Обмеження дієздатності та визнання фізичної особи недієздатною

Обмеження дієздатності тавизнання фізичної особи недієздатною
 

ПЛАН
 
ВСТУП
1. Цивільна дієздатність фізичної особи та її значення
2. Обмеження, правові наслідки обмеження та порядокпоновлення цивільної дієздатності фізичної особи
3. Підстави та правові наслідки визнання особинедієздатною: сутність та відмежування від підстав визнання особи обмеженодієздатною
4. Поновлення цивільної дієздатності особи: сутністьта проблеми правового регулювання
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
За юридичною природою цивільна дієздатність, як і цивільнаправоздатність фізичної особи, є специфічним суб’єктивним цивільним правом. Зогляду на зміст цивільної дієздатності законодавець справедливо вказує, що їїмає фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.Тобто фізична особа повинна бути здатною адекватно відображати у своїйсвідомості значення своїх дій та передбачати їх наслідки. Вольовий аспектдієздатності виявляється в тому, що фізична особа при здійсненні своєїцивільної дієздатності в змозі керувати своїми діями, тобто за допомогою своєїволі робити свої дії відповідними до своїх обов’язків.
Розумітизначення своїх дій люди можуть лише з досягненням певного віку і за відсутностіхвороб, які позбавляють їх можливості діяти розсудливо. Внаслідок цього законвстановлює ще одну властивість фізичної особи, яка називається дієздатністю.Мати дієздатність означає мати здатність особисто здійснювати різноманітніюридичні дії: укладати договори, заповідати, видавати довіреності тощо, а такожвідповідати за заподіяну майнову шкоду (пошкодження або знищення чужого майна,ушкодження здоров’я), за невиконання договірних та інших обов’язків. Традиційновважається, що дієздатність включає в себе правоздатність, тобто здатністьвчиняти правочини.
Цивільне законодавство, визначаючи фізичну особу як учасникацивільних правовідносин, виходить з наявності у фізичної особи цивільноїправоздатності та дієздатності (ст.ст. 24, 25, 30 ЦК України). Цивільнаправоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і не можеобмежуватись.
Обсяг цивільної дієздатності регламентується законодавствомвідповідно до віку фізичної особи, який є юридичним фактом цивільного права.Обсяг дієздатності може бути обмежений виключно у випадках і в порядку,передбачених законом, тобто у судовому порядку.
Відповідно до ст.36 ЦК України суд може обмежитицивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад,який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або)керувати ними. Суд може також обмежити цивільну дієздатність фізичної особи,якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичнимиречовинами тощо і тим самим ставить себе чи свою сім’ю, а також інших осіб,яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Крімтого, ч. 5 ст. 32 ЦК передбачає, що при наявності достатніх підставнеповнолітня особа (віком від 14 до 18 років) у судовому порядку може бутиобмежена у праві самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чиіншими доходами або позбавлена цього права. Окрім цього, фізична особа, яка внаслідок хронічного, стійкого психічногорозладу не може розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, може бутивідповідно до ст. 39 ЦК визнана судом недієздатною.
Обмеження дієздатності фізичної особи, як і визнанняїї недієздатною не означає, що особа повністю позбавляється цивільних прав таобов’язків, хоча і зазначає щодо них істотні обмеження. Однак, такі обмеженняповинні мати законодавчо визнані підстави відповідного рішення. Відповідно,дослідження правового регулювання підстав визнання особи недієздатною єактуальним та потребують з’ясування таких понять, як дієздатність, обмеженадієздатність та недіхдатність фізичної особи.
Метою даної курсової роботи є аналіз правового регулювання підставвизнання фізичної особи недієздатною. Для досягнення мети проаналізовані будутьдієздатність, обмежена дієздатність та недієздатність фізичної особи уцивільному законодавстві; підстави визнання фізичної особи недієздатною;правові наслідки визнання особи недієздатною.
Об’єктом курсової роботи є суспільні відносини з приводуреалізації фізичною особою своїх прав та обов’язків. Предметом – правоверегулювання підстав визнання фізичної особи недієздатною та наслідки такоговизнання.
Теоретичноюосновоюкурсової роботи стали роботи таких вчених: Ч.Н. Азімова, І.А. Бірюкова, Д.В.Бобрової, М.І. Брагінського, Н.С. Глусь, О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В.Луця, Р.А. Майданика, В.К. Мамутова, Н.А. Саніахметової, І.В. Спасибо-Фатєєвої,Є.О. Суханова, Ю.К. Толстого, С.Я. Фурси, Є.О. Харитонова, М.С. Шакарян, Я.М.Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, М.Й. Штефана та ін.
Залежно від метиі завдань дослідження у процесі виконання курсової роботи використанізагальнонаукові (діалектичний, історичний, системний, аналізу та синтезу,індукції та дедукції) і спеціальні (порівняльно-правовий, метод тлумаченняправових норм) методи наукового пізнання.
Поставленамета та задачі курсової роботи зумовили її структуру. Робота складаєтьсяз вступу, чотирьох взаємопов’язаних розділів, висновків проведеного дослідженнята списку використаних джерел.
Наприкінці роботи будуть підведені узагальнюючі підсумки проведеногодослідження.
обмеженняфізична особа дієздатність
1. Цивільнадієздатність фізичної особи та її значення
Відповідно до чинного законодавства цивільну дієздатність маєлише фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільнадієздатність фізичної особи — це їі здатність своїми діями набувати длясебе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діямистворювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нестивідповідальність у разі їх невиконання [29, с. 78].
Дієздатність тісно пов’язана з правоздатністю і неювизначається. Це обумовлене тим, що особа своїми діями набуває і здійснює лишеті права та обов’язки, можливість набуття яких входить до зміступравоздатності.
Однак,дієздатність відрізняється від правоздатності тим, що передбачає свідомудіяльність особи, володіння нею свідомою і самостійною волею, тобто здатністьбажати настання певних наслідків, віддавати собі повний звіт у своїх діях ікерувати ними [6, с. 24]. Наприклад, правоздатною є і малолітня особа, тобтоособа, яка не досягла віку чотирнадцяти років, котра може особисто вчинятидрібні побутові правочини (ч. 1 ст. 31 Цивільного кодексу України – далі ЦК),тобто здійснювати дії правового характеру, хоча вона і/> не дієздатна у повному обсязі. Міжтим така часткова дієздатність не дає малолітній особі можливості укластизаповіт (ст. 1234 ЦК), самостійно прийняти спадщину, хоча в останньому випадкувона може набути права власності як спадкоємець, але не особистими діями, ачерез дії законних представників: батьків, усиновителів, опікунів.
Дієздатністьвиникає у повному обсязі з моменту досягнення особою повноліття — 18 років (ст.34 ЦК). У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вонанабуває повної цивільної дієздатності з моменту його реєстрації. Стаття 22(Сімейного кодексу України – далі СК) передбачає, що шлюбний вік для жінкивстановлюється у сімнадцять, а для чоловіка у вісімнадцять років. За заявоюособи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути наданоправо на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Такимчином, закон встановлює мінімальний вік особи, з досягненням якого їй може бутинадано право на шлюб. У разі розірвання шлюбу до досягнення фізичною особоюповноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. У разі визнанняшлюбу недійсним з підстав, не пов’язаних з протиправною поведінкою неповнолітньоїособи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. Таким чином, можнадійти висновку, що неповнолітня особа, яка набула дієздатність у повномуобсязі, може бути її позбавлена і повернута до того статусу, в якому вонаперебувала до реєстрації шлюбу, у разі визнання шлюбу недійсним з підстав,пов’язаних з її протиправною поведінкою [28, с. 51].
Разомз цим ЦК передбачає випадки і порядок надання повної цивільної дієздатностінеповнолітній особі. Зокрема, повна цивільна дієздатність може бути наданафізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, атакож неповнолітній особі, котра записана матір’ю або батьком дитини; фізичнійособі, яка досягла шістнадцяти років і котра бажає займатися підприємницькоюдіяльністю. Причому у перших двох випадках надання повної цивільноїдієздатності проводиться за рішенням органу опіки та піклування за заявоюзаінтересованої особи і письмовою згодою батьків (усиновлювачів) абопіклувальника, а у разі відсутності такої згоди — може бути надана за рішеннямсуду.
Востанньому випадку виникнення повної цивільної дієздатності пов’язується змоментом державної реєстрації фізичної особи як підприємця, однак вказаномуобов’язково передує письмова згода на це батьків (усиновлювачів), піклувальникаабо органу опіки та піклування [29, с. 79]. У разі припинення трудовогодоговору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повнацивільна дієздатність зберігається (ст. 35 ЦК).
Закон поділяєфізичних осіб, які не досягли повноліття, на дві вікові категорії, виходячи,по-перше, з того, що вони не володіють здатністю до самостійних вольових дій,а, по-друге, враховуючи те, що вони, між тим, поступово набувають зрілості:фізичні особи, які не досягли чотирнадцяти років (малолітні особи), і фізичніособи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітні особи). Кожназ цих категорій фізичних осіб наділяється певним обсягом дієздатності [9, с. 55].
Часткова цивільнадієздатність фізичної особи, яка не досягла чотирнадцяти років обумовлюєздатністьсамостійно вчиняти дрібні побутові правочини і здійснювати особисті немайновіправа на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняютьсязаконом.
Правочинвважається дрібним побутовим, якщо відповідає таким ознакам: задовольняєпобутові потреби особи; відповідає її фізичному, духовному чи соціальномурозвитку; стосується предмета, який має невисоку вартість. Поняття дрібногопобутового правочину є оціночним і у разі спору суд, виходячи з оцінкифактичних обставин справи, повинен кваліфікувати правочин як дрібний побутовийабо як такий, що не відповідає вказаним ознакам [28, с. 55].
Малолітня особане визнається деліктоздатною і не несе цивільно-правову відповідальність зазаподіяну нею шкоду. За загальним правилом, шкода, завдана малолітньою особою,відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичноюособою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, якщовони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухиленняними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою (ч. 1 ст. 1178ЦК).
Обсяг неповноїцивільної дієздатності розкривається перш за все у переліку дій, які можутьбути вчинені неповнолітньою фізичною особою самостійно. Окрім вчинення дрібнихпобутових правочинів вона може: самостійно розпоряджатися своїм заробітком,стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результатиінтелектуальної творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником(засновником юридичних осіб), якщо це не заборонено законом або установчимидокументами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу(рахунка) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім’я (грошовимикоштами на рахунку) [29, с. 99].
Право нарозпорядження своїм заробітком, стипендією або іншими доходами обумовленереалізацією права неповнолітнього на працю. Працездатність фізичної особивиникає з 16-ти років. За згодою одного з батьків (усиновителів) або особи, якайого замінює, можливе, як виняток, прийняття на роботу особи, яка досягла 15-тироків. Тому, визнаючи неповнолітню особу суб’єктом трудових відносин, нелогічно було б обмежувати її у можливості розпоряджатись результатами своєїпраці.
Закон встановлює,що неповнолітні, які не набули повної цивільної дієздатності згідно з ч. 1 ст.35 ЦК, самостійно розпоряджаються лише своїм заробітком, стипендією, а неречами, придбаними на ці/> кошти, бо на останніпоширюється дія ч. 2 ст. 32 ЦК. Між тим постає запитання: як бути у тому разі,коли заробітна плата виплачена речами у порядку, встановленому чиннимзаконодавством? У цьому разі, на думку переважної більшості науковців,неповнолітня особа має право самостійно вчиняти правочини, спрямовані на їхреалізацію. Вона має право самостійно розпоряджатися доходами, одержаними відпридбаних цінних паперів, гонорарами, преміями за участь у спортивнихзмаганнях, творчих конкурсах тощо [28, с. 57].
До обсягунеповної цивільної дієздатності неповнолітніх осіб входять й інші дії:реалізація авторських (винахідницьких) прав, реалізація прав вкладників убанківських установах, право бути учасником (засновником) юридичних осіб.Зокрема, при реалізації прав на об’єкти інтелектуальної власності неповнолітніможуть укладати ліцензійні та авторські договори, одержувати винагороду [30, с.71].
Інші дії,включаючи й дії з розпорядження коштами, внесеними іншими особами у банківськуустанову на ім’я неповнолітньої особи (ч. З ст. 32 ЦК), здійснюютьсянеповнолітніми за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Така згодамає за мету компенсувати недостатній життєвий досвід неповнолітнього, запобігтизловживанням з боку третіх осіб. Між тим, як слушно зазначається у літературі,правочини, які потребують тільки особистої участі, зокрема складання заповіту,взагалі не можуть укладатися неповнолітніми ні самостійно, ні за згодою абодозволом батьків (усиновителів), піклувальників, опікунських органів [9, с. 90].
Згода на вчиненнянеповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків(усиновлювачів). За правилом, згода дається в усній формі. Між тим на вчиненнянеповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майнаповинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) чипіклувальника (ч. 2 ст. 32 ЦК). У разі заперечення того з батьків(усиновлювачів), з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бутиздійснений з дозволу органу опіки та піклування. За наявності достатніх підставсуд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки тапіклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатисясвоїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права(ч. 5 ст. 32 ЦК). Це може бути здійснено за умови збиткового абонераціонального використання зароблених коштів, внаслідок чого унеповнолітнього не залишається коштів на найнеобхідніші потреби.
Закон не вказує,хто в такому разі буде реалізовувати право неповнолітнього. На думку В.Борисової, що в своєму рішенні суд повинен зазначити цю особу (один з батьків,усиновителів чи піклувальник) [29]. Така міра є тимчасовою, оскільки якщообставини, що призвели до обмеження чи позбавлення даного права, відпадуть, судскасовує своє рішення і неповнолітній набуває статусу, який був у нього доцього. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору,укладеного нею самостійно відповідно до закону. В такому ж порядку неповнолітняособа відповідає за порушення договору, укладеного за згодою батьків(усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майнадля відшкодування збитків за таким договором, додаткову відповідальність несутьїї батьки (усиновлювачі) або піклувальник. Неповнолітня особа відповідає зазавдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності унеповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування заподіяної нею шкоди,остання відшкодовується у частині, якої не вистачає, або у повному обсязі їїбатьками (усиновлювачами ) чи піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкодузавдано не з їх вини. З досягненням 18-річного віку, а також у випадках,передбачених чинним законодавством, дієздатність фізичної особи виникає уповному обсязі, і вікові критерії у подальшому не впливають на її зміст.
Таким чином,обсяг і зміст поняття «дієздатність» у чинному цивільному законодавствізалишилися без змін; формула «усвідомлює значення своїх дій та може керуватиними» є більш вірною у порівнянні з минулою — «розуміє значення своїх дій таможе керувати ними», тому що поняття «усвідомлює» точніше відображає психічнийстан особи, її свідомість, самосвідомість, критичність тощо, а не тільки«розуміння» — поняття, яке термінологічно має відношення переважно до інтелектуособи. 2. Обмеження, правові наслідки обмеженнята порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи
Дієздатністьфізичної особи припиняється смертю. Разом із тим фізичні особи за життя можутьбути визнані обмежене дієздатними (статті 36, 37 ЦК) чи недієздатними (статті39—41 ЦК). Оскільки ст. 36 ЦК, яка передбачає можливість обмеження дієздатностіфізичних осіб, не вказує вік фізичних осіб, які можуть бути обмежені вдієздатності, то можна погодитися з думкою, що обмеження дієздатності можливеяк стосовно цілком дієздатних осіб, так і щодо осіб, які досягли 14 років.
Так, ч.1 ст. 36ЦК України встановлює, що обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщовона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатністьусвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Частина 2 ст. 36ЦК передбачає, що суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщовона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами і тим ставить себе чисвою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, уважке матеріальне становище. У постанові Пленуму Верховного Суду України«Про судову практику в справах про визнання громадянина обмеженодієздатним чи недієздатним» від 28 березня 1972 р. №3 підкреслено, щообмеження в дієздатності громадянина внаслідок зловживання спиртними напоями,наркотичними засобами спрямовано на боротьбу з пияцтвом і зловживаннямспиртними напоями та має більше значення для попередження порушень громадськогопорядку і виховання громадян у дусі свідомого ставлення до праці, сім’ї,дотримання правил співжиття [32, с. 91].
Обмеженнядієздатності фізичної особи можливе тільки на підставах і в порядку,передбаченому законом (гл. 34 ЦПК). Цивільна дієздатність фізичної особи єобмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.
Правові наслідкиобмеження цивільної дієздатності фізичної особи можуть мати різний характер,але всі вони фактично пов’язані з обмеженням певних свобод особи.
Так, рішення судупро визнання особи обмежено дієздатною після набуття законної сили надсилаєтьсяоргану опіки і піклування. Воно є підставою для призначення обмежено дієздатнійособі піклувальника (ст. 260 ЦПК, ч. 1 ст. 37 ЦК).
Фізична особа,обмежена в дієздатності, може самостійно вчиняти тільки дрібні побутовіправочини. Правочини по розпорядженню майном ця особа може вчиняти тільки зазгодою піклувальника.
Правочини щодо розпорядженнямайном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняютьсяособою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника.
Відмовапіклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібнихпобутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, дооргану опіки та піклування або суду.
Частина 4 ст. 37ЦК передбачає, що одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи,обмеженої в дієздатності, і розпорядження ними здійснюються піклувальником.Відмова піклувальника дати згоду на здійснення правочинів, що виходять за межідрібних побутових, може бути оскаржена особою, дієздатність якої обмежена, ворган опіки чи піклування, або в суд.
Обмеженнядієздатності фізичної особи не впливає на її деліктоздатність. Частина 5 ст. 37ЦК передбачає, що особа, яка обмежена в дієздатності, самостійно відповідає заневиконання своїх договірних зобов’язань чи за заподіяння шкоди [33, с. 84].
Обмеженадієздатність фізичної особи відрізняється від дієздатності осіб у віці від 14до 18 років за суб’єктом, обсягом дієздатності і за способом встановлення.Дієздатність осіб у віці від 14 до 18 років виникає автоматично по досягненніними відповідного віку. Обмеження дієздатності фізичної особи відбувається усудовому порядку з підстав, передбачених законом (ст. 36 ЦК). Особа, обмежена вдієздатності, може, як зазначено в законі, самостійно вчиняти тільки дрібніпобутові правочини. Таким чином, обсяг дієздатності зазначених осіб набагатоменше обсягу дієздатності осіб у віці від 14 до 18 років.
У разі видужанняфізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшенняїї психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлюватизначення дій та (або) керувати ними, суд поновлює її цивільну дієздатність.
У випадкуприпинення особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами,токсичними речовинами суд за заявою зацікавлених осіб відновлює дієздатність.На підставі рішення суду встановлене над особою піклування припиняється.Порядок поновлення цивільної дієздатності визначається ч. 2 і 3 ст. 260 ЦПК,які передбачають, що скасування обмеження дієздатності особи здійснюєтьсярішенням суду за заявою самої особи, обмеженої в дієздатності, членів її сім’ї,профспілок і інших громадських організацій, прокурора, органів опіки іпіклування, психіатричного лікувального закладу, а також за власною ініціативоюсуду. Рішення суду після вступу його в законну силу надсилається органу опіки іпіклування. Воно є підставою для зняття встановленої над особою опіки чипіклування [32, с. 97].
Піклування,встановлене над фізичною особою, припиняється на підставі рішення суду пропоновлення цивільної дієздатності.
Порядокпоновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якоїбула обмежена, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. 3. Підстави та правові наслідки визнанняособи недієздатною: сутність та відмежування від підстав визнання особиобмежено дієздатною
Здатність до вольових дій особи може бути порушена внаслідокпсихічного захворювання, зловживання спиртними напоями, наркотичними засобамиабо токсичними речовинами. При цьому страждають перш за все майнові інтереситакої особи або її сім’ї. З метою запобігання завданню шкоди майновим інтересамзакон передбачає можливість обмеження цивільної дієздатності фізичної особи тавизнання її недієздатною.
Такимчином, психічний розлад може бути підставою як для обмеження у дієздатності,про що йшла мова вище, так і для визнання фізичної особи недієздатною. Правовезначення для цього має характер психічного розладу. Саме, виходячи звказаного, суддя у порядку підготовки справи до розгляду при наявностідостатніх даних про психічну хворобу фізичної особи призначає для визначення їїпсихічного стану судово-психіатричну експертизу (ст. 258 ЦПК).
Упредставленій редакції формула недієздатності містить два критерії:медичний — «хронічний, стійкий психічний розлад» і психологічний —«усвідомлення значення своїх дій та (або) керівництво ними». Медичний критерійнедієздатності у новій редакції ЦК (порівняно із попередньою редакцією) зазнавзмін і визначений узагальненим поняттям — «хронічний, стійкий психічнийрозлад», яке включає до себе психічні розлади різні за походженням та патогенетичнимимеханізмами, основною ознакою яких є довготривалість та виразність, якавиключає здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керуватиними.
Надумку науковців, формулювання «хронічний, стійкий психічний розлад» є більшпрогресивним, аніж «душевна хвороба або недоумство» [12, с. 39].
 Міжтим воно є неточним і розпливчатим тому, що поняття «хронічний» та «стійкий» —синонімічні і відображають подовженість, динаміку психічного розладу, але невідображають його тяжкість (глибину та виразність).
Поняття«душевна хвороба» у наукових працях та коментарях ототожнювалося з поняттям«психоз», тобто — тяжкий психічний розлад із значними порушеннями сфер психіки(свідомості, самосвідомості, когнітивної, афективної сфер, критики, наявністюпродуктивних психічних розладів — марення, галюцинацій тощо); синдромнедоумства являє собою глибокий та необоротний дефект психіки, у першу чергупам’яті та інтелекту [9, с. 100].
Термінже «хронічний, стійкий психічний розлад» сам по собі не обов’язково передбачаєяк психоз, так і глибокий дефект психіки. Клінічне наповнення термінузаконодавець залишив за спеціалістами у галузі судово-психіатричної експертизи,пов’язуючи «хронічний, стійкий психічний розлад» з нездатністю усвідомлюватизначення своїх дій та (або) керувати ними. Тобто «хронічний, стійкий психічнийрозлад» повинен бути такого ступеню виразності, щоб виключати здатність особиусвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
На В.Ілейко, більш вдалим та відповідаючим іншим законодавчим документам (наприклад,Закону України «Про психіатричну допомогу» [4]) був би термін «тяжкий психічнийрозлад» (як визначено в ст. 1 цього Закону — «тяжкий психічний розлад —розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття,мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам’яті), який позбавляє особу здатностіадекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку»).
Законодавецьміж умовно інтелектуальним (здатність усвідомлювати значення своїх дій) тавольовим (здатність керувати своїми діями) компонентами психологічного критеріюзалишив союзи — «та (або)», таким чином розриваючи інтелектуальну та вольовудіяльність. Науково обґрунтована критика такого підходу є у фундаментальнихроботах щодо формули неосудності [19, с. 100]. Дійсно, важко собі клінічноуявити такий «хронічний, стійкий психічний розлад», який виключав би здатністьособи усвідомлювати свої дії (тобто усвідомлювати себе, свою поведінку, вчинки,навколишнє, тощо) і залишав би здатність керувати своїми діями, або навпаки,щоб особа з «хронічним, стійким психічним розладом» була здатна всеусвідомлювати (знову таки усвідомлювати себе, свою поведінку, вчинки,навколишнє), але не була при цьому здатна керувати своїми діями.
Наперший погляд може скластися враження, що визнати недієздатною можна тількидієздатну фізичну особу при наявності певних обставин, тобто позбавити того, щовона вже має за віком (ч. 1 ст. 34 ЦК), або набула па законних підставах (ч. 2ст. 34, ст. 35 ЦК). Між тим новелою ЦК є те, що позбавити дієздатності можна імалолітню особу, бо вона має часткову дієздатність, і неповнолітню особу, якамає неповну цивільну дієздатність, якщо внаслідок хронічного, стійкоюпсихічного розладу вони не здатні усвідомлювати значення своїх дій та (або)керувати ними. Це можливо і щодо фізичної особи, яка до цього вже була обмеженау дієздатності внаслідок психічного розладу, котрий суттєво впливав на їїздатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними за умови, щоїї психічний стан значно погіршився, а психічний розлад набув характерустійкого, хронічного [32, с. 98].
Якщосуд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і будевстановлено, що вимога заявлена недобросовісно, без достатньої для цьогопідстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, маєправо вимагати від заявника її відшкодування (ч. З ст. 39 ЦК).
Фізичнаособа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням судупро це. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійснимдоговору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричноїекспертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своємурішенні день, з якого вона визнається недієздатною. Слід зазначити, щообмеження дієздатності здійснюється в судовому порядку і можливо лише щодоповнолітніх осіб. Цивільна дієздатність останніх вважається обмеженою з моментунабрання законної сили рішенням суду про це.
Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; вонапозбавляється права на вчинення будь-якого правочину; правочини від іменінедієздатної фізичної особи та у її інтересах вчиняє її опікун, який/> одночасно несе відповідальність зашкоду, завдану недієздатною фізичною особою. Вчинення правочинів щодорозпорядження майном та інших, що виходять за межі дрібних побутових, можливолише за згодою піклувальника. Що ж стосується заробітку, пенсії, стипендії,інших доходів вказаної особи, то одержання та розпорядження ними здійснюєтьсяпіклувальником. Між тим останній може письмово дозволити цій особі самостійноодержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними.
Судовий порядок розгляду справ про визнанняфізичної особи недієздатною та поновлення фізичної особи в дієздатностівизначається главою 2 розділу ІV ЦПК.
Цивільне законодавство, визначаючи фізичну особуяк учасника цивільних правовідносин, виходить з наявності у фізичної особицивільної правоздатності та дієздатності (ст.ст. 24, 25, 30 ЦК України).Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і не можеобмежуватись. Обсяг цивільної дієздатності регламентується законодавствомвідповідно до віку фізичної особи, який є юридичним фактом цивільного права.Обсяг дієздатності може бути обмежений виключно у випадках і в порядку,передбачених законом, тобто у судовому порядку. Оскільки дієздатність фізичноїособи безпосередньо визначається станом її психічного здоров’я, у ЗаконіУкраїни «Про психіатричну допомогу» міститься презумпція психічного здоров’я.Стаття 3 цього Закону передбачає, що кожна особа вважається такою, яка не маєпсихічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено напідставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
У п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України«Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним»від 28 березня 1972 р. № 3 розтлумачується, що від вирішення питання щододієздатності громадянина залежить можливість його участі у вирішенні іншихцивільних справ. Тому заяви про визнання громадянина недієздатним підлягаютьрозгляду окремо від інших вимог у порядку, передбаченому відповідними статтямиЦПК. Одночасно зі спором про право цивільне питання про недієздатністьгромадянина може вирішуватися судом лише в тому разі, коли спір виник післясмерті цього громадянина [23, с. 52].
Вієрархії обсягу прав та обов’язків: недієздатна особа цілком позбавленасамостійних прав, можливості вчинити будь-який правочин, не створює та не несебудь-яких цивільних обов’язків, не несе відповідальності за завдану шкоду;малолітня особа має право вчиняти дрібні правочини тощо і також не несевідповідальності за завдану нею шкоду; особа з обмеженою дієздатністю маєправа, тотожні малолітній особі, тобто самостійно може вчиняти дрібні побутовіправочини, але вона несе відповідальність як за завдану іншій особі шкоду, такі за порушення договору, укладеного нею за згодою піклувальника; неповнолітняособа — особа з неповною цивільною дієздатністю (якщо вона не обмежена судом)має найбільш широкий у цьому переліку обсяг цивільних прав і відповідно більшширокий обсяг цивільних обов’язків.
Яквже вище зазначено, термін «угода» у ЦК замінено терміном «правочин», якийвизначено як «дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільнихправ та обов’язків». Із статей гл. 16 «Правочини» слід відзначитинаступні, що мають судово-психіатричне значення, тобто мають відношення допсихічної діяльності особи і можуть бути використані при обґрунтуванні призначеннясудово-психіатричної експертизи.
Вч. 3 ст. 203 ЦК «Загальні вимоги, додержання яких є необхідним длячинності правочину», відзначено — «волевиявлення учасника правочину має бутивільним і відповідати його внутрішній волі». Відповідно, в ч. 1ст. 215 «Недійсність правочину» вказано — «підставою недійсності правочинує недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, яківстановлені частинами першою–третьою, п’ятою та шостою статті 203 цьогоКодексу».
Згіднозі ст.ст. 221–223 ЦК, що регламентують правові наслідки вчинення правочинуфізичною особою за межами її цивільної дієздатності (малолітньою особою —ст. 221, неповнолітньою особою — ст. 222, особою, дієздатність якоїобмежена — ст. 223), правочин, здійснений вищевказаними особами, може бутизгодом схвалений батьками (усиновлювачами), піклувальником, опікуном (длямалолітньої особи). «Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшисьпро його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні».
Ст. 225ЦК роз’яснює «правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою,яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) немогла керувати ними». Ч. 1 ст. 225 ЦК визначає, що «правочин, якийдієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значеннясвоїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійснимза позовом цієї особи, а в разі її смерті — за позовом інших осіб, чиї цивільніправа або інтереси порушені». Ця стаття відповідає статті 55 попереднього ЦК,посилання на яку використовувались при призначенні СПЕ — очної та посмертної,метою яких була оцінка психічного стану особи на певний період часу — моментздійснення угоди і яка формулювалась наступним чином: «угода, укладенагромадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував утакому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними,може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина».
Ст. 225ЦК, у цілому відповідаючи попередній ст. 55 ЦК, не має терміну «стан»,тобто законодавець свідомо (або помилково та несвідомо) не визначає причину(медичну, психологічну), з якої особа не усвідомлювала значення своїх дії та(або) не могла керувати ними, залишаючи за іншими особами (позивачем, його представником),фахівцями (адвокатом у справі, експертом — при призначенні експертизи)можливість визначення такої причини. На думку В. Первомайського та В. Ілейко,для однакового розуміння та тлумачення цієї статті у коментарі до ЦК потрібнобільш докладно визначити причину, що виключала здатність особи усвідомлюватизначення своїх дій та (або) керувати ними (а конкретніше — ввести термін —«психічний стан» з формулюванням статті у варіанті — «правочин, який дієздатнафізична особа вчинила у момент, коли за своїм психічним станом вона неусвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бутивизнаний судом недійсним…». Такий узагальнений термін, як «психічний стан», нанашу думку, зможе задовольнити інтереси та потреби законодавця, фахівців тагромадян України [14, с. 60].
Слідще раз підкреслити, що як і у минулій редакції ЦК України, ст. 225 ніяк неоговорює випадки, коли правочин було здійснено особою з психічним розладом, щоне виключав, але суттєво обмежував її здатність усвідомлювати значення своїхдій та (або) керувати ними (тобто якщо де-факто за своїм психічним станом особамогла бути визнана обмежено дієздатною) або у той момент, або взагалі.
Таківипадки не є поодинокими і, у питанні «обмеженої дієздатності внаслідокнаявного психічного розладу» законодавець зробив перший і необхідний крок, алене зробив другий крок у відношенні цього поширеного контингенту громадян щодозахисту їх прав (при житті чи після смерті), тобто не регламентував можливістьретроспективного визнання правочину недійсним, коли для цього є чи були вагоміпідстави.
Яквже було зазначено, експерт-психіатр у межах своєї компетенції може у своїхвисновках повідомити суд про наявність у особи психічного розладу (психічногостану), що суттєво впливав на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та(або) керувати ними у момент вчинення правочину. Такий висновок корелює у томучислі і з ч. 3 ст. 203 ЦК від 16.01.2003 р., згідно з якою волевиявленняучасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Ст. 226ЦК роз’яснює «правові наслідки вчинення правочину недієздатною фізичноюособою». У ч. 1 ст. 226 зазначено, що «опікун може схвалити дрібнийпобутовий правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, у порядкувстановленому ст. 221 цього Кодексу».
Уразі відсутності такого схвалення цей правочин та інші правочини, які вчиненінедієздатною фізичною особою, є нікчемними (тобто, згідно з ч. 2ст. 215 такими, недійсність яких встановлена законом). У ч. 4ст. 226 зазначено: «дієздатна сторона зобов’язана відшкодувати опікуновінедієздатної фізичної особи або членам її сім’ї моральну шкоду, якщо будевстановлено, що вона знала про психічний розлад або недоумство другої сторониабо могла припустити такий її стан».
Такимформулюванням законодавець з незрозумілої причини розмежовує поняття «психічнийрозлад» та «недоумство», що з одного боку є частковим поверненням доформулювання медичного критерію недієздатності у попередній редакції ЦК, де розділяютьсяпоняття «душевна хвороба» та «недоумство», а з другого таке розмежуваннявступає в протиріччя зі змістом ст. 39 ЦК про визнання особи недієздатною,де медичний критерій визначено узагальненим поняттям «хронічний, стійкийпсихічний розлад» (який повинен включати до себе і синдром недоумства).
Ст.ст.229, 230, 231, 233 ЦК роз’яснюють правові наслідки правочинів, які вчинені принаявності певних умов, під впливом: помилки — ст. 229, обману —ст. 230, насильства — ст. 231, тяжкої обставини — ст. 233.
Незупиняючись на змісті цих статей, слід лише зазначити, що кожна з переліченихумов може бути пов’язана з особливостями психічного стану особи (включаючинаявність у неї психічних розладів), який може бути визначаючим, детермінуючимфактором при здійсненні помилки або обману, чи бути складовою поняття «тяжкаобставина»; крім того при насильстві, особливо у вигляді психічного тиску,також має значення психічний стан особи, на яку такий тиск здійснюється. Тобтоперелічені статті можуть бути підставою для призначення судово-психіатричноїекспертизи для роз’яснення та уточнення питань щодо психічного стану особи намомент таких правочинів (зазначених у ст.ст. 229–231, 233 ЦК).4. Поновлення цивільноїдієздатності особи: сутність та проблеми правового регулювання
Не випадково у рішенні суду не вказується, на який часфізична особа визнається недієздатною, бо згодом, під впливом певних обставин(лікування тощо) стан психічного здоров’я такої особи може покращитися. Якщобуде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічногостану у фізичної особи поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та(або) керувати ними, суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, якабула визнана недієздатною, і припиняє опіку. Це можливо за позовом опікуна абооргану опіки та піклування.
Слід зазначити, що с т. 36 ЦК позначена як «Обмеженнядієздатності фізичної особи». Ч. 1 цієї статті розповсюджує обмеженнядієздатності на осіб з іншими психічними розладами, окрім станівтоксикоманічної залежності. Ч. 1 статті сформулювано таким чином: «Судможе обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає напсихічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значеннясвоїх дій та (або) керувати ними».
Ч. 2 статті роз’яснює обмеження дієздатності фізичноїособи зі станами токсикоманічної залежності, використовуючи, як і у минулійредакції ЦК формулювання — «якщо вона (тобто особа) зловживає спиртниминапоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себечи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати,у скрутне матеріальне становище».
Не маючи зауважень до самого формулювання поняття «обмеженадієздатність», по-перше, слід звернути увагу на статті щодо поновленняцивільної дієздатності, яка була обмежена (ст. 38) та поновлення цивільноїдієздатності особи, яка була визнана недієздатною (ст. 42). Згідно ззапропонованим змістом поновити обмежену дієздатність складніше, аніж відсутністьдієздатності, тобто наявність недієздатності. Так, ч. 1 ст. 38викладена — «у разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої булаобмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повномуобсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними,суд поновлює її цивільну дієздатність».
У свою чергу, ч. 1 ст. 42 викладена — «за позовомопікуна або органу опіки та піклування суд поновлює цивільну дієздатністьфізичної особи, яка була визнана недієздатною, і припиняє опіку, якщо будевстановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стануу неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними» [32,с. 117].
Знаведеного видно, що для поновлення дієздатності у недієздатної особи потрібноїї «видужання або значне поліпшення психічного стану». Для поновлення жобмеженої цивільної дієздатності потрібно «видужання особи або такогополіпшення її психічного стану, який відновив би у повному обсязі їїздатність…».
Такеформулювання щодо поновлення дієздатності фізичної особи, яка була обмежена,суперечить як науковим уявленням щодо впливу наявних психічних розладів наздатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, так іособливостям контингенту осіб з психічними розладами, у відношенні якихймовірно може бути використане це поняття, а саме осіб з розумовою відсталістю,осіб похилого віку з судинним ураженням головного мозку, постпсихотичнимипсихічними розладами тощо.
Психічнийстан таких осіб практично не може досягти такого поліпшення, щоб «у повномуобсязі» відновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або)керувати ними. Для такого визначення фізична особа повинна стати цілком,абсолютно, «у повному обсязі» психічно здоровою, що є неможливим дляпозначеного вище контингенту громадян. Тобто згідно з запропонованимвизначенням поновити дієздатність, яка була обмежена, буде теоретично (іпрактично) неможливим [11, с. 22].
ВИСНОВКИ
Такимчином, за юридичною природою цивільна дієздатність, як і цивільнаправоздатність фізичної особи, є специфічним суб’єктивним цивільним правом. Зогляду на зміст цивільної дієздатності законодавець справедливо вказує, що їїмає фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.Тобто фізична особа повинна бути здатною адекватно відображати у своїйсвідомості значення своїх дій та передбачати їх наслідки. Вольовий аспектдієздатності виявляється в тому, що фізична особа при здійсненні своєїцивільної дієздатності в змозі керувати своїми діями, тобто за допомогою своєїволі робити свої дії відповідними до своїх обов’язків.
Здатність до вольових дій особи може бути порушена внаслідокпсихічного захворювання, зловживання спиртними напоями, наркотичними засобамиабо токсичними речовинами. При цьому страждають перш за все майнові інтереситакої особи або її сім’ї. З метою запобігання завданню шкоди майновим інтересамзакон передбачає можливість обмеження цивільної дієздатності фізичної особи тавизнання її недієздатною.
Підставамидля обмеження цивільної дієздатності фізичної особи можуть бути дві обставини — психічний розлад, що істотно впливає на її здатність усвідомлювати значеннясвоїх дій та (або) керувати ними, а також зловживання спиртними напоями,наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, яке призводить до скрутногоматеріального становища цю особу чи його сім’ю, а також інших осіб, яких воназа законом зобов’язана утримувати. Чинний ЦК, на відміну від ЦК України 1963р., ввів нову підставу для обмеження дієздатності — психічний розлад. Крімтого, серед підстав обмеження дієздатності фізичної особи він також виділяєзловживання токсичними речовинами (летучі розчини, мескалін, псилоцибін,кофеїн, нікотин, бензин тощо), а не лише спиртними напоями, а також передбачаєможливість обмеження цивільної дієздатності у випадках ставлення в скрутнестановище осіб, яких за законом ця особа має утримувати. Очевидно, що дляобмеження цивільної дієздатності покладені різні за своєю сутністю обставини. Упершому випадку мова йде про медичні критерії, у другому — соціальні.
Підставоювизнання фізичної особи недієздатною, на відміну від однієї з підстав обмеженняцивільної дієздатності, є хронічний, стійкий психічний розлад і як наслідок — нездатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. В ЗаконіУкраїни «Про психіатричну допомогу» хронічний, стійкий психічний розладкваліфікується як тяжкий психічний розлад, під яким розуміється порушенняпсихічної діяльності функціонального характеру (затьмареність свідомості,порушення адаптації та сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чипам’яті), яке позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність,оцінювати свій психічний стан та поведінку. Оскільки психічний розлад єпідставою як для обмеження цивільної дієздатності, так і для визнання фізичноїособи недієздатною, характер (ступінь) психічного розладу має кваліфікуючезначення для застосування відповідних статей ЦК.
Наперший погляд може скластися враження, що визнати недієздатною можна тількидієздатну фізичну особу при наявності певних обставин, тобто позбавити того, щовона вже має за віком (ч. 1 ст. 34 ЦК), або набула па законних підставах (ч. 2ст. 34, ст. 35 ЦК). Між тим новелою ЦК є те, що позбавити дієздатності можна імалолітню особу, бо вона має часткову дієздатність, і неповнолітню особу, якамає неповну цивільну дієздатність, якщо внаслідок хронічного, стійкоюпсихічного розладу вони не здатні усвідомлювати значення своїх дій та (або)керувати ними. Це можливо і щодо фізичної особи, яка до цього вже була обмеженау дієздатності внаслідок психічного розладу, котрий суттєво впливав на їїздатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними за умови, щоїї психічний стан значно погіршився, а психічний розлад набув характерустійкого, хронічного.
Якщосуд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і будевстановлено, що вимога заявлена недобросовісно, без достатньої для цьогопідстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, маєправо вимагати від заявника її відшкодування (ч. З ст. 39 ЦК).
Фізичнаособа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням судупро це. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійснимдоговору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричноїекспертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своємурішенні день, з якого вона визнається недієздатною.
Не випадково у рішенні суду не вказується, на який часфізична особа визнається недієздатною, бо згодом, під впливом певних обставин(лікування тощо) стан психічного здоров’я такої особи може покращитися. Якщобуде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічногостану у фізичної особи поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та(або) керувати ними, суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, якабула визнана недієздатною, і припиняє опіку. Це можливо за позовом опікуна абооргану опіки та піклування.
Таке формулювання щодо поновлення дієздатності фізичноїособи, яка була обмежена, суперечить як науковим уявленням щодо впливу наявнихпсихічних розладів на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або)керувати ними, так і особливостям контингенту осіб з психічними розладами, увідношенні яких ймовірно може бути використане це поняття, а саме осіб зрозумовою відсталістю, осіб похилого віку з судинним ураженням головного мозку,постпсихотичними психічними розладами тощо. Психічний стан таких осіб практичноне може досягти такого поліпшення, щоб “у повному обсязі” відновилася здатністьусвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28 червня 1996р. /Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30.
2. Цивільний кодекс України // Відомості ВерховноїРади (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356.
3. Цивільний процесуальний кодекс України // ВідомостіВерховної Ради (ВВР), 2004, N 40-41, 42, ст.492.
4. Закон України «Про психіатричну допомогу»//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, N 19, ст.143
5. Постанови Пленуму Верховного Суду України іззагальних питань судової діяльності та в цивільних справах. — К.: Юринком Інтер,2004.- 691 с.
6. Белов В. А. Гражданское право: Общая часть. — М.,2002. — С. 179
7. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. — М.,1990. – 273 с.
8. Гражданское и торговое право капиталистическихгосударств / Васильев Е. А., Зайцева В. В., Костин А. А. и др. / Отв. ред. Е.А. Васильев. — М., 1993. — С. 79
9. Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П.Сергеева, Ю. К. Толстого. — М.: Проспект, 2000. — Т. 1. — 627 с.
10. Гражданское право: Учебник для вузов / Под ред. Т.И. Илларионовой, В. М. Гонтало, В. А. Плетнева. — М., 1998. — 584 с.
11. Илейко В. Р. Ограниченная дееспособность —некоторые аспекты проблемы // Архів психіатрії. — 1997. — № 3–4. — С. 21–24.
12. Ілейко В. Р., Первомайський В. Б. Теоретичнийаналіз понять «дієздатність», «недієздатність», «обмежена дієздатність» вЦивільному кодексі України у редакції від 16.01.2003 року // Архів психіатрії.— 2007. — Т. 13, № 1–2. — С. 38–42.
13. Ілейко В. Р. Деякі аспекти проблеми дієздатності,обмеженої дієздатності в законодавстві України // Лікарська справа. — 2002. — №8. — С. 20–22.
14. Ілейко В. Р., Первомайський В. Б. Обмеженадієздатність: пошук шляхів вирішення проблеми // Архів психіатрії. — 2003. — Т.9, № 2. — С. 59–62.
15. Михеева Л. Ю. Институт опеки и попечительства иего перспективы // Современное право. — 2002. — № 7. — С. 43-46.
16. Науково-практичний коментар Цивільного кодексуУкраїни / За ред. В. М. Коссака. — К.: Істина, 2004. — 976 с.
17. Первомайский В. Б., Семенкова И. И. Современныеподходы к решению проблемы ограниченной вменяемости // Первомайский В. Б.,Илейко В. Р. Судебно-психиатрическая экспертиза: от теории к практике. — Киев:КИТ, 2006. — С. 193–203.
18. Первомайский В. Б. Критерии невменяемости ипределы компетенции психиатра-эксперта // Советское государство и право. — 1991.— № 5. — С. 68–76.
19. Первомайский В. Б. Невменяемость. — Киев: КВІЦ,2000. — 320 с.
20. Первомайский В. Б. Невменяемость: два подхода копределению понятия // Вісник Асоціації психіатрів України. — 1999. — № 2. — С.65–76.
21. Первомайский В. Б., Илейко В. Р.Функционально-динамическая концепция ограниченной дееспособности // Архівпсихіатрії. — 2003. — Т. 9, № 4. — С. 57–62.
22. Проблеми теорії та практики цивільногосудочинства: монографія / В.В. Комаров, В.І. Тертишніков, В.В. Баранкова таін..; За аг. Ред… професора В.В. Комарова. – Х.: Харків юридичний, 2008. – 928с.
23. Постанови Пленуму Верховного Суду України іззагальних питань судової діяльності та в цивільних справах. — К.: Юринком Інтер,2004.- С.52-53.
24. Ромовська З. В. Сімейний кодекс України:Науково-практичний коментар. – К.: “Ін Юре”, 2003. – 532 с.
25. Сегай М. Я., Первомайський В. Б. Усуненнязаконодавчих протиріч у регламентації призначення судово-психіатричноїекспертизи та застосування примусових заходів медичного характеру // Колізії узаконодавстві України: проблеми теорії i практики: Матеріали мiжнародноїконференції. — Київ: Генеза, 1996. — С. 82–85.
26. Цивільне право України: Навчальний посібник / Зазаг. ред. І.A. Бірюкова, Ю.О. Заіки. — К.: Істина, 2004. — 224 с.
27. Цивільне право України. За ред. О. В. Дзери, Н. С.Кузнєцової. – К., 2000. – 481 с.
28. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.:У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т. 1. Загальна частина. – К.:Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. – 520 с.
29. Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / Зазаг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – К.: ЮрінкомІнтер, 2007. – Т. 1. – 480 с.
30. Цивільне право України: Підручник: У 2-х книгах. /За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Кн. 1. –736 с.
31. Цивільний кодекс України: Коментар. — X.: ТОВ«Одіссей», 2003. — 856 с.
32. Цивільний кодекс України: Науково-практичнийкоментар. Видання третє перероблене та доповнене – Х.: ТОВ „Одіссей”, 2007. –1200 с.
33. Цивільний кодекс України: Науково-практичнийкоментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. – К.: Концерн „видавничий Дім„Ін Юре”, 2004. – Ч. 1. – 692 с.