Об'єкт інформаційно-правових відносин

Реферат
 
«Об’єктінформаційно-правових відносин»

ПЛАН
 
1.        Предмет і об’єктінформаційно-правових відносин
2.        Інформація: поняття і культура інформації
3.        Право наінформацію
4.        Види і метаюридичної відповідальності в інформаційному праві
 

1. ПРЕДМЕТ І ОБ’ЄКТІНФОРМАЦІЙНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН
Особливість іскладність розуміння категорії об’єкт інформаційно-правових відносин обумовленапоширеністю у науковій юридичній літературі близьких за назвою але несинонімічних за юридичною наповненістю понять: “об’єкт правових інформаційнихвідносин”; “предмет інформаційних правовідносин”; “інформація як об’єкт права”та інші.
У більшостінормативно-правових джерел сучасного інформаційного законодавства України вякості об’єкту інформаційних правових відносин вказується інформація, якдокументовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали абомають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.Так визначаєтьсяінформація в статті 200 Цивільного Кодексу України. Аналогічне визначеннязустрічаємо в статті 1 та статті 8 Закону України “Про інформацію”. Зокремастаття 8 цього Закону, у порівнянні з ЦКУ поширює розуміння об ‘єкту інформаційнихвідносин до наступного формулювання: “Об’єктами інформаційних відносин єдокументована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузіполітики, економіки, культури, охорони здоров’я, а також у соціальній,екологічній, міжнародній та інших сферах”.
В такомурозумінні об’єкт інформаційних правовідносин як певне соціальне благоматеріального або нематеріального характеру, з приводу якого відбуваютьсяінформаційні правові відносини фактично збігається з розумінням предмету цихвідносин – інформацією.
Водночас,закріплене Конституцією України у статті 34 право на інформацію як “право кожного вільно збирати,зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в іншийспосіб — на свій вибір” дає підстави стверджувати, що саме з приводу здійсненнясуб’єктами права цієї нормативно закріпленої можливості відбуваються правовіінформаційні відносини. Іншими словами саме право на інформацію виступає об’єктом правових інформаційнихвідносин.
2. ІНФОРМАЦІЯ: ПОНЯТТЯІ КУЛЬТУРА ІНФОРМАЦІЇ
Значно звуженим учинному законодавстві та змістовно перекрученим виступає і закріплення самоїкатегорії “інформація”. На різних етапах історії наукового дослідження цьоготерміну підходи до його розуміння змінювались та збагачувались.
Походження слова”інформація” зв’язано з повідомленням, відомостями, освідомленням.Таке його значення протрималося приблизно до середини нашого століття. Саме вцей час, завдяки бурхливому розвитку телеграфу, телефону, радіо, телебачення йінших засобів масового спілкування і впливу з’явилася необхідність вимірюватикількість переданих зведень, тобто інформації.
Виниклиматематичні підходи до виміру інформації. Це привело до того, що значення слова”інформація” стало змінюватися, з’явилися його суперечливітлумачення.
Під впливомматематичних теорій поняття “інформація” усі частіше сталозв’язуватися з такою категорією як імовірність.
Найбільше чіткоцей зв’язок був встановлений і досліджена в роботі засновника теоріїінформації, члена Національної Академії Наук США Клода Эльвуда Шеннона«Математична теорія зв’язку», опублікованої в 1948 році .
У теорії К.Э.Шеннона інформація розглядається невизначеність, що як знімається, а ця,остання, у свою чергу, виміряється за допомогою імовірності. Але чи завждикількість інформації повинна вимірятися за допомогою імовірності? Виявляєтьсяне завжди.
Теорія К. Шеннонаназивається «ймовірносно-статистичною теорією інформації». Саме в ційтеорії від первісного, недостатньо чіткого представлення про інформацію, як прозведення, якими обмінюються люди, був зроблений перехід до точного поняття«кількість інформації». Це поняття в статистичній теорії визначалосяна основі на основі поняття “імовірність”.
Як відомо,поняття ” імовірність” завжди застосовується для опису невизначенихситуацій, коли ця невизначеність присуща чи нашим знанням про об’єкт, чи жсамому цьому об’єкту. Якщо повідомлення не дає нам нічого нового, не знімаєневизначеності, то, з позицій розглянутої теорії, передбачається, що в ньому неміститься інформації.
При такому підході,під інформацією стали розуміти лише такі зведення, що зменшують існувала доїхньої появи невизначеність, кількість можливих гіпотез, припущень і т.д.
Зменшенняневизначеності завжди зв’язано з вибором (добором) одного чи декількохелементів з якоїсь їхньої сукупності.
У статистичнійтеорії інформації ставилася задача підрахунку кількості переданої інформації,тому тут малися деякі відволікання від змісту, істотності, цінності,різнорідності й інших характеристик переданих повідомлень.
Однак, сама формалізаціяпоняття “інформація”, уперше здійснена в статистичній теорії, даланайбільше сильний поштовх до розвитку вивчення його змісту і стимулювалавиникнення інших концепцій поняття “інформація”, які розроблялисьКолмогоровим, Урсулом та іншими. Відповідно до статистичної теорії інформаціїодержувач (наприклад, людина) обов’язково повинна заздалегідь будуватигіпотези, задавати питання, на які він одержує позитивну чи негативнувідповідь. Але всім добре відомо, що іноді нам повідомляють таке, про що ми недогадувалися і ніяких гіпотез не будували. Так, величезна кількість населенняУкраїни до самого внесення в 1994 році змін у Кримінальний кодекс України — введення статті 198-1, не тільки не задавало собі відповідного питання, але іне догадувалося про принципову можливість здійснення комп’ютерних злочинів.Ситуація в цьому напрямку знаходить свої зміни тільки у 2001-2002 роках в зв’язку з набуттям чинності новимкримінальним кодексом, в якому передбачався вже відповідний розділ та почалаформуватись судова прецедентна база розгляду означеного виду кримінальнихсправ.
Наявністьподібних ситуацій свідчить, що статистична теорія інформації формалізувала невесь зміст, що відповідає повсякденному представленню про інформацію.
Така ситуаціясклалася не тільки в цій теорії, але й в інших теоріях (наприклад,кібернетичної теорії, теорії зв’язку і т.д.).
Наявністьнеймовірністних підходів до визначення поняття «кількість інформації»показало обмеженість концепції інформації як знятої невизначеності. Більшзагальне розуміння інформації виявилося зв’язаним з поняттям “розходження”, «розмаїтості».
Розумінняінформації як відомостей, даних чи як знятої невизначеності не є самоюзагальною характеристикою поняття “інформація” — це його приватна чиособлива форма. Кожне таке особливе поняття «працює» у своїй вузькійобласті.
Констатуючибагатоаспектність поняття “інформація” не можна на цій підставізалишити спроби дати загальне визначення цього поняття. Доречно звернути увагуна те, що невичерпність того чи іншого поняття, наявність у житті йогоособливих форм не повинні служити перешкодою для формулювання загальногопоняття. Наприклад, незважаючи на невичерпність видів і властивостей матерії,можливо дати єдине точне філософське визначення категорії «матерія»,чи, скажемо, звертаючи до юридичної науки, при наявності в житті величезногорізноманіття видів, типів і форм держав, проте, можна сформулювати єдині дляусіх їх загальні характерні ознаки, що допомагають дати загальне визначенняпоняттю «держава»(з погляду юридичної науки). При розгляді поняття«право» у юридичній науці, ученими-юристами звертається особливаувага на те, що це багатоаспектне поняття. Однак, проте, загальні визначенняцього поняття в юридичній науці сформовані й у достатньому ступені стабільні.
Повинно існуватиі досить загальне визначення поняття “інформації”, що відбивало биневичерпність видів і властивостей інформації.
Таке визначенняне може бути тільки формальним узагальненням тих понять “інформації”у їхній особливій формі, що існували і тих, котрі існують сьогодні.
Ясно, що теоріяінформації буде і далі розвиватися, тому ошукуване визначення, поняття повиннебути дане з «запасом», воно повиннео бути досить ємким. Для того, щобсформулювати його, варто не тільки узагальнити сучасні знання про інформацію,але і виявити історичні і логічні тенденції розвитку цього поняття, рух якихпоходить від знищення невизначеності до всебічного обліку категорійрозходження, різноманітності.
Якщо ранішепоняття “інформація” виступало як знята невизначеність, то зараз, усамому загальному виді, можна сказати, що “інформація”- це знята,знищена одноманітність, тобто встановлення розходження, розмаїтості затвердженням професора Урсула.
Найпростішоюодиницею виміру інформації є елементарне розходження, тобто розходження двохоб’єктів. Чим більше в сукупності відмінних один від одного елементів (причомупоняття «елемент» у даному випадку, варто розуміти поширено — це нетільки об’єкти, але і зв’язки, відносини і т.п.), тим більше ця сукупністьмістить інформації.
У механістичномурозумінні це наприклад, якщо в шухляді мається дві кулі, що відрізняються однавід іншої по кольору, то їхня сукупність має розмаїтість з кількістю інформаціїв один «біт» (двоична одиниця інформації). Якщо ж кулі нерозрізняються, то говорять, що в цьому відношенні сукупність не міститьінформації. Ми часто задаємо питання, що допускають лише відповіді«так» чи «ні», причому імовірність позитивної чи негативноївідповіді приблизно рівна. В усіх випадках кількість одержуваної інформаціїдорівнює одному біту; «біт» виступає як можлива міра розходження,розмаїтості елементів безлічі. Закономірний у цьому випадку, питання: як можутьбути ці наукові, неюридичні дані використані чи наступний виклад у дійсномудослідженні? Це може бути лише в тому випадку, якщо при розгляді поняття«засобу масової інформації» ми будемо відштовхуватися від розумінняінформації не просто як визначених даних, а таких даних, що несуть корисні,нові зведення. Це тим більше важливо для розгляду правового статусу засобів масовоїінформації й інформації взагалі так, як дає важливий критерій для віднесеннятих чи інших даних до поняття “інформація”.
Отже, інформаціяіснує там, де існує розходження, розмаїтість. Розходження, розмаїтість — об’єктивна основа інформації.
Та обставина, щоінформація як розмаїтість передається від одного об’єкта до іншого в процесівідображення, дозволило установити і нерозривний зв’язок відображення йінформації. Дослідження цього зв’язку привело до більш точного визначенняпоняття “інформація”.
Якщо спочаткузапропонована К. Шенноном, формула кількості інформації дозволяла визначити цюкількість, так сказати, «абсолютно», безвідносно до інших систем, тонаступна формула, що вимірює кількість інформації, яка міститься в одномуоб’єкті щодо іншого, тісно зв’язана з поняттям” відображення”.
Ідеальне завждивиступає відображенням матеріального. У такий спосіб інформаційнийвзаємозв’язок двох об’єктів — це не будь-який зв’язок, а лише узята увідбивному аспекті.
Як ужевідзначалося, інформація в самому загальному виді характеризується як поняття,що з’єднує найбільш загальні концепції інформації — розмаїтість і відображення.Мова йде тільки про ті розмаїтості, що об’єкт, що відбиває, містить провідбиваний, не про відображення сукупності його властивостей і сторін, а лишепро ту сторону відображення, що характеризує його розмаїтість.
Ґрунтуючись навизначенні поняття “інформація”, як відбитого розмаїтості, можназробити класифікацію видів інформації, у залежності від видів (форм)відображення і розмаїтості. Так, у залежності від видів відображення, у самомузагальному плані, існує інформація про неживу, живу природу і суспільство.Вищим видом інформації є соціальна інформація. Серед функцій соціальноїінформації, що мають важливе значення для визначення об’єкту інформаційнихправовідносин можна виділити: просвітительську, рекламну, ідеологічнууправлінську, відбивну, комунікативну. Усі вони здійснюються і через засобимасової інформації.
Семантична іпрагматична властивості інформації значно більш яскраво виражені в соціальнійінформації, що є найбільш складним і вищим видом інформації з усіх відомих.
Для соціальноїінформації важливий не тільки кількісний аспект (на що основну увагу звертаютьматематичні теорії інформації), а, насамперед, якісний, такі характеристикиінформації, як зміст і цінність. Говорячи про вищезгадані функції інформації(управлінської, відбивної, комунікативної), хотілося б докладніше зупинитися накомунікативній функції. Дана функція становить інтерес, як сполучна ланка міжпоняттям “інформація” і засобами масової комунікації (інформації). Задопомогою інформаційних процесів відбувається спілкування між людьми і їхколективами. Теорія інформації виникла, як теорія зв’язку, передачіповідомлень. Будь-яка система зв’язку складається з наступних п’яти частин:джерела інформації, що створює повідомлення; передавача, що перетворить, щокодує повідомлення, у сигнали, придатні для передачі по каналі зв’язку; самогоканалу зв’язку, середовища з’єднуючої приймач і передавач; приймача, що відновлюєі сприймає сигнали; чи адресата одержувача інформації.
У соціальнихсистемах джерелом може бути, напри- мір, учений, що виступає з лекцією потелебаченню.
Передавачем тут єтелепередавач, каналом зв’язку — може бути смуга частот виділена для даноїтелестанції, приймачем — телевізор, а адресатом — глядач телепередачі, скажемо,студент — заочник.
Оскільки сучасніваріанти математичної теорії абстрагуються від змісту і цінності переданоїінформації, вивчення комунікативних явищ у суспільстві необхідно, повиннедоповнюватися змістовним соціологічним та правовим аналізом.
Головним усоціальній інформації є аспект, що виражає значення і цінність інформації,тобто зв’язаний з положенням особистості, соціальних груп і класів усуспільстві, їхніми інтересами і потребами, мотивами їхньої діяльності, самоюцією діяльністю, їх емоційним і психічним станом, соціальним досвідом і т.ін.
Підсумовуючи усевищевикладене, можна сказати, що слово “інформація” укладає в собіважливий філософський зміст. ІНФОРМАЦІЯ — ВІДОБРАЖЕНА РІЗНОМАНІТНІСТЬ.«Різноманітість» означає порушена одноманітність.«Відображене»- означає, що порушення має відносний сенс, у залежностівід того, хто приймає інформацію. Інформація — це не те нове, що викладено,наприклад, у газетному повідомленні, а те нове, що отримано з нього. Сприйняттязагальновідомих фактів не є в повному розумінні інформація.
Усуперечпоширеній думці, факти самі по собі ні про що не говорять. Вони здобуваютьзначення в порівнянні з іншими фактами. Наприклад, якщо в пресі повідомляється,що в Харківській області скоєно 1000 злочинів, а ми не знаємо про який періодчасу мова йде, багато це чи мало, скільки відбувається таких злочинів в іншихобластях, то для читача це не інформація. Якусь відносно невелику інформаціюможе дати той факт, що за рік у тій же області розслідується 1000 злочинів(наприклад, квартирних крадіжок), тому, що можна собі представити, скільки часузаймає розслідування, судовий розгляд і наскільки вони є працеємкою справою.
Не можна вважати,що словосполучення “інформаційне повідомлення” — це «масломаслене», тому що інформація і є повідомлення.
У дійсностіінформаційне (сприймане як нове) повідомлення — порушена одноманітність іншихповідомлень (на тлі інших повідомлень інформаційне повідомлення передається нечасто).
Отже, інформація- щось нове. Але всяке нове засновано на чомусь старому. Нове, без старого несприймається. Щоб інформація дійшла до того, кому вона призначається, їїповторюють — цим створюється надмірність, тобто гарантована повнота інформації.У соціальних системах надмірність легко переходить у зверхнадмірність — занадточасто повторювану інформацію, що перестає сприйматися чи стосовно неївиробляється негативна установка. Така ситуація, зокрема, нерідко складається увідношенні вітчизняного законодавства, у тих випадках, коли ряд прийнятихзаконодавчих актів є «мертвонародженими», тобто не діючими чинеефективними. Стосовно такого законодавства в населення починає вироблятисянегативна установка, що відбивається і на відношенні до законодавства в цілому.Така ж ситуація виникає і з приводу низькоякісної реклами в засобах масовоїінформації. У цьому випадку інформація зачасту не сприймається суб’єктом.
3. ПРАВО НА ІНФОРМАЦІЮ
Широке розумінняправа на інформацію як право кожного на пошук і отримання, виготовлення,використання і зберігання, поширення і захист інформації у будь-який спосіб,вільно обраний особою, та не залежно від державних кордонів формується підвпливом теорій, що утворюють уявлення про ідейний зміст цього права. Ідейнийзміст спирається на на певні свободи, що утворює право на інформацію. Таксвобода думки і слова, право на вільне вираження своїх поглядів і переконань єодним з невід’ємних, непорушних прав людини. Саме на основі думок, що єприродним проявом особистості і її суб’єктивного відношення до об’єктивногосвіту в людей складаються власні погляди, а пізніше і переконання. Потребадумати виникає в людини в результаті одержання певної інформації з метоюнаступного її використання, а іноді і поширення. Головними засобами такогопоширення є слово, друк і зображення. Воно здійснюється за допомогою публічнихлекцій і виступу, у писемній формі, у тому числі через художні і наукові твори,діяльність друкованих засобів інформації, за допомогою радіо, кіно,телебачення, комп’ютерної техніки, виставки і таке інше.
Люди можутьвиражати свої погляди і переконання як особистості і через створені відповіднодо ст. 36 Конституції України об’єднання — політичні партії і суспільніорганзации в якості їхніх членів. Ці погляди і переконання реалізуються й уперіод виборів референдумів і під час здійснення передбаченого ст. 39Конституції права громадян проводити зборів, мітинги, ходи і демонстрації.Використання і поширення інформації здійснюється також за допомогоюпередбаченого ст. 41 Конституції права на використання і поширення результатівсвоєї інтелектуальної творчої діяльності. Жодна людина не може бути примушеноюдо відмовлення від вираження своєї точки зору по визначеному питанню, чинавпаки, виразити її проти свого бажання. Воля думки виключає допускякого-небудь тиску на людину з метою відмовлення його від власних чи переконаньнасильницького нав’язування неприйнятних для нього ідей. У той же час,наявність певних переконань не звільняє від необхідності підкорятися закону.Так, відповідно до ст. 35 Конституції ніхто не може бути звільнений відобов’язків перед державою по мотивах релігійних переконань.
Воля думки іслова є важливою умовою і проявом здійснення демократії, реальності права наінформацію, ідеологічного і політичного плюралізму, перетворенням у життяпринципу гласності, формування суспільної думки, вільної оцінки державноїполітики, існуючих напрямків наукової і художньої творчості, розмаїтостіпідходів до оцінки усіх хвилюючих суспільство питань, у ній знаходить своєвідображення духовна свобода особи.
ПоложенняКонституції України відповідають міжнародним стандартам у відношенні правлюдини, що закріплені в ст. 19 Загальної Декларації прав людини 1948 р., ст. 19Міжнародного Пакту про цивільні і політичні права, ст. 10 Європейськоїконвенції про права людини й інших міжнародно-правових документів. Вониконкретизуються і деталізуються в законах України “Про інформацію”(1992р.),“Про друковані засоби масової інформації (пресі) в Україні” (1992р.), ”Протелебачення і радіомовлення” (1993р.), “Про інформаційні агентства” (1995р.),“Про державну таємницю” (1994р.), частково в законах “Про захист інформації вавтоматизованих системах” (1994р.), “Про науково-технічну інформацію” (1993р.),“Про рекламу” (1996р.).
Заснована на волідумки і слова інформація повинна відповідати двом умовам: бути достовірною і невиходити за дозволені законом межі.
Інформація можезберігатися, використовуватися і поширюватися громадянами як індивідуально, такі через створені ними чи іншими особами засоби масової інформації. Вони можутьнаправляти індивідуально і колективно письмові звертання до державних органів,органів самоврядування, їх посадових осіб, які у свою чергу, зобов’язанірозглянути і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом термін.
Здійсненнявстановлених у ст. 34 Конституції прав повинне бути гарантовано. Найважливішоюгарантією в цій сфері є ліквідація цензури. Завдяки цьому держава відповідно дочинного законодавства зобов’язано забезпечити захист права на інформацію, правагромадянина на вільне без перешкод вираження своїх поглядів і переконань. Длявсіх громадян та їх об’єднань у цій області повинні бути забезпечені рівніправа й умови. Деякі додаткові права в сфері збору, використання і поширенняінформації надаються законом журналістам, деяким іншим професійним працівникамінформаційного обороту, що відбиває специфіку їхньої роботи.
Право наодержання інформації гарантується створенням системи вільного доступу доінформації, архівних, статистичних, бібліотечних і музейних фондів. Увідповідності зі ст. 38 Конституції України кожен громадянин має правоознакамливаться з офіційними даними про себе, що не є таємницею, що захищаєтьсязаконом. Посадові особи не повинні втручатися в діяльність засобів масовоїінформації. Вони зобов’язані піклуватися про забезпечення сприятливих умов длявикористання громадянином усіх доступних йому відомостей, отриманих череззасоби масової інформації.
Можливістьвикористання і поширення разноплановой інформації в Україні гарантується такожзабороною монополізації засобів масової інформації, прояви якого є доситьвагомими не тільки в країнах Заходу. Встановлюється мовний режим роботи засобівмасової інформації на державній мові (українській). У той же час, допускаєтьсявикористання, у тому числі засобами масової інформації для окремих районів чигруп населення російської мови, інших мов національних меншин України.
Держава здійснюєконтроль за дотриманням інформаційного законодавства. У сфері телебачення ірадіомовлення він покладається на Національну Раду з питань телебачення ірадіомовлення.
Масова інформаціяне може нав’язуватися населенню, а за своїм змістом повинна відповідати вимогамсуспільної думки.
Передбачені ст.34 Конституції права не мають абсолютного характеру. При їхньому здійсненнінеобхідно враховувати інтереси загальнолюдські, державні, читачів, слухачів,кіно і телевізійних глядачів усіх категорій. Саме для забезпечення прав і вольінших людей, інтересів і потреб суспільства в цілому установлюються певніграниці здійснення цих прав громадянином. Ці обмеження не повинні бутинадмірними, невідповідними тому суспільному інтересу, що з їх допомогоюзахищається. У більшості випадків вони прямо встановлюються законом іспрямовані на попередження зловживання громадянином наданими йому правами і т.ін.
Так, ст. 37Конституції прямо забороняється створення і діяльність політичних партій ігромадських організацій, програмні цілі чи дії яких спрямовані на ліквідаціюнезалежності України, скинення насильницьким шляхом конституційного ладу,порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки,незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпаленняміжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, зазіхання на права і волі людини,здоров’я населення. Звідси випливає заборона використання конституційних правдля пропаганди відповідної ідеології.
Воля словаобмежується в інтересах охорони державної, військової, комерційної, службової,лікарської й іншої таємниці, охорони конфіденційно отриманої інформації.Перелік даних, що є державною таємницею встановлюється законом. У відповідностізі ст. 39 Конституції обмеження права громадянина на збори, мітинги, ходи ідемонстрації може встановлюватися тільки судом і тільки в інтересахнаціональної безпеки і суспільного порядку. Таким чином, мова йде про переліккорисних для суспільства обмежень волі слова. Ті ж цілі переслідує заборонанеправдивої реклами, обмеження певних видів реклами і таке інше. Окреміобмеження прав і свобод громадянина передбачає ст. 64 Конституції в умовахвійськового або надзвичайного стану з указівкою терміну дії цих обмежень.
ЗаконодавствоУкраїни встановлює дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну чикримінальну відповідальність за порушення передбачених ст. 34 КонституціїУкраїни прав людини. Підлягають відповідальності особи, винні в безпідставномувідмовленні на одержання інформації, чи в її приховуванні знищенні;безпідставному відмовленні в поширенні певної інформації; поширенні інформаціїу відношенні особистого життя громадянина без його згоди особою, яка володієнею в наслідок своїх службових обов’язків; поширення не відповідних дійсностівідомостей, що принижують честь і гідність людини і т.ін.
Громадяни мають право вимагатиофіційного спростування відомостей, невідповідних дійсності, або принижуючих їхчесть і гідність. Відповідно до статті 32 Конституції кожному громадянинугарантується судовий захист права спростування недостовірної інформації просебе і членах своєї родини і права вимагати вилучення будь-якої інформації, атакож права на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяногозбиранням, збереженням, використанням і поширенням такої недостовірноїінформації.
Відповіднігарантії права на інформацію закріплюються і статтею 10 Закону україни “Проінформацію”. Такправо на інформацію забезпечується:
— обов’язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіональне госамоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;
— створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або си
— вільним доступом суб’єктів інформаційних відносин до статистичних даниархівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюютьслише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визнач ютьсязаконодавством;
-створенняммеханізму здійснення права на інформацію;
— здійсненням державного контролю за додержанням законодавства про інфо мацію;
— встановленням відповідальності за порушення законодавства проінформацію.
Використовуючипоняття “інформація” можна усвідомити і більш загальне поняття«засоби масової інформації», як систему організацій повідображенню розмаїтості суспільних процесів і навколишнього світу, щостворюють, обробляють і доводять до масового споживача інформацію.
Діяльність людининерозривно зв’язана з інформацією — одержанням, добором, виробництвом ізбереженням різного роду відомостей. Суспільна практика і зв’язані з неюінформаційні потоки впливають на світогляд, свідомість, духовний світ людей.
Соціальнаінформація містить дані про навколишню соціальну дійсність, відбиває точкизору, погляди індивідів, груп, класів на ті чи інші події, сприяє формуваннюсуспільної думки.
Найважливішіланки соціальної інформації — преса, радіо, телебачення, кіно, комп’ютерніінформаційні мережі. Вони, в переважній більшості, визначаються загальнимпоняттям — засоби масової інформації (ЗМІ). Комплекс ЗМІ — це предметдослідження фахівців не тільки в області евристики, психологів, педагогів,істориків, але також і філософів, юристів, хоча останні, як уже відзначалося,приділяли дослідженню правового статусу і ролі права на інформацію та засобівмасової інформації неадекватну їх значенню увагу.
Усе ще немаєсерйозних монографічних досліджень про інформаційне право у системінаціонального права, правовий статус засобів масової інформації, їхньої ролі вполітичному процесі, у здійсненні державних функцій, реалізації демократичнихінститутів, здійсненні прав і свобод громадян. Тим часом, інформаційні процесив сфері соціальної інформації, як могутня система впливу на свідомість людини,становить величезний інтерес для дослідника.
У деяких країнахсистема засобів масової інформації одержала свій розвиток ще до становленнязрілої державності, її державно-владних структур і відповідно зробила не малийвплив на формування незалежної державності.
Прикладом такогостановлення можуть служити США. Формування періодичної преси в ПівнічнійАмериці з властивої їй особливостями відбулося до виникнення державнихінститутів незалежних Сполучених Штатів.
Ще до того, якбули визначені і тим більше конституційно сформульовані і закріплені функції іпрерогативи трьох основних «гілок» державної влади США — виконавчої,законодавчої і судової, вже існували історично сформовані традиції американськоїпреси. Склалися особливості її діяльності в умовах плюралістичногоколоніального суспільства, викристалізувалася, загалом, її роль і місце всуспільно-політичному житті колоній.
Саме засобаммасової інформації належить ведуча роль у розробці Конституції США. За піврокув 1887-1888 р. у газетах штату Нью-Йорк було опубліковано 85 статей видатнихдержавознавців А. Гамильтона, Д. Мэдисона, Д. Джея, що обґрунтувалифедеративний лад США, поділ влади, систему стримувань і противаг, всі основніположення, що покладені в основу Конституції США.
Виконавчій ізаконодавчій владі ще потрібно було завоювати і, у якомусь ступені, навіть,відвоювати в преси практичну можливість формування суспільної думки країни.Інститут засобів масової інформації як комплексне утворення, що включає в себепресу, радіо, телебачення, кіно, інформаційні агентства — це особливий аспектгромадського життя будь-якої держави, де діють закони поширення інформації,розроблені теорією інформації і теорією зв’язку, а, крім того і сучаснимінформаційним правом.
 
4. ВИДИ І МЕТАЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРАВІ
 
За вищенаведенимиприкладами можна зробити висновки про те, що інформаційне право набуває відцілого комплексу інших галузей певні правові інститути, в тому числі й інститутінформаційно-правової відповідальності, що формується з норм, які розташовані вадміністративному, цивільному, кримінальному праві та в самому інформаційномуправі і відповідно інформаційному законодавстві. З одного боку це даєдодаткових підстав відносити інформаційне право до комплексної галузі права. Здругого – це підтверджує неможливість розірвання тісних взаємозв’язків міжрізними галузями права і законодавства. Головна мета інформаційно-правовоїюридичної відповідальності – максимальний захист та відновлення порушеногоправа на інформацію суб’єктів інформаційно-правовихвідносин.
Можна такожвизначити суто галузевий різновид інформаційно-правової відповідальності Такспираючись на положення національного законодавства, що стосується певних формакредитації представників ЗМІ в органах державної влади і органах місцевогосамоврядування[1], сформована практикапозбавлення акредитації таких представників рішенням відповідних керівниківтаких владних структур.
Законом встановлюється, що порядокдопуску журналістів і технічних працівників до приміщення органу державноївлади чи органу місцевого самоврядування, доступу до інформації та їхдокументів і технічних засобів здійснюється з урахуванням загального режиму(регламенту) роботи цього органу, умов і можливостей, які він має реально.Таким чином – інформаційно-правова відповідальність – це система заходівпримусового характеру, передбачених чинним законодавством, що призводять допретерпування порушником інформаційного законодавства певних обмежень вінформаційних правах і свободах.
Водночас така характеристика ірозуміння інформаційно-правової відповідальності дає підстави вважати, щоосновною метою такого виду відповідальності виступає забезпечення більшоїповноти реалізації інформаційних прав і свобод іншим суб’єктам інформаційнихправовідносин.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1.  Основиінформаційного права України: Навч. посіб. / В.С. Цимбалюк, В.Д. Павловський,В.В. Грищенко та ін. / За ред. М.Я. Швеця, Р.А. Калюжного, П.В. Мельника. – К.:Знання, 2004. – 274 с.
2.  ТедеевА.А. Информационное право. – М.: Эксмо-Пресс, 2005. – 463 с.
3.  М. А.Лапина, А. Г. Ревин, В. И. Лапин. Информационное право. Издательство:Юнити-Дана, 2004 г.
4.  В. И.Кутузов, А. Т. Раимова. Основы информационного законодательства: Издательство:Эдиториал УРСС, 2004 г.,
5.  ЗагородниковС. Н., Шмелев А. А… Основы информационного права: Учебное пособие:Издательство: Академический Проект, 2005 г.
6.  РассоловМ.М. Информационное право: Учебное пособие. – М.: Юристъ, 1999. – 400 с.
7.  КовалеваН.Н. Информационное право России: Учебное пособие. – М.: Издательско-торговаякорпорация «Дашков и К», 2007. – 360 с.
8.  Информационноеправо: Основы практической информатики. Учебное пособие / И.Л. Бачило, — М.:2001. – 352 с.