–PAGE_BREAK–2.2 Вимоги до розчинників У процесі готування рідких лікарських форм завжди застосовується розчинник, який і є відповідним дисперсійним середовищем. Під розчинниками мають на увазі хімічні сполуки або суміші, здатні розчиняти різні речовини, тобто утворювати з ними однорідні системи — розчини, що складаються з двох чи більшого числа компонентів.
Як розчинники в медичній практиці для готування розчинів застосовують:
воду очищену,
етиловий спирт,
гліцерин,
жирні і мінеральні олії,
ефір,
хлороформ.
Зараз з’явилася можливість трохи розширити асортимент розчинників за рахунок кремнійорганічних сполук, етилен — і пропіленгліколів, диметилсульфоксиду (ДМСО) та інших синтетичних речовин.
До розчинників, застосовуваних при готуванні рідких ліків, пред’являються визначені вимоги:
розчинники повинні бути стійкими при збереженні, хімічно і фармакологічно індиферентні;
повинні мати високу розчинюючу здатність;
не повинні мати неприємний смак і запах;
повинні бути дешеві, загальнодоступні і мати простий спосіб одержання;
не повинні бути вогненебезпечними і леткими;
не повинні служити середовищем для розвитку мікроорганізмів.
Відповідно до хімічної класифікації розчинники поділяють на:
органічні
неорганічні
2.3 Етанол, спирт етиловий (Spiritus aethylicus, spiritus vini) Спирт етиловий (С2Н5ОН) являє собою прозору, безбарвну рухливу рідину з характерним запахом і пекучим смаком, кипить при 78 °С.
Для фармацевтичних цілей застосовується етанол, одержуваний шляхом зброджування сировини, що містить полісахариди, в основному картоплі і зерна. Етанол іншого походження для готування лікарських форм не використовується у зв’язку з присутністю недопустимих домішок (спирту метилового та інших сполук).
Спирт етиловий можна віднести до неводних розчинників з визначеною часткою умовності, тому що застосовують не абсолютний етанол, а водно-спиртові розчини різної міцності. Концентрацію водно-спиртового розчину виражають в об’ємних відсотках, що показують кількість мілілітрів абсолютного етанолу в 100 мл розчину при 20 °С.
Етанол в одних випадках використовують як хороший розчинник для багатьох органічних і неорганічних сполук (органічні кислоти, ефірні та жирні олії, камфора, ментол, йод, танін, левоміцетин, алкалоїди та ін), а в інших — як лікарський засіб у вигляді розчинів, що містять спирт. Розчиняюча здатність етанолу залежить від його концентрації. Так, наприклад, олія касторова легко розчиняється в безводному (абсолютному) спирті, 85% етанол розчиняє близько 10% олії касторової, 70% — тільки 1%, а 40% — практично її не розчиняє.
Спирт змішується у всіх співвідношеннях з водою, гліцерином, ефіром, хлороформом. Він нейтральний, не окисляється киснем повітря, має бактеріостатичну і бактерицидну дію в залежності від концентрації розчину. Найбільші антисептичні властивості має спирт 70%, тому що він легко проникає всередину клітини через оболонку мікроорганізмів і убиває протоплазму. У концентраціях вище 70% спирт викликає денатурацію білкової оболонки, що перешкоджає його проникненню всередину клітини до протоплазми, а тому бактерицидна властивість спиртів вищих концентрацій не проявляється.
До негативних властивостей спирту слід віднести його неіндиферентність, сп’яняючу дію — смертельна доза 96% спирту етилового близько 210-300 мл. Він сприяє зсаджуванню білків, ферментів, легко займається, має високу гігроскопічність, несумісність з окислювачами (наявність у молекулі гідроксильної групи): калію перманганатом, бромом, міцною азотною кислотою та ін. Займистість і леткість спирту прямо залежать від його міцності. З деякими солями (кальцію хлоридом, магнію нітратом) спирт етиловий дає кристалічні сполуки.
Якість етанолу регламентується ДФ X (Spiritus aethylicus 95%).
Зберігають спирт у добре закупорених бутлях темного скла в прохолодному місці, подалі від вогню.
2.4 Хлороформ (Chioroformium) Хлороформ — це безбарвна, прозора рухлива летка рідина з характерним запахом і солодким смаком. Змішується у всіх співвідношеннях зі спиртом етиловим, ефіром. У хлороформі добре розчиняються лікарські речовини, нерозчинні чи малорозчинні у воді: кислота борна, бутадіон, камфора, левоміцетин, хлорбутанолгідрат, ментол та ін. Він має, як усі галогенопохідні, наркотичну і дезінфікуючу дію, відноситься до сильнодіючих речовин (список Б), тому застосування його обмежене.
Використовується головним чином у лікарських формах для зовнішнього застосування. У неводних розчинах хлороформ зазвичай прописують у комбінації з яким-небудь основним розчинником: спиртом етиловим, жирними оліями та ін. Ширше використовується хлороформ у технології лініментів. На відміну від спирту етиловий хлороформ дозують за масою. Пари незаймисті, але шкідливі для здоров’я. Зберігають у добре закупорених ємностях у прохолодному, захищеному від світла місці.
2.5 Ефір медичний (Aether mйdicinales) Ефір — це безбарвна, прозора легкозаймиста рідина, своєрідного запаху, пекучого смаку. Ефір медичний часто називають просто ефіром. Він розчиняє багато лікарських речовин; розчиняється в 12 частинах води, змішується у всіх співвідношеннях зі спиртом етиловим, хлороформом, петролейним ефіром, жирними й ефірними оліями. По розчиняючій здатності він аналогічний хлороформу: у ньому розчиняються ті ж лікарські речовини і приблизно в тій же концентрації, що й у хлороформі.
Пари ефіру отруйні. Вони мають схильність опускатися на підлогу, дуже рухливі і можуть накопичуватися на далекій відстані від джерела випаровування ефіру. Займається ефір при температурі 40 °С. Ефір так само, як і хлороформ, має наркотичну дію, відноситься до списку Б, у неводних розчинах використовується рідко і тільки в комбінації з іншими розчинниками, дозують його за масою.
У технології готових лікарських засобів ефір застосовується при виготовленні деяких настойок і екстрактів, а також у виробництві колодію.
З огляду на легку займистість ефіру, вибухонебезпечність його пари з повітрям, при роботі з ним необхідно строго додержувати техніки безпеки. Зберігають ефір медичний у добре закупорених ємностях у прохолодному захищеному від світла місці подалі від вогню.
2.6 Гліцерин (Glycerinum) Гліцерин являє собою безбарвну сиропоподібну прозору гігроскопічну рідину солодкого смаку, нейтральної реакції, розчиняється у воді, спирті й у суміші ефіру зі спиртом, але не розчиняється в ефірі, хлороформі і жирних оліях. У гліцерині легко розчиняються: кислота борна, натрію тетраборат, хлоралгідрат, натрію гідрокарбонат, танін, протаргол та ін. Гліцеринові розчини легко змиваються водою і мають меншу адсорбцію розчинених речовин, чим відрізняються від розчинів жирних олій.
У фармацевтичній практиці застосовують не абсолютний гліцерин (так само, як і етанол), а розведений водою зі вмістом гліцерину 86-90% і щільністю 1,225-1,235, тобто зі вмістом води 12-15%.
Це зв’язано з тим, що безводний гліцерин дуже гігроскопічний і має подразнюючі властивості. Застосовують його головним чином у лікарських формах для зовнішнього вживання.
Розчини гліцерину в концентраціях 25% і вище виявляють антисептичну дію, більш розведені — гарне живильне середовище для мікроорганізмів. Через велику в’язкість розчинення в ньому лікарських речовин при кімнатній температурі відбувається повільно, тому його слід виготовляти при нагріванні на водяній бані до температури 40-60 °С. Через високу гігроскопічність зберігають гліцерин у добре закупорених ємностях.
2.7 Жирні олії (Olea pinguia) Олії являють собою суміші складних ефірів гліцерину і вищих жирних кислот. За зовнішнім виглядом — це прозорі чи злегка пофарбовані маслянисті рідини без запаху або із слабким характерним запахом. У медичній практиці застосовують тільки олії, одержувані холодним пресуванням.
Жирні олії застосовуються в технології вушних і носових крапель, мазей, лініментів, ін’єкційних розчинів і як розчинник для неполярних і малополярних лікарських засобів: камфори, ментолу, феніл — саліцилату, кислоти бензойної, фенолу кристалічного, тимолу, алкалоїдів, деяких вітамінів та ін. Як усі жири, олії рослинні не змішуються з водою, мало розчинні в спирті етиловому, але легко — в ефірі і хлороформі.
Для виготовлення лікарських форм найчастіше використовують мигдальну (Oleum Amygdalarum), персикову (Oleum Persicorum), маслинову (Oleum Olivarum), соняшникову (Oleum Helianthi) та інші олії. Якість кожної з них регламентується ДФ визначеними показниками: величиною щільності, кислотним, йодним, перекисним числом, числом омилення та ін.
Розчинення лікарських речовин у них, як і в гліцерині, слід робити при нагріванні на водяній бані.
Будучи біологічно нешкідливими, фармакологічно індиферентними, олії рослинні, на жаль, мають невисоку хімічну стабільність. Присутність у їх складі ненасичених жирних кислот — причина згіркання рослинних олій. При цьому в результаті окислювання і гідролізу жирів утворюються перекисні сполуки, альдегіди та інші продукти. Олії набувають неприємного смаку і запаху.
Світло, кисень повітря, а також волога, різні мікроорганізми підсилюють ці процеси. Зберігають жирні олії в добре закупорених і наповнених доверху ємностях у прохолодному захищеному від світла місці.
2.8 Масло вазелінове (Oleum vaselini, paraffinum liquidum) Масло вазелінове — рідкий парафін, являє собою фракцію нафти, одержувану після відгону гасу. Це безбарвна, прозора масляниста рідина без смаку і запаху, що представляє суміш граничних вуглеводнів (С10Н12-С15Н32). Змішується у всіх співвідношеннях з ефіром, хлороформом, бензином, оліями, крім касторової, не розчиняється у воді і спирті. Олія вазелінова — гарний розчинник для йоду, камфори, ментолу, тимолу, йодоформу, кислоти бензойної та інших лікарських засобів. За розчиняючою здатністю його можна порівняти з рослинними оліями.
Проте слід зазначити, що сполуки, які містять гідроксильні і карбонільні групи, у вазеліновому маслі розчиняються значно гірше, ніж у жирних оліях. Наприклад, резорцин розчиняється в жирних оліях, а у вазеліновому маслі — практично нерозчинний.
Масло вазелінове не всмоктується через шкіру і слизові оболонки і сповільнює резорбцію лікарських речовин. Істотним його недоліком є те, що при нанесенні на шкіру воно значною мірою перешкоджає її газо — і теплообміну, що при запальних процесах, безумовно, небажано.
З цієї причини, а також через обмежену розчиняючу здатність, масло вазелінове в технології неводних розчинів застосовується рідше, ніж рослинні олії — головним чином у розтираннях і краплях для носа. Більш широко воно використовується при виготовленні мазей.
Зберігати масло вазелінове слід у закритих ємностях в захищеному від світла місці.

2.9 Димексид (Dimexidum) Димексид — диметилсульфоксид. Це сіркоорганічна сполука, похідне диоксиду сірки, у молекулі якого один атом кисню заміщений двома метильними групами. У фармацевтичну практику ввійшов порівняно недавно, у нашій країні синтезований у 1966 р. Являє собою безбарвну, прозору рідину чи безбарвні кристали зі специфічним запахом, дуже гігроскопічний. Димексид добре змішується зі спиртом етиловим, ацетоном, гліцерином, хлороформом, ефіром, олією касторовою. З водою змішується у всіх пропорціях, у співвідношенні 2: 1 утворює з водою гідрат, що супроводжується значним виділенням тепла.
У димексиді легко розчиняються лікарські речовини різної хімічної природи. Це обумовлено високою полярністю димексиду (діелектрична проникність 49,0 при 25 °С), а також здатністю утворювати асоціати, сполуки включень (адукти) та іншими властивостями.
Цікавість до цього розчинника пов’язана не тільки з його високою розчинюючою здатністю, але і властивістю швидко проникати через ушкоджені тканини, проводячи із собою лікарські речовини. Крім того, димексид має знеболюючу, протизапальну та жарознижуючу дії, а також антимікробну активність. Ці властивості димексиду, поряд з його біологічною нешкідливістю, дозволяють передбачати ширше його застосування в технології різних лікарських форм (емульсій, лініментів, мазей), а також вести мову про можливість зниження доз лікарських речовин у розчинах, приготовлених на димексиді.
Зберігають димексид у щільно закритих банках у захищеному від світла місці.

2.10 Способи позначення концентрації У рецептах концентрацію розчинів позначають такими способами:
Вказують концентрацію лікарської речовини у відсотках (яка показує вагову кількість розчиненої речовини в грамах у 100 мл розчину).
Rp.: Solutionis Kalii iodidi 2% 200 ml
Da. Signa.
Вказують кількості лікарської речовини і розчинника.
Rp.: Kalii iodidi 4,0
Aquae purificatae200 ml
Misce. Da. Signa.
Вказують кількість лікарської речовини і загальний об’єм розчину, що досягається додаванням прописаного розчинника (позначається за допомогою латинського «ad» — до).
Rp.: Kalii iodidi 4,0
Aquae purificatae ad200 ml
Misce. Da. Signa.
Вказують відношення кількості прописаної лікарської речовини до загальної кількості одержуваного розчину за допомогою латинського «ех» — з.
Rp.: Solutionis Kalii iodidi ex 4,0 — 200 ml
Da. Signa.
Незважаючи на різні способи прописування розчинів калію йодиду, його об’єм дорівнює 200 мл, кількість лікарської речовини складає 4,0 г.
Вказують ступінь розведення лікарської речовини, наприклад, (1: 1000), (1: 5000). (1: 10000) і об’єм цього розчину.
Rp.: Solutionis Furacilini (1: 5000) 200 ml
Da. Signa.
З усіх приведених способів найчастіше застосовується спосіб позначення концентрації розчину у відсотках.

3. Розрахунки по розведенню етилового спирту 3.1 Явище контракції При змішуванні спирту етилового і води відбувається контракція (стиск), що супроводжується виділенням тепла і зміною об’єму, причому об’єм суміші завжди менше суми обох об’ємів.
Наприклад, при змішуванні 500 мл спирту етилового і 500 мл води об’єм одержаної при цьому суміші буде дорівнювати не 1000, а 940 мл.
Це явище зв’язане з утворенням спиртогідратів різного складу із взаємоущільненням молекул спирту і води при їх розташуванні в просторі. Максимум стиску спостерігається у водно-спиртової суміші, що має міцність 54-56%.
При концентрації спирту 35% і нижче явище контракції при розведенні спирту водою вже не спостерігається. Спирт міцністю нижче 40% має, подібно до води, гідролітичні властивості, а в концентрації вище 40% цієї здатності не має.
Міцність спирту визначають за допомогою спиртометрів, рефрактометричним методом або за щільністю спиртового розчину.
Розведення спирту водою чи змішування водно-спиртових розчинів різної концентрації — це повсякденні операції в аптеці.
Однак, з огляду на особливості спирту етилового, при його змішуванні з водою доводиться щоразу розраховувати необхідну кількість спирту і води.
3.2 Застосовувані концентрації спирта Якщо в рецепті не вказана концентрація спирту, то використовують 90% етиловий спирт, за винятком випадків, коли вказана інша концентрація (наказ МЗ України № 197):
3.3 Розрахунок концентрації спирта За відсутності в аптеці спирту потрібної концентрації, його готують із спирту вищої концентрації розраховуючи кількість спирту по формулі:
B
X = V * — —
A
де: Х — кількість міцного спирту, мл;
V — кількість етилового спирту необхідної концентрації, мл;
В — необхідна концентрація спирту %;
А — концентрація міцного спирту, який розводять %.
Наприклад, для приготування 1 л 60% спирту, необхідно взяти 631,5 мл 95% спирту.
Кількість води, необхідну для виготовлення 60% спирту, не можна розраховувати шляхом вирахування об’єму 95% спирту з загального об’єму розчину, тому що необхідно враховуватиконтракцію — зменшення в об’ємі. Тому 95% спирт потрібно внести в мірний посуд та довести водою до мітки:
Х = 1 л * (60% / 96%) = 631,5 мл
З метою полегшення цих розрахунків і попередження можливих помилок у додатках до ДФ XI приведені довідкові таблиці, якими провізор-технолог повинен навчитися користуватися при розведенні спирту.
Наприклад, якщо для попереднього розрахунку використати алкоголеметричну таблицю №4:
    продолжение
–PAGE_BREAK–4. Количества (в миллилитрах при 20°С) воды и спирта различной крепости, которые необходимо смешать, чтобы получить 1 л спирта крепостью 30%, 35%, 40%, 45%, 50%, 55%, 60%, 65%, 70%, 75%, 80%, 85%, 90% то ми отримаємо наступні результати:
Спирта 95% потрібно взяти 632 мл, а води — 397 мл.

4. Технологія виготовлення неводних розчинів 4.1 Готування розчинів на летких розчинниках У даному випадку необхідно враховувати можливість значних втрат розчинника і відповідне збільшення концентрації розчину за рахунок випаровування в процесі виготовлення. Для уникнення цих втрат небажано проводити такі операції, як нагрівання, фільтрування чи проціджування. Крім того, спирт етиловий, ефір, за винятком хлороформу, вогненебезпечні, тому розчинення в даному випадку слід проводити при додержанні техніки безпеки (подалі від вогню).
Спиртові, ефірні і хлороформні розчини виготовляють безпосередньо у відпускних флаконах. Флакони повинні бути чистими і сухими, бо вода погано змішується з органічними розчинниками (крім спирту) і змінює їх розчинюючу здатність.
При виготовленні спиртових розчинів, на відміну від водних, у сухий флакон для відпуску поміщають лікарську речовину, що розчиняється спочатку, (якщо вона об’ємна і рихла, то використовують суху лійку), а потім розчинник, бо всипати порошок через змочену спиртом шийку флакона важко.
Проціджування цих розчинів роблять у разі потреби через маленьку грудочку сухої вати за допомогою лійки, прикритої склом. Проціджувати ефірні розчини особливо небажано. Проціджений ефірний розчин необхідно зважити і втрату розчинника заповнити додаванням ефіру. Як леткий розчинник найчастіше в аптечній практиці використовується спирт етиловий.
Спирт етиловий і його водні розчини застосовують для розчинення багатьох лікарських речовин (органічних кислот, основ, алкалоїдів, ефірних олій, йоду, камфори, резорцину, ментолу, перекису водню, формаліну та інших речовин). Спирт етиловий може застосовуватися і як лікарський засіб, що має дезінфікуючу, освіжаючу і подразнюючу властивості, для компресів і т.п.
Готування спиртових розчинів лікарських речовин регламентується ДФ і “Інструкцією з виготовлення в аптеках лікарських форм з рідким дисперсійним середовищем” (наказ МОЗ України № 197 від 07.09.93 p).
Якщо в рецепті не зазначена концентрація спирту етилового, то використовують 90%. Виняток складає 10% розчин йоду, який виготовляють з використанням 95% спирту за прописом ДФ X ст.356, а також деякі розчини, відповідно до затвердженої нормативно-технічної документації. Якщо міцність етилового спирту зазначена у відсотках, слід розуміти об’ємні відсотки.
Рецепт повинен бути оформлений штампом лікувальної установи, особистою печаткою і підписом лікаря, печаткою лікувальної установи «Для рецептів».
Оскільки предметно-кількісний облік в аптеках ведуть за масою, одночасно з приготуванням роблять перерахунок об’ємних одиниць у вагові.
Коефіцієнт збільшення об’єму при розчиненні порошків, прописаних у кількості більше З%, у спиртових розчинах не враховують (КЗО для спиртових розчинів і суспензій використовують тільки при аналізі лікарської форми).
4.2 Готування розчинів на нелетких розчинниках Розчини лікарських речовин на нелетких розчинниках виготовляють за масою, тому що значна в’язкість розчинників приводить до великих втрат при відмірюванні. Маса таких розчинів складається із суми кількостей лікарських речовин і розчинника. З огляду на те, що розчинення у в’язких розчинниках протікає повільно, доцільно проводити його при нагріванні з урахуванням властивостей лікарських речовин. Проте в цьому випадку необхідно уникати виготовлення насичених розчинів, бо при охолодженні такого розчину розчинна речовина може випадати в осад. Розчини на в’язких розчинниках виготовляють безпосередньо у флаконах для відпуску, а проціджують лише в крайніх випадках і тільки крізь марлю.
Гліцеринові розчини широко застосовуються як різні змазування. У вигляді гліцеринових розчинів прописують кислоту борну, натрію тетраборат, йод, танін, іхтіол та інші речовини. Гліцерин має значну в’язкість, тому виготовлення гліцеринових розчинів може відбуватися при підігріванні і без підігрівання, що цілком залежить від термолабіль — ності вхідних лікарських речовин. При підігріванні до 40-50 °С в’язкість гліцерину знижується і процес розчинення прискорюється. Натрію тетраборат і кислоту борну краще розчиняти в підігрітому гліцерині, при розчиненні вони утворюють гліцероборну кислоту, що додає розчинам кислу реакцію. Для нейтралізації гліцероборної кислоти часто поряд з кислотою борною прописують натрію гідрокарбонат. Додавати його слід обережно невеликими порціями, тому що реакція нейтралізації протікає бурхливо і може відбуватися розбризкування розчину.
При виготовленні гліцеринових розчинів йоду підігрівання небажане. Якщо в рецепті не прописана вода, її необхідно взяти в мінімальній кількості (що дорівнює кількості калію йодиду).
Жирні олії, а також вазелінове масло — гарні розчинники для багатьох лікарських засобів, які досить широко застосовуються у вигляді вушних та інтраназальних крапель.
З метою прискорення розчинення застосовують легке підігрівання. Якщо в олійному розчині прописана летка речовина, наприклад, ментол, камфора, то для попередження втрат розчинення проводять у попередньо підігрітій олії при температурі не вище 40 °С.
При виготовленні олійних розчинів необхідно звернути увагу на виготовлення вушних крапель з карболовою кислотою.
У ДФ X мається два препарати фенолу: кристалічний і рідкий. Якщо в рецепті не зазначено, який треба застосовувати, то застосовують кристалічний. Рідкий фенол застосовується для виготовлення тільки водних розчинів.
До неводних розчинників належать також евтектичні сплави, які одержують у результаті взаєморозчинення двох твердих речовин, що мають високі кріоскопічні константи чи низькі температури плавлення, чи те та інше.
Готують евтектичні сплави шляхом поміщення прописаних лікарських речовин у флакон для відпуску, який добре закривають пробкою і ставлять у теплу воду (40 °С) до повного їх розплавлення. При виготовленні значних кількостей рідких евтектичних сплавів іноді застосовують розтирання і перемішування в ступці.
4.3 Готування розчинів на комбінованих розчинниках Якщо в рецептах прописуються комбіновані розчинники (наприклад, вода очищена, спирт етиловий, гліцерин та ін), то насамперед орієнтуються на розчинність лікарських речовин, а також враховують властивості окремих розчинників — леткість, в’язкість — і відповідно вибирають найбільш доцільні технологічні прийоми та їх послідовність. У розрахунках беруть до уваги різні способи дозування етилового спирту, ефіру, гліцерину, димексиду й ін. Крім того, об’єм, що витісняється лікарськими речовинами, у разі потреби віднімають від об’єму того розчинника, що має найбільшу розчинюючу здатність стосовно даної лікарської речовини.
Наприклад: кислота борна легко розчинна в гарячій воді (1: 3), кислота саліцилова мало розчиняється у воді (1: 500), але легко — у 70% етиловому спирті (1: 5,5) і ефірі (1: 2), резорцин дуже легко розчинний у воді.
Розчинність анальгіну і фурациліну в димексиді значно вища, ніж в етиловому спирті. Бутадіон, навпаки, легко розчиняється в етиловому спирті і гірше в димексиді.
З розчинників ефір найбільш леткий. Його дозують за масою, спирт етиловий — за об’ємом.

5. Практична частина Рецепт 1.
Візьми: Кислоти саліцилової 0,3
Спирту етилового 30 мл
Змішай. Дай. Познач. Протирати ступні ніг.
Rp.: Acidi salicylici0,3
Spiritus aethylici 30 ml
Misce. Da. Signa. Протирати ступні ніг.
Рецепт оформлений штампом лікувальної установи, особистою печаткою і підписом лікаря, печаткою лікувальної установи «Для рецептів».
Для виготовлення 1% розчину кислоти саліцилової використовують 70% спирт.
Рецепт виписаний на рецептурному бланку Ф№1 (Згідно наказу №360 від 19.07.2005). Рецепт оформлений вірно. Дози не перевіряємо, оскільки ЛФ для зовнішнього застосування. Лікарська форма може бути виготовлена.
Spiritus aethylicus 70% Спирт етиловий 70%
Опис. Безбарвна прозора рідина з характерним спиртовим запахом.
Спирг етиловий 70%
Щільність 0,886-0,883, що відповідає вмісту Спирту 70 — 71%.
Зберігання. У добре укупореній тарі.
Acidum salicylicum Кислота саліцилова
Опис. Білі дрібні голчасті чи кристали легкий кристалічний порошок без запаху. Летучий з водяною парою. При обережному нагріванні возгоняется.
Розчинність. Мало розчинний у воді, розчинний у киплячій воді, легко розчинний у спирті, ефірі, важко розчинний у хлороформі.
Збереження В добре укупореній тарі, що охороняє від дії світла.
Зворотній бік ППК
m (Acidi salicylici) = 0,3
V (Spiritus aethylici 70%) = 30 ml
V (заг) = 30,3 ml
Лицьовий бік ППК
09/02/2010 рецепт № 3
Acidi salicylici 0,3
Spiritus aethylici 70% 30 ml
V (заг) = 30,0 ml
Приготував:
Перевірив:
Відпустив:
У чистий сухий флакон з добре підібраною пробкою поміщають 0,3 г кислоти саліцилової, відмірюють мірним циліндром 30 мл 70% етилового спирту і швидко закривають пробкою, щоб попередити вивітрювання спирту. Лікарський препарат оформляють сигнатурою.
Готовий лікарський препарати перевіряють на чистоту, а посуд, у якому вони знаходяться, — на герметичність. Якщо флакон з готовим лікарським препаратом перевернути пробкою вниз, то при легкому постукуванні об долоню рідина не повинна просочуватися через пробку. Закупорений флакон з рідким лікарським препаратом (розчином) злегка струшують, перевертають і переглядають у прямому і відбитому світлі. У рідині не повинно бути помітно будь-яких сторонніх часток.
На флакон наклеюють оформлену і відповідно заповнену етикетку «Зовнішнє». Розчини, що містять отруйні речовини, опечатують, оформляють сигнатурою і додатковою етикеткою «Поводитися з обережністю». Якщо лікарський препарат вимагає особливих умов зберігання, то наклеюють додаткові етикетки, наприклад. «Зберігати в прохолодному місці», «Перед уживанням збовтувати» і т.д.
Рецепт 2.
Візьми: Кислоти саліцилової 1,5
Левоміцетину 3,0
Камфори 1,0
Спирту етилового 50 мл
Настоянки календули 10 мл
Змішай. Дай. Познач. Протирати шкіру обличчя.
Rp.: Acidi salicylici1,5
Laevomycetini 3,0
Camphorae 1,0
Sp. Aethylici 50 ml
Tincturae Calendulae 10 ml
Misce. Da. Signa. Протирати шкіру обличчя.
Рецепт виписаний на рецептурному бланку Ф№1 (Згідно наказу №360 від 19.07.2005). Рецепт оформлений вірно. Дози не перевіряємо, оскільки ЛФ для зовнішнього застосування. Лікарська форма може бути виготовлена.
Зворотній бік ППК
m (Acidi salicylici) = 1,5
m (Camphorae) = 1,0
m (Laevomycetini) = 3,0
V (Spiritus aethylici 70%) = 50 ml
V (Tincturae Calendulae) = 10 ml
V (заг) = 60,0 ml
Лицьовий бік ППК
09/02/2010 рецепт № 3
Laevomycetini 3,0
Acidi salicylici 1,5
Camphorae 1,0
Sp. Aethylici 50 ml
Tincturae Calendulae 10 ml
V (заг) = 30,0 ml
Приготував:
Перевірив:
Відпустив:
У флакон для відпуску поміщають 3,0 г левоміцетину, 1,5 г саліцилової кислоти, 1,0 г камфори, додають 50 мл 90% спирту етилового і збовтують. Після розчинення речовин додають 10 мл настойки календули.
Готовий лікарський препарати перевіряють на чистоту, а посуд, у якому вони знаходяться, — на герметичність. Якщо флакон з готовим лікарським препаратом перевернути пробкою вниз, то при легкому постукуванні об долоню рідина не повинна просочуватися через пробку. Закупорений флакон з рідким лікарським препаратом (розчином) злегка струшують, перевертають і переглядають у прямому і відбитому світлі. У рідині не повинно бути помітно будь-яких сторонніх часток.
На флакон наклеюють оформлену і відповідно заповнену етикетку «Зовнішнє». Розчини, що містять отруйні речовини, опечатують, оформляють сигнатурою і додатковою етикеткою «Поводитися з обережністю». Якщо лікарський препарат вимагає особливих умов зберігання, то наклеюють додаткові етикетки, наприклад. «Зберігати в прохолодному місці», «Перед уживанням збовтувати» і т.д.
Рецепт 3.
Візьми: Кислоти борної 1,0
Гліцерину 90,0
Змішай. Дай. Познач. Для змочування тампонів.
Rp.: Acidi borici1,0
Glycerini90,0
Misce. Da. Signa. Для змочування тампонів.
Рецепт виписаний на рецептурному бланку Ф№1 (Згідно наказу №360 від 19.07.2005). Рецепт оформлений вірно. Дози не перевіряємо, оскільки ЛФ для зовнішнього застосування. Лікарська форма може бути виготовлена.
Гліцерин. СН2ОН-СНОН-СН2ВІН.
Густа, прозора, безбарвна гігроскопічна рідина, що змішується з водою.
Показник переломлення 1.4710-1,4744,Acidum boricum Кислота борна H3BO3
Опис. Безбарвні, блискучі, злегка жирні на дотик лусочки чи дрібний кристалічний порошок, без запаху. Леткий з парами води і спирту. При тривалому нагріванні (до 100°) втрачає частину води, переходячи в мета-борну кислоту, при більш сильному нагріванні утворюється склоподібна сплавлена маса, що при подальшому нагріванні, спучуючи, утрачає усю воду, залишаючи борний ангідрид. Водяні розчини мають слабокислу реакцію.
Розчинність. Розчинний у 25 ч. води, у 4 ч. киплячої води, у 25 ч.
спирту і повільно в 7 ч. гліцерину.
Збереження. У добре укупореній тарі.
Зворотній бік ППК
m (Acidi borici) = 1,0
m (Glycerini) = 90,0
m (заг) = 91,0 ml
Лицьовий бік ППК
09/02/2010 рецепт № 3
Acidi borici 1,0
Glycerini 90,0
m (заг) = 91,0
Приготував:
Перевірив:
Відпустив:
У сухий флакон для відпуску з підібраною пробкою поміщають кислоту борну, тарують на технічних вагах і відважують 90,0 г гліцерину, підігрівають на водяній бані при температурі 50-60 °С до повного розчинення кислоти борної. Оформляють до відпуску.
Готовий лікарський препарати перевіряють на чистоту, а посуд, у якому вони знаходяться, — на герметичність. Якщо флакон з готовим лікарським препаратом перевернути пробкою вниз, то при легкому постукуванні об долоню рідина не повинна просочуватися через пробку. Закупорений флакон з рідким лікарським препаратом (розчином) злегка струшують, перевертають і переглядають у прямому і відбитому світлі. У рідині не повинно бути помітно будь-яких сторонніх часток.
    продолжение
–PAGE_BREAK–

–PAGE_BREAK–2.2 Вимоги до розчинників У процесі готування рідких лікарських форм завжди застосовується розчинник, який і є відповідним дисперсійним середовищем. Під розчинниками мають на увазі хімічні сполуки або суміші, здатні розчиняти різні речовини, тобто утворювати з ними однорідні системи — розчини, що складаються з двох чи більшого числа компонентів.
Як розчинники в медичній практиці для готування розчинів застосовують:
воду очищену,
етиловий спирт,
гліцерин,
жирні і мінеральні олії,
ефір,
хлороформ.
Зараз з’явилася можливість трохи розширити асортимент розчинників за рахунок кремнійорганічних сполук, етилен — і пропіленгліколів, диметилсульфоксиду (ДМСО) та інших синтетичних речовин.
До розчинників, застосовуваних при готуванні рідких ліків, пред’являються визначені вимоги:
розчинники повинні бути стійкими при збереженні, хімічно і фармакологічно індиферентні;
повинні мати високу розчинюючу здатність;
не повинні мати неприємний смак і запах;
повинні бути дешеві, загальнодоступні і мати простий спосіб одержання;
не повинні бути вогненебезпечними і леткими;
не повинні служити середовищем для розвитку мікроорганізмів.
Відповідно до хімічної класифікації розчинники поділяють на:
органічні
неорганічні
2.3 Етанол, спирт етиловий (Spiritus aethylicus, spiritus vini) Спирт етиловий (С2Н5ОН) являє собою прозору, безбарвну рухливу рідину з характерним запахом і пекучим смаком, кипить при 78 °С.
Для фармацевтичних цілей застосовується етанол, одержуваний шляхом зброджування сировини, що містить полісахариди, в основному картоплі і зерна. Етанол іншого походження для готування лікарських форм не використовується у зв’язку з присутністю недопустимих домішок (спирту метилового та інших сполук).
Спирт етиловий можна віднести до неводних розчинників з визначеною часткою умовності, тому що застосовують не абсолютний етанол, а водно-спиртові розчини різної міцності. Концентрацію водно-спиртового розчину виражають в об’ємних відсотках, що показують кількість мілілітрів абсолютного етанолу в 100 мл розчину при 20 °С.
Етанол в одних випадках використовують як хороший розчинник для багатьох органічних і неорганічних сполук (органічні кислоти, ефірні та жирні олії, камфора, ментол, йод, танін, левоміцетин, алкалоїди та ін), а в інших — як лікарський засіб у вигляді розчинів, що містять спирт. Розчиняюча здатність етанолу залежить від його концентрації. Так, наприклад, олія касторова легко розчиняється в безводному (абсолютному) спирті, 85% етанол розчиняє близько 10% олії касторової, 70% — тільки 1%, а 40% — практично її не розчиняє.
Спирт змішується у всіх співвідношеннях з водою, гліцерином, ефіром, хлороформом. Він нейтральний, не окисляється киснем повітря, має бактеріостатичну і бактерицидну дію в залежності від концентрації розчину. Найбільші антисептичні властивості має спирт 70%, тому що він легко проникає всередину клітини через оболонку мікроорганізмів і убиває протоплазму. У концентраціях вище 70% спирт викликає денатурацію білкової оболонки, що перешкоджає його проникненню всередину клітини до протоплазми, а тому бактерицидна властивість спиртів вищих концентрацій не проявляється.
До негативних властивостей спирту слід віднести його неіндиферентність, сп’яняючу дію — смертельна доза 96% спирту етилового близько 210-300 мл. Він сприяє зсаджуванню білків, ферментів, легко займається, має високу гігроскопічність, несумісність з окислювачами (наявність у молекулі гідроксильної групи): калію перманганатом, бромом, міцною азотною кислотою та ін. Займистість і леткість спирту прямо залежать від його міцності. З деякими солями (кальцію хлоридом, магнію нітратом) спирт етиловий дає кристалічні сполуки.
Якість етанолу регламентується ДФ X (Spiritus aethylicus 95%).
Зберігають спирт у добре закупорених бутлях темного скла в прохолодному місці, подалі від вогню.
2.4 Хлороформ (Chioroformium) Хлороформ — це безбарвна, прозора рухлива летка рідина з характерним запахом і солодким смаком. Змішується у всіх співвідношеннях зі спиртом етиловим, ефіром. У хлороформі добре розчиняються лікарські речовини, нерозчинні чи малорозчинні у воді: кислота борна, бутадіон, камфора, левоміцетин, хлорбутанолгідрат, ментол та ін. Він має, як усі галогенопохідні, наркотичну і дезінфікуючу дію, відноситься до сильнодіючих речовин (список Б), тому застосування його обмежене.
Використовується головним чином у лікарських формах для зовнішнього застосування. У неводних розчинах хлороформ зазвичай прописують у комбінації з яким-небудь основним розчинником: спиртом етиловим, жирними оліями та ін. Ширше використовується хлороформ у технології лініментів. На відміну від спирту етиловий хлороформ дозують за масою. Пари незаймисті, але шкідливі для здоров’я. Зберігають у добре закупорених ємностях у прохолодному, захищеному від світла місці.
2.5 Ефір медичний (Aether mйdicinales) Ефір — це безбарвна, прозора легкозаймиста рідина, своєрідного запаху, пекучого смаку. Ефір медичний часто називають просто ефіром. Він розчиняє багато лікарських речовин; розчиняється в 12 частинах води, змішується у всіх співвідношеннях зі спиртом етиловим, хлороформом, петролейним ефіром, жирними й ефірними оліями. По розчиняючій здатності він аналогічний хлороформу: у ньому розчиняються ті ж лікарські речовини і приблизно в тій же концентрації, що й у хлороформі.
Пари ефіру отруйні. Вони мають схильність опускатися на підлогу, дуже рухливі і можуть накопичуватися на далекій відстані від джерела випаровування ефіру. Займається ефір при температурі 40 °С. Ефір так само, як і хлороформ, має наркотичну дію, відноситься до списку Б, у неводних розчинах використовується рідко і тільки в комбінації з іншими розчинниками, дозують його за масою.
У технології готових лікарських засобів ефір застосовується при виготовленні деяких настойок і екстрактів, а також у виробництві колодію.
З огляду на легку займистість ефіру, вибухонебезпечність його пари з повітрям, при роботі з ним необхідно строго додержувати техніки безпеки. Зберігають ефір медичний у добре закупорених ємностях у прохолодному захищеному від світла місці подалі від вогню.
2.6 Гліцерин (Glycerinum) Гліцерин являє собою безбарвну сиропоподібну прозору гігроскопічну рідину солодкого смаку, нейтральної реакції, розчиняється у воді, спирті й у суміші ефіру зі спиртом, але не розчиняється в ефірі, хлороформі і жирних оліях. У гліцерині легко розчиняються: кислота борна, натрію тетраборат, хлоралгідрат, натрію гідрокарбонат, танін, протаргол та ін. Гліцеринові розчини легко змиваються водою і мають меншу адсорбцію розчинених речовин, чим відрізняються від розчинів жирних олій.
У фармацевтичній практиці застосовують не абсолютний гліцерин (так само, як і етанол), а розведений водою зі вмістом гліцерину 86-90% і щільністю 1,225-1,235, тобто зі вмістом води 12-15%.
Це зв’язано з тим, що безводний гліцерин дуже гігроскопічний і має подразнюючі властивості. Застосовують його головним чином у лікарських формах для зовнішнього вживання.
Розчини гліцерину в концентраціях 25% і вище виявляють антисептичну дію, більш розведені — гарне живильне середовище для мікроорганізмів. Через велику в’язкість розчинення в ньому лікарських речовин при кімнатній температурі відбувається повільно, тому його слід виготовляти при нагріванні на водяній бані до температури 40-60 °С. Через високу гігроскопічність зберігають гліцерин у добре закупорених ємностях.
2.7 Жирні олії (Olea pinguia) Олії являють собою суміші складних ефірів гліцерину і вищих жирних кислот. За зовнішнім виглядом — це прозорі чи злегка пофарбовані маслянисті рідини без запаху або із слабким характерним запахом. У медичній практиці застосовують тільки олії, одержувані холодним пресуванням.
Жирні олії застосовуються в технології вушних і носових крапель, мазей, лініментів, ін’єкційних розчинів і як розчинник для неполярних і малополярних лікарських засобів: камфори, ментолу, феніл — саліцилату, кислоти бензойної, фенолу кристалічного, тимолу, алкалоїдів, деяких вітамінів та ін. Як усі жири, олії рослинні не змішуються з водою, мало розчинні в спирті етиловому, але легко — в ефірі і хлороформі.
Для виготовлення лікарських форм найчастіше використовують мигдальну (Oleum Amygdalarum), персикову (Oleum Persicorum), маслинову (Oleum Olivarum), соняшникову (Oleum Helianthi) та інші олії. Якість кожної з них регламентується ДФ визначеними показниками: величиною щільності, кислотним, йодним, перекисним числом, числом омилення та ін.
Розчинення лікарських речовин у них, як і в гліцерині, слід робити при нагріванні на водяній бані.
Будучи біологічно нешкідливими, фармакологічно індиферентними, олії рослинні, на жаль, мають невисоку хімічну стабільність. Присутність у їх складі ненасичених жирних кислот — причина згіркання рослинних олій. При цьому в результаті окислювання і гідролізу жирів утворюються перекисні сполуки, альдегіди та інші продукти. Олії набувають неприємного смаку і запаху.
Світло, кисень повітря, а також волога, різні мікроорганізми підсилюють ці процеси. Зберігають жирні олії в добре закупорених і наповнених доверху ємностях у прохолодному захищеному від світла місці.
2.8 Масло вазелінове (Oleum vaselini, paraffinum liquidum) Масло вазелінове — рідкий парафін, являє собою фракцію нафти, одержувану після відгону гасу. Це безбарвна, прозора масляниста рідина без смаку і запаху, що представляє суміш граничних вуглеводнів (С10Н12-С15Н32). Змішується у всіх співвідношеннях з ефіром, хлороформом, бензином, оліями, крім касторової, не розчиняється у воді і спирті. Олія вазелінова — гарний розчинник для йоду, камфори, ментолу, тимолу, йодоформу, кислоти бензойної та інших лікарських засобів. За розчиняючою здатністю його можна порівняти з рослинними оліями.
Проте слід зазначити, що сполуки, які містять гідроксильні і карбонільні групи, у вазеліновому маслі розчиняються значно гірше, ніж у жирних оліях. Наприклад, резорцин розчиняється в жирних оліях, а у вазеліновому маслі — практично нерозчинний.
Масло вазелінове не всмоктується через шкіру і слизові оболонки і сповільнює резорбцію лікарських речовин. Істотним його недоліком є те, що при нанесенні на шкіру воно значною мірою перешкоджає її газо — і теплообміну, що при запальних процесах, безумовно, небажано.
З цієї причини, а також через обмежену розчиняючу здатність, масло вазелінове в технології неводних розчинів застосовується рідше, ніж рослинні олії — головним чином у розтираннях і краплях для носа. Більш широко воно використовується при виготовленні мазей.
Зберігати масло вазелінове слід у закритих ємностях в захищеному від світла місці.

2.9 Димексид (Dimexidum) Димексид — диметилсульфоксид. Це сіркоорганічна сполука, похідне диоксиду сірки, у молекулі якого один атом кисню заміщений двома метильними групами. У фармацевтичну практику ввійшов порівняно недавно, у нашій країні синтезований у 1966 р. Являє собою безбарвну, прозору рідину чи безбарвні кристали зі специфічним запахом, дуже гігроскопічний. Димексид добре змішується зі спиртом етиловим, ацетоном, гліцерином, хлороформом, ефіром, олією касторовою. З водою змішується у всіх пропорціях, у співвідношенні 2: 1 утворює з водою гідрат, що супроводжується значним виділенням тепла.
У димексиді легко розчиняються лікарські речовини різної хімічної природи. Це обумовлено високою полярністю димексиду (діелектрична проникність 49,0 при 25 °С), а також здатністю утворювати асоціати, сполуки включень (адукти) та іншими властивостями.
Цікавість до цього розчинника пов’язана не тільки з його високою розчинюючою здатністю, але і властивістю швидко проникати через ушкоджені тканини, проводячи із собою лікарські речовини. Крім того, димексид має знеболюючу, протизапальну та жарознижуючу дії, а також антимікробну активність. Ці властивості димексиду, поряд з його біологічною нешкідливістю, дозволяють передбачати ширше його застосування в технології різних лікарських форм (емульсій, лініментів, мазей), а також вести мову про можливість зниження доз лікарських речовин у розчинах, приготовлених на димексиді.
Зберігають димексид у щільно закритих банках у захищеному від світла місці.

2.10 Способи позначення концентрації У рецептах концентрацію розчинів позначають такими способами:
Вказують концентрацію лікарської речовини у відсотках (яка показує вагову кількість розчиненої речовини в грамах у 100 мл розчину).
Rp.: Solutionis Kalii iodidi 2% 200 ml
Da. Signa.
Вказують кількості лікарської речовини і розчинника.
Rp.: Kalii iodidi 4,0
Aquae purificatae200 ml
Misce. Da. Signa.
Вказують кількість лікарської речовини і загальний об’єм розчину, що досягається додаванням прописаного розчинника (позначається за допомогою латинського «ad» — до).
Rp.: Kalii iodidi 4,0
Aquae purificatae ad200 ml
Misce. Da. Signa.
Вказують відношення кількості прописаної лікарської речовини до загальної кількості одержуваного розчину за допомогою латинського «ех» — з.
Rp.: Solutionis Kalii iodidi ex 4,0 — 200 ml
Da. Signa.
Незважаючи на різні способи прописування розчинів калію йодиду, його об’єм дорівнює 200 мл, кількість лікарської речовини складає 4,0 г.
Вказують ступінь розведення лікарської речовини, наприклад, (1: 1000), (1: 5000). (1: 10000) і об’єм цього розчину.
Rp.: Solutionis Furacilini (1: 5000) 200 ml
Da. Signa.
З усіх приведених способів найчастіше застосовується спосіб позначення концентрації розчину у відсотках.

3. Розрахунки по розведенню етилового спирту 3.1 Явище контракції При змішуванні спирту етилового і води відбувається контракція (стиск), що супроводжується виділенням тепла і зміною об’єму, причому об’єм суміші завжди менше суми обох об’ємів.
Наприклад, при змішуванні 500 мл спирту етилового і 500 мл води об’єм одержаної при цьому суміші буде дорівнювати не 1000, а 940 мл.
Це явище зв’язане з утворенням спиртогідратів різного складу із взаємоущільненням молекул спирту і води при їх розташуванні в просторі. Максимум стиску спостерігається у водно-спиртової суміші, що має міцність 54-56%.
При концентрації спирту 35% і нижче явище контракції при розведенні спирту водою вже не спостерігається. Спирт міцністю нижче 40% має, подібно до води, гідролітичні властивості, а в концентрації вище 40% цієї здатності не має.
Міцність спирту визначають за допомогою спиртометрів, рефрактометричним методом або за щільністю спиртового розчину.
Розведення спирту водою чи змішування водно-спиртових розчинів різної концентрації — це повсякденні операції в аптеці.
Однак, з огляду на особливості спирту етилового, при його змішуванні з водою доводиться щоразу розраховувати необхідну кількість спирту і води.
3.2 Застосовувані концентрації спирта Якщо в рецепті не вказана концентрація спирту, то використовують 90% етиловий спирт, за винятком випадків, коли вказана інша концентрація (наказ МЗ України № 197):
3.3 Розрахунок концентрації спирта За відсутності в аптеці спирту потрібної концентрації, його готують із спирту вищої концентрації розраховуючи кількість спирту по формулі:
B
X = V * — —
A
де: Х — кількість міцного спирту, мл;
V — кількість етилового спирту необхідної концентрації, мл;
В — необхідна концентрація спирту %;
А — концентрація міцного спирту, який розводять %.
Наприклад, для приготування 1 л 60% спирту, необхідно взяти 631,5 мл 95% спирту.
Кількість води, необхідну для виготовлення 60% спирту, не можна розраховувати шляхом вирахування об’єму 95% спирту з загального об’єму розчину, тому що необхідно враховуватиконтракцію — зменшення в об’ємі. Тому 95% спирт потрібно внести в мірний посуд та довести водою до мітки:
Х = 1 л * (60% / 96%) = 631,5 мл
З метою полегшення цих розрахунків і попередження можливих помилок у додатках до ДФ XI приведені довідкові таблиці, якими провізор-технолог повинен навчитися користуватися при розведенні спирту.
Наприклад, якщо для попереднього розрахунку використати алкоголеметричну таблицю №4:
    продолжение
–PAGE_BREAK–4. Количества (в миллилитрах при 20°С) воды и спирта различной крепости, которые необходимо смешать, чтобы получить 1 л спирта крепостью 30%, 35%, 40%, 45%, 50%, 55%, 60%, 65%, 70%, 75%, 80%, 85%, 90% то ми отримаємо наступні результати:
Спирта 95% потрібно взяти 632 мл, а води — 397 мл.

4. Технологія виготовлення неводних розчинів 4.1 Готування розчинів на летких розчинниках У даному випадку необхідно враховувати можливість значних втрат розчинника і відповідне збільшення концентрації розчину за рахунок випаровування в процесі виготовлення. Для уникнення цих втрат небажано проводити такі операції, як нагрівання, фільтрування чи проціджування. Крім того, спирт етиловий, ефір, за винятком хлороформу, вогненебезпечні, тому розчинення в даному випадку слід проводити при додержанні техніки безпеки (подалі від вогню).
Спиртові, ефірні і хлороформні розчини виготовляють безпосередньо у відпускних флаконах. Флакони повинні бути чистими і сухими, бо вода погано змішується з органічними розчинниками (крім спирту) і змінює їх розчинюючу здатність.
При виготовленні спиртових розчинів, на відміну від водних, у сухий флакон для відпуску поміщають лікарську речовину, що розчиняється спочатку, (якщо вона об’ємна і рихла, то використовують суху лійку), а потім розчинник, бо всипати порошок через змочену спиртом шийку флакона важко.
Проціджування цих розчинів роблять у разі потреби через маленьку грудочку сухої вати за допомогою лійки, прикритої склом. Проціджувати ефірні розчини особливо небажано. Проціджений ефірний розчин необхідно зважити і втрату розчинника заповнити додаванням ефіру. Як леткий розчинник найчастіше в аптечній практиці використовується спирт етиловий.
Спирт етиловий і його водні розчини застосовують для розчинення багатьох лікарських речовин (органічних кислот, основ, алкалоїдів, ефірних олій, йоду, камфори, резорцину, ментолу, перекису водню, формаліну та інших речовин). Спирт етиловий може застосовуватися і як лікарський засіб, що має дезінфікуючу, освіжаючу і подразнюючу властивості, для компресів і т.п.
Готування спиртових розчинів лікарських речовин регламентується ДФ і “Інструкцією з виготовлення в аптеках лікарських форм з рідким дисперсійним середовищем” (наказ МОЗ України № 197 від 07.09.93 p).
Якщо в рецепті не зазначена концентрація спирту етилового, то використовують 90%. Виняток складає 10% розчин йоду, який виготовляють з використанням 95% спирту за прописом ДФ X ст.356, а також деякі розчини, відповідно до затвердженої нормативно-технічної документації. Якщо міцність етилового спирту зазначена у відсотках, слід розуміти об’ємні відсотки.
Рецепт повинен бути оформлений штампом лікувальної установи, особистою печаткою і підписом лікаря, печаткою лікувальної установи «Для рецептів».
Оскільки предметно-кількісний облік в аптеках ведуть за масою, одночасно з приготуванням роблять перерахунок об’ємних одиниць у вагові.
Коефіцієнт збільшення об’єму при розчиненні порошків, прописаних у кількості більше З%, у спиртових розчинах не враховують (КЗО для спиртових розчинів і суспензій використовують тільки при аналізі лікарської форми).
4.2 Готування розчинів на нелетких розчинниках Розчини лікарських речовин на нелетких розчинниках виготовляють за масою, тому що значна в’язкість розчинників приводить до великих втрат при відмірюванні. Маса таких розчинів складається із суми кількостей лікарських речовин і розчинника. З огляду на те, що розчинення у в’язких розчинниках протікає повільно, доцільно проводити його при нагріванні з урахуванням властивостей лікарських речовин. Проте в цьому випадку необхідно уникати виготовлення насичених розчинів, бо при охолодженні такого розчину розчинна речовина може випадати в осад. Розчини на в’язких розчинниках виготовляють безпосередньо у флаконах для відпуску, а проціджують лише в крайніх випадках і тільки крізь марлю.
Гліцеринові розчини широко застосовуються як різні змазування. У вигляді гліцеринових розчинів прописують кислоту борну, натрію тетраборат, йод, танін, іхтіол та інші речовини. Гліцерин має значну в’язкість, тому виготовлення гліцеринових розчинів може відбуватися при підігріванні і без підігрівання, що цілком залежить від термолабіль — ності вхідних лікарських речовин. При підігріванні до 40-50 °С в’язкість гліцерину знижується і процес розчинення прискорюється. Натрію тетраборат і кислоту борну краще розчиняти в підігрітому гліцерині, при розчиненні вони утворюють гліцероборну кислоту, що додає розчинам кислу реакцію. Для нейтралізації гліцероборної кислоти часто поряд з кислотою борною прописують натрію гідрокарбонат. Додавати його слід обережно невеликими порціями, тому що реакція нейтралізації протікає бурхливо і може відбуватися розбризкування розчину.
При виготовленні гліцеринових розчинів йоду підігрівання небажане. Якщо в рецепті не прописана вода, її необхідно взяти в мінімальній кількості (що дорівнює кількості калію йодиду).
Жирні олії, а також вазелінове масло — гарні розчинники для багатьох лікарських засобів, які досить широко застосовуються у вигляді вушних та інтраназальних крапель.
З метою прискорення розчинення застосовують легке підігрівання. Якщо в олійному розчині прописана летка речовина, наприклад, ментол, камфора, то для попередження втрат розчинення проводять у попередньо підігрітій олії при температурі не вище 40 °С.
При виготовленні олійних розчинів необхідно звернути увагу на виготовлення вушних крапель з карболовою кислотою.
У ДФ X мається два препарати фенолу: кристалічний і рідкий. Якщо в рецепті не зазначено, який треба застосовувати, то застосовують кристалічний. Рідкий фенол застосовується для виготовлення тільки водних розчинів.
До неводних розчинників належать також евтектичні сплави, які одержують у результаті взаєморозчинення двох твердих речовин, що мають високі кріоскопічні константи чи низькі температури плавлення, чи те та інше.
Готують евтектичні сплави шляхом поміщення прописаних лікарських речовин у флакон для відпуску, який добре закривають пробкою і ставлять у теплу воду (40 °С) до повного їх розплавлення. При виготовленні значних кількостей рідких евтектичних сплавів іноді застосовують розтирання і перемішування в ступці.
4.3 Готування розчинів на комбінованих розчинниках Якщо в рецептах прописуються комбіновані розчинники (наприклад, вода очищена, спирт етиловий, гліцерин та ін), то насамперед орієнтуються на розчинність лікарських речовин, а також враховують властивості окремих розчинників — леткість, в’язкість — і відповідно вибирають найбільш доцільні технологічні прийоми та їх послідовність. У розрахунках беруть до уваги різні способи дозування етилового спирту, ефіру, гліцерину, димексиду й ін. Крім того, об’єм, що витісняється лікарськими речовинами, у разі потреби віднімають від об’єму того розчинника, що має найбільшу розчинюючу здатність стосовно даної лікарської речовини.
Наприклад: кислота борна легко розчинна в гарячій воді (1: 3), кислота саліцилова мало розчиняється у воді (1: 500), але легко — у 70% етиловому спирті (1: 5,5) і ефірі (1: 2), резорцин дуже легко розчинний у воді.
Розчинність анальгіну і фурациліну в димексиді значно вища, ніж в етиловому спирті. Бутадіон, навпаки, легко розчиняється в етиловому спирті і гірше в димексиді.
З розчинників ефір найбільш леткий. Його дозують за масою, спирт етиловий — за об’ємом.

5. Практична частина Рецепт 1.
Візьми: Кислоти саліцилової 0,3
Спирту етилового 30 мл
Змішай. Дай. Познач. Протирати ступні ніг.
Rp.: Acidi salicylici0,3
Spiritus aethylici 30 ml
Misce. Da. Signa. Протирати ступні ніг.
Рецепт оформлений штампом лікувальної установи, особистою печаткою і підписом лікаря, печаткою лікувальної установи «Для рецептів».
Для виготовлення 1% розчину кислоти саліцилової використовують 70% спирт.
Рецепт виписаний на рецептурному бланку Ф№1 (Згідно наказу №360 від 19.07.2005). Рецепт оформлений вірно. Дози не перевіряємо, оскільки ЛФ для зовнішнього застосування. Лікарська форма може бути виготовлена.
Spiritus aethylicus 70% Спирт етиловий 70%
Опис. Безбарвна прозора рідина з характерним спиртовим запахом.
Спирг етиловий 70%
Щільність 0,886-0,883, що відповідає вмісту Спирту 70 — 71%.
Зберігання. У добре укупореній тарі.
Acidum salicylicum Кислота саліцилова
Опис. Білі дрібні голчасті чи кристали легкий кристалічний порошок без запаху. Летучий з водяною парою. При обережному нагріванні возгоняется.
Розчинність. Мало розчинний у воді, розчинний у киплячій воді, легко розчинний у спирті, ефірі, важко розчинний у хлороформі.
Збереження В добре укупореній тарі, що охороняє від дії світла.
Зворотній бік ППК
m (Acidi salicylici) = 0,3
V (Spiritus aethylici 70%) = 30 ml
V (заг) = 30,3 ml
Лицьовий бік ППК
09/02/2010 рецепт № 3
Acidi salicylici 0,3
Spiritus aethylici 70% 30 ml
V (заг) = 30,0 ml
Приготував:
Перевірив:
Відпустив:
У чистий сухий флакон з добре підібраною пробкою поміщають 0,3 г кислоти саліцилової, відмірюють мірним циліндром 30 мл 70% етилового спирту і швидко закривають пробкою, щоб попередити вивітрювання спирту. Лікарський препарат оформляють сигнатурою.
Готовий лікарський препарати перевіряють на чистоту, а посуд, у якому вони знаходяться, — на герметичність. Якщо флакон з готовим лікарським препаратом перевернути пробкою вниз, то при легкому постукуванні об долоню рідина не повинна просочуватися через пробку. Закупорений флакон з рідким лікарським препаратом (розчином) злегка струшують, перевертають і переглядають у прямому і відбитому світлі. У рідині не повинно бути помітно будь-яких сторонніх часток.
На флакон наклеюють оформлену і відповідно заповнену етикетку «Зовнішнє». Розчини, що містять отруйні речовини, опечатують, оформляють сигнатурою і додатковою етикеткою «Поводитися з обережністю». Якщо лікарський препарат вимагає особливих умов зберігання, то наклеюють додаткові етикетки, наприклад. «Зберігати в прохолодному місці», «Перед уживанням збовтувати» і т.д.
Рецепт 2.
Візьми: Кислоти саліцилової 1,5
Левоміцетину 3,0
Камфори 1,0
Спирту етилового 50 мл
Настоянки календули 10 мл
Змішай. Дай. Познач. Протирати шкіру обличчя.
Rp.: Acidi salicylici1,5
Laevomycetini 3,0
Camphorae 1,0
Sp. Aethylici 50 ml
Tincturae Calendulae 10 ml
Misce. Da. Signa. Протирати шкіру обличчя.
Рецепт виписаний на рецептурному бланку Ф№1 (Згідно наказу №360 від 19.07.2005). Рецепт оформлений вірно. Дози не перевіряємо, оскільки ЛФ для зовнішнього застосування. Лікарська форма може бути виготовлена.
Зворотній бік ППК
m (Acidi salicylici) = 1,5
m (Camphorae) = 1,0
m (Laevomycetini) = 3,0
V (Spiritus aethylici 70%) = 50 ml
V (Tincturae Calendulae) = 10 ml
V (заг) = 60,0 ml
Лицьовий бік ППК
09/02/2010 рецепт № 3
Laevomycetini 3,0
Acidi salicylici 1,5
Camphorae 1,0
Sp. Aethylici 50 ml
Tincturae Calendulae 10 ml
V (заг) = 30,0 ml
Приготував:
Перевірив:
Відпустив:
У флакон для відпуску поміщають 3,0 г левоміцетину, 1,5 г саліцилової кислоти, 1,0 г камфори, додають 50 мл 90% спирту етилового і збовтують. Після розчинення речовин додають 10 мл настойки календули.
Готовий лікарський препарати перевіряють на чистоту, а посуд, у якому вони знаходяться, — на герметичність. Якщо флакон з готовим лікарським препаратом перевернути пробкою вниз, то при легкому постукуванні об долоню рідина не повинна просочуватися через пробку. Закупорений флакон з рідким лікарським препаратом (розчином) злегка струшують, перевертають і переглядають у прямому і відбитому світлі. У рідині не повинно бути помітно будь-яких сторонніх часток.
На флакон наклеюють оформлену і відповідно заповнену етикетку «Зовнішнє». Розчини, що містять отруйні речовини, опечатують, оформляють сигнатурою і додатковою етикеткою «Поводитися з обережністю». Якщо лікарський препарат вимагає особливих умов зберігання, то наклеюють додаткові етикетки, наприклад. «Зберігати в прохолодному місці», «Перед уживанням збовтувати» і т.д.
Рецепт 3.
Візьми: Кислоти борної 1,0
Гліцерину 90,0
Змішай. Дай. Познач. Для змочування тампонів.
Rp.: Acidi borici1,0
Glycerini90,0
Misce. Da. Signa. Для змочування тампонів.
Рецепт виписаний на рецептурному бланку Ф№1 (Згідно наказу №360 від 19.07.2005). Рецепт оформлений вірно. Дози не перевіряємо, оскільки ЛФ для зовнішнього застосування. Лікарська форма може бути виготовлена.
Гліцерин. СН2ОН-СНОН-СН2ВІН.
Густа, прозора, безбарвна гігроскопічна рідина, що змішується з водою.
Показник переломлення 1.4710-1,4744,Acidum boricum Кислота борна H3BO3
Опис. Безбарвні, блискучі, злегка жирні на дотик лусочки чи дрібний кристалічний порошок, без запаху. Леткий з парами води і спирту. При тривалому нагріванні (до 100°) втрачає частину води, переходячи в мета-борну кислоту, при більш сильному нагріванні утворюється склоподібна сплавлена маса, що при подальшому нагріванні, спучуючи, утрачає усю воду, залишаючи борний ангідрид. Водяні розчини мають слабокислу реакцію.
Розчинність. Розчинний у 25 ч. води, у 4 ч. киплячої води, у 25 ч.
спирту і повільно в 7 ч. гліцерину.
Збереження. У добре укупореній тарі.
Зворотній бік ППК
m (Acidi borici) = 1,0
m (Glycerini) = 90,0
m (заг) = 91,0 ml
Лицьовий бік ППК
09/02/2010 рецепт № 3
Acidi borici 1,0
Glycerini 90,0
m (заг) = 91,0
Приготував:
Перевірив:
Відпустив:
У сухий флакон для відпуску з підібраною пробкою поміщають кислоту борну, тарують на технічних вагах і відважують 90,0 г гліцерину, підігрівають на водяній бані при температурі 50-60 °С до повного розчинення кислоти борної. Оформляють до відпуску.
Готовий лікарський препарати перевіряють на чистоту, а посуд, у якому вони знаходяться, — на герметичність. Якщо флакон з готовим лікарським препаратом перевернути пробкою вниз, то при легкому постукуванні об долоню рідина не повинна просочуватися через пробку. Закупорений флакон з рідким лікарським препаратом (розчином) злегка струшують, перевертають і переглядають у прямому і відбитому світлі. У рідині не повинно бути помітно будь-яких сторонніх часток.
    продолжение
–PAGE_BREAK–