Облік та аналіз власного капіталу банку

–PAGE_BREAK–Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення та можуть складатися у паперовій формі та/або у вигляді електронних записів (у формі, яка доступна для читання та виключає можливість внесення будь-яких змін). У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.
Первинні документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних записів (непаперовій формі) повинні мати такі обов’язкові реквізити:
— назву документа (форми);
— номер та дату складання документа;
— назву підприємства (банку), від імені якого складений документ;
— місце складання документа;
— назву отримувача коштів;
— зміст операції (підстави для її здійснення);
— суму операції (цифрами та прописом). Сума операції може бути відображена цифрами за відсутності на документі суми прописом, якщо цей документ формується за допомогою програмного забезпечення в автоматизованому режимі або якщо це передбачено нормативними актами Національного банку України;
— номери рахунків за дебетом та кредитом;
— назву банку (отримувача та платника коштів) і його номер МФО;
— підписи осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення (підтвердження підпису на документі в електронному вигляді здійснюється за допомогою електронного коду працівника або електронного підпису).
Первинні документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних записів можуть мати й інші додаткові реквізити.
Документи, які надають клієнти банку, повинні мати підписи уповноважених службових осіб клієнта та відбиток його печатки. Підписи на всіх документах, а також печатки мають відповідати заявленим їх зразкам, а підтвердження достовірності підпису на документі в електронному вигляді обумовлюється в договорі про обслуговування клієнта через систему електронних платежів «клієнт-банк».
Первинні документи, які не містять обов’язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку.
Внесення виправлень до первинних документів не допускається, крім випадків, встановлених нормативними актами Національного банку України.
Банки самостійно визначають порядок формування та зберігання первинних документів, облікових регістрів і звітів, забезпечуючи їх сувору схоронність. При визначенні термінів зберігання первинних документів, облікових регістрів та звітів банки повинні керуватися «Переліком документів Національного банку України, установ і організацій його системи, акціонерно-комерційних та комерційних банків України із зазначенням строків зберігання», затвердженим постановою Національного банку України 23.12.96 N 327.
У разі зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації банки зобов’язані за власний рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників операцій, а також контролюючих та правоохоронних органів.
Вилучення первинних документів, облікових регістрів та звітів здійснюється тільки за постановою уповноважених державних органів відповідно до чинного законодавства України. Вилучення оформляється протоколом (актом), копія якого вручається під розписку відповідальній службовій особі банку.
Сукупність документів, на підставі яких банками здійснюється бухгалтерський облік та контроль, утворює банківську документацію. Форми документів та порядок їх застосування визначаються окремими нормативними актами Національного банку України.
Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов’язаних рахунках бухгалтерського обліку.
Регістри синтетичного та аналітичного обліку операцій — це носії спеціального формату (паперові, машинні) у вигляді відомостей, книг, журналів, машинограм тощо.
Банки самостійно розробляють та затверджують форми регістрів обліку з урахуванням того, що регістри синтетичного та аналітичного обліку повинні мати назву, період реєстрації операцій, прізвища і підписи або інші кодовані знаки, що дають змогу ідентифікувати осіб, які їх склали.
Ведення синтетичного обліку забезпечується за допомогою рахунків II, III, IV порядків Плану рахунків бухгалтерського обліку Національного банку України та Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України. Детальна інформація про кожного контрагента та кожну операцію фіксується на рівні аналітичного обліку на аналітичних рахунках. Аналітичні рахунки повинні містити обов’язкові параметри, визначені окремими вказівками Національного банку України. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожними відповідним рахункам синтетичного обліку.
 Банки самостійно визначають процедури перевірки тотожності даних аналітичного обліку оборотам і залишкам за балансовими та позабалансовими рахунками синтетичного обліку. Перевірка тотожності даних аналітичних рахунків відповідним рахункам синтетичного обліку обов’язково здійснюється не рідше одного разу на місяць, а за рахунками фізичних осіб в установах Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України — не рідше одного разу на рік.
Серед основних форм регістрів синтетичного обліку банки зобов’язані передбачати щоденний оборотно-сальдовий баланс. У щоденному оборотно-сальдовому балансі відображаються обороти за дебетом і кредитом за день, вихідні залишки за активом і пасивом за кожним балансовим рахунком четвертого порядку з проміжним підсумком за балансовими рахунками третього та другого порядків (аналогічно і за позабалансовими рахунками). В оборотно-сальдовому балансі відображаються підсумки за кожним класом рахунків і загальний підсумок за всіма рахунками установи банку. Правильність складання щоденного балансу оборотів та залишків контролюється рівністю дебетових і кредитових оборотів та залишків за активом і пасивом. Наявність такої рівності є обов’язковою умовою початку нового банківського дня.
Щоденний оборотно-сальдовий баланс перевіряється і підписується керівником і головним бухгалтером або особами, які ним уповноважені.
План рахунків банку — систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для детальної та повної реєстрації всіх банківських операцій і для забезпечення потреб складання фінансової звітності.
Враховуючи особливості побудови аналітичного рахунку, банки самостійно визначають власну систему аналітичного обліку, створюючи внутрішній план рахунків (сукупність усіх аналітичних рахунків банку).
Внутрішній план аналітичних рахунків має передбачати опис характеристики кожного рахунку або групи рахунків, порядок їх відкриття та закриття, а отже, має бути визначений відповідальний за його супроводження (на рівні банку — юридичної особи).
Всі рахунки (поточні, кредитні, депозитні та ін.), що відкриваються юридичним і фізичним особам, а також рахунки за внутрішніми операціями банку реєструються в книзі відкритих рахунків, яка ведеться в розрізі балансових рахунків четвертого порядку та включає такі позиції щодо рахунку:
— номер балансового рахунку;
— номер особового рахунку;
— код контрагента;
— найменування контрагента;
— дата відкриття рахунку;
— дата закриття рахунку.
Книга повинна бути пронумерована, прошнурована, засвідчена підписами керівника та головного бухгалтера банку, скріплена відбитком печатки банку та зберігатись у призначеної відповідальної особи.
Книгу відкритих рахунків можна вести на машинному (електронному) носії інформації. В цьому випадку повинна бути забезпечена можливість отримання інформації на паперовому носії (в обов’язковому порядку на 1 січня) і збереження архіву з обов’язковим роздрукуванням за станом на перше число звітного місяця змін, що відбулися протягом минулого місяця. Керівник установи банку повинен забезпечити захист інформації від несанкціонованого доступу.
Головний бухгалтер банку контролює правильність ведення книги відкритих рахунків.
У разі закриття рахунку в книзі проставляється дата його закриття. Номери закритих рахунків не можуть бути присвоєні новим клієнтам банку.
Облікова політика банку — це сукупність визначених у межах чинного законодавства принципів, методів і процедур, що використовуються установою банку для складання та подання фінансової звітності.
Облікова політика банку базується на основних принципах бухгалтерського обліку, яких банки повинні дотримуватися при веденні рахунків і складанні зовнішньої та внутрішньої звітності.
Банки ведуть бухгалтерський облік і складають фінансову звітність у валюті України. Операції в іноземній валюті відображаються в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності у валюті України з перерахуванням її за курсом Національного банку України на дату здійснення операції або складання звітності.
Операції повинні бути відображені в обліку в тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.
Банки висвітлюють обрану ними облікову політику шляхом опису:
— принципів обліку статей звітності;
— методів оцінки окремих статей звітності;
— фактів, що стосуються змін в обліковій політиці.
Облікова політика банку має враховувати методи оцінки активів та зобов’язань.
Оцінка — це процес визнання тієї суми коштів, за якою статті фінансової звітності мають визнаватися й обліковуватися у балансовому звіті та звіті про доходи і витрати.
Активи і зобов’язання мають бути оцінені та відображені в обліку таким чином, щоб не переносити наявні фінансові ризики, які потенційно загрожують фінансовому становищу установи, на наступні звітні періоди.
Активи і зобов’язання обліковуються пріоритетно за вартістю їх придбання чи виникнення (за первісною або поточною вартістю).
При обліку за первісною (історичною) вартістю активи визнаються за сумою фактично сплачених за них коштів, а зобов’язання — за сумою мобілізованих коштів в обмін на зобов’язання.
При обліку за поточною (ринковою) вартістю активи визнаються за тією сумою коштів, яку необхідно було б сплатити для придбання таких активів у поточний час, а зобов’язання — за тією сумою коштів, яка б вимагалася для проведення розрахунку у поточний час.
Приведення вартості активів у відповідність із ринковою здійснюється шляхом їх переоцінки.
Процедури бухгалтерського обліку повинні виключати можливість здійснення взаємозаліку (крім випадків, передбачених чинним законодавством) активів та зобов’язань, або доходів та видатків як у бухгалтерських записах, так і у фінансовій звітності, а саме:
— кредитів, депозитів й іншої кредиторської і дебіторської заборгованості різних юридичних та фізичних осіб;
— кредитів, депозитів й іншої кредиторської і дебіторської заборгованості одних і тих же юридичних та фізичних осіб, що враховуються в різних валютах та з різними строками погашення;
— депозитів та кредитів, наданих під заставу депозиту, якщо інше не визначене відповідними законодавчими актами;
— витрат та доходів тієї ж юридичної особи.
Банки мають обліковувати доходи та витрати відповідно до таких принципів:
— доходи та витрати обліковуються у періоді, до якого вони належать;
— поправки до витрат або доходів попереднього фінансового року враховуються на рахунках непередбачених витрат та доходів;
— отримані доходи, які належать до майбутніх періодів, обліковуються як відстрочені доходи;
— здійснені витрати та платежі, які належать до майбутніх періодів, обліковуються як відстрочені витрати.
Облікова політика визначає порядок створення та використання резервів на підставі чинного законодавства та нормативних актів Національного банку України. Резерви під активи створюються за рахунок витрат банку та мають використовуватися лише на цілі, для яких вони були створені.
Обов’язково мають бути розроблені та затверджені основні складові облікової політики банку:
— характеристика аналітичних рахунків внутрішнього плану рахунків;
— додаткові регістри аналітичного обліку та форми первинних документів, на підставі яких здійснюються операції (крім тих, що визначені в загальному порядку), включаючи форми документів для внутрішньої бухгалтерської звітності;
— правила документообороту та технології обробки облікової інформації;
— перелік визначених прав працівників банку на підписування документів;
— перелік операцій, що потребують додаткового контролю;
— порядок проведення інвентаризації і методи оцінки активів та зобов’язань;
— порядок контролю за здійсненими внутрішніми банківськими операціями;
— порядок розрахунків між філіями та іншими структурними підрозділами банку (внутрішньосистемні розрахунки);
— порядок фінансування (бюджетування) структурних підрозділів банку;
— порядок консолідації фінансової звітності асоційованих та дочірніх компаній;
— порядок застосування в обліку принципу нарахування доходів та витрат (включаючи порядок амортизації активів банку, створення та використання резервів);
— політика банку щодо роботи з цінними паперами (як придбаними, так і емітованими);
— процедури вивірки та контролю (операцій, звітності тощо);
— порядок реєстрації договорів;
— інші документи та рішення, необхідні для організації бухгалтерського обліку.
Будь-які зміни в обліковій політиці, що мають суттєвий вплив на показники звітного або майбутніх періодів, повинні бути описані з зазначенням їх причин і змін у відповідних статтях.
Зміни положень облікової політики на наступний рік та причини цих змін мають бути відображені у пояснювальній записці до річного звіту банку.
Не вважається зміною в обліковій політиці:
— нова облікова політика щодо операцій, які не є суттєвими;
— нова облікова політика щодо операцій, які відрізняються по суті від попередніх і не здійснювалися раніше.
Нова облікова політика застосовується до подій та операцій з часу їх виникнення.
На основі даних бухгалтерського обліку складається фінансова звітність.
Фінансова (бухгалтерська) звітність — це система взаємопов’язаних узагальнювальних показників, що відображають фінансовий стан банку та результати його діяльності за звітний період.
Метою складання фінансової звітності є надання повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан і діяльність банку користувачам для прийняття економічних рішень.
Фінансова звітність включає: звіт про прибутки та збитки, балансовий звіт, звіт про зміни в капіталі, звіт про рух грошових коштів і примітки до звітів (додатки залежно від потреб користувачів).
Потреби окремих користувачів (Національного банку України, податкових органів, органів статистики, керівництва банку) можуть бути задоволені шляхом встановлення інших (спеціальних) звітів (податкових декларацій, статистичних звітів, внутрішніх звітів тощо). Інші звіти, які включені до звітності банку, не є фінансовою звітністю.
Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Місячна і квартальна звітність є проміжною і складається наростаючим підсумком з початку звітного року.
Фінансова звітність має включати інформацію, яка є суттєвою та своєчасною для користувачів, виходячи з принципів безперервності, нарахування, обачливості, превалювання суті над формою та інших принципів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.
Інформація, що наведена у фінансових звітах та примітках до них, повинна бути зрозумілою, доречною, достовірною і порівнянною. Інформація повинна сприяти прийняттю правильних економічних рішень шляхом оцінок минулих, теперішніх та майбутніх подій, підтвердження чи коригування їх оцінок, зроблених у минулому. Крім того, має бути можливість зіставляти фінансові звіти за різні періоди, а також порівнювати звітність різних банків.
Банки зобов’язані публікувати річну фінансову звітність разом з аудиторським висновком згідно з чинним законодавством.
Фінансова звітність повинна бути оприлюднена шляхом:
— публікації у періодичних виданнях, доступних користувачам звітності;
— розповсюдження її серед користувачів у вигляді окремих друкованих видань.
Управлінська звітність — це звітність про стан та результати діяльності банку, яка використовується керівництвом (Правлінням банку) для планування, контролю та прийняття відповідних управлінських і економічних рішень. Метою управлінської звітності є надання можливості оперативно управляти банківськими ресурсами та оцінювати ризики.
Рекомендовані форми управлінської звітності, періодичність і рівень деталізації управлінської інформації залежить від внутрішньої організації банку та вимог менеджменту. Зміст звітів може змінюватися залежно від користувача та їх призначення. Рекомендованими формами управлінської звітності можуть бути:
    продолжение
–PAGE_BREAK– — звіт про зміни в балансі;
— аналіз змін статей балансу;
— звіт про зміни доходів та витрат;
— аналіз змін доходів та витрат;
— зведений фінансовий звіт;
— звіт про зміни капіталу;
— аналіз процентної дохідності та збитковості;
— звіт про позабалансові ризики;
— звіт про активи, придбані для подальшого продажу (в якому передбачена вартість їх придбання та поточна оцінка можливої ціни реалізації);
— звіт про зміни вартості портфеля інвестиційних цінних паперів;
— звіт про платоспроможність (достатність капіталу) та ліквідність.
Управлінська звітність формується шляхом використання додаткових параметрів рахунків аналітичного обліку.
Ведення податкового обліку дає змогу складати податкову звітність. Порядок ведення податкового обліку банки визначають самостійно. Цей порядок має бути відокремлений від фінансового обліку та передбачати можливість внесення змін у будь-які операції, визначені Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» та іншими законодавчими актами з питань оподаткування, не порушуючи методику фінансового обліку.
При обліку валових доходів та валових витрат доцільно вести податковий облік, використовуючи VIII клас «Управлінський облік» Плану рахунків бухгалтерського обліку або окрему підсистему з відкриттям рахунків у розрізі статей податкової декларації та додатків до неї.
Порядок складання декларації про прибуток банківської установи та інших форм звітності з питань оподаткування встановлюється Державною податковою адміністрацією України.

2. Облік власного капіталу банку
До власних ресурсів комерційних банків, або до банківського капіталу, належать фонди, які створюються банками для забезпечення фінансової сталості, комерційної і господарської діяльності, а також прибуток поточного і минулого років.
Структура банківського капіталу не є сталою за якісним складом і змінюється протягом року залежно від багатьох факторів, зокрема від якості активів, використання прибутку, політики банку щодо за­безпечення приросту капітальної бази тощо.
Частка власного капіталу комерційного банку у сукупних ресур­сах невелика, тоді як у сфері матеріального виробництва співвідно­шення власного і позиченого капіталів інше. Так, для промислового підприємства вважається нормою, коли власний капітал становить 50% загального капіталу, для комерційного банку ж достатнім вва­жається 8%. Це зумовлено специфікою банківської діяльності. Банк користується переважно чужими грошима, а власні кошти призна­чені передусім для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяль­ності. Інакше кажучи, власний капітал комерційного банку виконує в основному захисну функцію. Функція ж забезпечення оперативної Діяльності, яка для власних коштів підприємств сфери матеріально­го виробництва постає головною, для власного банківського капіта­лу є другорядною. Однак роль власного капіталу комерційного бан­ку як джерела забезпечення його оперативної діяльності на перших порахпісля його утворення є досить відчутною. За рахунок власного капіталу фінансується придбання меблів, організаційної та комп’ю­терної техніки, будівництво або оренда банківських офісів, упрова­дження систем банківського захисту, банківських технологій і сис­тем зв’язку.
Власний капітал комерційного банку може також використовува­тися для участі у власності акціонерних та спільних підприємств.
Для якісного аналізу структури власного капіталу важливо знати його складові. При цьому варто розрізняти два види капіталу банку:
1) капітал як сума всіх його фондів (П’ятий клас бухгалтерського балансу);
2) капітал, розрахований за спеціальною методикою Центрального банку, що потім використовується при розрахунку деяких обов’язкових нормативів; у даному випадку в загальний об’єм капіталу входять тільки фонди, сформовані за рахунок чистого прибутку і зменшені на ризикові активи (цінні папери і дебіторська заборгованість по господарській діяльності).
Для банку важливо стежити за розміром капіталу, розрахованим за методикою Центрального банку, оскільки при одержанні ліцензій на різні види банківських операцій приймається в увагу саме його величина.
У цілому капітал банку складається з:
— статутного фонду;
— резервів банку;
— нерозподіленого прибутку.
Статутний фонд формується як за рахунок коштів шляхом емісії акцій, так і за рахунок внесків матеріальних і нематеріальних активів, а також цінних паперів третіх осіб (це не характерно для українських банків, тому що законодавчо внески акціонерів можливі тільки у виді коштів). Аналіз практичних даних свідчить, що в закордонних банках на долю матеріальних активів приходиться до 70% суми статутного капіталу, що значно скорочує можливості банку по його використанню як ресурс кредитування і знижує його платоспроможність і ліквідність. Аналогічна ситуація виникає при значній частці нематеріальних активів у статутному капіталі банку.
При формуванні статутного фонду комерційні банки емітують як прості акції, так і привілейовані. Привілейовані акції як об’єкт інвестицій зв’язані з меншим ризиком, чим прості, але і рівень дивідендів по них нижче середнього рівня дивідендів (звичайно він фіксується у вигляді визначеного відсотка від номінальної вартості акції), виплачуваних по простих акціях, крім того вони не дають права голосу на зборах акціонерів. Частка привілейованих акцій у капіталі банку набагато нижче, ніж простих. Попит на перші на ринку вкрай низький, оскільки великі інвестори воліють приймати активну участь у керуванні банком (що дає їм володіння простими акціями). Але вирішити цю проблему можна, випускаючи в достатній кількості конвертовані привілейовані акції.
Великі банки з гарною репутацією мають можливість розміщення своїх акцій на фондовому ринку і, маніпулюючи курсом акцій і визначаючи рівень дивідендів, проводять ефективні операції з метою витягу додаткового прибутку. Для невеликих банків можливість мобілізації додаткових ресурсів за допомогою випуску акцій істотно утруднена. Подібне положення порозумівається тим, що, по-перше, у результаті нестабільної економічної ситуації в країні і нерозвиненості фондового ринку дрібні інвестори побоюються вкладати кошти в невеликі маловідомі нові банки; і по-друге, ці банки, як правило, належать обмеженому колу засновників і випуск нових акцій може привести до втрати їхнього контролю над банком, тому вони накладають вето на збільшення статутного капіталу шляхом випуску нових акцій. У силу вищезгаданих причин можливості ефективного керування власним капіталом у невеликих банків серйозно утруднені. Таким чином, мобілізація коштів шляхом випуску і розміщення акцій — це відносно дорогою і не завжди прийнятний для банку (з погляду контрольного пакета акцій) спосіб фінансування. Дешевше і вигідніше залучити ресурси вкладників, чим нарощувати власний капітал.
Резерви банку також прирівнюються до власних засобів, однак деякі з них при розрахунку банківського капіталу не враховуються. Банківські резерви формуються за рахунок прибутку банку. Резерви банку включають:
— резервний фонд — призначений для покриття можливих великих збитків банку;
— резервний фонд під знецінення цінних паперів — призначений для покриття збитків, що виникають при падінні курсу цінних паперів, що знаходяться в портфелі банку;
— резерв по позичках — використовується для погашення можливих втрат по позичках і формується за рахунок витратної частини банку;
— фонд економічного розвитку — формується в розмірі, установленому на зборах акціонерів, і призначений для розвитку банку (придбання нерухомості для банку, устаткування, заохочення працівників і т.д.).
Нерозподілений прибуток — сума, що це накопичується, прибутку, що залишається в розпорядженні банку. Наприкінці періоду (року, кварталу) сума всіх результативних рахунків банку зараховується на рахунок прибутків і збитків. Частина цих засобів направляється на виплату дивідендів, податків, формування резервних фондів. Частина, що залишилася — нерозподілений прибуток — являє собою фонд коштів, яким розпоряджається керівництво банку і збори акціонерів.
Власний капітал відіграє важливу роль у забезпеченні стійкості пасивів і прибутковості банків. Одним зі способів управління власним капіталом банку є дивідендна політика. В умовах фінансової нестабільності і нерозвиненості фондового ринку багато українських банків забезпечують ріст власного капіталу шляхом нагромадження прибутку. Капіталізація дивідендів — це нерідко найлегший і найменш дорогий спосіб поповнити акціонерний капітал. Разом з тим ряд банків визначив, що курс їхніх акцій залежить від рівня виплачуваних дивідендів, тобто ріст дивідендів веде до росту курсу акцій, що дозволяє збільшити капітал банку на суму перевищення ринкової вартості акції над номінальною. Таким чином, висока прибутковість акцій полегшує нарощування капіталу за допомогою продажу додаткових акцій за ціною набагато вище номінальної вартості акції.
Капітал банку обліковується у п’ятому класі. Він включає привнесений капітал, нерозподілений прибуток і визначає залишковий інтерес власників банку в активах за вирахуванням зобов’язань. Фінан­совий результат від діяльності банку, як уже зазначалось, безпосередньо відображається на рахунках цього класу.
П’ятий клас включає такі складові власних коштів банку:
—статутний капітал та інші фонди банку;
—результат поточного року;
—результати переоцінки основних засобів.
Інші фонди містять загальні резерви та прибуток минулих років. Це кошти, що повинні забезпечувати зобов’язання банку та покривати збитки.
Результат поточного року формується за рахунок чистого прибутку і є показником ефективності діяльності банку.
Згідно з чинними правилами рахунки п’ятого класу можуть кореспондувати з дебіторами, кредиторами та рахунками готівкових коштів лише у разі сплати дивідендів та внесків від акціонерів, збільшення капіталу банку шляхом переоцінки активів. У всіх інших випадках рахунки п’ятого класу кореспондуються тільки між собою.
Капітал банку — це залишковий інтерес банку в активах за вирахуванням зобов’язань.
Загальні резерви та прибуток минулих років — це кошти, що мають забезпечувати зобов’язання банку та покривати збитки.
Прибуток чи збиток минулих років — це залишковий результат діяльності банку за минулі роки.
Результат поточного року формується за рахунок чистого прибутку, що визначається як різниця між доходами (рахунки шостого класу) та видатками (рахунки сьомого класу), що визнаються за правилами фінансового обліку. На рахунках прибутку відображається економічний, а не касовий прибуток. Економічний прибуток є показником ефективності діяльності банку за відповідний період.
Рахунки цього класу можуть кореспондувати з дебіторами, кредиторами та рахунками готівкових коштів лише у разі сплати дивідендів та внесків від акціонерів, збільшення капіталу банку шляхом переоцінки активів. У будь-якому іншому разі рахунки п’ятого класу кореспондують тільки між собою.
50 Статутний капітал та інші фонди банку
500 Статутний капітал банку
5000 П Зареєстрований статутний капітал банку Призначення рахунку: облік зареєстрованого розміру статутного капіталу банку. Облік акцій ведеться за номінальною вартістю.
За кредитом рахунку проводяться суми  збільшення зареєстрованого статутного капіталу.
За дебетом рахунку проводяться суми зменшення зареєстрованого статутного  капіталу або суми несплаченого у  встановлений строк зареєстрованого  капіталу.
5001 КП Несплачений зареєстрований статутний капітал банку Призначення рахунку: облік сум  зареєстрованого, але несплаченого  статутного капіталу.
За дебетом рахунку проводяться суми  зареєстрованого, але несплаченого  статутного капіталу в кореспонденції з  рахунком N 5000 «Зареєстрований статутний капітал банку.
За кредитом рахунку проводяться суми сплаченого статутного капіталу або суми  несплаченого у встановлений строк зареєстрованого капіталу.
5002 КП Власні акції банку, які придбані в акціонерів Призначення рахунку: облік придбаних та не знищених банком акцій. На рахунку  відображаються суми акцій, викуплених у їх власників. Акції обліковуються за  номінальною вартістю. Різниця між  номінальною вартістю та вартістю викупу списується у межах кредитових залишків спочатку з рахунку N 5010 „Емісійні різниці“, потім — з рахунку N 5030  „Прибутки та збитки минулих років“, а в разі нестачі — з рахунку N 5040 „Прибуток чи збиток минулого року, що очікує затвердження“.
За дебетом рахунку проводяться суми  придбаних акцій.
За кредитом рахунку проводяться суми  реалізованих та анульованих акцій.
5003 П Дивіденди, які направлені на збільшення статутного капіталу Призначення рахунку: облік капіталізованих дивідендів, направлених на збільшення статутного капіталу до часу його реєстрації.
За кредитом рахунку проводяться суми дивідендів, направлених на збільшення  статутного капіталу.
За дебетом рахунку перераховуються суми дивідендів: а) на рахунки NN 5000 „Зареєстрований статутний капітал банку“ та 5010 „Емісійні різниці“ — у разі реєстрації нових акцій; б) сплачуються акціонерам банку або зараховуються на рахунок N 5030 „Прибутки  та збитки минулих років“ (за рішенням  акціонерів) — у разі відмови в реєстрації.
501 Емісійні різниці
5010 П Емісійні різниці  Призначення рахунку: облік різниці між номінальною вартістю акції та ціною її розміщення, включаючи позитивну різницю між офіційними обмінними курсами гривні до іноземних валют на дату підписання установчого договору (номінальна вартість) та дату фактичного внесення коштів як внеску в іноземній валюті до статутного капіталу банку. При подальшому викупі власних акцій різниця між номінальною вартістю та ціною викупу акцій списується з цього ж рахунку в межах залишку.
За кредитом рахунку проводяться суми позитивної різниці при первинному та подальшому розміщенні акцій.
За дебетом рахунку проводяться суми списання різниці між ціною викупу та номінальною вартістю акцій у разі викупу власних акцій у межах залишку.
502 Загальні резерви банку
5020 П Загальні резерви Призначення рахунку: облік загальних резервів під певні ризики банку (наприклад, кредитні ризики). Цей рахунок кореспондує тільки з рахунками п’ятого класу.
За кредитом рахунку проводяться суми розподіленого прибутку, направленого на формування фондів.
За дебетом рахунку проводяться суми на покриття збитків.
5021 П Резервні фонди Призначення рахунку: облік резервних фондів банку. Фонди створюються згідно із законодавством. Резервні фонди банку утворюються за рахунок прибутку. Кошти резервних фондів призначені для покриття можливих збитків та інших витрат. Відрахування в резервні фонди здійснюється в розмірах, передбачених законодавством.
За кредитом рахунку проводяться суми надходжень у резервні фонди.
За дебетом рахунку проводяться суми на покриття збитків та інших витрат, передбачених законодавством.
503 Результати минулих років
5030 АП Прибутки та збитки минулих років Призначення рахунку: облік підтвердженого  прибутку минулих років, що залишається у  розпорядженні банку після нарахування дивідендів, відрахувань у загальні  резерви та резервні фонди банку. Залишок за рахунком банку-юридичної особи може  бути або пасивним — у разі прибутку,  або активним — у разі підтвердженого непокритого збитку минулих років.
За дебетом рахунку проводяться: а) покриття суми збитку минулого року; б) відрахування загальних резервів на  рахунок N 5020 „Загальні резерви“; в) списання емісійних різниць у разі  недостатності коштів на рахунку N 5010 „Емісійні різниці“.
За кредитом рахунку проводяться: а) суми підтвердженого прибутку, що  залишається у розпорядженні банку; б) повернення загальних резервів з рахунку N 5020 „Загальні резерви“.
504 Результати минулого року, що очікують затвердження
5040 АП Прибуток чи збиток минулого року, що очікує затвердження  Призначення рахунку: облік прибутку до його розподілу за рішенням зборів акціонерів та обліку збитку. За цим рахунком прибуток чи збиток формується в останній робочий день звітного року.
За кредитом рахунку проводяться суми доходів, перерахованих в останній робочий день звітного року або покриття  затвердженого збитку з рахунку N 5030  „Прибутки та збитки минулих років“.
За дебетом рахунку проводяться: а) суми витрат, перерахованих в останній робочий день звітного року; б) суми розподілу затвердженого прибутку; в) списання емісійних різниць у разі  недостатності коштів на рахунках NN 5010 „Емісійні різниці“ та 5030 „Прибутки та збитки минулих років“.
    продолжение
–PAGE_BREAK–51 Результати переоцінки
5100 П Результати переоцінки основних засобів Призначення рахунку: облік результатів переоцінки основних засобів.
За кредитом рахунку проводиться сума дооцінки основних засобів.
За дебетом рахунку проводиться сума уцінки основних засобів або списання основних засобів з балансу в межах нарахованої раніше суми за кожним інвентарним об’єктом окремо.
5101 П Результати переоцінки нематеріальних активів  Призначення рахунку: облік результатів переоцінки нематеріальних активів.
За кредитом рахунку проводяться суми дооцінки нематеріальних активів.
За дебетом рахунку проводяться суми уцінки нематеріальних активів або списання нематеріальних активів з балансу в межах нарахованих раніше сум за кожним нематеріальним активом окремо.
5900 АП Результат поточного року
Призначення рахунку: облік фінансових результатів (прибутку або збитку) поточного року. Якщо банк реєструє прибуток, то рахунок має кредитове сальдо. Якщо збиток, то дебетове сальдо — тоді рахунок вважається контрпасивним.
За кредитом рахунку проводяться суми а)перерахування в останній робочий день звітного періоду залишків рахунків доходів банку; б)перерахування в останній робочий день звітного року збитку на рахунок «Збитки, що очікують затвердження».
За дебетом проводяться суми: а)перерахування в останній робочий день звітного періоду залишків рахунків витрат банку; б)перерахування в останній робочий день звітного року прибутку на рахунок «Прибуток минулого року, що очікує затвердження».
Система рахунків для обліку операцій з формування статутного капіталу банку
Статутний капітал банку формується шляхом випуску і продажу акцій його учасникам—юридичним і фізичним особам. Відповідно до цього розробляється методика відображення операцій з формування статутного капіталу банку.
У процесі діяльності банку статутний капітал може зменшуватися за умови зменшення кількості його учасників. Як збільшення, так і зменшення статутного капіталу відбувається лише за рішенням загальних зборів учасників з обов’язковою наступною реєстрацією змін у Національному банку України та в Комісії з цінних паперів і фондового ринку при Кабінеті Міністрів України. Ці установи контролюють також, щоб статутний капітал формувався тільки за рахунок власних (а не позичених чи залучених) коштів учасників, як правило, з прибутку та спецфондів, накопичених з цією метою.
Синтетичний облік статутного капіталу ведеться на пасивному балансовому рахунку № 500 «Зареєстрований статутний капітал банку», який має два субрахунки: № 5000 «Сплачений зареєстрований статутний капітал банку» і № 5001 «Несплачений зареєстрований статутний капітал банку». Аналітичний облік ведеться в розрізі акціонерів банку.
Крім того, для обліку операцій, пов’язаних з рухом коштів з формування статутного капіталу — випуском (емісією) акцій, їх продажем, скуповуванням, нарахуванням емісійних різниць та дивідендів,— використовуються ще й такі рахунки:
№ 3530 «Несплачений статутний фонд»;
№ 3630 «Внески за незареєстрованим статутним фондом»;
№ 5010 «Емісійні різниці»;
№ 3120 «Власні акції банку в портфелі на продаж, викуплені в акціонерів»;
№ 6203 «Результат від торгівлі цінними паперами»;
№ 3631 «Кредиторська заборгованість перед акціонерами за дивіденди».
Для формування статутного капіталу банку, за місцем його створення, в регіональному управлінні Національного банку України відкривається тимчасовий рахунок для внесків засновників.
Внески можуть здійснюватися як до реєстрації, так і після реєстрації статутного капіталу банку. Тому для відображення операцій зареєстрованого, але не сплаченого статутного капіталу послуговуються також рахунком № 3530 «Несплачений статутний фонд», а незареєстрованого — рахунком № 3630 «Внески за незареєстрованим статутним фондом».
На приклад:
Перший випадок. Облік операцій, коли статутний капітал зареєстровано.
1. На реєстрацію статутного фонду:
Д-т  рахунку  № 3530 «Несплачеиий статутний фонд»     120 000 грн.
К-т рахунку № 5001 «Несплачепий зареєстрований статутний
капітал банку»                                                                     120 000 грн.
2. На отримання грошових коштів в міру їх надходження:
Д-т рахунку № 1200 «Коррахуноку Національному
банку України»                                                                    40 000 грн.
К-т рахунку № 3530 «Несплачепий статутний фонд»                 40 000 грн.
3. Одночасно, в міру внесення коштів, на зменшення несплаченого і збільшення сплаченого статутного капіталу до зареєстрованої суми:
Д-т рахунку № 5001 «Несплачений зареєстрований статутний
капітал банку»                                                                     40 000 грн.
К-т рахунку № 5000 «Сплачений зареєстрований капітал
банку»                                                                                  40 000 грн.
Другий випадок. Облік внесення коштів за оголошеним і незареєстрованим статутним капіталом у розмірі 120000 грн., який реєструється в процесі внесків.
1. На часткове внесення грошей на тимчасовий рахунок:
Д-т рахунку № 1200 «Коррахупоку Національному банку
України»                                                                               40 000 грн.
К-т рахунку № 3630 «Внески за незаресстровапим статутним
фондом»                                                                               40 000 грн.
2. На відображення реєстрації статутного фонду в процесі внесків:
Д-т рахунку № 3530 «Несплачений статутний фонд»                 120 000 грн.
К-т рахунку № 5001 «Несплачений зареєстрований статутний
капітал банку»                                                                     120 000 грн.
3. На зарахування коштів, внесених до реєстрації у вже зареєстрований статутний фонд:
Д-т рахунку № 3630 «Внески за незареєстрованим статутним
фондом»                                                                               40 000 грн.
К-т рахунку № 5000 «Сплачений зареєстрований статутний капітал
банку»                                                                                  40 000 грн.
4. Подальші операції внесення грошей, за вже зареєстрованим статутним капіталом здійснюються через рахунок № 3530 «Несплачений статутний фонд»:
Д-т рахунку № 1200 «Коррахуноку Національному банку
України»                                                                               80 000 грн.
К-т рахунку № 3530 «Несплачений статуті ти фонд»                 80 000 грн.
Таким чином, поступово закривається дебет рахунку № 3530.
5. Одночасно з операцією 4 відображається наступне збільшення сплаченого статутного капіталу:
Д-т рахунку № 5001 «Несплачений зареєстрований статутний
капітал банку»                                                                     80 000 грн.
К-т рахунку № 5000 «Сплачений зареєстрований статутний
Капітал банку»                                                                     80 000 грн.
Після цієї операції статутний капітал банку сформовано в.зареєстрованій сумі 120 000 грн., що відображено по кредиту рахунку № 5000 «Сплачений зареєстрований статутний капітал банку».
Забороняється розміщення акцій серед засновників або інвесто­рів, відповідно до чинного законодавства, за вартістю, меншою за номі­нальну. У випадках реалізації за вищою ціною, ніж їх номінальна вартість, виникає емісійний дохід, який обліковується на пасивному рахунку № 5010 «Емісійні різниці». Його використання регламентується установчими документами банку.
В обліку ці операції відображають таким чином.
1. На оголошення та реєстрацію статутного капіталу в сумі 120 000 грн.:
Д-т рахунку № 3530 «Несплачений статутний фонд»
                                                                           на суму 120 000 грн.
К-т рахунку № 5001 «Несплачений зареєстрований статутний
капітал банку»                                                   на суму 120 000 гри.
2. На реалізацію (розміщення) акцій в сумі 125 000 грн.:
Д-т рахунку  № 1200 «Коррахунок у Національному банку
України»                                                            на суму 125 000 грн.
К-т рахунку  № 3530 «Несплачепий статутний фонд»
                                                                           на суму 120 000 грн.
К-т рахунку  № 5010 «Емісійні різниці»                            на суму 5000 грн.
3. Одночасно на суму повністю сплаченого статутного капіталу, тобто на 120 000 грн.:
Д-т рахунку № 5001 «Несплачений зареєстрований капітал банку»
120 000 грн.
К-т рахунку № 5000 «Сплачений зареєстрований капітал банку»
120 000 грн.
Банки можуть здійснювати викуп акцій власної емісії у акціонерів, а потім, виходячи з необхідності, їх перепродавати, розповсюджувати серед своїх працівників або анульовувати, що знаходить відповідне відображення в бухгалтерському обліку. Розглянемо це на прикладах.
1. Викуп акцій.
Для обліку руху викуплених акцій в акціонерів у плані рахунків передбачено активний рахунок № 3120 «Власні акції банку у портфелі на продаж, викуплені в акціонерів». При здійсненні цих операцій складають бухгалтерські проводки.
На викуп:
Д-т рахунку № 3120 «Власні акції банку в портфелі па продаж,
викуплені в акціонерів»                                                       9000 грн.
К-т рахунку Д-№ 1200 «Коррахунок у Національному
банку України»                                                                    9000 грн.
На відображення в межах пасивного рахунку № 5000 «Сплачений зареєстрований капітал банку» на окремому субрахунку «Акції, що перебувають у власному банку»:
Д-т рахунку № 5000 «Сплачений зареєстрований капітал
банку»                                                                                  9000 грн.
К-т рахунку № 5000 «Сплачений зареєстрований капітал банку», субрахунок «Акції, що знаходяться у власності банку»              9000 грн.
2. Перепродаж викуплених акцій.
Перепродаж за номіналом вартістю 9000 грн. передбачений бухгалтерськими проводками.
На надходження грошових коштів:
Д-т рахунку № 1001 «Банкноти та монети в касі банку»  9000 грн.
            № 1200 «Коррахунок у Національному банку»    9000 грн.
К-т рахунку № 3120 «Власні акції банку в портфелі на продаж,
викуплені в акціонерів»                                                       9000 грн.
Одночасно на відображення за статутним фондом, що акції вже не перебувають у власності банку:
Д-т рахунку № 5000 «Сплачений зареєстрований капітал банку»,
субрахунок «Акції, що знаходяться у власності банку»   9000 грн.
К-т рахунку № 5000 «Сплачений зареєстрований капітал
банку»                                                                                  9000 грн.
Перепродаж акцій може здійснюватися як за номінальною вартістю, так і за ціною, вищою або нижчою від номіналу. Відображення різниці між ціною викупу та продажу, тобто прибутку або збитку, здійснюється на окремому активно-пасивному рахунку № 6203 «Результат від торгівлі цінними паперами на продаж».
Розглянемо ці випадки на прикладах.
Перепродаж акцій за ціною, вищою від номіналу—за 9500 грн. при номіналі 9000 грн.
На надходження грошових коштів:
Д-т рахунку № 1200 «Коррахунок у Національному банку
України»                                                                               9500 грн.
К-т рахунку № 3120 «Власні акції банку в портфелі на продаж,
викуплені в акціонерів (за номіналом)                               9000 грн.
К-т рахунку № 6203 «Результат від торгівлі цінними паперами на
продаж» (в даному випадку прибуток)                                       500 грн.
Одночасно на відображення за статутним капіталом, що акції вже перебувають у власності банку:
Д-т рахунку № 5000 «Сплачений зареєстрований капітал банку»,
субрахунок «Акції, що знаходяться у власності банку»   9000 грн.
К-т рахунку № 5000 «Сплачений зареєстрований капітал
банку»                                                                                  9000 грн.
Перепродаж акцій за ціною, нижчою від номіналу—за 8500 грн. при номіналі 9000 грн.
На надходження грошових коштів:
Д-т рахунку № 1200 «Коррахунок у Національному банку
України»                                                                               8500 грн.
Д-т рахунку № 6203 «Результат від торгівлі цінними паперами на
продаж» (у даному випадку збиток)                                  500 грн.
К-т рахунку № 3120 «Власні акції банку в портфелі на продаж,
викуплені в акціонерів» (за номіналом)                                       9000 грн.
Одночасно на відображення за статутним капіталом, що акції вже не перебувають у власності банку:
Д-т рахунку № 5000 «Сплачений зареєстрований капітал банку», субрахунок «Акції, що знаходяться у власності банку»              9000 грн.
К-т рахунку № 5000 «Сплачений зареєстрований капітал
банку»                                                                                  9000 грн.
3. Анулювання викуплених акцій.
Д-т рахунку № 5000 «Сплачений зареєстрований статутний капітал банку», субрахунок «Акції, що знаходяться у власності банку»;
К-т рахунку № 3120 «Власні акції банку в портфелі на продаж, викуплені в акціонерів».
До операцій, пов’язаних із обліком статутного капіталу, нале­жать також операції з нарахування дивідендів акціонерам, індексація акцій та облік витрат на випуск і розповсюдження акцій власної емісії.
4. Нарахування дивідендів акціонерам за акціями банку.
На суму нарахованих дивідендів:
Д-т рахунку № 5040 «Прибуток минулого року, що очікує затвердження», субрахунок «Оголошені дивіденди»;
К-т рахунку № 3631 «Кредиторська заборгованість перед акціонерами за дивіденди».
Виплата нарахованих дивідендів:
Д-т рахунку № 3631 «Кредиторська заборгованість перед акціонерами за диві­денди»;
К-т рахунків: № 1001 «Банкноти та монети в касі банку» або
№ 1200 «Коррахуноку Національному банку України».
5. Індексація акцій.
Д-т рахунку № 5020 «Загальнірезерви» (за рахунок прибутку);
К-т рахунку № 5000 «Сплачений зареєстрований статутний капітал банку».
6. Відображення витрат на випуск і розповсюдження акцій власної емісії.
Д-т рахунку № 7104 «Комісійні витрати за операціями з цінними паперами»;
К-т рахунків: № 1001 «Банкноти та монети в касі банку»
або № 1200 «Коррахуноку Національному банку України».
Відображення в обліку результатів переоцінки основних засобів:
З метою приведення балансової вартості основних засобів у відповідність  до ринкових  цін  установи  банків  мають  право проводити переоцінку основних засобів.
Якщо  балансова  вартість  об’єкта  основних   засобів збільшується  в  результаті переоцінки (дооцінка),  збільшення має відображатись як зростання капіталу.
Результати дооцінки основних засобів відображаються проводкою:
     Дебет рахунків
     N 4400 «Операційні основні засоби»;
     N 4500 «Неопераційні основні засоби»;
     Кредит рахунка
     N 5100 «Результати переоцінки основних засобів».
Уцінка  основних  засобів  здійснюється   за   рахунок дооцінки  за цим об’єктом,  а при недостатності суми дооцінки – за рахунок витрат банку (рахунок N 7499 “Інші небанківські операційні витрати”, субрахунок «Переоцінка основних засобів»).
При цьому здійснюється проводка:
     Дебет рахунків
     N 5100 «Результати переоцінки основних засобів»;
     N 7499  “Інші  небанківські  операційні витрати”,  субрахунок «Переоцінка основних засобів»;
     Кредит рахунків
     N 4400 «Операційні основні засоби»;
     N 4500 «Неопераційні основні засоби».
Переоцінка основних  засобів  відображається  в  аналітичному обліку за кожним об’єктом основних засобів.
Якщо внаслідок наступної переоцінки вартість основних засобів підвищується,  сума  дооцінки відноситься на доходи в розмірі суми раніше віднесеної на витрати сум уцінки за цим об’єктом, а різниця — на рахунок N 5100 «Результати переоцінки основних засобів».
Суми дооцінки,  що враховані за рахунком N  5100  «Результати переоцінки   основних   засобів»   за   об’єктами,   які  повністю замортизовані або реалізуються,  відносяться  на  рахунок  N  5030 «Прибутки минулих років».

3. Аналіз достатності капіталу за системою «CAMEL»
  Базельський комітет з банківського нагляду і регулювання був створений керуючими центральними банками 10 країн Заходу наприкінці 1974р. Членами комітету є Бельгія, Канада, Франція, Німеччина, Італія, Японія, Люксембург, Нідерланди, Швеція, Швейцарія, Англія, США. У роботі Комітету беруть участь представники як центральних банків, так і органів нагляду. Комітет не має офіційні повноваження, його висновку не мають юридичної чинності. Головна задача Комітет-вироблення правил банківського нагляду.
    продолжение
–PAGE_BREAK–Базельська угода 1988р., відоме за назвою «Internnational Covergence of Capital Measures and   Capital Standards» являють собою спробу застосувати єдині правила регулювання банківської діяльності в індустріально розвитих країнах Заходу. Регулювання банківської діяльності, розроблене Банком міжнародних розрахунків (БМР) у Базелі,- це загальний підхід, але кожна країна має визначену волю, тому що центральні банки кожної з країн самі встановлюють економічні нормативи з урахуванням рекомендацій БМР. Основні цілі Базельської угоди:
консолідація закордонних відділень з головною конторою банку; координація ступеня ризику в різних країнах; уніфікація вимог достатності капіталу банку з урахуванням ступеня ризику.
Центральне місце в сучасних системах оціночних показників діяльності комерційних банків належить показнику достатності власного капіталу.
У  1978 році в США був прийнятий стандарт адекватності сукупного банківського капіталу. Банківський капітал структурно складається з двох частин: базового (акціонерний капітал плюс накопичені резерви) і додаткового (різні боргові зобов’язання терміном погашення не менш 7 років і деякі види цінних паперів, які не можна віднести до базового капіталу). Американський стандарт визначав, що відношення між величиною сукупного капіталу і сумою банківських активів повинне бути не менш 9%. Потім до 1988р. у США вимога достатності капіталу було встановлено на рівні 5% суми всіх активів, але з 1992р. усі банки США задовольняють загальносвітовим стандартам, рівним 8% активів, зваженим з урахуванням ризику.
У  1988 р. на міжнародній нараді представників великих банків (м. Базель) була прийнята нова методика розрахунку ліквідності балансу банку.
Принципово новим підходом з’явилося те, що в основу методики був покладений показник достатності капіталу банку, а активи банку стали оцінюватися по ступені ризику. При цьому сума активів банку збільшується на окремі позабалансові статті.
Серед найбільш відомих методів оцінки достатності капіталу банку можна виділити два:
метод, рекомендований Базельською угодою 1988р.; американську систему, що зветься «CAMEL». Відповідно до Базельської угоди достатність капіталу банку оцінюється за допомогою наступних показників:
співвідношення між капіталом  1 (основного) і 2 (додаткового) рівні;
норматив достатності капіталу, розрахований як відношення основного капіталу і сукупного капіталу до активів, зваженим з урахуванням ступеня ризику. Розмір ризику коливається від 0% до 100%.
ДО/Ар*100%=8%, де ДО-капітал банку;
Ар-активи, зважені з урахуванням ступеня ризику.
Для першого показника установлюється вимога, відповідно до якого співвідношення між основним і додатковим капіталом повинне бути в межах 1:1, тобто додаткові елементи не повинні перевищувати основний капітал.
Для другого показника було встановлено, що основний капітал повинний бути дорівнює 4% від загальної суми активів, зваженої по ризику; сукупний капітал (основний плюс додатковий) повинний дорівнювати 8% від загальної суми активів, зважених по ступені ризику.
Для розрахунку названих показників весь капітал банку поділяється на два види:
капітал першого рівня; капітал другого рівня. Капітал першого, чи основний (базовий) капітал, включає:
1) оплачений акціонерний капітал (цілком оплачені прості акції банку). При цьому вартість переданого в оплату акцій майна (майнових прав) вказується в реальній оцінці. Реальність оцінки майна і майнових прав засвідчується аудиторами;
2) привілейовані акції, безстрокові і термінові;
3) розкриті резерви, тобто опубліковані законодавчі й інші види резервів, створені за рахунок капіталізації частини нерозподіленого прибутку банку, а також утворені за рахунок доходів від продажу власних нерозподілених акцій банку понад номінальну вартість або інші подібні доходи (емісійні доходи);
4) опублікований нерозподілений залишок прибутку минулих років, що залишився в розпорядженні банку;
5)  звичайні акції дочірніх консолідованих компаній банку, оплачені третіми особами-учасниками.
З базисного капіталу виключається: враховані в складі капіталу банку нематеріальні активи, що не мають реальної оцінки і неопубліковані збитки поточного року.
Капітал другого рівня (додатковий капітал) складається з наступних елементів:
1) резерви для переоцінки активів у результаті коливання курсів валют;
2) резерви для переоцінки активів, що числяться на балансі у виді цінних паперів;
3) резерви для покриття збитків, можливих у майбутньому, але не спостерігаються в цей момент. Ці резерви не повинні перевищувати 1,25% суми активів, зважених по ступені ризику;
4) резерви на випадок знецінення активів у межах 1,5% від сум, зважених по ступені ризику активів, у виняткових випадках 2%;
5) безстрокові не підмети викупу привілейовані акції;
6) безстрокові привілейовані акції, що можуть бути викуплені на базі опціону емітента;
7) субординовані облігації конвертовані в звичайні акції на базі опціону емітента;
8) безстрокові субординовані зобов’язання;
9) субординовані зобов’язання на фіксований термін. Достатність капіталу має статичний і динамічний аспекти. Статичний аспект досить простий. Це погоджені Базельським комітетом положення, згідно яким жоден банк, що приймає депозити і видає кредити, не повинний мати статутний капітал менш 5 млн.ЕКЮ. Жоден банк не має права приступати до діяльності, якщо він не відповідає цій вимозі по капіталі; вже існуючим банкам з капіталом менше зазначеного дається час на виправлення положення. В окремих випадках був передбачений проміжний ліміт 1 млн. ЕКЮ до кінця перехідного періоду (кінець 1992р.) Ця директива набрала сили з 1 січня 1993р. у дванадцятьох країнах — членах.
Інші країни-учасниці Базельського комітету також в основному схвалили цю міру. Разом з тим для національних органів регулювання було передбачене право установити більш високий рівень мінімального капіталу.
Мінімальний капітал дорівнює сумі збитків, що банк у стані витримати, виплативши усі свої борги. Для клієнтів це гарантія життєздатності банків і впевненість у тім, що банк не зникне безвісти, без усякої надії на повернення довірених йому засобів.
Динамічний аспект достатності капіталу більш складний. Він зв’язаний з обов’язковим дотриманням банками так званих «Базельських нормативів і стандартів». Основним показником надійності банків служить коефіцієнт Кука, що виражає відношення капіталу банку до активів, зваженим по ступені ризику, що повинний складати не менш 8%.
В останні роки відбулася зміна і жорсткість коефіцієнта Кука з 4% до 8% (на кінець 1992р.), що автоматично викликало збільшення суми капіталів банків.
Радою Базельського комітету в 1988 р. рекомендовано внести зміни й уточнення в методику розрахунку капіталу банку й активів, зважених з урахуванням ступеня ризику.
Отже, базисний капітал (капітал першого порядку) містить у собі: власний капітал банку, нерозподілений прибуток минулих років і відкриті резерви, формовані з чистого прибутку після сплати податків, — і повинний складати 50% капітальної бази банку. Капітал другого рівня (додатковий капітал) повинний складатися з наступних елементів:
1) непубликуемих чи схованих резервів, переоцінних резервів;
2) загальних резервів для покриття сумнівних кредитних вимог;
3) гібридні інструменти типу позикового капіталу (безстрокових привілейованих акцій з виплатою фіксованих дивідендів, що накопичуються, довгострокових привілейованих акцій у Канаді, Франції, Німеччині, безстрокових боргових зобов’язань у Великобританії, конвертованих облігацій у США);
4) субординованих облігацій.
Сукупна величина базисного і додаткового капіталу являє собою валовий капітал банку. Однак для розрахунку рекомендованих Банком міжнародних розрахунків нормативів використовуються: показник чистого власного капіталу банку, що визначається шляхом зменшення валового капіталу на інвестиції в дочірні неконсолідовані компанії; кредити інвестиційного характеру позичальникам, зв’язаним з банком; прямі і непрямі інвестиції в капітал кредитних установ, що мають банківську ліцензію; ділову репутацію.
Розрахунок достатності капіталу відповідно до вимог Базельського комітету повинний бути відбитий у спеціальній формі фінансової звітності банків.
Активи банку зважують по ступені ризику з виділенням п’яти груп ризику: 0, 10, 20, 50 і 100%.Структура зважування також знайшла відображення у фінансовій звітності банків. При цьому позабалансові статті також зв’язані з визначеним ризиком для банку. Наприклад, банк від імені клієнта надає гарантії, беручи за ці послуги комісійні. Навіть якщо йому не прийдеться виконувати гарантійних зобов’язань, він ризикує. Інший приклад такого ризику- надання банком своєму клієнту комерційного чи документарного акредитива. Базельським договором визначений ступінь ризику по основним трьох типах позабалансових статей. Ці показники ризику використовуються, коли позабалансовий ризик переводиться в ризик, що асоціюється з активами. Наприклад, гарантія має показник ризику, що дорівнює 100%. Це означає, що вона може придбати форму кредитування клієнта, але несе визначений банківський ризик. Основні вимоги Базельської угоди.
1)  Основний капітал банку, чи головна вимога достатності капіталу банку, полягає в тім, щоб розмір акціонерного капіталу банку був не менш 4% від суми активів, зважених з урахуванням ступеня ризику,
Основний капітал =4%RAA
2)  Сума основного капіталу банку, резервів на погашення збитків по позичкових операціях і субординованих боргових інструментів повинна бути не менш 8% від суми активів, зважених з урахуванням ступеня ризику: Основний капітал+Резерви кредитного ризику+Субординовані інструменти = 8%КАА.
Викладений підхід до визначення достатності капіталу не є єдино можливим. Але він володіє поруч достоїнств у порівнянні з менш складним підходом на основі порівняння власних і позикових засобів банку.
А саме:
1)  дозволяє порівнювати банківські системи різних країн;
2) дає можливість враховувати ризик по позабалансових зобов’язаннях;
3) робить бажаної неризикову діяльність банку;
4) сприяє зниженню ризиків перекладу однієї валюти в іншу;
5) характеризує «реальний» капітал банку;
6) сприяє перегляду стратегії банків убік відмовлення від невтримного нарощування кредитів при мінімальному капіталі, віддаючи перевагу не обсягу кредитування, а якості;
7)  заохочує уряд зменшити зайву регламентацію діяльності банків, оскільки в ній з’являється більше елементів саморегулювання, і приділяти більше увагу нагляду за ними. Дотримання встановленого мінімуму капіталу і його співвідношень ще не гарантує надійності банку. Більшість банків, що потерпіли крах за останні кілька років, задовольняли вимогам «Базельських нормативів», принаймні по своїй останній опублікованій звітності. Це свідчить про те, що показник достатності капіталу легко піддається перекручуванню з боку окремих банків.
Основні недоліки цього показника:
1)  неточності у визначенні складених елементів капіталу, що дозволяє зм’якшити вимоги до капіталу з боку окремих банків. Як приклад можна привести Японію, де банки 45% нереалізованого приросту своїх портфелів цінних паперів порахували як додатковий капітал (капіталу другого порядку). Американці вважають такі тяжко уловимі активи, як права на керування портфелем заставних, як капітал 1 порядку;
2)     недостатньо докладна диференціація активів по ступені ризику;
3) заниження в ряді випадків вимог до резервів;
4) великі допуски в розмірі мінімального капіталу. Так, у Німеччині зазначений мінімум спеціально не обговорений у законі, але органи банківського контролю в даний момент вимагають дотримання мінімуму в 3 млн.марок для банків, що не ведуть депозитних операцій і 6 млн.марок для банків, що приймають внески від юридичних і фізичних осіб. Однак на практиці контролюючі органи при перереєстрації банківської ліцензії наполягають на підвищенні статутного капіталу до 10 млн. марок. У США   розмір мінімального капіталу взагалі не є єдиним для всієї країни, міняючись у залежності від місця розташування банку. До того ж він дуже незначний і коливається в межах від 50тис. до 1млн. доларів.
Необхідно відзначити, що ефективність роботи комерційних банків залежить від загального стану національної економіки, більш-менш успішної діяльності людей. Банкам приходиться діяти в умовах коливання рівня пропозиції та попиту на їхні послуги, конкуренції, різноманітних ризиків і т.д. Тому рекомендації з управлінських рішень повинні впливати з загальної оцінки всебічного аналізу діяльності комерційного банку — його рейтингу. Рейтинг визначають по стандартній системі, що дає можливість розглядати усі банки під одним кутом зору. Вона базується на аналізі основних показників фінансового стану банку і дає можливість зосередитися на головних його компонентах. Такою системою є загальновідома система «CAMEL», на базі якої (з урахуванням специфічних особливостей національної банківської системи) визначають рейтинг комерційних банків України. Це прерогатива спостережливих органів. У нашій країні ці обов’язки покладені на департамент пруденційного нагляду Національного банку України, а також відповідні служби регіональних відділень НБУ. Рейтингову оцінку кожного комерційного банку визначають у два етапи — виставляючи «попередню» і «остаточну» оцінки. На «попередньому» етапі рейтинг   складають по звітності комерційних банків. У результаті банк одержує відповідну рейтингову оцінку. Якщо банку виставлене «3», «4» чи «5» і при цьому він не знаходиться в режимі фінансового оздоровлення, ліквідації, чи банкрутства припинення діяльності, його варто терміново інспектувати. Якщо ж положення погане і банк переведений на один з вище перерахованих проблемних режимів, то за ним встановлюють особливий нагляд НБУ.
У ході детальної перевірки на місці визначається «остаточна» рейтингова оцінка даної установи.
Системою рейтингу банків передбачається визначення таких понять:
високий ступінь імовірності банкрутства найближчим часом; є цілий ряд серйозних недоліків; стан банку настільки критичне, що вимагає негайної фінансової допомоги з боку чи власників інших джерел;
якщо не застосувати оперативних мір, спрямованих на поліпшення ситуації, і не надати фінансової допомоги, виникне необхідність злиття цього банку з іншим, придбання його якоюсь чи установою його ліквідації.
За результатами аналізу капіталу банку визначають рейтингову оцінку. При цьому керуються такими критеріями:
Рейтинг 1 (сильний) одержують банки:
у який показники платоспроможності і достатності капіталу значно перевищують нормативні значення 8% і 4% відповідно;
які мають кращі, чим в інших банках показники капіталу;
які за результатами інспекторських перевірок мають активи відмінної якості.
Рейтинг 2 (задовільний)   одержують банки:
у який показники платоспроможності і достатності капіталу вище нормативних 8% і 4% відповідно;
які мають кращі серед банків своєї групи показники капіталу;
які за результатами інспекторських перевірок на місці мають активи задовільної чи приблизно середньої якості.
Рейтинг 3 (середній)   одержують банки:
у який показники основного і сукупного капіталу відповідають
установленим нормативам;
які мають середнє положення серед інших банків по показниках капіталу;
які за результатами інспекторських перевірок на місці мають активи як мінімум середньої якості.
Рейтинг 4 (граничний)   одержують банки:
які виконують приблизно один із двох установлених нормативів;
які входять в останню чи третину чверть банків своєї групи по показниках капіталу;
явно слабкі чи ті, котрі за результатами інспекторських перевірок на місці мають проблеми по якості активів.
Рейтинг 5 (незадовільний)   одержують банки:
які порушують установлені чи нормативи мають негативні показники капіталу (дефіцит капіталу);
які мають гірші серед банків групи показники капіталу;
які за результатами інспекторських перевірок на місці мають гранична чи незадовільна якість активів.
Відповідно до  вимог  Законів  України «Про Національний банк   України» та  «Про  банки  і  банківську  діяльність» та з метою забезпечення стабільної діяльності банків і своєчасного  виконання  ними  зобов’язань  перед  їх   вкладниками НБУ затвердив  Інструкцію  про порядок регулювання діяльності банків в Україні.
     Ця Інструкція  вводиться  з  метою  забезпечення   стабільної діяльності  банків та своєчасного виконання ними зобов’язань перед вкладниками,  а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і   втраті   капіталу  через  ризики,  що  притаманні  банківській діяльності.
     Інструкція розроблена   відповідно   до  загальноприйнятих  у міжнародній практиці принципів і стандартів.
    продолжение
–PAGE_BREAK–Регулятивний капітал є одним з найважливіших  показників діяльності   банків,   основним   призначенням  якого  є  покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть  на себе в процесі своєї діяльності,  та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків.
     Банки з  метою  визначення  реального  розміру  регулятивного капіталу  з  урахуванням  ризиків  у  своїй діяльності зобов’язані постійно оцінювати якість  усіх  своїх  активів  і  позабалансових зобов’язань  (здійснювати  їх класифікацію,  визначати сумнівні та безнадійні щодо погашення);  здійснювати відповідні коригування їх вартості   шляхом  формування  резервів  для  покриття  очікуваних (можливих)  збитків  за   зобов’язаннями   контрагентів.   Банки формують  резерви  за  такими  активними  операціями:   кредитними операціями;   операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 30  днів та умовними  до отримання нарахованими доходами за активними операціями;  коштами, розміщеними  на  кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах),  які  визнані  банкрутами  або  ліквідовуються   за рішенням  уповноважених органів,  або які зареєстровані в офшорних зонах.
     Порядок класифікації  активних  операцій банків і визнання їх нестандартними,  формування  та  використання  резервів   під   ці операції,  мінімальний розмір резервів під активні операції банків установлюється    відповідними     нормативно-правовими     актами Національного банку.
Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) капіталу та додаткового (2-го рівня) капіталу.
     Основний капітал уважається незмінним і таким, що не підлягає передаванню,  перерозподілу  та повинен повністю покривати поточні збитки.
     Додатковий капітал має менш постійний характер та його розмір піддається змінам.
Основний  капітал  (капітал  1-го  рівня)  складається з таких елементів:
     а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал.
     За підсумками року  на  основі  фінансової  звітності  розмір статутного   капіталу   коригується   на   індекс  девальвації  чи ревальвації гривні за  рахунок  і  в  межах  валових  доходів  або валових   витрат   банку   відповідно   до   методики,  визначеної Національним банком.
     б) розкриті  резерви,  що  створені  або збільшені за рахунок нерозподіленого  прибутку  (резерви,  що  оприлюднені   банком   у фінансовій звітності):
     дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу;
     емісійні різниці.  Емісійні  різниці (емісійний дохід) – сума перевищення доходів,  отриманих підприємством від первинної емісії (випуску)  власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав);
     резервні фонди, що створюються згідно із законами України;
     загальні резерви,  що створюються під невизначений ризик  при проведенні банківських операцій;
     прибуток минулих років;
     прибуток минулих років, що очікує затвердження.
Ці складові частини включаються до капіталу 1-го  рівня  лише за умови, що вони відповідають таким критеріям:
     відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку  після оподаткування  або  з прибутку до оподаткування,  скоригованого на всі потенційні податкові зобов’язання;
     призначення резервів та фондів і рух коштів по цих резервах і фондах окремо розкрито в оприлюднених звітах банку;
     фонди мають бути в розпорядженні банку з метою необмеженого і негайного їх використання для покриття збитків;
     будь-яке покриття  збитків  за  рахунок  резервів  та  фондів проводиться лише через рахунок прибутків та збитків.
     в) загальний   розмір   основного   капіталу  визначається  з урахуванням розміру очікуваних (можливих) збитків за  невиконаними зобов’язаннями контрагентів та зменшується на суму:
     недосформованих резервів під можливі  збитки  за:  кредитними операціями;    операціями   з   цінними   паперами;   дебіторською заборгованістю;  простроченими понад  30  днів  та  сумнівними  до отримання нарахованими доходами за активними операціями;  коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках  (резидентах  і нерезидентах),   які  визнані  банкрутами  або  ліквідовуються  за рішенням уповноважених органів,  або які зареєстровані в  офшорних зонах;
     нематеріальних активів за мінусом суми зносу;
     капітальних вкладень у нематеріальні активи;
     збитків минулих років і збитків минулих  років,  що  очікують затвердження;
     збитків поточного року.
 Додатковий  капітал  (капітал  2-го рівня) складається з таких елементів:
     резерви під стандартну заборгованість інших банків;
     резерви під стандартну заборгованість клієнтів за  кредитними операціями банків;
     результат переоцінки  статутного   капіталу   з   урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні;
     результат переоцінки основних засобів;
     прибуток поточного року;
     субординований борг,    що    враховується    до     капіталу (субординований капітал).
Субординований капітал включає кошти,  що  залучені  від юридичних осіб — резидентів і нерезидентів, як у національній, так і в іноземній валюті на умовах субординованого боргу.
     Субординований борг   –  це  звичайні  незабезпечені  боргові капітальні   інструменти   (складові   елементи   капіталу),   які відповідно  до  угоди  не  можуть  бути взяті з банку раніше п’яти років,  а  у  випадку  банкрутства  чи   ліквідації   повертаються інвестору  після  погашення  претензій усіх інших кредиторів.  При цьому  сума  таких  коштів,  уключених  до   капіталу,   не   може перевищувати  50  відсотків  розміру основного капіталу з щорічним зменшенням на 20 відсотків від його  первинної  вартості  протягом п’яти останніх років дії угоди.
На капітал 2-го рівня накладаються такі обмеження:
     при розрахунку    загальної   суми   регулятивного   капіталу загальний розмір додаткового капіталу не може бути більше ніж  100 відсотків основного капіталу;
     розмір субординованого  капіталу  не  може  перевищувати   50 відсотків розміру основного капіталу.
Для  визначення  розміру  регулятивного  капіталу  банку загальний розмір капіталу 1-го і 2-го рівнів додатково зменшується на балансову вартість таких активів:
     акції та   інші  цінні  папери  з  нефіксованим  прибутком  у портфелі банку на продаж та інвестиції, які випущені банком;
     інвестиції в  капітал  (що не консолідуються) інших банків та фінансових установ у розмірі 10 і більше відсотків  їх  статутного капіталу та в дочірні установи;
     кошти, що вкладені в інші  банки  на  умовах  субординованого боргу.
Мінімальний розмір регулятивного капіталу банку
Національний  банк  установлює   норматив   мінімального розміру  регулятивного капіталу (Н1),  якого всі банки зобов’язані дотримуватися.
Мінімальний  розмір  регулятивного  капіталу (Н1) діючих банків має становити:
     а) для місцевих кооперативних банків:
     на 17 січня 2003 року — не менше ніж 1000000 євро,
     на 1 січня 2004 року — не менше ніж 1150000 євро,
     на 1 січня 2005 року — не менше ніж 1300000 євро,
     на 1 січня 2006 року — не менше ніж 1400000 євро,
     на 1 січня 2007 року — не менше ніж 1500000 євро;
     б) для  банків,  які  здійснюють свою діяльність на території однієї  області  (регіональних),  у  тому  числі   спеціалізованих ощадних та іпотечних:
     до 17 січня 2003 року — не менше ніж 3000000 євро,
     на 1 січня 2004 року — не менше ніж 3500000 євро,
     на 1 січня 2005 року — не менше ніж 4000000 євро,
     на 1 січня 2006 року — не менше ніж 4500000 євро,
     на 1 січня 2007 року — не менше ніж 5000000 євро;
     в) для  банків,  які  здійснюють свою діяльність на території всієї України  (міжрегіональних),  у  тому  числі  спеціалізованих інвестиційних і розрахункових   (клірингових),   центрального кооперативного банку:
     до 17 січня 2003 року — не менше ніж 5000000 євро,
     на 1 січня 2004 року — не менше ніж 5500000 євро,
     на 1 січня 2005 року — не менше ніж 6000000 євро,
     на 1 січня 2006 року — не менше ніж 7000000 євро,
     на 1 січня 2007 року — не менше ніж 8000000 євро.
Мінімальний розмір  регулятивного  капіталу  (Н1)  знову створених банків має становити:
     а) для місцевих кооперативних банків:
     до одного року діяльності — 1000000 євро,
     до двох років діяльності — 1100000 євро,
     до трьох років діяльності — 1200000 євро,
     до чотирьох років діяльності — 1350000 євро,
     починаючи з п’ятого року діяльності — 1500000 євро;
     б) для банків,  які здійснюють свою діяльність  на  території однієї   області  (регіональних),  у  тому  числі  спеціалізованих ощадних та іпотечних:
     до одного року діяльності — 3000000 євро,
     до двох років діяльності — 3500000 євро,
     до трьох років діяльності — 4000000 євро,
     до чотирьох років діяльності — 4500000 євро,
     починаючи з п’ятого року діяльності — 5000000 євро;
     в) для банків,  які здійснюють свою діяльність  на  території всієї  України  (міжрегіональних),  у  тому  числі спеціалізованих інвестиційних   і   розрахункових   (клірингових),    центрального кооперативного банку:
     до одного року діяльності — 5000000 євро,
     до двох років діяльності — 5500000 євро,
     до трьох років діяльності — 6000000 євро,
     до чотирьох років діяльності — 7000000 євро,
     починаючи з п’ятого року діяльності — 8000000 євро.
Національний  банк  залежно  від  економічного становища країни,  стану світових фінансово-кредитних і валютних  ринків  та відповідно  до  змін  курсу  національної  валюти може переглядати мінімальний  розмір  регулятивного  капіталу.  У   разі   значного підвищення  значення  нормативу мінімального розміру регулятивного капіталу  для  банків   встановлюється   перехідний   період   для нарощування  капіталу  згідно  з  розробленими  банками програмами капіталізації.
Залучення коштів на умовах субординованого боргу з метою урахування цих коштів  до  капіталу  банку  може  здійснюватися  у вигляді кредитів/депозитів від банків та депозитів інших юридичних осіб (небанківських установ).
Мінімальна    сума    залучених    коштів    на   умовах субординованого боргу  для  врахування  цих  коштів  у  розрахунок капіталу банку становить 100 тис.грн.
Банк має право залучати кошти на умовах  субординованого боргу  в  іноземній  валюті  в  тому  випадку,  якщо  ним отримано письмовий дозвіл Національного  банку  на  здійснення  операцій  з валютними  цінностями  в частині залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України та/або міжнародних ринках.
Кошти на умовах  субординованого  боргу  залучаються  на   строк  не  менше  п’яти  років  і  повинні  мати  первинний  строк погашення не раніше ніж через п’ять років.
Норматив адекватності регулятивного  капіталу  (норматив платоспроможності) (Н2) відображає  здатність  банку  своєчасно і в повному обсязі  розрахуватися  за   своїми   зобов’язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру.  Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більша частка  ризику,  що  її  приймають на себе власники банку;  і навпаки: чим нижче  значення  показника,  тим більша частка ризику,  що її приймають на себе кредитори/вкладники банку.
Норматив адекватності регулятивного капіталу встановлюється  для  запобігання  надмірному  перекладанню  банком кредитного ризику  та ризику неповернення банківських активів на кредиторів/вкладників банку.
Значення показника адекватності регулятивного капіталу визначається як співвідношення  регулятивного  капіталу  банку  до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем  кредитного  ризику  та  зменшених  на суму створених відповідних резервів за активними операціями.
Для розрахунку адекватності регулятивного капіталу банку його  активи  поділяються  на  п’ять  груп  за  ступенем ризику та підсумовуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів зваження:
а) I група активів із ступенем ризику 0 відсотків:
     готівкові кошти;
     банківські метали;
     кошти в Національному банку;
     боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади, що рефінансуються та емітовані Національним банком;
     нараховані доходи   за   борговими   цінними   паперами,   що рефінансуються та емітовані Національним банком;
     боргові цінні  папери  центральних органів виконавчої влади у портфелі банку на продаж і на інвестиції;
б) II група активів із ступенем ризику 10 відсотків:
     короткострокові та довгострокові кредити, що надані центральним органам виконавчої влади;
     нараховані доходи за кредитами, що надані центральним органам виконавчої влади;
в) III група активів зі ступенем ризику 20 відсотків:
     боргові цінні  папери  місцевих органів виконавчої влади,  що рефінансуються та емітовані Національним банком;
     боргові цінні  папери  місцевих  органів  виконавчої  влади в портфелі банку на продаж та на інвестиції;
     кошти до запитання,  що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;
     нараховані доходи  за  коштами  до запитання,  що розміщені в банку,  який  має  офіційний  кредитний  рейтинг  не  нижчий,  ніж інвестиційний клас;
     депозити овернайт,  що розміщені в банку,  який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;
     інші короткострокові депозити, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;
     нараховані доходи  за   депозитами   овернайт,   гарантійними депозитами,  іншими  короткостроковими депозитами,  що розміщені в банку,  який  має  офіційний  кредитний  рейтинг  не  нижчий,  ніж інвестиційний клас;
     кредити овердрафт,  овернайт та інші короткострокові кредити, що  розміщені  в  банку,  який  має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;
     нараховані доходи за кредитами овердрафт,  овернайт та іншими короткостроковими  кредитами,  що  розміщені  в  банку,  який  має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;
г) IV група активів зі ступенем ризику 50 відсотків:
     кошти до   запитання  в  інших  банках,  що  не  належать  до інвестиційного класу;
     нараховані доходи за коштами до запитання в інших банках,  що не належать до інвестиційного класу;
     депозити овернайт,  які  розміщені  в  інших  банках,  що  не належать до інвестиційного класу;
     короткострокові та довгострокові кредити,  що надані місцевим органам виконавчої влади;
     нараховані доходи  за  кредитами,  що надані місцевим органам виконавчої влади;
     гарантійні депозити в інших банках (покриті);
     зобов’язання з  кредитування,  які  надані  банкам   і   інші зобов’язання, які надані клієнтам;
     валюта та банківські метали, які куплені, але не одержані;
     активи до одержання;
ґ) V  група  активів  зі  ступенем  ризику   100   відсотків:
прострочені  нараховані  доходи  за  коштами  до запитання в інших банках;
     прострочені нараховані   доходи   за   кредитами,  що  надані центральним і місцевим органам виконавчої влади;
     короткострокові депозити,  що розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;
     нараховані доходи  за  строковими депозитами,  що розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;
     довгострокові депозити, що розміщені в інших банках;
     гарантійні депозити в інших банках (непокриті);
     прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за строковими депозитами, що розміщені в інших банках;
     кредити овердрафт, овернайт, кошти за операціями репо та інші короткострокові кредити,  які надані іншим банкам,  що не належать до інвестиційного класу;
     довгострокові кредити, що надані іншим банкам;
     нараховані доходи за кредитами, що надані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу;
     фінансовий лізинг (оренда), що наданий іншим банкам;
     пролонгована заборгованість  за  кредитами,  наданими   іншим банкам;
     прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані іншим банкам;
     кредити, що надані суб’єктам господарської діяльності;
     нараховані доходи   за   кредитами,   що   надані   суб’єктам господарської діяльності;
     прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані суб’єктам господарської діяльності;
    продолжение
–PAGE_BREAK–     пролонгована заборгованість за кредитами, що надані суб’єктам господарської діяльності;
     сумнівна заборгованість  інших  банків  і  за  кредитами,  що надані суб’єктам господарської діяльності;
     сумнівна заборгованість    за    нарахованими   доходами   за міжбанківськими операціями;
     дебіторська заборгованість  за  операціями  з  банками  та за операціями з клієнтами банків;
     сумнівна дебіторська  заборгованість  за операціями з банками та за операціями з клієнтами банків;
     транзитний рахунок   за  операціями,  здійсненими  платіжними картками через банкомат;
     пролонгована, прострочена   та   сумнівна  заборгованість  за кредитами,  які надані центральним та місцевим органам  виконавчої влади;
     кредити, які надані фізичним особам;
     пролонгована заборгованість за кредитами,  що надані фізичним особам;
     нараховані доходи за кредитами, які надані фізичним особам;
     прострочена заборгованість та прострочені  нараховані  доходи за кредитами, що надані фізичним особам;
     сумнівна заборгованість  за  кредитами,  що  надані  фізичним особам;
     сумнівна заборгованість   за   нарахованими    доходами    за операціями з клієнтами;
     акції та цінні папери з  нефіксованим  прибутком  у  портфелі банку на продаж та інвестиції;
     боргові цінні папери,  випущені фінансовими  (небанківськими) установами  та  нефінансовими підприємствами,  у портфелі банку на продаж та інвестиції;
     нараховані доходи  за акціями та борговими цінними паперами в портфелі банку на продаж та інвестиції;
     прострочені нараховані доходи за борговими цінними паперами в портфелі банку на продаж та інвестиції;
     товарно-матеріальні цінності;
     основні засоби;
     інші активи банку;
     зобов’язання за всіма видами гарантій (акцептами, авалями);
     непокриті акредитиви;
     сумнівні вимоги  за  операціями  з  валютою  та  банківськими металами;
     цінні папери до одержання за операціями андеррайтингу;
     сумнівні вимоги  за  операціями  з фінансовими інструментами, крім інструментів валютного обміну.
Нормативне  значення  нормативу Н2 діючих банків не може бути меншим, ніж 8 відсотків.
Для банків,   що   розпочинають  операційну  діяльність,  цей норматив має становити:
     протягом перших   12  місяців  діяльності  (з  дня  отримання ліцензії) — не менше 15 відсотків;
     протягом наступних 12 місяців — не менше 12 відсотків; надалі — не менше 8 відсотків.
Норматив  адекватності основного капіталу (Н3) встановлюється з метою  визначення  спроможності  банку  захистити  кредиторів  і вкладників від непередбачуваних збитків,  яких може зазнати банк у процесі  своєї  діяльності  залежно  від   розміру   різноманітних ризиків.
Показник адекватності основного капіталу банку розраховується як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку, зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями банків.
Для розрахунку нормативу адекватності основного капіталу загальний  розмір  основного капіталу коригується (зменшується) на суму:
     недосформованих резервів  під  можливі  збитки  за  активними операціями банків;
     нематеріальних активів за мінусом суми зносу;
     капітальних вкладень у нематеріальні активи;
     збитків минулих  років  і збитків минулих років,  що очікують затвердження;
     збитків поточного року.
Загальні  активи  банку  для   розрахунку   адекватності основного капіталу включають:
     готівкові кошти;
     банківські метали;
     кошти в Національному банку;
     казначейські та  інші  цінні  папери,  що  рефінансуються  та емітовані Національним банком;
     кошти в інших банках;
     сумнівну заборгованість за нарахованими доходами за міжбанківськими операціями;
     дебіторську заборгованість за операціями з банками;
     кредити, що  надані центральним і місцевим органам виконавчої влади, суб’єктам господарської діяльності, фізичним особам;
     дебіторську заборгованість за операціями з клієнтами;
     транзитний рахунок за операціями з клієнтами;
     цінні папери в портфелі банку на продаж та на інвестиції;
     товарно-матеріальні цінності;
     інші активи банку;
     суми до з’ясування та транзитні рахунки;
     операційні та неопераційні основні засоби.
При розрахунку нормативу адекватності основного капіталу сума загальних активів відповідно зменшується на розрахункову суму резервів  за всіма   активними операціями банку, на суму неамортизованого дисконту за цінними паперами та зносу основних засобів.
Нормативне значення нормативу Н3 має бути не меншим, ніж 4 відсотки.
Для  забезпечення  реальної капіталізації банків України всі банки поділяються за рівнем достатності капіталу на:
     добре капіталізовані;
     достатньо капіталізовані;
     недокапіталізовані;
     значно недокапіталізовані;
     критично недокапіталізовані.
Добре капіталізованим уважається банк, в якого:
     розмір регулятивного   капіталу,  відповідає  встановленим  мінімальним вимогам;
     співвідношення регулятивного капіталу банку до його  сумарних активів,  зважених  на  відповідні  коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2),  перевищує його нормативне значення і становить не менше ніж 17 відсотків;
     співвідношення основного капіталу до загальних активів  банку (норматив  адекватності  основного  капіталу  Н3)  більше ніж його нормативне значення і становить 8 відсотків та більше.
Достатньо капіталізованим уважається банк, в якого:
     розмір регулятивного  капіталу, відповідає встановленим мінімальним вимогам;
     співвідношення регулятивного  капіталу банку до його сумарних активів,  зважених на відповідні коефіцієнти  за  ступенем  ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2), відповідає його нормативному значенню і становить не менше  ніж  8  відсотків  або наближається до 17 відсотків;
     співвідношення основного капіталу до загальних активів  банку (норматив  адекватності  основного капіталу Н3) становить не менше ніж 4 відсотки або наближається до 8 відсотків.
Недокапіталізованим уважається банк, в якого:
     розмір регулятивного  капіталу, відповідає встановленим мінімальним вимогам;
     співвідношення регулятивного  капіталу банку до його сумарних активів,  зважених на відповідні коефіцієнти  за  ступенем  ризику
(норматив адекватності регулятивного капіталу Н2),  менше ніж його нормативне значення, але становить не менше ніж 6 відсотків;
     співвідношення основного  капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності  основного  капіталу  Н3)  менше  ніж  його нормативне  значення,  але становить не менше ніж 3 відсотки,  або наближається до 4 відсотків.
Значно недокапіталізованим уважається банк, в якого:
     розмір регулятивного  капіталу,  менше  встановленого  мінімального розміру регулятивного капіталу,  але не більше  ніж  20  відсотків установленого мінімального розміру регулятивного капіталу;
     співвідношення регулятивного капіталу банку до його  сумарних активів,  зважених  на  відповідні  коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2) менше  ніж  його нормативне значення і перебуває в межах від 6 до 2 відсотків;
     співвідношення основного капіталу до загальних активів  банку (норматив  адекватності  основного  капіталу  Н3)  менше  ніж його нормативне значення і перебуває в межах від 3 до 1,3 відсотка;
     обсяг активів  з  негативною  класифікацією (з  урахуванням сформованих резервів під активні операції) перебуває в  межах  від 45 до 60 відсотків регулятивного капіталу банку.
Критично недокапіталізованим уважається банк, в якого:
     розмір регулятивного  капіталу,  менше  встановленого  мінімального розміру регулятивного капіталу на  суму,  що  становить  понад  20 відсотків   установленого   мінімального   розміру   регулятивного капіталу;
     співвідношення регулятивного  капіталу банку до його сумарних активів,  зважених на відповідні коефіцієнти  за  ступенем  ризику (норматив  адекватності  регулятивного  капіталу Н2),  менше ніж 2 відсотки;
     співвідношення основного  капіталу до загальних активів банку (норматив  адекватності  основного  капіталу  Н3)  менше  ніж  1,3 відсотка;
     обсяг активів  з  негативною  класифікацією (з урахуванням сформованих  резервів під активні операції) перевищує 60 відсотків регулятивного капіталу банку.
Залежно від рівня достатності капіталу банку Національний банк рекомендує вжити відповідних заходів.

Висновки   Особливості проведення реформи в Україні на відміну від інших держав СНД полягають у тому, що відбувається одночасний перехід на новий план рахунків і складання загальної фінансової звітності. Для прикладу, в Росії та Білорусії запровадженню нового плану рахунків передував етап переходу до складання фінансової звітності за міжнарод­ними стандартами. Це дозволило сформувати у працівників бухгалтер­ського апарату розуміння концепції реформи та полегшило трансфор­мацію комп’ютерних мереж для обробки облікової інформації.
Загалом перехід банків на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку і звітності повинен пришвидшити завершення роботи над Зако­ном про бухгалтерський облік і затвердження національних стандартів бухгалтерського обліку і звітності.
Основні риси бухгалтерського обліку в банках держав, які орієнтуються на розбудову ринкової економіки.
 Головна мета банківської установи:
—отримати прибуток;
— покращити добробут акціонерів.
Головна мета бухгалтерського обліку:
—вимірювання прибутку проти чітко визначеного капіталу;
— оцінка чистої вартості банківської установи. Базові принципи бухгалтерського обліку:
— загальноприйняті принципи, що стосуються фінансового обліку і розроблені бухгалтерами під загальним наглядом регулятивної агенції, як правило,— центрального банку держави.
Бухгалтерські процедури:
— множинність операцій і свобода вибору внутрішньої бан­ківської техніки;
— обов’язковість аудиторської перевірки,
— не всі обов’язкові форми звітності орієнтуються на статистику.
Фінансовий облік:
—  класифікація балансу реалізує принаймні дві мети — класи­фікувати активи за їх ліквідністю, а зобов’язання — за часом їх пога­шення; виміряти чисту вартість банківської установи. Банківський бухгалтерський облік — це інформаційна система дія управління статутною діяльністю банку.
Управління банком полягає в прогнозуванні основних параметрів розвитку банківського бізнесу До елементів управління належать а) планування як процес визначення стратегічних та тактичних цілей розвитку банківського бізнесу, б) організація як процес вирішення структурної побудови банку, визначення функ­цій і характеру діяльності структурних підрозділів та делегування їм певних повноважень, в) контроль як процес вимірювання І оцінки реального стану виконання накреслених завдань порівняно з заданими параметрами, визначення відхилень та внесення корек­тив, г) управління персоналом — визначення потреби в кадрах, зарах}ВсІння на посаду, підвищення кваліфікації тощо, д) мотивація — управління поведінкою людей з метою досягнення накрес­лених завдань
Таким чином, бухгалтерська інформація необхідна широко­му колу користувачів — внутрішнім та зовнішнім для прийняття відповідних рішень Методологічно та організаційно бухгалтерський облік поділяється на фінансовий та управлінський. Фінансовий облік — це комплексний системний облік статутної діяльності банку. Вимоги щодо організації фінансового обліку 1) цілісне, повне і безперервне відображення всіх банківських операцій, що виконані за звітний період, 2) складання фінансової звітності.
Фінансова звітність дозволяє узагальнити дані фінансового обліку. Інформація, відображена у фінансових звітах, не вважається комерційною таємницею. Вона служить основою для з’ясування стану ліквідності, прибутковості банку, для визначення основних факторів, що впливають на прибутковість діяльності, для розрахунку податків.
Введення фінансового обліку є обов’язковим для всіх суб’єктів господарської діяльності.
Управлінський облік, що іноді називається виробничим облиіком, чи обліком витрат, являє собою процес збору і підготовки інформації, необхідної менеджерам для планування, аналізу, конт­ролю та оцінки поточної діяльності банку за різними критеріями. У великих західних банках на такому обліку базується управління витратами, визначення собівартості банківських продуктів, складання кошторисів з метою планування нових для банку операцій, здійснюється оперативне та стратегічне планування банківського бізнесу.
Управлінський облік спрямований на вирішення внутрішніх проблем банку, які пов’язані з підвищенням ефективності щодо центрів відповідальності, сегментів діяльності та інших завдань.
На відміну від фінансового управлінський облік не є обов’яз­ковим та не регламентується законодавчими актами чи національ­ними стандартами. Кожен банк самостійно організовує управлінську бухгалтерію, визначає методи її функціонування. При цьому в різ­них країнах, що мають свої національні системи обліку, взаємозв’я­зок між фінансовим та управлінським обліком здійснюється різними способами за допомогою спеціальної системи рахунків, що входять в управлінську бухгалтерію. Для цього розробляється система опера­ційних рахунків або до номенклатури рахунків для фінансового обліку запроваджується клас спеціальних рахунків відображення, які забезпечують зв’язок управлінського обліку з фінансовим.
У сучасних умовах в Україні всі суб’єкти господарської діяль­ності, у тому числі й банки, змушені вести окремо податковий облік. Це зумовлено тим, що в податковому законодавстві визначення і вимірювання прибутку, валових доходів і валових витрат суттєво відрізняється від закладених у міжнародних принципах бухгал­терського обліку і, що цілком природно, вщ передбачених чинними національними стандартами бухгалтерського обліку.
Власний капітал комерційного банку займає невелику питому вагу у сукупному капіталі. Для суб’єктів підприємницької діяльності у сфері матеріального виробництва це відношення інше. Якщо для промислового підприємства нормою вважається, коли власний капітал становить 50 % від загального капіталу, для комерційного банку достатнім буде 8 %. Це обумовлено специфікою банківської діяльності. Банк користується, в ос­новному, чужими грошима, а власні кошти слу­жать передусім для страхування інтересів вклад­ників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності. Інакше кажучи, власний капітал комерційного банку виконує захисну функцію, а функція забез­печення оперативної діяльності, яка для власних коштів підприємств сфери матеріального вироб­ництва постає головною, для власного банківсь­кого капіталу є другорядною. Незважаючи на це, досить відчутна роль власного капіталу як дже­рела забезпечення оперативної діяльності комер­ційного банку на перших кроках після його утво­рення. За рахунок власного капіталу фінансу­ється придбання меблів, організаційної та ком­п’ютерної техніки, будівництво або оренда бан­ківських офісів, впровадження систем банківсь­кого захисту, банківських технологій і систем зв’язку. В світовій практиці застосовується рейтингова система визначення всебічної оцінки кожної банківської установи. Ця система має назву CAMEL.  

Перелік використаної літератури  
1. План рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України (затверджений Постановою Правління НБУ від 21 листопада 1997 р. № 388).
2. Інструкція з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами установ комерційних банків України (затверджено постановою Правління НБУ № 466 від 30 грудня 1997 р.).
3. Інструкція № 10 «Про регулювання та аналіз діяльності комерційних банків» // Додаток до «Вісника НБУ». — 1998. — №2.
4. Інструкція з бухгалтерського обліку основних засобів та нематеріальних активів комерційних банків України (постанова Правління НБУ від 21.04.98 р. №155).
5. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку № 30 «Розкриття у фінансових звітах банків та подібних фінансових установ».
6. Постанова НБУ від 19.09.97 р. № 316 «Правила бухгалтерського обліку процентних доходів і витрат банку».
7. Система банківського надзору «CAMEL».
8. Вступ до банківської справи / Під ред. проф. М.І. Савлук. — К.: