Нові дослідження Волчанського городища
Середрізноманіття старовин Дніпровського лісостепового Лівобережжя значний інтересдослідників привертають пам’ятники cалтовскої археологічної культури.Одним з найцікавіших об’єктів цього культурного кола, являєтьсявідкрите ще в початку ХХ в. В.А.БабенкоВолчанське городище [Багалей Д.И.,1905.-С.24]. Він же в 1903 р. провів першіневеликі розкопки. Автор відзначав складність оборонної системи городища, щоскладається з трьох ліній захисту, створених по системі «рів-вал».Дослідник відзначав наявність на вершині внутрішнього валу залишків кам’яної стіни [БабенкоВ.А.,1905.-С.363-368].
Уперші післявоєнні роки пам’ятник знов привертаєдо себе увагу дослідників, більшість зіз якихобмежуються його оглядом і збором підйомного матеріалу. Серед них необхідно згадати В.А.Бабенкоі И.И.Ляпушкина, які включили Волчанськоє городище в загальні огляди салтовських пам’ятників [БабенкоВ.А.,1947.-С.15; Ляпушкин И.И.,1961.-С.200-201], а також Н.Т. Евстропова, щопроводили в околицях Волчанська інтенсивні розвідки [ЕвстроповН.Т.,1958.-С.204]. Обстеження городища і збори підйомногопідіймального матеріалу проводили В.К.Михеев іБ.А.Шрамко, які в середині 60-х рр. досліджували залишки чорнометалургічногогорна на сусідньому селі [Шрамко Б.А., Міхеєв В.К.,1969.-С.78-81]. Приблизно вцей же час городище було оглянуте С.А.Плетневой, яка дала його якнайповнішийопис [Плетнева С.А.,1967.-С.34-35].
Більшістьвідомостей про Волчанськом пам’ятнику зібрані вмонографії Г.Е.Афанасьева, що присвячена населенню лісостепової зони басейнуСереднього Дону. Автор відносить його до ІІІ типу салтовськихгородищ (по запропонованій ним класифікації) і вірно відзначає, що всі виводи попередніх дослідників про характервдачу, датуванню і конструкції оборонних зміцнень є лише попередніми, оскільки спеціальні розкопочні роботи на нім не проводилися [АфанасьевГ.Е.,1987.-С.111-112.-Рис.64].
У1994-1995 рр. Середньовічна експедиція Харківського держпедуніверситетапроводила охоронні стаціонарні археологічні дослідження Вoлчанского ранньосредньовічногокомплексу, в рамках яких були проведенірозкопки території городища і його зміцнень [Колода В.В., 1995; 1995; 1996]. старовина археологічна городище волчанське
Самогородище займає високий 40-45-метровий мисправого берега р. Вовча. Зі сходу і заходу він обмежений глибокими балками.ВУЗЬКИЙ перешийок з’єднує майданчик мису зкорінним берегом. Люди і час не пощадили пам’ятник. Багатьох років тут працювавзавод будматеріалів, що знищив частину мису впроцесі виробництва винищити. До моменту дослідження від не раз згадуванихпопередниками трьох концентрично розташованих валівзбереглися у відносній цілості лише центральне зміцнення та вали з підлогового боку. Дві лінії оборони зруйновано з південної іпівденно-східної сторін (Рис.1).
/>
Одержані в результаті розкопок матеріали свідчать про відсутністькультурного шару в центральній частині городища.Лише по краях території центрального двору, що захищається, виявлені окремізнахідки, що відносяться до салтово-маяцької культури [Колода В.В.,1994.-С.10-14; 1995.-С.3-6]. Найбільший інтерес представляє сама система оборонних споруд. Дослідження підтвердили наявність навколо городища трьох рубежів. Центральне місце займає фортеця,кільцева стіна якої мала протяжність 330-350 м. Роботами в розкопках № 2 і 3 була виявлена конструкція її нижньої частини (верхнязнищена відкриттям ).
Основукріпосної стіни складали зовнішній і внутрішній багатошарові панцирі іззабутовкою простору між ними.
Матеріали,отримані при дослідженні західної частини оборонних ліній, свідчать, що Фундаментвнутрішнього панцира покоївся на глиняному фундаменті-«подушці». Вонабула споруджена поверх шару похороненого ґрунту. Глибина її залягання складала0,45 — 0,7 м. Тут в чистому шарі глини знаходилися рванікамені пісковика. Лише одиничнимпоодиноким зіз них була додана формапаралелепіпеда. Поверх цього шару знаходився щеодин, що складається з шматків чистої крейди. Потужність останнього складала 0,15 м. Крупні шматки крейди цього будівельного горизонту скріпляли крейдяним або вапняним розчином.На користь такого припущення свідчить те, щодеякі ділянки цього шару були монолітом, хоча зовні внім чітко простежувалися окремі шматки.Можливо, що ця крейда для підвищення міцності просочувалася водою іутрамбовувалася. Над ним знаходивсяперебував ще один шар чистої глини /0,1 — 0,2 м/. Авище за нього — чорноземний шар з численними вкрапленнямикрейдяної крихти. Відзначимо, що на захід від описаного внутрішнього панцираглиняна «подушка» дещо продовжувалася іяк би підстилала забутовку. Протеоднак, тут в глину була додана дрібна крейдянакрихта. Загальна ширина цієї«подушки» складала 3,2 — 4,5 м (Рис.2, а, б).
/>
Зовнішнійпанцир в розкопці № 2 (Рис.1) фіксувався лінією крупних піщаникових каменів, щопокояться, в основному, на шарі хоронитиме грунти. Лише деякі з них лежали напередматерику, зачистці профілю північної брівки виявлено поглиблення відстовпової ямки, заповнене чистим чорноземом. Ймовірно, зовнішній панцир в західній частині кріпосноїстіни був плотом з опорними стовпами (типутипаукраїнського «тину»). Для міцності конструкції лозини обмазували сумішшю глини і крейди. Фрагменти такоїобмазки знайдені в забутовці міжпанцирного простору. Нижній край плоту іззовнішнього боку зміцнювався рваними шматками пісковика (Рис.2, а, б).
Міжпанцирнийпростір був забутовано неоднорідним сипкимматеріалом. Здебільшого це була сумішчорнозему і дрібної крейдяної крихти, а поцентру забутовки простежувалася лінза чистоїкрупної крейди із слідами просочення водою, що аналогічно одному з шаріввнутрішнього панцира. У засипці зустрічалися окремі шматки рваного пісковика.Загальна ширина кріпосної стіни в західнійчастині зміцнення дорівнюваларівнялася 7 — 7,5 м [Колода В.В., 1994.-С.6-8.-Табл.VIII-X].
Дослідженняв розкопці № 3 (Рис.1) дозволили зробити наступнітакіспостереження. По своїй конструкції кріпосна стіна в північній частині була багато в чому схожа з раніше описаною.Потужність споруди складала тут 8 м. З внутрішньої і зовнішньої сторін вона мала панцирі, які служили опорними елементами їїконструкції (Рис.3).
/>
Опороюзовнішньому панциру служила «подушка» з материкової глини дляукладання якої був заздалегідь знятий шар ґрунту до передматерика. Товщина«подушки» складала 0,1 — 0,5 м при максимальній ширині до 1,8 м. Поверх неї були укладені камені рваного пісковика різної форми і величини. Потужністьцього шару — 0,1 — 0,5 м. У розташуванні каменів ніякої системи прослідкувати невдалося, Зрідка зустрічалися камені, оброблені до форми паралелепіпеда здовжиною грані від 0,3 до 0,7 м. Розчином цього шару, що пов’язує, була волога сумішглини і крейди. Внутрішня межа кам’яноїкладки цього панцира була більш-менш рівною лінією, а із зовнішнього боку буловиявлено немало каменів, що викотилися або переміщених унаслідок деструкції культурного шару. Отже, із зовнішньогобоку панцир стіни не мав якої-небудь опори. Декілька вище за шар каменіввиявлена лінза з суміші крупного і дрібного крейдяногощебеня. Між цими будівельними горизонтами простежувався вузький прошарок чорнозем зіздодаванням дрібноїкрейдяної крихти.
Внутрішнійпанцир на північній ділянці кріпосної стіни також спирався на обширну глиняну«подушку» шириною до 3 м при товщині 0,1 — 0,15 м, укладену поверх передматерика. Вище за глиняний шар розташовувався ще один, що складався збезсистемно складених на глиняний-крейдяному розчині каменів. Деякі з них булиобточені до форми паралелепіпеда. Над каменями знаходився шар чистого крупного крейдяного щебеня,просоченого водою і утрамбованого. Потужність цього горизонту складала 0,2 — 0,6 м при ширині 1,2 — 1,3 м. Відзначимо, що з внутрішньої сторони кам’яноївимостки був виступ — контрфорс, якийпідсилював всю конструкцію.
Міжпанцирнийпростір був засипаний сумішшю чорнозему і дрібної крейдяноїкрихти. Відмітимо, що обидві глиняні«подушки» були значно ширші за кам’яні панцирі. Це створювалосвоєрідний підстилаючий шар, на який спиралася забутовка[Колода В.В., 1994.-С.10-11.-Табл.ХІІ-ХІІІ].
Верхнійкрай стіни до справжнього моменту знищенийоранкою. Проте, судячи по розтягнутомугрунту із забутовки (суміш чорнозему крейдяної крихти і дрібних каменів), він знаходивсяневисоко: не вище 3м від нижнього краю «глиняної подушки».
Напівдень від внутрішнього панцира в північній частинічастціцентрального двору виявлені неглибокі рови від фундаменту легких споруд (Рис.3). Їх глибина від денної поверхні складалаблизько 1 м при ширині 0,25 — 0,3 м. У плані вони нагадували «кліті».По кутах їх розташовувалися базові камені,покликані підсилити загальну міцність конструкції цих споруд. Усередині однієї з них виявлені залишки господарської ями[Колода В.В., 1994.-С.11-12.-Табл.ХIII-ХV].
Середняоборонна лінія городища вдавала із себе неоднорідний насип валу (пісок,чорнозем і глина), поміщений поверх похороненого ґрунту. Внутрішній схил валубув посилений штучною грядою рваного пісковика (Рис.2, б), що перешкоджалорозповзанню насипу. Ніяких залишківдодаткових конструкцій поверх насипу не прослідкувало. Із зовнішнього боку валу розташовувався рів. Зовнішній кут залягання ската унього складав 20°, внутрішній, — 45°. Загальний перепадвисоти цієї системи «рів-вал» складав не менше 2,7 м.
Зовнішнялінія оборони Волчанського городища зі сходу, півдня і заходу представляла аналогічну систему «рів-вал», проте в СВ частинах зовнішнійвал переходив в ескарп (Рис.1). Висота валу в західній частині цієї захисної лінії складала 1,5 м. Він був насипаний однорідною сумішшю (пісок, чорнозем, глина і дрібні фракції мела) поверх похороненого грунту. У 3 м вниз по схилу розташовувався рів з максимальною глибиною в 2,5 м. Кути залягання його зовнішнього і внутрішнього скатів складали 42-43°. Загальний перепад висоти цієї системи «рів-вал» з урахуваннямсхилу складає 5,8 м.
Зпівнічного боку від фортеці городища такожбули дві системи «рів-вал» (Рис.1).Внутрішній вал відрізнявся значними розмірами: висота насипу — 3,7 м при ширині підошви 15 м. Він був споруджений в один прийом на краю схилу поблизу природногопоглиблення-перемички, яка утворилася в місці з’єднання двох ярів, що йшли назустріч один одному. У ранньомусередньовіччі перемичка була декілька поглиблена, про що свідчить відсутністьпередматерикового шару. Про природність цього поглиблення свідчить івідсутність викиду ґрунту, який супроводжував би штучний рів. Загальнийспільний перепад висоти даної оборонної системискладає до теперішнього часу 6,4 м. Але цим не вичерпувалися її оборонніздібності. У верхній частині валу булизафіксовані сліди існування тут дерев’яної споруди. Про це свідчать залишкитрьох стовпових ямок, виявлених у вертикальному розрізі траншеї
Напівніч від цього великого валу, на відстані 65-66 м досліджена ще одна оборонна лінія. Вона захищала городище з підлогового боку, місце її розташування було вибране з урахуванням захисних властивостей рельєфу (місце максимальнезближення двох ярів). У насипі валу зафіксовано два горизонти. Нижній шарскладався з суміші чорнозему і глини, отриманих приритті рову. Решта частини насипу складалася зсуміші глини і дрібної крейдяної крихти.Ніяких додаткових конструкцій тут невиявлено. Ширина валу по підошві складала 9 м при висоті 1,5 м., що збереглася, Відмітимо, проте,що вал був набагато вищий. Зараз він розповзся, особливо в південну сторону, на 32 м. Це дає нам підставу після нескладних розрахунків припустити, що у момент завершення будівництва цей вал маввисоту близько 5 м. З північного боку від нього виявлений рів, спорудженийвпритул до насипу. Його ширина складала 6 м, а глибина від сучасної поверхні — 1,5 — 1,7 м [Колода В.В., 1994.-С.12-13.-Табл.ХVI-XVII].
Такимчином, Волчанськоє городище є складний багатоступінчатий оборонний комплекс, створений з метою захисту численного населення ремісничий-сільськогосподарської округипід час військової загрози.
Оборонний,а не жилою, характер городища підтверджуєтьсяне тільки відсутністю культурного шару найого центральному дворі, але і в просторі між рубежами захисту. Крім того, напівденній ділянці городища, між середнім і зовнішнім валами (розкопка № 4) досліджено9 господарських споруд завглибшки 2 м і більш і площею до 16 м2 кожне [Колода В.В.,1994.-С.с.6-9.-Табл.Х-ХХІІІ]. У переважній більшості знахідки в них відсутні.Швидше за все, вони були створені длязберігання продуктових запасів, що призначалися захисникам городища.
Культурно-хронологічнаінтерпретація пам’ятника не викликає сумнівув його приналежності до салтово-маяцької культури. Про це свідчить ряд фактів. В околицях городища не виявлено жодногопоселення раннього залізного століття, колимогли б бути побудовані аналогічні зміцненняпо системі «рів-вал». Археологічний комплекс на східній околиці р.Волчанська (городище і 4 села) дає лише знахідки, що відносяться долісостепового варіанту культури СВАТАННЯ. У всіх розкопках на самому городищі ів забутовці міжпанцирного простору, в прилеглій до кріпосної стіни зонівиявлені лише фрагменти салтовської і ранньосередньовічної амфорної керамікисередини VIII — середини Х вв. При будівництві ліній зміцнень широко використовувавсярваний камінь, щебінь і крейдяна крихта, що простежується на більшості салтовських городищ [АфанасьевГ.Е.,1987.-С.91-118].
Спостереження,проведені під час розкопок дають деякі відомості про динаміку створення городища. Найбільш могутньою і завершеноюпредставляється північна ділянка оборонної системи: високий підлоговий і великий вали, найміцніша ділянка кріпосної стіниз пристінними прибудовами свідчать про те, що цьому напряму приділялася найбільша увага Фортифікаторів.Залишки південної стіни досліджені в розкопці № 1 (Рис.1), говорять про їїконструктивну слабкість, незавершеність будівництва. Тут практично відсутнікам’яні панцирі, не зустрічаються тесані кам’яні блоки. Судячи по наявнихданих, ця ділянка стіни знаходилася або устадії будівництва, або був двома лінією плетеної огорожі з безсистемною забутовкою [Колода В.В.,1994.-С.4-6; 1995.-С.2-3]. Наявність залишків культурного шару і господарськихям на кар’єрних останцях південного схилу говорить про те, щоз цього боку до городища примикала житлова зона [Колода В.В., 1994.-С.14-15;1995.-С.9].
Вищевикладенедозволяє висловити припущення про поетапнебудівництво городища. На початковому етапі жителями навколишніхсіл були створені системи «рів-вал», що стали згодом зовнішнімилініями оборони. У східній частині північнихвалів були залишені отвори що служили для в’їзду на територію городища.Відповідно були зроблені і перемички в ровах (Рис.1), потім приступили добудівництва фортеці, яка повинна була статистрижнем всієї системи оборони. Першочерговимзавданнямзадачею був захист найбільшнебезпечної підлогової ділянки. Тому кріпоснастіна в північній частині була найбільшмогутньою і, судячи по її останках, мала найбільш завершений характер. Східна і західна ділянки цієї стіни декілька тонше.Вони, судячи по роботах на західній ділянці, мали лише один кам’яний панцир.Можливо, планувалося створення другого (зовнішнього). Південна ділянка стіницитаделі залишилася недобудованою. Така картина побічно свідчить про те, щоспоруда фортеці відноситьсядо останнього етапу існування комплексу, приблизно до кінця IX — середині Х в.Роботи виявилися незавершеними у зв’язку із зміною загальній етно-політичній ситуації в регіоні, що пов’язане звторгненням печенігів в степу Південно-східної Європи і активізацією політикиантихазара східних слов’ян.
Додатковимсвідоцтвом пізнього існування пам’ятникаслужить знахідка захисного протикінного чотирьохпроменевого залізного щипа,який знайдений в одній з господарських ям [Колода В.В., 1994.-С.14-15].
У літературіне раз піднімалося питання про класифікацію салтовськихгородищ і витоки кріпосного будівництва.Найбільш грунтовна типологія укріплених поселеньзапропонована Г.Е.Афанасьевым [1987.-С.89-128]. Проте, Волчанськоє городище не вписується повністю в запропоновану схему.Отриманіодержані матеріали дозволяютьвіднести його по ряду ознак відразу до двохтипів. Використання рельєфу місцевості, наявність двох панцирів стіни іззабутовкої — є ознаками третього типу; а використання кам’яних блоків пов’язує його зчетвертим типом.
Наприкладі розкопок одного, навіть цікавого,пам’ятника важко внести що-небудь нове в полеміку про витоки будівельної техніки салтовських городищ [АфанасьевГ.Е.,1987.-С.128-138; Флеров В.С., 1994.-С.116-118]. З свого боку відмітимо, що отримані матеріалисвідчу про безперечний звя’зок будівельних прийомів населення Волчанськогогородища і районів Прікубанья (Хумарінськая фортеця )і Дагестану (Некрасовськоє і Шовкове городища). Схожість спостерігається вширокому використанні рваного каменя, в застосуваннідвохпанцирній техніці зведення стін, вхарактері забутовки, і в техніки чергуванняшарів з різного будівельного матеріалу, а також максимальному облікуурахуванні захисних властивостей рельєфу [АфанасьевГ.Е., 1987.-С.130; Биджиев Х.Х., 1983.-С.16-35; Магомедов М.Г.,1983.-С142-144]. Ці дані ще раз підтверджують тісні етнокультурні контактинаселення салтовською лісостепу і племен Північного Кавказу и служить вказівкоюдля пошуку можливого коріння салтовського оборонної архітектури.
Література
Афанасьев Г.Е. Население лесостепной зоны бассейна Среднего Дона в VIII — Хвв.//Археологические открытия на новостройках.- 1987. Вып.№ 2.
Бабенко В.А. Волчанское городище. //СХИФО.-1905.-T.16.
Бабенко В.A. Общий обзор археологических исследований памятниковсалтовской культуры на юге СССР (1897-1947).1947.-Часть 1,-Архив ИА HAHУкраины.- № 525.
Багалей Д.И. Объяснительный текст к археологической карте Харьковскойгубернии.//Труды ХІІ AC.-1905.-T.1.-С.1-92.
Биджиев Х.Х. Хумаринское городище. Черкесск, 1983.
Евстропов Н.Т. Городище и селища возле г.Волчанска.//CA.-1958.№ 4.-С.204-207.
Колода В.В. Отчет об археологических исследованиях средневековойэкспедиции Харьковского госпедуниверситета в г.Волчанске в 1994г.-Архив ИА НАНУкраины.
Колода В.В. Отчет об археологических исследованиях средневековойэкспедиции Харьковского госпедуниверситета в г.Волчанске в 1995г.-Архив ИА НАНУкраины.
Колода В.В. Оборонительные укрепления Волчанского городища.// Материалымеждународной научной конференции, посвященной 600-летию спасению Руси отТамерлана и 125-летию co дня рождения И.А.Бунина-Елец.1995.-С.38-40.
Колода В.В. Ранньосередньовічні дослідження бiля Boвчaнcькa /попереднепoвiдoмлeння.// Міжнародна археологічна конференція.-Київ, I996.-С.I95-196.
Костюченко И.П. Отчет о разведочных раскопках в окрестностях г.ВолчанскаХарьковской области в 1951 году.//Архив ИА НАН Украины.- № 1956/16.
Ляпушкин И.И. Днепровское лесостепное Левобережье в эпоху железа.//МИА.-1961.-№ 104.
Магомедов М.Г. Образование хазарского каганата. М., 1983.
Плетнева С.А. От кочевий к городам.// МИА.-1967.-№ 142.
Флеров В.С. Верхне-Ольшанское городище и проблема методики раскопокбелокаменных крепостей салтово-маяцкой культуры.//Историко-культурное наследие.Памятники археологии центральной России: охранное изучение и музеефикация.-Материалы научной конференции.-Рязань, 1994.С.116-118.
Шрамко Б.А., Михеев В.К. До питания про виробництво заліза у болгаро-аланськихплемен салтівської кyльтypи.//BXУ.-1969.-№ 35.-Серія”Історія”.-Вип.3.-С.74-81.