Зміст
Вступ
Розділ 1. Нетрадиційні операції банків на грошовому ринку
Розділ 2. Види діяльності на ринку ціннихпаперів
Розділ 3. Фінансовий аналіз діяльності на фондовому ринку
Висновок
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Розширення спектру фінансових послуг та зростанняролі небанківських фінансових установ у інвестиційному процесі є важливим підґрунтямекономічного зростання. Сучасний фінансовий сектор України, внаслідок інституційнихта функціональних характеристик, не повною мірою відповідає тенденціям світовихфінансових ринків.
Досвід економічно розвинутих країн свідчить, щодобре налагоджена страхова справа, розвиток і належне функціонування небанківськихкредитних установ, пенсійних фондів, інших видів фінансових посередників та інституційнихінвесторів сприяють сталості фінансових систем та розв’язанню соціальних проблем.У багатьох країнах світу рівень розвитку небанківського фінансового сектора і фінансовихринків у цілому є індикатором зрілості ринкових відносин.
На сучасному етапі в фінансовій галузі здійснюєтьсябагато наукових досліджень, мета яких — розгляд та встановлення взаємозв’язків міжтими процесами, що відбуваються на фінансовому ринку. Теоретико-методологічні проблемививчення фінансового ринку пов’язані з відсутністю єдиного трактування основоположнихфінансових категорій, таких, як фінанси, фінансова система, фінансовий ринок, фінансипідприємств, державні фінанси, регіональні фінанси, місцеві фінанси тощо.
Основу ринку послуг складаєвеличезна і швидко зростаюча частина — сфера фінансових послуг. Предметом обмінуна цьому ринку є фінансові послуги, які є результатом діяльності фінансового сектора:банківські, страхові, інвестиційні послуги, операції з цінними паперами.
Розвиток промисловостіпризводить до вивільнення робочої сили, яка поглинається сферою послуг і відповіднорозширюється до необхідності «виробничих» послуг, що дають можливістьпродавати товари спільно з послугами.
Змінилася структура наданняпослуг. Зросла частка професійних послуг державних та недержавних банківських установ,небанківських заощаджувальних інститутів, державних інститутів на ринку фінансовихпослуг, контрактних небанківських фінансових інститутів.
Трансформування економікиУкраїни характеризується впливом низки чинників неекономічного характеру, такихяк поведінка уряду, економічна культура та економічний порядок, схильність до заощадження,недовіра фізичних осіб до суб’єктів господарювання, низький рівень розвитку ринковоїінфраструктури тощо. Все це в цілому призводить до нерозвиненості ринку фінансовихпослуг та їх слабкого впливу на економічне зростання.
Розділ 1. Нетрадиційні операції банківна грошовому ринку
Законом України«Про банки і банківську діяльність» та Положенням про порядок видачі банкамбанківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операційвизначено перелік банківських операцій і послуг, які банк має право надавати.
Банківські послуги — це комплекс упорядкованих дій банку, пов’язаних з обслуговуванням клієнтів,у процесі яких створюється додана вартість працівниками банку без додаткового відчуженнянакопиченої вартості, без посилення ризику втрати активів. Банківськими послугамиможна вважати також дії банку, які супроводжують його основні функції і спрямованіна збільшення доходу банку.
Нетрадиційні банківськіоперації та послуги включають: лізингові операції банків, факторинг та форфейтинг,гарантійні операції банків, трастові послуги банків та інші нетрадиційні банківськіоперації.
Лізингові операціїбанків
Лізинг — це комплекс економічних відносин, що виникають у зв’язку з купівлею у власністьмайна та його подальшим наданням у тимчасове платне користування.
Іноді лізинг ототожнюютьз поняттям «оренда». Але насправді лізинг не обмежується зданням майнав оренду.
Вигоди лізингодавця:
отримання доходів;
забезпечення реалізаціїпродукції та надання послуги, що за інших умов було б невигідно або неможливо;
підвищення економічноїефективності зданого в оренду обладнання;
розширення клієнтури,зміцнення зв’язків з нею.
Розмір відсотка, що сплачуєтьсяза лізингові послуги, нижчий від відсотка, що сплачується за кредитом, тому клієнтувигідніше користуватися лізингом, ніж брати кредит на придбання обладнання.
Переваги для лізингоодержувача:
100 % кредитування, щоне потребує негайного початку виплат;
як правило, лізинг отриматилегше, ніж кредит;
поява доступу до сучасногообладнання, можливості оперативного оновлення виробництва, причому за ризик старінняобладнання відповідальний лізингодавець.
Лізинг здійснюється задоговором лізингу, який регулює правовідносини між суб’єктами лізингу. Договір укладаєтьсяу формі багатосторонньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавцяоб’єкта лізингу або двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем уписьмовій формі.
Фінансовий договір — це договір лізингу, у результаті укладення якого лізингоодержувач на своєзамовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк,не менший від строку, за який амортизується 60 % вартості об’єкта лізингу, визначеноїв день укладення договору.
Оперативний договір — це договір лізингу, у результаті укладення якого лізингоодержувачна своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингуна строк, менший від строку, за який амортизується 90 % вартості об’єкта лізингу,визначеної в день укладення
Зворотний договір — це договір лізингу, який передбачає набуття лізингодавцем майна у власникаі передання цього майна йому в лізинг.
Пайовий договір — це здійснення лізингу за участю суб’єктів лізингу на основі укладення багатосторонньогодоговору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненнілізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів неможе перевищувати 80 % вартості набутого для лізингу майна.
Міжнародний договір — це договір лізингу, що здійснюється суб’єктами лізингу, якіперебувають під юрисдикцією різних держав, або якщо майно чи платежі перетинаютьдержавні кордони. Міжнародний лізинг здійснюється відповідно до Закону України«Про лізинг», інших законодавчих актів України, міжнародних договорів,в яких бере участь Україна, та договорів, укладених суб’єктами лізингу.
Об’єкт лізингу протягомтерміну дії договору лізингу є власністю лізингодавця. У разі переходу права власностіна об’єкт лізингу від лізингодавця до іншої особи договір лізингу зберігає силущодо нового власника. У договорі фінансового лізингу може передбачатися право викупуоб’єкта лізингу лізингоодержувачем після або до закінчення строку договору, алене раніше строку, протягом якого амортизується 60 % вартості об’єкта лізингу, визначеноїв день укладення договору лізингу. Право власності на об’єкт фінансового лізингунабувається лізингоодержувачем після сплати повної вартості об’єкта лізингу відповіднодо умов договору лізингу та законодавства України.
З метою забезпечення інтересівсуб’єктів лізингу при виконанні ними лізингових операцій об’єкт лізингу і ризики,пов’язані з виконанням лізингових договорів, а також ризики випадкового знищенняабо пошкодження об’єктів лізингу підлягають страхуванню за домовленістю сторін договорулізингу відповідно до законодавства.
Лізингоодержувач за користуванняоб’єктом лізингу вносить періодичні лізингові платежі. Тривалість періоду, за якийвноситься лізинговий платіж, встановлюється договором лізингу і може бути нерівномірною.
Для розрахунку суми лізинговихплатежів використовують концепцію теперішньої вартості, яка пов’язана з вартістю(процентами) за користування грошима протягом строку лізингу.
Теперішня вартість пов’язаназ розрахунком складного дисконту для кожного лізингового платежу. Теперішню вартістьодного лізингового платежу на 1 грн (яку суму коштів необхідно вкласти зараз, щобчерез п періодів отримати 1 грн) розраховують за формулою: 1 (1+і)п, (1.1), де і — ставка процента; п — кількістьперіодів.
Сплату мита, податку надодану вартість та акцизного збору при ввезенні об’єктів лізингу на митну територіюУкраїни при здійсненні операцій міжнародного лізингу здійснюють відповідно до законодавстваУкраїни.
Якщо об’єктом лізингує державне майно чи договір пайового лізингу передбачає залучення державних коштівабо для забезпечення виконання лізингового договору надаються державні гарантії,то договір лізингу підлягає обов’язковій реєстрації у встановленому Кабінетом МіністрівУкраїни порядку. Договори, не зареєстровані у встановленому порядку, визнаютьсянедійсними.
Факторинг і форфейтинг.
Законом України«Про банки і банківську діяльність» факторинг визначається як придбанняправа вимоги з постачання товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання цихвимог та інкасація цих вимог.
У факторингу беруть участьтри сторони:
фактор (спеціалізованаустанова, спеціальний відділ комерційного банку);
постачальник;
покупець.
При факторингу без фінансуванняклієнт подає фактору документи, що підтверджують відвантаженнятовару, а фактор зобов’язується отримати на користь клієнта грошові кошти, тобтороль фактора зводиться до інкасування фінансових документів.
Факторинг з фінансуваннямполягає в тому, що фактор купує рахунки-фактури клієнта і виплачуєйому грошові кошти в розмірі 80-90 % суми боргу. Решта 10-20 %, що залишилася, банкотримує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертаєотриману суму клієнту.
Факторинг з правом регресупередбачає, що банк-фактор має право повернення фактором клієнтунесплачених покупцем розрахункових документів з вимогою повернення коштів.
Факторинг без права регресузумовлює ризик для фактора при відмові платника від виконаннясвоїх зобов’язань.
При відкритому факторингудебіторам надсилається повідомлення про укладення угоди і пропонується здійснитиплатежі безпосередньо фактору.
При закритому факторингудебітори направляють кошти клієнту, а той розраховується зфактором.
Внутрішній факторинг- коли постачальник, його клієнт і фактор перебувають в однійкраїні.
Зовнішній факторинг — коли один з учасників операції перебуває в іншій країні.
Простий факторинг — коли об’єктами факторингу є рахунки-фактури.
Вексельний факторинг- коли об’єктом є векселі, виписані на постачальника, які обліковуютьсяфактором.
Факторинг за партіямитоварів — коли здійснюється відкритий облік рахунків-фактурза партіями товарів, і платники переказують фактору всі платежі, призначені постачальнику.
Факторинг агентськоготипу — коли дисконтуються продажі окремим покупцям, а кредитзабезпечується фактором з відкриттям спеціальних рахунків під конкретні операції.
Форфейтинг дещо схожийна факторинг. Але якщо факторинг використовують для кредитування короткостроковоїзаборгованості всередині країни та за кордоном і, як правило, через придбання всіхвимог, то форфейтування є інструментом кредитування окремих експортних вимог, зазвичайсередньострокових.
Спільне між факторингомта форфейтингом полягає в тому, що ці методи використовують для скорочення заборгованостів балансі в результаті продажу вимог.
Переваги форфейтингу дляклієнта:
· не існує ризику процентних ставок;
· відсутність витрат на інкасування (стягнення за дорученнямклієнта) боргу;
· усунення валютних ризиків;
· відсутність політичного ризику;
· відсутність ризику неплатежу;
· поліпшення ліквідної позиції експортера. До недоліківфорфеитингу належать такі:
· висока вартість операції;
· складність знайти форфейтера.
Форфейтинг застосовуютьу таких операціях:
· фінансових — з метою швидкої реалізації довгостроковихфінансових зобов’язань;
· експортних — для сприяння надходженню готівки експортеру,який надав кредит зарубіжному покупцеві.
У вартість форфейтингувходять:
прибуток форфейтера;
вартість наданих грошовихкоштів;
покриття від комерційногоризику;
покриття від політичногоризику;
покриття від валютногоризику;
покриття процентного ризику.
Гарантійні операціїбанків.
Гарантійні операції полягають у зобов’язанні банку виплатити борг свого клієнта, якщо останнійне зможе (не захоче) виконати свої зобов’язання.
Плата за надання гарантійнихпослуг — це комісія.
Банківські гарантії, особливовідомих платоспроможністю банків, фактично означають доступ клієнта до кредиту.
Поручительство є однією з форм гарантії — це договір, згідно з яким одна особа (поручитель)бере на себе перед кредитором відповідальність за виконання боржником зобов’язанняв повному обсязі або тільки частково.
Поручительство за відсутностііншої домовленості забезпечує не тільки основне зобов’язання головного боржника,а й додаткові, що виникають з основного відповідно до закону (наприклад, зобов’язаннясплатити законні проценти за прострочення платежу, відшкодування збитків, що відбулисьпри невиконанні зобов’язання, сплату договірної неустойки).
Платіжне зобов’язання- це форма гарантії, яка створює абстрактне (не акцесорне)зобов’язання щодо бенефіціара (покупця). Гарант залишається зобов’язаним навітьтоді, коли зобов’язання, що становить основу договору, з якихось причин втрачено.Він повинен без заперечення здійснити платіж на першу вимогу. Тому він може й будетільки перевіряти, чи правильно запитана гарантія, тобто чи виконані формальні умовизгідно з текстом гарантії. Він не перевірятиме матеріальну правомірність пред’явленнявимог за гарантією.
Відклична банківська гарантія- це гарантія, яка може бути відкликана або її умови можутьбути змінені без попереднього повідомлення бенефіціара. Така гарантія не міститьтвердого зобов’язання банку перед бенефіціаром і, отже, не є достатнім забезпеченнямдля бенефіціара. У практиці міжнародних розрахунків відклична банківська гарантіяпрактично не використовується.
Безвідклична банківськагарантія — це гарантія, яка не може бути відкликана, а її умовине можуть змінюватись без згоди бенефіціара. Бенефіціару, який хоче отримати твердезобов’язання банку, доцільніше використовувати саме такий тип гарантії.
Умовні гарантії — це гарантії,при реалізації яких мають дотримуватись певні умови. Вони меншою мірою вигідні бенефіціару.
Платіжні гарантії виставляються банками-гарантами в забезпечення платіжних зобов’язань покупців(боржників) щодо продавців (кредиторів). Такі гарантії використовують у міжнароднихрозрахунках за відкритим рахунком і у формі інкасо, у розрахунках на умовах комерційногокредиту, захищаючи інтереси експортерів (продавців).
Договірні (контрактні)гарантії забезпечують платежі за будь-якими договорами (наприклад,договори про постачання товару, про надання певної послуги) і виставляються банкамив забезпечення інтересів покупця (імпортера).
Розглянемо основні видидоговірних гарантій, найпоширеніші в міжнародних операціях.
Гарантія повернення авансу(гарантія авансових платежів) — це зобов’язання банку поверненняавансу (або його невикористаної частини) у разі невиконання продавцем (підрядчиком)закріплених у контракті обов’язків щодо постачання товару (виконання робіт). Такагарантія видається банком за дорученням підрядчика (експортера), який відповіднодо умов контракту отримує авансом повну вартість товару або його частину.
Аванс, як правило, становить10-20% суми контракту. Гарантії авансового платежу завжди складають у такій формі,за якою вони вводилися б у дію тільки після отримання продавцем узгодженого авансу.
Гарантія виконання (виконання договору, контракту) забезпечує сплату банком-гарантом сум штрафівна вимогу бенефіціара. Гарантія виконання видається за дорученням продавця або підрядчика(експортера) на користь покупця (імпортера). Умови контрактів (особливо зовнішньоторговельних)зазвичай передбачають санкції, які застосовуються до продавця або підрядчика (експортера)у разі невиконання або неналежного виконання ним своїх зобов’язань. Такими санкціямиє штрафи. Найчастіше ці гарантії видаються при здійсненні підрядного будівництва,їх сума завжди не перевищує 10-15 % суми контракту.
Гарантія коносамента(гарантія за втрачений коносамент — документ, який видаєтьсяперевізником вантажу його відправнику, посвідчує прийняття вантажу до перевезенняй містить зобов’язання доставити вантаж у пункт призначення і передати його отримувачу)- зобов’язання здійснювати всі витрати, що виникають, якщо виявиться, що приймальниктовару не був правомірним отримувачем. Цей вид гарантії найчастіше використовуютьтоді, коли платіж забезпечується акредитивом, а товар уже перебуває в порту призначення.
Сума гарантії коносаментувстановлюється в розмірі вартості товару плюс відповідна маржа (150-200% вартостівантажу). Термін дії гарантії не лімітується або визначається до моменту поданняоригіналів коносаменту.
Митна гарантія (гарантія митного очищення, тимчасового ввезення) видається банками за дорученнямпідрядчиків для забезпечення безмитного тимчасового ввезення обладнання або матеріалів,необхідних для будівництва об’єктів чи виконання інших робіт.
Гарантія якості забезпечує покупцеві (імпортерові) гарантії в разі отримання неякісних товарів.Цю гарантію видають на випадок, якщо постачальник при зверненні до нього все ж неусуне певних недоліків. Сума гарантії вказується в контракті й становить 5-20 %його вартості.
Гарантія поставки забезпечує покупця (імпортера), якщо продавець не поставить товар або ненадасть відповідних послуг у зазначений строк. По суті вона близька до гарантіївиконання.
Гарантія обслуговуванняпередбачає, що після завершення робіт будівельник виконає своїзобов’язання в період обслуговування об’єкта. Такі гарантії можуть використовуватисьпри укладенні контрактів на будівництво об’єктів до моменту отримання грошей відзамовника.
Судова гарантія забезпечує витрати процесу і сторін у судових процесах, які завершуютьсяна користь судових інстанцій або сторін.
Гарантія накладення арештуна майно (або гарантія забезпечення ризику). Якщо на майновіцінності дебітора накладається арешт, то він може виставити гарантію забезпеченняпозову (наприклад, солідарне поручительство). Після цього йому знову надається праворозпоряджатися цими цінностями.
Трастові послугибанків.
Трастові послуги — цевідносини між заінтересованими сторонами, одна з яких (довіритель) передає, а інша(траст) бере на себе відповідальність за управління власністю, майном на користьтретьої сторони (бенефіціара).
Активні операції — коливласність на майно, що розміщується в довірчому управлінні, може відчужуватись шляхомпродажу, надання застави без згоди довірителя.
Пасивні операції — коли майно, передане в довірче управління, не може використовуватися беззгоди довірителя.
Трастові операції, непов’язані з управлінням майном довірителя — коли траст зобов’язуєтьсявиконати юридичні дії за рахунок і від імені клієнта.
Відкличний траст — коли довіритель без попереднього повідомлення траста може в будь-який моментрозірвати угоду.
Безвідкличний траст — коли розірвання угоди без попереднього повідомлення забороняється.
Повні трастові послуги- коли здійснюється управління всіма видами майна довірителя.
Спеціальні трастові послуги- коли здійснюється управління окремими видами майна довірителя(наприклад, грошовими коштами, цінними паперами, нерухомістю).
Доходи від трастових послугформуються за рахунок комісійних винагород. Ставки внесківдиференційовані за видами трастів і пов’язаними з ними послугами з управління трастами.Плата може бути фіксованою від суми майна; залежати від доходу, одержаного від управліннямайном; бути визначена іншим зафіксованим в угоді способом.
Інші нетрадиційнібанківські операції.
Агентські послуги характеризуютьсятим, що банк (агент) вчиняє як юридичні, так і фактичні дії за дорученням і за рахунокклієнта (принципала).
Кінцева мета агентськихпослуг полягає у встановленні договірних зобов’язань між принципалом і третьою особою.
Агент діє, як правило,від імені принципала, і укладені ним або за його сприяння угоди визначають праваі обов’язки безпосередньо для принципала.
В окремих випадках, вступаючиу відносини з третьою особою за дорученням принципала, агент має право діяти відвласного імені, не розкриваючи перед третьою особою факт існування принципала (абоможе вказати на те, що діє за дорученням і за рахунок принципала, не зазначаючийого імені). Незалежно від того, як виступає агент у відносинах з третіми особами,результат укладених ним угод полягає на принципала.
Агенти можуть бути:
· генеральними, якщо мають повноваження вести всі справипринципала, які належать до визначеної сфери діяльності;
· спеціальними, якщо виконують лише конкретно визначенідії.
Агентські послуги включають:
· збереження активів;
· одержання доходів за ними та повідомлення клієнта;
· купівлю-продаж цінних паперів та доставку їх клієнту;
· обмін цінних паперів;
· погашення облігацій;
· сплату податків;
· оформлення страхових полісів;
· оплату рахунків;
· укладення угод від імені клієнта;
· отримання кредитів;
· купівлю-продаж іноземної валюти і дорогоцінних металів.
Відмінність агентськихпослуг від трастових полягає у тому, що при їх наданні клієнт не втрачає повноваженьвласника, а лише доручає банку вчинення операцій від свого імені.
Банки можуть консультуватиклієнтів з певних питань:
· бухгалтерського обліку і звітності, оподаткування, аналізуфінансово-господарської діяльності та платоспроможності господарських партнерівклієнта;
· організації емісії та вторинного обігу цінних паперів;
· вибору напрямів інвестування коштів.
Цей вид послуг тісно пов’язанийз іншими, зокрема кредитними та лізинговими. Такі послуги надають менеджери підрозділівбанку, працівники спеціально створених підрозділів. Плата за консультації враховуєтьсяу складі плати за основний вид операцій, що супроводжуються консультацією.
Банки здійснюють інформаційнудіяльність: одержують інформацію, використовують її, поширюють і зберігають.
Інформація буває відкрита(публікації в офіційних друкованих виданнях) і з обмеженим доступом. [12.]Розділ 2. Види діяльності на ринку ціннихпаперів
Цінні папери — це свідоцтвапро участь їх власників у капіталі акціонерного товариства або наданні позички.Вони передбачають зобов’язання емітентів сплачувати їх власникам доходи у виглядідивідендів або процентів. У юридичному розумінні цінні папери — майнове право, якезасвідчується певним документом і реалізується у порядку, що вказується в цьомудокументі.
У зв’язку з розвиткомелектронних систем торгівлі цінними паперами змінюється зовнішня форма їх існування.Цінні папери, операції з якими здійснюються через електронні системи, не мають речовоготитулу, тобто це — не документи. Вони існують як одиниці обліку в комп’ютерній системіта обертаються лише у формі переказів з рахунків одних учасників ринку на рахункиінших.
Цінні папери є капіталом,тому що їх власники одержують доходи від володіння цими цінними паперами. Протекапітал цей фіктивний, оскільки цінні папери не мають вартості, хоча продаютьсяі купуються на ринку; їх ціни мають ірраціональний характер. [5.]
Особливості формуванняринку акцій.
Акція — цінний папір безустановленого строку обігу, що засвідчує майнову участь її власника у капіталі акціонерноготовариства. Власники акції стають пайовиками акціонерного товариства, його співвласниками,тому вони не можуть вимагати від товариства повернення вкладених коштів. Проте вониможуть продати акції, але у цьому випадку втрачають право співвласника.
Власники акцій, як співвласникитовариства, мають право на одержання частини прибутку товариства пропорційно своїйучасті, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.Дохід, що одержує акціонер на акції, називається дивідендом.
Товариства (корпорації)намагаються підтримувати дивідендні платежі на високому рівні, тому що переважносаме через ринкову ціну акцій визначають репутацію (рейтинг) корпорації, яка, всвою чергу, визначає спроможність корпорації до залучення позичкового капіталу абодо додаткового випуску акцій. Крім дивідендів, власники акцій можуть одержати дохід(у вигляді курсової різниці), якщо вони продадуть акції дорожче, ніж їх купили.
Випуск акцій дає засновникамакціонерного товариства необмежені можливості консолідувати значний капітал на основніоб’єднання безлічі індивідуальних капіталів і заощаджень.
Акціонерне товариство(компанія, корпорація) — це домінуюча форма комерційної організаціїу країнах з ринковою економікою. Важливою перевагою акціонерної форми, порівняноз іншими формами комерційної організації (індивідуальний бізнес, партнерство, кооперативи),є обмежена відповідальність за зобов’язаннями. Виникнувши на початку розвитку приватногопідприємництва, акціонерна форма виявилася надзвичайно гнучкою і життєздатною.[6.]
Для створення акціонерноготовариства його засновники розробляють статут, форма якого узаконена державою. Устатуті визначаються найменування і мета створення товариства, розмір капіталу,характеристика акцій, які випускатимуться товариством, та спосіб їх розповсюдження,порядок управління, структура керівних органів та ін. Товариство подає статут ідокументи, які стверджують, що воно дотримується всіх вимог згідно із законом проорганізацію акціонерних товариств у державну установу, яка здійснює реєстрацію товаристві видачу дозволу на їх організацію. Після одержання дозволу засновники приступаютьдо випуску і розповсюдження акцій.
Теоретично контрольнийпакет повинен становити 50% від усіх випущених акцій плюс одна акція. Проте присучасному розпорошенні акцій серед великої кількості дрібних акціонерів для реальногоконтролю над тією чи іншою корпорацією іноді досить володіти лише 5 — 20% від усіхвипущених акцій.
Корпоративні облігації- це свідоцтво про надання їх власникам довгострокової позичкикорпорації, фірмі, підприємству, тобто це облігації, емітовані юридичними особами.Випуск облігацій — більш вигідний спосіб формування додаткового капіталу, ніж випускакцій, тому що проценти за облігаціями сплачуються з прибутку корпорацій до виплатиподатків. Крім того, власники облігацій не одержують права голосу, оскільки вонине співвласники корпорації, а її кредитори. Корпоративні облігації більше піддаютьсяризику, ніж державні облігації, проте доходи за ними значно вищі.
В Україні облігації підприємствможуть бути випущені лише після реєстрації цього випуску в Державній комісії ціннихпаперів та фондового ринку. Якщо облігації пропонуються для відкритого продажу,емітент зобов’язаний подати до ДКЦПФР для реєстрації також інформацію про випусктаких облігацій. Реєстрація випуску облігацій та інформації про випуск облігаційздійснюється в порядку, визначеному Тимчасовим положенням про порядок реєстраціївипуску акцій і облігацій підприємств та інформації про їх випуск, затвердженимнаказом ДКЦПФР від 20 вересня 1996 року №210.
Акціонерні товаристваможуть випускати облігації на суму, що становить не більше 25 відсотків від розмірустатутного фонду і лише після оплати всіх випущених акцій. Таке обмеження щодо випускуоблігацій, встановлене Законом України «Про цінні папери та фондову біржу»(ст.11).
Фактори формуванняринку державних цінних паперів.
Ринок державних ціннихпаперів — важливий компонент фінансових ринків світу. У фінансовому світі цінніпапери держави використовуються як еталон вільного від ризику доходу, як вічна альтернативаіншим вкладам капіталу. Формування ринку державних цінних паперів відбувається післявиникнення ринку цінних паперів корпорацій.
Характеристика державнихоблігацій
Облігація — це свідоцтвопро надання позички, яке дає право на одержання, як правило, щорічного доходу увигляді процента. Привабливість облігації для власників полягає в одержанні фіксованогодоходу. На відміну від акцій облігації після закінчення визначеного строку підлягаютьвикупу, до того ж емітент повинен сплатити номінальну вартість облігацій і дохіду вигляді процента.
Облігації випускаютьсяіменні та на пред’явника, причому останні переважають. Залежно від емітента облігаціїподіляються на державні та корпоративні.
Випуск та обіг облігаційв Україні передбачено главою З Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»,згідно зі ст.10 якого облігація визначається як цінний папір, що засвідчує внесенняїї власником грошових коштів і затверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальнувартість цього цінного паперу в передбачений у ньому строк з вимогою фіксованогопроцента (якщо інше не передбачено умовами випуску).
Сьогоднішнє чинне законодавствопередбачає випуск облігацій двох видів:
1)облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;
2)облігації підприємств.
Інші види ціннихпаперів та похідні (спеціальні) інструменти ринку цінних паперів.
В Україні допущений дообігу такий вид цінного паперу як ощадний сертифікат.
Ощадним сертифікатом визнається письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, якезасвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозитуі відсотків за ним (ст.18 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»).
Ощадні сертифікати видаютьсястрокові (під певний договірний відсоток на визначений строк) або до запитання,іменні та на пред’явника.
На українському ринкуцінних паперів спостерігається активний обіг такого класичного цінного папера яквексель.
Векселем визнається ціннийпапір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити післянастання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю) (ст.21Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»). [3.]
Після прийняття ЗаконуУкраїни «Про цінні папери і фондову біржу» та постанови Верховної РадиУкраїни від 17 червня 1992 року «Про застосування векселів у господарськомуобороті України» у нашій державі був запроваджений вексельний обіг з використаннямпростого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року.
Інвестиційний сертифікат- цінний папір, який випускається інвестиційним фондом абоінвестиційною компанією і дає його власникові право на отримання доходу у виглядідивідендів. [7.]
Окрім розглянутих вищевидів цінних паперів, існують інструменти фондового ринку, які поєднують у собіелементи декількох видів цінних паперів або є настільки специфічними документами,що їх неможливо віднести до тієї чи іншої категорії. Такі інструменти одержали назвупохідних або спеціальних.
До спеціальних (похідних)фондових інструментів ринку цінних паперів належать опціони, варанти, ф ‘ючерсита інші.
Опціон — це контракт на право купити або продати певну кількість цінних паперів убудь-який момент протягом визначеного строку за фіксованою ціною. При сприятливійдля власника опціону зміні ціни на цінні папери він це право використовує й одержуєдохід у вигляді різниці між поточною ринковою ціною та тією, що зафіксована у контракті.При несприятливій зміні ціни власник опціону своїм правом не скористається і втратитьпри цьому суму, заплачену за придбання опціону.
Опціонні угоди можутьбути укладені з приводу будь-якого товару. На ринку цінних паперів опціони пов’язаніз торгівлею різними видами цінних паперів. Отже, відповідно до опціонної угоди одиніз її учасників набуває права купівлі або продажу цінних паперів за зафіксованоюціною протягом певного періоду часу, а інший учасник за грошову премію зобов’язуєтьсязабезпечити у разі необхідності реалізацію цього права. Тобто бути готовим продатиабо купити цінні папери за обумовленою договором ціною.
Ф’ючерс — це різновид термінових угод на купівлю або продаж стандартної кількостівизначених цінних паперів у зазначений день та за визначеною ціною. На відміну відопціону, розрахунок після закінчення ф’ючерсної угоди є обов’язковим.
До похідних (спеціальних)фондових інструментів необхідно віднести також такі документи, як коносамент і складськесвідоцтво.
На сьогодні законодавствоУкраїни не передбачає обігу похідних фондових інструментів на вітчизняному ринкуцінних паперів, що відчутно гальмує розвиток ринку в цілому.
Біржові операціїз цінними паперами.
Фінансовий ринок — церинок, де відбувається розподіл та перерозподіл усіх фінансових активів країни підвпливом попиту і пропозиції на них з боку різноманітних суб’єктів економіки.
В останні десятиріччязначна частина операцій із цінними паперами, здійснюваних раніше на біржі, відбуваєтьсябезпосередньо між банками, між банками і корпораціями, на позабіржовому ринку. Позабіржовийвідображає угоди, які укладаються і здійснюються поза біржею. Він стосується, насамперед,первинного ринку, однак позабіржові операції можуть здійснюватись і на вторинномуринку.
Фондова біржа є особливимпосередником на ринку цінних паперів, виступаючи центром торгівлі ними. Іншими словами,фондова біржа — це ринок, який регулярно функціонує і на якому здійснюється торгівляцінними паперами. При цьому саме оформлення і передача ціннихпаперів провадяться за її межами.
Фондова біржа виконуєтри основні функції:
• посередницьку;
• індикативну;
• регулятивну.
Суть посередницької функціїполягає в тому, що фондова біржа створює достатні й всебічні умови для торгівліцінними паперами емітентам, інвесторам та фінансовим посередникам.
Індикативна функція фондовоїбіржі полягає в оцінці вартості та привабливості цінних паперів. Саме на біржі проводитьсякотирування цінних паперів, яке дає інформацію інвесторам про вартісну і якіснуоцінку цінних паперів та динаміку їх розвитку. Це створює передумови для надійногоі достовірного механізму торгівлі, хоча не виключає можливостей цілеспрямованихмахінацій з метою спекуляції цінними паперами. Водночас це важливий чинник стимулюванняефективної діяльності емітентів.
Регулятивна функція фондовоїбіржі виражається в організації торгівлі цінними паперами. Вона встановлює вимогидо емітентів, які виставляють свої цінні папери на біржові торги, правила укладанняі виконання угод, механізм контролю за діяльністю суб’єктів біржової торгівлі.
Таким чином, біржа забезпечуєприскорення централізації капіталу і розширює межі використання тимчасово вільнихкоштів для фінансування господарства. Крім того, біржа підвищує мобільність акціонерногокапіталу, створює умови для прискорення його кругообороту. У результаті постійногообігу капіталів і змін у складі інвесторів біржа забезпечує перерозподіл капіталуміж різними галузями і сферами економіки.
Фондові біржі відіграютьнадзвичайно важливу роль як в економічній та фінансовій системі окремих країн, такі на рівні міжнародної економіки та міжнародних фінансів. Через них проходять колосальніфінансові ресурси, доступ до яких досить непростий. Тільки найбільш потужні, надійній стабільні емітенти, які мають високі фінансові результати, можуть їх отримати.Стабільність у світі багато в чому залежить від урівноваженості попиту та пропозиціїна фондових біржах, що є основою регулювання біржової діяльності. На відміну відбанків, які самостійно визначають напрями вкладення своїх ресурсів, фондова біржане може адміністративно регулювати грошові потоки. Однак хоча інвестори самостійновизначають, куди вкладати гроші, керуються вони при цьому, насамперед, біржовимкотируванням цінних паперів.
Основні риси фондовогоринку України. Торгівля цінними паперами в Україні, як і вінших країнах світу, здійснюється на біржовому (Донецька фондова біржа, Київськаміжнародна фондова біржа, Українська міжбанківська валютна біржа, Кримська фондовабіржа, Українська фондова біржа) та позабіржовому (ПФТС, «телефонний ринок»,міжбанківські операції з цінними паперами) фондових ринках, де відповідно до чинногозаконодавства обертаються пайові, боргові та похідні цінні папери.
Торгівля цінними паперами(зокрема акціями) незначних обсягів здійснюється на фондових біржах. Це пояснюєтьсяпропозиціями на фондових торгах акцій неліквідних підприємств, незадовільним станомсамих цінних паперів, що виставляються на продаж, небажанням чи неспроможністю багатьохукраїнських компаній дотримуватись правил відкритого звітування, необхідного дляроботи на біржі тощо.
Біржові операції за своєюсуттю — це купівля і продаж цінних паперів. Вони здійснюються з різними цілями.Цінні папери купують для одержання доходів від них у вигляді дивідендів або процентів.У цьому випадку покупцями є інвестори. Вони можуть продавати свої цінні папери зметою придбання акцій та облігацій, які приносять вищий дохід, або коли відчуваютьпотребу у грошах.
Крім того, купівлею-продажемцінних паперів займаються для одержання доходів у вигляді курсової різниці. Основнийоб’єкт таких біржових операцій — звичайні акції, оскільки їх курс найбільше зазнаєколивань. Для торговця цінними паперами немає значення, у якому напрямі змінюєтьсяїх курс. Для нього важливо передбачити цей напрям. Якщо він передбачає, що курсцінних паперів підніметься, то він скуповує їх з тим, щоб пізніше перепродати завищою ціною і навпаки.
Операції (торговельніугоди) з цінними паперами на біржі здійснюються за певними правилами. Найчастішецінні папери продаються і купуються стандартними пакетами.
На фондовій біржі продаютьсяі купуються, як правило, раніше випущені папери відкритих корпорацій33за умови, що вони допущені для обігу на біржі. Цінні папери нового випуску, як правило,за передплатою розміщуються в інвестиційних дилерів і спочатку реалізуються черезпозабіржовий ринок. Тільки після цього компанія може спробувати одержати допускдля своїх цінних паперів на фондову біржу, тобто домогтися включення їх у списокпаперів, які котируються на біржі.
До біржового обігу зарішенням біржового комітету допускаються цінні папери лише великих і відомих компаній.Щоб бути включеною у цей обіг, корпорація повинна відповідати суворим кількіснимі якісним критеріям та дати згоду на дотримання правил операцій, які існують націй біржі. На біржах існують різні критерії допуску цінних паперів до обігу. Важливимз них є: порівняно великий випуск цінних паперів, публічне їх розміщення серед широкогокола власників, наявність у корпорації емітента робочого капіталу у певному мінімальномурозмірі, прибуткова діяльність цієї корпорації протягом кількох останніх років.
Обмежений допуск ціннихпаперів для обігу на біржі спричинив створення на початку 80-х років на основнихфондових біржах окремих секцій, що дістали назву других ринків. До цінних паперів,які допускаються біржею на цей ринок, висуваються не такі суворі вимоги, як до паперів,що включаються до основного біржового списку. Другий ринок дає можливість новим,невеликим, венчурним компаніям підняти ліквідність їх цінних паперів. Крім другихринків, при деяких фондових біржах функціонують ринки вторинних відносно акцій таоблігацій цінних паперів — опціонів, ф’ючерсів. Як на фондових біржах світу, такі у практиці українських біржових операцій (правда частково) при угодах із ціннимипаперами допускаються до виконання наступні види операцій:
• операції з готівкою (касові операції);
• операції на строк;
• операції з премією;
• операції з опціоном.
Суть операцій з готівкоюполягає в тому, що оплата куплених цінних паперів проводитьсянегайно чи, виходячи з технічних причин, у встановлені біржою строки (наприклад,за облігаціями — на наступний день, а за акціями — на п’ятий робочий день) за курсомдля здійснення угоди.
Операція продажу ціннихпаперів на строк носить аналогічний характер. Суть операцій на строк полягає в тому,що кінцевий грошовий розрахунок за угодою, здійснюваною на біржі в день X, проводитьсяв день У, визначений клієнтами (звичайно до місяця).
Суть операцій з премієюі опціоном полягає в тому, що вони побудовані за принципомугод на строк, проте дають можливість відмовитися від своїх зобов’язань, виплатившиклієнту попередньо обумовлену суму (премію чи опціон).
Операції з премією таопціоном відрізняються одна від одної, головним чином, тривалістю відстрочки кінцевихрозрахунків. У першому випадку відстрочка дається на строк 1-3 місяці, в другому- 1-9 місяців.
Операції з премією дають«страховку» лише покупцям цінних паперів, тому що продавати їх відповіднодо цієї процедури не можна. Ціна акцій при операціях з премією складається з котируванняїх при угодах на строк плюс спеціальне котирування плюс величина премій.
Операції з опціоном дозволяютьздійснювати угоди з цінними паперами як для покупця, так і для продавця, використовуючибільш довгу відстрочку для прийняття кінцевого рішення.
Існує метод продажу зопціоном, при якому продавець, що запропонував цінні папери, може відмовитись відїх продажу, поступившись грошовою сумою у вигляді опціону на користь покупця, якийне втримав у результаті угоди свою покупку.
Будь-яка гра, а тим більшена курсах цінних паперів, є ризиковою химерою для її учасників. Проте якщо ці угодиможливі, то головною є умова, щоб вони проходили в рамках встановлених правил, неносили масового характеру і цим істотно не впливали на поведінку біржі.
З цією метою на ринкахцінних паперів створені організаційні умови і передбачені технічні можливості здійснюватитакі, часто суто спекулятивні, угоди, як покупка акцій частково на залучені засоби,продаж позичених у брокерів акцій, а також операції на ринку опціонів.
Зміст типової угоди змаржею полягає в тому, що клієнт може придбати акції певнихкорпорацій, лише взявши борг у брокерській конторі чи іншій фінансовій установі.Спекулятивні угоди з маржею здійснюються з акціями корпорацій, ймовірність підвищеннякурсу яких досить велика.
Опціон є двосторонньоюугодою про передачу права на покупку або продаж певного базисного активу (ціннихпаперів, валюти й ін.) за визначеною ціною на певну дату. При цьому покупець опціонунабуває права на покупку або продаж активу. Продавець опціону бере на себе зобов’язанняпродати або купити актив на вимогу покупця.
За умовами опціону напокупку, наприклад акцій, власник (утримувач) опціону має право придбати акції уособи, що виписала контракт, за обумовленою ціною. Це право діє протягом обумовленогообмеженого терміну. Продавець опціону на покупку буде зобов’язаний продати акції,якщо того зажадає покупець опціону. За умовами опціону на продаж власник (утримувач)опціону має право продати акції особі, що виписала опціон, за обумовленою ціноюв обмовлений термін. Продавець опціону буде зобов’язаний купити ці акції, якщо тогозажадає власник опціону.
При угодах з опціонамиїхні учасники розраховують на протилежні тенденції. Покупець опціону при покупцірозраховує на підвищення курсу акцій, а продавець — на його пониження. Якщо курсакцій виявиться вищим від зазначеного в опціоні на покупку, його покупець отримаєзиск за рахунок курсової різниці (за винятком премії продавцю опціону), а продавецьматиме збитки. Якщо ж курс акцій знизиться, збережеться або підвищиться несуттєво,покупцю опціону буде невигідно його реалізовувати, і він понесе збитки в розміріпремії, виплаченої продавцю при виписуванні опціону. Продавець же опціону на покупкув цьому випадку без всякого вкладення своїх засобів отримає зиск у розмірі премії.
Фінансові ф’ючерси, що є також контрактом на операцію з цінними паперами у чітко встановленийчас у майбутньому, відрізняються від опціонів тим, що вони передбачають зобов’язання,а не право на проведення тієї або іншої операції, яке бере на себе покупець ф’ючерсу.
В операціях із ціннимипаперами беруть участь посередники, що поділяються на брокерів та дилерів. Брокерзводить продавця з покупцем, одержуючи за посередництво комісійні. Дилер купує цінніпапери від свого імені та за свій рахунок з метою їх перепродажу. У ролі посередниківвиступають як окремі особи, так і цілі фірми, інтегруючи у своїй роботі брокерськіта дилерські операції, а також комерційні банки. Спеціалізовані посередницькі фірмине мають єдиної загальноприйнятої назви. Найчастіше їх називають інвестиційнимидилерами (банками, домами), біржовими, дилерськими фірмами. [3.]
Розділ 3. Фінансовий аналіз діяльностіна фондовому ринку
За даними Державної Комісії з цінних паперів тафондового ринку обсяг випуску акцій, зареєстрованих центральним апаратом Комісіїпротягом 2006-2007років становив 32,34млрд. грн. та 28,74 млрд. грн. відповідно (додаток 1).
Обсяг випусків акційзареєстрованих центральним апаратом Комісії у 2007 році порівняно з 2006 роком зменшився на 3,6млрд. грн.
Протягом січня-листопада 2006 року зареєстровано9 значних за обсягом випусків акцій, які суттєво вплинули на загальну структурузареєстрованих випусків акцій за період:
· НАК “Енергетична компаніяУкраїни” на суму 9,83 млрд. грн. (або 25,73%);
· ЗАТ Сєвєродонецьке об’єднання“Азот” на суму 1,06 млрд. грн. (або 2,77%);
· ВАТ “Алчевський металургійнийкомбінат” на суму 1,0 млрд. грн. (або 2,62%);
· ВАТ “Луцький автомобільнийзавод” на суму 648,0 млн. грн. (або 1,7%);
· ВАТ “Концерн “Стирол”на суму 623,88 млн. грн. (або 1,63%);
· у серпні та вересні 2випуски акцій ВАТ АКІБ “УкрСиббанк” на суму 500,0 млн. грн. кожен;
· у серпні та червні 2 випускиакцій ЗАТ КБ “Приватбанк” на суму 500,0 млн. грн. та 452,0 млн. грн. відповідно.
Також аналогічнопротягом січня-вересня 2007року значні за обсягом випуски акцій, які суттєво вплинули на загальну структуру,зареєстровано такими емітентами:
· ВАТ «Алчевський металургійний комбінат» (насуму 1,5 млрд. грн.);
· ЗАТ «криворізький гірничо-металургійний комбінатокислених руд» (798,78 млн. грн.);
· ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк»(2 випуски по 429,3 млн. грн. та 757,5 млн. грн.);
· ВАТ Банк «Фінанси та кредит» (2 випуски по519,0 млн. грн. та 757,5 млн. грн.);
· ВАТ АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк»(650,0 млн. грн.);
· ЗАТ Комерційний банк «Приватбанк» (631,25млн. грн.);
· ЗАТ «Ферротрейд інтернешнл» (523,94 млн. грн.);
· ЗАТ «Альфа-Банк» (2 випуски по 505,0 млн.грн. кожний);
· ЗАТ «Люкс» (500,0 млн. грн.);
· ВАТ «АКБ „Форум“ (500,0 млн. грн.);
· ВАТ „Металургійний комбінат “Азовсталь»(491,0 млн. грн.);
· ВАТ «АКБ „ТАС-Комерцбанк“ (482,6 млн.грн.);
· ВАТ АК інноваційний банк „УкрСиббанк“ (450,0млн. грн.);
Отже, проаналізувавши вищенаведені дані можна зазначити,що у 2006 та 2007 роках загальний обсяг акцій зазначених емітентів становив 53,36%і 29,56% відповідно, від обсягу випуску акцій зареєстрованих центральним апаратомКомісії протягом зазначених періодів.
Під час реєстрації випуску цінних паперів Комісієюбуло зафіксовано у 2006-2007 роках 599 та 571 випуск облігацій відповідно. Отжевипуск облігацій скоротився, що можна побачити у таблиці 1. (додаток 1).
Також найбільш значні за обсягом випуски облігаційпідприємства зареєстровано наступними емітентами:
1) у 2006 році:
· ВАТ АКБ “Надра” на суму 250,0 млн. грн. (або 1,39%);
· ЗАТ Комерційний банк “ПриватБанк»на суму 500,0 млн. грн. (або 2,78%);
· ВАТ АКІБ “Укрсиббанк”на суму 250,0 млн. грн. (або 1,39%);
· ВАТ АКБ соціального розвитку“Укрсоцбанк” та ТОВ “Корпорація ВІП ПАУЗ” на суму 300,0 млн. грн. кожний;
· ТОВ Іпотечна компанія“Аркада-Фонд” на суму 200,0 млн. грн. (або 1,11%);
· випуск облігацій ЗАТ “Приватбанк”на суму 500,0 млн. грн. (або 2,78%);
· ВАТ “Державний експортно-імпортнийбанк України” на суму 500,0 млн. грн. (або 2,78%);
· 2 випуски облігацій ТОВ“Укргаз” на суму 269,5 млн. грн. та 90,0 млн. грн.;
· ТОВ “Виробничий вектор”на суму 230,1 млн. грн.;
2) у 2007 році:
· ТОВ «Баски плюс-2004» (на суму 600,0 млн.грн.);
· ТОВ «Навіум» (550,0 млн. грн.);
· ТОВ Комерційний банк «Дельта» (500,0 млн.грн.);
· ВАТ «АКБ соціального розвитку „Укрсоцбанк“(2 випуски на суму 500,0 млн. грн. кожний);
· »Комерційний банк «Приватбанк» (3 випускипо 500,0 млн. грн. кожний);
· ВАТ «Райффайзен банк Аваль» (500,0 млн. грн.);
· ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України»(500,0 млн. грн.);
· ВАТ «Кредитпромбанк» (500,0 млн. грн.);
· ЗАТ «Альфа-банк» (3 випуски по 310,0 млн.грн., 300,0 млн. грн. та 290,0 млн. грн.);
· ВАТ «Акціонерний комерційний іноваційний банк»УкрСиббанк” (300,0 млн. грн.);
· ТОВ «Комерційний банк „Дельта“ (300,0млн. грн);
· ВАТ АБ „Укргазбанк“ (300,0 млн. грн.).
Торгівля цінними паперами на організаторахторгівлі.
Протягом 2006 рокуна організаторах торгівлі обсяг торгів з цінними паперами становив 29,08 млрд. грн.(таблиця 3). Порівнюючидані з 2005 роком, можна зробити висновок щодо збільшення обсягу торгів на організаторахторгівлі на 12,65 млрд. грн. (2005 рік — 16,43 млрд. грн.).
У грудні 2006 року обсяг торгів на організаторахторгівлі становив 1,91 млрд. грн. Порівняноз даними за грудень 2005 року, у грудні 2006 року обсяг торгів на організаторахторгівлі зменшився на 1,04 млрд. грн. (грудень 2005 року — 2,95 млрд. грн.) таблиця2 (додаток 2).
Протягом 2006 року обсяг торгів на ПФТС становив28,02 млрд. грн. Порівняно з аналогічним періодом 2005 року, обсяг торгів на ПФТСзбільшився у 1,9 раз (2005 рік — 14,49 млрд. грн.). Обсяг торгів на ПФТС за 2006року становив 96,36% від загального обсягу торгів на організаторах торгівлі за цейперіод.
У грудні 2006 року обсяг торгів на ПФТС становив1,66 млрд. грн. (86,72% від загального обсягу торгів на організаторах торгівлі угрудні 2006 року). Порівняно з відповідним періодом 2005 року, обсяг торгів на ПФТСзменшився на 1,01 млрд. грн. (грудень 2005 року — 2,67 млрд. грн.).
Спостерігається значна перевага обсягу торгів наорганізаторах торгівлі на вторинному ринку порівняно з первинним.
У грудні 2006 року обсяг торгів на організаторахторгівлі на вторинному ринку становив 96,58% від загального обсягу торгів зафіксованомупротягом грудня 2006 року на організаторах торгівлі
Протягом січня-вересня2007 року обсяг торгів з цінними паперами на організаторах торгівлі становив 21,18млрд. грн. Таблиця 3 (додаток 3).
Обсяги виконаних договорів на ринку ціннихпаперів за кварталами, млрд. грн.
Розподіл торговців цінними паперами за регіональноюознакою порівняно з попередніми періодами майже не змінився. Процентне співвідношеннякількості торговців цінними паперами за областями залишилось без значних змін.
У ІІІ кварталі 2006 року, як і у попередні квартали,області, в яких знаходиться більша кількість зареєстрованих торговців, мають більшіобсяги. Це спостерігається у Київській області та м. Києві, Дніпропетровській, Харківській,Донецькій, Львівській та Запорізькій областях. Аналіз обсягів виконаних договорівсвідчить, що у ІІІ кварталі 2006 року 82,4% торговців цінними паперами, що здійснювалидіяльність, зосереджено у шести областях України. Обсяги виконаних договорів цимиторговцями становили 96,97% від загального обсягу виконаних договорів за період.
У ІІІ кварталі 2006 року торговці цінними паперами(крім банків та інвестиційних компаній) виконали договорів на суму 75,17 млрд. грн.,що становило 64,17% від загального обсягу виконаних договорів за ІІІ квартал 2006року, дані наведено у таблиці 4 (додаток 3).
Інвестиційні компанії у ІІІ кварталі 2006 рокузбільшили обсяги виконаних договорів порівняно з ІІІ кварталом 2005 року. За ІІІквартал 2006 року обсяги виконаних договорів становили 7,29 млрд. грн. (або 6,48%від загального обсягу виконаних договорів), що на 4,05 млрд. грн. більше порівняноз ІІІ кварталом 2005 року.
Переважну більшість операцій на ринку цінних паперівУкраїни за видами діяльності у ІІІ кварталі 2006 року становила комерційна та комісійнадіяльність, частка яких становила 58,65% та 39,86% відповідно, як показано у таблиці5 (додаток 4).
Інші види діяльності торговців цінними паперами(розміщення цінних паперів та управління активами, торговців цінними паперами) уІІІ кварталі 2006 року становили 1,49% від загального обсягу виконаних договорів.Протягом 9 місяців 2006 року найбільші обсяги виконаних договорів зафіксовано закціями (138,09 млрд. грн.) та векселями (101,41 млрд. грн.).
Діяльність з ведення реєстрів власників іменнихцінних паперів
Комісією прийнято адміністративні дані за ІІІ квартал2006 року від 355 суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснювали діяльністьз ведення реєстрів власників іменних цінних паперів та від 381 емітента, які самостійно вели власні реєстривласників іменних цінних паперів.
Регіональне представництво реєстраторів власниківіменних цінних паперів сформувалося у попередні роки. Більшість з них знаходитьсяу промислово розвинутих регіонах, де сконцентрована переважна більшість емітентів.
У ІІІ кварталі 2006 року найбільша кількість професійнихучасників, що здійснюють діяльність з ведення реєстрів власників іменних ціннихпаперів, зафіксовано у Київській області та м. Києві (35,21% від загальної кількості реєстраторів). У цьому регіоні такожздійснюють діяльність найбільша кількість емітентів, ведення реєстрів яких здійснюютьреєстратори (33,15 % від загальної кількостіемітентів).
Значна кількість реєстраторів здійснювали діяльністьу Дніпропетровській та Харківській областях — 10,14% та 6,48% від загальної кількостіреєстраторів відповідно. В цих областях також здійснюють діяльність значна кількістьемітентів, ведення реєстрів яких здійснюють реєстратори (12,98% та 6,79% від загальноїкількості емітентів відповідно).
банківська операція фондова біржа
За станом на 30.09.2006р. самостійно здійснюваливедення реєстрів власників іменних цінних паперів 381 емітент (таблиця 6, додаток 4).
Дані отриманої інформації свідчать про те, що здійсненнядіяльності шляхом створення підпорядкованих підрозділів, найбільш характерно длябанківських установ, що мають ліцензію на право здійснення діяльності щодо веденняреєстрів власників іменних цінних паперів. Загальна кількість підпорядкованих підрозділіву реєстраторів, за станом на 30.06.2006р., становить 90 установ. [20.]
Незважаючи на те, що за станом на 30.06.2006р.порівняно з даними, наданими за станом на 31.03.2006р., кількість випусків іменнихцінних паперів, які обслуговують реєстратори зменшилась, емітенти продовжують активнокористуватися послугами реєстраторів.
Український фондовий ринокзараз знаходиться на стадії формування і становлення. Не дивлячись на об’єктивнітруднощі, які виникають при цьому, зроблені кроки дають надію на те, що Українапоступово приближується до цілі — створення ефективного і справедливого ринку ціннийпаперів, регульованого державою та інтегрованого в світові фондові ринки.
Висновок
У розвиненому суспільствіфінансові послуги так само мають велике значення, як і виробництво. Найдинамічнішерозвивається складова сфери послуг, пов’язана із задоволенням потреб суспільноговиробництва: фінансово-кредитне обслуговування, страхові, послуги, інформаційнеі бухгалтерське обслуговування.
Поняття „послуга“охоплює широку гаму різних видів діяльності, інакше кажучи комплекс різноманітнихвидів економічної діяльності людини.
У ринковій економіці послугикупуються на основі вільного вибору. Вони становлять об’єкт купівлі-продажу і єтоваром, хоча і доволі специфічним: їх виробництво і споживання часто збігаютьсяза місцем і часом; як елемент сфери нематеріального виробництва нарівні з продукцієюматеріальної сфери беруть участь у сукупному процесі суспільного виробництва
Нетрадиційні банківськіоперації та послуги включають: лізингові операції банків, факторинг та форфейтинг,гарантійні операції банків, трастові послуги банків та інші нетрадиційні банківськіоперації.
В умовах розвиненої ринковоїекономіки, де гроші протягом століть формувались і розвивались як товар, подібнийдо будь-якого іншого, ринок фінансових послуг має розвинену, розгалужену інфраструктуру.Ця інфраструктура включає ефективну банківську систему, фондову біржу та позабіржовусистему, небанківські кредитні інститути, підтримуючі і стимулюючі інформаційнісистеми, законодавчу базу, що забезпечує врегулювання економічних взаємовідносинміж суб’єктами економіки, що діють на фінансовому ринку, державний бюджет та іншіелементи.
Одним із видів послугна ринку фінансових послуг є нетрадиційні банківські операції та послуги, які включають:лізингові операції банків, факторинг та форфейтинг, гарантійні операції банків,трастові послуги банків та інші нетрадиційні банківські операції.
Нетрадиційні банківськіоперації та послуги включають: лізингові операції банків, факторинг та форфейтинг,гарантійні операції банків, трастові послуги банків та інші нетрадиційні банківськіоперації.
Список використаної літератури
1. Закон України „Про банки і банківськудіяльність“ № 3480 ІV від 7.11.2000 р
2. Закон України „Про фінансові послуги і державнерегулювання ринків фінансових послуг“ від 12.07.2001 року
3. Закон України „Про цінні папери та фондовийринок“ № 3480 ІV від 23.02.2006р.
4. Васильєва В.В., Васильченко О.Р. Фінансовий ринок:Навчальний посібник. — Київ: Центр учбової літератури, 2008. — 368с.
5. Горбач Л.М., Каун О.Б. Ринок фінансових послуг:Навчальний посібник. — Кондор, 2006. — 436с.
6. Іваницька О.М. Фінансові ринки: Навчальний посібник: Навчальне видання. — Київ: УАДУ,1999. — 96 c.
7. Карпінський Б.А., Герасименко О.В. Фінансова система:Навчальний посібник: Навчальне видання. — К.: ЦНЛ, 2003. — 184 c.
8. Колісник М.К., Маслак О.О., Романів Є.М. Фінансовийринок: Навчальний посібник. — Львів: Видавництво Національного університету»Львівська політехніка”, 2004. — 192с.
9. Маслова С.О., Опалов О.А. Фінансовий ринок:Навчальний посібник. — Київ: «Каравела», 2003. — 344с.
10. Мойсеєнко І.П. Ринок фінансових послуг: Навчальнийпосібник. — Київ.: МАУП, 2006. — 360с.
11. Смолянська О.Ю. Фінансовий ринок: Навчальнийпосібник. — Київ: Центр навчальної літератури, 2005. — 384с.
12. Снігурська Л.П. Банківські операції і послуги”Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — Київ: МАУП, 2006. — 456с.
13. Сутормiна В.М., Радзієвська В.М., Стеценко Б.С. Фінансовий ринок:Навчально-методичний посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — 100 c.
14. Ходаківська В.П., Бєляєв В.В. Ринок фінансовихпослуг: теорія і практика: Навчальний посібник. — Київ: ЦУЛ, 2002. — 616с.
15. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: Навчальний посібник. — К.: Знання-Прес, 2002. — 536c.
16. Стоян В.І. Фінансовий ринок України: проблеми і перспективи розвитку // ФінансиУкраїни (укр.). — 2000. — № 12.
17. інтернет джерело www.djerelo.com
18. інтернет джерело charts.finance.ua
19. інтернет джерело www.ukrstat.gov.ua
20. інтернет джерело www.ssmsc.gov.ua