Об’єкти і суб’єкти лізингових відносин в умовах ринкових трансформаційних процесів

Об’єкти і суб’єкти лізинговихвідносин в умовах ринкових
трансформаційних процесів

Сутністьі закономірності реалізації лізингових відносин багато в чому обумовленіекономічними інтересами їх учасників, а також техніко-економічнимиособливостями об’єктів лізингових угод. Тому розгляд відносин лізингу єнеобхідним попереднім етапом дослідження закономірностей їх реалізації.
Визначившиспільне і відмінне в сутності об’єктів лізингу й оренди, можна розкритиспецифічність відносин, що виникають при лізингу й оренді. Сутність – це те, щостановить основу речі або явища, сукупність суттєвих властивостей.
Першавідмітність лізингу від оренди пов’язана з об’єктами цих відносин. Об’єктамилізингу є: транспортні засоби (вантажні й легкові автомобілі, літаки,вертольоти, судна), будівельна техніка, засоби теле- і дистанційного зв’язку,верстати, засоби обчислювальної техніки, інше виробниче обладнання, механізми іприлади, які належать до основних засобів.
Залежновід об’єктів, на наш погляд, можна розрізняти лізинг рухомого майна (мобільнийлізинг), лізинг нематеріальних активів. Головним критерієм у визначенні того,яке майно може бути здане в лізинг, є те, що предмет лізингу має бути придатнимпо закінченню терміну лізингу або для продажу його лізингодавцем, або дляподальшої здачі в лізинг.
Якщопроаналізувати структуру лізингу обладнання на прикладі Європи й України,(табл. 1.1), то стає зрозумілим рівень використання об’єктів лізинговихвідносин у вітчизняній практиці й закордоном.
ВЄвропі лізинг активно використовується багато десятиліть, на початковому етапівін був затребуваний у промисловості, де існував платоспроможний попит.Відповідно об’єктом лізингу в першу чергу було машинобудівне й технологічнеобладнання, що дозволяло лізингоодержувача отримувати прибуток і здійснюватилізингові платежі, а також автомобілі. В Україні а першу чергу об’єктом лізингує транспорт.

Таблиця 1.1
Структура договорів фінансовоголізингу за видом обладнаннявУкраїні, %. [68]Вид обладнання В Європі В Україні 2007р. 2007р. 2008р. Транспорт 55,2 63,76 54,56 Комп’ютерна техніка та комунікаційне обладнання 12,5 ,45 5,58 Техніка, машини та устаткування для сільського господарства 15,3 6,92 8,06 Торгівельне та банківське обладнання 10,2 0,85 1,3 Друкарське та поліграфічне обладнання – 0,30 0,27 Інше 6,8 23,72 30,23
Упроцесі свого розвитку лізинг став проникати у сферу обслуговування населення;як видно з таблиці. В Україні ж лізинг перебуває в стадії становлення,відповідно затребуваним об’єктом є транспорт і технологічне обладнання, щодозволяє лізингоодержувачу використовувати його у своїй основній діяльності,тобто для виробництва продукції.
Об’єктамиоренди можуть бути земельні ділянки й інші відособлені природні об’єкти,підприємства й інші майнові комплекси, будинки, споруди, обладнання,транспортні засоби й інші речі.
Наданий момент вченими-економістами як об’єкти оренди найчастіше виділяються:
а)земля й інші природні ресурси;
б)підприємства (об’єднання), організації, виробництва, цехи, інші підрозділипідприємств, організацій як єдині майнові комплекси виробничих фондів та іншихцінностей;
в)окремі будинки, споруди, обладнання, транспортні засоби, інвентар, інструментта інші матеріальні цінності.
Якщопроаналізувати визначення лізингу й оренди в українському законодавстві, то мине зможемо знайти відмінностей щодо об’єктів оренди і лізингу, за виняткомтого, що оренда землі можлива, а лізинг землі ні. На наш погляд, існують більшспецифічні відмінності, а саме – економічної сутності цих понять.
Основнавідмінність полягає в тому, що об’єктом лізингу може бути тільки рухоме майно,а передача у тимчасове, платне, поворотне володіння і користування нерухомогота рухомого майна – це вже оренда. На наш погляд, суттю об’єктів лізингу єрухомість майна і високий ступінь технологічності. Відмінність об’єктів лізингуй оренди полягає в механізмі надання майна в тимчасове користування. Вважаємо,економічна сутність лізингу найкращим способом реалізується в операціях зоб’єктами рухомого майна, оскільки він більш мобільний і рухливий (на відмінувід оренди).
ЗаконУкраїни «Про лізинг» передбачає, що об’єктом лізингових відносин можебути і нерухоме майно, однак за Цивільним кодексом, до нерухомості належатьповітряні і морські судна [4, с.261]. З цієї точки зору можна визнати лізингнерухомості можливим, але тільки для цих об’єктів. В сільському господарствіоб’єктами лізингу може бути: техніка, обладнання, молодняк племінної худоби.
Наступнавідмінність лізингу й оренди пов’язана із суб’єктами цих відносин. Оскільки улізинг здебільшого здається високотехнологічне обладнання, то обумовленоюнеобхідністю лізингу є додаткові сервісні послуги. Ці послуги включають у себе:установлення обладнання, навчання персоналу, ремонт, технічне обслуговування.Це дозволяє лізингодавцю, пропонуючи додаткові послуги, одержувати від цьогододатковий дохід, Однак це, у свою чергу, передбачає високий професіоналізм ікваліфікацію персоналу, який виконує ці операції. Тобто в ролі лізингодавцяможе виступати не будь-яка організація, а тільки та, яка зможе запропонуватилізингоодержувачу весь необхідний набір послуг. Лізингоодержувач же маєможливість обирати ті додаткові послуги лізингодавця, які йому справдінеобхідні. У класичній же оренді цього немає. Орендар, одержавши об’єкт орендиу володіння й користування, самостійно здійснює всі операції з йогоексплуатації. Для орендодавця позитивним є те, що немає необхідності розвиватидодаткові напрямки своєї діяльності, такі як, монтажні служби, навчальніцентри, ремонтні служби. Іншими словами, здати в оренду непотрібний у даниймомент об’єкт у змозі практично будь-який власник, оскільки процедурамаксимально проста й не обтяжує додатковими зобов’язаннями. Позитивним моментомдля орендаря є те, що він виплачує орендодавцю тільки орендну плату, щообумовлено особливостями об’єктів оренди, оскільки, орендувавши ділянку землі,немає необхідності здійснювати її технічне обслуговування чи ремонт.
Навідміну від лізингових відносин, в орендних немає потреби в спеціалізованихорганізаціях –орендодавцях. В якості останніх виступає будь-якийгосподарюючий суб’єкт, котрий має намір здати в оренду своє майно. Набірдодаткових послуг – не просто результат підприємливості лізингодавця, авиробнича необхідність, обумовлена специфікою лізингу. Лізингодавець, якспеціалізована фірма, професійно займається здачею в лізинг майна, цядіяльність є джерелом її доходів і способом існування.
Узв’язку із цим, оскільки об’єктами лізингу є високотехнологічне обладнання ітехніка, будь-який лізингодавець зацікавлений у тім, щоб об’єкт лізингуповернувся до нього в найкращому стані. Через це при здачі в лізингобговорюється обов’язковий набір необхідних послуг, для того щоб у періодексплуатації обладнанню було забезпечене своєчасне і професійне обслуговування.
Напідставі вищезазначеного можна зробити висновок, що орендні відносини, навідміну від лізингових відносин, – це більш простий господарський механізм,який обмежується тільки передачею об’єкта в тимчасове володіння і користування.Лізинг пропонує широкий спектр додаткових послуг, пов’язаних із сервіснимобслуговуванням лізингового обладнання.
Виходячиіз цього, лізинг підрозділяють за обсягом обслуговування переданого обладнання:лізинг із повним набором послуг, лізинг із частковим набором послуг, чистийлізинг, сервіс-лізинг. До кожного суб’єкта лізингових відносин пред’являютьсяпевні вимоги залежно від виду й обсягу додаткових послуг. Лізинг із повнимнабором послуг, його також називають лізингом з обслуговуванням або«мокрий» лізинг (wet leasing), передбачає додаткові послугилізингодавця лізингоодержувачу. Лізингодавець повинен мати можливістьздійснювати утримання обладнання, виконувати його ремонт і страхування, а інодіі забезпечувати поставки комплектуючих матеріалів та пального, підготовкукваліфікованого персоналу, маркетинг і рекламу готової продукції. Якщо лізингодавецьне задовольняє дані вимоги, то цей вид лізингу буде можливий лише за умовизалучення до виконання цих послуг потужних виробників обладнання, які мають урозпорядженні необхідні виробничі потужності, кваліфіковані кадри, що бажаютьзбільшити ринок збиту своєї продукції. Або ж безпосередньо виготовлювач даноговисокотехнологічного обладнання самостійно здійснює лізингові операції.
Високийрівень лізингових ставок по «мокрому» лізингу особливо відчутний длялізингоодержувачів з країн з неконвертованою національною валютою, оскільки вцих країнах розцінки на послуги значно вищі, ніж у розвинених країнах. Високийкурс ВКВ стосовно національної валюти може призвести в окремих випадках дозбитковості лізингових операцій. Тому, якщо лізингова фірма за договором«мокрого» лізингу може надати лізингоодержувачу необхідні послугишвидше й дешевше, що сприяє до того ж збільшенню прибутку в іноземній валюті,то укладення подібної угоди вважається виправданим.
Законтрактними умовами «мокрого» лізингу лізингоодержувач маєможливість перевіряти свої витрати, так як одержує від лізингодавця регулярнікомп’ютерні роздруківки щодо витрат по кожному транспортному засобу. Поряд зперерахованими послугами лізингова фірма часто надає лізингоодержувачукваліфіковані консультації з питань управлінського й технологічного ноу-хау, щомає неабияке значення при здачі в лізинг складного обладнання. Даний видлізингу одержав найбільше поширення на ринках комп’ютерної й авіаційноїтехніки, виробничого обладнання для підприємств, де фірми-продавці саміздебільшого зацікавлені в ефективному використанні проданого майна.
Чистийлізинг (net-leasing) – це вид лізингу, що не пред’являє до лізингодавцядодаткових вимог. Усе обслуговування взятого в лізинг обладнання бере на себелізингоодержувач. У цьому разі «чистий» означає, що в лізингові платежі невключаються видатки лізингодавця щодо обслуговуванню майна; це«чисті» платежі, платежі «нетто». В Україні ще тількиформується ринок лізингових послуг і практично поки немає таких лізинговихкомпаній, які змогли б забезпечити належне технічне обслуговування об’єктівлізингу, що є одним із найслабкіших сторін вітчизняного лізинговогопідприємництва у порівнянні із закордонною практикою. Це, насамперед, пов’язаноз тим, що засновниками лізингових компаній виступають залежно від джерелфінансування такі господарюючі суб’єкти, як банки, адміністрація, іноземніінвестори, фізичні особи, юридичні особи.
ВУкраїні на даний момент зареєстровано майже 200 лізингових компаній, але напрактиці надають послуги фінансового лізингу менше половини із них. Засновникиздебільшого не в змозі здійснювати сервісні послуги з лізингу. Нестабільністьроботи залежить від різних причин: банки й адміністрації не мають відповіднихкваліфікованих кадрів, немає необхідних площ і обладнання; фізичні і юридичніособи не мають необхідних фінансових ресурсів, і поки що в Україні найбільшпоширений чистий лізинг.
Наступнавідмінність лізингу й оренди полягає у тривалості дії договорів. У нинішніхумовах приватизації державної власності орендарі намагаються укладати договориоренди на максимально можливі тривалі строки. Подібні прагнення пояснюютьсязацікавленістю орендарів, якомога довше втримувати у своїх руках власність наобладнання для того, аби одержувати з неї дивіденди. В умовах економічної кризиі високого рівня інфляції збільшення вартості об’єктів нерухомості випереджаєріст цін на багато інших товарів, тому набуття різними способами прав володінняі користування власністю є надзвичайно вигідним. Це пояснюється тим, щооб’єктом орендних відносин є, в першу чергу, нерухомість.
Улізингових операціях не існує однозначного надання переваги довгостроковому чикороткостроковому періодам дії договору. Це питання вирішується в кожній угодіокремо, але той факт, що об’єктом лізингових відносин є високотехнологічнеобладнання, додає своєї специфіки. Таке обладнання частіше підлягає високомуступеню морального спрацювання, крім того, на ринок постійно надходитьобладнання, в якому зібрані останні досягнення науки і техніки. Відповіднолізингоотримувач у більшості випадків буде обмежувати максимальний строклізингового договору, для того щоб мати можливість використати у своїй основнійдіяльності сучасне обладнання.
Лізинговіугоди повинні укладається на строк протягом якого відбувається істотнамодернізація високотехнологічного обладнання. Виходячи із цього, можна зробититакі висновки: терміни лізингових угод не залежать від ступеня розвиненостілізингових відносин (в Україні лізингові відносини значно менш розвинені, ніж уЄвропі). У першу чергу, на нашу думку, тривалість лізингових договорів залежитьвід їх об’єктів, тобто від виду обладнання.
Якщооб’єкт лізингових відносин швидко морально застаріває, то лізингоодержувачувигідніший короткостроковий лізинг, тому що, по закінченню такого договору вінмає можливість взяти в лізинг більш сучасне обладнання.
Відмінністьлізингу від оренди закладено і в особливостях платежів за володіння йкористування майном. При оренді орендодавець укладає з орендарем договір такимчином, щоб у певний час одержувати грошові платежі. Орендодавець не бажає братиучасть у підприємницькому ризику – нести додаткові витрати чи навіть збитки.Для нього основним є чітке виконання орендарем договору щодо строків оренди,сплати орендної плати, технічного стану орендованого обладнання. Стосовно цьоголізинг більш гнучкий. Так, при компенсаційному лізингу платежі можутьздійснюватися зустрічними поставками продукції, одержуваної на взятому в лізингобладнанні, або поставками сировини і напівфабрикатів, не пов’язаних зфункціонуванням об’єкта лізингу. Останнє рівнозначне бартерній угоді чизустрічній закупівлі (залежно від того, чи проходять платежі через банк, чині), тобто зводиться до обмінної операції «лізингові послуги — товар». Крім того, графік лізингових платежів установлюється найбільшсприятливим чином для лізингоодержувача. Можливі варіанти, коли в початковийперіод дії договору платежі становлять менший обсяг, а до кінця термінудоговору вони поступово зростають. Це дозволяє лізингоотримувачу встигнути освоїтисяз виробництвом і реалізацією продукції.
Орендарзмушений усю відповідальність і ризик за результати своєї діяльності братиповністю на себе. У разі невдачі орендодавець буде вимагати з орендарявиконання всіх умов договору, незважаючи на ситуацію. У лізингових відносинахлізингодавець частину ризику, хай і незрівнянно меншу, ніж ризиклізингоодержувача, готовий взяти на себе. Особливо це помітно при аналізілізингового обміну Схід-Захід, де компенсаційний лізинг досить поширений. Приправильному структуруванні угоди організації одночасно вирішують питанняекспорту й одержання вільно-конвертованої валюти із придбанням необхідногообладнання.
Приздійсненні угод компенсаційного лізингу сторони стикаються з необхідністювирішення цілої низки проблем. Наприклад, часто лізингові фірми, щоспеціалізуються на поставках машин та обладнання, мало зацікавлені в зустрічнихтоварах, пропонованих східноєвропейським лізингоодержувачем. У цьому разі доугоди доводиться підключати третю сторону в особі західного торгового дому. Удеяких випадках західний продавець майна, що здається у лізинг, залучає своїхклієнтів як покупців зустрічного товару.
Укожному із цих випадків для координації різних аспектів угоди вона повністюпроводиться через торговий дім.
Ключовоюпроблемою при компенсаційному лізингу стає фактор гарантій, які надаютьсязахідному лізингодавцю. Традиційні гарантії за експортними кредитами, поширенів багатьох країнах заходу, як правило, за лізинговими угодами вони ненадаються. Лізингова фірма має, по суті, дві альтернативи: купити страховийполіс у приватної компанії для покриття своїх ризиків за угодою, або запроситилізингоодержувача про надання банківської гарантії за лізинговим контрактом.Останній варіант є менш дорогим, але не завжди реальний для конкретноголізингоодержувача.
Характерно,що у відносинах Схід-Захід нормальні лізингові угоди, в яких лізингові платежіздійснюються в іноземній валюті, мають у середньому початковий строк 4-5 років.Однак, якщо лізингова фірма погоджується одержати платежі у вигляді товарнихпоставок, то лізингоодержувач, як правило, погоджується на більш короткийтермін, приміром, 3 роки. У цьому разі останній одержує можливість відновитилізинговий контракт після закінчення первинного строку, але вже на нових умовахз розрахунком лізингових платежів на базі залишкової вартості майна.
Зточки зору лізингодавця, більш короткий лізинговий період дає можливістьзменшити ризик, пов’язаний з фіксацією цін на зустрічний товар у наступнийпроміжок часу. Що довше лізинговий період, то більший ризик лягає налізингодавця у зв’язку з тим, що зростає ймовірність несприятливої зміниринкової ціни на зустрічний товар, що постачається на погашення заборгованостіпо лізингу. І навпаки, що коротший період компенсаційної лізингової угоди, томенший ризик. До проблем компенсаційного лізингу належать також його відносновисокі витрати, пов’язані, у тому числі і з тим, що на зустрічний товарукладається кілька послідовних контрактів, які збільшують адміністративнівитрати і вартість лізингу. З іншого боку, вартість угод зростає у зв’язку знеобхідністю відкриття в банку лізингодавця спеціального умовного рахунку(escrow account) для акумуляції виторгу від реалізації зустрічного товару іпокриття заборгованості по лізингу. Комісія, що стягується західними банками зауправління умовними рахунками, досить висока. Зрештою, вартість угод можезрости у зв’язку з необхідністю оплати посередницьких послуг західноготоргового дому. Угоди компенсаційного лізингу є найбільш імовірною формоюукладення лізингових угод багатьма українськими організаціями.
Характерна відмінність лізингу відоренди пов’язана із числом суб’єктів цих відносин. Класичному лізингу властивийтристоронній характер взаємин між лізингодавцем, лізингоодержувачем і продавцемобладнання. У класичній лізинговій угоді взаємини між суб’єктами вибудовуютьсяза такою схемою: майбутній лізингоодержувач, котрий потребує певних видівобладнання, самостійно підбирає постачальника, що має це обладнання. Черезвідсутність власних коштів і складність в одержанні позикових коштів дляпридбання його у власність він звертається до майбутнього лізингодавця, якиймає необхідні кошти, із проханням щодо участі в угоді. Лізингодавець повинен заумовами лізингової угоди придбати у власність необхідні основні засоби і вподальшому передати їх лизингоодержувачу на умовах фінансового лізингу.
Згідно із Законом України «Пролізинг» визначені певні обмеження щодо сторін у договорі лізингу –ними можуть бути тільки суб’єкти підприємництва [14, ст.68].
Суб’єктами лізингу у відповідностізі ст.3 даного Закону є:
–лізингодавець – суб’єктпідприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансоваустанова, що передає в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;
–лізингоодержувач – суб’єкт підприємницькоїдіяльності, що одержує в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;
–продавецьлізингового майна – суб’єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно(машини, обладнання та інше) і/або продає власне майно, яке є об’єктом лізингу.
Укласичній оренді беруть участь тільки два суб’єкти – орендодавець і орендар.Орендодавець є власником об’єкта оренди, орендар набуває права володіння ікористування на орендоване майно, за що платить орендні платежі.
Улізинговій угоді як посередники між лізингоодержувачами і лізингодавцями можутьбрати участь суб’єкти які не займаються безпосередньо наданням майна в лізинг.За кордоном при великих багатомільйонних угодах можливе збільшення числасуб’єктів до 6-7, у їх числі можуть бути брокерські фірми, трастові корпорації,фінансові установи та ін.
Угодиза участі трьох суб’єктів найпоширеніші у сфері фінансового лізингу, хоча вряді випадків вони проводяться і по оперативному лізингу — але стосовнотехніки, залишкова вартість якої має тенденцію до зростання за рахунокінфляційного підвищення цін на готовий товар. За оцінками експертів, лізинг заучасті трьох суб’єктів є найпоширенішим у практиці закордонних фірм і можестановити близько 80-85% загального числа угод, що укладаються [4, с.16].
Лізингза участі багатьох сторін поширений як форма фінансування складнихвеликомасштабних об’єктів, таких як комплектне обладнання підприємств,авіатехніка, судна, залізничне обладнання і рухомий склад, бурові платформи івишки. Багатосторонній лізинг часто називають груповим або акціонернимлізингом, оскільки в ньому в ролі лізингодавця виступають одразу кількакомпаній із залученням крупних позикових коштів, а власних коштіввикористовують не більше третини від суми вартості об’єкта лізингу.
Однак,на наш погляд, багатосторонній лізинг не додає нових суб’єктів, з’являютьсянові учасники в лізинговій угоді, але їх роль тільки допоміжна. Вони сприяютьукладанню великомасштабних лізингових угод. Відповідно їх участь істотно незмінює економічну сутність лізингових відносин. Оскільки не змінюються ніекономічні інтереси лізингодавця, ні лізингоодержувача і постачальникаобладнання, ні права власності на об’єкт лізингу.
Повірниккредиторів не є новим суб’єктом лізингових відносин, це всього лише новийучасник, існування або відсутність якого також істотно не змінить економічнусутність угоди. Він залучає кошти лізингодавців і організацій, які кредитують,необхідні для придбання об’єкта лізингу в продавця і в першу чергу отримуєлізингові платежі від лізингоодержувача. У функції повірника кредиторів входитьі розподіл суми лізингових доходів, отриманих від лізингоодержувача, такимчином, щоб спочатку покрити заборгованість з обслуговування кредитів, а залишоккоштів перевести повірникові лізингодавців для подальшого переводу останнім.
Повірниклізингодавців, що призначається у разі, коли їх декілька, діє як номінальнийлізингодавця чи агент акціонерів-лізингодавців, одержує титул власника майна (зобліком згаданих вище вилучень на користь кредиторів) і розподіляє лізинговийприбуток (за винятком сум з обслуговування боргу) між акціонерами. Черезскладність багатьох групових лізингових угод сторони часто наймають спеціальнуособу, яка за винагороду береться координувати всю угоду. У деяких випадкахтакою особою можуть виступати незалежні лізингові компанії, комерційні чиінвестиційні банки.
Вартістьорганізації, управління і документування групових лізингових угод доситьвелика, тому вони застосовувані і виправдані тільки при лізингукрупномасштабних дорогих об’єктів. Унаслідок високої вартості строки за такимиугодами перевищують п’ятирічний термін, а в деяких випадках коливаються від 15до 25 років.
Привабливоюу груповому лізингу є можливість лізингодавців ставати власниками великихоб’єктів, забезпечуючи акціонерне фінансування лише невеликої частини їхвартості.
Яквласники лізингодавці часто одержують право на податкові стимули і державнісубсидії, що дозволяє в ряді випадків знижувати ставки лізингових платежів дорівня нижче вартості аналогічних за строками інвестиційних кредитів. Прикладомлізингу за участі декількох сторін може служити лізинговий контракт на двалітаки «Боїнг-747», отриманих австралійською національною компанією у80-ті роки. Сума угоди становила 115 млн. австралійських доларів. Лізинг буворганізований у такий спосіб. Синдикат із 9 японських лізингових компаній купив2 корпуси літаків «Боїнг-747» і передав їх по лізингу спеціально створеній дляцієї мети англійській кампанії. Ця англійська компанія купила ролсройсівськідвигуни для зазначених літаків у кредит під експортну гарантію Управління згарантій експортних кредитів Англії і виконала зборку літаків. Зібрані літакибули продані консорціуму із семи австралійських банків з фінансових компаній,який і передав їх на умовах лізингу австралійській авіакомпанії [5].
Загаломможна відзначити, що груповий акціонерний лізинг, попри свою складність ібагатоступінчастість, має винятково сприятливі перспективи для розвитку вмайбутньому, оскільки дозволяє адаптувати контрактні умови до потреб будь-якихсторін, що беруть участь в угоді.
Однакзалежно від виду лізингу може мінятися кількість суб’єктів, які беруть участь уньому. Так, наприклад, у зворотному лізингу тільки два суб’єкти, які одночасновиступають як продавець-покупець і лізионгоодержувач-лізингодавець. У цьомуразі продавець і лізингоодержувач є тією самою юридичною (або фізичною) особою.
Зворотнийвид лізингу дозволить продавцям-лізингоодержувачам отримати кошти для вирішеннятермінових потреб і залишитися користувачем майна, уклавши лізинговий договір зкомпанією якій було продане майно і в подальшому мати можливість викупити йогопо закінченні терміну угоди. Тобто повернути у власність. Рентабельність угодзворотного лізингу пов’язана з розміром перевищення доходів від новихкапітальних вкладень над вартістю лізингових платежів,
Угодазворотного лізингу відбувається в такій послідовності:
1)укладається лізингова угода між суб’єктами угоди (лізингодавцем ілізингоодержувачем);
2)лізингова фірма купує майно в лізингоодержувача-власника майна;
3)лізингоотримувач регулярно виплачує лізингові платежі відповідно до умовлізингового контракту.
Донайпоширеніших об’єктів угод зворотного лізингу належать важке інвестиційнеобладнання, транспортні засоби. В сільському господарстві даний вид лізингу невикористовується. Як ілюстрацію можна навести такий приклад. На умовахповоротного лізингу АТЗТ «Лізингова асоціація „Балтліз“ придбалау Балтійського морського пароплавства суховантажне судно»Кисловодськ” і надала відразу ж його пароплавству в лізинг. Договірбув підписаний на 5 років і передбачав за цей період відшкодування«Балтлізу» пароплавством вартості судна і лізингового відсотка.Природно, що після закінчення строку лізингу до БМП перейде право власності наце суховантажне судно [8, с.12].
Уряді конкретних випадків зворотний лізинг є найбільш ефективним і відноснодешевим способом поліпшення фінансового становища організації.
Такіугоди відбуваються, як правило, щодо об’єктів, які вже перебувають вексплуатації. До інших переваг даного виду лізингу варто віднести те, що,по-перше, лізингові платежі віднімаються від суми оподатковуваного прибуткуорганізації й ураховуються як поточні витрати. По-друге, тут, на відміну відбанківського кредиту, лізингоодержувачу не потрібно представляти додатковегарантійне забезпечення угоди у вигляді застави нерухомості, акцій, облігаційта інших цінних паперів, банківського поручительства й інших форм гарантій.Величина лізингових платежів при поворотному лізингу залежить від поточноївартості кредиту і вартості майна за винятком амортизації. Різниця міжпервісною ціною, за якою було придбане обладнання, і ціною його реалізаціїлізингоодержувачу не виплачується, а враховується в амортизації, абопропорційно розподіляється через лізингові платежі. У разі, коли ринкова цінана момент укладення угоди нижча, ніж неамортизована залишкова вартість майна,різниця враховується на балансі лізингоотримувача як збитки. Використання влізинг обладнання, що вже було в експлуатації, вигідне кожному суб’єктовіугоди. У цьому разі має місце, так званий лізинг “із других рук”. Тимсамим компенсуються збитки від вимушених простоїв. Передбачивши в договорілізингу строк повернення майна, організація-продавець знову зможе продовжитийого експлуатацію.
Користувачав даному виді лізингу може привабити відносно невисока вартість майна, особливоякщо це складне або вузькоспеціалізоване обладнання, яке організація з оглядуна свої обмежені фінансові можливості не може одержати по інших каналах чикупити за первісною вартістю. Якщо в угоді бере участь нове майно, то лізингназивається лізингом «з перших рук».
Незважаючина відмінності лізингу й оренди, специфічні особливості механізму їхреалізації, існує і те, що їх об’єднує. Лізингоодержувач і орендар, уклавшивласні кошти в лізинг обладнання чи в оренду майна свого підприємства, є, ітой, і інший, колективними власниками прирощеного майна, придбаного за рахуноквласного доходу, отриманого ними в результаті використання лізингового майна йоренди. Таким чином, реалізувавши продукцію і сплативши лізингові чи орендніплатежі, вони стають повноправними власниками отриманого доходу. У них виникаєекономічний інтерес у результаті роботи свого підприємства, оскільки від цьогозалежить і їх власний економічний добробут. Їхні економічні інтересибезпосередньо пов’язані з функціональним і продуктивним використанням узятого влізинг чи оренду обладнання.
Зважаючина те, що трудовий колектив стає власником отриманого доходу, його економічніінтереси відтепер повинні логічно виходити з економічних інтересів кожного працівника.У цих умовах ніби зникає сама основа для виникнення суперечностей міжекономічними інтересами на будь-якому рівні: окремого працівника, бригади,дільниці, відділення, цехів і підприємства в цілому. Колективна власністьзабезпечує гарантію інтересів, що є гарною базою одержання економічного ефекту.
Крімтого, лізинг і оренда найбільш ефективно розкривають свої переваги на малих ісередніх підприємствах, про це свідчить міжнародна практика застосуваннялізингу, а також досвід 80-х років та історія розвитку орендних відносинперіоду НЕПу. Відповідно основними суб’єктами, які беруть участь у лізинговихвідносинах, є саме малі й середні підприємства.
Загалом,на нашу думку, існує залежність між об’єктами і суб’єктами, з одного боку, івидом лізингу з іншого боку.
Так,якщо проаналізувати спеціальний лізинг, то виявиться, що це вид лізингу, приякому досить специфічний його об’єкт виробляється з урахуванням вимоглізингоодержувача. Мається на увазі, що по закінченню строку лізингу це майноможе бути використане ефективно лише лізингоодержувачем. Спеціальний лізинг, якправило, пов’язаний зі здійсненням великого промислового будівництвапромислового комплексу і здачею його в лізинг лізингоодержувачу із країни, денемає ні продавця, ні лізингодавця комплексу.
Аналізуючиінший вид лізингу – сервіс-лізинг, доходимо висновку, що це різновид операцій,широко використовуваних при будівництві об’єктів «під ключ». Цей видлізингу можливий тільки в тому разі, якщо суб’єкт лізингової угоди –лізингоодержувач задовольняє певним вимогам інших суб’єктів – лізингодавців.Сервіс-лізингові угоди ґрунтуються на високій репутації фірми-лізингоодержуючав банків, що дозволяє їй укладати гнучкі лізингові контракти з великоюкількістю фірм лізингодавців. Суть угоди подібного зразка зводиться до того, щокомпанія-лізингоодержувач, задіяна в будівництві об’єкта «під ключ»,укладає з кількома лізингодавцями великої кількості договорів лізингу з наданняспеціальних послуг, під які віддає в лізинг будівельну техніку й експлуатаційнийперсонал.
Умовиконтрактів передбачають для лізингодавців можливість переуступки своїх правстосовно лізингоодержувача, що на практиці здійснюється шляхом дисконтируваннятаких лізингових контрактів (переуступки зі знижкою) у банках, які охоче йдутьна подібного роду операції, орієнтуючись на платоспроможністьлізингоодержувача. Вигода лізингоодержувача при цих угодах полягає в тому, щовін не несе великих капітальних витрат, які потрібні для придбання майна.
Об’єктамилізингу в таких угодах виступають сільськогосподарська техніка, автотранспорт ібудівельна техніка, техніка для будівництва трубопроводів, виробничих споруд іпромислових підприємств. Часто у вартість лізингу включаються послуги і зтранспортування, матеріально-технічного забезпечення, обслуговуванняобчислювальної техніки. Переваги сервіс-лізингових угод пояснюютьсяпозабалансовим фінансуванням активів лізингоодержувача і можливістю залученнявеликих позикових коштів при одночасному використанні власних капіталів наінших прибуткових напрямках, а недоліки таких контрактів пов’язані з дещо більшвисокою вартістю притягнутих займів, ніж при звичайному банківськомукредитуванні.
Визначившиоб’єкти і суб’єкти лізингових відносин, ми розглянули відмінності економічноїсутності цієї категорії від інших, зокрема, від оренди. У той же часособливості суб’єктів і об’єктів знаходять своє відображення в різних видахлізингових угод і специфіці їх застосування у вітчизняній економіці. Томупитання використання лізингу потрібно більше адаптувати до наших нинішніх умові використовувати світовий досвід.

ЛІТЕРАТУРА
лізинг оренда фінансовий зворотний
1. Про основні засади державної аграрноїполітики на період до 2015 року: Закон України від 18.10.2005р. № 2982 //Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 1. – Ст. 17.
2. Пропорядок використання коштів державного бюджету, що спрямовуються на придбаннявітчизняної техніки і обладнання для агропромисловогокомплексунаумовах фінансового лізингу [Електронний ресурс]: Постанова Кабінету Міністрів України від10 груд. 2003 р. № 1904.– Режимдоступу:zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg= 1904–2003-% ЕF
3. Про утворення державного лізинговогопідприємства “Украгролізинг” [Електронний ресурс]: Постанова КабінетуМіністрів України від 19 лютого 1999 р. № 225. – Режим доступу:www.uazakon.com/…/inx62050.htm –
4. Про створення державного лізинговогофонду для технічного переоснащення сільського господарства [Електроннийресурс]: Постанова Кабінету Міністрів України від 18 верес. 1997 р. № 1031. – Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg= 1031-97- % EF
5. Про утворення Національної акціонерної компанії“Украгролізинг” [Електронний ресурс]: Постанова Кабінету Міністрів України від11 квіт. 2001 р. № 354. – Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=354-2001
6. Родыгина Н. Ю.Международныелизинговые операции: учеб. пособие / Н. Ю. Родыгина. – М.: Экономистъ, 2008.– 189 с.
7. Ринок сільськогосподарської техніки:проблеми становлення / В. П. Яковенко, Я. К. Білоусько, Г. М. Підлісецький таін.; за ред. Г. М. Підлісецького. – К.: ННЦ ІАЕ, 2005. – 220 с.
8. Развитиелизинговых фирм в Турции // Мировая экономика. Социально-экономическое развитиестран мира. – 1991. – 4. – С. 20.
9. Римскоечастное право: учебник / под ред. проф. И. Б. Новицкого, проф. И. С.Перетерского. – М.: Юрист, 1996. – 544 с..
10. РисованныйИ. М. От фондирования – к рынку средств производства / И. М. Рисованный,В. В. Каюков. – Спб.: Изд-во С.-Петербург. ун-та, 1992. – 168 с.
11. РодниковА. П. Прокат тракторов и сельскохозяйсвенных машин за рубежом А. П. Родников //Трактора и сельскохозяйственные машины. – 1988. – № 6. – С. 59–60.
12. РоссийскаяФедерация. Законы. О лизинге: [Электронный ресурс]: федер. закон от29.10.1998 г. № 164-Ф3. – Режим доступа: vpl.ru/lising/laws/
13. РоссийскаяФедерация. Законы. О присоединении Российской Федерации к Конвенции УНИДРУА омеждународном финансовом лизинге [Электронный ресурс]: федер. закон от8.02.1998 г. № 16-Ф3. – Режим доступа:www.tehnolizing.ru/zakon_leasing.php
14. Россия:стратегия инвестирования в кризисный период: инвестиционный климат России /под ред. Мартынова А. С. – М.: ПАИМС, 1994. – 129 с.
15. РыбаковФ. Банковская система России: сегодня и завтра / Ф. Рыбаков // Экономика ижизнь. – 1995. – 5 авг.(№ 31). – С. 9.
16. Саблук П.Т. Аграрна економіка і політикав Україні: підсумки минулого та погляд на майбутнє: у 3 т. / П. Т. Саблук. –К.: ІАЕ УААН, 2001–. – Т. 2. – 2001. – 482 с.
17. Саблук П. Т. Агропромисловий комплексУкраїни: стан, тенденції та перспективи розвитку / П. Т. Саблук – К.: ІАЕУААН, 2000. – 601 с.
18. Северный А.Э. Вторичный рыноксельскохозяйственной техники / А. Э. Северный,М. А. Халфин // Достижения науки и техники АПК. – 2000. – № 9. – С. 25–28.