Об’єднання підприємств. Джерела формування оборотних коштів. Розподіл і використання прибутку

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ІНАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙУНІВЕРСИТЕТ
ІНСТИТУТ ЗАОЧНОГО ТАДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни:
«ЕКОНОМІКА ГАЛУЗІ»
Виконала
студентка4-го курсу ІЗДН
КухарукО. А.
Київ 2010

Зміст
1. Об’єднання підприємств
2. Джерела формування оборотних коштів
3. Розподіл і використання прибутку
Список використанихджерел

1. Об’єднання підприємств
Підприємство –самостійнийгосподарюючий суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу,науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою отримання відповідногоприбутку (доходу).
Згідноз пунктом 1 статті 3 Закону України «Про підприємства в Україні» підприємствамають право на добровільних засадах об’єднувати свою виробничу, наукову,комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольномузаконодавству України. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.94р. № 765 «Проведення механізму попередження монополізації товарних ринків»встановлено, що створення господарюючого суб’єкта, частка якого на товарномуринку перевищує 35%, а також асоціацій, концернів та інших об’єднаньпідприємств відбувається з відома Антимонопольного комітету України.
Об’єднаннямпідприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більшепідприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності длявирішення спільних економічних та соціальних завдань. Об’єднання підприємствутворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, яківідповідно до законів мають право утворювати об’єднання підприємств. В об’єднанняпідприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством іншихдержав, а підприємства України можуть входити в об’єднання підприємств,утворені на території інших держав.
Об’єднанняпідприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові об’єднання.Об’єднання підприємств є юридичною особою.
Державнареєстрація об’єднання підприємств здійснюється відповідно до статті 58Господарського Кодексу України.
Видиоб’єднань підприємств
Залежновід порядку заснування об’єднання підприємств можуть утворюватися якгосподарські об’єднання або як державні чи комунальні господарські об’єднання.
Господарськеоб’єднання – об’єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств,незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об’єднали свою господарськудіяльність. Господарські об’єднання діють на основі установчого договору та/абостатуту, який затверджується їх засновниками.
Державне(комунальне) господарське об’єднання – об’єднання підприємств, утворенедержавними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів Україниабо, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, досфери управління яких входять підприємства, що утворюють об’єднання), чирішенням компетентних органів місцевого самоврядування.
Державне(комунальне) господарське об’єднання діє на основі рішення про його утвореннята статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворенняоб’єднання.
Організаційно-правовіформи об’єднань підприємств.
Господарськіоб’єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, іншіоб’єднання підприємств, передбачені законом.
Асоціація– договірне об’єднання,створене з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація можекоординувати загальні розробки і дослідження, надавати учасникам послуги,здебільшого юридичні (консультації з питань правового регулюванняпідприємницької діяльності, включаючи експортно-імпортні операції,кредитування); інформаційні (забезпечення учасників ринковою інформацією,рекламою, інформацією технічних розробок, промисловими стандартами істатистикою), а також інші (пошук нових ринків та інше).
Корпорація–цедоговірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових ікомерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованогорегулювання діяльності кожного з учасників. Тобто, юридичні особи здійснюютьспільну економічну діяльність і мають можливість об’єднувати зусилля длявирішення завдань, які одному підприємству не під силу.
Консорціум–тимчасовестатутне об’єднання промислового і банківського капіталу для досягненняспільної мети. Таке об’єднання створюють для вирішення конкретних завданьреалізації важливих цільових програм і проектів. Після виконання цих завданьконсорціум ліквідується або реформується в інший вид об’єднання.
Концерн–формаоб’єднання монопольного типу, що дозволяє використовувати можливості великомасштабноговиробництва, комбінування, кооперування виробничих і технологічних зв’язків зметою отримання ефективних результатів і стійкого утримання ринковоїкон’юнктури, вигідного використання інвестицій для найрезультативнішихпроектів, інші формування, необхідні для забезпечення успіху.
Українах з ринковою економікою чільне місце належить картелям.
Картель–договірне об’єднання підприємств переважно однієї галузі для здійсненняспільної комерційної діяльності – регулювання збуту виготовленої продукції.
Синдикат–організаційнаформа існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукціїучасників через створення спільного збутового органу або збутової мережі одногоз учасників об’єднання. Така форма об’єднання підприємств є характерною длягалузей з масовим виробництвом однорідної продукції (об’єднує однорідніпідприємства, централізуючи збут і постачання продукції).
Трест– монополістичне об’єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям,у єдиний виробничо-господарський комплекс. При цьому підприємства повністювтрачають свою юридичну і господарську самостійність, оскільки інтегруються усінапрямки діяльності.
Холдинг–специфічнаорганізаційна форма об’єднання капіталів; державне інтегроване товариство, щосаме безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує своїкошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які єучасниками концерну або іншого добровільного об’єднання. Об’єднані у холдингусуб’єкти мають юридичну і господарську самостійність.
Фінансові групи –об’єднанняюридично та економічно самостійних підприємств різних галузей народногогосподарства. Фінансові групи очолюють один або кілька банків, якірозпоряджаються капіталом підприємств, що входять до них, координують усі сфериїх діяльності.
Вихідпідприємства з об’єднання. Припинення об’єднання підприємств.
Підприємства-учасникиоб’єднання можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов’язань таукладених договорів з іншими суб’єктами господарювання. Вихід підприємства ізскладу державного (комунального) господарського об’єднання здійснюється зарішенням органу, що прийняв рішення про утворення об’єднання.
Припиненняоб’єднання підприємств відбувається в результаті його реорганізації в іншеоб’єднання або ліквідації.
Реорганізаціягосподарського об’єднання здійснюється за рішенням підприємств-учасників, ареорганізація державного (комунального) господарського об’єднання – за рішенняморгану, що прийняв рішення про утворення об’єднання.
Ліквідаціягосподарського об’єднання проводиться за рішенням підприємств-учасників, аліквідація державного (комунального) об’єднання – за рішенням органу, щоприйняв рішення про утворення об’єднання. Ліквідація об’єднання підприємствздійснюється в порядку, встановленому цим Господарським Кодексом України щодоліквідації підприємства. Майно, яке залишилося після ліквідації об’єднання,розподіляється між учасниками згідно зі статутом об’єднання підприємств чидоговором.

2. Джерела формування оборотних коштів
В економічнійлітературі існують різні підходи до визначення сутності оборотних коштів. Дехтоз економістів спрощено трактує їх як «предмети праці», «матеріальні активи»,«гроші, що обертаються». Найчастіше можна натрапити на два визначення оборотнихкоштів.
По-перше,оборотні кошти – це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди іфонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізаціївиготовленої продукції.
По-друге,оборотні кошти – це активи, які протягом одного виробничого циклу або одногокалендарного року можуть бути перетворені на гроші.
Власні джерела формуванняоборотних коштів.
Як правило,мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахуноктаких власних джерел: статутний капітал (фонд), відрахування від прибутку уфонди спеціального призначення; цільове фінансування та цільові надходження (ізбюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів.
Підприємства, щовводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок коштів бюджету, внесківчленів-засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств),надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються у статутний фондновоствореного підприємства.
На вже діючихпідприємствах власними джерелами фінансування оборотних коштів є прибуток, щозалишається в розпорядженні підприємства, надходження від емісії ціннихпаперів, а також прирівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви.
Прибутокпідприємства спрямовується на покриття приросту нормативу оборотних коштів.Традиційно джерелом покриття вважається прибуток, що залишається врозпорядженні підприємства і використовується на його розсуд.
Обсяг коштів, щоспрямовуються на поповнення власних оборотних коштів, залежить від очікуванихрозмірів приросту нормативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку,можливого обсягу залучення позикових коштів та інших факторів.
До коштів, якіможна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільовогопризначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунківпостійно перебувають у господарському обігу підприємств, а проте, йому неналежать. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку єджерелами формування оборотних коштів підприємства.
Сталі пасиви –це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам,відрахувань на обов’язкове державне пенсійне страхування, на соціальнестрахування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). Нинів бухгалтерському балансі не виокремлюються сталі пасиви, як це було раніше.Але з цього не слід робити висновок, що сталі пасиви відсутні на підприємстві.
Методикавизначення власних оборотних коштів підприємства, яка зараз пропонується, неробить розмежування між сталими пасивами і короткотерміновими пасивами.Відображаються вони в І розділі пасиву балансу.
З метоюповнішого залучення фінансових ресурсів і якісного управління ними підприємствамають змогу планувати сталі пасиви. Залежно від виду сталих пасивів можутьзастосовуватись різні методики їх розрахунку.
Розмірмінімальної заборгованості із заробітної плати залежить від часу її виплати ітерміну, за який вона виплачується. Що більший розрив між терміном виплатизаробітної плати і кінцевою датою періоду, за який вона сплачується, то вищазаборгованість, то більше коштів підприємство може використати в господарськомуобороті.
Мінімальназаборгованість щодо резерву майбутніх платежів створюється головним чином зарахунок нарахувань на оплату відпусток. Належна заробітна плата за черговувідпустку списується на витрати виробництва не тоді, коли робітник іде увідпустку, а рівними частинами. Ці суми, що відносяться на собівартістьпродукції щомісячно, резервуються в порядку нарахувань на рахунок майбутніхплатежів. Вони виплачуються робітникам, коли ті йдуть у відпустку, а потімсписуються з цього рахунка. Однак на рахунку майбутніх платежів згідно зграфіком відпусток завжди є кошти, які використовуються в господарськомуобороті. У зв’язку з цим мінімальні залишки коштів на рахунку майбутніхплатежів ураховуються як джерело формування власних оборотних коштів. Резервмайбутніх платежів визначається в сумі мінімального залишку за звітними данимиза 12 місяців, що передують плановому року, з урахуванням змін фонду заробітноїплати в плановому році.
Мінімальназаборгованість щодо відрахувань у позабюджетні фонди також постійно є в обігупідприємства, її можна визначити як добуток мінімальної перехідноїзаборгованості з оплати праці робітникам та відсотка відрахувань, затвердженогодля відповідного фонду.
Мінімальназаборгованість кредиторам з оплати продукції за частковою готовністюобчислюється в галузях промисловості з тривалим циклом виробництва. Проміжніплатежі замовників за етапами готовності продукції, що є джерелом покриттявитрат незавершеного виробництва, ураховуються як сталі пасиви і можуть бутиприрівняні до власних оборотних коштів. Сума за цим видом сталих пасивіввизначається відповідно до програми виробництва, умов здачі продукції і порядкурозрахунків.
На покриттяприросту нормативу оборотних коштів спрямовується не вся сума сталих пасивів, алише приріст її в плановому році, оскільки базову їх суму враховано в попередніроки.
Використаннябанківських кредитів для формування оборотних коштів.
Розмір власнихоборотних коштів, що закріплені за підприємством, не є постійною величиною.Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічноуточнюється у зв’язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умовпостачання і збуту. Окрім того, на підприємствах виникають проблеми знесвоєчасним надходженням коштів за відвантажену продукцію, нагромадженням наскладі нереалізованої готової продукції, несвоєчасним і неповним виконаннямдоговірних зобов’язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняютьпотребу в додаткових коштах.
Покрити цюпотребу лише власними джерелами стає практично неможливим. Тому формуватиоборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно,оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат ізбільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства.
У такому разіпідприємство вимушене звертатися до залучення фінансових ресурсів у виглядікороткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту,кредиторської заборгованості.
Призначеннябанківських кредитів – фінансування витрат, пов’язаних з придбанням основних іпоточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшеннямвиробничих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості,податковими платежами та іншими зобов’язаннями.
Кредити банкудають змогу органічно ув’язати всі джерела оборотних коштів і справляютьактивний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готовоїпродукції та інших видів матеріальних цінностей.
Ураховуючискладний стан економіки підприємств, взаємні неплатежі, комерційні банки зметою гарантії повернення коштів, що надаються в позику, кредитують суб’єктівгосподарювання під заставу їхнього майна або за умови страхування ризикунепогашення кредиту.
Плануванняпотреби в позикових оборотних коштах включає розрахунок необхідної суми кредитуз урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей і визначенняпотреби в кредиті.
Сума кредиту зурахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей визначається длякожного об’єкта як різниця між запланованою вартістю матеріальних цінностей задіючими цінами і власними оборотними коштами.
Короткостроковийкредит, незалежно від об’єктів кредитування, надається строком до одного року.Однак на практиці терміни надання кредиту значно менші, що пояснюється високимрівнем інфляції, спричиненої спадом виробництва, станом товарного і грошовогообігу.
Залучення коштівінших суб’єктів господарювання.
До залученихналежать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику підпевний (обумовлений) відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чиіншого боргового зобов’язання.
Вексель єнайпростішою й найпоширенішою формою кредитних грошей. Він виписуєтьсяборжником і передається кредиторові. Сам факт видачі векселя означає фактичноперетворення (перехід) товару в гроші. Через вексель реалізується незадоволенийпопит на гроші як засіб платежу. Коли таких грошей недостатньо, їх замінюєвексель.
Досить поширеноюформою залучення коштів інших суб’єктів господарювання є комерційний кредит.Він використовується підприємствами за браком фінансових ресурсів у покупця(споживача) і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникаєнеобхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочкиплатежу за продукцію, що поставляється, і від споживача він замість грошейодержує вексель або інше боргове зобов’язання.
Використаннякомерційного кредиту набуло певного розвитку в період становлення ринковоїекономіки, створення підприємств з різноманітними формами власності та наданнязначної самостійності підприємствам. У цілому його використання позитивновпливає на економіку підприємства і народного господарства, оскільки спрощуєреалізацію товарів, прискорює обертання оборотних коштів і зменшує потребу вкредитних і грошових ресурсах.
Кредиторськазаборгованість належить до позапланових залучених джерел формування оборотнихкоштів, її породжує брак власних оборотних коштів. Наявність кредиторськоїзаборгованості постачальникам свідчить про участь у господарському обігупідприємства коштів інших суб’єктів господарювання.
Іншими словами,кредиторська заборгованість – це короткострокові зобов’язання підприємств, яківиникають за: розрахунками з бюджетом; за розрахунковими документами, строкоплати яких не настав і які не сплачено в строк; за невідфактурованимипоставками-розрахунками взаємних вимог, векселями, строк оплати яких не наставі які не сплачено в строк; за короткостроковими кредитами.
Станкредиторської і дебіторської заборгованості, їх участь у формуванні тавикористанні оборотних коштів промислових підприємств свідчать про стан вгосподарській діяльності.
Створюєтьсяпарадоксальна ситуація: що більше в обороті підприємства-споживача товарів ігрошей підприємства-постачальника, то більше (незалежно від форми власності) цейого влаштовує. Однак таке «перекачування» капіталу (хоча й тимчасове) вкінцевому підсумку утворює ланцюг неплатежів, погіршує фінансовий станпідприємства, уповільнює обертання оборотних коштів у народному господарстві вцілому.
Джерелаформування оборотних коштів справляють вплив на їх обертання. Особливостірізних джерел формування і принципи різного режиму використання власних ізалучених оборотних коштів впливають на ефективність використання оборотнихкоштів і всього оборотного капіталу. Раціональне формування названих джерелоборотних коштів має значний вплив на процес виробництва, на фінансовірезультати і фінансовий стан підприємства, сприяє досягненню мети з мінімальнонеобхідними за даних умов оборотними коштами.
3. Розподіл і використання прибутку
Розподілприбутку підприємства
Прибуток єважливим показником ефективності виробничо-господарської діяльності, а також джереломформування централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів.
Отриманийпідприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітнихпотреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави,фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємствчастини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формуванняфінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпеченнягосподарської діяльності.
Отже, отриманий підприємствомприбуток є об’єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи.Перший етап – це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасникамирозподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасниківодержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою іпідприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потребпідприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політикидержави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.
Пропорціїрозподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються підвпливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політикадержави щодо суб’єктів господарювання. Ця політика реалізується в суміподатків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об’єктівоподаткування, ставках оподаткування, у порядку надання податкових пільг.
Другий етап – церозподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємствпісля здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися зарахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.
На рис. 4.5зображено схему розподілу балансового прибутку підприємства до реформуваннябухгалтерського обліку і фінансової звітності відповідно до міжнароднихстандартів. З неї можна зробити висновок, що на обсяг прибутку, який залишавсяв розпорядженні підприємств, впливали: абсолютна сума отриманого балансовогоприбутку; платежі в бюджет, здійснювані за рахунок прибутку (рентні платежі,податок на прибуток).
/>
Прибуток, щозалишався в розпорядженні підприємства, не дорівнював чистому прибутку. Чиннінормативні акти визначали, що за рахунок прибутку підприємства повинні булисплачувати штрафи в таких випадках:
¾ за порушення господарських договорів ізсуб’єктами господарювання;
¾ за несвоєчасне подання в податковуадміністрацію необхідних розрахунків;
¾ за затримку перерахування коштів добюджету і державних цільових фондів;
¾ за приховування прибутку відоподаткування, заниження інших податків;
¾ за недотримання встановлених лімітівзабору води або використання води без укладання відповідної угоди (цестосується використання води з державних водогосподарських систем);
¾ за прострочені банківські позички;
¾ за невиконання квоти зі створенняробочих місць для інвалідів;
¾ за інші порушення.
З урахуваннямособливостей фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання урізних сферах економіки стягувалися за рахунок прибутку й інші штрафи. Особливоце стосувалося комерційних банків, страхових компаній. Отже, чистий прибуток –це частина прибутку, що залишався в підприємства після сплати податків таможливих штрафів (унаслідок застосування фінансових санкцій).
Використаннячистого прибутку.
Використаннячистого прибутку підприємство могло здійснювати через попереднє формуванняцільових грошових фондів або спрямовуючи кошти безпосередньо на фінансуваннявитрат. Можливий також був розподіл чистого прибутку частково через попереднєформування цільових фондів, а частково шляхом безпосереднього фінансуваннявитрат.
На рис. 4.6зображено структурно-логічну схему використання чистого прибутку підприємства,до введення національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

/>
За рахунокчистого прибутку підприємство формувало ряд цільових фондів, кошти якихспрямовували на фінансування певних витрат, задоволення відповідних потреб.Використання чистого прибутку на виплату дивідендів здійснювалосябезпосередньо.
Принциповезначення в розподілі чистого прибутку мало досягнення оптимальногоспіввідношення між фондом нагромадження і фондом споживання. Ці фонди умовні,безпосередньо на підприємстві вони не утворювалися, а їхню величину можна буловстановити на підставі розрахунків використання прибутку на фінансування певнихвитрат чи заходів. За адміністративної системи управління економікоюздійснювалось державне регулювання співвідношення фондів нагромадження і споживання.
Після ліквідаціїадміністративної системи управління використання чистого прибутку (напрямок іпропорції) визначалися самостійно кожним суб’єктом господарювання. Відповіднодо Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року, в1995, 1996, 1997 (перше півріччя) державне регулювання використання чистогоприбутку здійснювалося досить активно і в основному суто економічнимиінструментами.
Згідно ізЗаконом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р.державне регулювання використання чистого прибутку підприємств здійснюєтьсязменшенням оподаткованого прибутку на суму витрат із чистого прибутку: наутримання й експлуатацію об’єктів соціальної інфраструктури (якщо відповідніоб’єкти соціальної інфраструктури були на балансі підприємства і утримувалисьним на час набуття чинності закону про оподаткування прибутку); на благодійнудіяльність (не більше 4% від суми оподаткованого прибутку).
З реформуваннямбухгалтерського обліку і фінансової звітності відповідно до міжнароднихстандартів відбуваються зміни в розподілі й використанні прибутку підприємств(рис. 4.7).
/>
Визначеннячистого прибутку підприємства здійснюється виключенням із загальної сумиприбутку тільки податку на прибуток. Отримання і сплата штрафів тепервраховуються при визначенні прибутку від іншої операційної діяльності, тобто впроцесі формування прибутку.
Отже, сплаташтрафів підприємством безпосередньо не впливає на обсяг його чистого прибутку,як це мало місце раніше.
Згідно зприйнятими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку не передбаченоформування за рахунок прибутку ряду цільових фондів, як це мало місце раніше.Передбачено облік використання чистого прибутку на створення резервного фонду,виплату дивідендів, поповнення статутного фонду, інші напрямки використання.

Списоквикористаних джерел
1. Бондар Н. М. Економіка підприємства. –К., 2005. – 400 с.
2. Господарський кодекс України від 1 січня2004 р.
3. Поддерьогін А. М. Фінанси підприємств. –К., 2000. – 460 с.
4. http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/28/31/