Контрольнаробота на тему
Нерухоміпам’ятки історії та культури незалежної України
Донерухомих пам’яток історії та культури пам’яток археології, історії,архітектури та містобудування, монументального мистецтва. Розташовані простонеба, вони оточують людину повсякденно, становлячи таким чином невідривнучастку історично сформованого довкілля, етнопсихосфери людського буття, й томумають великі можливості впливу на формування самосвідомості суспільства.Водночас, на відміну від рухомих пам’яток, ця частка історико-культурноїспадщини менш захищена від руйнівних сил природи та людської діяльності.Забезпечення необхідних умов для її збереження й ефективного використання усуспільній практиці зазвичай пов’язано зі значними фінансовими витратами тавимагає розробки відповідних норм законодавства.
Зазагальною кількістю нерухомих пам’яток (понад 150 тис), наявністю шедеврівУкраїну з повним правом можна віднести до країн із багатою істори-ко-культурноюспадщиною. Чимало з них мають загальнодержавне значення. Києво-Печерська лавра,Софія Київська та історичний центр Львова за рішенням ЮНЕСКО включені до спискуВсесвітньої природної та культурної спадщини. Крім окремих пам’яток ікомплексів, в Україні нараховується 1399 міст і селищ та близько 8 тис. сіл, щостановлять значну цінність в історико-культурній сфері. 46 найвизначнішихансамблів, комплексів і цілих історичних середмість оголошено державнимиісторико-культурними та історико-архітектурними заповідниками. Шістьом із нихнадано статус національних.
Протягомбагатовікової історії українського народу його історико-культурна спадщиназазнала значних втрат. Пам’ятки гинули не лише від природних факторів, тривалихі жорстоких воєн, а й від цілеспрямованого знищення — під час антирелігійних таінших ідеологічних кампаній, через порушення чинного законодавства. На жаль,цей процес не припиняється й зараз. Загальний стан збереження пам’яток історіїта культури залишається критичним. Механізм контролю за виконанням рішеньдержавних органів фактично не діє. Законодавство України в більшості випадківне дає змоги притягати до відповідальності винних у пошкодженні пам’яток ітрадиційного характеру середовища, що призводить до прогресуючого руйнуваннянаціональної історико-культурної спадщини.
Значноюмірою це стосується пам’яток історії та монументального мистецтва, які нерідкостають заручниками ідеологічних протистоянь. Неодноразовими є випадки нищенняабо наруги над пам’ятками й пам’ятними знаками — скульптурами, могилами,надгробками, меморіальними дошками та будинками, що пов’язані з видатнимидержавними, громадсько-політичними й військовими діячами, представникаминаціональної та світової культури, важливими подіями в історії нашого народу,його боротьбою з іноземними загарбниками, національно-визвольними змаганнямитощо.
Чималотруднощів пам’ятко-охоронної діяльності зумовлені специфікою сучасного етапурозвитку ринкової економіки, зокрема розгортанням процесу приватизації, якадалеко не завжди має цивілізований характер. Тому пам’яткам архітектури,меморіальним будинкам, містобудівним утворенням з цінною забудовою сьогодні, якніколи, потрібен захист від зазіхань нових господарів — бізнесових структур,які намагаються скупити нерухомість у найбільш престижних центральних районахнаселених пунктів, ігноруючи їхню історико-культурну цінність, норми забудови,вимоги пам’яткоохоронних органів, положення чинного законодавства. Відбуваєтьсятотальний наступ на історичні центри міст (зокрема, Києва, Львова, Чернігова таінших). Чимало об’єктів культової архітектури пошкоджено в ході протистоянь міжокремими релігійними конфесіями.
Значнихвтрат зазнає історико-культурна спадщина і в зв’язку з різким погіршенням умовохорони й збереження пам’яток Особливо болісно ця проблема торкнуласьархітектурних споруд, зокрема взятих під охорону держави. Майже 2 тис. з нихперебувають в аварійному чи незадовільному стані. Зниження державних асигнуваньта інвестиційної спроможності замовників призводить до руйнуваннянауково-виробничої бази реставрації. Результатом зниження її потужності сталозгортання реставраційних робіт. Упродовж 1990-х рр. обсяг їх зменшивсявшестеро, й цей процес, на жаль, прогресує.
Великезанепокоєння викликає стан збереження вітчизняної археологічної спадщини.Зростання міст, інтенсифікація сільського господарства, створення системиштучних водоймищ, масштабні будівельні та меліоративні роботи створили реальнузагрозу існуванню багатьох археологічних цінностей. У деяких областях кількістьпам’яток археології зменшилась майже вдвічі.
Понад90% малих курганів українського степу (і частково лісостепу) знищені тракторноюоранкою. Масового руйнування зазнають стародавні поселення, що не маютьвиразних зовнішніх ознак. Але й відомі археологічні пам’ятки, які перебуваютьпід охороною держави, протягом тривалого часу залишалися практично незахищенимичинним у радянські часи й перші 9 років незалежної України законодавством. Так,під час сільськогосподарських і будівельних робіт, прокладання автострад булознищено насип відомого кургану Переп’ятиха поблизу Василькова, більшу частинуранньослов’янського поселення УІІ-ІХ ст. біля сХодосівка (Київська область),давньоруський могильник та городище в с. Шестовиця (Чернігівська область),городище Замкова Гора в Білій Церкві, частину посаду Вишгорода тощо. Поступоворуйнується Донецьке городище у Харкові, згадуване в «Слові о полкуІгоревім», Кам’янське городище — унікальна пам’ятка V—III ст. до Н.Х. уЗапорізькій області та багато інших.
Неприпиняється й скарбошукацька хвиля. У 1990-і рр. широкого розголосу набулипограбування цінних археологічних знахідок із могильника Черняхівської культури(III—V ст. н.е.) на Полтавщині, курганів світового значення з могильникаархаїчної Скіфії біля Ромен на Сумщині тощо.
Великоїшкоди історико-культурній спадщині українського народу завдала Чорнобильськакатастрофа. У мертвій зоні в забруднених районах Волинської, Київської,Житомирської, Рівненської та Чернігівської областей залишились близько 2 тис.пам’яток історії та культури, доля яких не може не турбувати громадськість.
Внаслідокусіх цих об’єктивних і суб’єктивних обставин порушується не тільки природне, ай історико-культурне середовище, відбуваються негативні зміни в екологіїлюдського існування, виникає загроза збереженню культурного генофонду нації. Цякритична ситуація зобов’язує державу вжити рішучих заходів щодо захистуісторико-культурних надбань нашого народу, не обмежуючись окремиминапівзаходами, котрі часто суперечать один одному. На черзі дня — розробленнячіткої широкомасштабної системи пам’ятко-охоронних заходів, що має включитипитання законодавчого, науково-методологічного, організаційного й фінансовогохарактеру.
Першочерговезначення для розв’язання всього комплексу зазначених проблем має рівеньзаконодавчого забезпечення пам’яткоохоронної сфери.
УхваленийВерховною Радою УРСР у 1978 р. «Закон про охорону і використання пам’ятокісторії та культури», що фактично дублював відповідний союзний документ,виявився теоретично неспроможним і практично недієздатним ще в радянські часи.Тому з отриманням Україною незалежності виникла гостра потреба у новомупам’яткоохоронному законодавстві, що відбивало б сучасні реалії політичного,соціально-економічного та духовного розвитку нашої держави й враховувало бміжнародний досвід у цій справі. Але впродовж майже 9 років вищі виконавчі тазаконодавчі органи зволікали з вирішенням цього питання, хоча на їх розглядбуло представлено кілька варіантів нового закону про охорону пам’яток Тривала правованезахищеність національної культурної спадщини — одна із суттєвих причин тогокритичного стану, в якому опинилась сучасна пам’яткоохоронна справа.
УхваленийВерховною Радою та підписаний Президентом України у червні 2000 р.довгоочікуваний «Закон України про охорону культурної спадщини»включає цілу низку принципово важливих статей і положень, необхідність якихнеодноразово відзначалась у пресі й науковій літературі. Проте його слідрозглядати як перший крок у законодавчому забезпеченні пам’ятко-охоронноїдіяльності. Найближчим часом на його основі необхідно розробити цілісну системупідзаконних актів, чітко продуману нормативну базу, котра дала б змогу вповному обсязі врегулювати всі сфери зазначеної діяльності. Передусім цестосується таких принципово важливих моментів, як розроблення нормативів іметодик грошової оцінки пам’яток, форм і методів їх цивілізованої приватизації,конкретизація прав та обов’язків держави, власників і користувачів будинків,споруд та територій історико-культурного призначення для їх збереження тавикористання, визначення основних джерел фінансування пам’яткоохоронних заходівтощо.
Розробленнярозгалуженої системи законодавчо-нормативного забезпечення пам’яткоохоронноїсправи — одне з першочергових завдань, яке вимагає невідкладного вирішення. Проскладність та обсяги цієї роботи свідчить хоча б той факт, що, згідно іззатвердженою Держбудом України концепцією збереження пам’яток архітектури тамістобудування, тільки в цій галузі пам’яткоохоронної діяльності потрібнорозробити близько 100 нормативних актів.
Назаконодавчо-нормативному рівні має бути розв’язана низка правових проблем, щовиникають під час ремонтно-реставраційних робіт, передусім пов’язаних ізвстановленням юридичної відповідальності за їхні якість та науковий рівень. Цестосується, зокрема, релігійних громад, у безкоштовне користування яких указомПрезидента України передано окремі церковні споруди, що є пам’яткамиархітектури, історії, монументального мистецтва. Останнім часом справедливезанепокоєння громадськості викликають факти проведення ремонту зазначенихспоруд без належної документації, дозволу й контролю з боку пам’яткоохороннихорганів. Це може негативно позначитися на стані збереження пам’яток вітчизняноїісторії та культури, зокрема й усесвітнього значення, що перебувають підохороною ЮНЕСКО.
Значноїшкоди археологічним пам’яткам завдає брак законодавчо-нормативного регулюванняпроцесу надання територіям, на яких вони розташовані, категорії земельісторико-культурного призначення, що не підлягають приватизації.
Розробленнянормативів і методик визначення грошової вартості пам’яток сприятимезапровадженню балансового обліку всієї археологічної спадщини України. Цезначно полегшить процес юридичного обґрунтування карних заходів щодо порушниківпам’яткоохоронного законодавства, встановлення конкретних розмірів заподіянихсуспільству збитків.
Науковийпідхід до проблем пам’яткоохоронної справи має базуватися на врахуванніособливостей усіх видів нерухомих пам’яток Водночас кожен із них слідрозглядати не ізольовано, а як невідривну частку історично сформованогокультурного довкілля, цілісне збереження якого також вимагає серйозногоюридичного захисту. Тому досить перспективним уявляється комплексне розв’язанняцієї проблеми у новому пам’яткоохоронному законодавстві, в якому позиції щодоохорони пам’яток доповнено положеннями, що стосуються захисту традиційногохарактеру середовища. Ефективності їх практичної реалізації сприятимерозроблення нормативних положень стосовно порядку визначення меж та режиму використаннязон охорони пам’яток, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалівнаселених місць та ін.
Принципововажливого значення набуває розроблення наукових засад пам’яткоохоронноїдіяльності, теоретичних проблем сучасного пам’яткознавства. Адже одна зосновних причин того, що пам’яткоохоронне законодавство не спрацьовує, апродумані пропозиції громадськості залишаються на папері, полягає у браковічіткої систематизації та обліку, слабкій науково-теоретичній базі,недосконалості понятійно-термінологічного апарату, бракові уніфікованих ізагальновизнаних дефініцій окремих різновидів пам’яток, наукових критеріїв їхпоцінування та відбору для взяття під охорону держави, класифікації йсистематизації. Зокрема, чітке розмежування пам’яток за принципом їхавтентичності дасть змогу відокремити пам’яткиориґінали, історичні реліквії,безпосередні свідки реальних подій від пам’яток-символів (так званих«пам’ятних знаків») або пам’яток-реконструкцій, що дозволить нанауковій основі вирішувати питання взяття на державний облік, знесення абоперенесення окремих об’єктів, визначення пріоритетів державної політики,передусім у фінансуванні дослідницьких і ремонтно-реставраційних чивідновлювальних заходів.
Цілкомзрозуміло, що розв’язання всього комплексу проблем науково-теоретичного таметодологічного характеру можливе лише на основі розроблення єдиної науковоїконцепції збереження національної історико-культурної спадщини, що враховувалаб специфіку кожного з її видів. Важливим для збереження пам’яток є повна, всебічнанауково апробована інформація про їх кількість, стан, характеристику кожної ізних. Таке завдання було поставлено перед виконавцями масштабної державноїпрограми в галузі культури «Звід пам’яток історії та культуриУкраїни», який був задуманий як частина великого загальносоюзного виданняв колишньому СРСР.
Цеенциклопедичне видання, в якому будуть представлені статті про основні пам’яткиархеології, історії, архітектури та містобудування, монументального мистецтва.Україна повинна знати, якою багатющою історико-культурною спадщиною вонаволодіє. Знати — це вирішальний крок, щоб належно її зберігати. Задумано 28томів Зводу — по кожній області, Автономній Республіці Крим, містах Київ іСевастополь та українських пам’ятках зарубіжжя. Це дасть можливість піднестисправу охорони пам’яток на новий рівень, скласти державний реєстр збереженняпам’яток, гідно репрезентувати Україну на міжнародній арені.
Намісцях триває робота з дослідження нерухомих пам’яток, написання текстів томів,їх ілюстрування. Науково-методичну допомогу обласним (міським) редколегіям ічисленним авторським колективам надають інститути гуманітарного профілюНаціональної академії наук України — історії України (провідна організація),археології, мистецтвознавства, фольклористики та етнології, українознавства, атакож архітектурні установи. Після того, як Україна стала незалежною державою,виникла нагальна потреба у зміні концептуальної основи Зводу. І така роботабула здійснена. Пам’ятки висвітлюються з наукових об’єктивних позицій. Авторивідійшли від суб’єктивних однобічних оцінок.
Головноюредакційною колегією видання на чолі з академіком НАН України В АСмолієм булаздійснена значна узагальнююча робота.
Інститутамигуманітарного профілю НАН України, їхніми підрозділами, насамперед відділомісторико-краєзнавчих досліджень Інституту історії України, була вироблена новасучасна концепція «Зводу», методика написання томів.
Зокрема,були підготовлені й видані збірники статей про історико-культурну спадщинуокремих областей та Києва1.
Чималоважливих теоретичних питань довелося вирішити науковцям під час розробленнянової концепції та відповідних «Методичних рекомендацій»2. На їхрозвиток було підготовлено збірник «Типових статей» про пам’ятки, якіунаочнювали теоретичні положення. Проблеми підготовки Зводу обговорювалися назагальноукраїнських та регіональних конференціях. Досвід підготовки Зводупам’яток і вивчення історико-культурної спадщини узагальнено в колективнихпрацях3.
Важливимпитанням є принципи та критерії відбору й оцінки пам’яток, які маютьґрунтуватися на науковій основі, бути вільними від ідеологічних нашарувань ісуб’єктивних уподобань. Основним критерієм відбору пам’яток до цьогоунікального видання має бути їхнє значення для розкриття вирішальних етапівтеоретичного, соціально-економічного та культурного розвитку України, процесуїї становлення як незалежної держави.
Звід— це енциклопедичне видання. В його коротких статтях закладається максимумконкретної інформації, пов’язаної з окремими об’єктами. Досить різнобічною єйого джерельна база. Це численна краєзнавча література, написана на основіпереважно місцевих джерел, яка висвітлює основні аспекти регіональної історії.Важливе значення мають періодичні видання, музейні зібрання.
У1999 Р-, після тривалої творчої праці чисельного кваліфікованого авторськогоколективу вийшла перша частина першої книги тому «Київ»(відповідальний редактор — академік Гронько.
Вонамістить інформацію про майже 700 пам’яток столиці держави від сивої давнини досьогодення, 1366 ілюстрацій (з них 385 кольорових), 13 кольорових карт. У книзівисвітлено історію та культуру Києва від стоянок первісної людини досучасності, духовно-реліґійні споруди, осередки культури, декоративнускульптуру, пам’ятки сучасної історії, історичні місця боротьби та могили видатнихдіячів. Про Київ видано багато книжок — академічних, популярних, путівників,фотоальбомів. Але можна з упевненістю сказати, що подібної праці не було. Київбуде подано через визначні споруди, його видатних людей.
Завершуєтьсяпідготовка тому по Чернігівській області, підготовлені основи другої частиникниги «Київ», том по Севастополю. На різних стадіях підготовкиперебувають інші томи Зводу.
Значення«Зводу» важко переоцінити, адже в ньому будуть узагальнені результатибагаторічної праці з виявлення, дослідження та наукової фіксації вітчизняноїісторико-культурної спадщини. «Звід» стане реальною науковою базоюдля складання Державного реєстру пам’яток, що включатиме об’єкти світового йзагальнодержавного значення, пам’ятки місцевого рівня, а також спискиархеологічних територій та історичних населених місць України. Завдяки цьомувеликою мірою буде розв’язано проблему наукової документації та облікупам’яток, без чого неможливий ефективний розвиток пам’ятко-охоронноїдіяльності.
Отже,розроблення наукової концепції збереження історико-культурної спадщини йпідготовка «Зводу пам’яток історії та культури України» по всіх областяхє завданням першочергової ваги, що вимагає пріоритетного фінансовогозабезпечення з боку держави та місцевих органів влади, адже «Звід» —це своєрідна охоронна грамота національного надбання, збереженого в пам’яткахархеології, історії, архітектури й містобудування, монументального мистецтва.
Державнапрограма відтворення видатних пам’яток історії та культури України
Одниміз ініціаторів справи відродження культурної спадщини, пам’яток історії такультури у суверенній Українській державі був видатний український письменникО. Гончар. Він започаткував громадський фонд з відтворення МихайлівськогоЗолотоверхого монастиря у Києві, знищеного в 1930-х рр. У травні 1995 р. вінзвернувся до Президента України з проханням підтримати цю справу.«Поетапне відтворення монастиря, починаючи із Золотоверхого собору, —писав О.Гончар, — стало б навіки славою і честю нашого народу, засвідчило б, щонавіть у цих кризових умовах перемагає творчий геній народу, будівнича мудрістьсуверенної нації».
ПрезидентУкраїни Л.Д. Кучма надав цій ідеї національного значення, видавши 9 грудня 1994р. Указ «Про заходи щодо відтворення видатних пам’яток історії такультури». Указом було створено Комісію з питань відтворення видатнихпам’яток історії та культури при Президентові України, а Кабінету МіністрівУкраїни за участю Комісії доручено було розробити першочергові заходи щодовідбудови комплексу Михайлівського Золотоверхого монастиря та Успенськогособору Києво-Печерської лаври у Києві, Програму відтворення видатних пам’ятокісторії та культури, створити фонд для фінансового забезпечення реалізації цієїПрограми тощо.
У1996 р. указом Президента України створено Всеукраїнський фонд відтвореннявидатних пам’яток історико-архітектурної спадщини імені О. Гончара. Фонд збираєй спрямовує на відродження пам’яток доброчинні кошти і пожертви від фізичних таюридичних осіб.
Устолиці України над мальовничими схилами Дніпра вже сяють золотими банямивеличні будівлі відроджених собору й дзвіниці Михайлівського Золотоверхогомонастиря та Успенського собору Києво-Печерської лаври. Триває художнєоздоблення інтер’єрів соборів.
Нареалізацію цих складних і високовартісних проектів Фонд спрямував кошти,зібрані в Україні та за її межами. Виконувалися першочергові науково-дослідні,археологічні, проектно-пошукові, консерваційні, реставраційні та інші заходидля відтворення цих пам’яток Це стало суттєвою допомогою, коли ще не буливизначені інші джерела фінансування.
ЗаразФонд ім. О. Гончара збирає доброчинні кошти й пожертви на реалізацію«Програми відтворення видатних пам’яток історії та культури України»,яка схвалена Урядом України в 1999 р. Програма включає 56 об’єктів-пам’ятокХ-ХІХ ст. практично з усіх регіонів України: собори, церкви, костьоли, мечеті,палаци, садиби, містобудівні ансамблі, фортеці, замки тощо.
Звичайно,ця Програма не вичерпує сумного мартирологу наших втрат та бажання відродитивтрачене. Це лише початок роботи з відродження втрачених пам’яток історії такультури України. Основний тягар фінансових і матеріальних витрат на реалізаціюПрограми несе держава. Фонд ім. О. Гончара, доброчинці в Україні та за їїмежами, сприяючи фінансовою допомогою світлій справі, допомагають відродженнюдуховності та культури українського народу.