Зміст: Зміст: 1 I. Облік і контроль в Росії в період громадянської війни 2 II. Облік і контроль в період НЕПу 6 III. Облік в період Великої вітчизняної війни (1941-1945) 11 IV. Облік в повоєнний період (1945-1991) 12 V. Облік в період дії Раднаргоспів. VI. Економічна реформа і посилення ролі обліку. VII. Радянська наукова школа з бухгалтерського обліку 17
Література: 21 Протягом ХХ ст. у суспільному житті України відбулися дві визначні події. Одна з них – формування нової економічної формації, названої соціалізмом (1917 – 1991 рр.). Ця подія не могла не вплинути на розвиток облікової системи та не зачепити інтереси людей, які займаються теорією та практикою обліку, в переломні моменти історії. I. Облік і контроль в Росії в період громадянської війни
Ще до 1917р до того, як після Жовтневої революції ідеї соціалізму стали насаджуватися в Росії, вчені та прибічники соціалізму надавали обліку великого значення. Звичайно, облік розглядався ними лише як засіб, необхідний для поступового переходу до соціалізму. Але окремі їх думки були підґрунтям для подальших досліджень та нововведень в цій сфері. Спираючись на судження своїх «вчителів» – К.Маркса та
Ф.Енгельса, В.Ульянов (Ленін) розвинув власні ідеї щодо методології обліку, його системи, принципів та практичної організації. В.І.Ленін висунув нові вимоги до бухгалтерського обліку в перші роки радянської влади. Передусім він значно розширив його сферу. В обліку і контролі, на думку В.І.Леніна, повинно брати участь все дієздатне населення країни, а щоб це стало можливим, облік повинен бути гранично простим, зрозумілим
і доступним будь-якій досвідченій людині. Після Жовтневої революції завдання і зміст бухгалтерського обліку в Росії значно змінились. Революція та громадянська війна спричинили значні втрати інтелектуальних сил, але ті, хто залишився, підтримували традиції, створюючи нову радянську бухгалтерію. Протягом 1917-1927рр. облік розвивався в наступних основних ракурсах: 1. визначення ролі рахівництва як одного із засобів управління, планування та контролю; 2. облік епохи «воєнного комунізму»; 3. облік на початку НЕПу і після грошової реформи; 4. побудова балансу на основі жорстко уніфікованих схем; 5. одноманітні методи оцінки статей балансу; 6. суттєве скорочення звітності. До початку Другої світової війни можна виділити три основні періоди, які пройшов в своєму розвитку
облік в Росії. Перший період – епоха воєнного комунізму: Характеризувався майже повною відсутністю обліку і звітності і часом, виникало питання взагалі про необов’язковість ведення системного «бухгалтерського» обліку, але розвиток облікової науки не припинився: ця епоха створила як противників, так і гарячих прихильників непохитності бухгалтерського обліку.
Підрив самих основ рахунковедення примусив багатьох ще раз переглянути основні принципи рахунковедення і можливість їх застосування в нових умовах життя. Другий період – падаючої валюти: Залишив позаду будь-які спори про бухгалтерський облік, поставив перед обліковою думкою нову проблему – проблему можливості побудови радянського балансу в умовах падаючої валюти. Цю важку проблему балансу за відсутності ціннісного стійкого вимірювання було вирішено не гірше,
якщо не краще, ніж в інших країнах. В розробці цього кардинального облікового питання того часу почала брати участь маса обліковців в особі окремих керівників облікових органів підприємств, скликаних на з’їзд бухгалтерів ВРНГ. Наука вийшла з кабінетів вчених і стін вищих навчальних закладів і наблизилась до творців практичної облікової справи. Третій період – творчий період: Період розвитку облікової науки, що поставив питання про єдині принципи обліку по окремих галузях господарського життя. Облікові працівники почали глибокі пошуки теоретичних підвалин, які дали б можливість створення таких загальних принципів обліку, які охоплювали б життя господарства з усією повнотою, з усією ясністю і точністю. Жовтнева революція, яка спричинила зосередження контролю над діяльністю основних галузей народного господарства в руках держави, поставила перед обліком нові завдання.
Вони полягали в тому, що облік повинен був:  надавати можливість в будь-який момент виявляти стан ресурсів (коштів) даного господарства;  бути засобом регулювання і планування різних процесів, які мають місце в тому чи іншому господарстві;  давати матеріал для відображення діяльності тієї чи іншої установи і підприємства в загальній системі народного господарства.
Однак, потрібно відмітити, що до 20-х років XX ст. відбувалось скорочення числа як вищих так і середніх промислово-економічних навчальних закладів, які готували спеціалістів обліковців. Своєрідна дійсність початку XX ст. та деякі особливості соціалістичного суспільства наклали певний відбиток на розвиток обліку. В ті часи вважалося вкрай необхідним забезпечити правильний облік націоналізованих засобів виробництва, їх збереження і раціональне використання.
В практичній організації бухгалтерського обліку широко застосовувались форми обліку і технічні прийоми, які сформувались ще в дореволюційний період. І хоча на той час, в умовах повної анархії, було нереальним встановити поточні ринкові ціни і розраховувати собівартість конфіскованого майна, все ж таки О.М.Галагану вдалося ввести грошовий вимірник. Всі ці моменти відіграли значну роль при підготовці і прийнятті «постановления о торговых книгах» РНК РРФСР від 27 липня 1918 р ведення яких було обов’язковим для приватних торговельних і торговельно-промислових підприємств. За основу облікових інструкцій часто брались кращі зразки, які застосовувались у великих капіталістичних концернах. В 1919 р. при фінансово-обліковому відділі ВРНГ було організовано Раду обліку, завданням якої було створення
єдиних форм і однакових положень з обліку діяльності державних промислових підприємств. До її складу увійшли І.А.Горбачов, О.П.Рудановський і А.В.Прокоф’єв. В кінці 1919 р. радою обліку ВРНГ були видані «Основные положения об организации и учете хозяйства производственных предприятий и организаций ВСНХ» і «Основные положения по составлению балансов и учету производства национализированных предприятий».
В 1920 р. Народним Комісаріатом Робітничо-Селянської інспекції (НКРСІ) були розроблені «Основные положения по государственному счетоводству и отчетности», спрямовані на забезпечення суворого контролю за збереженням і правильним використанням майнових цінностей. Проблемам становлення соціалістичного обліку в перші роки радянської влади (1917-1920) присвятили свої праці такі вчені, як
Ф.Белявський, М.А.Блатов, Л.Брендстед, Р.Я.Вейцман, Ф.Ф.Вадеман, О.М.Галаган, А.Голополосов, І.А.Горбачов, П.П. Лобзін, А.Ф.Ломовисський. Становлення контролю в Україні в перші роки соціалізму. В Україні перші органи державного контролю були створені 2 квітня 1918 р. в особі відділу контролю, який згодом був перетворений на
Секретаріат Державного контролю, який пізніше, внаслідок тимчасової інтервенції іноземних військ було розпущено. 15 січня 1919 року у складі Уряду УРСР був створений відділ контролю, а згодом на його основі – Народний комісаріат Державного Контролю УРСР (НК ДК). До його складу спочатку входила і заснована в січні 1919 р. Верховна соціалістична інспекція, яка на початку травня 1919 р. виділилася з НК ДК у самостійний Народний комісаріат соціалістичної радянської інспекції (НК СРІ). Народний комісаріат Державного контролю був компетентним з питань: загальної, фінансово-промислової, адміністративно-освітньої, військової діяльності, а також землеробства, транспорту і зв’язку. Проводив цю роботу НК ДК шляхом запобіжної, фактичної
і наступної ревізій. Він перевіряв кошториси та господарсько-оперативні плани, грошовий обіг та обіг матеріальних цінностей, здійснював нагляд за правильністю рахівництва і звітності. До компетенції НК ДК входила також боротьба з усілякими недоліками і зловживаннями. Органи держконтролю багато уваги приділяли вдосконаленню ревізійної роботи, намагаючись підвищити її ефективність. 25 лютого 1920 року Український уряд видав розпорядження «Про реорганізацію
всіх установ Державного контролю на Україні», яким розповсюдив дію «Положення про Робітничо-селянську інспекцію РРФСР» в Україні. Всі установи державного контролю УРСР були перетворені в єдиний орган соціалістичного державного контролю – Всеукраїнську робітничо-селянську інспекцію, яка мала залучати до своєї роботи широкі верстви робітників і селянської бідноти. В НК РСІ були утворені: фінансово-кредитна, народного господарства, лісозаготівельна,
постачання, культурно-освітня, адміністративна, транспортна інспекції, воєнний відділ. В губерніях і повітах були утворені відділи РСІ, в волостях – осередки сприяння Робітничо-селянській інспекції. Відділи губінспекцій, які існували в 1920 році, не були об’єднані в галузеві групи, а їх велика кількість значно ускладнювала керівництво ними.
Інспекційні відділи не маючи чітко розроблених планів роботи, намагалися контролювати всю діяльність органів державного апарату і через це не мали змоги глибоко аналізувати найбільш важливі на той момент питання. Тому на початку 1921 року значно спрощується структура апарату губернської РСІ, в якій утворено чотири відділи: загальний, культурно-адміністративний, фінансово-економічний і бюро скарг. На губернські РСІ покладалися ревізія і контроль за діяльністю всіх губернських радянських установ і керування роботою повітових РСІ. II. Облік і контроль в період НЕПу При переході до нової економічної політики значення бухгалтерського обліку зростало. В цей період бухгалтерський облік був покликаний поряд із здійсненням функцій контролю за збереженням соціалістичної власності сприяти розвитку товарно-грошових
відносин, забезпечувати процес виявлення результатів госпрозрахункової діяльності підприємств і організацій, сприяти їх рентабельній роботі. Уряд приділяв значну увагу вдосконаленню бухгалтерського обліку. Підхід до ролі бухгалтерського обліку в економіці країни базувався на ленінських положеннях про облік і контроль. Він призвів до вибуху творчої облікової думки науковців і практиків. За короткий проміжок часу (1922-1926) відбулися три
Всесоюзні і один республіканський форуми головних бухгалтерів, а також багато інших, які проводилися на рівні регіонів і галузей народного господарства. На цих форумах вчені і практики намагалися досягти органічного зв’язку між законодавчими актами та резолюціями, рішеннями і проектами, розробленими самими обліковими працівниками з численних і різноманітних питань, щодо бухгалтерського обліку
і розвитку народного господарства в цілому. З проведенням грошової реформи облік отримав можливість розвитку і став справжнім засобом управління і контролю. З 1 жовтня 1924 р. Бухгалтерський облік (в том числі складання балансів) почав вестись в одній твердій валюті. Це дало можливість визначати в державних сільськогосподарських (промислових) підприємствах фактичну собівартість продукції, що до 1924 р. не здійснювалося.
З початком НЕПу в 20-ті роки XX ст. до Радянської Росії потрапила велика кількість іноземної літератури. Відновлення ринкової економіки потребувало вивчення передової облікової думки, джерелом якої тоді вважали німецьку бухгалтерську школу. У 20-х роках X ст. потрібно було задовольнити потребу молодої держави в кваліфікованих працівниках. Перед комуністичним урядом постала нагальна потреба:  припинити подальше скорочення числа як вищих, так і середніх промислово-економічних навчальних закладів.  Відкрити і матеріально підтримати школи конторського і торгового навчання з метою підготовки торговельних і обліково-конторських службовців нижчої кваліфікації. Біржовим організаціям було запропоновано надати допомогу у вигляді відсоткового відрахування з усіх
валових біржових доходів, в розмірі не менше 5%, а також взяти шефство біржових комітетів над тими з місцевих промислово-економічних навчальних закладів, які найбільше відповідали вимогам бірж. Внаслідок цього біржові комітети взяли участь у розробці навчальних планів і питань поточної навчальної роботи в підшефних навчальних закладах. Про підвищення інтересу суспільства як до облікової практики, так
і до теорії обліку свідчить те, що в цей час видавалось багато облікових журналів: «Вестник счетоводства», «Счетоводство», «Счетная мысль», «Вестник ИГБЭ», «Спутник конторщика и счетовода» тощо. Протягом цього періоду нормативне регулювання бухгалтерського обліку було досить сильним. Певними досягненнями в галузі удосконалення техніки обліку характеризувався 1923 р.: одних тільки арифмометрів або комптометрів вже було недостатньо. Але об’єктивні умови того часу гальмували цей процес, тому рахівники
звернули увагу на найбільш простий і доступний засіб – картку. Картка – паспорт, що виписувався під копіювальний папір одразу в декількох примірниках, які розставляли у картотеці згідно з вимогами. Поступово картки почали використовуватись в обчислювальних апаратах і замінювати громіздкі книги. Картка почала отримувати «визнання». Перші форми карткового обліку В.І.Юдіна, С.П.Маслова
і В.Є.Альтшуллера були побудовані на принципах проф. Дж.Россі, за якими основою був універсальний «визначник» з розкладанням шахового балансу на окремі картки. Найбільш опрацьованою і доведеною до логічного кінця була форма В.І.Юдіна. Форма С.П.Маслова відрізнялась від неї тільки порядком технічної роботи. В.Є.Альтшуллер пропонував складати ордери (як і В.І.Юдін), в трьох примірниках: один корінець і два відривних. Перший залишався в книзі у вигляді хронологічного запису, а другий і третій протягом місяця підшивали в два окремих реєстратори по дебету і кредиту кореспондуючих рахунків (нумерація клітинок не застосовувалась). В кінці місяця їх систематизували і підраховували.
Результати сумування ордерів, зібраних по дебету рахунку, вписували до шахового балансу і порівнювали з ордерами, зібраними по кредиту рахунку. Картки почали використовувати в окремих галузях народного господарства. Процес раціоналізації обліку відбувався спочатку в тих сферах, де в цьому була найбільша потреба. Такою галуззю став товарний кількісно-сумовий облік.
Тут, а також в сфері розрахункових операцій, картка знайшла своє перше застосування. Першими застосували картки банки. Зокрема, роботи, розпочаті у 1924 р. в Промбанку і Держбанку, дали позитивні результати. Вексельний облік також поступово переходив з книг на картки. 1925 р. характеризувався подальшим удосконаленням техніки облікової справи. Крім все більшого розповсюдження карткового кількісно-сумового обліку товарів, а також карткового обліку
розрахункових операцій, з’являлись нові форми, які стосувались бухгалтерського обліку в цілому. Такими були форми В.К.Мнюха і К.Петрова. Вони вважали, що не шаховий баланс, а ордер, або, правильніше, картка-ордер є останньою ланкою у ланцюгу змін, які зазнала книга. За своєю сутністю дані форми мало відрізнялись від форми В.І.Юдіна, вони не пов’язували ордери безпосередньо з шаховою формою.
Проте, не зважаючи на подібність між собою основних моментів, форми В.К.Мнюха і К.Петрова мали суттєві відмінності. В той час, як К.Петров доводив форму до логічного завершення – повної заміни книг другого порядку картками-ордерами (подібно до В.І.Юдіна), В.К.Мнюх пропонував залишити цілий ряд книг, щоправда, зі спеціальним розграфленням, яке полегшувало роботу. Як вже наголошувалося, з 1923р. облік почав вестись із застосуванням обчислювальних машин з початку це були арифмометри, потім – найпростіші бухгалтерські машини, які дозволяли в автоматичному режимі проводити чотири види арифметичних дій в цьому відношенні першість належала Держторгу. Завдяки закордонним зв’язкам, зокрема, запросивши представників німецької раціоналізаторської фірми «Брайтер і Розенкранц», Держторг почав проводити широку раціоналізацію бухгалтерського обліку. З 1 травня 1926 р. в одній з Московських контор –
Хімфармторзі – було впроваджено контрольну бухгалтерську систему «Дефинитив». Поступово вона почала розповсюджуватися на інші московські контори, а з 1 жовтня – і на частину провінційних. Крім системи «Дефинитив» почали з’являтися й інші облікові та обліково-друкарські машини («Мерседес», «Эвкинд», «Елиот-Фишер», «Ремингтон»), що механізували окремі облікові операції.
Поряд з імпортом облікових машин почалось їх виробництво в СРСР (зокрема, арифмометрів). В літку 1927 р. в США почали надходити статистично-бухгалтерські машини Пауерса, які дали можливість значно розширити механізацію облікової справи, і за допомогою яких механізувалися основні облікові процеси. Починаючі з 1927 р копіроблік почав все глибше проникати в облікові апарати не лише торговельних, але
й видавничих («Крестьянская газета», «Гудок», «Наша газета»), з 1 вересня 1927 р. – виробничих підприємств (фабрики Моссільпрому, заводу «Буревестник», Мосшкіри, заводу «Ильич» в м. Ленінград (нині – м. Санкт-Петербург)). Найбільш інтенсивний перехід на копіроблік спостерігався з початку нового операційного року (19271928), чому, зокрема, сприяв новий закон про ведення торговельних книг. Установ, які застосували копіроблік в 1927 р було вже декілька десятків, і з кожним днем їх кількість все збільшувалась. Проте, значним недоліком радянського бухгалтерського обліку залишалася, передусім, не розробленість теорії, яка лише почала розвиватися. Але поряд з цим вона вже створила для судово-бухгалтерської експертизи міцне наукове підґрунтя. Професор М.В.Дембінський був правий, наголошуючи, що «причини відставання науки про бухгалтерський облік від вимог практики криються, насамперед,… у відсутності творчих дискусій, а також в тому, що майже
не має монографій та наукових досліджень в галузі розв’язання суперечливих проблем, а сучасна облікова література носить однобічний, переважно навчальний характер». В перші роки радянської влади ставлення до подвійної бухгалтерії і до її основних шкіл було негативне. П.Амосов і А.Савіч, облікові лідери того часу, стверджували, що настав час «здати капіталістичний спосіб рахівництва
в архів історії поряд з прядкою та бронзовою сокирою». Згідно з дослідженнями професора Раймонда Д Рувера, перші ознаки застосування подвійного запису належать до кінця 13 ст але поряд з цим уряд економічно зміцнілої країни Рад прийняв рішення про введення подвійної бухгалтерії в усіх великих колгоспах лише в 1939 р. (майже через 6 ст.). 5 грудня 1929 р. було опубліковано постанову
ЦК ВКП (б) «О реорганизации управления промышленностью», яка наказала укріпити господарський розрахунок, для чого практично всі підприємства повинні були складати та надавати щомісячний баланс, і підтверджувала Наказ ВРНГ, який зобов’язував з 1 жовтня 1929 р. складати щомісячну калькуляцію собівартості продукції в термін не пізніше 15-20 числа наступного місяця. Була передбачена спеціальна звітність про собівартість основних видів готової продукції. Строки подання звітності були радикально змінені. Вона повинна була подаватися не пізніше 15-17 числа наступного місяця. 9 травня 1931 р. прийнято постанову РНК СРСР «Об организации учетно-статистических работ», згідно з якою передбачалось, що центральним керівним органом обліку і статистики ставав держплан СРСР в особі сектора народногосподарського обліку, який працював на правах
самостійного управління (в подальшому (1932 р.) перетвореного в Центральне управління народногосподарського обліку (ЦУНГО)). Контроль в період НЕПу та до початку Великої Вітчизняної війни. Поява самостійних органів контролю є наслідком підйому в економіці і спроби створення ринкових відноси н в період НЕПу.
Створення Інституту державних бухгалтерів-експертів (ІДБЕ) можна вважати вже третьою спробою створення органу незалежного фінансового контролю. Його було створено в 1924 р. з метою сприяння правильному веденню обліку і звітності на державних, концесійних, змішаних, кооперативних, громадських і приватних підприємствах та державних установах, а також надання висновків з різного роду питань обліку та звітності. В період індустріалізації країни і початку колективізації сільського господарства головне
місце в діяльності держави посіли питання управляння народним господарством, планування і фінансування будівництва індустріальних підприємств тощо. Нові історичні умови поставили і нові завдання перед органами державного контролю. У зв’язку з цим 23 січня 1929 р. було затверджено нове Положення про народний комісаріат Робітничо-селянської
інспекції УРСР, в якому уточнювалось завдання, права і обов’язки РСІ відповідно до вимог часу. Це положення діяло до 1934 р. За весь цей період головними завданнями діяльності РСІ було удосконалення державного апарату, боротьба з бюрократизмом, безгосподарністю, нагляд за виконанням рішень партії та уряду і за додержанням законності. В 1934 р. замість єдиного контролюючого органу ЦКК – РСІ було створено Комісію партійного контролю при Держконтролі СРСР. Це стало початком відмежування народних мас від роботи в контролюючих органах. Положенням комісії радянського контролю (1934) скасовувалась розгалужена мережа груп сприяння органам Держконтролю. На початку двадцятих років починають створюватися контролюючі служби при фінансових органах.
В зв’язку з тим, що органи Робітничо-селянської інспекції основну увагу надавали ревізійно-інспекційним обстеженням відповідно до планів, затверджених урядом, для проведення ревізій безпосередньо на підприємствах і установах, в складі Наркомфіну постановою уряду від 23 жовтня 1923 р. було створено Фінансово-контрольне управління, яке мало великий штатний апарат. Органи Державного фінансового контролю знаходились при фінорганах
і підпорядковувались в центрі безпосереднього наркому, а на місцях – керівникам фінорганів. Вони мали свої кошториси, використання коштів по яких перевіряли РСІ. В кінці 1932 – на початку 1933 рр. Фінансово-контрольне управління перетворилось в фінансово-бюджетну інспекцію, яка проіснувала до 1937 р. В жовтні 1937 р. в складі Наркомфіну СРСР починають створюватися спеціальні Контрольно-ревізійні управління.
Положення про це управління було затверджене урядом країни. Контрольно-ревізійне управління (КРУ) мало право проводити документальні ревізії всіх наркомів, відомств, організацій, закладів і виробництв. Апарат був централізований, ревізорів в радянських республіках, керівників ревізійного апарату в областях, автономних республіках, великих містах назначало і звільняло Контрольно-ревізійне управління Наркомфіну
СРСР. Фінансування всього апарату КРУ здійснювалось за рахунок загальносоюзного державного бюджету. Таким чином, існувала потужна система тотального контролю в основі якої було прагнення міністерств і відомств і в цілому партії і держави вирішувати все зверху, контролювати всі дії підприємств і організацій. Це визначало направлення контролю на те, щоб проводити якомога більше різноманітних перевірок і обстежень. Держава в радянський період завжди мала потужні органи господарського контролю, яким законодавством були надані широкі повноваження на проведення ревізій і перевірок і майже необмежені права по накладанню дисциплінарних стягнень, аж до звільнення керівників з займаної посади і передачі матеріалів про зловживання в слідчі органи. III. Облік в період Великої вітчизняної війни (1941-1945) Під час Великої Вітчизняної війни (1941-1945) перед обліком постали винятково складні завдання.
Необхідно було мобілізувати великі грошові і матеріальні ресурси та забезпечити контроль за правильністю їх використання для боротьби з фашистськими агресорами. Облік був покликаний надавати швидкі оперативні дані про наявні ресурси. В промисловості почали використовувати так званий «котловий» облік витрат виробництва. Для визначення собівартості окремих видів продукції з метою спрощення калькуляційної роботи застосовували
метод коефіцієнтів. Цехові і загальнозаводські витрати розподіляли за спрощеною системою. На окремих підприємствах взагалі припинили здійснювати розрахунок калькуляції продукції допоміжних виробництв, а їх витрати відносили безпосередньо до цехових. Отже, важкі випробування, які випали на долю нашого народу під час Великої Вітчизняної війни, не зупинили наукових досліджень в сфері бухгалтерського обліку, контролю
і аналізу. IV. Облік в повоєнний період (1945-1991) В перші повоєнні роки у світі нових господарських завдань особливо важливе значення надавалось проведенню кампанії по складанню річної звітності. Так, Наркомфіну СРСР було доручено надати висновки за результатами розгляду бухгалтерських звітів і балансів за 1945 р. і пропозиції щодо покращання фінансово-господарської роботи підприємств та організацій.
В сфері бухгалтерського обліку першочерговою справою на той час було звільнення балансів підприємств від дебіторської та кредиторської заборгованості, адже сума такої заборгованості зросла за роки війни більш ніж в два рази. Це погіршувало фінансово-господарську діяльність підприємств, нормальний оборот матеріальних ресурсів, послаблювало господарський розрахунок. Поширеним явищем була множинність балансів: часто на заводах і фабриках діяли невеликі господарства з самостійними балансами. Це негативно впливало на стан обліку, створювало плутанину, послаблювало контроль з боку керівників і головних бухгалтерів підприємств. Гостро постало питання підготовки працівників обліку. Більше половини бухгалтерів свого часу пішли в армію, багато обліковців загинули. Молоді кадри не мали достатньої кваліфікації і досвіду.
Нові вимоги висувалися і до головного бухгалтера, як до керівника всього облікового процесу: він повинен був володіти широкими економічними знаннями, глибоко знати не тільки техніку обліку, але й економіку підприємства. У 1946 р. в м. Львові вийшла праця В.Горбачовського «Курс бухгалтерії», яка мала значний практичний і теоретичний інтерес. Саме в цей час виникла ідея с творення
єдиного соціалістичного обліку шляхом об’єднання всіх його видів. Облік матеріальних цінностей. В повоєнний період застосовувалися різні системи обліку матеріальних цінностей. Найстарішою з них була картково-копіювальна система: на складах – в кількісному виразі і паралельно в бухгалтерії – в кількісно-вартісному. Матеріальний облік був громіздким, а його дані не завжди були достовірними.
Часто в обліку матеріалів виникали «червоні залишки», пересортування та інші значні недоліки. Необхідність впорядкованості обліку матеріалів була визначена Інструкцією Наркомфіну СРСР №639 від 30 жовтня 1945 р. з бухгалтерського обліку матеріалів на підприємствах, яка встановлювала порядок перевірки прибуткових документів як у відділі постачання, так і в бухгалтерії підприємства. Матеріали повинні були оприбутковуватися незалежно від того, одержані
чи ні до моменту приймання супровідні документи постачальника. Згідно з інструкцією №639 облік матеріалів на складах передбачалось вести тільки в кількісному виразі – на картках, які відкривалися по кожному номенклатурному номеру матеріалів, а в бухгалтерії – в кількісному і грошовому вираженні. Поточний облік рекомендувалось вести за плановими (твердими) цінами з виділенням відхилень, причому планові ціни встановлювалися на рік. Застосування планових цін в поточному обліку прискорювало обробку первинних документів і забезпечувало відповідність кількісного і грошового вираження в процесі руху матеріалів. Інструкція вимагала ретельного аналізу виявлених при інвентаризації недостач і лишків, щоб попередити довільне їх списання за рахунок виробництва. Взаємозалік лишків
і недостач, як пересортування, припускався у виняткових випадках і тільки для цінностей однакового найменування за один і той же період перевірки і у однієї матеріально відповідальної особи. Списання з балансу сум недостач матеріалів за рахунок підприємства було можливим тільки з письмового дозволу народного комісара (або його заступника). Недостачі в межах норм природного убутку списували
за розпорядженням директора з подальшим затвердженням вищої організації. Вперше центральною бухгалтерією Наркоммашу була розроблена система оперативного-бухгалтерського обліку матеріалів і застосована на одному з Московських заводів. Дослідивши досвід застосування оперативно-бухгалтерського (сальдового) методу обліку, Міністерство фінансів СРСР спеціальним листом № 670 від 14 квітня 1951 р. рекомендувало його до розповсюдження
у всіх галузях промисловості СРСР. «Основные положения по учету материалов на предприятиях и в строительстве», видані міністерством фінансів СРСР 22 березня 1956 р внесли в облік матеріалів докорінні зміни. Положення містили наступні розділи: I – Завдання і загальні положення з обліку матеріалів; II – Оформлення операцій з руху матеріальних цінностей; III – Облік матеріальних цінностей і контроль за їх рухом на складах (в коморах);
IV – Облік матеріальних цінностей в бухгалтерії і контроль за їх рухом; V – Облік і контроль за використанням матеріалів у виробництві. Техніка матеріального обліку була значно спрощена. Облік і калькування собівартості капітальних робот. Велика кількість відновлювальних робіт, що розгорнулись в повоєнний період, з особливою гостротою потребувала постановки питання про зниження собівартості капітального будівництва, а це вимагало впорядкованості обліку капітальних робіт. Протягом 40-50-х років XX ст. нормативне регулювання бухгалтерського обліку в цій сфері було достатньо значним. Облік праці і заробітної праці. 10 лютого 1958 р. Державний комітет Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати, Міністерство фінансів
СРСР і ЦСУ СРСР видали нові «Основные положения по учету труда и заработной платы на промышленных предприятиях». Нові Основні положення, затверджені в лютому 1948 р мали велике значення в організації обліку праці і заробітної плати. В них знайшли своє відображення передовий досвід багатьох підприємств та організацій, які обговорювали проект цього Положення. Воно містило п’ять розділів. I – Загальні положення. II – Облік особового складу.
III – Облік використання робочого часу і контроль за станом трудової дисципліни. IV – Облік виробітку продукції і заробітної плати. V – Розрахунки по заробітній платі. V. Облік в період дії Раднаргоспів. Міністерству фінансів СРСР потрібно було посилити методологічне керівництво бухгалтерським обліком і звітністю. Листом № 218 від 12 липня 1957 р. було рекомендовано
Радам народного господарства організувати і контролювати постановку обліку та звітності на підприємствах. В цьому листі конкретно зазначалося, що повинні робити Ради народного господарства в частині організації обліку. При цьому Раднаргоспам дозволялось вносити в ці облікові плани скорочення, виключати і поєднувати окремі рахунки та субрахунки. У вересні 1957 р. було переглянуте
і рекомендоване для всіх раднаргоспів «Положение о центральной бухгалтерии совнархоза экономического административного района», яке визначало основні завдання і функції центральних бухгалтерій раднаргоспів і встановлювало права та обов’язки головного бухгалтера раднаргоспу. 20 вересня 1957 р. Міністерством фінансів СРСР і ЦСУ СРСР були розроблені і затверджені вказівки «Об объеме и формах периодической бухгалтерской отчетности предприятий, строительств, хозяйственных организаций, отраслевых управлений Советов народного хозяйства, министерств и центральных учреждений». Особливе значення мали «Методические указания по организации бухгалтерского учета на промышленных предприятиях при использовании механизации», що вийшли в 1958 р. VI. Економічна реформа і посилення ролі обліку. З початком економічної реформи з 1965 р. бухгалтерському
обліку стали надавати великого значення: потрібно було підвищити роль обліку в системі економічного управління, посилити його оперативність, централізацію і механізацію. Важливими інструктивними документами були «Методические указания по проверке и анализу финансово-хозяйственной деятельности государственных промышленных предприятий», затверджені Міністерством фінансів СРСР 16 червня 1956 р. Працівники промисловості згідно з ними, мали можливість
користуватись єдиною, методично продуманою і науково обґрунтованою методикою аналізу. 4 жовтня 1965 р. відповідно до рішення Пленуму ЦК КПРС Рада Міністрів СРСР затвердила «Положение о социалистическом государственном промышленном предприятии», яке значно розширило права підприємств. У зв’язку з розширенням прав підприємств, що перейшли на нові умови роботи, міністерство фінансів СРСР по узгодженню з
ЦСУ СРСР листом від 28 квітня 1967 р. внесло ряд змін до порядку обліку основних фондів, реалізації продукції, прибутку, заохочувальних і спеціальних фондів, банківських кредитів і позик. Для того, щоб забезпечити щоденний контроль за ходом реалізації, підприємствам рекомендувалося встановити, крім бухгалтерського, також і оперативний контроль за виконанням плану реалізації продукції протягом звітного періоду. В липні 1967 р. Міністерство фінансів направило міністерствам і відомствам уточнене «положение о бухгалтерских отчетах и балансах государственных, кооперативных (кроме колхозов) и общественных предприятий и организаций». В статті 4 даного Положення визначався порядок здійснення методологічного керівництва бухгалтерським обліком, яке на підприємствах покладалося на міністерства і відомства. Змінився порядок затвердження інструкцій з планування, обліку
і калькулювання собівартості продукції. Якщо відповідно до Положення 1958 р. такі інструкції для окремих галузей, а також форми калькуляційних листів затверджувались Держпланом СРСР, МФ СРСР і ЦСУ СРСР, то тепер на ці органи покладалось затвердження тільки Основних положень. Галузеві інструкції, розроблені на базі основних положень і з урахуванням галузевих особливостей, доручалося розробляти
і затверджувати міністерствам і відомствам, узгоджуючи їх із зазначеними керівними органами. У вересні 1968 р. Міністерство фінансів СРСР по узг7одженню з ЦСУ СРСР затвердило нові Основні положення по інвентаризації, які регламентували інвентаризацію всіх видів засобів державних, кооперативних (крім колгоспів)
і громадських підприємств та господарських організацій – основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і розрахунків. З метою уніфікації форм інвентаризаційної документації міністерства і відомства повинні були затверджувати документацію на базі типових форм, що розробляються ЦСУ СРСР. VII. Радянська наукова школа з бухгалтерського обліку В Радянському Союзі була створена і активно діяла єдина радянська бухгалтерська школа, яку очолювали
в повоєнний період відомі московські вчені: Н.Р.Вейцман, А.Ш.Маргуліс, В.Ф.Палій, С.К.Татур, А.Д.Шеремет. Ці науковці завдяки своєму природному таланту та наполегливій праці стали центральними фігурами загальносоюзної та впливової на той час московської школи. Радянський період відзначився в історії розвитку бухгалтерського обліку списком нових досліджень у найрізноманітніших напрямах. Вчені досить глибоко і детально розглядали проблемні питання обліку витрат в промисловості та сільському господарстві, організації первинного обліку, автоматизації обліку та багато інших. Багато науковців в цей час працювали над дисертаціями. Позитивному розвитку бухгалтерського обліку в СРСР та його удосконаленню сприяло створення 2 вересня 1961 р. Методологічної ради при Міністерстві фінансів СРСР з метою узагальнення досвіду і підготовки рекомендацій по впровадженню в народному господарстві удосконалених форм
і методів бухгалтерського обліку. Спочатку Методологічна рада була затверджена у складі голови, двох заступників і 32 членів. Першим головою став П.С.Безруких, начальник управління бухгалтерського обліку і звітності Міністерства фінансів СРСР, а вченим секретарем – В.Горілий. потім склад ради розширили до 83 чоловік, серед яких було 20 науковців, 45 начальників управлінь бухгалтерського обліку і звітності міністерств та відомств,
7 головних бухгалтерів підприємств і об’єднань. До складу Ради увійшли спеціалісти з механізованої і автоматизованої обробки облікової інформації. Засідання Методологічної ради проводились щоквартально відповідно до затвердженого плану. За 29 років роботи Ради було проведено 70 засідань, на яких розглянуто і обговорено близько 200 питань. Радянська наукова школа господарського контролю.
Необхідність розробки проблем контролю і ревізії диктувалась вимогами життя – провести рішучу боротьбу з безгосподарністю, марнотратством та крадіжками, посилити профілактику господарських порушень. Такі дослідження мали і велике міжнародне значення, оскільки досвід роботи радянських органів контролю вивчався і використовувався багатьма країнами світу. За роки радянської влади поступово сформувався ряд науковців з проблем контролю і ревізії, видавалась довідкова, наукова і практична література. Значними науковими дослідженнями в сфері контролю та ревізії характеризуються 60-80-ті роки XX ст. На жаль, і сьогодні серед вчених немає єдиної думки щодо назви галузі контролю. Одні називають контроль економічним, інші – фінансово господарським або господарським. В економічній літературі не лише до 80-х років, але
і в 90-х роках XX ст. вони розглядаються як окремі галузі такі види контролю: господарський, фінансовий, господарсько-фінансовий та економічний. За кількістю праць і глибиною вивчення проблем теорії контролю і ревізії лідером в цьому напряму є Ф.Ф.Бутинець. Швидкий розвиток наукової думки з проблем контролю вимагав підвищення кваліфікації ревізорських кадрів. Цьому сприяли Всесоюзна науково-технічна конференція «Удосконалення бухгалтерського обліку в
сучасних умовах управління виробництвом» (Москва, 1975); Всесоюзний науково-технічний семінар «Удосконалення науково-технічної, навчальної літератури з бухгалтерського обліку та аналізу господарської діяльності» (Одеса, 1975); семінар завідувачів кафедрами бухгалтерського обліку і викладачів курсу «Контроль і ревізія» сільськогосподарських вузів (Житомир,
1974). Крім того, з метою покращання методологічного забезпечення працівників органів контролю при Мінфіні СРСР було створено Методологічну раду з контрольно-ревізійної роботи. В цей час створювались госпрозрахункові кооперативи з проведення ревізій і перевірок. Така форма фінансового контролю давала можливість порівнювати госпрозрахункові інтереси замовника і держави в цілому. Отже, в радянській бухгалтерській школі поступово формувалась
наукова школа з проблем господарського контролю. Без внеску таких вчених, як проф. С.К.Татур, проф. А.Ш.Маргуліс, проф. А.Д.Шеремет, а в Україні – проф. П.П.Німчинов, подальший розвиток не тільки в сфері контролю і ревізії, але й аудиту був би неможливим. Висновки: Була удосконалена єдина система бухгалтерського обліку в масштабі країни: оновлення нормативних актів з окремих об’єктів обліку, які відповідають новим умовам господарювання, впровадження нових планів рахунків, форм обліку, регламентація змісту первинної документації, впровадження нормативного методу обліку та калькулювання. Була проведена економічна реформа, направлена на розширення повноважень підприємств, зміну методики планування обсягу реалізації, посилення ролі госпрозрахункових показників, удосконалення плану рахунків, розроблення загальних і галузевих положень з планування, обліку
і калькулювання собівартості продукції, створення автоматизованих систем управління, розширення набору і випуску спеціалістів з бухгалтерського обліку, підготовка кандидатів і докторів наук з обліку, активізація наукових досліджень з методології та організації обліку. Отже, формування нового знання про бухгалтерський облік в умовах переосмислення ролі бухгалтера в управлінській діяльності створює необхідні передумови для розробки
і реалізації принципового нового підходу до досліджень концептуальних засад внутрішнього контролю на мікро рівні (підприємство, корпорація, конгломерат та ін.). Його суть полягає в тому, що побудова системи внутрішнього фінансового контролю і її головних складових: бухгалтерського контролю і контролю підрозділу внутрішнього аудиту можлива при багато змістовному тлумаченні контролю, тобто антологічних, гносеологічних, управлінських та
інформаційних аспектів. На мою думку, здійснена реформа бухгалтерського обліку в Україні в цілому не вплинула на порядок проведення інвентаризації статей балансу, а лише доповнила перелік завдань, які вона повинна розв’язати, а саме: визнання й оцінка активів і зобов’язань підприємства, оцінка біологічних активів, уточнення вартості пайового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, їх активів і зобов’язань тощо. При цьому слід зазначити тісний зв’язок історії формування інвентаризації з сучасними завданнями, які постають перед інвентаризаційним процесом. Короткий огляд розвитку бухгалтерського обліку показує, що безперервно удосконалювались його організаційні форми, методи і техніка. Для створення державної централізованої системи бухгалтерського обліку в країні потрібно було здолати успадковані від капіталізму установки в області організації
і методології обліку. Виникла необхідність наукової розробки уніфікованих планів рахунків, єдиної методології обліку витрат і обчислення собівартості продукції, визначення результатів госпрозрахункової діяльності підприємства та його підрозділів. Методологічні основи бухгалтерського обліку отримали за роки Радянської влади широкого розповсюдження, система облікових показників була пов’язана з плануванням, було створено необхідну одноманітність щодо побудови обліку в різних галузях народного господарства,
визначились успіхи в області механізації обліку і раціоналізації його техніки, досягнуто значне спрощення обліку і скорочення обсягу звітності, покращання методів обліку матеріальних цінностей, на багатьох підприємствах отримали розповсюдження прогресивний нормативний метод обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції, підвищилась оперативність бухгалтерського обліку і посилився його зв’язок з іншими видами народногосподарського обліку.
В цей період було видано багато положень, вказівок, інструкцій з організації ведення бухгалтерського обліку та складання звітності. Так, лише за період 1930-1982 років, з питань організації інвентаризаційної роботи було прийнято 19 інструкцій, з обліку касових операцій – 12. Література: 1. Бутинець Ф.Ф. Історія бухгалтерського обліку: В 2-х частинах. Ч.І: Навчальний посібник. / 2-ге вид допов. і перероб Житомир: ПП "Рута", 2001 512 с.