законами, але в них більш-менш конкретновиписані лише окремі склади правопорушень, а загалом дисциплінарнавідповідальність у вигляді догани чи звільнення згідно може настати занесумлінну працю, або за недодержання трудової і технологічної дисципліни тощо.
Ітой, й інший підходи є, не зовсім обгрунтованими хоча б через те, що створюютьтермінологічну плутанину через невідповідність назв видів правопорушень назвамвидів юридичної відповідальності.
Справа у тому, що більшість галузей права захищається за допомогою «чужих»санкцій, і лише окремі з них мають власні санкції. Але і в останньому випадкуце не виключає можливості захисту їх за допомогою «чужих»санкцій. Так, охорона лише окремих норм екологічного права здійснюється задопомогою власних санкцій, а переважно – за допомогою відповідних положенькримінального, цивільного законодавства, законодавства про адміністративну іпро дисциплінарну відповідальність. Суспільні відносини, що виникають у зв’язкуз існуванням державного управління і є предметом адміністративного права,охороняються за допомогою не тільки Кодексу України про адміністративніправопорушення, а й Кримінального кодексу, дисциплінарних статутів тощо.Конституційні правопорушення (якщо їх розуміти як порушення норм Конституції тадеяких інших законів, що регулюють відносини у сфері конституційного права)звичайно тягнуть прямо передбачену Конституцією відповідальність (скажімо,усунення Президента з поста в порядку імпічменту), що, мабуть, і дає підставиназивати її конституційною, а в деяких випадках – кримінальну, адміністративну,дисциплінарну чи іншу відповідальність. Корупційні правопорушення, передбаченіЗаконом України «Про боротьбу з корупцією» за своєю специфікою найчастішетягнуть комплексну адміністративно-дисциплінарну, а в деяких випадках і цивільно-правовувідповідальність. Інколи навіть і ті галузі права, які маю